Virsh.ua

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
Добро і правдо віку.

Через сто
Зневір.
Моя душа, запрагла неба,
В буремнім леті держить путь на стовп
Високого вогню, що осіянний
Одним твоїм бажанням.

Аж туди,
Де не лягали ще людські сліди,
З щовба на щовб, аж поза смертні грані
Людських дерзань, за чорну порожнечу,
Де вже нема ні щастя, ні біди.
I врочить порив: не спиняйся, йди.

То — шлях правдивий.
Ти — його предтеча.

Василь Стус.

_____

Я буду тут. Я буду поруч
Якщо підеш. Якщо не схочеш
Я не покину. Я не вмію
Цим даром ще не володію
Пробач мені й навчи піти
Так легко, як це вмієш ти
Без сліз терпких, без зайвих слів
Щоб, поки йтиму, я не вмлів...
Я так захоплююсь тобою
Хоч мóє серце рвеш до болю
Те серце загнане моє
Що все ніяк не осягне
Мистецтва ласки і омани
Що стало сенсом поміж нами
Яке збагнути не дано
Та й нащо здалося воно?
Якщо і так, усе одно
Що було, все, піде на дно...

Канал автора

https://t.me/sonic_poet

В очі дивитися
сенсу нема,
Слухати серцем - вже
ніби розкіш.
Подумки чую
твої почуття,
І не сховатися,
То вже наш
фініш.

Коли закінчиться війна,
Я розцілую всі ікони.
Присяду в хаті край вікна
І буду чуть церковні дзвони.

І буду гладити лице.
Сльоза покотиться — піймаю.
І кожен клаптик чебрецем
В душі своїй повистеляю.

І я наплачусь досхочу.
Сльозами вмию всі могили.
Зварю відвар із перстачу
І вип’ю келишок для сили.

І вип’ю другий, щоб від ран
Не залишилося і сліду.
Наллю наливки повний збан
І понесу її сусіду.

Ми будемо удвох мовчать.
Хміліти разом й тверезіти.
Ми будем пошепки кричать
І в небо кидать жовті квіти.

І сині айстри розцвітуть
На полі битви під Херсоном.
Червоні маки проростуть
Під Києвом над збитим дроном.

Коли закінчиться... Коли...
Усі говорять, що нескоро.
Але готую я столи
І промовляю — скоро, скоро.

Ще день, ще ніч. Та й ще зима.
А там весна і перші грози.
Коли закінчиться війна
Я вам нарву букет мімози.

Галина Потопляк.

У кожного є такі місця,
Забути про які неможливо,
Хоча б тому, що там повітря
Пам'ятає твоє щасливе дихання.

Еріх Марія Ремарк.

Перший в Україні поетичний інтенсив

12 практик і 4 лекції очікують усіх тих, хто:

> пише поезії або тексти пісень
хочеш, аби твою творчість цитували та шанували
> шукає свій стиль та голос у віршах
> проживає зараз кризу творчості
> цікавиться історією української поезії та культурою
> хоче навчитися працювати з
художніми засобами, композицією та ритмом
> має синдром самозванця та комплекс мистецької меншовартості
> хоче заробляти на поезії

Хто хотів список рекомендованої для творчого розвитку літератури? Він є!
Хто хотів зворотнього звʼязку? В закритій групі є кураторка-філологиня!
Комусь, можливо, треба менторська підтримка? Є і така можливість.
 
Менторка курсу:
поетеса та блогерка Дарʼя Лісіч

Модераторка закритої групи:
Альона Гриценко, учителька української мови та літератури, наставниця в школі української мови «невгаМОВНО», засновниця літературного проєкту «Серпанок»


зайняти своє місце можна за посиланням 👇

https://secure.wayforpay.com/payment/poetry4life

Вони тебе руйнують клято кожен день,
Не розуміючи, що вільних не здолати.
Одного дня ти переможеш біль та смерть
І будеш наново радіти й розквітати!

Богдана Казанжи

3 ДНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ! 🇺🇦

З Днем Незалежності,
Вітаю Україно! Вставай!
Борися до кінця!
За мирне, світле, чисте небо,
Та вільне краще майбуття!.
Не забуваймо тих Героїв,
Котрі пішли у Небеса,
Тих, що рятують Україну,
Ціною власного життя!

Щось лунає в моїй голові,
То не думки,
Порожнеча і тиша.
Кваплять розум мій
Не туди,
Де блукає моя ворожнеча.

Зупинись, озирнись,
дай їм час.
Не занурюйся,
Просто чекай.

Все на світі має кінець.
А в кінці починається нове.

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

Ліна Костенко

Чи стали твої дні короткими мов миті?
Чи то нестерпно так
життя загнало в кут?
Сьогодні ти живий,
а завтра, клац -
ракета.
І мить - не довша
аніж звук.

8 липня.
Київ

Пекучий день... лісів солодка млява...
смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку,
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Їй стане легше, певно. Як мені.

Ліна Костенко

Я знову прокинуся зляканим,
Я знову народжуся втомленим,
Минулим життям переповненим,
І буду так голодно плакати.

Я знову відкрию обидва ока,
Подивлюсь на тебе уперше знову.
Скажу тобі "мамо", як перше слово,
І наново зроблю найперші кроки.

Щоб знову, вже знаючи істину,
Сказати її всьому всесвіту,
А як не згадаю - то знов пройду
Дорогою дивних та вигнаних.

Бо так гидко жити у цих містах
Та серед людей, що не хочуть правди.
Я буду за неї вмирати завжди
І я буду жити в твоїх вустах.

І я віднайду свою істину,
І я віднайду твою родимку
І ти мені скажеш, що впоралась,
І я тобі скажу, що впорався.

Канал Автора 👇

https://t.me/revolutionoffreedom

Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

Василь Симоненко,
24.09.1962

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Ліна Костенко

***

твоє ім'я не про що мені не говорить
це декілька літер без змістовного сенсу
терміново потрібен номер фірми «Лакуна»
щоб усе повернути на своє місце

набридлі будинки, незмінна дорога
хтось чекає у черзі на свій улюблений фільм
я звик, я невинен, це так неважливо
що я відчуваю, і чи серце болить

неважливо щасливий я, чи похмурий
приймаюсь за щось, чи співаю що сили
напівзбудований міст ще чекає людини
яка у потрібний момент усе зрозуміє

а поки живу і не знаю такої
що у відчаї біля і все прочитає без слів
я чекаю на тебе, я сподіваюсь, можливо
ти десь поруч зі мною, але зараз мовчиш

Автор віршу:
https://t.me/virshiodnohopana

Крапля до краплі, прямує по склу.
Очі шукають тебе,
повз весну.
Я відриваю шматочок,
зі сну.
Чуєш?
я поруч,
Іди,
Обійму.

- Мені десять. Я жила в Маріуполі.
- Мені шість. Я жив у Чернігові.
- Мені три. Я жила у Гостомелі.
- Мені чотирнадцять. І я жив у Києві.
- Я вцілів і тепер живу в Любліні.
- А я дивом опинилась у Львові.
- Мене прихистили в Берліні.
- А я досі сплю в Тернопільській школі.
- Моя могила у дворах Ірпеня,
- А я так і лишився під Макаровим.
- А я тихе Сумське янголя,
- А я без руки. Мені поталанило.
- Я ніколи не побачу тата і маму.
- А я загубилася в потязі.
- Моєї школи позавчора не стало.
- А я сплю в зимовому одязі...
- А я народилась в метро.
- А мене з вогню виніс воїн...
- А мені прилетіло в вікно,
Але мама накрила собою.

Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю.

Василь Симоненко
15.01.1957

Я вірив в те - що не збулось,
Та не торкався навіть правди.
Обманював себе не раз,
Як жертва тої пропаганди.

Я бачив сни як на яву,
Тягнулись дні - немов жахіття.
Я малював тобі весну,
А ти сприймала все
Як
Лихоліття.

ниті між нами тонкі й невидимі
прірва між нами глибока і темна
довго долали ми хащі задимлені
аж зрозуміли що це даремно
довго в’язали мости ліанні
аж дов’язали драбину в небо
аж зрозуміли в своїй нірвані –

небо вже зайве його не треба
небу давно вже час помирати
нам вже давно – починати жити
канатохідці ми і акробати
і спайдермени невидимих нитей

Юрій Іздрик

​​вір живи роби

Ходить близько раптова смерть,
Навкруги нарізає все вужчі кола,
І чатує вона без упину
На цивільних і на військових,
На жінок і чоловіків,
І на хлопців, і на дівчат,
На бабусь і на дідусів,
І на їхніх маленьких внучат,
І на друзів, і на коханих,
На братів, на сестер, на рідних,
На хороших і на поганих,
І по духу близьких, й дуже різних.
Ходить близько та смерть раптова,
(не так вже лякає своя, як інших),
Із розрухою попід руку.
Хоч би більше лишилось ціліших
Душ, і тіл, тих, що бачили гірше.
Гірше смерті щось - чи буває?
Уявити, не знаючи, важко.
Але дійсним доповідаю:
Буває. Буває, пташко.

Та наступить новий світанок
Після темного цього часу.
Треба вірити, попри рану,
Що не заживає й не гасне.
Треба вірити, жити, робити,
І відрощувати нові крила.
Й Україну любити сильніше,
Як ще у житті не любила.
Любити її, як повітря, як воду,
І як сонце ранкове, як зорі.
Любити, і до останнього
Боротись за її волю.
Так буває, маленька пташко,
Що висока ціна у свободи.
Та ти вір, що усе буде добре,
Адже вільна ти, від природи.
Тож співай, і літай, і живи,
Хоч і горе утрати нещадно ламає.
Ти душу свою - збережи.
Бо ціннішого в світі немає.
Пригадай усе, чого прагнеш,
І цінуй усе, про що мрієш.
Україну у серці храни,
Молися, донать, і роби, що умієш.

Авторка: @Kraken_poetry

Я стерла всі рядки, написані про тебе
Їх бýло небагато, та не в тому суть
Моя любов пустила корені до неба
Твоя любов пустила в моє серце ртуть.. 👉 читати далі