націонал-меланхолізм

Син Олега Ольжича й онук Олександра Олеся, Олег Кандиба, працював на НАСА та консультував канадський уряд у питаннях озброєння.

Хоча ефектніше в кадрі виглядає книга про Моссад. 🙂

Буданов читає Юнґера. 🫡

Нехай же смуток, мов дощовий вечір,
Нехай же сльози втомлені й гіркі, –
Ви розумієте... – Є речі
Такі,
Що навіть в день блакитний у безкрає,
Що навіть в день заслуханий в піснях,
Ніякий промінь не засяє
В грудях!

Тому простіть, коли хто йде самітно,
Тому мовчіть, – ніхто бо з вас не зна,
Коли вам серце біль розітне
До дна.

Богдан Нижанківський, 1947

На просторах твіттера натрапила на чудесний сюжетний твіст. Перехід Наталії Поклонської до практик неоязичництва відбувся зокрема під впливом лекцій Андрія Баумейстера.

Arktos друкує книгу Діани Панченко. Антиглобалізм, який ми заслужили (ні)

Всім, хто страждає на синдром самозванця, думаючи, що ви ще недостатньо зробили й навоювали, вітання.

https://www.amazon.com/dp/1915755972

Одалем звалася земля, що протягом п’яти поколінь належала одному і тому самому роду. Саме це слово між інших значень має і «шляхетність». І от саме ця земля, цей одаль, втілював магічну силу роду, його талан, родове щастя, так звану хамінґ’я. Його передавали у спадок завжди одним шматком, не дробили між спадкоємцями, не дарували за межами роду, не продавали.

А Гаральд конунґ взяв і наплював на святість одалю. І почав відчужувати як завойовані землі, так і ті, які власників не міняли. Відтепер жоден землевласник не міг почуватися спокійно та впевнено – конунґ міг будь-якої миті позбавити його не просто джерела достатку, а й самого родового талану.
…
Чимало родової знаті або позбавляються свого статусу в дружині конунґа, або гинуть, або біжать до Ісландії. Власне, з цієї втечі і починається найдивовижніша частина історії острова – століття саґ. Тут відразу стає зрозуміло, чому Ісландія стала таким дивовижним місцем: туди масово бігла родова еліта Норвегії. До речі, після Гаральда майже всі скальди (і сам Еґіль теж) – ісландці; у Норвегії своїх знаменитих скальдів порівняно з острів’янами надалі буде помітно менше. Такий був масштаб «кризи» та втечі «креативного класу».

Ось ця трагедія насильницького зламу всього життєвого устрою цілого народу відтоді завжди присутня у будь-якому саґовому тексті.

Casa Ukrania релізнула новий альбом до десятиліття проекту.

Хай палає небо і земля горить
Все що спопеліє, більше не болить
Що не схорониться – з вітром промине
Заручи же, доле, з полум'ям мене

https://anti-demos-cracia.bandcamp.com/album/dekada-i

"Це тобі від Організації Українських Націоналістів – за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання…"

Чин.

🔥 Легіонерський канон — перевидання

«Легіонерський канон» – антологія текстів, що мають на меті розкриття феномену румунської Залізної Гвардії – від лідера та засновника руху Корнеліу Кодряну, а також автора найголовнішого легіонерського програмного документу, «Посібника лідера гнізда», і до найвідомішого «тлумача» легіонерства – італійського традиціоналіста Юліуса Еволи. Книга стане в пригоді всім тим, кого цікавить ця приголомшлива точка зіткнення між містикою і політикою.

Ціна за передзамовленням — 400 (450).

Орієнтовний термін відвантаження накладу — кінець листопада.

Передзамовляйте на нашому сайті.

🔥 Лучіан Блага «Міоритичний простір» — передзамовлення

«Трилогія культури» — переплетіння східних і західних філософських традицій. Збірка, написана на перехресті модернізму і традиціоналізму, пропонує глибинний погляд на взаємодію культурних і філософських впливів, що допоможе краще зрозуміти кризу ідентичності Східної Європи.

Друга частина, «Міоритичний простір», запрошує читача до захоплюючої подорожі румунською свідомістю, відкриваючи приховані шари культури та її філософські корені. Вона показує, як самоаналіз і самопізнання можуть стати ключем до подолання національних комплексів та формування справжньої національної гордості.

Переклад з румунської Єлизавети Єрмолаєвої.

Ціна — 320 (380) грн.
Орієнтовний термін відвантаження — початок листопада.

https://plomin.club/product/lucian-blaga/

Помер французький актор та просто ікона Ален Делон — AFP.

Лицарі Круглого столу Галахад, Борз (молодший) і Персиваль добралися до Ґрааля. Лицар Галахад виявився єдиним, кому Ґрааль дався в руки. Після чого Галахад зникає і підноситься на небеса як святий. Борз і Персиваль змогли лише побачити Ґрааль.

Джорджо Агамбен опублікував коротку замітку, в якій заперечив існування української національної історії. Цікаво, що італійський історик узагалі пропустив факт існування УНР і кількадесятилітньої історії національно-визвольних змагань. Ні, відразу після Російської імперії — Радянський союз.

Окремо історик ужив уїдливе формулювання — "ця так звана незалежна держава".

Прикре самогубство.

https://www.quodlibet.it/giorgio-agamben-qualche-notizia-sull-u2019ucraina

🔥 Отто Ран «Двір Люцифера» — передзамовлення книги

За життя німецький археолог, історик і військовий встиг опублікувати лише дві книги. Автора можна любити за авантюризм чи ненавидіти за його політичні переконання, одного не можна — лишатися байдужим до його подорожей містичними стежками європейської історії. Книга, яку ви тримаєте в руках, це щоденник і путівник Отто Рана під час його пошуків Святого Грааля в Європі 1930-их. Книга призначена для всіх, хто марить пошуками істини.

Ціна — 400 (450) грн.

Замовляйте на нашому сайті.

Очікуємо з друку на початку вересня.

В кінці тридцятих до Езри Паунда в Рапалло приїжджає молодий американець, який провів дитинство в Римі. Його батько був бізнесменом і прихильником Муссоліні. Це молодий студент Єльського університету на канікулах. З поетом їх поєднувала передовсім поезія, а також любов до гри в теніс. Згодом Паунд друкувався в літературному журналі Furioso («надії американської літератури»), редактором якого був цей молодик. І здійснив у кінці 30-их на його запрошення візит до США для читання публічних лекцій, зокрема в Гарварді. Потім Езру Паунда стали вважати його «хрещеним батьком». Попри всю контраверсійність персони поета-фашиста (та візити до нього в повоєнний час) це ніяк не заважало його кар'єрі. Джеймс Джизес Енглтон працював керівником контррозвідки ЦРУ з 1954 по 1975 рік, до відставки через Вотергейт.

ПРОКЛЯТІ РОКИ

Якась смутна і невесела осінь
зійшла, мов помаранча золота,
над Києвом, і олив’яні оси
дзижчали і співали з-за моста,
де вітер заплітав березам коси
і цілував в розтулені вуста
(о спогади терпкі і непотрібні
про ті роки жорстокі і безхлібні).

О златоглавий мій! Не раз голота
татарська пила твою чисту кров,
не раз знущалася з втоєї плоті,
та духу твого варвар не зборов.
Невже ж навік зчорніла позолота
тепер ніким не пещених церков,
що викохані мудрістю варяга,
і висушила горло вовча спрага?

Та чи ж не кращими були ті дні
без дров, і без електирики, й без хліба,
коли ввижались марева ясні,
аніж тепер, коли душа в нас ніби
тріпоче й б’ється на безводнім дні!
Так піймана гачком нехитрим риба
на мотузку, протягнутім між жабр,
танцює те, що зветься danse macabre.

Юрій Клен (Освальд-Бургардт), 1937

x: neivanmade

Румунський філософ та історик релігії Мірча Еліаде – один із найбільш впливових науковців у своїй сфері в ХХ столітті. Він створив концепції, якими послуговуються дослідники релігії до сьогодні, його твори вважаються хрестоматійними для всіх студентів-гуманітаріїв.

Проте не так часто згадується політична сторона його життя, а ще менше – згадуються віхи біографії без зовнішніх оцінок. Його рання біографія важлива тим, що через осмислення деталей його життя можна чітко прослідкувати подальшу концептуалізацію ранніх ідей у науковій творчості.

Багато концепцій і теорій, над якими працював філософ, можуть мати політичні конотації та застосування. Наприклад, міф про «вічне повернення» можна розуміти як постійну тягу сучасної людини до міфу, ностальгію за «справжнім» буттям та зневіру в актуальну історичну даність, чи концепцію «жаху історії», яку часто інтерпретують як антиглобалістську.

Більше про життя, ідеї, контраверсії та впливи Еліаде читайте у статті:
https://plomin.club/eliade-bio/

(мій улюблений для читання вголос)

В полум'ї був спервовіку
І в полум'я знову вернуся...
І як те вугілля в горні
В бурхливім горінні зникає,
Так розімчать, розметають
Сонячні вихори в пасма блискучі
Спалене тіло моє.
І там, невідущий, невісний,
Міріадом бездумних частинок
Зустрінуся знову з тобою,
Колись – як і я – живою.
Міріадом бездумних частинок
З розсипаним пилом пилинки земної.
І не повість нам, не скаже ніщо,
Як у часі незглибнім,
У світі заниклім,
Два листки на єдиному дереві,
Ми спахнули колись,
І зчарованим зором уздріли
Цвіт огневий над собою,
І розцвіли в його світлі ласкавім,
І невольники волі його
Так безумно, так трепетно
Поривалися серцем до серця,
Не повість нам, не скаже ніщо.

З книги «Вересень», 1927

Раніше нападник на словацького премʼєр-міністра Роберта Фіцо Юрай Чінтула став автором поетичної збірки «Сон бунтаря». Також його перу належить роман «Послання жертви».

Пишуть, що він міг належати до проросійського воєнізованого угруповання.

Якщо ж слідство зʼясує, що Юрай Чінтула діяв із власних мотивів, вважаймо, що він спробував повернути мистецтву його наступальну функцію. У наш час давно перестали боятися письменників — а даремно!

Щоб не довелося писати про «фортецю» Часів Яр, треба допомагати військовим прямо зараз. Збираємо на пікап для 78 ДШВ. На сьогодні зібрали 1/5 від необхідної суми.

Ціль: 260 000.00 ₴

🔗 Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/9v47jjnm8D

💳 Номер картки банки:
5375 4112 1555 9662

За найбільший донат подаруємо ексклюзивний примірник книги, яка тільки готується до друку — «Люди, боги, звірі» Фердинанда Антонія Оссендовського.

Донати, лайки, репости, допоміжні банки вітаються.

Бездарно припадає пилом чудова ідея для колаборації. Культовий костюм «Жінка зі сталі» від Тьєрі Мюглера могла б одягати не Зендея, а котрась із азовських дружин. 💁🏼‍♀️

Thierry Mugler
fall 1995 / haute couture

Ерманно Ольмі творець зовсім не подібного жанру, але зміг зробити візуальне підношення імені славетного воїна дійсно достойним. Художня, але обережна розповідь про сутність Джованні Медичі демонструє відомий вже архетип. Архетип того кого ви можете також зустріти поруч з собою, не очікуючи побачити схожі риси з історичною персоналією, але розуміючи що пов'язує їх — природа дієвої сили, за якою ідуть інші, не цураючись вогню що виходить за накреслені суспільством рамки.

Для опису війни режисерові не потрібна кров. Страждання походять в мовчазному випробовуванні фону будь-якої війни: від холоду, голоду до ваги зброї та обладунків, які доводиться витримувати переходячи крижану річку. Демонструється вже згадана криза цінностей які раніше були рушійними; особиста хоробрість чи майстерність стратега вже не так враховуються і немає більше рукопашних боїв, де перемагає найсміливіший і найбільш витривалий. Тепер смерть приходить здалеку й не залишає порятунку: прогрес технічних можливостей, вміння користуватися цією новою зброєю і, насамперед, наявність грошей на придбання потужної та дорогої артилерії — ось що вирішує хід війни нової епохи. Але Ольмі виголошує головне призначення, вибір головного героя: Джованні в першу чергу солдат, і тому він відмовляється бути знаряддям в руках політики — усіх цих інтриг і грошового мірила. Незважаючи на обман і зраду, він вирішує зустріти свою долю та свідомо йде в останній бій, хоч і розуміє наслідки.

Вагомим є те, що режисер не виражає співчуття персонажу на смертному одрі — його не більше, аніж в сцені співчуття до замерзлих солдат, котрі спалюють розп’яття заради того щоб зігрітися.

Тому спонукаю вас подивитись Il mestiere delle armi (2001), намилуватись чудовим почерком творця, операторською роботою Фабіо Ольмі і загалом гідним висвітленням у художній інтерпретації біографії славетного Giovanni delle Bande Nere.

​​В новому фільмі Алекс Ґарленд продовжує свої постгуманістичні студії. Проте в «Повстанні штатів» фокус зміщується з холодних загальних планів на ближні, а тематика з зосереджується на такому людському відчуженні. Неочікувана кіноескапада від Ґарленда після останніх його науково-фантастичних експериментів. Більше роуд-муві, ніж бойовик чи антиутопія.

Візуальна оповідь націлена шокувати глядача, про що попереджає рейтинг. Проте для наших широт у фільмі немає ніякого направду чутливого контенту. Тортури? Масові поховання? Вбивства цивільних? Так це ж було вже! Там, де західний глядач здригнеться, в українського глядача навряд узагалі сіпнеться око. Це кіно адресоване людям із підвищеною чутливістю до сцен насилля, а отже — не для нас із вами.

Особливо сумнівно в картині виглядають сцени бойових дій, що відверто далекі від реальності сучасної війни: починаючи з відсутності елементу радіоелектронної боротьби, закінчуючи винятково безглуздим штурмом урядового кварталу, хаотичним застосуванням усіх засобів вогневого ураження. Від того ще сумніше читати західну критику, яка хвалить кіно за уважну роботу з деталізацією.

Деякі персонажі картини просто вчать нас любити свою долю, бо вимушені померти за сценарієм. У той час як у нас розгортається дискусія з подачі інструктора з такмеду, що поранення сонної артерії та яремної вени з обох боків шиї не обов'язково смертельне за належної та своєчасної допомоги, один із персонажів стрічки просто повільно стікає кров'ю. Тим паче гротескними виглядають подальші сцени переживань і страждань інших персонажів, які навіть не спробували йому допомогти.

Що далі герої заглиблюються у вир історії, зближуючись за сюжетом, то все більш віддаляються вони одне від одного емоційно. Лише той, хто досягає найбільшого відчуження, зможе здійнятися до вершин соціальної ієрархії. Той, хто переступить труп друга й кумира, може зайняти його місце. Хто повірить у себе більше, ніж у будь-кого.

Проте якщо розглядати сукупність візуального гротеску як прийом, то режисеру вдалося зняти політичну сатиру, зобразивши громадянську війну в її первозданному сенсі — суспільне квіпрокво. У світлі масової тривоги та поглиблення розколу в американському суспільстві, переоцінці світового лідерства та турбулентності напередодні президентських виборів, ця картина могла би стати пересторогою. Але перед чим? Можливо, запізно шукати консенсус, коли в руках у противника вже націлена проти тебе зброя. Або те, що втекти від політики неможливо (на майбутнє вважатиму хрестоматійною сцену з містечком, що живе поза політикою), — можна тільки віддати власну долю в чужі руки. Або те, що медіа-реальність — це вкорінена в корисливості сфера, в якій неможлива об'єктивність. Усе одно історію, називаючи це громадянською війною, напишуть уже переможці.

Cinematic parallels.

TENET, 2020
dir. Christopher Nolan