Я дочитала інтервʼю-ріку з Прохаськом, себто книгу Тетяни Терен «Сотворіння світу. Сім днів із Тарасом Прохаськом»
Зберегла чи не найбільше нотаток за всю історію свого читання.
Відібрала найвлучніші й ділюся з вами.
Частина перша:
Я зрозумів, що всі явища і процеси розраховані так, що коли бодай на макове зерня більше — нічого не вийде, на макове зерня менше — теж не вийде. Всьо у природі страшенно виважено і проміряно. Всі характеристики, швидкості, реакції — всьо задумано так, що тільки трішки зміниш котрусь із них — і життя не буде.
Я чув такі твердження, що треба намагатися бути вічно молодим душею. Але мені здається, що це неприродно. Настає момент, коли подорослішати потрібно, і втікати від цього, як на мене, недобре.
Кожен із нас — більше чи менше, — але все ж схильний до контролю, а ознакою старіння є тяжіння до гіперконтролю, який насправді вже не є потрібним. Що старша людина, що менше у неї сил для того, щоб впливати на певні речі, то більшим стає її бажання контролювати то, на що вона вже не може вплинути. В такому разі розширення інформаційного простору, який намагаєшся майже патологічно гіперконтролювати, але на який не маєш особливого впливу через приреченість на тілесність, є ознакою старіння.
Душа є, ми її звідкись дістаємо під час народження, і ось Земля є майстернею, в якій душі обтесуються. Просто за своєю технологічною картою душа потребує проходження через земне тілесне життя. І ми всім своїм існуванням цю душу якимось чином обробляємо, шліфуємо. І знову ж таки — кожен це робить, як уміє, і ніхто не знає, що вийде наприкінці й на що той чи інший гатунок душі піде. Можна прожити ціле життя, а потому виявиться, що ні для чого ця душа не придатна. І не тому, що вона погана, а просто тому, що на той момент для того призначення душ, яке нам невідоме, саме ця буде не потрібною. Тому для нас найважливіше - проживати земне життя, шліфуючи, кожен по своєму, заготовку своєї душі.
Отже, для тебе молитва — це не прохання, а насамперед вдячність?
Для мене це момент, коли я нагадую собі про контакт із Богом. Я відновлюю в собі відчуття, що я при Нім, а Він при мені. Я Його підтримую, а Він підтримує мене — незалежно від того, чи щось вдалося з людської точки зору, чи ні.
Звісно, страху смерті може не бути, але при цьому психічно здорова людина не здатна вбити в собі інстинкти і рефлекси самозбереження. Тобто навіть якщо ти не боїшся смерті, цей інстинкт у певні моменти спрацює так, щоб найгіршого не сталося.
— Шоб ти не переходив дорогу на червоне світло...
...і не тому, що ти боїшся, що тебе зібʼє машина, а тому, що ти не повинен дати машині себе збити.
На рівні чуттєвому знаки приходять тоді, коли є усвідомлення, що всьо правильно, що ти робиш саме то, що збігається з Божим задумом. Коли ти думаєш: «Боже, як добре, що я живу і це бачу!» — це момент повного злиття з космосом.
Від самого дитинства і дотепер я думаю, що насолода і приємність це найсенсовніші речі. Я дуже люблю кайфувати, і навіть, коли я роблю щось, що мені не подобається, я все одно придивляюся, де там можна спертися на якусь приємність.
