Любі друзі, ми з Лоло вітаємо вас з прийдешнім Новим Роком 🥂🍾🎄
Франція, Альпи та вино 🍷
@amouralpes
З приводу всіх питань — @Une_Femme
Франція, Альпи та вино 🍷 (Ukrainian)
Відчуйте себе на шикарному відпочинку в обіймах природи та культури Франції та Альп. Канал "Франція, Альпи та вино 🍷" дозволить вам відкрити для себе найкращі місця для відпочинку, вина та гастрономії у цих чарівних регіонах. Вас очікує безліч цікавої інформації про культурні події, традиції та секрети місцевих мешканців
Канал "Франція, Альпи та вино 🍷" - це ідеальне місце для тих, хто цікавиться подорожами, вином та культурою. Приєднуйтесь до нас, щоб відкривати нові грані Франції та Альп разом з нами! З приводу всіх питань звертайтеся до адміністратора каналу @Une_Femme.
Франція, Альпи та вино 🍷
18 Dec, 13:52
Подорож в Оксітанію. Частина друга
В той день на вечерю ми їли раклет. Мені не дуже до вподоби ця страва, хоч вона і дуже популярна в горах, але цього разу мені сподобалось. Страва готувалась за допомогою старої та дуже “харизматичної” раклетниці.
Сьогодні раклет готують у маленьких антипригарних посудинках, а цей старий пристрій виготовлений з металу, спочатку він сильно нагрівається, потім на нього підвішується великий шмат сиру і він стікає на підставлені тарілки з картоплею. Ми використовували Mont d’or замість традиційного сиру для страви, тому раклет був смачніше ніж зазвичай.
Ранком ми ще раз прогулялися по фермі. Лоло знайшов мову з усією живністю, майже вирішив проміняти мене на козу, але щось змусило його передумати. Потім ми купили декілька сирів у брата та відправилися у дорогу. Справи у нього з кожним місяцем йдуть краще. Це і не дивно. Якщо йому вдалося створити смачний сир, то у Франції він буде відомим та успішним.
Ми ж були б не собою, якби просто поїхали додому, тому вирішили подивитися що ще нам може запропонувати цей регіон. Лоло давно хотів побачити музей Сулажа. Коли він постійно озвучував мені цю ідею, мені чомусь на думку незмінно спадав мальований посуд, а виявилось що це автор красивих вітражів та мінімалістичних картин.
Ми приїхали до міста Родез в обід, тому спочатку сходили в Café Bras, яким керує мішленівський шеф. Воно розташоване безпосередньо у будівлі музею і є його гармонічним продовженням, ідеально для французів які понад усе люблять мистецтво та їжу. Вже добрячі поївши закуски з гарбуза, обмінявшись поглядами з іншими відвідачами цього елегантного закладу, ми пройшли декілька метрів, щоб насолодитися красотами музею. Лоло був дуже радий, ну а мені просто сподобалось. У музеї відчувався простір та стиль.
Непомітно ми наближалися до вечора і треба було повертатися. Коли ми повернулися до дому я була дуже щаслива. Памʼятаєте я показувала вам свою захламлену квартиру, яку ми з Лоло дуже не любили? Так ось я згадала її та відчула таку любов. Я згадала ті два нормальних туалети що там були, багато простору, зручну постіль і тишу альпійської усамітненості.
Я подумала про те, що ми так звикаємо до всього, що перестаємо цінувати життя. Зручну постіль, повітря яким легко дихати, красивий стіл, улюблені подушки, яскраві фотографії. Можливо, це прозвучить дивно, але саме після цієї подорожі я по-новому подивилася на своє життя. На ті речі, на які ніколи не звертала уваги та сприймала як належне. І що найсмішніше — я згадала найпростіші речі, не ресторани, не покупки, а те що дарує мені зручність та спокій.
Ось така історія. Якщо вам подобаються мої історії, то головну історію мого життя ви зможете знайти тут https://t.me/amouralpes/700 . Напередодні Різдва ціни знижені 💥🍾
В той день на вечерю ми їли раклет. Мені не дуже до вподоби ця страва, хоч вона і дуже популярна в горах, але цього разу мені сподобалось. Страва готувалась за допомогою старої та дуже “харизматичної” раклетниці.
Сьогодні раклет готують у маленьких антипригарних посудинках, а цей старий пристрій виготовлений з металу, спочатку він сильно нагрівається, потім на нього підвішується великий шмат сиру і він стікає на підставлені тарілки з картоплею. Ми використовували Mont d’or замість традиційного сиру для страви, тому раклет був смачніше ніж зазвичай.
Ранком ми ще раз прогулялися по фермі. Лоло знайшов мову з усією живністю, майже вирішив проміняти мене на козу, але щось змусило його передумати. Потім ми купили декілька сирів у брата та відправилися у дорогу. Справи у нього з кожним місяцем йдуть краще. Це і не дивно. Якщо йому вдалося створити смачний сир, то у Франції він буде відомим та успішним.
Ми ж були б не собою, якби просто поїхали додому, тому вирішили подивитися що ще нам може запропонувати цей регіон. Лоло давно хотів побачити музей Сулажа. Коли він постійно озвучував мені цю ідею, мені чомусь на думку незмінно спадав мальований посуд, а виявилось що це автор красивих вітражів та мінімалістичних картин.
Ми приїхали до міста Родез в обід, тому спочатку сходили в Café Bras, яким керує мішленівський шеф. Воно розташоване безпосередньо у будівлі музею і є його гармонічним продовженням, ідеально для французів які понад усе люблять мистецтво та їжу. Вже добрячі поївши закуски з гарбуза, обмінявшись поглядами з іншими відвідачами цього елегантного закладу, ми пройшли декілька метрів, щоб насолодитися красотами музею. Лоло був дуже радий, ну а мені просто сподобалось. У музеї відчувався простір та стиль.
Непомітно ми наближалися до вечора і треба було повертатися. Коли ми повернулися до дому я була дуже щаслива. Памʼятаєте я показувала вам свою захламлену квартиру, яку ми з Лоло дуже не любили? Так ось я згадала її та відчула таку любов. Я згадала ті два нормальних туалети що там були, багато простору, зручну постіль і тишу альпійської усамітненості.
Я подумала про те, що ми так звикаємо до всього, що перестаємо цінувати життя. Зручну постіль, повітря яким легко дихати, красивий стіл, улюблені подушки, яскраві фотографії. Можливо, це прозвучить дивно, але саме після цієї подорожі я по-новому подивилася на своє життя. На ті речі, на які ніколи не звертала уваги та сприймала як належне. І що найсмішніше — я згадала найпростіші речі, не ресторани, не покупки, а те що дарує мені зручність та спокій.
Ось така історія. Якщо вам подобаються мої історії, то головну історію мого життя ви зможете знайти тут https://t.me/amouralpes/700 . Напередодні Різдва ціни знижені 💥🍾
Франція, Альпи та вино 🍷
16 Dec, 18:00
Подорож в Оксітанію. Наша найнезвичніша подорож
Починалося все просто, але посмак від цієї поїздки я відчувала ще довго. Декілька місяців тому ми все ж таки вирішили реалізувати наш з Лоло давній задум — поїхати в гості додому до його брата, в одне загублено село в Оксітанії. Ми вже були в Піренеях минулого року, а цього разу були вже ближче до Альбі та Тулузи.
Зупинившись по дорозі у МіксМаркті, щоб купити українських снеків, маринованих огірочків, ми поїхали далі автотрасою. З нами також були інші подарунки, як то три вишиванки для дітей, а також Лоло купив декілька пляшок помаранчевого вина. Після того як ми відвідали Париж востаннє та знатно надегустувалися у грузинському барі з крафтовим алкоголем, помаранчеве вино стало його примхою, як кажуть французи, його “dada”. А мені чомусь захотілось поділитися українськими закрутками, які ми так і не побачили на столі…
Ми їхали по гірській трасі, йшов дощ, але ми без усіляких негараздів дісталися місця призначення. Брат Лоло, в минулому успішний фермер, одного разу вирішив круто змінити своє життя. Він розлучився зі своєю жінкою, одружився з іншою та переїхав туди, де не ловить телефонний звʼязок. Щоб вести екологічний спосіб життя, щоб розпочати нову главу свого фермерського життя. Я часто питала себе, що спонукає людей так різко змінювати своє життя, але брату це питання ніколи не адресувала.
Почали ми наш візит спочатку з аперо, потім — вечеря, а потім нас відправили на другий поверх, де мені було дуже важко дихати від того наскільки було холодно та волого. Якось прийшовши до тями я заснула, але це, мабуть, була найгірша ніч у моєму житті з моменту підвалів у Маріуполі. Це тяжке вологе повітря налякало мене більше ніж сухий туалет.
Прокинувшись я побачила, що за вікном плеще дощ. То були дні, коли майже вся Франція потопала у дощах, окрім наших загублених Альп. Ми поснідали та пішли дивитися ферму: кози, кури, сироварня, кролики. У все це було вкладено кохання і багато трудів. Тим часом я не могла надихатися свіжим повітрям. Ця ранкова пауза нагадала мені Україну, а саме роса на траві, свіжість і глибина, з якою дихається вдома.
Ми поїхали з Лоло в Альбі, щоб подивитися музей Тулуз Лутрека, а до цього ще сходили в один ресторан. Кухня там була дуже вишукана, особливо запамʼяталася закуска з лосося. Музей же залишив неперевершене враження, тому що відображав всі таланти, всі стежки та етапи карʼєри Тулуз Лутрека. Кожен подих його творчості звучав особливо: від кабаре до веселих портретів. Зазвичай Лоло завжди мене відволікає у музеях, але цього разу він сам був сконцентрований на мистецтві, яке нас оточувало.
Мені було сумно і не хотілося повертатися в дуже холодну кімнату, тому Лоло по дорозі купив мені пляшку дорогого рому, який я потрошки тягнула на аперо…
Продовження буде… (фото дописом вище).
Починалося все просто, але посмак від цієї поїздки я відчувала ще довго. Декілька місяців тому ми все ж таки вирішили реалізувати наш з Лоло давній задум — поїхати в гості додому до його брата, в одне загублено село в Оксітанії. Ми вже були в Піренеях минулого року, а цього разу були вже ближче до Альбі та Тулузи.
Зупинившись по дорозі у МіксМаркті, щоб купити українських снеків, маринованих огірочків, ми поїхали далі автотрасою. З нами також були інші подарунки, як то три вишиванки для дітей, а також Лоло купив декілька пляшок помаранчевого вина. Після того як ми відвідали Париж востаннє та знатно надегустувалися у грузинському барі з крафтовим алкоголем, помаранчеве вино стало його примхою, як кажуть французи, його “dada”. А мені чомусь захотілось поділитися українськими закрутками, які ми так і не побачили на столі…
Ми їхали по гірській трасі, йшов дощ, але ми без усіляких негараздів дісталися місця призначення. Брат Лоло, в минулому успішний фермер, одного разу вирішив круто змінити своє життя. Він розлучився зі своєю жінкою, одружився з іншою та переїхав туди, де не ловить телефонний звʼязок. Щоб вести екологічний спосіб життя, щоб розпочати нову главу свого фермерського життя. Я часто питала себе, що спонукає людей так різко змінювати своє життя, але брату це питання ніколи не адресувала.
Почали ми наш візит спочатку з аперо, потім — вечеря, а потім нас відправили на другий поверх, де мені було дуже важко дихати від того наскільки було холодно та волого. Якось прийшовши до тями я заснула, але це, мабуть, була найгірша ніч у моєму житті з моменту підвалів у Маріуполі. Це тяжке вологе повітря налякало мене більше ніж сухий туалет.
Прокинувшись я побачила, що за вікном плеще дощ. То були дні, коли майже вся Франція потопала у дощах, окрім наших загублених Альп. Ми поснідали та пішли дивитися ферму: кози, кури, сироварня, кролики. У все це було вкладено кохання і багато трудів. Тим часом я не могла надихатися свіжим повітрям. Ця ранкова пауза нагадала мені Україну, а саме роса на траві, свіжість і глибина, з якою дихається вдома.
Ми поїхали з Лоло в Альбі, щоб подивитися музей Тулуз Лутрека, а до цього ще сходили в один ресторан. Кухня там була дуже вишукана, особливо запамʼяталася закуска з лосося. Музей же залишив неперевершене враження, тому що відображав всі таланти, всі стежки та етапи карʼєри Тулуз Лутрека. Кожен подих його творчості звучав особливо: від кабаре до веселих портретів. Зазвичай Лоло завжди мене відволікає у музеях, але цього разу він сам був сконцентрований на мистецтві, яке нас оточувало.
Мені було сумно і не хотілося повертатися в дуже холодну кімнату, тому Лоло по дорозі купив мені пляшку дорогого рому, який я потрошки тягнула на аперо…
Продовження буде… (фото дописом вище).
Франція, Альпи та вино 🍷
06 Dec, 09:10
Куди котиться світ? Куди котиться Франція? Я не політолог, але не треба їм бути, щоб констатувати — Франція двома очами дивиться в обличчя кризи. Позавчора ми з вами побачили, як дався взнаки ризиковий крок, на який Макрон пішов навесні. Парламент висловив вотум недовіри Макрону. Формальним приводом стало прийняття бюджету соціального забезпечення на 2025 рік. Але прем'єр-міністр Мішель Барньє і не очікував що пропрацює на своєму кріслі більше ніж рік.
Макрон, який і не лівим, і не правим, був змушений відправити кабінет міністрів у відставку. Марі Лє Пен, донька фашиста, звинувачена у справі про корупцію, а в іншому просто ангел та справедлива людина, сказала, що тиск на президента посилюватиметься. Але Макрон поки що непохитний — свій термін відбуде, чого б там від нього не хотіли різні політичні сили.
Чого ж бажають противники Макрона? Якщо дуже грубо, то ліві хочуть ще більше соціальної рівності, більше захисту для бідних. Крайні праві — вигнати половину іноземців з країни під виглядом “нам не подобаються араби, які співають пісні на вулиці”. Крім того, з огляду на походження їхнього фінансування, свобода, рівність, братерство с часом стануть красивим лозунгом, не більше.
Щодо податків, то вже зараз бізнес говорить про те, що дихати важко, ще трохи — ніхто навіть не намагатиметься його розвивати. Багато хто просто закриється, перестане створювати робочі місця і все це на тлі того, що Франція втрачає свою інвестиційну привабливість.
Майже всім відомо, що у Франції одні з найвищих податків в Європі та мене досі дивує, чому людина, яка платить 30 000 євро на рік на соціальне страхування, має платити в аптеці та лікарні. Цього, виявляється, недостатньо. Можеш піклуватися про інших, а з собою розберешся як не будь.
На іншому ж материку переміг президент, який сказав: “Проголосуйте за мене і вам ніколи більше цього не доведеться робити”. Знаю, що багато хто розчарований у демократії з різних причин, проживаючи на різних материках і в різних умовах, але у випадку з Макроном мені не здається це справедливим. Що ж, драма розпочата навесні явно бути мати не два акти, а більше.
Макрон, який і не лівим, і не правим, був змушений відправити кабінет міністрів у відставку. Марі Лє Пен, донька фашиста, звинувачена у справі про корупцію, а в іншому просто ангел та справедлива людина, сказала, що тиск на президента посилюватиметься. Але Макрон поки що непохитний — свій термін відбуде, чого б там від нього не хотіли різні політичні сили.
Чого ж бажають противники Макрона? Якщо дуже грубо, то ліві хочуть ще більше соціальної рівності, більше захисту для бідних. Крайні праві — вигнати половину іноземців з країни під виглядом “нам не подобаються араби, які співають пісні на вулиці”. Крім того, з огляду на походження їхнього фінансування, свобода, рівність, братерство с часом стануть красивим лозунгом, не більше.
Щодо податків, то вже зараз бізнес говорить про те, що дихати важко, ще трохи — ніхто навіть не намагатиметься його розвивати. Багато хто просто закриється, перестане створювати робочі місця і все це на тлі того, що Франція втрачає свою інвестиційну привабливість.
Майже всім відомо, що у Франції одні з найвищих податків в Європі та мене досі дивує, чому людина, яка платить 30 000 євро на рік на соціальне страхування, має платити в аптеці та лікарні. Цього, виявляється, недостатньо. Можеш піклуватися про інших, а з собою розберешся як не будь.
На іншому ж материку переміг президент, який сказав: “Проголосуйте за мене і вам ніколи більше цього не доведеться робити”. Знаю, що багато хто розчарований у демократії з різних причин, проживаючи на різних материках і в різних умовах, але у випадку з Макроном мені не здається це справедливим. Що ж, драма розпочата навесні явно бути мати не два акти, а більше.
Франція, Альпи та вино 🍷
15 Nov, 09:53
Франція затамувала подих…
Днями стартувало Vendée Globe. Це одне з найпрестижніших і найскладніших навколосвітніх змагань з вітрильного спорту. Воно проводиться раз на чотири роки та вважається єдиним кругосвітнім перегоном, який учасники долають самостійно, без зупинок і сторонньої допомоги.
Старт і фініш перегонів знаходяться в Лез-Сабль-д'Олон, на заході Франції. Маршрут триває приблизно 40 тисяч кілометрів і проходить через Атлантичний, Індійський і Тихий океани, огинаючи мис Доброї Надії, мис Леувін і мис Горн. Ці перегони є одними з найекстремальніших у світі.
Історія змагань бере початок у 1989 році. Мета засновника, французького яхтсмена Філіпа Жанто, полягала в тому, щоб випробувати фізичні й психологічні сили учасників та популяризувати вітрильний спорт. Протягом років у змаганнях взяли участь багато відомих яхтсменів, які встановили рекорди швидкості.
Наприклад, Армель Ле Клеак. Він є першим яхтсменом, який тричі фінішував на подіумі Vendée Globe: двічі був другим під час змагань 2008-2009 і 2012-2013 років, а також виграв восьме змагання, подолавши дистанцію у 40 тис. кілометрів за 74 дні, 3 години, 35 хвилин і 46 секунд, що робить його рекордсменом за поодинчим навколосвітнім плаванням.
Але тим часом приблизно половина учасників кожних перегонів не доходить до фінішу. Причини різноманітні: пошкодження яхт, зіткнення з айсбергами чи іншими обставинами в океані, а також банальне виснаження, тому що перегони проходять у повній самотності для кожного.
Під час змагань учасникам доводиться спати лише 20-30 хвилин за раз, тому багато яхтсменів користуються техніками мікросну для підтримки енергії.
Наймолодшим учасником Vendée Globe був британський яхтсмен Алекс Томпсон, який взяв участь у змаганнях у 2004 році у віці 29 років. Найстаршим же був японський яхтсмен Коджіро Шираїші, якому було 59 років під час його участі у 2020 році.
Призовий фонд Vendée Globe порівняно невеликий для таких екстремальних змагань. За Vendée Globe переможець отримує 200 000 євро, другий — 140 000, а десятий у рейтингу — до 15 000 євро. Потім капітани, які посіли 10-е місце, ділять 100 000 євро, але частка кожного не може перевищувати приз, отриманий десятим.
Фінішування в Vendée Globe — вже велике досягнення, яке робить яхтсмена відомим та відкриває багато можливостей, таких як спонсорські контракти, комерційні пропозиції та особливий статус на світовій спортивній арені.
Днями стартувало Vendée Globe. Це одне з найпрестижніших і найскладніших навколосвітніх змагань з вітрильного спорту. Воно проводиться раз на чотири роки та вважається єдиним кругосвітнім перегоном, який учасники долають самостійно, без зупинок і сторонньої допомоги.
Старт і фініш перегонів знаходяться в Лез-Сабль-д'Олон, на заході Франції. Маршрут триває приблизно 40 тисяч кілометрів і проходить через Атлантичний, Індійський і Тихий океани, огинаючи мис Доброї Надії, мис Леувін і мис Горн. Ці перегони є одними з найекстремальніших у світі.
Історія змагань бере початок у 1989 році. Мета засновника, французького яхтсмена Філіпа Жанто, полягала в тому, щоб випробувати фізичні й психологічні сили учасників та популяризувати вітрильний спорт. Протягом років у змаганнях взяли участь багато відомих яхтсменів, які встановили рекорди швидкості.
Наприклад, Армель Ле Клеак. Він є першим яхтсменом, який тричі фінішував на подіумі Vendée Globe: двічі був другим під час змагань 2008-2009 і 2012-2013 років, а також виграв восьме змагання, подолавши дистанцію у 40 тис. кілометрів за 74 дні, 3 години, 35 хвилин і 46 секунд, що робить його рекордсменом за поодинчим навколосвітнім плаванням.
Але тим часом приблизно половина учасників кожних перегонів не доходить до фінішу. Причини різноманітні: пошкодження яхт, зіткнення з айсбергами чи іншими обставинами в океані, а також банальне виснаження, тому що перегони проходять у повній самотності для кожного.
Під час змагань учасникам доводиться спати лише 20-30 хвилин за раз, тому багато яхтсменів користуються техніками мікросну для підтримки енергії.
Наймолодшим учасником Vendée Globe був британський яхтсмен Алекс Томпсон, який взяв участь у змаганнях у 2004 році у віці 29 років. Найстаршим же був японський яхтсмен Коджіро Шираїші, якому було 59 років під час його участі у 2020 році.
Призовий фонд Vendée Globe порівняно невеликий для таких екстремальних змагань. За Vendée Globe переможець отримує 200 000 євро, другий — 140 000, а десятий у рейтингу — до 15 000 євро. Потім капітани, які посіли 10-е місце, ділять 100 000 євро, але частка кожного не може перевищувати приз, отриманий десятим.
Фінішування в Vendée Globe — вже велике досягнення, яке робить яхтсмена відомим та відкриває багато можливостей, таких як спонсорські контракти, комерційні пропозиції та особливий статус на світовій спортивній арені.
Франція, Альпи та вино 🍷
10 Nov, 12:54
💥 Важливе опитування для біженців
Всім привіт! Моя подруга психолог та психотерапевт Олександра проводить зараз дослідження для магістерської роботи.
Вона вивчає звʼязок типу привʼязаності та адаптації вимушених емігрантів - українців, які були змушені поїхати з України через напад Росії.
Висновки цього дослідження допоможуть сформувати рекомендації щодо адаптації українців, які вирішать колись повернутися в України (бо повернення з вимушеної еміграції теж потребує адаптації).
Витративши 15-20 хвилин ви зможете зробити внесок в українську науку.
Посилання на дослідження ➡️ https://forms.gle/15QkcKX8NtsKD3n88
Всім привіт! Моя подруга психолог та психотерапевт Олександра проводить зараз дослідження для магістерської роботи.
Вона вивчає звʼязок типу привʼязаності та адаптації вимушених емігрантів - українців, які були змушені поїхати з України через напад Росії.
Висновки цього дослідження допоможуть сформувати рекомендації щодо адаптації українців, які вирішать колись повернутися в України (бо повернення з вимушеної еміграції теж потребує адаптації).
Витративши 15-20 хвилин ви зможете зробити внесок в українську науку.
Посилання на дослідження ➡️ https://forms.gle/15QkcKX8NtsKD3n88
Франція, Альпи та вино 🍷
04 Nov, 12:51
Подруга надіслала мені анімацію про офіціанта француза та клієнтку американку. Я дуже сміялася, бо в цьому короткому ролику так багато про французів! Хоча, можливо, мої читачі посперечаються з цим.
Ось це відео - https://www.instagram.com/p/C9dWL8XJw4d/
А ось що я там побачила реалістичного:
- Жарти (вирази) зі словом la merde (лайно)... Постійно використовують, незалежно від соціального класу.
- Сказати якусь фразу без особливого сенсу. Просто щоб сказати. "Кава для Меріл Стріп", "Меріл Стріп?", "Так, голлівудська зірка", "Я схожа на неї?", "Чесно кажучи, не знаю як вона виглядає"
- Жарти без сором'язливості про те, що нижче пояса. Достатньо послухати радіо, щоб у цьому переконатися
- Задати питання і не слухати відповідь чи слухати між рядками
- Сарказм постійний, іноді на кордоні з токсичністю
- "Два види" кави в кав'ярні, але сто видів вин у магазинах.
Як я до цього ставлюсь? Напевно, раніше мене могла ця надмірна легкість дратувати, зараз, коли я вже немолода і пошарпана війною — мені це подобається і навіть веселить.
Звісно, це не означає, що французи взагалі не слухають. Коли мова про важливе — тебе вислухають.. Але багато розмов не те що в голові не затримуються, а просто проходять повз них.
Каву я люблю пити без молока, не міцну (тут це alongé), тому вибір кави мене не бентежить, та й у Франції каву краще пити вдома… Про те, яка погана кава у місцевих кафе, ходять легенди. Сарказм люблю, але іноді буває на межі.
А вам як менталітет французів? Подобається?
Підписуйтесь на мій інстаграм, якщо цікаво https://www.instagram.com/katerinapapakidi/
Там більш просто, але про мою буденність в Альпах.
Ось це відео - https://www.instagram.com/p/C9dWL8XJw4d/
А ось що я там побачила реалістичного:
- Жарти (вирази) зі словом la merde (лайно)... Постійно використовують, незалежно від соціального класу.
- Сказати якусь фразу без особливого сенсу. Просто щоб сказати. "Кава для Меріл Стріп", "Меріл Стріп?", "Так, голлівудська зірка", "Я схожа на неї?", "Чесно кажучи, не знаю як вона виглядає"
- Жарти без сором'язливості про те, що нижче пояса. Достатньо послухати радіо, щоб у цьому переконатися
- Задати питання і не слухати відповідь чи слухати між рядками
- Сарказм постійний, іноді на кордоні з токсичністю
- "Два види" кави в кав'ярні, але сто видів вин у магазинах.
Як я до цього ставлюсь? Напевно, раніше мене могла ця надмірна легкість дратувати, зараз, коли я вже немолода і пошарпана війною — мені це подобається і навіть веселить.
Звісно, це не означає, що французи взагалі не слухають. Коли мова про важливе — тебе вислухають.. Але багато розмов не те що в голові не затримуються, а просто проходять повз них.
Каву я люблю пити без молока, не міцну (тут це alongé), тому вибір кави мене не бентежить, та й у Франції каву краще пити вдома… Про те, яка погана кава у місцевих кафе, ходять легенди. Сарказм люблю, але іноді буває на межі.
А вам як менталітет французів? Подобається?
Підписуйтесь на мій інстаграм, якщо цікаво https://www.instagram.com/katerinapapakidi/
Там більш просто, але про мою буденність в Альпах.
Франція, Альпи та вино 🍷
30 Oct, 09:32
Скільки коштує мрія? Про це я стала думати після зустрічі з друзями цими вихідними, тому що ми зачепили одну історію. Ми говорили про замок Queyras, розташований у Верхніх Альпах і про його нового власника, з яким наші друзі знайомі особисто… Але почну з початку.
Цей замок, збудований у 13 столітті, внесений до списку історичних пам'яток. У 2015 році середньовічний замок було виставлено на продаж на сайті Le Bon Coin за 2,8 мільйона євро, паризькою агенцією нерухомості. Це сайт, де можна купити все — від старого дивану до велосипеду. Виявилось, що замок також.
Влада навіть хотіла повернути замок у суспільні надбання, але охочих не знайшлося. Тоді інвестор Франсуа Марті, вирішив вкластися у новий проєкт та придбав замок. На цей раз інвестиція не дуже виправдалася. Справи йшли погано... Тим більше локдаун і пандемія скоротили потік відвідувачів до нуля, а значить і прибутку не було ніякого.
Банк виставив фортецю на аукціон. Якщо у 2015 році він продавався за 2,8 мільйона євро, то тепер його стартова ціна становила 400 000 євро. Франсуа обурювався, про аукціон писали як французькі, так і міжнародні видання. У Верхніх Альпах немає іншої подібної нерухомості.
Продаж ускладнювався тим, що частина замку була здана у комерційну оренду до 2029 року. А отже, у покупця не буде можливості експлуатувати його протягом багатьох років. До того ж стан багатьох приміщень фортеці потребував ремонту. Ви ж, сто відсотків, чули ці історії про аристократів, які живуть тільки для того, щоб латати дірки у своїх маєтках.
Покупець все ж таки знайшовся. Компанія SCI Melma з Екс-ан-Прованса запропонувала 661 000 євро, проте оплата не була внесена у встановлені терміни. Тому фортецю Queyras знову виставили на продаж і трошки більше ніж за 800 000 євро її придбав підприємець Ніколя Шабран.
Але за французькими правилами ціну можна перебити у найближчі 10 днів. Що і зробила група інвесторів із півдня Франції, підняв ціну на 10%.
Боротьба за фортецю тривала і завершилась тим, що була куплена Ніколя за 1,15 мільйона євро. На відміну від інвесторів — він не хотів робити з замку бізнес-проєкт. У нього вже був бізнес у будівництві який він продав більш ніж за 10 млн євро. Він просто хотів втілити найбільшу мрію свого життя — купити цей замок. І нарешті йому це вдалося.
Тому зараз він віддає майже весь свій час замку, навіть продає там квитки. Про прибуток (принаймні великий) мова поки що не йде. Але наші друзі кажуть, що виглядає він дуже щасливим. За його словами, все що зараз відбувається з ним, доставляє йому купу задоволення. Я можу його зрозуміти. Втілювати мрії в життя — що може бути приємнішим.
Цей замок, збудований у 13 столітті, внесений до списку історичних пам'яток. У 2015 році середньовічний замок було виставлено на продаж на сайті Le Bon Coin за 2,8 мільйона євро, паризькою агенцією нерухомості. Це сайт, де можна купити все — від старого дивану до велосипеду. Виявилось, що замок також.
Влада навіть хотіла повернути замок у суспільні надбання, але охочих не знайшлося. Тоді інвестор Франсуа Марті, вирішив вкластися у новий проєкт та придбав замок. На цей раз інвестиція не дуже виправдалася. Справи йшли погано... Тим більше локдаун і пандемія скоротили потік відвідувачів до нуля, а значить і прибутку не було ніякого.
Банк виставив фортецю на аукціон. Якщо у 2015 році він продавався за 2,8 мільйона євро, то тепер його стартова ціна становила 400 000 євро. Франсуа обурювався, про аукціон писали як французькі, так і міжнародні видання. У Верхніх Альпах немає іншої подібної нерухомості.
Продаж ускладнювався тим, що частина замку була здана у комерційну оренду до 2029 року. А отже, у покупця не буде можливості експлуатувати його протягом багатьох років. До того ж стан багатьох приміщень фортеці потребував ремонту. Ви ж, сто відсотків, чули ці історії про аристократів, які живуть тільки для того, щоб латати дірки у своїх маєтках.
Покупець все ж таки знайшовся. Компанія SCI Melma з Екс-ан-Прованса запропонувала 661 000 євро, проте оплата не була внесена у встановлені терміни. Тому фортецю Queyras знову виставили на продаж і трошки більше ніж за 800 000 євро її придбав підприємець Ніколя Шабран.
Але за французькими правилами ціну можна перебити у найближчі 10 днів. Що і зробила група інвесторів із півдня Франції, підняв ціну на 10%.
Боротьба за фортецю тривала і завершилась тим, що була куплена Ніколя за 1,15 мільйона євро. На відміну від інвесторів — він не хотів робити з замку бізнес-проєкт. У нього вже був бізнес у будівництві який він продав більш ніж за 10 млн євро. Він просто хотів втілити найбільшу мрію свого життя — купити цей замок. І нарешті йому це вдалося.
Тому зараз він віддає майже весь свій час замку, навіть продає там квитки. Про прибуток (принаймні великий) мова поки що не йде. Але наші друзі кажуть, що виглядає він дуже щасливим. За його словами, все що зараз відбувається з ним, доставляє йому купу задоволення. Я можу його зрозуміти. Втілювати мрії в життя — що може бути приємнішим.
Франція, Альпи та вино 🍷
21 Oct, 15:27
Колись давно, коли я та інші студенти пили вишневу наливку у парках, було модно говорити про закриття гештальтів. Це уявлялось своєрідними дверима, які треба відкрити, заглянути за них і потім все розсіється. Але справжнє значення цього слова я зрозуміла тільки кілька років тому…
Багато років тому, з початку війни, у мене зародилась ідея написати статтю про біженців, які поїхали за кордон. Мені було цікаво, як вони там живуть, чи влаштувалися вони? Як вирішили покинути свої домівки? Хоч я і найшла видання, щоб опублікувати цю статтю, так і не склалося її написати. Але я поспілкувалася з жінкою з Донеччини та від її розповідей в мене танула кров. Я довго носилася з цією ідеєю, вона мене не відпускала, але я так і не реалізувала її, і тепер я сповна проживаю свій досвід біженства.
І у цього досвіду є, як не дивно, позитивні та негативні сторони.
Негативні.
Бути біженцем складно. Спочатку почуваєш себе принизливо, потім зміряєшся з цим, потім сприймаєш нормально і навіть тішишся тим, що зміг пройти через всі ці випробування долі та не зламатися. І через весь цей сором, біль, втрату всього до тебе постійно долітають осудливі голоси. Хтось у своєму не окупованому місті, у своїй квартирі, а може і на дачі розповідає, чи мають право біженці повертатися в Україну, чи мають право на паспорт... Біженці — це не політики, не зірки, це найлегша мішень.
Безпека. Здається, що я вже ніколи не буду відчувати себе у безпеці. Я знаю як може руйнуватися світ. Я бачила це на власні очі.
Позитивні.
Я розумію тепер що є важливим, а що — ні. Можна сто раз про це говорити, вмовляти себе у черговий ненависний понеділок, але пережив один раз обстріли у сирому підвалі без світла та їжі, цінність життя відчуваєш без аутотренінгів та нагадувань.
Я ціную кожен момент. Ціную життя. Я ніколи не любила життя тою мірою як зараз.
Не знаю, чому я пишу це тут. Просто захотілось поділитися з вами. Можливо, вам це також близько. Я веду канал заради цього також — бути поруч з тими, хто має той же самий досвід.
Так що моя вам порада — закривайте свої гештальти вчасно… Не знаю як, але це працює…
Багато років тому, з початку війни, у мене зародилась ідея написати статтю про біженців, які поїхали за кордон. Мені було цікаво, як вони там живуть, чи влаштувалися вони? Як вирішили покинути свої домівки? Хоч я і найшла видання, щоб опублікувати цю статтю, так і не склалося її написати. Але я поспілкувалася з жінкою з Донеччини та від її розповідей в мене танула кров. Я довго носилася з цією ідеєю, вона мене не відпускала, але я так і не реалізувала її, і тепер я сповна проживаю свій досвід біженства.
І у цього досвіду є, як не дивно, позитивні та негативні сторони.
Негативні.
Бути біженцем складно. Спочатку почуваєш себе принизливо, потім зміряєшся з цим, потім сприймаєш нормально і навіть тішишся тим, що зміг пройти через всі ці випробування долі та не зламатися. І через весь цей сором, біль, втрату всього до тебе постійно долітають осудливі голоси. Хтось у своєму не окупованому місті, у своїй квартирі, а може і на дачі розповідає, чи мають право біженці повертатися в Україну, чи мають право на паспорт... Біженці — це не політики, не зірки, це найлегша мішень.
Безпека. Здається, що я вже ніколи не буду відчувати себе у безпеці. Я знаю як може руйнуватися світ. Я бачила це на власні очі.
Позитивні.
Я розумію тепер що є важливим, а що — ні. Можна сто раз про це говорити, вмовляти себе у черговий ненависний понеділок, але пережив один раз обстріли у сирому підвалі без світла та їжі, цінність життя відчуваєш без аутотренінгів та нагадувань.
Я ціную кожен момент. Ціную життя. Я ніколи не любила життя тою мірою як зараз.
Не знаю, чому я пишу це тут. Просто захотілось поділитися з вами. Можливо, вам це також близько. Я веду канал заради цього також — бути поруч з тими, хто має той же самий досвід.
Так що моя вам порада — закривайте свої гештальти вчасно… Не знаю як, але це працює…
Франція, Альпи та вино 🍷
25 Sep, 07:20
Поки я відпочиваю від лонгрідів, покажу вам фото Лоло 10-річної давності (з його згоди). Скажіть же, що прикордонник мав рацію?
І якщо вам нескладно, то можете написати йому вітання з днем народження, яке ми не мали змоги нормально відсвяткувати в Україні… Йому буде дуже приємно, він вже відчуває себе частиною спільноти.
І якщо вам нескладно, то можете написати йому вітання з днем народження, яке ми не мали змоги нормально відсвяткувати в Україні… Йому буде дуже приємно, він вже відчуває себе частиною спільноти.
Франція, Альпи та вино 🍷
19 Sep, 11:55
У нашу останню ніч у Києві я швидко відключилася, а Лоран витратив кілька годин, щоб прочитати про всі пункти пропуску і знайти найкращий для мене, щоб до мене не було питань на кордоні.
Це повернення було суцільною імпровізацією і вранці Лоло щасливий повідомив, що знайшов єдиний пункт, про який пишуть лише гарні відгуки. Близько 7-ї ранку ми вже вирушили у бік Польщі… Дорога напередодні кордона була просто в жахливому стані та було страшно за машину, але наш позашляховик впорався.
Лоло на українському кордоні не впізнали по фото, попросили показати додаткові документи. Я їх розумію. Він 10 років тому і зараз – зовсім інші люди. Погляд, стиль, зачіска, все. І хоч фото їх так і не переконало, вдовіль насміявшись, нас пропустили. Поляки дуже уважно подивилися зміст сумок, але з розумінням поставилися до того, що ми взяли з собою трошки української їжі (сир з пажитником та бастурма для Лоло, грінки для мене).
План Лоло спрацював. Ми перейшли обидва кородона за кілька годин. Вже у машині ми знайшли готель, який колись був замком. Наступного дня знову зупинилися в Любляні та через Італію приїхали до наших пустельних Альп. Було дуже дивно повернутися після жвавого Києва в гори.
Літо скінчилося, туристи поїхали і навіть сонце, яке так часто буває у нашому місті, покинуло нас. Натомість мене чекали кошмари та безсонні ночі. Я не була здивована, але організм поступово адаптувався. Знадобився десь місяць, щоб повернутися до старого нового життя.
П. С. Дякую що дочитали) У моїй розповіді ви можете бачити в основному фото їжі, але це не тому що я така недалека.. Але, як я зрозуміла, зараз недоречно публікувати фотографії міст, культурних памʼяток, тощо, навіть якщо там немає воєнних обʼєктів. Краще по-мінімуму чи зовсім ніяк..
Це повернення було суцільною імпровізацією і вранці Лоло щасливий повідомив, що знайшов єдиний пункт, про який пишуть лише гарні відгуки. Близько 7-ї ранку ми вже вирушили у бік Польщі… Дорога напередодні кордона була просто в жахливому стані та було страшно за машину, але наш позашляховик впорався.
Лоло на українському кордоні не впізнали по фото, попросили показати додаткові документи. Я їх розумію. Він 10 років тому і зараз – зовсім інші люди. Погляд, стиль, зачіска, все. І хоч фото їх так і не переконало, вдовіль насміявшись, нас пропустили. Поляки дуже уважно подивилися зміст сумок, але з розумінням поставилися до того, що ми взяли з собою трошки української їжі (сир з пажитником та бастурма для Лоло, грінки для мене).
План Лоло спрацював. Ми перейшли обидва кородона за кілька годин. Вже у машині ми знайшли готель, який колись був замком. Наступного дня знову зупинилися в Любляні та через Італію приїхали до наших пустельних Альп. Було дуже дивно повернутися після жвавого Києва в гори.
Літо скінчилося, туристи поїхали і навіть сонце, яке так часто буває у нашому місті, покинуло нас. Натомість мене чекали кошмари та безсонні ночі. Я не була здивована, але організм поступово адаптувався. Знадобився десь місяць, щоб повернутися до старого нового життя.
П. С. Дякую що дочитали) У моїй розповіді ви можете бачити в основному фото їжі, але це не тому що я така недалека.. Але, як я зрозуміла, зараз недоречно публікувати фотографії міст, культурних памʼяток, тощо, навіть якщо там немає воєнних обʼєктів. Краще по-мінімуму чи зовсім ніяк..
Франція, Альпи та вино 🍷
18 Sep, 12:22
Вночі нас розбудила тривога. Я запитала у Лорана, чи це серйозно. “Так, серйозно, – сказав він. - Збирайся”
Ми взяли воду, телефони, і я навіть взяла ноутбук, бо в нашому лакшері-підвалі був вай-фай. Там вже були люди, ніч поступово переходила у ранок. Мама Лорана запитувала як наші справи по смс, бо у Франції вже розповіли про одну з наймасштабніших атак на країну. Тривога тривала близько семи годин, але кінця ми так і не дочекалися. Піднявшись у номер, ми прийняли душ та поїхали снідати до Тітки Клари.
Я дуже любила їхні пиріжки, коли жила у Києві. Лорану вони також сподобалися. Місто вже жило звичним життям. Тепер нам уже писав брат Лорана, питаючи з приводу атаки на місто і поки я нервово чекала на закінчення тривоги, мій чоловік питав у братів розміри їхніх дітей, бо планував привести вишиванки всім племінникам. Як ви пам'ятаєте, у нього їх 6, у найкращих арабських традиціях.
На щастя, тривогу на обід скасували та можна було видихнути. Ми, звичайно, бачилися з моїми батьками, а ввечері навіть вибралися до грузинського ресторану… Але наступна ніч виявилася для мене ще страшнішою. Якщо першої ночі все було зрозуміло, ми спустилися разом, чекали та нічого не чули, то у другу мій втомлений мозок не міг збагнути що робити. Лоло запевняв мене, що тривоги цієї ночі не вартують підвалу, а я дивилася на всі ці смс в телеграмі та нічого не розуміла. В результаті Лоран провів мене в укриття, а сам піднявся у номер. Трохи заспокоївшись, я теж повернулася у номер і проспала всі тривоги.
Ми взяли воду, телефони, і я навіть взяла ноутбук, бо в нашому лакшері-підвалі був вай-фай. Там вже були люди, ніч поступово переходила у ранок. Мама Лорана запитувала як наші справи по смс, бо у Франції вже розповіли про одну з наймасштабніших атак на країну. Тривога тривала близько семи годин, але кінця ми так і не дочекалися. Піднявшись у номер, ми прийняли душ та поїхали снідати до Тітки Клари.
Я дуже любила їхні пиріжки, коли жила у Києві. Лорану вони також сподобалися. Місто вже жило звичним життям. Тепер нам уже писав брат Лорана, питаючи з приводу атаки на місто і поки я нервово чекала на закінчення тривоги, мій чоловік питав у братів розміри їхніх дітей, бо планував привести вишиванки всім племінникам. Як ви пам'ятаєте, у нього їх 6, у найкращих арабських традиціях.
На щастя, тривогу на обід скасували та можна було видихнути. Ми, звичайно, бачилися з моїми батьками, а ввечері навіть вибралися до грузинського ресторану… Але наступна ніч виявилася для мене ще страшнішою. Якщо першої ночі все було зрозуміло, ми спустилися разом, чекали та нічого не чули, то у другу мій втомлений мозок не міг збагнути що робити. Лоло запевняв мене, що тривоги цієї ночі не вартують підвалу, а я дивилася на всі ці смс в телеграмі та нічого не розуміла. В результаті Лоран провів мене в укриття, а сам піднявся у номер. Трохи заспокоївшись, я теж повернулася у номер і проспала всі тривоги.
Франція, Альпи та вино 🍷
18 Sep, 11:16
Наступного дня у Лоло був день народження і ми вирішили провести його разом, у прогулянках по Києву. Цей день виявився справжнім знайомством с гастрономією Києва, а також з самим містом. Цей день був квітучим, як і сам Київ, в якому продовжувало відчуватися серцебиття, не дивлячись на страшну війну.
Зранку я повела його в улюблену пекарню на Саксаганського. Колись я жила у домі напроти та часто купувала там мигдальні круасани перед роботою.
Сніданок вийшов красивим, дуже смачним і дорогим. Ціни на круасани мене відверто шокували. Потім, крокуючі у сторону ботанічного саду, ми гуляли по центру, зайшли у будинок художника, а потім прямували до Золотих Воріт. Ми крокували моїми старими маршрутами.
Хоч я цього і не планувала, але я не могла не показати Лоло кубино-мексіканский ресторан. За сусіднім столом сиділи французи, які дуже жваво говорили про гроші і насолоджувалися їжою. Лоло також підтвердив мені, що він ніколи в житті не їв такої смачної кесадільї.
Цього дня йому відкрився Київ і він сказав, що це дуже красиве місто. Було так дивно відчувати весь цей кисень, прогулюватися у тіні дерев, зупинятися в парках. Я так відвикла від цього в наших пустинних Альпах.
Хоча батьки сказали мені, що ми привезли до них спокій, один із наступних днів видався зовсім не спокійним.
Зранку я повела його в улюблену пекарню на Саксаганського. Колись я жила у домі напроти та часто купувала там мигдальні круасани перед роботою.
Сніданок вийшов красивим, дуже смачним і дорогим. Ціни на круасани мене відверто шокували. Потім, крокуючі у сторону ботанічного саду, ми гуляли по центру, зайшли у будинок художника, а потім прямували до Золотих Воріт. Ми крокували моїми старими маршрутами.
Хоч я цього і не планувала, але я не могла не показати Лоло кубино-мексіканский ресторан. За сусіднім столом сиділи французи, які дуже жваво говорили про гроші і насолоджувалися їжою. Лоло також підтвердив мені, що він ніколи в житті не їв такої смачної кесадільї.
Цього дня йому відкрився Київ і він сказав, що це дуже красиве місто. Було так дивно відчувати весь цей кисень, прогулюватися у тіні дерев, зупинятися в парках. Я так відвикла від цього в наших пустинних Альпах.
Хоча батьки сказали мені, що ми привезли до них спокій, один із наступних днів видався зовсім не спокійним.
Франція, Альпи та вино 🍷
16 Sep, 11:56
У французькій мові є такий вислів point repère, в перекладі означає орієнтир або відправна точка. Коли, наприклад, паркуєш машину не в пустоту, а поруч з іншою машиною. Так завжди легше.
Тому коли я приїхала в Україну це було важко для мене. Я приїхала додому, але я не була вдома. Було радісно та водночас важко бачити батьків не на нашій кухні, а в зовсім іншій квартирі, не через декілька місяців, а років… Звичайно ми привезли подарунки, повечеряли, а потім повернулися до Києва. Ми були дуже стомлені довгою дорогою. В той вечір в готелі, коли Лоло спав, я дуже сильно плакала. Мені не було сумно, мені не було навіть страшно. Мене переповнювали почуття, вони мене розривали. Я ніколи не була у такій ситуації, без мого point repère.
Наступного дня ми знову проводили час з батьками і я потихеньку звикала до нової реальності. Ввечорі ж ми пішли з Лоло до ресторану Ярославського Chef`s tables, це було моєю маленькою мрією. Там було дуже красиво, смачно та естетично. Лоло також оцінив архітектурні рішення. Треба було дуже постаратися, щоб з такої маленької площі зробити затишок та стиль.
Потім ми пішли гуляти по Good wine, прихопивши декілька пляшок алкоголю, а також цукерки “Пташине молоко”. Лоло оцінив колекцію віскі в магазині. Сказав, що там представлено, дійсне, найкраще. А ще ми посміялися, коли продавець сказав, що у них немає Coca Cola, але є кращі біологічні аналоги. Було, до речі, смачно. Ми покинули мій улюблений район та повернулися у готель. Було тихо, без тривог. Мені це, звичайно, подобалось.
На фото: закуска з бичачих хвостів, тост з кабачковою ікрою, "голубці" з креветками, фламбе з персиком, франжипан з персиком. Ще торнедо россіні залишилось за кадром.
П. С. В мене останнім часом питають мій інстаграм. Залишу посилання тут: https://www.instagram.com/katerinapapakidi/ Там все дуже по-домашньому, але іноді я публікую сторіс. Наприклад, коли Лоло готує черговий шедевр )
Тому коли я приїхала в Україну це було важко для мене. Я приїхала додому, але я не була вдома. Було радісно та водночас важко бачити батьків не на нашій кухні, а в зовсім іншій квартирі, не через декілька місяців, а років… Звичайно ми привезли подарунки, повечеряли, а потім повернулися до Києва. Ми були дуже стомлені довгою дорогою. В той вечір в готелі, коли Лоло спав, я дуже сильно плакала. Мені не було сумно, мені не було навіть страшно. Мене переповнювали почуття, вони мене розривали. Я ніколи не була у такій ситуації, без мого point repère.
Наступного дня ми знову проводили час з батьками і я потихеньку звикала до нової реальності. Ввечорі ж ми пішли з Лоло до ресторану Ярославського Chef`s tables, це було моєю маленькою мрією. Там було дуже красиво, смачно та естетично. Лоло також оцінив архітектурні рішення. Треба було дуже постаратися, щоб з такої маленької площі зробити затишок та стиль.
Потім ми пішли гуляти по Good wine, прихопивши декілька пляшок алкоголю, а також цукерки “Пташине молоко”. Лоло оцінив колекцію віскі в магазині. Сказав, що там представлено, дійсне, найкраще. А ще ми посміялися, коли продавець сказав, що у них немає Coca Cola, але є кращі біологічні аналоги. Було, до речі, смачно. Ми покинули мій улюблений район та повернулися у готель. Було тихо, без тривог. Мені це, звичайно, подобалось.
На фото: закуска з бичачих хвостів, тост з кабачковою ікрою, "голубці" з креветками, фламбе з персиком, франжипан з персиком. Ще торнедо россіні залишилось за кадром.
П. С. В мене останнім часом питають мій інстаграм. Залишу посилання тут: https://www.instagram.com/katerinapapakidi/ Там все дуже по-домашньому, але іноді я публікую сторіс. Наприклад, коли Лоло готує черговий шедевр )
4,130
subscribers
541
photos
93
videos
