Літературний Тигр

Не сільпо, але таке от передбачення.

Польською «Часосховище» переклали як «Schron przeciwczasowy», сербською «Временско склоншите», а англійською «Time shelter».

Боже, дякую тобі за українську мову 🥲

Оригінальна назва: «Времеубежище»

🤔 А ви раптом не хочете, щоб я почитав та зробив відгук на «Часосховище»?

🎁 ДАРУЄМО КРУТЕЗНІ НОВИНКИ 🎁

Двійко авторів зі східним корінням, які стали відомими, живучи у Нью-Йорку та пишучи англійською.

Обидві книги просто неймовірні. Неймовірно ще й те, наскільки легко їх виграти.

Треба лише:

- підписатись на Літературного Тигра та Читай, krw, книжки️📚;
- поділитись цим дописом з друзями, батьками та домашніми улюбленцями;
- залишити "+" у коментарях під оригінальним дописом.

💅🏼 Ім'я переможниці стане відомим ввечері 24-го листопада.

Якщо б наступні 10 років ви могли б читати книги лише одного українського видавництва, то що за видавництво це було б?

Висновок:

Стівену Кінгу ну дуже не щастить із водіями мінівенів.

Підказка. У 1999 році Кінга збив Dodge Caravan. Ця аварія спровокувала новий виток наркозалежності автора та ледь не завершила його письменницьку кар'єру.

🚬 Підготував неймовірно довгий та важкий допис, який змусить вас поглянути на Стівена Кінга із зовсім іншого боку.

Я розповім про те, як свого часу Кінг вбив людину та залишився абсолютно непокараним. Через впливову «кришу» та народне визнання, всі просто закрили очі на цей жахливий злочин.

Закінчую редагування та публікую інформацію, яка, можливо, змінить ваше життя.

Перший в Україні поетичний інтенсив

12 практик і 4 лекції очікують усіх тих, хто:

> пише поезії або тексти пісень
хочеш, аби твою творчість цитували та шанували
> шукає свій стиль та голос у віршах
> проживає зараз кризу творчості
> цікавиться історією української поезії та культурою
> хоче навчитися працювати з
художніми засобами, композицією та ритмом
> має синдром самозванця та комплекс мистецької меншовартості
> хоче заробляти на поезії

Хто хотів зворотнього звʼязку? В закритій групі є кураторка-філологиня!
Комусь, можливо, треба менторська підтримка? Є і така можливість.

Менторка курсу:
поетеса та блогерка Дарʼя Лісіч
📷 Інстаграм
авторка двох поетичних збірок: "Інфопривид" (2023) та "Один великий вірш" (2024). Протягом 2024 року писала тексти до пісень (в тому числі і для "Губи у губах" - Jerry Heil та Дантес). Переклала українською бродвейський мюзікл "Tick Tick Boom"

зайняти своє місце можна за посиланням 👇

https://secure.wayforpay.com/payment/poetry4life

#такцереклама

🤯 Скільки вам було років, коли ви дізнались, що Радомир Мокрик — брат Данила Мокрика. Мені було сьогодні років.

Брати запустили сумісний подкаст.

У номінації найбільш страшна та тривожна сцена року перемагає «Насіння священного інжиру».

Чесно, якщо вам хочеться горору, щоб аж всередині все сжималось і не відпускало – йдіть на цей фільм як він вийде в прокат.

дружнє нагадування:

вийдіть за межі міста у найближчій ліс, місцевим деревам більше сотні років.
приїдьте на море та подивіться на одеські скелі, вапняку, з якого вони складаються, кілька мільйонів років.
відкрийте кран та наберіть в долоні води, ви тримаєте речовину, яка старша за Сонячну систему.
вода, дерева чи каміння не написали жодної книги.

кокотюхє лише 54 роки, а він вже написав понад 130 книг.

З днем народження, корифею! 🍻🌹🔥🍷

💉 Подивився я врешті решт «Субстанцію». Забудьте абсолютно все, що чули про цей фільм раніше. Бо це неправда. Фільм дійсно починається, як важкенька драма в дусі «Чорного лебедя», здається, що саспенс тільки наростає. Як раптом, непомітно для глядача, картина поступово набуває рис чорної абсурдної комедії в дусі «Бивня» чи «Людської багатоніжки» й в фіналі абсолютно переходить у жанр кемпу.

Але це взагалі не погана характеристика. «Субстанція» – далеко не дім із багатьма надбудовами, а скоріше ветха літня кухня із химерним інтер'єром від Франсіско Гої.

Якщо ви шукали гарний сценарій чи глибокий погляд на проблему буття жінкою – дивіться «Титан», бо «Субстанція» взагалі не про це. Тут максимально дірявий сценарій та поверхневі ідеї. Бо фільм й не мав на меті стати "висловлюванням року", а скоріше "кінокартиною року". Думаю, у «Субстанції» вийшло.

Мораль фільму: уважно читайте інструкцію до ліків та не перевищуйте дозування. Схоже, батьки щось знали, коли вперто забороняли їсти багато аскорбінок за раз.

Ще трохи про соціологію

Центр Разумкова провів дослідження на замовлення держави щодо розподілу темпів читання та купівлі книжок.

У результаті дослідники виявили, що в Україні є один конкретний книгочитун, який постійно купує книги, але не читає їх.

Експерти кажуть про небезпеку "накопичення книжкових запасів в приватній бібліотеці однієї людини", адже це може призвести до книжкової інфляції.

СБУ вже взяли справу на олівець й винесли перше попередження. У разі продовження тренду, варто очікувати на підозру та арешт активів від АРМА.

Останнім часом багато спілкувався про книжки із людьми поза бульбашкою.

Тобто це люди, які читають не більше книжки на місяць й взагалі не орієнтуються в індустрії (видавництва, скандали, автори etc.).

Абсолютна більшість під час розмови про книгарні говорили саме про Readeat, як про єдину не мережеву книгарню, яка стимулює їх більше читати та купувати книжки. Не мало людей казали, що взагалі знов почали читати через Readeat. Про «Сенс» не знав практично ніхто, бо "майже не гуляю на Хрещатику та й на вивіски там не дивлюсь".

Пояснюючи, чому подобається Readeat акцентували увагу на атмосфері, інтер'єрі і дуже хвалили килими та стіл.

Оце дивина 😵

Ви могли помітити, що мій канал вже давно відійшов від суто книжкової тематики. Бо я точно не з тих людей, які роблять літературу ортодоксальним хобі й будують навколо нього усе життя.

Саме тому мені дуже імпонує канал пані Варвари «Людина мисляча». Що там такого незвичного? По-перше, Варвара з Одеси та має філософську освіту. По-друге, авторка — людина багатьох талантів, бо має власний подкаст, книгу та, звісно, блог.

Вже нікого не здивуєш, що у блогера є власний книжковий клуб (Варвара теж має свій: як онлайн, так і офлайн), а що ви скажете про філософський клуб? Пані Варвара веде клуб, на якому обговорюють не так книгу, а скоріше якусь тему чи категорію крізь призму обраного тексту. У листопаді, наприклад, препарують тему самотності та книгу «Волден, або життя в лісах».

А ще мене вкрай захоплює мистецький смак Варвари: осьо, наприклад, відгук на «Свідомий вік» Сімони де Бовуар, а ось враження від «Ероса і Психеї» Єрмоленка. А є й щось більш масове, як «Жовтолика» чи «Кульбабове вино».

Тобто попри філософський ухил каналу, тут немає духоти чи надлишкової елітарності. «Людина мисляча» акумулювала спільноту людей, де кожен може поділитися своїми думками, поставити питання чи знайти відповіді.

Словом, однозначна рекомендація від мене.

#такцереклама

🫡 Там пан Олексій з Перехресних стежок запустив благодійний розіграш.

Призи за донат від 50 гривень. Всі гроші підуть на двопаливний генератор EcoFlow та на фідерну систему для 102 ОБрТРо

Треба закрити усього лише 3 000 гривень. Можемо встигнути буквально за цей вечір.

Донатити сюди 👉🏼 https://send.monobank.ua/jar/7smu72v6ND

UPD. Збір закрито. Дякую всім! 🔥

💫 Завтра у великому Книголенді на Олімпійській відбудеться презентація «Алхімії свободи», фентезі від української авторки, Ярини Каторож.

Однією з учасниць буде відьмочка Дара, а модеруватиме те все Аня Полегенько (@anyta_books).

Якщо любите фентезі — треба йти. Якщо не любите фентезі — все одно варто піти.

Авторка виношувала ідею роману з 1989 року, коли Мін Джін Лі тільки вчилась на першому курсі коледжу. Тобто їй був 21 рік. «Пачінко» ж вона написала у 49 років.

За цей час вона встигла недовго попрацювати корпоративною юристкою та звільнитись; написати свою першу книгу «Безкоштовна їжа для мільйонерів» (роман отримав визнання критиків, але оминув масового читача); опублікувати власні есеї, як окремою збіркою, так і у купі великих медіа, як ось Vogue, NYT, Wall Street Journal, Times тощо; одружитись, народити дитину та чотири роки пожити у Токіо. Тобто жила вона дуже інтересно, правда мавпочку так і не завела.

Я вимагаю від Artbooks видати попередню книгу авторки та готуватись до перекладу нового роману, який вже дописується. Заперечення не приймаються!

«Маленьке життя», у якого вийшло

Вам треба прочитати цю книгу. Вам дуже треба почитати цю книгу. Підіть читати цю книгу зараз. Ні, заждіть. Спочатку дочитайте цей відгук, а потім йдіть читати книгу.

Неочікувано «Пачінко» виявилось чимось просто несамовитим. Складалось відчуття, що я знов читаю Драйзера чи «Сагу про Форсайтів». Вже на 150-й сторінці я молив богів, щоб книга не закінчувалась. Саме через це небажання прощатися із «Пачінко» я читав її кілька днів, повільно ковтаючи буквально по кілька глав на добу. Мав план розтягнути роман до кінця тижня, але дійшовши до певного моменту в книзі, не витримав і дочитав її сьогодні вночі. Був неймовірно задоволений поки не побачив на годиннику п'яту ранку. Будильник в мене на сьому, але я не жалкував про цей читацький спринт ані секунди.

Про саму книгу:
З одного боку у «Пачінко» вистачає скла заради скла, що могло б віддавати графоманією, але сприймається цілком природно, як спроба авторки показати якомога більше життєвих досвідів. А оскільки так у світі повелося, що життєві досвіди корейців у Японії були наповнені переважно стражданням, то й претензії висувати не хочеться.

Основною причиною мого незадоволення «Маленьким життям» були сірі та нестерпно тупі персонажі. В «Пачінко» ж герої – 🤌🏼. Є питання щодо завершення сюжетних ліній старшого покоління сім'ї Пек. Та ж Санджа відходить на другий план й, фактично, за всю книгу так і залишається дуже загадковою постаттю. Може це мої чулувічі приколи, але мені було важко зрозуміти, яка вона насправді людина та що вона думає/відчуває насправді.

Те саме стосується другорядних персонажів. Нам часто вкидують людину, здається, що осьо тепер вона буде постійним учасником оповіді, а вже за десяток сторінок вона зникає із сюжету. Проте, як на мене, це сприймається доволі органічно, бо другорядні герої слугують інструментом для розповіді життєвих досвідів та розкриття самої епохи. Тобто побудова традиційної арки персонажа не є самоціллю, адже в центрі стоїть епоха та місце корейської громади в ній. Через це навіть епізодичні персонажі на кшталт власника ферми чи сестер-служанок із пансіону заслуговують на власні сиквели, бо встигають зачепити тебе за кілька сторінок, де увага сконцентрована на них.

«Пачінко» одночасно нагадує і книги Баєтт, і Драйзера, і Бальзака (яким авторка й захоплюється), і, неочікувано, «Хмарний атлас».

Не хочу раціоналізувати цю книгу, бо вона просто дуже сильно мені подобається. Вважаю, що цього достатньо й залишаю за собою право тішитись такому читацькому досвіду та рекомендувати вам також пережити цю історію.