✙ Передостання інстанція ✙

​​У мене нема наснаги про це говорити, та й сенсу нема — бо що це змінить? — але накрученість тяжкими думами про те, чи добрим буде Трамп і його команда для України, заїбала вкрай. Трамп і його команда вже все давно сказали, і їхні слова далеко не на нашу користь.

Якщо фракція новообраного президента США методично рубала нам поставки озброєння, чинила тиск на уряд, дружньо балакала з Путіним, поширювала антиукраїнські тези, розповідала, що Росію неможливо перемогти, від них годі очікувати щирого співчуття.

Ці люди керуються власними егоїстичними інтересами, і аж ніяк не почуттям законності та справедливості. НІХТО БЛЯТЬ НЕ ЗНАЄ, яким Трамп і його команда будуть для України, а єдине, у чому можна бути впевненими — ці люди точно не будуть підтримувати нас через моральний обов'язок.

Уряд Трампа цілком може продовжити поставки зброї, санкції проти Росії тощо, але не тому, що США — гарант міжнародного порядку, який нам винен, а тому, що допомогти нам може бути ВИГІДНО, і зовсім не обов'язково ця вигода буде двосторонньою.

Незалежно від того, що там вирішить Трамп, найголовніший здобуток цієї війни — незалежність — ми вже відстояли. Чи зможемо ми зберегти цей здобуток і відновити на своїх теренах свободу і справедливість — надалі цілковито залежить від нас.

Так: ми були, є і будемо в цьому самі, бо міжнародна спільнота, як бачите — товариш ненадійний. Ми не можемо дозволити собі сподіватися, ніби хтось та й надасть нам таку потужну підтримку, що Путін вдавиться від злості, а росіяни перехочуть заробляти на наших смертях.

Якщо високоморальний Байден і його партія — стовідсотковий друг усіх принижених і нещасних — вирішили не вести нас до перемоги через певні доктринальні уявлення про міжнародну безпеку та управління конфліктами, то шахрай Трамп і його команда виблядків не зроблять цього тим більше.

Майбутнє не визначене, і ми можемо здобути стратегічну перевагу над Росією через безліч чинників, один з яких — спровокований Трампом міжнародний хаос. Але наша незалежність сьогодні, а також свобода і справедливість у подальшому — в наших руках. Такі справи.

@penultimate_resort

Парадоксально, але чим більш освічене та емансиповане суспільство — тим меншим є його самовідтворення. Ну бо просто в розвинутому світі, сповненому можливостей, виховання дітей стає найменш цікавим заняттям. І ніякі державні програми з підтримки сімей не допоможуть.

Навіть якщо батькам забезпечать усі потреби дітей, щоб не доводилося думати, чим їх годувати чи де взяти грошей на коледж, нових людей ще треба виносити, доглянути й виховати. А це не найбільш приємні заняття.

Найбагатшим країнам світу допомагає імміграція, але і це не панацея. Нові громадяни рано чи пізно стають розумнішими й свідомішими, і внаслідок надлишку мізків також обирають пригоди й самореалізацію, а отже, переповнені дітьми гетто спорожніють.

Виходить, надійних варіантів сталого самовідтворення не так багато. Всього два:

• обмежити доступ до освіти й кар'єри для чоловіків і звести роль жінки до інкубатора й обслуги — тобто, створити умови життя, наближені до найбільш відсталих країн сьогодення, що славляться високою народжуваністю;
• вирощувати дітей в лабораторіях.

До речі, українські демографічні проблеми, якщо все буде добре, частково вирішуватимуться так само, як і західноєвропейські — тобто за рахунок імміграції. Але не з країн так званого Глобального Півдня, а з «братніх» Білорусі, Росії, Грузії та Казахстану. Такі справи 🤡

@penultimate_resort

Заяви про українську ядерку слід читати наступним чином: «якщо ви нам не дасте дозвіл бити по Росії з F-16, ATACMS і Stormshadow, постраждають нахуй усі».

@penultimate_resort

@penultimate_resort

Російська опозиція в екзилі ніяк не второпає одну просту річ: «прекрасна Росія майбутнього» ніколи не відбудеться. Незалежно від наслідків війни ця країна опуститься до стану антиутопії, і гурт інтелігентних страждальців навряд чи зможе навести у ній лад.

Іронія в тому, що людський порядок в Росію можна принести лише на наших штиках, бо ніяке НАТО в це довбане болото не полізе, а любі друзі Іран і КНДР навряд чи будуть жертвувати собою за добробут росіян. Їх чекає страшний і темний час тоталітаризму в злиднях.

Найкращий актив, який би привів російську опозицію до влади, це Україна, її громадянське суспільство та збройні сили. Ніякі одухотворені та надурені співвітчизники не дадуть їм стільки, скільки можемо дати ми.

Але що ж. Кожному — своє, як то кажуть.

@penultimate_resort

Якби останню промову Дональда Трампа з приводу нашої війни виголосив будь-який інший політик, це б однозначно сприйняли як небезпечну українофобію, але чомусь про колишнього американського президента у нас до сих пір говорять в руслі «не все так однозначно».

Рік за роком Трамп плює в наш бік і накачує своїх виборців антиукраїнськими гаслами, ніби його задача — позмагатися у вправності в українофобії з російськими пропагандистами. І тим не менше серед українських інтелектуалів усе ще поширена думка, що все це — хитрий трюк.

Дійсно, республіканські політтехнології ніколи не відрізнялися чистотою методів, і цілком зрозуміло, що Трамп накачує авдиторію своєї партії презирством до України, бо для кращих результатів у змаганнях з демократами потрібно бути протилежністю демократів.

Однак у подібних методів є очевидний мінус: якщо весь час агресивно повторювати всім навколо, що біле — це чорне, рано чи пізно це призведе до того, що висловлювати іншу думку з приводу співвідношення цих кольорів буде небезпечно. І ми чудово знаємо приклади подібних навіювань.

Пропаганда російського режиму так довго повторювала про бажання українців возз'єднатися з братським народом Росії, і про «фашистську хунту», яка не дає їм цього зробити, що цьому повірив сам Путін, який через брехню вбив і покалічив півмільйона власних громадян.

В Республіканській партії США до сих пір не знайшлося нікого, хто міг би публічно виступити проти скаженого курсу нового вождя. Таке враження, що вся партія залякана або підкуплена, і зовсім не проти, що ворогом Америки замість Путіна обрали гаїтян.

@penultimate_resort

Стикався на службі з кількома випадками СЗЧ. Перший раз із новеньким, якого перевели з теплої посади в бойовий підрозділ — утік напередодні першого виходу, після чого кидався гранатами в Києві. Як наслідок, втікача запроторили до психлікарні, але наступного року його вже бачили в поліцейській формі.

Другий раз був з водієм, який запив після похорону побратима. За пару днів протверезів, повернувся й пообіцяв, що більше так не буде. Отримав догану і з тих пір сумлінно крутить баранку та ремонтує корчі.

Третій раз був з бійцем, який утік ще в попередню ротацію під Бахмутом. Він вештався п'яний по Києву в комендантську годину й натрапив на патруль ВСП. Мені доручили повернути його, однак поки я готував екіпаж, ВСПшники відпустили втікача з формулюванням «а нахер він нам тут нужон».

Тобто його протримали пару годин і звільнили під чесне слово, що повернеться до частини в наступний четвер. Не повернувся.

Четвертий раз був геть загадковим. Наказом згори нам вписали у штат людину, яку ніхто не бачив. Ніяких пояснень. Відшукали: боєць ще на початку війни дістав важке поранення, і про нього забули.

Він воював у період, коли формували зведені роти, що відправляли на посилення сухопутних бригад. Боєць пролежав кілька місяців у лікарні й повернувся додому на милицях, а частина загубила його в тоннах паперів.

Після поранення він не міг самостійно ходити чи навіть кермувати машину. Ну й втратив зв'язок з реальністю, сидячи вдома. Збирався судитися з частиною й отримати мільйонні компенсації за втрачене здоров'я.

Переконав його вчинити правильно й надіслати виписку зі шпиталю, за якою світила демобілізація. Інакше — тюрма. Така перспектива змусила його прийти до тями і, врешті, списатись.

Я знаю про випадки, коли бійців з очевидною інвалідністю вперто не списували або просто губили в паперах. Було й таке, що СЗЧшників, які втратили здоров'я, саджали до в'язниці, бо вони відмовлялися повертатись на милицях.

Ще один випадок був із бійцем, який дістав на службі психічний розлад і ловив панічні атаки навіть через дирчання дружньої бронетехніки. А якщо надворі не дай боже розвивався снаряд, падав додолу й починав плакати.

Направлення до психіатра не допомогло — дали пачку заспокійливого та кілька днів звільнення. Невдовзі його перевели на тилову посаду, і подальшу службу він проводив за паперами. Однак у якийсь момент пішов у відпустку й не повернувся, хоч і міг відносно спокійно служити далі в тилу.

В усіх випадках бійці мали геть різні причини для втечі. Хтось втратив здоров'я або з'їхав з ґлузду, хтось віддався в обійми зеленого змія, а хтось просто не захотів ризикувати життям і скористався зв'язками, поки його побратими, як лохи, їбашать.

Наслідки також були різні. Поки один з незрозумілих причин служить у правоохоронних органах замість сидіти в тюрмі за СЗЧ та збройний напад, другий повернуся й відбувся доганою, а третій до кінця війни сидітиме за кордоном, бо втратив на службі сенс життя.

До чого все це. Одним можна лише поспівчувати, хоч вони й вчинили злочин, а іншим хочеться надавати в їбало, бо ніяких поважних причин кидати побратимів у них не було. І я маю на це моральне право, бо служив з кимось із них, і так само ризикував життям.

Сергій Гнезділов вирішив утекти публічно, і я впевнений, що рано чи пізно його притягнуть до відповідальності. Політичне оформлення його вчинку мене не обходить, бо ми всі — лише інструмент у руках суспільства, і не маємо права на активну політичну позицію, відмінну від «смерть ворогам».

І попри все — фізично й ментально цілим не варто іти в СЗЧ. Це лише тягар для підрозділу, втрата репутації і, ймовірно, свободи. Навіть якщо пощастить загубитися й не сісти, колишні колеги можуть не пробачити.

Моралі не буде. Війна несправедлива, а військова служба — і поготів. Якщо Бог існує, то йому, очевидно, плювати на страждання за нашого земного життя. Єдиний висновок, який я маю — треба вистояти. А якщо не виходить — розмовляти й добиватися правди. Інакше у чому сенс?

@penultimate_resort

Росіяни платили одному американському блогеру 100k зелені на тиждень за відосики з ненавистю до України. 100k зелені на тиждень. За відосики з ненавистю до України.

На Венеціанському фестивалі покажуть фільм про російських солдатів на війні в Україні, де підкреслюється, що вони «теж люди». Можна лише уявити, кому й скільки бабла занесли, щоб це стало можливо. У Путіна море грошей, тож ми ще побачимо чимало подібних вибриків.

Російська зовнішньополітична доктрина полягає в тому, що всіх можна або купити, або вгноювати та використати втемну. У них це час від часу виходить — бо на Заході живуть такі самі люди, як і всюди. Поки що в них добре виходить з політичними маргіналами та нерозбірливою богемою.

Особисто я поки вбачаю у цій масованій та щедрій на бакси кампанії те, що росіянам дуже сильно й в найкоротші терміни потрібно відмити свій гнійний образ, бо війна для «другої армії світу» якось не получаєця, а сучасна російська культура скоріше нагадує суміш Гітлера з нужником.

Тобто, справи їхні йдуть кепсько, козирів у рукавах суттєво бракує, — он уже до вигнанців на кшталт КНДР та Ірану на пузі приповзають, а м'ясні штурми замість перемог загадковим чином призводять до знелюднення і без того не найкращого війська.

Не послаблюємо хватку!

@penultimate_resort

Якось в одному вигаданому військовому навчальному закладі військовослужбовців розміщували по 200 штук на одну тісну та пожежонебезпечну казарму. Виходити за її межі було суворо заборонено, і всі двері та ворота про всяк випадок були наглухо зачинені.

Однієї ночі сталося нечуване, і варта не відімкнула визначені евакуаційні ворота під час повітряної тривоги, бо натомість помилково відімкнула інші. Браві здобувачі освіти, звісно ж, подолали перешкоду як ніндзя, але ж були й ті, хто так не зміг — і вони ті ворота виламали.

На ранок начальство провело масове шикування, під час якого суворо наказало ворота більше не виламувати і про всяк випадок перевірило, чи немає в строю когось, не доведи боже, в нестатутній формі одягу. Також було здійснено виховну діяльність щодо неприпустимості вжитку алкоголю.

До чого я це. Чомусь українські військові навчальні заклади під час війни, у якій нас знищують високоточною далекобійною зброєю, досі розглядаються як класичні військові частини, тобто містечка з плацами у центрі, обнесені парканами з замкненими воротами. Щоб муха не пролетіла.

Тому що в старій військовій доктрині, яка досі по замовчуванню «на озброєнні» в України, солдат — це ница й безчесна тварюка, що хоче лише з'їбатися та набухатися, а тому його треба тримати під цілодобовим наглядом і бажано під замком разом з іншими. Оце по-військовому!

Якщо ж прибрати з голови оцю заскорузлу догму про скотиняку-солдата, раптово виявляється, що закладу для освітнього процесу достатньо просто кількох розкиданих по будь-якій території локацій, де можна проводити заняття, спати та зберігати майно.

З таким підходом до справи питання евакуації під час повітряної тривоги стає, гм, дещо простішим. Якщо від будівлі з класами для занять від розташування особового складу — півкілометра, в розташуванні — не 200 чоловік, а лише 20, стає зрозуміло, чому так.

І головне: якого біса військових досі готують до служби з обов'язковими ранковими й вечірніми шикуваннями, якщо на війні ніхто, курва, не шикується? Здається, ці ритуали потрібні лише старшим офіцерам, які від довгого сидіння в тилу забувають інші способи довести свою важливість.

@penultimate_resort

Так у Швеції агітують ЛГБТ-людей вступати до війська. Тобто говорять їм, що свою ідентичність потрібно захищати збройним шляхом — як відомо, Швеція давно побоюється російського нападу, і у 2017 році повернула давно скасовану призовну службу.

Тобто Швеція цінує вмотивованих військових, який би стиль життя вони не мали. А що у нас? А у нас цим займаються окремі бригади, що змогли залучити бодай якісь кошти на пропаганду, що відрізняється від традиційної, де говориться про якийсь абстрактний патріотизм.

В Україні ціла купа суспільних прошарків, які потребують особливої мотивації, бо абстрактним патріотизмом їх не проймати. Добре, що ці прошарки не ворожі до наших потреб оборони, навіть коли самі не рвуться на службу.

Дуже погано, що деякі з них почуваються саме жертвами потреб оборони, оскільки досі вважають армію територією внутрішнього насильства. І не безпідставно: попитайте хоча б жінок, з чим вони постійно стикаються на службі, і як часто вимушені доводити, що не є «окрасами колективів».

Про ЛГБТ-людей взагалі промовчу. Скільки б вмотивованих геїв та лесбійок не пішли на службу, для деяких медійних і галасливих громадян вони все одно лишаються ворогом №1, якого треба випхати в маргінес. А потім дивуємось, чому цей маргінес такий ворожий до всього українського.

Мораль така, що в українців більше немає нікого крім самих українців, і якими б вони не були, їх усіх треба берегти й розглядати як друзів, товаришів, братів і сестер. І тим прапором, який потребує захисту, може стати все, що цінує кожен окремий українець.

@penultimate_resort

Хотіли б ми того чи ні, але в Україні природним чином розвивається диктатура — бо в умовах тотальної війни повзучий авторитаризм є неминучим. На щастя, наше суспільство достатньо сильне для того, щоб ця диктатура лишалась «сирною» — вона ж «демократура» або «диктабланда».

Усі ганебні вибрики влади в таких умовах — цілком симптоматичні для суспільства, що веде війну на смерть. Але це не означає, що так і повинно бути, бо варто заплющити очі — і ми отримаємо щось набагато гірше.

Тому моє політичне гасло сьогодні:

БІЛЬШЕ СИРУ, МЕНШЕ ДИКТАТУРИ!

@penultimate_resort

У зв'язку з постійними інтернет-дискусіями на тему, фашизм у Росії чи комунізм, пропоную наступний тейк: у Росії націонал-більшовизм.

Так, ця ідеологія має прямий зв'язок з усіма трьома тоталітаризмами — фашизмом, нацизмом і сталінізмом.

Як на мене, сьогоднішні російські реалії — втілення вологих снів Едуарда Лімонова. Щоправда, у дещо кошмарному варіанті, як і все, що пробують зробити в цій країні. Самі нацболи при цьому або вбиті, або ув'язнені, або куплені, або у вигнанні.

Політичний режим Росії в 2024 році відповідає нацбольським мріям буквально:

• культ вождя;
• тоталітаризм;
• мілітаризм;
• антизахідництво;
• ультранаціоналізм, за якого «своїм» може стати будь хто, хто падає на коліна перед вождем, говорить і ненавидить російською;
• сталінський марксизм + фашистський корпоратизм;
• вибірковий расизм;
• звірина ненависть до всього українського — за аналогією нацистського антисемітизму.

Так, націонал-більшовизм у політичній компоративістиці ближчий до фашизму, ніж до сталінізму саме завдяки вибору на користь волюнтаризму замість більшовистської покірності. Цей аспект прослідковується і в російському суспільстві, де вождизм спокійно уживається з бунтівництвом.

Такі справи. Але як би ми не характеризували природу російського режиму, він заслуговує якнайшвидшого знищення незалежно від того, вважаємо ми його фашистським, сталінським чи ще якимось.

@penultimate_resort

«Закон про заборону УПЦ МП» — насправді про заборону зв'язків релігійних організацій з державою-агресором. Однак заголовки новин чомусь рясніють саме «забороною УПЦ МП». Ну ок, робити судження по заголовкам — доля невігласів, ми всі це розуміємо.

Але чомусь саме таке судження озвучив батько римський.

@penultimate_resort

Третій День незалежності на війні ⚔️

@penultimate_resort

Таке враження, що Апти Алаудінов — насправді наш, давно завербований агент. Так добре найобує своє керівництво й заманює сотні строковиків у полон — це треба уміти.

Мабуть, йому пообіцяли посаду міністра у вільній Ічкерії. Треба відос із подякою за допомогу записати, чи що.

@penultimate_resort

«Нахрюк»

Згенеровано нейромережею Midjourney

Скільки б не читав аргументи західних пацифістів і противників підтримки України, усе зводиться до кількох демагогічних тез, які не дають жодної відповіді на питання «як звершити цю війну», а натомість переводять стрілки на якісь відсторонені теми.

Ось їхнє бінго:

• Війна почалась через обіцянку НАТО про членство Україні.
• Росія просто побоюється за свою безпеку перед НАТО, що розширює свій вплив на схід.
• Росіянам пообіцяли не розширювати НАТО.
• Українці ніколи не хотіли в НАТО, сучасна соціологія — результат операції впливу ЦРУ.
• Якби Китай почав поставляти зброю Мексиці, США відразу б відреагували агресією. От і Росія реагує.
• Українці скинули законний, легітимний і демократично обраний уряд.
• Росію неможливо перемогти, бо у неї ядерна зброя.
• Україна програє.
• Україна — зона життєвих інтересів Росії.
• Україна та Росія — братські народи.
• Для України буде краще, щоб її громадяни перестали гинути через цю жахливу війну.
• Треба бути реалістами й перестати мріяти про неможливе.
• США не мали втручатися у справи України в 2014.

Що не пацифіст — ті самі тези. Різниця лише в красномовстві. Ніби читали одні й ті самі джерела, які починаються з провини НАТО й закінчуються необхідністю забути про Україну, бо то все зона впливу Росії. Рівно так і послідовно.

Далеко не всі з цих мовників мають якийсь інтерес у підтримці російської пропаганди. Багато хто з них цілком щиро вірять у ці тези, хоча могли б досягти успіху у відстоюванні протилежної точки зору й так само збирати десятки тисяч переглядів у своїх блогах.

Просто чомусь цим пацифістам здається, що бути «against the current thing» — це не лише животворящий інтелектуальний нонконформізм, але й геополітична експертність, яка точно не призведе ні до якої шкоди.

@penultimate_resort