Любов варта всього

❤️ «може сьогодні фільм та замовити піцу?»
#запитайсебе

❤️ «що сьогодні мені підняло настрій?»
#запитайсебе

твій ніжний погляд зводив мене з розуму,
я пам'ятаю кожен дотик твій,
в моїх думках нема ні краплі суму.
я хтіла бути леді твоїх мрій.
я буду пам'ятати тебе вічно,
як ми в траві дивились на зірки,
як під дощем ти цілував мене магічно,
як дарував мені назбирані квітки.
ще досі в снах я бачу лиш тебе,
за весь цей час ти зовсім не змінився.
згадаю, як ти обійнявши цілував моє плече,
як вперше повністю мені відкрився.
казав, що будеш поруч назавжди.
казав, що смерть нас не наздожене.
а мокрі очі лиш казали "не іди",
і спогади мої ніщо не віджене.

🌸Barbara
#віршіпідписників

❤️ «о котрій я сьогодні приділю час для себе?»
#запитайсебе

Я не шукав кохання,
Бо само
Воно мене знаходило раптово.
Бувало, на завдання ідемо,
І втома давить плечі стопудово,
І твань холодна хлюпає з чобіт,
І обливає дощ тебе і піт.
Присядеш на годину в хутірці
Спочити, перевірити гранати —
І співчуття побачиш на лиці
У дівчини, що вигляне із хати.
Вона тобі віддасть останній хліб,
Води в ковші з криниці принесе.
Оце і все.
Але на скільки діб
Рівнішає розтерзане шосе
У чорному страшному передгроззі.
І, підірвавши толом вражий дот,
Ти думаєш,
Що краща з нагород —
Вертатися назад по тій дорозі,
Де жде тебе у тихім хутірці
Остання крихта хліба у руці,
Джерельний хміль в кленовому ковші
І рідне слово ніжної душі.

Платон Воронько

❤️ «може час звернутися за допомогою до психотерапевта?»
#запитайсебе

Я сьогодні курю і курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смутний я сьогодні
смертельно смутний
Бо люблю її коси

Вечір притих зачарований місяцем сонним
Де самотить наш парк
Я сьогодні не там ах я хочу у парк
Хочу бути розмовним

Але буду мовчать поки прийде четвер
Кілька стоскнених день
Бо не можу ж я перший — який зараз день
Місяць вечір завмер

За одною — одна — я курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смертельно смертельно смутний
Я люблю її коси.

Семенко Михайль

Свобода
Цвіте земля -буду на волі,
де ти, де я -хочу побачити свободу.
Там наливаються зорі,
Прозорий відблиск народу.

🌸Тетяна Кунаш
#віршіпідписників

Загудів трамвай — і зник поволі
В місячному блиску, за домами,
Як зникає в лісі за кущами
Звір високий з зіркою на чолі.

Я один в провулку мовчазному.
Стрягнуть ноги у глибокий порох;
Не почує ані друг, ні ворог,
Як я наближаюся додому.

Володимир Свідзінський

❤️ «від чого сьогодні мені стане краще?»
#запитайсебе

Як не горю — я не живу.
Як не люблю — я не співаю.
Але цього я ще не знаю,

Бо завжди я — як полум’я.
Я мертвих всіх палю, палю.
Живих огнем своїм я грію.
І як я вмру — не розумію:

Життя моє — одвічнеє.

Павло Тичина

беззаперечно,
по моїх пошарпаних венах тече Дністер,
а мої очі зелені, мов товтри,
що покривають западини очних пустель

я дихаю і дихатиму тобою, а ти зроби так, щоб я стала для тебе любовʼю невичерпною
зроби з моїх рук зброю, хочеш забери дві єдині ноги
я б хотіла віддати все тобі, аби знову бути у мирі,
з тобою.

може мене недостатньо
і голос мій слабкий і ламкий
може користі від мене мало, але
я віддаю все, що я мала і все,
що у мене колись буде, Мамо

на тобі залишають рвані рани, котрі гоються так помалу
вони загнивають і мені теж болить, і помсти мені також завжди буде бракувало

я мрію заснути й прокинутись на одинці з тобою
проспати всю ніч, прокинутись після обіду
я не можу спати, болить у ритм із тобою
забери моє все, бо більше не спати не можу

я лягаю на землю й чую, як плаче разом із зі мною Земля
без тебе ні вона не вона, ні я не я
краще нам з нею згоріти до тла,
ніж прожити до віку без тебе

любове моя,
ти значно більше ніж ґрунт на якім я стою.

🌸Лія
#віршіпідписників

Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

Григорій Сковорода

❤️ «ти як?» .
#запитайсебе

Осінь залетіла мені в душу,
Заплуталась у фіранках..
Я дивлюсь у вікно,
А життя крізь пальці просочується
Дивлюся у вікно,
А слова не викочуються.
Не викочуються,
не вискраблюються.
Осінь заплуталась в цих фіранках...
А я так і стояла..
Стояла. І вдивлялась.
Вдивлялась, у вікно своєї ж душі,
До самого ранку, до...
самого ранку
Осінь заплуталась у моїх фіранках..

🌸by Lady Bird
#віршіпідписників

Я не сумісна з твоїм
віросповіданням
Я
примітивно використані
клішовані рими
Жовтневий роман відміняється,
всупереч виданням
У мене не стане,
не вистачить на тебе сили

Я не дотягую до твоєї
дрібної моторики
Мене не вписали у біблію,
тору
або
коран
Присвячені тобі сподівання,
лишилися без синонімів і риторики
Я маленька подряпина в
тисячах твоїх
стиглих ран

У мене не стане
гідності
піднятися, я залишусь тут
На кахлевій
холодній долівці, обростати кригою
Затягни лише
дужче твій рятувальний
джут
Щоби кров не втекла навесні із
відлигою

• «Холодний чай» 17.01.24

Вона любила зорі,
Запах вина та холодного ранку.
Кожний день розпочинався як завжди з холодного чаю,
Та вона не засмучувалась,
Казала, немов, чай це останнє за що думала вона.
Дійсно, холодний чай це була остання мить яка пролітала у її думках.
Вона життя проживала.

Завжди, кожний день, годину та хвилину,
Вона відчувала той запах, смак та диво,
Диво від нового дня, моменту та першого кохання.
Отож, на той момент, чай був хвилькою в її житті порівняно з очікуванням його повідомлення,
Вона завжди була гарна, чудова, відкрита та сповнена надій,
А він...
Він просто існував.
Його життя було як холодний чай.
Проходило хвилею,
Але кожного дня, була вона...
Вона, така чарівнА.
Його день перетворювала на картину із різних барв.
Він дивився на неї, немов вона із неба зійшла,
Така велика, могутня і в той час ну дуже близька.

Читала книги, вІрші, оповідання,
Розказувала історії з її активного життя.
Він слухав, дуже уважно,
Ловив кожний звук,
Дивився на неї настільки щиро,
Що здається не вірив у її буття.
Він мовчки вдивлявся в її рух руки, золоте від сонячних променів волосся,
На посмішку таку щиру й відверту.
Здається готовий був піти заради неї на край усього буття.
Тому що вона була немов єдиний промінь,
Який просвітить стежку до найщасливішого життя...

❤️ Манна
#віршіпідписників

яка була б ця осінь без тебе
ну звичайнісінький день
де кава і квіти
люди ,що ходять зазвичай сумні
все наче нічого

але

ти і ця осінь звучить інакше
як пісні Івасюка
поезія Тичини

заговоривши до мене раз
розблокував мої емоції
які давно були забуті

і запах квітів ,
смак ранкової кави
говорять мені про щось просте
про щастя в таких простих речах .

n.perebenesuyk

Бо всі ми живемо приблизно так, що коли не вступаємо у щоденну боротьбу з чудовиськами, то вони, чудовиська, нас поглинають. Байдуже які – персоналізовані чи роздуті до розмірів цілих країн.

Юрій Андрухович

Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить,
Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні
Душі моєї розбудить…

Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу
Весь світ чуттів і дум моїх,
Щоб вічно я страждав по ідеалу
І досягнуть його не міг.

Олександр Олесь

слухай себе 🙌🏼
найкраще себе знаєш тільки Ти .

Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.

Леся Українка

що допоможе сьогодні тобі відновитися?

то роби ❤️

Як мені досягнутися до того дня, коли все буде гаразд? Скажіть мені. Монтеню, Платоне, Сковородо, Канте — скажіть мені. Хтось бере слово? Мовчання. Одноголосне. Як на профспілкових зборах. Профспілка глухонімих. Жодного зауваження до порядку денного. Згода, бо все — ніби повз їхні вуха.

Василь Стус

дай собі час , прийти в себе ❤️
це нормально втомлюватись .

коли дійдеш до краю і ступиш за край і поглине пітьма з головою
лиш одне загадай –
щоб сказала вона:
«ти не бійся
я поруч з тобою»
коли загнаний в кут свій останній редут віддаватимеш майже без бою
пригадай собі це:
«я з тобою я тут
не здавайся
я разом з тобою»
коли відчай і сумніви втома і страх стиснуть серце глухою журбою
прозвучить одкровенням в її устах:
«не журися
я тут
я з тобою»


і коли вже зламається вісь світова коли згорнеться небо сувоєм
із нізвідки долинуть її слова:
«все нормально
я тут
я з тобою»

Юрій Іздрик

якби ти знала яка ти гарна ❤️

Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю — дуже скучив.

Василь Симоненко

Ти не даш мені впасти, я знаю,
Ти підставиш своє плече,
Крила змучені підлатаєш
І триматимеш міцно мене…

Я не дам тобі впасти, ти знаєш,
Обійму твоє серце крильми,
Бачиш там за вікном світає
Той світанок для мене – це ти…
Серед тлінних, надуманих істин,
Бутафорних пустих ідей,
Ти наповнюєш весни змістом
Мій найкращий серед людей…

Галина Британ

ти сила ❤️

Моє найбільше кохання-моє найбільше старждання.
Ти заслуговуєш на більше ніж вірші, ти є образ балади ,
Писаної мародерами, геніями і одержимими на дні самого аду .
Життя було нещадним до тебе, та ти досконала у всіх своїх вадах,
Ти історія про сенс, про ігри зі смертю .
І перемогу .
Ти це великий вибух, нескінченний простір і хаос, та водночас про всесвітню впорядкованість, органічну ідеальність і життя.
Мої думки блукають цим Всесвітом і нестримно складають вірші про кожну з планет, зірок, галактик з яких ти складаєшся .
Ти - безмежність, довершеність ,
Твої стрімкі річки що прорізаються на тобі не лякають мене, вражають.
Твої вітри закохують в себе, не здувають.
Комети, що тричі вразили твої простори злились з тобою ,
Твоя душа - океан яким впиваюсь я і грішно вчиняю самосуд .
Захлинаюсь та ти рятуєш мене .
Ти - едемове яблуко .
Бог покарав нас ,
Каратиме до кінця днів .
Ми вигнанці ,
Які дні і ночі шукатимуть одне одного.
Піт і кров стануть нашим каяттям ,
Та ми зреклися життя в райському саду .
Ми пішли туди, де нам судилося бути разом.
16.09.2024

without you

спочатку
як я на любов до тебе захворів
мій світ дав побачити
всі відтінки кольорів
я ловив за крила всі моменти
ми так запекло думали
думали про наші "хепі енди"

але як втратив всю тебе
а потім і любов
світ мене навпіл розколов
стався справжній хаос
моє життя стало
чорно - білим у стилі нуар

такий подальший прогноз:
зриви, за ударом удар
оббиті стіни, кров на кісточках
я не міг тебе оживити
не зміг зібрати
бо лишились попіл та кістки
на які світили обпалені зірки

я мав знайти ще один шанс
всього один шанс
повернути тебе сюди з-за хмар
і забути про цей кошмар
мені потрібні сходи чи крила
а все інше неважливо

я попросив у бога допомоги
щоб тебе забрати і назад
перетнути його воріт пороги
та він сказав молитись
і я не міг на такій
дрібниці зупинитись

я молився
навіть не маючи і краплі віри
я молився щоб повернути тебе
і щоб знову доторкнутися
зловити погляд карих очей
я продовжував молитися

#віршіпідписників

Так багато хочу тобі сказати та вистачить Лише обійняти,
В обіймах твоїх я тону.
Й тільки їм можу довіряти,
Прошу ніколи не залишай мене одну..

Вистачить ще в житті самоти,
Й я хочу щоб був поряд саме ти.
Жодна людина не заслуговує на самотність,
Мати людину яка тебе любить так як і ти її
це велика коштовність…

❤️не-настія
#віршіпідписників

за тобою скучаю циклічно
це неначе припливи й відпливи
може бути що це психічне
чи кармічне – що теж можливо

то живу собі тихо-мирно
і про тебе ні сном ні духом
то накотить туга безмірна
і накриє туго і глухо

то накриє а то попустить
то попустить то знов накриє
то на місці моєму – пустка
то на місці пустки – живий я

ну і так воно все гойдає
нефігові такі качелі
чи триватиме так і далі..
чи мине це колись знічев’я..

а поки що – припливи й відпливи
на піску вимивають русла
і здається ще буде злива
і накриє
і не попустить

Юрій Іздрик

Вiдлюбилося.
Вiдвiрилося.
Вiдпраглося.
День врiвноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюєшся
на власний архiв,
дорогий,
мов померлий родич.
Нiчний ставок попiд соснами,
книги, самота —
бiльше не зворохоблюють.
Свiт — мiрiадом досяжних мет.
Забаганки — здiйсненнi.
Простягни руку попереду —
схололими пальцями
вiдчуєш самого себе.
Спокiй
вичинений.

Василь Стус

Доброго дня, дуже прошу допомогти поширити збір коштів на автомобіль для евакуації 36 ОБрМП

https://send.monobank.ua/jar/42QsvVkgtv

Вона була завжди весела, іноді бувало, що вона була розчарована, зла на весь світ.
Любила багато балакати, але водночас і мовчазна.
Вона вміла усміхатися для всіх, але глибоко в душі ховала свої сльози.
Вона любить бути сама, тому і втікала від людей.
Їй всеодно на чужі слова, але іноді вони проникали в її серце.
І здається що зовні вона весела, але всередині вона розбита, замкнута в собі.
Вона хоче бути щасливою, але не може без нього.
Є така фраза: «Люди змінюються не тому, що їх кохають, а тому що вони кохають.»
На жаль, для неї це не працює.
Вона не з тих, хто покаже свої глибокі порізи в середині.

❤️Капітан Калій
#віршіпідписників

Друзі , дякую за всі написанні вами слова ❤️ надихаюсь Вами.

❤️@itaranova_1 , книга «Скрябін. Поезія» летить до Вас . Прошу написати мені в особисті повідомлення : дані для відправки ❤️ вітаю 🌸

Нехай це — витвір самоти,
нехай це — вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.

Ліна Костенко

На дворі грім
Я бачу тільки біль та холод
Минулого затоптані стежки
Кровавий слід теперішнього
Ніяк вже не забути
І я незнаю як мені втікти
Навколо мене грім
В кімнаті я, і він
Одна лиш тінь на двох
Один на двох лиш шрам
В мені палає злість
А він спокійно дивиться у даль
Грім в голові
Всміхаючись йому
Я відчуваю як по венам кров біжить
Туман в очах, я стисну міцно руки
І виб‘ю з нього спокій
Допоки буду тліть
На дворі грім
В кімнаті я один
Мої долоні у крові
Розбите зеркало
Він досі посміхається мені

❤️Volodymyr
#віршіпідписників