ПсихоКлін|Ландер

Цілі на 2025, які я НЕ писала

Останні три роки я перестала писати списки цілей. Війна навчила... Натомість я визначаю пріоритети та бачення шляху. Так простіше зберігати фокус на важливому й не розчаровуватися, коли зовнішні обставини руйнують плани. Для мене став головним — шлях. А результат стає побічним ефектом цього шляху.

Тож ось пріоритети мого 2025 року:
1. Сім’я
Сім’я для мене зараз — найголовніший пріоритет. Я розумію, що у перші роки життя моя присутність дуже важлива для сина, а також для нашої пари з чоловіком. Тому я свідомо обираю поставити інші напрямки свого розвитку на другий план. Іноді це вибір дається складно, бо материнство є викликом – це шлях тотальної самовіддачі. Й іноді дуже складно не завалитися в жертву обставин)))

Можливо, варто написати окремий допис про те, як обирати між “хочу” і “маю”, і як я знахожу свою золоту середину між задоволенням від материнства та виснаженням. Напишіть, якщо вам це цікаво буде почитати.

2. Здоров’я та відновлення
Я живу у війні, перебуваю в декреті та паралельно працюю психотерапевтом. Навантаження на мою психіку колосальне❗️Щоб не просто “триматися на плаву”, а й відчувати радість від життя, мені потрібно систематично дбати про себе.

Сон, спорт, якісне розслаблення, здорове харчування, хобі — це не просто приємні речі, а необхідність. Це основа, на якій тримається моє благополуччя. І я розумію, що все це потребує часу та зусиль.

3. Психотерапевтична практика
Консультації з клієнтами для мене — це більше, ніж просто робота. Це джерело цікавості, натхнення, задоволення й нетривіальних викликів.

Але зараз у мене обмежений час для цього напряму. Я ще можу взяти максимум 2 нових клієнтів. Також я планую запустити новий сезон терапевтичних груп і тематичних воркшопів (ну якщо залишаться ресурси після роботи з індивідуальними клієнтами🤭)

Усе інше — розвиток блогу, навчання, естетичні задоволення, подорожі, нові бізнес-проєкти — я відкладаю. Якщо з’явиться можливість і ресурси, буду робити це за нагоди.

«Я свідомо виставляю пріоритети й приймаю обмеженість своїх ресурсів. Це дозволяє мені жити якісно й щасливо» – це я постійно парирую своєму внутрішньому досягатору, який бентежиться, бачачи численні історії успішного успіху довколо 😂 Насправді, знаєте, ця схема працює. Я давно не стикалася з вигорянням, серйозними хворобами чи глибокими особистими кризами. Й рівень щастя у своєму житті я можу оцінити десь на 75%

Розкажіть, а що працює для вас? Чи задоволені ви своїми виборами та шляхом?

Цього року багато з нас відчули, як стрес, невизначеність та постійні виклики впливають на стосунки…

До мене у терапію зверталися стабільні пари, які стикалися з непорозуміннями та конфліктами через емоційне виснаження.

Я завжди за те, щоб дати стосункам шанс і спробувати змінити їх на краще — розійтися ви завжди встигнете.

Ми з колегами Psyland підготували 5 важливих питань і відповідей про парну терапію. Збережіть допис і пам’ятайте: кожна подолана криза збагачує та зміцнює ваші стосунки!

Согласиться, что вам уже все дали и больше не дадут.

Затем поверить, что вы сами теперь единственный человек, который может дать вам все, что вам хочется получить. Это и есть взросление.

* * *
Ксения Виттенберг
За мамину юбку, или почему я живу не так, как хочу
https://www.b17.ru/article/72864/

Это и есть взросление.

Около трети всех клиентских запросов - про отношения с родителями. Набираясь смелости взглянуть на драму своей жизни, решаясь увидеть неприятную правду о себе в родительской семье, человек неожиданно обретает силу. Силу выдержать эту правду, согласиться со своей драмой и принять ее как часть своей истории. И перестать требовать недополученной любви и заботы или компенсации за пережитые страдания. Это процесс отделения.

Начинается, обычно с таких тем:
- После маминого звонка я полдня хожу в унынии, перевариваю.
- Почему как только мне становится лучше, ей тут же надо опустить меня?
- Уехал бы давно, но как оставить родителей? Они совсем несамостоятельные.
- Стоит маме сказать "А как же я?", сразу накрывает чувство вины, и мне легче отказаться от планов.
- У меня не было отца. То есть он был, но ничего не делал для нас.
Так говорят люди не отделившиеся от родителей.

Что значит "не отделился"?
Не стал автономным (даже если давно живёт отдельно и редко с ними общается).
Не принял ответственность за своё состояние, свои достижения, события своей жизни (даже если научился руководить и управлять, приобрёл имущество или получил статус).
Уверен и чувствует, что папа или мама до сих пор являются помехой в его целях и мечтах (даже если они уже умерли или о них ничего не известно).

Когда-то на лекции Марка Ярхауза по семейной терапии записала фразу: "Отделение от родителей или партнёра - это способность индивида совершать автономно прямые (не манипулятивные) самостоятельные выборы, оставаясь в эмоциональной связи с системой значимых отношений". Вот оно! Автономно и оставаясь в эмоциональной связи.

Отделение от родителей это не разъехаться с ними и стать экономически независимым (большинство с этим более-менее справляются), это стать независимым эмоционально. Перестать доказывать, упиваться деланием наоборот, раздражаться, обижаться на родителей, бояться их оценки и их действий, ждать или требовать помощи и принимать её как должное, а не как бонус или результат договора двух взрослых людей, избегать их, игнорировать, опекать, вмешиваться в их жизнь, решать их проблемы, откладывать из-за них мечты и планы, видеть в них причину своей неудавшейся жизни.

Речь не идёт о разовых или экстренных ситуациях. В критический момент нормально бросить все и броситься на помощь. Но если это длится годы, вам 30, 40, а вы до сих пор не живете там, где хочется, и так, как мечтали, из-за родителей (которых, может, уже и нет в живых), то вы ещё не отделились.

Помню, как системный терапевт Марианна Франке-Грикш сказала на одном семинаре:
- Тебе уже 30, хватит требовать у мамы! Тебе хватило!
Затем добавила:
"Мама-мама-мама! Сколько ты хочешь продолжать так жить? Как ты думаешь, кто такая мать? Она что, святая, которая должна выполнить все твои детские ожидания? Или она человек с человеческими возможностями и недостатками?"

"С человеческими возможностями и недостатками" означает, что родители - просто люди, хорошие и плохие одновременно, как все люди на земле.
Что они не всемогущие боги, какими были для нас в младенчестве. Не источник всех благ и удовольствий, каким были для нас в раннем детстве. Не кто-то, перед кем надо оправдываться, ждать разрешения, одобрения и стараться не огорчать, как это было в младшей школе. Не глупые и ограниченные существа, давящие и не дающие жить, какими они (возможно) воспринимались в подростковом возрасте.

Они такие, какие есть. Какими их сделала жизнь и они себя сами. Они могут быть неблагородными, равнодушными, неинтересующимися, эгоистичными. Они могут решать свои проблемы за ваш счёт. И да, они могут вас не любить.

Стать автономным значит признать это. Согласиться, что вас могли не любить, что вами могли пользоваться, могли отыгрывать на вас свои травмы и вовлекать вас в свои деструктивные процессы. Что родители вели себя с вами, как умели, и перестать требовать свою "дань за 12 лет".

Увидеть не идеальный (и, собственно, недостижимый!), а реальный образ родителей, согласиться с ним и начать самому добывать себе все "недоданное". Это и означает отделиться.

Согласиться с тем, что родители чего-то не умели. Может быть, готовить. Может быть, петь. Может, любить. Может, заботиться. Может, себя контролировать. Может, общаться. Может, поддерживать порядок. Может, радоваться. Может, справляться с трудностями.

Они могли не уметь чего-то или много чего. Отделиться, значит признать это и перестать требовать и желать получить. Если ваша мама не умеет готовить - будете ли вы ждать от неё кулинарных изысков? Нет, скорее всего, даже если очень любите покушать. Вы станете завсегдатаем любимых кафешек/ресторанов или закончите кулинарную школу. Тогда почему вы требуете любви к себе от папы, который не умеет любить? Или тепла от мамы, которая не умеет чувствовать? Требовать, ждать, обижаться, не получая, злиться, хотеть доказать или отомстить - признаки того, что вы ещё не отделились.

Стать автономным, означает также признать автономию родителей, отказавшись от детского высокомерия, которое говорит нам, что без нас мама/папа не справится. Или от страха, который заставляет служить родителям, чтобы не быть плохой дочерью или сыном.

Стать автономным, значит, согласиться с тем, что родители могут жить не так, как нам нравится: не заботиться о здоровье, вести себя некрасиво, ссориться между собой, говорить то, что мы не желаем слушать, хотеть от нас того, чего мы не хотим давать.

Согласиться с этим по-настоящему можно, лишь проявив уважение. Глубокое уважение к их выбору как им жить. Тогда мы отделяемся.

Если вы говорите себе "да я уважаю их способ жить!", а сами чувствуете стыд, раздражение, желание исправить, или вину, стремление угодить и "отдать долг", или доказываете, защищаетесь, спорите, протестуете - вы не уважаете и вы не отделились. Уважение - это полное согласие со всем, что делают родители, без эмоций и желания спасать, убегать, мстить или исправлять.

Если вам кажется, что родители без вас не справятся, пропадут - у вас нет уважения. И вы путаете опеку и заботу. Забота - это понимание потребностей и помощь (не в ущерб себе и другим) в их удовлетворении. Опека - это назначение человека недееспособным и делание за него того, что он может и должен делать сам.

В заботе есть уважение, в опеке его нет. Опекая, вы возвышаетесь над родителями, чувствуете свою силу и власть. Заботясь, вы взаимодействуете, занимая своё комфортное место рядом с мамой или папой. Когда вы заботитесь - вам комфортно.

Если некомфортно - значит, вы опекаете или служите. Опека и служба говорят, что вы ещё не отделились.

"Если ребенок думает: "Я нужен/а маме, без меня мама не сможет" - это ребенок на службе. Дети часто верят, что они могут и должны спасти свою мать или отца, как бы сделать их судьбу меньше, чем она есть на самом деле. У судьбы есть достоинство. Чтобы перестать вмешиваться в жизнь родителей и спасать их, нужно отойти на расстояние и увидеть их судьбу. Потом с уважением принять их судьбы.
Это называется повзрослеть" (с) Марианна Франке-Грикш, март 2016.

Ещё немного о чувстве вины.

Так уж устроено в этом мире, что родители дают (дарят) детям жизнь. Дети не возвращают полученное родителям, а отдают "долг" своим детям.

В отношениях с родителями дети никогда не могут достичь равенства. Что равноценного может дать ребёнок родителям за полученную жизнь? Свою жизнь? Им это не нужно. Поэтому ничего. Он даст жизнь своим детям. Или своим "духовным детям" - идеям, проектам, свершениям. Это способствует его отделению от родительской семьи, когда он становится взрослым.

Вина у детей возникает, когда они взрослеют (не могут отдать долг). Эта вина - нормальный этап взросления. Её мы просто проживаем, понимая, что это отделение от родителей.

Полное отделение от родителей невозможно без полного сближения. Сначала нужно сблизиться. Прийти к родителям, если вы дистанцировались или игнорируете/избегаете их. Хорошенько повоевать, если злитесь. Заявить о границах, если боитесь и позволяете вмешиваться в вашу жизнь.

Потом посмотреть на них взрослыми глазами - как на людей, в чем-то плохих и в чем-то хороших. Принять, что другими они не будут. Услышать в себе уважение к их способу жить.

Творимо дива не зважаючи ні на що!

Всі, хто хоча б раз був на моїх практикумах, знає, що я намагаюсь давати максимум аналізу та фокусуюся на ресурсі особистості! Так буде й зараз.

18 грудня буде останній у цьому році мій груповий проєкт – онлайн-практикум «Різдвяні бажання»

На вас чекає:
✨ Медитація для відновлення ресурсу та занурення в магію Різдва
✨ Діагностична методика для визначення пріоритетів і цілей
✨ Унікальні психологічні техніки для аналізу твого стану
✨ Створення реалістичного плану дій на 2025 рік.

🤍Ведучі, провідні фахівці спільноти Psyland, генштальт-терапевтки Олена Ландер та Олена Журавель
⭐️Вартість: 1000 грн
👥 Місць лише 10. Залишилось 7.
⏳ Тривалість: 2 години

Бронюй своє місце вже зараз - пиши у дірект.

Ефект “занурених витрат” (або “sunk cost fallacy”)

Це психологічне й економічне явище, яке виникає, коли люди продовжують інвестувати у щось, навіть якщо це вже не приносить вигоди, лише тому, що вони раніше витратили на це час, гроші чи зусилля. Іншими словами, замість того, щоб прийняти раціональне рішення, виходячи з теперішньої ситуації, люди керуються минулими витратами, які вже неможливо повернути.

Це явище яскраво ілюструє, як психологія впливає на економічну поведінку.

Ефект “занурених витрат” впливає на те, як ми приймаємо повсякденні рішення — наприклад, продовжуємо читати книгу, яка не подобається, бо вже витратили час на кілька розділів, або відвідуємо заняття, яке не цікавить, тому що заплатили за абонемент.

Ця ідея була розроблена в рамках економічної поведінкової теорії, яка вивчала ірраціональні економічні рішення людей.

Вагомий внесок у дослідження подібних економічних явищ зробили Річард Талер та Деніел Канеман, які отримали Нобелівську премію за свою роботу у сфері поведінкової економіки.

Тільки почала дивитися ці документальні серії від Netflix, й вже багацько різноманітних думок та почуттів.
Від шаленого захвату - «Наскільки ШІ зможе допомогти покращити медичну допомогу у Країнах 3-го світу»
до
Крижаного жаху: «Мої нащадки в найкращому випадку будуть робочою силою, а в найгіршому — біологічним матеріалом для підтримання життя нового виду еволюційного щабля - SuperAI»

Хто дивився? Які думки?

«Це ок у 3 роки, але не ок у 30»

За теорією психосоціального розвитку Еріка Еріксона, етап розвитку в районі 3 років відповідає стадії «ініціатива проти почуття провини». У цей період дитина починає проявляти активність, бажання досліджувати світ, самостійно ухвалювати рішення та вчитися відповідальності.

Якщо криза цього етапу не вирішується позитивно, це може проявлятися в поведінці дорослої людини у вигляді:
(дублюю у каруселі ще раз ці сценарії поведінки)

1️⃣Занижена самооцінка: Людина може відчувати постійне почуття провини або невпевненість у власних діях та ініціативах. Саме занижена самооцінка приводить до полярних реакції у контакті: замкнення в собі або навпаки дитяча істерика, щоб тебе почули.

2️⃣Тривожність та невпевненість: Людина може відчувати надмірне хвилювання, залишаючись на одинці. Або вимагати присутності/поради іншого перед будь-якими діями, навіть якщо вони незначні.

3️⃣Залежність від авторитетів: Така особистість може шукати постійне схвалення або керівництва з боку інших, особливо тих, кого вона вважає авторитетними фігурами.

4️⃣Пасивність - безвідповідальність: Відсутність ініціативи, схильність до уникання викликів і можливостей для розвитку. Або полярний сценарій при гіперактивності - бездумні дії без усвідомлення наслідків.

⁉️«Як це виправити?» - питали ви.
Тут розумні книжки або коригувальні тренінги не допоможуть. Вам треба закрити незавершені гештальти 3-х річного віку у відносинах з дорослим, що приймає
У житті несвідомо їм іноді може виступати ваш партнер, або один з ваших батьків, але у перспективі це може погіршити ваші відносини.

Тому я вважаю, що опрацювання такої проблематики, буде найбільш відповідно та екологічно виглядати на сесіях з терапевтом.

▶️🆗Саме терапія може допомогти вам мінімізувати почуттям провини, навчитися брати відповідальність за свої дії й розвинути впевненість у власних рішеннях.

Чому так трапляється, що доросла людина продовжує використовувати дитячі стратегії поведінки?

ОПІР КЛІЄНТА

Клієнтка чинила опір, як могла…

Знаєте, ось цю гру – «Так, але ні…»

«Так, але в мене не буде часу…»
«Так, але він так не схоче…»
«Так, але вона мене не почує…»

Які б варіанти виходу ми не обговорювали, є все одно якесь «але»…

Зазвичай я заходжу на три кола доводів, потім відступаю і пропоную розглянути клієнту сам сценарій опору. 
Для себе я виділила їх п'ять.

1. Опір змісту — клієнт чинить опір обговоренню певних тем або подій. Це може бути пов'язано з болючими переживаннями, які клієнт не хоче згадувати або обговорювати.

2. Опір процесу — клієнт протистоїть самому процесу терапії. Це може виявлятися в спробах уникати зустрічей, змінювати тему, запізнюватись або взагалі не приходити.

3. Опір перенесення — клієнт неусвідомлено переносить на терапевта свої емоції та почуття, які були спрямовані на інших людей (наприклад, батьків або партнерів).

4. Опір вторинної вигоди — клієнт чинить опір, оскільки має певну вигоду від свого стану. Наприклад, хвороба або психологічна проблема може дозволяти уникати відповідальності або отримувати більше уваги від інших.

5. Ідеологічний опір — клієнт не згоден з якимись аспектами терапії, ставить під сумнів цінність або ефективність психологічної допомоги, або не довіряє терапевту.

Ці типи протидії, з одного боку, перешкоджають ефективності терапії, але водночас вони надають терапевту важливу інформацію про внутрішній світ клієнта. 
Опір – це завжди про тривогу клієнта та неможливість побачити іншого способу проживати те що зараз з ним відбувається. 

І вихід завжди в тому, щоб знижувати рівень тривоги клієнта до прийнятного, щоб його психіка знайшла інші механізми подолання проблеми. І терапевт має бути терплячим та підтримувальний. 

Тому процес психотерапії - це завжди тонка чуттєва взаємодія, де важливо все. Майстерність терапевта відточується роками та залежить від багатьох факторів. Цьому неможливо навчитися з книжок, це завжди тільки практика, глибинний самоаналіз, постійний супровід супервізії та здатність нести відповідальність за свої помилки…

Пару годин тільки на себе, на саморефлексію, на думки про майбутнє та про те, що турбує тільки тебе…

Якщо тобі це відгукується, запрошую тебе приєднатися до нашої терапевтичної онлайн-групи «Жіночі реалізація»

Кожен тиждень , один той самий час, комфортна жіноча група і одна унікальна тема на зустрічі !

🗓 10 зустрічей що середи з 9:00 до 12:00, починаючи з 4 вересня.
⠀
💰Вартість участі: 1000грн за зустріч.
💻 Кількість учасників – 10 осіб.
⠀
Ти можеш приєднатися до першої пробної зустрічі, щоб зрозуміти, наскільки тобі все підходить.

За деталями - у дірект.

Види взаємодії: правильний опис з точки зору теорії прихильності

Запрошуємо всіх охочих до нашої тематичної онлайн-групи!

Запрошуємо сміливих жінок, які:

- Прагнуть розвитку та досягнення баланса між професійним та особистим
- Бажают опинитися у підтримуючій атмосфері однодумок
- Хочут здобути ресурси та інструменти для самореалізації

🗓 10 зустрічей що середи з 9:00 до 12:00, починаючи з 4 вересня.
⠀
💰Вартість участі: 1000грн за зустріч.
💻 Кількість учасників – 10 осіб.
⠀
Ведучі:
⠀
▪️Олена Ландер – клінічна психологиня, гештальт-терапевтка, арт-терапевтка, консультантка із позитивної психотерапії та психосоматики. Активно працює з темами: впевненість у собі та самореалізація та гроші, чоловічо-жіночі стосунки та сексуальність, обсесивно-компульсивні та тривожно-депресивні розлади.
⠀
▪️ Олена Журавель – психологиня, гештальт-терапевтка, спеціалізація у темі «Робота з травмою у гештальт-підході» Працює з темами: зменшення токсичних вини та сорому, сепарація у дитячо-батьківських відносинах, вибудовування особистісних кордонів, робота з пригніченою агресивністю.

⠀

Авторська арт-вправа
«Дар цінності»

Зробив праву ти зможеш:

▪️Усвідомити звичні критерії оцінки речей і подій у житті.
▪️Розвинути здатність бачити цінність у повсякденних, на перший погляд незначних речах.
▪️Переглянути ставлення до того, що здається нецінним, і знайти в цьому нові смисли.


1️⃣Підготовка:
- Зберіть довколо 10–15 предметів, які здаються вам найменш цінними, наче ви збираєте "сміття".
(15 минут на виконання)

2️⃣Аналіз:
1)Оцініть свої емоції під час вибору предметів?
2)Чого більшого зустрічалося по дорозі: цінного чи неценного? і як ви вважаєте, чому так?
3) Що для тебе взагалі означає слово “цінність”?
4) Опишіть кожен предмет, використовуючи наступні категорії: непотрібний/поламаний/недосконалий, що не відповідає моїм поглядам і вимогам тощо.
5) Чи часто ви оцінюєте себе та навколишнє вас за схожими параметрами?

3️⃣Трансформація:
- Визначте 3 важливі цінності у вашому житті.
- Створіть із зібраних предметів композиції, які символічно відображають ваші цінності. Постарайтеся побачити в цих речах щось корисне чи красиве – подумайте, як ці "сміттєві" предмети можуть вас чомусь навчити або послужити вам.

4️⃣Завершальний аналіз:
- Оцініть кожну композицію: яку цінність вона представляє? Чи змінилося ваше сприйняття цих раніше "нецінних" предметів?
- Подумайте, як змінилося ваше ставлення до "цінного" і "нецінного" у житті. Що тепер означає для вас "наділити цінністю"?

Часто ми концентруємося на недоліках і не помічаємо те хороше, що є в навколишніх предметах, подіях і людях.

Своїм ставленням і думками ми можемо як підсилювати їхню цінність, так і принижувати її.

Спробуйте подивитися на те «сміття», яке ви зібрали, по-іншому: знайдіть у цих речах щось корисне, цінне чи красиве. Побачте в ньому те, що може зараз чогось вас навчити й послужити вам добру службу. 🤍

Терапія через творчість і мистецтво завжди дає потужні результати, тому що дорога до підсвідомості через метафори та образи коротша, а саме вона найбільше визначає нашу реальність. 
Я вигадала цю вправу, коли замислювалась тим, що лежить взагалі в основі моїх критеріїв оцінки та чому саме це??
Словом, пропоную вам пригоду у свою підсвідомість. 
Зберігай цю вправу та коли будеш готовий до глибокого занурення у розуміння своєї цінності – зроби її. 
⬇️⬇️⬇️