Контроверсійна сцена в Оппергеймері або черговий зашквар з індуїзмом
Частина ІІ
Чомусь індуїстські націоналісти вирішили, що релігія – справа цнотлива і в ній, як в Радянському союзі, сексу немає. У багатьох напрямах дгарми так і є, не сперечаюся – варто згадати хоча б вайшнавізм ISKCON, етикет якого не дозволяє чоловікові та жінці розмовляти без свідків. Та куди тоді подіти численну еротичну скульптуру на храмах в Кхаджурахо і Конарку, Кама сутру, середньовічну еротичну поезію, тантру й еротичні ігри Кришни врешті-решт? Проблема індуїстських націоналістів не в тому, що вони спираються на релігію, а в тому, що просувають одне і дуже вузьке її розуміння, вимагаючи від усієї нації розуміти індуїзм саме так. Ба більше, це розуміння парадоксально колоніальне - асексуальний індуїзм і Вікторіанська доба – знайди десять відмінностей. Індуїстські націоналісти вважають, що мають ексклюзивне право на конструювання індуїстського наративу, а будь-які спроби всередині Індії чи назовні, говорити про індуїзм в інший спосіб, тавруються проявом «всесвітніх антиіндуїстських сил» і «гіндуфобією». Такі формулювання показують, як глибоко в індуїстському націоналізмі вкоренилася конспірологічна теорія про існування деяких антиіндуїстських сил / масонів / рептилоїдів / архітекторів / підстав своє. Ця віра дуже показово проявилася, коли після дурного і некомпетентного посту нашого МЗС із Богинею Калі в образі Мерлін Монро, на українців посипалися звинувачення в гіндуфобії. Важко було пояснити індійцям, що тут в Україні не те, що гіндуфобія, тут ім’я Богині мало хто знає, а якщо в Україні і є щось до Індії, то ніяка не фобія, а швидше філія, й то у купки кришнаїтів і йоґів, яких 0,0001 % населення. Уся ця конспірологічна свідомість могла б бути невинною, якби не те, що в її основі лежить дуже шкідлива, антирелігійна, антигуманна ідея – «кругом вороги». А чи не такий світогляд має сусідня недодержава, яка зараз «захищається» від злої НАТИ, ведучи геноцидну війну проти своїх «братів»?
Як глядачка і шанувальниця Нолана, як представниця білої західної секулярної цивілізації, я, звісно, не бачу жодної проблеми у тому, щоб слова священного тексту звучали під час сексуального акту. Ба більше, мені імпонує прийом режисера, який в одній сцені втілив мало не найголовнішу архетипічну пару – Ерос-Танатос. Я дивлюся на це як на мистецтво. Чисте мистецтво. Й у моїй картині світу у мистецтва не має бути жодних кордонів, бо інакше тоді воно перестає бути мистецтвом. Та я визнаю, що інколи, заради уникнення глобального збудження, деяких тем у мистецтві краще не торкатися і все ж думати про них в поточному контексті, враховуючи весь тягар колоніалізму й орієнталізму. Саме тому я не виправдовую Нолана. Але й голосіння індуїстських націоналістів я виправдати не можу.
🎞️- https://www.youtube.com/watch?v=GriPHCPv3g8