Оля дубрівук просить не писати під іі віршами «годнота»
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
@uapoetry
🍷 Розвиваємо та популяризуємо українську поезію.
📖 Поетичні вечори @ursus_poetry
🏴☠️ Критика віршів @litflib і @tanok_salamandr
🩸 Донори крові @ursus_donor
🦕 Батько @pasha_pishe
📹 Прямі ефіри facebook.com/ukrainepoets
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП) (Ukrainian)
Сучасна українська поезія - це канал, який присвячений розвитку та популяризації української поезії. Тут ви знайдете поетичні шедеври від сучасних та визнаних майстрів слова. Наша мета - відкрити широкому колу читачів красу української поезії та поглибити їхнє розуміння цього виду мистецтва.
На каналі ви також зможете долучитися до поетичних читань у Києві, організованих за підтримки нашого каналу. Крім того, у нас є чати критики віршів, де ви можете отримати конструктивну думку про свої власні твори від інших поетів та критиків.
Не знаєте, куди піти у Києві? Ми також ділимося порадами щодо найцікавіших подій та заходів у місті. А для тих, хто мріє стати справжнім поетом, у нас є поетична майстерня, де ви можете розвивати свій талант та вдосконалювати свої творчі навички.
Приєднуйтесь до нашого каналу, долучайтеся до обговорень, та діліться своїми враженнями від української поезії разом з нами! Facebook: facebook.com/ukrainepoets
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
26 Jan, 18:15
Тчеться життя моє ниткою,
тчЕться, як біла ріка.
Світу за краєм не видко,
не вИдко.
Виртимай, витримай, нитко.
Доля - підбита лебідка,
дАна мені зі сповИтку,
що ж ти невдячна така?
Мареться марево синє,
зношені дні на гвіздку.
Скільки ж потрібно людині?
Хто ще потрібен людині?
Той, хто живе всередИні,
пише послання на стІні.
Цьому немає причини,
це вже лікуй - не лікуй…
Вільні в неволі поволі,
кращі шукають шляхи,
мЕжі чужих задоволень,
прірва чужих задоволень.
Плачуть дієзи, бемолі,
струнами чорні тополі,
пийте свої аперолі,
світ цей занадто крихкий.
Віра тріпочеться листям,
змерзлі прожИлки єства.
Краще пишіть в особисті,
краще мовчіть в особисті.
Мертві в червонім намисті,
тягнуться губи пречисті.
Грайте, музИки троїсті,
поки хоч трохи жива…
Гори на чорному чорні,
пагорби в сірій імлі.
Дихай на повні сьогодні,
і не загадуй сьогодні,
нАзирці ходять сторонні.
Кровʼю вали оборонні,
всі ми якісь старомодні -
світле минуле Землі.
Де твої барви-дороги,
гублять лукаві краї?
Бачиш, немає нікого,
чуєш, немає нічого!
Виживем? Що тобі з того?
Доля пішла за пороги,
Мертві стають на підмогу,
в пеклі кривавих боїв…
Криком степи безголосі,
нервом покинутий край.
Мрії лягають в покоси,
жовті, як сонце, покоси.
Хочеться крикнути: Досить!
Втім, лише більше попросять.
Вершники вже на порозі,
трохи лише зачекай…
Мінімум вуст і обіймів,
смак у самотності є.
Правда, ти також у фільмі?
Теж відчуваєш постійно,
ніби воно тебе спіймЕ?
Марно втікати у прИйми,
падати в теплі обійми,
вбивши минуле своє.
Вирівняй крила, як правду,
вивІльни душу, як стяг.
Хай би хоч хто тебе зрадив,
хай хоч до нитки окрАде,
вийди нарешті зі стада,
більше не слухай поради.
Вирівняй крила заради,
тих, хто озвЕться в віках.
Василь Зима
тчЕться, як біла ріка.
Світу за краєм не видко,
не вИдко.
Виртимай, витримай, нитко.
Доля - підбита лебідка,
дАна мені зі сповИтку,
що ж ти невдячна така?
Мареться марево синє,
зношені дні на гвіздку.
Скільки ж потрібно людині?
Хто ще потрібен людині?
Той, хто живе всередИні,
пише послання на стІні.
Цьому немає причини,
це вже лікуй - не лікуй…
Вільні в неволі поволі,
кращі шукають шляхи,
мЕжі чужих задоволень,
прірва чужих задоволень.
Плачуть дієзи, бемолі,
струнами чорні тополі,
пийте свої аперолі,
світ цей занадто крихкий.
Віра тріпочеться листям,
змерзлі прожИлки єства.
Краще пишіть в особисті,
краще мовчіть в особисті.
Мертві в червонім намисті,
тягнуться губи пречисті.
Грайте, музИки троїсті,
поки хоч трохи жива…
Гори на чорному чорні,
пагорби в сірій імлі.
Дихай на повні сьогодні,
і не загадуй сьогодні,
нАзирці ходять сторонні.
Кровʼю вали оборонні,
всі ми якісь старомодні -
світле минуле Землі.
Де твої барви-дороги,
гублять лукаві краї?
Бачиш, немає нікого,
чуєш, немає нічого!
Виживем? Що тобі з того?
Доля пішла за пороги,
Мертві стають на підмогу,
в пеклі кривавих боїв…
Криком степи безголосі,
нервом покинутий край.
Мрії лягають в покоси,
жовті, як сонце, покоси.
Хочеться крикнути: Досить!
Втім, лише більше попросять.
Вершники вже на порозі,
трохи лише зачекай…
Мінімум вуст і обіймів,
смак у самотності є.
Правда, ти також у фільмі?
Теж відчуваєш постійно,
ніби воно тебе спіймЕ?
Марно втікати у прИйми,
падати в теплі обійми,
вбивши минуле своє.
Вирівняй крила, як правду,
вивІльни душу, як стяг.
Хай би хоч хто тебе зрадив,
хай хоч до нитки окрАде,
вийди нарешті зі стада,
більше не слухай поради.
Вирівняй крила заради,
тих, хто озвЕться в віках.
Василь Зима
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
26 Jan, 16:36
🤗 Друзі, трансляція поетичних читань в "Мітбол барі" з чарівною Асею Ейреною вже розпочалася. Переглянути трансляцію можна тут Сучасна Українська Поезія (Facebook), тут UrsusPoetry (Instagram) і тут Паша Броський (2-га частина ефіру буде тут). ❤️
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
25 Jan, 23:33
Ну чо, прівє-є-єт!
Сподіваюсь, що у вас усе гаразд, любі друзі, тому що у мене все(поки що) кайф.
Сьогодні вперше побувала на літературному вечорі від Урсус поетрі в барі "Морок", де ведучим був крутий пан Єгор з крутим зеленим волоссям. Я таке люблю, сама з таким колись ходила.
Прийшла я, взагалі, з очікуванням демонів, якихось страховиськ і взагалі чогось такого подібного, бо інші люди з літературних вечорів щось таке і обіцяли. Все брехня, мене обманули, мені було аж зана-а-адто затишно!
Уже після того, як вийшла з бару я зрозуміла, що зайшла туди абсолютно з пустою головою. Чесно, ніяких загонів, ніяких нервів, я просто бігла чимпошвидше бо запізнювалась і мені не було часу на зайві думки. Весь час я проводила в барі зовсім не характерно собі: щось говорила, намагалась вкидувати, сміялась, просто голосно хлопала і кричала "УУУУУ". Ну, а ще працювала контент-мейкером. Розумієте, це все зовсім мені не характерне!!!!!!!!!!! А сьодні щось узагалі не по собі я була..
Щиро сподіваюся, що людей такою поведінкою не образила, не обурила і взагалі всьо харашо. Того шо мені понравилось. Я буду так ше.
Якщо говорити про поезію та музику яку я почула, то все було звісно ж кайф. Моїми фаворитами за сьогоднішній вечір став пан ведучий з піснею "Я НІКУДИ ДАЛІ ДОМУУ" та пан Микола з гурту Хайдаут(24 січня у них був концерт про який я теж розповім, але потім) з піснею "Обрій" з маленьким конкурсом – тому, хто заспіває найголосніше цю пісню буде стікер. По факту, стікери мали залишитись у Миколи бо об'єктивно найголосніше співав він, але інтриги не буде – у мене та у пана Єгора тепер є круті мерч-стікери!!
На цьому, думаю, все. Хочу подякувати всім, хто приходить на ці вечори, хто вкладає якусь свою частинку. Ви всі молодці. Я всіх вас люблю і гарного всім всього!
ФАН-ФАКТИ
– У мене є фотка з Миколою з гурту Хайдаут
– Я сьогодні купила модний чохол і тепер на модному чохлі є модна наклейка яку я сьодні виграла
– Єгор не хотів співати пісню з класним боєм, але все добре – він її таким заспівав.(Ми змусили!)
– Мені зробили якийсь милий комплімент, але я забула який😭😭 Здається, мене назвали неймовірною, але це не точно!!!
– Натхненна я після літвечора дала вуличному музиканту гроші і прокричала "ВИ НЕЙМОВІРНІ, ПРОДОВЖУЙТЕ ТВОРИТЬ"
Сподіваюсь, що у вас усе гаразд, любі друзі, тому що у мене все(поки що) кайф.
Сьогодні вперше побувала на літературному вечорі від Урсус поетрі в барі "Морок", де ведучим був крутий пан Єгор з крутим зеленим волоссям. Я таке люблю, сама з таким колись ходила.
Прийшла я, взагалі, з очікуванням демонів, якихось страховиськ і взагалі чогось такого подібного, бо інші люди з літературних вечорів щось таке і обіцяли. Все брехня, мене обманули, мені було аж зана-а-адто затишно!
Уже після того, як вийшла з бару я зрозуміла, що зайшла туди абсолютно з пустою головою. Чесно, ніяких загонів, ніяких нервів, я просто бігла чимпошвидше бо запізнювалась і мені не було часу на зайві думки. Весь час я проводила в барі зовсім не характерно собі: щось говорила, намагалась вкидувати, сміялась, просто голосно хлопала і кричала "УУУУУ". Ну, а ще працювала контент-мейкером. Розумієте, це все зовсім мені не характерне!!!!!!!!!!! А сьодні щось узагалі не по собі я була..
Щиро сподіваюся, що людей такою поведінкою не образила, не обурила і взагалі всьо харашо. Того шо мені понравилось. Я буду так ше.
Якщо говорити про поезію та музику яку я почула, то все було звісно ж кайф. Моїми фаворитами за сьогоднішній вечір став пан ведучий з піснею "Я НІКУДИ ДАЛІ ДОМУУ" та пан Микола з гурту Хайдаут(24 січня у них був концерт про який я теж розповім, але потім) з піснею "Обрій" з маленьким конкурсом – тому, хто заспіває найголосніше цю пісню буде стікер. По факту, стікери мали залишитись у Миколи бо об'єктивно найголосніше співав він, але інтриги не буде – у мене та у пана Єгора тепер є круті мерч-стікери!!
На цьому, думаю, все. Хочу подякувати всім, хто приходить на ці вечори, хто вкладає якусь свою частинку. Ви всі молодці. Я всіх вас люблю і гарного всім всього!
ФАН-ФАКТИ
– У мене є фотка з Миколою з гурту Хайдаут
– Я сьогодні купила модний чохол і тепер на модному чохлі є модна наклейка яку я сьодні виграла
– Єгор не хотів співати пісню з класним боєм, але все добре – він її таким заспівав.(Ми змусили!)
– Мені зробили якийсь милий комплімент, але я забула який😭😭 Здається, мене назвали неймовірною, але це не точно!!!
– Натхненна я після літвечора дала вуличному музиканту гроші і прокричала "ВИ НЕЙМОВІРНІ, ПРОДОВЖУЙТЕ ТВОРИТЬ"
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Jan, 22:40
міста немає
радість моя місто яке ми торік
обходили вздовж і впоперек де трималися
за руки лежачи під непевними
зірками де боялися одна одної
торкнутись але загорялися водночас
таким ясним таким гарячим вогнем
що на стінах будинків танцювали тіні
цього міста більше немає радість моя
є тільки його скалічений двійник
який несе своє поторочене покручене тіло
обережно немов скляне
є тільки відлуння пісні
а пісні немає бо співця накрило
такою важкою чорною повстю
що крізь неї не роздивитися
ані непевних зірок ані рожевих місяців
ані зелених бань і рудих дахів
під якими танцювали
літніми ночами наші залюблені тіні
радість моя
і тепер коли нас
ось так розкидало світами коли
довкола нашого міста горять дороги
а в груди йому як у велетенський бубон
раз у раз вдаряють
металеві долоні снарядів
я певна що
на безлюдних вулицях
на спорожнілих площах
наші тіні і досі танцюють
досі тримаються за руки
досі обіймають
великі тіла дерев
на брамі заборовського
вінценосне серце
горить горить
і не гасне
Ірина Шувалова
радість моя місто яке ми торік
обходили вздовж і впоперек де трималися
за руки лежачи під непевними
зірками де боялися одна одної
торкнутись але загорялися водночас
таким ясним таким гарячим вогнем
що на стінах будинків танцювали тіні
цього міста більше немає радість моя
є тільки його скалічений двійник
який несе своє поторочене покручене тіло
обережно немов скляне
є тільки відлуння пісні
а пісні немає бо співця накрило
такою важкою чорною повстю
що крізь неї не роздивитися
ані непевних зірок ані рожевих місяців
ані зелених бань і рудих дахів
під якими танцювали
літніми ночами наші залюблені тіні
радість моя
і тепер коли нас
ось так розкидало світами коли
довкола нашого міста горять дороги
а в груди йому як у велетенський бубон
раз у раз вдаряють
металеві долоні снарядів
я певна що
на безлюдних вулицях
на спорожнілих площах
наші тіні і досі танцюють
досі тримаються за руки
досі обіймають
великі тіла дерев
на брамі заборовського
вінценосне серце
горить горить
і не гасне
Ірина Шувалова
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Jan, 22:07
UrsusPoetry ходили на Хайдаут😊
Боже, це було як найкраще свято у році😃
Боже, це було як найкраще свято у році😃
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Jan, 13:34
Не звинувачуй себе за маску,
не кляни себе, що не щирий,
що ховаєш чорну діру у потилиці,
тому не повертаєшся спиною.
Прометею без ланцюгів,
знову стоїш на стіні розпластаний?
Хотів вкрасти для інших полум'я?
Дивно, що сам не згорів.
Маска — уступ,
що пов'язує зі світом
живих і цілісних.
Коли прірва ніжно всміхається,
розстелює руки в сторони
для знеболюючих обіймів,
провалля здається виходом,
свободою, що знаходиться
на відстані згоди на слабкість
і однієї думки, прохолодної,
як вітерець у спеку.
Відчуваєш біль від опіків?
Тоді є шанс на загоєння,
бо мертве не болить.
І та сама штучна маска —
не клітка, а чохол
для оголеного серця,
яке потребує часу,
щоб наростити броню.
Хай хижо пульсує урвище,
і хай собі темрява шкіриться
поки ти тримаєшся за маску,
маска тримає тебе —
це твої надійні милиці.
не кляни себе, що не щирий,
що ховаєш чорну діру у потилиці,
тому не повертаєшся спиною.
Прометею без ланцюгів,
знову стоїш на стіні розпластаний?
Хотів вкрасти для інших полум'я?
Дивно, що сам не згорів.
Маска — уступ,
що пов'язує зі світом
живих і цілісних.
Коли прірва ніжно всміхається,
розстелює руки в сторони
для знеболюючих обіймів,
провалля здається виходом,
свободою, що знаходиться
на відстані згоди на слабкість
і однієї думки, прохолодної,
як вітерець у спеку.
Відчуваєш біль від опіків?
Тоді є шанс на загоєння,
бо мертве не болить.
І та сама штучна маска —
не клітка, а чохол
для оголеного серця,
яке потребує часу,
щоб наростити броню.
Хай хижо пульсує урвище,
і хай собі темрява шкіриться
поки ти тримаєшся за маску,
маска тримає тебе —
це твої надійні милиці.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Jan, 12:26
На небі змішались
в Молочний Шлях
пиво та білі вина
Від них думка цікава:
Кожна зоря – цілий світ
Кожен світ – це людина
. . .
🌟 Олександр Білоченко , фест їжі на арт-заводі платформа, виступ від UsusPoetry
#вірш
в Молочний Шлях
пиво та білі вина
Від них думка цікава:
Кожна зоря – цілий світ
Кожен світ – це людина
. . .
#вірш
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
23 Jan, 18:15
Є до вас розмова.
Як ви вважаєте, в чому запорука професіоналізму в написанні віршів?
Правильно — в знанні теорії (хоча б мінімальної) та регулярній практиці.
Що мається на увазі під «знанням теорії»? Це основи віршування: рими, ритми, стилістика, образність, художні засоби тощо.
Практика — і в Африці практика: пишемо, видаляємо, знову пишемо, коригуємо, відкладаємо на час, повертаємось до твору, або одразу пишемо все «чьотінько», без звернення до колег по цеху, щоб ті подивились зі сторони на вашу писанину, і думаємо, що ми — невʼ*бєнні митці.
Ні, коти, так не буде. Ми всі пишемо, і дуже часто є заручниками самих себе. Бо наша гордість не дає нам тверезо подивитись на власну творчість з боку.
Що для цього треба робити? Як мінімум, звернутись по допомогу до інших поетів (найкращим порадником буде саме той поет, який не є вашим другом чи кєнтухою), бо замість влучних порад ви отримаєте порцію лестощів і слів типу: «Всьо у тебе харашо, нікого не слухай! Ми — митці, кожен пише, як хоче, ми і є мистецтво!» і так далі…🤥
Воно вам треба?
Гадаю, що ні.
Бо будете не розвиватися, а стояти на місці, а може навіть деградувати у віршуванні.
Поете, я розумію, що гордість — ще та сука, і не дає тобі змоги попросити критику або пораду в інших.
Будь ласка, засунь ту гордість в одне місце і берись за перо.
А потім йди за порадою. За поглядом з боку.
І вже потім, коли ти дійсно виростеш у своїй майстерності, гордість за самого себе буде доречною.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
23 Jan, 17:40
🍒 Друзі, прямий ефір сьогоднішніх читань з київської поеткою та етнологом – Олею Воробєй ви можете подивитись у нашому фейсбук або інстаграм. Обирайте, де зручніше. 💜
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
23 Jan, 13:51
де всі мої сни?
де сни?
куди зникають вони?
у якому лежать гнізді?
у якій траві?
на березі цієї ріки
торкаюсь руками води
торкаюсь землі
піску
каміння
торкаюсь дерева
де сни?
всі мої - де вони?
небо дивиться вниз
тут птахів не було з прадавніх віків
тут попіл днів
слів
сліз
на березі цієї ріки
не рахують втрат
десь тут
зграя вовчат
рев гармат
трохи гранат
сни тепер важать в стократ
як говорив Сократ:
першим падає солдат
потім зникає голос
зостаються вугли од хат і пам'ять
де мої сни?
заберіть мене
цієї весни
Валерій Пузік
де сни?
куди зникають вони?
у якому лежать гнізді?
у якій траві?
на березі цієї ріки
торкаюсь руками води
торкаюсь землі
піску
каміння
торкаюсь дерева
де сни?
всі мої - де вони?
небо дивиться вниз
тут птахів не було з прадавніх віків
тут попіл днів
слів
сліз
на березі цієї ріки
не рахують втрат
десь тут
зграя вовчат
рев гармат
трохи гранат
сни тепер важать в стократ
як говорив Сократ:
першим падає солдат
потім зникає голос
зостаються вугли од хат і пам'ять
де мої сни?
заберіть мене
цієї весни
Валерій Пузік
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
22 Jan, 22:11
Всім ночі!
В мене тут суперважливе питання до вас назріло🙌
В мене тут суперважливе питання до вас назріло
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Jan, 17:07
ПАМПЕРС
"Хто тобі подасть, старому, склянку? –
Смикає схвильована рідня. –
Про дітей подумай, перестарку!
Хто слабкому памперс поміня?"
Тридцять три із хвостиком – не жарти.
Скроні посріблила сивина.
"Треба терміново "нарожати"!" –
Мамина розгубленість луна...
Кліпаю збентежено очима,
упритул припертий до стіни.
Скінчились відмовки і причини.
Дістаю аргУмент запасний...
Нащо мені, мамо, ті дітиська?
В мене ж є надійний інтернет!
Нащо мені Ґандзя, Людка, Пріська?
Доки постарію – час мине,
Роботи істотно здешевіють.
Переможе діджитал-доба.
Дідом стану – втілять твою мрію
три роботизованих раба.
Перший буде прати й готувати.
Другий вчасно гузно підітре.
Третій цілуватиме, як мати,
як жона й коханка-антистрес.
Не хвилюйся, мамо моя люба,
що не доживеш до тих часів.
В памперсах з десяток поруч буде
діджитал-дебелих дідусів.
Людство час давно вже прорідити.
Видихніть спокійно, мам, рідня!
Прийде час – не треба будуть діти,
буду ситий, вмитий я і вдітий:
робот діду памперс поміня!
Сашко Обрій
"Хто тобі подасть, старому, склянку? –
Смикає схвильована рідня. –
Про дітей подумай, перестарку!
Хто слабкому памперс поміня?"
Тридцять три із хвостиком – не жарти.
Скроні посріблила сивина.
"Треба терміново "нарожати"!" –
Мамина розгубленість луна...
Кліпаю збентежено очима,
упритул припертий до стіни.
Скінчились відмовки і причини.
Дістаю аргУмент запасний...
Нащо мені, мамо, ті дітиська?
В мене ж є надійний інтернет!
Нащо мені Ґандзя, Людка, Пріська?
Доки постарію – час мине,
Роботи істотно здешевіють.
Переможе діджитал-доба.
Дідом стану – втілять твою мрію
три роботизованих раба.
Перший буде прати й готувати.
Другий вчасно гузно підітре.
Третій цілуватиме, як мати,
як жона й коханка-антистрес.
Не хвилюйся, мамо моя люба,
що не доживеш до тих часів.
В памперсах з десяток поруч буде
діджитал-дебелих дідусів.
Людство час давно вже прорідити.
Видихніть спокійно, мам, рідня!
Прийде час – не треба будуть діти,
буду ситий, вмитий я і вдітий:
робот діду памперс поміня!
Сашко Обрій
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Jan, 15:51
🚨НА САМ ПЕРЕД 2х🚨
Наша спілка долучається до командного збору
для підтримки наших військових, а саме:
👹 Гвардія Наступу
👹31 ОМБр 45 ОСБ
Підрозділи мають термінові потреби
🎯Наша ціль: 5000
🎯Загальна ціль: 3 000 000
⛓️ Посилання на банку в біо
💳 Номер банки: 4441114418135198
Зроби свій вибір:
1. Зроби репост/ задонать посильну суму 💸
2. Відкрий допоміжну/менторську банку 🫙
3. Підтримай цей збір будь-яким активом і допоможи йому закритися 🫂
❗️ Єдність — це наша головна зброя. Нема куди відходити, коли дім попереду.
Тому єднайся з нами, ставай частиною великої системи, яка допоможе «нулю» вести боротьбу з тими, хто прийшов до нас додому.
Також нагадуємо,що культура також неймовірно сильна зброя. Тому поширюйте українське мистецтво разом з нами 🫶🏻
Наша спілка долучається до командного збору
для підтримки наших військових, а саме:
👹 Гвардія Наступу
👹31 ОМБр 45 ОСБ
Підрозділи мають термінові потреби
🎯Наша ціль: 5000
🎯Загальна ціль: 3 000 000
⛓️ Посилання на банку в біо
💳 Номер банки: 4441114418135198
Зроби свій вибір:
1. Зроби репост/ задонать посильну суму 💸
2. Відкрий допоміжну/менторську банку 🫙
3. Підтримай цей збір будь-яким активом і допоможи йому закритися 🫂
❗️ Єдність — це наша головна зброя. Нема куди відходити, коли дім попереду.
Тому єднайся з нами, ставай частиною великої системи, яка допоможе «нулю» вести боротьбу з тими, хто прийшов до нас додому.
Також нагадуємо,що культура також неймовірно сильна зброя. Тому поширюйте українське мистецтво разом з нами 🫶🏻
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Jan, 14:02
він зненавидів кожну думку про неї.
і кожен спогад був ще гірш.
він втопити бажав кожну риму
у дніпрі чи бузі хутчіш.
розганяв над собою примари
із планів, мрій та снів,
як би стали на площі напроти
і дивились в очі сумні.
він зненавидів кожну хвилину,
яка поєднала їх двох
і літрами пив, щоб забути
снодійне, вино й обезбол.
він зненавидів кожне слово,
яке починалось на «п»
і як тепер бути з найкращим
своїм вíршем про неї тепер!?
він зненавидів січень і травень,
її голос і очей перелив…
і все, що так гірко про неї ненавидів,
він так само шалено любив.
і кожен спогад був ще гірш.
він втопити бажав кожну риму
у дніпрі чи бузі хутчіш.
розганяв над собою примари
із планів, мрій та снів,
як би стали на площі напроти
і дивились в очі сумні.
він зненавидів кожну хвилину,
яка поєднала їх двох
і літрами пив, щоб забути
снодійне, вино й обезбол.
він зненавидів кожне слово,
яке починалось на «п»
і як тепер бути з найкращим
своїм вíршем про неї тепер!?
він зненавидів січень і травень,
її голос і очей перелив…
і все, що так гірко про неї ненавидів,
він так само шалено любив.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
12 Jan, 20:04
Вечори стають затяжними та прохолодними,
Ніч тривожна і голосна місто зводить з розуму,
Темне небо лякає зораною безоднею,
Спонукає безсонні ранки до тихих роздумів.
Де ті люди, які здавалися надважливими,
Хто лишився чи може стерся з твоєї пам’яті?
Давні спогади бачиш світлими, невразливими,
Як в підземному переході дитячі графіті.
Чи існує любов, у чому її призначення
Хто говорить з тобою в час, коли чуєш вибухи
Дріб’язковість тепер не має ніякого значення,
Це мов лампа перегоріла, яку не викрутив.
І ти ходиш з погаслим світлом життя минаючи,
Заглядаєш в тенета вулиць між перехожими,
Що тобі навздогін обертаються, розглядаючи,
Та ні в чому на тебе ніколи не будуть схожими.
Тетяна Бекреньова
Ніч тривожна і голосна місто зводить з розуму,
Темне небо лякає зораною безоднею,
Спонукає безсонні ранки до тихих роздумів.
Де ті люди, які здавалися надважливими,
Хто лишився чи може стерся з твоєї пам’яті?
Давні спогади бачиш світлими, невразливими,
Як в підземному переході дитячі графіті.
Чи існує любов, у чому її призначення
Хто говорить з тобою в час, коли чуєш вибухи
Дріб’язковість тепер не має ніякого значення,
Це мов лампа перегоріла, яку не викрутив.
І ти ходиш з погаслим світлом життя минаючи,
Заглядаєш в тенета вулиць між перехожими,
Що тобі навздогін обертаються, розглядаючи,
Та ні в чому на тебе ніколи не будуть схожими.
Тетяна Бекреньова
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
11 Jan, 14:34
Не пишуться вірші,
а тільки молитви.
Молитви,
заговори,
примівки,
замовляння,
заклички,
і прокльони...
Прокльони прориваються
крізь затиснені догматами губи,
коли забуваю, як вчили вірити,
що живемо «тут», заради вічного «там».
Якщо заслужимо, звісно.
Недавно бачила статтю
про місце, у якому постійно
б'ють блискавки.
І спало на думку,
що саме там оселився Перун,
коли ми відвернулися від своєї віри,
поступливо ставши на коліна,
підставили другу щоку.
Може тоді все і почалося?
Ми були слабкими
і боги покинули нас,
бо чи дозволив би Перун
нищити своїх дітей?
І може мав рацію пан Мирослав?
Вчитель скульптури з художки,
рідновір.
Завдяки йому
ми знали всіх слов'янських богів.
Кожного разу, як він казав
«сьогодні свято Макоші, ліпимо її»,
ми з дитячою зверхністю закочували очі,
а потім дивилися один на одного
з прихованими посмішками,
і ліпили.
На кожен Новий Рік ліпили дідухи,
а не ялинки.
Настали часи для молитви Перуну.
І вже летять вогняні пташки,
які запустила ще княгиня Ольга
до прийняття християнства...
а тільки молитви.
Молитви,
заговори,
примівки,
замовляння,
заклички,
і прокльони...
Прокльони прориваються
крізь затиснені догматами губи,
коли забуваю, як вчили вірити,
що живемо «тут», заради вічного «там».
Якщо заслужимо, звісно.
Недавно бачила статтю
про місце, у якому постійно
б'ють блискавки.
І спало на думку,
що саме там оселився Перун,
коли ми відвернулися від своєї віри,
поступливо ставши на коліна,
підставили другу щоку.
Може тоді все і почалося?
Ми були слабкими
і боги покинули нас,
бо чи дозволив би Перун
нищити своїх дітей?
І може мав рацію пан Мирослав?
Вчитель скульптури з художки,
рідновір.
Завдяки йому
ми знали всіх слов'янських богів.
Кожного разу, як він казав
«сьогодні свято Макоші, ліпимо її»,
ми з дитячою зверхністю закочували очі,
а потім дивилися один на одного
з прихованими посмішками,
і ліпили.
На кожен Новий Рік ліпили дідухи,
а не ялинки.
Настали часи для молитви Перуну.
І вже летять вогняні пташки,
які запустила ще княгиня Ольга
до прийняття християнства...
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
10 Jan, 14:21
ЩОТРЕТЄ
а що третій празник — святе водохреща.
а щотретій празник зустрічаєш сам.
сонце крає душу. серце воду хлебче
із цеберка тиші. думка лізе в храм.
а щотретя віра перемерзла в тілі.
а щотретє слово — про одну і ту ж.
бог усе пробачить. заметілі білі
перемелять смуток. викинуть довкруж
сміх і сніг. і вірші. і розтануть в акву.
і зволожать пам'ять у прозорий день.
буде світло й темно. буде світ і млака.
будуть люди й тіні. будуть. тільки де?
у щотретій книжці? у щотретім домі?
у щотретій свічці? у її диму?
сонце випускає одинокий промінь.
бог усе пробачить. а чи ми йому?
Ігор Астапенко
а що третій празник — святе водохреща.
а щотретій празник зустрічаєш сам.
сонце крає душу. серце воду хлебче
із цеберка тиші. думка лізе в храм.
а щотретя віра перемерзла в тілі.
а щотретє слово — про одну і ту ж.
бог усе пробачить. заметілі білі
перемелять смуток. викинуть довкруж
сміх і сніг. і вірші. і розтануть в акву.
і зволожать пам'ять у прозорий день.
буде світло й темно. буде світ і млака.
будуть люди й тіні. будуть. тільки де?
у щотретій книжці? у щотретім домі?
у щотретій свічці? у її диму?
сонце випускає одинокий промінь.
бог усе пробачить. а чи ми йому?
Ігор Астапенко
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
10 Jan, 12:58
Розповідаю про історію знайомства з Холоденко, про те, яка він для мене підтримка, про те, який він крутезний друг і як я його люблю❤️
Давайте трошки закинемо нашому котику🐱
Сюди🫂
Давайте трошки закинемо нашому котику🐱
Сюди🫂
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
09 Jan, 22:01
У цей теплий вечір хочу розказати казку(та легенду створення спілки) з холодних країв 🤭
Колись, у місті, де гроші з'являються в тумбачкє, а книжкові ринки стоять, здавалося б, вічно, жили діти гір. І ось одне таке п'янюще дитя скотилось з вершин аж до підземелля, а там на дверях дивний надпис URSUS
"То сі мабуть пєкло", – подумала дитина, постукавши двічі.
"Отець Роман і Павло!" – зраділи чорти.
А там… Вертеп прославляє свободу культури ,танцюючи серпанком, космонавт і абсурдист ведуть розмови про зірки, що нагадують солоні огірки... Дивні люди назвали себе поетами та покликали дитину до себе.
І дитині сподобалось: налили дерунів, лекції начитали, і навіть мовних правил навчили! Але жителеві гір додому треба було.
Тому,щоб не котитись щоразу до того дивацького Урсуса, де поети й інша нечисть, вирішило дітьо зробити транзит між горами й дандженом і назвали його Провулком Графоманії.
Тож запрошую вас до нашої "транзитки", де ми раді творчій нечисті! А також до підземелля товаришів!
Добраніч усім!🫶🏻
Колись, у місті, де гроші з'являються в тумбачкє, а книжкові ринки стоять, здавалося б, вічно, жили діти гір. І ось одне таке п'янюще дитя скотилось з вершин аж до підземелля, а там на дверях дивний надпис URSUS
"То сі мабуть пєкло", – подумала дитина, постукавши двічі.
"Отець Роман і Павло!" – зраділи чорти.
А там… Вертеп прославляє свободу культури ,танцюючи серпанком, космонавт і абсурдист ведуть розмови про зірки, що нагадують солоні огірки... Дивні люди назвали себе поетами та покликали дитину до себе.
І дитині сподобалось: налили дерунів, лекції начитали, і навіть мовних правил навчили! Але жителеві гір додому треба було.
Тому,щоб не котитись щоразу до того дивацького Урсуса, де поети й інша нечисть, вирішило дітьо зробити транзит між горами й дандженом і назвали його Провулком Графоманії.
Тож запрошую вас до нашої "транзитки", де ми раді творчій нечисті! А також до підземелля товаришів!
Добраніч усім!🫶🏻
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
09 Jan, 20:27
Коли-небудь настане травень. І в ньому нічого не станеться
Всі люди прийдуть додому, всі поїзди доїдуть до станцій
Час буде лінивим. Він буде іти повільно і буде ногами човгати
Чорними будуть ночі – і більше нічого не буде чорного
Буде багато веселок, а ще – чотирилистної конюшини
Ми будемо безтурботними, дріб'язковими і смішними
Ніхто не вслухатиметься у тишу і в тремтіння землі під ногами
Коли-небудь настане травень. І в ньому не станеться нічого поганого
Марина Пономаренко
Всі люди прийдуть додому, всі поїзди доїдуть до станцій
Час буде лінивим. Він буде іти повільно і буде ногами човгати
Чорними будуть ночі – і більше нічого не буде чорного
Буде багато веселок, а ще – чотирилистної конюшини
Ми будемо безтурботними, дріб'язковими і смішними
Ніхто не вслухатиметься у тишу і в тремтіння землі під ногами
Коли-небудь настане травень. І в ньому не станеться нічого поганого
Марина Пономаренко
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
09 Jan, 19:58
Перетиналася з Женьою Холоденком на кількох вечорах, дуже світла людина! Зробіть добру справу - киньте трохи грошей на важливе 👀
Щиро вдячна!🥰
Щиро вдячна!🥰
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
09 Jan, 17:56
ЗБІР ДЛЯ СВОЇХ!❤️🫡
Друзі, Женя Холоденко, який є невід’ємною частиною UrsusPoetry, зараз служить на Курському напрямку і зі своїми побратимами з 17 ОВМБр просить допомоги.
Під час виконання бойового завдання вийшло з ладу авто для евакуації ранених та загиблих.
Будь ласка, долучіться до збору!
🎯 Ціль: 120 000 ₴
🫙: https://send.monobank.ua/jar/48Rr6vB8Kk
💳: 4441 1111 2012 4148
Друзі, Женя Холоденко, який є невід’ємною частиною UrsusPoetry, зараз служить на Курському напрямку і зі своїми побратимами з 17 ОВМБр просить допомоги.
Під час виконання бойового завдання вийшло з ладу авто для евакуації ранених та загиблих.
Будь ласка, долучіться до збору!
🎯 Ціль: 120 000 ₴
🫙: https://send.monobank.ua/jar/48Rr6vB8Kk
💳: 4441 1111 2012 4148
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
07 Jan, 05:12
#пригоди_на_проондатрероному_причалі
Почнімо нашу історію з того, що Алан Ервін Ґерхард Йозеф Марія фон Кальцберґ, досить шановний пан серед поціновувачів легкого водного транспорту на Марсі (та, ймовірно, ще в межах кількох десятків кілометрів над ним), дуже полюбляв грушевий узвар. Любив змащувати ним старі двері, любив писати про нього глибокі філософські трактати, любив розчиняти його у відпрацьованій охолоджувальній рідині для моторів (останнє Алан робив із особливою пристрастю). Але з іще більшою пристрастю він, як не дивно, той узвар пив. Хоча для найбільшої насолоди цю субстанцію ще треба вміти правильно пити. Існує декілька способів, серед яких Кальцберґ завжди обирав споживання через імпровізовану соломинку, зроблену з керамічної соусниці. Ясна справа, що не з будь-якої, а лише зі спеціальної й спеціальним чином обробленої. Проте ми поки не будемо загострювати увагу на цих тонкощах, а перейдемо до найцікавішого.
Отже, одного вечора однієї помірно теплої марсіанської пори року (яку по-нашому можна вкрай умовно назвати вереснем), пан Кальцберґ спочивав на призьбі своєї хатинки біля річки, потягуючи узвар через керамічносоусничну соломинку. Сьогодні він думав про джинси, бо якщо так подивитися – тема дійсно цікава й дуже широка. Вони бувають довгі, короткі, восьмикутні; важкі й цупкі, як п’ять розкішних білосніжних Аланових косичок разом узятих, бувають м’які, в яких людина може з комфортом бігати, а бувають і такі, яким щоб бігати й людина не потрібна. Думки про джинси дійсно заспокоювали його, можна сказати, вводили в транс – одним словом, ідеально доповнювали насолоду від кислувато-солодкого смаку узвару й відчуття легкого бризу на шкірі обличчя й долонь…
Почнімо нашу історію з того, що Алан Ервін Ґерхард Йозеф Марія фон Кальцберґ, досить шановний пан серед поціновувачів легкого водного транспорту на Марсі (та, ймовірно, ще в межах кількох десятків кілометрів над ним), дуже полюбляв грушевий узвар. Любив змащувати ним старі двері, любив писати про нього глибокі філософські трактати, любив розчиняти його у відпрацьованій охолоджувальній рідині для моторів (останнє Алан робив із особливою пристрастю). Але з іще більшою пристрастю він, як не дивно, той узвар пив. Хоча для найбільшої насолоди цю субстанцію ще треба вміти правильно пити. Існує декілька способів, серед яких Кальцберґ завжди обирав споживання через імпровізовану соломинку, зроблену з керамічної соусниці. Ясна справа, що не з будь-якої, а лише зі спеціальної й спеціальним чином обробленої. Проте ми поки не будемо загострювати увагу на цих тонкощах, а перейдемо до найцікавішого.
Отже, одного вечора однієї помірно теплої марсіанської пори року (яку по-нашому можна вкрай умовно назвати вереснем), пан Кальцберґ спочивав на призьбі своєї хатинки біля річки, потягуючи узвар через керамічносоусничну соломинку. Сьогодні він думав про джинси, бо якщо так подивитися – тема дійсно цікава й дуже широка. Вони бувають довгі, короткі, восьмикутні; важкі й цупкі, як п’ять розкішних білосніжних Аланових косичок разом узятих, бувають м’які, в яких людина може з комфортом бігати, а бувають і такі, яким щоб бігати й людина не потрібна. Думки про джинси дійсно заспокоювали його, можна сказати, вводили в транс – одним словом, ідеально доповнювали насолоду від кислувато-солодкого смаку узвару й відчуття легкого бризу на шкірі обличчя й долонь…
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
06 Jan, 22:25
ОБІЙМИ МАЮТЬ бути щирими —
інших не треба!
день починати варто з вірою —
вірою в себе!
слова закріплювати діями —
так, щоб надійно!
думки заповнювати мріями —
краще постійно!
страхи долати, бути силою —
тим самим світлом!
хоча людина і безкрила —
шанс є злетіти!
хай щось не так якоюсь мірою —
це не халепа!
обійми ж мають бути щирими —
інших не треба!
оля захарчук
інших не треба!
день починати варто з вірою —
вірою в себе!
слова закріплювати діями —
так, щоб надійно!
думки заповнювати мріями —
краще постійно!
страхи долати, бути силою —
тим самим світлом!
хоча людина і безкрила —
шанс є злетіти!
хай щось не так якоюсь мірою —
це не халепа!
обійми ж мають бути щирими —
інших не треба!
оля захарчук
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
06 Jan, 16:27
Зазираю в завтра — тьма і тьмуща
тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма.
Тільки чорна водь. I чорна пуща.
А твого Святошина — нема.
Ні сестри, ні матері, ні батька.
Ні дружини. Синку, озовись.
Поніміли друзі. Чорна гатка
в теміні. Пітьмою — хоч залийсь.
Лиш тремтить, як віра в спроневірі,
копійчана свічка на столі
та шугають люто по квартирі,
ніби кажани, твої жалі.
Шурхоти і шепоти і щеми
то твого спогадування дні,
хлюпотять під веслами триреми,
що горить в антоновім огні.
Все життя — неначе озирання
у минулий вік. Через плече.
Ні страху, ні болю, ні вагання
перед смертю. А господь рече:
відшукай навпомац давню кладку,
походи і виспокійся в нім,
у забутім віці. Тепла згадка
Ще придасться на суді страшнім.
Василь Стус
тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма.
Тільки чорна водь. I чорна пуща.
А твого Святошина — нема.
Ні сестри, ні матері, ні батька.
Ні дружини. Синку, озовись.
Поніміли друзі. Чорна гатка
в теміні. Пітьмою — хоч залийсь.
Лиш тремтить, як віра в спроневірі,
копійчана свічка на столі
та шугають люто по квартирі,
ніби кажани, твої жалі.
Шурхоти і шепоти і щеми
то твого спогадування дні,
хлюпотять під веслами триреми,
що горить в антоновім огні.
Все життя — неначе озирання
у минулий вік. Через плече.
Ні страху, ні болю, ні вагання
перед смертю. А господь рече:
відшукай навпомац давню кладку,
походи і виспокійся в нім,
у забутім віці. Тепла згадка
Ще придасться на суді страшнім.
Василь Стус
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
06 Jan, 15:28
Боже, не літості - лютості,
Боже, не ласки, а мсти,
Дай розірвати нам пути ці,
Ретязі ці рознести.
Дай нам серця неприкаяні,
Дай стрепіхатий стогнів,
Душ смолоскипи розмаяні
Меж чужинецьких вогнів.
Пориве, пориве, пориве,
Разом пірвемося в лет.
Бач, - розтивається зориво,
Хай і на смерть,а - вперед.
Благославенна хай буде та
Куля туга, що разить
Плоть, щоб її не марудити
В перечеканні століть.
Боже, розплати шаленої,
Боже, шаленої мсти,
Лютості всенаученної
Нам на всечас відпусти
Василь Стус
Боже, не ласки, а мсти,
Дай розірвати нам пути ці,
Ретязі ці рознести.
Дай нам серця неприкаяні,
Дай стрепіхатий стогнів,
Душ смолоскипи розмаяні
Меж чужинецьких вогнів.
Пориве, пориве, пориве,
Разом пірвемося в лет.
Бач, - розтивається зориво,
Хай і на смерть,а - вперед.
Благославенна хай буде та
Куля туга, що разить
Плоть, щоб її не марудити
В перечеканні століть.
Боже, розплати шаленої,
Боже, шаленої мсти,
Лютості всенаученної
Нам на всечас відпусти
Василь Стус
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
05 Jan, 06:03
Сховаєш біль за сімома замками
Сховаєш так щоб видно не було
І ті що були вже на серці шрами
Ти гордо скажеш в радість проросло
Осиротіло ти відкриєш двері
Зайдеш в квартиру тиша обійме
Залишиш свою душу на папері
Може колись він все таки прийме
Женьшень
Сховаєш так щоб видно не було
І ті що були вже на серці шрами
Ти гордо скажеш в радість проросло
Осиротіло ти відкриєш двері
Зайдеш в квартиру тиша обійме
Залишиш свою душу на папері
Може колись він все таки прийме
Женьшень
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
05 Jan, 05:02
…і хоча все золото світу не варте твого мізинця
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й води
губи твої неспиті а все ж таємниця квітки
сповита в них і забута допоки живеш сама
вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки
солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма
несеш отак мов клейноди а може клеймо* дівоцтво
ось його зимне плесо між двох берегів як між пут
поки з лози постанеш уже не вином а оцтом
скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть
і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги
злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь
ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге
і лишить губам болючий незнаний новий вогонь…
Юрій Андрухович
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й води
губи твої неспиті а все ж таємниця квітки
сповита в них і забута допоки живеш сама
вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки
солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма
несеш отак мов клейноди а може клеймо* дівоцтво
ось його зимне плесо між двох берегів як між пут
поки з лози постанеш уже не вином а оцтом
скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть
і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги
злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь
ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге
і лишить губам болючий незнаний новий вогонь…
Юрій Андрухович
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
04 Jan, 21:12
* * *
Як не при на рожен - а дожити до смерті стане. Чим себе не дури і чого собі не обіцяй – ти ще годен пройти через війни або майдани, але, чорт забирай, тебе виїсть тривога оця.
В нас немає імен, але ми іменуємо зброю, наче дітям своїм роздаємо святі імена, бо пройшовши війну ще ніхто не лишився собою – в тебе є автомат і оця розпроклята війна.
Паралельні світи перетнуться в твоєму окопі, твоя кров і земля – як полотна військових знамен. І ані у Москві, ані навіть у ситій Європі жоден тлустий мудак не дізнається наших імен. На світанку до нас позлітаються міни і круки, але що тобі в тім, коли знаєш, що правда – твоя. Захищай її так, щоб від жаху здригалися суки і пили валідол, твого гвера зачувши ім’я.
Олекса Бик
Як не при на рожен - а дожити до смерті стане. Чим себе не дури і чого собі не обіцяй – ти ще годен пройти через війни або майдани, але, чорт забирай, тебе виїсть тривога оця.
В нас немає імен, але ми іменуємо зброю, наче дітям своїм роздаємо святі імена, бо пройшовши війну ще ніхто не лишився собою – в тебе є автомат і оця розпроклята війна.
Паралельні світи перетнуться в твоєму окопі, твоя кров і земля – як полотна військових знамен. І ані у Москві, ані навіть у ситій Європі жоден тлустий мудак не дізнається наших імен. На світанку до нас позлітаються міни і круки, але що тобі в тім, коли знаєш, що правда – твоя. Захищай її так, щоб від жаху здригалися суки і пили валідол, твого гвера зачувши ім’я.
Олекса Бик
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
04 Jan, 19:42
Цей вітер з полів південних бере у облогу місто
і хочеться відчинити йому всі брами, зламати ґрати –
він трепетом повнить тіло, ніби світлом кімнати.
Я навіть тепер не знаю, як тобі відповісти.
Так ночі стають малі, а дні осяйні й великі.
Так набувають сенсу зустрічі випадкові,
колись давно пережиті. Так виростають ріки
з тривалих дощів, так пси міські, зголоднілі й дикі,
робляться тихі, добрі, лагідні і шовкові.
Птахи обживають гнізда, тривоги, щораз дрібніші,
свої обживають ніші, а сни обживають душі.
І ще не стає тепліше, але не стає холодніше.
І люди стають простіші, якщо не стають добріші,
і обживають що можуть, але стараються дуже.
З непевних і темних видив викреслюються предмети,
дерева на запахи з кухонь сходяться звідусюди,
такі тонкі їхні тіні, такі тремкі силуети.
Ні, я тепер навіть не знаю, хто ти, не знаю, де ти,
і ще дотепер не знаю, коли я тебе забуду.
Kateryna Babkina
і хочеться відчинити йому всі брами, зламати ґрати –
він трепетом повнить тіло, ніби світлом кімнати.
Я навіть тепер не знаю, як тобі відповісти.
Так ночі стають малі, а дні осяйні й великі.
Так набувають сенсу зустрічі випадкові,
колись давно пережиті. Так виростають ріки
з тривалих дощів, так пси міські, зголоднілі й дикі,
робляться тихі, добрі, лагідні і шовкові.
Птахи обживають гнізда, тривоги, щораз дрібніші,
свої обживають ніші, а сни обживають душі.
І ще не стає тепліше, але не стає холодніше.
І люди стають простіші, якщо не стають добріші,
і обживають що можуть, але стараються дуже.
З непевних і темних видив викреслюються предмети,
дерева на запахи з кухонь сходяться звідусюди,
такі тонкі їхні тіні, такі тремкі силуети.
Ні, я тепер навіть не знаю, хто ти, не знаю, де ти,
і ще дотепер не знаю, коли я тебе забуду.
Kateryna Babkina
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
31 Dec, 18:24
підсумки цього року!
2024 став для мене одним із найкращих — не без нюансів, але все ж.
перше і найголовніше — я відкрила для себе UrsusPoetry.
безмежно вдячна цій спільноті та людям, які мене прийняли. почала виступати зі своєю поезією, стала ведучою, і нарешті можу ділитися своєю творчістю!
мало хто про це знає, але в квітні 2024 року в мене був сольний виступ у моїй школі. дуже вдячна за цей досвід!
також у квітні я була співведучою літературного вечора у «Вежі».
урсус подарував мені багато: досвід, друзів, кохання, незабутні враження та щирі емоції. я вдячна всім і кожному!
влітку цього року змогла відвідати три країни, працювала волонтеркою для 3ОШБр.
за цей рік було багато всього: люди з’являлися й зникали з життя, але все це — досвід, а він не буває поганим.
2024 рік був особливим для мене. маю надію, що 2025 стане ще кращим!
дякую всім, хто був зі мною.
ну а зараз вітаю всіх із прийдешнім Новим роком!❤️
ваша Марія Деркач💌
2024 став для мене одним із найкращих — не без нюансів, але все ж.
перше і найголовніше — я відкрила для себе UrsusPoetry.
безмежно вдячна цій спільноті та людям, які мене прийняли. почала виступати зі своєю поезією, стала ведучою, і нарешті можу ділитися своєю творчістю!
мало хто про це знає, але в квітні 2024 року в мене був сольний виступ у моїй школі. дуже вдячна за цей досвід!
також у квітні я була співведучою літературного вечора у «Вежі».
урсус подарував мені багато: досвід, друзів, кохання, незабутні враження та щирі емоції. я вдячна всім і кожному!
влітку цього року змогла відвідати три країни, працювала волонтеркою для 3ОШБр.
за цей рік було багато всього: люди з’являлися й зникали з життя, але все це — досвід, а він не буває поганим.
2024 рік був особливим для мене. маю надію, що 2025 стане ще кращим!
дякую всім, хто був зі мною.
ну а зараз вітаю всіх із прийдешнім Новим роком!
ваша Марія Деркач
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
31 Dec, 17:57
Вітаю всіх з прийдешнім новим роком!
Для UrsusPoetry він був насиченим на події: ~200 організованих поетичних читань, великий творчий вечір в Будинку кіно, участь у фестивалях, нові адміни в Літфлі, прямі трансляції у фб, багато нових учасників спільноти, які розвивають її і цим дуже допомагають!
Багато тепла, творчості, інтріґ, трошки скандалів і мемів.
Дякую усім, хто з нами.
Дякую усім, що ми всі разом!
Паш, ти найкращий ❤️
Дякую за те, що щодня(але більш щоночі) працюєш над тим, щоб UrsusPoetry була на висоті🙏🏻
Дякую нашим захисникам і захисницям❤️ Без них не було б нічого. А ми, в свою чергу, робимо все можливе від нас: донатимо, волонтеримо, здаємо кров, підписуємо петиції.
Друзі, всім в новому році бажаю миру, здоров’я, достатку, міцної кукухи та нових творчих здобутків!
Будьте котиками і ходіть на поетичні читання UrsusPoetry!
подивимось, як буде цього разу😉
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
31 Dec, 17:24
Ось і прийшов час підводити підсумки 2024 року 🙌
Не скажу, що цей рік був легким, проте він точно був щасливим☺️
За цей час сталося багато всього, а тепер по порядку🙃
Я n-ну кількість разів відвідала Донецьку область, і хай мене вважають божевільною, але люди йдуть на безумства заради кохання❤️
Я стала частинкою UrsusPoetry - спільноти, завдяки якій маю декілька десятків гарних віршів, хоч критики так і не вважають😅
Я провела багато літературних вечорів, які назавжди залишаться в моєму серці, і отримала купу схвальних відгуків🤩
P.s. На двох з цих вечорів люди не могли знайти вільне місце, і я вважаю, це мій особистий успіх 🥹
Я нарешті звільнилась з роботи за фахом, яка довела мене до депресії, і зараз працюю з текстами🤩
Не зважаючи на купу випробувань, які довелось пройти, мільйон проблем, які довелось вирішити, я нарешті маю у Києві місце, куди можу повернутися в будь-який момент і куди може приїхати у відпустку мій чоловік🙌
Я навіть навчилась робити ремонт і вирішувати побутові складнощі: виток газу, потоп, таргани - все це більш не страшить😁
Минув перший рік у шлюбі разом окремо… це було складно, але можливо💪
За рік наші почуття стали міцнішими, а взаєморозуміння всеосяжним🥰
Цей рік я допомагала волонтерам донатами, репостами, навіть сама успішно реалізувала волонтерську ініціативу для підрозділу чоловіка, закривши збір на авто, яке з березня забезпечує мобільність наших захисників 🇺🇦
Із впевненістю можу сказати, що я вдячна 2024 року за здійснені мрії, досягнуті цілі, щасливу родину, кохану людину і все-все, що було в цьому році, навіть за неприємний досвід🥰
Бо, як я завжди кажу, все, що робиться, це на краще🙌
І це моя правда життя☺️
Далі більше, на черзі 2025😉
Не скажу, що цей рік був легким, проте він точно був щасливим
За цей час сталося багато всього, а тепер по порядку
Я n-ну кількість разів відвідала Донецьку область, і хай мене вважають божевільною, але люди йдуть на безумства заради кохання
Я стала частинкою UrsusPoetry - спільноти, завдяки якій маю декілька десятків гарних віршів, хоч критики так і не вважають
Я провела багато літературних вечорів, які назавжди залишаться в моєму серці, і отримала купу схвальних відгуків
Я нарешті звільнилась з роботи за фахом, яка довела мене до депресії, і зараз працюю з текстами
Не зважаючи на купу випробувань, які довелось пройти, мільйон проблем, які довелось вирішити, я нарешті маю у Києві місце, куди можу повернутися в будь-який момент і куди може приїхати у відпустку мій чоловік
Я навіть навчилась робити ремонт і вирішувати побутові складнощі: виток газу, потоп, таргани - все це більш не страшить
Минув перший рік у шлюбі разом окремо… це було складно, але можливо
За рік наші почуття стали міцнішими, а взаєморозуміння всеосяжним
Цей рік я допомагала волонтерам донатами, репостами, навіть сама успішно реалізувала волонтерську ініціативу для підрозділу чоловіка, закривши збір на авто, яке з березня забезпечує мобільність наших захисників 🇺🇦
Із впевненістю можу сказати, що я вдячна 2024 року за здійснені мрії, досягнуті цілі, щасливу родину, кохану людину і все-все, що було в цьому році, навіть за неприємний досвід
Бо, як я завжди кажу, все, що робиться, це на краще
І це моя правда життя
Далі більше, на черзі 2025
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
31 Dec, 15:41
★★★
ховається нишком
за піднебіння
нуртує шепотом
віра
ніби зсередини мене
наврочена
втрата
проти ночі
ватра
сліпить,
що аж занадто
вишиковується наказом
— стріляти
першою
світлом з вікна
я піду
ікаром
карих
очей
широко відкритих
смертю
руйнується симетрія
і
звідусіль
розлітаються скалки
на влучення
веселковим спектром
сповзають сонцем
по стінці
слиною
грудневих днів
по підборіддю
а все, що між
ірреальне
ковзає лине ближче липне
здається мені
скаліченим любим
моститься
клубочком на грудях
згортається
в теплий зашморг
рідних рук
впритул
неначе це все в мені
невід'ємно
неначе все це
нерухомо
заколисай тиш мою
#secretspoems
ховається нишком
за піднебіння
нуртує шепотом
віра
ніби зсередини мене
наврочена
втрата
проти ночі
ватра
сліпить,
що аж занадто
вишиковується наказом
— стріляти
першою
світлом з вікна
я піду
ікаром
карих
очей
широко відкритих
смертю
руйнується симетрія
і
звідусіль
розлітаються скалки
на влучення
веселковим спектром
сповзають сонцем
по стінці
слиною
грудневих днів
по підборіддю
а все, що між
ірреальне
ковзає лине ближче липне
здається мені
скаліченим любим
моститься
клубочком на грудях
згортається
в теплий зашморг
рідних рук
впритул
неначе це все в мені
невід'ємно
неначе все це
нерухомо
заколисай тиш мою
#secretspoems
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
31 Dec, 14:36
Друзі, дуже велике прохання до вас. А накидайте мені, будь ласка, якихось паблічків (тг, інста, фб) з годними мемасами? Ну дууууже треба. 🫠
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
31 Dec, 01:03
Друзі, закиньте шось нашим друзям на зарядні станції. Збір тупо стоїть. ❤️🩹
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
29 Dec, 20:34
заново
пізнавати чоловіка,
якого не
знаєш,
його змінює
щосекундно війна.
Ось він прийшов
на самий Святвечір
як колись.
Ось його руки
задуже
тонкі та ніжні,
ось його подих
густий.
Ось з ним
прийшли й інші —
постійно ходять
за ним вже як
тіні.
високі і дужі,
молоді і веселі,
замість них плаче
він —
чоловік, що вернувся
додому
на самий Святвечір.
за різдвяним столом
цьогоріч багато
пустих тарілок —
для усіх
невидимих гостей.
вони прийшли з чоловіком,
з яким я
знайомлюсь щоразу
як вперше.
Оля Лозинська
пізнавати чоловіка,
якого не
знаєш,
його змінює
щосекундно війна.
Ось він прийшов
на самий Святвечір
як колись.
Ось його руки
задуже
тонкі та ніжні,
ось його подих
густий.
Ось з ним
прийшли й інші —
постійно ходять
за ним вже як
тіні.
високі і дужі,
молоді і веселі,
замість них плаче
він —
чоловік, що вернувся
додому
на самий Святвечір.
за різдвяним столом
цьогоріч багато
пустих тарілок —
для усіх
невидимих гостей.
вони прийшли з чоловіком,
з яким я
знайомлюсь щоразу
як вперше.
Оля Лозинська
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
29 Dec, 18:27
Всім привіт! Мені і взводу мого батька знову потрібна Ваша допомога!!
Хто ще не знає, мене звати Георгій Купрій, можливо хтось знає мене по каналу "Що це коїться???"🤘🤘🤘
⬇️⬇️⬇️
Мій батько нещодавно перейшов в інженерно-саперний взвод і зараз відкриває банку на збір для ремонту авто і потреб свого взводу!!
⬇️⬇️⬇️
Збір загалом відкритий на 100 тисяч гривень!
Банку ви можете знайти за посиланням або за особистим номером (4441 1111 2970 1854)!!
⬇️⬇️⬇️
Всіх прошу донатити та репостити!! Буду всім дуже вдячний!! Хай живе Україна і хай живуть наші військові🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Хто ще не знає, мене звати Георгій Купрій, можливо хтось знає мене по каналу "Що це коїться???"🤘🤘🤘
⬇️⬇️⬇️
Мій батько нещодавно перейшов в інженерно-саперний взвод і зараз відкриває банку на збір для ремонту авто і потреб свого взводу!!
⬇️⬇️⬇️
Збір загалом відкритий на 100 тисяч гривень!
Банку ви можете знайти за посиланням або за особистим номером (4441 1111 2970 1854)!!
⬇️⬇️⬇️
Всіх прошу донатити та репостити!! Буду всім дуже вдячний!! Хай живе Україна і хай живуть наші військові🇺🇦🇺🇦🇺🇦
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
29 Dec, 05:09
Коти, зайці, ведмедики, лисиці,
рожева мавпа і зелений слон,-
мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,
і черепаха, взута в поролон.
Їм в шафі тісно, а куди подіти?
У світі теж - там криза, там війна.
І діти виросли, вони уже не діти.
А я люблю зеленого слона.
Він гарний слон, у квіточки і в цятки.
Тут навіть є шовковий леопард.
А вже століття навіть не двадцяте,
ну, але то вже інший зоопарк.
Там все хтось в когось цілиться наосліп,
ніякі звірства вже не дивина.
Великий світ. І діти вже дорослі.
А я люблю зеленого слона.
Ліна Костенко
рожева мавпа і зелений слон,-
мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,
і черепаха, взута в поролон.
Їм в шафі тісно, а куди подіти?
У світі теж - там криза, там війна.
І діти виросли, вони уже не діти.
А я люблю зеленого слона.
Він гарний слон, у квіточки і в цятки.
Тут навіть є шовковий леопард.
А вже століття навіть не двадцяте,
ну, але то вже інший зоопарк.
Там все хтось в когось цілиться наосліп,
ніякі звірства вже не дивина.
Великий світ. І діти вже дорослі.
А я люблю зеленого слона.
Ліна Костенко
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
28 Dec, 19:58
Хто б на армію бочку з людців не котив,
що б там злі язики не казали, –
жили з нами в учебці пліч-о-пліч коти
в дерев'яній котячій казармі.
Кожен котик сумлінно на службу ходив
в щодобові котячі наряди.
І щоденно несли Білий, Сірий, Рудий
хлопцям спокій, надію та радість.
Гріли душу м'яким м'явкотілим теплом.
Попри стрес і жорстку дисципліну,
те котяче тепло прямо в серце текло
з муркотливих клубків на колінах.
Так робилися м'якшими гострі кути
і не раз в грудях крига скресала,
як мене обсідали армійські коти,
з'ївши з рук шмат ковбаски чи сала.
Кожен котоприхильник – хотів не хотів –
затужив без котяцтва б на ділі.
Що робили би ми без армійських котів,
сам на сам, без тепла і надії?..
Сашко Обрій
що б там злі язики не казали, –
жили з нами в учебці пліч-о-пліч коти
в дерев'яній котячій казармі.
Кожен котик сумлінно на службу ходив
в щодобові котячі наряди.
І щоденно несли Білий, Сірий, Рудий
хлопцям спокій, надію та радість.
Гріли душу м'яким м'явкотілим теплом.
Попри стрес і жорстку дисципліну,
те котяче тепло прямо в серце текло
з муркотливих клубків на колінах.
Так робилися м'якшими гострі кути
і не раз в грудях крига скресала,
як мене обсідали армійські коти,
з'ївши з рук шмат ковбаски чи сала.
Кожен котоприхильник – хотів не хотів –
затужив без котяцтва б на ділі.
Що робили би ми без армійських котів,
сам на сам, без тепла і надії?..
Сашко Обрій
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
28 Dec, 17:44
Лагідно пригріло сонце –
Закривай той нудний чатик,
Одягай футболку й шорти,
Й вирушаймо на Хрещатик!
Посміхнемося, помрієм,
Колихаючись на рейках
І під небом чистим, синім
Пробіжимось по алейках.
Ще, веселку роздивившись,
Потанцюєм під фонтаном.
Хоч слони, що, склавши крильця,
Причаїлись на каштанах,
Можуть трохи заважати.
Як прокинуться, почують –
Розбурчаться: “Що за галас
Тут посеред наших вулиць?!”
Але я в минулім році
Танцював і добре знаю,
Що за стос пакетів соку
Все простить слоняча зграя.
Подаруєш – стануть добрі,
Хоботом потиснуть руку
І підуть в танок з тобою,
Як з торшером риба фуґу!
А якщо все ж таки страшно,
То прийдем ще восени –
Буде тепло, буде ясно,
Світло, але без слонів.
Закривай той нудний чатик,
Одягай футболку й шорти,
Й вирушаймо на Хрещатик!
Посміхнемося, помрієм,
Колихаючись на рейках
І під небом чистим, синім
Пробіжимось по алейках.
Ще, веселку роздивившись,
Потанцюєм під фонтаном.
Хоч слони, що, склавши крильця,
Причаїлись на каштанах,
Можуть трохи заважати.
Як прокинуться, почують –
Розбурчаться: “Що за галас
Тут посеред наших вулиць?!”
Але я в минулім році
Танцював і добре знаю,
Що за стос пакетів соку
Все простить слоняча зграя.
Подаруєш – стануть добрі,
Хоботом потиснуть руку
І підуть в танок з тобою,
Як з торшером риба фуґу!
А якщо все ж таки страшно,
То прийдем ще восени –
Буде тепло, буде ясно,
Світло, але без слонів.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
27 Dec, 19:07
Нічні автостради зчорнілими венами,
людей міріади не стишують біль
Землі, де ще поки дерева – зеленими
і ріки ще є голубі.
Все вище, і вище, і вище за Цельсієм:
бліда лихоманка крізь тисячі літ.
Нещадно двонога смертельна інфекція
себе убиває і світ.
Легені твої із планети легенями
авто і заводи ще трохи – й зітруть,
і вдихи у горлі голками огненними,
повітря – розбавлена ртуть.
Тоді, як вода у морях закипатиме
і випаде чорний, засмолений сніг,
покинутий навіть містами-стигматами,
ти будеш питати, як міг
розп’я́сти святиню земної невинності
руками сліпої байдужості й зла.
Та пізно: природа не в змозі це винести –
і сонце закриє зола.
Ірина Саковець
людей міріади не стишують біль
Землі, де ще поки дерева – зеленими
і ріки ще є голубі.
Все вище, і вище, і вище за Цельсієм:
бліда лихоманка крізь тисячі літ.
Нещадно двонога смертельна інфекція
себе убиває і світ.
Легені твої із планети легенями
авто і заводи ще трохи – й зітруть,
і вдихи у горлі голками огненними,
повітря – розбавлена ртуть.
Тоді, як вода у морях закипатиме
і випаде чорний, засмолений сніг,
покинутий навіть містами-стигматами,
ти будеш питати, як міг
розп’я́сти святиню земної невинності
руками сліпої байдужості й зла.
Та пізно: природа не в змозі це винести –
і сонце закриє зола.
Ірина Саковець
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
27 Dec, 13:07
Слово із часом твердне,
мов залишки клею у пляшці,
купленої у шкільному віці.
І лишається тиша,
що ріже пальці.
Тиша, що обвиває і тисне
на площах дитинства,
мов вітер лютневий,
мов стара сорочка,
спогадами обплямована —
а їх уже й не змити.
Тиша пахне пилом
у заражених пропагандою книжках,
де кожне слово — свідок,
але жодне не зізнається.
Іноді здається,
що тиша, що мовчання — це останні дари,
які в нас зостались між хаосу.
І повторюєш, немов мантру:
не зривай стоп-крану, прошу,
не ламай крихке,
бо не відновиться.
27.12.24
мов залишки клею у пляшці,
купленої у шкільному віці.
І лишається тиша,
що ріже пальці.
Тиша, що обвиває і тисне
на площах дитинства,
мов вітер лютневий,
мов стара сорочка,
спогадами обплямована —
а їх уже й не змити.
Тиша пахне пилом
у заражених пропагандою книжках,
де кожне слово — свідок,
але жодне не зізнається.
Іноді здається,
що тиша, що мовчання — це останні дари,
які в нас зостались між хаосу.
І повторюєш, немов мантру:
не зривай стоп-крану, прошу,
не ламай крихке,
бо не відновиться.
27.12.24
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
27 Dec, 08:15
На провітрювання
Дивні люди довкола мене,
скільки у вашому дереві життя
літеросплетень?
Скільки у ваших думках
вічних мотивів і сивих ідей,
що здаються малюками?
Від яких пісень дитинства ви відмовились,
щоб виростити свідоме суспільство,
як МУР піснями й виставами?
Любі творчі предивні люди,
ви кажете, що користі з вас мало,
та на городі історії вже сієте зміни.
Урожай буде кращим, ніж здається.
Урожай буде щедрим, якщо
знати, як чинити зі шкідниками.
Люди з колорадськими спинами,
які завжди обирають ілюзії,
вигравіювані імперією
на могилах вільних борців,
скільки у ваших головах олівʼє,
нарізаного з протиріч і дешевої ковбаси?
Скільки пісень засмальцьованою мовою
слухаєте на тлі балістики?
Ностальгія за імперським календарем
окреслює багряне коло,
відриває паперові життя від реальності.
Люди зі смачними словами й отруйними діями,
скільки ще монет ви зберете з очей?
Полум'я боротьби за владу, гар збайдужіння
потроху утворює зашморг,
накинутий на мапу DeepState.
Поки всі задихаються,
ви волієте не помічати,
що самі стали чадним газом.
Треба провітрити.
© Олена Галунець🔥
@virshoplitkarka #олена_галунець
Дивні люди довкола мене,
скільки у вашому дереві життя
літеросплетень?
Скільки у ваших думках
вічних мотивів і сивих ідей,
що здаються малюками?
Від яких пісень дитинства ви відмовились,
щоб виростити свідоме суспільство,
як МУР піснями й виставами?
Любі творчі предивні люди,
ви кажете, що користі з вас мало,
та на городі історії вже сієте зміни.
Урожай буде кращим, ніж здається.
Урожай буде щедрим, якщо
знати, як чинити зі шкідниками.
Люди з колорадськими спинами,
які завжди обирають ілюзії,
вигравіювані імперією
на могилах вільних борців,
скільки у ваших головах олівʼє,
нарізаного з протиріч і дешевої ковбаси?
Скільки пісень засмальцьованою мовою
слухаєте на тлі балістики?
Ностальгія за імперським календарем
окреслює багряне коло,
відриває паперові життя від реальності.
Люди зі смачними словами й отруйними діями,
скільки ще монет ви зберете з очей?
Полум'я боротьби за владу, гар збайдужіння
потроху утворює зашморг,
накинутий на мапу DeepState.
Поки всі задихаються,
ви волієте не помічати,
що самі стали чадним газом.
Треба провітрити.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka #олена_галунець
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
02 Dec, 20:14
Лагідна осіння позолота.
Аж незрозуміло, що по чім...
Хлопчик...Очі...Випадкове фото
З кошеням на дужому плечі...
Ти не знати, до чи після бою
Узяла й заселфила, судьбо,
Він на фото був самим собою,
Схожим і на Бога, й на любов...
Погляд в осінь чорнобузинову,
В неминучість перших холодів,
І мовчання, схоже на розмову
З розпачем наляканих світів.
Знов Дніпро ховається у плавні,
І путивлі в кожному дворі,
Плачуть молоденькі ярославни
В проминальнім смутку прапорів,
Щебіт перелітної синиці,
І штрих-коди втомлених садів...
Вкотре забрехалися лисиці
На одчайну відданість щитів.
Знову вороги за ворогами,
І за ворогами вороги,
І стають прийдешніми боргами
Вчора неоплачені борги...
В Бога на живих, напевно, квоти.
Плачуть ярославни і дощі...
Зостаються передсмертні фото
З кошеням на лагіднім плечі...
Знимка випадкова з інтернету,
Світ, що ні на хвильку не притих.
Вчора закопали в цю планету
Ще одного з вічно молодих...
Богдан Томенчук
Аж незрозуміло, що по чім...
Хлопчик...Очі...Випадкове фото
З кошеням на дужому плечі...
Ти не знати, до чи після бою
Узяла й заселфила, судьбо,
Він на фото був самим собою,
Схожим і на Бога, й на любов...
Погляд в осінь чорнобузинову,
В неминучість перших холодів,
І мовчання, схоже на розмову
З розпачем наляканих світів.
Знов Дніпро ховається у плавні,
І путивлі в кожному дворі,
Плачуть молоденькі ярославни
В проминальнім смутку прапорів,
Щебіт перелітної синиці,
І штрих-коди втомлених садів...
Вкотре забрехалися лисиці
На одчайну відданість щитів.
Знову вороги за ворогами,
І за ворогами вороги,
І стають прийдешніми боргами
Вчора неоплачені борги...
В Бога на живих, напевно, квоти.
Плачуть ярославни і дощі...
Зостаються передсмертні фото
З кошеням на лагіднім плечі...
Знимка випадкова з інтернету,
Світ, що ні на хвильку не притих.
Вчора закопали в цю планету
Ще одного з вічно молодих...
Богдан Томенчук
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
02 Dec, 17:54
Тут є хтось із Запоріжжя чи з хорошими знайомими із Запоріжжя, хто може/хоче здати в оренду квартиру?
Прошу репост по чатам!!!
Писати мені @polinashshsh
Прошу репост по чатам!!!
Писати мені @polinashshsh
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
01 Dec, 22:33
Сьогодні вийшов дуже щемкий і теплий вечір в Мороці.
Була поезія і цікаві питання від Веронічки, так би мовити, відбувся міні-ПЕС☺️
Вероніка, я і Аміша - ми давно виступаємо на поетичних читаннях і тому сьогодні хочеться більше сказати про новеньких:
Олег Карачевський - не вперше у нас, але буває досить рідко, тому записую його, поки що, у «новенькі». Виступ був артистичний і в деяких місцях трохи заставив дівчат червоніти☺️ І, звісно, були розмови про велосипед)) хто у курсі, той в курсі)
Vira Volg виступала у нас вдруге, але її виступ в першій і другій частині вечору був максимально щемкий.
Після першого ми всі зробили висновок, що:
1. Треба ходити на чек апи і вчасно лікуватися
2. Треба виписуватись, коли є внутрішнє переживання. Так дійсно легше переживати біль
А ще Віра - одногрупниця Іллі Чернілевського і читала його вірш💔
Атмосфера на вечорі була настільки сповнена довіри, що подруга Віри Анна теж поділилася своїм одним віршем. По правді сказати, він дуже болючий, але я рада, що вона це зробила, бо це одначає, що ми робимо все правильно і люди можуть відкриватися на повну на вечорах.
Ще одна дебютантка на сьогоднішньому вечорі - Олександра. Багато хто зі спільноти знає її, як просто слухачку і лише сьогодні вона вперше виступила у нас (за допомогою мого маленькогопендєля прохання😇) Я дуууууже рада, що Алєксашку тепер можу спокійно записувати у виступаючі, бо було дуже артистично і потужно.
Мушу зазначити, що вона є взірцем тієї молоді, яка топить за розвиток сучасної української культури не зважаючи на те, що її оточення, на жаль, стоїть осторонь. Я щиро бажаю тобі успіхів, Саш❤️🫂
Олег Швачко. Людина, яку я особисто вважаю своїм янголом-охоронцем в моїх зборах і підтримці (Вероніка теж підпишеться під цими словами). Він сьогодні теж вперше зачитав свій власний вірш. Я скажу лише одне: це нарешті сталось! І я хочу тебе чути на вечорах ще! 🫂🫶🏻
В кінці хочу додати дуже важливе: сьогодні на вечорі збір Вероніки досягнув свого екватору і тепер попереду друга половина величезного збору.
Будь ласка, задонатьте на основну банку або візьміть допоміжну на будь-яку суму.
Не будьте осторонь зборів своїх колег-поетів❤️
Була поезія і цікаві питання від Веронічки, так би мовити, відбувся міні-ПЕС☺️
Вероніка, я і Аміша - ми давно виступаємо на поетичних читаннях і тому сьогодні хочеться більше сказати про новеньких:
Олег Карачевський - не вперше у нас, але буває досить рідко, тому записую його, поки що, у «новенькі». Виступ був артистичний і в деяких місцях трохи заставив дівчат червоніти☺️ І, звісно, були розмови про велосипед)) хто у курсі, той в курсі)
Vira Volg виступала у нас вдруге, але її виступ в першій і другій частині вечору був максимально щемкий.
Після першого ми всі зробили висновок, що:
1. Треба ходити на чек апи і вчасно лікуватися
2. Треба виписуватись, коли є внутрішнє переживання. Так дійсно легше переживати біль
А ще Віра - одногрупниця Іллі Чернілевського і читала його вірш💔
Атмосфера на вечорі була настільки сповнена довіри, що подруга Віри Анна теж поділилася своїм одним віршем. По правді сказати, він дуже болючий, але я рада, що вона це зробила, бо це одначає, що ми робимо все правильно і люди можуть відкриватися на повну на вечорах.
Ще одна дебютантка на сьогоднішньому вечорі - Олександра. Багато хто зі спільноти знає її, як просто слухачку і лише сьогодні вона вперше виступила у нас (за допомогою мого маленького
Мушу зазначити, що вона є взірцем тієї молоді, яка топить за розвиток сучасної української культури не зважаючи на те, що її оточення, на жаль, стоїть осторонь. Я щиро бажаю тобі успіхів, Саш❤️🫂
Олег Швачко. Людина, яку я особисто вважаю своїм янголом-охоронцем в моїх зборах і підтримці (Вероніка теж підпишеться під цими словами). Він сьогодні теж вперше зачитав свій власний вірш. Я скажу лише одне: це нарешті сталось! І я хочу тебе чути на вечорах ще! 🫂🫶🏻
В кінці хочу додати дуже важливе: сьогодні на вечорі збір Вероніки досягнув свого екватору і тепер попереду друга половина величезного збору.
Будь ласка, задонатьте на основну банку або візьміть допоміжну на будь-яку суму.
Не будьте осторонь зборів своїх колег-поетів❤️
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
01 Dec, 19:42
Може сприймати життя простіше?
Просто ловити осінніх сов,
Кожен своє напише,
Кожному значно гірше,
Знаходити залишки тиші,
В гулі чужих розмов….
Може любити, як перед смертю?
Розтерти себе на пил?
Душі давно подерті,
Хоч би не марні жертви.
Просто часОм повЕртай,
В нетрі нових могил…
Може прибрати свої кордони?
Взяти в обійми рук?
Пише з нас час ікони,
Бʼється в окопах воїн,
Привиди, наче дрони,
Завжди летять на звук…
Може покинути власне тіло?
Випилятись уже?
Все, чого ми хотіли,
Всі, кого ми любили,
Душі давно дозріли,
Лиш проштрикни ножем…
Бризне нечуте червоним соком,
Запах приманить сов,
Так, ця війна на рОки,
Смерть на чотири бОки,
Плачуть твої пророки,
З тими, хто вже пішов…
Може, йдучи розсипати зЕрня?
Викує хтось серпИ,
Вродить десь поміж тЕрням,
Билися ж не даремно,
В тисячах наших Гернік,
Люди складуть снопИ…
Біле шитвО - шифрограма спІву,
Вузлики до, ре, мі,
Втримай себе до зрИву,
Грудень будЕ красивий,
Сови мишей ловили,
У цілковитій тьмі…
Василь Зима
Просто ловити осінніх сов,
Кожен своє напише,
Кожному значно гірше,
Знаходити залишки тиші,
В гулі чужих розмов….
Може любити, як перед смертю?
Розтерти себе на пил?
Душі давно подерті,
Хоч би не марні жертви.
Просто часОм повЕртай,
В нетрі нових могил…
Може прибрати свої кордони?
Взяти в обійми рук?
Пише з нас час ікони,
Бʼється в окопах воїн,
Привиди, наче дрони,
Завжди летять на звук…
Може покинути власне тіло?
Випилятись уже?
Все, чого ми хотіли,
Всі, кого ми любили,
Душі давно дозріли,
Лиш проштрикни ножем…
Бризне нечуте червоним соком,
Запах приманить сов,
Так, ця війна на рОки,
Смерть на чотири бОки,
Плачуть твої пророки,
З тими, хто вже пішов…
Може, йдучи розсипати зЕрня?
Викує хтось серпИ,
Вродить десь поміж тЕрням,
Билися ж не даремно,
В тисячах наших Гернік,
Люди складуть снопИ…
Біле шитвО - шифрограма спІву,
Вузлики до, ре, мі,
Втримай себе до зрИву,
Грудень будЕ красивий,
Сови мишей ловили,
У цілковитій тьмі…
Василь Зима
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
30 Nov, 18:32
Зможу.
Всі ці дерева, які на собі тримають небо,
всі ці мости і недобудов деталі —
все це існує ж якось без тебе?
Значить і я зможу жити без тебе далі.
Значить і я зможу спати у тому ж ліжку,
Засинали в якому рідними і прокидались живими.
Стіл припадатиме й далі на ту ж саму ніжку,
весни, як і до цього, змінятимуть зими.
Кожен шукає щастя своєю дорогою,
в кожного рани старі болять по-новому.
Ти коли доберешся на небо — просто спитай у Бога,
чи всі, кого я любила, знайшли дорогу додому?
Евеліна Ганська
Всі ці дерева, які на собі тримають небо,
всі ці мости і недобудов деталі —
все це існує ж якось без тебе?
Значить і я зможу жити без тебе далі.
Значить і я зможу спати у тому ж ліжку,
Засинали в якому рідними і прокидались живими.
Стіл припадатиме й далі на ту ж саму ніжку,
весни, як і до цього, змінятимуть зими.
Кожен шукає щастя своєю дорогою,
в кожного рани старі болять по-новому.
Ти коли доберешся на небо — просто спитай у Бога,
чи всі, кого я любила, знайшли дорогу додому?
Евеліна Ганська
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
29 Nov, 20:53
Дощ
Знаєш, я обожнюю слухати дощ...
На органі затоплених літом дахів і вуличок
Небо створює
мелодію тиші.
І колись я міг чути її.
Коли єдиним та справжнім вікном у світ був не ноут,
а кілька вибитих часом дощок
на старому горищі…
Тоді сам собі я здавався таким малим,
А ціле небо, стікаючи, лишалось в долонях…
Весна ностальгічно пахла дитинством:
Мокрими вулицями, сміхом, озоном, і
старими книжками...
А час все непомітно сипався
Мов насміхаючись, тихо, безжально.
Літом дні стали непристойно довшими,
Пахло димом, випускним, коханням…
Як манну небесну, ловив губами дощ –
Небо всміхалось блакиттю. Востаннє,
Як виявилось.
Під осінь душа достигла, поважчала
Квіти без води пожовкли –
обсипались
Заглибившись у філософію про сенс життя –
Ділив світ на трьох: диван, віскі, Ніцше.
Замість погоні за щастям, обрав стеження
Як мрії збуваються самі по собі. В інших.
Час вибілював спогади.
Холоднішало.
Гарантійний термін життя – скінчився,
Довелось жити як є, думкою більшості
Потроху почав звикати.
Соціум видав диплом офісного співробітника
і настанови:
Заведи сім’ю. Дочок, синів –
стань мужиком.
Годі. Жити. Надіями.
Січень, ніч.
Я виходжу на балкон общаги і посміхаюсь,
а по обличчю течуть сльози.
Йде дощ...
Федір Рудий
Знаєш, я обожнюю слухати дощ...
На органі затоплених літом дахів і вуличок
Небо створює
мелодію тиші.
І колись я міг чути її.
Коли єдиним та справжнім вікном у світ був не ноут,
а кілька вибитих часом дощок
на старому горищі…
Тоді сам собі я здавався таким малим,
А ціле небо, стікаючи, лишалось в долонях…
Весна ностальгічно пахла дитинством:
Мокрими вулицями, сміхом, озоном, і
старими книжками...
А час все непомітно сипався
Мов насміхаючись, тихо, безжально.
Літом дні стали непристойно довшими,
Пахло димом, випускним, коханням…
Як манну небесну, ловив губами дощ –
Небо всміхалось блакиттю. Востаннє,
Як виявилось.
Під осінь душа достигла, поважчала
Квіти без води пожовкли –
обсипались
Заглибившись у філософію про сенс життя –
Ділив світ на трьох: диван, віскі, Ніцше.
Замість погоні за щастям, обрав стеження
Як мрії збуваються самі по собі. В інших.
Час вибілював спогади.
Холоднішало.
Гарантійний термін життя – скінчився,
Довелось жити як є, думкою більшості
Потроху почав звикати.
Соціум видав диплом офісного співробітника
і настанови:
Заведи сім’ю. Дочок, синів –
стань мужиком.
Годі. Жити. Надіями.
Січень, ніч.
Я виходжу на балкон общаги і посміхаюсь,
а по обличчю течуть сльози.
Йде дощ...
Федір Рудий
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
29 Nov, 19:47
мені снились пісні
казкові осінні
а на ранок розсіялись
то зима сумна панна
збирає жнива
моїм співом
вже схолола земля
і небесні дари
її вкрили
то зима сумна панна
себе звеселя
моїм співом
#поезіяверонічки
казкові осінні
а на ранок розсіялись
то зима сумна панна
збирає жнива
моїм співом
вже схолола земля
і небесні дари
її вкрили
то зима сумна панна
себе звеселя
моїм співом
#поезіяверонічки
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
29 Nov, 17:31
Вона була з тих жінок, яких не брали ні слова ні стіни.
Він хотів її всюди, він хотів її завжди, постійно.
Вона була з тих жінок, яким моляться й страчують сміло
Вона була його демоном, Богом, вірою, джином і сіллю.
Вона була з тих жінок, яких кидають щоб потім не плакати
Яким зводять всі храми, щоб потім вести на розп’яття
Яких чекають, ненавидять, прагнуть і завжди згадують,
Коли сплять з кимось іншим в одноразових білих спальнях.
Він хотів її всюди, він хотів її завжди, постійно.
Вона була з тих жінок, яким моляться й страчують сміло
Вона була його демоном, Богом, вірою, джином і сіллю.
Вона була з тих жінок, яких кидають щоб потім не плакати
Яким зводять всі храми, щоб потім вести на розп’яття
Яких чекають, ненавидять, прагнуть і завжди згадують,
Коли сплять з кимось іншим в одноразових білих спальнях.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
28 Nov, 12:10
Поезія на яку ви заслуговуєте 🙂🥂
#вірші #мемасіки
#вірші #мемасіки
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
22 Nov, 14:43
Ніщо не зупинить мистецтво, час якого настав…
Ми працювали майже рік. Збиралася разом десятки разів. Вносили тисячі правок в кожну деталь. Нерідко сперечалася, але обовʼязково знаходили спільну мову. Тому нарешті ми готові.
Це - тільки початок нашого шляху. І ми впевнено підемо ним, хай там що чекатиме на нас. Гайда з нами, якщо хочете дізнатися, що там ховається за Обрієм.
https://www.instagram.com/hideout_band_/
12.12.24
Х А Й Д А У Т
о б р і й
Ми працювали майже рік. Збиралася разом десятки разів. Вносили тисячі правок в кожну деталь. Нерідко сперечалася, але обовʼязково знаходили спільну мову. Тому нарешті ми готові.
Це - тільки початок нашого шляху. І ми впевнено підемо ним, хай там що чекатиме на нас. Гайда з нами, якщо хочете дізнатися, що там ховається за Обрієм.
https://www.instagram.com/hideout_band_/
12.12.24
Х А Й Д А У Т
о б р і й
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
21 Nov, 22:09
Нічого всередину не приходило.
Нічого з середини не виходило.
На шкірі тануло.
Гаряче дихання слів.
Водило колами і хороводами.
Людьми, що спинились у подиві.
Поглянь же, я ще не юродива.
Торкайся мойого слова
Як ще ніхто не вмів.
Спинись у гарячих сутінках.
Дивись як вповзає літо.
В холодні наші обійми.
Серед густої зими.
Я землю люблю ногами.
Тебе я люблю руками.
І слово моє виростає
з води і снігів.
Висріблене ночами.
Виплавлене з амальгами.
Витравлене між нами
до кристалічних снів.
Нарешті достатньо світла.
І проростають квіти
З квіткових тканин у тіло
І тіло моє — земля.
І темрява —
темрява коренів.
І всередині житиме слово.
По якому живемо і ходимо.
Люди неспинного подиву.
І ти його теж любитимеш.
Просто зумій.
Ліна Русалка
2024
Нічого з середини не виходило.
На шкірі тануло.
Гаряче дихання слів.
Водило колами і хороводами.
Людьми, що спинились у подиві.
Поглянь же, я ще не юродива.
Торкайся мойого слова
Як ще ніхто не вмів.
Спинись у гарячих сутінках.
Дивись як вповзає літо.
В холодні наші обійми.
Серед густої зими.
Я землю люблю ногами.
Тебе я люблю руками.
І слово моє виростає
з води і снігів.
Висріблене ночами.
Виплавлене з амальгами.
Витравлене між нами
до кристалічних снів.
Нарешті достатньо світла.
І проростають квіти
З квіткових тканин у тіло
І тіло моє — земля.
І темрява —
темрява коренів.
І всередині житиме слово.
По якому живемо і ходимо.
Люди неспинного подиву.
І ти його теж любитимеш.
Просто зумій.
Ліна Русалка
2024
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
21 Nov, 18:57
Згідно з Юнгом, найтяжчий гріх - небажання досягти усвідомлення, хоча така можливість є. Саме тому Юнг каже, що з погляду психології однією з найзліших і згубних сил є нереалізовані творчі здібності. Якщо хтось володіє творчим даром і внаслідок своїх лінощів чи з якоїсь іншої причини його не використовує, ця психічна енергія перетворюється на справжню отруту.
Марія-Луїза фон Франц
«Феномени Тіні та зла в чарівних казках»
Марія-Луїза фон Франц
«Феномени Тіні та зла в чарівних казках»
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
21 Nov, 18:30
Спогади давніх зим
А колись був сніг — так багато снігу,
що по ньому важко бувало йти.
І куди б не ліг він, небесний вигин
обіцяв собою нові світи.
І усе добро, що було на світі,
на єдиний вечір збиралось там,
де тріщали дрова, сміялись діти,
і зоря казала, що час настав.
А колись був сніг, і в його заметах
так, здавалось, легко згубитись ві́д
усього́ і всіх, і життя, і смерті,
головне — добротно заме́сти слід.
У нору глибоку себе сховати,
де вітри не хлещуться навідма́ш,
і чекати, доки гукнуть до хати,
щоб допле́сти голос у "Отче наш."
А колись був сніг, і усе мінялось,
і ставало кращим, а ми — із ним.
І збивали з ніг хуртовинні шквали,
але це здавалось таким смішним!
І вітри бриніли морозним хором,
із якого кожен ловив своє.
А із неба пильно дивились зорі.
І одна манила у Вифлеєм.
А колись був сніг, і від того — щастя,
ніби більш нічого не треба нам.
Він пішов до снів і не попрощався,
а зостались холод, чума, війна,
і розбите градом вогке́ болото,
і вітрів пере́співи у пітьмі,
і міста, яким неважливо, хто ти...
І, скажу по правді, якби я міг
зачерпнути з вічності сутність світу
і її вмістити в єдину мить,
я обрав би січень і тьмяне світло,
що кидає місяць на плоть зими.
І на тихі вулиці з-за порогів
долітають гамір, тепло і сміх...
А вгорі — розтулені жмені Бога,
Із яких на світ опадає сніг.
Ніколассон
#годнота
А колись був сніг — так багато снігу,
що по ньому важко бувало йти.
І куди б не ліг він, небесний вигин
обіцяв собою нові світи.
І усе добро, що було на світі,
на єдиний вечір збиралось там,
де тріщали дрова, сміялись діти,
і зоря казала, що час настав.
А колись був сніг, і в його заметах
так, здавалось, легко згубитись ві́д
усього́ і всіх, і життя, і смерті,
головне — добротно заме́сти слід.
У нору глибоку себе сховати,
де вітри не хлещуться навідма́ш,
і чекати, доки гукнуть до хати,
щоб допле́сти голос у "Отче наш."
А колись був сніг, і усе мінялось,
і ставало кращим, а ми — із ним.
І збивали з ніг хуртовинні шквали,
але це здавалось таким смішним!
І вітри бриніли морозним хором,
із якого кожен ловив своє.
А із неба пильно дивились зорі.
І одна манила у Вифлеєм.
А колись був сніг, і від того — щастя,
ніби більш нічого не треба нам.
Він пішов до снів і не попрощався,
а зостались холод, чума, війна,
і розбите градом вогке́ болото,
і вітрів пере́співи у пітьмі,
і міста, яким неважливо, хто ти...
І, скажу по правді, якби я міг
зачерпнути з вічності сутність світу
і її вмістити в єдину мить,
я обрав би січень і тьмяне світло,
що кидає місяць на плоть зими.
І на тихі вулиці з-за порогів
долітають гамір, тепло і сміх...
А вгорі — розтулені жмені Бога,
Із яких на світ опадає сніг.
Ніколассон
#годнота
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
21 Nov, 10:00
сніжинки-донати падають в банку й не тануть,
грошей кучугури прагнуть чимдуж намести...
агов, комунальники, ваші лопати збиральні
беріть і скоріше прямуйте із ними сюди❄️
#поезіяверонічки
грошей кучугури прагнуть чимдуж намести...
агов, комунальники, ваші лопати збиральні
беріть і скоріше прямуйте із ними сюди❄️
#поезіяверонічки
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
21 Nov, 07:51
Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
Платон Воронько
🙂❄️
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
Платон Воронько
🙂❄️
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
21 Nov, 06:17
* * *
Білі мухи налетіли –
Все подвір'я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
– Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! –
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху.
Щоб спіймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.
Максим Рильський
🙂❄️
Білі мухи налетіли –
Все подвір'я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
– Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! –
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху.
Щоб спіймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.
Максим Рильський
🙂❄️
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
21 Nov, 05:01
🍂🍂🍂
Перелітнице переправнице на межі
скільки літер у твоїм імені підкажи
я — пробач мені — ще не зламана ще жива
хоч життя моє — більше паузи — не слова
лялька-мотанка відвертається і мовчить
щось між піснею і розлукою між ключиць
щось між му'зикою й музи'кою щось між нас
щось ночами кровить із набряків десь у снах
а і правда ж ніхто не кликав і не просив
ніч накочує в чорне вмочені голоси
рукокрилою перепрілою тінню йде
щось безлике таке велике і молоде
здерти кірочку на п'ятірочку із колін
знов забракло у крилах певності на політ
до душі прикладаю папороть і полин
перелітнице
справді терпне а не болить
осінь-копанка — і не втопишся якби й хтів
лиш намочиш в болоті ніженьки золоті
лиш забудеш зміїну шкірку на камінцях
лиш ніколи вже не повернешся в ці місця
Єлизавета Жарікова
Перелітнице переправнице на межі
скільки літер у твоїм імені підкажи
я — пробач мені — ще не зламана ще жива
хоч життя моє — більше паузи — не слова
лялька-мотанка відвертається і мовчить
щось між піснею і розлукою між ключиць
щось між му'зикою й музи'кою щось між нас
щось ночами кровить із набряків десь у снах
а і правда ж ніхто не кликав і не просив
ніч накочує в чорне вмочені голоси
рукокрилою перепрілою тінню йде
щось безлике таке велике і молоде
здерти кірочку на п'ятірочку із колін
знов забракло у крилах певності на політ
до душі прикладаю папороть і полин
перелітнице
справді терпне а не болить
осінь-копанка — і не втопишся якби й хтів
лиш намочиш в болоті ніженьки золоті
лиш забудеш зміїну шкірку на камінцях
лиш ніколи вже не повернешся в ці місця
Єлизавета Жарікова
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
20 Nov, 23:10
розкручу рулон фольги...
де її торкнеться сонце,
там ріки срібляста просинь
розтечеться. береги
лиш триматимуть у руслі,
поки лоскотливим вусом
котик не сполошить сни
#поезіяверонічки
де її торкнеться сонце,
там ріки срібляста просинь
розтечеться. береги
лиш триматимуть у руслі,
поки лоскотливим вусом
котик не сполошить сни
#поезіяверонічки
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
19 Nov, 21:53
Розжарені колеса,
Міцна сталева рама,
Жорсткими рукавицями
Впиваюсь у кермо.
З-під чорного шолома
Нахабно визираю,
Щосили газ натисну,
Зареве мотор!
Як на проспект заїду –
То краще оминайте
За сотню-другу метрів –
Здоров’я бережіть.
Бо кожен, хто наблизиться –
Розсиплеться на атоми
Жену на повній швидкості,
Я рознесу вас вмить!
Я маленька бегемотна фея,
З вітерцем ганяти – то життя моє!
Їжджу по усьому місту з феном,
Щоб сушити суші людям у кафе!
А в фені батарейка,
Падлюка, розрядилась.
І не проста, а крона,
Їх спробуй ще знайди.
І їду я ще зліше,
Бо як таке можливо?!
Вже мало не блюю, бо як це,
Суші – й не сухі!
Я маленька бегемотна фея,
З вітерцем ганяти – то життя моє!
Їжджу по усьому місту з феном,
Щоб сушити суші людям у кафе!!!
Міцна сталева рама,
Жорсткими рукавицями
Впиваюсь у кермо.
З-під чорного шолома
Нахабно визираю,
Щосили газ натисну,
Зареве мотор!
Як на проспект заїду –
То краще оминайте
За сотню-другу метрів –
Здоров’я бережіть.
Бо кожен, хто наблизиться –
Розсиплеться на атоми
Жену на повній швидкості,
Я рознесу вас вмить!
Я маленька бегемотна фея,
З вітерцем ганяти – то життя моє!
Їжджу по усьому місту з феном,
Щоб сушити суші людям у кафе!
А в фені батарейка,
Падлюка, розрядилась.
І не проста, а крона,
Їх спробуй ще знайди.
І їду я ще зліше,
Бо як таке можливо?!
Вже мало не блюю, бо як це,
Суші – й не сухі!
Я маленька бегемотна фея,
З вітерцем ганяти – то життя моє!
Їжджу по усьому місту з феном,
Щоб сушити суші людям у кафе!!!
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
19 Nov, 19:09
Ти прийшла вже надломлена, вже скалічена
Ти прийшла не доводити, не просити і не проситися.
Розтеклася душа, як плющ у бетонні тріщини
Коли вчора ще "ми", а сьогодні вже просто "я"
Ти пішла. І пішли за тобою дощі і істини.
І пішли всі моря, всі усмішки, рани, радості
Наростали вітри, напинались вітрила, чорніли відстані.
Ти пішла. Бережи себе, моя слабкосте.
Ти прийшла не доводити, не просити і не проситися.
Розтеклася душа, як плющ у бетонні тріщини
Коли вчора ще "ми", а сьогодні вже просто "я"
Ти пішла. І пішли за тобою дощі і істини.
І пішли всі моря, всі усмішки, рани, радості
Наростали вітри, напинались вітрила, чорніли відстані.
Ти пішла. Бережи себе, моя слабкосте.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
19 Nov, 16:29
Широка ванільна завіса
зависла бейсиком.
Бог програмує, бавиться
нуликами, одиничками.
Хрестики з хрускотом
розхристано падають —
химерні біленькі ломики.
Кумкають черевики,
лишають незвіданий
слід гностики.
Хвостики хвильками
лоскочуть плесо.
Кригою слів
розбиваються весла.
Весело, сенсово
ключ відмикає двері.
А там —
нема стелі, там зима.
Там.
Там.
Там.
Хрестик
Нулик
Одиничка
Оксана Лихогляд
зависла бейсиком.
Бог програмує, бавиться
нуликами, одиничками.
Хрестики з хрускотом
розхристано падають —
химерні біленькі ломики.
Кумкають черевики,
лишають незвіданий
слід гностики.
Хвостики хвильками
лоскочуть плесо.
Кригою слів
розбиваються весла.
Весело, сенсово
ключ відмикає двері.
А там —
нема стелі, там зима.
Там.
Там.
Там.
Хрестик
Нулик
Одиничка
Оксана Лихогляд
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
19 Nov, 15:34
Наша тисяча...?
Ще одна?
Тисяча тисяч. Віки.
Чи скільки там триває ця війна?
Виплакані сльози
Вкрадені роки
Вимучені полки
Кров’ю сплачена наперед, та не складена ще ціна
Тисяча?
Тисяча тисяч. Чого?
Душ відлетівших в рай?
Нервів перенапружених кілометри?
Цистерн крові і сподівань?
Хто підрахує розпач і муки?
Чим виміряти крики катованих,
Зруйновані долі й міста?
Де мірило наснаги і подвигу загартованих,
Пройшовших пекло, але втримавших блокпоста?
У війни своя математика
Однак навчені вчені тут безсилі.
Чим вимірюється сміливість і тактика,
Смерть і любов, надії і дії?
Юлія Паєвська
19.11.24
Ще одна?
Тисяча тисяч. Віки.
Чи скільки там триває ця війна?
Виплакані сльози
Вкрадені роки
Вимучені полки
Кров’ю сплачена наперед, та не складена ще ціна
Тисяча?
Тисяча тисяч. Чого?
Душ відлетівших в рай?
Нервів перенапружених кілометри?
Цистерн крові і сподівань?
Хто підрахує розпач і муки?
Чим виміряти крики катованих,
Зруйновані долі й міста?
Де мірило наснаги і подвигу загартованих,
Пройшовших пекло, але втримавших блокпоста?
У війни своя математика
Однак навчені вчені тут безсилі.
Чим вимірюється сміливість і тактика,
Смерть і любов, надії і дії?
Юлія Паєвська
19.11.24
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
19 Nov, 13:30
знайдена під завалами рука
тягнеться до телефону
- мені потрібно сказати: все добре -
шепочуть червоні від крові губи
мені потрібно сказати:
люблю
ще раз
нехай і востаннє
потрібно запитати:
як ви?
листя падає
падають люди
падають будинки
вулиці і міста
як ви?
в сни приходять полеглі:
- ти забув моє ім'я
ще трохи і зима
я не хочу її
куди втекти
від неї
ма?
зима -
білий аркуш війни
танки малюють лінії -
пульс країни
болотом
на сніговому
полі
пульс ще є
як ви?
Валерій Пузік
тягнеться до телефону
- мені потрібно сказати: все добре -
шепочуть червоні від крові губи
мені потрібно сказати:
люблю
ще раз
нехай і востаннє
потрібно запитати:
як ви?
листя падає
падають люди
падають будинки
вулиці і міста
як ви?
в сни приходять полеглі:
- ти забув моє ім'я
ще трохи і зима
я не хочу її
куди втекти
від неї
ма?
зима -
білий аркуш війни
танки малюють лінії -
пульс країни
болотом
на сніговому
полі
пульс ще є
як ви?
Валерій Пузік
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
19 Nov, 05:00
Кулеметною чергою линуть новини з етеру:
°обіцяють набої і зброю
°ювілей письменниці
°річниця чийогось весілля
°флешбеки початку вторгнення
°загинула дівчина із твого універу
Звали Настею. Двадцять два. Позивний Троя.
Жодного разу не бачились.
Сімдесят спільних знайомих
Спільні дороги. Спільні парти і кабінети.
Спільні лекції, трохи різні кафедри і предмети.
Читали книги сучасних крутих поетів,
Також уже полеглих
Знайома ця логіка спільних спальних районів:
Ось ви на відкритті пам’ятника таким як самі, стоїте на загальному фоні
Обоє підписані на сторінку Кантера Льоні
А ось у різному часі - медики у одному загоні
Позивний зникає з етеру.
Сонце ховається за териконом
Кінець географії.
Кінець усім нам відомим законам
Виє сирена, виють на площі трембіти.
Боляче з вами прощатись, вчорашні діти
Боляче молодість власну у вас впізнавати
Вчора студенти - сьогодні стаємо солдати
- Ким ти була до війни?
- Ще ніким і не встигла
Доля ламається, ніби ранкова весняна крига
Олена Герасим'юк
°обіцяють набої і зброю
°ювілей письменниці
°річниця чийогось весілля
°флешбеки початку вторгнення
°загинула дівчина із твого універу
Звали Настею. Двадцять два. Позивний Троя.
Жодного разу не бачились.
Сімдесят спільних знайомих
Спільні дороги. Спільні парти і кабінети.
Спільні лекції, трохи різні кафедри і предмети.
Читали книги сучасних крутих поетів,
Також уже полеглих
Знайома ця логіка спільних спальних районів:
Ось ви на відкритті пам’ятника таким як самі, стоїте на загальному фоні
Обоє підписані на сторінку Кантера Льоні
А ось у різному часі - медики у одному загоні
Позивний зникає з етеру.
Сонце ховається за териконом
Кінець географії.
Кінець усім нам відомим законам
Виє сирена, виють на площі трембіти.
Боляче з вами прощатись, вчорашні діти
Боляче молодість власну у вас впізнавати
Вчора студенти - сьогодні стаємо солдати
- Ким ти була до війни?
- Ще ніким і не встигла
Доля ламається, ніби ранкова весняна крига
Олена Герасим'юк
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
17 Nov, 21:21
На обрус впала крапелька вологи...
Сьогодні зайва мить - то є талан,
І щастя, що безцінність перемоги
Тобі відкрити встигла цей аркан!
Ружина - є не ружа, не розп’яття
Не грім природній, не завіт Христа...
Та нині маєш правду і завзяття,
Щоб клятий Каїн серця не дістав!
Не ремствувати, скніти, завивати,
Хоч і на те є час, і неспроста...
Не цмулити про ненависть до катів...
Рамена розправляй, щоб не дістав!
Не лицар, не монах, і не злочинець...
Людина - це достойний п’єдистал!
Ти просто жив, торкався долі вінець,
Хвалив мурелі у саду, дражнив кота...
А нині маєш стати майже богом....
Праведний гнів пізнати на вустах,
І перейти численнії пороги,
Яких благав ніколи не дістать...
Свою свободу, правду, честь, і гордість
В короні, що обрамлена у німб -
Ти вже несеш свою святу народність,
То є Ескалібур тій, і твій хліб!
А жити? Будеш жити! Й жито!
І невістулька! Ціле поле! Ні, поля!...
І буде сонце в темних закаулках,
І небо чисте, і своя земля...
azesmel
Сьогодні зайва мить - то є талан,
І щастя, що безцінність перемоги
Тобі відкрити встигла цей аркан!
Ружина - є не ружа, не розп’яття
Не грім природній, не завіт Христа...
Та нині маєш правду і завзяття,
Щоб клятий Каїн серця не дістав!
Не ремствувати, скніти, завивати,
Хоч і на те є час, і неспроста...
Не цмулити про ненависть до катів...
Рамена розправляй, щоб не дістав!
Не лицар, не монах, і не злочинець...
Людина - це достойний п’єдистал!
Ти просто жив, торкався долі вінець,
Хвалив мурелі у саду, дражнив кота...
А нині маєш стати майже богом....
Праведний гнів пізнати на вустах,
І перейти численнії пороги,
Яких благав ніколи не дістать...
Свою свободу, правду, честь, і гордість
В короні, що обрамлена у німб -
Ти вже несеш свою святу народність,
То є Ескалібур тій, і твій хліб!
А жити? Будеш жити! Й жито!
І невістулька! Ціле поле! Ні, поля!...
І буде сонце в темних закаулках,
І небо чисте, і своя земля...
azesmel
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
17 Nov, 16:56
Дім - це там,
Де можна сховатись, коли сльота
Де валяється шерсть твого кота
І всіх попередніх твоїх котів
Це - дім
Дім - це щось,
Що для тебе саме обжилось
І на старому килимі лось
Дивиться так, наче з ікон святі
Це - дім
Дім - це те,
Що бере і просто росте
Проростає у річку, в гори, у степ
Проростає у час, у "тепер" і в "тоді"
Це - дім
Це дім
Це мій дім
Він дістався мені від бабів і дідів
Разом з умінням ходити в походи й шинки
Різати по живому і зшивати шматки
Стріляти з рушниць, вишивать рушники
Вішати рушники між ікон і картин
Рвати ці рушники на бинти
Влаштовувати вечірки й бунти
Знаходити істину у вині
Лишатись холодними у вогні
Вбивати ворога на війні -
І тоді
Встигати до холодів
Відбудувати дім
Цей дім мій
У найглибшій пітьмі
У найхолоднішій зимі
Стіни його теплі й тверді
Це мій дім.
Марина Пономаренко
Де можна сховатись, коли сльота
Де валяється шерсть твого кота
І всіх попередніх твоїх котів
Це - дім
Дім - це щось,
Що для тебе саме обжилось
І на старому килимі лось
Дивиться так, наче з ікон святі
Це - дім
Дім - це те,
Що бере і просто росте
Проростає у річку, в гори, у степ
Проростає у час, у "тепер" і в "тоді"
Це - дім
Це дім
Це мій дім
Він дістався мені від бабів і дідів
Разом з умінням ходити в походи й шинки
Різати по живому і зшивати шматки
Стріляти з рушниць, вишивать рушники
Вішати рушники між ікон і картин
Рвати ці рушники на бинти
Влаштовувати вечірки й бунти
Знаходити істину у вині
Лишатись холодними у вогні
Вбивати ворога на війні -
І тоді
Встигати до холодів
Відбудувати дім
Цей дім мій
У найглибшій пітьмі
У найхолоднішій зимі
Стіни його теплі й тверді
Це мій дім.
Марина Пономаренко
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
17 Nov, 13:18
Хочеться плакати…
Нестерпно хочеться плакати…
Серце на клаптики
Вкотре..
Як в перший раз…
Й знову швидкими стіжками,
Й фігурними латками,
Щоб протрималось,
Хоч трохи,
Хоч деякий час…
..
Далі не знаю…
Можливо і справді загоїться,
Досвід підказує -
Роки ще ті лікарі…
Нова дорога…
Й нові незнайомі вибоїни,
І не завжди
Є на ній хоч якісь ліхтарі…
Іра Спірідонова
03.03.2023...
Нестерпно хочеться плакати…
Серце на клаптики
Вкотре..
Як в перший раз…
Й знову швидкими стіжками,
Й фігурними латками,
Щоб протрималось,
Хоч трохи,
Хоч деякий час…
..
Далі не знаю…
Можливо і справді загоїться,
Досвід підказує -
Роки ще ті лікарі…
Нова дорога…
Й нові незнайомі вибоїни,
І не завжди
Є на ній хоч якісь ліхтарі…
Іра Спірідонова
03.03.2023...
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
14 Nov, 13:21
Малюнки для Бога
Ті малюнки й листи
які надсилають на фронт
наші нові Да Вінчі й Далі
наші власні Моне і Шекспіри
українські Фолкнери та Гюго
талановиті нащадки
козацького роду
які будуть в рази кращими
за всіх перелічених
закордонних митців
дарують надію
бо навіть якщо нам не вижити
якщо нам не судилося
то хоч цьому поколінню
точно пощастить
Адже ці роботи
мають сакральну силу
тож суворі окопні дядьки
обклеюють ними СПшки та бліндажі
І носять як оберіг, з собою
щоб захищали й нагадували
рідні міста і домівки
мокрі очі ромашок
та землю, червону від маків
І не страшно
якщо вони з часом зітліють
від безвиході й втрат
або ненароком згорять
у обіймах артобстрілу
з бліндажем та їх власником
і, можливо, навіть з його котом
або куля, пробивши броню
зіпсує малюнок
чимось червоним фарбуючи
жовто-блакитні поля
це не страшно
бо це – війна
Але страшно коли
ті малюнки й листи летять
як літачки з паперу
за своїми творцями
далеко-далеко за обрій
де немає обстрілів і тривог
де маленькі поети
із тиші, яка передує крику
створюють вірші
а їх друзі художники
підписують кров'ю свої роботи
і дарують їх
Богу.
Федір Рудий
04.09.2024
#годнота
Ті малюнки й листи
які надсилають на фронт
наші нові Да Вінчі й Далі
наші власні Моне і Шекспіри
українські Фолкнери та Гюго
талановиті нащадки
козацького роду
які будуть в рази кращими
за всіх перелічених
закордонних митців
дарують надію
бо навіть якщо нам не вижити
якщо нам не судилося
то хоч цьому поколінню
точно пощастить
Адже ці роботи
мають сакральну силу
тож суворі окопні дядьки
обклеюють ними СПшки та бліндажі
І носять як оберіг, з собою
щоб захищали й нагадували
рідні міста і домівки
мокрі очі ромашок
та землю, червону від маків
І не страшно
якщо вони з часом зітліють
від безвиході й втрат
або ненароком згорять
у обіймах артобстрілу
з бліндажем та їх власником
і, можливо, навіть з його котом
або куля, пробивши броню
зіпсує малюнок
чимось червоним фарбуючи
жовто-блакитні поля
це не страшно
бо це – війна
Але страшно коли
ті малюнки й листи летять
як літачки з паперу
за своїми творцями
далеко-далеко за обрій
де немає обстрілів і тривог
де маленькі поети
із тиші, яка передує крику
створюють вірші
а їх друзі художники
підписують кров'ю свої роботи
і дарують їх
Богу.
Федір Рудий
04.09.2024
#годнота
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Nov, 14:17
не пиши мені про війну
краще напиши чи є біля тебе кафе
де готують капучіно на безлактозному молоці
напиши про гру в футбол і свій спортзал
про те як тікав від тцк
як тремтячими руками "донатив" лікарям і МСЕК
про те як таксисти об'їжджають сьомою дорогою "опасні" місця
напиши про бронь свою та іншу стратегічну хуйню
напиши як у тих далеких від нас краях
люди називають військових
як бояться їх та уникають
те чого найбільше би я хотів
щоб не було смутку в твоїх рядках
пиши про розвиток та перспективи
про своє ментальне здоров'я
про те як задовбався від повітряних тривог
і йога тобі допомагає
напиши чому хочеш за кордон
як проходив курси психологічної допомоги
і допоміг собі
якщо перепливеш річку
розкажи усім кого зустрінеш
що обрав жити
що життя безцінне
що життя одне
Валерій Пузік
краще напиши чи є біля тебе кафе
де готують капучіно на безлактозному молоці
напиши про гру в футбол і свій спортзал
про те як тікав від тцк
як тремтячими руками "донатив" лікарям і МСЕК
про те як таксисти об'їжджають сьомою дорогою "опасні" місця
напиши про бронь свою та іншу стратегічну хуйню
напиши як у тих далеких від нас краях
люди називають військових
як бояться їх та уникають
те чого найбільше би я хотів
щоб не було смутку в твоїх рядках
пиши про розвиток та перспективи
про своє ментальне здоров'я
про те як задовбався від повітряних тривог
і йога тобі допомагає
напиши чому хочеш за кордон
як проходив курси психологічної допомоги
і допоміг собі
якщо перепливеш річку
розкажи усім кого зустрінеш
що обрав жити
що життя безцінне
що життя одне
Валерій Пузік
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Nov, 11:55
я, Ліза Тіточка разом з Полєю Усовою вже рік влаштовуємо книжкові клуби!🌟
спочатку це були вечірні обговорення прочитаного в компанії друзів по зуму, а згодом ми вирішили масштабуватись - створили канал «лампова біблія» 🕯
тому усіх, хто полював на мотивацію для читання, або ж просто любить полялякати чи послухати про книжки, але й не має змоги відвідувати офлайн..
запрошуємо до нас!! 🧸
до речі, наступний клуб вже 18 листопада... обговорюватимемо «Солодка Даруся» Марії Матіос 🖇
спочатку це були вечірні обговорення прочитаного в компанії друзів по зуму, а згодом ми вирішили масштабуватись - створили канал «лампова біблія» 🕯
тому усіх, хто полював на мотивацію для читання, або ж просто любить полялякати чи послухати про книжки, але й не має змоги відвідувати офлайн..
запрошуємо до нас!! 🧸
до речі, наступний клуб вже 18 листопада... обговорюватимемо «Солодка Даруся» Марії Матіос 🖇
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Nov, 11:50
💚 Любі римокотуні та верлібролисики! 🧡
Прийом робіт на поетичний конкурс котолисячого міжсезоння завершується через 3⃣ дні.
❣ ДЕДЛАЙН — 15 ЛИСТОПАДА О 23:59! ❣
🔍 Детальніше — тут.
🎁 Про призи — тут.
З ЛЮБОВ'Ю — ВАШІ КОТОЛИСИ!
Прийом робіт на поетичний конкурс котолисячого міжсезоння завершується через 3⃣ дні.
❣ ДЕДЛАЙН — 15 ЛИСТОПАДА О 23:59! ❣
🔍 Детальніше — тут.
🎁 Про призи — тут.
З ЛЮБОВ'Ю — ВАШІ КОТОЛИСИ!
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Nov, 11:01
Близнючки
Я в шість не любила зеленку і вазелін.
Імітувала хвороби, постійно губила ручки.
Підходила до чужого вікна, що росло із землі,
а з нього дивились на мене сусідські близнючки.
Їх каламутні погляди з-під широких лобів,
їх безкінечна слина й короткі стрижки.
А ще в них був тато і він їх, здається, любив.
Ставив по черзі на підвіконня і гладив ніжки.
Я поверталась додому, лаяла школу, їла обід,
ловила в тенета заздрощів оті сопливі моменти,
згадувала щосили, яким був мій дід.
А мама, затуркана, бігла по аліменти.
І коли закривалися двері, вимикалося світло,
Усі на світі секрети розлазилися по фантиках.
Я уявляла, як сильні руки, ніжно і вміло
Одягають на мене форму і білий фартух.
А місяць вростав у осінь уламком ребра.
І вже нічого на світі не мало значення…
…І кожного разу мама казала, що хоче мені добра.
І просила пробачення.
Анна Малігон
#годнота
Я в шість не любила зеленку і вазелін.
Імітувала хвороби, постійно губила ручки.
Підходила до чужого вікна, що росло із землі,
а з нього дивились на мене сусідські близнючки.
Їх каламутні погляди з-під широких лобів,
їх безкінечна слина й короткі стрижки.
А ще в них був тато і він їх, здається, любив.
Ставив по черзі на підвіконня і гладив ніжки.
Я поверталась додому, лаяла школу, їла обід,
ловила в тенета заздрощів оті сопливі моменти,
згадувала щосили, яким був мій дід.
А мама, затуркана, бігла по аліменти.
І коли закривалися двері, вимикалося світло,
Усі на світі секрети розлазилися по фантиках.
Я уявляла, як сильні руки, ніжно і вміло
Одягають на мене форму і білий фартух.
А місяць вростав у осінь уламком ребра.
І вже нічого на світі не мало значення…
…І кожного разу мама казала, що хоче мені добра.
І просила пробачення.
Анна Малігон
#годнота
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Nov, 10:37
Останнім часом замітив, що при великій кількості лайна, поганих емоцій та відверто гнилих людей, цей світ обов'язково "нашкребе в собі" "дві" світлих людини, які врівноважать шальки нестабільного соціуму. Когось, хто з усмішкою поступиться місцем закоханій парі на останній лавочці в парку, когось, хто відкладе свої справи, лиш би допомогти тобі у скруті, хоч і бачить тебе вперше.
"Дві" сказано не в конкретному значенні, а з усвідомленням того, що їх точно не явна більшість.
Не проїби їх, світ.
Поки вони є - ти живий.
21:29
11 вер.
"Дві" сказано не в конкретному значенні, а з усвідомленням того, що їх точно не явна більшість.
Не проїби їх, світ.
Поки вони є - ти живий.
21:29
11 вер.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
13 Nov, 10:27
Мама в лапках
Сьогодні писав щоденник, там я максимально відвертий з собою. Інакше який сенс писати щоденник?.. Ця вправа — ніби зазираєш до себе справжнього. Потім можна і не перечитувати. Головне — побачити.
Так от, пишу: «говорив з "мамою"». Взяв маму в лапки. Якби я написав це слово, як писав за життя мами, то визнав би, що вона жива, незважаючи на смерть. Не хочу бути в компанії невігласів, які вірять в «душу», «потойбічне існування» і т.п.
Пам'ять про маму жива.
Ще пишу іноді «говорив з образом мами». Це мені здається чесним.
Така в мене традиція — йдучи додому з роботи, я роблю гак алеєю і розповідаю образу мами, як пройшов мій день. Подумки.
Це наш час і місце зустрічі з нею.
Післяроботна мама.
Звичайно, я можу і в будь-який інший час з «нею» поговорити, але після роботи на алеї — то святе. Не хочу ставити знак смайлику, просто уявіть собі.
Навіщо я це роблю? Ніби стає легше після таких розмов. Але не завжди.
Вчора було якось особливо сумно. Сів на лавочку, і плакав — без сліз, без звуку.
Чому б просто не признати той факт, що мами немає, і не краяти собі серце? Припинити думати про те, що б було, якби... і чому життя таке несправедливе?
Дуже багато проблем у людей від того, що вони не можуть визнати очевидні речі. Люди сформовані снами, які бачать кожного дня, коли сплять: живуть в ілюзії. Або просто всі мазохісти і люблять страждати.
...Після того, як я подумки розповім, як в мене справи, я ще тихіше, ніж безгучний голос до себе, запитую: «А в тебе як?». Максимально тихий мовчазний крик: «А В ТЕБЕ ЯК?!».
та ніяк, синку. прийми це вже нарешті
Цибулькін
Сьогодні писав щоденник, там я максимально відвертий з собою. Інакше який сенс писати щоденник?.. Ця вправа — ніби зазираєш до себе справжнього. Потім можна і не перечитувати. Головне — побачити.
Так от, пишу: «говорив з "мамою"». Взяв маму в лапки. Якби я написав це слово, як писав за життя мами, то визнав би, що вона жива, незважаючи на смерть. Не хочу бути в компанії невігласів, які вірять в «душу», «потойбічне існування» і т.п.
Пам'ять про маму жива.
Ще пишу іноді «говорив з образом мами». Це мені здається чесним.
Така в мене традиція — йдучи додому з роботи, я роблю гак алеєю і розповідаю образу мами, як пройшов мій день. Подумки.
Це наш час і місце зустрічі з нею.
Післяроботна мама.
Звичайно, я можу і в будь-який інший час з «нею» поговорити, але після роботи на алеї — то святе. Не хочу ставити знак смайлику, просто уявіть собі.
Навіщо я це роблю? Ніби стає легше після таких розмов. Але не завжди.
Вчора було якось особливо сумно. Сів на лавочку, і плакав — без сліз, без звуку.
Чому б просто не признати той факт, що мами немає, і не краяти собі серце? Припинити думати про те, що б було, якби... і чому життя таке несправедливе?
Дуже багато проблем у людей від того, що вони не можуть визнати очевидні речі. Люди сформовані снами, які бачать кожного дня, коли сплять: живуть в ілюзії. Або просто всі мазохісти і люблять страждати.
...Після того, як я подумки розповім, як в мене справи, я ще тихіше, ніж безгучний голос до себе, запитую: «А в тебе як?». Максимально тихий мовчазний крик: «А В ТЕБЕ ЯК?!».
та ніяк, синку. прийми це вже нарешті
Цибулькін
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
12 Nov, 13:27
ти мій янголе вкотре взяв — і мене зберіг
серед стрьомних посадок і неживих доріг
де багато лягло моїх —
та жалітись гріх
пропусти поза чергою
так, мені лиш спитати:
що таке ця стежина яка протина серця
і чому ані краю їй
ані їй кінця?
я б хотіла співати — пісня не до лиця
перед ликами втрати
і колись твій начштабу втомиться це читати
нас обох геть невчасно виведуть поза штат
і почнуть розбирати на віхті чудних цитат
пам'ятаєш — ваш головний говорив: не бійся!?
і у нас хто кричав "не бійся!" вже на хресті
і той хрест прогинаючись треба ще донести
друге дихання всі діла
хто ж бо як не ти
має врешті дійти до справді благої вісті?
просто є номери куди досі — голосові
я пишу крадькома на той бік
де усі живі
де попереду сонце встає і роса в траві
наче щось із дитинства блищить чарівне безкрає
і дограти б оте адажіо ре мінор
але там угорі був набір у небесний хор
вибач друже
постав цю музику на повтор
де ламається літо
та щось в нім не проминає
Єлизавета Жарікова
серед стрьомних посадок і неживих доріг
де багато лягло моїх —
та жалітись гріх
пропусти поза чергою
так, мені лиш спитати:
що таке ця стежина яка протина серця
і чому ані краю їй
ані їй кінця?
я б хотіла співати — пісня не до лиця
перед ликами втрати
і колись твій начштабу втомиться це читати
нас обох геть невчасно виведуть поза штат
і почнуть розбирати на віхті чудних цитат
пам'ятаєш — ваш головний говорив: не бійся!?
і у нас хто кричав "не бійся!" вже на хресті
і той хрест прогинаючись треба ще донести
друге дихання всі діла
хто ж бо як не ти
має врешті дійти до справді благої вісті?
просто є номери куди досі — голосові
я пишу крадькома на той бік
де усі живі
де попереду сонце встає і роса в траві
наче щось із дитинства блищить чарівне безкрає
і дограти б оте адажіо ре мінор
але там угорі був набір у небесний хор
вибач друже
постав цю музику на повтор
де ламається літо
та щось в нім не проминає
Єлизавета Жарікова
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
11 Nov, 18:56
Від “львівського різдвяного” до істерики- п’ять хвилин
Дні як чорні, нечіткі ксерокси
Як гіркий полин
Я у посмішку викривлюю губи і кажу- напилась
Моя улюблена каторга - тікати від себе
І від всіх вас.
Кожна осінь зраджує твої літні дні -подивись
Ми пішли, не лишилось неба, тому прямуй вниз.
Усі таксисти, бармени і пастори - відріклись
В списку моїх найжахливіших фобій - ти бажаний приз
Я достатньо вже виросла щоб калічити душу гарно
Поможи йому Господи, не стати для мене кармою.
Заваривши чай, важливо не лити його на пальці
У розмові з тобою, важливо тебе не торкатись
До біса цей світ, до біса усі його ігри, тікаймо зараз
Я візьму два квитки. я чекаю. на всіх вокзалах.
Дні як чорні, нечіткі ксерокси
Як гіркий полин
Я у посмішку викривлюю губи і кажу- напилась
Моя улюблена каторга - тікати від себе
І від всіх вас.
Кожна осінь зраджує твої літні дні -подивись
Ми пішли, не лишилось неба, тому прямуй вниз.
Усі таксисти, бармени і пастори - відріклись
В списку моїх найжахливіших фобій - ти бажаний приз
Я достатньо вже виросла щоб калічити душу гарно
Поможи йому Господи, не стати для мене кармою.
Заваривши чай, важливо не лити його на пальці
У розмові з тобою, важливо тебе не торкатись
До біса цей світ, до біса усі його ігри, тікаймо зараз
Я візьму два квитки. я чекаю. на всіх вокзалах.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
11 Nov, 18:24
моя люба осяйна бабусю,
я друкую тобі імейл просто зараз
на ноутбуці – позичило людство.
не такі вже вони й погані, ти в курсі?
щоправда, заводи ревуть і плюються,
та дерева стоять
безвусі..
планети знов шепочуть загучно, я чула все вчора – я марна, так?
бабусю, мене топчуть смердючою гумою сучасні барони і барині –
аж німіє зашитий рот, без тями й сил видихаючи в світ проміле.
ба, мені б лиш лягти і розплавитись
під вагою автомобіля
стомленим тілом. я не хочу кахикати
квантами,
математичними твердженнями і переперченим ґрунтом.
тони (не)ліків
в мої корчі вік сиплять між каменів.
мають всю вічність, збережену в стрічці,
та купаються в бруді.
ба, а я взагалі не вперше думаю про смерть.
вперше було, коли я хотіла вкритися ковдрою з нафти – прямо як пелікан, авжеж!
в банці із алюмінію поховати свій хрест..
щемно, болісно.. люди сказали, біди в голову класти марно – то чорнота без меж.
і тепер я милуюся татуйованим океаном.
/кхаркх/
слухай, бабусю, щось трохи зле сьогодні, погрієш мені боки?
сірі хмари складаються в парниковий орнамент. прах
тихо на кручах щок хай осяде в тебе. безгрішно згорить в котлі.
Анастасія Толубицька
#годнота
я друкую тобі імейл просто зараз
на ноутбуці – позичило людство.
не такі вже вони й погані, ти в курсі?
щоправда, заводи ревуть і плюються,
та дерева стоять
безвусі..
планети знов шепочуть загучно, я чула все вчора – я марна, так?
бабусю, мене топчуть смердючою гумою сучасні барони і барині –
аж німіє зашитий рот, без тями й сил видихаючи в світ проміле.
ба, мені б лиш лягти і розплавитись
під вагою автомобіля
стомленим тілом. я не хочу кахикати
квантами,
математичними твердженнями і переперченим ґрунтом.
тони (не)ліків
в мої корчі вік сиплять між каменів.
мають всю вічність, збережену в стрічці,
та купаються в бруді.
ба, а я взагалі не вперше думаю про смерть.
вперше було, коли я хотіла вкритися ковдрою з нафти – прямо як пелікан, авжеж!
в банці із алюмінію поховати свій хрест..
щемно, болісно.. люди сказали, біди в голову класти марно – то чорнота без меж.
і тепер я милуюся татуйованим океаном.
/кхаркх/
слухай, бабусю, щось трохи зле сьогодні, погрієш мені боки?
сірі хмари складаються в парниковий орнамент. прах
тихо на кручах щок хай осяде в тебе. безгрішно згорить в котлі.
Анастасія Толубицька
#годнота
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
11 Nov, 17:20
Перший в Україні поетичний інтенсив
12 практик і 4 лекції очікують усіх тих, хто:
> пише поезії або тексти пісень
хочеш, аби твою творчість цитували та шанували
> шукає свій стиль та голос у віршах
> проживає зараз кризу творчості
> цікавиться історією української поезії та культурою
> хоче навчитися працювати з
художніми засобами, композицією та ритмом
> має синдром самозванця та комплекс мистецької меншовартості
> хоче заробляти на поезії
Хто хотів список рекомендованої для творчого розвитку літератури? Він є!
Хто хотів зворотнього звʼязку? В закритій групі є кураторка-філологиня!
Комусь, можливо, треба менторська підтримка? Є і така можливість.
Менторка курсу:
поетеса та блогерка Дарʼя Лісіч
Модераторка закритої групи:
Альона Гриценко, учителька української мови та літератури, наставниця в школі української мови «невгаМОВНО», засновниця літературного проєкту «Серпанок»
зайняти своє місце можна за посиланням 👇
https://secure.wayforpay.com/payment/poetry4life
12 практик і 4 лекції очікують усіх тих, хто:
> пише поезії або тексти пісень
хочеш, аби твою творчість цитували та шанували
> шукає свій стиль та голос у віршах
> проживає зараз кризу творчості
> цікавиться історією української поезії та культурою
> хоче навчитися працювати з
художніми засобами, композицією та ритмом
> має синдром самозванця та комплекс мистецької меншовартості
> хоче заробляти на поезії
Хто хотів список рекомендованої для творчого розвитку літератури? Він є!
Хто хотів зворотнього звʼязку? В закритій групі є кураторка-філологиня!
Комусь, можливо, треба менторська підтримка? Є і така можливість.
Менторка курсу:
поетеса та блогерка Дарʼя Лісіч
Модераторка закритої групи:
Альона Гриценко, учителька української мови та літератури, наставниця в школі української мови «невгаМОВНО», засновниця літературного проєкту «Серпанок»
зайняти своє місце можна за посиланням 👇
https://secure.wayforpay.com/payment/poetry4life
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
11 Nov, 17:06
Я циклічно пощуся,
Без церковних свічок та ікон.
Просто тихо собі мощуся ,
Я горюю — це мій марафон.
Це мій час на побути з тобою,
Мій хрестовий похід.
Час напитись святою водою,
Час на сповідь і на новий завіт.
Час забути слова, що маю.
Час відчути себе в собі.
Час торкнутися свого раю,
Час сказати усім: любіть.
Без церковних свічок та ікон.
Просто тихо собі мощуся ,
Я горюю — це мій марафон.
Це мій час на побути з тобою,
Мій хрестовий похід.
Час напитись святою водою,
Час на сповідь і на новий завіт.
Час забути слова, що маю.
Час відчути себе в собі.
Час торкнутися свого раю,
Час сказати усім: любіть.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
11 Nov, 11:39
А давайте поговоримо на тему чому важливо виходити з дому і ходити на літературні вечори ( особливо якщо це вечори в Ursus 😉) .
І так мої топ причини
- це майданчик де ти можеш поділитися своєю творчістю
- місце де можна почути нових крутих авторів і познайомитися з їхньою творчістю (вийти за межі шкільної програми і тих кого ви там вчили)
- розширення меж своєї свідомості і світогляду
- підтримка свого ментального здоровʼя
- знайомство з новими крутими людьми
- розвиток та підтримка української культури
- і загалом я можу тут писати дуже довго, бо причин є дуже багато, але залишу ще вам простір для роздумів.
Ps. Накидайте в коментарях продовження списочку причин виходити з дому і ходити на літературні вечори ( ну будьте котиками і запишіться на літературники в Ursus )
І так мої топ причини
- це майданчик де ти можеш поділитися своєю творчістю
- місце де можна почути нових крутих авторів і познайомитися з їхньою творчістю (вийти за межі шкільної програми і тих кого ви там вчили)
- розширення меж своєї свідомості і світогляду
- підтримка свого ментального здоровʼя
- знайомство з новими крутими людьми
- розвиток та підтримка української культури
- і загалом я можу тут писати дуже довго, бо причин є дуже багато, але залишу ще вам простір для роздумів.
Ps. Накидайте в коментарях продовження списочку причин виходити з дому і ходити на літературні вечори ( ну будьте котиками і запишіться на літературники в Ursus )
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
10 Nov, 13:36
Ну якщо за декламацію не закинули, то хоч за красу мою закиньте❤️
https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf – на авто для 21 ОМБр
https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf – на авто для 21 ОМБр
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
10 Nov, 12:25
Її судили вчора три судді:
Людські плітки, Традиції і Совість.
Кайдани тисли кисті рук худі
І біль тупий сочився у свідомість.
Плітки кричали: "Як вона могла!
Та головного ви ж іще не чули!"
Слова впивались в душу, як стріла:
"Якби ви знали про її минуле!"
Традиції, сипнувши в рани сіль,
Читали вирок чітко й зрозуміло:
"А це тому, що жити як усі
Вона, на жаль, ніколи не хотіла!"
Гіркі слова дочерпали до дна
І Совість нагадала про важливе:
"Не забувайте, що її вина
Лише у тому, що була щаслива!"
Її судили палко три судді,
І вироки виконували пильно...
А Бог сидів у шостому ряді
І знав, що так народжуються сильні...
Ольга Саліпа
#годнота
Людські плітки, Традиції і Совість.
Кайдани тисли кисті рук худі
І біль тупий сочився у свідомість.
Плітки кричали: "Як вона могла!
Та головного ви ж іще не чули!"
Слова впивались в душу, як стріла:
"Якби ви знали про її минуле!"
Традиції, сипнувши в рани сіль,
Читали вирок чітко й зрозуміло:
"А це тому, що жити як усі
Вона, на жаль, ніколи не хотіла!"
Гіркі слова дочерпали до дна
І Совість нагадала про важливе:
"Не забувайте, що її вина
Лише у тому, що була щаслива!"
Її судили палко три судді,
І вироки виконували пильно...
А Бог сидів у шостому ряді
І знав, що так народжуються сильні...
Ольга Саліпа
#годнота
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
09 Nov, 23:00
як багато тебе
в мені...
перли смутку й бажань загати.
тануть спогади у вогні,
вже не треба не себе грати.
все чистіше наступний день
крок і подих. все легше знати -
як повітря до дна легень
і мене у тобі
багато
Ольга Бурканова
в мені...
перли смутку й бажань загати.
тануть спогади у вогні,
вже не треба не себе грати.
все чистіше наступний день
крок і подих. все легше знати -
як повітря до дна легень
і мене у тобі
багато
Ольга Бурканова
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
03 Nov, 15:50
Невідомість—це ок…
Знаєш, такий «ок», після якого ніхто не ставить знак оклику… не обмиває його алкоголем, або слізьми, такий «ок», про який навіть мовиться без слів.
Чийсь батько вийшов за хлібом і не повернувся.
Чиясь мама так і не стала щасливою жінкою.
Чийсь Бог суворо вбиває тебе.
Тисячі історій минулого, в яких не вистачить сили розібратися, але все одно першою професією, яку ми отримуємо від життя є професія «Бібліотекаря».
Ти занурюєшся в Архіви минулого, намагаючись знайти там відповідь на питання: що ж ти за зернятко в цьому полі?
І кожного дня перебираєш тисячі коренів минулого.
Хто винен в тому, що ти є собою?
Хто винен в наявності тебе?
Кому платити дань?
І з кого збирати її?
Архіви переповнені життями, образами, цілями, смутком.
Вони чекають, коли їх нарешті спалить час, але натомість згораємо ми, сидячі в архіві минулого.
Що обереш ти?
Невідомість і її пустоту без знань, без уявлення про завтра, без жодної можливої опори… відкритий світ, про який ти насправді нічого не знаєш?
Чи все ж залишитись в архіві, щодня передаючи тисячі історій на розгляд у власному судовому засіданні. Кого ти засудиш сьогодні? Яку правду про світ ти відкриєш? І в кого прилетить завтра твоя персональна куля?
Ким ти обереш бути:
«Бібліотекарем чужих життів» чи «Письменником, що описує невідомий світ»?
Я закохуюсь в невідомість. Немає нічого красивішого за слово:
«Я не знаю», скільки можливостей, скільки простору, скільки різних світів відкривається.
Ти будеш готовий.
Ти відчуєш, коли будеш готовий покинути ці стіни, ти відчуєш, що жодна відповідь не була «правдою».
«Ми всі первинно народженні в Бібліотеці, пів життя перебираємо чужі «Біблії», поки одного дня не підемо писати свою…
Свою персональну «Біблію».
Амінь!
Ти і є свій персональний
Амінь!
Знаєш, такий «ок», після якого ніхто не ставить знак оклику… не обмиває його алкоголем, або слізьми, такий «ок», про який навіть мовиться без слів.
Чийсь батько вийшов за хлібом і не повернувся.
Чиясь мама так і не стала щасливою жінкою.
Чийсь Бог суворо вбиває тебе.
Тисячі історій минулого, в яких не вистачить сили розібратися, але все одно першою професією, яку ми отримуємо від життя є професія «Бібліотекаря».
Ти занурюєшся в Архіви минулого, намагаючись знайти там відповідь на питання: що ж ти за зернятко в цьому полі?
І кожного дня перебираєш тисячі коренів минулого.
Хто винен в тому, що ти є собою?
Хто винен в наявності тебе?
Кому платити дань?
І з кого збирати її?
Архіви переповнені життями, образами, цілями, смутком.
Вони чекають, коли їх нарешті спалить час, але натомість згораємо ми, сидячі в архіві минулого.
Що обереш ти?
Невідомість і її пустоту без знань, без уявлення про завтра, без жодної можливої опори… відкритий світ, про який ти насправді нічого не знаєш?
Чи все ж залишитись в архіві, щодня передаючи тисячі історій на розгляд у власному судовому засіданні. Кого ти засудиш сьогодні? Яку правду про світ ти відкриєш? І в кого прилетить завтра твоя персональна куля?
Ким ти обереш бути:
«Бібліотекарем чужих життів» чи «Письменником, що описує невідомий світ»?
Я закохуюсь в невідомість. Немає нічого красивішого за слово:
«Я не знаю», скільки можливостей, скільки простору, скільки різних світів відкривається.
Ти будеш готовий.
Ти відчуєш, коли будеш готовий покинути ці стіни, ти відчуєш, що жодна відповідь не була «правдою».
«Ми всі первинно народженні в Бібліотеці, пів життя перебираємо чужі «Біблії», поки одного дня не підемо писати свою…
Свою персональну «Біблію».
Амінь!
Ти і є свій персональний
Амінь!
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
03 Nov, 15:10
А це талант – отак залізти в душу,
І розтоптати все що в ній болить!
Усі закони гідності порушить –
І залишить... Нехай щемить...
А це театр – зробити нерви голі,
І вичерпавши спокою ліміт,
Порізати, немов стерня у полі,
Тонку підошву зношених чобіт.
А це урок, щоб гордо іти далі,
І силу множити ціною втрат!
Від смороду токсичного подалі,
І лиш з партеру бачити театр!
Божена Макар
21.08.2020
І розтоптати все що в ній болить!
Усі закони гідності порушить –
І залишить... Нехай щемить...
А це театр – зробити нерви голі,
І вичерпавши спокою ліміт,
Порізати, немов стерня у полі,
Тонку підошву зношених чобіт.
А це урок, щоб гордо іти далі,
І силу множити ціною втрат!
Від смороду токсичного подалі,
І лиш з партеру бачити театр!
Божена Макар
21.08.2020
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
03 Nov, 11:58
Буває сил не лишається бути сильною
І ти стаєш така абсолютно втомлена
І втома накриває тебе з головою хвилями,
І обіймає, загортаючи зверху ковдрою
І ти відпускаєш усі ті "мушу", усі ті "треба",
І дозволяєш, щоб сльози просто текли назовні,
Щоб вони падали дощами додолу з неба,
І щоб ставало все чистим й таким прозорим,
Таким довірливим, приймаючим і відкритим,
Як перші проліски, як дитячі тонкі долоні,
Без страху й відчаю і без тої вічної критики
Й складаючи зброю ти мовчки йдеш
З свого власного
Поля
Бою...
Ірина Спірідонова
31.10.2024
І ти стаєш така абсолютно втомлена
І втома накриває тебе з головою хвилями,
І обіймає, загортаючи зверху ковдрою
І ти відпускаєш усі ті "мушу", усі ті "треба",
І дозволяєш, щоб сльози просто текли назовні,
Щоб вони падали дощами додолу з неба,
І щоб ставало все чистим й таким прозорим,
Таким довірливим, приймаючим і відкритим,
Як перші проліски, як дитячі тонкі долоні,
Без страху й відчаю і без тої вічної критики
Й складаючи зброю ти мовчки йдеш
З свого власного
Поля
Бою...
Ірина Спірідонова
31.10.2024
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
03 Nov, 10:41
Іро, твої вірші дійсно здатні лікувати душу, наповнювати та вселяти надію!
Дякуємо тобі за це
Нехай не полишає тебе натхнення! Здоров’я тобі, моральних і фізичних сил, душевного спокою та миру
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
02 Nov, 19:25
Короче знаєте що я зрозумів під час черговой попайки в посадці.
Якщо Поліна мати Урсусу, Паша батько, то я дід.
1. Взагалі дупля не віддаю чим ви займаєтесь і навіщо, але інколи розчулююсь як діти стараються і які вони талановиті.
2. Роздаю поради з свого досвіду, якого в мене насправді нема, але ніхто не здогадається.
3. Постійно хожу з хмурим їбалом.
4. Періодично розповідаю охуєнні історії з війни, наче я забув таблетки випити. (А я не забув, я їх принципово не пью)
5. Бачу всіх раз в рік хоча хотів би частіше
Якщо Поліна мати Урсусу, Паша батько, то я дід.
1. Взагалі дупля не віддаю чим ви займаєтесь і навіщо, але інколи розчулююсь як діти стараються і які вони талановиті.
2. Роздаю поради з свого досвіду, якого в мене насправді нема, але ніхто не здогадається.
3. Постійно хожу з хмурим їбалом.
4. Періодично розповідаю охуєнні історії з війни, наче я забув таблетки випити. (А я не забув, я їх принципово не пью)
5. Бачу всіх раз в рік хоча хотів би частіше
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
02 Nov, 16:45
Доєднуйтесь до етеру https://www.facebook.com/ukrainepoets/videos/1231626858046185. Дуже затишно. ❤️
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
02 Nov, 09:44
Але тут, розумієте, не лише чорнозем.
Бувають інші ґрунти.
Чутливі сипкі піщаники, грудки вологої глини,
каштанова оранка півдня, сіре підніжжя лісу,
тривожний болотяний торф,
крейдяна порода – довга пам'ять про море,
і жовтий підступний льос,
і солончак прилиманський, на якому втримується
лише цупке і колюче –
також комусь потрібні.
Бо це така земля, з якої життя росте.
Усе, що було важливим, пекучим –
таким і лишається.
Все, що бігло задихано,
щоби виговоритися нарешті,
викручувало вихудлі руки текстам –
залишається тут
і росте.
Земля така: що не встромиш – усе росте.
Встромиш війну – за ніч виростає
відчайдушна козацька держава.
Посадиш відірвану ногу, а виросте
переможець
у міжнародному спринті.
Закопаєш
перерізану замертво пуповину –
виросте
здатність любити знову.
Бо любов, що малою спиналась на ноги,
а дорослою – опускалася на коліна у підворітні,
і відсмоктувала у порожнечі, ковтала,
втираючи губи – залишалась любов’ю.
Ковзаючись у баюрі бруду й розхитуючись –
завжди залишалась любов’ю,
залишалася тут
і втомлено, мовчки росла.
Бо всі тутешні ножі з однієї сталі,
бо вони, закривавлені, обіймаються після бою,
бо рута росте поміж ними з кожного ґрунту.
Бо коли захищаєш себе – для тебе немає втоми
Катерина Калитко
Бувають інші ґрунти.
Чутливі сипкі піщаники, грудки вологої глини,
каштанова оранка півдня, сіре підніжжя лісу,
тривожний болотяний торф,
крейдяна порода – довга пам'ять про море,
і жовтий підступний льос,
і солончак прилиманський, на якому втримується
лише цупке і колюче –
також комусь потрібні.
Бо це така земля, з якої життя росте.
Усе, що було важливим, пекучим –
таким і лишається.
Все, що бігло задихано,
щоби виговоритися нарешті,
викручувало вихудлі руки текстам –
залишається тут
і росте.
Земля така: що не встромиш – усе росте.
Встромиш війну – за ніч виростає
відчайдушна козацька держава.
Посадиш відірвану ногу, а виросте
переможець
у міжнародному спринті.
Закопаєш
перерізану замертво пуповину –
виросте
здатність любити знову.
Бо любов, що малою спиналась на ноги,
а дорослою – опускалася на коліна у підворітні,
і відсмоктувала у порожнечі, ковтала,
втираючи губи – залишалась любов’ю.
Ковзаючись у баюрі бруду й розхитуючись –
завжди залишалась любов’ю,
залишалася тут
і втомлено, мовчки росла.
Бо всі тутешні ножі з однієї сталі,
бо вони, закривавлені, обіймаються після бою,
бо рута росте поміж ними з кожного ґрунту.
Бо коли захищаєш себе – для тебе немає втоми
Катерина Калитко
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
01 Nov, 14:39
Листопад стереже святих і стріляє в грішників,
поки вулиці сплять під злив неземною магією.
Мій Спасителю, я Твій хліб. Я щодня черствішаю.
І ніяка рука ніколи не розламає мене.
І голодні птахи по крихті мене не їстимуть
із долоні Твоєї, теплої і пораненої.
Я - дешеве вино, в якому ні краплі істини.
Я - Твій вбогий врожай, натомлений Виноградарю мій.
Бо усе, що в мені від Тебе, - болюча цілісність.
Я - причастя, застрягле в горлі у нерозкаяного.
Листопад відступає, тихо у мене цілячись.
І кожнісінький вірш прощає і відпускає мені.
Аля Гулієва
2014
поки вулиці сплять під злив неземною магією.
Мій Спасителю, я Твій хліб. Я щодня черствішаю.
І ніяка рука ніколи не розламає мене.
І голодні птахи по крихті мене не їстимуть
із долоні Твоєї, теплої і пораненої.
Я - дешеве вино, в якому ні краплі істини.
Я - Твій вбогий врожай, натомлений Виноградарю мій.
Бо усе, що в мені від Тебе, - болюча цілісність.
Я - причастя, застрягле в горлі у нерозкаяного.
Листопад відступає, тихо у мене цілячись.
І кожнісінький вірш прощає і відпускає мені.
Аля Гулієва
2014
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
01 Nov, 12:58
🚑❤️🩹 ЗБІР НА ОПЕРАЦІЮ
Сталася доволі прикра ситуація. Солісту рок-гурту Більше Нічого, поету, реперу, і просто моєму хлопцю Марку Лаферу потрібна операція.
🥼У нього було виявлено камень в лівій нирці діаметром 10 см з високою щільністю, гідронефроз і пієліт. Це означає, що існує ризик відмови нирки, якщо операція не буде проведена.
Собівартість операції 40 000 грн без анестезії, а для нас зараз це непід'ємна сума, тому було прийнято рішення відкрити збір хоча б на якусь її частину.
🤍Ми будемо дуже вдячні за допомогу і просимо вибачення за незручності, які можемо доставити вам цим.
Всі звіти будуть опубліковані на цьому телеграм-каналі та на каналі гурту.
📲 Контакти, як з нами можна зв'язатися:
Telegram: @thornysnow та @marklafer
Instagram:
Ася, дівчина Марка
та
Марк Лафер
Гурт:
Більше Нічого
Не хворійте🌷
🎯 Ціль: 20 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/5TgsEZb86D
💳Номер картки банки
4441 1111 2960 3159
Сталася доволі прикра ситуація. Солісту рок-гурту Більше Нічого, поету, реперу, і просто моєму хлопцю Марку Лаферу потрібна операція.
🥼У нього було виявлено камень в лівій нирці діаметром 10 см з високою щільністю, гідронефроз і пієліт. Це означає, що існує ризик відмови нирки, якщо операція не буде проведена.
Собівартість операції 40 000 грн без анестезії, а для нас зараз це непід'ємна сума, тому було прийнято рішення відкрити збір хоча б на якусь її частину.
🤍Ми будемо дуже вдячні за допомогу і просимо вибачення за незручності, які можемо доставити вам цим.
Всі звіти будуть опубліковані на цьому телеграм-каналі та на каналі гурту.
📲 Контакти, як з нами можна зв'язатися:
Telegram: @thornysnow та @marklafer
Instagram:
Ася, дівчина Марка
та
Марк Лафер
Гурт:
Більше Нічого
Не хворійте🌷
🎯 Ціль: 20 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/5TgsEZb86D
💳Номер картки банки
4441 1111 2960 3159
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
01 Nov, 10:35
десять
двадцять
тридцять
п'ятдесят
вкрий мене повністю
сповни і
переповни
вся моя місткість для тебе
вся глибина
най понад вінця вивершиться тобою
двісті
п'ятсот
триста сорок
шістсот одна
з вдячністю і любов'ю
тебе приймаю
будь моїм
першим
сягни до самого дна
тільки для тебе відкритися я готова
тисяча
п'ять тисяч
вісім
десять сімсот
ми із тобою частинки
одної цілі
сходимося
зливаємося
разом
ти мій донат, а я твоя вірна банка❤️
#поезіяверонічки
двадцять
тридцять
п'ятдесят
вкрий мене повністю
сповни і
переповни
вся моя місткість для тебе
вся глибина
най понад вінця вивершиться тобою
двісті
п'ятсот
триста сорок
шістсот одна
з вдячністю і любов'ю
тебе приймаю
будь моїм
першим
сягни до самого дна
тільки для тебе відкритися я готова
тисяча
п'ять тисяч
вісім
десять сімсот
ми із тобою частинки
одної цілі
сходимося
зливаємося
разом
#поезіяверонічки
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
01 Nov, 05:01
“Ось і до осені дожили, – дума вона. – Дожилися”
Стоїть біля вікна і роздивляється листя,
Що впало із дерева. Що за дерево? Липа?
У горлі у неї застрягло ім'я зі списку загиблих
То як усе було з ним? Було просто й довершено
З ним усе було солодко, з ним усе було вперше –
Перше кохання,
перший нервовий зрив,
перша затяжка канабісом
Він писав їй на спині вірші, їй і досі горять ті написи
То були вірші Єсєніна,
Маяковського і –
божечки – Леонарда Коена
В них ішлося про те, як сильно вона була в нього закохана
Його поцілунки були на всіх її випуклостях і заглибинах
Голос його п'янив як портвейн, шкіра його пахла липами
Він був, як пишуть в казках, красою подібний до місяця
Об його погляд можна було вколотися чи порізаться
Вона й різалась регулярно, досі шрами на венах
Він знімав її на прострочену плівку “Свема”
Звичайно ж, голу, звичайно ж, на чорному шовку
Те, що вона почувала, було подібне до анафілактичного шоку –
Жар в голові, зашморг на горлі, біль у грудині тиснучий
Він був найкрутішим хлопцем Донецька пізніх двохтисячних
Вона ім'я його не могла вимовити без схлипування чи стогону
Вона була в нього закохана.
Я вже казала?
Вона дійсно була закохана
А тепер у неї за вікнами Львів і липа жовтого кольору
Вона слухає – не повірите – Леонарда Коена
Ця затишність осені їй видається такою дивною
Нікому, крім неї, немає діла до списку загиблих противника
Сльози її течуть по склу струмками холодними
Вона думає:
"Сподіваюсь, його убило тим безпілотником,
На який пішло пів моєї зарплати"
Їй залишається тільки плакати. Пів ночі плакати
Марина Пономаренко
Стоїть біля вікна і роздивляється листя,
Що впало із дерева. Що за дерево? Липа?
У горлі у неї застрягло ім'я зі списку загиблих
То як усе було з ним? Було просто й довершено
З ним усе було солодко, з ним усе було вперше –
Перше кохання,
перший нервовий зрив,
перша затяжка канабісом
Він писав їй на спині вірші, їй і досі горять ті написи
То були вірші Єсєніна,
Маяковського і –
божечки – Леонарда Коена
В них ішлося про те, як сильно вона була в нього закохана
Його поцілунки були на всіх її випуклостях і заглибинах
Голос його п'янив як портвейн, шкіра його пахла липами
Він був, як пишуть в казках, красою подібний до місяця
Об його погляд можна було вколотися чи порізаться
Вона й різалась регулярно, досі шрами на венах
Він знімав її на прострочену плівку “Свема”
Звичайно ж, голу, звичайно ж, на чорному шовку
Те, що вона почувала, було подібне до анафілактичного шоку –
Жар в голові, зашморг на горлі, біль у грудині тиснучий
Він був найкрутішим хлопцем Донецька пізніх двохтисячних
Вона ім'я його не могла вимовити без схлипування чи стогону
Вона була в нього закохана.
Я вже казала?
Вона дійсно була закохана
А тепер у неї за вікнами Львів і липа жовтого кольору
Вона слухає – не повірите – Леонарда Коена
Ця затишність осені їй видається такою дивною
Нікому, крім неї, немає діла до списку загиблих противника
Сльози її течуть по склу струмками холодними
Вона думає:
"Сподіваюсь, його убило тим безпілотником,
На який пішло пів моєї зарплати"
Їй залишається тільки плакати. Пів ночі плакати
Марина Пономаренко
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
28 Oct, 20:32
Привіт, коханий! Як ти там, в бою?
Завжди веселий. Завжди тридцять вісім.
А я живу, працюю, каву п'ю.
Доньці весілля роблю через місяць.
Привіт, коханий! Я пізнала суть
і говорю з тобою, як із небом,
сто двадцять сім мільйонів сто секунд...
Уже сто дві. Вже стільки я без тебе.
Тут жовте поле, небо голубе,
яскраві квіти і знайомі риси...
Дивлюся в них – і бачу там тебе...
Бо ти назавжди в соняхах лишився.
Ольга Криштопа
Завжди веселий. Завжди тридцять вісім.
А я живу, працюю, каву п'ю.
Доньці весілля роблю через місяць.
Привіт, коханий! Я пізнала суть
і говорю з тобою, як із небом,
сто двадцять сім мільйонів сто секунд...
Уже сто дві. Вже стільки я без тебе.
Тут жовте поле, небо голубе,
яскраві квіти і знайомі риси...
Дивлюся в них – і бачу там тебе...
Бо ти назавжди в соняхах лишився.
Ольга Криштопа
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
28 Oct, 18:22
Серед цих розлогих, крислатих твоїх дерев,
Де ніхто не чує, скільки не голоси,
Хижий звір тебе вполює і роздере
На безсонні ночі, рими і голоси.
Помирають ріки, лишаючи старика
І попалені та понівечені мости.
Не дивуйся, коли дожити до сорока
Значно важче, аніж померти до двадцяти.
У своїм нахненні пнутися догори
Не зважай, чи будуть це гори, а чи горби.
Коли світ тебе поріже на прапори -
Хай ті будуть кольору боротьби.
Олекса Бик
Де ніхто не чує, скільки не голоси,
Хижий звір тебе вполює і роздере
На безсонні ночі, рими і голоси.
Помирають ріки, лишаючи старика
І попалені та понівечені мости.
Не дивуйся, коли дожити до сорока
Значно важче, аніж померти до двадцяти.
У своїм нахненні пнутися догори
Не зважай, чи будуть це гори, а чи горби.
Коли світ тебе поріже на прапори -
Хай ті будуть кольору боротьби.
Олекса Бик
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
27 Oct, 14:07
Осінь живе в комуналці, де вікна виходять на південь,
Зранку встає ще до півнів і робить сніданок з яєць.
Чекає на Бабине літо, щоб прогулятись деінде -
Шлях обом невідомий, щоразу новий манівець.
Блукають на вулицях міста - на вилицях сльози від сміху,
З балончика крони дерев фарбують в медовий бурштин.
На стінах виводять віршí сонним киянам на втіху,
Полюблять поезію люди - отримують в дар дофамін.
У каву накапають рому й крокують під ручку Подолом,
«Жовтневий» сьогодні не буде притулком для двох непосид,
«А вже осінь прийшла у мій сад» завзято співатимуть хором,
Аж поки не стане багряним увечері весь небосхил.
Трамвай на останній зупинці скаже «па-па» мандрівницям,
Осінь і Бабине літо додому нарешті прийшли.
Робитимуть свіже варення з каштанів і прілого листя,
Щоб взимку згадати якими варʼятками в жовтні були.
Зранку встає ще до півнів і робить сніданок з яєць.
Чекає на Бабине літо, щоб прогулятись деінде -
Шлях обом невідомий, щоразу новий манівець.
Блукають на вулицях міста - на вилицях сльози від сміху,
З балончика крони дерев фарбують в медовий бурштин.
На стінах виводять віршí сонним киянам на втіху,
Полюблять поезію люди - отримують в дар дофамін.
У каву накапають рому й крокують під ручку Подолом,
«Жовтневий» сьогодні не буде притулком для двох непосид,
«А вже осінь прийшла у мій сад» завзято співатимуть хором,
Аж поки не стане багряним увечері весь небосхил.
Трамвай на останній зупинці скаже «па-па» мандрівницям,
Осінь і Бабине літо додому нарешті прийшли.
Робитимуть свіже варення з каштанів і прілого листя,
Щоб взимку згадати якими варʼятками в жовтні були.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
26 Oct, 18:47
скільки було рядків
даних моїм містам
скільки ночей я пив
тільки тому що сам
скільки разів втрачав
думку під гуркіт злив
я б описав печаль
але усе спалив
скільки було вина
відданого пітьмі
скільки разів лунав
мій ні для кого сміх
скільки разів у снах
я осягав усе
я б написав про крах
але не бачу сенс
взявши девіз і герб
скільки я славив зим
скільки було легенд
щоб розказати всім
скільки разів росу
крала брудна вода
я б написав про сум
але усе віддав
скільки заклав душі
в кожен новий пробіл
скільки життів прожив
доки забракло сил
кожен дає землі
те що в собі несе
я б написав про тлін
але сказав усе
далі від всіх доріг
я заховав свій дім
те що завжди беріг
нині дарую
всім
Ніколассон
даних моїм містам
скільки ночей я пив
тільки тому що сам
скільки разів втрачав
думку під гуркіт злив
я б описав печаль
але усе спалив
скільки було вина
відданого пітьмі
скільки разів лунав
мій ні для кого сміх
скільки разів у снах
я осягав усе
я б написав про крах
але не бачу сенс
взявши девіз і герб
скільки я славив зим
скільки було легенд
щоб розказати всім
скільки разів росу
крала брудна вода
я б написав про сум
але усе віддав
скільки заклав душі
в кожен новий пробіл
скільки життів прожив
доки забракло сил
кожен дає землі
те що в собі несе
я б написав про тлін
але сказав усе
далі від всіх доріг
я заховав свій дім
те що завжди беріг
нині дарую
всім
Ніколассон
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
25 Oct, 12:32
Жінка жінці - любов, жінка жінці - не друг.
Розмова. Спокій. І сміх. Погляд трохи із заздрістю.
Бо перед собою бачиш таку красу чарівну,
Що інколи ледь за келих вина спокійно тримаєшся.
Не втратити щоб рівновагу. І слухати. Слухати. Слухати.
Жінка жінці - не друг. Жінка жінці - спокуса є.
Щоби мовчати удвох. Треті завжди є зайві.
Жінка жінці - маршрут. Від станції і до станції.
Голос. Тиша. Рука. В темряві щоб бути сильною.
Мати, сила й сестра. Пігулка на межі божевільності.
Навіть якщо любов, легко усе це сплутати.
Жінка жінці - добро. Тримайся за мої руки...
P. S. Навіяно роздумами на вечорах Даші ☺️
Розмова. Спокій. І сміх. Погляд трохи із заздрістю.
Бо перед собою бачиш таку красу чарівну,
Що інколи ледь за келих вина спокійно тримаєшся.
Не втратити щоб рівновагу. І слухати. Слухати. Слухати.
Жінка жінці - не друг. Жінка жінці - спокуса є.
Щоби мовчати удвох. Треті завжди є зайві.
Жінка жінці - маршрут. Від станції і до станції.
Голос. Тиша. Рука. В темряві щоб бути сильною.
Мати, сила й сестра. Пігулка на межі божевільності.
Навіть якщо любов, легко усе це сплутати.
Жінка жінці - добро. Тримайся за мої руки...
P. S. Навіяно роздумами на вечорах Даші ☺️
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
25 Oct, 11:31
Тікати,вертатись,писати вже сотий текст
Не про тебе,офкорс, всі збіги сюжету- то вИпадок
Дуріти із кимось пустим,сміятись- ти "next"
Дарувати мовчання і тіла солодкі вигини.
Порвати з тобою як з грипом чи як з застудою.
Щоб вранці прокинутись і зрозуміти - не хвора вже.
Спогади стерто, найменші деталі загублено.
Скажеш я стерво? Так ти ж мій творець, ти лише.
Бігти Від Тебе, не озиратись, не думати
Тільки ж..я білка у твому блядському колесі
Чорт, я знову сумую за тими отрутами
І суд тебе виправдав, за всіми статтями мого особистого кодексу
Не про тебе,офкорс, всі збіги сюжету- то вИпадок
Дуріти із кимось пустим,сміятись- ти "next"
Дарувати мовчання і тіла солодкі вигини.
Порвати з тобою як з грипом чи як з застудою.
Щоб вранці прокинутись і зрозуміти - не хвора вже.
Спогади стерто, найменші деталі загублено.
Скажеш я стерво? Так ти ж мій творець, ти лише.
Бігти Від Тебе, не озиратись, не думати
Тільки ж..я білка у твому блядському колесі
Чорт, я знову сумую за тими отрутами
І суд тебе виправдав, за всіми статтями мого особистого кодексу
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Oct, 18:58
ЗоваН
Скрізь обступають боги, мов на Божий суд
збіглися, визирають з усіх усюд.
Та із сили-силенної треба обрати одного.
Стою. Обираю єдиного – власного бога...
Хтозна вже скільки марудних спливло годин.
Пляшка стоїть мінеральної диво-води
переді мною із написом: «Слабогазована».
Натяк збагнув. Натяк прийнято:
«Слав бога Зована!»
Бачу табличку на церковці: «Це – раби Господа».
Господи! Плутаюсь в літерах: Господа? Гаспида?
Поруч табличка моя, цивілізована.
Світить як в морі маяк: «Це – вільні Зована».
Бачу: у всіх, хто згадував
словами гарними Зована,
на противагу гадинам –
душа згармонізована!
У хрестовопохідних карателів,
що кидали каменем в Зована:
душа за іконними гратами,
церквою канонізована.
Славте Зована!
В ритмі Зована
моя лірика ритмізована.
Славте Зована!
В стилі Зована
моя лексика стилізована.
Коли лексика не дозована –
ти звертаєшся не до Зована.
Чує лихо душа розорана.
Більше Зована! Більше Зована!
Атмосфера чиясь загазована.
В когось мова полонізована.
Я ж – дочитую сагу Зована.
Безтурботність в полоні Зована.
Так релігія організована:
я і ти – просто органи Зована.
Мною дихає він, а тобою – їсть.
Він не злий, а тому – не зганяє злість.
Не карає, як... «сильногазована».
Не щипає, як «сильногазована».
Наша усмішка символізована:
кожен з нас просто – син волі Зована!
Сашко Обрій
#годнота
Скрізь обступають боги, мов на Божий суд
збіглися, визирають з усіх усюд.
Та із сили-силенної треба обрати одного.
Стою. Обираю єдиного – власного бога...
Хтозна вже скільки марудних спливло годин.
Пляшка стоїть мінеральної диво-води
переді мною із написом: «Слабогазована».
Натяк збагнув. Натяк прийнято:
«Слав бога Зована!»
Бачу табличку на церковці: «Це – раби Господа».
Господи! Плутаюсь в літерах: Господа? Гаспида?
Поруч табличка моя, цивілізована.
Світить як в морі маяк: «Це – вільні Зована».
Бачу: у всіх, хто згадував
словами гарними Зована,
на противагу гадинам –
душа згармонізована!
У хрестовопохідних карателів,
що кидали каменем в Зована:
душа за іконними гратами,
церквою канонізована.
Славте Зована!
В ритмі Зована
моя лірика ритмізована.
Славте Зована!
В стилі Зована
моя лексика стилізована.
Коли лексика не дозована –
ти звертаєшся не до Зована.
Чує лихо душа розорана.
Більше Зована! Більше Зована!
Атмосфера чиясь загазована.
В когось мова полонізована.
Я ж – дочитую сагу Зована.
Безтурботність в полоні Зована.
Так релігія організована:
я і ти – просто органи Зована.
Мною дихає він, а тобою – їсть.
Він не злий, а тому – не зганяє злість.
Не карає, як... «сильногазована».
Не щипає, як «сильногазована».
Наша усмішка символізована:
кожен з нас просто – син волі Зована!
Сашко Обрій
#годнота
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Oct, 18:37
бракує слів
аби пояснити те,
що я підслуховував у птахів
вони говорили про дім
вони говорили про дім
немов торкались голів
бо істина вже у них
на межі тонкій
між турботою двох світів
між свободою
спису мідного,
і любові легкості
горбатих китів
на відміну від мене
вони знали усе
бо в повітрі з мотузки кільце
не в'яжеться
лелійно теорія чотирьох стін ламається
бо дім це стан
дім — це син
бо дім — це той, хто мене зростив
а мене зростив пан Світ
і вона
матінка сонце — бджола
проте не сказала де дім
тому знову шукаю птахів
і погодився птах
народити
відповідь:
— і нині, і прісно
і во віки віків
ти — дім всіх домів
і батько світ на крилах твоїх
то ж зрадити
люд-ство
не смій
Світляр
аби пояснити те,
що я підслуховував у птахів
вони говорили про дім
вони говорили про дім
немов торкались голів
бо істина вже у них
на межі тонкій
між турботою двох світів
між свободою
спису мідного,
і любові легкості
горбатих китів
на відміну від мене
вони знали усе
бо в повітрі з мотузки кільце
не в'яжеться
лелійно теорія чотирьох стін ламається
бо дім це стан
дім — це син
бо дім — це той, хто мене зростив
а мене зростив пан Світ
і вона
матінка сонце — бджола
проте не сказала де дім
тому знову шукаю птахів
і погодився птах
народити
відповідь:
— і нині, і прісно
і во віки віків
ти — дім всіх домів
і батько світ на крилах твоїх
то ж зрадити
люд-ство
не смій
Світляр
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Oct, 16:19
Шось така ностальгія…❤️
Квітень. Морок. Вірш про кохання.
Квітень. Морок. Вірш про кохання.
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Oct, 14:34
Просто, аби ви не забували, як я виглядаю. 🤗
п/с. схуд на 8 кг, якщо кому цікаво
п/с. схуд на 8 кг, якщо кому цікаво
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
24 Oct, 10:24
Тримаймося, мій брате, молодцем,
шануймось, рідні, бережімось, друзі.
Нам ще стояти свідками нарузі,
нам опиратися такій напрузі,
що тільки й вам лишається оце.
Оці слова, однакові і марні,
усе наземне і усі захмарні,
і скрип, і стиск, і щем, і ще багато -
Тобі я вже не маю що сказати,
Мій Господи з відвернутим лицем.
Наталія Дьомова
шануймось, рідні, бережімось, друзі.
Нам ще стояти свідками нарузі,
нам опиратися такій напрузі,
що тільки й вам лишається оце.
Оці слова, однакові і марні,
усе наземне і усі захмарні,
і скрип, і стиск, і щем, і ще багато -
Тобі я вже не маю що сказати,
Мій Господи з відвернутим лицем.
Наталія Дьомова
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
23 Oct, 17:51
Та я не умнічаю, я просто очолюю спільноту захисту динозавриків))
Щоб вони не вимерли хоча б у наших віршах 😁
Щоб вони не вимерли хоча б у наших віршах 😁
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
23 Oct, 16:50
Парк затягнуло туманом
Я - грудочка в каші манній
по стежці з обпалого листя
вперше в садочок іду.
Там будуть чужі мені лиця,
там сльози мої будуть литись,
але я там друзів знайду.
На вулиці вогко. Канаву
з болотом і мохом як лаву
я подолаю стрибком.
На східцях пахло узваром,
при вході- ведмедів пара
пилú щось смачне за столом.
Була я дуже налякана,
мене поманили лялькою
до шафки з малюнком радісним,
що гордо звався грибом.
У нього шапка червона, у нього спідничка-корона
і плямки білі рядком.
І так мені стало розуму
поглинути в свої роздуми,
де захопила повністю мене ота дивина...
Минули роки, і не скоро
взяла я до рук мікроскопа
вивчати грибкові спори.
Із гордим званням- міколог
в душі я залишуся завжди
здивованим світом малям.
Катя Цимбал
Я - грудочка в каші манній
по стежці з обпалого листя
вперше в садочок іду.
Там будуть чужі мені лиця,
там сльози мої будуть литись,
але я там друзів знайду.
На вулиці вогко. Канаву
з болотом і мохом як лаву
я подолаю стрибком.
На східцях пахло узваром,
при вході- ведмедів пара
пилú щось смачне за столом.
Була я дуже налякана,
мене поманили лялькою
до шафки з малюнком радісним,
що гордо звався грибом.
У нього шапка червона, у нього спідничка-корона
і плямки білі рядком.
І так мені стало розуму
поглинути в свої роздуми,
де захопила повністю мене ота дивина...
Минули роки, і не скоро
взяла я до рук мікроскопа
вивчати грибкові спори.
Із гордим званням- міколог
в душі я залишуся завжди
здивованим світом малям.
Катя Цимбал
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
23 Oct, 11:32
Казали люди в селі: чудний ти.
Та з плином часу я бачу, діду,
Як твій будинок двома руками
Тримається за фундамент.
Джерела знань твоїх повні правди.
Тоді не знав я іще, що раптом
Мого життя числовий проміжок
Надвоє пряма розріже.
Коли весна розкриває землю
І промінь будить вологі зерна,
Мені б хотілось, щоб був ліс поряд,
І на ніч твоїх історій.
У повінь ми рятували звірів.
Їв хліб від зайця і зайцю вірив!
І нишком мріяв знайти дракона
І гріти його в долонях.
Та споконвіку в лісах тутешніх
Їх не водилось. В сусідніх — теж ні.
Тож повертав у руслó природи
Очікувань теплий подих.
З тих пір, як я у світи поїхав,
Розтало в горах багато снігу.
Та дім твій не постарів нітрохи,
Лиш сивим узявся мохом.
Димар лоскоче повільну хмару,
В саду черешня цвіте духмяно.
Вона впізнала мене не зразу.
Її ми садили разом.
Сміється сонцем з усіх морозів
Твоя онука рудоволоса,
Вона ховає у теплій ковдрі
Маля золотих драконів.
Таланна
Та з плином часу я бачу, діду,
Як твій будинок двома руками
Тримається за фундамент.
Джерела знань твоїх повні правди.
Тоді не знав я іще, що раптом
Мого життя числовий проміжок
Надвоє пряма розріже.
Коли весна розкриває землю
І промінь будить вологі зерна,
Мені б хотілось, щоб був ліс поряд,
І на ніч твоїх історій.
У повінь ми рятували звірів.
Їв хліб від зайця і зайцю вірив!
І нишком мріяв знайти дракона
І гріти його в долонях.
Та споконвіку в лісах тутешніх
Їх не водилось. В сусідніх — теж ні.
Тож повертав у руслó природи
Очікувань теплий подих.
З тих пір, як я у світи поїхав,
Розтало в горах багато снігу.
Та дім твій не постарів нітрохи,
Лиш сивим узявся мохом.
Димар лоскоче повільну хмару,
В саду черешня цвіте духмяно.
Вона впізнала мене не зразу.
Її ми садили разом.
Сміється сонцем з усіх морозів
Твоя онука рудоволоса,
Вона ховає у теплій ковдрі
Маля золотих драконів.
Таланна
4,306
subscribers
2,913
photos
737
videos
