нотатки лютневої

✨ HAPPY NEW YEAR ✨

если бы ясенька в начале 2к24 встретила ясеньку в начале 2к25, она бы была в шоках. я этим очень горжусь 🛐

тут далеко не о каких-то общепринятых и понятных достижениях, которые можно потрогать, посчитать или показать.

я о том, что внутри, а там — настоящая магия. это и показывать-то не надо. это сразу видно.

очень благодарна за все, что у меня есть. и за всех, кто рядом со мной. за эти 365 дней я много чего смогла, но main point достижение, пожалуй, — я научилась быть счастливой.

формула на следующий год проста = похуй + поебать на то, что не ваше, а вам навязано, и на тех, рядом с кем вы не чувствуете себя особенными. важно лишь то, как/что/почему хотите вы, а за это не нужно ни оправдываться, ни объясняться, и, тем более, пытаться быть понятым 🌚

пусть в новом году для вас будет магия. желаю вам научиться создавать ее самостоятельно и каждый день выбирать себя настоящего — свободного и истинно счастливого. пусть рядом с вами будут ваши. и пусть все самое волшебное обязательно случится. вы этого точно заслуживаете.

желаю этого и себе. да будет так 🖤✨

обнимаю вас крепко!

мы оба были очень эмоциональными и ссорились мы нормально так)))

и после одной из ссор я импульсивно удалила переписку в тг. есть у меня такой грешок.

и на самом деле очень жалею об этом. хотя и жалеть ни о чем нельзя, это все опыт и уроки.

и уж не будь я такой ебанутой интересной, он бы меня не полюбил, вероятнее всего.

потом у меня слетела память на телефоне и исчезло вообще все, шо я и так по крупицам наскребла.

так мало осталось этих всех фоток, видео, месседжей. диджитальных зацепок для воспоминаний. и это больно. потому, что ты хочешь хотя бы еще раз прикоснуться к этому человеку хотя бы вот так.

но

то, что осталось в сердце — бесценно, безусловно. и никогда ни с чем не сравнится. а это главное 💔

вроде это случилось вчера.
вроде уже прошла целая вечность.

два года, бу, два ебанных года как моя жизнь разделилась на «до» и «после».

этот день — как портал в те времена, где я не понимаю как выжила. ведь и выживать-то не хотела.

внутреннюю пустоту можно исцелить. душевную черную дыру можно залатать до минимальных размеров, чтобы жить дальше.

можно. и обязательно нужно. дабы радоваться. любить. быть счастливым.

«после»

и мне даже порой не верится, что я смогла. и я невероятно этим горжусь. знаю, что ты тоже.

но она, эта залатанная до минимальных размеров, но все равно ебануто болезненная дыра, всегда там. и навсегда.

просто вокруг нее я посадила цветы. выбрала посадить цветы.

они красивые, вкусно пахнут и недосягаемо-свободны.

точно как ты.

<3

інсайт, який крутиться уже декілька тижнів в моїй голові, але все ніяк не запишу.

чим більше я доходжу до вищої, трушної суті себе, чим більше я досліджую себе, чим більше я подобаюсь собі — тим більше я не подобаюсь оточуючим))))

тому шо знаєте чому — тому шо коли починаєш дозволяти собі бути собою з точки зору всепоглощающей любви, а это очень глубокий и длительный процесс.

когда разрешаешь себе проявлять себя так, как ты хочешь, а не так как от тебя ожидают. когда тебе намного интереснее что ты думаешь о себе, нежели то, что думают о тебе другие — тем неудобнее ты становишься.

и тем больше раздражаешь своей свободой 🙃

ну не всех, конечно, но очень многих. тех, кто так не может. или тех, кто выдумал твой образ, под который ты не вписываешься больше.

і в цей момент дуже багато хто відвалюється з оточення. але на заміну їм приходять нові люди, набагато кращі.

це такий цікавий процес і я все ще в ньому.

наблюдаю 👀

яке ж життя 🖤

чатікс гпт шото викупає

як він проникся я валяюсь 🤌🏻🌚

ну шо, бу

со вторым днем рождения тебя.
без тебя.

сиділа. писала. стирала. переписувала. а потом решила с тобой поговорить. поздравить лично, так сказать. и после тридцати минут монолога произнесла: дай мне знак, если ты меня слышишь.

и ты дал. впервые. ох уж этот асцендентный скорпи. как в отражение.

разревелась, как последняя сука. плачу и улыбаюсь, потому что знаю — где-то, но ты точно есть.

и как можно было эту связь. тебя. меня. нас. пытаться кому-то объяснить?)))

смешно.

бу, я крышесносно по тебе скучаю и ты прекрасно это знаешь. пусть ты случился молниеносно, быстротечно и бесконечно мало, но зато как.

очень хотелось бы, чтобы в этот день ты был жив, хотелось бы заказать тебе еще один похабный тортик, попросить маман танюшу, шоб она его встретила, пока ты исполняешь, и быть рядом в самый важный день, чтобы сказать как сильно и навсегда тебя люблю. жаль, что приходится тебе рассказывать столько приятностей, когда тебя уже нет.

ты не был идеален, но каждой твоей неидеальности мені шалено тут бракує.

мое теплое, одесское солнце, которое теперь навсегда освещает мой путь, которое навсегда в моих татуировках, моей памяти и моем сердце.

а все вылизанные слова к черту. мы никогда их не подбирали.

до скону, господин осёл, до скону <3

вам чай с сахаром ілі моімі слєзамі?

просто дві різні дівчини написали ось такі повідомлення майже одночасно. і це так приємноооо.

моє життя зараз — це справжня магія за межами хоґвартсу і я люблю це so fucking much <3

найвища точка зростання та любові до себе починається з моменту прийняття своєї хуйовості.

у кожному з нас є ця темна сторона, яку ми так затято намагаємось заігнорити, знищити, заховати від світу. ми її стидаємось. ми її боїмося.

а цю темряву просто-напросто треба прийняти.

навчитись вигулювати своїх демонів. усвідомити, що світ не ділиться на чорне/біле, люди не діляться на хороших/поганих, а спроби намагатись бути нормісом для інших чи вписуватися в рамки порядку вигаданих понять — повна поєбєнь.

світла не існує без темряви. добра не існує без зла. світ — дуальний. ви — мільйон відтінків, які переплітаються між собою, балансують, та утворюють тільки ваш унікальний узор.

так не стирайте його.

дозвольте своїй власній магії статися 🦇

такі вчасні месседжі від всесвіту обожнюю та зберігаю ✨🌚

між нами стільки всього сталося.

що навіть при бажанні видалити всі імена та назви, паролі, дані, геолокації, важливі дати, непотрібні дрібниці, чати, історії браузера.

ми так ніколи й не зможемо стати чужими.
як би не намагалися.

на жаль чи на щастя?

*________*

сьогодні мені траплялись однакові цифри чотири години підряд.

якщо всесвіт не говорить, то він волає.

сподіваюсь про хороше.

fuck it

па <3

у мене походу екзистенційна криза. але знаєте шо — я вмію користуватися самоаналізом та психотерапією.

на відміну блять від багатьох, як виявилося.

оце всьо навколо: злість, диванна агресія, ненависть. ці рєбята, які кидають ярлики направо та наліво, шото там повчають, вважають себе моралістами. розповідають як мається відчуватися, як мається думатися. як, кому і шо переживати.

з а є б а л и.

ну ок, наприклад моя агресія включається за секунду. і вона часто може не мати взагалі ніякого стопу, то ріл страшно.

у мене теж є біль, злість та купа причин для ненависті [як і в усих нас як мінімум через війну, не кажучи вже про особисті переживання]

то шо тепер замість роботи з собою оце ходити і виливати свої емоційні відходи на інших?

ну це простий шлях. однозначно так.

та тільки він веде лише на глухе дно.

є таке дуже чітке відчуття, що люди навколо йобнулись.

присутнє бажання видалити всі мережі, в акурат стерти спогади та взяти квиточок на іншу планету.

якщо б постіронію треба було описати однією картинкою

всі, хто поставив на попередній текст реакцію «🤡» — я сподіваюсь ви вже мінуснулись.

бо мені тут зброд не потрібен, це вишуканий канал 🤌🏻

*непопулярна думка*

говоримо про музику. я та людина, у якої більшість треків була російськомовною.

я від них відмовилась тільки завдяки очікуванням, що ось-ось шось да буде, наша муз індустрія вжух і розвинеться.

пройшло вже майже три роки, а по факту цього не сталося. стало краще — факт. стало так, щоб заповнити прогалину якісної музики, від якої я відмовилася — ноуп.

зараз я розумію, шо то певно так швидко і не могло статися, бо ми почали literally з нуля, в багатьох жанрах взагалі не було заповнення ні я ко го.

так, багато що пишуть, але це якась в більшості своїй люта хуйня. я говорю саме про андеграунд.

ну ти слухаєш і розумієш, що це дійсно байрактарщина, що стає [перепрошую] соромно.

я не проф критик, я просто юзер, який дуже наполегливо намагався та все ще намагається знайти вітчизняні діаманти для свого плей-листу. та на даний момент це виглядає майже нездійсненним.

а знаєте що буває, коли щось старе забирають, а новим заповнити не можеш?

тоді рано чи пізно ти повертаєшся до старого, ось що відбувається. і це трабл.

чи є якесь моральне право засуджувати той особистий вибір людини саме наразі — навряд чи.

бо навіть якщо ти зробив над собою зусилля в минулому, але ситуація в теперішньому тебе не влаштовує, а до утопічного майбутнього незрозуміло скільки чекати, — то це зусилля втрачає сенси. це те, що відчуваю зараз я.

бо всі зусилля, особливо вольові, мають робити твоє життя кращим та комфортнішим, а не відповідати чиїмось очікуванням.

ну в нашому суспільстві наразі про таке взагалі страшно говорити, а то відразу набирається шакалячий експрес експертів осуду.

ситуація і смішна, і сумна. та й стосується далеко не тільки музики. імхо.

мені дуже смішно з цього твіта і з себе в зеркалах салонів краси та примірочних.

навіть якщо це не про любов — це все одно про любов.

жаданіще.

АХАЗАЗХАЗА

остановите планету, я сойду

це вимоги для копірайтера, просто вдумайтесь)))

у мене сьогодні вже істеричний сміх, бо я просто не стягую цей сюр.

вітряна