Репортаж про українських квір-військових вийшов у зимовому друкованому випуску британського журналу The Face.
Головними героями матеріалу Сергія Моргунова стали троє 25-річних українських військовослужбовців: Олег, Олександр та Влад.
Також автор поговорив з Віктором Пилипенком, засновником спільноти українських ЛГБТІК+ військових та ветеранів, очільником громадської організації «Українські ЛГБТІК+ військові за рівні права».
▫️За день до повномасштабного вторгнення Олег пішов на перше у своєму житті побачення в гей-клубі. 24 лютого його розбудили дзвінки друзів з повідомленням про початок великої війни. Хлопець вийшов за пивом і вигуляти собаку, а повернувся додому з рішенням йти воювати.
У перший місяць повномасштабного вторгнення Олег брав участь у боях під Гостомелем, де його з побратимами накрило артилерійським обстрілом.
«Міни лягали десь у 30 метрах від нас. У той момент я подумав, що, можливо, там і загину. Тоді ж я вирішив здійснити камінг-аут та написав твіт, де зізнався у тому, що я військовий-гей. І не отримав жодного хейту в коментарях», — пригадує хлопець.
▫️Олександр служить з 2019 року і на момент повномасштабки перебував на одному з блокпостів біля Маріуполя. Разом з побратимами він залишився захищати місто й отримав поранення на «Азовсталі».
20 травня він разом з іншими українськими військовими, які могли ходити, вийшли з Азовсталі, несучи лежачих поранених. Після швидкого обшуку росіяни поділили їх на три групи, відправивши частину до Оленівки, іншу — до Горлівки та Таганрога.
У полоні Олександр розповів побратимам, що він — гей: «А чого було вже боятися? Я думав, що найстрашніше вже трапилося. Ми з товаришами по службі неймовірно зблизилися, і мені не хотілося щось приховувати від тих, з ким я пліч-о-пліч воював. На моє полегшення, я не відчув ані краплі гомофобії. А мамі я зізнався, коли ми ще перебували у підвалах Азовсталі».
▫️Влад — власник кавʼярні й увесь першій рік повномасштабного волонтерив. Потому — вирішив долучитися до ЗСУ. Свого часу він вивчав медицину і доглядав паліативних хворих. Тому просто спитав в одного з військових, що прийшов до його кафе, чи потрібен його підрозділу медик.
«Я памʼятаю, як росія окупувала Крим. Тоді я робив малюнки нашим солдатам, а школа надсилала їх на фронт. А тепер уже я отримую такі малюнки. Багато моїх побратимів — чоловіки за 50, і коли я розповідаю, як я малював для них, а тепер їхні діти малюють для мене, деякі з них плачуть», — каже Влад.
Старші часто повторюють йому, що він би мав ще лишатися в тилу, насолоджуватися молодістю. Та Влад відповідає, що пішов воювати, щоб «прибрати безлад, що по собі лишили попередні покоління». Для нього війна — розплата за їхній вибір і бездіяльність. Тепер молоді мають заплатити ціну цього спадку.
▫️Прочитати матеріал повністю можна на сайті The Face.
