Маркович

Фото без ретуші та Лр, використовувала лише свій film simulation recipe в камері 🤍

Залишу тут, якщо у вас теж Фуджі:
FS: Classic Chrome
Color chrome effect: weak
Color chrome FX Blue: off
White Balance: K5800 R: 3, B: -6
Dynamic Range: 400
Tone Curve: H-0.5 S-0.5
Color: +1
Sharpness: +3
Clarity: -2

(Баланс білого підбирайте в залежності від ваших умов, R і B ті самі)

Як же не подобається, коли беруть вже існуючу хорошу історію і починають її «адаптувати»… чи точніше - невміло плагіатити?

Пішли на Носферату, і тут, звичайно, була моя помилка — я ніколи не бачила старий фільм 1922 року, ніяких подробиць про нього не знала (окрім того, що він існує), та і взагалі навіть трейлер нового не подивилась. Приходимо, починається сеанс, перші 20 хв минають, і я така — хвилинку… це що, Дракула? Чому він тоді Орлок? Дружина головного героя — це Міна? Вільям Дефо — це ж Ван Хелсінг? Та і ніби все в Англії відбувалось?!

Я дуже люблю «Дракулу» Брема Стокера, колись двічі читала. І весь фільм в мене було відчуття неправильного дежавю — ніби це було, але ж було ніби не так?!

Коротше, почитала потім про оригінальний фільм Носферату 1922 року. Виявляється, насправді студія хотіла зняти «Дракулу», але, скоріш за все, не могла потягнути авторські права (чи то дружина Брема Стокера не хотіла продавати права на екранізацію), — історія на той момент вже мала великий успіх. Тому вони вирішили зробити плагіат. 🤷🏻‍♀️ Змінили імена героїв, місце подій, трохи перетасували карти, щоб схожість не сильно кидалась в очі. (Хоча дружині Брема Стокера потім таки кинулась, вона зі студією судилась і виграла, і всі копії фільму мали бути знищені).

Я зайшла на форуми почитати, що люди про це думають, і кілька разів натрапила на питання в стилі «хто вам більше подобається як персонаж - Дракула чи Носферату?», і сорі нот сорі, для мене це звучало майже як — Гаррі Поттер чи Таня Гроттер?

Окрім того… Коли автор пише оригінальний твір, і твір виходить успішним, це не тільки через красиві імена. Це про персонажів в цілому, їх шлях, взаємодію та розвиток. В Носферату головна героїня має окрему передісторію з графом, де вона раптом «розбудила» зло, Ван Дефо — вже не ключова фігура, а якийсь дивак, що метушиться на задньому плані, а кінцівка… oh my, ця кінцівка… не буду спойлерити, якщо не знаєте. Одним словом, якщо почати гратися з цим всім — мені здається, історія припиняє працювати?

Ну і так, я розумію, що Носферату свого часу мав великий вплив на кінематограф і жанр хорору в цілому, але ж… просто навіщо? Чому не придумати окрему історію?

6/10 — сподобались актори, були деякі красиво поставлені сцени і кілька смішних моментів.

Я придумала мем (сорі)

Ох 💔🥹 дуже сподобалась ця камера, коли працювала з нею. Радію, що ми тепер разом!

Останнім часом часто сумую за собою в дитинстві й підлітковому віці. Обертаюсь назад і, якщо чесно, трохи заздрю шістнадцятирічній собі.

Моє дитинство було далеко непростим (як в усіх нас?😅), але натомість в мене було дещо цінне — дещо, чого я не маю і не можу знайти зараз.

В мене був нескінченний творчий ресурс. Я приходила додому після школи, готувалась до олімпіад з математики та іспитів до пізньої ночі (так, я мала бути відмінницею…), а потім після всього цього я діставала листок А4 і починала писати. Я памʼятаю, немов це було учора: зима, в домі холодно, на мені два светри, горить свічка на столі, а я захоплено пишу нове оповідання (називалось «Спогади», оцініть цей full circle moment та іронію крізь часи).

Я навіть писала фентезійні романи, натхненні українською міфологією, один із них сягнув 400 сторінок. З теперішньою популярністю янг-едалт фентезі, в мене, можливо, навіть був шанс 😂

Крім того, я ще постійно малювала — різні фанарти, в більшості, простим олівцем, але тим не менш зараз я ледве змушую себе домалювати примітивну ялинку в procreate.

З письменництвом наразі теж почались проблеми: я майже три роки не читала українською, і коли я сідаю щось написати, мій мозок починає жонглювати англійсько-українськими фразами, я гублюся та втрачаю думку. В результаті дійшло до смішного: абзац українською, далі діалог англійською, потім знову абзац українською. Якось минулого літа я психонула (всерйоз) й у відчаї написала 40 сторінок потенційного роману англійською. Перечитала, стало соромно від примітивності. Кинула все на невизначений час.

Коли мені було 16, і я ночами писала свої оповідання, чи думала я про те, наскільки вони примітивні? А вони, абсолютно точно, були! Чи думала я, що з цього всього вийде — глобально? Чи думала, що мені треба три філологічні освіти, щоб написати книжку?

Ні, я отримувала насолоду від процесу. І, можливо, я трошки по-дитячому думала, що це моє призначення.

Мабуть, це і є відповідь: коли дорослішаєш, світ накладає на тебе всі ці нові упередження, шар за шаром. Хто ти такий, щоб робити це? Написати — це одне, а ти спробуй потім продати? Далеко кожен, хто любить читати, вміє ще й писати — де там, хороших письменників одиниці, навіть серед тих, кого видають.

Також зʼявляються нові відповідальності: заробляти гроші й оплачувати рахунки — це, все ж, не ходити на уроки.

А можливо, це все просто відмовки, які я так майстерно собі вигадую. Бо я втратила доступ до потоку, flow: коли ти береш листок А4 — навіть не ноутбук, не айпад, не гарненький додаток для письменництва, — і зникаєш у паралельних світах.

2024 у книжках 📚 не дуже багато — всього 23, — і кожен раз це було по 3-4 підряд, а потім довга перерва, і знову 3-4 запоєм 😅 поділіться своїми підбірками, а також може порадите щось, що найбільше сподобалось?)

Моє вперше — подумую над тим, щоб зібрати ялинку та всі різдвяні прикраси ДО нового року 😂 Різдво вже минуло, подарунки під ялинкою переночували, сьогодні вже Boxing Day — певно, навіть більший розпродаж, ніж Чорна пʼятниця. Всі подарункові набори в магазинах зі знижками від 60% до 80% (хто розумний, той цим добряче користається 😂).

В нас ялинка стояла з листопада — і так, в коментарях завжди хтось прийде і скаже, що це зарано, але 1) моя робота вимагає адаптуватися та знімати контент наперед, 2) навіть без жодних прикрас вдома, починаючи з вересня, Різдвяного вайбу не було уникнути ніде. Чомусь зараз маркетинг здається агресивнішим й… безпораднішим?.., ніж було раніше (я одна це помічаю?), — Хеловін зʼявляється на полицях в середині літа, відповідно, на початку осені час для Різдва. Ну а зараз вже що? Valentines Day, звичайно.

Свята, зазвичай, найбільша рушійна сила для продажів. І мабуть, коли продажі йдуть не так, як хочеться, починаються прийматись рішення від безпорадності. Це я так думаю, але не можу стверджувати стовідсотково, бо не сиджу в маркетинг-офісах брендів (not anymore hehe).

Остін каже, що загалом за останні роки Christmas spirit в країні сильно підсів. Раніше майже всі будинки в кожному районі, від багатих до бідних, прикрашали декораціями, зараз це зменшилось в рази. Знову ж таки, не можу судити, бо я тут не була, і бачу тільки те, що зараз.

Не буду прикидатися, ніби не люблю ці всі свята і декорації — це моя форма ескапізму, і я обожнюю знімати в різних сеттінгах. Мені потрібні постійні зміни в середовищі, щоб знаходити натхнення на творчість. Коли я ставила ялинку в листопаді, я відверто раділа всьому цьому джингл белз. Але два місяці потому… 😅

(Як завжди дисклеймер: кожен може ставити ялинку, коли захоче, може і взагалі не ставити, і не святкувати, якщо немає сил чи настрою, це все індивідуально, просто ділюся роздумами)

З прикрасами, все ж, може, почекаю до 1 січня 🤔

На тижні подивились новий The Lord of the Rings: The War of the Rohirrim. Я ніколи не була фанатом аніме, але обожнюю Володаря кілець і Хоббіта, тому пропустити таке на великому екрані не хотілося.

В мене були свідомо низькі очікування, і єдине, на що я сподівалась, — відчути загальний вайб Середземʼя.

Чи сподобалось? На мій власний подив, так! Чи буду я передивлятися періодично, як легендарні фільми Пітера Джексона? …навряд.

8/10 — частково через те, що це взагалі існує. Дивились?

Трохи рандомних моментів 💭

Життя за ці останні місяці:

Я фултайм займаюсь блогінгом та періодично працюю з Fujifilm та іншими компаніями по різних проектах. Один з найбільш цікавих — івент від Фуджі для творців-фотографів в Торонто, де я проводила дві фотопрогулянки ☺️ я рідко ділюся якимись досягненнями в блозі, навіть про цей івент зробила лише пару анонсів (хоча трохи переживала, чи буде достатньо людей — але в результаті черга була така велика, що багатьом не вистачило місця 🫣)

Сам івент мене надзвичайно надихнув — навіть не стільки через професійне визнання, а через можливість зустрітись з іншими творцями й поспілкуватись про фотографію як мистецтво. Цього дуже не вистачало. По поверненні додому я шкодувала, що не живу в Торонто — бо там, виявляється, стільки креативних людей! 😅 тепер хочу знайти подібне комʼюніті в Монреалі.

Ще з цікавого — три місяці пробула з talent-агенцією. Тут популярна практика заключати контракт з блогером і представляти його інтереси перед потенційними замовниками. Підписуючи договір, ти надаєш агенції право вести всю комунікацію від твого імені, за що агенція, відповідно, отримує відсоток від співпраці.

Спочатку я була дуже цьому рада, але поступово зрозуміла, що цей формат (можливо, поки що) мені не підходить. Я люблю контролювати все, що відбувається в моєму бізнесі, тому делегувати таку важливу складову поки не можу.

За кілька місяців співпраці я вирішила розірвати контракт.

Щодо бізнесу — життя значно полегшало, коли я стала називати речі своїми іменами і ставитись до них відповідно. Відділяти себе від роботи важливо, щоб бути продуктивним, приймати стратегічно правильні рішення, не вигорати (досі працюю над цим) і загалом краще почуватись ментально. Може, якось напишу більше про це — якщо цікаво?

До речі, я знову повернулась в терапію. Відчуваю, що попереду ще довгий шлях😅 але я рада тому, що хоча б роблю перші невеликі кроки в цьому напрямку.

Вечірні кадри з новим програвачем (нещодавно апгрейднули❤️)

Добре, що я знаю іншу мову, якою можу розмовляти, коли не хочеться говорити словами 📸

Медитативні прогулянки по райончику 🪴