Old York Times

🇺🇸«Шлях до американського авторитаризму»

Про Трампа й Україну сьогодні ви почуєте з кожного чайника, тому для балансу подивимося на те, що відбувається всередині США. 

Ілон Маск, Рассел Воут та інші міньйони Трампа швидко і з порушенням законів підминають під себе федеральний уряд США — намагаються закрити цілі агенції (зокрема USAID, який займається міжнародною допомогою), звільнити десятки тисяч держслужбовців і суттєво скоротити державні витрати.

Одна з найпотужніших аналітичних статей перших тижнів нової каденції Трампа — матеріал Foreign Affairs від політологів та дослідників авторитаризму Стівена Левітскі й Лукана Вея. Вони аналізують на прикладі інших автократичних країн, як старий-новий президент США може прокласти шлях до американського авторитаризму і як ця модель виглядатиме. 

Раджу прочитати повну статтю, але також обрав і переклав для вас найважливішу цитату (виділення мої):

🗣«Демократія пережила першу каденцію Трампа, бо тоді він не мав досвіду, плану чи команди. Він не контролював Республіканську партію, коли вступив на посаду в 2017 році, і більшість республіканських лідерів все ще були віддані демократичним правилам гри. Трамп керував країною разом з істеблішментом республіканців і технократів, і вони значною мірою обмежували його. Ніщо з цього вже не є актуальним зараз. Цього разу Трамп чітко дав зрозуміти, що має намір правити з лояльними йому людьми. Зараз він домінує в Республіканській партії, яка, очищена від антитрампівських сил, тепер дає мовчазну згоду на його авторитарну поведінку.

Під час другої адміністрації Трампа демократія в США, ймовірно, занепаде в тому сенсі, що вона перестане відповідати стандартним критеріям ліберальної демократії: повне виборче право для повнолітніх громадян, вільні та чесні вибори, широкий захист громадянських свобод.

Занепад демократії в США не призведе до класичної диктатури, в якій вибори є фікцією, а опозицію ув’язнюють, висилають або вбивають. Навіть у найгіршому випадку Трамп не зможе переписати Конституцію чи скасувати конституційний лад. Він буде обмежений незалежними суддями, федералізмом, професійною армією та високими бар’єрами для конституційної реформи. У 2028 році відбудуться вибори, і республіканці можуть їх програти.

Але авторитаризм не вимагає руйнування конституційного ладу. Попереду не фашистська чи однопартійна диктатура, а конкурентний авторитаризм — система, в якій партії змагаються на виборах, але зловживання владою чинним керівництвом схиляє шальки терезів проти боку опозиції. Більшість автократій, що виникли після закінчення Холодної війни, підпадають під цю категорію, зокрема режими Альберто Фухіморі в Перу, Уго Чавеса у Венесуелі та сучасні Сальвадор, Угорщина, Індія, Туніс і Туреччина. В умовах конкурентного авторитаризму формальна архітектура демократії, включно з багатопартійними виборами, залишається недоторканою. Опозиційні сили є легальними і реальними, і вони серйозно змагаються за владу. Вибори часто є запеклою боротьбою, в якій чинним правителям доводиться добряче постаратися. І час від часу вони програють, як це сталося в Малайзії у 2018 році та в Польщі у 2023 році. Але ця система не є демократичною, тому що поточне керівництво підтасовує правила гри, використовуючи державний апарат для атак на опонентів і кооптації критиків. Конкуренція реальна, але несправедлива».

▪️ Читати повну статтю (~4800 слів / 20 хвилин)

🇺🇸 Що пішло не так з президентством Байдена? 

Я достатньо старий, щоб пам’ятати, як чотири роки тому Джо Байдена порівнювали із Франкліном Рузвельтом, найбільш успішним президентом в новітній історії США. Зараз ці порівняння виглядають смішно: у Байдена історично низький рівень підтримки, і мало хто сприймає його серйозно.

Можливо, історія з часом ви́правдає Байдена (як колись, наприклад, Гаррі Трумена). Він залишає за собою сильну економіку, а його інвестиції в інфраструктуру будуть давати свої плоди поступово. Але станом на січень 2025 року президентство Байдена виглядає невдалим. У переддень інавгурації Трампа варто подумати, чому так сталося.

Головна причина, звичайно, в тому, що партія Байдена програла вибори. One-term presidents в Америці рідко запам’ятовуються як успішні. За вайбами Байден зараз ближчий до Картера, ніж до свого колишнього боса Обами.

Загострює ситуацію те, що вибори виграв саме Трамп, а не якийсь інший республіканець. Увесь пітч Байдена як президента чотири роки тому́ був у то́му, щоб повернутися до нормальності і залишити епоху Трампового хаосу позаду.

Також демократи бачать особисту відповідальність Байдена у програші виборів. Він занадто довго відмовлявся визнавати, що його вік і кволість роблять його слабким кандидатом. Якби він загалом не балотувався на другий термін і відтак дозволив провести повноцінні праймеріз для того, щоб обрати найсильнішого кандидата, ситуація могла би бути іншою.

Водночас і поза результатами виборів у президентстві Байдена було багато невдач — як у внутрішній політиці (наприклад, безпрецедентний рівень нелегальної міграції), так і в зовнішній (наприклад, невдалий вихід американських військ з Афганістану).

Чим можна їх пояснити? Журналіст Vox Ділан Метьюз у своїй статті (яка фокусується на внутрішній політиці) виділяє головною проблемою нездатність Байдена розставляти пріоритети і робити вибір. «…спадщина Байдена у внутрішній політиці характеризується відмовою розставляти пріоритети, паралізуючим страхом розлютити будь-яку фракцію демократів, що надто часто закінчувалося тим, що жодна з них нічого не отримувала».

Літній вік Байдена і його нездатність бути в формі по 16-18 годин на добу були важливим фактором. Як пише Метьюз, «очевидно, що Байден, який приймає все менше рішень самостійно і все більше ізольований від будь-якої негативної інформації, яка могла б призвести до продуктивних змін у політиці, виявиться неефективним». Можливо, найбільша проблема Байдена просто в тому, що він став президентом на чотири чи дванадцять років пізніше, ніж було б оптимально для його фізичної форми. Утім, були й інші фактори, зокрема характер його перемоги на праймеріз 2020 року, через яку він залишився зобов’язаним багатьом фракціям Демократичної партії.

Спадок Байдена у зовнішній політиці також складний. У нього були очевидні успіхи: наприклад, він очолив західну коаліцію на початку російського вторгнення, що допомогло зберегти Україну. З іншого боку — його політика щодо підтримки України була надто нерішучою, а найбільше критики йому принесла непохитна підтримка Ізраїлю попри гуманітарну катастрофу в Газі.

Не здивуюся, якщо через кілька років (чи навіть кілька місяців) президентства Трампа маятник хитнеться в інший бік, і ми побачимо ностальгію за Байденом. Але останні дні його президентства виглядають як максимально низька точка в його політичній кар’єрі.

🧠Спортзал для мозку: як штучний інтелект впливає на нашу здатність писати і думати

У студентські роки я підробляв (копі)райтером, писав на замовлення тексти різних жанрів англійською й українською. Мої послуги були потрібні частково й тому, що для багатьох людей сісти і щось написати — складне, а деколи й непосильне завдання.

Пройшло не так багато часу, але ринок для такого підробітку вже значно скоротився. Величезна зміна, яка сталася за останні кілька років — тепер штучний інтелект може написати будь-який текст за вас: від есе для університету до до листа клієнту на роботі. Цей текст ймовірно не буде глибоким і по-справжньому майстерним, але він буде доладно сконструйований за всіма правилами стилістики і граматики. У багатьох випадках він буде good enough.

Пол Грем, американський інвестор і есеїст, хвилюється, що з часом це призведе до того, що через кілька десятків років більшість людей не вмітимуть писати. 

«Донедавна не існувало жодного зручного [способу уникнути писати, якщо цього вимагала робота]. Ви могли заплатити комусь, щоб написали за вас, як Джон Кеннеді, або сплагіатити, як Мартін Лютер Кінг, але якщо ви не могли купити чи вкрасти слова, доводилося писати їх самостійно. Відтак майже всі, від кого очікувалося вміти писати, мусили навчитися. 

Зараз це не так. Штучний інтелект розірвав цю парадигму. Тягар писати тексти зник. Ви можете доручити штучному інтелекту зробити це за вас: як у навчанні, так і в роботі».

Чому це погано, запитує Грем? Зрештою в історії можна знайти багато навичок, які перестали бути релевантними з розвитком технологій. Проблема в тому, що написання текстів допомагає вчитися і формулювати думки. «Писати — це думати» (“writing is thinking”). 

Що робити? Грем порівнює цю зміну із фізичною силою: «у доіндустріальні часи більшість людей були [фізично] сильними завдяки своїй роботі. Тепер, якщо ти хочеш бути сильним, ти тренуєшся». Щоб залишатися розумним, у майбутньому з генеративним штучним інтелектом потрібно буде тренуватися в написанні текстів без ШІ.

▪️ Читати повну статтю (~3 хвилини)

🦢15 «чорних лебедів» 2025 року: підбірка від Politico 

Як казав Нільс Бор*, робити прогнози складно, особливо коли йдеться про майбутнє. Зокрема тому, що час до часу випливають «чорні лебеді» — події, які мають великий вплив, але які складно передбачити. Наприклад, рік тому важко було спрогнозувати вихід Джо Байдена з президентських виборів чи падіння режиму Асада в Сирії.

Передбачити «чорні лебеді» цього року неможливо за визначенням. Але все ж обдумати теоретично можливі сценарії — цікава і корисна вправа. 

Politico опитали групу з 15 науковців та аналітиків, кожен з яких запропонував свій варіант. Ці сценарії ймовірно не стануться, але можуть суттєво вплинути на Америку (і світ), якщо таки стануть реальністю. Переказуємо їхній список, а детальний опис кожного читайте у повній статті.

📍«Найбільша кібератака в історії» суттєво зачепить важливу частину світової інфраструктури
📍Таємна угода між Путіним і Трампом зупинить ядерну програму Ірану
📍У США активізуються сепаратистські рухи
📍Неконтрольований спалах нової хвороби перетвориться на епідемію у США
📍Трамп і Сі Цзіньпін укладуть неочікуваний альянс
📍Створення незалежної Палестини (two-state solution ізраїльсько-палестинського конфлікту) нарешті стане реальністю
📍Зловмисники використають штучний інтелект для обвалу фінансових ринків, що спричинить глобальну паніку 
📍Боротьба з кліматичною кризою стане нормою попри прихід до влади Трампа
📍Будуть укладені неочікувані геополітичні альянси, наприклад встановлення миру на Близькому Сході
📍Південна Корея розробить секретну ядерну програму => Японія й Тайвань візьмуть з неї приклад
📍Адміністрація Трампа скасує обов'язкову вакцинацію для американських військових => це суттєво послабить армію США
📍Білоруси повалять режим Лукашенка (зокрема якщо Росія зазнає невдачі в Україні, якщо Україна вступить в НАТО і/або укладе договір зі США про гарантію безпеки і/або переможе на полі бою завдяки доступу до $300 мільярдів заморожених російських активів)
📍Нестача електроенергії у США (наприклад, через стихійні лиха чи кібератаки) кардинально вплине на життя американців
📍«Спокуса [Росії, Китаю чи Північної Кореї] скористатися ядерним арсеналом може виявитися надто сильною, щоб їй протистояти»
📍Відбудеться прорив у квантових обчисленнях (серед іншого, це може зруйнувати сучасну систему захисту даних)

▪️ Читати повну статтю (~20 хвилин)

Зображення: DALL·E / ChatGPT

——— 
*Або не Нільс Бор, походження цитати дискусійне

❓ Що цікавого ви прочитали у 2024 році? Відповідайте на опитування в коментарях і діліться своїми рекомендаціями та оглядами.

​​Книжкові підсумки року: топ-5 книжок Захара

На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Як і в минулі кілька років, цей канал веде мій брат Антон. Я фокусуюся на розвитку The Kyiv Independent, українського англомовного видання, яке розповідає світу про Україну та Східну Європу.
 
Вертаюся зі традиційним річним постом з рекомендаціями п’яти книг, які я прочитав минулого року і хочу порекомендувати вам.

📚«How Big Things Get Done: The Surprising Factors Behind Every Successful Project, from Home Renovations to Space Exploration» (Бент Флівб’єрг, український переклад у видавництві «Віват»)
✍️Мої враження: ноу-булшит книга про типові помилки у менеджменті, плануванні мега-проєктів (за класифікацією автора — такі, де бюджет більше мільярда доларів). Виявляється, більше 90% таких проєктів провалюють або дедлайни, або бюджети. Бент майстерно і з величезною кількістю даних розбирає чому так стається і дає рекомендації як цього уникнути. 
Книгу цікаво читати навіть якщо ви не маєте стосунку до менеджменту. Дуже актуально для України, яку чекає багатомільярдна відбудова, де все може піти не так. 
❓Чому варто прочитати: щоб дізнатися більше про проджект менеджмент великих масштабів 

📚«Abroad in Japan: Ten Years In The Land Of The Rising Sun» (Кріс Броуд, поки немає в українському перекладі) 
✍️Мої враження: затишна, легка книга про життя вчителя англійської мови у Японії і його шлях знайомства, прийняття та інтеграції в японську культуру. Кріс пише про найрізноманітніші прояви культури: роль алкоголю в соціалізації, поширений фетшеймінг, наскільки важливий фізичний вік та багато інших цікавих деталей повсякденного життя японців.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за шпарину японського життя очима іноземця

📚«Collision of Power: Trump, Bezos, and THE WASHINGTON POST» (Мартін Баррон, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: спогади легендарного головного редактора Washington Post про його майже 10 років на посаді керівника редакції одного з головних американських видань. Мартін приділяє багато часу його відносинам з Джеффом Безосом, який купив видання незадовго після приходу Мартіна, і відносинам, переважно ворожим, з адміністрацією Трампа.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за куліси великого американського видання та зрозуміти, як приймаються важливі редакційні рішення

📚«Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» (Володимир Станчишин, видавництво «Віхола»)
✍️Мої враження: ви вже могли чути про цю книгу, вона попала у багато топів продажів цього року. Більше 40 тисяч проданих примірників — це раніше не доступний масштаб для українського нон-фікшну. На мою думку, це хороший вступ у психологію та розуміння основних розладів: від тривожного до пост-травматичного. Ми живемо у часи де дуже багато травми та болю, тому розуміти з чим ми маємо справу та як допомогти собі та близьким — необхідність для кожного українця. Ця книга — це хороший перший крок.
❓Чому варто прочитати: щоб розкласти по поличках, які є основні психічні розлади, та зробити перший крок у розумінні власного ментального здоров’я

📚«I Will Show You How It Was: The Story of Wartime Kyiv» (Ілля Пономаренко, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: це книга колишнього журналіста The Kyiv Independent Іллі Пономаренка про його власні спогади битви за Київ та того, що передувало початку російського повномасштабного вторгнення. Вона важлива, бо це, мабуть, перша нон-фікшн книга про нашу війну, яка вийшла у великому західному видавництві, Bloomsbury, і написана не іноземцем з New York Times чи Guardian, а саме українським журналістом.
Ілля пише про свої спогади перебування в Києві в перший місяць вторгнення, про перші місяці роботи The Kyiv Independent. Для українців тут буде небагато нового, але це хороша перша книжка для іноземців, які хочуть дізнатися більше про нашу війну. 
❓Чому варто прочитати: щоб оновити в пам’яті місяці до повномасштабного вторгнення та відточити меседжі про нашу війну у розмовах з іноземцями

​​Підсумки 2024 року

Наша мета — приносити цікаві історії і важливі ідеї про Україну та світ з англомовного медіапростору. Це сайд-проєкт, який ведемо у вільний час — його мало, але у 2024 році вистачило на 30 оригінальних матеріалів.

П’ять наших улюблених статей року:
✔️Як одна компанія накладає відбиток на економіку Данії (читати)
✔️Як роми захищають Україну і борються за свої права (читати)
✔️Як у Нідерландах намагаються заохотити молодь читати рідною мовою (читати)
✔️«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт (читати)
✔️Деколонізація — це культура скасування? Розбираємо статтю The Economist (читати)

Найпопулярніший допис (~100 репостів/збережень) — про українських в’єтнамців, які залишилися в Україні з початком війни і навіть долучилися до захисту країни.

Дякуємо українським Збройним силам за те, що можемо працювати! Щоб подяка була більш матеріальною, ми зібрали гроші, які заробили на (рідкісній) рекламі цього року, подвоїли суму від себе — і задонатили 10 тисяч для «Повернись живим».

І дякуємо вам, що продовжуєте читати!

Антон і Захар

​​🗓Найважливіші світові події 2024 року

Як ми запам’ятаємо 2024 рік?

Передусім — продовженням російської війни проти України. Були й хороші новини: F-16 та інша передова західна зброя вперше опинилися в Україні; нова українська зброя дає можливість завдавати удари вглиб Росії; під час Курської операції ЗСУ вперше закріпилися на російській території

Однак загальний настрій складний: російські війська продовжують наступати і тероризувати всю Україну. Продовжуємо працювати і сподіваємося, що через рік не доведеться ностальгувати за 2024-им.

У світовій політиці головною подією стала перемога Дональда Трампа на виборах у США — і що також важливо, впевнена перемога. З початку 2025 року республіканці контролюватимуть президентство і обидві палати парламенту (і вже контролюють Верховний суд). Трамп зараз має більше влади ніж будь-коли раніше. Хоча поки складно чітко спрогнозувати, як це вплине на Україну і світ.

Загалом 2024 був роком виборів — у яких провладні партії втратили позиції по всьому світу. «Від американських демократів до британських консерваторів, від коаліції Еммануеля Макрона до японських ліберальних демократів і навіть до колись домінантної партії Нарендри Моді — правлячі партії та лідери цього року стикнулися із безпрецедентною серією провалів», ми цитували Financial Times кілька місяців тому.

Продовжується збройний конфлікт на Близькому Сході. Ізраїлю вдалося знищити більшість верхівки Хамасу і Хезболли, але ціною стали тисячі життів, а заручники, захоплені Хамасом під час теракту 7 жовтня 2023 року, досі повністю не звільнені.

Джерелом гарних новин стала Сирія — у грудні там повалили кривавий (і проросійський) режим Башара Асада, який до того тримався при владі 13 років громадянської війни. Було ще кілька країн, які за цей рік змінилися на краще, як-то Бангладеш.

У сфері науки й технологій найважливіша тема — розвиток штучного інтелекту. Передові моделі ШІ помітно розумніші, ніж рік тому. ШІ вже змінює те, як ми працюємо і проводимо вільний час. 

Через зміну клімату 2024 рік, ймовірно, буде найгарячішим в історії досліджень — як ми пересвідчилися влітку цього року.

На десерт хороша новина, яку ви ймовірно пропустили: на початку цього року Камерун став першою країною, яка запустила програму вакцинації від малярії. Імунізація проти малярії може запобігти мільйонам смертей від хвороби, яка забирає сотні тисяч життів щороку.

На фото: одне з найбільш відомих зображень року — фото замаху на Трампа, яке зробив кореспондент Associated Press Еван Вуччі

​​🇺🇦 Деколонізація — це культура скасування? Розбираємо статтю The Economist

У The Economist на днях вийшла стаття з апологією російської імперської спадщини в Одесі. Автор захищає пам’ятник Пушкіну і стверджує, що спроби його знести — це приклад cancel culture in Ukraine.

Про цю статтю вже встигли поговорити в Україні. Багато людей відкинули її як замовну російську пропаганду чи перейшли на особистісну критику автора. Але це таки не проплачена кремлівська агітка, а серйозна стаття в авторитетному західному виданні. Тому давайте проаналізуємо її.

🖋 Головний аргумент автора — Одеса це особливе місто з особливою історією, до якого треба застосувати іншу логіку, ніж до інших міст.

«Закон про деколонізацію був підписаний Володимиром Зеленським у квітні 2023 року і збігся з українським контрнаступом для звільнення захопленої Росією території. Більшість українських міст і регіонів виконали вимоги без зайвого шуму. Пам’ятники Пушкіну, як кілька років до того статуї Леніна, впали по всій Україні від Ужгорода до Харкова. Більшість справді були частиною сталінської імперіалістичної політики; їх почали масово зводити 1937 році, до сторіччя смерті Пушкіна і в час розпалу великого терору…»

«Але те, що стосується решти України, не стосується Одеси, тому що Одеса не така, як інша Україна. Тимчасове проживання Пушкіна [він жив тут понад рік у засланні у 1823—1824 роках] не зробило місто російським; його твори прославляли місто як ліберальне та європейське. [Ісак] Бабель дав голос єврейському населенню, культурне значення якого в Одесі могло б позмагатися з будь-яким європейським містом. Проблема з деколонізацією Одеси не в тому, що вона якось проросійська — вона протистояла спробам Росії організувати там заколот в 2014 році і захистилася від вторгнення в 2022 році. Проблема в тому, що вона була не стільки колонією, скільки містом, що випередило свій час — метрополісом».

▪️Повну статтю можете прочитати за посиланням: ~2500 слів / 10 хвилин

💭У чому проблема з цією статтею? Їх дві.

Перша і головна — фундаментально хибний основний аргумент. Україна веде екзистенційну війну за виживання, під час якої нам потрібно позбутися нав’язаного колоніального спадку. Автор натомість зосереджується на технічних деталях на кшталт «Пушкін тут колись трохи пожив, тому пам’ятник йому не можна вважати колоніальним» і не бачить за цим ширшої картини.

Цей аргумент нагадує мені ідею, яку просували під час декомунізації десять років тому, залишити назву «Дніпропетровськ», але вважати, що назва походить не від комуніста Петровського, а від апостола Петра.

Імперські символи залишаються імперськими символами незалежно від дрібних деталей їхньої історії.

Друга проблема — однобокість і до комічного слабкий баланс думок. Протагоніст статті — одесит Ніка Вікнянський, який захищає імперський спадок — постає симпатичним персонажем, якого в дитинстві висміювали за його єврейське походження і який зараз сміливо бореться за культурну спадщину. Прихильники деколонізації Одеси змальовані як максимально картонні націоналісти-радикали.

❔Ви читали статтю? Що думаєте? Діліться думками в коментарях.

🇧🇩Країна року 2024 від The Economist

Традиційно The Economist обирає країну року — державу, що досягла найбільшого прогресу за ці 12 місяців.

У короткий список потрапили:

🇵🇱Польща — за ліберальні реформи нового уряду Дональда Туска і відновлення демократичних інституцій після років правління правої партії «Право та справедливість».

🇿🇦Південна Африка — там правляча партія втратила більшість у парламенті вперше за 30 років від повалення режиму апартеїду. Нова коаліція дає надію на ефективні реформи, пише The Economist.

🇦🇷Аргентина, де ексцентричний президент Хав'єр Мілей зміг запустити успішні реформи після багатьох років проблем в економіці.

🇸🇾Сирія, яка повалила кривавого диктатора Башара Асада після 13 років громадянської війни. (Але ще рано визначати, наскільки доброякісною буде нова влада, попереджає The Economist).

А на першому місці 🇧🇩Бангладеш.

«Наш переможець — Бангладеш, де також скинули автократа. У серпні вуличні протести на чолі зі студентами змусили піти у відставку Шейх Хасіну, яка правила 175-мільйонною країною 15 років. Дочка героя боротьби за незалежність, вона свого часу очолила стрімке економічне зростання. Але вона розгорнула репресії, фальсифікувала вибори, ув’язнювала опонентів і наказувала силам безпеки стріляти в протестувальників. Під її керівництвом були вкрадені величезні суми грошей.

Бангладеш має історію насильних помст в момент коли влада переходить з рук в руки. Головна опозиційна партія, BNP, продажна. Ісламський екстремізм створює загрозу. Проте перехідний період поки що вселяє надію. Тимчасовий технократичний уряд на чолі з Мохаммадом Юнусом, лауреатом Нобелівської премії миру, користується підтримкою студентів, армії, бізнесу і громадянського суспільства. Він відновив порядок і стабілізував економіку».

▪️Читати повну статтю (~4 хвилини)
📍Читайте наші попередні замітки про країни року: Греція у 2023, Україна у 2022, Італія у 2021, Малаві у 2020 і Узбекистан у 2019.

​​Ітан Моллік, один з найбільш проникливих авторів на тему штучного інтелекту, зробив хорошу підбірку, коли варто і коли не варто використовувати генеративний ШІ. Я вибрав кілька найцікавіших пунктів.

✅Коли варто використовувати ШІ:

▪️«Робота, що потребує кількості». ШІ-чатботи можуть запропонувати вам, наприклад, 30 чи 50 ідей. Більшість ви відкинете, але щось може підійти чи принаймні навести на правильний напрям.

▪️«Робота, яка передбачає узагальнення великих обсягів інформації, але де шкода від помилок невисока».

▪️«Робота, яка є простим перекладом між фреймами чи перспективами. Наприклад, ви розробили політику, а тепер маєте перетворити її на десяток різних навчальних документів для різних аудиторій у вашій організації».

▪️«Робота, яка допоможе вам просунутися далі» (чи подолати страх чистого аркуша). Наприклад, коли не можете сформулювати речення в тексті, можна згенерувати кілька десятків різних варіантів — ймовірно, це розблокує вашу уяву.

▪️«Робота, яка є просто ритуалом, давно відірваним від своєї мети (як-то певні стандартизовані звіти, які ніхто не читає)». (Улюблений приклад в моїй роботі — коли треба написати комусь рекомендаційний лист: важливий сам факт його існування, але не дослівний вміст).

❌Коли не варто використовувати ШІ:

▪️Коли потрібно навчитися чомусь новому. «Попросити короткий виклад — це не те саме, що прочитати самостійно».

▪️Коли потрібен високий рівень достовірності і неможливо толерувати навіть невисокий рівень галюцинацій.

▪️«Коли головне — зусилля. У багатьох сферах людям потрібно помучитися з темою, щоб досягти успіху — письменники переписують одну й ту саму сторінку, науковці багато разів переглядають теорію».

📌Читати повну статтю

Зображення: DALL·E / ChatGPT

​​🇸🇬«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт

Сінгапур — одна із найбагатших і найбільш розвинутих країн світу. Водночас це (напів)авторитарна держава з обмеженою свободою слова, де владна партія ніколи не програвала вибори. 

Сінгапур є однією з небагатьох заможних країн, де смертна кара не лише формально існує, а й активно застосовується. Наприклад, з 1991 до 2004 року там стратили понад 400 людей. У 2022 році — 11 людей; минулого року — 5.

Також він виділяється тим, що там страчують не лише за злочини на кшталт убивства та зґвалтування, а й за наркоторгівлю. Це ставить Сінгапур в один ряд із Китаєм, Кувейтом, Іраном та Саудівською Аравією.

Для маленького міста-держави смертна кара стала спадком британської колоніальної адміністрації, але після набуття незалежності лише розширилася. Як пишуть дослідники, це було питанням національної безпеки: Сінгапур розташований недалеко від сумнозвісного «Золотого трикутника» — Таїланду, М’янми і Лаосу, де проблема наркотиків особливо гостра.

Справа не лише в сусідстві з ринками збуту наркотиків. Наявність смертної кари вписується в загальну схему історії розвитку Сінгапуру — міста-держави, яке перетворилася з відсталої колонії на країну першого світу завдяки прогресивному, але авторитарному управлінню батька-засновника Лі Куан Ю.

В останні роки опозиція до смертної кари в Сінгапурі більше вийшла в публічну площину. Як писали в The Atlantic минулого року:
«відновлення виконання смертних вироків [після дворічної паузи на час пандемії] викликало сплеск суспільних настроїв проти обов'язкової смертної кари. Тисячі доларів пожертвували родині Нагаентрана Дхармалінгама, малайзійця з IQ 69, якого, за словами його адвокатів, засудили за контрабанду приблизно трьох столових ложок героїну до Сінгапуру. Сотні людей зібралися на панахиду після того, як його стратили в квітні минулого року».

Утім, навряд чи це принесе суттєві зміни. Попри міжнародну критику та скасування смертної кари у більшості країн світу, уряд не планує реформ і стверджує, що більшість громадян підтримують смертну кару. Недавнє опитування Міністерства внутрішніх справ показує, що дві третини сінгапурців вважають страту доречним покаранням за наркоторгівлю. За навмисне вбивство ця цифра ще вища — 85%.

📍Більше на тему:
▪️Репортаж CNN із сінгапурської в’язниці, де відбуваються страти
▪️Письменник Вільям Ґібсон колись назвав Сінгапур «Діснейлендом зі смертною карою» — у Вікіпедії є хороша стаття про це

Зображення: DALL·E / ChatGPT

🇩🇪Політичний спадок Ангели Меркель катастрофічно не витримав випробування часом

За часів першої адміністрації Трампа багаторічна канцлерка Німеччини була улюбленицею лібералів з усього світу — втіленням витримки, спокою і компетентного менеджменту. 

Але їй не вдалося довго спочивати на лаврах. Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну через кілька місяців після завершення правління Меркель. Одразу стало очевидно, що політика умиротворення агресора з 2014 року була колосальною помилкою.

Зараз Меркель згадують також і інші прорахунки. Як підсумовує The Economist:
«У геополітичному плані вона залишила країну з уже відомою трійцею небезпечних залежностей: нездатність захистити себе без Америки, проблеми зі зростанням без експорту до Китаю, залежність від російського газу для підтримки роботи промисловості. Оцінка успішності в економіці ще нижча: 16 років тупцювання без реформ знову зробили Німеччину економічно хворою людиною Європи».

У кінці листопада у світ вперше вийшли мемуари Меркель. Зазвичай мемуари політиків — це одночасно спосіб гарно заробити і спроба покращити свою репутацію та утвердити власний наратив про свій політичний спадок. Утім, ранні відгуки показують, що Меркель вдалося лише перше, але не друге. У книжці вона багато фокусується на дрібних деталях і здебільшого не визнає своїх помилок. 

За словами оглядача The Guardian, «у мемуарах детально описано безліч проблем, з якими вона зіткнулася, починаючи з фінансової кризи 2008 року і закінчуючи ковідом, але вона старанно уникає висновків та аналізу».

Українською мовою хороший огляд мемуарів зробили в Бабелі. Як пише автор, «російсько-українській війні Меркель присвятила багато робочих днів і сторінок книжки — але, схоже, природи цього конфлікту так і не зрозуміла».

🇺🇸Чотири думки про перші результати виборів у США

1. 🙃

2. Трамп не лише виграє вибори, він виграє їх досить впевнено. З високою ймовірністю також набере більше голосів виборців — вперше у своєму житті.

3. Попри все, зрештою ситуація досить стандартна, якщо подивитися на глобальний тренд — непопулярна партія при владі програла опозиції, яка асоціюється з кращим економічним становищем країни. Якби від республіканців балотувався не Трамп, а умовна Ніккі Гейлі, вони б виграли із значно більшим відривом.

4. Складно передбачити, що перемога Трампа означає для України. Ймовірно, не повну катастрофу, але й нічого хорошого. Утім, до інавгурації ще два з половиною місяці — будемо стежити за тим, що буде відбуватися до завершення каденції Байдена.

​​Як боротися з Ukraine fatigue?

The Ukrainians і Lviv Media Forum зробили дуже цікавий проєкт «Як здобувати друзів для України» — перспектива сімнадцяти людей, які комунікують про Україну за кордоном.

Раджу почитати повністю, але також кілька цікавих цитат👇

▪️Олександра Матвійчук, голова «Центру громадянських свобод»:
🗣«…важливо пропонувати іноземцям дії. Коли ти чуєш історії, які тебе турбують, і не розумієш, що ти з цим маєш робити, то рано чи пізно закриваєшся. Інакше це стає постійним сеансом мазохізму, знущанням із самого себе. Коли ж українці пропонують долучатися до навіть простих дій у будь-яких напрямах — чи то кампанії за надання F-16, чи то акції за звільнення полонених, — це повертає людям відчуття контролю. А відчуття, що вони все ж таки можуть впливати на ситуацію, робить їх відкритішими».

▪️Леся Оробець, яка лобіює надання Україні протиповітряної оборони:
🗣«… гарною тактикою є говорити не про нашу реальність, а про їхню. Про їхні інтереси й безпеку. Наприклад, виробництво шахедів насправді є проблемою для всіх правоохоронних органів, які борються з тероризмом. Адже шахед — ідеальна зброя терориста, яку можна збирати будь-де. Хто міг подумати на початку війни, що держава, в якої понад 15 ракетних програм, обере для атак зброю терористів.

Ми комунікуємо з урядами інших держав, що це — потенційна загроза для них. Ось, подивіться на цифри зростання виробництва ракет у Росії. Питання: для кого вона готує цей сюрприз? Наступне питання: що ми з цим можемо зробити? Як зупинити їхнє ракетне виробництво? Ми говоримо: подумайте про себе і власну безпеку, про те, чим це для вас закінчиться. І що більше російських дронів залітає в Польщу і в Румунію, то більше вони готові слухати. Це раптом стає “про них”».

▪️Люба Шипович, яка лобіює підтримку України у США:
🗣«Після новорічної заяви Путіна, що росіяни цього року планують випробувати сім типів міжконтинентальних ракет, я почала розказувати про це американцям. Нагадувала, що Україна і Росія на одному континенті, а міжконтинентальні ракети літають між континентами. Американці мають живі спогади Холодної війни, тому це розуміють.

Ньюйорківцям я розповідаю, що якщо буде якась ціль у США, то це точно Нью-Йорк. Теракт 11 вересня для них — болюча тема. Вони знають, що в один день дві тисячі людей можуть вбити посеред міста. Коли люди починають співпереживати й розуміти, що те ж саме може статися з ними, тоді виникає бажання допомогти та зупинити це…

Я вирішила для себе бути щирою. Інколи можу змінювати риторику: республіканцям показую фотографії знищених церков і розповідаю, як росіяни катують священників. А демократам — фотографію активіста організації “Точка опори” Віті Пилипенка: “Дивіться, у нас там ЛГБТ-спільнота воює, а не ходить на прайди, бо зараз ми всі об’єднані у боротьбі з ворогом”»..

Як японці намагаються зберегти історичну пам'ять, щоб зробити світ безпечнішим
Тематичний #OldYorkTimes_архів з 2020 року до цьогорічної Нобелівської премії миру

Бомбардування Хіросіми і Нагасакі — єдине в історії бойове застосування ядерної зброї. Воно допомогло завершити Другу світову війну, але від нього постраждали сотні тисяч мирних людей.

Жертви цієї трагедії ще є в живих, але їм здебільшого вже під 90 років. Японці бояться, що зі смертю останніх жертв людство втратить потужний голос проти застосування ядерної зброї.

Тому вони намагаються зберегти живу історичну пам'ять про ядерні бомбардування. Розповідаємо про оригінальний спосіб, який вони для цього використовують.

⏱Час на прочитання — 5 хвилин

https://telegra.ph/Japan-Historical-Memory-09-12

Всім привіт!
На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Останні два роки я майже не пишу тут постів, цей канал живе на плечах Антона, співзасновника каналу та мого брата. Я фокусую свою увагу на розвитку The Kyiv Independent, найбільшого англомовного видання України.

Минулого тижня мені виповнилося 25 років. Найкращий спосіб відсвяткувати – підтримати ЗСУ.

Збираю 100 тисяч на РЕБи для Азову. Це частина їхнього великого і найпріорітетнішого збору на 100 мільйонів. РЕБи допоможуть значно ефективніше глушити ворожі дрони. Серед тих, хто підтримає збір, розіграю чудовий азовський кулон ручної роботи, який команда Азова передала для цього збору.

Ми вже зібрали 95 тисяч, залишилося ще дуже трошки. Буду дуже радий, якщо ми закриємо цю банку силами читачів Old York Times ✊

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7XpvB3gMpo

Відчуття магії майже на рівні із запуском ChatGPT — з допомогою штучного інтелекту тепер можна генерувати короткі розмовні подкасти на основі вашого тексту.

Це нова функція в NotebookLM, експериментальному сервісі від Google для нотаток і організації інформації. В Україні він ще не доступний, але можна спробувати через VPN (і тільки для англійської мови).

Головна сфера застосування зараз — допомагати в навчанні і запам’ятовуванні матеріалу.

Я згенерував кілька аудіо — і технічно це майже не відрізнити від стилю живих ведучих американських розмовних подкастів. За змістом теж досить непогано, хоча у компетентних спеціалістів вийшло б краще, звичайно.

▪️ Для прикладу: ШІ-подкаст на основі недавньої статті The Fix про франкомовні медіа на Балканах і в Центральній Європі.

6 найкращих статей за 6 років Old York Times

Учора нашому проєкту виповнилося шість років. Якщо ви з нами весь цей час — дякуємо! Якщо знайшли нас недавно, ось шість улюблених матеріалів від нас і про нас за кожен рік існування каналу і розсилки:

▪️ 2018 рік — що пошукові запити Google розповідають про природу людини (читати)
▪️ 2019 рік — чому Олімпійські ігри змушують японців задуматися про свою національну ідентичність (читати)
▪️ 2020 рік — кілограм сушених бобів за щеплення дитині: як боротися із глобальною бідністю (читати)
▪️ 2021 рік — про феномен абсурдних робіт (читати)
▪️ 2022 рік — чому так багато російських генералів загинули в Україні (читати)
▪️ 2023 рік — профайл нашого проєкту від «Медіамейкера» (читати)
📌Сподіваємося, що найкращий матеріал за 2024 рік ще попереду

​​Головна тема вчорашнього дня у медіапросторі ЄС — велика доповідь Маріо Драґі, колишнього очільника європейського центробанку і прем’єр-міністра Італії, про майбутнє конкурентоспроможності Євросоюзу.

Європа все більше відстає від США Китаю в темпах інновацій та економічного росту. Це вже давно не секрет, але дослідження Драґі — це чітке визнання проблеми на найвищому рівні. 

Як підсумовує The Economist:

🗣«Хоча Європа давно бідніша за Америку, її громадяни традиційно не надто переймалися цим... Але, як наполегливо наголошує Драґі, світ навколо Європи змінився, і відсутність зростання та інновацій на континенті стала загрозою для його способу життя...

Теза Драґі підтверджується низкою змін, зокрема тим, що решта світу більше не грає за правилами ЄС. На чолі з Америкою та Китаєм країни використовують протекціоністську політику, щоб дати перевагу власним фірмам. Європа боїться, що вона програє в економічному плані, якщо її компанії не зможуть витримувати конкуренцією. Вона також ризикує стати залежною від іноземних ланцюгів постачання, в яких Китай хоче домінувати, наприклад, рідкоземельних металів, або до яких майбутній американський уряд може одного дня обмежити їй доступ… як-то до передових технологій.

...У передових технологіях, таких як штучний інтелект, Європа, схоже, ще більше відстає. І в міру того, як ці технології поширюються на все більше секторів — згадаймо хоча б безпілотні автомобілі — потенціал Європи для інновацій ще більше зменшуватиметься. Дорогі енергоносії додатково ускладнять залучення передових фірм у майбутньому».

Драґі не лише констатує проблему, а й викладає детальний план, як її можна виправити. Але питання, чи вистачить європейських лідерам політичної волі його втілити.

Навряд чи ви проведете цей день за читанням повного 400-сторінкового звіту, але раджу почитати:
▪️ Аналіз звіту від The Economist (~6 хвилин на прочитання)
▪️ Матеріал Politico про п’ять основних тез зі звіту (~5 хвилин) і переказ цього матеріалу українською від Forbes

🪖 Не зловживати прикметником "стратегічний" в контексті російсько-української війни радить у своєму свіжому огляді Філіпс О'Браєн. Він - автор кількох книг із військової історії, професор стратегічних досліджень шотландського університету Сент-Ендрюс.

Раджу по можливості прочитати весь текст. Я ж наведу тут кілька тез. Вони можуть здатися вкрай жорсткими, але до них варто ставитися саме як до ширшого погляду зі сторони на перебіг російсько-української війни.

Схоже, до цього тексту професора О'Браєна спонукали статті в західних медіа, в яких ідеться про стратегічну важливість Покровська. Ситуація на Покровському напрямку на Донеччині, нагадаю, загострилася в серпні.

О'Браєн наголошує: "стратегічний" означає щось настільки важливе, що може істотно змінити довгострокове планування і ведення війни.

"Хочете приклад? Київ має стратегічне значення. Це найбільше українське місто, місце базування уряду та об'єктів військової промисловості тощо. Так само можна було б сказати і про Харків - через його розмір, промисловість, історичне значення", - пише історик.

"Стратегічний" - це необов'язково про географію. Якщо Україна зможе знищити великий відсоток російського видобутку нафти, це матиме стратегічне значення. Так само можна сказати про ситуацію, в якій Росія знищує здатність України взимку виробляти електроенергію.

О'Браєн наводить за приклад цілу низку заголовків у західних медіа, де слово "стратегічний" свого часу вживали щодо таких населених пунктів як Бахмут, Авдіївка, Нью-Йорк, Торецьк та Часів Яр.

"Жодне з цих місць і близько не має «стратегічного» значення. Сєвєродонецьк, Бахмут і Авдіївка були захоплені росіянами ціною величезних витрат, і вони мали невеликий вплив або зовсім не впливали на здатність України вести далі війну", - пише він.

За словами професора, зловживання західних медіа цим словом створює ілюзію, нібито Росія - це величезний каток, який один за одним стирає міста стратегічного для України значення.

З іншого боку, західні медіа вкрай рідко вживають слово "стратегічний", коли пишуть про українську військову операцію в Курській області Росії - це частіше подано, як великий ризик із боку України.

Складається враження, що Росія має беззаперечну перевагу і в будь-який момент зможе відбити захоплену українцями територію. Як приклад, професор О'Браєн наводить нещодавній заголовок The New York Times.

О'Браєн натомість наголошує: чим довше українці лишатимуться на захопленій російській території, тим більшим викликом для росіян буде спробувати цю територію відбити.

Професор окремо зупиняється на ситуації на Покровському напрямку, описуючи її як вкрай складну. Водночас він пише, що хибним є припущення, що Україні варто було б зосередити сили на обороні Покровська замість того, щоб кидати частину з них на захоплення територій в Курській області Росії. "Так, це могло б трохи сповільнити російські атаки. Але тоді українці втратили б переваги, які отримали під час наступу на Курську область", - додає він.

О'Браєн пише: нинішня ситуація набагато більше в інтересах України, ніж здається. "Україна втратила частину території на Донбасі, але окупувала набагато більшу частину самої Росії. Ця операція також викрила порожнечу російських ядерних погроз, забезпечила більше захисту для Сум тощо", - зазначає він.

Окремо професор О'Браєн зупинився на нещодавніх масованих ударах України по території Росії, які включали, серед іншого, енергооб'єкти та нафтопереробний завод у Московській області. Тут, пише він, дійсно може йтися про стратегічне значення таких дій для подальшого перебігу війни.

Якщо такі атаки відбуватимуться частіше, це може вплинути, наприклад, на переорієнтацію російської системи ППО. Росія настільки велика країна, що вона не здатна захистити всі свої об'єкти інфраструктури. А якщо та ж Москва регулярно потерпатиме від ударів, це серйозно похитне негласну обіцянку Путіна, що розв'язана ним війна ніяк не змінить усталений спосіб життя більшості росіян.

The New York Times написали про розквіт поезії в Україні під час війни. «За останні два роки поети стали одними з найпопулярніших голосів нації. Їхні вірші відображають гострі емоції війни та глибоко резонують із виснаженим населенням».

Мережа книгарень «Є» продала у 2,5 рази більше книжок сучасної поезії в перший рік війни, ніж у 2021 році. Великі видавництва на кшталт Vivat і «Наш Формат» вперше в своїй історії почали видавати вірші, пишуть автори статті. 

«У Києві не минає й тижня без видання поетичної книжки чи публічного читання. У травні Сергій Жадан, один з найвідоміших українських письменників, заповнив спортивний стадіон [Палац спорту] шанувальниками на поетичному вечорі».

Багато із популярних поетів зараз служать у ЗСУ. Крім того ж Жадана, NYT згадує Ярину Чорногуз, яка цього року отримала Шевченківську премію за збірку віршів, які написала перебуваючи на передовій. Поет і військовий ЗСУ Дмитро Лазуткін теж отримав премію — за збірку, яку написав до повномасштабної війни.

Нове покоління українських поетів формує майбутнє літературний пантеон України — але їм до цього ще потрібно дожити. NYT цитує підрахунки PEN, за якими з початку великої війни загинули понад 100 митців. (Інший проєкт нарахував понад сотню лише серед письменників, поетів і перекладачів).

Однак війна принесла також бум аматорської поезії. «Багато звичайних українців також почали писати вірші, щоб висловити свої почуття... Є навіть урядовий сайт, куди люди можуть завантажувати свої вірші воєнного часу, щоб залишити слід для майбутніх поколінь. Наразі туди подали понад 37 000 віршів».

▪️ Читати повну статтю (~5 хвилин)

Чим пояснити успіхи української паралімпійської збірної
Тематичний #OldYorkTimes_архів з 2021 року

З початку нульових раз на кілька років українські і міжнародні медіа згадували про паралімпійську збірну України — і запитували, чому вона настільки успішна пропорційно до своїх ресурсів та до української олімпійської збірної. Після минулих літніх Паралімпійських ігор про це написали The New York Times.

На Паралімпійських іграх у Токіо 2020 (які пройшли у 2021 році) Україна здобула 98 медалей і посіла п'яте місце у медальному заліку. Країни, які зайняли вищі місця, мали значно більші делегації. При цьому олімпійська збірна України далеко не настільки успішна.

Автор статті пояснює успіх програмою «Інваспорт», за якою спортивні школи та спортивна інфраструктура для людей з інвалідністю працювали у кожній області України. Її розробив Валерій Сушкевич, який майже 30 років очолює Національний паралімпійський комітет України (а ще багато років був депутатом Верховної Ради, а зараз є Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю).

Імовірно, ширша причина — історично обмежені можливості для людей з інвалідністю в Радянському Союзі й пострадянській Україні: спорт став однією із небагатьох можливостей вирватися вперед.

З іншого боку, зараз трохи допомагає більше загальної уваги до паралімпійського спорту — наприклад, кілька років тому телеканали почали показувати Паралімпійські ігри наживо, а фінансові бонуси за медалі для паралімпійців збільшилися у кілька разів.

▪️Читати повну статтю (~5 хвилин)
📍Читайте також: україномовна стаття на цю тему від BBC з 2016 року (~4 хвилини)

​​🎧Що послухати про книжки та бізнес
#реклама

Подкаст Юри Гнатюка «Flow: про книги, бізнес та ідеї» із перших же епізодів увірвався в український топ і очолив його. Юра — український IT-підприємець і автор популярного телеграм-каналу про бізнес.

У подкасті з кожної книжки Юра виділяє думки, ідеї та реально практичні ідеї, які можна використовувати в житті та роботі. І найголовніше: як це адаптувати до українських реалій.

Ось три приклади:

🎧 Як використовувати концепт Насіма Талеба «Антикрихкість» у бізнесі та житті? → слухати

🎧 Чого можна навчитись у Чарлі Мангера — правої руки Воррена Баффета? На основі збірки лекцій, есе та промов відомого інвестора → слухати

🎧 Як перетворити звичайні моменти на надзвичайні результати? Практичні поради з книги «Clear thinking» Шейна Перріша → слухати

Слухайте подкаст на всіх популярних платформах:

Чотири думки про Телеграм

На фоні арешту Дурова усі з новою силою заговорили про те, наскільки безпечно використовувати Телеграм. Тому чотири тези на цю тему:

1. Телеграм — менш безпечний месенджер, ніж WhatsApp чи Signal. Тут немає наскрізного шифрування (end-to-end encryption) для всіх чатів, і повідомлення дефолтно зберігаються на сервері Телеграму. Це робить його зручнішим, але менш захищеним. Телеграм не варто використовувати для того, щоб передавати чутливу інформацію.

2. В Україні Телеграм став таким собі supper-app, який одночасно платформа для особистого спілкування, робочий месенджер, місце споживання новин, продажів і так далі. Занадто сильно покладатися на один сервіс небезпечно, незалежно від того, чий він. Треба думати над тим, щоб мати альтернативи і бекапи найважливішої інформації.

3. Попри це поки я не бачу аргументів відмовлятися від використання Телеграму загалом.

4. Але якщо ви особисто хочете видалити Телеграм чи менше ним користуватися — читайте нас натомість в форматі імейл-розсилки. 

📍Щоб не зраджувати нашій традиції і порекомендувати англомовну статтю на тему — можете почитати / подивитися інтерв’ю зі мною про Телеграм для медіа, яке зробило видання про медіа MX3 минулого року.

🇺🇸🇺🇦Що потенційне президентство Камали Гарріс означатиме для України і Європи?

Гарріс має чітку проукраїнську позицію, але у неї значно менше зовнішньополітичного досвіду, ніж у Джо Байдена. Це хвилює європейських лідерів, які побоюються, що Європа може бути менш пріоритетною для Гарріс.

Утім, як пише Politico, європейців трохи заспокоїло обрання Тіма Волза на роль кандидата у віцепрезиденти.

Як писала «Європейська правда», Волз, наразі губернатор Міннесоти, є надійним другом України. «Один з найкращих показників того, що Волз справді перейнявся підтримкою України і виявився активним у цьому, — це те, що його штат одним із перших обірвав усі економічні зв’язки з державою-агресором [на початку 2022 року]».

Другий привід для оптимізму — фігура Філа Ґордона, який зараз є радником із національної безпеки Гарріс як віцепрезидентки. Якщо його керівниця виграє вибори, він ймовірно займе впливову позицію радника президента із нацбезпеки.

Politico зробили профайл Ґордона — європеїста, який вивчав Францію і десятиліттями працював над європейськими питаннями в американському уряді. Як пишуть авторки статті, «наявність Ґордона на високій посаді у сфері національної безпеки… залишає певну надію на те, що ні Європа, ні Україна не залишаться поза увагою в міжнародному порядку денному Гарріс».

Гарріс все ще цілком може програти вибори, але шанси виграти в неї значно вищі, ніж були в Байдена.

🇮🇹🇪🇸🇬🇷🇵🇹Південноєвропейські країни традиційно були економічними аутсайдерами в Євросоюзі. Однак, як пише The New York Times, останнім часом вони вирвалися вперед і навіть обігнали у темпах росту традиційних лідерів на кшталт Німеччини.

У 2023 році Греція, Іспанія та Португалія зростали вдвічі швидше, ніж у середньому по єврозоні. Італія також показала хороші результати.

🗣«Після років міжнародної допомоги та жорстких програм економії південноєвропейські країни здійснили важливі зміни, які залучили інвесторів, відновили економічне зростання та експорт, а також зменшили рекордно високий рівень безробіття.

Уряди скоротили бюрократичну тяганину і знизили корпоративні податки, щоб стимулювати бізнес, і проштовхнули зміни на своїх ринках праці, зокрема спростили для роботодавців процес найму і звільнення працівників та зменшили широке використання тимчасових контрактів…

Південні країни також зробили ставку на сферу послуг — особливо туризм, який приніс рекордні доходи після закінчення ковідних обмежень…»

Натомість Німеччина, традиційний лідер, показує значно гірші результати з початку повномасштабного російського вторгнення:

🗣«Десятиліттями Німеччина стабільно зростала, але замість того, щоб інвестувати в освіту, діджиталізацію та інфраструктуру в роки буму, німці розслабилися та допустили небезпечну залежність від російських енергоносіїв та експорту до Китаю.

Результатом стали два роки майже нульового зростання, в результаті чого країна опинилася на останньому місці серед країн “великої сімки” та єврозони [за темпом росту економіки]».

Звісно, йдеться лише про рівень зростання. За обсягом ВВП Німеччина залишається лідером у Європі, і її економіка приблизно така ж за розміром, як економіка Італії, Іспанії, Португалії та Греції разом взятих.

Утім, пише NYT, у південноєвропейських країн хороші шанси продовжити зростати, якщо їхні уряди будуть продовжувати грамотну економічну політику.

▪️ Читати повну статтю (~6 хвилин)

🌍Три жінки на чолі Європи

Європа зараз у складній ситуації: Росія продовжує війну в Україні, популісти набирають популярності, а у Трампа хороші шанси виграти президентські вибори у США.

Як писав The Economist у травні, успіхи континенту значною мірою залежатимуть від трьох жінок, які є серед найвпливовіших політичних лідерів у Європі:
🇪🇺 Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії;
🇮🇹 Джорджія Мелоні, прем’єр-міністерка Італії;
🇫🇷 Марін Ле Пен, очільниця популярної французької популістичної партії «Національне об'єднання».

Урсула фон дер Ляєн очолює Єврокомісію з 2019 року (і недавно була переобрана на другий термін). «Вона гарно справилася зі своєю роботою:  сформувала потужну колективну відповідь ЄС на путінську агресію і допомогла поглибити європейську інтеграцію у вирішальний момент, наприклад, просуваючи новаторську програму випуску спільних облігацій».

У Джорджії Мелоні дещо суперечливий бекґраунд. Вона права популістка, але при цьому підтримує Україну і веде прагматичну зовнішню політику. «Її партія веде культурні війни у внутрішній політиці, але в питаннях безпеки та економіки вона керує Італією практично».

Марін Ле Пен — найбільш небезпечна фігура. «Ле Пен спробувала змінити свій імідж і перетворитися на мейнстрімну фігуру, але не обманюйте себе. За її спиною давня історія ксенофобії та підлабузництва до Росії».

Як стверджує стаття, для успіху Європи потрібна сильна коаліція центристів: Урсула фон дер Ляєн має поєднати зусилля з Джорджією Мелоні для того, щоб мінімізувати вплив Марін Ле Пен.

▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)

📍Стаття вийшла два місяці тому, ще до виборів Європарламенту і несподіваних парламентських виборів у Франції. Погана новина з того часу: «Національне об'єднання» Ле Пен отримало більше місць в обох парламентах. Хороша новина: у Європарламенті збереглася проукраїнська більшість, а у французькому парламенті партія Ле Пен у підсумку показала значно гірші результати, ніж очікувалося за результатами першого туру.

🇺🇸 Чотири думки про американські президентські вибори після виходу Байдена

1. Скоріш за все, кандидаткою від демократів стане віце-президентка Камала Гарріс. Формально демократи оберуть кандидата на своїй конвенції через місяць, й інші політики можуть висувати свою кандидатуру, але поки немає жодної іншої очевидної фігури, навколо якої вони могли б об’єднатися. Камалу Гарріс уже підтримав сам Байден, багато ключових політиків і великих донорів.

2. Гарріс — не ідеальна кандидатка у вакуумі, і вона все одно трохи програє Трампу в опитуваннях, але на цьому етапі у неї значно більше шансів виграти вибори, ніж було у Байдена.

3. Передвиборча кампанія Трампа була майстерно збудована навколо іміджу Байдена як кволого старця. Зараз їм доведеться перепродумувати свій підхід.

Гарріс майже 60 років, але цього не скажеш не заглядаючи в її біографію — вона виглядає молодою і енергійною, особливо на фоні Байдена і Трампа (якому під 80 і який тепер найстарший в історії кандидат у президенти США від великої партії).

4. Гарріс поки що відносно мало займалася питанням України і загалом має менше досвіду в зовнішній політиці (на відміну від того ж Джо Байдена, який очолював в Сенаті комітет із міжнародних відносин ще 20+ років тому і займався Україною на посту віце-президента в адміністрації Обами).

У передвиборчій риториці її позиція щодо України, мабуть, не відрізнятиметься від позиції Байдена. Чи зміниться політика і як, якщо вона виграє вибори — це вже інше питання, за яким треба буде стежити.

​​🇳🇱 В Україні ми думаємо, як змотивувати більше людей споживати контент англійською. У Нідерландах протилежна проблема — як заохотити молодь більше вживати рідну мову, а не англійську. 

У The New York Times недавно вийшла цікава стаття про це в контексті книжкового ринку. У Нідерландах, а також скандинавських країнах і Німеччині, усе більше молодих покупців надають перевагу англомовним оригіналам, а не місцевим перекладами.

🗣«Видавці в цих країнах, а також агенти в Сполучених Штатах і Британії стурбовані, що це може підірвати ринок перекладених книг, що означатиме менше грошей для авторів і менше можливостей для них публікуватись за кордоном».

Як завжди, у всьому винен ТікТок:

🗣«Останніми роками продажі англійською мовою зросли, частково тому, що книги вірусяться у соцмережах, особливо в TikTok. Продавці книг у Нідерландах кажуть, що багато молодих людей надають перевагу книгам англійською мовою з оригінальними обкладинками, навіть якщо нідерландська є їхньою рідною мовою, тому що це ті книги, які вони бачать і постять у BookTok [книжковий сегмент TikTok].

У деяких книгарнях Амстердама у відділах для молоді представлені переважно англомовні книжки та лише кілька варіантів голландською мовою».

Ця стаття нагадала мені про суміжню проблему — мова освіти. У голландських університетах нідерландська виходить з моди на користь англійської, і це хвилює освітню спільноту. Ось, наприклад, зі статті BBC 2018 року:

🗣«Англійська мова настільки поширена в голландських університетах, що група викладачів передбачає “лінгвоцид” і вимагає від уряду в Гаазі накласти мораторій, який заборонить університетам запроваджувати будь-які додаткові курси англійської мови, доки не буде проведено офіційний аналіз їхнього впливу».

🇦🇹 Як Австрія перетворилась на хаб для російських шпигунів.

Тематичний #OldYorkTimes_архів до сьогоднішньої новини — переказ матеріалу Financial Times з минулого літа

🗣 «Після російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року європейські країни вислали зі своїх територій понад 400 російських шпигунів, які працювали під дипломатичним прикриттям. Австрія поки що вислала лише чотирьох.

За словами одного високопоставленого працівника західної розвідки, у Відні все ще перебувають понад 180 акредитованих російських дипломатів, і щонайменше третина з них використовує дипломатичне прикриття для збору розвідданих».

🗣 «Зростання шпигунства у Відні викликало осуд з боку союзників і підірвало авторитет країни серед європейських сусідів, які дедалі більше турбуються про безпеку.

У Австрії розміщені кілька великих міжнародних організацій, зокрема Міжнародне агентство з атомної енергії, ОПЕК та різні агентства ООН, але країна традиційно закриває очі на розвідувальну діяльність на своїй території — якщо та спрямована не проти австрійського уряду».

Російські шпигуни вільно зустрічаються зі своїми інформаторами на території Австрії (чого вони не могли б робити, наприклад, у Німеччині) та встановлюють обладнання для радіоелектронної розвідки на дахах російських дипломатичних установ.

🗣 «Високопоставлені чиновники європейської розвідки дивляться на ситуацію в Австрії з дедалі більшим здивуванням, [й інші європейські країни перестають ділитися з нею своїми розвідданими]».

Проблема у тому, що шпигунська діяльність у Австрії не криміналізована, якщо вона не спрямована напряму проти національних інтересів Австрії. Опозиційні партії у парламенті намагаються це змінити, але уряд блокує реформу.

Можливо, кажуть джерела Financial Times, відсутність законодавчої заборони грає на руку уряду:

🗣 «“Якби вони змінили закон, їм довелося б спробувати забезпечити його виконання — а справа в тому, що вони, ймовірно, не зможуть цього зробити”, каже [анонімний посадовець західної розвідки]. “Це було б ще більшою ганьбою [для австрійського уряду, ніж закривати очі на проблему]”».

▪️ Читати повну статтю • текст без пейволу на Реддіті (~5 хвилин)

Чому маленькі острівні країни Африки демократичніші за більшість континенту
#OldYorkTimes_архів

На це питання намагається відповісти дослідження 2021 року, про яке розповідав The Economist.

Чотири із п'яти невеликих африканських держав вважаються «вільними» за рейтингом Freedom House — і це сильний контраст із більшістю країн Африки загалом. Йдеться про Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі, Сейшели та Маврикій.

Коморські Острови вважаються «частково вільними», що теж непогано на фоні загальноафриканської ситуації.

Спойлер: справа у тому, що вони маленькі і острівні. Як пише The Economist, «...усе більший корпус наукових досліджень... показує, що невеликий розмір та острівність пов'язані із демократією».

🗣«У Африці, стверджують автори дослідження [у Journal of International Relations and Development], невеликий розмір держав призводить до більш персональної політики, де виборці можуть надокучати посадовцям, щоб ті виконували свої обіцянки. Те, що вони є островами... позбавляє ці країни від сухопутних кордонів, на які можуть зазіхати сусіди і через які можуть виникати конфлікти».

Ще один фактор, про який згадує The Economist — у цих островів немає особливих природних багатств на кшталт нафти чи діамантів, які можуть давати владу обмеженій групі багатіїв, а натомість вони покладаються на туризм — сферу, яка забезпечує прибутком значну частину населення.

▪️Читати повну статтю (~3 хвилини)

📩 Імейл-розсилка Old York Times

У цьому каналі ми розповідаємо цікаві історії та важливі ідеї про Україну та світ з англомовного медіапростору.

Крім телеграм-каналу, у нас є імейл-розсилка. Там ми публікуємо ті ж матеріали, що й тут, але рідше — одразу кілька дописів за випуск. Зазвичай розсилка виходить раз чи двічі на місяць.

Може бути корисно, якщо хочете менше користуватися телеграмом або гарантовано не пропускати нові матеріали.

📍Підписатися на розсилку

🇻🇳 У The Guardian вийшов матеріал про українських в’єтнамців, які залишилися в Україні з початком війни і навіть долучилися до захисту країни.

Один із героїв — українець в’єтнамського походження Тунг Нгуєн. Він виріс у В’єтнамі, але у підлітковому віці переїхав до України, де вже жили його батьки. На початку повномасштабного вторгнення він допоміг вивезти батьків за кордон, а сам приєднався до ЗСУ.

«Україна багато мені дала — я тут вчився, тут працював, одружився з українкою. Я навіть не можу сказати, що це моя друга батьківщина зараз. Це просто моя батьківщина», каже він. Він був двічі поранений минулого року, але повернувся до до війська.

Загалом у в’єтнамців більше зв’язків з Україною, ніж може здаватися:
🗣 «В'єтнамці почали приїжджати до Радянського Союзу в 1950-х роках на навчання, зазвичай для технічних спеціальностей. Фам Нят Вионг, нині найбагатша людина В'єтнаму, заробив свої перші гроші, коли жив у Харкові на початку 1990-х, заснувавши бренд локшини швидкого приготування “Мівіна”, яка стала хітом серед українців у скрутні посткомуністичні роки. Чимало в'єтнамських політиків є випускниками українських університетів. Пізніше, у 1990-х роках, ще більше в’єтнамців приїхали працювати дрібними торговцями як до Росії, так і до України, в тому числі батьки Нгуєна, які оселилися в Чернігові на початку 1990-х років».

До початку великої війни в’єтнамська громада в Україні налічувала близько 100 тисяч осіб. Найбільше з них жили у Харкові. Там навіть є буддистський храм, навколо якого гуртувалася спільнота (хоча його монахи виїхали на початку війни).

Інша героїня матеріалу — Нгуєн Тхі Тхань Нхан, власниця в’єтнамського ресторану в Харкові. На початку війни вона з сім’єю також виїхала з України, але через кілька місяців вирішили повернутися. Зараз, попри російські атаки на місто, бізнес відновився, і вони не планують виїжджати знову.

▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)
📌Читайте також: «В’єтнамці України. Хто вони?» — історія від Ukraïner

🇱🇹 Як Литва стала європейською історією успіху

У Bloomberg вийшла колонка британського автора Адріана Вулдріджа про неочікуваний успіх Литви — шлях від радянського поневолення до однієї з найбільш динамічних країн Європи.

🗣«Сорок років тому Литва була бідною провінцією Радянської імперії. Сьогодні її ВВП (з урахуванням паритету купівельної спроможності) становить 90% від середньоєвропейського — на рівні з країнами Південної Європи... Відколи Литва приєдналася до ЄС у 2004 році, її реальний ВВП на душу населення зростав швидше, ніж у будь-якій іншій країні ЄС, окрім Чехії. За паритетом купівельної спроможності ВВП на душу населення зріс на 229% у період з 2004 по 2020 рік».

Вулдрідж відвідав Вільнюс і поспілкувався із очільниками найбільших литовських компаній, які популярні й у Західній Європі. Він згадує маркетплейс Vinted, який допомагає продавати вживані товари; гіганта в сфері кіберзахисту Nordsec Ltd, виробника популярної програми NordVPN; фінансову компанію TransferGo та інші.

Автор виділяє три сектори, де литовські компанії особливо успішні — фінтех; лазери та оптика; фарма та біохімія. Також потенціал мають військові технології (мілтех) і туризм.

Як невеликій країні, яка має п’ятидесятирічний спадок радянського гніту і розташована поруч із агресивними Росією і Білоруссю, вдалося досягти успіху?

Свою роль зіграли грамотні реформи у пострадянську добу, але також ключовими були два міжнародні об’єднання, куди так хоче потрапити Україна — ЄС та НАТО.

🗣 «Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки став можливим завдяки рішучій поведінці двох інституцій: Європейського Союзу і НАТО. Європейський союз надав очевидні переваги, як-то допомога у відновленні занепалої інфраструктури країни і доступ до одного з найбільших ринків світу. Що не менш важливе: модель торгівлі, заснована на правилах і вільна від корупції. НАТО гарантувало безпеку в одному з найнебезпечніших регіонів світу.

Відкриті кордони дозволили першому поколінню пострадянських литовців здобути навички в західних університетах і компаніях. Якийсь час здавалося, що відтік мізків може позбавити країну найздібніших людей. Але відтік мізків перетворюється на циркуляцію мізків: у 2020 році потік людей став позитивним [тобто більше людей приїхали ніж виїхали]. [Фінтех-компанія] TransferGo є більш динамічною завдяки тому, що базується як у Лондоні, так і у Вільнюсі».

▪️ Читати повну статтю (~10 хвилин)