ROSE🍷 / Вікторія Задіора

☀️Добрий день
Якщо є запити по ситуаціях чи питання, пишіть. Я давно не відповідала тут на ваші питання.

❤️☕️Про кохання
Так багато сказано, так багато написано і так багато пережито.
Людина, як і раніше, шукають його у зовнішньому світі, зв'язуючи любов з іншим. Але кохання - це стан усередині. Це амфора що відкривається та любовність наповнює тебе зсередини, затоплює і ти стаєш цим. Тоді кохання починається з себе і воно вже не закінчується. Тоді ти живеш у цьому стані й твій погляд і твої стосунки з усіма сповнені любов'ю, емпатією та розумінням. Якщо кохання є всередині тебе, то обов'язково воно траплятиметься скрізь. Коли всередині порожньо, це порожня криниця, там немає води ні для себе, ні для іншого.
Зазирни в себе і почни кохання з себе.

Нотатки на серветці.

Як знайти кохання? Або як знайти той баланс усередині, який дасть ресурс рухатися та змінювати своє життя? Ці та схожі запити досить часто виникають на консультаціях.

Людина шукає щастя та добробут і зовсім не помічає, що сама обирає зовсім інше. Так, саме вибирає, бути нещасним та страждати.
Сама первісна ідея, що щастя в комусь іншому, приводить відносини до тупика. Тому що, незадоволена своїм життям людина, бачить своє щастя спотвореним. Тоді на партнера покладається місія – рятівник та чарівник з щастя. Виконати цю місію довгостроково не реально, звідси й багато розчарувань.

Дуже складно прокинутися та усвідомити, що любов і добробут вони всередині й поділяє нас лише вибір. Вибір – як жити. Або приймати своє життя і бачити радість, щастя та любов у кожному моменті сонячного світла, або продовжувати страждати і відчувати себе ізгоєм у цьому житті.

Нотатки на серветці.
Запит на консультації. 
- Як перестати обирати не того партнера та будувати однакові стосунки? Після 3 невдалих дослідів розумію, що вибираю один типаж і відносини розгортаються теж однаково. Що зі мною не так?

У нас є помилка, що з нами щось не так, якщо ми з першої спроби не зустріли свою ідеальну половинку і не отримуємо гарантоване щастя на все життя. А в житті все навпаки, рідко зустрічається, що якийсь перший досвід обертається щасливими стосунками. Тому для початку варто змінити своє ставлення до того, що відбувається в нашому житті. Всі, як нам здається невдалі досвіди – це школа життя. Щоб зрозуміти, хто ж мені підходить або з ким мені хотілося б бути, необхідно дізнатися з ким не хотілося б жити далі й хто мені більше не підходить. Неможливо дізнатися сумісність за книжками, фото та історіями в інстаграм, доведеться проживати свій досвід і через нього вчитися розуміти себе та свої бажання, потреби та цінності.

З життя.
Іноді здається ти остання людина на землі. Всіх десь не має, ні вони не вимерли, їх просто не має. Може вони десь поїхали, чи ховаються. Сидиш так увечері на дивані з книжкою і розумієш що світ зійшов з глузду, бо це не можуть бути люди, люди так не можуть робити, говорити й так жити у світі. Значить їх не має … а все це суцільний потік інформації із нереального світу. 

Але потім кажеш собі, стоп це вже наслідки постійного стресу і не сприйняття реальності, бажання сховатись від інформації, фактів, війни та невідомості. Психіка починає шукати шляхи втечі й час від часу умовляє тебе, - може цього і не має всього. Ні все це є, тут і зараз. Вселенська невідомість про завтра та післязавтра, а далі взагалі мовчу, а також багато не зрозумілого у стосунках людей, незрозумілостей у суспільстві й можна продовжувати нескінченно про цінності, віру і таке інше.

Але стоп, є я і я тут і зараз на своєму дивані, в мене є життя і якщо воно є, то вже є можливість прожити сьогодні, може й завтра та дізнатись що там буде. Інколи невідоме лякає, але страх змінюється на інтерес, коли дозволяєш собі видихнути тривоги та не лякати себе більш ніж є.
Таки я не одна на цьому світі, це факт, тут і зараз. 

❤️☕️Сьогодні Вранці, за чашкою ароматної кави, я видихала чергову ніч під вибухи та тривоги. Аромат напою і сонечко за вікном трохи мене реанімували. І тут мій погляд зупинився на чашці, а потім на тарілці. Чому в мене такий посуд, який мені давно не подобається. І я зрозуміла, що досить довго відводила від цього погляд, мовляв, війна і не до тарілок. Є якісь і добре. Здавалося б дрібниця, тарілки та чашки й до того ж тут війна.
Але ці дрібниці про той горезвісний синдром відкладеного життя, про який багато говорять і який ми часто не помічаємо у себе.
Допила каву, зібралася і вирушила до магазину посуду. Вибрала нові тарілки та чашки. Зібрала всі старі та повісила оголошення в чаті вдома, може комусь потрібно на дачу або просто потрібно.
Перемила новий посуд, поставила в шафку і відчула неймовірну радість. Радість від чашок? Звичайно ні, від чого того, що відпало всередині мене, якась ще одна частина не дозволу та обмеження. Щастя дуже часто в простому і дозволі собі цього.

❤️☕️Ранок, кавʼярня і на столі маленька гілочка з молодими зеленими листочками.

Здається що тут такого? Але настрій одразу змінився. Весна вже близько, подумала я і весна це не тільки про тепло, це про новий цикл життя. Весна завжди про мрії й надії, про тепло, аромати дерев та квітів про співи птахів. Все це так потрібно кожному з нас, бо все про ж життя яке триває і яке є.
Мрії нікуди не діваються, як і надії на найкраще. Чи можна жити тут в зараз, проживаючи все як є і мріяти? Звичайно. Мрії це про бажання які не зникають. Просто інколи коли нам важко й особиста батарейка майже на нулі здається що в нас не має ніяких бажань, мрій. Але це не так, вони є.
Коли людина під довгим впливом стресу вона втомлюється розчаровуватися і не отримувати бажаного, підсвідомо починає відмовлятися бажати. Виглядає це так, - я нічого не хочу, тому в не буде приводу для суму, що нічого не стається такого приємного. Життя перетворюється в якесь сіре і поступово є шанс відмовитись від бажань, задоволення, радості й так далі.., щоб не відчувати біль. Але все це є, і біль й радість, нікуди вони не ділись. Це тільки наші намагання захистити себе, намагаючись вимкнути емоції й бажання. Вихідні саме для цього, щоб поспостерігати за цим. Як ви живете, мрії, бажання та радість є у вас у житті? 

З особистого. Питання до психолога. 

Як звикнути до обстрілів, тривог та недосипання? Є багато хто не реагує на тривоги й добре спить, зі мною все інакше. 

З вами все нормально. Ви реагуєте на загрози, оскільки так реагує людина. 
Ви як і більшість лякаєтесь. Не можливо не лякатись коли вам та близьким загрожує небезпека для життя, це нормальна захисна функція організму - небезпека вмикає страх.
Гострота переживання може бути різна і це теж нормально, бо якщо одне і теж чи схоже трапляється частіше, це відчувається не так сильно, чи вплив переживання зникає швидше.
Тому, боятися це здорова реакція. Але є різниця у тому щоб переживати страх коли чуєш сигнал тривоги чи вибух і жити у цьому стані весь час. Стан постійної тривоги й страху це вже не норма. Якщо ви чи хтось з близьких помітили що ви прокидаєтесь і засинаєте у стані тривоги іноді паніки, чи гострого страху, то вам  пора домовитись з собою і відправлятися до лікаря.

Життя триває, ми всі живемо під час війни й вона впливає на нашу нервову систему. Нервова система, психіка людини страждає і їй необхідна підтримка, наша турбота про себе. 
Турбота про себе, це коли я уважний до своїх станів і не обманюю себе, що у мене все добре. Мені не потрібна інша реальність, бо я живу тут і зараз і мені не потрібно бути кимось іншим. Для нас усіх достатньо випробувань щодня щоб ускладнювати собі життя ігноруючи свій стан, не звертаючись за допомогою і вирішуючи що я весь час буду справлятись і справлятись демонструючи супер силу. Для кого це? Навіщо ? На мій погляд, ми живимо своє життя і чесність з собою, здатність домовлятись і допомагати собі це відповідальність і ніяк не слабкість. 

Жіночі історії /з реально підслуханого/

Дівчата років так 14-15 розмовляють між собою, обговорюючи у кого що не таке і де треба скинути зайву вагу. Одна про талію, інша про ноги, третя про обличчя і потім швидко переходять на стан волосся, всім трьом своє волосся не подобається категорично.

Панночки по старше, років 25-30, всі красуні, просто дуже гарні, сидячи в ресторані сумно п'ють шампанське й обговорюють необхідність ін'єкцій та пластики. Дуже серйозно та зі знанням справи обговорюють свої недоліки зовнішності та потреби змін.

Далі дві подруги 40-45 років, у літаку по дорозі у відпустку, емоційно і гірко скаржаться одна одній, що тіло втрачає форму, що 20-річні відбирають чоловіків і що щастя звичайно є, але між ним і тобою десь приблизно 5-6 кг і трохи целюліту.

Гірськолижний курорт, маленьке кафе, з келихом глінтвейну три шикарні жінки у яскравих комбінезонах, десь так 50-60 років усім. Про що говорять? Ну як.. про у кого яка зайва вага, що робити з пластикою обличчя і які препарати краще пити для молодості шкіри та волосся…

Ботанічний сад, столик у тіні квітучої липи. На плетених кріслах 2 подруги або гарні приятельки років так 70-75, п'ють чай або каву з термоса і захлинаючись розповідають одно одній про свої молоді роки. Яка я була красуня, які чоловіки мене любили, як я танцювала, як подобалася всім і які успіхи мала - десь так скорочено можна передати з тексту.

Цікаво, думаю я, в калейдоскопі всіх цих картинок із життя жінок, невже треба дочекатися певного віку і прожити більшу частину життя, щоб усвідомити, що ти красуня, розумниця і взагалі просто фея. Може не варто витрачати стільки часу свого життя на невдоволення собою, а вже зараз подивитися на себе по іншому, не шукаючи недоліків.

Не шкідливі поради

Домовилася з собою не посилювати й не згущувати фарб у жодних переживаннях. Як це? Ну, наприклад, лікар сказав, що необхідно пройти обстеження і це вимагає часу і грошей. Засмучена, не хотілося б. Ну і все, більше нічого не додаю до цього та не до думую. Планую коли це зробити, якщо є гроші, якщо ні – шукаю де взяти. Засмутилася і не хотілося б, - це саме ті емоції, які переживається тут і зараз. Все інше, що може виникати слідом, як то: жалість до себе, агресія, роздратування, зневіра і страждання, страх, - це вже посилення переживання.

Бачити це, дає шанс зупинити кінострічку та повернути себе у справжнє. Робити те, що можеш зараз й якщо не можеш, то розуміти коли повернешся до цього питання.

З собою можна і потрібно домовлятися, нам складно жити у невідомому, тож договір та розуміння знімають напругу.
Не лякати себе понад те, що є і що треба вирішувати - це навичка, його можна розвивати як необхідну звичку. Ми – найбільша цінність для себе, з собою треба дбайливіше.

Нотатки на серветці чи новорічне.🎄

У період Різдва та Нового року я достатньо чула скарг на себе майже від кожного. Наприклад, - "Ой я товста і лижний комбінезон на мені погано сидить та ще я зовсім не вмію кататися." Або з іншого приклада, - "Мої діти мене не поважають як батька, і я для них не авторитет." Або ще, - "Мені вже 40, а я нічого не досягла в цьому житті."

На всі ці множинні самобичування, я ставила одне запитання, як ви дізналися про це? І відповідь була дуже проста - через порівняння себе з кимось. Тому що б зрозуміти як погано сидить лижний комбінезон, виявляється треба побачити умовну подругу і захопитися її формами, щоб одразу навалитися з критикою та невдоволенням на себе. А щоб дізнатися, що діти не поважають тебе як батька, треба в компанії порівняти поведінку дітей друзів зі своїми дітьми.

І ця історія нагадує епідемію, коли всі заражені хворобою невдоволення собою та вимог до себе, яки виникають на ґрунті порівняння. Варто тільки порівняти себе з кимось, тут же ти вже хворий, зникає настрій, світло гасне і здається, що ти остання людина на цій планеті.

Як лікуватись?
Спершу побачити цей механізм, як він працюють і стати дослідником свого життя. Одягаю, наприклад, я лижний комбінезон і йду на схил і щаслива від передчуття катання, можливо в приємній компанії. І тут я бачу її, ту у кого на мою думку фігура ідеальна і як тьмяніє мій світ, зникає настрій і катання мене взагалі не турбує. Я вже копаюсь у вчорашньому дні звинувачуючи себе за з'їдене тістечко або що не регулярно ходжу до зали. Все це не має жодного відношення до сьогодення, до того, що є я і є лижі й що я можу кататися й отримувати задоволення. Але ні, вже не можу, тому що привід для невдоволення собою знайдено і мене вже немає, є лише рій думок.
Ось це і треба побачити й коли це стане доступно, можливо статися магія і людина вийде з рою думок, повертаючи себе в сьогодення. Можливо скаже собі, - годі, це мені й моїй фігурі ніяк не допомагає зараз. Завжди знайдеться хтось краще за мене в чомусь, але я ж тут і зараз я хочу кататися бо саме зараз є така можливість.
Вибирайте себе, вибирайте тут і зараз й це справді допомагає у житті.

☕️❤️Найкрасивіші квіти в'януть, листя опадає, фарби на шедеврах втрачають свою новизну, люди старіють і ніч змінює ранок.
Є речі в нашому світі, які трапляються без нашого вибору та участі, хоча багато хто так не думає. Проте це так, тут не доводиться вибирати.

Спостерігаючи це людина чіпляється за своє життя, як гарантовану зону контролю та управління і вирішує, що все, що їй подобається, у її житті не повинно закінчуватися. Наприклад, стосунки чи задоволення. І ось коли все-таки радість змінюється сумом, задоволення змінюють невдоволення та роздратування, а в стосунках виникають грозові хмари, починається внутрішній скандал та істерика. Так не має бути зі мною! Крах очікувань та ілюзій, нічого більше. Були очікування про щось нескінченно вічне і приємне, а все змінилося. Ще зовсім не зрозуміло як змінилося і до чого це призведе, але вже накриває невдоволення та вимогу повернути все назад.

Страх і не ухвалення змін, не бажання приймати їх, породжує ще більший контроль. Тоді життя перетворюється на постійне очікування чогось поганого і напруга. Немає життя в теперішньому, є біль минулого, небажання повторення, контроль та напруження. У такому стані немає можливості радіти й любити, коли це трапляється, немає можливості бачити квітку та її красу у цвітінні, ти весь час думаєш про те як вона зів'яне і вже зараз не чуєш її аромат.
Аромат, тут і зараз і наші емоції коли ми бачимо саму чудову квітку і є наше життя. Це безліч емоційних спалахів та переживань, це стрічка подій, коли все тече і змінюється і ти учасник цього, а не контролер чи охоронець.

Нешкідливі поради.

Не хочеться виглядати занудою і починати писати про здоровий спосіб життя, типа рух - це життя та таке інше. Ми все це чуємо, частіше погоджуємося, але мало хто дійсно змінює звичний спосіб життя і починає дбати про себе. Так, саме дбати, а не виявляти волю та тиск на себе.
Зараз, коли ми живемо у стані затяжного стресу, тиск працює не особливо і короткостроково.
Як же дбати чи вірніше як навчитися дбати про себе?

Для початку слідкуйте за тим
як ви живете. Наприклад як ви легко і просто дбаєте про дітей, онуків, батьків та друзів. Ви з легкістю біжите на інший кінець міста, щоб посидіти з подругою чи другом, кому зараз сумно чи важко. Але при цьому себе весь час ми засуваємо на другий, третій, десятий план, у нас немає часу на себе. Загалом, ми не говоримо з собою і не цікавимося собою. Ми роками не йдемо до потрібного лікаря, відкладаємо похід на танці, або малювання і часто взагалі не питаємо себе про те, щоби нам доставило радість, натхнення чи дало заряд бадьорості. Хтось давно хоче плавати, але чекає потрібного графіка, а хтось мріє почати займатися тенісом. Мрії, бажання та завжди буфер часу.
Час іде, розчарування та невдоволення зростає. Здається, що ти в'юн в ополонці, якій рятує когось, чи рятується сам, а ось зайнятися собою і допомогти собі немає часу.

Варто почати з малого, можливо шлях у басейн або на танцмайданчик це серйозний стрибок, тоді можна спробувати дозволити собі ввечері 30-60 хвилин для себе, наприклад, в ароматній ванні або просто погуляти під приємну музику. Можна зробити це подарунком собі, можливість насолодитися чимось тим, що останнім часом відкладав. Ми мало читаємо, не дивимося цікаві фільми, рідко спілкується, нам не вистачає часу на прогулянки, але ми витрачаємо багато часу на зависання в телефонах та інших гаджетах. Стрічка новин поглинає нас і забирає у нас бажання, віру, мрії і як наслідок можливості.

Вже точно пора, пам'ятати себе і подбати про себе, щоб приділити собі трохи часу, залишаючись тут і зараз і роблячи те, що хочеться.

Нотатки на серветці.

У мене мало виходить бути в моменті, теперішньому. Думки захоплюють і забирають, здається, що я нічого не встигаю і весь час щось втрачаю. Що не так?

Для мене в цьому питанні вже є позитивним, що це питання взагалі виникає. Дуже багато хто не буває в моменті, тут і зараз. Вони навіть не замислюються про це і не бачать, як працюють їхній розум, хитаючи їх на гойдалках між минулим і майбутнім. У минулому йде аналіз і пошук помилок чи навпаки моментів щастя, щоб порівняти з реальністю, у майбутньому переважно заклопотаність і тривожність, щоб усе вийшло як хочеться чи чогось не сталося. І там, і там є тривога, страждання, занепокоєння, занепокоєння і немає присутності в тому, що є. Немає погляду на світ навколо, немає смаку їжі яку зараз їм, часто немає навіть розуміння відчуття - мені зараз комфортно чи ні.
Є бігова доріжка розуму зі спалахами подій або варіантами подій.

Тому питання про те, що я мало буваю в моменті, говорить мені про те, що ви вже знаєте, що це таке. А ще маєте смак цього, розумієте різницю та хочете цьому вчитися далі.
Так, саме вчитись, оскільки це навичка. Можна сміливо сказати, що це різний спосіб життя. Можна й далі метушитися в умі, хитаючись дуже активно в минулому і майбутньому, не проживаючи сьогодення, або вчитися час від часу повертати себе тут і зараз, фокусуючи себе на моменті. Фокусуючи - означає, що я бачу, що відчуваю, які емоції зараз у мене, який фізичний стан. Саме тут і зараз і минає моє життя, бо я є.
І так, це виходить дуже по-різному і часто минуле чи майбутнє знову забирає вихором, але пам'ятаючи себе, можна й надалі тренуватися і змінювати свій спосіб життя. Навіщо? Напевно важко переконати в чомусь, якщо не знаєш смаку та різниці, але можу сказати, що це береже величезну кількість енергії. Енергії, яка не витрачається на страхи, розчарування та страждання, а виливається відразу в дії, коли настає цей момент для дії.

Нешкідливі поради.

Я відкриваю паперову книгу на тумбочки біля ліжка і поринаю в читання.
Ви знали, що читання книг - це буквально терапія та діагностика одночасно. Якщо ви можете взяти книжку і читати її не відриваючись і бути захопленим цим процесом хоча б 15-20 хвилин, це вже дуже багато. Багато тому, що це означає, що ви можете перемикатися, утримати увагу, не випадати в думки про минуле чи майбутнє і залишатися тут і зараз. У наш час тотального стресу та тривоги - це не мало і можна сказати з упевненістю, що якщо ви читаєте книги, забуваючи про все навколо, фокусуючись на змісті, ваша нервова система досить благополучна.
Якщо ж все з точністю навпаки, а саме, ви не можете утримувати увагу на читаному, ваші думки постійно відводять вас від книжки в якісь забуті справи, або просто роздуми, ви точно випадаєте з моменту і це говорити про розсіяну увагу, тривожність, можливо про наслідки тривалого стресу.

Читання - це терапія, тому що читаючи, ми вимикаємо себе зі стрічки новин, тривожних думок і можемо отримувати задоволення від сюжету, мови автора або описаних подій. Читання книг так необхідно повернути зараз у життя кожного, щоб мати свій світ задоволення та усамітнення. З одного боку ти залишишся наодинці, а з іншого ти ніколи не один, маючи такого оповідача.

Якщо закинули читання, поверніть його хоча б перед сном. Відкладіть телефон за годину до сну та візьміть до рук книжку. Спробуйте, це буде не тільки цікаво та захопливо , але й корисно для сну.

З розмов між справою...

- А ви взагалі слухаєте новини чи читаєте якісь прогнози щодо війни?
- Так, час від часу
- І як ви це перетравлюєте? Тому що я якщо почитаю, то вже не сплю. В уяві малюються картини одна страшніша за іншу, випадаєш з життя, буває прям на дні.
- Я це розумію, я теж лякаюся. Так, це страх за майбутнє і страх перед невідомістю, яка для нас дедалі незрозуміліша. Не було такого досвіду і немає можливості притягнути минулі знання та досвід пережитого. Страшно за себе, не впоратися, за близьких і таке інше. На страху виникає тривожність і далі просто опиняєшся в кімнаті жахів.
– Що робити? Як рятуватися?
- Мені здається, що розум розвертає картинки тривожного і лячного майбутнього саме тому, що ми не готові проживати сьогодення і хочемо врятуватися відразу наперед, не переживаючи те, що є зараз. Страх це просто страх, спричинений тривожними новинами чи невідомістю. Страх і тривога завжди поряд. Але тут і зараз насправді майже нічого немає з того, що малює наш розум. Тому я практикую техніку повернення себе в цей момент. Що я бачу, що чую, що відбувається у моєму тілі, що я відчуваю фізично саме зараз. Плюс до цього техніки дихання та медитації. Це працюють для мене та дуже для багатьох.

Нотатки на серветці.

Я помітила, що я дуже не терпляча до людей і навпаки, маю дуже великі очікування – як усі мають бути толерантними до мене.
Звідки це у мені чи зі мною? І чи взагалі це нормально?

Напевно – якщо ми перестанемо себе підозрювати у ненормальності, одразу стане легше, як мінімум, у половину.
А щодо терпіння чи толерантності до іншого, то тут дуже хочеться не переплутати саме толерантність і здатність розуміти й приймати іншого з жертовністю. Терпіння - це не про те, щоби приносити себе і своє життя в жертву, це про інше. Терпіння найчастіше це про вміння жити тут і зараз, розуміючи, що не все трапляється , що хотілося. Але це не привід зводити себе з розуму і не привід засмучуватися. Щоб виросла пшениця потрібен час і щоб дозріло яблуко теж, не все трапляється в житті моментально, дещо точно чекає свого часу.

Хто винний?

Дуже популярне питання як у бізнесі, так і на консультаціях.
У бізнесі колись щось пішло не так, люди не особливо готові довго слухати пояснення і вдаватися в деталі й часто грішать тим, що ставлять одне питання - так, так і хто винен? І створюється відчуття, що як шо ми зараз знайдемо цього винного, то точно рятуємось або набудемо бажаного результату. Насправді - це просто перемикання уваги з невдоволення та розчарування, яке відчуваєш зараз, на пошук винного. Переживати невдачі болісно, ​​а ось шукати винного це вже детектив чи як мінімум пригода.

Якщо повернутися в особисті випадки, то тут теж, щоб не трапилося, хочеться відразу зрозуміти – хто ж винен?! У більшості випадків батьки, вчителі, колеги та начальство, далі звичайно він чи вона, потім діти, сусіди та далі за списком.
Але особливо талановиті звинувачують у всьому себе, щоб не трапилося – вони одразу беруть все на себе і мужньо страждають невдоволенням собою на ґрунті вини. Вони погані й не відповідають нікому і нічому, причому про це частіше ніхто не говорив, вони просто так вирішили самостійно.

У першому випадку звинувачення інших людей перемикати увагу з переживання і не бажання шукати вихід на пошук крайнього і винного в одному флаконі. У другому випадку-визнання провини у всьому, ми тікаємо від власних страхів бути засудженим та звинуваченими іншими. Ми так побоюємося за своє обличчя, що готові самі розіп'яли себе демонстративно, аби тільки не чекати засудження кимось іншим.
Чи так це важливо, хто винен, якщо ми не говоримо про злочин та порушення закону. Частіше взагалі неважливо, бо все вже сталося. І набагато важливіше, що відбувається зараз, або що необхідно зробити зараз, ніж те, що було. Але... справжнє мало цікаво, там немає страждань і драм, а от у минулому завжди є і вина, і біль, і жаль.

Нотатки на серветці.

Як допомогти іншій, близькій тобі людині, коли їй погано?
Останнім часом найчастіший запит на консультаціях, причому частіше він надходить саме від жінок. Вони запитують про те, як правильно чи коректно, чи ще якось, допомогу чоловікові, дитині, брату чи подрузі, якщо вони перебувають у якійсь складній ситуації та допомоги не просять.
Ось тут я наголошую, що вони допомоги не запитують. Тому що всім зрозуміло, що якщо до тебе звернулися по допомогу, ти відгукуєшся. А якщо немає запиту, а ти бачиш і чуєш, що потрібна допомога?

Найчастіше ми що робимо, беремо себе і несемося рятувати ситуацію, вирішуючи її від імені близької вам людини. Можливо правильно, а може й ні, ми беремо відповідальність на себе та приймаємо рішення ми.
Немає однозначної відповіді на питання – як правильно допомагати? Ситуації можуть бути різні, і я не зможу перебрати тут усі варіанти. Але точно знаю, що турбота не означає любов, а в таких ситуаціях любов і співчуття, вміння слухати й чути часто дуже важливі. Коли комусь із близьких потрібна допомога, варто сказати йому про те, що він вам дорогий і що ви поряд і що ви готові допомагати чи підтримати. І так, ми часто не знаємо, як це зробити й про це теж можна сказати. Безпорадність - це тимчасовий стан, який переживаємо всі ми час від часу і це тільки відлив, перед припливом, коли виникне розуміння - куди йти далі й що треба робити.

☕️Зі спостережень

Ми готові йти або їхати за смачною кавою до улюбленого кафе в інший район міста. А ось коли нам треба встати та шукати нову роботу чи нові стосунки, ми продовжуємо нічого не робити.
Що ж це лінь чи прокрастинація?
Ні, це страх перед невдачею. Ми зацікавлені у значних речах і боїмося, що нам не вдасться потрапити точно у 10, якщо ми почнемо щось змінювати. Тому ми не виходимо і не робимо, відкладаючи життя та переховуючи незадоволеність собою та певними обставинами.

❤️☕️Люблю вдалі дзеркала, наприклад у ліфті готелю або десь у холі якогось бізнесу центру.
Вдале дзеркало – це чудовий настрій мінімум на годину та максимум на день.

Люди також дзеркала для кожного з нас. Згадайте як нам хочеться іти або як ми одразу посміхаємось у зустрічі коли ми зустрічаємося з людиною що відбиває нас приємним світлом та каже компліменти. Хтось у цьому майстер, а хто не дуже, але це не так важливо. Набагато важливіше, що самовідчуття змінюється.

Мені можуть заперечити, а як самооцінка і залежність від думки іншого?! Вони нікуди не подіються і я зараз просто про дзеркала. Як ми любимо красиві та вдалі дзеркала та думаю інші теж. Тому яким дзеркалом бути сьогодні вам, кожен вирішать сам, коли відкриває рота і починає щось говорити іншому.

Про те як є і як має бути.  
Тема про дітей та батьків незалежно від віку.

На консультацію приходять дорослі люди й вони скаржаться на своїх батьків яки читають нотації та роблять зауваження на кожному кроку. 
Вже дорослі хлопчики та дівчата весь час відчувають себе якимось не такими, бо вони не виправдовують очікування батьків. Ким, бо вони не стали і як би гарно не жили, весь час знаходиться щось не таке, чи не те.

Але всі ми маємо розуміти що справа не в нас і все це незадоволення тільки формально має відношення до нас. Взагалі батьки проживаючи своє життя мають цю суміш незадоволення життям всередині себе. Це завжди трохи отруює їх погляд на нас та відчуття від вашого життя. Вони мають таки криві окуляри  й все так бачать через сум втрачених очікувань, можливостей та сподівань. 

Але не тільки це важливо, розуміти своїх батьків і не дуже перейматися образами на них. Це важливо, тому що ми можемо робити ті ж самі помилки зі своїми дітьми, вважаючи що вони не такі як треба і вони мають йти шляхом який ми обирали. 

Коли ми маємо можливість відірвати від звичного, та подивитися на відносини з батьками та дітьми трохи збоку та по новому, то можемо побачити новий ракурс. 

Моменти

У розмові зі знайомою я раптом відчула себе бракованим психологом. Я дозволила собі поскаржитися на якісь моменти життя, а саме безсонні ночі від постійних атак та тривог. І відразу обсмикнула себе сама, мовляв, не повинна бути такою, я ж професіонал.

На цьому моменті переді мною промайнуло все моє життя та його не ідеальність. Спочатку я була не ідеальною дочкою, може й не була, але так почувала себе. Коли мені весь час треба було вчитися тільки на відмінно і чомусь ніколи не ганьбити батьків. І я їх не ганьбила і була майже ідеальна, але подекуди до мене таки були зауваження. Ну а потім я повинна була виконати якісь сподівання рідних і близьких на вибір чоловіка і звичайно ж по створенню сім’ї і ось тут я не виправдала нічиї надії та очікування, хоча я цього не планувала і знову таки була не ідеальною.
Ну а далі за списком, звичайно ж, не стала ідеальною дружиною, а потім і мамою і далі ніколи не була ідеальним працівником і потім керівником.

І можна до цього списку додавати та додавати приводи та теми моєї не ідеальності.
Але ... можна ж все-таки посміхнутися з приводу всього цього, взяти ганчірку і стерти з дошки нариси й орієнтири як має бути та що нібито від мене чекають. Забути слова - треба та орієнтир на краще, видихнути й просто жити своє життя. І воно справді може бути не ідеальне, але точно своє і справжнє.

Про радість жити

Виявляється – це досить складно. Ну ось так підвестися з ранку і без приводу радіти життю. Ну зрозуміло, коли купив те, що давно хотів або виявилося, що ти здоровий і немає ніякого страшного діагнозу у тебе, або коли отримав приємну очікувану звістку. Це все так, але не просто так ідучи вулицею або сидячи біля вікна, це дивно.
При цьому водночас страждати можна завжди й біля вікна і тільки прокинувшись і не маючи фактичного приводу, а шукаючи його в минулому чи майбутньому. Жити в стражданні чи пошуку його - це нормально, а жити в радості дивно чи не звично.
Ви помічали це?

🍁Колись дуже давно, мені здавалося, що весь світ це казкове королівство, наповнене щастям та радістю. Можливо, я просто заблукала і ніяк не знайду вхід до цього королівства. Я блукала і блукала і куди б я не потрапляла, зустрічала смуток, невдоволення, розчарування, біль, страждання та прикрості. Але я точно знала, що це чарівне королівство десь поряд і воно є.
Но згодом я зрозуміла, що воно не десь, а всередині мене. Це я гуляючи лабіринтами розуму вибирала ходити стежками страждань та невдоволення.
Виявляється, не відпускати страждання, шукати невдоволення простіше, звичніше, ніж знайти радість у своєму звичному житті.
І вже потім день за днем, прокидаючись, я все частіше й частіше почала обирати себе і бачити щастя, радість, любов та добробут у своєму звичайному житті.

Немає ніякого завтра і казкового королівства десь, є я і тут і зараз моє життя вже щастя, і воно вже трапляється.

☕️❤️Чи можна жаліти себе? Обов'язково, навіть потрібно. Але, коли почнете тонути в жалості до себе і відчуєте, що вже майже не дихайте від сліз, варто починати спливати. Розтискайте руки й відпускайте камені образ, розчарувань, очікувань, що не здійснилися, спливайте далі та дихайте.
У саможаленні головне не забороняти собі, а усвідомити що відбувається і що я відчуваю.
Що далі? Якщо жаліти себе якось не допомагає, значить мені вже не сюди, час виходити з цього.

Нотатки на серветці.

«Що за нісенітниця ти сказала!»
«Що ти одягла на себе, виглядаєш абсолютно безглуздо!»
«Те, що ти зробив - це за межею розуміння!»
«Це все неможливо слухати, що ти кажеш!»
І так далі… це просто фрази і це 1% від почутого на консультації, коли хтось розповідає мені про те, як його не розуміють та засуджують близькі йому люди.

Ми такі категоричні в оцінках, що постійно б'ємо посуд і ріжемося осколками. Наші рани не гояться і болять роками.

Навіщо і для чого це роблять із нами чи це робимо ми з іншими? Щоб прикрити свої ж рани та свої ж комплекси. У всієї цієї хвороби є один діагноз - невдоволення собою і як наслідок постійний орієнтир на думку іншого. Інший дає негативну оцінку нам чи нашим вчинкам, і це ранить. І тоді і ми виходимо і шукаємо слабке місце у відповідь і теж завдаємо свого удару, або довго і довго терпимо образу, а потім обов'язково мстимося.

Біль можна пережити і відпустити, а думка іншого - це тільки думка, це не факт і не істина.

Світ взагалі не чорно білий, він навіть не 8-ми або 16 основних кольорів, в ньому стільки всього, що тільки колір або звук не може передати побачене, почуте, пережите.
Емоції та переживання розфарбовують нас щодня, через них ми відчуваємо себе та пізнаємо смак життя.

Сьогодні рано-вранці я стояла у вестибюлі Київського вокзалу і дивилася на обличчя людей. Я не знаю, хто з них живе зараз в Україні й хто просто приїхав на якийсь час і проживає за кордоном. Мені це не було відомо і ніщо не впливало на моє сприйняття, я не шукала причин чи наслідків я просто дивилася на людей.
Я бачила військових і вони були спокійні, зовсім не поспішають з якимось стрижнем всередині. Я бачила масу матерів з дітьми, у напрузі та зібраності одночасно. А ще натовпи підлітків, чимала кількість людей не молодого віку і ніхто зовсім ніхто не виглядав щасливим.
Не було тривоги, поїзди вирушали за розкладом, а я бачила обличчя людей, які переживають так багато, що ніякі слова не можуть описати це. Все це за межами слів, фарб, звуків і навіть за кордоном страхів та болю.
Мені здається ми всі дуже подорослішали й це не про вік, це про внутрішню зрілість, знання себе та всесвіту.

☕️Я біжу дорогою, іноді там є ямки, а іноді вона просто закінчується і не ясно, чи буде продовження і яке. Ця дорога – моє життя. Час від часу я сумую що все так швидко і швидкоплинно, а іноді мені здається що все не приємне що мені явно не подобається тягнеться нескінченно. Ще дорога буває звивистою лісовою стежкою або широкою автострадою, але це ніколи не дає мені підстав думати, що вона не моя. Хоча ні, я лукавлю, були випадки коли я таки згортала ні туди, але ніколи не шкодувала про цей досвід.

Все, що трапляється з нами, все не просто так і все це і є наше життя.

Нотатки на серветці.

Іноді хтось просить прийняти на консультацію своїх близьких, наприклад  дружину або чоловіка, або дитини, іноді друзів. Найчастіше зовнішній мотив дуже позитивний – допомога ближньому, а за ним є ще один привід чи мотив – «налагодить  те, що поламалося». Наприклад дитина стала не слухняною, чоловік не передбачуваним, дружина сумна або ще чогось гірше всі перестали слухати й почали говорити. І те, що вони кажуть нам не дуже подобатися.

Найчастіше, якщо це не пов'язане з реальними травмами та пережитими травматичними подіями, я рекомендую почати з себе. Якщо хтось із близьких став вам не зручний, не комфортний або просто лякає вас своєю поведінкою, варто розібратися що з вами. Як ви жили раніше, як спілкувалися, любили, раділи разом. В історії стосунків, якщо щось ламається і вам це не подобається, зовсім не означає – що з іншим усе погано. Це може означати просто новий етап відносин, коли діти чи партнери у відносинах починають висловлювати накопичене невдоволення та роздратування і це шокує. 

Ми хочемо відкритих і щасливих близьких поруч чи зручних? Ось яке питання варто поставити собі

☀️☕️Як починається мій ранок?

Я прокидаюся і мені затишно з собою або я прокидаюся вже засмученою і незадоволеною людиною?
Я йду у ванну і бачу своє відображення у дзеркалі, я подобаюся собі і я часто усміхаюся до свого відображення? Або ж я завжди не задоволена і мені не подобається те, що я бачу?
А якщо я бачу свої фотографії або дивлюся відео, я завжди засмучуюсь. Всі інші мають кращий вигляд за вас?

Цей невеликий перелік питань показує наше ставлення себе. І не має значення, як нас бачать інші, ми якраз від інших набагато частіше отримуємо позитивні оцінки ніж від себе. Ми завжди стурбовані собою і в цій стурбованості ми не на своєму боці.

А можна спробувати інакше. Прокинутися і відразу повернути себе в тут і зараз, відчути задоволення від того, що можна ще повалятися або від того, що за дверима чутний дитячий сміх. А ще можна встати й піти на пробіжку чи прогулянку осіннім парком, пити каву чи снідати вдихаючи аромат теплої осені. І так можна подивитися на себе в дзеркало у ванній, але не шукати в собі вади, а поставитися до себе по-дружньому і з любов'ю. Побачити - наскільки ж ми гарні й ця краса у кожного своя і народжується вона лише всередині від тепла та любові до себе.

Спостереження із життя.

Крім того, що я консультую я ще час від часу веду тренінги та мої спостереження перемішані. Там є і якісь особисті історії та звичайно випадки з бізнес-середовища. Так ось, що я помітила. Що попри війну та суцільне насильство зовнішнього середовища, включаючи інформаційні потоки, людина не вгамовується з внутрішнім насильством.

Рівень вимог до себе не падає, а наростає. Відчуття, що люди намагається протистояти тиску зовнішніх факторів/ подій, виштовхуючи їх своїм внутрішнім невдоволенням собою.
Невдоволення і терор себе наростає . Наприклад: я товстий, я мало успішний на роботі, я мало вмію, я не такий швидкий, я не займаюся спортом, я поганий батько, я не впораюся, причому з усім. Паралельно з цим, оскільки життя проходить в умовах фізичної небезпеки, зростає очікування від себе все передбачити, не втрачати пильність, не розслаблятися.

А в результаті цього ми маємо панічні атаки та депресії.
І те й інше виникає не тільки під впливом зовнішніх факторів / подій, частіше причина саме у внутрішній напрузі, внаслідок завищених вимог до себе та постійного насильства над собою бути кимось іншим. Жодний організм це не витримає. А далі коли трапляється зрив чи надлом і людина сама не справляється, наприклад із тривожністю, порушенням сну чи панікою, категорично заперечується необхідність допомоги психологів чи лікарів.

Саме час зупинитися, тому що це шлях у нікуди, де можна тільки втратити себе, а не стати кращим чи успішнішим.
Так, саме зупинитися і стати милостивішими до себе, проявити співчуття і перестати душити себе нескінченними вимогами.
Якщо є невдоволення чимось, то варто знати це і розуміти, потоваришувати й розглянути, пережити своє невдоволення, дозволяючи й цьому бути у вашому житті. Якщо є заздрість і конкуренція, порівняння з іншими, то прийняти це й розуміти, - ця сторона чи цей факт викликають мою заздрість. Не варто хворіти на невдоволення, порівняння, заздрість і вимогу до себе, варто проживати їх і переживати, просто як частину життя. Немає ідеальності, не варто боротися із собою за це.

Боротьба за нормальність.

Останнім часом спостерігаючи за тими, кого зустрічаю, консультую або за тими, хто живе або працює поруч, розумію, що окрім війни всі ведуть дуже дивний і нерівний бій за свою нормальність і ідеальність.

Нормальність у стані війни та постійного стресу, коли є недосипання, втома та стрес. Це виглядає як постійне повторення якоїсь манти - "я в порядку, я добре і з усім справляюся", а далі приклади як ми весело проводимо час або не реагуємо на тривоги або незважаючи на них живемо просто чудово. Ось десь хтось, він панікує, а я ось ні.

Спостерігаючи все це в динаміці, можу точно сказати, що боротися за стан нормальності точно не варто. Усі вже й так перемогли. Усі хто живе в Україні – це люди, які нормально справляються з життям у ненормальних обставинах. Ми живемо у ненормальних обставинах. Війна – це ненормально. Всі хто живе за кордоном теж мають масу викликів і необхідність багато починати з нуля. Тому немає сенсу, боротися і доводити це собі та оточенню.
Є сенс поговорити із собою чесно та допомогти собі тим, що можливо. Наприклад, нормалізувати сон якщо він порушений, або піти до лікаря і поговорити про те, що погіршилася пам'ять і концентрація уваги, що став гіршим зір або йде набір ваги. Все це симптоми тривалого стресу та їх безліч.
Не варто боротися за нормальність чи ідеальність, не треба справлятися з усім і завжди, а от піклуватися про себе точно варто.
Ми всі так потребуємо уваги саме до себе.❤️

Немає ніякого вчора і завтра теж немає, ти просто канатоходець котрий тримає баланс тут десь у якійсь точці нуль. І нуль це не погано, це просто координата, якесь заземлення, коли ти розумієш де ти і як ти.

Щоранку ти розплющуєш очі й уявляєш себе у теперішньому часі, бачиш себе в дзеркалі ванни, або бачиш картинки природи за вікном, все це твоє життя теперішнього моменту. А паралельно з цим є досить велика активність твого розуму, який «думає». Розбіг подій та припущень нагадує шпагат лише без кінця. Немає країв у втечі в минуле і жалю, але при цьому зовсім немає обмежень і втечі в майбутнє. Там теж все може бути дуже по-різному, від райдужних перспектив до абсолютного пекла.

Але зараз, я є зараз, я тільки канатоходець, я тут і зараз і всі мої думки та почуття у цьому моменті. Я бачу тільки те, що бачу і відчуваю своє тіло, я фокусуюсь на теперішньому. Роблю вдих, вдихаючи новий день і видихаючи, видихаючи тривоги та занепокоєння.
Я йду канатом життя, я тримаю рівновагу - я тримаюся за себе і дихаю. Вдих, видих, вдих, видих… я є❤️

☕️Про щастя

Моє щастя сьогоднішнього ранку – це ніч без тривог, круасани з малиновим варенням та ароматна кава. Тут і зараз це неймовірно смачно, коли за вікном 1 вересня, тобі не треба до школи й навіть дітям твоїм уже не треба до школи, у тебе свіжий ранок, теплий круасан та кава з кардамоном.

Дуже просто, можуть заперечити багато хто і причому тут щастя, якщо йдеться про банальне задоволення. Щастя - це щось інше, велике і далеке, чи знову ж таки далеке, бо вже було.

Але ні, щастя воно різне і тут і зараз кожен може відчувати щастя та радість від простих речей, коли життя відбувається. Можна бути щасливим, тому що виспався, тому що вранці поруч з тобою той хто дорогий, бо біжиш на пробіжку вже осіннім парком або, бо їдеш на роботу і комусь точно дуже потрібен зараз.

Щастя - це коли можна не відкладати життя і насолоджуватися, пити та вдихати його щохвилини, не плутаючи моменти радості та задоволення з бажаннями та мріями. Можна бути щасливим вже зараз, при цьому мати мрії та бажання. Нема потреби затьмарювати своє справжнє відкладаючи життя на потім, встановлюючи нові та нові планки для щасливого життя. Можна й те, й інше, не обираючи. Бути щасливим та знати про свої бажання.

Нотатки на серветці
Було розлучення, пройшло більше ніж 6 міс, не минає біль, немає сил жити, нічого не хочеться. Що мені робити?

Зараз немає ще того, хто може щось робити. Його просто нема. Він загубився десь у стражданнях про минуле, якого вже немає і в стразах за майбутнє, якого ще немає.
Там, де ви зараз темно, немає доступу світла і повітря, там не видно шляху і тому неможливо бачити й розуміти, що робити.

Але найголовніше – у всьому цьому немає вас. Вас накриває потік думок і відносить у різні боки. Ви думаєте, що все, про що ви думаєте і є ваша реальність, ви не розрізняєте думки та справжнє те, що є тут і зараз насправді. Здається, що життя – страждання. І в цей самий момент, дуже важко припустити, що за період 6 місяців це вже стало звичкою, притягувати страждання і вибирати біль, щоб не жити.
Чому? Тому що жити у невідомому страшно. Раніше було все більш-менш зрозуміло, якісь стосунки, якийсь стабільний побут і таке інше, а тепер усе не відомо. І ось щоб уникнути переживання зустрічі з цією найнезрозумілішою невідомою, людина лякає себе їм ще більше - додумуючи страхи й повертається в страждання. Страждати - це звично і зрозуміло, нехай погано, але там все зрозуміло.
Ось така історія взаємовідносин із собою народжується від не любові до себе, невдоволення собою і від постійного насильства над собою. Люди зустрічаються та розходяться, обов'язково роблять помилки та ніхто не ідеальний. Але вимога до себе нескінченна, вимога відповідати, передбачати, передбачати й таке інше. Навіть зараз, коли відносини вже закінчилися і відбулося розлучення теж є вимога - 100% знати що робити та виглядати й справлятися з усім якось інакше.

Допомагають ці вимоги до себе, це постійне домагання себе та невдоволення? Якщо чесно, то ні.
То чому ж спочатку просто не відчепитися від себе, видихнути хоч трохи та почати відпускати минуле. І так, я знаю, що це не просто і так це шлях. Але це є точно шлях до себе справжнього у тут та зараз.
Дайте собі шанс, будьте трішки добрішими до себе.

☕️❤️Про кохання.
Вона у всьому, у поглядах, у шелесті листя, ароматі квітів, у запаху кави й звичайно в обіймах.

Коли тихого ранку ти сидиш за чашкою кави в кафе і просто дивишся і слухаєш. Ось військові хлопці вискочили з авто і на ґаноку просять каву в дорогу і як усі офіціанти разом побігли робити їм каву і не переставали посміхатися, проводжаючи їх. А ось дві подружки зустрілися після довгого розлучення і як вони обіймаються і триматися один за одним поглядами. А ось ще, пара гуляє з собакою і це картинка в якій хочеться зупинити мить - серпень, ранок, тиша та їх троє на алеї де в зеленій траві вже лежать перше опале листя.

Кохання воно скрізь, якщо бачити й чути, якщо дозволяти собі любити, якщо відпускати образи та непорозуміння, якщо перевертати сторінки минулого і жити тут і зараз.
Алілуя любові🙏

Десь, колись і з якихось причин стався глобальний збій у програмі людства. Цей збій призвів до спотворення розуміння та прийняття життя. Гасла, книги, фільми та взагалі крилаті фрази про те, що життя це біль, боротьба та труднощі стала нашою вірою. І звичайно, як наслідок цього обіцянка Раю після Життя.

Чому життя це чорна смуга, чому воно має бути важким і повним болю і мук? Вже ніхто особливо не замислюється, ми живемо у цих заданих координатах. Навіть дітей ми теж виховуємо так само, розповідаючи їм, що ось зараз у дитинстві вам ще легко, а далі у дорослому житті все буде набагато складніше.
Ми повторюємо думки якихось великих людей, підтасовуючи їх під свої висновки й всі ці висновки зводяться до одного - життя це одна суцільна смуга перешкод та жахів, де іноді тобі просто щастить і є моменти щастя та радості. А ще життя це боротьба і звичайно якщо більшість так думає, то і війни це логічна частина життя. 

Але ж це не так! Людина в'язень установок, обумовленості та чужих знань. Життя воно дане для радості, щастя і любові, життя - це неймовірна пригода, якою обдарована людина. Немає жодної людської місії на землі – страждати, це придумано, щоб не жити. А в житті все простіше, там чи ти живеш і проживаєш усе, що є, чи нескінченно уникаєш своє життя і свої можливості, виправдовуючи це чужими знаннями та застарілими догмами. У житті немає білого та чорного, там є все, всі фарби та всі переживання. І коли трапляється біль і страх, він саме трапляється і переживається, а далі трапляється ще щось, наприклад кохання. Життя це бурхлива річка, а не тиха заплава зі зрозумілими й вже знайомими фразами, звичками, відмовками.

☕️❤️Дякую всім за приємні слова.
І якщо є запитання, теми чи побажання, пишіть, я буду відповідати.

❤️Нотатки на серветці.
Досить часто чую на консультаціях фразу, що ось, мовляв, мені було дуже добре, а тепер сталося горе чи неприємність. Не дарма говорили мені в дитинстві не смійся увечері, вранці будеш плакати.
Ви чули цей вислів, у тому чи іншому формулюванні? Напевно, так.
Так ось, що цікаво, що завдяки цій нехитрій фразі ми були щеплені - страхом радості. Це як опік, коли він зажив, але пам'ять болю залишися і ми інстинктивно обсмикуємо себе. По суті, уникаючи болю та переживань, ми не дозволяємо собі радість та щастя весь час притримуючи себе.
Але світ, він не ворожий, а навпаки щедрий на любов та уроки. І якщо з нами час від часу трапляється лихо, переживання та неприємності, то вони не є наслідком попереднього щастя чи радості, вони наш контекст. Контекст для того, щоб цінувати радість, щастя, здоров'я, кохання та жити ще красивіше. Біль і втрати, страхи та хвороби можуть змінювати нас даруючи новий і новий смак до життя, навчаючи цінувати  себе і своє життя таке яке є.

❤️☕️Літо увірвалося в наше життя теплом, запахом жасмину та дитячим сміхом на вулиці. Літо завжди як терапія від усього – від холоду та похмурості, від втоми та розчарувань. Літо дає сили та частує смакотою. Цей період для того, щоб дихати і гуляти, щоб шукати хоч найменші паузи для себе, щоб вчитися чути себе і нікуди не тікати від себе. Літо – це про кохання, про солодкий смак фруктів та життя, про неможливість відкладати все, що відкладав раніше. І якщо не зараз, то коли?!

І цього літа я залишаю канал Rose, ставлю його на паузу. 4,5 роки я регулярно наповнювала його своїми статтями, для мене це було важливо і потрібно і ніколи не стояло питання, робити це чи ні. Але зараз мені потрібна пауза, щоб зрозуміти, що я хочу робити далі з матеріалами, чи хочу продовжувати такий формат чи ні.

Канал має величезну бібліотеку за ці роки, тому його можна перечитувати з будь-якого моменту та знаходити свої відповіді. Матеріали на ньому не мають терміну давності, оскільки вони про людину та життя.

Дякую всім за вашу участь, увагу та відгуки! Та, будь ласка, не забувайте, що найцінніше, що є у нас, – це ми. Пізнаючи себе, ми пізнаємо світ і нескінченно вчимося в ньому жити.

За запитами та питаннями мені можна писати на пошту [email protected]

Так само можна писати в директ в Інстаграм
https://www.instagram.com/zadioraviktoriia?igsh=cHIwdm04bjZkcXd4