Рогатинська міська територіальна громада

🇺🇦🕯️Сьогодні зустрінемо Героя…

7 лютого Рогатинська громада зустрічає свого захисника – головного сержанта Андрія Макогіна.

ℹ️Воїн, батько, син, побратим. Йому було лише 26…
На третій день повномасштабної війни Андрій Макогін повернувся з-за кордону, щоб стати до лав захисників. Спершу тероборона, потім штурмові бригади, передова і бої на найгарячіших напрямках – Покровському, Донецькому, Запорізькому. Завжди підтримував побратимів, рятував інших, не раз отримував поранення, але продовжував боротьбу.

Але днями тяжке поранення забрало його життя. П’ять днів за «Ареса» боролися у госпіталі медики… Серце, що билося так сильно, зупинилося.

Все, що ми можемо зробити для Андрія та його рідних людей сьогодні – це гідно зустріти і спільною молитвою провести Героя в останню дорогу.

◾ Траурний кортеж із тілом захисника прибуде до Рогатина орієнтовно об 11:00 год. на центральній площі міста відбудеться панахида і прощання.
◾Чин парастасу буде відслужено після прибуття у с.Верхня Липиця, звідки походив воїн.

Станьмо живим коридором на вулицях міста й сіл. Схилімо голови перед пам’яттю Воїна.
Висловлюємо співчуття рідними, друзями та бойовими побратимами Андрія Макогона.
Вічна пам’ять і слава, Український Воїне!

Він залишився у вранішньому сонячному промені, що ніжно торкається обличчя його донечки, у її сміху, у її очах, які дуже схожі на татові. У серцях тих, хто пам’ятатиме.
Герої не вмирають.
Вони живуть у нашій пам’яті, у наших вчинках, у нашій боротьбі.
Висловлюємо найглибші співчуття родині, близьким і побратимам.
Нехай Бог дасть сили пережити це важке випробування.
Світла пам’ять тобі, Андрію…
Спочивай із миром, Герою.

Про зустріч Героя наш сайт повідомить додатково.

🇺🇦🕯️АНДРІЙ МАКОГІН: Життя, сповнене світла

Хіба могли знати у ті холодні дні лютого Степан та Галина Макогони, що, очікуючи звістки про зниклого безвісти брата, вони отримають не менш страшну – про свого сина Андрія?
Він не виходив на зв'язок, знову боротьба за життя. За 26-річного воїна «Ареса» боролися у госпіталі лікарі, боролися побратими, боролися молитвами рідні. Адже вдома так чекала шестирічна донечка Адріана, яка щовечора притискалася до маминих грудей і шепотіла: «Коли повернеться татко?»
Але не все у цьому світі закінчується добрими звістками. Війна жорстока, вона не питає, кого забрати, кого осиротити, чиї мрії розбити. Андрій Степанович Макогін…Тепер це ім’я викарбуване не лише в пам’яті рідних, а й у серці усієї Рогатинської громади.

Зі слів рідних дізнаємося, що наш захисник народився 10 червня 1998 року в мальовничому селі Верхня Липиця. Тут ріс відповідальним і допитливим хлопчиком, який не просто мріяв — вірив у свої мрії. Він завжди поспішав жити, любити, допомагати. Наче знав, що відміряно Небом небагато.
Андрій Макогін навчався у місцевій школі, а згодом хотів здобути європейську освіту. Тож у старших класах часто їздив до Рогатина, щоб з репетитором освоїти польську. Так доля привела нашого земляка до Польщі, де вступив до Вищої школи управління та адміністрування в місті Ополе. Освоював спеціальність «Управління бізнесом».
Там, серед чужих вулиць він зустрів своє кохання — Аллу. Українська душа серед чужини, яка зігріла його серце. Вони були зовсім молодими, але не боялися творити ЖИТТЯ разом. У 20 років Андрій уже знав, що таке справжня відповідальність, адже створив молоду сім’ю.А 15 липня 2018 року світло їхньої любові засяяло ще яскравіше — народилася маленька Адріана. Татова доця, всесвіт, їхнє майбутнє. Сім’я оселилася в тихому селі Нове Місто на Черкащині, сповнена планів, мрій і віри в щасливе завтра.
Та завтра виявилося інакшим…Війна вийшла за межі східних областей і вдарила в серце країни.

Вибір серця
У дні повномасштабного вторгнення, Андрій був у Польщі. Він не міг залишатися осторонь, не міг сидіти, коли на батьківщині били ракети, його земляки йшли на фронт, у ТрО. На третій день перетнув кордон і приїхав додому. Рідні згадують, що спершу записався у тероборону, згодом ніс службу у штурмовій бригаді. Пройшов складний бойовий шлях на Покровському та Донецькому напрямках, де вирішувалася доля всієї країни, там, де мужність мала вищу ціну, ніж життя. А в 2023-му підписав контракт і місцем його боротьби став теж один із найгарячіших відрізків фронту - Запорізький.
Головний сержант Андрій Макогін був не лише воїном, він був справжнім братом для своїх побратимів 6-ї механізованої роти 2-го механізовано батальйону 31-ї ОМБр. Завжди підтримував, завжди прикривав. І неодноразово, ризикуючи собою, рятував інших, був кілька разів поранений, розповідають бойові побратими.
За відвагу та самовідданість отримав нагороду – грамоту від командування свого батальйону до Дня Збройних сил України. Але найбільшою нагородою, яку він носив у серці, – були гордість рідної донечки, віра його батьків, любов дружини.

Зник доньчин всесвіт

Він мав вижити. Обіцяв 12 лютого приїхати додому у відпустку, відвідати Верхню Липицю. Та свого життя не вберіг.
Андрій Макогін не зміг повернутися. Поранення.П’ять днів у реанімаційному відділенні під апаратами… Його серце, що билося так сильно, зупинилося.
Плаче мама…Стискає в руках його дитячі фотографії, де постійно усміхнений хлопчик із яскравими очима мріє про велике майбутнє.
«Вмер ти і все навколо мене»,- плаче дружина, не випускаючи телефон з рук. Тепер там лише старі повідомлення, старі фотографії, голосові. І біль, який не стихне.
…«Де мій татко?» — питає маленька Адріана, але тепер ні мама, ні дідусь, ні бабуся не мають відповіді.
На цій землі більше немає сина, батька, чоловіка, брата, побратима.

🇺🇦🕯Подвиг, закарбований у вічності : у Рогатинському ліцеї №1 відкрили пам’ятні дошки полеглим захисникам

Лютий... Біля портретів захисників розквітли підсніжники. Білі, як чистота їхньої жертви. Тендітні, але незламні, мов їхня воля. Вони пробиваються крізь лід і сніг, перші зустрічають весну, нагадуючи нам про силу життя.
Так і наші воїни. Вони йшли крізь хуртовини болю, крізь найтемнішу ніч, аби відкрити для України шлях до світла. Їх не лякали холод і морок, бо в серцях палав вогонь свободи. Не зупинялися, бо знали: за ними стоїть сонце нового дня.

Сьогодні до Рогатинського ліцею №1 прийшли десятки людей: рідні полеглих, їхні побратими, школярі, педагоги, представники влади й духовенства, щоб вшанувати Героїв-земляків Руслана Содому та Андрія Воркевича.

ℹ️Деталі - https://www.facebook.com/share/p/14xBw682t5/

Отримали подяку від командування 114 бригади тактичної авіації. ЇЇ представники неочікувано завітали на засідання чергової сесії міської ради. Скориставшись нагодою вони подякували міському голові та депутатам за активну громадську позицію та внесок, що наближає нашу перемогу, вручивши подяку. Рогатинська міська рада допомогла бригаді коштами для покращення матеріально-технічного забезпечення.
🙏Вони тримають небо над нами оберігаючи нас.
Ця подяка - заслуга всієї Рогатинської громади – наголосив міський голова Сергій Насалик.
Продовжуємо працювати далі…
Дякуємо нашим захисникам за можливість!💙💛

На Рогатинському ліцеї №1 відкриють пам'ятні дошки двом Героям-землякам

У середу, 5 лютого, відбудеться відкриття інтерактивних меморіальних дощок на честь двох полеглих Героїв з Рогатинської громади.

Пам’ятні знаки освятять на фасаді Рогатинського ліцею №1 у пам'ять про Захисників, які віддали свої життя у російсько-українській війні:
🇺🇦Андрія ВОРКЕВИЧА;
🇺🇦Руслана СОДОМИ.

Церемонія відкриття пам’ятних знаків розпочнеться о 13:00 год.

У середу, 29 січня, відбудеться відкриття інтерактивних меморіальних дощок на честь двох полеглих Героїв з Рогатинської громади.

Пам’ятні знаки освятять на фасаді Рогатинського ліцею Братів Рогатинців у пам'ять про Захисників, які віддали свої життя у російсько-українській війні:

🇺🇦Сергія Олійчука;
🇺🇦Тараса Залипки.

Церемонія відкриття та освячення пам’ятних знаків розпочнеться об 11:00 год.

🔵Перша ювілярка у 2025 році: зі століттям привітали довгожительку Катерину Заставну

Довголіття сприймається не лише як фізична, а й як духовна цінність, що втілюється у мудрості, доброті та натхненні для інших. Вважається, що 70 років – це межа, до якої людина проходить основний шлях свого земного існування. А все, що понад це, є особливим Божим благословенням і нагородою за добрі вчинки, чистоту серця та здатність залишатися людяним навіть у складних обставинах.

Традиційно Рогатинська міська рада вітає з такими почесними ювілеями жителів громади. Учора, 26 січня, у селі Помонята староста округу Оксана Бабич завітала до оселі Катерини Заставної, яка саме цього дня відзначала своє століття.

Оксана Олегівна передала ювілярці щирі вітання та подяку від міського голови Сергія Насалика, побажала міцного здоров’я, домашнього затишку, підтримки близьких та мирного неба.

Зауважимо, що пані Катерина стала першою жителькою громади, яка у 2025 році досягла такого поважного віку.

Із розмови з краянкою дізнаємося, що нелегкою була історія її сторіччя. У 18 років жінка вийшла заміж, але вже у 22 втратила чоловіка. З того часу присвятила себе вихованню доньки Марії, яка народилася у 1943 році. Саме донька стала головною підтримкою для матері у її золоті роки.

Катерина Федорівна хоч і зареєстрована у Добринові, нині мешкає разом із Марією у Помонятах. Її старість багата на рідних людей: у довгожительки троє онуків, а також численні правнуки й праправнуки, які проживають в Івано-Франківську та Калуші.

Попри свій поважний вік, пані Катерина зберегла доброзичливість, тепло та оптимізм, якими щиро ділиться з близькими та гостями. Її життєва історія є справжнім джерелом натхнення для громади, нагадуючи про цінність любові, родинного зв’язку та людяності. А у ці складні для держави часи вона залишається прикладом того, як терпіння, сила духу та віра допомагають долати будь-які випробування.

Культурні ініціативи формують стійкий фундамент для розвитку регіональної ідентичності: ТЕЗИ ФОРУМУ

Клубними закладами громади протягом 2024 року проведено понад 500 заходів, левова частка з яких – благодійні, на підтримку наших Збройних сил. Тож у цей надважкий період війни культура краю продовжує залишатися важливою духовною зброєю, що допомагає об’єднувати громаду, підтримувати військо та зцілювати збентежене українське серце завдяки виключно рідному мистецькому продукту.

Про це йшлося під час Форуму працівників культури нашої громади. Захід відбувся у Рогатинському базовому БК 24 січня за участі фахівців галузі.

Зауважимо, що у 2024 році в громаді функціонувало 70 закладів культури, зокрема: 38 - клубних, 30 – бібліотек, Рогатинський історико-краєзнавчий музей «Опілля», а також Рогатинська дитяча школа мистецтв імені Бориса Кудрика. У клубних закладах діють понад 200 гуртків аматорської творчості. Серед них 26 колективів мають звання «народний», а 2 – «зразковий».

Форум, що проходив у п'ятницю, мав на меті не лише підбити підсумки роботи галузі за рік, а й визначити її стартові кроки на 2025-ий. Водночас - окреслив нові напрямки діяльності, спрямовані на подальший розвиток культури громади.

Основні теми обговорення включали:
•систему підтримки культури як стратегічний напрямок розвитку;
•концепцію «бібліотеки для людей та разом із людьми»;
•плекання молодих талантів Опільського краю.

З доповідями щодо цих питань виступили: начальник відділу культури Ольга Рибій; директор Рогатинського базового будинку культури Наталія Стиславська; директор Рогатинської централізованої бібліотечної системи Ірина Худич; директор Рогатинської школи мистецтв ім. Б. Кудрика Ігор Бичинський.

Щодо роботи Рогатинського історико-краєзнавчого музею «Опілля» у 2024 р, то протягом року у закладі було проведено 153 екскурсії (групові, індивідуальні тощо) та 79 майстер-класів із гончарства для 2 480 осіб. А загалом музейні заходи зібрали аудиторію близько 2,5 тисяч осіб. Крім того, колекція музею поповнилася на 14 експонатів, відповідно протягом звітного періоду у стінах "Опілля" забезпечено зберігання та облік 1 235 предметів.

На завершення форуму секретар Рогатинської міської ради Христина Сорока наголосила:
«Опільська культура продовжує набирати обертів, засіваючи благородні зерна на ниві часу. Адже нові, продуктивні ініціативи галузі формують стійкий фундамент для розвитку регіональної ідентичності, залучення молодих талантів та зміцнення національної самосвідомості».

Молитва до Матері Божої Зарваницької за мир

Акт Злуки 1919 року об'єднав наш народ у єдину державу. Україна отримала шанс посісти своє місце серед вільних країн Європи. Але цій державі не вдалося встояти: вороги роздирали її на полі бою, а внутрішні сутички — зсередини.

З історії знаємо, що єдність рятувала Україну в найстрашніші та найкритичніші моменти. Саме єдність спонукала народ на надзвичайно сміливі вчинки. Тож сьогодні біля чудотворної ікони Матері Божої Зарваницької спільно підносимо молитви до Всевишнього за переможний мир, заступництво для наших воїнів на фронті та за єдність народу, яка переможе зло цього світу.

Тепер КНП «Рогатинський центр первинної медико-санітарної допомоги» прийматиме пацієнтів на більшій площі, адже вчора для відвідувачів відкрили нові додаткові приміщення.

🔴Деталі - https://rmtg.gov.ua/ua/novyny/44/6393

Тишу розривають важкі звуки сирен, що супроводжують кортеж із тілом воїна. Уздовж дороги колони людей стоять на колінах. За домовиною іде горем вбита старенька мама, яка прощається вже з другим своїм сином-захисником на цій площі. Поруч неї - дружина, доньки та родина. Сльози змішуються зі снігом, а серця наповнюються болем – Рогатинська громада зустрічає свого захисника Дмитра Саса з Лучинців.

Трагічна звістка про його смерть сколихнула край 13 січня. Дмитрові було лише 53 роки. Його життя обірвалося несподівано – зранку, під час зборів на роботу. Родина, земляки та друзі втратили людину, яка була прикладом відданості, мужності і доброти.

З початком повномасштабної війни Дмитро не залишився осторонь. Мобілізований до лав Збройних сил України 28 березня 2022 року. У складі військової частини А-7013 він захищав Україну на складному Запорізькому напрямку, в Оріхівському районі. Дмитро Сас обіймав посаду командира відділення з ремонту автомобільної техніки.

Втім, найважчий удар для захисника прийшов не на полі бою. 25 березня 2024 року на Донецькому напрямку трагічно загинув його молодший брат Петро. Ця втрата глибоко вразила Дмитра і підірвала його здоров’я. Попри біль, він продовжував жити, намагаючись підтримувати родину. У квітні 2024 року наш воїн демобілізувався, щоб піклуватися про стареньких батьків. Влаштувався на роботу слюсарем-обхідником у Рогатинській дільниці газового управління, але пережиті події залишили глибокий слід у його серці.

Його земний шлях завершився раптово, залишивши велику порожнечу в душах тих, хто його знав і любив. Громада схиляє голови перед світлою пам’яттю свого земляка – патріота, мужнього воїна, люблячого батька, дідуся і брата.

Висловлюємо щирі співчуття родині. Нехай Господь зцілить Ваші рани і допоможе пережити цю непоправну втрату.

Світла пам’ять нашому захиснику!🕯️🇺🇦

Запрошуємо на фестиваль народної творчості "Різдвяна Розколяда"

Дорога Рогатинська громадо, завершується 2024-ий.
Рік викликів, важливих рішень та спільної боротьби, який приніс нам безліч випробувань. Це був час, коли кожен з нас показав, наскільки сильними ми можемо бути. Водночас він був роком сміливості та єднання у боротьбі за нашу землю та свободу. Пам’ятаймо: немає жодного українця, який не брав би участі в сьогоднішньому іспиті. Кожен з нас – тримає свій пост, на якому повинен здійснювати власну християнську і громадянську місію. Ми підтримували Збройні Сили України, допомагали тим, хто цього потребував, боролися за демократичні цінності, працювали над майбутнім нашого міста, громади і країни.
Тож, перегортаючи сторінку цього року, від імені Рогатинської громади дякую усім, хто сьогодні, а також всі ці нелегкі роки, тримає небо над нами, працює для Перемоги.
З Божою допомогою та з зусиллями ЗСУ входимо у новий 2025-й . Попереду нові виклики, але також і нові можливості.
Нехай же рік, в який ми ступаємо, пройде під знаком миру та добра, буде роком добрих справ та багатим на нові здобутки і приємні події. Бажаю кожному міцного здоров’я, віри в краще майбутнє нашої країни. Зичу кожній сім’ї Рогатинської громади воз’єднання з найдорожчими, здоров’я, витримки та віри. Сьогодні ми думками линемо до наших Захисників, які зустрічають Різдво на передовій, боронячи нашу країну. До всіх, хто сумує через втрату рідних чи близьких, хто страждає від поранень і тих, у кого рідні в полоні чи зникли безвісти.
Об’єднаймо наші молитви за Україну, нехай вони звучать у кожній родині. Нехай 2025-й для всіх нас стане роком позитивних змін, а для України – роком Перемоги та відновлення.

З Новим роком!

З повагою – міський голова Сергій НАСАЛИК.

Гарним подарунком перед Новим роком для працівників та пацієнтів стало відкриття оновленого терапевтичного відділення комунального некомерційного підприємства «Рогатинська центральна районна лікарня». Колектив здійснив мрію та втілив у реальне життя свій задум – створення сучасних умов для лікарів й пацієнтів цього відділення. Від літа тут кипіла робота – тривав капітальний ремонт, закуповувались нові меблі та обладнання. Тож тепер відділення відповідає усім вимогам та нормам, а ще стало значно комфортнішим та затишнішим. Кошти були використано як з обласного бюджету, так і міського.
Заступник голови ОДВА Людмила Сірко подякувала за щоденну клопітку працю. «Адже тільки в єдності нам вдається досягати добрих результатів, зауважила вона. - Саме для того, щоб ми тут, в тиловій області, могли надавати якісні медичні послуги тим категоріям осіб, хто цього найбільше потребує. 8 млн 100 тис. грн використано в цьому проєкті. Тут і державна субвенція, кошти міської громади, власні кошти лікарні. Спільно зроблено великий обсяг робіт».
Зауважимо, що загальна кошторисна вартість ремонту 8,1 млн грн. З них кошти: державного бюджету 4.4 млн грн, міського бюджету – 2.3 млн грн, КНМП «Рогатинська ЦРЛ» - 1.4 млн грн. Ще на 1.5 млн грн лікарні було придбано меблі та обладнання.
Керівник департаменту охорони здоров’я Олександра Бойчук вітаючи колектив зауважила наскільки потрібне кардіологічно-терапевтичне відділення, адже кількість пацієнтів щороку збільшується.
Генеральний директор КНМП «Рогатинська ЦРЛ» Руслан Паньків подякував місцевій владі, а також висловив вдячність керівництву області, міському голові та меценатам, працівникам відділення, будівельникам, всім, хто своєю щоденною кропіткою працею сприяв якісному виконанню будівельних робіт та якнайшвидшому відкриттю оновленого відділення. Як він зауважив відділення є ключовим у закладі. Розгорнуте на 38 ліжкомісць в 14 палатах. З року в рік збільшується кількість пролікованих жителів громади у Рогатинській лікарні. Так за 2021 рік було проліковано 4475 пацієнтів, 2023 – 6924, 2024 – понад 8000. Створення комфортних умов для пацієнтів та працівників забезпечить покращення якості надання медичної допомоги людям. Ниці цей медичний підрозділ відповідає всім вимогам сучасності.
«Право на комфортні умови лікування та медичну допомогу мають усі хворі незалежно від віку та статусу. А терапевтичне відділення уже давно потребувало ремонту. Маємо чітке бачення й депутатського корпусу, представників міської ради, що потрібно і далі працювати над залученням коштів у медичний заклад, який потрібно продовжувати ремонтувати, оснащувати сучасним обладнанням та зацікавлювати працювати тут добрих спеціалістів»,- зазначив міський голова Сергій Насалик.

Ангели з небес звіщають радісну новину – «Христос народився!», а у хату родини Козоріз зі села Городиська Рогатинської громади прийшла сумна звістка – на війні загинув їхній дорогий син, чоловік, батько і брат Микола Козоріз.
43-річний воїн був мобілізований до лав Збройних Сил України 19 серпня 2024 року. Життя захисника обірвалося 21 грудня під час виконання бойового завдання.
Висловлюємо щирі співчуття мамі, дружині, дочці та сестрам полеглого. Низько схиляємо голови перед подвигом Героя.
Поховають захисника 27 грудня в Тернополі, де проживав з сім’єю. Чин похорону розпочнеться об 11.00.год. О 8.00 год. ранку із с. Городиська відправлятиметься автобус, щоб земляки відважного українського воїна могли віддати йому належну шану.
Вічна пам’ять і слава Герою України!

Центр надання адміністративних послуг інформує:
З 26 грудня 2024 року в Центрі надання адміністративних послуг Рогатинської міської ради тимчасово призупиняється прийом заяв на видачу витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, оскільки з 01.01.2025 р. нормативна грошова оцінка не буде дійсною до прийняття нового коефіцієнту індексації відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України.
Про дату відновлення надання цієї адміністративної послуги буде повідомлено додатково.

Втретє, за ці останні перед Різдвом дні, сумна звістка сколихнула Рогатинську громаду. Несподіване горе прийшло у сім’ю Дорошенко із села Заланів. До рідної хати «на щиті» повертається їхній син Василь.
Про таких кажуть – «хлопець, як мур». З фотографій на нас дивиться молодий кремезний чоловік . У 34 роки – за плечима кілька літ військової служби. Василь завжди прагнув прислужитися людям, тому так мало часу присвятив пошукам власного, зокрема сімейного щастя. Щоправда він знаходив втіху в тому, що робив тут і зараз, відчував – він там, де має бути, де найбільше потрібен.
Зі слів родичів дізнаємося, що Василь Дорошенко народився 28 травня 1990 року в с.Заланів. Навчався у місцевій школі. Згодом вивчився на механіка в Рогатинському державному аграрному коледжі. Уперше присягнув на вірність Україні у 2008 році, під час строкової служби в армії. У 2014 –тому , коли заздрісний північний сусід вкотре зазіхнув на нашу свободу, Василь Дорошенко був готовий боронити рідну землю. Він - учасник АТО в складі Першого добровольчого батальйону ім. Кульчицького Національної гвардії України. Пізніше працював на підприємствах краю та за кордоном. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року був мобілізований Рогатинським РТЦК СП в роту охорони. З травня цього ж року сержант Василь Дорошенко служив у 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», був начальником взводу матеріально-технічного забезпечення 1 стрілецького батальйону, виконував бойові завдання на Донеччині. За мужність і відвагу нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та іншими почесними нагородами.
Війна ламає і таких дужих і мужніх чоловіків, як Василь. Від побаченого і пережитого серце воїна не витримало. 22 грудня 2024 року неподалік Слов’янська Краматорського району Донецької області захисник України раптово помер. Звістка про смерть сина, брата, дядька вибила грунт з- під ніг його родини. Радість Різдва затьмарила втрата дорогої людини. Ще за день до трагедії Василь розмовляв з мамою, все випитував, як зустрічатимуть Різдво. Мріяв у скорому часі телефоном приєднатися до родинного святкування. Та йому судилася Свята вечеря вже за столом у Господа. Він так і не зміг виконати, дану мамі, обіцянку – після війни одружитися. Без надійної синівської опори залишилась мама, сестра, племінниця, яку захисник дуже любив і дбав про неї, наче справжній батько.
Завтра, 24 грудня, напередодні Різдва, орієнтовно о 12.00. годині траурний кортеж з тілом Героя прибуде в Рогатин. Просимо громаду достойно зустріти воїна, який віддав своє життя за кожного з нас і молитовно розділити біль згорьованої родини, поспівчувати, утішити, віддати належну шану полеглому.
Вічна пам’ять Герою України!

Сьогодні, у переддень Святвечора, «на щиті» повернувся до рідного дому Василь Войчишин з села Підмихайлівці.
Майже рік - надії, молитви, тривоги…. Сподівання на чудо…Ще 17 січня 2024 року сестра воїна Василя Войчишина із села Підмихайлівці Рогатинської громади отримала сповіщення про те, що її брат зник безвісти. Коли є хоча б маленька надія на те, що твоя рідна людина жива, ти хапаєшся за найменшу волосинку і живеш з цією думкою, віриш, молишся і просиш в Бога, щоб зберіг його…
Василя Войчишина мобілізували до лав Збройних сил України у квітні 2022 року. Був старшим стрільцем – оператором стрілецького відділення. Практично два роки боєць з честю виконував свій військовий обов’язок. Загинув відважний захисник 16 січня 2024 року поблизу населеного пункту Веселе Бахмутського району Донецької області під час танкового і артилерійського обстрілу позицій ворогом.
Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям, бойовим побратимам, всім тим, хто знав та любив мужнього Воїна. Хай Бог дасть сили пережити непоправну втрату. З почуттям глибокої поваги схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя.
Шана полеглому Воїну!

Майже рік невідомості і чекання… Ще 17 січня 2024 року сестра воїна Василя Войчишина із села Підмихайлівці Рогатинської громади отримала сповіщення про те, що її брат зник безвісти. Відтоді любляче сестрине серце жило надією, що Василько повернеться додому. Адже телефонуючи з фронту, він казав: « Я тут роблю для України все, що можу. Ви ж моліться за мене». І вони молилися… Проте у Бога на їхнього Василька були свої плани.
Довгі місяці пошуків…і ось ДНК експертиза підтверджує невтішну новину – Василя Войчишина немає в живих. Промінь надії розсипався на друзки, родина втратила дорогу людину, громада – відважного земляка, Україна – вірного сина. Нарешті, після тривалого болісного очікування, тіло захисника Василя Войчишина їде до отчого дому, щоб назавжди спочити в рідній землі.
Войчишин Василь Стахович народився 7 лютого 1973 року у селі Підмихайлівці. Був наймолодшим сином із п’яти дітей у родині. Навчався у Підмихайлівській загальноосвітній школі. Згодом отримав робітничу професію в Рогатинському ПТУ. Після служби в армії працював трактористом у колгоспі в сусідньому селі Журів, пізніше – в обласній психіатричній лікарні с.Підмихайлівці. Коли не стало батьків, Василь проживав з сім’єю сестри Марії. Став добрим помічником у господарстві, був дуже працьовитим, мав золоті руки.
« Брат був безвідмовним,- згадує сестра. – Любив життя. Часто, навіть з фронту, офірував до церкви в рідному селі і просив про молитву».
Василя Войчишина мобілізували до лав Збройних сил України у квітні 2022 року. Був старшим стрільцем – оператором стрілецького відділення. Практично два роки боєць з честю виконував свій військовий обов’язок. Загинув відважний захисник 16 січня 2024 року поблизу населеного пункту Веселе Бахмутського району Донецької області під час танкового і артилерійського обстрілу позицій ворогом. Він віддав своє життя Україні, а душу - Богові.
Сумним цей Святвечір стане для ще однієї родини з Рогатинської громади. У пантеоні Слави з’явиться ще одне прізвище, а в небесному війську - ще одна відважна українська душа. Висловлюємо щирі співчуття рідним полеглого. Нехай Бог загоїть Ваші рани і допоможе пережити цю втрату.
У ці передріздвяні дні Василь Войчишин «на щиті» вертається до рідного порога.
🇺🇦Зустріч Героя відбудеться в Рогатині 23 грудня об 11.00 год.
Просимо громаду достойно зустріти Героя.
Вічна пам’ять і вічна слава захиснику України!

❗️❗️❗️Змінено час зустрічі Героя

До уваги жителів міста Рогатина і Рогатинської громади!
У зв’язку з непередбачуваними обставинами кортеж з тілом захисника Тараса Гайдея прибуде до рідного міста 21 грудня о 15.00 год.
Просимо усіх небайдужих прийти й вшанувати пам’ять молодого воїна.
Вічна пам’ять захиснику України.

Він був надзвичайно скромним, старанним , відповідальним, чесним і дуже людяним. Мріяв працювати у державній службі, а для цього багато вчився. Бачив себе людиною нового покоління, яка будуватиме Україну. Однак війна змусила переглянути пріоритети. Відклавши кар’єру та особисте життя на потім, Тарас пішов захищати державу. 18 грудня, за два дні до такої жаданої відпустки, серце воїна зупинилося.
Тарас Гайдей з Рогатина залишиться у пам’яті тих, хто знав його, світлою людиною. Вчителі та однокласники захисника згадують, що він відзначався працьовитістю, старанністю, наполегливістю. Мав надзвичайну жагу до знань. Склав ЗНО з історії України на 200 балів. Це відкрило йому шлях до омріяної професії.
З розповідей рідних дізнаємося, що Тарас Гайдей народився 19 серпня 1994 року у м.Зіньків Полтавської області. Початкову освіту отримав у Рогатинському ліцеї №1, загальну середню освіту – у Рогатинській гімназії ім.Володимира Великого. Здобув багато перемог в районних та обласних олімпіадах, проводив наукову роботу в Малій академії наук. Нагороджений золотою медаллю «За високі досягнення в навчанні». Закінчив Львівський національний університет ім.І.Франка і отримав ступінь магістра за спеціальністю «Політологія». Після навчання став приватним підприємцем. Паралельно не припиняв самовдосконалюватись, проходячи різноманітні курси, підвищував рівень освіти у школі демократії у м.Львові. У свої 30-ть Тарас добре знав чого хоче і вперто прямував до своєї мети. І він обов’язково б її досягнув, якби не війна.
5 червня 2024-того Тарас Гайдей був мобілізований до лав Збройних Сил України. Виконував військовий обов’язок у складі першого зенітно-кулеметного відділення, четвертої зенітно-кулеметної роти. Раптова смерть не дозволила захисникові здійснити свої мрії. Він не встиг створити сім’ю, потішити батьків онуками.
Цей передріздвяний грудень відтепер завжди буде овіяний смутком для мами, батька та сестри захисника. Висловлюємо щирі співчуття рідним від втрати дорогої людини. Нехай Бог допоможе Вам пережити це горе.
Траурний кортеж з тілом воїна прибуде в Рогатин у суботу, 21 грудня о 13.00 годині.
На площі Роксолани відбудеться панахида і прощання із захисником.
Просимо усіх небайдужих прийти й вшанувати пам’ять молодого воїна.
У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам'яттю нашого земляка.
Вічна пам’ять захиснику України.

З нагоди відзначення Дня Збройних сил України 5 грудня у Рогатинській громаді відбудуться такі заходи:
▪️ об 11.00 год - поминальна панахида за загиблими українськими захисниками.
📍 Місце проведення - біля стели пам’яті «Воїни світла» на пл.Роксолани у Рогатині.
▪️ об 11.30 год - літературно-мистецький захід «Українське військо - армія нескорених»
📍 Місце проведення - Рогатинська дитяча школа мистецтв імені Бориса Кудрика.

❤️Здача крові для воїнів ЗСУ!
❗️‼️12 грудня на базі КНМП «Рогатинська ЦРЛ» відбудеться День донора.
Адміністрація лікарні просить Вас долучитися до благодійної акції щодо поповнення банку крові для наших військових. Є потреба у всіх групах крові.
Ставайте донорами! Здавайте кров регулярно!
Ваша кров врятує чиєсь життя!
📌При собі мати : паспорт та ідентифікаційний код.
Пам’ятайте 1 донація рятує 3 життя.❤️

Захисника з Рогатинщини нагородили нагрудним знаком "За незламність"

Хрест у терновому вінку... Ця нагорода нагадує дуже складний шлях, який проходять українські воїни у полоні. Сьогодні таку відзнаку тримає у руках наш земляк Микола Камінь зі с.Верхня Липиця.

Захищати Батьківщину чоловік пішов у 2022 році. Служив у складі 110-ої окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Брав участь у важких боях за Авдіївку. Саме там 17 грудня минулого року потрапив у полон. Обмін військовополоненого відбувся 3 січня цього року.

Наказом Головнокомандувача ЗСУ від 25 травня 2024 року №807 нашого захисника відзначено нагрудним знаком "За незламність". Його українському оборонцю було вручено під час сесії міської ради 28 листопада.

Непростий емоційно ранок. Очі людини, яка пройшла пекло. Підтримка і подяка залу за захист. Ми не можемо зневірятися , бо за нас щодня стоять такі незламні Люди України...

3927 доба війни... День Гідності та Свободи. Сьогодні Україна в спогадах повертається у дві доленосні події - Помаранчеву революцію 2004-го та революцію Гідності 2013-го.

21 листопада двадцять років тому. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Україна повстала проти неправди, яка могла відібрати нашу незалежність і волю вибору. Тоді на Майдані Незалежності у Києві вперше у роки молодої України відчувся дух неймовірної єдності народу.

2013-ий. Листопад ... Побиття студентів і мільйона ріка українців, яких знову "збудив" дух Правди і бажання заступитися за Україну.

Кривавий розгін Майдану. Інститутська, Грушевського. Наші загиблі герої Небесної сотні. Війна. Сотні, тисячі добровольців. Світлі імена Героїв, які віддали за Українське завтра своє життя.

Всі ці 20 років нашою країною рухала, неймовірна сила, яка не дає здатися сьогодні. Це – вірність і любов, до рідної землі, до людей, традицій, всього, що об'єднує вислів "своє, українське".
Війна змусила нас переосмислити наше минуле й глибше відчути, усвідомити важливість наших цінностей. Ми знаємо справжню ціну свободи, єдності та боротьби. Поважаємо людські права і цінності. Дбаємо про утвердження державної мови, зміцнення національної ідентичності. Це має для нас сакральне значення, допомагають вистояти.
Сьогодні ми пишемо нову сторінку української історії – вільного, свідомого народу, який є господарем на свої землі. Вся Україна стала полем битви за людську гідність, свободу і незалежність.

Дякую нашим воїнам, які увесь цей час стоять на боці Правди й захищають можливість мати українське майбутнє.
Вшануймо у молитві наших Героїв, які, на жаль, не побачать переможного світанку.

Вічна пам'ять і слава нашим Героям!
Слава Україні!

З повагою - міський голова Сергій Насалик.

🕯🇺🇦Сьогодні Рогатин «на щиті» зустріне молодого Героя

Сьогодні, 13 листопада, наша громада «на щиті» зустріне ще одного молодого Героя.
25-річний воїн Віталій В’юнник воював стрільцем-помічником гранатометника у складі легендарної окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Загинув у важких боях на Донеччині, поблизу н.п. Виїмка Бахмутського району, 11 листопада.

◾️ Траурний кортеж прибуде у Рогатин о 17:00 годині.
На площі Роксолани відбудеться панахида і прощання з захисником.
◾️ Відтак кортеж попрямує до рідної оселі Віталія у Жовчів.
Чин похорону розпочнеться у п'ятницю, 15 листопада, о 12:00 год.

Просимо усіх небайдужих прийти й вшанувати пам’ять молодого воїна, який віддав життя за нашу свободу.
У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам'яттю нашого земляка.

Вічна пам'ять Герою!🕯🇺🇦

25– це так мало, коли говориш про вік. Бо ще не встиг сповна відчути життя, побачити інші країни, розвинути у собі Божі дари таланту, поділитися ним зі світом. Та, на жаль, молодь нашої країни живе у переломні дні, коли у 25 ще не став фахівцем, проте вже бачив страшну біду, пережив апогей стресу і втрату… Коли у 25-ть ти виконав основне призначення і йдеш у Небо, недолюбивши, не відкривши, не змінивши, не створивши… Цьому ж непростому світу залишається тільки твоє Світло. Віталій В’ЮННИК якраз був Світлом України. Сьогодні, запаливши свічку пам’яті про нашого захисника , у Жовчеві не раз згадають його доброю дитиною, яка змалечку постійно прислуговувала при церкві. Мудрим і здібним учнем . А однолітки й друзі в Івано-Франківську відродять у спогадах перші дні повномасштабки, волонтерський хаб і як Віталій старався допомагати для фронту… Втім, найважче буде мамі та рідним, бо цих добрих споминів чисте і чесне серце їхнього Віталіка залишило так багато. З розповіді родини дізнаємося, що Віталій В’юнник народився 12 серпня 1999 року у мальовничому селі Жовчів нашої громади. Закінчив місцеву школу, вступив у Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника. Обрав непростий факультет – комп’ютерні технології. З нього у світ вийшов прекрасний фахівець. Молодий і красивий юнак продовжив будував своє майбутнє: робив перші кроки на професійній дорозі. Заробляв на життя у кількох підприємствах Івано-Франківська, зокрема торговим агентом у Прикарпатському торговому домі. А коли в Україну вдерлася війна – не сидів осторонь, багато волонтерив. Усвідомлював наскільки хлопцям потрібна допомога, бо майже два роки підтримував рідного брата-захисника Тараса. 2 вересня цього року й сам став воїном у лавах Збройних сил. Виконував обов’язки стрільця-помічника гранатометника відомої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». З побратимами «десятки» вирушив у найгарячішу зону війни, на Донеччину. Але, на жаль, після важкого бойового завдання на зв'язок син так і не вийшов. Сьогодні сім’я отримала страшне сповіщення: «11 листопада Віталій В’юнник загинув під час мінометного обстрілу неподалік н.п. Виїмка Бахмутського району на Донеччині». Осипалась ще одна квітуча гілка родоводу, на ній вже не з’являться плоди нової сім’ї В’юнник. Її знищили мінометні залпи війни. Віталій вже не подарує світу мудрих дітей, не знатиме, що таке сімейне щастя, не зробить чимало прогресивних речей для цього світу. Сьогодні, його ім’я – Вічність та щит, для тих, хто прожив цей день у теплому домі. Він – воїн, який вчить нас бути сильнішими, сміливішими, протистояти темряві. Нема у світі слів, які б врятували серце батьків, брата, бабусі, що розбила страшна порожнеча втрати сина, брата й онука. Хай Бог дасть сили знести це горе. Висловлюємо співчуття рідним, близьким та побратимам загиблого захисника. Вічна пам'ять нашому Герою!

Про час прощання з воїном наш сайт повідомить додатково.

Хвилина мовчання... Дві громади у скорботі вшановують ще одного українського Героя - Станіслава Червоняка з Букачівців.
Серце героя перестало битися у військово-медичному клінічному центрі Північного регіону 1 листопада . Воїну було лише 38-м. Мав так багато планів на життя...
Як інформує сайт Букачівської громади, Станіслав Червоняк народився 08.10.1986 року в селищі Букачівці. Закінчив школу, згодом здобув освіту у Войнилівському професійно-технічному училищі. Проходив строкову службу в навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого, більш відомого, як навчальний центр «Десна».
Одружився та виховував 2 прекрасних дітей - Дениса та Анастасію, яких дуже сильно любив.
У перші дні повномасштабної війни хотів бути корисним країні. Намагався вберегти найближчих серцю людей і прагнув стати частиною великої Перемоги. Мобілізований на військову службу 16 березня 2022 року у частину Т 0950 на Закарпатті.
Згодом переведений у військову частину А4030, де виконував обов’язки молодшого сержанта-розвідника, помічника гранатометника 9 розвідувальної групи спеціального призначення, 7 роти, 2 загону спеціального призначення.
Отримав важке поранення, після реабілітації повернувся у свою частину.
На жаль, війна забрала його життя у розквіті сил...
Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття рідним і побратимам мужнього Захисника. Хай Бог дасть сили знести важке випробування втратою.
◾️ Зустріч Героя відбудеться завтра, 9 листопада.
◾️ Орієнтовно об 11:00 год дві громади віддадуть шану воїну на центральній площі у Рогатині. Тут буде відслужено Чин панахиди та відбудеться прощання з Героєм.
Відтак траурний кортеж із тілом Станіслава Червоняка попрямує до рідної домівки.
Звертаємось до жителів Рогатинської громади з проханням - вийти на центральні вулиці міста і сіл, щоб живим коридором гідно зустріти нашого захисника.
Нехай душа померлого знайде спочинок у Царстві Небесному.
Вічна пам’ять!🇺🇦🕯

Неможливо взяти на себе чужий біль. Але можна хоча б тримати людину за руку, щоб вона не була зі своїм болем один на один...

Живемо у час, коли нас раптово покидають зрілі та дуже юні чоловіки. Хтось свій останній бій приймає на передовій, хтось - у лікарняній палаті, бо війна "їсть" серце та страшенно підриває здоров'я захисників. Серед них - Роман Бураков.

Зі слів рідних дізнаємось, що народився Роман 23 травня 1966 року в селі Ворона Коломийського району. Там же закінчив школу та продовжив навчання у Київському технікумі зв'язку.
Свою сім'ю Роман створив у 1989 році, одружився з Галиною. В з села Обельниця збудував дім, виростив синів. Радів первістку Івану, а через 6 років ще одному сину - Степану. Тішився онуками.

Працював на різних підприємствах, серед яких: ДП «Рогатин Водоканал», КП "Рогатинський міський комбінат комунальних підприємств", також за кордоном. З початку повномасштабного вторгнення, у квітні 2022 року, мобілізований до лав ЗСУ. Старший солдат Роман Бураков роки воював у складі екіпажу 65 танкової бригади. Під час бойових дій отримав не одне поранення. У березні цього року за станом здоров'я звільнений з лав ЗСУ. Далі - не одна лікарняна палата.

На жаль, остання операція стала для нього фатальною. 7 листопада 2024 року перестало битися серце доброго сім'янина, відважного воїна, хорошого побратима Романа Буракова з села Обельниця.

Рогатинська міська рада висловлює щире співчуття родині у зв'язку зі смертю близької людини. Жодні слова не можуть загоїти важку рану втрати. Нехай Бог дає Вам сили пережити це горе. А добрий і світлий спомин про покійного залишиться нетлінним у пам’яті найближчих.

◾️ Траурний кортеж рухатиметься до Рогатина з Івано-Франківська сьогодні, 8 листопада.

◾️ Орієнтовно о 14:00 год на площі Роксолани відбудеться панахида і прощання з воїном.
Відтак кортеж попрямує до рідної оселі Романа Буракова в Обельницю.

Звертаємось до жителів Рогатинської громади з проханням - вийти на центральні вулиці міста і сіл, щоб живим коридором гідно зустріти нашого захисника.
У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам'яттю нашого земляка.

Вічна пам'ять воїну Роману Буракову!🇺🇦🕯 Бачити менше

У п'ятницю, 8 листопада, відбудеться відкриття інтерактивних меморіальних дощок двом полеглим Героям з Рогатинської громади.

Їх освятять у с.Липівка в пам'ять про загиблих у російсько-українській війні Захисників:
🇺🇦 Андрія Відоцького;
🇺🇦 Любомира Олійника.

🕰️Відкриття та освячення пам’ятних знаків розпочнеться о 12:00 год.

🇺🇦Завтра, 6 листопада, відбудеться відкриття інтерактивних меморіальних дощок двом полеглим Героям з Рогатинської громади.

У с.Заланів освятять встановлені інтерактивні меморіальні дошки у пам'ять про загиблих у російсько-українській війні Захисників:
🇺🇦Назарія Гладкого;
🇺🇦 Ігоря Мартиняка.

🕰️Відкриття та освячення пам’ятних знаків розпочнеться о 12:00 год.

Колектив з Рогатинської громади взяв участь у фестивалі стрілецької та повстанської пісні

У неділю урочище Розтоки Пасічнянської територіальної громади на Надвірнянщині зібрало десятки небайдужих сердець, щоб популяризувати стрілецьку та повстанську пісню.
Тут відбувся обласний фестиваль імені Софії Галечко.

Мистецько-патріотичний захід був присвячений 110-й річниці легіону Українських січових стрільців та проходив за підтримки обласної державної адміністрації, обласної ради, управління культури, національностей та релігій ОДА, навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття та Пасічнянської територіальної громади. А його учасниками стали 18 вокально-хорових колективи з різних куточків Івано-Франківщини.

Рогатинську громаду на фестивалі представляв народний аматорський вокальний ансамбль «СІЧ» будинку культури с.Липівка (кер.Ю.Стиславський). За участь у мистецькому заході колектив нагороджений грамотою Управління культури, національностей та релігій ОДА і сувеніром.

📎 НАВА «СІЧ» висловлює вдячність міському голові С.Насалику за наданий транспорт для участі у заході.

ℹ️ ДОВІДКОВО: Софія Галечко – українська громадська та військова діячка, яка стала першою жінкою із військовим званням хорунжої СС. Українка мала мужнє серце, бойовий дух, велику любов до рідної землі. Могила славної Софії Галечко знаходиться в урочищі Розтока села Пасічна.

Утвердження Західноукраїнської Народної Республіки, День Гідності та Свободи, День пам’яті жертв голодоморів… Це лише частина дат листопада, які наш народ зберіг у серці й традиційно вшановує в останній місяць осені.

Як відзначатиме їх громада на третьому році повномасштабної війни - формат заходів обговорювали під час чергового засідання оргкомітету 1 листопада.
Деталі: https://rmtg.gov.ua/ua/novyny/44/5986

Важливі у житті – далеко не речі, а люди, яких ми зустрічаємо. Мета багатьох — «пробудити» нас, щоб сповна усвідомили власне покликання.

Є у нашій громаді земляки, які взяли ці слова за основу всього, що роблять. Бо обрали щоденною місією – допомагати жителям громади, які потребують підтримки. Їхня праця нагадує рятівне коло, де долають зневіру, складні життєві обставини, непрості будні або й самотню старість…

У неділю Україна з вдячністю пошановувала таких людей. Традиційно працівників соціальної сфери привітав з професійним святом і міський голова Сергій Насалик. Подякувавши фахівцям, які відповідально трудяться у царині соціального захисту, Сергій Степанович відзначив 20 соцпрацівників грамотами за сумлінну працю.

#соціальнаробота
#День_соціального_працівника

🔔«Дзвін пам’яті»… Учора він пролунав в Івано-Франківську, згадуючи у молитві наших загиблих захисників, серед яких 26-річний Юрій Хіцяк з села Черче.

ℹ️ Після смерті батька земляк був правою рукою мами, постійно піклувався про трьох своїх братів та чотирьох сестричок. Проте через війну родина втратила свою підтримку, люблячу та надзвичайно світлу людину. Старший солдат Юрій Хіцяк служив в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс" навідником кулеметного відділення стрілецького батальйону. Його молоде життя зупинилися раптово, у важких боях... 14 лютого 2024-го неподалік Роздолівки Бахмутського району ворожий дрон скинув вибуховий боєприпас, який смертельно травмував захисника.

🇺🇦За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нашого воїна-земляка Юрія Хіцяка було відзначено посмертною державною нагородою. Орден «За мужність» ІІІ ступеня отримала мама.

На жаль, вона не зможе потішитись нагородою разом із сином, однак цей орден слугуватиме згадкою про важливий подвиг Юри.

Нехай пам'ять про кожного з наших мужніх воїнів живе вічно у спогадах та молитвах! Сил рідним пережити страшну втрату.
Вічна слава нашим полеглим Героям!🇺🇦🕯

#Дзвін_памяті #ЗагибліГероїзРогатинщини #памятаємо

Фото - з офіційної сторінки Івано-Франківської ОДА.

🇺🇦Полеглого захисника Юрія Хіцяка нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня

‼️ ШУКАЄМО КООРДИНАТОРА

Маєте добру фізичну підготовку і хотіли б гуртувати жителів громади на авторських спортивних заходах?.. Тоді ви саме та людина, яку ми шукаємо!

ℹ️ Попри війну держава продовжує підтримувати напрямок здорового способу життя, що входить у загальнонаціональну програму «Здорова Україна». Одним із кроків у цій сфері є реалізація соціального проєкту «Активні парки – локації здорової України».
Доведено, що оздоровча рухова активність покращує психоемоційний стан людини, тож основною метою ініціативи є залучення різних груп населення до систематичних тренувальних сесій, спрямованих на розвиток основних рухових якостей - загальна витривалість, сила, спритність, координація, гнучкість, швидкість.

🔵Відповідно Рогатинська міська рада звертається до активних, спортивних краян, яким вже виповнилося 18 років, стати серцем цього проєкту у нашій громаді – його КООРДИНАТОРОМ.

☑️Серед головних обов'язків координатора є організація та проведення заходів: вікторин, естафет, рухливих ігор з елементами спорту, занять з ознайомлення з різними видами спорту та рухової активності, проведення культурно – розважальних програм, спортивних фестивалів тощо.

📲За додатковою інформацією стосовно вимог та критеріїв до координатора та оплати праці звертатися до Відділу культури Рогатинської міської ради за адресою: м. Рогатин, вул. Галицька, 65, тел. 0980317069.

Чекаємо на Вас!

Більше про Активні парки:
https://ap.sportforall.gov.ua/start

10-дюймові дрони для бійців з Франківщини

Готуємось до чергової відправки на фронт. У пріоритеті – технічне оснащення нового покоління, яке захистить наших воїнів та стане їхніми очима над полем бою.

Із запитів від військових частин помітно, що гарячі напрямки потребують великої кількості дронів, тож стараємось підсилити їх якісними «пташками». І допомагають у цьому також небайдужі українці.

Зокрема, сьогодні свій внесок у майбутнє країни зробили благодійний фонд Українська Єдність cпільно із засновницею Людмилою Прощук та Профком студентів ПНУ ім. В. Стефаника t.me/pnu_profkom . Вони передали 5 десятидюймових дронів з батареями, які попрямують до 75 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони.

Тож незабаром ще більше дронів буде виконувати своє призначення на передовій.

Війна стосується всіх, перемога залежить від кожного.
Дякуємо благодійникам за щедрі донати.
Вдячні нашим захисникам за можливість працювати!🇺🇦

#допомогаЗСУ
#дрониперемоги
#разоммисила
#Профком_ПНУ

@t.me/pnu_profkom

Війна пише історію втратами. Нас покидають молоді, зрілі та дуже юні... Хтось свій останній бій приймає на передовій, хтось - у лікарняній палаті, бо війна " їсть" серце та страшенно підриває здоров'я захисників. Володимир Оліфер з с.Руда наче й пройшов зливу обстрілів і снарядів. Та, на жаль, не дочекав перемоги й мирних днів. Сьогодні його серце раптово зупинилося у львівському госпіталі. В 55-ть...

З розповідей родини довідуємося, що Володимир Анатолійович Оліфер народився 2 травня 1969 року в с.Руда нашої громади. Закінчив Підгородську восьмирічну школу. Продовжив здобувати освіту в Рогатинському СПТУ N35, де отримав фах тракториста-машиніста третього класу та слюсаря другого розряду. Дуже добре знався на техніці. В селі чоловіка знали більше, як «Майстра», а не Оліфера. Хист до улюбленої справи проявлявся й на підприємствах краю, де працював земляк. Коли виникали складні несправності з обладнанням, то з Володимиром часто радились, казали, що має «золоті руки». Були у житті земляка й служба в армії та створення сім'ї , у якій виховав трьох доньок. Дочекався на світ чотирьох онуків. У дні повномасштабної війни Володимир Оліфер не чекав на повістку, сам пішов у військкомат та став на захист держави. Виконував обов’язки водія стрілецького відділення стрілецької роти. Проходив бойові завдання у Запорізькій області.

Траурний кортеж рухатиметься до Рогатина зі Львова завтра, 18 жовтня. Орієнтовно об 11:00 год на площі Роксолани відбудеться панахида і прощання з воїном. Відтак кортеж попрямує до рідної оселі Володимира Оліфера у Руду.

Звертаємось до жителів Рогатинської громади з проханням - вийти на центральні вулиці міста і сіл, щоб живим коридором гідно зустріти нашого захисника.
У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам'яттю нашого земляка.
Нехай душа померлого Володимира Оліфера знайде спочинок у Царстві Небесному.
Вічна пам’ять!🕯️🇺🇦

Родина загиблого воїна Любомира Новіцького з села Підкамінь просить жителів громади активно долучитися та підписати петицію про надання синові звання Героя України.
https://petition.president.gov.ua/petition/235566

Петицію зареєстровано на сайті президента 14 жовтня. Наразі вдалося зібрати 1327 підписів із потрібних 25 тисяч. А залишилось 90 днів.

ℹ️ Зауважимо, що Любомир Новіцький був солдатом 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади, де виконував обов’язки навідника у 3-му розвідувальному відділенні 2-го розвідувального взводу розвідувальної роти.
17 вересня захисник востаннє вийшов на складне бойове завдання. Загинув під час відбиття збройної агресії у районі населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області російської федерації.

Не будьте байдужими. Авторизуйтесь та поставте свій підпис під петицією:
https://petition.president.gov.ua/petition/235566

🟠Проєкт «Соціальний автобус» потребує вашої підтримки голосами

📢Шановні жителі громади!
Рогатинська громада бере участь у конкурсі «Громада на всі 100». Днями розпочалось голосування за наш проєкт «Соціальний автобус: зв'язок з віддаленими селами громади».

ℹ️ Ініціатива передбачає закупівлю кількох автобусів, що забезпечать регулярні рейси між Рогатином і віддаленими населеними пунктами.
Тож звертаємось до вас із проханням долучитися до голосування.

❓Що для цього треба зробити

🔸Перейдіть за посиланням на сторінку проєкту «Соціальний автобус: зв'язок з віддаленими селами громади»:
https://fakty.com.ua/hromady/project/63/
🔸Натисніть кнопку “Проголосувати”.

Інтернет-голосування триває до 10 листопада 2024 року.
Відбір переможців відбуватиметься у кілька етапів: 20 найкращих проєктів будуть визначені шляхом громадського голосування, а ще 20 – експертним журі. Конкурс завершиться 21 лютого 2025 року.

Кожен голос є важливим!

Син загиблого воїна Руслана Содоми з села Залужжя просить підписати петицію про надання батькові звання Героя України

Відповідну петицію Роман зареєстрував на сайті президента 4 жовтня. Наразі вдалося зібрати 3457 підписів із потрібних 25 тисяч. А залишилось 87 днів.

ℹ️ Зауважимо, що Руслан Содома приєднався до лав Збройних сил 12 липня 2022 р. Виконував обов’язки стрільця-помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини. За час служби побував у найгарячіших напрямках, серед яких: Чернігівський, Бахмутський, Авдіївський. Останній бій воїна відбувся на околицях н.п. Терни Краматорського району, де й отримав поранення несумісні з життям. Загинув 02.03.2024р. Є ветераном бойових дій та має низку подяк від військової частини.

«Основним бажанням тата - була перемога нашої держави України, яку, на жаль, так і не дочекався побачити. Загинув, захищаючи нашу країну», - згадує син.

Не будьте байдужими. Авторизуйтесь та поставте свій підпис під петицією.

https://petition.president.gov.ua/petition/235078?fbclid=IwY2xjawF0WCRleHRuA2FlbQIxMAABHf0gUz8TcyUT_AxGEFW6oYPjP3nyRtV5Jj9fyF13EWz3b9RlGvW0ZWx3sg_aem_S-O0z8Pydw1K9v_b2sAd0A

Втратили на війні єдиного сина 🇺🇦🕯

За кожним «На щиті» — людське життя, яке могло б тривати ще десятки років і приносити користь людству. Роман Голубець зі с.Городиська, мабуть, став би одним із комп’ютерних геніїв. Винайшов важливу розробку у світі технологій, що спростила б життя, бо «горів» цим з юних років. Натомість - війна змусила молодого, красивого, перспективного хлопця відставити мікросхеми й взяти до рук важку зброю. 29 вересня після кількох тижнів тренувань у Словаччині 26-річний воїн відправився на бойові позиції Донеччини стрільцем-помічником гранатометника механізованого відділення, механізованої роти…

Читаючи недавні зведення про загиблого військового з Рогатинської громади, мама Галина не припускала, що скоро й сама їхатиме дорогою сліз з-за кордону і не віритиме: найбільша трагедія світу спіткала її сім’ю. Найбільшої гордості та сенсу життя - Романа більше нема. 5 жовтня єдиного сина убила росія. Роман Голубець загинув під час виконання бойового завдання поблизу Катеринівки Донецької області.

…У холі жінка й чоловік. З першого погляду сильні, тримаються, але в очах тата Василя та мами Галини стільки болю, що його навряд чи вмістить всесвіт. Згадують яким був наш воїн. А він - дуже бажана дитина у сім’ї, в яку батьки старалися вкласти максимум любові, виховати порядною, сумлінною, мудрою та щирою Людиною. І Роман Голубець справді виріс таким: розумним, кмітливим, скромним та водночас напрочуд сміливим. Здавалося, у ньому жило дві стихії. Перша – тонка душа, яка римувала вірші та була відкритою до людей. Друга – точний, як математичні науки, порядний, відповідальний і стриманий воїн, який чітко знав чого прагне від життя.

«Ромчик змалечку правильним і принциповим був. Коли бачив, що хтось робить недобрі речі, наприклад, кидає обгортки під ноги чи шкодить комусь, то обов’язково звертав увагу. Водночас його цікавили книги, мав цілі стоси їх: казки, про тварин, багато журналів з технікою», - згадує мама.
Наука захоплювала хлопця з юного віку. Вчився дуже добре, буквально «поглинав» знання, розповідають педагоги Верхньолипицького ліцею. Мав хист до точних наук, особливо цікавила інформатика. І в цьому «пориві» до навчання учня не стримувала велика відстань, яку щоденно долав до освітнього закладу.

Роман Голубець народився 30 листопада 1997 року у мальовничих Городиськах. Оскільки в рідному селі не було початкової школи, то ходив до сусіднього Зеленова. Відтак з п’ятого класу долав ще більший маршрут, до Верхньолипицької школи, де навчався з 2008 року. Саме у її стінах зрозумів, що мріє стати фахівцем ІТ-галузі. Тож здав добре ЗНО та вступив у Тернопільський національний економічний університет. Обрав непростий факультет - комп’ютерної інженерії, де здобував знання на державній формі навчання.

З нього вийшов у світ прекрасний фахівець, який вирізнявся Божими чеснотами - справжністю, скромністю, чистотою серця.
Юнак будував своє майбутнє: працював за спеціальністю у Тернополі, також заробляв на життя за кордоном. Незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину, де розгорілася ще більша війна.

«Роман розумів, що воєнні дії триватимуть довго. Казав, що підпише контракт або… у резерв. Розумів, що «на ти» з технологіями, тож може стати корисним у війську як дронщик чи артилерист. Ці військові професії потребують саме таких фахівців», - каже мама.
24 червня 2024 року Роман став до лав Збройних сил. Проходив вишкіл за кордоном. Згодом з побратимами вирушив у найгарячішу зону війни, на Донеччину.

Незадовго до загибелі воїн спілкувався з мамою у чаті. Розповідав мало, старався оберігати батьків, щоб не тривожити їхнє серце.
В останньому повідомленні зазначив: «Якщо не відпишу, не варто хвилюватися, просто нема інтернету. Так може бути 7-10 днів…».
Мама щохвилини зазирала до телефона, аби не пропустити мить, коли прийде смс-ка. Але на зв'язок син не з’являвся. Учора сім’я отримала страшне сповіщення: «Роман поліг на полі бою».

Війна не перебирає, гине цвіт. Захисник Роман, якому тільки 26-ть, як і багато наших молодих хлопців та дівчат міг стати достойною гілкою родинного дерева. Подарувати світу мудрих дітей, зробити чимало прогресивних речей. Бо був світлом України, умів бачити більше і глибше. Сьогодні, його ім’я – Вічність та щит, для тих, хто прожив цей день у тиші та затишку. Він – воїн, який вчить нас бути сильнішими, сміливішими, протистояти темряві.

Нема у світі слів, які б врятували серце мами й тата, що розбила страшна порожнеча втрати сина. Хай Бог дасть сили знести це горе. Висловлюємо співчуття рідним, близьким та побратимам загиблого захисника.
Вічна пам'ять нашому Герою Роману!🇺🇦🕯

◾️ Траурний кортеж із тілом військового прибуде у Рогатинську громаду завтра, 10 жовтня.
Орієнтовно о 14:00 год на площі Роксолани розпочнеться прощання та поминальна панахида.

Коли більшу частину життя пліч-о-пліч. Коли водночас ви один одному друг, підтримка і весь всесвіт… Втрачаючи рідну людину, усвідомлюєш, що з нею втратив головне. Немає тебе колишнього, чорна вирва порожнечі у серці, а речі навколо більше не мають сенсу…

Три жіночі постаті у чорних хустинах обіймають домовину із прапором. Дружина і доньки стрільця ІІІ стрілецького відділення стрілецького батальйону Сергія Запорожця. Ще нещодавно вони жили в очікуванні повідомлення з фронту, нині - віддали б найцінніше лиш би чоловік і батько вийшов на зв'язок… Воїн із села Потік нашої громади загинув під час бойового завдання 4 жовтня поблизу населеного пункту Торське на Донеччині.
Сьогодні Рогатинська громада у скорботі провела Героя в останню дорогу. Віддати шану Сергію Запорожцю прийшли близькі, друзі, знайомі та вдячні земляки.

Скільки доброго і світлого могло бути у нього попереду, якби не війна...

Рогатинська міська рада висловлює співчуття родині загиблого. Хай Бог загоїть душевні рани втрати і дасть сили знести страшне горе.

Чин похорону розпочнеться завтра, 10 жовтня, об 11:00 год.
Вічна пам'ять воїну Сергію Запорожцю!