Час історій

Іншушинак: Бог мертвих і захисник Еламу
Серед величних цивілізацій Давнього Сходу стародавній Елам займає особливе місце. Його культура, архітектура і релігія справили значний вплив на сусідні народи, залишивши по собі чимало загадок. Так наприклад багато шумерських та ассирійських богів беруть своє коріння з еламського пантеону.  Центральною фігурою еламського пантеону був Іншушинак — бог, який уособлював силу підземного світу, справедливість і захист. Він був покровителем міста Суз і головним божеством еламського зикурату в Чога-Занбілі — одному з найвеличніших архітектурних досягнень стародавнього світу. Так, ви все вірно зрозуміли - колись існувала цивілізація, де головним божеством був Бог мертвих, і його храм був головним. 
Зикурат Чога-Занбіль, збудований близько 1250 року до н.е. царем Унташ-Напіріше, він мав стати центром поклоніння Іншушинаку, богу, який вирішував долі мертвих.
Цей ступінчастий храм був грандіозною спорудою — п’ятирівневим зикуратом зі стороною основи в 105 метрів. У верхній частині розташовувався храм, де проходили ритуали, присвячені Іншушинаку. Попри тисячоліття руйнувань, його залишки й досі вражають.
На обпалених цеглинах храму є написи які підтверджують роль Іншушинака як головного божества Еламу. Один із них проголошує:
«Я, Унташ-Напіріша, великий цар, побудував цей храм для Іншушинака, бога Суз і охоронця загробного світу. Нехай його сила охороняє це місто, а його благословення приносить мир і процвітання народу Еламу. Іншушинак, бог великий, суддя душ померлих, який вирішує долі. Його милістю мій трон міцний, і народ приносить йому жертви у вдячності за його справедливість.»
Інший напис, знайдений у Сузах, підкреслює його роль у підтримці порядку:
«Нехай Іншушинак дарує мир цьому дому й охороняє душі його мешканців. Його суд справедливий, а милість нескінченна для тих, хто шанує його закони.»
Його культ мав також правову функцію. Наприклад, у договорах часто зазначали:
«Нехай Іншушинак буде свідком цього договору. Хай його гнів впаде на того, хто порушить цю угоду.»
Також еламці вірили, що Іншушинак здатний карати тих, хто порушує його закони або зневажає святині. У написі царя Шутрук-Наххунте йдеться:
«Нехай Іншушинак, володар мертвих і суддя богів, покарає того, хто наважиться зруйнувати цей храм чи забрати його дари. Його душа буде вигнана з підземного світу, а його ім’я зникне назавжди.»
Ще один приклад із тексту:
«Хто наважиться зневажити храм Іншушинака, того ім’я зітреться з пам’яті людської. Бог покарає його на землі та у підземному світі.»
Культ Іншушинака супроводжувався численними ритуалами, які проводилися в храмах, зокрема в Чога-Занбілі. У текстах зафіксовані записи про підношення богові:
«Для Іншушинака, великого володаря, принесено 10 баранів, 20 глеків вина, 50 кошиків зерна. Нехай він дарує процвітання дому того, хто виконав цей обряд.»
І саме тому для свідомості еламців неймовірним ударом було захоплення храму Іншушинака ассирійцями в 640 році до. н.е. Бо якщо Бог не покарав тих хто зруйнував його храм, то значить все було обманом. 
Культ Іншушинака завершив своє існування після падіння Еламу, але його вплив простежується у релігіях сусідніх народів. Його функції як судді мертвих і захисника права знаходять паралелі в месопотамських та іранських традиціях.
У шумерській міфології Нергал, бог підземного світу, мав схожі риси, виконуючи роль судді душ. Вавилоняни перейняли ідею божественного покарання, що знайшло відображення у кодексі законів Хаммурапі. Ассирійці також вважали, що їхній бог Ашур захищає закони і карає тих, хто їх порушує.

Так, це та сама знаменита табличка, яка створила найвідоміший історичний мем

І давайте на ніч поговоримо про щось казкове - про драконів. Але тих що справді існують.

Draco volans (літаючий дракон) — невелика деревна ящірка з родини агамових, яка мешкає в тропічних лісах Південно-Східної Азії. Вона має унікальну здатність до ковзання в повітрі завдяки спеціальним шкірним перетинкам, розташованим між подовженими ребрами. Дракон може долати відстань до 10 метрів між деревами, що допомагає уникати хижаків і шукати їжу, переважно комах.

Ці ящірки досягають 20–25 см у довжину більшість якої припадає на хвіст, зверху мають забарвлення, що дозволяє їм маскуватися, і яскравий «підклад» у самців для комунікації з протилежної статтю. Вони майже не спускаються на землю, окрім періоду відкладання яєць.

Draco volans є прикладом ефективної адаптації до тропічного середовища, але руйнування лісів може становити загрозу для їхнього існування.

Ну і між іншим нагадаю, що якщо вам подобаються мої дописи, і у вас ж бажання мене підтримати - реквізити в закріпленій публікації. Як завжди піде на заправки, ремонти, спорядження і знищення ворога.
Дякую.

Монументальне будівництво аграрних цивілізацій: їжа, влада і каміння.

Монументальні споруди стародавнього світу — піраміди Єгипту, зикурати Месопотамії, циклопічні мури Мікен, величні храми та фортеці Анд — завжди викликають захоплення та запитання. Чому цивілізації, позбавлені сучасної техніки, зводили настільки складні споруди? Навіщо вкладали величезні ресурси в каміння та мури? Відповідь лежить у структурі суспільств, які виникли в період аграрних цивілізацій, і в тому, як вони розпоряджалися своїми ресурсами.

Основою перевагою аграрних цивілізацій була здатність накопичувати надлишки продовольства. Сільське господарство дозволило людям не лише годувати себе, але й створювати запаси, які в свою чергу, дуже швидко ставали податками, що накопичувалися в центрах влади.
Правителі аграрних цивілізацій мали унікальну проблему: надлишок їжі, яку не можна було довго зберігати. Її потрібно було використати до того, як вона зіпсується. Звісно, надлишки використовували для утримання тих, хто не працював у полі: ремісників, солдатів, чиновників, священиків. Але якщо ваша цивілізація була вдалою, то їжі ставало все більше, а створювати надмірну кількість непрацюючих людей було небезпечно, бо тривалий період неврожаю міг призвести до бунтів. Тож їжу потрібно було витрачати. Але в той час не існувало яхт, літаків, суперкарів, гобеленів та золотих годинників.
Саме тому найефективнішим способом реінвестування надлишкового ресурсу стало фінансування масштабних проєктів, які могли продемонструвати могутність правителя, забезпечити релігійні потреби або вирішити економічні завдання. Так виникла епоха монументального будівництва.

Монументальні споруди мали кілька важливих функцій:

1. Релігійна:
Храми й святилища, такі як піраміди Єгипту чи зикурати Вавилону, символізували зв’язок правителя з богами. Ці споруди підкреслювали сакральну роль монархів, які виступали посередниками між людьми й небесами. У випадку фараонів, монументи стверджували їхній статус живих богів на землі. Окрім того, для нас сучасних, думки про потойбічне життя в більшості випадків є не суттєвими, натомість для тих цивілізації це було суто практичне питання, від вирішення якого, залежало твоє загробне життя.
А ти чому зикурат не будуєш? Зикурат треба будувати поки молодий, пісочок сиплеться, потім з тебе Нергал спитає.

2. Політична:
Масивні фортеці, палаци та стіни демонстрували військову міць і здатність правителів захистити своє населення. Прикладом є Мікенська фортеця з її Левовими воротами та циклопічною кладкою. Візуальна демонстрація сили знижувала ймовірність повстань і зміцнювала соціальну стабільність. Крім того, монументальні споруди підвищували авторитет правителя, переконуючи населення сплачувати податки більш охоче.

3. Економічна:
Монументи часто виконували практичні завдання. Наприклад, іригаційні системи забезпечували зрошення полів, підвищуючи врожайність і збільшуючи базу для податків. У деяких випадках монументальні споруди також слугували інфраструктурою для торгівлі (наприклад, гавані чи дороги). Окрім того, масштабне будівництво давало роботу великим групам людей, особливо у сезон, коли сільськогосподарські роботи були неможливими. Це знижувало соціальну напругу серед населення та дозволяло державі контролювати робочу силу.

Монументальне будівництво аграрних цивілізацій було не просто символом розкоші, а й необхідністю, що диктувалася особливостями суспільства. Надлишки продовольства, обмеженість способів зберігання ресурсів і соціальна потреба в об’єднанні населення довкола спільної мети призвели до створення грандіозних проєктів. Монументальні споруди забезпечували політичну стабільність, економічний розвиток і культурне самовираження, залишаючи після себе спадок, який досі вражає своїм масштабом.

Однією з найпопулярніших і найдорожчих спецій у Римі був laser — застиглий сік великої зонтичної рослини під назвою сильфій (Silphium). Окрім того, що його використовували як пряність, із різних частин рослини виготовляли ліки для лікування травних розладів, запалень і навіть, за деякими свідченнями, для контрацепції.

Сильфій ріс у дикій природі — його не культивували. І лише в одному регіоні — давній Кіренаїці, що на території сучасної Лівії. Спроби вирощувати його поза межами природного ареалу не мали успіху.

Сильфій був дуже дорогою пряністю. Згідно з античними записами, його цінували на вагу золота, а в Кірені (столиці цього регіону) навіть карбували монети із зображенням цієї рослини. Після включення Кіренаїки до складу Римської імперії цей регіон платив частину данини сильфієм, що підкреслювало його економічну та культурну значущість.

Проте вже у І столітті нашої ери Пліній Старший писав у своїй “Природничій історії”, що сильфій у Кіренаїці зник. Його зникнення пояснювалось, надмірним збиранням через високий попит на ринку, збільшенням овець і худоби, які поїдали рослину, і звісно ж зміни клімату, які вплинули на її природний ареал.

За словами Плінія, останній екземпляр сильфію було зібрано та подаровано імператору Нерону.

Деякий час у Рим поставляли замінник сильфію — асафетиду (Ferula assa-foetida), відому в азіатській кулінарії. Ця спеція має різкий смак і запах, який нагадує, (принаймі так пишуть), цибулю та часник, але вона значно поступалась сильфію за якістю та властивостями.

У Середньовіччі та Новому часі багато дослідників намагалися знайти цю загадкову рослину, спираючись на античні манускрипти. Інтерес викликали не тільки її кулінарні, а й чудодійні медичні властивості. Однак усі пошуки завершилися невдачею.

У 2021 році турецький ботанік Махмут Міск висунув гіпотезу, згідно з якою античний сильфій міг вижити до нашого часу. Він припустив, що це рослина Ferula drudeana, яка росте у Каппадокії (сучасна Туреччина) на дуже обмеженій території. Рослина має зовнішню схожість із зображеннями сильфію на монетах та відповідність деяким текстовим описам.

Втім, наразі немає переконливих доказів, що Ferula drudeana — це той самий сильфій. Гіпотеза Міска базується переважно на візуальній подібності, а інші підтвердження відсутні.

Сильфій залишається однією з найбільших загадок ботаніки й історії людства. Його зникнення є нагадуванням про те, що навіть рослини можуть зникнути через надмірну експлуатацію природних ресурсів.

Breaking news!

На розкопках скандинавських поховань археологи час від часу знаходять черепи, зуби яких прикрашені поперечними надрізами. Ці давні модифікації досі залишаються загадкою, оскільки не має єдиного пояснення їхнього призначення. 

Модифіковані зуби були знайдені в різних археологічних розкопках по всій Скандинавії та навіть за її межами. Найвідоміші місця таких знахідок:
1. Готланд, Швеція:
• На острові Готланд було знайдено понад 15 черепів із поперечними борознами на зубах. Серед супутніх знахідок були мечі, списові наконечники та ювелірні прикраси, що вказує на високий соціальний статус похованих.
• Вік поховань датується VIII–IX століттями н.е..
2. Сканія (Skåne), південна Швеція:
• Під час розкопок в околицях Сканії було виявлено декілька черепів із такими ж надрізами на зубах, разом із прикрасами, бронзовими пряжками та залишками тканин.
• Ці знахідки датуються періодом IX–X століть н.е..
3. Ріб (Ribe), Данія:
• У старовинному торговельному центрі Ріб дослідники знайшли щонайменше 10 черепів із модифікованими зубами. Поховання містили керамічні вироби, намиста та срібні монети, що вказує на заможність похованих.
• Поховання датуються IX століттям н.е..
4. Йорк, Англія (колишній Йорвік):
• На території Йорка, який був важливим центром вікінгів, археологи знайшли кілька черепів із надрізами на зубах. Разом із ними виявили мечі, скандинавські фібули та залишки шкіряних виробів.
• Ці знахідки датуються періодом X століття н.е., коли Йорвік був під контролем вікінгів.
5. Тіссо, Данія (Tissø):
• Поховання біля озера Тіссо, що було язичницьким святилищем, містили 8 черепів з подібними надрізами на зубах, а також золоту підвіску, наконечники списів та ритуальні кістки тварин.
• Знахідки датуються періодом VIII–X століть н.е..

Теорії про призначення зубних надрізів

Загалом висувалось кілька гіпотез щодо того, чому вікінги робили такі модифікації зубів:
1. Маркування рабів:
• Одна з теорій припускає, що такі надрізи могли використовуватися для ідентифікації рабів. Це могло допомагати відрізнити їх від вільних людей, особливо в торгівлі та під час перевезень. Таке маркування унеможливлювало втечу або ідентифікувало втікачів. Але вона малоймовірна оскільки зустрічаються поховання з супутніми предметами які прямо вказують на високий соціальний статус похованих. 

2. Соціальний статус або ритуальна практика:
• Інша гіпотеза вказує на те, що надрізи могли бути ознакою високого соціального статусу або ж частиною воїнських ритуалів. Це підтверджується тим, що черепи з надрізами часто знаходять у багатих похованнях разом із коштовностями та зброєю.
• Наприклад, у похованнях Ріб та Готланда знайдено мечі та інші предмети, що належать до еліти.
3. Естетичні або декоративні цілі:
• Є припущення, що ці модифікації могли слугувати для демонстрації мужності, сміливості або особистого стилю. У похованнях Йорка, де були знайдені черепи з надрізами, також виявлено численні прикраси та вироби зі шкіри, окрім того, з давніх текстів (таких як Ісландські саги), нам відомо що зовнішній вигляд відігравав важливу роль в соціальному житті скандинавів.
4. Символіка та магія:
• Деякі дослідники вважають, що надрізи могли мати магічне або символічне значення, можливо, пов’язане із захистом від злих духів або забезпеченням успіху в битві.

Незважаючи на численні дослідження, точне призначення надрізів на зубах вікінгів залишається невідомим. Можливо, вони мали різне значення залежно від контексту та регіону. Археологічні розкопки продовжуються, і можливо, нові знахідки допоможуть розкрити цю давню загадку. Але вже зараз можна стверджувати, що поперечні надрізи на зубах скандинавів — це унікальне явище, яке відкриває нові сторінки в історії цього краю. 

Так все і було.

Петрогліф коня, розташований печері Пара-не-Пара у Франції. 37 000-32 000 років

Якось попередній допис викликав мало реакцій. Він не цікавий, погано написаний, чи може занадто великий?
Просто ніби розкривав цікаву і не дуже відому у нас тему, а вона ніби і не цікава нікому :/

Культ небесної лосихи: міфологія, символізм і витоки

У 1947 році в Пазирикській могилі було виявлено кінський головний убір віком 2300 років, прикрашений рогами, що нагадували лосині. Подібні знахідки часто інтерпретують як частину поховальних ритуалів, що могли символізувати захист і підтримку для померлого в потойбічному світі. Такі символи рогатих тварин у похованнях могли представляти небесну лосиху або її дітей, які слугували духовними провідниками душі до світу предків.

Образи рогатих тварин у поховальних обрядах часто асоціювалися з переходом душі та її подорожжю між світами. Роги, як частина культового одягу або прикрас, могли символізувати силу небесних сил та надавати померлому захист на шляху до загробного життя. І весь цей символізм був пов’язаний зі культом небесної лосихи.

Культ небесної лосихи є однією з давніх шаманських та анімістичних традицій, що поширювалася серед народів Північної Євразії, особливо в регіонах Сибіру та Центральної Азії. Уявлення про небесну лосиху як духовну покровительку і символ життя, праматір, пов’язану з родючістю та життєвою енергією, стало частиною світогляду мисливських спільнот, які значною мірою залежали від міграції тварин у своєму середовищі.

Небесна лосиха часто уявлялася як величезна рогата тварина, що втілює зв’язок між небом і землею, життям і смертю, живими та світом предків. Вважається, що її роги символізували космічне дерево, яке з’єднувало підземний світ, землю і небеса. Роги могли також асоціюватися з сонячними променями або небесним світлом, яке приносить силу і життєву енергію.

Для північних народів Півночі Євразії образ лосихи, що регулярно з’являється в природі, став символом відновлення життя і родючості. Віра в небесну лосиху як праматір, що населяє небо і надсилає своїх “земних дітей” (лосів та інших тварин) на землю, могла виникнути як наслідок залежності від цих тварин. Мисливські спільноти сприймали сезонну міграцію лосів як дар, щедрий жест небесної сили, яка щорічно оновлює світ. Поступово лосиха стала образом матері-природи, яка постійно приносить достаток і життя.

Серед шаманських традицій народів Півночі Євразії небесна лосиха також відігравала значну роль як духовна покровителька. Шамани могли вважати лосиху або її рогатих “дітей” своїми тваринами-помічниками, які супроводжували їх у ритуальних подорожах між світами. Під час певних обрядів шаман одягав головний убір з рогами, уподібнюючи себе до своєї покровительки та посилюючи свій зв’язок з духами природи. Образ лосихи або її рогів у ритуальному контексті символізував здатність шамана переходити між світами, зокрема для лікування або спілкування з духами предків.

Культ небесної лосихи відображає глибокий зв’язок давніх мисливців із природою і їхню залежність від циклів життя, символізованих міграцією тварин. Він став релігійним світоглядом, який виник під впливом спостережень за живим світом навколо них.

Власне звʼязаний Фенрір з ісландського рукопису 17-го сторіччя.

Служу народу України та Морській Піхоті

Трошки сонця в ваш ранок!

Давня металургія: дослідження технологій у Айн Сохна

Металургія — це окрема і дуже цікава сфера досліджень, що містить багато тонкощів. Сьогодні ми поговоримо про технології металургійного виробництва, які використовувалися в Айн Сохна (Єгипет) у період 2000–1930 років до н.е.

В Айн Сохна було виявлено високорозвинене виробництво міді. Для цього використовувались спеціальні колонні печі, які зазвичай групувалися по чотири в ряд. Для виробництва використовували руду, яку доставляли кораблями. Це відбувалося в рамках масштабних державних експедицій, що залучали сотні, а іноді й тисячі людей.

Під час раннього Середнього царства руду видобували на півдні Синайського півострова, переважно у родовищах Ваді-Магара та Ваді-Баба.

Експериментальні дослідження стародавніх печей

Протягом семи років дослідники провели понад 50 експериментальних плавок міді у точних копіях стародавніх печей. Це дозволило детально вивчити їх роботу та зрозуміти процес плавлення.

Печі з Айн Сохна працювали унікальним чином, якому не було аналогів у стародавньому світі.
Топку заповнювали дровами до верху і розпалювали знизу. Спеціальний ефект димоходу створював природну тягу, що дозволяло паливу горіти без додаткового дуття повітря. Це означало, що не потрібні були ані фурми (спеціальні отвори для подачі повітря), ані сильфони (мехи), ані використання вітру. Також чередуючи шари деревини та солоного гною, регулювалась температура в печі. .

Процес виплавки міді

Після досягнення стабільної температури, руду завантажували у верхню частину печі між шарами пального. Вона проходила кілька етапів:
Обсмаження руди: На верхньому рівні печі, де температура нижча, руду обсмажували. Це перетворювало малахіт на куприт.
Зона відновлення: Руда далі потрапляла в зону з вищою температурою, де куприт відновлювався до металевої міді, але залишався твердим.
Злиття міді: У найгарячішій частині печі, над самим отвором, мідь плавилася та збиралася у вигляді гранул на дні печі.
Видалення відходів: Відпрацьовані шлаки, замість утворення рідкого шлаку, перетворювалися на щільні блоки, що полегшувало їх утилізацію.

Важливою перевагою цих печей була відсутність необхідності постійного дуття повітря, що значно зменшувало кількість зусиль для виплавки міді. Це стало можливим завдяки ретельно підібраним розмірам печей: висота кожної печі становила 130 см, що забезпечувало оптимальну тягу і ефективність.