Марко Черемшина та Осип Васьків — дуже раджу вам краєзнавчий музей у Делятині
Користуючись нагодою, що я тут неподалік, і за порадою «Перехресних стежок» я сьогодні туди зʼїздила.
Незвичайний музей зокрема тим, що має на другому поверсі колекцію робіт художника-авангардиста Осипа Васьківа.
А взагалі будинок, де розташовано музей, зовсім не простий. Тут вів свою адвокатську практику Микола Лагодинський. Це він разом з Іваном Франком був свого часу лідером Української радикальної партії. А ще депутатом австрійського парламенту, делегатом від Ради ЗУНР. Помер 1919 року. Серце. Бо те, що в України тоді не вийшло, назву це так, дуже сильно підкосило його здоровʼя. Але і це не все — помічником у Лагодинського був письменник Марко Черемшина. Погруддя обох є на вході в музей.
На початку одразу скажу, що недарма сфотографувала вам графік роботи і телефони. Бо в ґуґлі недостовірна інфо, а чат GPT геть набрехав, сказавши, що картини Васьківа у школі. Делятин невеликий, і все поруч, але. На фото — коректний графік і робочі телефони. Якщо ви приїхали в неділю і дуже хочете екскурсію — теж набирайте.
За що люблю такі музеї, так це за те, що ними опікуються ентузіасти, які можуть вам розказати дуже багато крутих історій. Навіть детективних я б сказала. Так, у часи переслідувань, місцевий священник таємно посвячував у віру охочих. Задля цього змайстрував медівню, ховав церковні приналежності серед бджіл. Як раптом, хто приходив з перевірками — казав, що навчає хлопців бджолярству. Вулики ніхто не перевіряв.
Раніше в Делятині був великий солезавод. Відповідно стовпчики на гербі — сіль. Вони зустрічаються у Делятині в різних місцях. Наприклад, в оздобленні клумб.
Є частина про те, як російська влада вивозила людей, щоб заховати на місцевості ядерні боєголовки. Людей перемістили в Миколаївську область, дехто потім повернувся назад.
Музей поповнюється експонатами і зараз. Є коктейлі молотова, шолом беркутівця. Фотовиставка «азовця» часів АТО. З фронту передали уламки ворожої техніки. На жаль, дуже багато фото місцевих, які загинули під час повномасштабного вторгнення. І, як мені сказали у музеї, ще готують портрети.
Загалом все зроблено тут з великою повагою до памʼяті, минулого, щоб про нього знали й дбали майбутні покоління.
Геній модерніст Осип Васьків
Народився художник не тут. Що спонукало покинути все і переїхати свого часу з Варшави у Делятин достеменно невідомо. Але тут він жив і похований.
Пізніше, знову ж таки на ентузіазмі, місцевий житель почав шукати, де ж роботи художника, який виставлявся разом з Малевичем і навіть має його портрет. Ходила легенда, що картини Васьківа спалили сусіди. Декілька разів з вуст екскурсоводки звучали фрази на кшталт, митець був неординарною особистістю, але без уточнень. Тобто наче й могло таке бути, що палили? Але коли почали шукати кінці історії, виявилось, що то місцева байка, ніхто з сусідів нічого не палив, похресниця згадала, що картини Васьківа вивіз його племінник. Останнього знайшли, і той буквально в «клєтчатих» сумках передав музею картини геніального модерніста. Розказав, що в які галереї не ходив, всюди казали, що їм того не треба. І тільки коли колекцію привели до порядку, тут, у музеї, запросили експертів, мистецтвознавців, усі ахнули, який то є скарб. Зараз звертаються, щоб купити, але позиція музею така — хоч і відшукали і зібрали колекцію самостійно, вона належить делятинській громаді. Нічого не продається.
Роботи неперевершені. На фото видно, що автопортрет з фігур — дійсно схожий на самого художника. Сфотографувала вам і портрет Малевича, і Сковороди, і ще декілька робіт ні на що не схожих.
В Книгарні «Є» біжу замовляти собі ось таку книгу. Збіг чи ні, але вона як раз по акції.
Всі ці історії роблять нас емпатичнішими, приналежними до нашої надзвичайно багатої і давньої культури.
Делятин, хто не орієнтується — це селище одразу біля Яремче. А музей можна сказати прямо по трасі, поруч є парковка. Вхід вільний, щось даєте за бажанням.
Історія Делятина ой яка цікава. Та зрештою всієї України. Варто лише захотіти про це дізнатись.
in book we trust