Kafidova in the artland

“Мона Хатум народилася у 1952 році в Бейруті в палестинській родині та переїхала до Лондона у 1975 році, перед початком війни в Лівані. Теми вигнання та міграції займають центральне місце в її творчості, де вона досліджує стійкість і вразливість тіла, насильство й гноблення, еміграцію й приналежність.

У перформансах початку 1980-х років, під час навчання у Slade School of Art, Хатум працювала з темами переміщення, спротиву й провокації, що відображали політичну ситуацію Британії часів Маргарет Тетчер. Вона виконувала свої роботи в музеях, галереях, авангардних просторах і публічних місцях, звертаючись до широкої аудиторії.

Наприкінці 1980-х Хатум почала створювати інсталяції. «Я хотіла, щоб тіло глядача замінило моє, взаємодіючи безпосередньо з роботою», — зазначала вона. Хатум використовує звичайні предмети: волосся, нігті, меблі, кухонне приладдя, лампочки, дроти. Вона прагне залучити глядача фізично й емоційно, а асоціації й значення виникають пізніше.

Хатум сприймає тіло не лише як фізичну форму, а й як частину соціального й культурного контексту. Її мистецтво досліджує напругу між знайомим і відразливим, поетичним і політичним, особистим і універсальним. Вона вважає своєю задачею ставити питання, а не відповідати на них.

Художниця часто використовує натяки на загрозу й насильство, роблячи знайомі предмети небезпечними. Наприклад, кухонне приладдя вона збільшує або електрифікує, надаючи їм зловісних характеристик. Це споріднює її з Луїзою Буржуа, обидві досліджують концепцію моторошного Зігмунда Фройда, підкреслюючи, що дім не завжди є тим, чим здається.» - чат жпт переклав компіляцію з декількох сайтів, щоб ви мали уявлення, хто це)

І інші роботи Мони, більш відомі

Mona Hatoum і її сайт специфічна кінетична гігантська інсталяція у Kindl в Берліні, яку я бачила наживо і яка стала одним з моїх найбільших мистецьких вражень)

Назва - all of a quiver (уся в тремтінні)

«Робота Хатум відсилає до потрясінь сучасності та нашого нестабільного та хиткого існування, фіксуючи крах панівних систем і спроби оновлення та реконструкції»

Не памʼятаю яким чином, можливо через намагання прочитати експлікацію німецькою, можливо через якусь іншу причину, але в моменті я була впевнена, що Хатум відтворила дихання біомеханічного Бога і всі дивляться на те, як дихає Бог

У відеоформаті такі проєкти звісно не дають того приголомшливого ефекту, що в реальному житті, але ось тут можна подивитись запис, повну версію.

Мені здається, я не зовсім коректно сформулювала питання, тому друга спроба))

Український мистецький фейсбук:

доречі, Шекспира я зрештою читала і люблю, бо він дуже смішний дядька
пише про любов отак:

My mistress' eyes are nothing like the sun;
Coral is far more red than her lips' red;
If snow be white, why then her breasts are dun;
If hairs be wires, black wires grow on her head.
I have seen roses damasked, red and white,
But no such roses see I in her cheeks;
And in some perfumes is there more delight
Than in the breath that from my mistress reeks.
I love to hear her speak, yet well I know
That music hath a far more pleasing sound;
I grant I never saw a goddess go;
My mistress, when she walks, treads on the ground.
And yet, by heaven, I think my love as rare
As any she belied with false compare.

У переліку бажань маю його збірку повну, готова сидіти зі словником і розшифровувати, тому що англійською він сприймається абсолютно інакше, ніж у перекладі, свіжіше, гостріше, цікавіше)

І от вам ще добірка абсолютно геніальних Тік токів

Останнє відео - я не розумію, чого його собі не запостив укрдім

Такими близькими ми з вами давно не були

Відсутність галерей в Україні відчутна (читайте з першого разу))

У нас відкриваються незалежні виставкові простори, artist-run spaces, поп-апи, квартирні галереї і інші альтернативні чудові місця, які я люблю відвідувати і необхідність яких дуже висока для здорового функціонування середовища та ринку.

Але сильно відчувається нестача комерційних «класичних» галерей

Думаю, ви всі знаєте, що галерея це: продажі робіт художників, заробляння грошей на себе ж, щоб мати змогу робити регулярні проєкти/їздити на ярмарки/видавати друковані матеріали, задля комунікації та демонстрації мистецтва різним людям, не тільки потенційними покупцями, а і просто глядачами, галерея - це про довготривалу підтримку митців, яку не забезпечить інший тип співпраці, галерея - це бізнес✨, який має чіткі цінності (бажано). Галерея - це не тільки комерційна складова, але без комерційної складової вона не виживе просто)

Довгострокова підтримка поступово стає рідким звіром, доречі. Все частіше купують ситуативно у художника, разово, хоча раніше традиційним було регулярно купувати твори у автора, щоб він міг продовжувати спокійно постійно працювати, але це офтоп теми

Незалежні простори та артіст ран спейси часто отримують гроші від донатів чи паралельних джерел, наприклад, художник заробляє на продажах своїх картин і потім на ці гроші може підтримувати та виставляти інших художників, або отримати стипендію/грант і витратити її на проєкт. Галерея заробляє на комісії від продажів творів своїх авторів.
Отримати грант зовсім непроста задача, але і роботу продати - не два пальці об асфальт) це різні моделі функціонування

Звісно, не існує «чистих» визначень і багато меж стерлося, є галереї, які працюють на донатах і артіст спейси, які продають роботи, але я говорю про брак саме комерційних галерей у цьому дописі

Галереї необхідні мистецькому ринку, необхідні всім тим людям, які не хочуть і не можу менеджерити продажі самостійно, всім, хто хоче уникнути стелі ціни соц.мереж, всім, хто хоче купити, має ресурси, але не знає що і як, необхідні для виховання звички купувати загалом, необхідні для споглядання, бо саме у галереях зазвичай можна бачити культурне «зараз», через купу галерей проходить мистецтво до того, як опиниться у музейному просторі, якщо опиниться, навколо галереї вибудовується комʼюніті повʼязаних спільним інтересом, навичками, думками, галерея виступає як освітня платформа часто у непрямій чи прямій формі. І так далі))

Галерея - складний бізнес, про який часто кажуть «окупається через 10 років», який стає цінним з роками, який потребує величезної уваги і який легко може зникнути

І їх все ще дуже мало у Києві, дуже мало в Україні

Чекаємо на нові! Підтримуємо вже наявні ❤️

Павло Гудимов про те, як відкрити галерею!
Також, доречі, є курс від нейкед руму «як працює галерея»)
Думаю, обидва варті уваги.

Бо щось поки не видно нових галерей 👁️👁️

Сподіваюся, після цих освітніх продуктів у когось зʼявляться фундамент та сили)

Схожі на дорогоцінні каміння органи художниці Mariechen Danz

І паралельно моя улюблена скандалістка Джері Гогосіан посварилась з TEFAF ( the European Fine Art Foundation, думаю, мова йде конкретно про TEFAF New York, яка зосереджена на сучасному та модерністському мистецтві й дизайні. TEFAF надає міжнародним дилерам можливість представити твори музейної якості з різних епох і жанрів різноманітній аудиторії колекціонерів та знавців.)

Переклад тексту із зображення: (by ChatGPT)

Re: Jerry Gogosian X TEFAF

Це просто смішно. Ви хотіли, щоб я рекламувала ваш захід БЕЗКОШТОВНО, а TEFAF навіть не міг оплатити квиток бізнес-класу чи першого класу? Ха-ха-ха.

Ми не повернемося до цієї теми у 2026, дівчата.

Можливо, Джош Баєр прилетить у 26-дюймовому економ-класі і напише про ваш ярмарок!

Якщо серйозно, просто забирайтеся зі своїми ідіотськими пріоритетами.

Гільде

Jerry Gogosian у коментарях:
Я НЕ РЕКЛАМУЮ ЯРМАРКИ МИСТЕЦТВА БЕЗКОШТОВНО чи ЩЕ ЩОСЬ, якщо на те пішло. І так, я написала це у відповідь на понад рік зустрічей, які я мала з Artfare щодо їхньої прес-поїздки, де вони марнували мій час і запевняли мене, що я буду спеціальним гостем на їхній платформі, а потім мали нахабство скасувати запрошення, бо я ввічливо попросила бізнес-клас або перший клас і оплату для мого відеоредактора. Гадаю, цього року вони не змогли знайти коштів у Cartier чи Audemars Piguet. Можливо, TEFAF — це той збанкрутілий ярмарок, про який усі пліткують.

Довженко центр запускає свій онлайн кінотеатр, де ви зможете передивлятися український кінематограф різних епох у найкращій якості) ✨✨✨

Час дочитати всі непрочитані повідомлення у цьому телеграм каналі) 🖤🖤🖤

Ця вибірка текстів є майже випадковою, бо складно оцінити, що саме є більш чи менш цікавим, адже все тут цікаво мені)

Але була б рада дізнатись, що особливо запамʼятали ви! Роботу, пост чи новину, якими я ділилась, чи просто будь який фідбек на канал, бо страшенно люблю підводити підсумки і будувати плани)

Однозначно хочу сказати дякую вам!

За коментарі, неймовірно влучні, іноді дуже повчальні - я опинялась і неправою у певних судженнях, і доводила свою позицію, і дискутувала з вами, це для мене багатство. Улюблене, що я можу мати як людина у цьому світі - мистецтво, думання і говоріння))

Дякую всім, хто (абсолютно неочікувано, насправді, для мене) - підтримав канал донатом )

Дякую всім, хто читав тихо і активно, хто реагував, репостив, тощо 🖤🦛✨

Декілька днів, думаю, тут буде тихо, і я повернусь знову з новинами, подіями і думками про мистецьке середовище

До зустрічі!

Антон Варга про Юрія Соколова у віршованій формі

Статистичний портрет молодо_ї художни_ці🧐

Чичасова про те, чому стіні у галереях білі)

Херарт 🖤

Надпотужна мистецька критика!

Спільний акт Машницького і Голосія, у якому не останню роль відіграла фізіологія

Всім, хто не бачив Кола Сільваші)

Яким має бути музей сучасного мистецтва на думку Єжи Онуха:

Цікаве дослідження постила про прибутки митців закордоном)

Назбирала вам трошки тікітоків про мистецтво, бо випадково зайшла замість рекомендації у свою стрічку підписок і перші 5 хв не розуміла, чому нарешті всі відео цікаві і те, що я хотіла ))) була така щаслива…

Гномікі всюди…

У неділю ходила на Р.Е.П, якщо ви не знаєте, до чого тут гномікі, то пояснюю:

«Перші акції учасників групи були навіяні також абсурдистсько-активістськими практиками польського художника Вальдемара Фрідріха «Майора» (зокрема, його «Демонстрацією гномів»), чия виставка якраз відбулася у ЦСМ у 2005 році.» джерело

І також тут

Kafidova in the artland pinned «Про підтримку Цей канал існує без монетизації, як ви знаєте, час від часу я прошу вас закинути донат на якийсь збір, таким чином висловивши подяку за все зібране тут 🦛 Питання з рекламою мене трохи обурило, бо я дійсно не отримала ніяких коштів за 1,5 роки…»

Про підтримку

Цей канал існує без монетизації, як ви знаєте, час від часу я прошу вас закинути донат на якийсь збір, таким чином висловивши подяку за все зібране тут 🦛

Питання з рекламою мене трохи обурило, бо я дійсно не отримала ніяких коштів за 1,5 роки з тгк напряму собі, хоча вважаю, що підтримувати збори - це так само «для себе і свого майбутнього». Я просто не знала, що хтось бачить тут рекламу 🥲 🫠

На неї звернули увагу інші люди, які думали, що я монетизую трафік тут і пораділи за мене))

Внаслідок цих подій вирішила, що залишу тут можливість тим, хто раптом захоче висловити підтримку, номер своєї картки:

4441111052422064

Це не є обовʼязковим, це ніяк не впливає на якість і кількість контенту тут)

Дякую за увагу! ❤️🖤🫂

Якщо ви зустрічали будь які рекламні пости тут - то знайте, що це не має відношення до мене

Sponsored messages - офіційна реклама Telegram, яка зʼявляється у публічних каналах із понад 1000 підписників, відключити їх напряму неможливо, вона ніяк не повʼязана з контентом

Власники телеграм-преміум не бачать реклами, тому ви могли не зустрічати її з цієї причини

І навздогін про мистецьку критику:

«Костянтин Донін, головний редактор Stedley Art Foundation : Арт-критика ніяк не затребувана і виконує маргінальну функцію, обслуговуючи тих небагатьох, хто може собі дозволити цікавитися мистецтвом, в кого є для того і матеріальні, і ментальні підстави. Це дуже вузьке коло, відповідно і тих, хто його обслуговує теж мало. Конкуренція жорстка. Тому мені здається дуже здоровою західна практика, коли інтелектуальні «вершки» на кшталт мистецтвознавства це скоріш хобі, ніж професія. Навіть деякі Нобелівські лауреати з літератури жили на зарплату викладачів, тобто вони не тільки писали вірші. А ми все ще рухаємося по якійсь радянській інерції, коли гуманітарний «прошарок» утримувала держава заради суто пропагандистських ідеологічних цілей. Ідеологія давно зникла, а «прошарок» залишився.
 
– Що б ви порадили тим, хто хоче практикувати арт-критику?
– Читати правильні книжки. Потрібно знайти такі, після яких рука не підніметеся писати. Я точно знаю, що такі є. Тож, якщо ви все ще хочете писати, ви їх просто ще не знайшли.»

Джерело:

Мене остання фраза зачепила дуже, бо вона така правдива, чесно)
але її не потрібно сприймати буквально.

Та я бачу її прояв в інших людях і в собі, бо коли тобі здається, що чогось немає чи щось погане за якістю - варто пересвідчитися, чи ти правильно шукав. І чи не потрапив у пастку класичну мистецьку, коли видимими робляться тільки друзі, а не всі учасники арт-ринку)

Ну і також, звісно, чим більше знаєш, тим більше сумніваєшся і навпаки.

Що думаєте?)

Де українська мистецька критика? 🧐🧐🧐

Я, доречі, теж була серед людей які кажуть, що в Україні критики немає.

Потім подумала, що мабуть просто не знаю її авторів/текстів/вона не у моєму фокусі і пішла питати у різних знайомих розумних людей, що можна почитати чи кого + погуглила (це виявилось дуже просто…)

Поки що зібрано було такий перелік українських авторів та ресурсів. Одразу зауважу, що я знайома не з усім_а з нього. Але вирішила, що поки я дійду до прочитання і проаналізую, ви також можете провести самостійний аналіз і вирішити, хто вам імпонує) а хто ні і чому)

Автори:
Костянтин Дорошенко (і окремо його книга «За київським часом»)
Аліса Ложкіна
Ася Баздирєва
Лізавета Герман
Олексій Кучанський
Борис Філоненко (і окремо його книга «культура під тиском від 000 0000»
Катерина Стукалова
Вікторія Бурлака
Іван Скорина
Анна Калугер

Знайти критичні тексти можна на сайтах:
Your Art
ARTUKRAINE (окремий є тег)
Korydor
Prostory
Суспільне
Arts looker
Митець (відео про критику 90-2000х)
Bird in Flight
Збруч

Також це:
Собкович, Ольга. Стан мистецтва в дзеркалі художньої критики Києва першої половини 1990-х: За матеріалами журнальної періодики

Заяви про те, що в Україні немає культурної журналістики та критики, а з 2000-х пишуть тільки про співачку Мейхер тощо, свідчать лише про спрямованість уваги авторок та авторів подібних заяв. Вони просто нічим крім себе та пліток про Мейхер і не цікавляться. Бо якщо цікавишся - вмієш знаходити інформацію та публікації про мистецтво й культуру. Не завжди їх було так багато в наших масмедіях, як нині. Але ті, кого ця тематика турбувала - читали про неї, писали, говорили та слухали завжди. Попри будь-які панівні тренди. Та коли ділиш світ на себе та «бидло» - про які культурні інтереси взагалі може йти мова?

Дякую дуже всім, хто у коментарях ділився досвідом класного навчання в Україні у темах коло мистецтва,

і чим повідомленням заохочую всіх, хто можливо ще не звернув увагу / не наважився - поділитись також) ❤️❤️🫂🫂

не репайте…

Давайте шукати мистецьку освіту в Україні?

Це не найвдаліша таргетована на мене реклама, але питання вона (непрямо) піднімає про наявність та якість мистецької освіти в Україні.

Наразі я би розглядала можливу освіту у наступних місцях:

у Львові на Кафедрі актуальних мистецьких практик,

у Камі на вечірньому офлайн курсі «Практика про мистецтво, памʼять та і історію» (Київ)

в Івано-Франківську у «Фра фра фра школа сучасного мистецтва для дорослих та підлітків».

Курс лекцій про систему сучасного мистецтва від Ланько та Герман, який скоро стане доступним.

Курси від школи Міф: я була на курсі Лесів, мені було потрібно і корисно, інші - треба роздивлятись, що до чого

Ну і якось все наче. З курсів та тривалих навчань. Арт-академія з відео у мене не викликає відчуття, що це те, що я особисто назвала би навчанням для себе я рекомендувала іншим.

Якщо ви навчались у перелічених місцях - будь ласка, поділіться, як вам?

Якщо ви навчались деінде, що вважаєте релевантним та якісним навчанням - також поділіться, як вам?

На нещодавні виставці на резиденції youaremissinghere почула, що у НАОМА збираються закривати мистецтвознавчий факультет. І сумно, і смішно, але сумно звісно більше, та я подумала «ну, у нас вони в цілому не сильно потрібні, всі самі себе курують, описують і обдумують». Могілянка тоді стане цим джерелом аналітичних розумів? Невідомо.

Насправді, теоретиків не вистачає жутко, особливо зараз, коли архівація і документування є ще більш важливими, ніж зазвичай.

Важливий нюанс: я хочу говорити саме про освіту, а не про надання консультацій, бо це різного роду речі. Але консультації також не супер багато людей надають) тож можете і таким своїм досвідом окремо ділитись)

"Коли у 1967 році стала доступною видатна колекція мистецтва паризької меценатки Гертруди Стайн, нью-йоркський філантроп і банкір Девід Рокфеллер зібрав консорціум друзів, щоб придбати ці картини. У тому, що стало відомим як найшикарніша лотерея в історії, кожен із шести учасників вклав по мільйону доларів, після чого по черзі тягнули жереб із фетрового капелюха, щоб дізнатися, хто вибиратиме першим. Рокфеллер, можливо, не без причини, витягнув номер один і одразу обрав картину Пабло Пікассо "Дівчинка з кошиком квітів", 1905 року."

джерело:

Люблю і поважаю роботи Христини, але цілий день ходжу з цим у голові і не можу розбачити

Доречі, саме про Мельник завжди згадую, коли кажу, що високий рівень технічності не в моді у мистецькому середовищі Києва та України

бо вона одні з тих небагатьох, хто дійсно вражає уважністю до тілесності і тим, як вона її відтворює, це така собі екстремула традиції трушної майстерні Стороженко (я застала її відлуння, коли вступала, але зараз не бачу її продовження, бачу тільки копії)

А стосовно техніки: помічаю багато швидких робіт, візуально цікавих, експериментальних, але детерміновано «якісного» в усталеному розумінні - не дуже. Графіків більше, живописців - зовсім мало таких. Згадала нещодавно прочитане інтервʼю з Іриною Ластовкіною про те, як вона лагодила полотна всьому Паркому, бо вони писали емаллю для підʼїздів поверх олії, олією поверх емалі і так далі. Але ж результат - огогош.

Просто мої думки, пливуть собі туди, сюди…

Сергій Братков, 1989, Ми всі пожираємо один одного, інсталяція, дерев’яна шафа, 21 скляна банка з чорно-білими фотографіями всередині

Знизьте очікування до митців 😭😅🫂

Про що говорю з чатом жпт о 23 у неділю:

Дмитро Орешников
Без назви; полотно, принт; 100 х 140; 2007

Микола Трох, 1990-ті, без назви, ч/б фотографія

Дослідження про прибутки художників з UK (свіже): Part2

вирішила вам трохи дати паузи між 1 і 2 частиною)

Значна частина (25,2%) респондентів має вік 65 років і старше. Ця тенденція також може пояснюватися тим, що багато візуальних художників змушені продовжувати працювати у пізньому віці через відсутність соціальних гарантій, які зазвичай доступні традиційним працівникам.

Дані демонструють поступове зростання кількості професіоналів, які вступали в цю сферу, з 1950-х до 2010-х років, із помітними піками в 1990 та 2000 роках.

75,4% опитаних мають диплом про вищу освіту (43,5%) або вищий рівень кваліфікації.

Розподіл доходів
Як і очікувалося, ринок візуальних художників має структуру «переможець отримує все», де доходи розподілені вкрай нерівномірно. «Зіркові» художники отримують непропорційно більшу частину загальних доходів (сукупного капіталу), тоді як більшість «типових» візуальних художників заробляє значно менше.

У всіх вибірках приватні замовлення вважаються найважливішим джерелом доходів для візуальних художників. На другому місці — друковані та онлайн-публікації, а також традиційні арт-ринки.

Соціальні мережі:
Instagram є найпопулярнішою платформою серед візуальних художників — її використовують 80,5% респондентів. На другому місці Facebook (50,5%), а на третьому — LinkedIn (42,2%). Платформа X (раніше Twitter) використовується 25,9% художників, тоді як YouTube та Pinterest мають нижчий рівень залучення — 17,2% і 11,9% відповідно. Behance (6,4%) та TikTok (4,4%) є найменш популярними платформами.

Варто зазначити, що 11,3% респондентів не використовують жодну соціальну мережу, що свідчить про значну частку художників, які можуть покладатися на інші форми мережевих контактів і просування.

У вибірці за Основною професією 44,9% респондентів описують свої доходи як «нестабільні», а 36,1% — як «дуже нестабільні», що свідчить про те, що понад 80% стикаються з підвищеною нестабільністю доходів. Лише 2,8% характеризують свої доходи як «дуже стабільні», а 16,3% повідомляють про «стабільні» доходи. Ілюстратори мають найвищий відсоток «стабільних» доходів (22,6%).

Художники віком від 35 до 54 років мають найвищий медіанний дохід від самозайнятості — £12,500. Для порівняння, молодші художники віком до 25 років мають найнижчий медіанний дохід — £1,750, що підкреслює труднощі, з якими вони можуть стикатися, намагаючись утвердитися в індустрії.

Хоча більшість візуальних художників мають ступінь бакалавра або вищу кваліфікацію, наявність вищої освіти не покращує рівень доходів (художники зі ступенем магістра або PhD зазвичай заробляють менше — £7,500 на рік). Це відрізняється від інших результатів попередніх досліджень ринків інших творчих професій, де ступінь PhD зазвичай асоціюється з найвищим рівнем доходів.

Більшість візуальних художників із вибірки за Основною професією (63,9%) не мають представника. Цей показник зростає для фотографів (79,5%), але знижується для ілюстраторів (48,8%) та живописців (42,2%), що свідчить про те, що фотографи зазвичай працюють більш самостійно.

Найчастіше обговорюваними пунктами контракту є «Права/обсяг ліцензії» (тобто умови щодо того, що замовник/виробник може чи не може робити з роботою, як довго та через які канали) (74,1%) та «Початковий гонорар» (тобто початкова оплата за роботу при замовленні) (68,6%).

Що думаєте?)

Леонід Войцехов, початок 1980-их, Стріляй гад Пушкін, документація квартирних експозицій на вул. Асташкіна, 14, Одеса

джерело:

Дослідження про прибутки художників з UK (свіже): Part1

Звіт під назвою "UK Visual Artists: A survey of earnings and contracts" був опублікований минулого тижня. Він містить результати опитування 1 241 візуального художника, переважно з Великобританії. Дослідження охоплює інформацію про доходи візуальних художників, включаючи фактори, що впливають на ці доходи, такі як контракти та права художників.

Я залишаю вам лінк на нього, але крім цього - вижимки, які вважаю цікавими:

Демографічні показники:
Частка респондентів з інвалідністю становить 14,0%, у той час як у загальному населенні Великобританії цей показник дорівнює 24,4%
Жінки складають 45,7% респондентів, порівняно з 51,7% у загальному населенні Великобританії, причому цей показник знижується до 43,5% серед тих, чия єдина професія – візуальне мистецтво.

75,7% фотографів – чоловіки, тоді як 60,8% ілюстраторів – жінки.
Візуальне мистецтво є професією привілейованих, адже понад половина респондентів належать до соціально-економічного прошарку з найвищим рівнем привілеїв (53,3%) – це більш ніж удвічі перевищує аналогічний показник у загальній робочій силі Великобританії.

Основна професія – візуальні художники
Серед візуальних художників, для яких це основна професія:
81,0% заробляють менше, ніж національний медіанний дохід (£34,963).
64,9% заробляють менше мінімальної зарплати (£23,795).

Більше 80% опитаних художників повідомили, що їхні джерела доходів нестабільні або дуже нестабільні. Через низький рівень доходів і їхню місячну нестабільність, багато художників отримують фінансову підтримку від інших членів сім'ї (наприклад, від партнера).

Порівняння з 2011 роком:
Згідно з даними звіту 2011 року[4], з 2010 по 2023 роки відбулося суттєве зниження як медіанних, так і середніх доходів.
У реальних термінах індивідуальний медіанний дохід знизився на 48,8%.
Медіанний дохід від самозайнятості зменшився на 47,5%.

Дохід за категоріями візуальних художників:
Фотографи та ілюстратори повідомляють про медіанний дохід у розмірі £12,500.
Художники-живописці отримують медіанний дохід у розмірі £7,500.

Професійний контекст
Соціальні мережі відіграють дедалі важливішу роль для візуальних художників: більшість із них активно користуються Instagram (80,5%). Для тих, хто активно використовує соціальні мережі, 19,4% їхнього доходу надходить через різні канали, такі як інструменти монетизації платформ, партнерства з брендами, пожертви від шанувальників тощо. Проте 13% художників стикалися з обмеженнями або санкціями на цих платформах, часто через художній контент із зображенням оголених тіл, що може обмежувати їхні можливості для заробітку.

Більше половини опитаних художників помітили зміни у попиті на їхні послуги у Великобританії чи ЄС після Brexit (56,5%), і майже в усіх випадках (97,7%) ці зміни були негативними. Більше чверті художників вважають свої пост-Brexit спроби працювати за кордоном "дуже складними" (26,5%), що зумовлено насамперед зростанням витрат (53,5%) і вимогами щодо віз та дозволів на роботу (39,1%).

У звіті розрізняються три різні вибірки:
Повна вибірка: включає всіх респондентів, які надали відповіді без пропусків на змінну, що аналізується. У цій вибірці 1,241 респондент.

Вибірка за основною професією: включає респондентів, які відповіли «Так» на запитання: «Чи є робота візуальним художником вашою основною професією? (Для цілей цього опитування це означає: чи витрачаєте ви принаймні половину свого робочого часу як візуальний художник?)». У цій вибірці 960 спостережень.

Вибірка за єдиною професією: включає респондентів, які відповіли «Так» на запитання: «Чи витрачаєте ви ВСІЙ свій робочий час як візуальний художник?». У цій вибірці 601 спостереження.

На основі 960 відповідей на опитування щодо основної професії більшість візуальних художників є фотографами (22,9%), за ними йдуть живописці (18,5%) та ілюстратори (15,1%).

(це називається публікація у реальному часі, вночі, коли я щось публікую вранці - це завжди відкладений контент)

https://uartlib.org/downloads/TerraIncognita5_uartlib.org.pdf?srsltid=AfmBOopAEXJQF1FSi3fEsdC3j4uDw2ihcu7giD77JvwIagXHd_Gfw1cl

Terra Inkognita 5

"Terra incognita — приватний, незалежний, некомерційний часопис з питань теорії та практики сучасного візуального мистецтва (1993—2001, Київ), періодичністю 1-2 номери на рік. Мова російська, з першого по п’ятий числа журнал виходив з повним англійським перекладом. Редакція часопису оприлюднювала переклади праць відомих західних мистецтвознавців «першої публікації» (тобто не передрукованих з інших джерел). Статті ілюстровано чорно-білими фотографіями. Більшість матеріалів, надрукованих у часописі, й досі залишаються актуальними.[1] Видання існувало завдяки фінансової підтримки міжнародних благодійних фондів : Міжнародного фонду «Відродження» , «MATRA», «Pro Helvetia», а також приватних — В. Каширського, Г. Вишеславського та інших.

Головний редактор — Гліб Вишеславський (він же дизайнер); заступник — Катерина Стукалова, члени редколегії — Олег Сидор-Гібелинда, Михайло Сідлін, Оксана Дубицька. Часопис розповсюджувався в Україні (Києві, Львові, Одесі), Росії (Москві, Санкт-Петербурзі), частково у Франції, Канаді, США. Видання оперативно висвітлювало актуальні події в сучасному мистецтві, знайомлячи іноземців з українським мистецтвом, а також надавало українським читачам інформацію про сучасне мистецтво у світі.

З самого початку намітився принцип випуску тематичних номерів. Видання мало чітку внутрішню структуру: в першій частині друкувалися теоретичні статті всесвітньо відомих фахівців, у другій було розміщено рецензії на виставки сучасного мистецтва в містах України. Заради об’єктивності висвітлення подій, у деяких випадках, друкувалось по дві рецензії на одну експозицію."

А також:

я останнім часом достатньо багато слухала подкастів про культуру і мистецтво

(взагалі я дуже важко перетравлюю на слух все, тому і завела не подкаст, а телеграм канал, ахах, люблю читати набагато більше, це швидше для мене суттєво. Більшість подкастів я слухаю 2х, бо мене розриває від повільності))

Тож раджу теж:

1. Лариса Венедіктова

2. Дуже багато Снобів, але останнє слухала про культурну дипломатію і , хочу про Гната

3. Про Репіна )) і його українськість. Найприємніший подкаст евер, з купою аудіальних цікавинок, тут не хотілося навіть прискорювати.

4. Art Smack , вері цікавий, англійською. Мангус Реш любить писати бестселери про мистецький ринок, йому це виходить непогано робити. Говорять про падіння ринку, про падіння продажів і про те, як забавно на тлі цього виглядають репорти від Artnet про успішні великі продажі (тут, імхо, гігантська кількість зачіпок для розмірковування про форму, потрібність, взаємодію митця, покупця, галереї і ринку, біржі, всього водночас)

Якщо ви слухаєте щось іноземне, англійською (ну або французькою) , то буду рада бачити ваші рекомендації, бо все українське знаю, іноді слухаю)

По-перше, ого!
По-друге, як думаєте, чи стане Франківськ другим за величиною мистецьким центром в Україні ? )))
(Чи може, на вашу думку, вже є)

Сьогодні була на відкритті у Малій галереї на третій виставці в рамках «практик розпізнавання»

Спостерігала шматочок монтажу, бо увірвалась раніше потрібного (ненавмисно) - це така для мене світла, добра, хоч і тривожна частина роботи) люблю його спостерігати!

Це — розпізнавання Алхімічної капітуляції, виставки, з якою я достатньо добре знайома (якщо не прям дуже добре)), тому враження були інакшими, ніж від попередніх частин циклу, не «кращими/гіршими», проте іншими

Коли ми працювали, то були першою, у якомусь плані пробною групою, тоді «нашою» виставка Дефлорація, про яку я не чула до початку резиденції? потім був одеський концептуалізм, з яким знайома на Ви приблизно) це за внутрішньою оцінкою. На нашу виставку я могла дивитись тільки зсередини, як авторка, на другу - поза контекстом, бо так склалось

Але коли бачиш проєкт, про опорну точку якого знаєш більше, значно більше, то і оптика змінюється

Я чула деякі коментарі від художників зі Львову на нашому відкритті, які тоді не могла зрозуміти і вони здалися мені відносно негативними. Тепер, мабуть, розумію краще, і це, знову ж таки, не про «погане/хороше», а про те, з якої точки ти спостерігаєш

Колись мені хтось з працівників Малої галереї сказав (я дійсно не памʼятаю хто саме), що простір її насправді є унікально класним для експериментальних експозицій, через білий куб і при цьому реалістичні відстані між стінами і стелею, наявність світла, тощо. Цим прикольно скористалась Даша Чечушкова на попередній виставці, коли встановила дерево і світлову плямку позаду на стіні, доречі

3 грудня мають довезти роботу Ходака і тоді виставка стане повнішою, бо продакшн не встиг виготовити надувний кораблик

Я дуже рекомендую піти і дивитися, складати персональне повне враження і думати про те, як вам цей проєкт) було б дуже цікаво дізнатись!

Насправді, це вперше маю досвід відвідування такого формату виставкових проєктів, які є частиною цільної концепції, але по-різному спрацьовують зрештою. Помічаю певні повторення, медіком авторів, наявність живопису/фото/обʼєкту, але це дуже умовні схожості, поверхневі. Найцінніше, імхо, читати експлікаціі до робіт. Чекаю моменту, коли весь цикл пройде і я міркувати над цілісним враженням)
Окремо дякую за цю тривалість МГ і всім причетним)

Отакий коментар, з повагою до всіх, хто його робив, щиро обожнюю всіх працівників МГ, Олеся Саєнко і Юра Болса окреме місце десь у моєму серці займають

Якщо ви раптом вже були, то поділіться своїми спостереженнями?

на мене полились питання і коментарі в особистих щодо цієї штуки (доречі, любі, якщо ви робите це у коментарях на каналі - це цікавіше+ підіймає охоплення)))

я кажу, що ідея хороша про сервіс підбору як про базу даних для певних цілей. не всі (особливо бізнеси: кав'ярні, коворкінгі, тощо) будуть мати час, і бажання, і можливість підбирати класні роботи на стіни і має існувати хтось, хто робить це якісно.
не на рівні галереї, хоча це їх частина роботи також, а на більше евейлебл в усіх сенсах)
конкретно тут крім ідеї нічого хорошого особливо і не вийшло, але це все ще привід подискутувати, подумати, поділитись враженнями, тощо

отак!

цікаво. хто засновник)
хороша ідея, але конкретно тут добірка дивакувата

https://www.instagram.com/uniquewall_gallery/

Що таке мистецтво і хто такий митець\художник?

"На сьогоднішній лекції у Каті Лесів на Книжковому курсі звучало це питання з різними варіантами відповідей, щоб означити якісь межі для розмови.

Попри всю свою тривіальність (і навіть певне можливе почуття нудоти), питання для мене особисто є цінним, бо на нього цікаво пробувати відповідати самостійно, я спробувала

Художник\митець для мене є частиною мистецької спільноти, активним чи пасивним, практикуючим чи спостерігаючим, його характеристики не так насправді важливі, як окреслення самого мистецтва, як великого поля, у якому ця людина існує, добровільно чи ні. Говорячи про настільки абстрактне поняття, набагато простіше відрізати те, чим воно не є, шукати йому умовні межі, аніж точне визначення.
І тоді, спочатку культура, що розташована дуже близько до мистецтва - про повторювальність, про тенденцію, про пам’ятання і практикування, про циклічність, зберігання. Мистецтво - про новоутворення, про дослідження, воно знаходиться у беззаконості і невагомості, постійно розширюючи чорну мапу, роблячи видимим нове, незнане.
У мене ніколи не було розділення людей на митців та не митців за способом роботи: картина - не картина. Але за способом думання - так, мені складно сприймати як митців людей, що творять за правилами, не спираючись на них як на трамплін чи палицю, а кутаючись у них, як у теплу ковдру чи затуляючи ними від себе сонце і повітря

Тут також цікаво говорити про те, чим є концептуальне мистецтво, я почула одного разу чудове визначення з відрізанням від Костянтина Дорошенко: воно винаходить сенси, а не рефлексує їх

І також варто пам’ятати, що ані митці, ані мистецтво нікому нічого не винні) і всі окреслення все рівно будуть умовними

Цей текст - моя нотатка у щоденнику, не будьте надто серйозними до неї"

- я забула це у чернетках, це якихось 1,5 слова відносно того, що можна сказати по темі, але хотілося просто 1,5 слова)

Савадов ще

Савадов, доречі

Я останнім часом доречі так часто чую, що людям не подобається Савадов, що вирішила перепитати у вас про це:

Просто відчуйте рівень моєї іронії: я на повному серйозі думала, що це відео, яке висміює сучарт

А це реально відео про практику художника

Леонід Войцехов. Газова квіточка. 2008. Чавунні конфорки, кольорове скло. 40 ×40 × 10 см

"Інсталяція в рамках проекту «Артрейдери на Старокінному ринку». За умовами проекту, матеріали для інсталяцій закуповували просто на одеському блошиному ринку і виставляли вже як твори мистецтва в загальному контексті інших ринкових товарів.

(текст М. Кульчицького)"

Місце знаходження: Музей сучасного мистецтва Одеси

джерело:

https://www.instagram.com/kafidowa/profilecard/?igsh=Y2ZkOHM0dDV3anBn

мені, доречі, хочеться з вами помалювати, тому ви можете взяти участь у цій забавній дії у мене в сторіз в інст 🖤🦛

Нарешті на мене таргетується релевантна реклама 🫂🦛

Це все ще актуально, доречі 🖤🫂🦛

Група швидкого реагування, 1994, Плюємо на Москву, перформанс

"У державному зоопарку Харкова художники вирішили видресирувати верблюда: коли тварина згідно з компасом поверталась у сторону Москви, художники плювали разом з нею. В кінці тварина отримувала український коровай."

джерело:

Дуже красиве рішення експозиційне, дуже люблю графіку Туріни! 10/10

"Мистецтвознавці та куратори рідко використовують слово «краса», описуючи твори мистецтва, хіба що іронічно.

Однак поняття краси було в центрі уваги того, що збирали Девід і Пеґґі Рокфеллери.

🐚«Протягом понад десяти років Альфред (їх головний консультант у питаннях придбання) звертав нашу увагу на роботи високої якості. Пеґґі і я були зачаровані французькими імпресіоністами та постімпресіоністами, і першою значущою картиною, яку ми купили під наставництвом Альфреда, була прекрасна квіткова композиція П’єра Боннара.

🐚За нею слідував натюрморт Матісса, а в 1951 році – чудова ню Ренуара "Габріель біля дзеркала", за 50 000 доларів [близько 490 000 доларів на сьогоднішні гроші](я її прикріпила) Це була наша перша важлива імпресіоністська картина і, безумовно, найдорожча.

🐚Ми з гордістю повісили її у нашій вітальні в Нью-Йорку, хоча деякі консервативні родичі Пеґґі були обурені, побачивши оголену жінку так помітно виставлену на огляд!»

дуже цікава стаття, тезисно зміст для вас:

🐚Котлер і Армстронг (2010) переосмислили маркетинг, описуючи його як створення цінності для клієнтів та отримання її у відповідь, ставлячи аудиторію в центр маркетингової діяльності.

🐚Однак поняття "цінності" залишається складним і соціально сконструйованим (Арвідссон, 2009). Це призводить до співтворчого підходу в маркетингу мистецтв, який прагне інтерактивних відносин з аудиторією (О'Салліван, 2003).

🐚Рентшлер (1998) визначила три етапи розвитку маркетингу мистецтв: Період становлення (1975–1984), Період професіоналізації (1985–1994) і Період відкриттів (з 1995). З 1995 до 2006 року художники почали співпрацювати з аудиторією, що проявилося через проєкти, такі як "партисипативні музеї" і занурюючі вистави.

🐚Аналіз ключових слів статей 2007–2016 років показав зростання фокусу на залученні аудиторії: 3689 статей з термінами "мистецтво" та "залучення" порівняно з 1287 статтями про "маркетинг мистецтв".

🐚Збагачення аудиторії стало важливим аспектом, оскільки воно стосується не лише особистісної трансформації, а й емоційного та соціального розвитку аудиторії. Період збагачення (з 2007 року) характеризується акцентом на культурній цінності й відходом від ринкових підходів.

The death of arts marketing: a paradigm shift from consumption to enrichment.

Вживу 🖤🦛

Леонід Вартиванов. Примарний пейзаж. 1990. Полотно, олія. 300 × 400 см

" У роботі зображено постапокаліптичний пейзаж, де примарні напівзруйновані механізми потопають у піщаних дюнах.

Частини роботи так різняться між собою, що здається, ніби роботу просто складено з чотирьох полотен, як чотири випадкові кінокадри, склеєні докупи."

я бачила цю роботу вживу на виставці в укрдомі, запам'яталась мені дуже сильно, неймовірний живопис насправді

джерело:

«Два великі твори, обидва створені за планами, залишеними художником перед його смертю, виглядають незвично монументальними. Один із них, “Без назви” (Стрілець), датований 1994-1995 роками, за форматом є аналогом на масштабі інсталяції до однієї з найбільш відомих ранніх робіт художника — “Без назви” (Ідеальні коханці). У тій роботі двоє настінних годинників на батарейках, спочатку налаштовані на один і той самий час, поступово збиваються з ритму, втрачаючи синхронність через розряджання. Нова робота відображає простішу, радіснішу історію: тут пара великих, неглибоких круглих басейнів із прозорою водою торкаються краями таким чином, що їхні води можуть змішуватися.»

Джерело

Юрій Лейдерман, 1995, Місця, де я був щасливим, інсталяція

"Інсталяція складається з кольорових фотографій, розміщених в один ряд по периметру простору. Над кожною фотографією на різних рівнях кріпиться паперовий кружечок, висота якого відповідає ступеню щастя, яке відчував художник в тих чи інших місцях."

джерело:

Леонід Войцехов. 1985. Пензлі, фарби палітри… Папір, туш. 36 × 29,5 см

Місце знаходження: Музей сучасного мистецтва Одеси

Одразу по суті: взагалі не зрозуміла кількості хейту і жорсткості до проєкту Кола Сільваші))

Я прийшла сьогодні (невже), сама (так буває найчастіше), слухала альбом «On Giacometti” Hania Rani (часто слухаю його на виставках) і ходила виставкою десь дві години, неспішно, уважно, спокійно.

Єдине, що мене справді засмутило - це тексти і їх розташування, адже мені як людині з -9 було важкувато читати дрібним шрифтом надруковані полотна думок перемішаних з термінами, довжина яких перевищувала мій зріст удвічі)) тексти на виставках то окрема моя скалка. Дизайн теж мабуть не мій улюблений, але це вже дуже субʼєктивне.

Я ходила з посмішкою і добротою всередині, яка виникала з кожною новою побаченою роботою, правда. Так забавно раділа, коли у голові само собою виникало «посвята Ротко», а це справді назва роботи і поруч репродукція його blue triptych, який я обожнюю. Моранді, якого я аж трохи зненавиділа, поки вчилась в академії, Ротко, все дуже знайоме і якесь ніжне, просте і добре. Думаю, бо Сільваші завжди створював і утримував, а не руйнував.

Дуже рада була побачити Стаса Туріну, хоча його світло якось супер дивно експоновано, не зрозуміла рішення. Туріна у моїй голові - це людина-павук, одягнута у залізну ажурну броню, що йде вулицями і своїми металевими довгими гострими лапками підбирає все незначиме, роблячи його значимість величною: збирає тіні, залишки, покинуте, випадкове і якось воно все в нього починає разом дзвоніти радістю і сумом водночас))

Роботи Кадана та Бучацької приємно було бачити, я їх люблю дуже. Як вони повʼязані з Сільваші - питання звісно хороше, але точно не розвʼязані. Думаю, тут варто або питати кураторів, або як мінімум послухати всі їх інтервʼю/ртзповіді/лекціі, які були створені задля комунікації додаткової з глядачами.

Не побачила якось і возвеличення Сільваші, мені ця ретроспектива є очевидною, з очікуваним наміром кроків розглядання автора. Але настрій після був хороший, досі з голови не виходить робота, де намальоване море, так довго на неї дивилась. Схеми Футимського і Філоненко прикольні, я там теж трохи сміялась, від доброти.

Думаю, враження залежало від того, чого шукали очі і розум, чого хотілося бачити. У мене стоїть дерево Одісеї вже давно, тепер точно знатиму, що його прочитаю)

Блін, я написала свої думки, а вони не запостились і видалились…. Я близька до голосового повідомлення

пост від українського дому

👁️👁️

"Скептичний напрям досліджень представлений психоаналітичними та соціологічними дослідженнями континентальної філософії, наприклад, П’єром Бурдьє.

Зосереджуючись на маніпулятивних практиках ринкового Символічного, можемо відзначити перевагу орієнтації на Ж. Лакана, марксизм та Люблянську школи.

На їхню думку, артпродукт — це не більше, ніж storytelling, бренд, який є пустим знаком, єдиним повідомленням про який є його ціна, виражена через медіа"

джерело:

Ви також можете переслати це повідомлення комусь зі своїх друзів чи комусь, кому вважаєте за потрібне, або комусь, хто любить му денг))

Мої любі, неймовірні читачи, читачки, гладячи і глядачки!

Сьогодні вранці я думала про те, як мені сумно буває, коли ви тут нічого не лайкаєте і просто переглядаєте,
бо для мене активність у виглядів реакцій/коментарів — єдиний спосіб зрозуміти, наскільки вам щось сподобалось/ потрібно, якась «матеріалізована вдячність»)

І я думала написати якийсь пост про те як мені важливі ваші реакції) 😅💕 де я дуже сумний му денг

Але є кращий спосіб : задонатити на збір, мою допоміжну баночку, на авто для мого одногрупника, художника на куратора Олександра Леня

і таким чином висловити подяку за мою вже майже річну роботу у цьому каналі)

Ось тут є повний текст, якщо вам потрібно

(За донат від 50 грн є подаруночок...)

💕💕💕💕💕💕💕💕

Костянтин Реунов. Низьке мистецтво. 12 вересня 1991. Інсталяція.

Чому в українському мистецтві є великі художниці, книга від дослідницької платформи пінчука

🐚10 Чому в українському мистецтві є великі художниці
Катерина Яковленко

🐚40 Наївна (не) свобода. Про творчість Марії Примаченко та Катерини Білокур
Тетяна Жмурко

🐚62 Молоко за шкоду: сексуальність, тілесність та інтимний простір в українському мистецтві 1990-х років
Галина Глеба, Катерина Яковленко

🐚84 П’ять імен українських художниць у сучасному мистецтві початку ХХІ ст.:
Ксенія Гнилицька, Анна Звягінцева, Жанна Кадирова, Лада Наконечна, Леся Хоменко
Олена Годенко

🐚120 Тетяна Яблонська. «Хліб»
Катерина Бадянова

🐚128 Алла Горська. «Прапор перемоги» (або «Естафета»)
Лізавета Герман

🐚162 Найсамотніше тіло у світі
Катерина Міщенко

"Це остання спільна робота Арсена Савадова та Георгія Сенченка.

Вона була створена для першої Маніфести, яка проходила в музеї Boijmans van Beuningen у Роттердамі, в колекції якого представлені роботи Франца Хальса, Рембрандта та інших відомих художників.

Темою бієнале було “зникаюче мистецтво”. Для втілення цієї ідеї Савадов та Сенченко зробили постановочні фотографії із натурників у заячих вушках, балетних пачках, тощо. Вони надрукували їх на маленьких листівках, які зазвичай лежать на ресепшені музею. Листівок було кілька видів, з різними зображеннями та різними фразами, які обов’язково починалися зі слова «for» («для») та знаходилися на вході до туалетних кабінок.

Кожна людина, заходячи в кабінку, мала обрати для чого вона туди йде, в залежності від того, який месседж був написаний (наприклад, «for peace in all the world» або «for motherland»)."

Арсен Савадов, Георгій Сенченко. 1996. Без назви (For…). Серія листівок. Розмір невідомий

джерело:

«Приватні колекції, подібні до тієї, яку ми з Пеґґі змогли зібрати, я підозрюю, будуть все менш можливими або, можливо, навіть бажаними в майбутньому.

По-перше, кількість великих картин зменшилася, оскільки багато країн тепер забороняють експорт робіт, які вони вважають частиною своєї національної спадщини. Все частіше шедеври потрапляють у музеї, внаслідок чого вони рідко знову з’являються на арт-ринку.
Разом із цим дефіцитом спостерігається астрономічне зростання цін на те, що є в наявності.

По-друге, високі податки на спадщину та майно ускладнюють передачу творів мистецтва з покоління в покоління.

По-третє, у більшості людей просто немає місця, щоб розмістити великі колекції. А також вони не хочуть бути обтяженими ризиком крадіжки або високою вартістю страхування цінних речей».

(З каталогу «Колекція Девіда та Пеґґі Рокфеллер, Том 1: Європейські твори мистецтва»)

комунікація у Ukrainian modernism на висоті 🫠🫠🫠

Дуже хотіла потрапити вживу, але щось в той день у мене не склалось) тепер є запис розмови Футимського та Кадана, яку модерувала Яковленко

🐚Я дуже люблю слухати Нікіту від моменту, як позбавилась купи упереджень щодо нього різного характеру, перестала сприймати його як зірку, дуже розумного, неймовірно талановитого, неемпатичного, злого, тощо, тощо, що про нього тільки не почуєш. Це все супер заважає насправді просто чути, що каже людина)

🐚Тому, якщо раптом ви маєте щось подібне - відкиньте і розпочніть з чистого аркушу

🐚Якщо були вживу чи вже бачили запис: діліться, як вам?

Подивитись можна тут

а хто це…

У мене так багато смішних скріншотів насправді, це я рік тому намагаюсь зрозуміти, хто такий Андрій Рачинський.

Сходила нещодавно на виставку Ходака у Волошиних і згадала, як на тому самому місці висіли листівки на виставці «Куди ніч, туди і сон», яка мене неймовірно вразила, я досі постійно її згадую. Практика Рачинського і Ревковського одна з моїх улюблених в Україні, захоплює рівень дослідницької роботи, іронія, естетично мені подобаються дуже.

Я намагалась знайти більш-менш точний опис роботи з листівками Carpathian series, бо коли приходила на виставку, Аня Копилова дуже цікаві деталі пояснювала, як букви складаються у цілісну фразу і інше. Але нажаль не запамʼятала це як слід, і не змогла знайти експлікації на сайті у авторів.

Єдине що знайшла, посилання на лайф правду, тож якщо ви не були, прочитайте: https://life.pravda.com.ua/culture/vistavka-kudi-nich-tudi-i-son-u-voloshyn-gallery-301005/index.amp