Час історій

Щось поки біганина продовжується, і поки на щось ґрунтовне часу немає. Вибачайте

Щось поки якось так. Залишки відпустки з минулого року, додаються до цифри невідгуляних днів, відпустка цього року - буде але потім не зараз. Зато я працюю над цікавим завданням, угу )))

Оскільки у нас в фейсбуці черговий приступ тотальної ідентифікації себе як прямих нащадків всіх одразу, від скіфів до трипільців, то ось основні умови та критерії, яким потрібно відповідати, для того щоб можна було казати про себе як про нащадків давно зниклих народів:

1. Культурна спадкоємність
• Мова: Збереження елементів мови давнього народу, навіть якщо вона еволюціонувала. Наприклад, сучасна грецька мова зберігає спадковість від давньогрецької.
• Традиції: Постійність у ритуалах, звичаях, ремеслах чи інших культурних практиках.
• Мистецтво та символи: Використання традиційної символіки, архітектури чи інших візуальних елементів.

2. Релігійна або духовна спадкоємність
• Релігія: Прямий зв’язок із віруваннями давнього народу або збереження певних елементів, навіть якщо вони адаптувались до нових умов. Наприклад, індуїзм зберігає спадкоємність із ведичною культурою.
• Ритуали: Збереження унікальних обрядів, пов’язаних із давньою культурою.

3. Географічна спадкоємність
• Територія: Продовження проживання на тій самій території, що й давній народ, або міграція з подальшим збереженням культурних традицій.
• Матеріальні залишки: Прив’язаність до археологічних пам’яток або використання давніх об’єктів.

4. Етнічна спадкоємність
• Генетична спадкоємність: Спільні генетичні маркери з давнім народом. Хоча це не єдина умова, сучасна генетика дає змогу простежити зв’язки між сучасними та давніми популяціями.
• Самоідентифікація: Сучасний народ має вважати себе спадкоємцем давньої культури. Це важливий елемент етнічної ідентичності.

5. Політична або соціальна спадкоємність
• Державність: Якщо сучасний народ може вважати себе прямим спадкоємцем державних утворень давнього народу (наприклад, Візантійська імперія — сучасна Греція).
• Символічна пам’ять: Збереження історій, легенд чи письмових свідчень, що підтримують цей зв’язок.

І неможливо одночасно бути трипільського-готським-скіфом арійського походження який прибув сюди просто з берегів Скандинавії для того щоб заснувати шумерську цивілізацію. Заспокойтесь вже. Доречі, якщо ви такі ярі нащадки скіфів, то вас потрібно вбити - згідно скіфських традицій. А тепер спробуйте їх розуміти чому і за що.

Нове дослідження, опубліковане в журналі Science Advances, кардинально змінює наші уявлення про історію лука та стріл у Європі. Археологи виявили докази того, що сучасні люди (Homo sapiens) використовували лук та стріли в Європі приблизно 54 000 років тому — набагато раніше, ніж вважалося досі.

На території Франції, у печері Грот Мандрін (долина Рони), було знайдено маленькі трикутні кам’яні вістря. Деякі з них мають основу менше 10 мм. Сліди зношування на вістрях підтверджують, що вони використовувалися як наконечники стріл, запущених із лука. Ці стріли, ймовірно, слугували для полювання на диких коней, бізонів та оленів.
Знахідка свідчить про те, що сучасні люди, проникнувши на території, населені неандертальцями, принесли з собою передові технології.

До цього часу найдавніші докази використання лука та стріл походили з Південної Африки, датовані приблизно 72 000–60 000 років тому. Нові знахідки продовжують хронологію появи цієї технології в Європі.

📌 Джерело: Дослідження опубліковане у Science Advances.
Детальніше: тут

Новий рівень корчування - зняти з машини деталі, щоб відремонтувати її ж. Автомобільна аутофагія як вона є.

Люди сподіваються, що мінойська мода повернеться.

Цього не станеться, поки люди не перестануть поводитися дивно, коли побачать цицьки.

Мініатюрна фігурка мамонта, з мамонтової кістки вік близько 40 000 років

Отвори між передніми та задніми ногами дозволяють припустити, що її можливо, використовували як підвіску.
З печери Фогельхерд, Швабська Юра, Німеччина.

Виставлено в Музеї стародавньої культури, замок Хоентюбінген, Тюбінген

Здавалося б, їх десятки тисяч, але, розтягнувшись на сотні кілометрів, від холодного моря до хвилястої рівнини, вони не бачать одне одного і лише по фотографіях у соціальних мережах помічають відмітки, що накладає час.
Вони не бачаться наживо роками і лише волею випадку у них збігаються відпустки або вони просто опиняються в межах фізичної досяжності, щоб зійтися на хвилини й знову роз’їхатися.

І сьогодні, як і щоночі до цього, і ще багато ночей після, вони знову створять диво. Спостерігаючи посадки, перебуваючи біля чергових вогневих засобів, вслухаючись у радіозв’язок, топлячи буржуйку, живучи під землею, чекаючи свого часу в ППД, вдивляючись у монітор тепловізійних прицілів, тримаючи в руках пульт UAV, вони щоразу віддають свій час іншим, дозволяючи жити у мирі тим, хто за їхніми спинами. Це і є те саме справжнє: «…смертю смерть подолав,
і тим, що в гробах, Життя дарував!»

З наступаючим усіх тих чоловіків і жінок, хто в цю, як і багато інших ночей, що були до цього і будуть після, несе свою службу, щоразу творячи нове диво. Диво життя.
Дякую вам, і залишайтеся живими.

У 2006 році на території Австралії було виявлено унікальні скам’янілі сліди людини, які змінили наше розуміння фізичних здібностей давніх людей.
Сліди були знайдені у піщаних відкладеннях в районі озера Вілландра (Lake Willandra), і ретельно досліджені командою науковців під керівництвом антрополога Метью Беннетта з Борнмутського університету. Більше ніж 700 слідів віком близько 20 000 років, належать кільком особам, включаючи дітей, що може свідчити про соціальну активність або групову поведінку.

Ключовим відкриттям став аналіз слідів одного мисливця, який, за розрахунками, рухався зі швидкістю 37 км/год. Для розрахунків використовували стандартні методи біомеханіки, зокрема аналіз довжини кроку, кута стопи та відстані між слідами. Дані вказують, що ця швидкість була досягнута босоніж і на м’якому піщаному ґрунті, що значно ускладнює рух.

Для порівняння, найвища зареєстрована швидкість сучасної людини — 44,72 км/год — була досягнута Усейном Болтом у 2009 році під час змагань на 100 метрів. Проте Болт біг на спеціально підготовленій доріжці у взутті, створеному для покращення зчеплення та зменшення втрат енергії. Давній мисливець, на відміну від сучасних спортсменів, долав нестабільний піщаний ґрунт без будь-яких технологічних засобів.

Це відкриття вказує, що фізичні можливості давніх людей могли бути набагато ближчими до сучасних, ніж вважалося раніше, навіть у відсутності тренувань, спеціалізованого харчування чи сучасних технологій.

Сліди, виявлені в озері Вілландра, дають підстави припускати, що люди цієї епохи були активними мисливцями, здатними до швидкого переслідування здобичі. Виявлення дитячих слідів поруч із дорослими свідчить про можливість соціалізації молодших членів групи або навіть навчання навичок полювання.

Це відкриття є важливим не лише для палеоантропології, але й для розуміння еволюції людських фізичних можливостей. Воно демонструє, що давні люди мали високо розвинуті моторні навички, які дозволяли їм адаптуватися до суворих умов. Швидкість 37 км/год, зафіксована на основі слідів, підтверджує, що мисливці пізнього плейстоцену могли мати фізичні можливості, близькі до сучасних, незважаючи на обмежені технологічні ресурси.

Щойно опублікував фото з «римськими лазнями» які насправді були побудовані у вікторіанську епоху. Вибачте. Мова йде про ось це фото.

Одна кінська сила (hp) була визначена інженером Джеймсом Ваттом у XVIII столітті для порівняння продуктивності парових машин із працею коней -
1 кінська сила = 745,7 Вт

У реальності, середній кінь може генерувати потужність, еквівалентну приблизно 15 кінським силам під час коротких сплесків роботи (наприклад, під час ривка). Однак упродовж тривалого часу кінь зазвичай працює на рівні близько 0,5-1 кінської сили, залежно від фізичного стану, тренування і типу роботи.

Тому фраза «1 кінська сила дорівнює силі одного коня» є скоріше умовністю, ніж точною відповідністю.

Взуття з скульптури Персея, створеної відомим неокласичним скульптором Антоніо Кановою між 1804 і 1806 роками.

Насправді все було так

Гхм, якщо раптом ви хотіли зробити мені подарунок на новий рік - зараз був би самий час, бо специфічні завдання звісно дуже цікаві, але зʼїдуть просто неймовірну кількість ресурсів.
Дякую.

Мідні каструлі від Еа-Насіра! Відчуй новий смак!

У 2005 році група студентів Массачусетського технологічного інституту вирішила перевірити міф про захисні властивості шапочок з фольги. Ідея проста: алюміній начебто блокує радіохвилі та рятує нас від шпигунства або контролю свідомості.

Студенти створили три типи шапочок із фольги: “Класичну”, “Центуріон” і “Феску”. За допомогою спеціального обладнання вони заміряли, як ці шапочки впливають на різні радіочастоти.

І як виявилось, на певних частотах шапочки не блокували, а навіть підсилювали сигнал. Зокрема:
• 1.2 ГГц — частота, яку в США зарезервовано для державних і військових потреб, включаючи GPS і авіаційний зв’язок.
• 2.6 ГГц — частота, яка використовується для мобільного зв’язку та 4G.

Іронія в тому, що шапочки створювали своєрідний резонанс, спрямовуючи ці сигнали прямо на голову. Інші частоти, правда, шапочки послаблювали, але не блокували повністю.

А що з частотою 1.2 ГГц?

Ця частота дійсно цікава. У США вона зарезервована для урядових і спеціалізованих потреб. Вона використовується для:
• військових супутників і GPS,
• авіаційних радіолокацій,
• радіоастрономії та дослідницьких проектів.

Це породило безліч конспірологічних теорій: мовляв, шапочки з фольги не захищають, а навпаки, “допомагають” уряду впливати на свідомість людей. Хоча, звісно, жодних наукових доказів цьому немає.

Неймовірно люблю такі картинки, хоча звісно в реальності полювання на мамонтів відбувалось не так. А якщо раптом не знаєте, то ось посилання на переклад дослідження зброї культури Кловіс тут почитайте якщо ще не бачили, прям дуже раджу.
Ну і всім доброго ранку.

Так. Щось часу геть не вистачає. Але як тільки він з’явиться, то обовʼязково буде якась цікава (ну принаймі я так сподіваюсь) публікація. А поки всім привіт.

Штож…

Ти знаєш, що ти — Кроманьйонець?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — розвинений Lobus Frontalis
Мука твоя — Гаплогрупа
Очі твої — мутація гену HERC2
(с)Dmytro Kumar

Вибачайте, знову немає часу на щось серйозне - багато роботи.

Велика колекція бронзових шоломів у коринфському стилі, що зберігається в музеї Олімпії. Ці шоломи, були невід’ємними компонентами гоплітської броні, яка використовувалася в Стародавній Греції.

Фрагмент бронзової статуї Парваті. Період Чола, близько 1200 року нашої ери, Таміл Наду, Індія.

Еротична статуетка доколумбової цивілізації Тайрона. Колекція Всесвітнього музею еротичного мистецтва в Майамі-Біч, штат Флорида.

Золоті пластини Дарія Великого: скарб Персії Ахеменідів

У 1933 році під час розкопок у величному палаці Ападана в Персеполі, Іран, археологи знайшли безцінний скарб, який пролив світло на культурну та адміністративну складність імперії Ахеменідів. Серед знайдених артефактів були дві золоті та дві срібні пластини, які дбайливо зберігалися в кам'яних ящиках. Ці об’єкти супроводжувалися монетами, утворюючи своєрідну капсулу часу, покликану увічнити пам’ять про Дарія I (550–486 рр. до н. е.) і пишність його столиці.

Золоті та срібні пластини містять двомовні написи давньоперською та еламською мовами, що описують заснування Персеполя та підкреслюють славу імперії. Написи ідентифікують Дарія як великого правителя, який наказав побудувати палац, і вшановують домінування Ахеменідів як одне з наймогутніших правлінь своєї епохи. Тексти підкреслюють ідеологію централізації та божественності, пов’язану з королівською владою, характерну ознаку Ахеменідів.

Дарій I був відповідальним за консолідацію імперії Ахеменідів, розширення її до найбільшої на той час території, якою керувала одна влада. Він також був чудовим адміністратором, сприяючи будівництву монументальних споруд, таких як Персеполь, місто, яке функціонувало не лише як політичний центр, але й як місце для святкування та увічнення імперської ідеології.

Поховання плит у палаці Ападана, одній із найвражаючих будівель у Персеполі, відображає довгострокове бачення Ахеменідів. Крім того, що пластини та монети слугували свідченням для майбутніх поколінь, вони символізували безперервність і процвітання, бажані для імперії.

Зараз пластини зберігаються в Національному музеї Стародавньої Персії в Тегерані, де вони виставлені як частина колекції, що вшановує спадщину Стародавньої Персії. Ці артефакти не тільки дають змогу зрозуміти культурні та політичні практики періоду Ахеменідів, але й представляють відчутний зв’язок з однією з найбільших імперій в історії людства.

Джерела

1. Шмідт, Е. Ф. Персеполіс: Археологія Парси, великого перського міста. Видавництво Чиказького університету, 1953 р.

2. Кертіс Дж. і Талліс Н. Блиск Персії: скарби стародавньої імперії. Видавництво Британського музею, 2005.

3. Wiesehöfer, J. Стародавня Персія: від 550 р. до н.е. до 650 р. н.е. І.Б. Таврида, 1996.

Казки як втрачена інструкція до життя: як адаптація “для дітей” змінила їхній сенс
Казки завжди були чимось більшим, ніж просто розвагою. У традиційних суспільствах вони виконували роль універсального інструменту передачі знань, магічних практик, культурної пам’яті та моральних уроків. Проте їх адаптація в розряд дитячої літератури — із суттєвим вилученням “темних” і “негативних” елементів — значно змінила їхній первісний сенс. Тож давайте розглянемо як це відбулося, які наслідки це має для суспільства і чому варто повернутися до першоджерел.
Спочатку казки були розраховані на всіх: дорослих і дітей, оскільки найдавніші з них це взагалі не казки, а спотворене описання давніх подій, магічних практик, вірувань, табу, норм поведінки та літописання роду. Їхні сюжети нерідко включали жорстокі сцени, складні моральні дилеми, зло та смерть. Це відображало не тільки складність життя, але й прагнення навчити слухачів (незалежно від віку) орієнтуватися в реальному світі.
Приклади первинних казок та їхніх сучасних спотворень:
1. “Червона Шапочка”:
• Оригінальна версія: У варіанті Шарля Перро дівчинка і бабуся гинуть від вовка. Це була застережна історія для молодих дівчат, яка наголошувала на небезпеці довірливості та спілкування з “хижими” незнайомцями (алегорія чоловіків із сумнівними намірами).
• Сучасна версія: У Disney-подібних адаптаціях мисливець рятує Шапочку і бабусю, а вовк отримує покарання. Головний урок про реальну небезпеку фактично втрачено, замінившись простим конфліктом “добро перемагає зло”.
2. “Попелюшка”:
• Оригінальна версія: У братів Грімм заздрісні сестри відрізають собі пальці й п’яти, щоб втиснутися в туфельку. Пізніше птахи викльовують їм очі як кару за їхню жорстокість і обман. Ця версія наголошувала на наслідках аморальної поведінки.
• Сучасна версія: Злі сестри просто залишаються посоромленими, але без серйозних наслідків. Весь жах і трагізм втрачено, а моральні уроки значно спрощено.
3. “Русалонька”:
• Оригінальна версія: У казці Ганса Крістіана Андерсена русалонька вмирає, перетворюючись на морську піну, після того як принц обирає іншу жінку. Вона жертвує своїм життям заради любові, що підкреслює складність життєвих рішень і трагічність невзаємного кохання.
• Сучасна версія: У Disney-адаптації Аріель виходить заміж за принца, а всі конфлікти вирішуються без реальних втрат. Це створює ілюзію, що кохання завжди приносить тільки щастя.
4. “Білосніжка”:
• Оригінальна версія: Зла королева змушена танцювати в розпечених залізних черевиках до смерті, що наголошує на серйозності покарання за заздрість і зло.
• Сучасна версія: Королеву просто переможено, і її доля залишена за кадром, щоб уникнути сцени жорстокого покарання.
5. “Гензель і Гретель”:
• Оригінальна версія: У казці братів Грімм батьки залишають дітей у лісі через голод, а відьма хоче їх з’їсти. Це була звичайна історія боротьби за виживання в умовах бідності.
• Сучасна версія: Батьківську жорстокість згладжено, акцент зміщено на пригоди дітей, а реальний жах від голодування і зради з боку батьків майже виключено.
6. “Спляча красуня”:
• Оригінальна версія: У середньовічній версії казки красуня зазнає сексуального насильства в сплячому стані, а її пробудження пов’язане зі складними моральними та соціальними питаннями.
• Сучасна версія: Принц пробуджує її поцілунком, а всі темні аспекти історії повністю видалено, перетворивши її на романтичну історію.
Що ми втратили через адаптацію казок?
1. Втрата життєвих уроків
Темні елементи в казках мали важливу функцію:
• Підготовка до реальності. Реальний світ жорстокий, і казки допомагали прийняти цю істину без шоку.
• Моральні наслідки. Герої часто стикалися зі складними виборами, а “негативні” персонажі зазнавали заслуженої кари. У сучасних адаптаціях ці аспекти або зникають, або спрощуються.
2. Суспільство, яке боїться говорити про складні теми
Сучасна культура все більше уникає тем смерті, насильства чи втрат, що має серйозні наслідки для формування особистості:
• Відсутність підготовки до реальності.

Люди, які не чують про складні аспекти життя в дитинстві, виростають психологічно непідготовленими до реальних труднощів.
• Поширення тривожності та депресій. Нездатність впоратися з втратами чи конфліктами часто призводить до психоемоційних проблем.
• Уникнення відповідальності. Адаптовані казки вчать, що “добро завжди перемагає”, не розкриваючи складності боротьби чи наслідків власних дій. Це формує незрілі очікування від життя.
3. Зниження значення відповідальності
У багатьох сучасних адаптаціях “негативні” персонажі або взагалі не зазнають покарання, або їхні проступки зводяться до легкого вибачення. Це:
• Знижує розуміння важливості наслідків своїх вчинків.
• Створює відчуття, що зло можна подолати без справжнього покарання чи боротьби, що не відповідає реальності.
4. Зниження емоційної стійкості
Діти, які не стикаються із символічним страхом у казках, можуть виростати з низькою емоційною підготовкою до труднощів. Казки надавали безпечний спосіб проживати складні емоції: страх, сум, гнів.
5. Формування ілюзій про життя
Щасливі кінцівки, характерні для сучасних казок, створюють уявлення, що всі проблеми вирішуються без зусиль. Реальні ж труднощі потребують праці, терпіння і смирення.
Чи можна це виправити?
Повернення до оригінальних казок, навіть у дорослому віці, може стати цінним досвідом. Ось кілька причин:
1. Глибший сенс. Первинні казки містять універсальні уроки, актуальні для будь-якого віку.
2. Психологічний розвиток. Зустріч із символічним страхом і складними дилемами сприяє емоційному зростанню.
3. Критичне мислення. Роздуми над складними сюжетами допомагають зрозуміти багатогранність життя.
Висновок
Казки в їхній первісній формі — це не лише історії для дітей, а універсальний засіб розуміння світу. Їх адаптація до “дитячої” культури призвела до втрати важливих життєвих уроків, що вплинуло на сучасне суспільство. Повернення до оригіналів і осмислення їхньої глибини може допомогти як дітям, так і дорослим зрозуміти себе й світ навколо. Казки — це не тільки про перемогу добра, але й про складність шляху, який до цього веде.

А сьогодні побалакаємо про неймовірно важливу тему - чи могло б бути у мамонтів «генеральське сало».

Мамонти, як представники роду Mammuthus, не мали “сала” в тому ж сенсі, як це розуміють щодо сучасних свиней або інших ссавців, що накопичують жир у вигляді підшкірного шару сала. Натомість вони мали значні запаси жирової тканини, зокрема:

Підшкірний жир: У шерстистих мамонтів (Mammuthus primigenius), які жили в суворих умовах льодовикового періоду, був добре розвинений шар підшкірного жиру. Він забепечував теплоізоляцію і допомагав зберігати енергію в холодному кліматі.

Жировий горб: Подібно до сучасних слонів або деяких інших великих травоїдних, мамонти могли мати значні жирові накопичення в окремих частинах тіла (наприклад, у плечовій зоні), хоча це питання є дискусійним через обмеженість прямих доказів

«Генеральське сало» — це термін, який використовується для опису надзвичайно якісного, ніжного шару жиру (зазвичай у свиней) із м’ясними прожилками, що цінується за смакові якості.

В той же час, у структура жиру у мамонтів була, найімовірніше, однорідною, як у сучасних слонів або китів. Шар м’яса, який межує з жиром, не мав характерних «прожилків», як у свиней, через інший тип тканин і фізіологію. Крім того жирові тканини мамонтів, з огляду на адаптацію до холодного клімату, були більш твердими та менш ніжними, ніж у домашніх тварин, які не витримують таких температур. Також більшість сучасних травоїдних, включаючи слонів, не мають жиру, який можна порівняти з “генеральським салом”. Їх жир, якщо він є, більш функціональний (ізоляція та запас енергії), а не такий, що утворює м’ясо-жирові прошарки.

Отже, “генеральського сала” у мамонтів, швидше за все, не могло бути, принаймні не в розумінні м’яко-жирових структур із високими гастрономічними характеристиками. Їх жир був більше адаптований до збереження тепла та енергії, а не до кулінарного використання.

І для тих хто не спить - крісло для кохання Едуарда VII

Кожного разу сміюсь коли чую заклики «дотримуватись традиційний цінностей!» - бо в 99% випадків це означає що людина знає максимум 300 років історії, і то більшість з яких це синтез костюмів хору імені Григорія Верьовкі та байок про козаків-характерників.

Дитячі поїлки у вигляді мишок - Сицилія, 320 р до н.е.

Доброго ранку!

Щиро дякую всім вам за вітання та підтримку.
Коли бачиш що стільки гарних людей тебе підтримують - стає значно краще!

Свої 30 років я зустрів в армії, на Донбасі.
Сьогодні мені 40 років, і я зустрічаю їх в армії на Донбасі. Не зовсім так як хотілось би, але краще відмічати сорок років, ніж сорок днів.

Так я трохи втомися морально, та і вже не такий здоровий як був 10 років тому, але тим не менш - я живий і досвіду стало більше. Так за спиною більше спалених сіл, втрачених звʼязків, загиблих друзів, та знищених світів які більше ніколи не відтворити. Але не можна все кинути на півдороги.

Чи сильно я змінився? Та ні, тільки припинив витрачати час на тих, хто цього не вартий. Ну і постійно треба собі нагадувати що «жіночка 40 років», це моя однолітка. Так я не заробив мільйони, не став геройським героєм, не розкрив таємниці всесвіту, проте я став тим за кого б мені було б не соромно в дитинстві. А ще я дарую людям найцінніше - я дарую їм час жити своє життя, поки йде війна. Погодьтесь - не так багато людей в світі можуть такий подарунок зробити.
Дякую тим хто весь цей час поруч і допомагає. Несемось далі.
Якщо захочете зробити мені подарунок - реквізити в закріпленій публікації. Як доросла людина, я не буду відмовлятись від грошей і пущу їх по воді - ремонти, заправки, спорядження.
Дякую.

У 1494 році французький король Карл VIII розпочав військову кампанію, щоб захопити трон Неаполітанського королівства (частина Королівства Обох Сицилій). Його похід, відомий як Італійські війни, приніс не лише руйнівні наслідки для регіону, а й поширення нової, досі невідомої хвороби — сифілісу. Вважається, що спалах епідемії серед армії французів відбувся після взяття Неаполя в 1495 році. Хвороба швидко розповсюдилася серед солдатів, які потім поверталися додому через Європу.

Назва “французька хвороба” (лат. morbus gallicus) виникла через те, що французькі солдати, які брали участь у війнах, часто вважалися носіями хвороби. Інші країни в Європі також називали сифіліс залежно від своїх історичних ворогів:
• Французи називали її “італійською хворобою” (mal de Naples), оскільки спалах асоціювався з італійським походом.
• Росіяни називали її “польською хворобою”.
• Турки — “хворобою хрестоносців”.
• Японці — “португальською хворобою”.

Назва “сифіліс” з’явилася пізніше, завдяки поемі італійського лікаря і поета Джироламо Фракасторо “Сифіліс, або Про галльську хворобу” (Syphilis sive de morbo gallico) в 1530 році. У творі розповідається легенда про пастуха Сифіла, який за провину перед богами був покараний хворобою.

Існує кілька гіпотез щодо походження сифілісу:

1. Американська гіпотеза: найбільш поширена теорія, згідно з якою сифіліс був завезений до Європи з Америки під час першої експедиції Колумба. Це пояснює, чому хвороба спалахнула саме наприкінці XV століття.
2. Європейська гіпотеза: припускає, що сифіліс існував у Європі й до цього, але в іншій, менш агресивній формі, яка еволюціонувала через соціальні й екологічні зміни.
3. Синтезована гіпотеза: поєднує обидві версії, вказуючи, що нові штами хвороби могли з’явитися через змішання старих європейських патогенів із новими, завезеними з Америки.

Таким чином, етимологія назв сифілісу й історичний контекст його поширення демонструють, як соціальні й політичні конфлікти впливали на уявлення про хворобу та її стигматизацію.

Керамічна посудина у формі качки віком близько 3000 років, була виявлена ​​в могилі бронзової доби поблизу міста Балей, північно-західна Болгарія. Посудина є винятковим зразком високодекорованої кераміки, виробленої культурою інкрустованої кераміки, людьми бронзової доби, які заселили Нижній Дунай. Їхні могили рясніють прикрашеною та різноманітною керамікою, на честь якої і названа культура.

Поблизу сучасного ізраїльського міста Атліт, на глибині 8–12 метрів під водами Середземного моря, приховане одне з найдавніших поселень епохи неоліту — Атліт-Ям. Цей археологічний об’єкт, датований приблизно 6900–6300 роками до н.е., є унікальним свідченням ранньої людської історії, відображаючи життя та побут перших землеробів.

Жителі Атліт-Ям створили розвинене суспільство, що базувалося на землеробстві, тваринництві та рибальстві. Археологи виявили залишки круглих будівель із каменю, що слугували житлом, а також колодязь, який забезпечував поселення водою.

Однією з найцікавіших знахідок у Атліт-Ям є сім вертикальних каменів, розташованих у півколі. Ймовірно, вони використовувалися як культові споруди для ритуальних обрядів. Це відкриття є важливим доказом ранніх форм організованої релігії.

Серед знахідок у Атліт-Ям — поховання жінки та дитини, на скелетах яких виявлено сліди туберкульозу. Це найдавніше відоме підтвердження цієї хвороби в історії людства. Аналіз останків вказує на те, що хвороба могла передаватися від свійських тварин.

Атліт-Ям був затоплений наприкінці останнього льодовикового періоду через підняття рівня моря, спричинене таненням льодовиків. Це підводне поселення стало яскравим свідченням впливу кліматичних змін на людські суспільства, які змушені були залишати звичні місця проживання.

Атліт-Ям є неоціненним джерелом для вивчення переходу людства від мисливсько-збиральницького до осілого способу життя. Збережені під водою артефакти дозволяють досліджувати ранню соціальну організацію, релігійні практики та взаємодію людини з навколишнім середовищем.

Існування сучасних неконтактних або ізольованих племен, які живуть за умов, близьких до палеоліту, піднімає важливе питання: чи можна говорити про завершення цього періоду історії людства?

Що означає “завершення палеоліту”?

Палеоліт (від грец. “старий камінь”) — це археологічна епоха, яка завершилася приблизно 10 000 років тому з початком неолітичної революції, коли люди почали переходити до осілого способу життя, землеробства і скотарства. Це визначення базується на технологічних і соціальних змінах, які стали панівними в більшості людських спільнот.

З погляду археології, палеоліт завершився, оскільки більшість людства перейшли до нових форм економіки й соціальної організації. Проте це не означає, що всі люди одночасно залишили “палеолітичний” спосіб життя.
З точки зору антропології, палеоліт як етап еволюції, завершується не по часу, а по розвитку технологій і соціальної організації.

В той же час, ізольовані племена, такі як сентінельці на Андаманських островах або деякі групи в Амазонії, продовжують жити з використанням технологій і соціальних моделей, характерних для палеоліту:

• Полювання, рибальство та збиральництво є основними способами добування їжі.
• Їхнє кам’яне та дерев’яне знаряддя праці схоже на палеолітичні артефакти.
• Відсутність писемності та державності, невеликі громади, міграційний спосіб життя.

Ці суспільства зберігають такі способи життя через ізоляцію від глобалізованого світу, відсутність контакту або небажання інтегруватися.

Так чи завершився палеоліт?

• Так, у глобальному сенсі: Палеоліт закінчився для людства загалом із поширенням неолітичних технологій, письма, державності й подальшим розвитком цивілізації.

• Ні, для окремих груп: Деякі ізольовані спільноти продовжують жити в умовах, що відповідають палеоліту, але це скоріше виняток, ніж правило.

Археологічні періоди, такі як палеоліт чи неоліт, є аналітичними категоріями, які допомагають вивчати минуле. Вони не обов’язково відображають сучасність. Той факт, що деякі народи все ще живуть у “палеолітичних” умовах, показує, що людська еволюція й розвиток культур не є лінійним процесом. Це демонструє багатогранність людської історії й те, як різні суспільства адаптуються до своїх унікальних умов.

Є доволі цікава тема, але перед тим як написати про неї, давайте зіграємо в невелику гру.
Напишіть, коли на вашу думку завершився палеоліт?

Та бля

If you know

Та за що…. :(

Hello dear friends! Great news for everyone! Tired of tilling the field? Tired of being jealous of your rich neighbor? Tired of low-quality copper? The wind of adventure is calling you! Join the Sea People! Change your life and that of others! Just tell where your settlement is and wait for our representative who will take you on a magical journey!

Поховальна маска Тутанхамона — одна з найвідоміших археологічних знахідок в історії, яка стала символом величі Стародавнього Єгипту та нерозривно асоціюється з владою фараонів. Більш того, саме завдяки цій масці Тутанхамон став «суперзіркою» серед фараонів, при тому що такої знаменитості він не мав і за життя. Проте є дослідники які мають сумніви в тому що цю маску робили саме для Тутанхамона.

Єгиптолог Ніколас Рівз висунув теорію, що маска могла бути виготовлена для Нефертіті, дружини Ехнатона, яка, можливо, правила Єгиптом до приходу Тутанхамона. На користь цієї гіпотези він наводить кілька аргументів. По-перше, анатомічні особливості маски, зокрема форма носа та підборіддя, більше відповідають зображенням Нефертіті, ніж Тутанхамона. По-друге, верхня і нижня частини маски створені окремо і могли бути адаптовані для нового власника.

Рівз також зазначає, що ієрогліфи на масці, які ідентифікують її з Тутанхамоном, могли бути перероблені з попередніх написів. Це відповідає характерній для Стародавнього Єгипту практиці переробки предметів через економію ресурсів або політичні зміни.

Часовий контекст також підтримує цю гіпотезу: після смерті Ехнатона в Амарнський період відбулася низка поспішних змін, і поховальні предмети могли бути переадресовані. Гробниця Тутанхамона містить ознаки поспіху в підготовці, що могло включати використання артефактів, створених для інших.

Проте критики наголошують, що доказів недостатньо, і використання перероблених предметів не обов’язково пов’язане саме з Нефертіті. Головний убір маски включає символи, асоційовані із чоловічими фараонами, що може спростувати теорію.

Хоча ідея залишається непідтвердженою, вона відкриває нові перспективи в дослідженні Амарнського періоду та політичних трансформацій того часу.

Іншушинак: Бог мертвих і захисник Еламу
Серед величних цивілізацій Давнього Сходу стародавній Елам займає особливе місце. Його культура, архітектура і релігія справили значний вплив на сусідні народи, залишивши по собі чимало загадок. Так наприклад багато шумерських та ассирійських богів беруть своє коріння з еламського пантеону.  Центральною фігурою еламського пантеону був Іншушинак — бог, який уособлював силу підземного світу, справедливість і захист. Він був покровителем міста Суз і головним божеством еламського зикурату в Чога-Занбілі — одному з найвеличніших архітектурних досягнень стародавнього світу. Так, ви все вірно зрозуміли - колись існувала цивілізація, де головним божеством був Бог мертвих, і його храм був головним. 
Зикурат Чога-Занбіль, збудований близько 1250 року до н.е. царем Унташ-Напіріше, він мав стати центром поклоніння Іншушинаку, богу, який вирішував долі мертвих.
Цей ступінчастий храм був грандіозною спорудою — п’ятирівневим зикуратом зі стороною основи в 105 метрів. У верхній частині розташовувався храм, де проходили ритуали, присвячені Іншушинаку. Попри тисячоліття руйнувань, його залишки й досі вражають.
На обпалених цеглинах храму є написи які підтверджують роль Іншушинака як головного божества Еламу. Один із них проголошує:
«Я, Унташ-Напіріша, великий цар, побудував цей храм для Іншушинака, бога Суз і охоронця загробного світу. Нехай його сила охороняє це місто, а його благословення приносить мир і процвітання народу Еламу. Іншушинак, бог великий, суддя душ померлих, який вирішує долі. Його милістю мій трон міцний, і народ приносить йому жертви у вдячності за його справедливість.»
Інший напис, знайдений у Сузах, підкреслює його роль у підтримці порядку:
«Нехай Іншушинак дарує мир цьому дому й охороняє душі його мешканців. Його суд справедливий, а милість нескінченна для тих, хто шанує його закони.»
Його культ мав також правову функцію. Наприклад, у договорах часто зазначали:
«Нехай Іншушинак буде свідком цього договору. Хай його гнів впаде на того, хто порушить цю угоду.»
Також еламці вірили, що Іншушинак здатний карати тих, хто порушує його закони або зневажає святині. У написі царя Шутрук-Наххунте йдеться:
«Нехай Іншушинак, володар мертвих і суддя богів, покарає того, хто наважиться зруйнувати цей храм чи забрати його дари. Його душа буде вигнана з підземного світу, а його ім’я зникне назавжди.»
Ще один приклад із тексту:
«Хто наважиться зневажити храм Іншушинака, того ім’я зітреться з пам’яті людської. Бог покарає його на землі та у підземному світі.»
Культ Іншушинака супроводжувався численними ритуалами, які проводилися в храмах, зокрема в Чога-Занбілі. У текстах зафіксовані записи про підношення богові:
«Для Іншушинака, великого володаря, принесено 10 баранів, 20 глеків вина, 50 кошиків зерна. Нехай він дарує процвітання дому того, хто виконав цей обряд.»
І саме тому для свідомості еламців неймовірним ударом було захоплення храму Іншушинака ассирійцями в 640 році до. н.е. Бо якщо Бог не покарав тих хто зруйнував його храм, то значить все було обманом. 
Культ Іншушинака завершив своє існування після падіння Еламу, але його вплив простежується у релігіях сусідніх народів. Його функції як судді мертвих і захисника права знаходять паралелі в месопотамських та іранських традиціях.
У шумерській міфології Нергал, бог підземного світу, мав схожі риси, виконуючи роль судді душ. Вавилоняни перейняли ідею божественного покарання, що знайшло відображення у кодексі законів Хаммурапі. Ассирійці також вважали, що їхній бог Ашур захищає закони і карає тих, хто їх порушує.

Так, це та сама знаменита табличка, яка створила найвідоміший історичний мем

І давайте на ніч поговоримо про щось казкове - про драконів. Але тих що справді існують.

Draco volans (літаючий дракон) — невелика деревна ящірка з родини агамових, яка мешкає в тропічних лісах Південно-Східної Азії. Вона має унікальну здатність до ковзання в повітрі завдяки спеціальним шкірним перетинкам, розташованим між подовженими ребрами. Дракон може долати відстань до 10 метрів між деревами, що допомагає уникати хижаків і шукати їжу, переважно комах.

Ці ящірки досягають 20–25 см у довжину більшість якої припадає на хвіст, зверху мають забарвлення, що дозволяє їм маскуватися, і яскравий «підклад» у самців для комунікації з протилежної статтю. Вони майже не спускаються на землю, окрім періоду відкладання яєць.

Draco volans є прикладом ефективної адаптації до тропічного середовища, але руйнування лісів може становити загрозу для їхнього існування.

Ну і між іншим нагадаю, що якщо вам подобаються мої дописи, і у вас ж бажання мене підтримати - реквізити в закріпленій публікації. Як завжди піде на заправки, ремонти, спорядження і знищення ворога.
Дякую.

Монументальне будівництво аграрних цивілізацій: їжа, влада і каміння.

Монументальні споруди стародавнього світу — піраміди Єгипту, зикурати Месопотамії, циклопічні мури Мікен, величні храми та фортеці Анд — завжди викликають захоплення та запитання. Чому цивілізації, позбавлені сучасної техніки, зводили настільки складні споруди? Навіщо вкладали величезні ресурси в каміння та мури? Відповідь лежить у структурі суспільств, які виникли в період аграрних цивілізацій, і в тому, як вони розпоряджалися своїми ресурсами.

Основою перевагою аграрних цивілізацій була здатність накопичувати надлишки продовольства. Сільське господарство дозволило людям не лише годувати себе, але й створювати запаси, які в свою чергу, дуже швидко ставали податками, що накопичувалися в центрах влади.
Правителі аграрних цивілізацій мали унікальну проблему: надлишок їжі, яку не можна було довго зберігати. Її потрібно було використати до того, як вона зіпсується. Звісно, надлишки використовували для утримання тих, хто не працював у полі: ремісників, солдатів, чиновників, священиків. Але якщо ваша цивілізація була вдалою, то їжі ставало все більше, а створювати надмірну кількість непрацюючих людей було небезпечно, бо тривалий період неврожаю міг призвести до бунтів. Тож їжу потрібно було витрачати. Але в той час не існувало яхт, літаків, суперкарів, гобеленів та золотих годинників.
Саме тому найефективнішим способом реінвестування надлишкового ресурсу стало фінансування масштабних проєктів, які могли продемонструвати могутність правителя, забезпечити релігійні потреби або вирішити економічні завдання. Так виникла епоха монументального будівництва.

Монументальні споруди мали кілька важливих функцій:

1. Релігійна:
Храми й святилища, такі як піраміди Єгипту чи зикурати Вавилону, символізували зв’язок правителя з богами. Ці споруди підкреслювали сакральну роль монархів, які виступали посередниками між людьми й небесами. У випадку фараонів, монументи стверджували їхній статус живих богів на землі. Окрім того, для нас сучасних, думки про потойбічне життя в більшості випадків є не суттєвими, натомість для тих цивілізації це було суто практичне питання, від вирішення якого, залежало твоє загробне життя.
А ти чому зикурат не будуєш? Зикурат треба будувати поки молодий, пісочок сиплеться, потім з тебе Нергал спитає.

2. Політична:
Масивні фортеці, палаци та стіни демонстрували військову міць і здатність правителів захистити своє населення. Прикладом є Мікенська фортеця з її Левовими воротами та циклопічною кладкою. Візуальна демонстрація сили знижувала ймовірність повстань і зміцнювала соціальну стабільність. Крім того, монументальні споруди підвищували авторитет правителя, переконуючи населення сплачувати податки більш охоче.

3. Економічна:
Монументи часто виконували практичні завдання. Наприклад, іригаційні системи забезпечували зрошення полів, підвищуючи врожайність і збільшуючи базу для податків. У деяких випадках монументальні споруди також слугували інфраструктурою для торгівлі (наприклад, гавані чи дороги). Окрім того, масштабне будівництво давало роботу великим групам людей, особливо у сезон, коли сільськогосподарські роботи були неможливими. Це знижувало соціальну напругу серед населення та дозволяло державі контролювати робочу силу.

Монументальне будівництво аграрних цивілізацій було не просто символом розкоші, а й необхідністю, що диктувалася особливостями суспільства. Надлишки продовольства, обмеженість способів зберігання ресурсів і соціальна потреба в об’єднанні населення довкола спільної мети призвели до створення грандіозних проєктів. Монументальні споруди забезпечували політичну стабільність, економічний розвиток і культурне самовираження, залишаючи після себе спадок, який досі вражає своїм масштабом.

Однією з найпопулярніших і найдорожчих спецій у Римі був laser — застиглий сік великої зонтичної рослини під назвою сильфій (Silphium). Окрім того, що його використовували як пряність, із різних частин рослини виготовляли ліки для лікування травних розладів, запалень і навіть, за деякими свідченнями, для контрацепції.

Сильфій ріс у дикій природі — його не культивували. І лише в одному регіоні — давній Кіренаїці, що на території сучасної Лівії. Спроби вирощувати його поза межами природного ареалу не мали успіху.

Сильфій був дуже дорогою пряністю. Згідно з античними записами, його цінували на вагу золота, а в Кірені (столиці цього регіону) навіть карбували монети із зображенням цієї рослини. Після включення Кіренаїки до складу Римської імперії цей регіон платив частину данини сильфієм, що підкреслювало його економічну та культурну значущість.

Проте вже у І столітті нашої ери Пліній Старший писав у своїй “Природничій історії”, що сильфій у Кіренаїці зник. Його зникнення пояснювалось, надмірним збиранням через високий попит на ринку, збільшенням овець і худоби, які поїдали рослину, і звісно ж зміни клімату, які вплинули на її природний ареал.

За словами Плінія, останній екземпляр сильфію було зібрано та подаровано імператору Нерону.

Деякий час у Рим поставляли замінник сильфію — асафетиду (Ferula assa-foetida), відому в азіатській кулінарії. Ця спеція має різкий смак і запах, який нагадує, (принаймі так пишуть), цибулю та часник, але вона значно поступалась сильфію за якістю та властивостями.

У Середньовіччі та Новому часі багато дослідників намагалися знайти цю загадкову рослину, спираючись на античні манускрипти. Інтерес викликали не тільки її кулінарні, а й чудодійні медичні властивості. Однак усі пошуки завершилися невдачею.

У 2021 році турецький ботанік Махмут Міск висунув гіпотезу, згідно з якою античний сильфій міг вижити до нашого часу. Він припустив, що це рослина Ferula drudeana, яка росте у Каппадокії (сучасна Туреччина) на дуже обмеженій території. Рослина має зовнішню схожість із зображеннями сильфію на монетах та відповідність деяким текстовим описам.

Втім, наразі немає переконливих доказів, що Ferula drudeana — це той самий сильфій. Гіпотеза Міска базується переважно на візуальній подібності, а інші підтвердження відсутні.

Сильфій залишається однією з найбільших загадок ботаніки й історії людства. Його зникнення є нагадуванням про те, що навіть рослини можуть зникнути через надмірну експлуатацію природних ресурсів.

Breaking news!

На розкопках скандинавських поховань археологи час від часу знаходять черепи, зуби яких прикрашені поперечними надрізами. Ці давні модифікації досі залишаються загадкою, оскільки не має єдиного пояснення їхнього призначення. 

Модифіковані зуби були знайдені в різних археологічних розкопках по всій Скандинавії та навіть за її межами. Найвідоміші місця таких знахідок:
1. Готланд, Швеція:
• На острові Готланд було знайдено понад 15 черепів із поперечними борознами на зубах. Серед супутніх знахідок були мечі, списові наконечники та ювелірні прикраси, що вказує на високий соціальний статус похованих.
• Вік поховань датується VIII–IX століттями н.е..
2. Сканія (Skåne), південна Швеція:
• Під час розкопок в околицях Сканії було виявлено декілька черепів із такими ж надрізами на зубах, разом із прикрасами, бронзовими пряжками та залишками тканин.
• Ці знахідки датуються періодом IX–X століть н.е..
3. Ріб (Ribe), Данія:
• У старовинному торговельному центрі Ріб дослідники знайшли щонайменше 10 черепів із модифікованими зубами. Поховання містили керамічні вироби, намиста та срібні монети, що вказує на заможність похованих.
• Поховання датуються IX століттям н.е..
4. Йорк, Англія (колишній Йорвік):
• На території Йорка, який був важливим центром вікінгів, археологи знайшли кілька черепів із надрізами на зубах. Разом із ними виявили мечі, скандинавські фібули та залишки шкіряних виробів.
• Ці знахідки датуються періодом X століття н.е., коли Йорвік був під контролем вікінгів.
5. Тіссо, Данія (Tissø):
• Поховання біля озера Тіссо, що було язичницьким святилищем, містили 8 черепів з подібними надрізами на зубах, а також золоту підвіску, наконечники списів та ритуальні кістки тварин.
• Знахідки датуються періодом VIII–X століть н.е..

Теорії про призначення зубних надрізів

Загалом висувалось кілька гіпотез щодо того, чому вікінги робили такі модифікації зубів:
1. Маркування рабів:
• Одна з теорій припускає, що такі надрізи могли використовуватися для ідентифікації рабів. Це могло допомагати відрізнити їх від вільних людей, особливо в торгівлі та під час перевезень. Таке маркування унеможливлювало втечу або ідентифікувало втікачів. Але вона малоймовірна оскільки зустрічаються поховання з супутніми предметами які прямо вказують на високий соціальний статус похованих. 

2. Соціальний статус або ритуальна практика:
• Інша гіпотеза вказує на те, що надрізи могли бути ознакою високого соціального статусу або ж частиною воїнських ритуалів. Це підтверджується тим, що черепи з надрізами часто знаходять у багатих похованнях разом із коштовностями та зброєю.
• Наприклад, у похованнях Ріб та Готланда знайдено мечі та інші предмети, що належать до еліти.
3. Естетичні або декоративні цілі:
• Є припущення, що ці модифікації могли слугувати для демонстрації мужності, сміливості або особистого стилю. У похованнях Йорка, де були знайдені черепи з надрізами, також виявлено численні прикраси та вироби зі шкіри, окрім того, з давніх текстів (таких як Ісландські саги), нам відомо що зовнішній вигляд відігравав важливу роль в соціальному житті скандинавів.
4. Символіка та магія:
• Деякі дослідники вважають, що надрізи могли мати магічне або символічне значення, можливо, пов’язане із захистом від злих духів або забезпеченням успіху в битві.

Незважаючи на численні дослідження, точне призначення надрізів на зубах вікінгів залишається невідомим. Можливо, вони мали різне значення залежно від контексту та регіону. Археологічні розкопки продовжуються, і можливо, нові знахідки допоможуть розкрити цю давню загадку. Але вже зараз можна стверджувати, що поперечні надрізи на зубах скандинавів — це унікальне явище, яке відкриває нові сторінки в історії цього краю. 

Так все і було.

Петрогліф коня, розташований печері Пара-не-Пара у Франції. 37 000-32 000 років

Якось попередній допис викликав мало реакцій. Він не цікавий, погано написаний, чи може занадто великий?
Просто ніби розкривав цікаву і не дуже відому у нас тему, а вона ніби і не цікава нікому :/

Культ небесної лосихи: міфологія, символізм і витоки

У 1947 році в Пазирикській могилі було виявлено кінський головний убір віком 2300 років, прикрашений рогами, що нагадували лосині. Подібні знахідки часто інтерпретують як частину поховальних ритуалів, що могли символізувати захист і підтримку для померлого в потойбічному світі. Такі символи рогатих тварин у похованнях могли представляти небесну лосиху або її дітей, які слугували духовними провідниками душі до світу предків.

Образи рогатих тварин у поховальних обрядах часто асоціювалися з переходом душі та її подорожжю між світами. Роги, як частина культового одягу або прикрас, могли символізувати силу небесних сил та надавати померлому захист на шляху до загробного життя. І весь цей символізм був пов’язаний зі культом небесної лосихи.

Культ небесної лосихи є однією з давніх шаманських та анімістичних традицій, що поширювалася серед народів Північної Євразії, особливо в регіонах Сибіру та Центральної Азії. Уявлення про небесну лосиху як духовну покровительку і символ життя, праматір, пов’язану з родючістю та життєвою енергією, стало частиною світогляду мисливських спільнот, які значною мірою залежали від міграції тварин у своєму середовищі.

Небесна лосиха часто уявлялася як величезна рогата тварина, що втілює зв’язок між небом і землею, життям і смертю, живими та світом предків. Вважається, що її роги символізували космічне дерево, яке з’єднувало підземний світ, землю і небеса. Роги могли також асоціюватися з сонячними променями або небесним світлом, яке приносить силу і життєву енергію.

Для північних народів Півночі Євразії образ лосихи, що регулярно з’являється в природі, став символом відновлення життя і родючості. Віра в небесну лосиху як праматір, що населяє небо і надсилає своїх “земних дітей” (лосів та інших тварин) на землю, могла виникнути як наслідок залежності від цих тварин. Мисливські спільноти сприймали сезонну міграцію лосів як дар, щедрий жест небесної сили, яка щорічно оновлює світ. Поступово лосиха стала образом матері-природи, яка постійно приносить достаток і життя.

Серед шаманських традицій народів Півночі Євразії небесна лосиха також відігравала значну роль як духовна покровителька. Шамани могли вважати лосиху або її рогатих “дітей” своїми тваринами-помічниками, які супроводжували їх у ритуальних подорожах між світами. Під час певних обрядів шаман одягав головний убір з рогами, уподібнюючи себе до своєї покровительки та посилюючи свій зв’язок з духами природи. Образ лосихи або її рогів у ритуальному контексті символізував здатність шамана переходити між світами, зокрема для лікування або спілкування з духами предків.

Культ небесної лосихи відображає глибокий зв’язок давніх мисливців із природою і їхню залежність від циклів життя, символізованих міграцією тварин. Він став релігійним світоглядом, який виник під впливом спостережень за живим світом навколо них.

Власне звʼязаний Фенрір з ісландського рукопису 17-го сторіччя.

Служу народу України та Морській Піхоті

Трошки сонця в ваш ранок!

Давня металургія: дослідження технологій у Айн Сохна

Металургія — це окрема і дуже цікава сфера досліджень, що містить багато тонкощів. Сьогодні ми поговоримо про технології металургійного виробництва, які використовувалися в Айн Сохна (Єгипет) у період 2000–1930 років до н.е.

В Айн Сохна було виявлено високорозвинене виробництво міді. Для цього використовувались спеціальні колонні печі, які зазвичай групувалися по чотири в ряд. Для виробництва використовували руду, яку доставляли кораблями. Це відбувалося в рамках масштабних державних експедицій, що залучали сотні, а іноді й тисячі людей.

Під час раннього Середнього царства руду видобували на півдні Синайського півострова, переважно у родовищах Ваді-Магара та Ваді-Баба.

Експериментальні дослідження стародавніх печей

Протягом семи років дослідники провели понад 50 експериментальних плавок міді у точних копіях стародавніх печей. Це дозволило детально вивчити їх роботу та зрозуміти процес плавлення.

Печі з Айн Сохна працювали унікальним чином, якому не було аналогів у стародавньому світі.
Топку заповнювали дровами до верху і розпалювали знизу. Спеціальний ефект димоходу створював природну тягу, що дозволяло паливу горіти без додаткового дуття повітря. Це означало, що не потрібні були ані фурми (спеціальні отвори для подачі повітря), ані сильфони (мехи), ані використання вітру. Також чередуючи шари деревини та солоного гною, регулювалась температура в печі. .

Процес виплавки міді

Після досягнення стабільної температури, руду завантажували у верхню частину печі між шарами пального. Вона проходила кілька етапів:
Обсмаження руди: На верхньому рівні печі, де температура нижча, руду обсмажували. Це перетворювало малахіт на куприт.
Зона відновлення: Руда далі потрапляла в зону з вищою температурою, де куприт відновлювався до металевої міді, але залишався твердим.
Злиття міді: У найгарячішій частині печі, над самим отвором, мідь плавилася та збиралася у вигляді гранул на дні печі.
Видалення відходів: Відпрацьовані шлаки, замість утворення рідкого шлаку, перетворювалися на щільні блоки, що полегшувало їх утилізацію.

Важливою перевагою цих печей була відсутність необхідності постійного дуття повітря, що значно зменшувало кількість зусиль для виплавки міді. Це стало можливим завдяки ретельно підібраним розмірам печей: висота кожної печі становила 130 см, що забезпечувало оптимальну тягу і ефективність.

Доволі часто коли люди бачать викопні рештки наших далеких пращурів, то вони дивуються тому які в них здорові зуби та загалом кістки. Відповідь дуже проста - ті хто мав слабке здоровʼя помирали ще в дитинстві і не давали потомство, а дорослі переважно не доживали до віку, коли б зміни в стані здоров’я могли б знайти відображення на кістках та зубах. А саме цікаве в цьому те що на наш імунітет може вплинути моральна паніка щодо небезпеки тих чи інших продуктів харчування.

Алергія на арахіс - одна з найпоширеніших в Америці. За статистикою 2019 року, на неї страждали близько 3% дітей. Причому часто це особливо тяжка алергія, яку може викликати навіть крихітна кількість горіхів. Арахіс забороняють у школах та інших громадських місцях, і навіть про наявність його слідів у продуктах повідомляють великими літерами на етикетці.

Але ще у 1990-х роках цього взагалі не було. Поширеність алергії на арахіс у США була майже в 10 разів нижчою — близько 0,4%-0,6%, і реакції на нього, як правило, були легкими. Це схоже на ситуацію в інших країнах, де не дуже замислюються про алергенні властивості цього горіха.

Все почалося у 1990-х, коли у ЗМІ почали розповідати про важкі і навіть смертельні випадки алергії на арахіс — такі були, але вкрай рідко. Лікарям довелося терміново реагувати на суспільне занепокоєння — але біда була в тому, що вони не знали як.

У результаті в 1998 році МОЗ Британії, а через два роки пізніше і Американська академія педіатрії (AAP) випустила рекомендації, в яких не рекомендували давати дітям арахіс до трьох років.

Технічно ці рекомендації призначалися не для всіх дітей, а лише груп найвищого ризику алергії — тих, у кого алергія чи астма є у близьких рідних. Але батьки в своїй масі не стали розбиратися, і сприйняли їх як імператив.

Але вже до 2004 року стало ясно, що щось пішло не так — кількість випадків алергії на арахіс у дітей почала стрімко зростати. В одній із шкіл зауважили, що частка дітей з алергією на арахіс зросла на 1000% у порівнянні з попереднім поколінням.

Ще у 2008 році ізраїльський доктор Гідеон Лак зауважив, що у пацієнтів ізраїльських педіатрів алергія на арахіс зустрічається незрівнянно рідше, ніж у британських. Він швидко знайшов відповідь — із раннього дитинства ізраїльські діти їдять арахісовий снек під назвою Bamba.

У 2008 році він випустив дослідження, де довів, що вживання арахісу в ранньому дитинстві знижує ризик розвитку алергії на нього надалі. У 2011 він підтвердив висновки в експерименті — немовлята 4-11 місяців, які отримували арахіс у харчування, на 86% рідше страждали від алергії на нього.

На жаль, публікацію не дуже помітили — вал публікацій про шкідливість арахісу вже було не зупинити. Заходи боротьби з арахісом для захисту зростаючої кількості дітей-алергіків ставали ще жорсткішими, а моральна паніка — ще інтенсивнішими.

Так і хочеться сказати – годуйте ваших дітей різноманітною їжею, потім вони скажуть вам дякую. Але я не педіатр і не можу дозволити собі таких тверджень.

Вишукана статуя водяної німфи 2-го століття нашої ери, знайдена в Туреччині. Нещодавно розкопана німфа ніби піднімається з води, передаючи міфологію та красу епохи.

Що ж, прийшов час побалакати про знамениті римські оргії!

Ну точніше не про самі оргії, а про їх образ у масовій культурі. Ну там де «Калігула», постійний секс усіх з усіма, і безлімітний алкоголь.

Саме давньогрецьке слово «оргія» (ὄργιον) пов'язане з релігійним обрядом, що призводить до масового екстазу, і при цьому навіть тоді, занадто відвертим ритуали отримували свою порцію осуду від тогочасних моралістів. Наприклад, від Тита Лівія, який у найпохмуріших фарбах описував пов'язані з богом Вакхом-Бахусом оргіастичні святкування (при цьому сам він на них ніколи не був, і що там відбувалось ніколи не бачив). Окрім того, римський сенат боровся з вакханаліями та рішуче їх забороняв, настільки що язичники-римляни звинувачували ранніх християн у ритуальних оргіях з інцестом та іншими збоченнями. А коли часи змінились, то вже християнські автори відігралися, описуючи жахливі оргії язичників. Але ось усі ці застілля «оргією» римляни не називали - термін стосувався виключно релігійної сфери життя.

Непристойну поведінку так стали позначати у Європі лише набагато пізніше (в англійську мову слово orgy у такому значенні приходить у 1660-х роках), при тому на початку майже будь-яку, аж до гучних співів та танців. І лише наприкінці ХІХ століття остаточно утвердився образ розпусного Стародавнього Риму, де на думку пуританської уяви вікторіанської епохи всі тільки спали одне з одним, і відривались від однієї оргії лише для того щоб прийти на нову.

Окрім того треба памʼятати що в описах розпусних бенкетів імператорів, які ми бачимо у Светонія та інших авторів. багато перебільшень, адже мета полягала в тому, щоб показати, якими негідними та жахливими правителями вони були. Та й «Сатирикон» Петронія — не документальна енциклопедія римського життя, а повна гротеска історія, покликана лоскотати уяву читачів. Загалом пристрасть до зайвої розкоші та розбещеність древні римляни засуджували. Звичайно, це не заважало багатьом із них пускатися в всі тяжкі, але це було притаманно усім народом в усі часи. Такі справи.

Вирізаний з кістки мамонта птах віком 33 000 років, знайдений в печері Холе-Фельс у Німеччині в 2002 році.

Музей доісторичного періоду Блаубойрен, Баден-Вюртемберг, Німеччина

Як позбавити коня від запору. Ветеринарна книга
1399 рік, династія Чосон, Корея.

А тепер давайте уважно подивимось на «Пророцтва Іпувера».
Насправді, для уважної людини одразу помітно які події Іпувер, вважає символом повного хаосу та розпаду держави, а також видно деякі важливі подробиці з життя того часу.

Будівники гробниць стали селянами.

Саме так - будівництво гробниць завжди було окремою професією в яку не могли потрапити сторонні люди. І причини цьому прості - занадто велика відповідальність, тонкощі професії та і заробітна платня, щоб довірити цю справу комусь хто не входить в обране коло.

Таємниці бальзамувальників розкриті.

Секрет бальзамування, був не просто унікальною технологією, він ще мав неймовірно важливе релігійне значення, і тому будь які відомості стосовно цього процесу не мали потрапити до сторонніх осіб. До речі зараз ця технологія повністю відома, і навіть відтворювалась - про це існує окреме відео. Якось закину його сюди.

Варвари стали вмілі в роботах Дельти.

Вміння робити щось що не вміють робити інші, завжди давало економічну перевагу та незалежність, тож не дивно що втрата монополії, викликала розпач.

Писарі для обліку врожаю, списки їх знищені.

Облік податків це надважливе питання для будь якої країни, а враховуючи що в Єгипті зерно здавалось ще й на зберігання до централізованих сховищ, знищення обліку призвело до повного краху усієї системи - неможливість порахувати скільки хто здав зерна, чи сплачена подать, підіймає соціальну напругу і знищує авторитет влади, що в умовах і без того складного часу мало катастрофічні наслідки.

Чудова судова палата, розкрадені її акти, позбавлені сховища її таємниць (свого) вмісту. Розкриті архіви. Розкрадено їх податкові декларації. Раби стали власниками рабів. (Чиновники) вбиті. Забрано їх документи. Сувої законів судової палати викинуті. (По них) ходять на роздоріжжях. Бідні люди здирають (з них) печатки на вулицях.

Розвинена судова і архівна система містила відомості про будь яку людину, кому належало яке майно, у кого були обтяження, результати судових процесів, права на майно, худобу, рабів, приналежність до вільних людей і загалом безліч іншої соціально важливої інформації. І все це йде прахом, створюючи безлад і в без того виснаженій країні яку роздирає внутрішня боротьба та напади зовнішніх ворогів. Просто уявіть світ в якому раптово зникають усі документи що підтверджують право власності, банківські виписки, рахунки, геть усе.

Навіщо (потрібна) скарбниця без податків своїх... Серце ж царя тільки тоді радісне, коли до нього приходять дарунки.

І моє улюблене. Для сучасної людини ця скарга виглядає дуже смішною, але треба памʼятати що фараон в ті часи не був просто правителем, він також не був уособленням Бога - бо він і був живим богом на землі. А Бог який живе просто тут і зараз, і який незадоволений станом справ - що може бути гірше?

Якось так. Сподіваюсь вам було цікаво.

Також нагадаю, що у вас завжди є можливість підтримати мене - реквізити в закріпленій публікації. Дякую.

Отже друга частина
Таємниці бальзамувальників розкриті. Вся Дельта, вона (більше) не захищена. Те, що дороге країні Півночі, перебуває на шляхах, відкритих ударові. Що нам робити, щоб не було доступу скрізь? Хай скажуть: тримайся далі від місця таємниць. (Бо) дивись: воно в руках тих, що не знають його, неначе б вони знали його. Варвари стали вмілі в роботах Дельти... Вільних поставлено до роботи над ручними млинками. Тих, що були одягнені в тонке полотно, їх бʼють палками. Ті, що не бачили (сяйва) дня, вони виходять без перешкоди.
Ті, що лежали на ліжках чоловіків своїх, хай сплять вони на баржах... Скажуть вони: тяжко мені на баржі з миром, то хай навантажать їх посудом повним. Хай пізнають вони ноші. Щодо слуг, (то) ті хворі. А це добрі ліки для них, коли через них страждають шляхетні жінки як рабині. Те, що співаюсь співачки в палатах богині Мерт, - це скорбота, оповідання про (муки) над жорном. Воістину, всі рабині почали володіти устами своїми. Якщо промовляють їх володарки, то це тяжко рабиням. (Існують) сикомори, дерева.
Я розрізняв його (тобто власника) і рабів дому його - скажуть люди, коли почують про це. Нема зайвого хліба для дітей: нема їжі.
Сьогодні. На що схожий смак сьогодні? Вельможі голодні і в розпачі. Слуги обслуговуються. Людина запекла каже: коли б я знав, де бог, я приніс би йому жертву. Воістину: право в країні існує (тільки) в назві своїй. Гріх - це те, що творять вони (тобто люди), кажучи брехню в імʼя його. Воїни біжать до лантухів купця, як грабіжники. Розкрадається все майно того... Тварини всі, серця їхні плачуть. Худоба тужить з-за стану країни, вбивця ріже їх. Полохлива людина каже: а (де ж він), отруйник ворогів наших? Нема амулетів добробуту.
Хіба треба переслідувати крокодила і розрізати його? Або вбивати лева і смажити на вогні? Або ж жертвувати Птаху вкрадене? Що (інше) ви йому дасте? Не звертайтесь до нього. Лихе буде те, що ви йому дасте... Раби ходять по країні. Дужий посилає до всякого. Людина вбиває брата матері своєї. "Що робити", - кажу я через загибель... Шляхи (безлюдні), бо на шляхах засідки. Люди сидять у кущах, поки пройде нічний подорожній, щоб схопити ношу його. Відбирається все, що на ньому. Його осипають ударами палки і вбивають злочинним способом. Загинули ті, що бачили вчорашній день. Країна в безсиллі своєму подібна до скошеного лляного поля.
Неджес, ти виходиш у розпачі.
О, коли б прийшов кінець людям!
Не було б зародження і не було б народження. О, коли б замовкла країна від крику і не було б заколоту! Їдять траву і заливають її водою. Не знаходять більше плодів (дерев) та трави для птахів. Віднімається пійло від рота свиней. Нема у тебе прегарних лицем (серед підданців) твоїх, бо вони (ще) більше за мене вражені голодом... Зерно гине на всіх шляхах. Люди не мають одягу, мазі й олії. Всі кажуть: нема нічого. Засіка зруйнована. Її вартового повалено на землю. Це нещастя для серця мого. Я пригнічений зовсім.
О, коли б я міг дати (почути) мій голос у цю годину, щоб він урятував мене від того нещастя, в якому я перебуваю. Чудова судова палата, розкрадені її акти, позбавлені сховища її таємниць (свого) вмісту. Магічні формули стали загальновідомі. Заклинання шем і заклинання сехен стали небезпечні, бо їх памʼятають (тепер усі) люди... Розкриті архіви. Розкрадено їх податкові декларації. Раби стали власниками рабів. (Чиновники) вбиті. Забрано їх документи. О, як тяжко мені через нещастя цього часу... Писарі для обліку врожаю, списки їх знищені. Зерно Єгіпта стало спільним добром... Сувої законів судової палати викинуті. (По них) ходять на роздоріжжях. Бідні люди здирають (з них) печатки на вулицях... Бідні люди досягли становища Еннеади, (бо) судочинство дому Тридцятьох втратило свою замкненість. Велика судова палата стала (місцем) виходу і входу до неї. Бідні люди виходять і входять до великих палаців... Дітей вельмож вигнано на вулицю. - Людина знаюча підтвердить усе це, дурень (же) заперечуватиме, (бо) неукові здаватиметься чудовим (усе, що діється) перед ним.

Немає сил чекати.
Отже«Пророцтва (висловів) Іпувера» - ієратичного твору Єгипту періоду Старого Царства (з 22 по 28 сторіччя до. н.е.

ОПИС НЕЩАСТЬ КРАЇНИ ЧАСТИНА І
«Воістину; обличчя люті.. те, що було провіщене, досягає здійснення.
Краща земля в руках банд. Людина через те йде орати з своїм щитом. Лагідні кажуть, людина, люта обличчям, стала людиною значною, воістину обличчя люті. Лучник напоготові, лиходії скрізь. Нема ніде людини вчорашнього дня... Грабіжники скрізь. Ніл зрошує, але ніхто не оре для нього. Кожна людина каже: "Ми не розуміємо, що діється в країні". Жінки неплідні, не вагітніють. Прості люди стали власниками дорогоцінностей. Той, хто не міг зробити собі навіть сандаль, став тепер власником багатств. Наглядачі рабів - серця їх скорботні. Не поділяють вельможі з людьми своїми їх радості. Серця людей жорстокі, мор по всій країні, кров скрізь. Не віддаляється смерть Пелени (мертвого) ще до наближення до них. Багато мертвих трупів поховано в потоці (Нілі). Ріка (перетворилась), на гробницю, місцем для бальзамування стала ріка. Шляхетні - в горі, а прості люди - в радості. Кожне місто каже: "Хай будемо ми бити дужих (тобто знатних) серед нас". Люди стали подібні до птахів, що шукають падла. Бруд по всій країні.
Нема людини, одяг якої був би білий у той час... Земля перевернулась подібно до гончарного круга. Розбишака (став) власником багатств. Багач перетворився на грабіжника. Сильні серцем (стали) подібні до птахів через страх.
Неджес тужить: "Яке жахливе (все). Що мені робити». Поток (Ніл) у крові...
(Якщо) люди пʼють з нього, їх відштовхує (смак), і вони прагнуть (чистої)
води...

Ворота, колони, простінки попалені, і самі тільки стіни царського палацу стоять цілими... Корабель півдня охоплений заколотом, міста зруйновані. Південь перетворився на пустиню... Крокодили та афіна-риби хапають собі (багатий харч)... Самі люди йдуть до них, адже це лихо - ніщо (тобто
смерть). Кажуть: не заходь сюди. Дивись: це вода. (Але) ось люди входять
у нього подібно до риб. Полохливий не бачить різниці через страх серця (мова йде про самогубства).
Людей стало мало, (а) той, що валить брата свого на землю, - скрізь. Тікає той, що знає про це утоми. Син мужа став людиною, якої не знають.
Син жінки, яка була його володаркою, став сином його рабині... Пустинею стала країна, номи (територіально-адміністративна одиниця в Стародавньому Єгипті) пограбовані, варвари зовні прийшли в Єгипет. Нема (більше) ніде єгиптян. Золото, ляпіс-лазур, срібло, малахіт, сердолік, камінь Ібхет висять на шиї рабинь. Шляхетні жінки блукають по країні.
Володарки дому кажуть: "О, коли б ми мали чого попоїсти"... Шляхетні жінки - тіла їх терплять муку від дрантя, серця їх розриваються, коли вони питають, про здоровʼя того, хто їх сам перше питав про здоровʼя... Порозламувані скрині з ебенового дерева, дорогоцінне дерево поколене на частки...
Попалені фігурки робітників (з дерева) в них. Будівники гробниць стали селянами. Ті, що були (вже) в човні божому, впрягаються в плуг. Не їдуть (більше) люди на північ до Біблоса сьогодні. Що нам робити, щоб дістати кедрів нашим муміям, (адже) в саркофагах з них ховали «чистих» і забальзамовували олією їх (тобто кедрів) вельможі аж до Кефтіу. Їх не привозять (більше).
Втрачені (вироби) всякої роботи. Спустів палаці царя, хай буде він живий, здоровий і неушкоджений. Який добрий був (раніше) прихід жителів оази з їх куріннями для святкової відправи, мішками повними травами, птахами для Елефантіни... Тініс... весь південь не платить податку через заколот. Нема зерна, плодів, іришу, вугілля, щогол... скринь, плодів, виробів ремісників, плодів дису, чорної олії (кемі) для палацу.
Навіщо (потрібна) скарбниця без податків своїх... Серце ж царя тільки тоді радісне, коли до нього приходять дарунки. Дивись! Кожна іноземна країна (каже): "Це наша вода, це наші поля". Що ви можете зробити проти цього, (адже) все схиляється до занепаду... Сміх забуто. Його ніколи не чути. Все, що чути в країні, - це стогін, змішаний з зойками... Азіати (стали) подібні до знатних, а єгиптяни (стали подібні) до іноземців, викинутих на шлях.

Волосся повипадало у всіх. Не відрізняється син мужа від людини, яка не має батька... Терплять муку через шум... Не припиняється шум у роки шуму. Нема кінця шумові. Великі й малі (кажуть): "Я хочу, щоб я вмер".
кажуть: "О, коли б він (тобто батько) не дав би мені життя"... Діти князів розбиваються об стіни. Дітей кинуто на висоти. Хнум тужить через безсилля своє... Тих, що лежали на місці бальзамування, тепер кинуто їх на висоти.

Оооо, це ж нарешті настав час для публікації «Пророцтва (висловів) Іпувера» - ієратичного твору Єгипту періоду Старого Царства (з 22 по 28 сторіччя до. н.е.
Ближче до обіду закину.

Ну що ви там? Надивившись виборів в США, повзете в помиральну яму? Тим хто ні - гарного дня!

А це диявол що виходить з пащі пекла. Біблія 15-го сторіччя

Поки всі навколо бідкаються, пропоную вашій увазі уривок з «пісня, що перебуває в (похоронному) храмі царя Ініотефа, вміщена перед співцем на арфі»:

«Звелів добрий цар чудову долю: зникають тіла й минають, інші йдуть їм на зміну, від часу предків. Боги (тобто царі), що були до нас, покояться в своїх пірамідах, так само як і мумії, і духи поховані в своїх гробницях. Від будівників домів не лишилося навіть місця. Що з ними сталося? Чув я слова Імхотепа та Хардідіфа, чиї вислови у всіх на устах, а щодо їх місць - стіни їх зруйновані, цих місць нема, їх немов не бувало. Ніхто не приходить з них, щоб розповісти про них, повідомити про їх перебування, щоб зміцнити наше серце, поки ви (тобто слухачі) не наблизитесь до місця, куди вони пішли. Будь здоровий серцем, щоб примусити своє серце забути про це; хай буде для тебе найкращим іти за серцем своїм, поки ти живий. Клади миро на голову свою, одяг на тобі хай буде з вісону, мастися чудовими, справжніми мазями богів.
Будь веселий, не дай своєму серцю схилитися, йди за його пориваннями і твоїм благом; улаштуй свої справи на землі, згідно з велінням свого серця, і не журись, поки не настане день голосіння (по тобі). Не слухав той, чиє серце не бʼється (Осіріс), скарг, а сльози нікого не рятують з домовини. Отже, святкуй, не сумуй, бо не можна брати свого достатку з собою, і ніхто з тих, що пішли,
ще не повернувся»

Уривок з так званої «Бесіди розчарованої людини зі своєю душею-ба» (папірус Berlin ÄM 3024
verso) (Erman 1896). Переклад на
українську було здійснено М. Антоновичем.

True story

Боєць 505 Бужимської лицарської бригади, село Градіна, 1994 рік.
Це реальне фото, якщо що.

Це вам за те що не молитесь

Загалом ситуація наступна - роботи багато, напрямок складний, але писати про нього не хочу, бо навколо нього зараз багато шуму і багато уваги, і називати його, це ніби привертати до себе уваги, типу я роблю щось героїчне, а це не так - я просто роблю свою роботу.
Короче якось сумбурно все.
Ось вам котик з Єгипту, орієнтовно 1550-1070 рік до нашої ери.

І знову не вистачає вільного часу, тож ось вам мем.

Та за що мені це усе….

𓅓𓎡𓇋𓏠𓈖𓁩𓇳𓏤
𓅮𓊹𓄤𓆑𓂋
𓂋𓇋𓏏𓈖𓇳𓇶

У 2015 році під час будівельного робіт в Боруджерді, Іран, було виявлено, систему акведуків, заховану під руїнами вважається, що вона відноситься до періоду Сасанідів (224-651 рр. н. е.).

Це відкриття підкреслює технічні можливості давніх цивілізацій в питанні очищення та розподілу води. Поки триває дослідження для визначення, точного походження акведуку.

«Перретта лякає демона»

Ілюстрація Чарльза-Домініка-Джозефа Айзена до книги Жана де ла Фонтена «Диявол з острова Поуп-Фіг»: казки та романи у віршах. том. 2 Лондон 1896.

Сувенір, виготовлений із хребта капітана Джорджа Холмса, який був смертельно поранений у хребет у битві при Ватерлоо (1815 р. н. е.). Його вдова виварила пошкоджений хребець, після чого він був вкритий лаком і оздоблений сріблом. Вона також зберегла кулю, яка його вбила.

Завдяки кінематографу в суспільстві склалась думка, що алхімія це завжди було про трансмутацію і золото. Але насправді це не так, це завжди було в першу чергу про пошук нових знань та розвиток людини. Ну і хай своє слово скаже Еліфас Леві натхненник Герметичного Ордену Золотої Зорі:

Велике діяння, перш за все, створення людиною себе самого, тобто повне і загальне розкриття її здібностей, влада над своєю долею, і особливо досконале звільнення його волі.

Такі справи.
До речі, цей орден цікавий ще й тим, що в нього приймали жінок, на рівних правах із чоловіком, і це у Великій Британії в 19 столітті! А ще вони досі існують.

На першому фото неймовірна реліквія, той самий Спис Долі/Спис Лонгина, яким центуріон Гай Касій Лонгин пронзив Ісуса Христа. На другому фото звичайний «крилатий» спис для полювання на кабанів, який винайшли германські племена і який використовувався в війні аж до 15 сторіччя і використовувався геть усіма. До речі якщо б з першого списа зняти всю мішуру і повернути назад метал в проріз який зробили в 10 сторіччі щоб в ставити туди Той Самий Цвях, то Священий Спис Долі перетвориться на такий самий звичайний «крилатий» спис 7-го сторіччя, чим він насправді і є.
І до речі гітлер за ним не ганявся )))

Всі навколо: Історію пишуть переможці!
прибувають Народи Моря;
викликають крах бронзового віку;
відмовляються щось писати;
зникають;

Мудынин – пустошь («что был починок Селин, Мудынин тож»; Костромской у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 909);
21(44). Пезделка – деревня (Тверской у.; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 85);
22(45). Пезделка – починок (Бежецкий Верх; 1566/67 г.; АРГ/АММС. С. 258);
23(46). Пезделово – пустошь (Угличский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-II. С. 25);
24(47). Пездлево – деревня (Тверской у.; ок. 1550 г.; ПКМГ-II. С. 174);
25(48). Пездлево – селище (Тверской у.; 1580/81 г.; ПКМГ-II. С. 378);
26(49). Пездлево-Долгое – пустошь (Тверской у.; 1580/81 г.; ПКМГ-II. С. 383);
27(50). Пездлевская (Пездлева) – деревня (Бежецкий Верх; 1526 г., 29.08; АРГ. С. 278, 279);
28(51). Пизденково («Зверевская и Исакове тож») – деревня (Вяземский у.; 1594–1595 гг.; ПКМГ-II. С. 645);
29(52). Пиздино («Избушкино тож») – пустошь (Ярославский у.; 1610 г., 5.03; АСЗ. Т. II. С. 384);
30(53). Пиздоклеин – починок (Дмитровский у.; 1562 г.; Шумаков-I. С. 140);
31(54). Пиздюрино – деревня (Тверской у.; волость Захожье; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 43);
32(55). Пиздюрино – деревня (Тверской у.; волость Суземье; ок. 1550 г.; ПКМГ-II. С. 164);
33(56). Пиздюрка – речка (Владимирский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 787; см. также №17(40) – Мудовка и №1(60) – Ебехово);
34(57). Хуиково – деревня (Тверской у.; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 121);
35(58). Хуинков – пустошь-починок («Ковырево тож»; Угличский у.; 1597; Шумаков-I. С. 109);
36(59). Хуянков – починок (Переяславль-Залесский у.; 1592/ 93 г.; ПКМГ-I. С. 818; см. также: №4(37) – Мандырево).

Четвертая группа

1(60). Ебехово – деревня («Опихалово тож»; Владимирский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 787; см. также: №17(40) – Мудовка и №33(56) – Пиздюрка);
2(61). Еботенка – речка (Коломенский у.; 1577–1578 гг.; ПКМГ-I. С. 480);
3(62). Ебшино – деревня (Тверской у.; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 45; см. также: №15(38) – Миндюково);
4(63). Ербалово – деревня (Бежецкий Верх; 1553/54 г. Шумаков. О6зор-I. С. 25);
5(64). Наебуха – речка (Звенигородский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 685 и др., несколько упоминаний);
6(65). Ненаебуха – речка (Звенигородский у.; 1562 г., 1592/ 93 г.; Шумаков-III. С. 15 и ПМКГ-I. С. 685);
7(66). Поиблица – деревня (Тверской у.; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 71 – 72);
8(67). Поиблой – починок (Тверской у.; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 45).

Добре, пост на який ви всі чекали - перелік історичних російських топонімів:

1. Бдикикино (Бздикикино?!) – селице (Рузский у.; 1567–1569 гг.; ПК Рузского у. С. 107; о правильности нашей конъектуры см. №2);
2. Бдихино – Бздихино – деревня (Рузский у.; 1567–1569 гг.; ПК Рузского у. С. 147; как Бздихино упомянута в жалованной грамоте от 17.05.1551 – АФЗХ. Ч. П. С. 233; в частном акте, данной грамоте 1546/47 г. в Иосифо-Волоколамский монастырь М. Давыдовой, поселение носит иное название – Копылово. – Там же. С. 194);
3. Бездехово (Бздехово?!) – деревня (Ярославский у.; 1567–1569 гг.; ПК Ярославского у. С. 59);
4. Бздеховская – дорога (Дмитровский у.; 1556/57 г.; АФЗХ/АМСМ. С. 129);
5. Бздилево – деревня (Можайский у.; 1520 г., 7.03; АРГ. С. 182);
6. Бздихина поляна – деревня (Алексинский у.; 1584/85 г.; АСЗ. Т. II. С. 140);
7. Бздихино – урочище (Звенигородский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 718);
8. Бздихино – деревня (Московский у.; 1518/19 г.; АРГ. С. 159); 554
9. Бздунишка – селище (Суздальский у., Стародуб-Ряполовский стан; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 859);
10. Бздуново – деревня (Волоколамский у., 1550/51 г.; АФЗХ. Ч. II. С. 227);
11. Говейнов заулок – местность, урочище (?) (Юрьевский у.; 1598 г., 28.08; АСЗ. Т. II. С. 419);
12. Говенково – деревня (Звенигородский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 718);
13. Пердилово – пустошь (Вяземский у.; 1594–1595 гг.; ПКМГ-II. С. 815);
14. Пердунов – починок (Тверской у.; 1539–1540 гг. и ок. 1550 г.; ПКМГ-II, С. 103, 236);
15. Пердуново – деревня (Волоколамский у.; 1543/44 гг.; АФЗХ. Ч. II. С. 180);
16. Пердуново – деревня (Тверской у.; 1539–1540 гг. и ок. 1550 г.; ПКМГ-II. С. 94, 221);
17. Пердуново – пустошь (Ярославский у.; 1606 г., 17.02; АСЗ. Т. II. С. 181);
18. Пердухино – пустошь (Оболенский у.; 1593/94 г.; Шумаков-I. С. 161);
19. Пердякин починок – пустошь (Вяземский у.; 1594–1595 гг.; ПКМГ-II. С. 693).

Вторая группа

1(20). Бледенка (Бляденка, Блядейка) – речка (Каширский у.; 1578–1579 гг.; ПКМГ-II. С. 1493, 1496, 1499, 1500 и др.; упомянута не менее шести раз);
2(21). Блядейский (Бледейский) – отвершек, видимо оврага (Каширский у.; 1578–1579 гг.; ПКМГ-II. С. 1499, 1500, 1551 и др.; упомянут не менее трех раз);
3(22). Блядея (Бледея) – речка (Каширский у.; 1578–1579 гг.; ПКМГ-II. С. 1505, 1507 и др.; упомянута не менее трех раз);
4(23). Блядцоно – деревня (Тверской у.; ок. 1550 г.; ПКМГ-II. С. 149).

Третья группа

1(24). Безмудова – деревня (Муромский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 890);
2(25). Безмудово (Бердниково тож) – деревня (Муромский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 878);
3(26). Елда – волостка (?!), местность (Угличский у.; ок. 1461 г.; ДДГ. С. 196);
4(27). Елданицы – деревня (Белозерский у.; 1501 г., 03; АСЭИ. Т. П. С. 261);
5(28). Елдахова – речка (Брянский у.; 1595 г.; Шумаков-1. С. 192);
6(29). Елдахово – деревня (Брянский у.; 1595 г.; Шумаков-1. С. 193);
7(30). Елдено – пустошь (Переяславль-Залесский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-1. С. 838);
8(31). Залупицы – волость (Вяземский у.; 1594–1595 гг.; ПКМГ-1. С. 572, 609, 615, 637 и др.);
9(32). Куярово (Хуярово?!) – пустошь-селище (Переяславль-Залесский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 823);
10(33). Куярово (Хуярово?!) – пустошь (Переяславль-Залесский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 826);
11(34). Мандино – деревня (Московский у., Радонеж; 1504 г.; ДДГ. С. 393);
12(35). Мандинская – земля (Московский у., Радонеж; 1478–1485 гг.; АСЭИ. Т. I. С. 355);
13(36). Мандинский – путь (Московский у., Радонеж; 1478 – 1485 гг.; АСЭИ. Т. I. С. 355);
14(37). Мандырево – пустошь (Переяславль-Залесский у.; 1592/93 г.; ПКМГ-I. С. 819; см. также №36(59) – Хуянков);
15(38). Миндюково (?!) – деревня (Тверской у.; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 45; см. также №3(62) – Ебшино);
16(39). Мудищево – селище (Суздальский у.; 1484–1490 гг. АСЭИ. Т. II. С. 518, 520);
17(40). Мудовка – речка или ручей (Владимирский у.; 1592/ 93 г.; ПКМГ-I. С. 787; см. также №33(56) – Пиздюринка и №1(60) – Е6ехово);
18(41). Мудово – деревня (Тверской у.; 1539–1540 гг.; ПКМГ-II. С. 88);
19(42). Мудоково – деревня (Московский у., 1576–1578 гг.; ПКМГ-I. С. 40);
20(43).

Ну і трошки про велику культуру в росії

Копія корабля Колумба "Санта-Марія", Фуншал, острів Мадейра.

Це флагманський корабель, на якому Христофор Колумб у 1492 році відплив в Америку. Трищоглова карака довжиною не більше 25 м. Екіпаж - до 40 осіб, озброєння - 12 гармат.

Щоправда копія НП точно, бо саме точних креслень Санта Марії не зберіглось, а також в 15 сторіччі ще не існувало штурвалу - замість нього використовувався румпель.

Avada Kedavra!
Як ви встигли помітити, текстів стало значно менше - бо з переміщенням на інший напрямок роботи стало значно більше. Окрім того, в мене тут відбулося карʼєрне зростання якого я не дуже хотів, але що поробиш, якщо вже довірили, то треба робити.
Сподіваюсь за деякий час вийде розгрісти позатермінові справи, потім закрию питання з терміновими, і там вже добравшись до негайних, в мене зʼявиться трохи більше часу, щоб знов щось писати. Дякую вам за розуміння.
Ну і якщо у вас раптом виникне бажання підтримати мене перед входом в зимовий сезон - буду вдячний. Реквізити як завжди в закріпленій публікації. Дякую.

Форт Толукко — це невелике укріплення на східному узбережжі Тернате, Індонезія, який в різний час утримували португальці, місцевий султанат Тернате, голландці, британці та іспанці. Побудований у 1522 році.

Власне

Вибачайте, багато роботи, часу мало, тож поки ось - табличка з Месопотамії, близько 1800 рік до нашої ери. Такі таблички масово виготовлялись, і використовувались як і в якості оберегу (Іштар була богинею сексу в тому числі), так і загалом для гармонізації стосунків супгругів.
Так, все вірно - на табличці жінка в процесі пʼє пиво

А тепер текст для любителів лисичок

Навесні 1879 р. один з арабів, старший робітник археологічної експедиції в Саккара, погнався за лисицею. Намагаючись знайти притулок, вона шмигнула в отвір, що зяяв у купі сміття біля руїн піраміди. Слідуючи за нею, робітник проник у підземні приміщення, що привели його, як згодом з'ясувалося, в похоронну камеру фараона Пепі I - третього царя VI династії, який правив у XXIV ст. до зв. е. Стіни її були вкриті ієрогліфами. Так було виявлено, можливо найдавніші з відомих нам, пам'ятники єгипетської релігійної писемності, які отримали назву «Тексти пірамід».
Що таке "Тексти пірамід"? Це набір окремих формул і заклинань без будь-якої системи та внутрішнього зв'язку, що сягають глибокої давнини. Без сумніву, багато з них були незрозумілі навіть сучасникам фараонів V і VI династій. Варіанти, виявлені в гробницях різних царів, суттєво відрізняються один від одного за складом та обсягом.
Основне призначення Текстів пірамід — забезпечити покійного царя чи покійну царицю благополучним, гідним їхнього високого сану посмертним існуванням. Єгиптяни твердо вірили (ця віра сягає ще первісних уявлень) у магічну силу слів, особливо якщо вони супроводжувалися відповідними магічними діями.
Багато заклинань Текстів пірамід виникли тоді, коли предки єгиптян здійснювали обряд магічного канібалізму або хоронили померлих у ямах, виритих у піску. Тільки так можна пояснити рядки, де цар представлений «пожираючим бога». Найбільш архаїчні тексти піраміди Унаса. В одному з них описується, як він «їсть людей, живе богами… Принесено йому тисячі… заклано йому сотні… Він хапає серця богів, він їсть червоне, він пожирає зелене… Харчується нутрощами насиченими, задовольняється він життям, серцями, чарами їх… ». В іншій йдеться про «скидання піску з лиця» — явний анахронізм для часу, коли фараонів давно вже ховали у пірамідах.

Ось такі відкриття допомогла зробити лисичка.

Сука, блять, йобані черті

Хлопчик:
Йде зима, треба купити собі модний пуховик!
Чоловік:

Dolmen de Bagneux - мегалітична гробниця, розташована в місті Баньє, неподалік Сомюра в долині Луари у Франції. Це один із найбільших дольменів у Європі, довжиною близько 18,5 метрів (61 фут) та висотою понад 4 метри (13 футів). Він був збудований в епоху неоліту, близько 4000-3000 років до н. е.., і спочатку був побудований як похоронна камера з масивних кам'яних плит, деякі з яких важать кілька тонн.

Великі розміри дольмена і майстерність, необхідна для його зведення, дозволяють припустити, що це було важливе місце поховання, можливо, призначене для високопоставленої людини чи групи. Споруда характеризується довгою прямокутною камерою, покритою великим замковим камінням, що підтримується кількома вертикальними камінням - ортостатиками. Згодом покриваючий земляний насип, який спочатку закривав дольмен, розмився, залишивши видимим кам'яний скелет.

Парне скіфське поховання чоловіка та дружини, знайдене біля Тернополя, (с. 1000 до н. е.) Розкопка близько 1998 року.