Храм поезії

в нас залишився тиждень

***
Кричу імʼя твоє на вухо сусідам зверху і знизу
Поки то я
То ти,
зверху і знизу
Будемо міняти позиції,
Що доведеться шукати милиці
Й дисками ватними змивати тушшю
Й хіттю
Очі замилені
Вже відчуваю цю гіркоту прослинену
Ковтаю
Чому ні?
То зверху, то знизу я
Ковтаю
Чому ні?
То зверху, то знизу ти
Ловиш мої ліниві і ніжні
Книжані доторки з вокалізмами
Коли то зверху, то знизу
Кричу імʼя твоє на вухо
Сусідам
Й вони,
Чують концерт
Граєш партії лиш нові
Я — гітара твоя
І ми
Чергуємо каподастр
Рухаємо на лади,
Кричу піснею імʼя твоє
Зверху й знизу
Чутно всім,
Як заграли мажорні ми…

@poetrypozharska

#роніка

Upd. 47 людей

Увага!!!
Розшукую 49 людей, які задонатять по 50 грн!
Знайдіться!
Ставте сердечко, якщо це ви!
https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf

Творчого вечора, альтернативники 👋🏼

Ваша улюблена рубрика #творче_завдання ✍🏼 повертається! 🎉🥰🥳

До вашої уваги Нуарна виставка, що налічує аж 100 експонатів для вибору 🖼️


🪶 Ваше завдання: написати віршовий або прозовий твір (до 5-6 сторінок) за мотивами однієї з ілюстрацій Нуарної галереї (за вашим вибором).
❗І найголовніше: у роботі має обов'язково простежуватися ТРАНСФОРМАЦІЯ (ментальна або фізична) ліричного героя/героїні (для поезії) чи одного з персонажів (для прози й ліро-епосу).


🎁 Кожен, хто здає твір, отримує:
   🥁 публікацію
   🥁 ідейно-художній аналіз від мене та Мурки
   🥁 шанс "підзаробити" трохи бонусів до другого сезону поетичного квесту "Ігри Несписаних" (будуть нагороджені автори найкращих робіт)

📖 Роботи здавайте Колекціонерці Фантазій 📚 Кількість творів від одного автора — необмежена. Дедлайн — через місяць 🌙

Чекатиму з нетерпінням ваших робіт 🥰🔥

Надхнення 💜🩵

мені так самотньо,
наче я — ровер “Curiosity” на поверхні Марсу
шукаю сліди життя, що давно згасло
у цілковитій тиші іржавих пейзажів
роблю селфі свого іржавого корпусу
гарячково вимірюю коливання метану
від пів тисячних відсотка до ще менше
ніби сподіваючись знайти пульс
на зап’ястку мертвої планети

мені так самотньо,
наче я — привітання мертвою мовою,
записане на золоту платівку “Вояджера”,
блукаючого по глухих околицях Сонячної системи,
давно за межами геліосфери і сподівань
знайдіть і почуйте мене, інопланетяни
знайдіть і почуйте мене, хоч хтось

мені так самотньо,
наче найближча людина не за стінкою кімнати,
а за мільйони паралакс-секунд,
і контакт давно втрачено
я в’язну в тягучій темній матерії,
і найближча людина не чує, як я плачу —
вакуум гасить звукові хвилі

зрештою, мої сльози висушує
потік іонізованої плазми,
який ніжно кличуть сонячним вітром
але ми-ж то знаємо:
немає ніякої ніжності
немає ніякого контакту
є тільки кімната у ведмежому куті Всесвіту
а крок до сусідньої кімнати,
як і прохання про допомогу —
маленький крок в очах людства,
але величезний стрибок для мене

квітень 2024

Сьогодні все до банальності просто:
ти вирізав любов хірургічним ножем,
із серця свого ти вирізав щем.

Ти легко і швидко обтяв мої крила,
і так професійно наклав усі шви.
Бо вирішив ти, що я — то Даліла,
і гірше за смерть — мені жити без крил.

Ти залишив мене розбиту і кволу
битись в агонії ще тисячі днів,
щодня умирати і жити - по колу,
як титан, що розгнівав богів.

@yapenumbra

#ірен_нокс

мереживо часу в плацкарті густе, аж скляне
вагон поміж станцій як поміж планет
у вікнах брудними мазками написане небо:
вечірня заграва (ти ж дивишся? де би ти не…)

маршрут в Севастополь, нас купа, нас двадцять
в одному купе, і чотири гітари на варті
заде́рикувато дуркуємо, хто б нас не сварив
нам кожен за двадцять здається страшенно старим
вагон нас ненавидить! (заздрять нам просто)
…ми теж колись станем нудними дорослими?..
ні! потяг летить, розриваючи миті на клаптики
десята космічна – тепер ми навіки-віків старшокласники
це наш вагон, наша ніч, ми – повелителі Всесвіту
ніколи нікого не слухаєм! (чуєш, нам все одно)
теорію струн транформуємо гучно у практику
ми стільки ще всього хочемо, стільки прагнемо
а зараз – співати (бліін, знову порвали струну),
тоді – крадькома цілуватись, коли всі заснуть

заснуть астронавти на верхніх полицях,
як діти в притулку – куди ми? коли це скінчиться?
об’єднані Шляхом Молочним і все ще самотні
смієшся: хіба я, по суті, хоч щось знати можу
про
самотність? дитина вербових сережок і серпня
дитина любові в футболці ОЕ (знайшла серед
ганчір’я у ятках місцевого ринку “Юність”)

лишилась остання непройдена дещиця дюймів
до себе; ми – сплячі галактики верхніх поличок
хай потяг несе нас крізь зоряне море спекотного липня
крізь темні поля порожнечі нехай мій вагон долетить
туди, де чекаєш на мене доросла вражаюча
ти

17.07.24

Святкую перше місце у конкурсі «Юність»🥹❤️

Друзі, вже багато хто знає, тож можна спойлерити назагал)

21 грудня ми плануємо благодійний ярмарок

Хто робить крафт і хоче взяти участь — пишіть мені або @ioshhi

Хто має таких знайомих — поділіться контактами, будь ласка

🌾🕯️🍞

Я іду поміж трав,
там, де хтось помирав,
неодмінно хтось жив
серед війн, поміж жнив.

Тихо йду по стерні —
крики впали до ніг,
пар над ставом застиг,
сформувавши хрести. 

Під землею — скарби
тих, хто бачив Сибір,
колоски тихо крав,
щоб померти між трав.

Над землею — слова,
хтось колись їх стирав
і казав: «Це брехня», —
щогодини, щодня.

Чую/п’ю ці слова,
мов брунатний узвар.
Чуєш біль голосів?
Свічку час загасив. 

З правди зріють плоди
у дерев молодих,
щоб не впали між трав,
там, де світ помирав.

Олена Галунець

@virshoplitkarka 🚢

#олена_галунець

Я неймовірно вдячна і щаслива за такий подарунок від Олесі❤️

Крихка омана сніжних мантій листопада —
Сльозами скотиться гіпюрове вбрання.
Завчасно грудень чорнобривці обійняв.
Бо хто там знає, що зустрітися завадить?

Вихриться листячко у білих простирадлах.
Та ікебани оживляються на пнях.
Крихка омана сніжних мантій листопада —
Сльозами скотиться гіпюрове вбрання.

Хай увірвалися в буденність канонади,
Постійно змінюються корені рівнянь,
Що у житті готує з казкою нам яв.
Та серед мороку часів така відрадна
Крихка омана сніжних мантій листопада.

#рондель, #поезія, #осінь

яка гарна зачіска

ЮНІСТЬ ФРЕНКІ

весна минула з димом і вином.
у цьому місті щось було негоже.
тут наша юність – біла, як фантом,
просила прикурити в перехожих.

життя було не наше, як в кіно,
ми всі застрягли між вогнем і Богом.
на ранок проклинаючи його,
ми ввечері верталися до Нього.

і ми то гнили, то горіли знов
і у безодню на шляху летіли.
єдине, що лишалося, - любов,
але й вона роз’ятрювала крила.

плодили жарти вже минулих днів,
курили найдешевші сигарети,
а все ж для когось – схожі на богів -
здавались в юності своїй безсмертні.

а смерть ж минає. як життя. як сон.
любов і крила розривають тіло.
весна минула з димом і вином.

цілуйте кого взимку не посміли.

Привіт!

триває набір на поетичний конкурс Зима близько

тут умови конкурсу

Твоє волосся в перший день знайомства
Нагадувало стиглі клементини.
Відбилася годинником настінним
На кухні маминій затишна шоста —
Проникла ти крізь панцир мій дорослий.

Від кавунового до барв бургунді
На пасмах вигравали місяцями,
Тим часом всесвіт проростав між нами —
Та скрижанів, на жаль, з початком грудня.
Ми думали чомусь, що всемогутні.

Упізнавав я зародки зажури:
У вплетених у сині коси мушлях,
У клятвах, що твій біль скороминущий,
У сукнях завеликих, втім, ажурних —
Усіх, крім мене, мала ти за дурнів.

Воліла бути схожою на море —
Натомість в смоляний пірнула раптом.
Я бачив і спинити був нездатний,
Мов в прірву, зазирав у душу хвору
В надії, що ти колір свій відтвориш.

Твоє волосся в другий рік взаємин
Відтінків набуло весняно-м'ятних.
Ти рештки меж і зайвої помади
Із себе стерла наче щось нікчемне.
Змінила сенс. Насамперед — для мене.

@the_poemed_one

#завіршована

***
Усі вдома,
ну а може і не всі.
Усвідомлюй,
як на цукор сипле сіль
хтось нерідний,
ну а може і свої.
Пульс нерівний,
почерк ніби хтось споїв.

Список істин
залишає світлий щем.
Alta vista
під невидимим дощем.
Сни — рідини,
висихають, як світи.
Ти — з родини
Божевільних і святих.

Йди босоніж,
не торкаючись землі.
Від безсоння
ранок ледве не зомлів.
Хто зарадить?
Чий непотріб грає в сенс?
Все заради
порожнечі, де є все.

@asyashevtsova_txt

#ася_шевцова