Літературний Тигр

😑 Якщо б вам запропонували забути одну із прочитаних книг (щоб ніколи її знов не читати), що б це була за книга?

😳👍 Зараз можна підписатись на mubi на три місяці за 1$ (10 гривень для України).

Зараз на mubi можна глянути, наприклад, майже усю фільмографію Віма Вендерса чи Акі Каурісмякі.

А взагалі там сотні фільмів, майте совість, я то все перераховувати не буду.

✈️ Розігруємо 49 книг за донат на ЗСУ (збір на квадроцикл)

За донат від 200 грн ви отримуєте шанс виграти один з шести лотів, що бачите на фото.

Але будемо дуже вдячні за більші донати.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОНАТІВ:

mono: 4441 1111 2118 4349 (копіюється при натисканні)
Банка: https://send.monobank.ua/jar/8NEc5inhG1

💰 На що збираємо? Квадроцикл для виконання оперативних завдань.

👤 Для кого? Підрозділ БпАК наших друзів, що працює на Харківщині.

Штовхати загрузлу автівку під відкритим небом з fpv — смертельна небезпека, тому потрібен квадроцикл. Мусимо допомогти!

🙏🏼 Будемо дуже вдячні за поширення розіграшу.

💘 BOOKDATE – знайдіть свою книжкову половинку у книгарнях Vivat!

Мрієте про когось, хто читає ті ж книги, що й ви? BOOKDATE – це шанс знайти людину, з якою можна буде годинами обговорювати улюблені історії, та отримати знижку 28% на книги видавництва Vivat!

Як це працює?

💚 3-9 лютого – заповніть анкету. Ми аналізуємо всі відповіді та підбираємо вам книжкову пару.
📩 11-12 лютого – отримаєте свою половинку промокоду та контакт книжкового соулмейта в листі на електронну пошту.
📖 14-18 лютого – приходьте разом у книгарню Vivat, складіть свої промокоди – і отримаєте -28% на спільний чек на всі книжки видавництва Vivat.

💔 Якщо ваша пара не вийшла на зв’язок, ви можете скористатися своєю половинкою промокоду та отримати -14% знижки.

⏳ Анкету можна заповнити до 9 лютого включно за посиланням!

👉 Не зволікайте – заповнюйте анкету та долучайтеся до книжкової магії!

Хто знає, можливо, ваша ідеальна книжкова пара вже чекає на вас в книгарні Vivat?

#такцереклама

Книжки хочуть додому 😔
ВИ НЕ ЗАЛИШИТЕ ЇХ ТУТ 😡🤬👺😤

Здається, Якабу мені погрожує

Бей жидов, спасай Россию

Й ще трохи про театр, де була зіграна остання цивільна постановка Курбаса. Будівля знаходиться у самому центрі Москви, буквально за кілька будинків жив Горький (про нього ще згадаємо), а за півтора кілометра лежить Кремль.

Майже всі вистави виконувались на їдиші та івриті, лише деякі грались російською. Переважну частину репертуару займали п'єси єврейських драматургів, які охоплювали національну тему. Хоча навіть класичні вистави (той же Шекспір) грались, як притчі, де легко впізнавались єврейські, часто біблійні, образи.

В театрі зокрема працювали Марк Шагал, Роберт Фальк та Олександр Тишлер — одні із головних представників авангардизму в образотворчому мистецтві. Саме ця трійка працювала над оформленням глядацької зали та картин й фресок у голі. За їх же дизайном робили плакати та декорації до вистав.

Театр був дуже відомим у Європі, у 20-ті й на початку 30-х відбувались постійні гастролі із тріумфальними відгуками критиків. Про вкрай позитивні враження від вистав писали Фройд, Манн та Брехт.

При театрі навіть була організована студія для підготовки молодих акторів, яка пізніше переросте у повноцінне Моськовське державне єврейське учіліщє.

Проте, вже у 1948 почнуться репресії проти євреїв у межах "кампанії боротьби із космополітизмом". В ніч з 12 на 13 січня, одного із засновників театру вб'ють, а іншого арештують. За наступний рік репресій зазнає й більшість акторів та членів адміністрації театру.

У 1949 році, майже за рік гонінь на єврейську інтелігенцію, театр закриють, через "низьку відвідуваність". За два роки, без жартів, там почне працювати Театр Сатири.

Нижче сучасне фото будівлі того самого ГОСЕТ, де працював Курбас. Наразі там діє "Московський драматичний театр на Малій Бронній".

Пам'ятних таблиць чи інших посилань до репресованих засновників та акторів театру на фасаді немає.

😳 цікава колаборація Книжкового Лева та lovespace.

А вам як?

🎭💸 Лайфхак з фінансування творчості від театру Леся Курбаса.

Ви бачите оголошення з харківської газети 1923 року. У театрі «Березіль» ставили п'єсу Марка Кропивницького «Пошились у дурні» (1875) і режисер Фавст Лопатинський наважився на експеримент — зберегти усі сюжетні лінії, але збагатити репліки й діалоги героїв сучасними політичними й соціальними гостротами, і навіть рекламою (за яку, як видно, брали передоплату).

У виставі з великим азартом використовували словесні й фізичні імпровізації, про які не мусили попереджати партнерів заздалегідь, було весело. Йосип Гірняк (головна роль) згадував, що одного разу вирішив долучити до вистави свого песика Дюка, який настільки вдало впорався з роллю, що з успіхом грав її до кінця сезону. 🔥

🐶 У Гірняка був пес Дюк, так і знайте.

Мала кількість картин у каталозі зумовлена тим, що фільми триматимуться на сайті лише місяць (з правого нижнього боку є дата, коли фільм зникне із сайту), як під час справжнього прокату. Потім їх будуть заміняти нові стрічки.

Наскільки я зрозумів, кожного тижня будуть з'являтись чотири нові фільми. Тобто +- 16 нових стрічок за місяць.

До кожної стрічки доступні додаткові матеріали: вступне слово (передфільм), де критик чи режисер "розігріває глядача" перед переглядом. Та післямова (післяфільм) — коментар від критика або, наприклад, лаконічне інтерв'ю із режисером(-кою).

З технічного боку все також на рівні:

Всі фільми мають дві звукові доріжки та дві версії субтитрів: мовою оригіналу та українською.

Дивитись можна на сайті, у застосунку на мобільних пристроях та у застосунку для SmartTV.

Вечори пам’яті Максима Кривцова: вірші, які залишаються з нами назавжди

Максим «Далі» Кривцов — це людина, чия відвага й талант назавжди вписані в історію України. Учасник Революції Гідності, доброволець, воїн АТО/ООС і Сил спеціальних операцій ЗСУ. Його збірка «Вірші з бійниці» увійшла до рейтингу найкращих книг 2023 року за версією ПЕН Україна, а рядки стали основою для пісень, які надихають тисячі людей.

7 січня 2024 року Максим загинув на Харківщині, але його поезія та приклад мужності назавжди залишаться в наших серцях.

✨ Запрошуємо Вас на вечори пам’яті, присвячені Максиму, де, аби вшанувати пам’ять Максима, його колеги, друзі та однодумці декламуватимуть поезію «Далі».
На заходах звучатимуть його вірші, пісні, створені за його текстами, та демонструватимуться його фотографії й відео.

🗓 18 січня, 15:00
📍 Харків, вул. Сумська 67
🎙 Спікери:
Діна Чмуж – художниця, модераторка
Іванна Скиба-Якубова – культурна менеджерка
Юліта Ран – письменниця
Кирило Лукаш – актор, волонтер
Олена Гусейнова, поетка, радіоведуча

🗓 19 січня, 15:00
📍 Київ, вул. Велика Васильківська 101
🎙 Спікери:
Ростислав Семків – модератор, письменник
Тетяна Власова – поетеса, співачка, культурна менеджерка
Олександра Гонтар – поетеса, журналістка
Богдана Романцова – літературна критикиня

🗓 19 січня, 18:00
📍 Івано-Франківськ, площа Ринок 5
🎙 Спікери:
Олексій Рафалович – книжковий блогер, модератор
Володимир Єшкілєв – прозаїк, есеїст
Вадим Дідик – книжковий оглядач
Яна Яригіна – комунікаційна менеджерка культурної програми

💛 Вхід вільний.
Це нагода згадати про людину, яка боролася за Україну на передовій і у своїх поезіях. Приходьте, щоб разом читати, слухати й пам’ятати.

📖 Його слова живуть. І ми їх не забудемо.

#такцереклама

Не повірите, але на цю тему є дослідження.

Перше — від CBC по Канаді. Ще до виходу книги Різ та Люсьєн були відносно звичними іменами (у 00-х на світ з'являлось під сотню Різів та з десяток Люсьєнів щорічно).

Проте, публікація ДШІТ'у не просто підвищив попит на вже звичні імена, але й подарував світу 129 Кассіанів, 62 Азріеля та 18 дівчат на ім'я Морріган.

Друге — від випадкового користувача Reddit по США. У різних штатах можна відшукати 11 Фейр, 7 Різендів, 7 Нест, 5 Суріелів.

На жаль, жодного Темліна 😤

Всі числа не абсолютно точні, адже статистика враховує лише ті імена, які давали хоча б п'яти малюкам на рік. Тому, цілком можливо, десь по Новому світу бігає маленька Амаранта, Тарквен чи Косфій.

🥀 Перша книга із циклу ДШІТ вийшла десять років тому. За цей час фандом встиг розростись на різні країни, соціальні та вікові групи.

З цього випливає питання. Скільки людей по всьому світу назвали своїх дітей Фейрою, Темліном, Нестою чи Різендом?

Питання саме у кількості, бо не маю сумнівів, що такі люди точно існують.

🦁🐯 Заходять якось Лев і Тигр у бар...

🪄 Розігруємо Террі Пратчетта із Видавництвом Старого Лева! 🪄

Цієї зимової днини двоє представників родини котових, роду пантер підготували для вас чудовий подарунок:

🧙‍♂️ «Роби гроші» Террі Пратчетта – іронічний і гострий роман у дусі милого нашим серцям Дискосвіту.
🧙‍♂️ Будь-яка книга авторства Террі Пратчетта на ваш вибір.

Умови участі дуже прості:
✔️ Підписатися на Літературного Тигра та Старого Лева.
✔️ Поширити розіграш друзям.
✔️ Написати «+» у коментарях під оригінальним дописом.

🎉 Результати оголосимо ввечері 21 січня.

Долучайтеся — нехай перемога буде саме за вами!

👀 Ютуб підкинув у рекомендації одразу два крутих відео:

· Телебачення Торонто зробили випуск про історію «Братів Гадюкіних».

· Подкаст із Іллею Чопоровим про «Кабаре» та роботу в Молодому театрі. Це для тих, кому все ще жме віддати пару тисяч за квиток. Відео має передушити вашу жабу.

Тримаю в курсі, я вже на половині книги. З кожною прослуханою хвилиною втрачається приблизно один бал айсік'ю. Прямо в мозок мені транслюють мисленнєві конструкції мене у 14-16 років. Страшно.

Але наскільки ж це прекрасна книга. Я слухаю її й постійно посміхаюсь, взагалі не можу стримати вдоволену мармизу. До цього ж приблизно кожні десять-п'ятнадцять хвилин з'являється сцена, яка змушує хохотіти (від слова "психохолог") вглос. Такий ефект зазвичай справляє лише Пратчетт.

Pure retardium. Дуже не хочеться, щоб роман закінчувався, але тішить, що далі в тому ж Абук можна послухати «Намір!» у виконанні самого Дереша.

Тобто не просто "зграя розгніваних кобелів" чи "зграя диких розгніваних кобелів", а саме "зграя розгніваних кобелів диких собак динґо".

peak writing

Що ще цікавого анонсували?

Думаю, що ніхто з нас цього не знав, навіть не підозрював, але усім нам (і тим, хто нами не є) потрібен ілюстрований «Улісс». Це як звичайний «Улісс», але із ілюстраціями. Ілюстрація від слова ілюстрований. Чи ілюстрований від слова люстрація? Не знаю.

Що особливо прикольно, ілюстрації картинки не з іноземного видання, а наші, унікальні. Навіть не уявляю, що там намалює Маргарита Кравченко, але сама ідея взятись за ілюстрування «Улісса» звучить по-джойсовськи.

_____

Більше Томаса Манна Богу Томаса Манна чи як там кажуть? «Доктор Фаустус» буде вже на початку 2026 року.

_____

Спочатку побачив, що готується зібрання творів Артура Конан Дойля і такий "нащо?". А потім такий "ааааа, пон."

Збірка включатиме лише ті твори автора, які до цього не мали українського перекладу. Тобто мова про купу оповідань, які ніяк не пов'язані із Шерлоком чи детективним жанром, як таким.

_____

Також ми нарешті отримаємо збірку Майнріка, Метерлінка, ще трохи нового Черчілля, Юнґера та Андре Жіда.

Все інше або вже було давно анонсовано, або не сильно мене зацікавило.

«Невгавний жарт» (як вам назва?) буде тритомником та міститимете понад 3 мільйони 300 тисяч знаків 🤯

Виходячи із допису від Жупанського, залишилась лише верстка та друк.

Ціни та дати виходу так і нема. Проте, обіцяють цього року таки подати його нам.

Новинка для найменших читачів або найбільших фанатів літаків!

✈️ «Крилаті історії» — це серія захопливих книжок про українські літаки, створена у співпраці з легендарним АТ «Антонов».

Дізнайтеся, як сміливий АН-2 долав труднощі та допомагав людям, а велетень АН-22 Антеq отримав другий шанс і вирушив у важливу місію. Ці зворушливі й натхненні історії про дружбу, виклики та віру в себе.

Для всіх, хто відчуває гордість за Україну — і хоче розповісти про це дітям. Замовляйте на сайті url.vivat.com.ua/winged-stories
⠀
✈️ Видання двомовне: українська і англійська
✈️ Частина коштів з продажу кожної книжки буде перерахована на підтримку дітей українських захисників, які загинули чи постраждали під час бойових дій.
✈️ А також стікерпак — всі кошти з продажу будуть перераховані на благодійність!
⠀
Замовляйте на сайті видавництва Vivat окремо або комплектом — найкращий подарунок на свята для найменших читачів 💚 url.vivat.com.ua/winged-stories
⠀
Проєкт реалізовано в рамках програми «Toy Drive» благодійного фонду «Разом для України».

#такцереклама

«Основи» готують ювілейне видання Ганса Християна Андересна, як триб'ют до оригінального видання 1873 року.

Переклад Михайла Старицького та ілюстрації Дмитра Мурашка.
_____________

Поки незрозуміло, що по реалізації: наскільки приємним на вигляд та якісним за суттю буде видання, що по редактурі. Проте, в будь-якому випадку це дуже й дуже важливий та крутий проєкт. Зараз поясню чому.

🔥 Даруємо гарячі новинки 🔥

Цієї холодної зими, спільно із Книгарнею Vivat, даруємо два вкрай гарячі (ну ви зрозуміли) романи!

Всього буде два переможці, кожен з яких отримає по одній книжці: «Мертві романтики» та «І зійде книга».

Умови дуже прості:
✔️ підписатись на «Літературного Тигра» та «Книгарню бестселерів Vivat»;
✔️ обов'язково поширити розіграш друзям;
✔️ написати "+" у коментарях під оригінальним дописом;

А ще будемо раді, якщо ви не полінується та оціните дописи на обох каналах 💚.

Переможниці стануть відомими ввечері 19 січня.

Нехай щастить!

Подивився я «Анору»

Попередньо переглянув «Старлетку» та «Проєкт "Флорида"» від того самого режисера. Для формування ширшої картини та пониження рівня упередженості.

Як кіно, це було прикольно. Точно не найкращий фільм року (особливо, коли Лантімос скинув на людство одразу два кінофільми), але свого місця в нагородному сезоні заслуговує. Не дуже сподобалась кінцівка, але з попередніх картин режисера зрозумів, що він надто любить такі катарсисні напів хепі-енди.

Щодо русні. Чесно, здавалось би, майже немає питань. Русня тут буквально поводиться, як русня. Головний герой — типовий мажор, який спілкується лише словами «бля», «єбать» та «сукаааа», нюхає, грає в ігри, кічиться грошима батька, трахає все, що рухається та не поважає абсолютно нікого. Живе він на Брайтон-Біч, англійською майже не говорить, а самі Штати сприймає, як сховок від вимогливих батьків, де можна роботи абсолютно все.

На його батьків працюють вірмени, до яких відносяться, як до гівна, а вони тільки раді повзати на колінах перед багатими хазяїнами. Особливо доставляє, що вірмени часто спілкуються між собою рідною мовою, але у субтитрах пише "In russian". Фактично, найбільше екранного часу тут саме у шісток батьків головного героя та самої Анори. Всю стрічку вони блукають містом та навчають американців російської культури. У спробі знайти головного героя, вони щємят його друзів, погрожують випадковим людям, намагаються давати хабарі, всіма можливими способами плюють на закон та комфорт оточуючих. Американці дивляться на все це вип'яленими очима, не розуміючи як подібна поведінка взагалі допустима.

Батьки ж головного героя з'являються лише в останні двадцять хвилин стрічки. Й тут ми бачимо вже довершену клюкву. Мати головного героя ідеальне відображення сина: зухвала, агресивна, із максимальною зневагою до всіх оточуючих та відчуттям власної абсолютної величі. Батьку абсолютно все одно. На все. Складається враження, що він перебуває в астралі, де не існує інших людішек-мурашок. Він п'є дорогий алкоголь, поблажливо сміється із дурнуватих сина й дружини та, здається, мріє лише пошвидше повернутись у рідну Москву, де його ніхто не буде чіпляти.

Тобто стрічка показує буквально максимально прийнятну репрезентацію росіян. Можна радіти.
Але потім заходиш у рецензії й відгуки до фільму й вся віра у людство одразу зникає. Стрічку трактують виключно, як дослідження класової нерівності. Я прогортав десятки сторінок відгуків на леттербоксі та imdb й не знайшов жодного негативного слова про русню, жодного кволого "typical russians". Мабуть, не варто згадувати, які коментарі залишають ті самі вестерни під будь-яким фільмом, де хоча б побіжно фігурують євреї. Раджу подивитись відгуки на цьогорічного «Бруталіста». Ранжування за "найновіші".

Єдині коментарі, які містили слово "russian" розповідали про те, який же "hot and sexy" головний актор і як же хочеться побачити більше фільмів із ним (його вже підписали на головну роль у новому сезоні «Містер і місис Сміт»). Коментаторів взагалі не хвилює, що заміни режисер російського олігарха на європейського чи китайського, сценарій перестав би працювати. Бо це виглядало б неприродно. Немає стереотипів про німецьких багатіїв, які влаштовують шалені вечірки та мають зв'язки із мафією. Немає в'єтнамців-мільярдерів, які масово прилітають у США, займають рекетом, викрадають людей та виходять сухими з води. Але кому це взагалі важливо.

Остаточно довершує картинку поголовне захоплення фільмом у соцмережах. В Тіктоці, крім купи едітів із "hot and sexy" головним актором (не забуваємо), можна знайти сотні, якщо не тисячі відео, де вестерни влаштовують собі "russian weekend" — вчать російську мову за фільмом або дивляться «Анору», паралельно читаючи Достоєвського. Там же можна знайти гору відео, де актори-росіянці ручкаються із відомими західними акторами та дають інтерв'ю усіляким великим глянцям. Чи задають їм хоч якісь питання про "поточну ситуацію в Росії"? Може про їх підтримку України під час війни? Питання риторичне.

В Росії, до речі, стрічку можна подивитись в онлайн-кінотеатрі «Триколор ТВ». Якась дурка. Сумно те все.

🎶 Факт дня:

попри вади слуху, від яких Бетховен почав страждати із віком, насправді він цілком міг чути ноти. Під час гри композитор брав до рота олівець, прислоняв його до фортепіано і починав грати.

Завдяки кістковій провідності звуку, він цілком чув свою гру, хоча й звук був значно слабший та менш якісний. Саме із цим пов'язують куди більш похмурий настрій його пізніх робіт: переважно він використовував низькі ноти, бо чув їх значно краще за більш жваві високі.

📖 Канонічним моментом в житті, мабуть, кожного книгочитуна є бажання написати власну книгу. Але найчастіше алгоритм дій виглядає приблизно так: почати писати книгу, з ентузіазмом розповісти всім про задум і… так її ніколи й не дописати.

«Книга як стартап» – це практичний посібник для тих, хто мріє побачити свою книгу на полицях книгарень. Катерина Пилипчук ділиться власним досвідом, як пройти шлях від ідеї до друку, успішно організувати краудфандинг і навіть вийти на міжнародний ринок.

Ця книга – справжній путівник для авторів-початківців, які прагнуть не лише побачити свою книгу на полицях, а й зробити українську літературу відомою у світі. Вона допоможе знайти відповіді на питання, які виникають у кожного, хто лише замислюється про видання книги.

👉 Форма для замовлення книги

💡Це більше, ніж просто книга. Це важливий крок для розвитку українського книжкового ринку. Долучайтеся до змін вже зараз!

#такцереклама

Крім онлайн-кінотеатру, Довженко-Центр зробили цілий курс з історії українського кіно. Безкоштовно. Шість лекцій кожна з яких триває майже дві години. Звучить надто добре, щоб бути правдою.

Вже послухав лекцію про зв'язок кінематографа і образотворчого мистецтва 1920-х років і мені дуже сподобалось. Ще й на сторінці лекції міститься добірка фільмів, які згадувались у відео. Можна одразу подивитись їх прямо на сайті Довженко-Центру.

Настільки барився усе встигнути зробити перед Новим роком, що взагалі забув порекомендувати вам одне відео. І не просто відео, а перший подкаст Валентини з каналу in book we trust.

Це не реклама. Просто Валентина дуже класна й відео, яке вона зробила, теж дуже класне. Картинка, локація, звук — все прям на вкрай пристойному рівні.

А, точно. Про що подкаст?
Це розмова із Пилипом Білянським, автором книги «Луни». Про його алкоголізм, про життя на Донбасі і трохи про ковбасу.

ДОВЖЕНКО-ЦЕНТР ЗАПУСТИВ ОНЛАЙН-КІНОТЕАТР

На платформі «Довженко-Центр. Онлайн» представлено фільми, оцифровані їхньою власною Кінолабораторією. Вартість перегляду кожного повнометражного фільму становить 85 гривень.

Тепер можна переглянути фільми періоду 1920-х років (і не тільки) легально і в гарній якості. Земля, Звенигора, Людина з кіонапаратом та інші доступні за посиланням — https://is.gd/zbODFL

Знаєте, книжкові блоги можна поділити на кілька категорій: нормальні, прикольні й дуже прикольні. Але особисто я відніс би канал «Едіп, Нарцис, Горгона» в окрему категорію дуже й дуже прикольних блогів.

Чому настільки висока й специфічна оцінка?

— на каналі дуже й дуже прикольні фото. Пані Катерина, авторка каналу, часто фоткає на плівку й там суцільний стиль;

— на каналі багато відгуків на дуже й дуже прикольні книги. На огляді є як книжки, яких я взагалі не бачив у інших блогерів (осьо відгук на «Квітневу відьму»), так і популярні новинки (осьо відгук на «Ніби ми злодії»);

— сама пані Катерина теж дуже й дуже прикольна особистість. Психоаналітикиня, лікарка-психотерапевт/невролог — не найбільш розповсюджена спеціальність серед букблогерів;

— у каналу є власний дуже й дуже прикольний офлайновий книжковий клуб «Фройд та Горгони». На зустрічах клубу влаштовують бійки обговорюють книги та п'ють вино;

— на каналі часто проводять лотереї на підтримку різноманітних зборів. Це теж заслуговує на повагу та оцінку "дуже й дуже прикольно";

Підсумкова оцінка: 5 дуже й дуже прикольно із 5.

А якщо увесь попередній текст, який я писав добру годину, так і не переконав вас підписатись (shame on you), то, впевнений, спокуситесь на безкоштовну книжечку. На каналі якраз розігрують «Голландський дім» Енн Петчетт.

#такцереклама

По-перше, я розчарований вами. Жодного жарту про Кокотюху, хоча у допису був такий потенціал.

По-друге, особисто я дійшов висновку, що єдиним дійсно неймовірно привабливим чоловіком із сучасників є, звісно, Лесь Подерв'янський.

Є підозра, що Маестро не відрощував бороду та вуса, бо в такому випадку був би надто красивим. Всесвіт не витримав би.

Мали знатний мордобій цікаву розмову із книжковими блогерами стосовно конвенційно красивих письменників сучукрліту.

То до вас питання:
Кого із сучасних українських письменників чоловіків ви б назвали однозначно привабливим?

А в кого було таке, що ви собі вирішили сісти почитати ввечері, увійшли у ритм дуже класної книги, як раптом чуєте шум на кухні; заходите, а там із забитого стояка ключем б'є вода у перемішку із помиями, затоплюючи усю кімнату?

Ні в кого? Ну й добре 😀

Виставка 60-ти раніше невідомих робіт Марії Примаченко

Не знаю, як міг таке пропустити. В Національному музеї декоративного мистецтва ще у грудні відкрилась виставка «Марія Примаченко. Невідоме». Там представлені роботи із раннього періоду творчості пані Марії.

Раніше усі ці картини та керамічні витвори не експонувались.

Музей працює з середи по неділю — з 10:00-18:00. Лаврська, 9, корп. 2.

Експонати руками чіпляти НЕ МОЖНА. Французький інститут виділив кошти на створення віртуальної галереї творів Примаченко. В музеї можна одягнути VR-окуляри та "помацати", пообертати, порозглядати під різними кутами відскановані твори мисткині: це і картини, і кераміка.

Найчастіше самвидавні книжки асоціюються із низькосортною літературою, яку не взяли видавництва. Але це точно не випадок «Вокзалу» Наталки Гомель.

Ця книжка — не просто розповідь, це занурення в життя, яке ми зазвичай всіма силами намагаємося не помічати. Роман змусить вас дивитися на київський вокзал і його мешканців по-новому.

«Вокзал» — це історія Устима, чоловіка з двома освітами, який опинився на вулиці. Його новим домом стає столичний вокзал — прихисток для багатьох інших безхатьків. Через його очі ми бачимо світ вокзалу: суворий, гіркий, але водночас сповнений людяності, дружби й навіть любові.

У 2022 році «Вокзал» отримав премію імені Ірини Вільде й завоював схвальні відгуки читачів і критиків.

Де замовити?
👉 На офіційному сайті: vokzalng.com.ua
💰 Ціна: 330 грн.

Захоплююча меланхолія після прочитання гарантована! Вже незабаром розповім як мені читалося.

#такцереклама

👀 У новому фільмі про Воллеса і Громіта, Громіт читає «Свою кімнату» Вірджинії Вулф.

Як же я обожнюю цих двох. За відгуками новий фільм дуже й дуже класний. Вже можна глянути на Netflix. Є українська озвучка.

Наскільки я був здивований, коли побачив, що нема жодного негативного відгуку на цю виставу. Ладно, я не був здивований, бо на український театр, як і на популярний сучукрліт важко знайти негативні відгуки. Проте, все одно вразило із яким захватом люди у ФБ та Твіттері розповідають про чесноти «Лоли», яких я навіть у найсолодшому сні уявити не міг би.

Чесно, починаю грішити на теорію мертвого Інтернету: всі позитивні відгуки писали боти із дуже переконливими обліковими записами.

Було б дуже цікаво почути ваші враження, бо вистава примітна й хтось із підписників та й мав би бути на ній.

Лоло, будь ласка, припини співати

Можливо ця вистава виконувалась китайською, можливо німецькою, не виключаю і мови давніх укрів. Залишається лише гадати, бо особисто у мене не виходило розібрати про що співають персонажі. Іноді вихоплювались слова паршивенькою англійською, іноді щось українською. Чи це зі мною щось не так, чи з дикцією акторів, чи із роботою звукорежисера — не знаю.

Окей, може звук далеко не найкращий, а розібрати про що співають актори неможливо, то хоча б самі пісні класні? Ми ж запам'ятовуємо мелодії, а не тексти. Чесно, не пригадаю жодного мотиву окрім відкриваючої композиції. Я прекрасно пам'ятаю сюжет й розташування пісенних номерів у ньому, але що саме за пісні там були — нуль здогадок.

Здавалось би, ну кому потрібні ті пісні. У мюзиклі, а особливо у мюзиклі про кабаре, найважливішою є сама вистава, візуал, подача... та інші речі яких «Лола» в очі не бачила. У мене не такий великий досвід із виставами-мюзиклами, але оте, що я споглядав на сцені, змахує скоріше на шкільну постановку із роздутим бюджетом. Дуже непримітні костюми та декорації, максимально штучні та слабкі. Це стосується як головних героїв, так і танцівниць.

Номери також не вражають. Головна героїня починає співати, люди навколо починають танцювати. Все. Можливо там й були якісь нестандартні сцени, але я їх ніяк не пригадаю (дивився я виставу за п'ять днів до написання цього відгуку). Мабуть ті номери були настільки яскравими, що приголомшили мене аж мозок не зміг зберегти ці спогади.

Сюжет теж пролетів повз мене. Всі персонажі здались максимально гидкими та потворними, жодного співчуття до когось із них не було. В чому полягала логіка дій героїв я теж не гребу. Виходить, що подивився виставу про моральних уродів, які поводять себе як ідіоти та отримують заслужений фінал.

Якщо б я не знав, хто поставив виставу, хто у ній зіграв, на основі якого твору написаний сценарій та на якій саме сцені все те відбувається, то цілком повірив би, що це випускний проєкт школярів з гуртка акторів-ентузіастів для Запорізького театру молоді.

🎄 Новий рік зустрічаю із «Необраною». І це такий кайф. Дуже затишно та по-доброму наївно.

Якщо нема бажання вчергове перечитувати Гаррі Поттера до новорічних свят, то ця книга може виявитись гарним замінником.

Поки ви ріжете салати та пантоне, заохочую вас послухати дуже крутий подкаст Маріам Найем та Іллі Гладштейна.

Про що поговорили:

- Чому європейці ненавидять євреїв?
- Чому сучасні євреї часто не сповідають юдаїзм?
- Що означає бути євреєм в сучасній Україні?
- Чому Ізраїль — нацистська держава?
- Як КГБ поширювали антисемітизм через популярну культуру?

🎄 З дитинства маю традицію: провести 31-ше число за переглядом новорічних фільмів. Щоб із самого ранку й до вечора зібрати якомога більшу кількість новорічного настрою через екран.

Починаю день із «Щоденника Бріджит Джонс». Поки все йде за планом.

А осьо мій тір-ліст вистав.

Обов'язково до відвідування: «Кабаре» (Молодий театр), «Отелло» (театр ім. Лесі Українки), «Процес» (театр на Подолі), «Украдене щастя» (театр Франка), «Загнаний кінь» (театр Франка), «Комедія на руїнах» (театр Франка), «Коріолан» (театр Франка), «Слуга двох панів» (театр Франка).

Вері найс: «Декамерон» (Молодий театр), «Безталанна» (театр Франка), «Мартин Боруля» (театр Франка), «Всі мої сини» (театр Франка), «Грек Зорба» (театр Франка), «Пер Гюнт» (театр Франка), «Тев'є Тевель» (театр Франка), «Сон літньої ночі» (Молодий театр).

Добре: «Казка про калинову сопілку» (Харківський театр ляльок), «Сон літньої ночі» (театр на Подолі), «Сірі бджоли» (театр на Подолі), «Камінний господар» (театр на Подолі), «Візит» (театр Франка), «Наталка Полтавка» (театр Франка), «Тартюф» (театр Франка), «Загадкові варіації» (Молодий театр).

Нормально: «Кролик Гарві» (Молодий театр), «Механічний апельсин» (Театр на Подолі), «Весілля Фігаро» (театр Франка), «Крум» (театр Франка), «Intermezzo» (театр Франка).

Не рекомендую: «Фрекен Жюлі» (Молодий театр), «Фентоламін» (Молодий театр), «Незрівнянна» (театр Франка), «1984» (театр на Подолі), «Співай, Лоло, співай» (театр Франка), «Три товариші» (театр Франка).

Оцінки абсолютно суб'єктивні та базуються на необроблених почуттях. Умовний «Декамерон» та «Сон літньої ночі» зі списку «Вері найс» цілком могли б опинитись на строчку нижче, проте, саме мені вони здались дуже смішними (навіть, якщо суто технічно це не найсильніші вистави).

Тому найкраще, що ви можете зробити — йти та формувати власну думку. Бо, впевнений, навіть вистави зі списку «Не рекомендую» могли б опинитись у чиїхось рекомендаціях до обов'язкового перегляду.

Головні інсайди, які я виніс для себе:

> Не купуйте одразу багато квитків, якщо не були в конкретному театрі до цього

Ситуація: ще у серпні я купив купу квитків у театр на Подолі. В основному я брав місця посередині 11 ряду партеру. Уявіть моє здивування, коли я зайшов до зали та побачив, що прямо перед моїм місцем стоїть пульт звукорежисера та сидить сам звукорежисер. Протягом вистави уся ця конструкція світиться й доволі відчутно відволікає. Така ж ситуація із першими місцями будь-якого ряду на балконі, там сидить режисер зі світла.

Із цієї ж серії: у театрі Франка абсолютно людожерські місця в другому ряді на балконах. Замість крісел там стоять звичайні вузькі стільчики, які ставлять максимально впритул один до одного. Інакше усі люди не влізуть. Іноді люди люди не влізали у два ряди й останній стілець ставили позаду всіх інших, у третій ряд. Видимість дуже обмежена, про місце для ніг я взагалі мовчу. А ще готуйтеся до небажаних доторків із сусідами по ряду і постійних прохань до людей з першого ряду не затуляти сцену. Якщо ви не дівчина зростом 155 см, то вам чисто фізично буде дуже некомфортно висидіти трьохгодинну виставу. Вже не кажу про найвищій ярус: ви не будете бачити сцену сидячі рівно, доведеться перегинатись через перила, щоб побачити хоч щось. Якщо брати бокові місця верхнього ярусу, то ви будете мати "сліпу зону" у 10-15% сцени.

Такі приколи є майже в кожному залі. Театр ім. Лесі Українки позначає на сайті "незручні місця", інші театри надають перевагу "приємно дивувати" своїх глядачів.

> Перший ряд на камерних сценах

Завжди беріть перший ряд на камерних сценах. Якщо театри витискають максимум із посадки на основній сцені, то у випадку із камерною ситуація іноді доходить до абсурду.

Найгірший досвід в цьому плані — мікросцена Молодого театру. Тут на вас очікують не просто "небажані доторки до сусідів", а потенційно повноцінна пенетрація з усіх сторін. Люди буквально сидять плече в плече. Ноги неможливо розігнути навіть до 90°, доводиться піджимати їх під себе. Можливості змінити позу також немає. Якщо ви не на крайньому місці, то єдине доступна позиція для сидіння — із рівною спинкою та непереборним бажанням, щоб це нарешті скінчилось.

Не у всіх театрах настільки тісна камерна сцена. У того ж Франка, цілком є місце і для ніг, і навіть певна подоба приватного простору (сумнівно, але). Проте, мала сцена все одно має мінуси. Наприклад, не можна пройти по ряду, якщо там вже хтось сидить. Тобто, якщо ви прийшли під самий початок вистави — доведеться підіймати весь ряд або ж сідати на вільні місця з самого краю. Швидко вийти та встигнути дійти до метро чи виїхати на машині, поки парковку не заполонила сотня людей? Ні, ви будете чекати поки людина з вашого ряду почухає жопу, понюхає палець, одягне куртку, вронить телефон, почне шукати телефон, підніме телефон, вирішить зателефонувати Людці, кумі, поділитись думками про виставу й тільки після цього у вас буде можливість вийти.

Вартість квитків на перший ряд в камерних сценах екстрадемократична. В тому ж Молодому театрі взагалі ціна на всі квитки однакова. Тому беріть перший ряд та отримуйте максимально комфортний досвід.

> Експериментуйте

Театр в Україні, як індустрія, знаходиться на дуже низькому рівні: у кожного колективу вкрай обмежене фінансування, яке не доводиться розпиляти на дрібниці. Чомусь не рідко адміністрація театру вважає за дрібниці притомну афішу та адекватний опис. Про шоуріли чи тизери у тіктоці взагалі не кажу.

На етапі купівлі квитків я дуже скептично ставився до багатьох вистав, на які ті самі квитки й купував. Бо ані світлини з вистави, а ні опис не надихали. Дві з цих "сумнівних вистав" опинились у моєму списку найкращих за рік. В той самий час, кілька вистав на які я покладав великі сподівання, опинились на найнижчих щаблях мого рейтингу.

У нас немає сильної критики чи великої кількості спільнот/блогерів, спираючись на які ви могли б обрати собі щось максимально до смаку. Тому найкраще, що ви можете робити — із відкритим серцем пробувати всяке-різне.

Нарешті це трапилось

Вчора відбувся мій останній похід в театр на найближчі місяці. У мене закінчились квитки, які накупив ще у серпні-вересні.

З початку осені цього року я відвідав 21 виставу в театрі Франка, 7 вистав у Молодому театрі, 6 вистав у театрі на Подолі, 1 виставу в театрі Лесі Українки та ще одну виставу від Харківського театру ляльок.

Усього 36 вистав за чотири місяці 🤯

До речі, про завоювання албанців турками.

Арнаути мають легендарну постать, про яку дотично йдеться у «Барабанах дощу», князя Скандербега (Кастріоті).

Скандербег, що походив із заможного роду, служив у османській армії, мав у підпорядкуванні до п'яти тисяч воїнів. Проте, в якийсь момент у його сім'ї по-бєспрєдєлу відбирають родовий маєток. Наш герой хоче вирішити суперечку цивілізовано, проте османський суд вирішує цю справу не на його користь. У Скандерберга починає палати, він зрікається ісламу, стає католиком, повертається на рідну землю й починає національно-визвольну війну.

Спочатку він підписує військово-політичні договори із супротивниками турків. Потім, шляхом партизанської війни, албанці здобувають фактичну самостійність. А наостанок Кастріоті домагається офіційного визнання від султана, як правителя Албанської держави. Все це відбувається буквально за десять років. Албанці, які не мали власної державності, рознесли османів, які ото якраз захопили Константинополь.

Проте, албанці були настільки круті, що ще через десять років після підписання мирного договору, Кастріоті розриває мир і кілька разів добряче відсипає туркам, щоб не втикали.

І на цьому моменті, дуже вчасно, мужик вирішує померти. Правити залишається його непутящий син. Вже за лічені роки Албанія паде й опиниться у багатовіковому турецькому ярмі. Величезна кількість арнаутів бігтиме в інші країни, а тих, хто залишиться, активно асимілюватимуть.

Щось мені це дуже нагадує 💵

Албанець Кадаре рідко робив головними персонажами своїх книг краян. Так і в «Барабанах дощу» автор показує нам історію однієї облоги, епізод великої війни османів проти албанців.

Водночас автор стверджує, що це не історичний роман.

За історичними деталями проступають метафори, що відображають події та політичну ситуацію в Албанії початку 1970-х років. Непомітно, тихою сапою, у текст вводяться елементи судових процесів, страт, своєрідного аналогу «ГУЛАГу», шпигунства та діяльності місцевого КГБ, що навряд чи було характерним для османської армії XV століття. Проте, ці елементи настільки органічно лягають в оповідь, що людина незнайома із середньовічною історією просто не помітить підміни.

У книзі немає головного героя. Ми чуємо історію із вуст літописця, проте дивимось на неї очима усіх турків водночас: муфтія, астролога, архітектора, інженера, яничара, поета, тлумача снів, зберігача печаток, точильника ножів, карлика, наложниць з гарему та євнуха. Нам встигають показати перспективи та цінності кожного з цих персонажів. Хтось горить ідеєю завоювання фортеці; хтось зацікавлений у покращенні військових технологій; хтось бачить сенсом життя війну, як самоціль; хтось наживається на війні, абсолютно нехтуючи кінцевим результатом битви; а хтось взагалі живе так, ніби ніякої війни не відбувається.

Якщо ви прочитали «Зачаровану гору» й не викупили алегорії та метафори — почитайте Кадаре: має бути куди більш зрозуміло, але не менш вишукано та елегантно.

За відгуком може здатись, що книга мала б налічувати щонайменше 500 сторінок, проте, Кадаре встигає розповісти настільки комплексну історію лише за 200 папірчиків. Тому роман можна прочитати за вечір і вже наступного дня прийнятись за перечитування.

Найбільш незрозуміла вистава сезону

Я живу життя за правилами. Їх багато. Одне з них звучить так: якщо у виставі головну роль грає Наталія Сумська — треба йти.

Ось так я і потрапив на «Незрівнянну»: не читаючи відгуків чи синописа. Приходжу, сідаю на своє місце, трохи сиджу в телефоні, починається вистава. Нас знайомлять із персонажами й нічого не відбувається. О, приємна жива музика. Персонажі роблять дії сумнівно комедійного характеру, але в сюжеті нічого не відбувається. Блін, як же гарно Хостікоєв тримає сцену. Знову кілька дуже сумнівних жартів, але нічого не відбувається. О, сміюсь з одного із жартів та знов слухаю файну музику від оркестру, але й надалі нічого не відбувається. Посеред вистави починається «Чарівник країни Оз», що? Ага, знов нічого не відбувається. Кінець вистави.

Так і не зрозумів нащо ця вистава існує, нащо я на неї сходив, нащо інші люди так гучно сміялись та аплодували. Дивно.

Мистецтво з окопів Великої війни.

Метаромантика — це новий мистецький напрям, що обʼєднує творчість учасників повномаштабки. Ми створюємо майбутнє зі зброєю в руках, і як художній образ. Ми ті, хто в епіцентрах катастроф здіймає знамено ідеалу.

Ви також знайдете багато корисних книжкових порад та уривки зі світової класики на воєнний темат.

Долучайся до справжнього культурного фронту!

#такцереклама

Якщо до вас сьогодні ще не приходив вертеп, то ось він.

- Що таке вертеп та як він видозмінюється у наші дні;
- Чому Різдво важливіше за Великдень;
- Колядки у виконанні студентів Могилянки;
- Секретна колядка про пса Патрона;

Тільки в Україні ведучий головного телеканалу Міністерства оборони та засновник двох бізнесів з числа найбільш технологічних компаній країни можуть сісти за один стіл, щоб просто поділитись своїми думками про українські різдвяні традиції.

А ще окремо хочу пожалітись на гру акторів. Вистава не надто близька до тексту оригінального твору, але дуже близька духом та атмосферою. А дух та атмосфера у Ремарка традиційно неймовірно трагічні та пафосні, на межі із кітчем. Тому й актори здебільшого не грають, а ГРАЮТЬ. ОСЬ ПРЯМ ОСЬ ТАК ГРАЮТЬ, ЩОБ КОЖЕН ДІАЛОГ ПРО ЯКУСЬ ДРІБНИЧКУ СПРИЙМАВСЯ НІБИ ПРОМОВА ХРИСТА.

Це не сильно бісить, бо, знову ж таки, вкладається у дух вистави й виглядає цілком органічно. Тим паче місцями були вкрай пристойні відіграші від багатьох другорядних персонажів. Проте, це працює далеко не завжди...

Наскільки яскраво, дотепно та органічно Андрій Романій виглядає у комедійних ролях, настільки ж шаблонно та нудно сприймаються його драматичні персонажі.

Так вийшло, що останні три вистави на яких був, усі мали Романія в акторському складі. І в усіх трьох виставах я бачив одного й того самого персонажа. Одна й та сама інтонація, міміка, акценти, пластика. Все на дуже високому рівні, але дуже одноманітно, ніби, коли у файтингу затикуєш суперника нескінченним комбо з одного прийому.

І це не випадок актора-кліше, який гарно підпадає під певний типаж і тому грає подібних персонажів. Ні, він буквально грає абсолютно різних персонажів однаковим чином.

Водночас я бачив дві різні вистави, де Романій грав комедійну роль. І це взагалі інший актор. Настільки живий та унікальний, що (додатково завдячуючи гриму) я не одразу впізнавав його. Кожного разу отримував неймовірне задоволення саме від його перфомансу, хоча комедійні герої Романія мають ще менше спільного ніж драматичні.

Так само питання до Анжеліки Савченко, яка грає Патрицію. Особисто для мене персонаж так і залишився абсолютно незрозумілим. В один момент Патриція може говорити зі снобською інтонацією та зображати на обличчі обережну гидливість перед робочим класом, коли наступної секунди починає локати міцний алкоголь та лягає спати на килимку в коридорі комуналки. Не знаю чи був у цьому задум режисера, зробити таку «загадкову та непостійну la femme fatale», але я цього приколу так і не зрозумів.

Як же я хотів би побачити українською Гайдеґґер та Ґадамера. Ви б знали скільки разів я був близький до того, щоб купити старі видання від «Основ» та «Філософської думки» за кілька тисяч гривень.

А як було круто мати видання «Ґарґантюа та Пантаґрюель» із новим перекладом. Для мене цю книгу відкрив Мирослав Лаюк, лише кілька років тому. Одна з найкращих книг написаних ever.

А перевидання якої книги ви б хотіли побачити українською?

Я здаюсь. Багато разів пробував прочитати «Клоуна Шалімара», але кожного разу він розгромно перемагав мене. На жаль, скільки б я не намагався підступитись до Рушді — стільки разів я доходив до висновку, що ми несумісні.

Дуже люблю читати окремі уривки з його книг, але не його книги.

Якщо ви ще не пробували нове перевидання Рушді від Фабули — спробуйте та напишіть ваші враження. Якщо пробували і вам теж не заходить — можна послухати ОПЕРУ (так, реально, оперу) за «Клоуном Шалімаром».

Осьо посилання на оперу.

🪄 Неочікувано отримав справжнього листа із красивим сургучем. Врешті було два варіанти: або це лист із Гоґвортсу, або рахунок за комуналку.

Правда виявилась десь посередині. Насправді це запрошення на святкування дня народження київської книгарні Vivat на Великій Васильківській.

Ще й не просто запрошення, а із подарунком, «Різдвяною класикою». На жаль, НП як завжди начудили: мабуть, через вологість на складі й несприятливі погодні умови, книга пошкодилась та перетворилась на імбирний пряник.

Було дуже смачно, але почитати не вийшло.

Хлої Чжао зрежесує екранізацію «Гамнета».

Головні ролі зіграють Джессі Баклі («Я думаю закінчити це все», «Чорнобиль») та Пол Мескаль («Афтерсан», «Гладіатор ІІ»).

Серед продюсерів Сем Мендес та Стівен Спілберг.

Знімає то все Лукас Жал. Польський оператор, який зробив «Зону інтересу», «Іду», «Я думаю закінчити це все» та «З любов'ю, Вінсент».

Фільмування завершилось ще восени, то можна розраховувати побачити стрічку в кінотеатрах до середини 2025 року.

В останній місяць року прочитав книгу, яка моментально увірвалась у топ прочитаного за рік.

Не знав чого очікувати, тому не очікував нічого. А отримав, потенційно, одного із найулюбленіших авторів.

Впізнали, звідки уривок?

Запрошуємо вас відсвяткувати з нами День народження книгарні Vivat на Васильківській у Києві🎉

Ми підготували для вас безліч сюрпризів, подарунків та цікавих подій:

🎁 Крутіть колесо фортуни і отримуйте гарантовані знижки для кожного!

🎁 Солодка вата в подарунок — усім, хто зробить будь-яку покупку з 17:00 до 19:00!

🎁 Лімітовані закладки — для перших 300 покупців!

Програма подій:

Передріздвяна розмова про надію та майбутнє: Як фентезі допомагає осмислювати реальність і дарує світло навіть у найтемніші часи

Чи може магія книжок змінити наш погляд на життя? Як фентезі допомагає знайти надію навіть у найскладніші часи?

🎙Спікери:
Ірина Грабовська — письменниця, співзасновниця літоб’єднання «Фантастичні Talk(s)».
Дарина Мозгова — модераторка, співавторка каналу «у безхвостої відьми».

Коли? 15:00
Реєстрація обов’язкова за посиланням.

Чекаємо на вас 21 грудня за адресою вул. Велика Васильківська, 101 💚

#такцереклама

💀 Книга закінчується горюванням батька, що втратив сина та словами про скоре повернення війни. Мотив того, що "звіра" неможливо позбутись, адже він швидко позализує рани та буде чекати слушної нагоди, щоб продовжити тероризувати людство, зустрічається по всьому тексту.

Прикол в тому, що роман був написаний у 1916, за два роки до закінчення Першої світової війни. Автор вже тоді розумів, що «нічим хорошим війна не закінчиться» й варто очікувати на нове горе.

Сам Ібаньєс помер у 1928 році й не застав становлення німецької політики реваншизму чи режиму Франко на власній Батьківщині.

Що сказати, мужик — справжній візіонер.

Окрема увага приділена імперській культурі, яка стає рупором пропаганди. Як культура готує німців до перетворення на тварин, одразу по вбиранню у однострій. Як імперська культура промиває мізки народам інших країн, роблячи їх більш толерантними до ворожої пропаганди у воєнний час.

Культура тут у найширшому сенсі: література, музика, наукова спільнота, навіть спорт. Все це завжди було не поза політикою й люди прекрасно розуміли це ще сто років назад. Проте, схоже, європейці занадто захопились Римським-Корсаковим та Достаєвським, що на Ібаньєса часу не вистачило.

🦋 Чесно, коли я читав відгуки інших блогерів про те «що це дуже схоже на наш досвід», я думав, що це перебільшення чи висмикування окремих абзаців з контексту.

Ну то що можу сказати. Це аж лячно, наскільки цей текст про наш досвід. Буквально ті самі фрази, слово в слово. Буквально ті самі типажі людей. Буквально та сама імперська риторика держави-завойовника. З тими самими пропагандистськими штампами.

Та сама реакція простих людей на вторгнення та мобілізацію. Та сама реакція на військові перемоги та поразки. Та сама динаміка сприйняття війни. Та сама поведінка окупантів із обов'язковим «насрати на килим посеред розграбованого помешкання». Все описане буквально один в один лягає в наш контекст.

«Чотири вершники апокаліпсиса» Вісенте Бласко Ібаньєс

🤒 Цікавий комплект пропонує купити Якабу.

Вгадаєте, за яким принципом підібрали книжки?

На цьому каналі є дописи про все: книги, фільми, театр, живопис, але якимось чином майже нічого про музику.

Це я до чого. Кидайте у коментарі свої Spotify Unwrapped чи підсумки року від Youtube Music, будемо оцінювати ваші музичні смаки 😈

👻 Доїхала остання посилка з Чорної п'ятниці. Приколдеси від «Дух і літера»

Страшно подумати, як мене уявляють алгоритми Гугла. Бо виходить, що всі мої інтереси — це Ісус, євреї та словаки.

🎅 Даруємо книжки зі святковою атмосферою до Різдва!

Ми з Юлею з каналу «Проліт» вирішили принести вам дещицю святкової атмосфери та розіграти тематичні книжечки серед тих, хто поставить ➕ під цим дописом.

Умови:
🎄 підписатись на канали Літературного Тигра та ПРОЛІТ.
🎄 поставити "+" під оригінальним дописом;
🎄 обов'язково не забути надіслати цей допис подрузі/другу.

Переможниця стане відомою вже 10 грудня 🦌

🎄Складіть свій ідеальний різдвяний подарунок!

Наближаються свята, а разом із ними — чудова нагода подарувати книжкове тепло та святкову магію.

💝 Обирайте подарункову коробку «Різдвяна класика», створіть свій унікальний набір із книг, які поміщаються в цей бокс (у закритому вигляді) та отримуйте -15% знижки на ці книги!

📅 Коли? 7–9 грудня включно.

📍 Де? В усіх книгарнях Vivat, крім магазину в м. Ужгород (пл. Шандора Петефі, 2).

Не чекайте, поки книжкові бажання стануть мріями — створіть свою різдвяну казку вже зараз! ✨📚

#такцереклама

🤮 Чи є у вас автор, якого ви тотально не сприймаєте?

Так, що всі від нього у захваті, а вам жоден твір не заходить.

Почитати можна безкоштовно, скачавши pdf'ку із сайту Інституту історії України Національної академії наук.

Нема слів, одні емоції

Цікава книга 🙂‍↔️

«Чотири вершники апокаліпсиса» Вісенте Бласко Ібаньєс

🐉 Люди, які дивились Аркейн в дубляжі, підкажіть, Вай там називають "Вайолють"?

🍾 А ще маю ось такий джентельменський набір від Книгарні Є.

Мій перший Сармаґу та кишеньковий Барнз. Обидві книги виглядають просто неймовірно. При надії, що начинка не менш галаслива.

До речі, крім знижки -20% на більшу частину асортименту Єшки, є й інші акції. Наприклад, якщо замовити книжок від 600 гривень, то отримаєте сертифікат у 50 гривень на наступне замовлення.

Це вам так, на подумати.

На диво, всередині виявився не колекційний Кокотюха від Folio 😳

Насправді всередині подарунковий бокс до роману «Необрана» з нового циклу міського фентезі від Віхоли.

Всесвіт книги дуже нагадує уявлення про духів з японської культури. Коли людина переживає негативні емоції/травмувальний досвід, це може породити духів/прокляття. Ці сутності чіпляються до людей та шкодять їм, залишаючись невидимими.

Проте, деякі люди мають дар бачити цих істот. А як ми знаємо, велика сила несе за собою велику відповідальність. Тому обрані стають мисливцями за духами-шкідниками. Проте, у назві дають непрозорий натяк, що героїня не обрана. Або це такий задум, або редактор погано вичитував текст. Хто його знає.

Почитаю — розповім.

Не сільпо, але таке от передбачення.

Польською «Часосховище» переклали як «Schron przeciwczasowy», сербською «Временско склоншите», а англійською «Time shelter».

Боже, дякую тобі за українську мову 🥲

Оригінальна назва: «Времеубежище»

🤔 А ви раптом не хочете, щоб я почитав та зробив відгук на «Часосховище»?

🎁 ДАРУЄМО КРУТЕЗНІ НОВИНКИ 🎁

Двійко авторів зі східним корінням, які стали відомими, живучи у Нью-Йорку та пишучи англійською.

Обидві книги просто неймовірні. Неймовірно ще й те, наскільки легко їх виграти.

Треба лише:

- підписатись на Літературного Тигра та Читай, krw, книжки️📚;
- поділитись цим дописом з друзями, батьками та домашніми улюбленцями;
- залишити "+" у коментарях під оригінальним дописом.

💅🏼 Ім'я переможниці стане відомим ввечері 24-го листопада.

Якщо б наступні 10 років ви могли б читати книги лише одного українського видавництва, то що за видавництво це було б?

Висновок:

Стівену Кінгу ну дуже не щастить із водіями мінівенів.

Підказка. У 1999 році Кінга збив Dodge Caravan. Ця аварія спровокувала новий виток наркозалежності автора та ледь не завершила його письменницьку кар'єру.

🚬 Підготував неймовірно довгий та важкий допис, який змусить вас поглянути на Стівена Кінга із зовсім іншого боку.

Я розповім про те, як свого часу Кінг вбив людину та залишився абсолютно непокараним. Через впливову «кришу» та народне визнання, всі просто закрили очі на цей жахливий злочин.

Закінчую редагування та публікую інформацію, яка, можливо, змінить ваше життя.

Перший в Україні поетичний інтенсив

12 практик і 4 лекції очікують усіх тих, хто:

> пише поезії або тексти пісень
хочеш, аби твою творчість цитували та шанували
> шукає свій стиль та голос у віршах
> проживає зараз кризу творчості
> цікавиться історією української поезії та культурою
> хоче навчитися працювати з
художніми засобами, композицією та ритмом
> має синдром самозванця та комплекс мистецької меншовартості
> хоче заробляти на поезії

Хто хотів зворотнього звʼязку? В закритій групі є кураторка-філологиня!
Комусь, можливо, треба менторська підтримка? Є і така можливість.

Менторка курсу:
поетеса та блогерка Дарʼя Лісіч
📷 Інстаграм
авторка двох поетичних збірок: "Інфопривид" (2023) та "Один великий вірш" (2024). Протягом 2024 року писала тексти до пісень (в тому числі і для "Губи у губах" - Jerry Heil та Дантес). Переклала українською бродвейський мюзікл "Tick Tick Boom"

зайняти своє місце можна за посиланням 👇

https://secure.wayforpay.com/payment/poetry4life

#такцереклама

🤯 Скільки вам було років, коли ви дізнались, що Радомир Мокрик — брат Данила Мокрика. Мені було сьогодні років.

Брати запустили сумісний подкаст.

У номінації найбільш страшна та тривожна сцена року перемагає «Насіння священного інжиру».

Чесно, якщо вам хочеться горору, щоб аж всередині все сжималось і не відпускало – йдіть на цей фільм як він вийде в прокат.

дружнє нагадування:

вийдіть за межі міста у найближчій ліс, місцевим деревам більше сотні років.
приїдьте на море та подивіться на одеські скелі, вапняку, з якого вони складаються, кілька мільйонів років.
відкрийте кран та наберіть в долоні води, ви тримаєте речовину, яка старша за Сонячну систему.
вода, дерева чи каміння не написали жодної книги.

кокотюхє лише 54 роки, а він вже написав понад 130 книг.

З днем народження, корифею! 🍻🌹🔥🍷

💉 Подивився я врешті решт «Субстанцію». Забудьте абсолютно все, що чули про цей фільм раніше. Бо це неправда. Фільм дійсно починається, як важкенька драма в дусі «Чорного лебедя», здається, що саспенс тільки наростає. Як раптом, непомітно для глядача, картина поступово набуває рис чорної абсурдної комедії в дусі «Бивня» чи «Людської багатоніжки» й в фіналі абсолютно переходить у жанр кемпу.

Але це взагалі не погана характеристика. «Субстанція» – далеко не дім із багатьма надбудовами, а скоріше ветха літня кухня із химерним інтер'єром від Франсіско Гої.

Якщо ви шукали гарний сценарій чи глибокий погляд на проблему буття жінкою – дивіться «Титан», бо «Субстанція» взагалі не про це. Тут максимально дірявий сценарій та поверхневі ідеї. Бо фільм й не мав на меті стати "висловлюванням року", а скоріше "кінокартиною року". Думаю, у «Субстанції» вийшло.

Мораль фільму: уважно читайте інструкцію до ліків та не перевищуйте дозування. Схоже, батьки щось знали, коли вперто забороняли їсти багато аскорбінок за раз.

Ще трохи про соціологію

Центр Разумкова провів дослідження на замовлення держави щодо розподілу темпів читання та купівлі книжок.

У результаті дослідники виявили, що в Україні є один конкретний книгочитун, який постійно купує книги, але не читає їх.

Експерти кажуть про небезпеку "накопичення книжкових запасів в приватній бібліотеці однієї людини", адже це може призвести до книжкової інфляції.

СБУ вже взяли справу на олівець й винесли перше попередження. У разі продовження тренду, варто очікувати на підозру та арешт активів від АРМА.

Останнім часом багато спілкувався про книжки із людьми поза бульбашкою.

Тобто це люди, які читають не більше книжки на місяць й взагалі не орієнтуються в індустрії (видавництва, скандали, автори etc.).

Абсолютна більшість під час розмови про книгарні говорили саме про Readeat, як про єдину не мережеву книгарню, яка стимулює їх більше читати та купувати книжки. Не мало людей казали, що взагалі знов почали читати через Readeat. Про «Сенс» не знав практично ніхто, бо "майже не гуляю на Хрещатику та й на вивіски там не дивлюсь".

Пояснюючи, чому подобається Readeat акцентували увагу на атмосфері, інтер'єрі і дуже хвалили килими та стіл.

Оце дивина 😵

Ви могли помітити, що мій канал вже давно відійшов від суто книжкової тематики. Бо я точно не з тих людей, які роблять літературу ортодоксальним хобі й будують навколо нього усе життя.

Саме тому мені дуже імпонує канал пані Варвари «Людина мисляча». Що там такого незвичного? По-перше, Варвара з Одеси та має філософську освіту. По-друге, авторка — людина багатьох талантів, бо має власний подкаст, книгу та, звісно, блог.

Вже нікого не здивуєш, що у блогера є власний книжковий клуб (Варвара теж має свій: як онлайн, так і офлайн), а що ви скажете про філософський клуб? Пані Варвара веде клуб, на якому обговорюють не так книгу, а скоріше якусь тему чи категорію крізь призму обраного тексту. У листопаді, наприклад, препарують тему самотності та книгу «Волден, або життя в лісах».

А ще мене вкрай захоплює мистецький смак Варвари: осьо, наприклад, відгук на «Свідомий вік» Сімони де Бовуар, а ось враження від «Ероса і Психеї» Єрмоленка. А є й щось більш масове, як «Жовтолика» чи «Кульбабове вино».

Тобто попри філософський ухил каналу, тут немає духоти чи надлишкової елітарності. «Людина мисляча» акумулювала спільноту людей, де кожен може поділитися своїми думками, поставити питання чи знайти відповіді.

Словом, однозначна рекомендація від мене.

#такцереклама

🫡 Там пан Олексій з Перехресних стежок запустив благодійний розіграш.

Призи за донат від 50 гривень. Всі гроші підуть на двопаливний генератор EcoFlow та на фідерну систему для 102 ОБрТРо

Треба закрити усього лише 3 000 гривень. Можемо встигнути буквально за цей вечір.

Донатити сюди 👉🏼 https://send.monobank.ua/jar/7smu72v6ND

UPD. Збір закрито. Дякую всім! 🔥

💫 Завтра у великому Книголенді на Олімпійській відбудеться презентація «Алхімії свободи», фентезі від української авторки, Ярини Каторож.

Однією з учасниць буде відьмочка Дара, а модеруватиме те все Аня Полегенько (@anyta_books).

Якщо любите фентезі — треба йти. Якщо не любите фентезі — все одно варто піти.

Авторка виношувала ідею роману з 1989 року, коли Мін Джін Лі тільки вчилась на першому курсі коледжу. Тобто їй був 21 рік. «Пачінко» ж вона написала у 49 років.

За цей час вона встигла недовго попрацювати корпоративною юристкою та звільнитись; написати свою першу книгу «Безкоштовна їжа для мільйонерів» (роман отримав визнання критиків, але оминув масового читача); опублікувати власні есеї, як окремою збіркою, так і у купі великих медіа, як ось Vogue, NYT, Wall Street Journal, Times тощо; одружитись, народити дитину та чотири роки пожити у Токіо. Тобто жила вона дуже інтересно, правда мавпочку так і не завела.

Я вимагаю від Artbooks видати попередню книгу авторки та готуватись до перекладу нового роману, який вже дописується. Заперечення не приймаються!

«Маленьке життя», у якого вийшло

Вам треба прочитати цю книгу. Вам дуже треба почитати цю книгу. Підіть читати цю книгу зараз. Ні, заждіть. Спочатку дочитайте цей відгук, а потім йдіть читати книгу.

Неочікувано «Пачінко» виявилось чимось просто несамовитим. Складалось відчуття, що я знов читаю Драйзера чи «Сагу про Форсайтів». Вже на 150-й сторінці я молив богів, щоб книга не закінчувалась. Саме через це небажання прощатися із «Пачінко» я читав її кілька днів, повільно ковтаючи буквально по кілька глав на добу. Мав план розтягнути роман до кінця тижня, але дійшовши до певного моменту в книзі, не витримав і дочитав її сьогодні вночі. Був неймовірно задоволений поки не побачив на годиннику п'яту ранку. Будильник в мене на сьому, але я не жалкував про цей читацький спринт ані секунди.

Про саму книгу:
З одного боку у «Пачінко» вистачає скла заради скла, що могло б віддавати графоманією, але сприймається цілком природно, як спроба авторки показати якомога більше життєвих досвідів. А оскільки так у світі повелося, що життєві досвіди корейців у Японії були наповнені переважно стражданням, то й претензії висувати не хочеться.

Основною причиною мого незадоволення «Маленьким життям» були сірі та нестерпно тупі персонажі. В «Пачінко» ж герої – 🤌🏼. Є питання щодо завершення сюжетних ліній старшого покоління сім'ї Пек. Та ж Санджа відходить на другий план й, фактично, за всю книгу так і залишається дуже загадковою постаттю. Може це мої чулувічі приколи, але мені було важко зрозуміти, яка вона насправді людина та що вона думає/відчуває насправді.

Те саме стосується другорядних персонажів. Нам часто вкидують людину, здається, що осьо тепер вона буде постійним учасником оповіді, а вже за десяток сторінок вона зникає із сюжету. Проте, як на мене, це сприймається доволі органічно, бо другорядні герої слугують інструментом для розповіді життєвих досвідів та розкриття самої епохи. Тобто побудова традиційної арки персонажа не є самоціллю, адже в центрі стоїть епоха та місце корейської громади в ній. Через це навіть епізодичні персонажі на кшталт власника ферми чи сестер-служанок із пансіону заслуговують на власні сиквели, бо встигають зачепити тебе за кілька сторінок, де увага сконцентрована на них.

«Пачінко» одночасно нагадує і книги Баєтт, і Драйзера, і Бальзака (яким авторка й захоплюється), і, неочікувано, «Хмарний атлас».

Не хочу раціоналізувати цю книгу, бо вона просто дуже сильно мені подобається. Вважаю, що цього достатньо й залишаю за собою право тішитись такому читацькому досвіду та рекомендувати вам також пережити цю історію.

🌟 Святкуємо день народження книгарні Vivat у самому серці Івано-Франківська!

Вже цієї суботи, 16 листопада, приготуйтеся до особливого дня, повного святкових подій, подарунків та книжкових сюрпризів! 🎉

І хоча день народження святкуємо ми, на вас чекають подарунки:

- Перші 50 покупців отримають ексклюзивний мерч від ПРОЛІТ!

- Фотобудка з 13:00 до 15:00: залиште собі яскраві спогади на згадку про цей день!

- Знижка 20% на ВСІ книжки видавництва Vivat протягом дня!

🎉 Весь день на вас чекає спеціальна дошка побажань, де кожен зможе залишити свої привітання, пропозиції або просто поділитися любов’ю до книг

📅 Програма святкування:

BookTok Buzz: Вільне обговорення хітів буктоку з Ірою Логін
🕒 16 листопада, 15:00

Лекція-вистава “Диявольські ляльки в горорі” та презентація збірки “Бабай: Нічний сеанс” з Євгенією Кужавською та Олексієм Рафаловичем
🕒 16 листопада, 18:00
Посилання на реєстрацію уже в профілі.

📍Місце зустрічі: Івано-Франківськ, площа Ринок, 5.

До зустрічі на святі! 🥳

#такцереклама

🎁 Розіграш книжечок 🎁

Разом із каналом «in book we trust» даруємо вам дві дуже гучні книги цієї осені: «Довіру» Ернана Діаса та «Чотири вершники апокаліпсиса» Вінсенте Ібаньєса.

Умови розіграшу максимально прості:

🧡 Підписатись на @inbookwetrust та @lit_tiger;

🧡 Обов'язково поділитись розіграшем із друзями-книгочитунами;

🧡 Лишити «+» під оригінальним дописом;

Ввечері 17 листопада ми випадково оберемо переможця.

Нехай щастить 🐯

У нас не дуже розповсюджена практика double feature, а прикро. Double feature — сеанс, на якому підряд показують дві різні стрічки підряд.

Проте, ця практика пішла не з кіно, а з опери. Подібні покази проводились для одноактних або двоактних коротких опер, які в іншому випадку було б комерційно складно ставити поодинці.

В кінематографі ж ідея подвійних показів розквітла через Велику депресію. Люди перестали ходити в кіно через нестачу грошей, тоді власники кінотеатрів вигадали акційну пропозицію «платиш за один сеанс, а дивишся кілька фільмів».

Тактика спрацювала; глядачі вважали вартість квитка в кінотеатр хорошою ціною за кілька годин втечі від реальності.

Саме через подвійні покази й з'явилось таке поняття, як «фільми категорії В». Щоб отримати максимальну вигоду, кінотеатри показували лише один дійсно якісний та високобюджетний фільм (у самому кінці). Тобто сеанс складався із трейлерів (так, люди із радістю їх дивились), кінохроніки, мультфільму чи фільму категорії В і основного фільму.

В наш час double feature сеанси часто використовують для повторних релізів серій фільмів. Наприклад, коли виходила Історія іграшок 3, то в кіно знов пустили перші дві частини. Те саме зробили й під час випуску третьої частини Сутінок (хоа хоа).

Дуже рекомендую сходити як на цю стрічку, так і на інші фільми з програми фестивалю. Особливо варто звернути увагу на подвійний показ «Небо над Берліном» та «Ідеальні дні» Віма Вендерса.

«Небо над Берліном» — фільм, який Вендерс зняв у 1987 році, а «Ідеальні дні» — останній фільм режисера з 2023 року. 36 років різниці.

Нарешті дістався до «Пачінко» і її печально відомого шрифту.

Особисто я обожнюю дрібні розміри шрифтів у книгах, яким він пасує. Бо малий кегль змушує тебе читати повільніше та вдумливіше. Через невеликий шрифт ти не можеш увійти у той стан потоку, коли перестаєш повноцінно сприймати текст й вже не пам'ятаєш з чого почався абзац. Тому мені дуже подобається, коли малим кеглем видають класику й фентезі з науковою фантастикою. Одразу відчуття якоїсь монументальності та масштабу.

Щодо «Пачінко», то не такі страшні вовки, як про них кажуть. Цілком нормальний розмір літер. Сама книга поки дуже захоплює, цікаво, куди воно приведе.

Краще почитайте цей потрясний та жахаючий матеріал від texty.org про вкрадені Росією археологічні артефакти.

Лише в Ермітажі та Державному історичному музеї Росії міститься 110 000 (!!!) археологічних знахідок, які в різні історичні періоди було вивезено з території сучасної України до Росії.

Мова лише про археологічні знахідки (без мистецьких творів чи релігійних артефактів) й лише про онлайн-каталоги двох російських музеїв станом на осінь 2023 року.

Справжні масштаби розграбованого навіть складно уявити.

Якщо ви чули численні відгуки від Забужко на «Дагомею» та думали сходити на неї в кіно — краще не йдіть. Це тотальна залупєнь. Екранізація срачів у ФБ довжиною в півтори години.

Більш нецікавий фільм було б важко зняти.

Слідкуйте за руками.

Марк Аврелій писав листи Марку Корнелію Фронтону в ІІ столітті нашої ери. Приблизно через дві сотні років невідомий книжник упорядкував епістолярій в окреме "видання". На початку ХІІ століття епістолярій потрапляє у бібліотеку монастиря в Боббіо. Замість того, щоб зберегти листи, монахи зчищають чорнила з пергаменту та записують на цих листах релігійні тексти. У 1811 році майбутній кардинал, Анджело Май, знаходить ці листи у міланській бібліотеці та починає їх досліджувати, розповідаючи про знахідку зацікавленим філологам. Лише у ХХ столітті листи були остаточно реконструйовані.

Оце я розумію палімпсест довжиною у дві тисячі років.

Чи ви можете уявити Марка Аврелія не лише як імператора-філософа, а і як друга, який щиро обговорює з близьким наставником свої літературні вподобання, болячки та побутові негаразди? Тепер у вас є можливість поринути в цю маловідому, але надзвичайно цікаву частину його життя!

📝 «Листування з наставником» — це збірка листів між Марком Аврелієм та його вчителем з риторики й близьким другом Марком Корнелієм Фронтоном. Тут ви знайдете не тільки роздуми про навчання та літературу, а й душевні діалоги про буденні речі — від скарг на погоду до турбот про близьких. Ці листи не просто відкривають нову грань особистості філософа, але й з перших вуст розповідають про повсякденне життя тогочасної римської еліти.

Оскільки жоден учасник листування не розраховував, що ці листи стануть доступні широкому загалу, то й ступінь відвертості та неформальності максимальний.

Передпродаж стартував. Ціна — 213 гривень.

#такцереклама

Назад у майбутнє до Ісуса Христа

В суспільній уяві існує одне непорочне зачаття. Насправді їх два.

Перше — те, про яке знає більшість, непорочне (безсіменне) зачаття Ісуса Христа. Пан Христос вільний від первородного гріха, адже Діва Марія зачала його без статевого акту та запліднення. Тобто Діва Марія ніколи не "знала" чоловіка та залишалась цнотливою. Плід з'явився в утробі за сприяння Святого Духа. Про це нам каже Євангеліє, а сам догмат був затверджений ще у V столітті на ІІІ Вселенському соборі в Ефесі.

But... є друге непорочне зачаття, Непорочне зачаття Богородиці. Це концепція, яка набрала популярності в ранньомодерну добу. Згідно із ним, Діва Марія була зачата під час звичайного статевого акту цілком звичайних людей, але через заслуги свого майбутнього сина, Ісуса, вона народилась вільною від первородного гріха.

Культ Непорочного зачаття пішов зі Східних християнських церков (Східна Європа, Близький Схід, християнська Африка) ще з VII століття. До Рима воно дійшло лише у IX столітті й тільки через дев'ять століть папа Пій ІХ затвердив Непорочне зачаття Богородиці, як догмат для всієї католицької церкви.

Що цікаво, православні церкви до того моменту попустило й у православній вірі Діва Марія не вважається непорочно зачатою. Так само й протестанти не підтримали вибрик папи, але від них іншого очікувати і не вартувало.

Оце я розумію кумівство.

Це було пошло, наївно, дещо тупо, але мені сподобалось.

«Механічний апельсин» в театрі на Подолі. Маю схожі думки, як після «1984» з цієї ж сцени. Навіть складалось враження, що вистави мають одного режисера. Тільки, якщо перегляд «1984» був мукою, то «Механічний апельсин» спроможний розважити глядача, хоча й з перемінним успіхом.

Сюжет вистави адаптований. Дія перенесена у Київ 90-х. Головні герої — молодики спортивної статури із ксівами та жагою до ультранасилля. Перший акт повністю відтворює сюжет оригіналу й робить це вкрай вдало. Банда "амбіційних хлопаків" дійсно лякає та викликає щирі вкрай негативні емоції. Склад, яким зараз грають виставу просто ідеально потрапляє в питомі архетипи. Ціла година автентичного імерсивного досвіду.

Проте, звісно ж, починається другий акт. Що б ми робили без другого акту? Перша частина закінчується потраплянням Алекса у лабети законників. Друга ж починається з того, що жертви головних героїв, яких до цього вбивали, грабували й ґвалтували, одягають халати працівників психлікарні, сідають під сценою та починають передивлятись епізоди з першого акту, коментуючи їх. Сцени повторюються у скороченому вигляді, тільки тепер ми чуємо внутрішній монолог кожного з бандитів. Так, психіатри, підіймаються на сцену й відіграють свої ролі. Так, жодного пояснення, чому це відбувається. Так, це дуже дивно та недоладно.

Загалом другий акт рясніє відбірним крінжем. Тут і подекуди надто сентиментальні та дивні внутрішні монологи головних героїв. І мінливий гумор: то жарти дійсно смішать й змушують глядачів аплодувати, то нагадують анекдоти на сімейному застіллі. І дивна "особливість" колегії психіатрів, кожен з них розмовляє своєю мовою: українською, англійською та російською. Якщо наявність російської дотепно обіграна та має сенс, то пані акторка, яка зачитує репліки англійською робить це настільки жахливо та нерозбірливо, що нагадує двієчника-шестикласника, якого змушують читати діалог з підручника. Не думаю, що так задумано.

Окремо хочеться виділити музику. Відчуття, що «Механічний апельсин» старанно готувався до конкурсу на «найбільш недоречний та крінжовий музичний супровід до вистави». Особливо це відчувається на початку спектаклю. З таким же успіхом можна було в кожній сцені вставляти на фон «Пса Патрона» й то було б більш слушно.

Ну й кінцівка залишає бажати кращого. Оця машина, якою катують Алекса добре виглядає лише на постері, насправді це просто велика лупа та шматки ізоляційної стрічки на обличчі актора. Ефект справляє хіба що комедійний. Повірити у трансформацію головного героя просто неможливо, бо відбувається вона за десять секунд. Осьо Алекс вбиває бомжа та ґвалтує дитину, а ось він ридає та просить зупинити відео із кадрами насильства через кілька секунд перегляду. Якщо не знати контексту, то може здатись, що це іронія у дусі Монті Пайтон. Що з такого фіналу має винести глядач — невідомо. Мабуть, лише полегшення від того, що ця вакханалія закінчилась.

Проте, негативні враження із надлишком перекриває гра акторів. Іван Завгородній у ролі Джорджа краде абсолютно всю увагу. Чесно, можна лише заради нього і йти на виставу. Решта банди не відстає, видно, що артисти кайфують від своєї роботи. Під час перегляду очі розбігаються, бо навіть на фоні постійно розігруються якісь сценки, відбувається дія.

То що у підсумку? Якщо хочете добряче накрінжеватись, але й отримати левову порцію задоволення, то ласкаво прошу в театр на Подолі.

Що більше книг – то більша знижка! 🎉

Цілий день 11 листопада купуйте книги та отримуйте ще більші знижки за програмою лояльності! До вашої вже наявної знижки в 5%, 7% або 10% буде додаватися додатковий відсоток – чим більше купуєте, тим більше отримуєте!

І навіть якщо у вас ще немає дисконтної картки, ви можете приєднатися до програми 11 листопада та одразу отримати -5%! А далі збільшити цю знижку 💚

Ось як працює наша акція:

📘 При покупці на 600 грн і більше — ваша знижка зросте на +2%!
Наприклад: було 7% — стане 9%, було 10% — стане 12%.

📗 При покупці на 800 грн і більше — ваша знижка зросте на +4%!
Наприклад: було 7% — стане 11%, було 10% — стане 14%.

📕 При покупці на 1000 грн і більше — ваша знижка зросте на +6%!
Наприклад: було 7% — стане 13%, було 10% — стане 16%.

Не пропустіть можливість купити улюблені книжки та зробити знижку ще більшою! Акція діє лише один день — 11 листопада.

*акція діє у всіх книгарнях окрім м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 55

#такцереклама

😳 Це Темарі й вона у абсолютному шоці, що ви все ще не задонатили на збір від Роршаха.

За донат від 50 гривень ви можете виграти три комплекти класних коміксів та не тільки.

Усі гроші підуть 101 ОБ на машину для евакуації поранених. Там служить пан Федір, який донедавна працював у видавництві Vovkulaka.

Задонатьте — зробіть Темарі щасливою

4 000 — саме стільки книг у Євгенія Стасіневича в особистій бібліотеці. Лише близько 800 примірників він тримає у орендованій квартирі. На полицях майже немає художки. З нового випуску «Запах слова».

Це вам допис, якщо ніяк не могли заснути 🙂

9-го листопада у Будинку кіно показуватимуть, дивитимуться та обговорюватимуть «Патріотизм» Юкіо Мішіми. Того самого Мішими, який лисий, накачаний та відомий японський письменник.

Показ мовою оригіналу із українськими субтитрами. А ціна за вхід — донат на збір від 100 гривень.

Треба йти.

🌞 Дуже сонячні книжечки, які прийняв у дар від пана Рафаловича із Перехресних стежок.

Ніколи не бачились із Олексієм наживо, але ж наскільки мені до смаку прийшовся його вибір. Дуже неочевидно, але вкрай влучно.

Залишається обрати з чого ж почати читати.

Сьогодні знов збирався у кіно. Переглядаю квитки і не розумію, що трапилось: фільми ніби переплутані. Маю сьогодні йти на «Мангеттен» та ретроспективу Кіри Муратової. Замість цього у мене квитки на «Манггетен» та «БожеВільних», на яких був вчора.

Лише через кілька хвилин до мене доходить, що вчора я на автоматі зайшов не у той зал кінотеатру. Тому замість стрічки Кіри Муратової подивився «БожеВільних», які мали сеанс в той самий час. Контролери на вході підміни теж не помітили.

Здається, я ще не до кінця оклигав після хвороби 🤒

(Якщо хтось хоче безкоштовний квиток на «Божевільних» сьогодні на 17:25 у Жовтні — пишіть у коментарі.)

Був на «БожеВільних». Дуже сподобалось. Божевільно ржачний фільм. Треба перейменувати у «БожеЯкаРжака».

До прем'єри стрічки всі говорили, що це буде наш «Пролітаючи над зозулиним гніздом», а виявилось що це наша «Місія нездійснена», що її схрестили із «Голим пістолетом». Актори відіграли гарно, але не вистачило О. Джей Сімпсона та епічного вибуху в кінцівці. Тому мінус бал.

9 ржак із 10

Плаття та халат з лахміття

Параджанов був добрим приятелем Фелліні. То одного разу він вирішив зшити для Федеріко костюм. Халат-балахон з лахміття. Йому пошили цей костюм, неймовірно гарний та ексцентричний, але Сергій порадився зі спільними друзями й вирішив, що Фелліні надто консервативний для того, щоб носити таке на людях, тому залишив наряд собі. Дуже щедра людина.

Загалом Сергій Йосипович часто ходив у одязі власного дизайну. У його арсеналі: максимально дибільні капелюшки, безформні балахони, сорочки із незвичних тканин (завжди із розстібнутими ґудзиками) та інші абсолютно шалені частини гардероба, настільки сміливі, що їх легко можна уявити на показах від Демни.

І це не була просто "цікава родзинка", Параджанов дійсно мав авангардистські погляди на моду, які мали мистецьку цінність. Це прослідковується і за впливом костюмів із «Кольору гранату» на попкультуру 90-х й 00-х, і за, наприклад, альбомом Параджанова, що його він намалював для Ів Сен Лорана. Вони були приятелями й, нібито, Сен Лоран сам попросив Параджанова намалювати кілька ескізів, на пам'ять. Параджанов радо погодився і намалював цілий альбом ескізів (дуже щедра людина х2). Той альбом із концептами пана Сержа й досі зберігається в музеї Ів Сен Лорана в Парижі.

***

Одним з важливих доказів у справі про гомосексуальність Параджанова була світлина, де він позує у елегантному білому платті. Світлина була зроблена на дружніх посиденьках та зберігалась в особистому альбому Сергія Йосиповича, в одиничному екземплярі. У справі фігурувала копія цієї світлини, до якої совєцькі службовці доступу не мали. Це означає, що фото надав хтось із близького оточення Параджанова. Хто був зрадником й досі невідомо.

Десь через годину після цього допису зліг із температурою 39.2 та відчутними (надто) симптомами харчового отруєння та ГРВІ водночас. Оце що з людьми роблять сумні фільми (або знаходження два тижні підряд в закритих приміщеннях кінотеатру).

За останні три дні проспав годин 40 та не прочитав жодної сторінки. Виявляється нічого не читати — це дуже крутий спосіб відпочити. Рекомендую, як справжній книжковий блогер 😇

Книгарня Vivat запрошує вас на офіційне відкриття у Луцьку 💚

На вас чекає чотири топові події:

📚Містичні пригоди Волині: Між живими та мертвими Зустріч з Олександром Ірванцем, автором книги «Ізмарагд княгині Несвіцької»
9 листопада, 15:00

📚 Якби міста вміли говорити: Розмова з Тетяною Бондарчук і Людмилою Яворською.
9 листопада, 18:00

📚Майстер-клас для дітей від Svit Art Studio:
Реєстрація обов'язкова за посиланням: https://forms.gle/NRXhbs9Kf7YfkEoz5
10 листопада, 11:30

📚 Вогонь Півночі: Презентація нової книги Наталії Матолінець з циклу «Всі мої Ключі і Ґайя» з модераторкою Анною Єкименко-Поліщук
10 листопада, 14:00

Крім того, всі покупці отримають подарунки та гарантовані знижки до -20%

Адреса новенької книгарні – вул. Лесі Українки, 55, м. Луцьк 🔥

#такцереклама

Той випадок, коли після сеансу кволі аплодисменти тривали лише кілька секунд, бо усі глядачі витирали сльози рукавом, а іншою рукою шукали минулорічні серветки з Маку, що вони валяються скомкані у маленькій кишені сумки. Ще з десяток мовчазних секунд усі солідарно відвели на моральну підготовку до виходи із зали. Спойлер: схилипування продовжились й у холі.

Я думав, що йду на трагікомедію із ухилом в комедію. Та за шо? 🫨

А яка книга/фільм змусили вас розчулитись найбільше?

🤡 Оце був на новому Джокері й маю питання: а ми всі точно один й той самий фільм дивились?

Я йшов із установкою відкинути усі упередження та постаратись пошукати у фільмі щось класне. Виявилось, що й старатись не треба, бо це просто класне кіно. Від першої до останньої хвилини.

Не просто класне кіно, а куди більш вражаюче та відчутне кіно ніж перший фільм.

То якщо не ходили, то обов'язково сходіть. Є усі шанси, що після сеансу ригати не будете!

Ніколи ще веселі геловінські фото не приносили такої вигоди! 😱

Цьогоріч Книгарня бестселерів Vivat приготувала для вас особливий сюрприз! 🎃

Приходьте до нашої книгарні 31 жовтня, шукайте і таємничий стенд "Книжковий привид рекомендує" та отримайте знижку -25%, яка діятиме лише один день!

Щоб її отримати, вам потрібно пройти невеличкий геловінський квест:

👻 підходьте до нашого стенда
«Книжковий привид рекомендує»

👻 робіть фото або селфі в книгарні

👻 відмічайте @vivatbookstore

👻 покажіть відмітку консультанту та отримуйте -25% на всі книжки в цій добірці

Не пропустіть свій шанс забрати з собою додому нові геловінські книжечки 🎃

#такцереклама

Гріємо гайвань; зливаємо воду у чахай; кладемо чай у гайвань; переливаємо воду з чахаю у гайвань; зливаємо перший пролив у чахай, а з нього у піалу; заливаємо другий пролив; переливаємо заварений чай у чахай; наливаємо чай з чахаю у піалу.

Або ви можете просто насипати чайне листя у чашку та залити його гарячою водою.

Цього разу крім кави спробував ще й чай від 25 Coffee Rosters і це дуже смачно. Білий чай — вид чаю, який майже не зазнає обробки. Через це він виходить дуже ніжним та містить значно менше кофеїну.

Щоб провести чайну церемонію — не обов'язково мати спеціальне приладдя. Ви цілком можете пофантазувати та замінити гайвань, чахай та піалу на невеличкі горнятка або глибокі тарілки.

А за промокодом Тигр у вас буде 20% знижки на будь-яке замовлення, окрім дріпів, комбо та наборів.

#такцереклама

Вага понад кілограм, 756 сторінок. Як думаєте, яка ціна?

Правильна відповідь: 123 гривні у фізичній Єшці.

«Реал» — забуте відео з GoPro Сенцова. Епізод з битви за однойменну позицію. Жодного монтажу, ваншот. Фільм починається з моменту, коли бій триває вже кілька годин. Протягом дев'яноста хвилин камера дивиться у різні боки траншеї. Все. Візуально нічого не відбувається: ми не бачимо супротивника, не бачимо людей, які б стріляли, не бачимо техніки, не бачимо жодної активної дії. "Оператор" залишається на місці. Поруч сидить купа втомлених людей, які просто тримають позицію.

Але аудіо. Раз на кілька хвилин чути, як над головами пролітають снаряди, періодично усіх поруч засипає землею від близького вибуху, по рації передають, що бійця в іншій частині цього ж окопу затрьохсотило. Олег «Ґрунт» Сенцов — командир штурмової роти в складі «Маґури», тому постійно йдуть абсолютно незрозумілі для глядача обговорення, відання наказів, намагання розрулити ситуацію. Під час фільму, десь за кадром, починається вогонь по своїм, підбивають Бредлі, цілі позиції залишаються без БК. Дев'яносто хвилин безперервних вибухів, вигуків та діалогів рацією. Але ближче до кінця стрічки ти починаєш повноцінно вникати в контекст: приблизно розумієш мапу місцевості, хронологію подій, розклад сил, бойові задачі. Починаєш вирізняти окремих героїв фільму за їх позивними.

Проте, чіпляє не так сама картина, як контекст. На прем'єрі був присутній Сенцов та велика кількість "головних акторів" стрічки. Багатьох з них ми так і не бачили в кадрі, бо вони знаходились по той бік рації. Проте, велика кількість учасників фільму так і залишилась на тій позиції. «Реал» не змогли утримати, бій тривав вісімнадцять безперервних годин, було багато поранених та двадцять дві загиблі людини. Дуже сильно та боляче сприймається, коли після перегляду всієї стрічки ти дізнаєшся, що деякі з людей, які постійно мелькали чи звучали у кадрі, так і не пережили той день.

Деякі з поранених у бою за «Реал» були присутні на прем'єрі, абсолютна більшість з них продовжує нести службу.

Щодо національного прокату інформації ще немає, проте сам Олег сподівається, що фільм якнайшвидше буде доступний на стримінгових сервісах.
____

Під кінець QnA-сесії у Ґрунта запитали «Скільки всього про війну бійці розповідають своїм партнерам? А що ніколи не змогли б розповісти?». Ґрунт відповів, що ніхто нікому не розповідає усього. Бо інакше люди б залишились дуже розчаровані. Надто часто, прокручуючи в голові моменти бою, розумієш, що зробивши ту чи іншу річ трохи інакше, прийнявши інше рішення чи віддавши інший наказ, вдалось би зберегти життя багатьох людей.

💃 Прийшов з «Кабаре». Таки відхопив свій квиток у перший ряд. Чи вартувало воно того? На всі 100%.

Я був на «Шафі», на «Freedom Jazz Show», але жодна вистава не дарувала мені настільки багато емоцій (тут не про глибину, а про кількість). Це щось неймовірно епічне та довершене. Аж голова гудить від того, скільки всього відбувається на сцені. Одночасно слідкуєш і за переднім планом і за підтанцьовкою, і за сценками, які розігруються на задньому плані, і за орктестром. Мабуть, така атмосфера можлива лише на мюзиклах.

Все ж таки музика — абсолютно особливий вид мистецтва, який апелює до зовсім інших, первинних та глибоко схованих закутків свідомості. Дійсно болять руки від плескання в ритм до пісень. Вау і ще раз вау!

Якщо надумаєте також піти, то обов'язково беріть перший ряд, десь з 16 по 13 місце. Вистава з багатьма інтерактивними елементами, тому краще витратити трохи більше, але отримати повноцінний досвід. Звісно, якщо ви не знітитесь від зухвалої взаємодії з акторами.

А ще дуже класно йти на таку виставу із друзями. Бо «Кабаре» у багатьох моментах робить зал. Коли під кінець першого акту люди трохи розслабились й почали активніше плескати, свистіти, підбадьорювати акторів та вигукувати щось в тему вистави, то зал прямо запалав. Зазвичай така атмосфера на концертах, а не в театрі.
___________

Через тривогу не вдалось додивитись виставу, буквально останні 2-3 хвилини. Дуже прикро. Не так через бажання побачити кінцівку, як через неможливість подякувати акторам. Впевнений, що на фінальних аплодисментах остаточно стер би собі долоні.

Ніколи не розумів, чому люди добровільно погоджуються писати диктанти в дорослому віці.

Диктант національної єдності? А може краще «вивчи біографію Сковороди, вийди до дошки і перекажи її під всрату презентацію, яку ти зробив на перерві» національної єдності?

🇰🇵 Стільки обговорень навколо книги, що просто не зміг її пропустити.

Цікаво, чи виправдає очікування.

Куди задонатити, щоб ще й щось виграти?

збір на Mavic 3Е від Роршаха

Можливість виграти цілу гору україномовних коміксів та манґи або ж не меншу купу іншомовних коміксів, які ще не були видані українською. Дуже солідний набір.

Ціна квитка: 50 гривень

збір на кейсеваки від Лабораторії

Розіграш одразу на 50 переможців. Можна виграти що завгодно: паперові, електронні та аудіо- книги. Ще й підписку на Librarius. Збір проводиться разом із Повернись живим та Укрзалізницею.

Ціна квитка: без обмежень по сумі

збір на комплектуючі для РЕБ від Перехресних стежок

Приз цього розіграшу — пара квитків у другий ряд на літературну дискусію між Євгеном Стасіневичем та Ростиславом Семківим у Молодому театрі. Модерує все те Світлана Стретович.

Ціна квитка: 250 гривень

збір на медецину від Непозбувного книгочитуна

Можна виграти набір з 5 книжок. Всі кошти підуть фонду «Лелека», який допомагає медикам рятувати життя бійців на передовій.

Ціна квитка: 100 гривень

Неочікувано добре

На каналі вже були дописи, де я зізнавався у коханні до книжок Алі Гейзелвуд. Водночас я казав, що доволі чітко усвідомлює, що це дуже ширпотребні книги із сумнівною художньою цінністю.

Проте, здається, авторка дійсно прокачується. Якщо всі три попередні книги були написані буквально за одним шаблоном (хтось прочитав «Врятуйте котика!»), то «Шах і мат» значно виділяється на фоні попередників.

По-перше, тут доволі високі ставки. Перші 30-40 сторінок незвично важкі, бо тепер проблеми головної героїні — це не якісь надумані пиздостраждання та клішований сексизм від наукової індустрії, а справді великі життєві виклики.

Що ми маємо? Героїню, якій лише 18, але вона поводиться як цілком самостійна та доросла людина (попередні героїні авторки нагадували дванадцятирічних дівчат в тілі дорослих жінок); героїню, яка нарешті знає, що таке секс і не соромиться займатися ним заради задоволення; героїню, у якої дійсно важке та сіре життя. Тобто це відносно реалістична та жива персонажка. Звісно, це все ще в межах низької жанрової літератури, але навіть це відчувається, як помітний та жаданий ковток свіжого повітря.

По-друге, ми маємо нову структуру сюжету. Нарешті головний романтичний інтерес з'являється не на першій сторінці й не займає 80% усього тексту. Другорядні персонажі все ще не дуже добре прописані, але тепер мають хоч якусь об'ємність.

Сам сюжет простий, з купою кліше, нереалістичний, подекуди передбачуваний. Проте, тепер ти не можеш із впевненістю назвати усі сюжетні повороти книги ще на початку читання. Вірніше, можеш назвати більшість, але далеко не всі. Ну й сама структура сюжету куди складніша: набагато більше персонажів, локацій, подій та сюжетних гілок.

По-третє, ми маємо більш-менш нормальний рівень драми. Вся ця тема з «— О боже, у мене помер батько; — О боже, а у мене здох дід, давай сосатись» все ще виглядає кумедно та не викликає ніяких глибоких емоцій. Але конфлікт про надмірне піклування над сім'єю, відсутність визнання та неможливість вписатись в очікування родини зроблений на диво добре. Варто повторити, що це все ще дуже низька жанрова література, але вже куди ближче до умовних «Бріджертонів», ніж до фанфіків з ao3 (з яких авторка й починала).

Ну й лінія із подругою, яка вступила до університету, значно недотиснута, але все одно викликає емоції. Під час діалогу із мамою, Алі таки змогла змусити мене сплакнути.

Висновок: треба читати. Книга настільки несподівано-негадано приємно здивувала мене, що з'їв її буквально за 5 годин.

Крутіть жахоколесо у книгарні Vivat, та отримуйте подарунки або покарання 🕷️

З 25 до 27 жовтня включно крутіть жахоколесо у книгарні Vivat вашого міста та отримуйте:

👻 1+1=3 на книжки видавництва Vivat
👻 Гелловінську листівку та закладинку
👻 -15% на всі видавництва
👻 -20% на книжки видавництва Vivat

Але, ви можете отримати покарання 😱
👻 Розкажіть жахастик консультанту
👻 Придумайте риму до слова привид
👻 Зробіть селфі та відмітьте @vivatbookstore
👻 Розкажіть про найкрінжовішу прочитану книжку консультанту

Використати отриману знижку можна до 3 листопада.

Крутити колесо можуть всі!

До зустрічі у книгарні Vivat 💚

#такцереклама

🍿 Моє вперше: показ кінофільму, де передбачений антракт.

Раніше, коли фільми знімались виключно на плівку й не могли бути оцифровані, абсолютна більшість фільмів мала антракт. Проте, вже у другій половині 70-х ця практика почала зникати. Останнім фільмом із "обов'язковим антрактом" став байопік «Ганді» у 1982 році.

Найбільше розчарування року

Багато авторитетних дядь і тьоть говорять, що «Вулкан» — один з найкращих українських фільмів. Я дивився «Вулкан» два рази та після обох переглядів залишався з однаковою думкою: мені не подобається, але цілком розумію, чому це може подобатись. Тобто фільм реально прикольний, але відчувається скоріше як проба пера для режисера. Great expectations.

Тому, коли я почув про скору прем'єру «Редакції», нової картини режисера, то очікував на щось потужне. Постери та трейлери обіцяли психоделічний сюрреалізм в сетингу кримінально-політичних розбірок Херсону. Ну кайф же.

Той випадок, коли фільм я б не рекомендував нікому й ніколи. "Абсолютне ніщо" — гарний опис для «Редакції». Фільм, який нічого з себе не представляє. Він не смішний, він не цікавий, він не підіймає якісь глибокі теми, він не розкриває теми, які примудряється зачепити, він не завершує жодну сюжетну гілку персонажа, він не завершує жодну арку персонажа. Це просто непридатний фільм, failed movie. На рівні сценарію, режисури, музики, діалогів, акторської гри (хоча тут все не так жахливо) тощо. Доброю була хіба що робота оператора.

«Редакція» починається, як кримінальний детектив, різко стає coming of age історією про головного героя-невдаху, потім знову стає типу детективом, потім трохи політичним/кримінальним трилером, потім з'являється беззв'язний абстрактний треш, а закінчується все притчею-пародією. Все це за дві години. Все це з крінжовим гумором, абсолютно нереалістичними сюжетними умовностями (більшість часу стрічка подає себе, як серйозну історію) та мільярдом абсолютно непотрібних другорядних персонажів. Все це дуже несмачна каша, яка скоріше нагадує трешовий серіал з 1+1, а не продуманий авторський фільм.

I can get no satisfaction. Просто тотальний жах. Щоб ви розуміли, на прем'єрі, де була ледь не вся знімальна команда та лояльна авдиторія, аплодисменти протривали менше ніж півхвилини. На попередньому сеансі в цьому ж залі ми дивились американський фільм 1988 року й аплодисменти тривали протягом усіх титрів та кілька разів вибухали під час показу.

Щодо «Редакції», то маю підозру, що аплодували не так фільму, як на знак поваги до члена знімальної команди, що загинув, несучи службу. Перед титрами з'явилась присвята йому.

P.S. Більше всього під час сеансу сміялись, коли в залі почала дуже смішно гавкати чиясь собака. Це мій улюблений момент вчорашнього вечора.

Яку надздібність ви оберете?

🍾 - отримувати усі книги з асортименту українських книгарень абсолютно безкоштовно (ви не можете використовувати цю здібність в комерційних цілях).

🌭 - могти прочитати будь-яку книгу до її виходу і, фактичного, написання (наприклад, прочитати наступну частину «Колонії» Кідрука чи нову книгу Кінга прямо зараз).

🤡 - підписатись на теку книжкових каналів (це не суперсила, а звичайна реклама. Оце я вас підманув).

Це не пряма екранізація. Велика частина сюжету була змінена, акценти розставлені у зовсім інший, авторський спосіб.

Події відбуваються у січні-лютому 2022 року. Починали фільмувати в той самий час у Сєвєродонецьку, але за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення довелось виїхати.

Через це велика кількість сцен знімалась не в Донецькій області, проте, робота декораторів-костюмерів — щось неймовірне. Якщо у «Я і Фелікс» дуже гарно відтворили 90-ті, то тут відчуття, що ти буквально на Донбасі. Неймовірна робота.

Я читав книгу та дивився виставу в Театрі на Подолі. В обох випадках мені не подобалась кінцівка. Ця стрічка має своє завершення історії і воно неймовірно добре працює та пасує нашому часу.

Вчора був на київській прем'єрі «Сірих бджіл» від режисера-дебютанта Дмитра Мойсеєва.

На QnA сесії після сеансу плакали всі: глядачі, що задавали питання, режисер, якому було надзвичайно важко відповідати та буквально ледь не вся зала рюмсала та кліпала, стримуючи сльози.

Дуже гарний фільм. Сходіть, коли вийде у прокат.

Письменник Ігор Мисяк загинув під час виконання бойового здавання рік тому

Зараз триває передзамовлення на його збірку віршів «Діти жонглюють камінням». Всі кошти з продажу йдуть родині Ігоря.

Зворушило, як у передмові про автора пише ветеран і письменник Павло Матюша. Дійсно, поки автор живий, він може сперечатись з редактором, вносити правки. У когось цю розкіш відібрали. І тексти видаються посмертно.

Про вірші зачепило те, що вони просякнуті юністю, яка не боїться видатися наївною, юністю, яка ще ставить питання. Тоді, коли зрілості це вже не потрібно.

«Я сидів і курив, обпікалися пальці,
Я чекав, коли ранок до мене озветься,
Скільки років життя я проїхав вже зайцем,
І, сьогодні, напевно, платити прийдеться».

Ігор Мисяк.

Виходом збірки «Діти жонглюють камінням» опікуються видавництво «Темпора», яке вже друкувало Ігоря, і Літературна агенція ОВО. Перші частково оплатили друк, другі підготували збірку до друку. Проілюструвала тексти саме та людина, яку хотів в цій ролі бачити автор.

Підтримати родину та придбати посмертну збірку автора можна за цим посиланням.

in book we trust

Паралельно із цієї прем'єрою у режисера вийшов «Отелло» в найбільш патріотичному театрі міста.

Маю квитки аж на 25 грудня. В якомусь інтерв'ю Петросян казав, що перестає вносити правки до вистави якраз десь через два місяці після прем'єри. Перечекаю бета-тест, так би мовити.

🎭 Я не фанат комедій.
Я точно не фанат екстравагантних комедій.
Я категорично не фанат екстравагантних комедій з елементами мюзиклу та комедії дель арте.

Але «Слуга двох панів» не залишив мені вибору окрім як вподобати його.

Я мав дуже незручне місце (тому світлини, як не старався, здебільшого всраті), ложею нижче постійно хтось кашляв, а жіночка з переді мною мала надмір пишні кучері, що половину вистави довелось стояти. Мабуть, усі вищеперераховані прикрощі зруйнували будь-яку драматичну виставу, але комедія, що приговорювала всю залу до гоготіння, нівелювала усякі ґанджі.

Виявляється, Петросян вміє й у комедію. Комедію, яка здається максимально традиційною та постмодерністською водночас. Такий собі «Баришник дур-зіллям».

Той випадок, коли однакове задоволення отримає, як студенти філфаку, так і пара із досвідом, яка прихопила із собою дітей (не просто так вікове обмеження лише 6+).

«Курча» та «чорт забирай» ще кілька днів гарантовано будуть крутитись у мене в голові. Прегарна робота із текстом.

🌰 Хочете дізнатися, яким був Київ сто років тому? Якими були його мешканці? Як вони творили історію?

«Столиций Київ» — це не просто артбук, а любовний лист до міста та справжня подорож у часі.

Авторки книги, спираючись на біографії яскравих особистостей, які формували історію міста, створили живий портрет Києва початку XX століття.

Крізь призму історій Скоропадського, Петлюри, Кричевського, Підмогильного, Старицької-Черняхівської та багатьох інших ви побачите, що Київ завжди був серцем України.

Книга вже доступна до замовлення.
Ціна — 800 гривень.

#такцереклама

За що обожнюю кінофестивалі, так це за право на майже дитячу щиру необізнаність. Через постійну тривожність ми хочемо знати та контролювати все. Який курс долара планується наступного року? Якого числа та яким потягом я поїду взимку на відпочинок? Які відгуки на цю новинку від Vivat? Чи точно ця авторка ніде не зашкварилась?

Тому можливість піти на фільм про який ти взагалі нічого не знаєш — справді велика рідкість, яка викликає щеняче захоплення. Згадуються часи, коли ти йшов не на фільм, а першою чергою в кінотеатр. Бо кіно було ритуалом, а конкретно кінофільм — це лише приємне доповнення. Ті самі часи, коли квитки бронювались дзвінком до касового оператора, а фільм обирався не за рецензіями критиків, а через прикольний постер.

Ось так і на фестивалі: цілком можливо половина фільмів, які ти подивишся будуть посередніми, але задоволення від загальної атмосфери й неочікувано класних стрічок на 100% вартують того.

🍿 Вчора був на «Приборканні норовливого». Італійський фільм 80-го року, мовою оригіналу, в Києві на великому екрані. Якась магія.

Все це в межах кіноклубу італійської класики, який постійно проходить у Жовтні. Поки показ фільмів італійською призупинено, але причина більш ніж позитивна. Найближчим часом у кінотеатрі «Жовтень» відбудуться два кінофестивалі:

• Київський тиждень критики (17-23 жовтня). Можна буде глянути все: від прем'єри екранізації «Сірих бджіл» чи нової документалки Сенцова до «Шоу жахів Рокі Горора» та новинок цьогорічного Канського та Венеційського кінофестивалів.

Розклад та квитки

• Міжнародний кінофестиваль «Молодість» (26 жовтня - 3 листопада). Не знаю чи треба щось додавати, адже це «Молодість». Пропускати таке не можна.

Але, варто зазначити, що деякі з фільмів будуть доступні онлайн, а всі покази з конкурсної програми «Teen Screen» (кіно для дітей та підлітків) абсолютно безкоштовні.

Розклад та абонементи