Психологія горя з Ларисою Рибик

Про важливість ритуалів.

Втрачаючи близьку людину, ми переживаємо цілий вир емоцій горя всередині себе. І, звісно, кожен з нас має свою власну, унікальну модель переживання горя та втрати, свої власні способи демонстрації свого горя оточуючим і світу.

Хтось переживає втрату відкрито та готовий ділитися власними емоціями, думками та болем з іншими. А дехто вважає власні емоції горя занадто особистими і не має наміру вивантажувати все, що відчуває, навіть у розмовах з тими, хто хоче підтримати і допомогти.

В будь-якому разі, горе – це внутрішній процес, пов’язаний із переживанням втрати, а його зовнішнім проявом є жалоба та траурні ритуали.

Наразі існує думка, що в сучасному світі вже немає чітких правил та традицій щодо жалоби, що кожен має право горювати та проявляти своє горе так, як вважає за потрібне. Дійсно, часом згорьовані люди не хочуть дотримуватися старих традицій поховання та жалоби або в умовах війни просто не мають змоги дотриматися усіх необхідних ритуалів. Проте, ритуали є вкрай важливими.

Традиційні дії та траурні ритуали потрібні передусім тим, хто залишився, хто втрачає розум від неосяжного внутрішнього болю, хто захлинається від сліз відчаю. Ви можете обрати ті ритуальні дії, які підходять та допомагають відчути полегшення саме вам, адже саме у ритуальні дії ми частково вивантажуємо свій страх, біль і розпач, своє бажання продовжувати стосунки з тим, кого більше немає поруч.

Так, дехто регулярно ходить до церкви, щоб поставити свічку за упокій, а хтось лише на цвинтарі біля могили найріднішої людини може виговорити та виплакати своє горе і тугу за померлим. Хтось пише листи, хтось щонеділі готує улюблену страву близької людини, а хтось збирається вузьким колом друзів, щоб переглянути фото та згадати історії з життя рідної людини.

В кожного свій спосіб проявляти горе назовні, вшановувати пам’ять найдорожчих, підтримувати відносини, що тривають навіть тоді, коли самої людини більше немає в живих.

Будьте уважні до себе. Не бійтеся осуду тих, хто говорить, що ви «не так» горюєте. Шукайте та створюйте власні ритуали жалоби, щоб допомогти собі пережити найтяжчий біль – біль втрати рідної людини. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Кому варто спробувати чат-бот «Поруч у скорботі»?

Якщо ви втратили рідну людину, ви безумовно потребуєте допомоги та підтримки, адже горе – це складний і болючий процес, який знесилює та спустошує.

Проте, зараз, серед величезної кількості втрат навколо, в умовах життя, яке докорінно змінила війна, не кожна людина, що горює та оплакує близького, має змогу та сили шукати професійної психологічної допомоги.

✓ Ви опинилися сам на сам зі своїм горем та не знаєте, де отримати підтримку та розуміння?
✓ Ви захлинаєтесь від потоку болючих думок та складних емоцій горя, які нема куди вивантажити і нема з ким проговорити?
✓ Ви почуваєтесь самотніми у своєму горі і вам здається, що ваш біль ніхто не розуміє?
✓ Ви не уявляєте, як жити далі, якщо замість майбутнього суцільна порожнеча?

Саме для тих, хто втратив близьку людину та не може впоратися з цим неосяжним горем ми створили чат-бот «Поруч у скорботі» в Telegram.

Це програма психологічної допомоги людям у втраті, до якої ви можете доєднатися:
на 3 місяці
на місяць (з можливістю подовження доступу)
на 7 днів пробного періоду – безкоштовно.

Долучайтесь до чат-бота «Поруч у скорботі», щоб допомогти собі пережити найважчі моменти.

@Poruch_v_skorboti_bot

Реєстрація триває!

Друзі та колеги, запрошуємо вас на живий онлайн-вебінар від Лариси Рибик «Перетин горя та травми в умовах війни».

Як працювати з тими, хто на власні очі бачив загибель близької людини? Як допомогти тим, чиї близькі загинули страшною насильницькою смертю? Як знайти правильні інструменти у роботі з тими, хто переживає травматичний досвід втрати близької людини?

На вебінарі ви зможете:
✓ Розібратися з тим, що таке травматичне горе та як його розпізнати.
✓ Зрозуміти, як перетинаються горе та травма при переживанні втрати близької людини через страшні події в умовах війни.
✓ Дізнатися про те, як поєднувати різні методи та підходи у терапії травматичного горя.
✓ Отримати рекомендації та відповіді на важливі питання в контексті практичної роботи з травматичною втратою та її наслідками.

Живий онлайн-вебінар «Перетин горя та травми в умовах війни» дозволить вам краще зрозуміти вплив травматичних подій на психіку згорьованої людини та взяти собі «на озброєння» нові професійні інструменти у лікуванні травматичного горя.

Починаємо 21 січня 2025 року о 18:00
Формат – онлайн
Вартість – БЕЗКОШТОВНО
Спікер – Лариса Рибик

Важливо! Реєстрація є обов'язковою:
https://larysarybyk.com.ua/webinar/vebinar-peretyn-gorya-ta-travmy-v-umovah-vijny/

Встигніть зареєструватися на онлайн-вебінар та приєднуйтесь до дружнього кола фахівців, зацікавлених у професійному зростанні!

І знов про прийняття…

Чого ми так багато говоримо про прийняття? Мабуть, тому, що це важко й складно. Важко прийняти. Важко повірити. Важко усвідомити. Не існує тих, хто після втрати близької людини легко погодився та прийняв для себе цю правду.

Заперечення є нормальною реакцією. Перша звістка про смерть найріднішого завжди викликає спротив: «Це не правда! Не вірю! Цього не може бути». Коли ми втрачаємо найбільшу цінність свого життя – наших близьких людей, нам важко погодитися з цим. Ми опираємось таким радикальним змінам у своєму житті. І це цілком природно, адже з втратою близької людини ми втрачаємо і все наше минуле життя. Життя, яке будували, на яке мали власні плани, яке хотіли прожити поруч з найдорожчими для нас людьми.

Але чому прийняття реальності втрати є настільки важливим? Тому що переживати горе, йти цим шляхом потрібно з самого спочатку. Так, це неймовірно боляче. Але тільки прийнявши реальність такою, яка вона є, поступово, крок за кроком ми зможемо пройти крізь горе, відреагувати складні емоції, пристосуватися до нових умов життя, вибудувати нові моделі взаємодії з оточуючими. Простіше кажучи, впорядкувати та переналаштувати своє життя.

Прийняти факт втрати, попрощатися та відпустити допомагає ритуал поховання. Проте, через війну, в теперішніх реаліях родина не завжди має змогу поховати того, кого втратила. І тим, хто не мав можливості попрощатися, вкрай важко прийняти реальність.

Звісно, потрібен час для того, щоб ви прийняли всі зміни, що відбулися у вашому житті. Це відбувається не одразу. Але це необхідно для того, щоб відбувалася робота горя. Щоб ви мали змогу пройти весь цей шлях переживання втрати, щоб впоратися, щоб з часом по цеглинці вибудувати нове життя, що буде вже зовсім іншим. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Пробний період користування чат-ботом «Поруч у скорботі».

Якщо вже бачили інформацію про чат-бот «Поруч у скорботі» в нас на сторінці та поки не наважилися доєднатися до нього, щоб регулярно отримувати психологічну підтримку при переживанні горя та втрати, ми допоможемо вам прийняти зважене рішення.

Відтепер ви зможете скористатися пробним періодом
✓ щоб зрозуміти, чи підходить вам такий формат психологічної допомоги;
✓ чи корисною та дієвою виявиться наша підтримка;
✓ чи відгукуються вам вправи, які ми підібрали спеціально, щоб полегшити ваш стан та складні емоції під час переживання втрати.

Пробний період користування чат-ботом – це:

- 7 днів безкоштовного доступу;
- вправи та практики протягом 1 тижня;
- підтримуючі аудіо- та відеоматеріали;
- зворотний зв'язок від психологів проекту.

Переходьте за посиланням та обирайте безкоштовну пробну версію чат-бота «Поруч у скорботі»:
https://larysarybyk.com.ua/chat-bot/

Спробуйте самі. Чекаємо на вас у чат-боті.

Живий онлайн-вебінар «Перетин горя та травми в умовах війни».

Через війну кількість втрат, що відбулися у травматичний спосіб, збільшилася в рази. Люди втрачають близьких через насильницькі дії агресора, під час бойових дій, стають свідками смерті найрідніших в результаті ракетних обстрілів. Такі втрати є вкрай складними для переживання, адже вони призводять до травматичного або складного горя.

На вебінарі говоритимемо про:
- взаємозв'язок між горем та травмою при переживанні травматичної втрати;
- ознаки, що характеризують травматичне горе;
- особливості практичної роботи в рамках терапії травматичного горя;
- практичні поради й рекомендації щодо роботи з пацієнтами, які переживають травматичну втрату.

✓ 21 січня 2025 року о 18:00
✓ Формат – онлайн
✓ Ведуча – Лариса Рибик
✓ Вартість – безкоштовно
✓ Реєстрація обов'язкова

Реєструйтесь за посиланням:

https://larysarybyk.com.ua/webinar/vebinar-peretyn-gorya-ta-travmy-v-umovah-vijny/

До зустрічі на вебінарі!

Прийняття і смиренність.

Коли ми говоримо про прийняття реальності втрати, в більшості людей це несвідомо асоціюється зі смиренністю. Але прийняття і смиренність – зовсім різні стани.

Прийняття – це здатність подивитися в очі фактам та усвідомити, що є правдою. Це здатність реалістично взаємодіяти з людьми і світом, не знаходячись в ілюзії, розуміючи, що відбулося насправді. У стані прийняття ми крокуємо далі, ухвалюючи відповідні рішення, обираючи ті чи інші моделі поведінки та тримаючи в фокусі уваги те, що в цей час є нашою реальністю.

А смиренність, в свою чергу, відображає більш пасивний стиль подолання складних життєвих обставин. Ми не згодні з тим, що страшна втрата є нашою реальністю, але смиренно проходимо все, що приготувала для нас доля.

Люди, що переживають горе через втрату близької людини, є більш схильними до смиренності. Вони поринають у думки про те, що втрата – це кінець. Так, це кінець життя рідної людини, але не кінець вашого життя. Ви продовжуєте жити.

Саме для того, щоб мати змогу з часом побудувати нове життя після втрати, адаптуватися до нових реалій, важливо пройти через прийняття. Прийняття – це аж ніяк не пасивна смиренність. Це перехід до якихось дій, до бодай невеликої, але активності, виходячи з вашої нової реальності. Прийнявши правду про те, що сталося, ми мимоволі починаємо змінюватися самі та змінювати власне життя.

Дехто свідомо обирає залишатися в ілюзії, уявляючи, що близька людина не померла, вона просто поїхала, і з нею немає зв'язку. Хтось приймає втрату і займає активну позицію. А хтось лише удає, що прийняття відбулося, а всередині активно протестує та опирається новим реаліям свого життя. Люди різні, і шлях горя також у кожного свій.

Проте, лише проходячи всі етапи горювання, ви зможете допомогти собі пережити горе в максимально адаптивний спосіб та зберегти здоров'я власної психіки. Саме з прийняття реальності втрати починається робота горя.

Звісно, це складно, важко й по-справжньому боляче, але необхідно, щоб повернутися до реальності та з часом пройти свій шлях горя та мати змогу жити далі. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Чому варто спробувати чат-бот «Поруч у скорботі», щоб допомогти собі пережити втрату?

Підтримка – це те, що дійсно допомагає пережити горе, пройти цей шлях та пристосуватися до нового життя після втрати. Підтримка оточуючих, підтримка психолога, самодопомога.

Чат-бот «Поруч у скорботі» – це про підтримку:

Турботливі й підтримуючі відео- та аудіоповідомлення від Лариси Рибик – авторки цієї програми психологічної допомоги при переживанні втрати, що втілилася у чат-бот в Telegram.

Підтримка, залученість та чуйність команди психологів, які готові витримати ваше горе, відповісти, надати зворотний зв'язок та бути поруч.

Підтримка у спільноті користувачів чат-бота, до якої ви можете доєднатися, щоб поділитися власною історією з тими, хто також переживає горе та втрату.

Самодопомога та підтримка себе у скорботі через виконання вправ, завдань та практик, у які закладено увагу до себе й свого внутрішнього стану.

Чат-бот «Поруч у скорботі» не замінює роботи з психологом, але він здатен підтримати вас між сесіями з фахівцем або тоді, коли ви не маєте сил або можливості проходити індивідуальну терапію.

Не залишайтесь з горем наодинці. Вам потрібна підтримка.

Долучайтесь до чат-бота за посиланням: @Poruch_v_skorboti_bot

Люди, які поруч у скорботі

Часом, переживаючи втрату близької людини, захлинаючись від болю і сліз, шукаючи розради та підтримки, ми озираємось навколо себе і не бачимо поруч нікого. Нам здається, що навколо немає тих, хто міг би вислухати, підтримати, на кого можна було б спертися у ці найтемніші в нашому житті часи.

Ми всі горюємо та оплакуємо найрідніших по-різному. Нам по-різному болить, і звісно ми потребуємо різної підтримки. Але не завжди в горі ми отримуємо саме ту підтримку та допомогу, яка нам потрібна. Дійсно, адекватну підтримку в горі здобути важко, але ми й самі не завжди розуміємо, якої допомоги нам би хотілося.

Відсутність потрібної підтримки ніби підтверджує наші думки про те, що ніхто не в змозі дати нам тієї близькості та того рівня розуміння, які ми відчували, спілкуючись з рідною людиною, яку назавжди втратили. Проте, саме такі думки лише ускладнюють наш процес горювання й переживання втрати.

Для того, щоб пережити втрату та пройти складним шляхом горя, нам важливо мати у своєму оточенні людей, які зможуть допомогти нам пережити горе, бути поруч, просто помовчати разом з нами, потримати за руку.

Та не обов'язково покладати всі сподівання на якусь одну людину з вашого оточення. Не кожному під силу витримувати горе, яке переживає людина, що знаходиться поруч. Не кожна людина здатна одноосібно закрити нашу потребу у підтримці при переживанні втрати.

Ваші потреби у спілкуванні, допомозі та підтримці можна умовно розподілити між кількома людьми. Хтось у вашому оточенні вміє виявляти турботу. З кимось вас поєднують спільні спогади про той час, коли рідна людина ще була поруч. А хтось готовий витримувати ваші емоції і відкрито говорити про все це, не ховаючи очі й не вигадуючи невідкладних справ.

Отримуючи різну підтримку, спираючись на різних людей у своєму оточенні, ви зможете розширити коло спілкування та відчути, що ви не самі. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Соціальні детермінанти, пов'язані з втратою батьків в дитинстві та подальшим ризиком психічних розладів.

#огляддослідження

Діти віком до 18 років, що пережили смерть одного з батьків, схильні до ризику тривалого розладу скорботи, депресії, тривожності та посттравматичного стресового розладу.

Соціальні конструкції рас та етнічної приналежності формують доступ до ресурсів, впливають на соціальний досвід та можуть бути пов'язані з ризиком смерті батьків. Приміром, ймовірність втратити матір по досягненню 10 років у темношкірих дітей втричі більша, ніж у «білих». Ця тенденція була відмічена і під час пандемії COVID-19.

Метою даного дослідження була оцінка зв'язку між етнічною приналежністю й рівнем освіти батьків з ризиком смерті одного з батьків. Також важливо було визначити, чи мав місце ризик пожиттєвого психічного розладу, пов'язаного зі смертю когось з батьків, пом’якшений расою, етнічною приналежністю та високим рівнем освіти.

Серед 9501 особи віком 13–18 років, розподілених на групи: темношкірі, латиноамериканці і білі, сукупний ризик смерті батьків був приблизно вдвічі більшим для латиноамериканської та темношкірої молоді порівняно з «білими» підлітками.

Аналогічні закономірності були відзначені й щодо рівня освіти батьків. Сукупний ризик смерті батьків з низьким рівнем освіти був майже вдвічі вищим порівняно з родинами, що мали високий рівень освіти.

Смерть одного з батьків була позитивно та значуще пов'язана з ризиком появи будь-якого психічного розладу протягом життя порівняно з молоддю, яка не переживала смерть батьків.

Проте ані раса, ані етнічна приналежність, ані рівень освіти батьків не пом’якшували значущого зв'язку між втратою та ризиком психічного розладу протягом життя.

Denckla CA, Averkamp NM, Slopen N, Espinosa Dice AL, Williams D, Shear MK, Koenen KC. Social Determinants Associated With Exposure to Childhood Parental Bereavement and Subsequent Risk for Psychiatric Disorders. JAMA Netw Open. 2022 Oct 3;5(10):e2239616. doi: 10.1001/jamanetworkopen.2022.39616. PMID: 36315141; PMCID: PMC9623444.

Біль втрати.

Ми часто говоримо про те, що втрата близької людини – це боляче. При цьому, ті, хто оточує нас під час переживання втрати, сприймають такі слова дещо метафорично.

Але люди, що просто зараз переживають горе, і справді відчувають майже фізичний біль, адже наше фізичне тіло також реагує на важку втрату. Ми захлинаємося від сліз, не можемо стримати важкі зітхання, ніби нам не вистачає повітря. Ноги і руки не слухаються та відмовляються виконувати звичні функції. Часом згорьованій людині боляче навіть дихати.

Біль та горе, що затуляють собою увесь світ, змушує забувати навіть про найпростіші базові потреби. Ми забуваємо їсти й пити, забуваємо про те, що потрібно нашому організму, бо страждаємо. Все це є нормальним. Так тіло реагує на страшне горе та непоправну втрату.

Наша задача – навчитися жити в цьому новому стані, зробити так, щоб наше тіло змогло витримати, адаптуватися до всього того, що з нами відбувається. Тож, будьте особливо уважні до себе під час переживання горя. Придивіться до своїх потреб. Щоб пережити цей надзвичайно складний період, вам потрібно підтримувати себе, чути себе та питати в себе: Чого я потребую?

Це нормально, що ви відчуваєте нестачу сил, щоб кудись іти і щось робити. Вам потрібні сили, щоб пережити втрату. Вам потрібні сили, щоб отримувати підтримку і приймати допомогу, яку вам пропонує ваше оточення. У вас має вистачити на це сил.

Горе змінює нас, невимовний біль втрати не може не впливати на нас та наше життя на всіх рівнях. Дайте собі час, щоб ваше тіло прийшло в норму, щоб ви мали змогу опанувати себе на фізичному рівні. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Вплив та ефективність підтримки людей, що втратили близьких через тяжку хворобу.

#огляддослідження

Горювання – це природний процес, в ході якого більшість людей вчиться пристосовуватися до втрати без необхідності формальної підтримки.

Паліативна допомога відіграє важливу роль у підтримці осіб, що здійснюють догляд, та родин пацієнтів з довготривалими або хронічними важкими хворобами. Підтримка при втраті є ключовим компонентом паліативної допомоги. При цьому, рекомендуються різні типи підтримки залежно від потреби.

Постачальники паліативної допомоги зазвичай пропонують різноманітні типи підтримки, які охоплюють наступні 3 компоненти:
Універсальний.
Пропонується інформація про досвід втрати та доступну на місцевому рівні підтримки. Підтримка базується на неформальних соціальних мережах, включаючи родину та друзів.
Вибірковий.
Дозволяє людям з помірними потребами розмірковувати про своє горе шляхом консультування та інших форм підтримки. Підтримка може надаватися індивідуально або в груповому форматі.
Вказаний.
Охоплює спеціалізовані втручання для осіб зі складними потребами та високим ризиком тривалого розладу скорботи, включаючи спеціалізоване консультування та послуги з охорони психічного здоров'я.

Метою цього дослідження був огляд даних про ефективність та вплив втручань та послуг, що забезпечують підтримку дорослих осіб, що втратили близьких через тяжку хворобу.

В ході дослідження було виявлено три основні ефекти, що були спільними для всіх втручань:
подолання втрати.
відчуття майстерності, особистісного зростання та руху вперед.
соціальна підтримка.

В сукупності ці три основні типи втручання також відповідають більш широким рамкам стійкості та подолання на основі сенсі в дослідженнях громадської охорони здоров'я. Ці рамки сходяться у визначенні ресурсів на рівні особистості, сім'ї та суспільства, які полегшують подолання та адаптацію до негараздів.

Harrop E, Morgan F, Longo M, Semedo L, Fitzgibbon J, Pickett S, Scott H, Seddon K, Sivell S, Nelson A, Byrne A. The impacts and effectiveness of support for people bereaved through advanced illness: A systematic review and thematic synthesis. Palliat Med. 2020 Jul;34(7):871-888. doi: 10.1177/0269216320920533. Epub 2020 May 18. PMID: 32419630; PMCID: PMC7341024.

Вебінар «Діти війни». Важлива тема, що потребує уваги.

Як би не хотіли ми, дорослі, захистити наших дітей від війни, варто визнати, що і на них війна має свій вплив. Під час війни діти стають свідками страшних подій, які не можуть не відбитися на їхній психіці, на їхньому розвитку та формуванні ідентичності.

Вибухи та руйнування під час масованих обстрілів, вбивства, знущання та катування на непідконтрольних територіях, переховування під час окупації, втеча з рідної домівки, еміграція… Досвід різний, але від цього не менш страшний.

✓ Як допомогти дитині впоратися з травматичним досвідом війни?
✓ Як мінімізувати вплив факторів сьогодення на розвиток наших дітей?
✓ Як потурбуватися, допомогти та підтримати найменших при подоланні травматичного досвіду війни?

Про це та багато іншого говоритимемо на вебінарі «Діти війни».

Ми пропонуємо запис вебінару, адже розуміємо, що в умовах тривог та регулярних відключень світла не кожен має змогу долучитися до онлайн-лекцій у чітко визначений час.

Переходьте за посиланням, щоб дізнатися усі деталі:
https://larysarybyk.com.ua/course/vebinar-dity-vijny/

Коли дорослий не витримує горе дитини.

Через втрату рідної, близької людини в родині страждають не тільки дорослі. Ми відчуваємо нестерпний біль та відчай, почуваємо себе безпорадними й розгубленими, сердимось та часом звинувачуємо себе у тому, що сталося.

Але поруч з нами є наші діти. І ми не можемо не розуміти, що і дитина поруч з нами теж горює, вона теж опинилася у складній і незрозумілій ситуації та не знає, як на неї реагувати.

При цьому, дорослі часто потрапляють в оману своїх власних почуттів та емоцій, переносячи все, що відчувають самі, на дитину. Під впливом власного неосяжного горя, в нашій свідомості відбувається злиття своїх важких переживань та переживань дитини. І це дуже важко витримати. Важко витримати горе своєї дитини таким, яким ми його уявляємо, спираючись на те, що відчуваємо самі.

Насправді не варто додумувати за дитину. Запитайте її, як вона себе почуває, про що думає, чого б їй хотілося. Уважно вислухайте й поясніть, що, на жаль, не можете повернути рідну людину, та запропонуйте свою підтримку у вигляді конкретних спільних дій: прогулянки, обіймів тощо.

Постійно перемикати увагу дитини на щось приємне й позитивне, намагатися розвеселити та відволікти, уникати болісної теми та удавати, ніби нічого не сталося, – хибний шлях. Така поведінка дорослих може сформувати в дитини хибну думку про те, що її біль не бачать, а її горе і його прояви не мають права на існування.

Дитині вкрай важливо розуміти, що все, що вона відчуває, є цілком нормальним у важкій ситуації втрати. Вона нормальна, її почуття й емоції природні, а поряд є ті, хто в змозі вислухати, підтримати та витримати її біль.

Діти теж відчувають горе, але воно може бути геть іншим, ніж те, що відчуваєте ви. Дайте дитині право на її власні почуття та емоції, щоб пройти крізь горе та пристосуватися до життя, що змінилося.

Будьте чесними, щирими та уважними до власних дітей. І будьте поруч. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Коли свята лише нагадують про втрату...

Наближаються зимові свята…
Раніше з нетерпінням чекали на ці затишні дні у близькому родинному колі. Але що як зараз все не так? Різдво та Новий рік вже не асоціюються з теплом і затишком, а лише нагадують про порожнечу, яка утворилася після втрати найріднішої людини.

Навколо вас всі зайняті передсвятковими клопотами, а згодом святкуватимуть та радітимуть знакам уваги та любові від близьких. Але для тих, хто переживає горе, традиційні родинні свята – це особливо важкий період. Вони ніби підкреслюють, як багато ми втратили, та завдають нестерпного болю.

Як допомогти собі пережити цей період, коли все не так?

Ми зібрали поради від Лариси Рибик для тих, кому не сила навіть думати про свята через біль втрати, у вигляді чек-листа «Як пережити свята після втрати близької людини».

Завантажуйте безкоштовний чек-лист за посиланням:
https://griefassociation.com.ua/materials/yak-perezhyty-pershi-svyata-pislya-vtraty-blyzkoyi-lyudyny/

Сподіваємось, що з цими порадами ви зможете підтримати себе та зберегти рівновагу у цей період зимових свят.

Почніть з маленьких кроків.

Горе і чужі поради.

Коли ми втрачаємо близьку людину, то часом мимоволі починаємо помічати, згадувати та прислухатися до чужих історій втрати, шукаючи щось, що б могло допомогти нам пройти крізь цей страшний досвід, впоратися зі своїм болем та відчаєм.

До того ж люди, що пережили тяжку втрату, й самі часто прагнуть поділитися власними емоціями та переживаннями в соцмережах, розповідаючи, яким був їхній шлях горя, що допомогло їм «втриматися на плаву» та знайти в собі сили жити далі.

А часом у скорботі ми не шукаємо нічиїх порад, але оточуючі, прагнучи підтримати нас, всіляко намагаються поділитися тим, як це було в них: «В мене було так само», «Тільки це допомогло мені впоратися…». Як за соломинку хапаючись за чужий досвід, люди, що переживають втрату, можуть поринути у ще більший відчай через те, що їм не допомагає те, що допомогло комусь, вони не справляються з тим, з чим впоралися інші.

Проте, досвід інших у переживанні тяжкої втрати не є універсальним, а поради – не обов'язково є такими, що здатні допомогти комусь іншому. Кожна людина є унікальною й особливою. В кожного свій біль, почуття та свій шлях горя, що не схожий на горювання й переживання інших.

Втрата бабусі й втрата дитини – це зовсім різні втрати, які сприймаються і переживаються по-різному. Втрата когось з подружжя, що все життя живе «душа в душу», і втрата в родині, що вже довгий час ніби за крок до розлучення, – теж різні історії. Люди різні, стосунки й обставини різні. Отже, емоції, переживання та шлях горя не будуть однаковими навіть якщо втрати є дещо схожими зовні.

Тож, переживаючи втрату близької людини, не варто копіювати чужий досвід та стратегії подолання горя. Ви обов’язково впораєтесь та пройдете крізь нього власним унікальним шляхом. І це буде лише ваш унікальний шлях. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Роль центрованості подій при тривалому розладі горя.

#огляддослідження

В той час, коли більшість людей адаптуються до втрати, приблизно 10 % осіб, що втратили близьку людину, переживають тривалі та інтенсивні реакції горя, які значно погіршують їхнє повсякденне життя.

Деякі теоретичні моделі тривалого розладу скорботи припускають, що порушення ідентичності є ключовим для підтримання симптомів. Згідно з цим твердженням, наявність тривалого розладу горя пов'язане зі зниженням ясності самосприйняття.

Центральність подій виникла як одне з можливих проявів зв'язку між ідентичністю та тривалим розладом скорботи. Центральність подій – це те, в якій мірі людина вважає певну травматичну або стресову подію центральною для власної ідентичності та історії життя.

В даному дослідженні вивчається роль центральності події в симптомах тривалого розладу горювання з плином часу і те, як вона може розрізнятися залежно від відносин з померлою людиною.

Учасниками дослідження стали особи, що пережили смерть партнера або одного з батьків, через що вибірка складалася з партнерів та дорослих дітей.

В ході дослідження було виявлено наступне:
● Характер відносин між скорботним та померлим впливає на тяжкість симптомів горя.
● Партнери відчували більш інтенсивні симптоми горя одразу після події втрати, але інтенсивність симптомів зменшувалася з часом з однаковою швидкістю, незалежно від типу відносин.
● Жінки переживали більш інтенсивні симптоми горя та мали вищий рівень центральності події, ніж чоловіки.
● Фактором ризику підтримання тривалих симптомів горя з часом є центральність втрати, що триває, відносно історії життя та автобіографічної пам'яті.
● Причини, по яких інтенсивність центральності події втрати знижувалася повільніше, аніж симптоми складного горя, наразі залишаються невідомими.

Отже, фактором ризику збереження симптомів тривалого розладу скорботи є центрованість втрати в історії життя скорботного, що продовжує зберігатися. Це відкриття пов'язує механізми збереження симптомів складного горя з механізмами, задіяними в інших розладах, таких як посттравматичний стрес, з наслідками для теоретичних моделей тривалого розладу горя, а також лікування.

Brookman R, Harris CB, O'Connor M. A role for event centrality in prolonged grief disorder. Sci Rep. 2024 Sep 27;14(1):22093. doi: 10.1038/s41598-024-72754-9. PMID: 39333578; PMCID: PMC11437053.

Чим можуть бути корисні Щоденники самодопомоги психологам?

Не кожен, хто переживає тяжку втрату, здатен говорити про неї навіть з психологом. Не кожен готовий відкритися, взаємодіяти, ділитися всім тим гірким та болючим, що вирує в його душі. Не кожен зараз, у складні часи війни, взагалі має доступ до професійної психологічної допомоги.

Щоденники самодопомоги від Лариси Рибик були створені саме для тих, хто переживає втрату близької людини, але з певних причин не має сил або можливості довірити свій шлях горя психологу та пройти його за підтримки фахівця.

Спочатку Щоденники створювалися Ларисою Рибик виключно для своїх клієнтів. Але вже довгий час вони доводять свою ефективність і в якості одного з варіантів самодопомоги для скорботних, і як цінний інструмент в роботі психологів.

Чому це може зацікавити психологів?
Це те, що може підтримати вашого клієнта між сесіями.
Це збірки вправ та практик, які можна застосовувати у терапії саме для скорботних.
Це практичний інструмент та підказка для опрацювання прийняття втрати, важких емоцій горя, страхів та пошуку й створення нових сенсів.
Це те, що можна застосовувати тоді, коли стан клієнта не дозволяє йому відкритися та висловлювати своє горе.

Оскільки перші 6 місяців після втрати ми, як фахівці, не можемо здійснювати терапевтичні втручання, Щоденники дозволяють налагодити місток, тобто вибудувати довірливі стосунки з пацієнтом.

Зараз, на жаль, доволі часто психологи стикаються з запитами в темі підтримки та супроводу скорботних. Тож, з Щоденниками самодопомоги ви завжди матимете під рукою великий вибір практик, на які можна спертися у реальній терапії скорботних.

Більш детально про Щоденники самодопомоги – за посиланням:
https://larysarybyk.com.ua/shhodennyky-samodopomogy/

Прийняття.

Прийняти втрату, навчитися дивитися в очі реальності, бачити її – це довгий процес, довгий та складний шлях.

Проте, допоки ми не пройдемо цей шлях, допоки не вчинимо певні дії для того, щоб побачити реальність такою, як вона є, і навчитися в ній жити, будь-які подальші зусилля перепрожити важкі почуття і впоратися з горем та втратою будуть марними.

Шлях горя та переживання втрати розпочинається саме з правди. Ця правда, складна й болісна. Але якщо ми можемо проговорювати цю правду вголос, прийняти цю правду і рухатися далі крізь горе – це вже велике досягнення.

Насправді, коли ми не приймаємо втрату, намагаємося заперечити очевидні факти, вмовляємо себе, що все, що сталося з нами та з нашою близькою людиною, не може бути правдою, не приймаємо реальність та свої почуття, ми витрачаємо багато енергії й внутрішніх сил саме на цей процес заперечення. Сил, яких в процесі переживання горя та втрати в нас і так обмаль.

Так, правда є тяжкою, вона завдає нам болю. Але саме прийняття реальності дає нам можливість спрямувати власний ресурс на те, щоб навчитися жити далі без ілюзій та оман, щоб адаптуватися до життя після втрати.

Звісно, кожному з нас хотілося б жити у світі, де все добре, де нічого поганого не відбулося і ніколи не відбудеться. Але, заперечуючи реальність, ми не змінюємо її, а лише обманюємо самих себе.

Приймати гарні речі та обставини легко. А ось прийняти втрату та горе – вкрай складно. І перше, що ми говоримо, коли настає якась страшна й трагічна подія: «Ні. Це не може бути правдою. Цьому немає місця в моєму житті». Втрата близької, найдорожчої людини просто не вкладається в голові.

Прийняти те, на що ми жодним чином не можемо вплинути, чого не можемо змінити, досить важко. Але тільки ваша сміливість дивитися у вічі реальності та всьому тому, що по-справжньому відбувається у вашому житті, дає вам можливість робити наступні кроки на довгому шляху подолання горя. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Зв'язок самотності після раптової втрати з ризиком спроби самогубства.

#огляддослідження

Щороку в світі 800 тис. осіб вмирає в результаті суїциду. Серед відомих факторів ризику суїцидальності, крім психічних захворювань та зловживання алкоголем, можна також виділити відчуття ізоляції.

В той час, як соціальна ізоляція об'єктивно визначається як відсутність соціальних контактів, поняття самотності визначається як:
переживання, що виникає, коли мережа соціальних зв'язків людини є неповноцінною кількісно або якісно;
суб'єктивне неприємне відчуття відсутності або втрати спільноти;
внутрішнє суб'єктивне відчуття недостатності соціальних зв'язків.

Передбачуваний зв’язок між самотністю та суїцидальністю полягає у тому, що самотні люди відчувають незадоволеність власним життям, і що їхнє сприйняття обмежених соціальних зв'язків сприяє бажанню померти.

Раптова втрата сама по собі є фактором ризику суїциду. Ймовірно, можна виділити такі фактори ризику самогубства, як самотність, соціальна ізоляція та погана соціальна підтримка. Самотність після раптової втрати може виникнути через раптове позбавлення довірливих відносин і відчуття спільноти. Табу навколо раптових або насильницьких втрат також може породжувати соціальну ізоляцію.

Дане дослідження вивчає, чи пов'язані більший рівень самотності з більшою ймовірністю спроби суїциду після раптової втрати у вибірці дорослих Британії.

Результати дослідження продемонстрували наступне:
Більш високі показники самотності пов'язані зі значно більш високою вірогідністю спроб самогубства після втрати.
Не було жодних доказів, що підтверджують зв'язок між способом втрати та спробою самогубства.
Не було виявлено значущого зв'язку між втратою в результаті самогубства та самотністю.
Існує значний зв'язок між самотністю та стигматизацією втрати.

Це вказує на необхідність того, щоб соціальні структури, що підтримують людей, які втратили близьких, досліджували самотність скорботних та розглядали способи вирішення даної проблеми. Проте стигма визнання відчуття самотності може завадити виявленню проблеми, особливо коли особи хочуть приховати власне відчуття ізоляції.

Pitman AL, King MB, Marston L, Osborn DPJ. The association of loneliness after sudden bereavement with risk of suicide attempt: a nationwide survey of bereaved adults. Soc Psychiatry Psychiatr Epidemiol. 2020 Aug;55(8):1081-1092. doi: 10.1007/s00127-020-01921-w. Epub 2020 Jul 18. PMID: 32683472; PMCID: PMC7395013.

Спогади про близьку людину.

Коли ми переживаємо втрату, коли нам дуже погано, ми зазвичай можемо говорити лише про саму подію втрати. Проте з часом ми починаємо згадувати дещо інше, дещо зовсім протилежне.

Ми згадуємо найпозитивніші та найщасливіші миті з життя близької людини, яку ми втратили. Моменти, які були ідеальними. І хоча це є цілком нормальним, проте може призвести до того, що ми сформуємо для себе, у своїй голові образ ідеальної людини.

Однак така ідеалізація має свій особливий вплив і на нас, і на нашу родину, і на наше оточення. Так, жінки виховують дітей, розповідаючи, якою ідеальною людиною був їхній батько. Мати, що виховує дитину, розповідає про те, що та дитина, яку вона втратила, була найрозумнішою, найщирішою, найкращою… Історії різні.

Ми це робимо несвідомо. І це є абсолютно нормальним. У період переживання втрати вся наша емпатія, вся наша любов спрямовується на адресу лише тієї людини, яка померла.

Для того, щоб не потрапити у пастку ідеалізації, краще знайти в собі сили та згадувати реальні історії, ситуації та пригоди з життя близької людини. Всі ми неідеальні. Часом бешкетні або гарячкуваті, часом неуважні або не в доброму гуморі. Кохана людина теж була справжньою. І це не означає, що образ близької людини стане більш негативним. Він просто стане реальним.

Втрата близької людини створює порожнечу всередині нас, і заповнити її ми можемо саме спогадами про того, кого вже немає поруч. Згодом ми зможемо заповнювати власну порожнечу новими подіями, людьми, новим спілкуванням. Але це все не замінить нам рідної людини, не займе її місця в нашому особистісному просторі. Вони займуть інше, своє місце. А той простір, що був призначений найріднішій людині, ми заповнюємо спогадами про неї.

Отже, ці спогади, цікаві історії, які можна переповідати в родинному колі дадуть можливість змінювати свій емоційний стан – від суму до усмішки, хоча й зі сльозами на очах. До того ж в такий спосіб ви продовжуєте комунікувати з близькою людиною, зберігаєте її у своїй пам’яті такою, якою вона була насправді, залишаєте її досвід в досвіді власного життя та історії своєї родини.
У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Останнє запрошення на курс!

Залишилось лише 2 дні до старту онлайн-курсу «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти» від Лариси Рибик.

Наразі група майже сформована, а ті, хто зареєструвалися на курс, вже з нетерпінням очікують на перший день навчання 26 листопада 2024 року.

Хочемо звернути вашу увагу, що ми не плануємо проводити курс на тему невизначеної втрати та психологічної підтримки членів родин зниклих безвісти у найближчий рік. Тож, якщо ви хотіли потрапити на курс «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти», але ще не пройшли реєстрацію, ви ще маєте останню можливість приєднатися до цього навчального потоку.

Курс «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти» допоможе вам:
- краще розібратися в особливостях переживання невизначеної втрати;
- зрозуміти, як проявляється невизначена втрата на різних рівнях та який вплив вона має на когнітивні та поведінкові реакції людини;
- усвідомити, як впливає зникнення безвісти близької людини на всю родинну систему;
- отримати практичні навички підтримки та супроводу членів родин зниклих безвісти та застосовувати їх у реальній терапії.

✓ 26 – 30 листопада 2024 року
✓ Формат – онлайн
✓ Автор та ведуча – Лариса Рибик

Реєструйтесь просто зараз:

https://larysarybyk.com.ua/course/psoyhologichna-pidtrymka-simej-znyklyh-bezvisti-2/

Чекаємо на вас!

Чим особливий курс «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти»?

Зникнення безвісти близької людини – це більше, ніж складна життєва ситуація. Це глибока рана, яка не гоїться роками. Невизначеність, що супроводжує цей вид втрати, повільно отруює всі сфери життя рідних зниклої безвісти особи.

Соціальне оточення та фахівці, що працюють з родинами зниклих безвісти, не завжди розуміють, як підтримувати людей у невизначеній втраті. Чи треба плекати надію на позитивне вирішення, яка може виявитися марною? Чи краще спонукати до усвідомлення, що шанси на повернення рідної людини в умовах війни є мізерними?

● На своєму авторському курсі для психологів Лариса Рибик говоритиме про різні аспекти переживання невизначеної втрати, про все, що її супроводжує, та про все, на що вона чинить свій вплив.

● На курсі буде багато прикладів, реальних кейсів, екскурсів у історичний досвід українців у переживанні безправного горя, до якого можна віднести й невизначену втрату.

● Курс – це не тільки про глибокі знання, щоб краще розуміти тих, хто переживає зникнення безвісти рідної людини. Буде багато практичних рекомендацій, що дозволять ефективніше працювати з членами родин зниклих безвісти.

● Курс увібрав у себе всі ті напрацювання, результати досліджень та висновки, що були зібрані під час роботи над Практичним посібником «Життя в надії», але не увійшли до фінального варіанту книги.

Сьогодні цей навчальний курс для психологів є актуальним, як ніколи, адже кількість зниклих безвісти зростає щодня. І за кожним фактом зникнення безвісти стоїть ціла родина, що горює, але продовжує сподіватися.

Запрошуємо на курс психологів, психотерапевтів, студентів психологічних спеціальностей та фахівців, що працюють з родинами зниклих безвісти.

Реєстрація та детальна інформація про курс за посиланням:
https://larysarybyk.com.ua/course/psoyhologichna-pidtrymka-simej-znyklyh-bezvisti-2/

Йдемо у складну тему разом!

Запускаємо чат-бот «Поруч у скорботі»!

Відсьогодні ми готові запропонувати підтримку та допомогу тим, хто переживає горе через втрату близької людини та не має можливості або внутрішніх сил звернутися по допомогу до психолога, у зовсім новому форматі.

Чат-бот «Поруч у скорботі» від Лариси Рибик для тих, хто:
- Відчуває біль, відчай та інші складні емоції горя, з якими не може впоратися самостійно.
- Почувається спустошеним та не має сил рухатися крізь горе.
- Не бачить сенсу жити далі та не вірить, що зможе адаптуватися до втрати.

Саме такий формат психологічної підтримки в горі був обраний нами з кількох причин:

● Зручність.
Чат-бот «Поруч у скорботі» – це 90 днів підтримки у вашому смартфоні. Професійний психологічний супровід, що завжди з поруч вами. Такий формат дозволяє прослуховувати підтримуючі аудіоповідомлення та рекомендації за завданнями, а також виконувати вправи в той час, коли це зручно саме вам.

● Приватність.
Часом поділитися власним внутрішнім всесвітом, що був зруйнований втратою, важко навіть з психологом. Формат чат-бота позбавляє вас необхідності розповідати про все, що з вами коїться, дивлячись в очі живій людині, вибудовувати стосунки з фахівцем, витрачати свій ресурс на спілкування в надії отримати допомогу.

● Незалежність від зовнішніх факторів.
Війна змушує долати ще й побутові незручності. Тривалі відключення світла, незрозумілі графіки та чисельні тривоги, які не можна спрогнозувати, позбавляють згорьовану людину можливості отримати професійну психологічну допомогу на очних сесіях та навіть в онлайн-форматі.

Щоб дізнатися більше та долучитися до чат-бота, переходьте за посиланням:

https://larysarybyk.com.ua/chat-bot/

Не залишайтесь сам на сам зі своїм болем ❤️

Важкі емоції горя.

Горе саме по собі не є емоцією, адже це процес. Але цей процес супроводжує цілий комплекс складних, різноманітних та часом досить суперечливих емоцій.

Ці емоції горя можуть змінювати інтенсивність. Сьогодні ви відчуваєте легкий сум, а завтра хвиля важкого емоційного болю та відчаю знов накриває вас з головою, заважаючи дихати та паралізуючи тіло. Також, вони часом можуть змінюватися на майже зовсім протилежні – перемикатися від суму до радості, коли згадуєте якусь щасливу мить з минулого або просто дивитесь за вікно у новий сонячний день.

Однією з особливостей емоцій горя є те, що вони є незвичними для згорьованої людини. Під час переживання горя ви можете відчувати гнів, агресію, роздратування, сум і ще безліч того, що ніби й не було притаманне вам до втрати. І складність у тому, що такі емоції ми не завжди можемо проживати відкрито, адже, начебто, їх прийнято вважати негативними.

Ми звикли до того, що хороша людина не має постійно злитися, дратуватися через найменші дрібниці або впадати у відчай. Тож, намагаємося пригнічувати в собі все те складне, що вирує всередині нас під час переживання втрати близької людини. Або навіть звинувачуємо себе в тому, що відчуваємо саме це.

Проте, всі ці емоції не стосуються вас, як особистості. Вони стосуються вашої втрати. Вони не свідчать про те, що ви важка людина зі складним характером. Це лише говорить про те, що ви знаходитесь у важкому стані через горе, яке переживаєте просто зараз.

Емоції горя є важкими ще й тому, що ми не відчуваємо тут і зараз щось одне, не можемо охарактеризувати свій стан якимось одним словом. Ми відчуваємо цілий спектр емоцій одночасно, і всі вони різні.

Звертайте увагу на те, що з вами відбувається. Намагайтесь помічати та відслідковувати власні емоції. Але пам'ятайте, все, що ви відчуваєте зараз, не характеризує вас як особистість. Все це характеризує ваш стан, ваше горе. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Що буде на курсі «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти»?

Наше «сьогодні» потребує від психологів-практиків вміння діяти грамотно та розумітися на особливостях роботи з членами родин зниклих безвісти.

Оновлений авторський курс «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти» від Лариси Рибик, створений таким чином, щоб допомогти психологам та іншим фахівцям, що працюють з членами родин зниклих безвісти, краще зрозуміти глибину та унікальність невизначеної втрати та її відмінності від інших видів втрат, а також отримати чітке розуміння того, як працювати й надавати допомогу цій особливій категорії згорьованих родин.

З чого складається програма курсу?

Блок 1: Невизначена втрата: унікальні риси та вплив на родинну систему.
- Невизначена втрата та розуміння її впливу на психологічний стан родин зниклих безвісти.
- Психологічні реакції осіб, чиї близькі зникли безвісти.
- Вплив невизначеної втрати на процес сімейного горя.
- Психологічна присутність зниклого безвісти, її прояви та вплив на життя родини.
- Теоретичні методи та практичні підходи роботи з неоднозначними втратами.
- Етичні наслідки використання ДНК для ідентифікації зниклих осіб.
- Огляд найактуальніших досліджень та публікацій в темі невизначеної втрати та різних аспектів роботи з родинами зниклих безвісти.

Блок 2: Психологічний супровід осіб, чиї близькі зникли безвісти.
- Використання Саутгемптонського опитувальника усвідомленості (SMQ) для оцінки здатності особи усвідомлено реагувати на тривожні думки та образи.
- Розробка індивідуального плану психологічної підтримки та супроводу для родин зниклих безвісти.
- Ознайомлення з конкретними техніками та вправами, які можна використовувати в терапії невизначеної втрати.

Повна інформація про курс та реєстрація за посиланням:
https://larysarybyk.com.ua/.../psoyhologichna-pidtrymka.../

Чому важливо говорити про свою втрату?

Втрата близької людини – це та точка відліку, яка назавжди змінює наше життя. Про що б не починала розповідати згорьована людина, всі її думки, слова та розповіді «кружлятимуть» навколо втрати, власного болю та почуттів. Це все – її історія втрати.

Не завжди навіть у найближчому оточенні нас готові вислухати і почути. Та й самі скорботні часто не наважуються обтяжувати інших історією власного горя через те, що це може бути недоречно, незручно або зіпсує комусь настрій.

Але говорити про своє горе та втрату потрібно. Звісно, розповідаючи про те, що з вами сталося, ви неодмінно будете знову поринати у всі обставини, трагічні деталі та важкі емоції, пов'язані зі смертю близької людини. Це боляче, але раз за разом переповідаючи історію власної втрати, ви допомагаєте собі відреагувати усі складні емоції та важкі й гострі почуття.

Річ у тім, що наш мозок влаштований таким чином, що він не вірить багатьом речам, які не відповідають нашому досвіду та не збігається з нашим світоглядом. І коли ми говоримо про свою втрату, ми ніби пояснюємо своєму мозку те, що сталося. Ми переконуємо передусім себе, що все, що відбулося, це насправді.

В перші дні після втрати наш мозок чинить опір: «Це не може бути правдою!». Але він вірить нам, нашому голосу. Саме тому згорьованій людині так важливо вголос розповідати про свою втрату, про свій біль, про те, що відбулося, стільки разів, скільки вона потребує.

У кожного свій власний рівень емоційного реагування. Комусь достатньо розповісти власну історію втрати один раз, а комусь і 100 разів буде замало. Це нормально, адже всі ми різні. Не зважайте на інших. У кожного свій шлях переживання горя. А це ваш шлях і ваш біль, і ви переживаєте його так, як можете.

Можливо, саме психолог зможе дати вам не тільки професійну психологічну підтримку, але й створити той безпечний простір, де ви зможете розповідати історію власної втрати стільки разів, стільки потрібно саме вам.

Дайте вашому горю слово. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Чат-бот «Поруч у скорботі».

Сьогодні ми розкриємо таємницю нового проекту, над яким зараз працює вся команда Лариси Рибик.

Отже, наразі ми знаходимося на фінальній стадії тестування та запуску інтерактивного чат-бота «Поруч у скорботі» для тих, хто переживає горе через втрату близької людини.

Ми пропонуємо згорьованим людям новий формат отримання професійної психологічної допомоги. Отже, всі ті, хто опинився наодинці зі своїм горем та не має можливості або ресурсу звернутися до психолога чи терапевтичної групи, зможуть стати учасниками програми психологічної допомоги скорботним, просто у своєму смартфоні.

Що буде всередині чат-боту «Поруч у скорботі»?

✓ 90 днів підтримки та допомоги.
✓ Вправи, медитації, практики, що допоможуть впоратися з горем та адаптуватися до життя після втрати.
✓ Аудіо- та відеозаписи від Лариси Рибик.
✓ Зворотній зв'язок від психологів, що розуміються на темі горя та втрати.
✓ Безпечний онлайн-простір для живого спілкування учасників програми.

Ми переконані, що горе – це шлях. Довгий, складний та виснажливий. І кожна людина, що переживає втрату, не має залишатися сам на сам зі своїм болем. Сподіваємось, що чат-бот «Поруч у скорботі» допоможе якомога більшій кількості людей отримати психологічну підтримку, впоратися зі складними емоціями горя та знайти опору в собі, щоб пристосуватися до нових реалій життя.

До запуску залишилося зовсім трохи часу.
Слідкуйте за оновленнями на сторінці.

Що не так з нашими друзями, коли ми горюємо?

Переживаючи втрату близької людини, майже кожен опинявся в ситуації, коли не міг отримати підтримку від тих, кого раніше вважав найкращим другом чи подругою та сприймав як споріднену душу.

Дійсно, саме у період горювання підтримка найближчого соціального оточення може видаватися нам некоректною, викликати негативну реакцію або завдавати ще більшого болю. І це не тому, що друзі вас зрадили, або що ви зраджуєте їх, більше не відчуваючи потреби у тісному, інтимному спілкуванні.

Насправді наші друзі та близьке оточення по-справжньому співчувають нам і щиро намагаються підтримати й допомогти, залишатися на зв'язку і бути поруч. Але через близькість вони часом настільки нас жаліють, що, замість того, щоб спертися на них, ми змушені витрачати власний ресурс на те, щоб підтримувати та заспокоювати їх. І оскільки при переживанні втрати згорьована людина часто просто не має на це сил, вона відсторонюється та обмежує спілкування з тими, хто раніше, здавалося, розумів з півслова.

Це нормально. Не завжди ми можемо спілкуватися з друзями саме у період переживання втрати. І все вищенаведене може частково пояснити, чому у важкі часи горя наші друзі не завжди є нашою опорою.

Але водночас саме у період переживання втрати в нашому житті можуть з'являтися абсолютно нові люди, які можуть нас підтримати, адже не настільки пропускають наш біль і горе через себе і здатні говорити з нами без сліз та надмірного жалю.

Тож, те, що ми трансформуємо наше коло спілкування, особливо у період, коли все наше життя докорінно змінилося через втрату, є абсолютно нормальним.

Будьте уважними та не надто критичними до себе й оточуючих. Дбайте про себе у важкі часи переживання втрати, щоб мати змогу пережити горе та йти далі. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Оновлений курс!

Колеги, хочемо поділитися з вами новиною, якої не мало бути. Як так? Річ у тім, що ми вже не планували цього року проводити навчальний курс «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти».

Але величезний обсяг інформації, досліджень та живих історій від членів родин зниклих безвісти, що були опрацьовані нашою командою в процесі створення Практичного посібника «Життя в надії» підштовхнув Ларису Рибик до думки, що цей курс потребує оновлення.

Вважаємо, що навчання для психологів в темі невизначеної втрати та психологічної підтримки й супроводу родин зниклих безвісти є актуальним саме зараз. Щодня дійсно велика кількість хлопців на нулі перестає виходити на зв'язок з рідними. Щодня багато сімей військових отримують страшне й незрозуміле «зник безвісти». Щодня близькі тих, хто зник, потребують кваліфікованої психологічної допомоги на довгому шляху невизначеності та невідомості.

Оновлений курс «Психологічна підтримка сімей зниклих безвісти» розпочнеться 26 листопада 2024 року.

Тож, вже скоро ми розпочнемо формування групи для такого важливого й актуального професійного навчання, яке на часі саме зараз.

Якщо вас зацікавила наша новина, і ви хотіли б долучитися до цього навчального потоку, ви можете забронювати собі місце на курсі за посиланням:

https://larysarybyk.com.ua/course/psoyhologichna-pidtrymka-simej-znyklyh-bezvisti-2/

Чекаємо на вас!

Самоспівчуття в осіб, що здійснюють догляд за дітьми, які втратили батьків.

#огляддослідження

Щорічна оцінка кількості дітей віком до 18 років, які втратили одного або обох батьків, складає 147-160 млн у період з 2000 по 2021 роки. І хоча більшість дітей справляються з втратою, смерть навіть одного з батьків може завадити їх адаптивному функціонуванню у багатьох сферах розвитку.

Дане дослідження, що сфокусоване на родинах, де діти втратили одного або обох батьків, мало на меті пояснити, яким чином самоспівчуття може сприяти адаптації після втрати.

Передусім, ймовірно, самоспівчуття складається з:
Динамічного балансу усвідомленості (усвідомлення й прийняття власного, в тому числі болісного, досвіду) на противагу надмірній ідентифікації (злиттю та заглибленню у власні почуття та думки);

Доброти до себе (дбайливе ставлення до себе при переживанні стресових ситуацій) на противагу самоосуду та самокритиці;

Загальної людяності (здатність прийняти те, що всі люди стикаються з труднощами, мають недоліки та роблять помилки) на противагу ізоляції (роз’єднаності).

Вищевказані елементи самоспівчуття можуть сприяти адаптації до втрати. Щоб пояснити, як самоспівчуття впливає на результати адаптації опікунів і дітей, які втратили батьків, дане дослідження було зосереджене на вивченні:
Регуляції емоцій опікунами.
Позитивного виховання.

Отже, самоспівчуття опікунів може впливати на результати їхньої адаптації через внутрішньоособистісні процеси регуляції емоцій. Така регуляція емоцій здатна впливати на адаптацію дітей через практику соціалізації емоцій або способи, якими опікуни реагують на емоції дитини.

При цьому, самоспівчуття може впливати й на виховання дітей. Було виявлено, що співчуття опікунів до себе пов’язане з низьким рівнем батьківського стресу та вигорання, що в свою чергу пом’якшує жорстке та негативне виховання та збільшує залученість опікунів.

Тож, самоспівчуття опікунів слугує ресурсом для родин, що втратили близьких. Використання самоспівчуття у програмах, спрямованих на роботу з втратою, відображає орієнтований на профілактику трансдіагностичний підхід, що може дати позитивні результати в декількох областях функціонування та зрештою скоротити низку проблем, пов’язаних з психологічним здоров’ям.

Zhang N, Sandler I, Thieleman K, Wolchik S, O'Hara K. Self-Compassion for Caregivers of Children in Parentally Bereaved Families: A Theoretical Model and Intervention Example. Clin Child Fam Psychol Rev. 2023 Jun;26(2):430-444. doi: 10.1007/s10567-023-00431-w. Epub 2023 Mar 15. PMID: 36920631; PMCID: PMC10866557.

Уникнення, як варіація самотності при втраті.

При переживанні втрати близької людини, скорботний рано чи пізно опиняється наодинці зі своїм горем та болем. Але, звісно, в самотність після смерті найдорожчих ми поринаємо не одразу.

В перші години, дні й місяці після втрати навколо згорьованої людини завжди є хтось, хто співчуває, підтримує, держить за руку та допомагає триматися й переходити з одного дня в інший. В наш особистий простір, зруйнований тяжкою втратою, тепер є доступ тим, хто нас підтримує. І на цьому етапі ми вдячні людям, які не дозволяють нам залишатися на самоті.

Та час іде, і все поступово змінюється, відбувається трансформація. При цьому, для когось така підтримка сторонніх людей стає додатковим ресурсом та опорою на шляху горювання та життя після втрати. А хтось з часом починає сприймати її як порушення особистих кордонів і намагається уникати такого спілкування. І те, і інше є нормальним, бо ви трансформуєте своє життя та свій особистісний простір.

І тут ми не можемо говорити про самотність в класичному її розумінні, адже уникнення відбувається з власної волі згорьованої людини. Скорботний часом потребує усамітнитися та відсторонитися від інших, аби звернути увагу на себе й на те, що з ним відбувається. Процес уникнення потрібен нам передусім для того, щоб побути наодинці з самими собою. І ця потреба побачити себе та розібратися в собі є природною, адже головні наші ресурси завжди знаходяться всередині нас.

Отже, уникнення – це не самотність, а свідомий вибір особистості у відповідь на власну потребу побути наодинці, щоб розібратися в собі та власних почуттях.

Будь ласка, будьте уважними до себе і не звинувачуйте себе у тому, що на якомусь етапі ви відхиляєте простягнуту до вас руку підтримки, допомоги й співчуття.

Можливо, саме зараз вам потрібен час наодинці з собою, щоб знайти опору й ресурс всередині себе. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Самоспівчуття в осіб, що здійснюють догляд за дітьми, які втратили батьків.

#огляддослідження

Щорічна оцінка кількості дітей віком до 18 років, які втратили одного або обох батьків, складає 147-160 млн у період з 2000 по 2021 роки. І хоча більшість дітей справляються з втратою, смерть навіть одного з батьків може завадити їх адаптивному функціонуванню у багатьох сферах розвитку.

Дане дослідження, що сфокусоване на родинах, де діти втратили одного або обох батьків, мало на меті пояснити, яким чином самоспівчуття може сприяти адаптації після втрати.

Передусім, ймовірно, самоспівчуття складається з:
Динамічного балансу усвідомленості (усвідомлення й прийняття власного, в тому числі болісного, досвіду) на противагу надмірній ідентифікації (злиттю та заглибленню у власні почуття та думки);

Доброти до себе (дбайливе ставлення до себе при переживанні стресових ситуацій) на противагу самоосуду та самокритиці;

Загальної людяності (здатність прийняти те, що всі люди стикаються з труднощами, мають недоліки та роблять помилки) на противагу ізоляції (роз’єднаності).

Вищевказані елементи самоспівчуття можуть сприяти адаптації до втрати. Щоб пояснити, як самоспівчуття впливає на результати адаптації опікунів і дітей, які втратили батьків, дане дослідження було зосереджене на вивченні:
Регуляції емоцій опікунами.
Позитивного виховання.

Отже, самоспівчуття опікунів може впливати на результати їхньої адаптації через внутрішньоособистісні процеси регуляції емоцій. Така регуляція емоцій здатна впливати на адаптацію дітей через практику соціалізації емоцій або способи, якими опікуни реагують на емоції дитини.

При цьому, самоспівчуття може впливати й на виховання дітей. Було виявлено, що співчуття опікунів до себе пов’язане з низьким рівнем батьківського стресу та вигорання, що в свою чергу пом’якшує жорстке та негативне виховання та збільшує залученість опікунів.

Тож, самоспівчуття опікунів слугує ресурсом для родин, що втратили близьких. Використання самоспівчуття у програмах, спрямованих на роботу з втратою, відображає орієнтований на профілактику трансдіагностичний підхід, що може дати позитивні результати в декількох областях функціонування та зрештою скоротити низку проблем, пов’язаних з психологічним здоров’ям.

Zhang N, Sandler I, Thieleman K, Wolchik S, O'Hara K. Self-Compassion for Caregivers of Children in Parentally Bereaved Families: A Theoretical Model and Intervention Example. Clin Child Fam Psychol Rev. 2023 Jun;26(2):430-444. doi: 10.1007/s10567-023-00431-w. Epub 2023 Mar 15. PMID: 36920631; PMCID: PMC10866557.

«Я не хочу жити далі».

Від згорьованої людини, що нещодавно втратила найближчого та найдорожчого, часом можна почути: «Я не хочу нічого чути, нічого бачити. Я не хочу жити…». Але це зазвичай не означає, що людина хоче померти. Це про те, що ми не хочемо нічого бачити, чути й помічати без близької людини поруч.

Але життя триває. Воно відбувається з нами, незалежно від того, хочете ви брати в ньому участь чи ні. Ви бачите сонце або хмари за вікном. Ви готуєте сніданок, відвідуєте лікаря, перевіряєте, як дитина впоралася з домашнім завданням. Ви бачите, чуєте, відчуваєте навіть проти своєї волі.

Так, це важко і складно, адже немає сил бачити, що все навколо продовжує жити, рухатися, дихати в той час, коли вашої близької людини вже ніколи не буде поруч. Вам несила бачити життя навколо, але з часом ви пройдете цей шлях і навчитеся йти далі, жити й рухатися після всього того, що з вами відбулося.

Комусь для того, щоб адаптуватися до життя після втрати, потрібно дуже багато часу, а хтось впорається з цим швидше за інших. Але всі без виключення проходять цей шлях.

Через певний час після втрати ми починаємо знов помічати життя, що вирує навколо нас. І, відповідно, відчувати внутрішній спротив: «Я не хочу всього цього бачити. Не хочу бачити сонце, відчувати його тепло…». Але важливо почати. Почати помічати, що щодня, щохвилини з вами трапляється життя, не провалюючись у важкі думки, не занурюючись у тугу й сум.

Чи не кожна побутова думка, що з'являється в нас під час переживання втрати, неминуче призводить нас до «Як же я хочу, щоб ти був поруч». Ми жаліємо себе, відчуваємо біль і сум. І впоратися з коловоротом складних негативних думок насправді самотужки доволі важко.

Якщо ви відчуваєте, що не справляєтесь з власними почуттями, емоціями та думками, краще звернутися за професійною психологічною допомогою та підтримкою, аби полегшити собі складний та довгий шлях горя.

Ми жодними діями не можемо відмінити втрату. Не існує такої чарівної палички, яка була б здатна повернути нам близьку людину. Але важливо робити якісь дії та кроки, щоб навчитися жити в новому, зовсім іншому світі. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

«Це не правда! Цього не може бути…»

В перші миті, після того, як людина дізнається про втрату когось близького й коханого, думки про те, що це не може бути правдою, є абсолютно нормальними. Ми не можемо повірити в те, що сталося. Ми не хочемо вірити, що все це відбувається насправді.

Заперечення і неготовність вірити в те, що трапилося, певною мірою захищають людину, яка щойно зіштовхнулася з втратою, від цієї страшної реальності, пом'якшують наслідки втрати та дозволяючи поступово прийняти та переживати болісні почуття та складні емоції.

Звісно, нам хочеться, щоб все, що сталося, виявилося нічним жахіттям. Але минають дні й тижні, і ми починаємо погоджуватися з тим, що це не сон, а жорстока й дуже болісна реальність. Тож, з часом «приступи зневіри» трапляються все рідше і яскраво проявляються лише інколи.

Так, чи не кожен, хто пережив втрату близької людини, опинявся в ситуації, коли просто «забував» про те, що рідної людини вже немає поруч. Або хотів забути. Варив ранкову каву, як завжди, на двох, або купував у магазині продукти, які полюбляла кохана людина, або ж з надією прислуховувався до кроків на сходах.

Проте в деяких випадках заперечення може свідчити про складний перебіг горювання. Це стосується довготривалого заперечення реальних фактів та заміни їх ілюзією, а також заперечення власної потреби у висловленні та переживанні складних емоцій горя.

Ось деякі ознаки того, що людина у скорботі певною мірою уникає реальності:

- Продовжує говорити про померлу людину в теперішньому часі.
- Відмовляється вірити в те, що рідна людина померла, стверджуючи, що все це помилка, або пояснюючи відсутність подорожжю чи відрядженням.
- Навпаки, позбавляється всього, що нагадує про померлого.
- Не говорить й не згадує про близьку людину, що померла, не називає її ім'я.
- Біжить від свого горя, поринаючи у роботу, подорожі, інші клопоти.
- Вдається до вживання алкоголю, нікотину, наркотичних речовин, щоб блокувати біль від втрати.

Не залишайтеся сам на сам зі своїм горем.

Звертайтесь до психолога, щоб отримати професійну допомогу і підтримку на довгому й складному шляху горювання та поступово адаптуватися до життя після втрати. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Нове навчання про почуття провини при переживанні втрати.

За нашими спостереженнями, все більше психологів та психотерапевтів готові підвищувати власну обізнаність та професійну кваліфікацію саме у темі психології горя та різних аспектів переживання втрати. Зокрема на Форумі 2024 ми побачили живий інтерес фахівців до теми важкого й часом ірраціонального почуття провини, що здатне ускладнити процес горювання.

Саме тому вже наприкінці цього місяця ми розпочинаємо авторський навчальний курс-практикум від Лариси Рибик «Як працювати з почуттям провини».

Цей курс дає змогу спеціалістам:
детально дослідити почуття провини та його різновиди при переживанні тяжкої втрати;
навчитися розпізнавати та діагностувати прояви провини в реальній терапії;
ознайомитися з практичними інструментами й методиками роботи з самозвинуваченням та провиною скорботного.

ВАЖЛИВО! Ми дослухалися до ваших побажань та коментарів і цього разу, замість одноденного навчання, розподілили матеріал на 2 дні. Це зручно, адже навчання не буде тривати цілий день. До того ж це дасть можливість обміркувати та сформулювати власні усвідомлення й питання, щоб глибше розібратися у складній темі.

Коли:
22 та 25 жовтня 2024 року – 3 години на день (з перервою)
з 18:30 до 21:00

Формат – онлайн

Вартість – 1600 грн

Автор та ведуча – Лариса Рибик.

Реєстрація:
https://larysarybyk.com.ua/course/yak-praczyuvaty-z-pochuttyam-provyny/

Залишились питання щодо навчання?
Пишіть в коментарях ↓

Зміни у симптомах депресії у членів родин, що доглядали за онкохворими, після смерті пацієнта.

#огляддослідження

Попередні дослідження демонструють, що від 10% до 20% осіб, які здійснювали догляд за хворими на онкологічне захворювання та згодом пережили смерть пацієнта, за яким доглядали, хворіють на важкі депресивні розлади.

До предикторів депресії відносять симптоми депресії до фактичної втрати близької людини, наявність партнера, більш молодий вік, жіночу стать, низький рівень освіти, незначні погіршення у стані пацієнта, нетривалий догляд, об'єктивне навантаження з догляду до втрати, погана підготовка до смерті пацієнта, низький рівень соціальної підтримки та безнадійне ставлення до втрати.

В процесі скорботи необхідна психологічна адаптація. Стійкість, а саме динамічна здатність людини підтримувати або відновлювати психічне здоров'я після стресового або травматичного впливу, може сприяти адаптації до психологічного тягаря догляду за хворим членом родини.

Іншим психологічним розладом після втрати є ускладнене горювання, під яким розуміють інтенсивне почуття горя, яке є надзвичайно важким та тривалим, і характеризується складнощами в адаптації до втрати.

Вищий рівень стійкості пов'язаний з більшим рівнем посттравматичного зросту. Тож, ймовірно, стійкість може діяти як захист від дистресу втрати та сприяти психологічній адаптації, знижуючи ризик розвитку складного горя та полегшуючи посттравматичне зростання.

За результатами дослідження, серед членів родин, що доглядали за помираючим пацієнтом, 47% та 15% мали високий рівень розвитку тяжких депресивних розладів до та після втрати відповідно. Приблизно 90% членів родин, що здійснювали догляд за онкохворою близькою людиною, які мали високий рівень ризику розвитку тяжких депресивних розладів після втрати, вже мали подібний високий ризик до втрати.

В групі з високим ризиком розвитку тяжких депресивних розладів до втрати ті, хто мав вищий рівень стійкості до втрати, відчували покращення симптомів депресії після втрати. При цьому, рівень стійкості до моменту втрати не був пов'язаний зі складними реакціями горя та здатністю до посттравматичного зросту.

Shimizu Y, Hayashi A, Maeda I, Miura T, Inoue A, Takano M, Aoyama M, Matsuoka YJ, Morita T, Kizawa Y, Tsuneto S, Shima Y, Masukawa K, Miyashita M. Changes in depressive symptoms among family caregivers of patients with cancer after bereavement and their association with resilience: A prospective cohort study. Psychooncology. 2022 Jan;31(1):86-97. doi: 10.1002/pon.5783. Epub 2021 Aug 7. PMID: 34343380; PMCID: PMC9292523.

Рекомендації для підлітків та їхніх батьків при переживанні втрати.

Коли в родині відбувається втрата, боляче усім: і дорослим, і дітям. Часто дорослі не можуть дивитися на горе своїх дітей. Вони просто його не витримують, тож намагаються удавати, ніби нічого не сталося, фокусуються на побутових питаннях, не говорять з підлітками про втрату і тяжкі емоції горя.

● Що важливо розуміти дорослим?

Підліткам не підходить така модель переживання горя. Їм потрібно, щоб з ними говорили, їм важливо обговорювати те, що їх турбує та що їм болить.

Жоден психолог не допоможе дитині пережити горе та втрату, якщо це не буде спільною цілеспрямованою діяльністю в тандемі з дорослими. Психолог може розставити певні акценти, розповісти підлітку про його важкі емоції та те, що допоможе йому почуватися краще, а батькам – про те, як правильно взаємодіяти з підлітком, коли в нього спостерігаються ті чи інші складні реакції горя. Але поряд з дитиною передусім мають бути її дорослі. І в першу чергу дитині важлива допомога й підтримка родини, а підтримка психолога завжди є вторинною.

● Що важливо розуміти підліткам?

Вам треба говорити про те, що з вами сталося, про свою втрату, про біль і відчуття самотності, про страх і нерозуміння, як жити далі. Часом ми не можемо вільно обговорити це вдома, адже кожен з членів родини горює, але ви можете звернутися до соціальних працівників або шкільного психолога, оскільки це ті спеціалісти, які дійсно можуть допомогти.

Інколи здається, що розповісти про важке й страшне простіше комусь незнайомому. Але не варто покладатися на незнайомців, щоб не отримати шкідливих рекомендацій або не зіткнутися з іншими негативними наслідками спілкування з незнайомою дорослою людиною.

Ще одне важливе питання – стосунки з друзями під час переживання важкої втрати. Вони зміняться, і це нормально, адже ви пережили той досвід, який є незнайомим вашим друзям, знайомим, однокласникам. Не завжди у горі є сили зрозуміти друзів, які тимчасово віддалилися. Але вони не обов'язково зможуть підтримати і допомогти, адже їм боляче і страшно від того, що з вами відбувається. Тож, така підтримка часом видається некорисною і неадекватною.

Якщо відчуваєте потребу у психологічній підтримці та допомозі, будь ласка, зверніться до психолога. Психолог може навчити дорослого, як пройти свій шлях горя та допомогти дитині впоратися тяжкою втратою. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Запис виступів спікерів Форуму 2024.

Питання, чи будуть доступні відеоматеріали з цьогорічного Форуму «Терапія горя та відновлення людського капіталу України», що минулого тижня відбувся в Івано-Франківську, цікавить багатьох.

Ми вдячні за увагу та зацікавленість дійсно масштабною професійною подією для психологів, що була організована за ініціативи Міжнародної асоціації психологів по роботі з горем та тяжкою втратою за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

На чисельні запити тих, хто через певні обставини не мав змоги долучитися до Форуму 2024 безпосередньо у період його проведення, цього року ми знов надаємо можливість замовити повний пакет відеоматеріалів з виступами спікерів конференції.

- Замовивши записи матеріалів Форуму, ви отримаєте:
- Доступ до доповідей спікерів на 6 місяців.
- Можливість перегляду повних виступів спікерів, що брали участь у конференції в онлайн та офлайн форматі.
- Ґрунтовні знання та експертний погляд на різні аспекти переживання горя та втрати.
- Практичну користь та збагачення професійного інструментарію для роботи зі скорботними в реальній терапії.

Вартість відеоматеріалів Форуму 2024 – 500 грн.

Наразі триває підготовка відзнятого матеріалу. Проте замовити пакет відеозаписів з конференції можливо вже зараз.

Для замовлення, переходьте за посиланням:
https://griefassociation.com.ua/forum/

Новинки Форуму!

Наразі ви можете придбати нові матеріали з Форуму 2024.

● Практичний посібник «Життя в надії» – 280 грн.
Різні аспекти переживання невизначеної втрати
Наслідки невизначеної втрати для сімейної системи
Особливості психологічного супроводу членів родин зниклих безвісти.

● Набір карток «Чотири мови скорботи» – 380 грн.
Підтримуючі фрази
Небажані фрази
Цитати видатних людей про горе та втрату
Цитати зі Старого, Нового Завіту та Корану

● При замовленні комплекту матеріалів: Практичного посібника «Життя в надії» + картки «Чотири мови скорботи» діє спеціальна ціна – 600 грн.

Форма замовлення:
https://docs.google.com/forms/d/1ZyFc9Ei3xrIzroUMN0Y9g7hzvouI2nmuEyZPDwjWVds/viewform?edit_requested=true

Нова вагітність після перинатальної втрати.

Вважається, що чим раніше після перинатальної втрати настає наступна вагітність, тим менше негативних психологічних наслідків для жінки та її подальшого життя, тим менше її горе. Але це ілюзія.

З темою майбутньої вагітності так чи інакше стикається більшість пар, що мали досвід перинатальної втрати. І не завжди подружжя жадає настання наступної вагітності якомога швидше. Певний час після неуспішної вагітності вони можуть бути не готові до того, щоб спробувати стати батьками знов, не хотіти цього.

Насправді тема наступної вагітності не має підійматися доти, допоки не пережите горе від перинатальної втрати. Горе від втрати дитини й радість від настання наступної вагітності в поєднанні можуть спричинити занадто важкі й суперечливі емоції.

Кожна пара проходить свій унікальний шлях переживання перинатальної втрати. Тож, і готовність до наступної вагітності для кожної з пар з тяжким досвідом втрати дитини в утробі матері – це свій строк, своє ставлення, свій підхід.

При настанні наступної вагітності завжди існує підвищений ризик того, що й ця вагітність може виявитися неуспішною. Такі побоювання є цілком реалістичними, але частіше страхи жінки під час вагітності після перинатальної втрати доволі ірраціональні. Надумані страхи заважають побачити реальну картину і реальні загрози.

Не лише соціум вважає, що нова вагітність буде рятівною при переживанні перинатальної втрати. Більшість жінок також прагне якомога швидше «виправити ситуацію» та завагітніти знову. Але поєднання горя й радості від настання наступної вагітності може спричинити також певні негативні наслідки для майбутньої дитини.

Якщо дитина заміщає того, хто так і не народився, це може призвести до втрати нею власної індивідуальності, до постійних порівнянь з тим, на кого та чекали, до різноманітних проблем у житті, причина яких криється саме у тому, що ця дитина прийшла на заміну тій, яку втратили.

Якщо ви зіткнулися з перинатальною втратою, дайте собі час на те, щоб її пережити. Це дасть змогу психологічно підготуватися до наступної вагітності, прийняти її та знову відчути радість від зародження нового життя. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Друзі, колеги та всі причетні й зацікавлені!

Вчора завершився ІІ Міжнародний форум «Терапія горя та відновлення людського капіталу України» у м. Івано-Франківськ.

Передусім, сьогодні вже можна із впевненістю сказати, що в нас все вийшло. Подія відбулася і залишила по собі величезну кількість вражень, користі та інсайтів.

Отже, що запам'яталося нашій команді найбільше?

Дійсно велика кількість спікерів як з України, так і з усього світу.

Щедрість, з якою іноземні та українські експерти ділилися знаннями, прикладами з власної клінічної практики та уважність й особливе ставлення до поточного досвіду нашої нації, що просто зараз виборює право на існування та визнання та має підвищену потребу у професійній психологічній допомозі через війну та її наслідки.

Повний зал зацікавлених очей тих, хто попри особистий досвід життя у війні та постійних загрозах, знайшов сили та ресурс шукати нових знань, щоб допомагати іншим.

Важкі та складні історії з особистого практичного досвіду українських експертів, що викликали сльози чи не у всіх учасників Форуму, адже, хоч зараз страшні реалії є частиною нашого життя, до цього неможливо звикнути.

Атмосфера причетності до великої та важливої справи, теплі обійми, міцні рукостискання, цікаві обговорення у неформальній обстановці, дружнє та підтримуюче коло однодумців.

Хто був з нами на цьогорічному Форумі 24?

Будь ласка, поділіться в коментарях вашими враженнями! Що запам'яталося саме вам?

Горе і підтримка родини.

При переживанні втрати ми традиційно найбільше розраховуємо на допомогу та підтримку наших близьких: родини, друзів, найближчих колег. Але сім'я не завжди є найкращим помічником у горі. І ось чому.

✦ Попередній досвід.
Спираючись на своїх близьких при переживанні втрати, ми забуваємо, що кожен з них має свій досвід горювання та свій досвід підтримки. Часом травмуючий досвід тих, хто надає підтримку, підказує їм не говорити про втрату, не згадувати про померлу людину, ігнорувати горе. Звісно, вони хочуть «як краще», але така поведінка може занурити скорботного у прірву самотності, де ніхто не бачить і не визнає його горя.

✦ Ресурс.
Очікуючи підтримки від найближчого кола, ми не замислюємось про те, а чи мають наші близькі ресурс, щоб допомогти нам, щоб витримати наше горе, щоб говорити про втрату, щоб бути терплячими до нас. Горе – це виснажливий та руйнівний досвід, а емоції горя є доволі важкими. Не всі мають сили це витримати. До того ж часто люди з нашого оточення просто не знають, що сказати, як допомогти, що зробити, щоб висловити свою підтримку.

✦ Особисте сприйняття.
Ми висуваємо занадто багато вимог до свого близького оточення. Вони повинні бути поруч, говорити, коли ми хочемо цього, і мовчати, коли слова зайві. Але кожна людина має своє власне сприйняття життя та смерті, своє сприйняття психологічної підтримки та допомоги у складні часи. І не завжди та підтримка, що видається близьким нормальною та прийнятною, є саме такою, якої потребує згорьована людина.

✦ Власний біль.
Коли ми втрачаємо близьку людину, то поринаємо у власні важкі емоції та страждання. Але страждаємо не тільки ми, страждає і наше оточення. Хтось переживає втрату сильніше через сильну прив'язаність, а комусь боляче від того, що поруч страждає рідна людина. Іноді замість того, щоб отримати підтримку від найрідніших, скорботний змушений втішати та заспокоювати тих, кому болить за нього.

Тож, при переживанні горя ми можемо розраховувати на підтримку родини та близького оточення. Але не варто ігнорувати й можливість отримання професійної психологічної допомоги.

Можливо, саме з психологом або у групі підтримки скорботних ви отримаєте ту допомогу, якої потребуєте. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Друзі!

Спливає останній тиждень підготовки до Міжнародного форуму «Терапія горя та відновлення людського капіталу України», який відбудеться 26-27 вересня 2024 року у м. Івано-Франківськ.

Щоб організувати цей безпрецедентний професійний захід для психологів з боку нашої команди та партнерів було докладено неймовірних зусиль. І ми продовжуємо комунікувати зі спікерами, узгоджувати розклад виступів та майстер-класів, організовувати належне технічне супроводження як для онлайн, так і для офлайн-учасників, друкуємо персональні запрошення та сертифікати для учасників.

Головна мета, яку ми поставили собі під час організації цьогорічного Форуму, – створити платформу для обміну думками, знаннями та досвідом між фахівцями та експертами міжнародного рівня зі сфери психології горя та практичними психологами України, що в умовах війни мають величезну потребу у нових знаннях та практичних підходах роботи з горем та втратою.

Українці зараз, як ніколи раніше, потребують грамотної, професійної та злагодженої роботи психологів у темі терапії горя. Давайте разом вчитися та примножувати знання, щоб наша допомога була ефективною та дієвою!

А ви будете з нами на Форумі 2024?

Якщо ви ще не встигли зареєструватися для участі у Форумі у форматі онлайн або офлайн, реєструйтесь за посиланням просто зараз:
https://griefassociation.com.ua/forum/

Приєднуйтесь до нашого дружнього кола фахівців та експертів, що зацікавлені у нових знаннях та підходах до психологічних втручань при роботі зі скорботними.

Чи пов'язане почуття узгодженості з тривалим горем, депресією та задоволеністю життям після втрати?

#огляддослідження

Останнім часом зростає інтерес до захисних факторів, що підтримують здорове функціонування та покращують адаптацію після таких подій. Одним з таких чинників є почуття узгодженості (SOC).

SOC – це орієнтація на життя, що охоплює:
керованість (відчуття наявності можливостей та ресурсів для вирішення проблеми);
зрозумілість (сприйняття того, що внутрішні й зовнішні переживання та ситуації є зрозумілими та можуть бути структуровані);
усвідомленість (базове відчуття того, що вимоги життя є гідними та заслуговують на інвестиції та участь).

Вищий рівень SOC може сприяти відновленню після смерті близької людини. Керованість може допомогти скорботному використовувати всі наявні в нього після втрати ресурси. Зрозумілість може зміцнювати впевненість у тому, що наслідки втрати є зрозумілими та контрольованими. Усвідомленість, своєю чергою, може посилити здатність брати на себе зобов'язання в частині адаптації до втрати.

Дане дослідження вивчало роль SOC у відновленні після втрати у вибірці з 221 людей похилого віку в Данії, що втратили чоловіка або дружину.

Результати дослідження показали, що усвідомленість є найбільш важливим елементом SOC у прогнозуванні наслідків втрати. Ймовірно, відчуття того, що наслідки досвіду втрати є проблемами, на вивчення яких варто витратити час і енергію, впливає на адаптацію до втрати. Разом з цим, відчуття того, що внутрішній світ людини є зрозумілим, і в неї є ресурси, необхідні для керування наслідками втрати, виявилося менш важливим.

Окрім здатності надавати сенс конкретному досвіду втрати, більш широка життєва орієнтація зменшує емоційний біль втрати. При цьому, підвищена усвідомленість була пов'язана з задоволеністю життям та зниженням рівня ризику тривалого горя та депресії.

Після втрати партнера підвищена усвідомленість, ймовірно, спонукає людину продовжувати вкладати енергію в дії, які приносили задоволення до втрати, а також досліджувати варіанти нових дій. Цей тип поведінки зменшує сум, тугу та інші реакції горя та збереже задоволеність життям.

Boelen PA, O'Connor M. Is a sense of coherence associated with prolonged grief, depression, and satisfaction with life after bereavement? A longitudinal study. Clin Psychol Psychother. 2022 Sep;29(5):1599-1610. doi: 10.1002/cpp.2774. Epub 2022 Aug 16. PMID: 35912828; PMCID: PMC9804467.

Діти війни.

Наші діти зараз зростають та розвиваються у вкрай складних обставинах. Війна змінила життя кожного українця, і діти не є виключенням.

За час повномасштабного вторгнення ми всі набули страшного травматичного досвіду, якого не мали раніше. Проте саме на дітях найбільш відбивається травматичний досвід війни.

На відміну від дорослого, дитина не заперечує травму, а радше фіксує страшні обставини, з якими їй довелося зіткнутися. Тож, логічно, що за таких умов травма порушує психічну рівновагу дитини, а травматичний вплив жахливих обставин на психіку дитини продовжується.

Як би ми не намагалися захистити своїх дітей, травма робить дитину безпорадною, вразливою та незахищеною. Навички дітей у подоланні труднощів зазвичай є недостатньо розвиненими, тож дитина просто не розуміє, що робити з тим, з чим їй довелося зіткнутися в умовах війни.

Щоб подібні навички почали вироблятися, потрібно, щоб дитина повністю розуміла, що відбувається навколо неї. Але діти не мають достатньо психологічних ресурсів, щоб усвідомити жах війни та всі супутні загрози в повному обсязі. До того ж діти ще не мають духовних ресурсів, на які можна покластися у складних життєвих обставинах. Цінності, віра, релігія – у дитини все це ще формується.

Але під час травматичних подій діти є не лише об'єктом, яким опікуються різні соціальні структури. Зараз ми можемо спостерігати, що діти беруть активну участь у будівництві соціального середовища та соціальних структур. Діти війни стають більш дорослими, більш відповідальними, більш інтегрованими у соціальне життя.

Свобода волі, що раніше її наявність характеризувала саме дорослу людину, зараз формується в дітях дуже рано. Саме свобода волі та навички самостійності дозволяють дітям брати активну участь у соціальному житті. Діти з їхньою внутрішньою стійкістю, вірою та незламним духом і жагою до життя в найтемніші часи допомагають нам пережити все те, що ми зараз переживаємо.

Про психологічні наслідки війни та шляхи їхнього подолання будемо говорити на Міжнародному форумі «Терапія горя та відновлення людського капіталу України», що відбудеться 26-27 вересня 2024 року в Івано-Франківську.

Встигніть зареєструватися, щоб долучитися до важливої події:
https://griefassociation.com.ua/forum/

Відповідність потребам: чому соціальні зв'язки є доречними для надання підтримки в період втрати?

#огляддослідження

Втрата – це вкрай стресовий та важкий досвід. Несприятливі наслідки втрати можуть виникати в різних сферах: емоційній, фізичній, поведінковій та когнітивній. Разом з цим, скорботному також доводиться стикатися з вторинними втратами, до яких можна віднести соціальну ізоляцію та стигматизацію, фінансові втрати та зміну ролей в родині й перерозподіл обов'язків.

Люди, що втратили близьких, часто шукають та отримують соціальну підтримку. Хоча соціальна підтримка зазвичай розглядається як захисний фактор при втраті, вона не обов'язково є корисною і може навіть призвести до збільшення страждань для скорботного.

Тобто, важливою є соціальна підтримка, яку скорботний сприймає як корисну, а не самий факт надання соціальної підтримки. Така думка підкреслює необхідність подальшого вивчення пропозиції та отримання соціальної підтримки.

Метою даного дослідження було вивчення ступеня відповідності між потребами людей, що втратили близьких, і підтримкою, що пропонується їм соціальним оточенням, а також з'ясування того, чи сприймалася така підтримка ними як корисна.

В ході дослідження було виявлено 4 основні фактори, що впливають на сприйняття скорботним підтримки як корисної або марної:
Кількість та обсяг підтримки.
Терміни отримання підтримки.
Функція (залежності від того, чи була запропонована підтримка інструментальною, емоційною, інформаційною або оцінювальною).
Структура мережі соціальної підтримки.

Професійна допомога та підтримка при переживанні втрати по суті прагне компенсувати підтримку, яка, в ідеалі, мала б бути надана шляхом повсякденної соціальної взаємодії. Проте, зазвичай потреба у підтримці, виявлена в контексті медичних послуг, й далі вирішується в цих контекстах, а не пов'язується з неформальною підтримкою спільноти.

Результати дослідження підтверджують соціальні моделі підтримки при втраті, які не покладаються лише на професійну допомогу та підтримку. Тож, підтримка скорботних має розподілятися між професійними службами та підтримуючими соціальними мережами відповідно до досвіду кожної з них.

Aoun SM, Breen LJ, Rumbold B, Christian KM, Same A, Abel J. Matching response to need: What makes social networks fit for providing bereavement support? PLoS One. 2019 Mar 7;14(3):e0213367. doi: 10.1371/journal.pone.0213367. PMID: 30845193; PMCID: PMC6405096.

Друзі та колеги!

Вже сьогодні ми закриваємо реєстрацію на ОФЛАЙН-участь у Міжнародному форумі «Терапія горя та відновлення людського капіталу України», який відбудеться 26-27 вересня 2024 року у м. Івано-Франківськ.

Отже, зараз ви маєте останню можливість зареєструватися для участі у Форумі 2024 в форматі ОФЛАЙН та особисто відвідати цей вкрай важливий, цікавий та насичений професійний захід 26 та 27 вересня в Івано-Франківську.

Особиста участь у Форумі 2024 – це:
- Виступи більш ніж 40 спікерів з України та інших країн світу.
- 2 дні живого спілкування в дружньому колі колег та однодумців.
- Обговорення, дискусії, обмін досвідом між психологами, що працюють з різними видами втрати, та світовими експертами зі сфери психології горя.
- Нові професійні контакти та знайомства.
- Об'єднання фахівців на тлі складних професійних викликів сьогодення.

Станьте частиною Міжнародного форуму «Терапія горя та відновлення людського капіталу України» та встигніть зареєструватися просто зараз:
https://griefassociation.com.ua/forum/

До зустрічі 26-27 вересня в Івано-Франківську!

Емоційні реакції при перинатальній втраті.

Втрата ще ненародженої дитини є вкрай болючим досвідом для будь-якої жінки. Це горе не тільки через втрату конкретного об'єкта прив'язаності, але й всього того, що могло б бути, якби не сталося непоправне. Це втрата омріяного майбутнього.

Переживання перинатальної втрати супроводжується цілим комплексом емоційних реакцій. При цьому, виділяють найбільш розповсюджені емоції при втраті ненародженої дитини.

● Смуток.
Смуток є основою стану горя. Коли ми відчуваємо смуток, весь світ навколо тьмяніє та втрачає барви. Ця емоція, як і горе загалом, є виснажливою, тож часом смуток може короткочасно змінюватися на більш світлі емоції. Це не означає, що людина здолала горе, а лише вказує на те, що триває процес його переживання.

● Гнів.
Гнів при перинатальній втраті має своє особливе забарвлення. Він спрямований не на об'єкт втрати, а на людей, що так чи інакше причетні до цієї втрати: лікарі, родина, партнер. Якщо цей гнів не знаходить виходу назовні, він може набути саморуйнівного характеру.

● Провина.
Одна з найбільш розповсюджених емоцій при переживанні перинатальної втрати. Жінка зазвичай відчуває власну провину за те, що сталося. Вона почувається недостатньо хорошою, сильною, фізично здоровою, щоб стати мамою, шукає причину втрати дитини у власній поведінці, вчинках та способі життя.

● Самотність.
Відчуття самотності значною мірою притаманне перинатальній втраті через те, що цей вид втрати не завжди знаходить відгук і підтримку в соціумі. Жінки не готові говорити про свою втрату, а оточення часом не вбачає у смерті плода в утробі матері «справжнє» горе.

● Безпорадність.
При перинатальній втраті жінки часто відчувають безпорадність, адже що б вони не робили, щоб стати матір'ю в майбутньому, це жодним чином не вплине на ситуацію втрати дитини тут і зараз. Ніякими діями неможливо запобігти, врятувати та змінити те, що вже сталося.

Про те, як працювати з перинатальною втратою, будемо детально говорити на Міжнародному форумі «Терапія горя та відновлення людського капіталу України», що відбудеться 26-27 вересня 2024 року в Івано-Франківську.

Реєстрація для участі у Форумі 2024 за посиланням:
https://griefassociation.com.ua/forum/

Подружні наслідки втрати: дитяча смерть та насилля з боку інтимного партнера.

#огляддослідження

Смерть дитини – вкрай стресовий досвід, що може змінити характер відносин в парі.

Дане дослідження мало на меті вивчити вплив смерті дитини на ризик насильства з боку інтимного партнера серед жінок в Західній та Центральній Африці, де показники дитячої смертності залишаються стабільно високими.

Фактично, наявні дослідження в цій темі вказують на низку причин, через які може зростати ризик насилля по відношенню до жінки з боку інтимного партнера після смерті дитини. Одна з таких причин полягає у тому, що догляд за дітьми вважається жіночою роботою.

Отже, оскільки саме жінки несуть відповідальність за виховання дітей, їхні чоловіки, друзі та родичі часто розглядають їх як відповідальних за стан здоров'я дітей. Тож, цілком очевидно, що найчастіше саме жінок звинувачують у їхній смерті.

Якщо чоловік звинувачує дружину у смерті їхньої дитини, це може породити насильницькі дії по відношенню до неї з боку інтимного партнера. Так, ризик виникнення факту насилля з боку партнера зростає у випадках смерті дітей віком до 5 років, адже за них жінки несуть найбільшу відповідальність.

І навіть якщо чоловік не звинувачує дружину у смерті дитини, психологічний стрес, що він відчуває в результаті втрати, може спровокувати насилля.

Дослідження, що були проведені раніше, говорять про те, що смерть дитини є досвідом соціальної ізоляції. Тож, соціальна ізоляція може посилити стрес або конфлікт в парах таким чином, що це сприятиме ризику насильства з боку чоловіків після смерті дитини.

Отримані результати та аналіз факторів, що впливають на збільшення ризику насилля з боку інтимного партнера в ситуації переживання смерті дитини, кидають виклик домінуючій парадигмі, що розглядає насилля з боку партнера виключно як причину дитячої смерті, а не як її потенційний побічний продукт.

Weitzman A, Smith-Greenaway E. The Marital Implications of Bereavement: Child Death and Intimate Partner Violence in West and Central Africa. Demography. 2020 Feb;57(1):347-371. doi: 10.1007/s13524-019-00846-7. PMID: 31989537; PMCID: PMC10704395.

Мова скорботи.

Не існує таких правил, які б врегульовували, як правильно пережити втрату, як правильно нести цю непосильну ношу, правильно реагувати та проявляти горе. Немає жодного «правильно».

В кожної людини свій спосіб подолання, свій сценарій і своя мова скорботи. Тож, мова скорботи – це дуже особистий та суб'єктивний набір способів висловлення або стримування емоцій при переживанні втрати.

Навіть в одній родині кожен матиме свій унікальний набір проявів скорботи. Одна й та сама фраза, що сказана з різною інтонацією, виразом обличчя та внутрішнім посилом, буде звучати по-різному.

Існують 4 режими висловлення скорботи, що відображають спосіб висловлення горя:

● Вербальні відповіді.
Це мовлення, вислови та формулювання, які дають можливість соціуму почути та зрозуміти скорботного. В такий спосіб, підбираючи зрозумілі та доступні слова і вирази, на кшталт: «Мені погано», «Мені важко», «Я дуже сумую», скорботний дає зрозуміти іншим, що йому потрібна допомога, підтримка та співчуття.

● Невербальні відповіді.
Не завжди оточуючі мають можливість зчитати прояви скорботи, адже іноді це міміка або положення тіла, а іноді – тотальне мовчання та задумливий стан. Часом згорьована людина взагалі не здатна проявляти будь-які емоції – і це також є частиною її мови скорботи. В такій ситуації оточення починає додумувати, що насправді відбувається в душі скорботного.

● Фізичні реакції.
Це те, як реагує на переживання горя та втрати наше тіло. Фізичні реакції, якими «говорить про втрату» тіло, можуть бути дуже різноманітними: порушення сну та апетиту, неконтрольовані зітхання та схлипи, сплески рухової активності. Все це свідчить про порушення фізіології людини через реагування на складні життєві обставини, зокрема на важку втрату.

● Фізична активність.
Цей режим висловлення скорботи проявляється у дотриманні та виконанні поминальних традицій та ритуалів, у плануванні й організації поховання, а інколи навіть у різкій зміні поведінки, розірванні зв'язків зі звичним оточенням, зміні діяльності та місця проживання.

Будьте уважні до тих, хто просто зараз переживає втрату, адже інколи мовчання скорботного «говорить» про його горе, голосніше за слова. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Туга за близькою людиною.

Психологи, які працюють зі скорботними, радять їм перепроживати усі складні та важкі емоції горя. Зокрема це стосується й туги за померлою близькою людиною.

Але туга не є емоційним станом, адже це стан нашого розуму. Це стан, коли ми постійно думками повертаємося до того, чого нам не вистачає, до того, що ми втратили. До близької людини, яка померла. І це нормально, адже ми хочемо повернутися туди, де близька людина була поряд з нами, ми хочемо бути з нею хоча б у своїх думках.

Ви застеляєте ліжко і згадуєте, що колись ви ділили його з коханою людиною. Ви заварюєте собі ранкову каву і згадуєте, що раніше ранком на столі завжди було дві чашки. Ви сідаєте в машину і згадуєте, що раніше їздили на роботу вдвох. Ви чуєте мелодію по радіо і згадуєте, що саме її коханий завжди робив голосніше…

Бельгійські вчені в ході досліджень дійшли висновку, що цей стан можна порівняти з рефлексами. Коли ми звикаємо до чогось, що завжди було в нашому житті, до всього того, що нас оточує та формує звичний нам спосіб життя. Та це в жодному разі не про знецінення нашої любові до близької людини.

Ми говоримо лише про ті речі, які спонукають нас до спогадів про близьку померлу людину і викликають стан туги. Це музика, посуд, якісь побутові речі, місця або зустрічі. Постійно стикаючись з тим, що змушує нас згадувати та подумки повертатися до близької людини, всередині нас накопичується така кількість думок, що ми поринаємо у тугу.

Тобто, на зміну думкам приходить важкий емоційний стан. Саме думки та спогади запускають процес емоційного реагування. І іноді ми гонимо їх від себе, а іноді – намагаємось викликати думки та спогади, переглядаючи фотоальбом або перебираючи речі померлої людини.

Не варто гнати від себе ці думки. Вони однаково виникатимуть, і це нормально, адже все це є важливою складовою переживання горя та втрати. Спостерігайте за ними. Спробуйте зрозуміти, що з того, що вас оточує в повсякденному житті, викликає думки та спогади, що згодом провокують важкий емоційний стан.

Можливо, новий плейлист, зміна посуду або маршруту, яким ви дістаєтесь до роботи, допоможе вам зберегти сили, не поринаючи у тугу з кожним спогадом та думкою про близьку людину. У будь яких проблемах Вам можуть допомогти психологи з нашого сайту https://psyhelp.com.ua

Анонс особливого курсу!

Непересічна подія у сфері професійного навчання для психологів – великий курс «Терапія горя» від Лариси Рибик, що стартує вже 2 вересня 2024 року.

В чому особливість цього потоку?

Вже понад рік авторський курс Лариси Рибик «Терапія горя» проводить лише обмежене коло її учнів, що їх особисто навчала пані Лариса за спеціальною програмою з підготовки тренерів для цього курсу. Тож, потрапити на ґрунтовне навчання про горе та втрату безпосередньо до авторки курсу, навіть за наявності великого бажання, видавалось чимось нездійсненним.

Але в рамках проекту стандартизації освіти в темі горя та втрати Лариса Рибик розпочинає курс «Терапія горя», який викладатиме особисто в форматі онлайн.

Для кого ця новина?

Це запрошення для тих, хто багато чув про курс «Терапія горя», хто мріяв потрапити на навчання саме до пані Лариси, хто знає про її діяльність у сфері психології горя та слідкує за освітніми програмами та активностями за її участі та авторства.

Цей курс не потребує реклами, адже наразі він поза конкуренцією як за обсягом матеріалу про горе та втрату, так і за глибиною занурення у цю важку, складну та, на жаль, актуальну для українських психологів тему.


Як відбуватиметься навчання?

● Навчання буде проходити в онлайн-форматі протягом 6 місяців за розкладом, узгодженим безпосередньо з групою.

● Курс актуалізований та оновлений, адже програму доповнено результатами нових досліджень в темі горя та втрати, новими практичними напрацюваннями та рекомендаціями, новими думками та висновками авторки.

● Є можливість оплати частинами – окремо за кожен з 6 модулів курсу, а також резервування місця на даному навчальному потоці.

● Наразі є близько 10 вільних місць, тож, хто чекав, встигніть зареєструватися.

Вся інформація про програму курсу та умови реєстрації – за посиланням:

https://larysarybyk.com.ua/course/terapiya-gorya-vid-larysy-rybyk/

Це буде неймовірний досвід навчання «з перших рук».
Долучайтесь!