Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦

...не слід дивуватися, якщо час від часу нам буде справді непереливки. Коли людина навертається до Христа, й обставини нібито складаються напрочуд вдало (у тому сенсі, що їй щастить позбутися деяких поганих звичок), у неї часто з'являється думка, що віднині, цілком природно, й усе життя піде значно гладше. Коли ж на обрії з'являються проблеми - хвороби, нестача грошей, нові спокуси, - її охоплює розчарування. Усе це, вважає вона, було б потрібне колись, у давні, гірші часи, щоб розворушити її і спонукати до покаяння; але тепер - чому? А тому, що Бог у такий спосіб змушує нас рухатися вперед, підніматися на виший рівень: ставить у такі обставини, коли треба виявляти набагато більше відваги, терпеливости і любови, ніж будь-кому з нас могло би спасти на думку раніше. Нам здається, що все це зайве, але лише тому, що ми ще не маємо анінайменшого уявлення про те, на яких дивовижних істот наміряється перетворити нас Бог.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Чому Бог сходить у цей окупований ворогом світ фактично потайки, під маскою, і, маючи на меті подолати диявола, засновує тут щось схоже на таємне товариство? Чому не приходить у силі, не виступає відкрито? Чи означає це, що Він не достатньо могутній? Ну, християни й очікують на Його пришестя у силі, просто не знають, коли це станеться. Та про причини цього зволікання можна здогадуватися. Він хоче дати нам нагоду перейти на Його бік добровільно. Навряд чи ми з вами були б дуже високої думки про француза, який тихенько діждався би, доки союзники дійдуть до Німеччини, і тільки тоді оголосив би, що він – на нашому боці. Бог неодмінно прийде. Мені тільки цікаво, чи ті, хто просить Його відкрито і безпосередньо втрутитися у справи нашого світу, цілком усвідомлюють, що трапиться, коли це таки відбудеться. Адже тоді настане кінець світу. Коли на сцену виходить автор, значить, уже по всьому – вистава скінчилася.

Гаразд, отже, Бог прийде; та який сенс заявляти про те, що ви – на Його боці, коли матеріяльний усесвіт навколо вже танути­ме і розвіюватиметься просто на очах, ніби сон? Натомість же з нечуваним гуркотом поставатиме абсолютно нова дійсність – думка про щось бодай віддалено подібне ніколи не прийшла б вам до голови; то буде щось таке прекрасне для одних і таке огидне для інших, що ні в кого з нас не залишиться тоді жодної можливости вибору. Адже цього разу Бог прийде вже не потай, а відкрито, і те видовище буде настільки приголомшливе, що сповнить кожну істоту або непереборною любов’ю, або непереборним жахом. Обирати, на якому ви боці, буде вже надто пізно. Коли бачиш, що підвестися годі, нічого казати, ніби просто вирішив трохи прилягти. То буде не час для вибору; то буде час, коли ми остаточно з’ясуємо, чий бік насправді обрали, байдуже, усвідомлювали це раніше чи ні. Зараз, сьогодні, цієї миті шанс зробити правильний вибір у нас ще є. Властиво, Бог і бариться, щоб дати нам цей шанс. Та вічно це не триватиме. Ми мусимо визначитися: так або ні..

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Мені здається, що Бог Сам не робить те, що може доручити нам, людям. Він заповідає робити незграбно і неквапно те, що міг би зробити Сам блискуче та блискавично. Він дозволяє нам нехтувати Його веліннями, терпить, коли ми не в змозі їх виконати. Напевне, ми не дуже собі уявляємо, як узгоджується обмежена, хоча і вільна воля, з волею Всемогутнього. Здається, що так Господь стримується, ніби щоразу зрікаючись Трону. Ми не просто споживачі чи спостерігачі - нам випала честь участі в Господньому ігрищі. Може бути, це просто вершиться Творення, що відбувається посеред нас. Ось так, саме так Бог творить щось - та ні, творить богів! - просто з нічого.

Я схильний в це вірити. Але в кращому випадку - це символ, модель. Що би нам не розповідали, все - лиш образ та притча. Істина, у своїй повноті, є недосяжною нашому розуму.

Сила молитви
#lewisdaily

Чи знаєте Ви, що…

…вперше з Толкіном Льюїс зустрівся в травні 1926 року на засіданні Оксфордської школи англійської мови та літератури та описував його як "блідого, прилизаного говоруна". Толкін тоді був професором англо-саксонської мови. Їх дружба розпочалася не одразу, але попри специфічні розбіжності, в них була спільна зацікавленість скандинавською філологією та міфологією. Толкін створив гурток для зацікавлення старонорвезькою мовою і назвав його Колбітар, що з ісландської означало "вуглегризи". Так нордичні люди висміювали тих, хто обирав затишок домашнього вогнища замість воєнних та мисливських вилазок. В тлумаченні Льюїса це слово стало позначати близьких друзів, що так тісно обсіли вогнище, що, здавалося, вгризаються у вуглини з нього. До 1929 році їхні стосунки переросли в тісну дружбу, яка навіть допомогла Льюїсу повернутися до християнства. Парадоксально, але саме міфологія північного Асгарду підштовхнула скептика до віри в Христа.


…Льюїс став дуже важливим другом для Толкіна. Нездоланний перфекціонізм Толкіна, постійне бажання  щось доповнити та покращити часто паралізували його роботу, відтак він потребував друга, який зможе підтримувати його настільки тепло, що зможе бути й критиком. Отже, можна сміливо говорити про те, що Льюїс доклався до створення одного з найвеличніших літературних витворів XX століття - "Володаря Перснів". Льюїс читав чернетки твору, спонукав Толкіна писати ще своїми захопленням та підбадьоренням, вносив свої зауваження до змісту. Толкін часто загрузав в деталізації, промальовуванні реальності, вимагаючи непосильної ідеальності та реальності. В 1962 році Льюїс навіть висував Толкіна на номінацію Нобелівською премією літератури за цей твір. 


…з часом їх стосунки трохи охололи. Причин цьому було кілька, зокрема Толкіну не дуже подобалися нарнійські історії Льюїса, він критично ставився і до його християнських книг. Доповнили розбіжності між ними те, що Льюїс залишився протестантом-англіканином, тоді як Толкін був католиком, та шлюб з Джой Девідман. Попри те, після смерті Льюїса в 1963 році, Толкін написав: "Я безмежно завдячую йому, але в сутності він повпливав не так, як зазвичай розуміють, а простою підтримкою. Довгий час він був моєю єдиною аудиторією. Він і ніхто інший першим посіяв у моїй голові думку, що моя "писанина" може виявитися чимось більшим, ніж особистим хобі. Якщо б не його цікавість, якщо б він невгамовно не вимагав продовження, я б ніколи в житті не довершив "Володаря Перснів".

#проЛьюїса

На фото:

Фотоколаж з фотографій Льюїса і Толкіна 1940-х. На жаль, спільної їхньої фотографії віднайти не вдалося. Можливо, її взагалі немає.

#фото

"Ми не обираємо часи. Ми можемо лише вирішувати, як жити у ті часи, які обрали нас".
(Дж. Р. Р. Толкін)
⠀
133 роки тому народився Джон Рональд Руел Толкін (03.01.1892 – 02.09.1973) – англійський письменник, лінгвіст, поет, філолог, професор Оксфордського університету. Найбільшу популярність отримав, як автор героїчного епосу про світ Середзем'я, до якого увійшли твори: «Гобіт, або Туди і Звідти», «Володар перснів» та «Сильмариліон». Не без його впливу став християнином Клайв Стейплз Льюїс.
⠀
Толкін був глибоко віруючою людиною, ревним католиком.

"Кожен, хто хоче дізнатися, чим Толкін і Льюїс стали один для одного, повинен прочитати Льюїсове есе про дружбу в його книзі «Чотири любові». Там описано все: як двоє людей стають друзями, коли виявляють, що поділяють думки один одного; як у цій дружбі не ревнощі виникають, а потреба ще й товариства інших людей; як така дружба просто необхідна чоловікам; і як то солодко буває спинитися з друзями гуртом після тяжкого дня походу у якомусь заїзді. «Це - найкращі посиденьки, - пише Льюїс. - Коли ми собі в капцях, ноги попростягували до вогню, є що випити; коли нашим умам у такій балачці відкривається цілий світ, а то й дещо за його межами; і ні в кого немає ні вимог, ні претензій - усі ми вільні й рівні, ніби познайомилися лише годину тому, а водночас нас огортає витримана роками Приязнь. У житті, природному житті, немає кращого дару»."

"Дж. Р. Р. Толкін, Біографія"
Гамфрі Карпентер

- На вашу думку, що нас чекає найближчими роками?

- Звідки мені знати? Я займаюся минулим, сиджу спиною до паровоза. Світ може скінчитися за десять хвилин, але ми повинні залишатися там, де нас поставив Господь, жити щодня, як останній, а плани будувати так, ніби світ простоїть сотні років. Новий завіт ясно говорить нам, що нас колись чекає. Мені просто смішно, коли люди в розпачі від якоїсь майбутньої катастрофи. Хіба вони не знали, що рано чи пізно помруть? Напевно ні. Одна молода дівчина сказала нещодавно, коли розмова зайшла про смерть: "Ну, коли я зістарюся, вчені щось вигадають!"

З інтерв'ю Шервуду Вірту, представнику Євангельської асоціації Біллі Грема в 1963 р.

#lewisdaily

Джоан Ланкастер
Кілнс
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
28 грудня 1956

Люба Джоан,
Міцно дякую тобі за прекрасний малюнок. На жаль, це ж я мав би написати тобі через вихованість, навіть якби малюнок був жахливим! Ось, чим недоброю є неправда (навіть "біла"): коли щиро хочеш сказати, що дарунок прекрасний, то в тебе не залишається слів, щоб виокремити його. Але малюнок й справді дуже добрий; і кольори також, особливо. Що це за фарби? Наче і не олія, і не акварель. Виглядає напрочуд пишно, глибоко та гарно. В нас було сніжне Різдво, що в Англії рідкість, але вже все змив дощ, а під ногами брудна сльота.

Бажаю усього найкращого в новому році,
твій К.С. Льюїс

* *
До Сари Нейлан
Кілнс
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
30 грудня 1956

Люба моя Саро, дуже дякую за прекрасний горщик. Намагаюся придумати, яку б цінність в нього сховати. Мені дуже соромно, що не привітав тебе з Різдвом, але мене, відверто кажучи, завалило. Прислуга у відпустці. Я щодня відвідую в лікарні дуже хвору дружину. В мене вдома хворий брат, двоє школярів, одна собака, один кіт, чотири гуски, двадцять курей, дві пічки, три труби, що можуть замерзнути; тому я весь час як в колесі і добряче втомився. Бажаю тобі усього найкращого та відправляю новорічний подарунок.

З любов'ю,
твій К.С. Льюїс.

#letterstochildren
#lewisdaily

Джоан Ланкастер
Кілнс, Кілн-лейн
Хедінгтон Куоррі
Оксфорд
29 грудня 1962

Люба Джоан,
Час? Ось, постривай, доживеш до моїх літ, тоді побачиш, що він не просто "летить", а мчить з космічною швидкістю! Із свого каталогу я бачу, що ми листуємося з 1954 року - дуже тривалий термін. В твоїй папці є твоє тодішнє фото, тепер ти, звичайно ж, зовсім інша. Але для тебе залишається потіха, якої немає в мене: ще багато часу, твоє життя ставатиме з кожним роком все цікавішим та кращим.


Як прекрасно співати в опері та грати на віолончелі. Це великий презент для твого майбутнього агента: "Не всі знають, що міс Джоан... всесвітньовідома оперна співачка, могла б також зробити не менш блискучу кар'єру музикантки..."

Мені аж ставало моторошно, коли я читав, про предмети, які тобі треба вивчати. До деяких - наприклад, алгебри і матаналізу - я б не насмілився і підступитися. Про Торонтський Університет я не знаю нічого, тільки чув хороші відгуки; проте, думаю, те, що тобі потрібно, ти могла б знайти і ближче.

Схоже, цією зимою всіх накрило хвилею холоду. Вчора я прочитав в газеті, що в Барселоні катаються на лижах, а на Сицилії засипало снігом квітучі персики. Напевне, щоб зігрітися, треба перебиратися на широти Бразилії. І всеодно, те, що ти пишеш про Флориду, мене здивувало - я думав, що там завжди тепло. В нас найхолодніша зима за чотирнадцять років, і моїм старечим кісткам це недовподоби. Бажаю успіхів та щастя в 1963 році,
щиро твій,
К.С.Льюїс

Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily

До речі, а де Бог? Це один з найтривожніших симптомів. Коли ви щасливі, настільки щасливі, що не бачите сенсу кликати Його і майже готові прийняти Його заповіді за дошкульні завади чи, навпаки, коли ви свідомо та щиросердечно приносите Йому подяки й похвали, вас - принаймі, так здається, - чекають з відкритими обіймами. Але варто прийти до Нього у відчаї, коли допомоги очікувати нізвідки - і що ж? Двері закрилися у вас перед носом. Ви чуєте, як зсередини їх замикають на подвійний замок, і все, тиша. Чекати немає сенсу - тиша стає вбивчою. У вікнах не горить світло. Дім порожній. Та й чи був там хтось коли-небудь? Колись ви так думали, ні, напевне знали, що дім заселений, а зараз... Що все це означає? Чому Він втручається із своїми заповідями, коли ми щасливі, але коли в біді, то не спішить на допомогу?

Сьогодні ввечері я намагався поділитися цими думками з К. Він мені нагадав, що таке ж, здається, колись пережив Христос: "Чому Ти Мене залишив?" Знаю. Але хіба це щось пояснює?

Як мені здається, то я не боюся перестати вірити в Бога. Я боюся того, щоб повірити жахливим думкам про Нього. Я не боюся подумати собі: "Значить, ніякого Бога немає", але мені страшно прийти до висновку: "Значить, ось яким насправді є твій Бог. Перестань собі брехати".

Наші предки заспокоювалися і говорили: "Нехай буде воля Твоя". Наскільки часто гірку образу задавлювали страхом і вчинком любові - так, грою, дією, розіграною, щоб приховати від себе правду?

Звичайно, легко говорити, що Бога якби то і немає поруч, коли ми Його найбільше потребуємо, бо Його насправді немає, не існує. Але чому Він, вочевидячки, завжди поряд, коли ми Його не кличемо?

Випробовуване Горе

#AGriefObserved
#lewisdaily
#МиВУкраїні 🇺🇦

C.S. Lewis

Happy Christmas! 🎄🎁❄️ #cslewis #narnia

Син Божий став чоловіком, щоб дати людям змогу також стати Божими синами...
Бог зробив таке: Син, друга Божа Особа, сам став людиною, народився на світ як справжній чоловік - чоловік певного зросту, з волоссям певного кольору і певною вагою, спроможний говорити певною мовою. Споконвічна, всевідаюча Істота, яка створила цілий усесвіт, стала не просто чоловіком, а й (перед тим) немовлям, а ще раніше - зародком у тілі жінки. Якщо хочете уявити собі, що це для тієї Істоти означало, то поміркуйте про те, чи сподобалось би вам стати слизняком або крабом.

Як наслідок, серед нас з'явився один-єдиний чоловік достеменно такий, яким мали б бути всі люди; один-єдиний чоловік, у якому успадковане від матері створене життя дозволило цілковито й остаточно перетворити себе у життя народжене. Природну людську істоту в Ньому повністю поглинув Божий Син. Так людство в одну мить прибуло, так би мовити, до пункту призначення: перейшло у життя Христа. А позаяк основна складність для нас полягає в тому, що природне життя треба у певному сенсі просто "вбити", або ж "умертвити", Він обрав собі життєвий шлях, на якому Його людські бажання "умертвлялися" безнастанно, буквально на кожному кроці: бідність, нерозуміння з боку родини, зрада одного з близьких друзів; з Нього глумилися і знущалися, Його піддавали тортурам, а потім урешті-решт стратили. І тоді, після того, як Його так убили - хоч насправді вбивали у певному розумінні чи не щодня, - людська істота у Ньому завдяки своїй єдності з Божим Сином знову повернулася до життя. У Христі воскрес не тільки Бог - воскресла людина. У цьому, властиво, й уся суть. Уперше ми побачили тут справжню людину.

Просто Християнство

#lewisdaily
#merechristianity

#reflectionsforChristmas

#reflectionsforChristmas

Христос народився! Славімо Його!

Ми більш схильні вбачати в Христі священника та заступника, ніж царя та завойовника... У 44-му псалмі звучить  майже грізний тон: «Опережи твій стан мечем, витязю, твоєю славою і красою! Щасливо їдь верхи за вірність, за правду, і хай навчить тебе преславних діл твоя десниця. Стріли твої гострі, народи коряться тобі, і царських ворогів серце вмліває» (Пс 44, 4-6). У 88-му псалмі обітниця звернена до Давида... Його супротивників буде зітерто «геть із-перед нього» і розбито тих, «що його ненавидять» (Пс 89, 24)... У псалмі 131-му... : «Ворогів його я соромом укрию; а на ньому буде його вінець сяяти» (Пc 132, 19).

У того, хто вперше прочитає ці псалми в якості поезії про Різдво Христове, складеться враження, що вони вельми войовничі; герой, суддя, переможець чи воїн-богатир, котрий має боротися й здолати смерть, пекло та диявола, нарешті прийшов, і... наш Господь сприймав свій прихід у тому ж ключі.

Роздуми над Псалмами
#адвентзЛьюїсом

#merrychristmas

Христос Народився! Славімо Його!
@cslewisua

Любов може вибачати всі немочі і любити далі, незважаючи на них: але Любов не може перестати бажати їх усунення. Любов чутливіша, ніж ненависть, до кожної вади в коханій істоті; її «почуття м’якші й делікатніші, ніж ніжні ріжки равлика». Зі всіх почуттів вона найбільше прощає, але найменше схильна дивитися крізь пальці на вади: вона задоволена малим, але вимагає всього.

Проблема страждання
#адвентзЛьюїсом

Бог, так би мовити, вкладає в нас частинку самого себе. Він позичає нам дрібку своєї розсудливости, і завдяки цьому ми можемо мислити; запалює в нас іскру своєї любови, і ми, як наслідок, можемо любити одне одного. Коли ви вчите дитину писати, то тримаєте її руку у своїй і так виводите літери; власне кажучи, дитина пише літери тому, що їх пишете ви. Ми любимо і мислимо, бо любить і мислить, тримаючи нашу руку у своїй, сам Бог.

...Ми з вами можемо пройти через згаданий процес лише за умови, шо Бог сам зробить це в нас; Він же може це зробити тільки тоді, коли стане людиною. Наші спроби спізнати таку смерть будуть успішними лише тоді, коли ми, люди, отримаємо можливість розділити смерть Божу; так само наше мислення може бути плідним тільки тоді, коли буде краплиною з океану Його розуму. Проте змоги розділити Божу смерть ми не матимемо, доки Бог не помре, а померти Він зможе лише за умови, що стане людиною.

Просто християнство

#адвентзЛьюїсом

Клайв Льюіс «Хроніки Нарнії»
Книга друга «Принц Каспіан»
Читає: Руслан Алексіюк
Запис: Студія Калідор
Обкладинка: Наталія Сухарчук

Жанр: фентезі, дитяче
Тривалість: 7 год. 50 хв.
Розмір: 453 МВ.

Герої попередньої книги Пітер, Едмунд, Сьюзан та Люсі після пригод в Нарнії прожили в Англії цілий рік і ось збираються до пансіонатів (закритих шкіл). Але раптом на залізничній станції якась невідома сила підхоплює їх і переносить у незнаний, незнайомий світ.
Світ, де на них чекає зустріч із Принцем Каспіаном та багатьма іншими персонажами.

Жанр: фентезі, дитяче
Тривалість: 7 год. 50 хв.
Розмір: 453 МВ.

Любити – означає бути вразливим взагалі. Полюбіть щось – і ваше серце обов’язково буде стискатися, а може, й розбиватися. Якщо ви хочете застрахуватися від ударів, то не повинні нікому давати свого серця, навіть тварині. Закутайте його дбайливо в хобі й маленькі предмети розкоші; уникайте будь-яких труднощів; надійно зачиніть його в скриньку чи труну свого егоїзму. Але в цій скриньці – безпечній, темній, незворушній, задушливій – воно зміниться. Воно не розіб’ється; його неможливо буде розбити, зворушити, відкупити. Альтернативою трагедії чи, принаймні, загрозі трагедії є загибіль. Єдине місце поза межами неба, де ви будете цілковито захищеним від небезпек і перетурбацій любови, – це Пекло.

Чотири Любові

#адвентзЛьюїсом

Що ми маємо на увазі, коли кажемо, що картина заслуговує захоплення? Не те, що нею захоплюються, - маси людей можуть захоплюватися сотнями бездарних картин. Не те, що вона заслужила захоплення, - працювала, докладала зусиль і заслужила. Ми маємо на увазі те, що захоплення – правильна та адекватна реакція на неї, і якщо ми не так реагуємо, то глухі та сліпі – і нам від того гірше, бо багато, що втрачаємо. Те ж можна говорити про красу природи. Хвалити (або, коли хочете, цінувати) Бога – означає не спати, бути в реальності; не цінувати Його – втратити велику радість, а врешті-решт і все взагалі. Мізерне та вбоге життя тих, хто не сприймає музики, чи ніколи не закохувався, чи ні з ким не товаришував, чи не любить читати, чи не радіє ранковій прохолоді, чи як я, не цікавиться спортом, - лише більш ніж слабкі відблиски такого стану.


Міркування над Псалмами

#адвентзЛьюїсом

Клайв Льюіс «Хроніки Нарнії»
Книга перша «Лев, Біла Відьма та шафа»
Читає: Руслан Алексіюк
Запис: Студія Калідор
Обробка в: podcast.adobe.com
Обкладинка: Наталія Сухарчук
Заставка: Просто-пан-Максим

Жанр: фентезі, підліткове
Тривалість 6 год. 7 хв.
Розмір: 288 МВ

Жанр: фентезі, підліткове
Тривалість 6 год. 7 хв.
Розмір: 288 МВ

💡 Також, якщо Вам цікаво, можете послухати розмову з перекладачкою цієї книги - Юлією Баір.

📺 Відео презентації книги:

https://www.facebook.com/share/v/1GPCUxrsbC/

📝 Мова перекладачки:

Визначний англійський літературознавець, теолог, філософ («Проблема болю» та ін.) і всесвітньо відомий казкар («Хроніки Нарнії») Клайв Стейплз Люїс вперше опублікував свою знамениту книжку «Переживаючи скорботу» під псевдонімом, бо соромився її відвертості. Тільки по смерті автора книжка вийшла під його іменем, і перевидається далі й далі в різних країнах різними мовами. «Переживаючи скорботу» — це щоденник згорьованого чоловіка, який втратив кохану жінку. Щира аж до духовної оголеності сповідь інтелектуала про розпач, злість і зневір’я, про віднайдення віри в Бога і в те, що смерть не може вбити справжню Любов… У «Переживаючи скорботу» філософ Люїс особистим досвідом і глибокими роздумами немов підтверджує раніше сказане валлійським поетом Діланом Томасом: "Though lovers be lost, love shall not; And death shall have no dominion" — «Нехай закохані помруть, кохання — ні. І смерть не запанує».

#читачіпишуть

✏️
Пропонуємо Вашій увазі відгук Роксолани Жаркової на книгу "Переживаючи скорботу". Дякуємо автору за щирий та відвертий текст.

👇
https://mind.ua/publications/20282851-knizhka-tizhnya-perezhivayuchi-skorbotu-klajva-stejplza-lyuyisa?fbclid

Бог неодмінно прийде. Мені тільки цікаво, чи ті, хто просить Його відкрито і безпосередньо втрутитися у справи нашого світу, цілком усвідомлюють, що трапиться, коли це таки відбудеться. Адже тоді настане кінець світу. Коли на сцену виходить автор, значить, уже по всьому – вистава скінчилася.

Гаразд, отже, Бог прийде; та який сенс заявляти про те, що ви – на Його боці, коли матеріяльний усесвіт навколо вже танути­ме і розвіюватиметься просто на очах, ніби сон?.. Адже цього разу Бог прийде вже не потай, а відкрито, і те видовище буде настільки приголомшливе, що сповнить кожну істоту або непереборною любов’ю, або непереборним жахом... То буде не час для вибору; то буде час, коли ми остаточно з’ясуємо, чий бік насправді обрали, байдуже, усвідомлювали це раніше чи ні. Зараз, сьогодні, цієї миті шанс зробити правильний вибір у нас ще є. Властиво, Бог і бариться, щоб дати нам цей шанс. Та вічно це не триватиме. Ми мусимо визначитися: так або ні..

Просто християнство
#адвентзЛьюїсом

Більшости з нас узагалі дуже важко прагнути "неба" як такого - ну, хіба що тією мірою, якою "небо" означає можливість знову побачитися з уже померлими друзями. Частково це можна пояснити тим, що нас до цього просто не привчили, адже вся наша освіта спрямована на те, щоб зосередити наші думки винятково на цьому світі. Ще одна причина полягає у тому, що навіть за наявности в нас непідробного прагнення неба ми просто неспроможні це прагнення розпізнати. По-справжньому навчившись зазирати у найсокровенніші глибини свого серця, більшість людей зізналася б, що прагне - і то дуже гостро - чогось такого, що у цьому світі здобути годі. Тут, звісно, дуже багато всього, що начебто й готове вже дати нам бажане, проте так ніколи до кінця цієї обіцянки й не дотримує. Прагнення, що здіймаються в нашій душі... насправді не може задовольнити жоден шлюб, жодні мандри, жодне навчання.

Просто християнство
#адвентзЛьюїсом

...неперервне очікування вічного світу - це не різновид ескапізму і не схильність приймати бажане за дійсне (як вважає багато хто з наших сучасників), а один із обов'язків християнина. Це аж ніяк не означає, що ней світ можна відтак полишити на поталу долі. Читаючи книжки з історії, ми раз по раз переконуємося, що християни, які зробили для цього світу чи не найбільше, належали водночас до тих, хто найбільше думав і про світ прийдешній. Самі апостоли, які поклали початок наверненню Римської імперії, великі люди, завдяки яким постало Середньовіччя, прихильники Євангельської Церкви в Англії, які причинилися до припинення работоргівлі, - усі вони залишили свій слід на землі власне тому, що їхні думки найбільше займало небо. Відколи ж християни перестали думати про прийдешній світ, успіхи їхні у цьому світі ставали щораз меншими і меншими. Прагни неба - здобудеш землю; прагни землі - не здобудеш ні землі, ні неба.

Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#адвентзЛьюїсом

Жодна істота не народжується з бажаннями, які неможливо задовольнити. Немовля відчуває голод - існує їжа. Каченя хоче плавати - існує вода. Люди відчувають статевий потяг - на те існують статеві стосунки. Тож якщо я відчуваю в собі бажання, яке не спроможний задовольнити жоден сьогосвітній досвід, то це, найімовірніше, можна пояснити тим, що мене було створено для якогось іншого світу. Якщо цього бажання не тамує по-справжньому жодна із земних насолод, то це ще не означає, що всесвіт навколо - суцільна омана. Можливо, земні насолоди й розраховані на те, щоб це бажання не тамувати, а власне розпалювати, вказуючи на справжню мету. ...треба не ставитися до згаданих земних благословень з погордою, виявляючи таким чином невдячність, ніколи не сприймати їх за щось інше, за те, відлунням чого вони, по суті, є. ...я мушу живити в собі тугу за своєю справжньою батьківщиною. Прагнення дістатися до того краю самому і допомогти в цьому іншим має стати головною метою мого життя".

Просто християнство
#адвентзЛьюїсом

На дотепників, які пробують висміяти християнську надію на "небо" і заявляють, що не мають охоти "збавити цілу вічність, бренькаючи на арфі", зважати не варто. Найкраще у відповідь сказати так: якщо вони не розуміють книжок для дорослих, то й говорити про них їм не слід. Усілякі біблійні образи (арфи, вінці, золото і т.д.) - це, ясна річ, суто символічна спроба виразити те, що виразити годі. Музичні інструменти згадано там тому, що для багатьох (проте не всіх) людей саме музика з-поміж багатьох властивих цьому світу явищ пов'язана з екстазом і безконечністю чи не найсильніше. Згадка про вінці вказує на те, що люди, поєднані з Богом у вічності, поділяють Його велич, силу і радість. Золото символізує непідвладність неба часу (адже цей метал не ржавіє) і його коштовність. Ті, хто сприймає ці символи буквально, з таким самим успіхом могли б стверджувати, що Христос, наказуючи нам бути подібними на голубів, хотів сказати, що ми маємо нести яйця.

Просто християнство
#merechristianity
#адвентзЛьюїсом
#lewisdaily

В своїй сутності загробні "блаженство" чи "муки" - зовсім не релігійні. Той, хто в них вірить, скоріш за все, уникатиме мук та буде прагнути блаженства. Але релігійного в цьому не більше ніж в накопичуванні грошей чи в турботі про здоров'я. Різниця лише в тому, що на кону більше, тому й непомірно більші надія та страх. Але й надії чи страхи ці - про себе, не про Бога; Бога шукають для чогось іншого. Існувати вони можуть і без віри в Бога. Будисти, наприклад, дуже стурбовані посмертною долею та в Бога не вірують.

...Той, хто любить Бога, хоче не просто бути з Ним, а бути з Ним вічно і боїться Його втратити. Саме тому, віруюча людина надіється на рай і боїться пекла. Коли ж "рай" розуміють не як єднання з Богом, а "пекло" - не як бути відкинутим геть, віра в загробне життя - зле марновірство. З одного боку це - вульгарний "хепі-енд", а з іншого - жахіття, від якого люди божеволіли чи переслідували ближніх.

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#адвентзЛьюїсом

Неважливо, що всі фотографії Г. невдалі. Це не має значення не надто що моя пам'ять про неї недосконала. Образи, на папері чи в уяві, самі по собі неважливі. Це просто ланки. Проведіть паралель із нескінченно вищої сфери. Завтра вранці священник дасть мені маленьку круглу, тонку, холодну, несмачну облатку. Чи це недолік — чи це певною мірою не перевага - те, що вона не може претендувати на найменшу подібність до того, із чим мене єднає?

Мені потрібен Христос, а не те, що нагадує Його. Я хочу Г., а не того, що на неї схоже. Справді хороша фотографія може стати пасткою, жахіттям і перешкодою.

Зображення, мушу припустити, мають свою користь, інакше вони не були б такими популярними. (Немає великої різниці чи це картини і статуї поза розумом чи уявні конструкції всередині нього.) Проте для мене їхня небезпека більш ніж очевидна. Зображення святого легко стають святими образами - священними й недоторканими. Моє уявлення про Бога не є божественним уявленням. Його потрібно раз у раз руйнувати. Він руйнує його Сам. Він великий іконоборець. Хіба ми не можемо сказати, що це руйнування є одним із ознак Його присутности? Його Втілення є того найкращим прикладом; воно руйнує всі попередні уявлення про Месію. Хоча більшість «ображені» іконоборством; і блаженні ті, хто ні. Але ж те саме відбувається в наших приватних молитвах.

Уся реальність іконоборча. Земна кохана людина навіть у цьому житті безупинно тріумфує над вашим поверховим уявленням про неї. І вам хочеться, щоб вона це робила; вона потрібна вам з усією її опірністю, усіма її недоліками, усією її непередбачуваністю. Тобто в її стійкій і незалежній реальності. І саме це, а не зображення чи пам'ять, є тим, що ми маємо любити й далі, після її смерти.

Але «це» неможливо зараз уявити. У цьому ракурсі і Г., і всі мертві схожі на Бога. У цьому розумінні любити її стало дещо схожим на любов до Нього. В обох випадках я маю простягнути руки любови - очі любови тут не стануть у пригоді - до реальности, крізь - супроти - усіх мінливих фантасмагорій моїх думок, пристрастей і домислювань. Я не маю сидіти задоволеним самою цією фантасмагорією і поклонятися їй замість Нього, або любити її замість Г.

Не моє уявлення про Бога, а Бога. Не моє уявлення про Г., а саму Г. І не моє уявлення про мого сусіда, а самого сусіда. Бо хіба ми не робимо часто цю помилку щодо людей, які ще живі, які з нами в одній кімнаті? Розмовляємо і взаємодіємо не із самою людиною, а з тією картиною - майже рrécis - яку ми склали про неї у своїй свідомості? І та людина має доволі сильно відійти від цієї картини, перш ніж ми взагалі помітимо цей факт. У реальному житті - і це одна з рис, яка відрізняє його від книжкових романів - слова й учинки людини, якщо спостерігати уважно, майже ніколи не відповідають "її характеру", чи то пак тому, що ми називаємо її характером. У її руці завжди є карта, про яку ми не знали. І я переконаний, що допускаюся цієї помилки щодо інших людей лише тому, що часто бачу, як інші явно помиляються щодо мене. Хоч ми всі переконані, що добре знаємо одне одного.

Й увесь цей час я, либонь, знову будую картковий будиночок. І якщо це так, Він укотре зруйнує будівлю. Він руйнуватиме її стільки разів, скільки буде необхідно. Хіба що, зрештою, мене повважають безнадійним і назавжди залишать будувати картонні палаци в пеклі; «вільним серед мертвих».

Переживаючи скорботу

#lewisdaily
#AGriefObserved

Кнопка "Взяти участь" на сторінці "Свічадо" під дописом)

Листопад - місяць відомого письменника і мислителя, Клайва Стейплза Люїса.

📚У нашому видавництві вже вийшло в українському перекладі чимало його книг. Цього разу спільно з телеграм каналом спільноти Клайва Стейплза Льюїса ми розігруємо новинку "Листи до Малкольма"

Умови участі дуже прості:

1️⃣ бути підписаним на наш телеграм канал і на телеграм канал Клайв Стейплз Льюїс;
2️⃣ натиснути кнопку "взяти участь!"

Переможця розіграшу рандомним чином обере бот 6 грудня о 21:00.

Бажаємо успіху!🎉

Не слід вважати, що деякі наші імпульси, на­приклад, материнська любов чи патріотизм, – добрі, а інші, приміром, статевий потяг чи інстинкт боротьби, – погані; це думка хибна. Можна лише сказати, що в житті ситуації, коли статевий потяг або інстинкт боротьби треба гамувати, трапля­ються набагато частіше, ніж випадки, коли втихомирювати вар­то материнську любов чи патріотизм. Бувають, однак, обставини, у яких обов’язок одруженого чоловіка – розбудити в собі статевий потяг, а обов’язок солдата – розбурхати інстинкт бо­ротьби. Трапляються й ситуації, коли любов матері до своїх ді­тей або любов чоловіка до своєї країни треба трохи стримати, інакше вона може призвести до несправедливости стосовно дітей інших батьків чи народів інших країн. Суворо кажучи, чогось такого, як добрі і погані імпульси, просто не існує. Зга­даймо ще раз про фортеп’яно. Клавіші у ньому не діляться на два різновиди – “правильні” і “неправильні”. Кожна нота – за­лежно від того, коли вона прозвучала, – може бути і правиль­ною, і неправильною. Моральний закон – це не якийсь окре­ мий інстинкт і не група інстинктів; моральний закон – це те, що керує інстинктами, породжуючи при цьому своєрідну ме­лодію (саме її ми й називаємо доброчесністю, або ж належною поведінкою).

Тут варто, до речі, зазначити, що сказане вище має не­ абияке практичне значення. Найнебезпечніше, на що здатна людина, – це вибрати з-­поміж властивих їй від природи інстинктів якийсь один і надалі за всяку ціну, будь-­що-­будь за нього триматися. Кожен з наших інстинктів здатний перетво­рити нас на справжнісіньке породження пекла, коли ми сприй­матимемо його як абсолютний дороговказ для себе. Можна вважати, наприклад, що любов до людства взагалі цілком без­печна, але насправді це не так. Варто лише раз чи два знехту­вати справедливістю – і ви рано чи пізно скотитеся до того, що почнете “заради блага всього людства” порушувати угоди, да­вати неправдиві свідчення в суді й урешті-­решт станете люди­ною жорстокою і зрадливою.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

#фото

На фото:
Одне з найперших, якщо не най- най- най-, фото Клайва Льюїса. Ось так виглядав однорічний "беббінс" - майбутній апологет та професор.

Чи знаєте ви, що...

🎂 🦁 🇮🇪
…сьогодні Льюїсу виповнюється 126 років. Саме 29 листопада, 1898 року, він народився в Белфасті, тепер Північна Ірландія. Його батько, Альберт, був юристом та ірландцем, хоча валлійського походження, мати, Флоренс, була математиком, з шотландського роду Гамільтонів. Хоча Льюїса часто називають англійським письменником, це лише через те, що значну частину свого життя прожив в Англії - за народженням та самоідентифікацією він ірландець. Правда, ольстерський, протестантський, а не католицький, "корінний". Крім Клайва в них ще був на три роки старший син - Воррен.

❤️🖋⛪️
…Льюїс був людиною парадоксів. І ці парадокси є  відображенням усіх барв життя, яке наповнювало його. Це виявлялося як в його походженні, так і у вірі - що робить його "надконфесійним". Його віра була тісно оплетена сумнівами, істина для нього визначалася міфами, наука завдячувала не лише логіці та умовиводам, але й уяві і фантазіям. Науковець Оксфорду, який пише казки чи прості моральні повчання не вписувався в голови своїм співробітникам. Навіть нам, християнам часто складно вписати чи то його теологічні погляди, то його прив'язаність до випивки чи паління. Тому, сам Льюїс стає для нас тестом на відкритість, широту наших сердець, вміння бачити глибше, розрізняти муху від верблюда, любити і розуміти іншого, що не такий як ми - бо в іншому до нас приходить Христос.

🕯🍁🍂
…Льюїс любив осінь. Так трапилося, що осінню він народився і осінню він помер - за тиждень до свого дня народження. Він писав у своїх листах: "Так, осінь насправді - найкраща пора року; і я думаю, чи не є старість найкращими днями життя. Але, як і осінь, вона проходить." На "осінь" його життя прийшлося пізнє одруження і кохання з Джой Девідмен та значна частина творчої активності.

#проЛьюїса

Ставки повинні зрости, щоб ми поставились до гри достатньо серйозно. Я знаю, зазвичай радять чинити навпаки: відкинути всі емоції («ти не можеш тверезо мислити, якщо не охолонеш»). Та якщо ти холодний, то не здатен мислити глибоко. Гадаю, треба вирішувати кожну проблему у двох станах. Ти пам’ятаєш, що древні перси все обмірковували двічі: раз на п’яну, а раз на тверезу голову.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

#МиВУкраїні🇺🇦

Ти знаєш мою історію. Ти знаєш, чому мені не страшно, що мене заманили в християнство надією на вічне життя. Я повірив в Бога перше, ніж повірив в Небеса. І навіть тепер (припустімо неможливе), якщо б Його голос, безсумнівно його голос, сказав мені: «Вони ввели тебе в оману. Нічого подібного зробити для тебе Я не можу. Моя довга боротьба зі сліпими силами майже закінчилася. Я вмираю, діти. Історія добігає кінця». Тож чи не настав час перейти на бік противника? Хіба ж ми не відповімо, як вікінги: «Велетні та тролі перемагають. Тож помремо на правильному боці, разом з батьком Одіном».

Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»?
Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

Невдовзі після того, як я сповістив К. С. Люїса про моє навернення й отримав від нього «сотню тисяч привітань», він запросив мене пообідати з ним у Маґдален коледжі.
⠀
Мені не багато траплялося його фотографій, а з тих його книжок і листів він якось невиразно уявлявся мені дещо хирлявим, сутулуватим і короткозорим. Але той, кого я зустрів, піднявшись у його кімнату, був самим уособленням Джона Буля. Поставний, веселий і гучноголосий, він широко всміхався, приховуючи в очах глузливі вогники. Поза тим нічого зайвого. Він був таким простим і невимушеним, яким тільки може бути чоловік, проте водночас таким несамовито проникливим, що це межувало зі шаманством. До того ж, надзвичайно щирий і привітний у спілкуванні.
⠀
Знаючи, що я міг бути нестриманим із моїм нововіднайденим християнством, він запропонував провадити бесіду про християнство не в холі й не у спільній вітальні коледжу. Це вперше Люїс натякнув мені, що не всі співробітники Маґдален коледжу, як і не всі дони університету, з радістю поділяють його християнське покликання. Поза всяким сумнівом, вони спокійно допускали його тихеньке особисте християнство, але активна християнська позиція, книжки про християнство, які набули широкого розголосу, це вже геть інша справа.
⠀
...я бачив та чув, і за столом, і біля каміна у вітальні, коли всі присутні пропустили по келиху портвейну, як Люїс дискутував у властивій йому блискучій, дотепній і гострій манері. Він зміг би відстояти себе перед будь-якою людиною, що будь-коли жила на білому світі.
⠀
"Суворе милосердя"
Шелдон Венокен

#lewisweekua

Чи знаєте Ви, що...

...в п'ятницю, 22 листопада 1963 року, (61 рік тому) помер Клайв Стейплз "Джек" Льюїс. День для них з братом розпочався буденно у Кілнсі: сніданок, відповіді на листування. Після обіду Джек почувався втомленим і за порадою брата приліг. Воррен приніс йому чай у ліжко і застав його сонним, але ніби в нормальному стані. Через годину, о 17-30 брат почув гуркіт зі спальні, а коли вбіг, то побачив Джека на підлозі - він помер вдома через декілька миттєвостей. Через тривалу хворобу відмовили нирки та серце. Цього ж дня у США вб'ють президента Кеннеді. Також помер відомий письменник Олдос Гакслі, автор "О, дивного, нового світу".

... Льюїса поховають у вівторок, 26 листопада, зранку, після богослужіння в церкві Святої Трійці у Хедінгтон-Куорі, Оксфорд. Траурної процесії не було, а на похоронах було вузьке коло близьких людей. Серед них були друзі Барфілд, Толкін та Сойєр. Для надмогильного напису його брат Воррен вибрав текст з старого шекспірівського календаря 1908 року, який був відкритий на сторінці з датою смерті їх матері: "Men must endure their going hence". В українському перекладі "Короля Ліра" Максимом Рильським цьому тексту відповідає
"Годиться нам терпіть
І те, що ми на світ цей народились,
І з ним свою розлуку неминучу."

…незадовго до смерті, у листі до Мері Вілліс Шелбурн від 28 червня 1963 року, Льюїс писав: "Ми наче зерно, що чекає в землі: чекаємо, щоб вирости квіткою в пору, яка до вподоби Садівнику, піднятися в реальному світі, справді проснутися. Думаю, що все наше життя, споглядаючи його звідти, виявиться лише сонними блуканнями. Сьогодні ми в країні снів. Але невдовзі заспіває півень"

...за своє життя Льюїс написав близько сорока книг - серед них окрім нарнійських казок та християнської апологетики є і поеми, і публіцистика і наукові літературні дослідження.

#проЛьюїса

Негоже навіть з близьким другом говорити про одне, а гадати про щось геть інше. Навіть він – людина – невдовзі все допетрає. Кілька літ тому ти приїхав мене провідати, коли мене спіткало тяжке лихо . Я намагався з тобою говорити, так начебто нічого не трапилося. Але за 5 хвилин ти мене розкусив. Тоді я й зізнався. Ти мені сказав щось таке, що змусило мене червоніти від своїх спроб приховати. Можливо, відкрити своє бажання Богові можна лише як гріх, за який належить каятися. Та чи не найліпший спосіб дізнатися, так це чи ні, - розкрити його перед Богом. Утім, ти мав на увазі не гріховні бажання, а радше бажання безневинні, гріховні (якщо взагалі гріховні) тільки через те, що сильніші, аніж їм годиться. Я ні на грам не сумніваюся, що позаяк ми про них думаємо, то маємо про них і молитися, каячись чи просячи, чи потроху се і те: каячись за непомірність і все ж благаючи про бажане.

Якщо насильно їх виключимо, то чи не погублять вони решту молитов? Якщо ми розкриємо усі карти, Бог допоможе нам прибрати зайве. Напір думок, які силкуєшся викинути з голови, безнадійно відволікає. Як хтось бува сказав: «Найдокучливіший той шум, який намагаєшся не слухати».

Благоговійний стан духа – це дар Божий, за який маємо молитися, а не парадний костюм, який маємо вдягати для молитви. Хто не звертається до Бога в малих випробуваннях, той не знатиме, як це робити, коли нагрянуть великі. Хто не навчився просити Його про дитячі речі, тим паче не буде готовий просити його про поважні. Нам не слід бути надто гоноровими. Гадаю, іноді від маленьких молитов нас утримує відчуття не Божої, а власної поважності.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

Звісно, я молюсь за померлих. Це виходить настільки спонтанно, настільки природно, що лише дуже вагомий богословський аргумент мене б від цього утримав. Не знаю, що станеться з рештою моїх молитов, якщо мені заборонять молитися за померлих. У нашому віці більшість нам найдорожчих людей - небіжчики. Який зв’язок у мене може бути з Богом, якщо Йому не можна говорити про тих, кого найбільше я люблю. Згідно з традиційною протестантською точкою зору, всі усопші – засуджені або спасенні. Якщо вони засуджені, молитися за них марно. Якщо ж спасенні, це теж намарно. Бог вже для них зробив усе. Про що іще ми можемо просити?
Але хіба ж ми не віримо, що Бог вже все зробив і робить для живих? Про що ми можемо іще просити? А все ж нам велено просити.

«Так, - мені скажуть, - але живі ще в дорозі.На них ще чекають випробування, можливості стати ліпшим чи помилитися. Спасенні вже досконалі. Їхній шлях завершено. Молитися за них – це припускати, що на них ще чекають успіхи й труднощі. По-суті, у тебе виходить щось на кшталт Чистилища».

Ніде правди діти, так і є. Хоча можна припустити, що й на Небесах блаженство може безнастанно зростати, через усе більш радісне підкорення Божій волі, без невдач, але не без завзяття та зусиль, бо до насолоди, закохані це знають, ведуть і труднощі, і круті підйоми. Але я не наполягатиму на цьому аспекті, ані не гадатиму. Я вірю в Чистилище.

Листи до Малкольма

#lewisdaily
#letterstoMalcolm

👇
Купити можна тут.
За промокодом "LEWIS" ви можете отримати знижку.

Усе, що створив Бог, певною мірою на Нього подібне. Простір подібний на Бога своєю неосяжністю; не те щоб неосяжність космічних просторів могла зрівнятися з Божою неосяжністю, та все ж може її бодай символізувати або принаймні служити для своєрідного перекладу цього поняття на мову недуховного, матеріяльного всесвіту. Матерія подібна на Бога тим, що наділена енергією, хоча, знову ж таки, фізична енергія - це щось геть відмінне від сили, властивої Богові. Рослинність подібна на Нього тим, що жива, а Він - "Бог живий". Утім життя у своєму біологічному сенсі - це, звісно, далеко не те саме, що життя, характерне для Бога; це лише такий собі символ чи тінь того життя. Дійшовши до тварин, знайдемо ще й інші аспекти цієї схожости, не пов'язані з біологічним життям. Приміром, інтенсивна діяльність і плідність комах - це перший, невиразний натяк на неустанну Божу діяльність і творчість. У вищих ссавців помітимо початки інстинктивної прихильности. Це не те саме, що любов, яка існує у Бозі, але щось схоже на неї, десь так, як намальований на плоскому аркуші паперу пейзаж усе ж схожий певною мірою на реальний краєвид. Коли доходимо так до людини, найвищої з тварин, то серед усього нам відомого бачимо тут найбільшу подібність на Бога. (Можливо, в інших світах існують створіння, ще подібніші на Бога, ніж людина, та нам про їхнє існування не відомо). Людина не тільки живе, але й любить і мислить; саме в людині біологічне життя сягає найвищого знаного нам рівня.

Є, утім, одна річ, людині у її природному стані не властива. Мова про духовне життя - особливий, вищий різновид життя, що існує у Бозі. Для визначення обидвох відомих нам різновидів ми вживаємо одне й те саме слово - "життя", та робити на цій підставі висновок, що це у своїй сутності одне й те ж, - це приблизно те саме, що вважати, ніби "неосяжність" космосу і "неосяжність" Бога є поняттями одного порядку. Насправді відмінність між життям біологічним і життям духовним така важлива, що, говорячи надалі про них, я маю намір користуватися двома різними словами. Біологічне життя, яке ми отримуємо через природу і якому (подібно до всього іншого у природі) властива постійна схильність до поступового згасання і занепаду, тож воно потребує неперервної підтримки з боку природи у формі повітря, води, їжі тощо, я називатиму біосом. Натомість духовне життя, яке існує в Бозі "від віку" і є джерелом усього природного всесвіту, тут буде зоє. Біосу, безперечно, притаманна певна невиразна, сказати б - символічна схожість на зое, але схожість не більша за ту, яку бачимо, наприклад, між фотознімком і місциною, статуєю чи людиною, на ньому зображеною. Людина, у якій біос змінився б на зое, зазнала б зміни не меншої, ніж статуя, яка з різьбленого каменя перетворилася б на справжню, живу людину.

Ось власне у цьому й криється вся суть християнства. Наш світ - це майстерня великого скульптора. Ми ж - статуї, а майстернею ходить чутка, що одного чудового дня деякі з нас оживуть.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Уявіть собі трьох чоловіків, які ви­ рушають на війну. Один із них, як і будь-­хто, відчуває звичай­ний природний страх перед небезпекою, за допомогою мо­рального зусилля долає його і стає сміливцем. Припустімо та­кож, що двох інших унаслідок певних відхилень у підсвідомості мучить надмірний, ірраціональний страх, який не подолати жодними моральними зусиллями. А тепер уявімо, що приїж­джає психоаналітик і зцілює двох останніх, тобто вони, фа­ктично, опиняються у становищі першого чоловіка. Ось тут, властиво, й закінчується проблема психоаналітичного харак­теру і починається натомість проблема моральна. Адже тепер, позбувшись своїх страхів, ці двоє чоловіків можуть обрати зо­ всім різні лінії поведінки. Перший, можливо, скаже: “Слава Богу, я нарешті спекався всіх тих страхів-­перестрахів і тепер вільний робити те, до чого завжди прагнув: виконувати свій обов’язок перед батьківщиною”. Проте другий може розсуди­ ти інакше: “Ну, що ж, я дуже радий, що тепер відносно спо­кійно почуваюся під кулями, та це, звісно, аж ніяк не вплине на мій твердий намір поперед батька в пекло не лізти, нехай туди лізуть інші, якщо їм припекло. Найліпше тут те, що я вже не маю такого страху, а тому можу подбати про себе краще, та ще й робити це так, щоб нікому не впадало в око”. Різниця між цими двома поглядами – суто моральна, і тут не зарадить нія­кий психоаналіз. Хоч якою мірою ми покращимо сировину та­кої людини, завжди залишиться ще щось: справжній, вільний людський вибір стосовного наявного матеріялу, й остаточний результат цього вибору залежить врешті-­решт від того, на яке місце ставить людина свої інтереси – на перше чи на останнє. Власне лише такий-­от вільний вибір і становить предмет моральности.

Поганий психологічний матеріял – не гріх, а хвороба. Тут потрібне не покаяння, а лікування. І це, до речі, спосте­реження дуже важливе. Люди судять одне про одного з огляду на зовнішні прояви. Бог натомість судить про них з огляду на моральний вибір, який вони роблять. Коли невротик, якого мучить патологічний страх перед котами, з певної слушної при­ чини змушує себе взяти до рук кошеня, то в Божих очах він, цілком можливо, виявив більшу відвагу, ніж здоровий чоловік, нагороджений найвищими відзнаками за подвиги на полі бою. Коли чоловік, зіпсований з юних літ і звиклий думати, що жор­стокість – це річ абсолютно нормальна, вдається до якогось зовсім не значного доброго вчинку або утримується від жор­стоких дій, при цьому наражаючись, імовірно, на глузування з боку своїх приятелів, то в Божих очах, можливо, робить біль­ше, ніж зробили б ми з вами, поклавши за друга своє життя.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Деякі люди вважають, що тривожитися гріховно. Вони думають, що їм бракує віри. Я так не думаю. Це не гріхи, а скорботи. Як усі скорботи, вони можуть, якщо ми їх так сприймаємо, бути нашою часткою в Христових Стражданнях. Початок страждань, перший до них крок, - в Гетсиманії. Там сталося, як бачимо, щось дивне і важливе.

З усіх висловлювань нашого Господа зрозуміло, що Він наперед передбачив Свою смерть. Він знав, до чого обов'язково призведуть Його вчинки в такому світі, який ми влаштували. Але, очевидно, перед гетсиманською молитвою це знання у Нього якимось чином забрали. Як би Він не хотів слідувати волі Отця, Він не міг одночасно благати, щоб ця чаша Його оминула, і знати, що вона не мине. Це і логічно, і психологічно неможливо. Розумієш, про що це говорить? Він розділив з людьми все; тортури надією, тривогою, очікуванням в останню мить нахлинули на Нього, і можливість того, що того, що врешті-решт Його врятують від найбільшого жахіття. Прецедент був, Ісаак був врятований, теж в останній момент, всупереч реальності. Це не настільки неможливо… і, звичайно, Він бачив, як розпинали інших людей… видовище, зовсім не схоже на наші релігійні картинки. Але якби не ця остання (і непевна) надія на диво, не душевне сум'яття, не кривавий піт, Він не був би Людиною. В повністю передбачуваному світі людиною бути неможливо.

Знаю, нам кажуть, що з'явився ангел та "підкріпляв" Його. Але ні англійською, ні давньогрецькою мовою це слово не означає "втішав". Доречніше перекласти "додавав сили". Цілком можливо, що він відновлював впевненість (невелика потіха!), що страждання необхідно стерпіти, що їх не уникнути.

Усі ми намагаємося приймати нещастя смиренно. Але молитва в Гетсиманії показує, що супутні тривоги - також Божа воля та частина нашої людської долі. Досконала Людина її скуштувала. Слуга не вищий від свого пана. Ми християни, а не стоїки.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

#МиЗУкраїни🇺🇦

🔔
Видавництво "Свічадо" здійснило переклад і публікацію нової книги  Клайва Льюїса, що має вигляд листування - Листи до Малькольма #letterstoMalcolm. Це одна з його останніх книг, опублікована після смерті письменника в 1964 році, книга, яка не мала особливої успішності та популярності. Написана вона  у формі листування - але це уявне листування. Льюїс начебто відповідає на листування Малькольму, теж "уявному другові". Центральною ідеєю книги є молитва, хоча поряд з нею обговорюються різноманітні аспекти стосунків людини та Бога. Вона вочевидь представляє найкраще світогляд та богословські погляди зрілого, "старого Льюїса." 

🤔
Як Ви могли помітити, в Льюїса багато книг пов'язані з листуванням. Навіть саме листування Льюїса видане окремими томами і є чудовим чтивом. Форма листування надає тексту глибини відвертості, щирості та проникливості. Начебто спілкуючись з співбесідником, Льюїс саме бесідує - він разом з ним намагається рефлексувати над запитаннями, роздумувати, а не давати готові та правильні відповіді. Насправді, Льюїс спілкується з нами, читачами книги. Його погляди в цій книзі особливо особисті, їх важко вмістити не те що в конфесійні рамки, але часом більше у наші голови та серця. Але Льюїс подає нам приклад християнського спілкування з іншим у "листуванні" з Малькольмом - він слухає. А ті, що слухають - блажені, бо вислухані будуть.

👉 Придбати можете тут 👈

Здійснити якийсь справедливий учинок чи виявити по­міркованість – це не те саме, що бути справедливою чи помір­кованою людиною. Кепському тенісистові може час від часу
вдатися добрий удар. Та хорошим гравцем ви назвете того, чиї
око, м’язи і нерви натреновані незліченними вдалими ударами так, що на них тепер можна покластися. Їм властиві певні прикмети, які нікуди не зникають навіть тоді, коли гравець
перебуває поза тенісним майданчиком; так само розуму математика притаманні певні навички чи кут зору, наявні і тоді, коли математикою він не займається. Схожим чином і той, хто завжди й незмінно намагається бути справедливим, набуває врешті­-решт відповідної риси характеру. Власне таку рису, а не поодинокі вчинки ми й маємо на думці, коли говоримо про ту чи іншу “чесноту”.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

...християнський підхід, можливий у будь-якому віці, полягає в тому, щоб довірити своє майбутнє Богу. Чому б так не зробити? До того ж майбутнє знаходиться у Божих руках незалежно від того, ввірили ми його Богу чи ні. Ніколи, ані у мирний час, ані воєнний, не ввіряйте своїх чеснот та щастя майбутньому. Щасливо працює лише той, хто ставиться до власних довготермінових планів дещо несерйозно, а в кожний момент життя здійснює працю “наче для Господа”. Насущний хліб – єдине, про що нам варто просити. Зараз – єдиний час, коли можемо здійснювати свої обов’язки та отримувати благодать.

Навчання під час війни
#lewisdaily

Не існує звичайних людей. Ви ніколи не розмовляли з простим смертним. Нації, культури, мистецтва, цивілізації - вони смертні, і їхнє життя для нас, як життя комара. Але саме з безсмертними ми жартуємо, працюємо, одружуємося, ображаємо, експлуатуємо... Це не означає, що ми повинні бути вічно пафосними. Ми мусимо гратись. Але наші веселощі мають бути такими (а це, власне, найвеселіші веселощі), які існують між людьми, що від самого початку сприймають одне одного серйозно - без легковажності, без зверхності. І наше милосердя має бути справжньою і дорогою любов'ю, з чутливістю до гріхів, незважаючи на які ми любимо грішника, а не просто терпимістю чи поблажливістю, які пародіюють любов, як легковажність пародіює веселощі.

Тягар Слави
#lewisdaily

У дитинстві у мене часто боліли зуби, і я знав: якщо піти до мами, вона дасть мені щось знеболювальне, до вечора біль стихне, і можна буде заснути. Та до мами я не йшов - принаймні, доки біль не ставав нестерпним. Не йшов, адже добре розумів: так, безперечно, аспірин вона мені дасть, тільки-от цим не обмежиться, а зранку поведе мене до стоматолога. Отримати те, чого мені хотілося, я міг лише за умови, що отримаю при цьому ще щось значно більше, чого мені аж ніяк не хотілося. Усі мої бажання зводилися до того, щоб негайно позбутися болю, проте тоді вже від походу до стоматолога було не відкараскатися. А їх, тих стоматологів, я вже добре знав: варто тільки потрапити їм до рук, і вони почнуть копирсатися в усіх до одного твоїх зубах, які боліти ще й гадки не мали. Ті люди полюбляли будити лихо, доки воно тихо; даєш їм палець, а вони хапають руку.

Так от, якщо дозволите мені таке порівняння, наш Господь подібний на стоматолога. Якщо ви простягнете Йому палець, Він неодмінно вхопить цілу руку. Десятки людей приходять до Нього, щоб зцілитися від того чи іншого гріха, якого соромляться (наприклад, від схильности до мастурбації чи боягузтва), або ж від чогось такого, що неминуче псує їм повсякденне життя (як-от надмірна запальність чи п'янство). Що ж, Він вам допоможе, але на цьому не зупиниться. Цілком можливо, що нічого більше ви й не просили, та якщо вже ви до Нього звернулися, Він, будьте певні, наполягатиме, щоб ви пройшли, так би мовити, повний курс лікування.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Молитви, які нам здаються гіршими, в Божих очах можуть бути кращими. Маю на увазі ті молитви, які не завжди супроводжуються настроєм, які нелегкі. Бо вони - майже цілком з нашої волі, вони глибинніші почуттів. В почуттях багато чужого - від погоди, самопочуття чи недавно прочитаної книги. Одне, здається, безсумнівним: не варто ловити яскраві миттєвості. Іноді Бог говорить з нами найвідкритіше зненацька, а наші приготування до зустрічі з Ним, мають протилежний ефект. Чарльз Вільямс десь говорить про це, що "часто жертовник треба будувати в одному місці, щоб вогонь зійшов деінде"

Листи до Малькольма
#lewisdaily

Коли перед вечірньою молитвою я намагаюся пригадати всі свої гріхи за день, то у дев’ятьох випадках з десяти найочевиднішим є те чи інше порушення заповіді любити свого ближнього: я або сердив­ся, або дратувався, або насміхався, або нарікав, або навіснів.

І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене за­чепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцім-то служити тут по­м’якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, на­багато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обду­мані. З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її за­стають зненацька, – найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, – переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі заве­лися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не не­сподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є.

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity

Неодноразово я помічав, що особливо часто та багато хвалять найсмиренніші люди, здорові та мудрі, а ущемлені та недалекі хвалять рідко та мало. Добрий критик знайде що похвалити в недосконалій книзі, а поганий викидатиме з літератури книгу за книгою. Здорова та доброзичлива людина знайде, за що нахвалити найскромнішу їжу, навіть якщо звикла до дуже витонченої; хвора чи зарозуміла знайде недоліки в будь-якому частуванні. Якщо не враховувати непередбачуваних обставин, то можна стверджувати, що хвала - словесний вияв здоров'я душі.

Міркування над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Часто два учні можуть допомогти один одному краще, ніж це би зміг їхній вчитель. Розкажуть вони йому про свої труднощі, а він, всі ми це пам'ятаємо, буде пояснювати їм те, що вони й без цього знають, і те, про що знати й не хочуть, але ні слова їм у відповідь. Я помічав це з обох сторін - я ж вчитель, і сам намагався відповісти своїм учням, але швидко по їхніх обличчях розумів, що я, як і мої вчителі, зазнав невдачі. Учень допоможе краще, бо він знає менше. Вчитель про все те думав так давно, що вже призабув. Тепер він бачить предмет по-іншому і просто не може втямити, в чому ж тут труднощі. Бачить він так і десятки інших труднощів, про які учень і не здогадується.

Міркування над Псалмами
#reflectionsonthepsalms
#lewisdaily

Порівняно з розвитком людини на нашій планеті, поширення християнства серед людей відбувається просто-таки блискавично, бо ж дві тисячі років в історії всесвіту - це майже ніщо. Не забувайте, що всі ми - ще "ранні християни". Усі теперішні огидні й марнотратні поділи між нами, варто сподіватися, - лише дитяча хвороба; у нас усе ще ріжуться зуби. Світ навколо, безперечно, дотримується протилежної думки. Ми помираємо від старости, вважає він. Утім до такого висновку він приходить уже далеко не вперше. Раз по раз йому здавалося, що християнство при смерті: то через гоніння ззовні і занепад ізсередини, то внаслідок поширення магометанства, то через розквіт природничих наук, то через великі антихристиянські революційні рухи. І щоразу його чекало розчарування. Уперше це сталося відразу після страти Христа: розп'ятий Чоловік повернувся до життя - воскрес. У певному сенсі - і я цілком усвідомлюю, якою жахливою несправедливістю це має виглядати в очах наших супротивників, - те воскресіння раз по раз відбувається ще й досі. Люди знай убивають і убивають справу, яку Він розпочав; і щоразу, коли вони вже притоптують землю на її могилі, до них раптом долинає чутка, що вона ще жива й уже об'явилася деінде. Не дивно, що вони нас так ненавидять.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Бачиш? Срібний світанок осінній
На галявину падає,
Що простяглася тут білим
Морозним інеєм припорошена.

Перед нами повис між деревами
Примарний дивний туман,
Наче срібна завіса,
Щоб освятити нас всіх.

Він сповиває тягуче повітря
І чудно так тут навкруги,
Аж лячно мені трохи стало
Цієї похмурої тиші,

Де жодна співуча пташина не піє
І мрія, що речі чарівні,
Могутні до ненависті та любові
Так близько сплелися вгорі.

Блідий, мов туман, та правдивий,
Повітрям пливе, маневрує
Магічними танцями страх
Над головою моєю.

Проте, впізнати мене б вони мали-
Улюбленця вірного, слугу,
Того, хто добре шанує
Чарів оцих заклинання

З тих найславетніших днів,
Звідки древні сили ховаються
Дріади,фавна та ельфа
Або лепрекона.

Являються часто мені їх обличчя,
Коли гуляю в самотності по узбережжі,
Чи серед болота з примарами,
Або в долині гірській.

Тому я боятись не буду
Лісами ходити зів'ялими
Цього осіннього дня
Далеко-далеко.

Осінній ранок, 1916

На фото: Льюїс гуляє Оксфордом, H. Wild, LIFE Magazine, 11, 1946
#фото

...ми мусимо бути обережними, коли називаємо Любов-потребу „простим егоїзмом“. Слово „простий“ завжди небезпечне. Немає сумніву в тому, що Любові-потребі, так само, як нашим імпульсам, можна егоїстично потурати. Тиранічна і ненаситна вимога прихильности може бути жахливою. Але в буденному житті ніхто не називає егоїстом дитину, коли вона шукає захисту в мами, чи дорослого, коли він шукає в ближньому друга. Ті, яким це не властиво, – чи діти, чи дорослі – зазвичай не є найбезкорисливішими. Там, де відчувається Любов-потреба, знайдуться причини її заперечити чи зовсім придушити; але не відчувати її – це загалом ознака холодного егоїзму. Оскільки ми реально потребуємо один одного („недобре чоловікові бути самому“), то неспроможність це усвідомити як любов-потребу – іншими словами, примарне відчуття, що нам добре бути самим – це поганий духовний симптом; так само, як брак апетиту є поганим медичним симптомом, бо людям таки потрібно харчуватися.

Чотири Любові
#lewisdaily
#thefourloves

...любов – влас­не любов, на відміну від закоханости – це не просто почуття. Це глибока злука, яку ми підтримуємо зусиллями волі і свідомо зміцнюємо за допомогою звички; у християнському подруж­жі любов глибшає і росте також завдяки благодаті, яку чоловік із дружиною просять у Бога і від Нього одержують.

Любов між ними нікуди не зникає навіть тоді, коли вони одне одним не­вдоволені; себе ж ви любите, нехай і не надто собі подобаєте­ся. Їм до снаги зберігати цю любов навіть тоді, коли вони легко могли б закохатися в когось іншого, якби тільки собі щось таке дозволили.  Колись закоханість  спонукала  їх  заприсягнутися  у вірності одне одному, тепер же любов, почуття вже спокій­ніше, дає їм змогу цієї обіцянки дотримуватися. Саме на цій любові  і  працює  двигун  подружжя;  закоханість  же  була  тим спалахом, який його запустив.

Просто християнство
#lewisdaily

Ще інші скажуть, що Дружба є надзвичайно важливою для окремого індивіда, а можливо, й необхідною для виживання. На це знайдеться повно доказів: „Тяжко на світі без дружнього плеча”, „справжній друг рідніший за рідного брата“. Але коли ми так говоримо, то вживаємо слово друг у значенні „союзник“. Загалом же слово друг означає чи має означати набагато більше. Друг, поза сумнівом, покаже себе також як союзник, коли цей союз стане важливим: позичить чи дасть нам у потребі, доглядатиме в недузі, заступиться за нас перед ворогами, зробить усе, що в його силах, для наших вдів і сиріт. Але ці добрі послуги не становлять суті Дружби. Нагода для них – це майже втручання. З одного боку, вони стосуються її, з іншого – ні. Стосуються, бо ви були б нещирим другом, якщо б не допомогли в біді; не стосуються, бо роль доброчинця завжди залишається випадковою, навіть трохи чужою для ролі Друга. Вона є майже обтяжливою. Бо Дружба цілковито позбавлена ознаки, характерної для Прив’язаности, – бути потрібною. Нам прикро, що якийсь дарунок, позика або нічне чергування були необхідними – а зараз, заради Бога, забудьмо про все це і повернімося до речей, які нам справді хочеться робити чи обговорювати. Навіть вдячність не може збагатити цю любов. Стандартна фраза „Нема за що … забудьмо це“ у цьому випадку висловлює наші справжні почуття. Свідченням досконалої Дружби буде не те, що ми допоможемо в скруті (звичайно, що так), але те, що наша допомога нічого не міняє. Це було відволікання, аномалія. Це була жахлива трата часу, якого й так бракує, коли ми разом. Можливо, у нас було тільки кілька годин, щоб поговорити, і, слава Богу, лише двадцять хвилин треба було відвести на справи!

Бо ми, звичайно, зовсім не хочемо знати про справи нашого Друга. Дружба, на відміну від Еросу, недопитлива. Ви стаєте комусь Другом, не знаючи або не розпитуючи про його сімейний статус чи як він заробляє собі на життя. Що спільного мають всі ці „другорядні речі, факти“ з реальним запитанням: «Ти бачиш ту саму правду?». У колі справжніх Друзів кожен є просто тим, ким він є: не відповідає ні за що, крім себе. Усім далеко байдуже до чиєїсь сім’ї, професії, класу, доходів, раси чи минулого. Звичайно, врешті-решт ви довідаєтесь про все це. Але мимохідь. Воно виринатиме одне за одним, як приклад для ілюстрації чи аналогії, або як дотеп в анекдоті, але ніколи не заради себе самого. У цьому царственість Дружби. Ми зустрічаємось як суверенні принци незалежних держав, за кордоном, на нейтральній території, вивільнені з наших контекстів. Ця любов ігнорує не лише наші фізичні тіла, але все, що стосується нашої сім’ї, роботи, минулого і зв’язків. Удома, крім того, що ми Пітер або Джейн, маємо ще загальний статус: чоловік або дружина, брат або сестра, начальник, колега або підлеглий. Не серед Друзів. В Еросі будуть нагі тіла; в Дружбі – нагі особистості.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Іноді мені пишуть також: «Можливо, те, що ви називаєте моральним законом, – це просто суспільна угода, основи якої вкладають нам у голову, коли ми здобуваємо освіту?». На мою думку, до подібних висновків приводить неправильне розуміння деяких речей. Люди, які ставлять наведене вище запитання, переважно виходять з того, що все засвоєне від батьків чи вчи­телів – це неодмінно лише людський винахід. Та це, ясна річ, не так. Усі ми вивчали у школі таблицю множення. Дитина, яка виросла сама на безлюдному острові, її, звісно ж, не знатиме. Проте з цього аж ніяк не випливає, що таблиця множення – це суто людська угода, яку люди уклали для себе і яку могли б зро­бити інакшою, якби тільки захотіли. Я цілком згоден, що пра­вило належної поведінки ми вивчаємо від батьків і вчителів, від друзів і з книжок – так само, як вивчаємо все інше. Проте дещо з того, що ми таким чином засвоюємо, – це, по суті, про­сто умовна угода, яка могла б виглядати інакше (вчимося, при­міром, триматися лівого боку дороги, хоч так само могли б до­держуватися правила про правобічний рух), а дещо, як-­от ма­тематика, – це об’єктивна істина.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

До Сари Нейлан
3 квітня 1949

Люба моя Саро, мені дуже шкода, але я, здається, не зможу бути в суботу на твоїй конфірмації. Більшість людей в суботу ввечері мають вільний час, але у мене тут на руках хвора старенька жінка і на вихідні не маю ні хвилини часу. Я намагаюся бути нянею, кочегаром, дворецьким, прибиральником, доглядачем собак та секретарем одночасно. Я сподівався вибратися, якби їй хоча б трохи покращало, а всі інші були в гарному настрої. Однак старенькій набагато гірше звичайного, а всі інші не в гуморі. Доведеться «прийняти вогонь на себе».

Якби я все ж приїхав і ми зустрілися, я б, напевно, здався тобі дуже сором'язливим і нудним. (До речі, завжди пам'ятай, що люди похилого віку часто так само соромляться молодих, як молоді - старих. Тому-то тобі часто здається, що старі люди розмовляють з тобою так немудро.) Постараюся зробити, що можу, у листі. Я вважаю, що мушу бути для тебе двома людьми: (1) серйозним, християнським хрещеним та (2) феєю-хресною. Як (2) докладаю єдине (і дуже занудне) чарування, яке мені під силу. Твоя мама знає, як його застосовувати. Думаю, для тебе воно означатиме, що ти зможеш зараз купити собі що-небудь, що захочеш, а решта лежатиме в банку на майбутнє. Як я вже сказав, чарування це доволі занудне, справжній добрий хрещений (іншого типу) начарував би що-небудь цікавіше; але це краще, що зміг надумати старий холостяк, що дуже тебе любить.

Що ж до (1), серйозного християнського хрещеного батька, я відчуваю свою цілковиту непридатність - як і ти, напевно, відчуваєш себе не вартою конфірмації та Святого Причастя. Однак, навіть ангел був би не вартий, і всі ми повинні намагатися в міру своїх сил. Так що спробую щось тобі порадити, і ось яка порада дозріла в моїй голові: не очікуй (хочу сказати, не розраховуй і не вимагай) від конфірмації і Першого Причастя якихось особливих почуттів. Може статися, ти й справді їх відчуєш, а може й ні. Але не турбуйся, якщо не відчуєш. Те, що відбувається з тобою, відбувається насправді, відчуваєш ти це чи ні, точно так само як їжа насичує голодного, навіть якщо через нежить він не відчує смаку. Наш Господь, коли зволіє, дає нам потрібні відчуття - і тоді ми маємо Йому дякувати. Якщо ж ні, то добре пояснити собі (і Йому), що Йому видніше. Це, до речі, одне з небагатьох запитань, в якому я, здається, справді щось тямлю. Роками я регулярно причащався і не можу тобі передати, якими ж блідими були мої відчуття і як увага постійно розгублюється в найважливіші миті. Тільки в останні рік-два справи почали налагоджуватися - це доводить те, що дуже важливо робити те, що тобі кажуть.

Так, ледве не забув, у мене для тебе ще є порада. Пам'ятай, що є лише три види речей, які слід робити:
(1) Те, що ми повинні.
(2) Те, що нам доводиться.
(3) Те, що нам подобається.
Я пишу це тому, що багато людей, мабуть, витрачають час з якихось зовсім інших мотивів, наприклад, читають книги, які їм не подобаються, тому що їх читають інші. Мусимо ми, наприклад, вчити уроки і бути привітними з оточуючими. Доводиться нам одягатися, роздягатися, ходити за покупками і ще все таке. Подобається... але я, звичайно, не знаю, що подобається тобі. Може, ти коли-небудь напишеш і розповіси сама.

Звичайно, я завжди молюся про тебе і особливо буду молитися в цю суботу. Молись про мене і ти.

Твій люблячий хрещений
К. С. Льюїс

#lewisdaily
#letterstochildren

Льюїса цінують не за його теологічні навички, а радше за його «теологію мирянина», за його причетність до християнства, його свідчення. Він не просто навчає, він ділиться досвідом християнства, причому намагаючись говорити загальнозрозумілою мовою, не вивищуючись над читачем. Разом з тим, він не принижується, відмовляючись від себе, він подає руку і запрошує нас до роздумів, до вступу в розумне, усвідомлене «просте-непросте» християнство. Для когось він може бути «вхідними дверима» до наступного вивчення теології, християнської освіти, для когось просто доброю втіхою та товариством. Він пише у своїй лекції "Learning in War-Time" (1939): «До того, як відправитись на попередню війну, я очікував, що моє життя у траншеях якимось дивовижним чином складатиметься виключно з війни. Натомість я виявив, що чим ближче ти до лінії фронту, тим менше чуєш розмов про союзницькі війська та перебіг бойових дій... Християни та військові залишаються людьми: уявлення невіруючих про релігійне життя та цивільних про військову службу далекі від реальності. Якщо в якомусь із цих випадків вам вдасться відмовитись від інтелектуальних та естетичних зацікавлень, то ви всього-на-всього підміните кращу культуру гіршою. Насправді, читання не зникає ані в церкві, ані на фронті, просто якщо ви не будете читати хороші книги, їхнє місце займуть погані. Якщо не будете мислити розумно почнете робити це нерозумно. Якщо відмовитесь від естетичних задоволень почнете задовольнятися тілесно».

Тож є підстави вважати, що читання Льюїса може бути для вас «одним зі шляхів пізнання Божественної реальності та Божественної краси», а це не перестає бути важливим для християнина і в ці важкі воєнні дні.

Читати більше про нові видання перекладів Льюїса можна тут

#lewisdaily
#словоредактора

"...лицарська вдача – мистецтво, а не щось природне, це те, що слід здобувати, а не те, що прийде саме собою."
Необхідність лицарства

ВІТАЄМО З ДНЕМ ЗАХИСНИКІВ ТА ЗАХИСНИЦЬ УКРАЇНИ!🇺🇦

Ми живемо в темні часи, коли знову не приходиться сумніватися в необхідності ідеалів лицарства. Завдяки таким звитяжним людям, ми можемо жити, боротися, бути українцями, читати українською і Льюїса. Творити. Любити. Бути. Ми незмірно завдячуємо всім тим, хто захищає і відвойовує окуповане ворогом. У вдячність їм, давайте будемо причетними і не байдужіймо до їхньої важкої справи.

Льюїсу теж довелося брати участь у захисній війні. Дев'ятнадцятирічним юнаком він разом з союзниками боронився у полях Франції під час Першої світової, де чудом вижив. Пройшовши її, він не став "втраченим поколінням" чи гнучким пацифістом, але залишився чесним лицарем. Вже в зрілому віці його заскочила і Друга світова з її бомбардуваннями Англії, дітьми-біженцями, які проживали у них вдома, важким зубожінням. Льюїс також був капеланом для тієї авіації, яка виграла битву за Британію та голосом радіо, який підтримував, давав надію та духовну поживу для британців. Можливо тому, написане і сказане ним залишається актуальним і живим для сьогодення.

"Як і сьогодні, тоді морок насувався і зовсім не надарма творилися великі подвиги"

#словоредактора
#МиВУкраїні🇺🇦

#МиВУкраїні🇺🇦

Гадаю, молитви, які нам здаються найгіршими, в очах Божих, мабуть, є найліпшими. Маю на увазі ті, які найменше підживлюються побожним трепетом, які йдуть найважче. Бо ж вони – майже цілком воля, походять з глибшого рівня, аніж почуття. У почуттях так багато насправді не нашого – такого, що походить, від погоди, від самопочуття та останньої прочитаної книги. Одне здається безсумнівним: не варто гнатися за яскравими моментами. Іноді здається, що Бог розмовляє з нами найбільш інтимно, коли застає нас, так би мовити, зненацька. Наші приготування до Його приходу, інколи дає протилежний ефект. Хіба ж Чарльз Вільямс якось не казав, що «жертовник часто треба збудувати в одному місці, аби вогонь із неба зішов у якомусь іншому»?

Листи до Малкольма
#lewisdaily

...щоденник («A Grief Observed»  – «Переживаючи скорботу») Клайва Стейплза Люїса (Джека, як до нього зверталися близькі, на загал знаного своїми «Хроніками Нарнії») цілком присвячено болю – болю від втрати коханої Гелен, з якою він одружився, вже усвідомлюючи невиліковність її онкології. Ця еволюція confessions відображає еволюцію шляху до Бога: коли святий Августин Аврелій шукав правильних настанов, аби пізнати Бога, відтворюючи шлях зміни і становлення християнської свідомості, то Люїс історично уже переріс час праотців Церкви: християнство Люїса занадто просте, щоб описувати чи розуміти – його потрібно о б с е р в у в а т и (звідси «реальна цінність» відповідного артиклю – «A Grief Observed»). Бо саме в цій незрозумілості зрозумілого (чи, радше, очевидного), що не має нічого спільного з жанром діаріуша (це просто рефлексії, записані у чотирьох зошитах, які випадково потрапили під руку), ми і віднаходимо справжній сенс, що промовляє як одкровення.

Маріанна Челецька
Читати далі тут

#lewisdaily

Друзі, у вас ще є час, щоб взяти участь у розіграші.
Але, головне, щоб закрити збір ☝️
Доєднайтеся, будь ласка, донатом 🙏

У цей недільний день, раді потішити вас новим благодійним розіграшем😍

Цього разу ми закликаємо вас долучитися до збору для 82-ї ОДШБ. Усі зібрані кошти підуть на придбання приладу нічного бачення та інших інструментів. Детальніше про збір можна дізнатися тут.

🎉Зробивши донат кратний до 50-и гривень ви зможете отримати свіжу книгу від Клайва Стейплза Люїса "Переживаючи скорботу".

У цій книзі зібрані глибокі й відверті роздуми про страждання й біль, радість і любов, смерть і життя після смерти, релігію та Бога.

➡️ Закидайте ваш донат (кратний до 50 грн) на нашу допоміжну банку, ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ ТУТ.

❗️Якщо ви робите донат не з monobank - просимо вказувати ваші контакти у призначені платежу, щоб у випадку вашого виграшу - ми могли сконтактувати з вами!❗️

📆Переможця розіграшу оголосимо 29.09 о 21:00.
Кожна дія: донат чи поширення допомагають нам закрити збір! Разом до перемоги!🇺🇦

Поза тим, де ж Бог? Це найтривожніший симптом. Коли ти щасливий, настільки щасливий, що не відчуваєш у Ньому потреби, щасливий аж так, що сприймаєш Його вимоги як втручання в особисте життя, ти все одно знаєш, що, отямившись та звернувшись до Нього з вдячністю та хвалою, тебе буде прийнято з розпростертими обіймами (принаймні так здається). Та спробуй звернутися до Нього, коли ти у відчаї, коли вже нічого не допомагає. Що тоді? Перед твоїм носом гримають дверима, ти чуєш, як з того боку двічі повертають ключ в замку, і настає тиша. Ти теж можеш піти. Чим довше чекаєш, тим виразнішою стає тиша. У вікнах темно, будинок виглядає покинутим. Тут взагалі хтось жив до цього?

Раніше здавалося, що так, і це враження було настільки ж стійким, як нове відчуття, що нині тут нікого немає. Що це? Чому Він, як володар, виявляє Свою присутність у дні благополуччя, але приховує Себе від нас, коли ми найбільше потребуємо Його допомоги в біді?

Сьогодні поділився цими думками з Ч. Він нагадав, що зі Христом трапилось те саме: “Чому ти покинув Мене?” Знаю. Але від цього не легше.

Не думаю, що існує небезпека втратити віру в Бога. Що насправді небезпечно, так це почати вірити в настільки жахливі речі про Нього. Мені не так страшно прийти до висновку “виявляється, немає Бога”, як до заключення “так ось, який Він насправді. Годі себе дурити”.

Старші люди корилися й казали “нехай буде воля Твоя”. Як часто гірку образу придушують смертельним страхом та вимушеною любовʼю (так, саме вимушеною), тільки щоб приховати свої справжні почуття.

Авжеж, простіше сказати, що Бога немає, коли Він нам найбільше потрібен, бо Його взагалі немає, Він не існує. Але ж чому Він здається нам настільки близьким, коли, відверто кажучи, ми і без Нього можемо обійтися?

Споглядаючи скорботу
переклад Олександра Малова

#lewisdaily
#AGriefObserved

#lewisdaily

Доки ви не віддасте Йому самого себе, доти справді собою не станете. Однаковість властива здебільшого тим, кого можна назвати людьми "найприроднішого" штибу, а не тим, хто віддається Христові. Зверніть увагу, якими монотонно однаковими видаються чи не всі великі тирани та завойовники і яке достоту славне розмаїття панує серед святих.

Та насамперед треба віддати себе Христові по-справжньому, просто взяти і відкинути своє єство, так би мовити, наосліп. Христос, безперечно, дасть вам нову особистість, та йти до Нього лише задля цього не слід. Зрештою, якщо ви ще переймаєтеся своєю особистістю, значить, ще не ступили на шлях до Нього. Найперший крок на цьому шляху - спробувати взагалі забути про себе. Ваше справжнє, нове єство (воно і Христове, і ваше, й ваше воно власне тому, що одночасно - Його) не з'явиться, доки ви його шукатимете. З'явиться воно тільки тоді, коли ви почнете шукати Христа.

Звучить дивно? А проте цей принцип діє і у царинах більш, скажімо, повсякденного характеру. Навіть у суспільному житті вам ніколи не справити на інших приємного враження, доки ви не припините думати про те, яке враження справляєте. Те саме можна сказати і про літературу й мистецтво: нікому з тих, хто дбає перш за все про свою оригінальність, ніколи не бути оригінальним; натомість якщо ви просто спробуєте говорити правду (і ні на гріш не перейматиметесь тим, як часто її казали перед вами), то у дев'ятьох випадках з десяти станете оригінальним, навіть цього не помітивши. Зазначений принцип узагалі пронизує все життя зверху донизу.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

У цей недільний день, раді потішити вас новим благодійним розіграшем😍

Цього разу ми закликаємо вас долучитися до збору для 82-ї ОДШБ. Усі зібрані кошти підуть на придбання приладу нічного бачення та інших інструментів. Детальніше про збір можна дізнатися тут.

🎉Зробивши донат кратний до 50-и гривень ви зможете отримати свіжу книгу від Клайва Стейплза Люїса "Переживаючи скорботу".

У цій книзі зібрані глибокі й відверті роздуми про страждання й біль, радість і любов, смерть і життя після смерти, релігію та Бога.

➡️ Закидайте ваш донат (кратний до 50 грн) на нашу допоміжну банку, ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ ТУТ.

❗️Якщо ви робите донат не з monobank - просимо вказувати ваші контакти у призначені платежу, щоб у випадку вашого виграшу - ми могли сконтактувати з вами!❗️

📆Переможця розіграшу оголосимо 29.09 о 21:00.
Кожна дія: донат чи поширення допомагають нам закрити збір! Разом до перемоги!🇺🇦

Людей дратує не просто невдача, а невдача, яку вони сприймають як образу. А почуття образи залежить від того, наскільки гостро людина сприймає нехтування її законних вимог. Чим більше вимог до життя ставитиме твій підопічний, тим частіше він почуватиме себе ображеним і, як наслідок цього, роздратованим. Ти, мабуть, зауважив, що найбільше він дратується тоді, коли в нього несподівано забирають час, який, на його думку, має належати тільки йому. Таке буває, коли з'являється раптом гість (а підопічний мріяв про те, щоб провести вечір на самоті) або приятелева балакуча дружина (а підопічний хоче побути наодинці з приятелем). Він ще не настільки ледачий і жорстокий, щоб знехтувати правилами чемної поведінки в таких ситуаціях. Але його дратує поява сторонніх осіб, бо він розглядає свій час, як свою власність, і відчуває, що її крадуть в нього. Тому ти повинен підтримувати в його свідомості думку: «Мій час є тільки моїм». Хай підопічний відчуває, що починає кожен день, як законний власник двадцяти чотирьох годин. Хай буде для нього важким і болісним тягарем та частина цієї власності, яку він змушений віддавати своїм працедавцям. Натомість, хай він сприймає як щедрий дар ту її частину, котру віддає своїм релігійним обов'язкам. Але ні в якому разі не можна допустити, щоб в нього виник сумнів стосовно того, що загальна кількість часу, з якої зроблено ці відрахування, належить з повним правом особисто йому від самого дня народження.

І ось тут постає делікатна проблема. Припущення, яке виробляється в нього з нашою допомогою, таке безглузде, що навіть ми не можемо обгрунтувати його належним чином. Людина не може ні створити, ні затримати якусь мить часу; час приходить до неї, як чистий дар; з таким самим успіхом вона може вважати і сонце, і місяць своєю власністю. Теоретично, людина приречена на служіння Ворогові, і якби Він з'явився перед нею в тілесній формі й зажадав її служіння протягом навіть цілого дня, то вона не відмовилася б. Їй стало б набагато легше, коли б та служба протягом дня полягала не у виконанні важких обов'язків, а зводилася, наприклад, до того, щоб слухати балаканину небагатої на розум жінки; вона відчула б полегшення аж до розчарування, якби Ворог сказав їй піти й розважатися протягом півгодини того самого дня. Навіть вона, подумавши хвилю над отим припущенням, неодмінно зрозуміє, що фактично щодня перебуває в такій ситуації. Коли я говорю про збереження цього припущення в її свідомості, то це аж ніяк не означає, що я раджу тобі підкидати їй докази на його захист. Таких доказів просто не існує. Твоє завдання полягає в протилежному. Не давай її думкам торкатися цієї теми. Огорни це темрявою, і нехай всередині тієї темряви її почуття власника часу лежить тихо й непомітно.

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

Христа насправді так багато, що й мільйонів "маленьких Христів", усіх відмінних один від одного, не вистачить, щоб виразити Його сутність повністю. Він усіх їх створив. Він вигадав - десь так, як письменник вигадує дійових осіб роману, - всіляких найрізноманітніших людей (зокрема, вас і мене) такими, якими нам належить стати. У цьому сенсі наше справжнє єство ще чекає нас у Ньому. Усі намагання "бути собою" без Нього приречені на невдачу. Що сильніше я Йому опираюся і силкуюся жити "на свій манір", то більше бере наді мною гору моя спадковість, виховання, оточення і природні бажання. Те, що я гордо величаю "собою", виявляється, фактично, точкою перетину ланцюжків різноманітних подій, які не я починав і не я закінчуватиму. Те, що називаю "своїми прагненнями", зводиться насправді до бажань, які нав'язує мені фізичний організм, навіюють думки інших людей, а чи навіть заронює диявол. Варені яйця на вечерю, чарка чогось міцненького і ще МІЦНІШИЙ сон уночі - ось справжня причина бажання попідбивати клинці до дівчини, яка сидить навпроти у потязі, хоч сам я гордовито вважаю це власним, суто особистим і неповторним рішенням. Пропаганда - ось справжня причина того, що я вважаю особистими політичними переконаннями. У своєму природному стані я аж ніяк не та особистість, за яку себе маю; походження переважної частини того, що я називаю "собою", витлумачити надзвичайно легко. І лише коли я навертаюся до Христа, коли цілковито віддаю себе під вплив Його Особистости, - лише тоді я починаю набувати своє справжнє, істинне єство.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

💡

...уявіть собі гурт людей, які ціле життя прожили у темряві. Тут приходите ви і пробуєте пояснити їм, що таке світло. Ймовірно, ви скажете: якщо вони вийдуть на світло, то одне й те саме світло падатиме на них усіх, усі вони його відбиватимуть і завдяки цьому стануть, як ми це називаємо, видимими. Хіба не може їм тоді спасти на думку таке: позаяк на всіх падатиме одне й те саме світло, і всі однаково на нього реагуватимуть (тобто відбиватимуть), то й на вигляд будуть усі однакові? А нам же з вами відомо, що насправді світло виявить, або ж покаже, які вони всі різні. Або таке: припустимо, вам трапилася людина, яка ніколи в очі не бачила соли. Ви даєте їй дрібку на пробу, і вона вперше спізнає той особливий, гострий смак. Тоді ви кажете, що у ваших краях сіль використовують мало не в усіх стравах, і у відповідь, либонь, чуєте: "В такому разі, гадаю, всі ці страви смакують однаковісінько, бо ж та речовина, яку ви щойно дали мені скуштувати, має такий гострий смак, що він точно перебиває всі інші". А ми ж знаємо, що насправді сіль дає ефект цілковито протилежний. Смаку яйця, рубця чи капусти вона аж ніяк не вбиває, навпаки - виявляє. Без соли ці страви по-справжньому не смакуватимуть. (Як я й попереджав, це - приклад не надто вдалий, бо ж можна й справді перебити будь-який смак, просто поклавши у страву забагато соли; натомість додавши до тієї чи іншої людської особистости скільки завгодно Христа, її смаку все одно перебити неможливо. Що ж, роблю, що можу).

Щось подібне відбувається й між Христом і нами. Що більше ми прибираємо з Його дороги того, що наразі називаємо "собою", і, відповідно, даємо Йому змогу нас опановувати, то більше й стаємо, властиво, самими собою.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

💡
Книжкова новина: видавництво "Свічадо" тішить виходом нового перекладу Льюїса. Цього разу це книга - A Grief Observed (1961 - вперше опублікована). Собою представляє збірку рефлексій письменника під час пережиття ним смерті його дружини - Джой. Складається з чотирьох невеличких частин. Перекладачка - Юлія Баїр.

🍂
Книга вражає тим, що виражає цілий спектр почуттів людини, яка глибоко ранена втратою, а її вірування зруйновані наче картковий будинок. В цій книзі Льюїс стає поряд з кожним, хто страждає від непоправної втрати близької людини. Такої відвертості можна очікувати від простого мирянина, але не від вчителя моралі і апологета християнства. Проте, чи не найбільше на Бога ображаються найправедніші?

☁️
Дехто з читачів книги, вважали, що Льюїс втратив віру, хтось реагував на це, як вигадку. Ця книга дуже зворушила одного з найвидатніших поетів 20-го століття - Томаса Стернза Еліота, - що він навіть посприяв її поширенню своєю рецензією.

📄
Ми раніше публікували уривки і цитати у своєму аматорському перекладі, а також, нещодавно, у перекладі Олександра Малова.

🎥
Ця книга надихнула на створення двох біографічних фільмів. В одному з них (Shadowlands, 1993) Льюїса зіграв Ентоні Хопкінс, а зрежисував фільм Річард Атенборо. Подивитися фільм можна тут.

Книгу можна придбати тут.

#словоредактора