Нещодавно книжкових блогерів тригернув допис, в якому дещо в категоричному тоні написано про те, що блогери мусять читати сучукрліт.
І от зараз я в літаку втомлена і зморена (а попереду ще ніч в автобусі, якщо ми на нього встигнемо, бо рейс затримали) напишу дві абсолютно протилежні тези щодо цього. Обидві в чомусь праві, в чомусь ні (залежно під яким кутом дивитися). Я згодна із обома і щодо обох можу сперечатися — так теж буває. Готова до дискусії в коментарях.
▪️ Блогери нікому нічого не винні і нічого не мусять. Читають і відповідно оглядають, що хочуть. Блогери — звичайні люди, які просто діляться своїми враженнями про книжки, які їх цікавлять; подекуди на платній основі співпрацюють із видавництвами, книгарнями, фестивалями, окремими авторами і дотичними до книжок брендами.
Дивно очікувати, що блогери-книголюби (це ж я і про себе) будуть читати українську літературу лише тому, що вона українська. Просувати укрліт — завдання видавництв, а не блогерів, бо в них і люди для цього спеціальні є на зарплаті (є ж?).
▪️ Блогери — це лідери думок. Вони часто стверджують, що займаються популяризацією тих чи інших книжок, допомагають продавати наклади і можуть зацікавити певною книжкою сотні інших книголюбів. Лідери думок — це не лише про бартер, співпрацю, рекламу. Це ще й про відповідальність.
Коли лайфстайл блогери в інстаграмі не пишуть про обстріл, масову атаку, трагедію — їм обовʼязково про це напишуть «а що це у вас лише розважальний контент». Але це ж блогери саме із розважальним контентом, які показують естетику життя, співпрацюють із брендами піжами, косметики тощо. Такий у них напрямок блогу — не про складні теми писати!
Коли кіноблогери пишуть огляди про іноземні новинки, обовʼязково хтось запитає: «а українське кіно не заслужило на вашу увагу? Навіть не підете на сеанс?». Чи буде підписник правий? Не знаю. Можна сказати: «слідкуйте на тими, хто пише про укр кіно, я дивлюся те, що мені цікаво, я просто кінолюб».
▫️ Чи йдеться в другому пункті мені про якусь квоту на укр літ? Не знаю, ще не сформулювала для себе, чи можна так вважати. Радше ні.
Я точно знаю, що читати довгоочікувані світові новинки або бестселери цікаво ще й тому, що здебільшого це набирає кращу статистику, ніж огляд на маловідому укр книжку. І є видавництва, які не особливо і дають на огляди / платну рекламу книжки, які в них і так в топі, хіба хочуть зберегти лояльність блогера для подальших співпраць.
Тому можна звернути увагу, що просто огляди у блогерів часто на довгоочікувані бестселери, а саме платна реклама — на укр. книжки (часто, не завжди!). Але давайте уявимо, що реклама (таргет, блогери, огляди, медіа, івенти тощо) книжки українського автора би закладалася би в ціну — скільки би коштувала така книжка (із накладом в 2-3 тисячі, то десь такі і є перші наклади укр авторів).
Видавництвам здебільшого вигідніше видавати перекладні бестселери і через це теж: більші наклади, менше зусиль (читайте: платних витрат). Тобто перекладні часто про бізнес, укр — про промоцію. Так, є винятки — і ми цих укр авторів можемо перерахувати на пальцях двох рук, мабуть, ну може, на пальцях чотирьох рук, що дуже мало для такої великої країни. Тобто виходить, що видавництва мають займатися промоцією укр авторів — і подекуди це можна вважати соціальною складовою видавництва (чому мають? Кому мають? Нації, авторам, читачам?). Риторичне теж запитання і дискусійна теза, я це усвідомлюю.
▫️ Наприкінці хочу додати, що я — та людина (блогерка), яка майже не читає сучасної укр літ. Зараз я взагалі не читаю, але якщо загалом за рік, то у мене 4 книжки сучукрліт і 3 книжки із укр. класики (позор чи ні? Позор, Катя, і сором). Тобто цей допис — точно не камінь в чийсь город, бо починати мала би хіба із себе. Але мені б хотілося не срачів, а саме дискусії. І щоб хтось, хто це прочитає, зміг подивитися на різні точки зору про те, чи винний хтось комусь щось. Бо читачі не мусять купувати укр. літ., блогери не мусять читати укр. літ., а видавництва не мусять видавати укр. літ.
Дякую всім, хто дочитав цей лонгрід.
