🌟 7 грудня 1915 року народилася Лі Брекетт — авторка науково-фантастичних і детективних історій, єдина жінка, яка коли-небудь «торкалася» сценаріїв до Star Wars, улюблена сценаристка Говард Гокса й абсолютно справедливо титулована «королева космоопери».
У цей день, думаю, Лі було б доцільно самій щось розказати про себе. Тому тримайте уривки її автобіографічного есе, написаного для фензіну Destiny у 1954 році 👇
📍 «Я народилася 7 грудня 1915 року в Лос-Анджелісі, Каліфорнія. Там, а ще в Новому Орлеані й Бостоні (де я також прожила кілька років) я й навчалася. Мій тато помер перед тим, як мені виповнилося три роки, тож який би хист до письма я не мала, я успадкувала це від нього. Не так давно я знайшла серед родинних паперів пакунок з його поемами, замальовками сюжетів й недописаними історіями — особливо лячно стає від того, що одна з оповідок мала ідентичну назву до тієї, над якою я тоді працювала. Шкода, що він не прожив достатньо довго, аби затвердитися в тому статусі, а якому він так хотів — письменником».
📍 «Більшу частину свого дитинства — беззаперечно, найщасливіші його роки, — я провела в будинку свого діда на віддаленому каліфорнійському пляжі. Там я плавала, рибалила, засмагала на сонці й розвила в собі охоту до збирання на березі всіляких дрібничок, яка так мене ніколи й не покинула. Там я відкрила для себе Едґара Райса Берроуза та Марс. Там я прочитала Дойлову оповідку The Maracot Deep в Saturday Evening Post, що стала ще одним наріжним каменем. Там я напам’ять завчила Jungle Book Кіплінґа та вперше спробувала Райдера Гаґґарда. У мене також були хороші оцінки з англійської. Ці дві речі згодом мене зрадили: одна привела мене до фантастики, а інша — до переконання, що бути письменницею, це легка робота».
📍 «Я продала свою першу історію завдяки двом речам. По-перше, завдяки своєму дідусеві, який аніскілечки не сумнівався в мені, фінансуючи мою можливість писати тоді, коли я була достатньо дорослою, аби самотужки заробляти собі на хліб. По-друге, завдяки такому собі Генрі Каттнеру, про якого ви вже чули, котрий вирішив, що мої невпевнені і безформні спроби мають певний потенціал, і зробив усе можливе, щоб допомогти мені розвинути його».
📍 «Що мені подобається й не подобається? Легко. Мені подобаються люди, окрім тих, які перебувають у загальному переліку покидьків, що їх не варто перераховувати. Я люблю товсті стейки та печену картоплю. Мені подобаються собаки, коні та коти — в зазначеному порядку. Я люблю плавати, читати, слухати музику та ходити в лісі, особливо в жовтні чи коли настає глибока зима й спадає сніг. Мені подобається жити за містом. Я люблю працювати руками, а за містом завжди є, що робити, від вирощування картоплі й до зрізання кущів. Я терпіти не можу низку речей: капелюхи, закупи, виряджатися, високі підбори. Якби в мене був вибір, я б не вдягала нічого, крім брюків, лоферів та старого светра. Мої найкращі оповідання? Я думаю, що Starmen of Llyrdis — це моя найкраща науково-фантастична новела, а The Halfling чи The Veil of Astellar, певне, мої найкращі оповідання».
📍 «Мій улюблений письменник наукової фантастики — Едмонд Гамільтон. Він мені сподобався настільки, що я вийшла за нього заміж у 1946 році. Та він мені й досі подобається. Ми жили в районі Лос-Анджелесу три роки, поки я працювала сценаристкою. Я працювала над такими картинами, як The Big Sleep та одним фантастичним фільмом, The Vampire’s Ghost […].
Приємно бачити, як наукова фантастика розвивається, отримує визнання, зростає. Це, мабуть, особливо тішить тих з нас (я була пізнім прибульцем порівняно з Гамільтоном, Лейнстером і багатьма іншими, але це все ще було чотирнадцять років тому), хто писав заради любові і півпенні за слово, і мусив пояснювати людям, що ж таке наукова фантастика. Я рада, що вона перестала бути таким собі пасинком.
І я дуже сподіваюсь, що я зможу лишатися в галузі стільки, скільки я зможу».
У цей день, думаю, Лі було б доцільно самій щось розказати про себе. Тому тримайте уривки її автобіографічного есе, написаного для фензіну Destiny у 1954 році 👇
📍 «Я народилася 7 грудня 1915 року в Лос-Анджелісі, Каліфорнія. Там, а ще в Новому Орлеані й Бостоні (де я також прожила кілька років) я й навчалася. Мій тато помер перед тим, як мені виповнилося три роки, тож який би хист до письма я не мала, я успадкувала це від нього. Не так давно я знайшла серед родинних паперів пакунок з його поемами, замальовками сюжетів й недописаними історіями — особливо лячно стає від того, що одна з оповідок мала ідентичну назву до тієї, над якою я тоді працювала. Шкода, що він не прожив достатньо довго, аби затвердитися в тому статусі, а якому він так хотів — письменником».
📍 «Більшу частину свого дитинства — беззаперечно, найщасливіші його роки, — я провела в будинку свого діда на віддаленому каліфорнійському пляжі. Там я плавала, рибалила, засмагала на сонці й розвила в собі охоту до збирання на березі всіляких дрібничок, яка так мене ніколи й не покинула. Там я відкрила для себе Едґара Райса Берроуза та Марс. Там я прочитала Дойлову оповідку The Maracot Deep в Saturday Evening Post, що стала ще одним наріжним каменем. Там я напам’ять завчила Jungle Book Кіплінґа та вперше спробувала Райдера Гаґґарда. У мене також були хороші оцінки з англійської. Ці дві речі згодом мене зрадили: одна привела мене до фантастики, а інша — до переконання, що бути письменницею, це легка робота».
📍 «Я продала свою першу історію завдяки двом речам. По-перше, завдяки своєму дідусеві, який аніскілечки не сумнівався в мені, фінансуючи мою можливість писати тоді, коли я була достатньо дорослою, аби самотужки заробляти собі на хліб. По-друге, завдяки такому собі Генрі Каттнеру, про якого ви вже чули, котрий вирішив, що мої невпевнені і безформні спроби мають певний потенціал, і зробив усе можливе, щоб допомогти мені розвинути його».
📍 «Що мені подобається й не подобається? Легко. Мені подобаються люди, окрім тих, які перебувають у загальному переліку покидьків, що їх не варто перераховувати. Я люблю товсті стейки та печену картоплю. Мені подобаються собаки, коні та коти — в зазначеному порядку. Я люблю плавати, читати, слухати музику та ходити в лісі, особливо в жовтні чи коли настає глибока зима й спадає сніг. Мені подобається жити за містом. Я люблю працювати руками, а за містом завжди є, що робити, від вирощування картоплі й до зрізання кущів. Я терпіти не можу низку речей: капелюхи, закупи, виряджатися, високі підбори. Якби в мене був вибір, я б не вдягала нічого, крім брюків, лоферів та старого светра. Мої найкращі оповідання? Я думаю, що Starmen of Llyrdis — це моя найкраща науково-фантастична новела, а The Halfling чи The Veil of Astellar, певне, мої найкращі оповідання».
📍 «Мій улюблений письменник наукової фантастики — Едмонд Гамільтон. Він мені сподобався настільки, що я вийшла за нього заміж у 1946 році. Та він мені й досі подобається. Ми жили в районі Лос-Анджелесу три роки, поки я працювала сценаристкою. Я працювала над такими картинами, як The Big Sleep та одним фантастичним фільмом, The Vampire’s Ghost […].
Приємно бачити, як наукова фантастика розвивається, отримує визнання, зростає. Це, мабуть, особливо тішить тих з нас (я була пізнім прибульцем порівняно з Гамільтоном, Лейнстером і багатьма іншими, але це все ще було чотирнадцять років тому), хто писав заради любові і півпенні за слово, і мусив пояснювати людям, що ж таке наукова фантастика. Я рада, що вона перестала бути таким собі пасинком.
І я дуже сподіваюсь, що я зможу лишатися в галузі стільки, скільки я зможу».
![🇺🇦 📢 Транспорт Кривого Рогу 🇺🇦 📢 [2024]](/avatar/1740/1740120085.jpg)
