На вихідних врешті дійшли руки до відповіді на питання "що мені дав університет". Буду говорити, звісно, про першу свою перекладацьку освіту - в Україні.
Спочатку про погане. Університет майже не навчив мене другої робочої мови, французької. Утім, це проблема з обох боків - як викладачів нам давали не найкращих (бо найкращі читали тим, у кого ця мова була першою), так і студенти не були особливо замотивовані її вчити. Хто мав трохи більше стратегічного мислення, ніж я, той поступав на плановану другу мову як першу, вивчав її за 5 років, а англійська нікуди не дівалася. Сестра потім так і зробила, навчившись на моїх помилках, у результаті дуже добре вивчила німецьку.
Якщо говорити про суто перекладацькі навички, то під час навчання у мене було трохи практики з коротким пофразовим послідовним на суспільно-політичну тематику і навіть досвід із синхронною кабіною - для цього в нас була спеціальна аудиторія, хоч і з касетним обладнанням. Це беззаперечний плюс, і я так розумію, у більшості колег під час навчання не було й цього. Що цікаво, навичок письмового перекладу я в університеті не здобула взагалі. Технічних текстів ми не перекладали, було трохи дуже умоглядного художнього у вигляді лекцій зі стилістики. Взагалі вважалося, що якщо обрав спеціалізацію "усний переклад", нащо тобі здався той письмовий, і відповідних пар не ставили. Ха-ха три рази.
Тим не менше (знаю, що зараз я звучатиму як стара тітка, які мене теж бісили свого часу), університет дав мені дуже солідну гуманітарну базу, яка сильно згодилася в перекладі. По-перше, дуже класний курс латини, яка реально є основою для всіх, хто працює з європейськими мовами. По-друге, курси світової і української культури і літератури, завдяки яким мене не вибиває з колії ім'я Euripides з вуст начитаного доповідача. Не повірите, але навіть у перекладах на зовсім не гуманітарні тематики мені ці знання неодноразово знадобилися. По-третє, вміння працювати з англомовним текстом, вихоплюючи звідти "підозрілі фрази", які можуть бути цитатами, алюзіями, мемами, фразеологізмами. За це дяка пану Задорожному, з яким ми розбирали складні editorials із британської преси. На мою думку, саме цієї навички найчастіше бракує перекладачам.
І взагалі я вважаю не дуже коректним формулювання "що мені дав університет". Бо чимало з тих, хто задається таким питанням, навіть не пробували взяти того, що давали.