Сяє гавань портового міста,
Бірюзою цвіте горизонт,
І виходить поволі на пристань,
Гомінливого птаства бомонд.
Розмовляють про ранок і рибу,
Про вітри і великі човни,
І про темінь вугільного штибу,
Що підняла вода з глибини.
Про обійми на березі моря,
Про мовчання, так схоже на крик,
І про хвилі дівочого горя,
За якими баркас його зник.
Про надій невгасимі софіти,
Про волосся, як льон, золоте,
Теревенять крилаті, мов діти,
Доки сонце невпинно росте.
І від галасу білої зграї,
Оживає довкола усе,
Перукарні, кав'ярні, трамваї,
Тротуари, бульвари, шосе.
©Павло Деркач
11.09.2024