Історія з Громенком

Такі новини краще показують реальний стан справ в Росії, ніж фальсифіковані дані Росстату))

Нарешті українці взялися розвалювати Росію зсередини!

̶З̶и̶м̶а̶ Вибори близько!
1000%

Повѣсть текꙋщихъ ​лѣтъ​

Въ лѣто Господне 7532-е ѻктѧбрѧ въ 23 день по челобитномꙋ прошенїю царѧ и великаго госꙋдарѧ московскаго Владимїра иже рекомого​ ​Хꙋйло​ товарищꙋ ханꙋ Кымъ Ченъ Ынꙋ ѻтправлены на войнꙋ въ Ꙋкраинѣ были сѣверныѥ ꙗꙁꙑци псоѥды

Днями помер Зімбардо, автор знаменитого "Стенфордського експерименту". Тоді студентів рандомно розділили на "в'язнів" та "наглядачів", і другі швидко почали жорстко репресувати перших.

В останні роки стало модно критикувати і "розвінчувати" експеримент, мовляв, Зімбардо розробив інструкції для "наглядачів" та особисто спонукав їх до жорстокого поводження із "в'язнями", а так-то всі люди добрі.

Помойму, сама постановка питання - повна хірня. Після Соловків і Аушвіцу, після Культурної революції та "полів смерті" в Камбоджі, в добу різанини в Руанді та Боснії - які вам ще нахрін потрібні аргументи? Коректно чи некоректно провів Зімбардо свій експеримент, не має жодного значення, бо історія повністю підтверджує його висновок: кийки завжди породжують жорстокість. Питання в тому, як контролювати носіїв кийків.

А хто хоче покритикувати Зімбардо - най поспілкується з в'язнями "Ізоляції".

Нормальні люди:
- відзначають день Королівства вандалів і аланів

Я:
- Королівства вандалів, аланів і перших людей!

Якби гітлєр загинув не у 1945-му, а зараз, то західні газети вийшли би з чорними першими шпальтами, західні виші приспустили б прапори та оголосили хвилину мовчання, а грета тунбєрг поклала б квіти на могилу найвідомішого вегетаріанця у світі.

Коли помре путін, все саме так і станеться - от побачите!

Окрім росіян, які лають Путіна за те, що він надміру Путін, є росіяни, які лають Путіна за те, що він недостатньо Путін - і все просрав))

Як тут не згадати анекдот про бандерівців, які добряче просунулися)

Нобелівку з економіки отримали Аджемогу з Робінсоном, і це доволі заслужена перемога.

Їхній бестселер "Чому нації фейлять", відверто кажучи, попса. А от їхній "Вузький коридор" - це реально методологічний прорив. Я мав честь бути науковим редактором перекладу у Нашому Форматі (шкода, що зараз видавництва нехтують такою роботою).

Якщо дуже коротко, то головна ідея така:
- сильні еліти при слабкому суспільстві витворюють Деспотичного Левіафана, і це не ок (Росія);
- сильне суспільство при слабких елітах - Відсутній Левіафан, це норма для додержавного періоду історії, але зараз це фейл стейт і теж дуже не ок (Сомалі);
- слабкі еліти та слабкі суспільства творять Паперових Левіафанів, які майже ні на що нездатні (ані злого, ані доброго) і часто перебувають у кризі, що не ок, але може бути (Аргентина);
- лише сильні еліти та сильні суспільства разом обмежують одне одного, щоб склався Скутий Левіафан, в якому можна жити (Європа, США) - саме це шлях "вузького коридору".

Україні слід йти саме цим шляхом.

Святий Христофор-песиголовець ̶п̶о̶к̶р̶о̶в̶и̶т̶е̶л̶ь̶ ̶к̶в̶а̶д̶р̶о̶б̶е̶р̶і̶в̶

Це візантійська плита 14 століття з Мангупа, а напис зроблений тодішньою грецькою мовою. Але щось мені підказує, що кожен українець з легкістю прочитає слово в рамці 😉

А от щоб дізнатися, що воно означає - доведеться подужати мою статтю: https://ua.krymr.com/a/manhup-krym-istoria-storinky-krymskoi-istorii/33148083.html

Удари по російських тилах і Курська офензива мали відчутний терапевтичний ефект не лише для українців)

Мем для знавців історії))

Ще в липні 2022 року я написав у Лівому березі, що Україна – це не Польща-39, а Чехословаччина-38, що Захід втямив помилку Мюнхена, і що поки ми боремося, справжньої Третьої світової не станеться. Бачу, ця теза зараз набуває популярності. Передмова до українського видання «Коли спалахне війна?» підтверджує моє порівняння, хоча, повторюся, в основному тексті мені сценарного моделювання не вистачило.

В кінцевому підсумку, цю книжку варто читати навіть не для того, щоб краще зрозуміти історію Чехословаччини, а для того, щоб подивитися, як можна писати дуже цікаві і легкі книжки на складні теми.

І вірю, що якийсь титан напише таку ж книжку про Україну і Росію – як стала можливою нинішня війна.

Короткий огляд тут

Єдиний шлях закінчити війну в України: Росія припиняє воювати

Енн Епплбоум (переклад С. Громенка)

Наразі реальною перешкодою є Путін. Дійсно, жоден з цих прихильників «миру», незалежно від того, чи походять вони з Інституту Квінсі, кампанії Трампа, Ради з міжнародних відносин або навіть з уряду США, не може пояснити, як вони переконають Росію погодитися на таку угоду. Це росіян треба переконати припинити воювати. Це росіяни не хочуть закінчувати війну.

Знову ж таки, подивіться на ситуацію на місцях. Навіть зараз, за два з половиною роки війни, яка мала б закінчитися за кілька днів, Кремль все ще прагне захопити більше території. Незважаючи на триваючу українську окупацію Курської області, російська армія все ще посилає тисячі людей на смерть у битві за Донецьку область. Російську армію також, здається, не турбує втрата техніки. У тривалій битві за Вугледар, нині спорожніле місто на сході України з довоєнним населенням 14 000 осіб, росіяни втратили близько 1000 танків, бронемашин і артилерійських установок – майже 6% усієї техніки, знищеної за весь час війни.

Росія також не змінила своєї риторики. На державному телебаченні експерти все ще закликають до розчленування і знищення України. Путін продовжує закликати до «денацифікації України», під якою він розуміє знищення української мови, культури та ідентичності, а також до «демілітаризації та нейтрального статусу», під яким він розуміє Україну, яка не має армії та не може чинити опір завоюванню. Російські економічні рішення також не свідчать про прагнення до миру. Російський президент тепер планує витратити 40% національного бюджету на виробництво зброї, приносячи в жертву рівень життя, охорону здоров'я, пенсії, добробут в ширшому сенсі та, можливо, стабільність самої економіки. Держава все ще виплачує все більші й більші премії всім, хто готовий записатися воювати. Дефіцит робочої сили катастрофічний, як через те, що армія поглинає придатних чоловіків, так і через те, що багато інших виїхали з країни, щоб уникнути призову.

Переговори можуть розпочатися лише тоді, коли ця риторика зміниться, коли зупиниться воєнна машина, коли припиняться спроби завоювати чергове село. Іншими словами, ця війна закінчиться лише тоді, коли у росіян закінчаться ресурси, – а їхні ресурси не безмежні, – або коли вони нарешті зрозуміють, що союзи України є реальними, що Україна не здасться, і що Росія не може перемогти. Так само, як британці на початку 20-го століття вирішили, що Ірландія – це не Британія, а французи у 1962 році вирішили, що Алжир – це не Франція, так само і росіяни мають визнати, що Україна – це не Росія. Тоді можливе припинення вогню, обговорення нових кордонів, переговори про інші речі – наприклад, про долю понад 19 000 українських дітей, які були викрадені й депортовані росіянами, що є організованим актом жорстокості.

Ми ще не дійшли до цієї стадії. Росіяни все ще чекають, коли США втомляться, перестануть захищати Україну і, можливо, оберуть Трампа, щоб вони могли диктувати умови і знову перетворити Україну на колонію. Вони сподіваються, що «втома від України», яку вони просувають, і брехливі аргументи про українську корупцію («яхти Зеленського»), за повторення яких вони платять американським впливовим особам, врешті-решт переважать стратегічні та політичні інтереси Америки. Що, звичайно, може статися.

Засоби для запобігання такій міжнародній катастрофі знаходяться прямо перед нами: українські заводи з виробництва дронів, підземна лабораторія морських дронів, інструменти, які зараз розробляються, щоб дати можливість українській армії перемогти сильнішого супротивника, а також наш власний промисловий потенціал. Демократичний світ залишається багатшим і динамічнішим, ніж авторитарний світ. Щоб так було і надалі, Україна та її західні союзники повинні переконати Росію припинити війну.

Ми мусимо виграти цю війну.

https://telegra.ph/YEdinij-shlyah-zak%D1%96nchiti-v%D1%96jnu-v-Ukraini-Ros%D1%96ya-pripinyaye-voyuvati-10-04

Дієва Армія УНР легким порухом руки перетворюється на "Украинскую народную армию". А могли б написати "українські буржуазні націоналісти" або просто "петлюрівці"))

Але і на тому дяка, що згадали, бо про УПА - ані слова!

У світі є три Кореї: нормальна, північна та надпівнічна. Україні просто географічно не пощастило сусідити з останньою

Про глобальну ініціативу української історії

Якщо це не хибодрук "Бабеля", Снайдер сказав, що повна версія роботи налічуватиме 3 млн слів. А це майже 8 - 8,5 тисяч сторінок великого формату! В такому океані тексту може знайтися місце абсолютно всьому. Хоча щось мені не дуже віриться, що за три роки навіть 90 вчених зможуть написати стільки.

Тепер тезово про саму ідею.

1. З одного боку я розумію і авторів, і прихильників, бо саме так зараз на Заході пишуть історію. І я свідомий, що книга, написана лише українцями та лише україноцентрично, не знайде свого читача на Заході. Значить, доведеться змиритися. Втім, 8,5 тисяч сторінок і так ніхто не читатиме, треба дивитися, що там буде у скороченій версії.

З іншого боку я розумію критиків, бо в теперішніх умовах великої війни не все західне може бути адекватно застосоване в Україні. Далеко не все в Європі та США знають краще за нас. Західні рожеві окуляри щодо Росії - найочевидніший приклад. Але якщо головна ЦА - за бугром, то що вже вдієш.

2. Авторський колектив здається мені більшою проблемою, ніж тематика. Там є кілька суперзірок, є якісь випадкові люди, є ті, хто радше зашкодить. Погано, що ми не дізналися критеріїв відбору.

Але головне не це, а спосіб взаємодії авторів між собою. Якщо вони зможуть спільно писати тексти на одну тему - буде мегапрорив. Якщо, як завжди, кожен писатиме свій розділ окремо - це буде просто марнування паперу в глобальних масштабах.

3. Але завершити хочу на позитивній ноті. У справжній науці (не публіцистиці й тим більше не пропаганді) немає негативних результатів. Кожна помилка лише підкреслює правильний вибір, кожен хибний крок освітлює вірний шлях. “Глобальна ініціатива” ще не видала жодного тексту, але вже викликала дискусію, яка за будь-якого результату покращить наше розуміння минулого.

Тож навіть якщо вся фінальна багатотомна праця буде вщерть розкритикована фахівцями, сам факт її появи і дебатів навколо неї дасть поштовх іншим дослідженням. Можливо, критики об’єднають зусилля і створять куди ліпшу версію історії України.

Кінець кінцем, наш головний ворог – не західна історіографія, а російська. І не так страшна історія від Снайдера, як від Мєдінского.

https://lb.ua/society/2024/09/20/635517_chi_mozhna_primiriti_globalnu.html

Єдиний спосіб вберегти український нон-фікшн від скандалів - завести у видавництвах постійних наукових редакторів (по одному на кожну галузь знань), і давати їм читати рукописи до підписання авторських угод. Якщо наукреди, навіть зчепивши зуби, схвалять - можно друкувати. Якщо не зможуть пересилити себе - най автор видається за свій кошт. Аби тільки платили за наукредство не за остаточним принципом)

Друг Максим Майоров сьогодні написав чудовий пост про те, як вільна Ічкерія незважаючи на дві криваві війни з Росією перетворилася на сатрапський Кадиростан і як це може стати засторогою для України. Лінк в коментарі, почитайте обов'язково.

Від себе додам, що Україна уже двічі в історії проходила через це - у 1670-х та 1920-х. Тоді більшість українців вирішила, що помірно жахливий кінець (російська влада) краще за непередбачуваний жах без кінця (зовнішні та внутрішні війни).

І на жаль, сьогоднішня Росія теж про це пам'ятає, і робить все можливе, щоб повторити таку штуку втретє.

Тож тримаймося