Gentle Narratology

Кілька тижнів як полегшую собі decision fatigue методом випадкових чисел. Для маленьких інтервалів навіть завела собі пару отих кубиків із крапочками.)

Ідеальний спосіб обрати есей на ранок!

Як несподівано та вчасно приходять до нас наші тексти. Збірка есеїв Девіда Уайта увірвалася в моє життя в момент, коли, здавалося б, нічого не могло в нього увірватися: так щільно я запакувала свій щоденний графік роботою. Але, мабуть, неможливо уникнути того, що життя хоче, аби ми прочитали.
Consolations — це якийсь цілющий бальзам, що повертає замиленим та заюзаним словам їхнє значення.

П.С.: наступного року виходить другий том Consolations, у якому буде абсолютно феноменальний есей про час (якщо ви раптом маєте одне вакантне місце для «що почитати в 2025му»)

А це, власне, — Утрачене мистецтво бігу.
Захопливі історії від найкращих бігунів світу, які змусять вас закохатися у фасцію людського тіла.

Поки готувала лекцію про серце для курсу “Інструкція до мʼязів” ненароком сама себе переконала повернутися до бігу. Але оскільки мені вже не 17 (тоді я сотні кілометрів асфальту відгамселила пʼятками вперед — без особливого задоволення й із мінімумом знання того, що я творю), тепер я сильно дбаю про форму та інвестую час та зусилля в опанування техніки. Якщо ви любите бігати, The Lost Art of Running Шейна Бензі — просто скарб! Якщо ви не любите бігати, добре мати в своєму щотижневому меню інші способи контрольовано прискорювати роботу серця. Максимальний обʼєм споживання кисню сам по собі не збільшиться. А його в цьому житті — чим більше, тим краще!

https://helgipalko.com/so/23PB_MlLP?languageTag=en

Блог Марії Пóпової (вона із Болгарії, і наголос на її прізвищі на першому складі) був величезним натхненням для Ніжного блогу. Саме в неї я перейняла ідею про donation based writing.

Марія веде свій блог уже 18 років! У цьому тексті — 18 уроків, які вона для себе вивела за ці 18 років. Усі — абсолютно прекрасні:

How you love, how you give, and how you suffer is just about the sum of who you are.

https://www.themarginalian.org/2024/10/22/marginalian-18/?mc_cid=009f7d9fc9&mc_eid=b373981148

Багато років тому, ще до того, як індустрія майндфулнес видала нам усі наші чудові хедспейси та калми, наш учитель Ігор Анатолійович Козловський, у зачиненій школі посеред тихого недільного Донецька, розповідав нам про культурний текст, із якого походить практика медитації. Про те, що слово «медитація», яке є продуктом західної культури, не зовсім точно, або радше зовсім неточно описує дхьяну. І про те, що це спосіб життя та форма стосунків із власною свідомістю. Мені здається безмежно крутим те, що ця форма стосунків у наші дні доступна кожному, хто хоче її додати до власних буднів (я от сама навіть зробила курс про медитацію й обовʼязково наступного року оголошу другий набір, але цей допис не про мій курс).

Якщо ви раптом хочете розібратися, як це — жити майндфулі, у Джека Корнфілда й Тари Брах є чудовий безкоштовний 40-денний курс про це. Спробувала на собі. Там усе як треба, якщо вам, звісно, таке треба)

https://jackkornfield.com/product/mindfulness-daily/

Так мене зачепила й не відпускає The Celtic Prayer of Approach, що я її поставила собі як шпалери на телефон. Якщо хочете, беріть і собі 🫶🏼

Цього літа я запустила курс “Дозвіл на відпочинок”. Його створити й прочитати було непросто, але коли я завершувала перший набір, точно знала, що буду це робити ще й ще. У тому числі на інші теми. Так я задумала зробити новий курс — максимально прикладний і про мʼязи.

Оскільки я досліджую рух у всіх його проявах, то просто не могла пройти повз мʼязову тканину, яка, якщо добре пригледітися, — окремий орган взагалі-то, найбільший у тілі. І це точно мій любимий орган. Можливо, цей матеріял і вам додасть любові до ваших мʼязів.

https://www.helgipalko.com/post/the-biggest-organ

Знайшла, ну тобто як “знайшла”, підчепила в Елізабет Гілберт абсолютно довершену формулу для будь-яких стосунків у житті, надто романтичних та дружніх — не мати жодних заповітних цілей для тих стосунків. Це із The Celtic Prayer of Approach.

Із друзями воно якось простіше, а от із парнером(партнеркою) по життю — задачка із зірочкою. Але мені такі задачки страх як подобаються. Може, і вам зайде.

Якось у каналі @tut_i_dali_prym_per я натрапила на згадку про цю книгу в коментарях до одного із постів. Автор каналу попереджав, що ті, хто прочитають хоч одну роботу Александера, ризикують стати александріанцями. Я то вирішила перевірити на собі, і після The Timeless Way of Building, таки проголосила себе александріанкою.

Усе, про що пише Александер — чистий дзен: прикладний та намацальний, обожнюю таке, надто в епоху перманентної кудись-біганини й чогось-досягання. Я тепер, завдяки Александеру, зовсім інакше сприймаю світло, вікна та взагалі будь-який простір. Але що я все про себе та й про себе, я тут подумала, може, і ви захочете стати александріацями, тому принесла в канал цей пост.

На тому, гарного вам дня. Нехай у ньому вас порадує щось із категорії timeless. Намастунь)

Вітаю вас, шановне панство! Памʼятаєте, я тут раніше багато ділилася посиланнями на статті, які раніше були доступні тільки для підписників патреону Ніжного методу? Так от, є новини. Ніжний блог нарешті має свій сайт, тому те, що публікувалося на патреоні переїжджає жити на окрему, свою власну, платформу.

Спершу я думала відтворити модель патреону (тобто платний блог) на власній платформі: залишити підписку, просто на іншій території. Однак зрештою вирішила перевести блог Ніжного на donation-based систему. Матеріали будуть доступні всім, і кожен, хто захоче за них подякувати, зможе це зробити у вигляді одноразового або щомісячного внеску — такого, який відчувається доречним, і тоді, коли це відчувається доречно.

Я вже встигла перенести рубрики “Влюбитися в тіло”, “Постава та дихання”, “Культура руху”, “Карти людського тіла” та “Кофеїн”. Ходіть частуватися.

П.С.: я розумію, що відмовляюся від умовно «гарантованого» щомісячного прибутку, але моя чуйка говорить мені, що it’s the right thing to do.

https://www.helgipalko.com/blog

Жити в тих своїх америках — означає вічно щось пропускати. Так я, наприклад, пропустила (але вже надолужую) запуск подкасту любимого мого Стасіневича (у нього славний співведучий, але я із тих, хто на “Запах слова” іде саме на Стасіневича). Ну пропустила ще ладно, але потім так забігалась із запуском власного курсу, що забула написати про Запах слова тут. Надолужую.

https://podcasts.apple.com/us/podcast/%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%85-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0/id1711803554?i=1000659621138

В останньому листі Ніжної розсилки (якщо ви не підписані, а хочете, то лишіть свою електронну адресу тутка) ішлося про те, що всі органи чуття — це різною мірою спеціалізований дотик. Якщо ви як я, і не проти ще більше розширити власну карту категоризації чуттів, то вам до Еда Йонга (неперевершеного автора “I Contain Multitudes”). Від всього, що пан Йонг розповідає в “An Immense World” шкірою приємно гарцюють мурахи. Я, наприклад, не здогадувалася, що біологічною основою зору є хімічні рецептори!

Якщо ти хімічний рецептор, то ти “сидиш” на поверхні клітин, хапаючи певні молекули, які пропливають повз тебе: так ти даєш мозку свого носія відчуття смаків та запахів. Проте цей процес є тимчасовим: рецептор схопив, що пливло, отримав інформацію, відпустив, і ми йдемо нюхати далі. Але є одна група тих рецепторів, яка за схоплену інформацію тримається — опсини. Ця група особлива, бо не лише не відпускає схоплені молекули-мішені, а ще й тому, що ті молекули поглинають світло.

“This is how all animals see — using light-sensitive proteins that are actually modified chemical sensors. In a way, we see by smelling light.”

Тож як бачитиме сьогодні світло, знайте, ваші очі його таки вдихають)

Я ще не дісталася до прицільного дослідження polyvagal theory, але світ мені вже звідусіль підкидає різні чудові крихти. Сьогодні — від Марії Попової (The Marginalian), яка цитує Дану Деб:

“The mind narrates what the nervous system knows. Story follows state.”

Уже хочу книгу Polyvagal Theory in Therapy, але спершу завершу Body by Breath Джил Міллер.

https://www.themarginalian.org/2024/05/31/polyvagal-theory/?mc_cid=ed920c1335&mc_eid=b373981148

Останні кілька років я виконую копірайтерські задачі та роблю стратегію комунікації тільки для своїх власних проєктів, і люблю це всім серцем. Але іноді трапляються у мене винятки, тобто виняток — Київзоо. Майже 10 років тому я прокинулася помірно знаменитою у вузьких українських рекламних колах завдяки ««Ура, закінчились морози», — промекали натхненно кози». Із того часу віршики радикалізувалися та політизувалися, що тут сказати, tough times call for tougher metaphors.

https://www.instagram.com/p/C76plsht2Ee/?igsh=dXp3bXE1aXFocm9y

За свою професійну біографію у мене чого тільки не траплялося в резюме. Було копірайтерка, креативна директорка, директорка стратегічних комунікацій, кандидатка соціологічних наук і навіть архітекторка контенту (то я сама придумала, і мені дозволили). Зустрічайте мою нову, ніжно любиму мною, ідентичність, яку я активно плекаю as we speak — дослідниця руху й вчителька фізкультури.

https://www.village.com.ua/village/knowledge/health-knowledge/351329-chim-mozhe-buti-nebezpechne-hodinnya-v-krosivkah-ta-komu-potribne-anatomichne-vzuttya

Алан Уоттс мій любимий говорить, що не зовсім правильно (або зовсім неправильно) називати Буддизм релігією або навіть філософією. Там нема догм, і замість інтелектуальних вправ — суцільна практика. Уоттс Будду, зокрема, називає першим в історії психотерапевтом.

Якщо почати слухати-читати сучасних учителів дхарми, майндфулнес та медитації, постійно зринає імʼя Сузукі Роші, японського вчителя, засновника Дзен Центру в Сан-Франику. Дуже не просто так зринає. «Свідомість дзен — свідомість початківця» — направду велика, хоч і доволі маленька книжка.

«Краса — симптом життя», «страждання — жага світла».
Неймовірна (дуже буддистська) пісня від Вілоу Сміт. На повторі сьогодні.

https://music.youtube.com/watch?v=OJxiN714INA&si=II76X5dHNO_ordO6

Мало що надає відчуття впевненості в майбутньому так, як це може зробити 5-літрова каструля борщу. Я люблю робити гетьманський — на свинячих ребрах, із баклажанами та квасолею.

Усіх, кого люблю, у якийсь момент годую борщем. Такий от сьогодні наратив напросився. )

Вітаю вас, шановне панство! Я вирішила трошки посортувати потоки інформації, які від мене надходять, тож, якийсь час принаймні, не мулятиму вам тут своїми статтями із патреону та всяким тілесним вайбом. Однак якщо вам цікаво отримувати від мене листи про ніжні методи роботи із тілом та розумом, запрошую вас підписатися на мою, як ви могли здогадатися, ніжну розсилку — на дні цієї сторінки є форма:

https://www.helgipalko.com/

Висіла в мене у вкладках стаття багато тижнів. Щонайменше тричі я записувала собі в тижневий список справ її прочитати. Зазвичай у таких сценаріях в якийсь момент просто глохне комп, усі вкладки закриваються, аби ніколи вже не бути відкритими. Але це — інша історія. Я таки дійшла до How to Do What You Love, і оу май, мабуть, лишу собі цю вкладку відкритою ще на якийсь час, бо надто вже добрий матеріял: хочу перечитати ще. Настільки добрий, що я після прочитання прийшла із ним до вас — ділитися:

Finding work you love is very difficult. Most people fail. Even if you succeed, it's rare to be free to work on what you want till your thirties or forties. But if you have the destination in sight you'll be more likely to arrive at it. If you know you can love work, you're in the home stretch, and if you know what work you love, you're practically there.

https://www.paulgraham.com/love.html#f1n

Історії про тіло — у найширшому, східному, я би сказала, розумінні, — мої улюблені. Ще із часів навчання в НаУКМА на факультеті соціальних наук та соціальних технологій мене тягнуло до тілесності. Тому курсова про соціологію запахів, диплом і дисертація — про здоровʼя як соціальних феномен.
Наше тіло щодня нам розповідає безліч історій, якщо їх навчитися чути, і це чудово знають східні світоглядні традиції, можна навіть ненароком просвітлення досягти. Сьогодні запрошую всіх охочих слухати різні рухи свого тіла: ті, що ззовні, і ті, що всередині, там окремий всесвіт!

Для мене сьогодні стало великим відкриттям, що в моєму каналі присутня реклама. Аж хижо зробилося. Скажіть, будь ласка, це кожен пост ви бачите із закликом клікнути на якусь ліву марноту?

Мало що в житті мене впирає так, як це роблять лекції та книги Алана Воттса. Він розкладає філософії та релігії по поличках так, що це потім ну ніяк не розвидіти. І принагідно міняє твій світогляд. Дуже потужно, але й максимально ніжно. Усе, як ми тут любимо :)

World as Consciousness, from the Waking Up app:

https://dynamic.wakingup.com/course/CBC65A?source=content%20share&share_id=74346748&pack=P8F3A2&code=SCBD5EA50

Коли я працювала копірайтеркою в агенціях, мене іноді запрошували читати лекції про той копірайтинг. Пам’ятаю, у мене була вчительська мантра: «Якщо ваша робота — писати, то частиною вашої роботи має бути читати». Минуло вже доволі багато років, а воно й досі так. Оскільки так склалося, що я досі пишу, я досі читаю. Сьогодні надибала на канал у ютюбі із різним чудовим начитаним. Славно ж, що можна іноді «читати» вухами.

https://youtu.be/L-aANEsdanA?si=Kk-Plxy-OzGQ2f4y

Дуже довго носила в голові тему м’язів. Який фантастичний орган насправді! Звісно, ми його поділити на всеможливі глютеуси максимуси та квадратуси ламборуми, і це прекрасно, але як же круто досліджувати сукупність м’язів! Цього тижня — саме про це.