МЕТАРОМАНТИКА

МЕТАРОМАНТИКА ШУКАЄ ІСТОРІЮ!

Звертаємося до комбатантів і комбатанток, чиї біографічні нариси ще не були почуті.

Ми шукаємо історію, яку екранізуємо в повноцінний короткометражний фільм.
У нас є ресурс і команда.

Від вас — загальний опис подій, від нас — готовий продукт. І за бажанням, вказання учасників подій.

Єдині умови — справжність описаного. Навіть якщо ви вважаєте, що ваша історія занадто гостра і непублічна — звертайтеся, ми розглянемо абсолютно все.

Звертайтеся із пропозиціями сюди: @darteas

— Осип Турянський
«Поза межами болю»

Будь-який відносно мирний, "щасливий" період є підготовчим до критичного і екстремального світового стану. Екзистенція глобальної цивілізації не припускає наявність довготривалого миру, а Belle Époque (Прекрасна Епоха) завжди є предтечею до Великої війни.

Людство не змогло вигадати час, в якому впродовж тридцяти років не сталася би якась масштабна війна.

Якщо ви думаєте, що призупинення цієї війни виключить обов'язковість початку наступної через найближчі роки - це думка людини, яка не робила висновків з історичних книжок.

Життя у світі - це двобій, війна з державами, націями, самим собою. Найвидатніше, що змогла зробити людина у супротив цьому - створити образ лицаря, як воюючого святого. Персони, яка перемагає випробування світу, ставлячись до смерті, як до етапу переходу до Вічності.

Книжкове лицарство - це виклик, плювок в обличчя смерті і земному світу, як такому.

Будьте лицарями. Все одно помремо.

Але у когось буде шанс на вічність.

«Поет», він же Владислав Онищенко — доброволець підрозділу «Реванш», солдат батальйону «Шаман» Головного Управління Розвідки МОУ.

Талановитий музикант, поет, хоробрий військовий, бунтівний хлопець. У вирішальний для країни час без вагань виконав свій чоловічий обовʼязок. На жаль, загинув під час виконання спеціального завдання на лівому березі річки Дніпро у Херсонській області.

Виставка фотографа Діми Ель-Хамада, присвячена його другу та бойовому товаришу «Поету» — це спроба закарбувати у памʼяті суспільства імʼя хлопця, якому ми усі завдячуємо.

Зібрали для вас підбірку книг, що були написані на базі щоденників учасників Першої та Другої світових воєн.

📖 «Щоденник про Чарноєвич»
— Мілош Црнянський

Майстерний зразок експресіонізму від сербського письменника.
Химерний потік образів, що ввібрав у себе злами часу та просторів, канонаду артилерії та пожовклу мовчанку госпіталю.

📖 «Вогонь»
— Анрі Барбюс

Кожне слово - оголене переживання.
Барбюс брав безпосередню участь у Першій Світовій, тому, його роман став відчайдушним криком у намаганні недопустити більше жодних воєн.

📖 «У сталевих грозах»
— Ернст Юнґер

Його життя — це війна, а війна для нього — як життя. Образність Юнгера виходить з війни, проте по суті перевершує її, переживає, народжуючи особливий стиль письменника. Ведення щоденників на війні привело до подальшого створення книг, однією з яких і є «У сталевих грозах.

📖 «Прощавай, усе це», («Goodbye to All That»)
— Роберт Грейвс

«Звісно ж це вбивство, дурню, чим же ще це могло б бути?» — уїдливий вирок війні від Грейвса. У його випадку йшлося про Першу світову, де він служив лейтенантом. Він описав те, що бачив і те, про що чув: кошмар, злочини і травму, розміром з покоління…

📖 «Солдатський щоденник» («A Soldier's Diary») — Ральф Скот

Знову Перша Світова, знову бруд, кров, піт та абсурд. Грандіозна баталія з точки зору найдрібнішого її елементу. Наратив Скота лаконічний, як кулеметна черга — його розповідь не залишить байдужим жодного читача.

📖 «Командир роти: класичний опис піхотних боїв у Другій світовій війні» («Company Commander: The Classic Account Of Infantry Combat In World War II»)
— Чарльз МакДональд

«Арденнська операція» гарячими слідами, якими йшов капітан Чарльз МакДональд. Читаючи книгу ви ніби слідуєте за впевненим кроком командира, проживаєте його досвід, що проводить вас усіма закутками однієї з ключових битв Другої Світової.

З Днем ЗСУ!

Ти нічого не домоглась, фортуно, дарма що протистояла всім моїм зусиллям.

Досі я боровся не за свою свободу, а за свободу Вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, щоб самому бути вільним, а щоб жити серед вільних!

— Сенека

«Моральні листи до Луцілія»

У чому сенс людского життя, а особливо життя «справжнього» чоловіка?

У кожного він свій. Що для тебе важливе, для іншого незрозуміле та дивне. Хтось, рятуючи себе, готовий залишите усе рідне, що супроводжувало більшу частину його життя. Хтось ставить все на ризик і готовий скласти голову, не жаліючи свого живота, залишивши близьких і рідних людей. І нам не зрозуміти один одного. І я ніколи нікого не засуджував, не рівняв під себе, під рамки свого розуміння і життєвих пріоритетів.

Життя — незрозуміла річ, яка пронесеться стрімким вітром, залишивши після себе тільки попіл.

Чи є життя після смерті?

Знаю одне, що із живих цього ніхто не знає. Хочеться у це вірити, авжеж. Є тільки памʼять, яка буде жити набагато довше, ніж людські роки.

— Руслан «Давід» Сербов

«Маріуполь. Книга хоробрих. Частина 2»

Із темної ночі, що вкрила цей світ
Проваллям від краю до краю
Богів, що створили мене і мій рід,
Нескореним духом вітаю.

Хай прикрих обставин стискає тягар
Я сліз та образ не збираю.
До крові гамселить недолі лихвар,
Та я голови не схиляю.

Хоч в світі, що зітканий з гніву та сліз,
Не бачу нічого, крім болю —
В тенетах років, без надії на зміст,
Згубитись собі не дозволю.

Хай двері вузькі та високий паркан—
Гріхами не спутати волі: 
Я — вільний, я — духу свого капітан.
Володар своєї я долі.

— Вільям Ернест Генлі

вночі коли небо реве незнаної в світі скорботи ударить перуна рука раптово будинок навпроти

молитви огненної час таїться у стінах кімнати і страх із очима мерців хапається нігті кусати

і чути скигління років у шрамах і виразках крики отих що мовчали коли дим ладану пестив їм лики

спустошених вуличок смерк засмокчує кволі істоти і контури їхні згаса поволі невпинно аж доки

зостанеться тиша думок що вклякнуть як діти над батьком посинілим (щойно з ріки дістали) сьогодні багацько

таких повернула вода яка не потерпить гидоти здохлятини трупства вода храм злагоди тиші дрімоти

а рік безконечно росте і часу священні години або порядкуються в дні або як вуаль павутини

ховають незриме буття гріховного впертого роду стирають на порох усе століття і пам’ять чи вроду

зів’ялих жінок юнаків що старість пізнали і стліли як все що повинно піти у час де гармати і стріли

фрегати трамваї дроти мечі динозаври пищалі у час що дискретний як кіт стрибнув на порозі і далі

до хати до сонних дітей у голови плигнув безшумно та враз перевтілився в дим під вії проникнув і сумно

світанку проміння густе у вікна вливається мати воскова лежить і малі холодні пора спочивати

під люлі застигле німе під шурхіт спідниці марени під вічний годинника хід що бачив посинілі вени

напружених вірувань снів ночей недобулих надії під стогін мовчання землі в якої із душ людських вії

— Анатолій Дністровий

«Свободу не можна отримати в подарунок»,
— сказав П’єтро.

«Ви також можете жити в країні диктатури і бути вільним, за однієї простої умови — вам просто потрібно боротися з диктатурою.
Людина, яка думає власною головою і зберігає своє серце незіпсованим — вільна.
Людина, яка бореться за те, що вважає правильним — вільна.

З іншого боку, ти можеш жити в найдемократичнішій країні на землі, але якщо ти всередині ледащо, йолоп та холоп, ти — невільний.

— Іньяціо Сілоне
«Хліб і вино»

Коли закінчиться війна?, -
Питання немовляти.
Війна - не тільки там,
Де смерть.
Вона не має дати.
Це стан.
Душі або суспільства,
Зазвичай - все водночас.
Війна - не тільки вбивства.
Війна - також любов,
Бо там де є нещастя,
Там є беззаперечно Бог,
І Він стомивсь чекати,
коли ти це збагнеш.
Палка молитва
іноді не гірша за багнет.
Служити Богові, народові,
сім’ї, -
Це привілеї
людини вільної.
Так стань скоріше нею.
«Бо раб не зна, чого бажа господар,
Тепер вас кличу друзі», -
Тримай вервицю міцно,
Неначе ворога на мушці.
Я вірю, ти збагнеш,
якщо ти не воюєш - не живеш.

— Олексій Варламов

Ми не кинемо зброї своєї

Ми не кинемо зброї своєї:
Наше військо сміється б’ючись,
Наше військо в боях бенкетує,
Наше військо вмира сміючись.

Ми не зложим червоного стяга...
Кров червона із нас пролилась...
Власну кров ми ворожою змиєм...
Гострі коси залізні у нас!

Ми не підем з кривавого бою!
Наші друзі по тюрмах гниють,
Наші друзі в Сибіру конають,—
Ми назад їм проложимо путь.

Ми не кинем боротись за волю:
Наші браття упали в борні,
Їхня кров ще гаряча на ранах,
Їхні рани горять ще в огні.

Ми не зложимо зброї своєї...
Дужі в нас і бажання, і гнів,
Ми здобудемо землю і волю
І загоїмо рани віків.

Ми не підем з кривавого бою:
Наше військо сміється б’ючись,
Наше військо в боях бенкетує
І в боях умира сміючись!

— Олександр Олесь

S.T.A.L.K.E.R 2: Heart of Chornobyl
як інструмент soft politics і дзеркало війни.

У світі, де війна давно перестала бути лише зіткненням армій, а натомість розгортається на полях культури, інформації та технологій, відеоігри займають унікальне місце.

S.T.A.L.K.E.R 2: Heart of Chornobyl, довгоочікуване продовження культового проєкту GSC Game World, вже стала чимось більшим, ніж просто грою. Це — культурний феномен, який акумулює в собі новий сенс українського спротиву. Але ще більше — це філософська мозаїка, яка, як Зона Відчуження, запрошує гравців до роздумів про людську природу, виживання й силу відновлення після руйнівного катаклізму.

Зона Відчуження в S.T.A.L.K.E.R 2 — це щось більше, ніж просто постапокаліптична локація, бо це метафора, що вказує на те, що зона відображає зруйнований світ, який залишає війна. Руїни, мутанти, аномалії — це своєрідні «тіні» того, що людина створює, коли втрачає контроль над собою.

Але є й інша сторона. Зона — це також територія боротьби за майбутнє. У грі вона наповнена артефактами, символами нового порядку, які людина може або зруйнувати, або перетворити на джерело відновлення. Вибір залишається за гравцем. Цей контекст перегукується із сучасною Україною: руйнування, спричинені війною, — це не кінець, а лише випробування. Відродження можливе, але лиш боротись — значить жити.

Через S.T.A.L.K.E.R 2 світ відкриває Україну не як жертву війни, а як сильну країну, що здатна створити щось унікальне і продовжувати творити мистецтво навіть у найважчі часи. Це відповідь на російську культурну експансію: якісний продукт може бути створений не в Росії, а в Україні. Геймерська спільнота — це потужний канал soft politics, особливо серед молоді.

Українська мова та символіка, інтегровані в гру — це крок до глобального культурного впливу. Для західного гравця це спосіб відкрити Україну як країну з багатою історією. Водночас це акт протидії російській пропаганді, яка десятиліттями намагалася «привласнити» елементи нашої культури.

Кілька українських розробників, які працювали над грою, загинули, захищаючи свою країну. Серед них — Володимир Єжов. Цей факт додає грі нового рівня сенсу: це не просто продукт, а спадщина тих, хто віддав життя за майбутнє України.

Постапокаліпсис, попри весь свій жах, завжди має елемент нового початку. Гравець не лише виживає, але й шукає способи відновити світ. Україна сьогодні — це теж постапокаліптична територія, але з величезним потенціалом для відродження. Це голос України, яка заявляє про себе як про сильну й незалежну державу. Це культурний феномен, який через soft politics змінює уявлення людей про війну і її реалії. А також поширює нові сенси на величезну аудиторію.

Більш того, це не просто гра, а продукт, що відображає синергію ігрових та військових технологій. Розробка гри, заснована на передових ігрових технологіях та алгоритмах, що має паралелі з технологіями, які використовуються у військових дронах. Зокрема, симуляція реалістичного середовища та поведінки NPC у грі перегукується з розробками для автономного управління дронами, які потребують складних моделей аналізу ситуацій та прийняття рішень у реальному часі.

Цей технологічний зв’язок демонструє, як ігрова індустрія може підтримувати інновації у сфері оборони, особливо в умовах війни, коли адаптація таких рішень стає критично важливою для виживання та боротьби.

Передчуття

Я — наче прапор, даллю просторів сповитий,
я вітер вчуваю,— він прийде, він мусить ожити,
хоч речі ніде іще й не ворохнуться,
не грюкають двері внизу, і тиша владує в каміні,
і вікна іще не тремтять, і курява важко лежить.

А я відчуваю вже шторм,— хвилююсь, як море, в цю мить,
ширяю, метаюсь, кружляю над виром пучин,
лечу увсебіч — і я зовсім один
у штормі грізнім.

— Райнер Марія Рільке

МЕТАРОМАНТИКА

21 листопада - день Гідності та Свободи, що прийшли всупереч очікуванням. Стара ера остаточно завершилась для України в 2013 році і зараз ми на піку народження нової. Країни, де не садок вишневий і хрущі визначають наш щоденний клопіт, а доби Гідності і Свободи.

«Хто пустить ворога в своє обійстя - власного хліба більше не їстиме!»

«Ледь не щодня зʼявлялося нове попелище, де ще вчора стояла хата. Нічна заграва забарвлювала тепле, затягнуте димом повітря. Часом здавалося, що це все кіношні декорації, бутафорія, доки не лунав новий вихід і всі ми не летіли в льох, де кожен відчував реальність можливої смерті. Інколи були такі обстріли, що, прокинувшись, було складно заснути.

Хотілося, щоб кожна наступна міна була останньою, але вони все летіли і летіли. Ми лежали мовчки і вдавали, що спимо, було чути, як кожен крутиться на своєму місці. Потім хтось порушував тишу, вгадуючи, що ж це прилетіло. Серце починало стугоніти так, що, здавалося, перекриє звук вибуху. Тільки не сюди. Одна думка. Не розуміючи, коли припинявся обстріл, я провалювався крізь сон і прокидався вже від приємного, що викликало радість життя:

— Хлопци! Вставайте, сніданок, кава!»

Олександр Терен
«Історія впертого чоловіка»

МЕТАРОМАНТИКА

1000 днів усвідомлення, що війна почалась набагато раніше.

Війна знищує та забирає, але ті, хто не підкорився руйнівній стихії та загартував власні принципи — той протиставляє їй власну Творчість, потугу народження нового мистецтва й нового життя!

Сонцем і кров'ю п'яний,
Я вибігаю із скель
На запахущі луги:
Бог кучерявий, ясний
Піснею, кроком легким
В темній печері моїй
Тяжко зневажив мене.
Хай же спізнає він лють,
Виплід чорних глибин!
Стиском нещадним душу
Тіло рожеве Horo.
О, як він б'ється, дитя!
Палицю геть — і рука
Згубну мсту довершить.
Горе! Разить мене
Сяйво з його очей!
Там, де димує вогонь,
Там, у печерних боях
Натови я повергав...
Блиск, боягузе, вгаси,
Мужність руки появи!
Горе! Тим сяйвом тяжким
Борються, гублять вони.
Ногу на груди мої
Ставить звитяжець — і спів
Рине з усмішливих уст...
Сонцем і кров'ю п'яний,
В смерть безславну запав.

— Стефан Георге.

МЕТАРОМАНТИКА

Музика, натхненна штурмовиками

Українські артисти випустили альбом “ЕПОХИ”, присвячений 3-тій ОШБр

МЕТАРОМАНТИКА

Після крейцерової сонати

“Покласти  б  голову  в  коліна...
Відчути  б  руку  на  чолі...”
-  Сентиментальність!
                         Хай  загине
І  пам’ять  ніжних  на  землі.
Нам  треба  нервів,  наче  з дроту,  
Бажань,  як  залізобетон,
Нам  треба  буряного  льоту,  -
Грими,  фанфар  мідяний  тон.
Десь  там  самотня  віоліна
Тужливо  журиться  у  млі...
Не  зупинятися!  Хай  загине!
Йдемо.  Під  марші.  По  землі!

— Василь Еллан-Блакитний

Помовчімо про війну.

Беззвучно, безшумно і тихо.
Щоб подих пробуджував сплячих святих,
Заколисував гаряче лихо.

Щоб погляд випалював світлі рядки,
Які не будуть прочитані.
Я прошу — мовчіть, бо за всякі думки
Приходить відплата приречена.

— Оксана Рубаняк

Слова із інтерв'ю Юкіо Місіми для японського телеканалу, 1966 рік.

Фрагмент про смерть.

Евак

Скоріш перев’язуй, скоріш.
Попри втому.
Навіщо потрібен цей вірш
неживому?
Тримай трохи вище колін,
кричи доку.
Роби щось йому, поки він
з цього боку.
Медик з окопу бігом
через дим.
Скроні пульсують його
позивним.
Тепер закривай йому вічі.
Липень.
Чуються чоловічі
схлипи.
Видихи-вдихи
нутром.
Прийом, у нас тихий.
Прийом.

— Артур Дронь

МЕТАРОМАНТИКА

Найперший

Пам'яті Да Вінчі

Світанок зрить гаряче серце в тілі,
Що сонцем тьму розвіює у млі.
Не боги - звір. Божественне в людині!
Стилетом став двух кольорів судьби!
Незрима путь жадала з тебе слави,
Лиш ти зборов в двобої хижу смерть.
Рука здригнула. І в бою, і знову.
Зродився, келих свій іспивши вщерть!

Не взнавши втоми, загудів Дніпро,
Яри істоптані, й згорівші кручі.
Ти лезом був двосічнив - став пером,
Бахмуту, степу дикого, та Бучі.

Ти кайданам обравши зброю,
За Богом в бій один пішов.
Найкращий. Був лише собою.
Свою пролив за зграю кров.

Один втримав навалу в мертвім лісі
Залізний лицар. Хрещення в землі.
Метал, бетон й гармати. Плоть і кров!
У янголів розгрузки й мозолі.
Історія своїх знайде й запише
Крізь серце, чистим в слові од боїв.
Сьогодні ж ми зустрінемо світанок
З твоїм вогнем, що ти колись узрів.

А завтра - путь. Найдовша в світі путь.
У серці смерть, що ти для нас зборов.
Палахкотить сузір'ями майбуть.
Вогонь новий з зруйнованих оков.

Горять сьогодні нові зорі
Крізь дим снарядів та пожеж.
Ти ж був у вічному полоні
З кісток й набоїв сталих меж.

— Олександр Мєняйлов «Данте»

МЕТАРОМАНТИКА™

PОЗКОПКИ ПОЛОВЕЦЬКОГО ПОХОВАННЯ

Pаптовий біль, коли твеpда стpіла бpоню зламала;
До неба ніби полетів, а вдаpився о землю;
Бій, біль, обpяд жалобний, плач жіночий, поховання…

Як хмаpи попливли над насипом pоки.
Віки побігли, мов вовки.
Вовки в сухій тpаві — наpоди.

І вічні війни — гpизуни,
Птахи гніздяться на могилі,
Зітлілий лицаp в глибині
Пpи боці шабля зіpжавіла,
Сідло і згоpнута бpоня.

Таємно в глибині і тихо
В могилах цих живе душа — відтинок бою,
Біль, обpяд,

Політ стpіли, пpобіг коня,
Відтинок швидкості стpибка
І смак пожежі…

Нащадки воpогів pозкопують могилу
Забpати чеpеп і кістки, кеpаміку, шматки металу
В свої міста, свої часи,

А заpазом пеpенести
Шматки життя, фpагменти смеpти,
Пожежі і охоту до війни
І шаблею удаp по голові,

Дух давнього і дикого обpяду…
Як є бажання віднайти собі чуму,
Копайте, науковці, до упаду,
Могил багато в нашому степу.

— ДК

МЕТАРОМАНТИКА™

ВІДПОВІДЬ

О, так, я знаю, нам не до лиця
3 мечем в руках і з блискавками гніву,
Військовим кроком, з поглядом ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань тиха і ясна,
Де кораблями ваші збиті крила...
Не Лев, а Діва наш відвічний знак,
Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук
Сповзає зброя ворогам під ноги,
Спиває ніжність легендарний крук —
Жорстокий демон бою й перемоги.

І рвуться пальці, довгі і стрункі,
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тільки меч блискучий і дзвінкий
Відчує знову ваш рішучий дотик,
Нам час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть... Ніжність і турботи.

— Олена Теліга

МЕТАРОМАНТИКА

КАРТА

На стінах плями, наче ввігнуті шипи
Всередину кімнати. Дня святого
Прикмети. На поличці: книги й пил, -
Їх не чіпали жодну надто довго.
А сон шкребеться наче кіт - по віям.
Безглуздий сон - як хрещення дітей,
Мовчи про добрий світ сумним повіям
Вони його стрічають кожен день.

А десь неподалеку смерть чекає,
Можливість раю завше ходить поруч.
Розтанув страх і тягне вниз як камінь
Твій сумнів, що Він не прийде на поміч.

Залізо та бетон - як кров та плоть епохи,
І погляд знизу блискотом ножа,
Де вже нема ні янголів, ні Бога,
А тільки розум і його сліпа межа.

— Олексій Варламов

МЕТАРОМАНТИКА

«Карпатське золото» (1991) - один із знакових фільмів рубежу краху СРСР і становлення незалежної України.

Стрічка оповідає про долю лісника, що потрапивши у тенета обставин втрачає своє особисте у жорнах між трьома силами - НКВС, ОУН і німцями, кожна з яких хоче заволодіти Карпатським золотом.

МЕТАРОМАНТИКА

Ніцше

Змію, людину, сонце та орла
Благословив він у високих горах:
Премудрість, світло, серце, міць крила —
Для бур, для щастя, для висот прозорих.

Безумієм чоло оповила
Йому гадюка; терни мислів хорих
Людина непомітно принесла;
Орел упав на землю, в тлін і порох.

І він до сонця руки підійняв,
Але воно сміялося зрадливо, —
І на уста мовчання він поклав.

Чужий любові і далекий гніву,
По сходах таємничих він зійшов,
Де мертвий гнів і нежива любов.

— Максим Рильський

Картина — незавершена робота Артема Азарова "Канатоходець", натхненна діалогом з "Заратустри".

МЕТАРОМАНТИКА

Покуття мрій

Лиш той, хто виниклим зусиллям знищив перепони,
Своїм життям, тривким і чуйним, сповнює діла,
В душі своїй хай пронесе мечем побожним страхом:
Пустого плин, минулого чорніє смерті мла!

Де зорі - тінь, слова, повиті мороком взірців,
Кидає в пекло брам уявних, у найглибших жар;
Я все вчинив: покуті мрії тліють у пітьмі,
Як мур столітній з попелу та сліз спиняє твар.

Гуляє розголос серед живих й тих, хто встояв,
Про вихорі з надій, що поза сонця в серці, скорі,
І світ, що підкорився всьому лиха розмаїттю,
Примножить статок свій із плоті, сіль земний у горі,

Лиш ремства нить розповіла як тіней гурт згубився.
Це смерті звістку я полишу тут, громовокрилу:
Піт зійде славою, осяє нас незрушна сила,
Й усяк, хто зродив цілий світ, повернется в могилу!

— Олександр Мєняйлов «Данте»

МЕТАРОМАНТИКА

МЕЖА

По рівній грані двох світів ідеш, Що, наче скло, невидима і гостра. І тягне, рве глибинами без меж Одкрите серце ненаситний простір.

Ступи ліворуч: легкий буде спад, Повільні луки, мляві серпантини. Від інтелекту через хліб назад До жаху і бєзсилости клітини.

А вправо ступиш — прірва і провал, І знову сплеск, і в клекотінні виру — Лише твій шал щитом проти навал. Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра.

— Олег Ольжич, 1937

МЕТАРОМАНТИКА

Лещата. Музика. Вогні

Лещата. Музика. Вогні.
Мета і мить. Стискається людина.
Безмежжя. Пісня й крик - і ми.
Єство: пітьма та шкірка. Кров. Тваринна.
Вино, судьба й вчорашній гріх -
Ще раз! Художник без мольберту:
Душа шукає помилковий збіг.
Дарма ховають хрускіт у конверти.

Листи згорають за листами.
Пусті та нерозкриті. Тисячі.
Тіла - мільйони, вечорами.
Затиснуті в папері. Не чужі.
В мені ж живими осідають
Митці, яких я викував собі -
Ім'я чуже, що не згорає;
Свобода й кров, що ссохлись на землі.

Лещата. Музика. Вогні!

Свобода й кров. Стискається людина.

Безмежжя. Бог. Жертовная хлібина.

Лещата. Музика. Вогні

— Олександр Мєняйлов «Данте»

МЕТАРОМАНТИКА

ФІЗІОГНОМІКА ПРОТЕСТУ

Оплотом рук, знарядь, штормів,
верстатом переломних літ
Бере розгін в спекотний гнів,
налитий швидкостями світ.

Вперед, до звершень! Геть чекання!
Мотором збудженого стану
супроти тиші і мовчання
стихій симфонія повстане.

У колі рук, спонук, порук.
з'являється сценарій дій.
У невловимості секунд —
прогресії по висхідній!

У люті вогнищ, іскрищ, згарищ
Ми дні берем на абордаж.
Вставай, поплічник і товариш!
Вливайся в тріумфальний марш!

— Дмитро Савченко

МЕТАРОМАНТИКА

Я годованець чорних ночей за вікном,
Я не ліз на рожен і не пер напролом,
Тільки слово як слово, струна як струна,
Так якого від мене вам треба рожна?

Тільки хрипом блювотним, ночами без сну
Просурмила сурма : на війну, на війну!
Перекинулось небо та через плече,
Пригина до землі і пече, і пече.

Зачаділа свіча – парафіновий рай,
Світ поблід і зачах – поспішай, поспішай!
Тріпотять на вітру полотнища знамен...
Хто устане з колін, той і буде спасен!

Той і буде герой, хто поляже в снігу,
Хто спіймає свинець у чоло, на бігу.
Розірвіть ланцюги – може, стане снаги,
А не стане снаги – переб'ють до ноги.

Передушать півсонних, закутих, сліпих,
Ми не люди для них, нас давити – не гріх,
Поженуть у Сибір, запроторять в тюрму...
Я уперше, уперше послухав сурму!

Я задмухав свічу і в кишеню поклав
Сто не складених рим, сто не зроблених справ,
Лиш короткий рядок повторив як рефрен:
Хто устане з колін, той і буде спасен!

— Олекса Бик

МЕТАРОМАНТИКА