Old York Times

🇩🇪Політичний спадок Ангели Меркель катастрофічно не витримав випробування часом

За часів першої адміністрації Трампа багаторічна канцлерка Німеччини була улюбленицею лібералів з усього світу — втіленням витримки, спокою і компетентного менеджменту. 

Але їй не вдалося довго спочивати на лаврах. Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну через кілька місяців після завершення правління Меркель. Одразу стало очевидно, що політика умиротворення агресора з 2014 року була колосальною помилкою.

Зараз Меркель згадують також і інші прорахунки. Як підсумовує The Economist:
«У геополітичному плані вона залишила країну з уже відомою трійцею небезпечних залежностей: нездатність захистити себе без Америки, проблеми зі зростанням без експорту до Китаю, залежність від російського газу для підтримки роботи промисловості. Оцінка успішності в економіці ще нижча: 16 років тупцювання без реформ знову зробили Німеччину економічно хворою людиною Європи».

У кінці листопада у світ вперше вийшли мемуари Меркель. Зазвичай мемуари політиків — це одночасно спосіб гарно заробити і спроба покращити свою репутацію та утвердити власний наратив про свій політичний спадок. Утім, ранні відгуки показують, що Меркель вдалося лише перше, але не друге. У книжці вона багато фокусується на дрібних деталях і здебільшого не визнає своїх помилок. 

За словами оглядача The Guardian, «у мемуарах детально описано безліч проблем, з якими вона зіткнулася, починаючи з фінансової кризи 2008 року і закінчуючи ковідом, але вона старанно уникає висновків та аналізу».

Українською мовою хороший огляд мемуарів зробили в Бабелі. Як пише автор, «російсько-українській війні Меркель присвятила багато робочих днів і сторінок книжки — але, схоже, природи цього конфлікту так і не зрозуміла».

🇺🇸Чотири думки про перші результати виборів у США

1. 🙃

2. Трамп не лише виграє вибори, він виграє їх досить впевнено. З високою ймовірністю також набере більше голосів виборців — вперше у своєму житті.

3. Попри все, зрештою ситуація досить стандартна, якщо подивитися на глобальний тренд — непопулярна партія при владі програла опозиції, яка асоціюється з кращим економічним становищем країни. Якби від республіканців балотувався не Трамп, а умовна Ніккі Гейлі, вони б виграли із значно більшим відривом.

4. Складно передбачити, що перемога Трампа означає для України. Ймовірно, не повну катастрофу, але й нічого хорошого. Утім, до інавгурації ще два з половиною місяці — будемо стежити за тим, що буде відбуватися до завершення каденції Байдена.

​​Як боротися з Ukraine fatigue?

The Ukrainians і Lviv Media Forum зробили дуже цікавий проєкт «Як здобувати друзів для України» — перспектива сімнадцяти людей, які комунікують про Україну за кордоном.

Раджу почитати повністю, але також кілька цікавих цитат👇

▪️Олександра Матвійчук, голова «Центру громадянських свобод»:
🗣«…важливо пропонувати іноземцям дії. Коли ти чуєш історії, які тебе турбують, і не розумієш, що ти з цим маєш робити, то рано чи пізно закриваєшся. Інакше це стає постійним сеансом мазохізму, знущанням із самого себе. Коли ж українці пропонують долучатися до навіть простих дій у будь-яких напрямах — чи то кампанії за надання F-16, чи то акції за звільнення полонених, — це повертає людям відчуття контролю. А відчуття, що вони все ж таки можуть впливати на ситуацію, робить їх відкритішими».

▪️Леся Оробець, яка лобіює надання Україні протиповітряної оборони:
🗣«… гарною тактикою є говорити не про нашу реальність, а про їхню. Про їхні інтереси й безпеку. Наприклад, виробництво шахедів насправді є проблемою для всіх правоохоронних органів, які борються з тероризмом. Адже шахед — ідеальна зброя терориста, яку можна збирати будь-де. Хто міг подумати на початку війни, що держава, в якої понад 15 ракетних програм, обере для атак зброю терористів.

Ми комунікуємо з урядами інших держав, що це — потенційна загроза для них. Ось, подивіться на цифри зростання виробництва ракет у Росії. Питання: для кого вона готує цей сюрприз? Наступне питання: що ми з цим можемо зробити? Як зупинити їхнє ракетне виробництво? Ми говоримо: подумайте про себе і власну безпеку, про те, чим це для вас закінчиться. І що більше російських дронів залітає в Польщу і в Румунію, то більше вони готові слухати. Це раптом стає “про них”».

▪️Люба Шипович, яка лобіює підтримку України у США:
🗣«Після новорічної заяви Путіна, що росіяни цього року планують випробувати сім типів міжконтинентальних ракет, я почала розказувати про це американцям. Нагадувала, що Україна і Росія на одному континенті, а міжконтинентальні ракети літають між континентами. Американці мають живі спогади Холодної війни, тому це розуміють.

Ньюйорківцям я розповідаю, що якщо буде якась ціль у США, то це точно Нью-Йорк. Теракт 11 вересня для них — болюча тема. Вони знають, що в один день дві тисячі людей можуть вбити посеред міста. Коли люди починають співпереживати й розуміти, що те ж саме може статися з ними, тоді виникає бажання допомогти та зупинити це…

Я вирішила для себе бути щирою. Інколи можу змінювати риторику: республіканцям показую фотографії знищених церков і розповідаю, як росіяни катують священників. А демократам — фотографію активіста організації “Точка опори” Віті Пилипенка: “Дивіться, у нас там ЛГБТ-спільнота воює, а не ходить на прайди, бо зараз ми всі об’єднані у боротьбі з ворогом”»..

Як японці намагаються зберегти історичну пам'ять, щоб зробити світ безпечнішим
Тематичний #OldYorkTimes_архів з 2020 року до цьогорічної Нобелівської премії миру

Бомбардування Хіросіми і Нагасакі — єдине в історії бойове застосування ядерної зброї. Воно допомогло завершити Другу світову війну, але від нього постраждали сотні тисяч мирних людей.

Жертви цієї трагедії ще є в живих, але їм здебільшого вже під 90 років. Японці бояться, що зі смертю останніх жертв людство втратить потужний голос проти застосування ядерної зброї.

Тому вони намагаються зберегти живу історичну пам'ять про ядерні бомбардування. Розповідаємо про оригінальний спосіб, який вони для цього використовують.

⏱Час на прочитання — 5 хвилин

https://telegra.ph/Japan-Historical-Memory-09-12

Всім привіт!
На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Останні два роки я майже не пишу тут постів, цей канал живе на плечах Антона, співзасновника каналу та мого брата. Я фокусую свою увагу на розвитку The Kyiv Independent, найбільшого англомовного видання України.

Минулого тижня мені виповнилося 25 років. Найкращий спосіб відсвяткувати – підтримати ЗСУ.

Збираю 100 тисяч на РЕБи для Азову. Це частина їхнього великого і найпріорітетнішого збору на 100 мільйонів. РЕБи допоможуть значно ефективніше глушити ворожі дрони. Серед тих, хто підтримає збір, розіграю чудовий азовський кулон ручної роботи, який команда Азова передала для цього збору.

Ми вже зібрали 95 тисяч, залишилося ще дуже трошки. Буду дуже радий, якщо ми закриємо цю банку силами читачів Old York Times ✊

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7XpvB3gMpo

6 найкращих статей за 6 років Old York Times

Учора нашому проєкту виповнилося шість років. Якщо ви з нами весь цей час — дякуємо! Якщо знайшли нас недавно, ось шість улюблених матеріалів від нас і про нас за кожен рік існування каналу і розсилки:

▪️ 2018 рік — що пошукові запити Google розповідають про природу людини (читати)
▪️ 2019 рік — чому Олімпійські ігри змушують японців задуматися про свою національну ідентичність (читати)
▪️ 2020 рік — кілограм сушених бобів за щеплення дитині: як боротися із глобальною бідністю (читати)
▪️ 2021 рік — про феномен абсурдних робіт (читати)
▪️ 2022 рік — чому так багато російських генералів загинули в Україні (читати)
▪️ 2023 рік — профайл нашого проєкту від «Медіамейкера» (читати)
📌Сподіваємося, що найкращий матеріал за 2024 рік ще попереду

​​Головна тема вчорашнього дня у медіапросторі ЄС — велика доповідь Маріо Драґі, колишнього очільника європейського центробанку і прем’єр-міністра Італії, про майбутнє конкурентоспроможності Євросоюзу.

Європа все більше відстає від США Китаю в темпах інновацій та економічного росту. Це вже давно не секрет, але дослідження Драґі — це чітке визнання проблеми на найвищому рівні. 

Як підсумовує The Economist:

🗣«Хоча Європа давно бідніша за Америку, її громадяни традиційно не надто переймалися цим... Але, як наполегливо наголошує Драґі, світ навколо Європи змінився, і відсутність зростання та інновацій на континенті стала загрозою для його способу життя...

Теза Драґі підтверджується низкою змін, зокрема тим, що решта світу більше не грає за правилами ЄС. На чолі з Америкою та Китаєм країни використовують протекціоністську політику, щоб дати перевагу власним фірмам. Європа боїться, що вона програє в економічному плані, якщо її компанії не зможуть витримувати конкуренцією. Вона також ризикує стати залежною від іноземних ланцюгів постачання, в яких Китай хоче домінувати, наприклад, рідкоземельних металів, або до яких майбутній американський уряд може одного дня обмежити їй доступ… як-то до передових технологій.

...У передових технологіях, таких як штучний інтелект, Європа, схоже, ще більше відстає. І в міру того, як ці технології поширюються на все більше секторів — згадаймо хоча б безпілотні автомобілі — потенціал Європи для інновацій ще більше зменшуватиметься. Дорогі енергоносії додатково ускладнять залучення передових фірм у майбутньому».

Драґі не лише констатує проблему, а й викладає детальний план, як її можна виправити. Але питання, чи вистачить європейських лідерам політичної волі його втілити.

Навряд чи ви проведете цей день за читанням повного 400-сторінкового звіту, але раджу почитати:
▪️ Аналіз звіту від The Economist (~6 хвилин на прочитання)
▪️ Матеріал Politico про п’ять основних тез зі звіту (~5 хвилин) і переказ цього матеріалу українською від Forbes

🪖 Не зловживати прикметником "стратегічний" в контексті російсько-української війни радить у своєму свіжому огляді Філіпс О'Браєн. Він - автор кількох книг із військової історії, професор стратегічних досліджень шотландського університету Сент-Ендрюс.

Раджу по можливості прочитати весь текст. Я ж наведу тут кілька тез. Вони можуть здатися вкрай жорсткими, але до них варто ставитися саме як до ширшого погляду зі сторони на перебіг російсько-української війни.

Схоже, до цього тексту професора О'Браєна спонукали статті в західних медіа, в яких ідеться про стратегічну важливість Покровська. Ситуація на Покровському напрямку на Донеччині, нагадаю, загострилася в серпні.

О'Браєн наголошує: "стратегічний" означає щось настільки важливе, що може істотно змінити довгострокове планування і ведення війни.

"Хочете приклад? Київ має стратегічне значення. Це найбільше українське місто, місце базування уряду та об'єктів військової промисловості тощо. Так само можна було б сказати і про Харків - через його розмір, промисловість, історичне значення", - пише історик.

"Стратегічний" - це необов'язково про географію. Якщо Україна зможе знищити великий відсоток російського видобутку нафти, це матиме стратегічне значення. Так само можна сказати про ситуацію, в якій Росія знищує здатність України взимку виробляти електроенергію.

О'Браєн наводить за приклад цілу низку заголовків у західних медіа, де слово "стратегічний" свого часу вживали щодо таких населених пунктів як Бахмут, Авдіївка, Нью-Йорк, Торецьк та Часів Яр.

"Жодне з цих місць і близько не має «стратегічного» значення. Сєвєродонецьк, Бахмут і Авдіївка були захоплені росіянами ціною величезних витрат, і вони мали невеликий вплив або зовсім не впливали на здатність України вести далі війну", - пише він.

За словами професора, зловживання західних медіа цим словом створює ілюзію, нібито Росія - це величезний каток, який один за одним стирає міста стратегічного для України значення.

З іншого боку, західні медіа вкрай рідко вживають слово "стратегічний", коли пишуть про українську військову операцію в Курській області Росії - це частіше подано, як великий ризик із боку України.

Складається враження, що Росія має беззаперечну перевагу і в будь-який момент зможе відбити захоплену українцями територію. Як приклад, професор О'Браєн наводить нещодавній заголовок The New York Times.

О'Браєн натомість наголошує: чим довше українці лишатимуться на захопленій російській території, тим більшим викликом для росіян буде спробувати цю територію відбити.

Професор окремо зупиняється на ситуації на Покровському напрямку, описуючи її як вкрай складну. Водночас він пише, що хибним є припущення, що Україні варто було б зосередити сили на обороні Покровська замість того, щоб кидати частину з них на захоплення територій в Курській області Росії. "Так, це могло б трохи сповільнити російські атаки. Але тоді українці втратили б переваги, які отримали під час наступу на Курську область", - додає він.

О'Браєн пише: нинішня ситуація набагато більше в інтересах України, ніж здається. "Україна втратила частину території на Донбасі, але окупувала набагато більшу частину самої Росії. Ця операція також викрила порожнечу російських ядерних погроз, забезпечила більше захисту для Сум тощо", - зазначає він.

Окремо професор О'Браєн зупинився на нещодавніх масованих ударах України по території Росії, які включали, серед іншого, енергооб'єкти та нафтопереробний завод у Московській області. Тут, пише він, дійсно може йтися про стратегічне значення таких дій для подальшого перебігу війни.

Якщо такі атаки відбуватимуться частіше, це може вплинути, наприклад, на переорієнтацію російської системи ППО. Росія настільки велика країна, що вона не здатна захистити всі свої об'єкти інфраструктури. А якщо та ж Москва регулярно потерпатиме від ударів, це серйозно похитне негласну обіцянку Путіна, що розв'язана ним війна ніяк не змінить усталений спосіб життя більшості росіян.

The New York Times написали про розквіт поезії в Україні під час війни. «За останні два роки поети стали одними з найпопулярніших голосів нації. Їхні вірші відображають гострі емоції війни та глибоко резонують із виснаженим населенням».

Мережа книгарень «Є» продала у 2,5 рази більше книжок сучасної поезії в перший рік війни, ніж у 2021 році. Великі видавництва на кшталт Vivat і «Наш Формат» вперше в своїй історії почали видавати вірші, пишуть автори статті. 

«У Києві не минає й тижня без видання поетичної книжки чи публічного читання. У травні Сергій Жадан, один з найвідоміших українських письменників, заповнив спортивний стадіон [Палац спорту] шанувальниками на поетичному вечорі».

Багато із популярних поетів зараз служать у ЗСУ. Крім того ж Жадана, NYT згадує Ярину Чорногуз, яка цього року отримала Шевченківську премію за збірку віршів, які написала перебуваючи на передовій. Поет і військовий ЗСУ Дмитро Лазуткін теж отримав премію — за збірку, яку написав до повномасштабної війни.

Нове покоління українських поетів формує майбутнє літературний пантеон України — але їм до цього ще потрібно дожити. NYT цитує підрахунки PEN, за якими з початку великої війни загинули понад 100 митців. (Інший проєкт нарахував понад сотню лише серед письменників, поетів і перекладачів).

Однак війна принесла також бум аматорської поезії. «Багато звичайних українців також почали писати вірші, щоб висловити свої почуття... Є навіть урядовий сайт, куди люди можуть завантажувати свої вірші воєнного часу, щоб залишити слід для майбутніх поколінь. Наразі туди подали понад 37 000 віршів».

▪️ Читати повну статтю (~5 хвилин)

Чим пояснити успіхи української паралімпійської збірної
Тематичний #OldYorkTimes_архів з 2021 року

З початку нульових раз на кілька років українські і міжнародні медіа згадували про паралімпійську збірну України — і запитували, чому вона настільки успішна пропорційно до своїх ресурсів та до української олімпійської збірної. Після минулих літніх Паралімпійських ігор про це написали The New York Times.

На Паралімпійських іграх у Токіо 2020 (які пройшли у 2021 році) Україна здобула 98 медалей і посіла п'яте місце у медальному заліку. Країни, які зайняли вищі місця, мали значно більші делегації. При цьому олімпійська збірна України далеко не настільки успішна.

Автор статті пояснює успіх програмою «Інваспорт», за якою спортивні школи та спортивна інфраструктура для людей з інвалідністю працювали у кожній області України. Її розробив Валерій Сушкевич, який майже 30 років очолює Національний паралімпійський комітет України (а ще багато років був депутатом Верховної Ради, а зараз є Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю).

Імовірно, ширша причина — історично обмежені можливості для людей з інвалідністю в Радянському Союзі й пострадянській Україні: спорт став однією із небагатьох можливостей вирватися вперед.

З іншого боку, зараз трохи допомагає більше загальної уваги до паралімпійського спорту — наприклад, кілька років тому телеканали почали показувати Паралімпійські ігри наживо, а фінансові бонуси за медалі для паралімпійців збільшилися у кілька разів.

▪️Читати повну статтю (~5 хвилин)
📍Читайте також: україномовна стаття на цю тему від BBC з 2016 року (~4 хвилини)

​​🎧Що послухати про книжки та бізнес
#реклама

Подкаст Юри Гнатюка «Flow: про книги, бізнес та ідеї» із перших же епізодів увірвався в український топ і очолив його. Юра — український IT-підприємець і автор популярного телеграм-каналу про бізнес.

У подкасті з кожної книжки Юра виділяє думки, ідеї та реально практичні ідеї, які можна використовувати в житті та роботі. І найголовніше: як це адаптувати до українських реалій.

Ось три приклади:

🎧 Як використовувати концепт Насіма Талеба «Антикрихкість» у бізнесі та житті? → слухати

🎧 Чого можна навчитись у Чарлі Мангера — правої руки Воррена Баффета? На основі збірки лекцій, есе та промов відомого інвестора → слухати

🎧 Як перетворити звичайні моменти на надзвичайні результати? Практичні поради з книги «Clear thinking» Шейна Перріша → слухати

Слухайте подкаст на всіх популярних платформах:

Чотири думки про Телеграм

На фоні арешту Дурова усі з новою силою заговорили про те, наскільки безпечно використовувати Телеграм. Тому чотири тези на цю тему:

1. Телеграм — менш безпечний месенджер, ніж WhatsApp чи Signal. Тут немає наскрізного шифрування (end-to-end encryption) для всіх чатів, і повідомлення дефолтно зберігаються на сервері Телеграму. Це робить його зручнішим, але менш захищеним. Телеграм не варто використовувати для того, щоб передавати чутливу інформацію.

2. В Україні Телеграм став таким собі supper-app, який одночасно платформа для особистого спілкування, робочий месенджер, місце споживання новин, продажів і так далі. Занадто сильно покладатися на один сервіс небезпечно, незалежно від того, чий він. Треба думати над тим, щоб мати альтернативи і бекапи найважливішої інформації.

3. Попри це поки я не бачу аргументів відмовлятися від використання Телеграму загалом.

4. Але якщо ви особисто хочете видалити Телеграм чи менше ним користуватися — читайте нас натомість в форматі імейл-розсилки. 

📍Щоб не зраджувати нашій традиції і порекомендувати англомовну статтю на тему — можете почитати / подивитися інтерв’ю зі мною про Телеграм для медіа, яке зробило видання про медіа MX3 минулого року.

🇺🇸🇺🇦Що потенційне президентство Камали Гарріс означатиме для України і Європи?

Гарріс має чітку проукраїнську позицію, але у неї значно менше зовнішньополітичного досвіду, ніж у Джо Байдена. Це хвилює європейських лідерів, які побоюються, що Європа може бути менш пріоритетною для Гарріс.

Утім, як пише Politico, європейців трохи заспокоїло обрання Тіма Волза на роль кандидата у віцепрезиденти.

Як писала «Європейська правда», Волз, наразі губернатор Міннесоти, є надійним другом України. «Один з найкращих показників того, що Волз справді перейнявся підтримкою України і виявився активним у цьому, — це те, що його штат одним із перших обірвав усі економічні зв’язки з державою-агресором [на початку 2022 року]».

Другий привід для оптимізму — фігура Філа Ґордона, який зараз є радником із національної безпеки Гарріс як віцепрезидентки. Якщо його керівниця виграє вибори, він ймовірно займе впливову позицію радника президента із нацбезпеки.

Politico зробили профайл Ґордона — європеїста, який вивчав Францію і десятиліттями працював над європейськими питаннями в американському уряді. Як пишуть авторки статті, «наявність Ґордона на високій посаді у сфері національної безпеки… залишає певну надію на те, що ні Європа, ні Україна не залишаться поза увагою в міжнародному порядку денному Гарріс».

Гарріс все ще цілком може програти вибори, але шанси виграти в неї значно вищі, ніж були в Байдена.

🇮🇹🇪🇸🇬🇷🇵🇹Південноєвропейські країни традиційно були економічними аутсайдерами в Євросоюзі. Однак, як пише The New York Times, останнім часом вони вирвалися вперед і навіть обігнали у темпах росту традиційних лідерів на кшталт Німеччини.

У 2023 році Греція, Іспанія та Португалія зростали вдвічі швидше, ніж у середньому по єврозоні. Італія також показала хороші результати.

🗣«Після років міжнародної допомоги та жорстких програм економії південноєвропейські країни здійснили важливі зміни, які залучили інвесторів, відновили економічне зростання та експорт, а також зменшили рекордно високий рівень безробіття.

Уряди скоротили бюрократичну тяганину і знизили корпоративні податки, щоб стимулювати бізнес, і проштовхнули зміни на своїх ринках праці, зокрема спростили для роботодавців процес найму і звільнення працівників та зменшили широке використання тимчасових контрактів…

Південні країни також зробили ставку на сферу послуг — особливо туризм, який приніс рекордні доходи після закінчення ковідних обмежень…»

Натомість Німеччина, традиційний лідер, показує значно гірші результати з початку повномасштабного російського вторгнення:

🗣«Десятиліттями Німеччина стабільно зростала, але замість того, щоб інвестувати в освіту, діджиталізацію та інфраструктуру в роки буму, німці розслабилися та допустили небезпечну залежність від російських енергоносіїв та експорту до Китаю.

Результатом стали два роки майже нульового зростання, в результаті чого країна опинилася на останньому місці серед країн “великої сімки” та єврозони [за темпом росту економіки]».

Звісно, йдеться лише про рівень зростання. За обсягом ВВП Німеччина залишається лідером у Європі, і її економіка приблизно така ж за розміром, як економіка Італії, Іспанії, Португалії та Греції разом взятих.

Утім, пише NYT, у південноєвропейських країн хороші шанси продовжити зростати, якщо їхні уряди будуть продовжувати грамотну економічну політику.

▪️ Читати повну статтю (~6 хвилин)

🌍Три жінки на чолі Європи

Європа зараз у складній ситуації: Росія продовжує війну в Україні, популісти набирають популярності, а у Трампа хороші шанси виграти президентські вибори у США.

Як писав The Economist у травні, успіхи континенту значною мірою залежатимуть від трьох жінок, які є серед найвпливовіших політичних лідерів у Європі:
🇪🇺 Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії;
🇮🇹 Джорджія Мелоні, прем’єр-міністерка Італії;
🇫🇷 Марін Ле Пен, очільниця популярної французької популістичної партії «Національне об'єднання».

Урсула фон дер Ляєн очолює Єврокомісію з 2019 року (і недавно була переобрана на другий термін). «Вона гарно справилася зі своєю роботою:  сформувала потужну колективну відповідь ЄС на путінську агресію і допомогла поглибити європейську інтеграцію у вирішальний момент, наприклад, просуваючи новаторську програму випуску спільних облігацій».

У Джорджії Мелоні дещо суперечливий бекґраунд. Вона права популістка, але при цьому підтримує Україну і веде прагматичну зовнішню політику. «Її партія веде культурні війни у внутрішній політиці, але в питаннях безпеки та економіки вона керує Італією практично».

Марін Ле Пен — найбільш небезпечна фігура. «Ле Пен спробувала змінити свій імідж і перетворитися на мейнстрімну фігуру, але не обманюйте себе. За її спиною давня історія ксенофобії та підлабузництва до Росії».

Як стверджує стаття, для успіху Європи потрібна сильна коаліція центристів: Урсула фон дер Ляєн має поєднати зусилля з Джорджією Мелоні для того, щоб мінімізувати вплив Марін Ле Пен.

▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)

📍Стаття вийшла два місяці тому, ще до виборів Європарламенту і несподіваних парламентських виборів у Франції. Погана новина з того часу: «Національне об'єднання» Ле Пен отримало більше місць в обох парламентах. Хороша новина: у Європарламенті збереглася проукраїнська більшість, а у французькому парламенті партія Ле Пен у підсумку показала значно гірші результати, ніж очікувалося за результатами першого туру.

🇺🇸 Чотири думки про американські президентські вибори після виходу Байдена

1. Скоріш за все, кандидаткою від демократів стане віце-президентка Камала Гарріс. Формально демократи оберуть кандидата на своїй конвенції через місяць, й інші політики можуть висувати свою кандидатуру, але поки немає жодної іншої очевидної фігури, навколо якої вони могли б об’єднатися. Камалу Гарріс уже підтримав сам Байден, багато ключових політиків і великих донорів.

2. Гарріс — не ідеальна кандидатка у вакуумі, і вона все одно трохи програє Трампу в опитуваннях, але на цьому етапі у неї значно більше шансів виграти вибори, ніж було у Байдена.

3. Передвиборча кампанія Трампа була майстерно збудована навколо іміджу Байдена як кволого старця. Зараз їм доведеться перепродумувати свій підхід.

Гарріс майже 60 років, але цього не скажеш не заглядаючи в її біографію — вона виглядає молодою і енергійною, особливо на фоні Байдена і Трампа (якому під 80 і який тепер найстарший в історії кандидат у президенти США від великої партії).

4. Гарріс поки що відносно мало займалася питанням України і загалом має менше досвіду в зовнішній політиці (на відміну від того ж Джо Байдена, який очолював в Сенаті комітет із міжнародних відносин ще 20+ років тому і займався Україною на посту віце-президента в адміністрації Обами).

У передвиборчій риториці її позиція щодо України, мабуть, не відрізнятиметься від позиції Байдена. Чи зміниться політика і як, якщо вона виграє вибори — це вже інше питання, за яким треба буде стежити.

​​🇳🇱 В Україні ми думаємо, як змотивувати більше людей споживати контент англійською. У Нідерландах протилежна проблема — як заохотити молодь більше вживати рідну мову, а не англійську. 

У The New York Times недавно вийшла цікава стаття про це в контексті книжкового ринку. У Нідерландах, а також скандинавських країнах і Німеччині, усе більше молодих покупців надають перевагу англомовним оригіналам, а не місцевим перекладами.

🗣«Видавці в цих країнах, а також агенти в Сполучених Штатах і Британії стурбовані, що це може підірвати ринок перекладених книг, що означатиме менше грошей для авторів і менше можливостей для них публікуватись за кордоном».

Як завжди, у всьому винен ТікТок:

🗣«Останніми роками продажі англійською мовою зросли, частково тому, що книги вірусяться у соцмережах, особливо в TikTok. Продавці книг у Нідерландах кажуть, що багато молодих людей надають перевагу книгам англійською мовою з оригінальними обкладинками, навіть якщо нідерландська є їхньою рідною мовою, тому що це ті книги, які вони бачать і постять у BookTok [книжковий сегмент TikTok].

У деяких книгарнях Амстердама у відділах для молоді представлені переважно англомовні книжки та лише кілька варіантів голландською мовою».

Ця стаття нагадала мені про суміжню проблему — мова освіти. У голландських університетах нідерландська виходить з моди на користь англійської, і це хвилює освітню спільноту. Ось, наприклад, зі статті BBC 2018 року:

🗣«Англійська мова настільки поширена в голландських університетах, що група викладачів передбачає “лінгвоцид” і вимагає від уряду в Гаазі накласти мораторій, який заборонить університетам запроваджувати будь-які додаткові курси англійської мови, доки не буде проведено офіційний аналіз їхнього впливу».

🇦🇹 Як Австрія перетворилась на хаб для російських шпигунів.

Тематичний #OldYorkTimes_архів до сьогоднішньої новини — переказ матеріалу Financial Times з минулого літа

🗣 «Після російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року європейські країни вислали зі своїх територій понад 400 російських шпигунів, які працювали під дипломатичним прикриттям. Австрія поки що вислала лише чотирьох.

За словами одного високопоставленого працівника західної розвідки, у Відні все ще перебувають понад 180 акредитованих російських дипломатів, і щонайменше третина з них використовує дипломатичне прикриття для збору розвідданих».

🗣 «Зростання шпигунства у Відні викликало осуд з боку союзників і підірвало авторитет країни серед європейських сусідів, які дедалі більше турбуються про безпеку.

У Австрії розміщені кілька великих міжнародних організацій, зокрема Міжнародне агентство з атомної енергії, ОПЕК та різні агентства ООН, але країна традиційно закриває очі на розвідувальну діяльність на своїй території — якщо та спрямована не проти австрійського уряду».

Російські шпигуни вільно зустрічаються зі своїми інформаторами на території Австрії (чого вони не могли б робити, наприклад, у Німеччині) та встановлюють обладнання для радіоелектронної розвідки на дахах російських дипломатичних установ.

🗣 «Високопоставлені чиновники європейської розвідки дивляться на ситуацію в Австрії з дедалі більшим здивуванням, [й інші європейські країни перестають ділитися з нею своїми розвідданими]».

Проблема у тому, що шпигунська діяльність у Австрії не криміналізована, якщо вона не спрямована напряму проти національних інтересів Австрії. Опозиційні партії у парламенті намагаються це змінити, але уряд блокує реформу.

Можливо, кажуть джерела Financial Times, відсутність законодавчої заборони грає на руку уряду:

🗣 «“Якби вони змінили закон, їм довелося б спробувати забезпечити його виконання — а справа в тому, що вони, ймовірно, не зможуть цього зробити”, каже [анонімний посадовець західної розвідки]. “Це було б ще більшою ганьбою [для австрійського уряду, ніж закривати очі на проблему]”».

▪️ Читати повну статтю • текст без пейволу на Реддіті (~5 хвилин)

Чому маленькі острівні країни Африки демократичніші за більшість континенту
#OldYorkTimes_архів

На це питання намагається відповісти дослідження 2021 року, про яке розповідав The Economist.

Чотири із п'яти невеликих африканських держав вважаються «вільними» за рейтингом Freedom House — і це сильний контраст із більшістю країн Африки загалом. Йдеться про Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі, Сейшели та Маврикій.

Коморські Острови вважаються «частково вільними», що теж непогано на фоні загальноафриканської ситуації.

Спойлер: справа у тому, що вони маленькі і острівні. Як пише The Economist, «...усе більший корпус наукових досліджень... показує, що невеликий розмір та острівність пов'язані із демократією».

🗣«У Африці, стверджують автори дослідження [у Journal of International Relations and Development], невеликий розмір держав призводить до більш персональної політики, де виборці можуть надокучати посадовцям, щоб ті виконували свої обіцянки. Те, що вони є островами... позбавляє ці країни від сухопутних кордонів, на які можуть зазіхати сусіди і через які можуть виникати конфлікти».

Ще один фактор, про який згадує The Economist — у цих островів немає особливих природних багатств на кшталт нафти чи діамантів, які можуть давати владу обмеженій групі багатіїв, а натомість вони покладаються на туризм — сферу, яка забезпечує прибутком значну частину населення.

▪️Читати повну статтю (~3 хвилини)