Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

✍Запрошуємо на презентацію нашого науково-популярного видання «Хотинська війна 1621 р. Козацька звитяга, османські амбіції та європейське майбутнє» («Кліо», 2024). На заході можна буде поспілкуватися з авторами видання (в тому числі і зі мною), а також придбати примірник у представників видавництва.
📌19 лютого в Національному музеї історії України за адресою вул. Володимирська, 2. Початок о 16:00.
Вхід на подію вільний. Деталі по подію, авторів і партнерів видання за посиланням:
#анонс #книга #презентація #Хотин_1621
https://facebook.com/events/s/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8-%D1%85%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B2%D1%96/483933474570240/

📚Запрошую на презентацію історичних романів Олександри Шутко про Крим - «Кривава Кафа. Перерваний шлях Шехзаде» і «Кривава Кафа. Війна за османський трон». Я буду тут модератором, тож побачимось.
📌15 лютого (субота), 17:00
📌Адреса музею: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 12 (на території Києво-Печерської Лаври). Вхід вільний.
Деталі за посиланням:
#анонс #Крим #презентація
https://facebook.com/events/s/%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0-%D1%88%D1%83%D1%82%D0%BA%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D1%94-%D1%96%D1%81%D1%82/605693138768913/

Нагадую також подивитись випуск і за моєї участі, раптом хтось пропустив😊

У продовження теми нещодавньої лекції «Польсько-литовські татари в історії України» записали розмову про соціальний, мілітарний, культурний вплив польсько-литовських та кримських татар. Підняли багато цікавих тем:
про феномен «татарського осадництва» на українських землях Великого князівства Литовського й Речі Посполитої (як «півночі», так і степових рубежів»), «Татарські вулиці» в українських містах, татарських воїнів, дипломатів і тлумачів на службі у князів і шляхти; Ну і звісно – про долю татарських осадників на Київщині, Волині, Поділлі, Галичині;
Обговорили й більш ширші теми про дипломатичні взаємини, фронтирні спільноти, комунікації\взаємини на Степовому кордоні Європи. А також стереотипи про те, що активні контакти зі «Сходом» мала лише «південна периферія»;
Трохи переживав за те, щоб висвітлити таку багатогранну та цікаву тему лаконічно, але вийшло ніби добре. Дякую Євгену Мочалову та команді проєкту за професіоналізм і змістовну розмову. Далі буде🙂
#Україна #Крим #кримські_татари #татари_липки #відео #інтервю
https://www.youtube.com/watch?v=tTY5XKgKX0M&t=2643s

На дружньому каналі Історія без міфів вийшов новий випуск, присвячений феномену українського козацтва: політичній традиції, військовій культурі, суспільній організації. Гість випуску, Олексій Сокирко, приділяє особливу увагу також і глобальній мілітарній революції та її впливу на "степову війну" у Східній Євопі, яка фактично й поклала кінець Степовому кордону наприкінці 17 ст. Хто ще не придбав нову книгу пана Олексія про "Козацький Марс" - дуже раджу це зробити.
#відео #фронтир #Україна
https://www.youtube.com/watch?v=rboeHIBlC1s

Стереоскоп – це оптичний «бінокль» для перегляду «об’ємних» знімків, або ж «стереопар». Ефект об’ємності в них створювався завдяки різній відстані між знімками та специфічному куту заломлення світла. Дуже дешевий і популярний для свого часу пристрій, відкриття технології якого приписують англійському фізику Чарльзу Вітстону (1802-1875). Як і більшість винаходів, стереоскоп створювали для наукових досліджень, але найбільшу популярність він здобув у комерційному напрямку «об’ємних фотографій» в другій пол. 19 – на поч. 20 ст. На відміну від фото, цей жанр з самого початку не претендував на мистецтво й сприймався як розвага. Прилад коштував дуже дешево, а стереопари виготовляли як листівки – з відомими творами мистецтва, знаковими місцями, видами «далеких країв» чи популярних туристичних маршрутів. Став у пригоді цей «девайс» також і етнографам, які фіксували на стереопарах сюжети, костюми, місця, які досліджували. Окремим популярним напрямком був орієнтальний жанр – з типажами та «екзотичними» місцями, до яких можна було здійснити «віртуальну 3d мандрівку». До кожної такої серії стереопар випускали «Пояснювальний текст», у якому стисло розповідали про звичаї, історію, вірування й спосіб життя місцевого населення. В Російській імперії були цілі серії таких стереопар з супровідним текстом, присвячені т.з. «національним регіонам та інородцям». Зокрема про Крим, Кавказ, Сибір, Туркестан (Центральну Азію загалом), тощо.
📝До серії "Крим" 1910 р. супровідний текст писав Бесчинский А.Я. "Пояснительный текст к серии Крым", 1908. Згодом трохи детальніше напишу про цю серію.
#фото #Крим

🖼Знайшов собі в колекцію стереопару з інтерʼєром кримськотатарської мечеті: «Татарская мечеть внутри». Один парний знімок з серії «Крим» (Стереографическое издательство «Светъ», 1910).
#Крим #мистецтво #колекція

🎥В коментарях скинули коротке відео про меморіал турецьким воякам у с. Лопушня:
✍️"У селі Лопушня на Івано-Франківщині знаходиться меморіальне військове кладовище османських воїнів, які загинули на Галицькому фронті у 1916-1917 роках під час Першої світової війни. Виконуючи свої союзницькі зобов'язання, турецький військовий міністр Енвер Паша (Enver Paşa) запропонував німцям і австрійцям допомогу у живій силі й озброєннях. Турецькі військові частини вступили у війну на боці Австро-Угорської імперії проти царської Росії. Турки добиралися в Україну міжконтинентальною залізницею Багдад–Берлін близько двох тижнів. Стамбул скерував в Галичину 40-тисячний корпус під командуванням генерала Севата Чобанлі. Неподалік, на узгір’ях гори Лисоні турецькі резервісти підсилювали позиції 35-го австро-угорського піхотного полку та полку Українських Січових Стрільців, які тримали там оборону. Українці також підсилювали контрнаступ турків і повертали в росіян втрачені раніше турками позиції. Всього на Галицькому фронті в часи Першої світової війни загинуло 12 тисяч турецьких воїнів, а тут покояться 200 загиблих бійців. У 2016 зусиллями місцевої громади та турецького посольства в Україні тут урочисто відкрили оновлений меморіал. Він побудований у вигляді каскаду, у верхній частині якого обеліск сторічної давності, а внизу — сучасний. На світлому обеліску є традиційні для тюркських поховань написи османською арабською мовою. Вгорі під півмісяцем написано “Він - Вічно Сущий”. Довший напис розбірливий частково, тут вдається прочитати “над їхніми душами прочитай Суру Аль-Фатіха” - Це назва першого і найважливішого розділу Корану, що коротко викладає головні догмати ісламу. Нижній напис означає “1807 рік”. Відомо, що в той рік відбувалася Афонська битва між Османською та Російською імперіями".
https://www.youtube.com/watch?v=TiGPnAP66xQ
#Османська_імперія #відео

Про османські підрозділи на Галичині в часи Першої світової останнім часом активно пишуть. Більше про цю тему можна дізнатись наприклад тут:
https://zbruc.eu/node/53876
#текст #стаття #Османська_імперія

Про османських солдатів на Галичині, турецькі пісні замість колискової та перше знайомство з тюркським світом.
📚Читаю далі з великим інтересом нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Цікавий фрагмент з автобіографії дослідника, у якому він говорить про те, як особистий (часто навіть несвідомий) досвід здобутий в дитинстві, вплинув на його сприйняття тюркського світу:
✍️«Кілька обставин зробили з мене тюрколога. Три з них були несвідомими, і перша насправді почалась в 1916 році – за три роки до мого народження. Солдати Османської імперії, союзниці Австро-Угорської імперії, тоді розміщувались в Галичині. Один загін прибув до Луки – містечка, де жила моя мама, а дідусь довгий час виконував обов’язки голови громади. Будинок мого дідуся (де пізніше народився я) був розташований на краю дуже великого лугу. Неподалік проходили муштру османські солдати, і їхні меланхолійні пісні було чутно в покоях моєї матері та її молодшої сестри. Дівчатка почали наспівувати дивні мелодії та повторювати їхні іноземні слова. Османські офіцери часто навідувались до дідуся: як офіційно, так і неформально. Іноді до їхньої компанії допускалися й дівчата, незважаючи на пуританські звичаї, властиві добі правління Франца Йосипа, що переживали в той час на Галичині, а також попри те, що османські офіцери, які були мусульманами, заледве знали, як розмовляти з дівчатами-християнками. Сестри за будь якої нагоди просили офіцерів, які також розмовляли німецькою, виправити їхні «турецькі тексти». Вони вивчали основи розмови османо-турецької мови й навчились співати кілька популярних пісень типу турецьких mani (народних пісень, що складались з чотирьох рядків), а також османські військові марші.
Досі пам’ятаю, що в ранньому дитинстві мама часто співала мені перед сном турецькі мелодії. Мої перші дитячі пісеньки були турецькими, і деякі з них я пам’ятаю донині. Матір також навчила мене рахувати по-турецьки від одного до ста й говорити кілька речень, не маючи, природно, жодного уявлення про граматику або структуру мови…».
#текст #книга #Османська_імперія

Дуже люблю різноманітні «Книги костюмів», як «європейські» так і «східні». Вони завжди мають багато деталей та неочевидних контекстів.
Багато цих книг передають типажі у стандартних, часто відтворюваних одноманітних позах. Ілюстрації містять акцент на «клейнодах», професійних, станових чи конфесійних ознаках. Виконані малюнки у 2D (так би мовити), без «зорового контакту», «художньої перспективи» й інших атрибутів, які би порушували обмеження на зображення живих істот в ісламі. В Стамбулі, та інших великих містах, було багато мініатюристів, які за доступні гроші виготовляли подібні ілюстрації для купців, мандрівників, дипломатів. Ці ілюстрації згодом могли доповнюватись вже самими замовниками (латинською, італійською, німецькою, шведською мовами), переростаючи у справжні «енциклопедії» з суб’єктивними враженнями та довідковими відомостями про історію, географію, культуру країн і регіонів. Торгівельний потенціал, шляхи сполучення, ендемічні хвороби, флору та фауну. А також їх мешканців. Книги костюмів презентували європейським правителям та знаті, привозили як дуже вартісний сувенір, або ж ефекту «презентацію\звіт» про здійснену роботу. Інколи – як своєрідне свідчення власної експертності в «східних справах». Таке собі навіть «резюме». На основі цих типажів і заміток цілі покоління науковців, філософів, митців уявляли собі «орієнт», відтворюючи образ його мешканців у чисельних творах вже європейського мистецтва. А політики навіть будували дипломатичні чи військові стратегії.
#роздуми #текст #книга_костюмів

Кримські татари в книзі «Костюми Двору Великого Сеньйора» (Costumes de la Cour du Grand Seigneur). «Книгу костюмів» було укладено близько 1630 році. Вона містить 149 ілюстрацій з коментарями й описами італійською мовою. Це образи й типажі Османської імперії та підданих султана: чиновників, воїнів, професій, релігій і національних спільнот, які репрезентують державний устрій, військову могутність, суспільний уклад та зовнішній вигляд «Pax Ottomanica». На ілюстраціях: «Татарський хан» (Ґерай), «Татарський воїн» та «Посильний» (улак). «Посильний» має «роздвоєну» нагайку – характерний атрибут важливого «держслужбовця», який відповідав за доставку листів (довгий час це важливий обов'язок саме кримськотатарських вершників у османів).
#Крим #кримські_татари #мистецтво #книга_костюмів

Червоне та біле:

🖼️Невелика підбірка акварелей від Мідорі Ямади, сучасної японської ілюстраторки з Тіби. Більше робіт художниці на її сайті:
https://midoriyamadadays.tumblr.com/
#Японія #кіт #мистецтво

Знову трохи робіт Августа Вільгельма Кізеветтера (1811-1865), німецького художника, мандрівника, етнографа. Цього разу підбірка про Кавказ: Вірменія, Грузія, Азербайджан (Єреван, Тбілісі, Азербайджан), а також відомі пам'ятки середини ХІХ століття. Колекція Музею європейських культур в Берліні.
#мистецтво #Кавказ

Відкрито передзамовлення на цікаву книгу, присвячену епізоду біографії Марії Вязьмітіної (1896-1994) – української радянської археологині, мистецтвознавиці, сходознавиці. У 1940-х роках вчена брала участь у радянській Південно-Туркменістанській археологічній комплексній експедиції Міхаіла Массона, де керувала окремим загоном на городищі та некрополі парфянської Нової Ніси (Туркменістан). Окрім біографічного нарису, книга містить листування під час експедиції та статтю Марії Вязьмітіної про парфянських воїнів, яка з прикрих причин не була опублікована. Видання адресоване широкій аудиторії, зокрема археологам, історикам, культурологам, сходознавцям, мистецтвознавцям, а також любителям історії та військової справи. Крім того, дослідження може зацікавити фахівців у галузі постколоніальних студій.
Замовити можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1zEnP1HdZJjStTWxDjz_N76jTiFnROoL_d6otptWMCns/edit

Недавно Довженко Центр записутив онлайн-кінотеатр, на якому за невеликі гроші можна подивитись фільми з їхньої колекції. Особисто мені дуже важливий фільм Алім. Дослідник Усеїн Боданінський, директор Бахчисарайського музею, був науковим консультантом і додав багато деталей побуту 19 століття. Чудове занурення в епоху.

Я на твіторі запостив підбірку особливо цікавих кадрів, за якими можна вивчати історію культури Криму. От зібрано одним текстом:

https://threadreaderapp.com/thread/1880734046483063286.html

Давно не було японських котів:
🖼Чорний кіт, від Тошиюкі Енокі (нар. у 1961), сучасного японського художника. В одному з інтерв'ю він говорить, що у своїх роботах використовує досвід реставрації давніх творів мистецтва - японських та європейських. Йому подобається те, як час накладає особливий відбиток на картинах чи артефактах, що виражається у їх відтінках та фактурі. Художник називає це "дозріванням матеріалу". Тошиюкі Енокі намагається враховувати ці природні поцеси ще на етапі задуму своїх картин, що надає його роботам впізнаваного стилю.
#японія #мистецтво #кіт

🖼Кримські татари у французькій праці про історію Османської імперії, авторства Ігнатія Мураджи д’Оссона (Тосуняна) (1740-1807), відомого вірменського сходознавця, історика і дипломата, який прагнув написати комплексну історію Османської імперії. Автор народився у Стамбулі, в вірменській католицькій родині. Його батько служив при шведському посольстві у Османській імперії. Згодом, він привів туди власного сина, який завдяки знанню арабської та турецької мов збудував кар’єру на дипломатичній службі Швеції й Франції, отримав там дворянство, землю й низку високих державних нагород. Ігнатій д’Оссон (Тосунян) прагнув описати правління султана Селіма ІІ (сина Роксолани), але отримавши дозвіл працювати з османськими джерелами, в результаті зібрав матеріали на серію ілюстрованих видань «Tableau Général de l’Empire Othoman» про історію Османської імперії, які завершив та опублікував у Франції напередодні революції (у 1788 та 1789 роках).
#мистецтво #Османська_імперія #Стамбул #Крим #кримські_татари

Цитата у продовження:
✍«В 1860 р. було вирішено царським Петербургом остаточно «замирити» Кавказ, тобто попросту задушити його в крові. Щоб цього досягти, царські генерали нічого кращого не знайшли, щоб удатись до старих засобів… Було вирішено масово переселити чорноморських козаків за Кубань. Розрахунок був простий: на новому місці козак волею чи неволею, а воюватиме з черкесом, бо, мовляв, йому доведеться захищати свою хату та своїх діти від «диких» горців…».
#текст #чтиво #Кубань #Кавказ #колоніалізм

Нещодавно український парламент визнав геноцид черкеського народу. Російський колоніалізм на Кавказі, визвольна війна та трагічна доля його народів – це теми, які досить виразно представлені в творах українських письменників, дослідників, журналістів різних поколінь. З-поміж іншого, тут накладається відбиток ще й «українського контексту»: одні автори порівнювали російські колоніальні практики на Кавказі зі схожим досвідом регіонів України (зокрема Криму, Причорномор’я, Слобожанщини); інших авторів цікавила доля українських колоністів, якими російський уряд намагався заселяти Кавказ, а згодом - прагнув перебудувати їх ідентичність на загальноросійську.

📚Одним з таких творів, що піднімає питання трагічної долі черкесів та російського колоніалізму, є нарис «Кубань» (1928), від Петра Лісового (Сващенка, 1891-1937), українського письменника, журналіста та ветерана Першої світової, якого сталінський режим репресував у 1937 році. Петро Лісовий відвідав Кубань за розпорядженням газети «Вісті ВУЦВК» у 1927 р., щоб ознайомитись з «національно-культурним будівництвом в регіоні». Тут його провідником був давній приятель Гаврило Доброскок. Він показав Лісовому навколишні місця та відвіз до аулу Афінсіп в Адигеї. Репортаж про Кубань був оформлений вже у Харкові після повернення. Цей нарис став фатальним для журналіста і згодом буде використаний як один з доказів його «контрреволюційної та націоналістичної діяльності». Трохи більше про життя Петра Лісового раджу почитати у статті Ярини Цимбал на Локальній історії. Посилання даю у коментарях.
Твір «Кубань» 1928 р. багато чим може зацікавити дослідників. З художньої точки зору він написаний як тревелог, сповнений «духом фронтиру». Поруч з цим, у творі присутні орієнтальні типажі, зокрема жителів аулу Афінсіп. Про їх традиційну культуру та спосіб життя автор пише у контексті «пережитків складного минулого», яким покладе край нова влада і невідворотна модернізація. Теза, яка відображає загальні ідеї свого часу.
Напередодні поїздки на Кубань Лісовий уважно вивчав історію регіону та обставини його колонізації. У творі багато цитат, посилань, власних роздумів про долю черкесів, а також їх відносини з російською владою та козаками-поселенцями. Піднімається питання методів заселення Кавказу царським урядом, через знищення традиційного господарства й еліти місцевих народів👇
#текст #Кавказ #Україна #колоніалізм

Останнім часом не було можливості писати на каналі. Але невеличкий позитив - за цей час поповнив свою колекцію ще кількома листівками початку 20 ст.
🖼️Кримськотатарські дівчата (заміжня жінка та дівчина), з популярної серії листівок «Types de Tartarie» («Татарські типи»). Орієнтальні типажі, від відомої шведської фірми Granbergs Konstindustri Aktiebolag (або ж «GKA»). Початок 20 ст. Одну листівку відправили з Криму до Дніпра (тогочасний Катеринослав), з супровідним текстом французькою мовою. Детальніше про листівки й тих, хто на них зображений, напишу трохи згодом.
Карл Густаав Гранберг (1865-1923) був одним з найбільших видавців листівок на рубежі 19 – початку 20 століть. Він друкував на картках відомі твори живопису, фотографії пейзажів, види європейських країн та міст. Згодом вийшов на американський та азійський ринки. Чимало листівок його фірма надрукувала з видами Російської імперії та орієнтальними сюжетами різних національних спільнот.
#Крим #кримські_татари #колекція #листівка #мистецтво

🖼️Теплі кольори Стамбулу, у роботах Івана Ціоглінського (1858-1913), одного з зачинателів польського імпресіонізму. З колекції Національного музею в Варшаві.
✍️Іван Ціоглінський шукав в орієнтальних сюжетах яскраві кольори. На початку 20 ст. багато подорожував Кавказом, Близьким Сходом та Північною Африкою в пошуках натхнення. Під впливом творчості Адама Міцкевича відвідував і малював Крим. Частина колекції його чудових робіт також зберігається сьогодні у Львові.
#мистецтво #Стамбул #Туреччина #Польща #Україна

🎥Чудовий випуск про різноманітні трунки, які були поширені на українських теренах ранньомодерної доби. Багато згадується у випуску й про орієнтальне - каву, тютюн, кальяни.
Згадую, як мені трапилась в одному документі 17 ст., серед опису майна, згадка про "бардак". Я був подумав, що це тюркізм, яким позначали буквально кубок чи чашу (bardaq кримськотатарською - кубок, склянка, чаша). Але пан Олексій зазначає, що так називали в староукраїнській мові чашу для кальяну. Зокрема - яка була серед опису майна гетьмана Івана Самойловича.
Тож, раджу дивитись випуск:
#відео
https://youtu.be/SnwpBBXe_FU?si=Z_QX7O5sUNmtWSQA

🖼️Кримські татари, у роботах Августа Вільгельма Кізеветтера (1811-1865), німецького художника, мандрівника, етнографа, який жив в Криму з 1845 по 1847 роки. Колекція Музею європейських культур в Берліні. На портретах типажі: школяр (мій фаворит), заможний чоловік, бідний чоловік, літній чоловік, ногаєць, кримський татарин з Карасубазара.
Кізеветтер жив переважно в Бахчисараї, Акмесджиті, Гурзуфі. І трохи в Ялті. Намагався «зануритись» у місцеве середовище: вдягався у кримськотатарський одяг, вивчав слова, наймав перекладачів, які пояснювали йому місцеві звичаї, обряди, ремесла. А ще – багато малював і створював макети, зокрема Бахчисарайського палацу, кав’ярні, селища на південному узбережжі. Свій досвід художник детально описав у щоденниках. Загалом, це атмосферна й дуже популярна серед дослідників серія картин.
#Крим #кримські #татари #мистецтво

Деколоніальний цитатник:
✍"Більшість істориків бачать азійський світ з палуби корабля, валу фортеці чи високої галереї торгового дому" (1934). Цитата Якоба Корнеліуса ван Леура, або ж Дж. С. ван Леура (1908-1942), впливового інтелектуала, який запропонував погляд на історію Південно-Східної Азії, орієнтований на корінне населення. Сам автор загинув досить рано, під час Тихоокеанської військової кампанії 1942 р. Але його ідеї мали великий вплив на концепції заморської історії та деколонізації, що набули популярності після Другої світової війни. У своїй праці "Індонезійське суспільноство: нариси соціальної та економічної історії" він писав в т.ч. про те, що історію країн, народів і регіонів не можна починати лише з часу їх завоювання і включення до колоніальних імперій. Ця теза зараз сприймається як щось очевидне, але для тих часів вважалась навіть дуже категоричною. І вона актуальна не лише для переосмислення "заморських колоній", але й інших регіонів. Зокрема Східної Європи.
https://archive.org/details/indonesiantrades0000jcva/page/n7/mode/2up
#цитата #деколонізація #погляд

-Чи чули ви про Україну? – питаю його нарешті.
-Чув, - відповідає Саті, - це на півдні росії така країна, що хоче волі так, як і ми, араби.
З моєї черги розказую Саті історію українського відродження. Історію великого пробудження і кривавого хрещення України, що коштувало життя найкращих синів народу. Мій учений араб слухає уважно, похитуючи головою, а потім додає як би у відповідь власним моїм думкам:
-Що значить життя одиниці супроти величності ідеалу?
Потім виходимо на чердак по кладу. Із сивих глибин світу непомітно встає день. Він відзначує межі моря і гасить зоряні світла. Згодом з’являються на покладі перші сірі шинелі французьких колоніальних вояків… Але я не можу позбутися думок про Саті і його останні слова… Хто так думає, той побідити мусить. Це для вас встає нині день – Народи Сходу.
Степан Левинський, «Паризькі настрої» (1926).

📝На поч. 1920-х років на пароплаві з Єгипту до Сирії український письменник, сходознавець та дипломат Степан Левинський (1897-194) познайомився з Саті Єль Ґієрі, або ж Саті аль-Ґусрі (1879-1968), відомим сирійським та іракським політиком, письменником, просвітником, а також одним з найвпливовіших ідеологів панарабізму. Коли у жовтні 1918 р. було створено Арабське королівство Сирія, Саті аль-Ґусрі став міністром освіти в уряді короля Фейсала. Оголошення французького мандату на ці території, а також поразка під Майсалуном від армії генерала Анрі Гуро поклали край цій короткій незалежності. Фейсал зайнявся розбудовою держави в Іраку, а разом з ним у цій країні осів і Саті аль-Ґусрі, виховавши кілька поколінь сирійських та іракських політиків. Він вважав, що головними умовами для формування нації є рідна мова та спільна культура. Саме ці чинники можуть відродити політичну націю, навіть після втрати державності в минулому.

У розмові між Степаном Левинським та Саті аль-Ґусрі відчувається емпатія, адже обидва інтелектуали належали до народів, що у фіналі Великої війни вимушені були відстоювати своє право на самовизначення та незалежність у важкій боротьбі. Деколоніалізм, модернізація, просвітництво, національне відродження та право на суб’єктність – це ті теми, які найбільше турбували співрозмовників.
#Сирія #Ірак #Україна #текст

✍"Я трохи здригнув, мимоволі очі потяглися ще більш на північ. По взгір’ю розкинулася Алупка… Вона ще спить… Куняє прехороша мечеть зі своїм високим мінаретом: мені здається, що він вип’явся вгору, аби зазирнути в очі Ай-Петрі, глянути на сніги білі в широких щілинах високої гори скелястої, але, побачивши, яка темна гнобительська хмара суне з півночі на Ай-Петрі, мінарет злякався, принишк, доки мулла, кличучи «правовірних» на молитву, не зрушить його спокою…".
📚З оповідання "Ранком в Алупці" (1895), Олександа Кониського (1836-1900), відомого українського літературного та громадського діяча. Мечеть в Алупці була збудована у 1834 р. за проєктом Філіппа Ельсона (1793-1867). У 1927 р. пам'ятка сильно постраждала від землетрусу й була розібрана на будівельні матеріали радянською владою. Її купол і мінатер, якы описуэ Кониський, можна побачити на літографії від видавництва Еміля Берндта (Verlag v. Emil Berndt).
#Крим #Алупка #текст #мистецтво

Книга про османську кавʼярню в Камʼянці-Подільському зʼявилась у вільному доступі:
https://www.academia.edu/125773223/%D0%9D%D0%B5%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%9E%D1%81%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B2_%D1%8F%D1%80%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%9A%D0%B0%D0%BC_%D1%8F%D0%BD%D1%86%D1%96_%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83_%D0%A2%D0%BE%D0%BC_%D0%86_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8_%D0%BA%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4_%D0%BB%D1%8E%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B8_%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2_%D0%9A%D0%B0%D0%BC_%D1%8F%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_2022_296_%D1%81

⚡️Останнім часом мало дописів, але багато анонсів. Цієї неділі буде ще одна кураторська екскурсія виставкою. Приєднуйтесь!
#Крим #кримські_татари #анонс
https://facebook.com/events/s/%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D1%8E-miras-%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4/956119479690490/

21 листопада о 16.00 запрошуємо взяти участь у семінарі з історії гуманітаристики, присвяченому дослідженню та осмисленню спадщини кримських татар у музеї. В межах семінару відбудеться презентація видання «MİRAS. Спадщина. The Heritage», що демонструє світ живої спадщини корінного народу України.

Обговоримо цікаві питання:
🔹 що таке «Спадщина» та які сенси куратори й автори видання вкладають у поняття деколонізація;
🔹що таке нематеріальна культурна спадщина, та як вона пов’язана з ідентичністю носіїв культури корінного народу;
🔹чому музейні колекції – це не лише набір предметів історичної, мистецької чи матеріальної цінності, але й щось набагато більше;
🔹 як через музейні артефакти можна говорити про людей та їхні долі?
Деталі за посиланням:
#анонс #Крим #кримські_татари
https://facebook.com/events/s/%D1%81%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%80-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%82%D0%B0-/957807839548082/

🎥"Як українці жили та воювали в Китаї?":
Новий випуск на каналі "Історичної правди" про українців у північно-східному Китаї: історія переселення на Далекий Схід, суспільне й політичне життя громади в Харбіні в 1920-х роках та інші цікаві процеси:
https://www.youtube.com/watch?v=KEIfPbk_aFs
#Китай

Орієнталізм вихідного дня:
🖼«Автопортрет з люлькою», від Еміля Жана Горація (Ораса) Верне (1789-1863), знаменитого французького орієнталіста, мандрівника, дипломата, бонапартиста, а також автора картина «Іван Мазепа серед вовків», створеної на основі однойменної поеми Байрона. Горацій Верне також бував в Криму. Під час "Східної війни" у 1855 р. він супроводжував французьку армію на півострові й навіть намалював декілька картин з батальними сценами (Альма, Малахів Курган), менш відомих у його творчості.
#мистецтво #настрій #Крим

Зараз примірники видання розіслали по різним бібліотекам в Україні. Невдовзі, коли матимемо друкований наклад, проведемо презентацію разом зі співавторами, партнерами, консультантами й усіма дотичними до проєкту учасниками. А поки, щоб нагадати основну ідею виставки, даю посилання на кілька цікавих інтерв'ю про її концепцію:
📌Інтерв'ю на «Громадському радіо»: «Битва під Хотином 1621 року: український вимір війни, яка відбулася 400 років тому»;
https://hromadske.radio/podcasts/hromadska-hvylya/bytva-pid-khotynom-1621-roku-ukrains-kyy-vymir-viyny-iaka-vidbulasia-400-rokiv-tomu
📌Про різницю у поглядах на Хотинську війну 1621 року у Речі Посполитої та Османської імперії, а також про те, як наслідки цих подій сприймали різні її учасники у своїх писемних джерелах, у музейному блозі:
https://old.nmiu.org/component/k2/item/41-viina-sliv-zbroi-ta-podarunkiv-shcho-novoho-pro-khotynsku-bytvu-vidkryvaie-vystavka-v-muzei?

📚Вийшло друком наше нове науково-популярне видання, надруковане в рамках конкурсу культурно-мистецьких проєктів Українського інституту книги: «Хотинська війна 1621 р. Козацька звитяга, османські амбіції та європейське майбутнє» («Кліо», 2024). Видання є своєрідним підсумком партнерської виставки «Битва під Хотином 1621 року та доля Центрально-Східної Європи», яку ми втілювали в #НМІУ у 2021 р. Розбирали цю виставку з колегами вже 24 лютого 2022 р., під час початку повномасштабного вторгнення Росії, тому виставка для нас ще й дуже особиста. Дякую усім, хто голосував за це видання. Там буде багато цікавих ілюстрацій, гравюр, текстів, рукописів, артефактів та реконструкцій, що розкривають події Хотинської кампанії, а також мілітарну, політичну, інтелектуальну культуру епохи. Цікава частина буде й про Кримський ханат та Османську імперію.
#фото #книга #чтиво #Хотин_1621

✍️«Музейні колекції й артефакти нерозривно пов’язані людьми та їхніми долями. Як і «Спадщина» в цілому. Із тими, хто в різний час створював, використовував, досліджував та зберігав подібні речі. Ми намагались створювати видання й виставку так, щоб за речами історичної чи мистецької вартості завжди можна було побачити людей. Розказати про їхні долі. Саме цей контекст і відрізняє живу спадщину від, так би мовити, «археологічних культур», які залишились лише на сторінках історії…».
📝Дякую команді «Кримськотатарський ресурсний центр» за інтервʼю. Говорили про виставку, видання та їх концепцію. Читайте за посиланням:
#інтервю #Крим #кримські_татари #музей #Miras
https://ctrcenter.org/uk/vydannya-miras-spadshhyna-the-heritage?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR00UQ_NsI0Xq6fCF-cjpfjx4hMnpPpmissWJaJPgkqDKclkWn20Ns_LR8I_aem_EFX__4y15C75kRMV8ixbag

🖼"Еволюція котів", від Мацумото Рьохея, сучасного японського художника. Трохи більше робіт у його профілі в інстаграмі:
https://www.instagram.com/r.matsumoto60?igsh=eHY5YTNldHI2aWtn
#мистецтво #Японія #кіт

Вчора виповнилось два роки з відкриття виставки #miras_cпадщина, в #Скарбниця_НМІУ. Кілька "закулісних" фото процесу підготовки виставки, для історії роботи нашого музею у часи повномасштабного вторгнення.
#фото #музей #виставка #Крим #кримські_татари

🖼️"Гість" (2011), від Мамута Чурлу, сучасного кримськотатарського художника й дослідника традиційного орнаменту орьнек. Частина триптиху "Доля. 1916 рік".
#мистецтво #Крим #кримські_татари

🎥"Кримські татари в лавах османських козаків під час Східної Війни (1853-1856)". Запис лекції Володимира Полторака на семінарі з історії Криму. Раптом хтось пропустив у п'ятницю.
https://www.youtube.com/watch?v=sSr3DXHJAIc

Марокканська кавова\чайна культура:
🍵Марокко більше асоціюється з чайною традицією. Тут своя унікальна культура споживання й подачі тонізуючого чаю в жаркий день, на сніданок і вечерю. Чай «по-марокканські» зазвичай подають у скляних прозорих склянках, з листям м’яти. Важливо, що м’яту не заварюють з чаєм, а саме заливають чаєм у стакані. До чаю подають «сафандж» - традиційні пончики, смажені в казанах з маслом, посипані цукровою пудрою. Ідеальний магибський сніданок, одним словом.
☕Кавова культура в Марокко також дуже давня, і сягає своїм корінням часів берберських та арабських купців, воїнів, мандрівників. По-при давнє знайомство, кава довго не мала такої популярності, як у країнах затоки чи Османській імперії. Лише з XVIII ст. в міській культурі поширюється мода на кав’ярні, які виникають у крупних містах типу Марракеша чи Касабланки. Але цей феномен поширюється під впливом європейців, зокрема французів. Після цього кава стає більш «народним» явищем. У міських кав’ярнях популярно пити два види кави «по-марокканські»:
📌«половина на половину», або «Nous Nous» (щось середнє між еспресо з молоком та капучіно);
📌«чорну каву», або «Café Noir» з прянощами (корицею, меленим імбиром, чорним перцем, анісом, мускатним горіхом). Цей варіант кави більш домашній\народний.
Цікаво, що кава, як і чай, подаються у скляному посуді, а не порцеляновому (як прийнято у кримських татар, турків, арабів). Гадаю, саме тому чашечки з мого набору теж зі скла, що й привернуло першочергово мою увагу. Скляні філіжанки я зустрічав дуже рідко і більшість аналогій саме з Марокко.
#кава #чай #Марокко #Африка #їжа

Трохи нового з моєї колекції «кавових девайсів»:
🫖Вінтажний кавник\чайник зі скляними чашечками й підстаканничками (зарфами). Марокко🇲🇦. ІІ пол. ХХ ст. Міг бути одночасно як для кави, так і чаю. Але наявність «зарфів» схиляє більше до кави.
Корпус кавника з міді. Ручка приєднання з допомогою характерного кріплення «хвіст ластівки». Кришка згори прикрашена «рукою Фатіми» (ще відома як «хамса») – амулетом у вигляді розкритої долоні, що здавна був популярним на Близькому Сході, й зокрема в арабській та берберській культурі у найрізноманітніших варіаціях (цей символ є навіть є на сучасному гербі Алжиру).
До кавника йде малий розкладний столик з металевим підносом і 7 чудових «зарфів» з міді. Розмір зарфів традиційний – як половинка курячого яйця. Більшість з них оздоблена геометричними візерунками, подібними до тих, що можна побачити на марокканському текстилі. Маленькі філіжанки з синього напівпрозорого скла, причому кожна має різні ступені прозорості й відтінки синього.

🖼Атмосфера прохолодного ранку, від Хірокадзу (Хіроші) Фукуди (1944-2004), японського художника й майстра деревориту, який оспівував природу та приємні миті повсякденної рутини.
#мистецтво #Японія #настрій

Черговий семінар з історії Криму цієї п’ятниці. Захід проходитиме онлайн
#Крим #онлайн #лекція
https://us02web.zoom.us/j/73330657487?pwd=djFTREVPcHRwSCtEUkFqSjJLV1liU

🎥Поки адмін готує цікаві заходи найближчим часом, пропоную подивитись новий випуск «10 запитань історику», який також стосується спадщини Криму.
Цього разу в ролі спікера – моя колега, яка розповідає про скіфську спадщину й виставку «Скарби Криму. Повернення» в #Скарбниця_НМІУ, де експонуються артефакти з кримських музеїв, що повернули в Україну з Нідерландів майже через 10 років суду з Росією (цю колекцію в ЗМІ ще помилково називають «Скіфське золото»). Значна частина випуску піднімає проблеми захисту історичних пам’яток і музейних колекцій на окупованих територіях; використання історико-культурної спадщини в ролі російського інструменту впливу й територіальних претензій; створення й закріплення політично-ангажованого знання про минуле через наукові й культурні інституції. Приємного перегляду!
#відео #інтервю #Крим
https://www.youtube.com/watch?v=syhpo_UrdHA&t=1642s

🎙️Чому музейні колекції – це не лише набір предметів історичної, мистецької чи матеріальної цінності, але щось набагато більше? Сьогоднішнє інтерв’ю на Радіо Культура, про видання «СПАДЩИНА. MİRAS. THE HERITAGE», присвячене культурі кримських татар.
https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=4044478&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2IHDi4kLYjEFxAS7SuPtkvAGglr40AtFlaTw9yh7Va-kDiHKChjfFIpNI_aem_PC8N2JGqhTAZifF3pw844Q
#інтервю #радіо #Крим #кримські_татари #Miras_спадщина

Неймовірно радий, що нарешті, через кілька років роботи, ми можемо презентувати видання «СПАДЩИНА. MİRAS. THE HERITAGE», присвячене культурно-історичним надбанням кримських татар. Видання є логічним продовженням виставки «MİRAS. СПАДЩИНА», яка експонується в Скарбниці НМІУ з жовтня 2022 року. Кілька слів про цю чудову подію, ідею видання, учасників проєкту і партнерів читайте на сайті музею за посиланням. Згодом будемо трохи детальніше говорити про концепцію видання, тож стежте за анонсами:
#Miras_спадщина #музей #Крим #кримські_татари #книга
https://nmiu.org/posts/286

⚡️Цікава лекція від колег цієї пʼятниці. Приєднуйтесь онлайн:

https://us02web.zoom.us/j/73330657487?pwd=djFTREVPcHRwSCtEUkFqSjJLV1liUT09

#анонс #лекція #онлайн #Крим #кримські_татари #Османська_імперія

Вже за кілька годин розпочнеться лекція «Орієнталізм, постколоніалізм, деколонізація. Мистецький та інтелектуальний вимір». А поки - трохи орієнтальних образів епохи "fin de siecle":
🖼️"Схід vs Захід". Карикатура з журналу "Simplicisium". Вересень, 1898 (№25).
#мистецтво #колоніалізм

📝Підсумкове інтерв’ю з Кунінорі Мацудою, Надзвичайним і Повноважним послом Японії в Україні, який завершує свою каденцію. Дуже ґрунтовні і цікаві думки про підсумки роботи дипломата й перспективи подальшої співпраці Японії та України.
✍️ «Ми збиратимемо інформацію про поточну ситуацію в Україні та потреби українських компаній і надаватимемо її японським компаніям. А коли японські компанії проситимуть нас знайти партнера для них на українському ринку для ведення нового бізнесу в Україні, ми збиратимемо інформацію для них. JETRO здатна робити всі ці речі. Її офіс незабаром з'явиться у Києві…»
#текст #інтервю #Японія
https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3913931-kuninori-macuda-nadzvicajnij-i-povnovaznij-posol-aponii-v-ukraini.html?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR3054k5wnWf4L4AlXbCuzkePOhpIPFtJL7lr1Q-ZFA5WtD_5KwQDiSTqE8_aem_4_O3oTmnJDj3BkK5va7i9Q

⚡Запросили провести лекцію на тему «Орієнталізм, постколоніалізм, деколонізація. Мистецький та інтелектуальний вимір». Будемо говорити про цікаві речі. Також, трохи поділюсь власним кураторським досвідом з виставки #Miras_Спадщина. Хто у цей час в Києві, радий буду побачитись.
📌Середа, 9 жовтня, 18.00.
Подія проходитиме в межах публічної програми до виставки номінантів і номінанток на премію Future Generation Art Prize 2024
(5 поверсі PinchukArtCentre). Участь безкоштовна за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/Y4B8fnjPCTE9JmHq5
Детальніше тут:
https://www.facebook.com/share/p/mRd767eMFjut3aET/?mibextid=ox5AEW
#лекція #анонс #офлайн #постколоніалізм

У погоди зараз є лише два стани:
🌄«Ранкове світло» та «Осіннє нічне небо», від Казуюкі Суто (нар. у 1981), сучасного японського художника, куратора й філософа, який працює у стилі ніхонґа.
#Японія #мистецтво

☕Кава, вулична їжа, прогулянка Золотим Рогом та мальовничі види Стамбулу, у роботах Жана Бріндезі (1826-1888), італійського художника та мандрівника. Він створив серію атмосферних акварелей з типажами та видами Стамбулу, на основі яких надрукували кілька альбомів з літографіями.
#Стамбул #Туреччина #мистецтво #їжа #кава

Власне сам набір "Jugokeramika" для "традиційної кави по-Балканські"