вір живи роби
Ходить близько раптова смерть,
Навкруги нарізає все вужчі кола,
І чатує вона без упину
На цивільних і на військових,
На жінок і чоловіків,
І на хлопців, і на дівчат,
На бабусь і на дідусів,
І на їхніх маленьких внучат,
І на друзів, і на коханих,
На братів, на сестер, на рідних,
На хороших і на поганих,
І по духу близьких, й дуже різних.
Ходить близько та смерть раптова,
(не так вже лякає своя, як інших),
Із розрухою попід руку.
Хоч би більше лишилось ціліших
Душ, і тіл, тих, що бачили гірше.
Гірше смерті щось - чи буває?
Уявити, не знаючи, важко.
Але дійсним доповідаю:
Буває. Буває, пташко.
Та наступить новий світанок
Після темного цього часу.
Треба вірити, попри рану,
Що не заживає й не гасне.
Треба вірити, жити, робити,
І відрощувати нові крила.
Й Україну любити сильніше,
Як ще у житті не любила.
Любити її, як повітря, як воду,
І як сонце ранкове, як зорі.
Любити, і до останнього
Боротись за її волю.
Так буває, маленька пташко,
Що висока ціна у свободи.
Та ти вір, що усе буде добре,
Адже вільна ти, від природи.
Тож співай, і літай, і живи,
Хоч і горе утрати нещадно ламає.
Ти душу свою - збережи.
Бо ціннішого в світі немає.
Пригадай усе, чого прагнеш,
І цінуй усе, про що мрієш.
Україну у серці храни,
Молися, донать, і роби, що умієш.
Авторка: @Kraken_poetry
