Добавлю трохи по кожному пункту
1. Це є нормально що люди є доброзичливими, простої подяки часто може бути достатньо. У всьому є міра і в подяці теж. Дуже дивно коли робиш людині щось досить звичне, а вона без кінця дякує 😨. Ми тварини соціальні і адекватне спілкування це прерогатива довготривалих стосунків і взаємодій. То що ви чогось не отримували колись, не привід завжди “кланятись до ніг” 🙇♂️ і не піднімати голову, коли стається по іншому. А що коли вам зроблять добро у великому розмірі (по вашій оцінці🤔), дайте вгадаю - вам буде дуже не зручно 😓. А уявіть як буде людині, яка має змогу зробити для вас, щось дійсно суттєве, бо вона просто може, а ви не в стані прийняти адекватно, коли це вам найбільше треба. Дивна виходить ситуація, правда? Тому навчіться дякувати щиро і раз, а якщо треба то віддячити, тримайте баланс.
2. Перманентне відчуття провини 😣, сформований в я-стані “дитини”. НІчого дивного коли в дитинсті завжди дитина відчувала притензії і звинувачення. Нагадаю, скорше за все ви вже не дитина, тому з цим треба працювати, не можете самі, тоді з спеціалістом. Від себе скажу - ви нікому нічого не винні! Людина може помилятися, саме так ми вчимося. А відчуття вини це саме токсичне відчуття (токчисний гормональний коктейль) яким ви можете себе отруювати.
3. Травматичні досвіди відбиваються 🥵в пам`яті сильніші аніж хороші. Тому психіка захищає вас, це такий функціонал. Коли ви наважитесь розкрити ці досвіди (наприклад через гіпнотерапію), крім того що ви полікуєте підсвідомі страхи, то ви ще й відкриєте ті заховані хороші досвіди, які теж у вас були і минуле набуде нових фарб. Ви можете звісно навести приклад жорстких досвідів, з якими в край важко працювати, але все ж такий працювати можна, тому вже по ситуації вирішуйте.
4. Тут цікаво. Можливо вас обманювали, було середовище де не зрощувалась довіра, тому і вірити важко. Або є знецінка глибинна себе, тому все хороше сказане про вас не сприймається і відторгується 🙅♂️. Варто подивитись з іншого сторони. Деколи люди з боку помічяють в нас те 💎 чого ми самі не здатні побачити. І вміти адекватно сприймати слова інших, дозволить вам розширити власне сприйняття себе і побачити щось нове, щось що наповнить ☀️
5. Чому важко просити? Одна з причин - це можливо для вас щось в дитинстві робили, а потім висовували притензію - “бачиш, я так тебе стільки роблю, а ти …. “. Зазвичай це умовна любов мами, яка має бути безумовна. Тому і відчуття провини за то що тебе люблять 💔, і тоді дитина вирішує нічого не просити, лиш би не бути винним. Особисто таке проходив. В роботі це неможливість делегувати. Просити про допомогу треба навчити однозначно, бо робити все самотушки, це дуже довгий шлях, а завжди є хтось, хто має скіли яких в тебе нема, а тебе є ті яких в них - на тому і народжується ВзаємоДія. 🤝
Ви собі вирішуйте чи триматись старих патернів і установок, якщо воно вам дає ще досі сили, то подумайте, що сили і наповнення може бути ще більше. Відповідальність лежить лише на вас чи дорослішати.
Намастеньки були 🙌☀️