Леся Литвинова

Я хочу, аби ви побачили ці цифри. Простенька табличка на три рядки. Прооперовані вашими зусиллями поранені за три роки.

Тільки уявіть собі. Цього року ви поставили на ноги 1688 військових. Це приблизно 5 людей на добу. Щодня. Без свят, вихідних і відпусток.

Кожні 5 годин цього року ви рятували одну людину. Цілодобово. Попри те, що це здається неможливим. Бо для цього доводилось збирати 70 000 щодня. Щодня. Тільки уявіть собі.

Я гадки не маю яким буде наступний рік. Навряд він буде легшим. Скоріш за все він буде важчим. Тому просто прошу - не зупиняйтесь. Бо цей рік показав, що не буває неможливого. Як би не було складно.

Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

Остання лотерея 2024 року. Цей лот ми тримали спеціально для цього. Срібна монета з зображенням символу року, який настає. Змія - спритність і мудрість. Крім того, що дорогоцінні метали - це своєрідна інвестиція в майбутнє, це ще й амулет на найближчій рік.
Правила розіграшу як завжди дуже прості. Кожні 50 грн на імпланти для поранених - "квиток" лотереї. Відповідно 100 грн - 2 квитки, 150 грн - 3 квитки і так далі. Ці квитки дадуть шанс Вам виграти монету, а комусь з бійців - цілу кінцівку. Трохи сумний, але такий необхідний подарунок під ялинку.
За найбільший донат буде окремий приз. Навіть два. Це не символ року. Це, скоріш - символ нашого життя. Залізний кінь. Нам його передала родина одного з найважчих наших підопічних. І для мене він має багато шарів сенсу. Вага 10 кг, тож обережно - може бути і зброєю теж. В парі до нього - ялинкові прикраси ручної роботи з найвідомішими локаціями Києва. Лотерея тут: https://www.facebook.com/share/p/15gh6yJCoK/

В особисті приходять два фото. Молодий чоловік на лікарняному ліжку з закритими очима. Його документи я бачила кілька днів тому - пожиттєва інвалідність 1"А" група, зчмт в результаті вибуху. На першому фото у нього на грудях стоїть посилка від фонду. На другому - акуратно викладені ліки з цієї посилки.
Від безнадійності хочеться кричати. Бо родичі роблять такі фото на автоматі, звиклі до того, що буде потрібен "фотозвіт". Я не завжди встигаю попередити новеньких, що не треба цього робити. Що гідність рідної людини ніхто не має права віднімати. Що ми будемо просити документи і призначення, але ніколи - фотографії.
Ми від щирого серця радіємо домашнім і лікарняним фото від тих, з ким ми стали друзями, а інколи майже родичами. "Дивись, ми сьогодні встали на ноги!", "А правда він красунчик з новою зачіскою?", "А до нас сьогодні діти в гості приходили". Це про життя, про живе спілкування між близькими людьми. У відповідь я можу відправити своє фото, або фото дітей. Але і ці знімки ніколи не потраплять в паблік. Бо це - особиста територія.
Фото розхідників, памперсів, ліків, або ще чогось на фоні людини без свідомості - це окрема форма катування. Це про безправність і необхідність розрахуватись гідністю за виживання.Для мене воно мало чим відрізняється від необхідності співати гімн ворога в полоні, аби отримати хліб. Тільки тут людина в полоні хвороби, от і вся різниця. Це не про вдячність. Не про звіт. Це про відсутність права на приватність і про вразливість.
Я неймовірно ціную те, що ви всі довіряєте нам без моторошних фото. Що якимось чином на "голі тексти" ми продовжуємо збирати великі суми. Звичайно, з "ілюстраціями" ми б взяли під патронат ще з десяток лікарень і змогли бути більш "потужними та незламними". Але від такої перспективи мене відверто нудить. Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

Продовжуючи тему алкоголю і війська. Єдиний простір, де вони дійсно можуть бути поєднані - благодійність на користь того самого війська. Тому в нас сьогодні буде тематична і дуже крута лотерея.
Я не розповім про цю пляшку краще, ніж Alex Ostrovs'kii, який є автором ідеї. Він каже, що це Benrinnes StrongholdUA, 12-річний шотландський віскі, зі Спейсайду, витриманий послідовно в бочках з-під іспанського хересу та бурбону, випущений тиражем – всього 312 пляшок. Більше таких не буде.
Ця пляшка присвячена Україні та українціям, як фортеці, що захищає не тільки своє право на вибір, Свободу та Незалежність, але і право на вибір свободи всього демократичного світу. Та нагадує, що зовсім недавно залізна завіса знаходилась на на сході України, а в Німеччині. https://www.facebook.com/share/p/1B1YPv18Rc/

Чесно - я була вражена тим, що лише 4 відсотки людей витратили «Вовину тисячу» на ЗСУ. Бо памʼятаю масове обурення тим, що гроші так бездарно витрачаються.

Але потім згадала, що живу в дуже маленькій бульбашці. Мабуть це і є ті 4 відсотки. Бо цілий день мене питають як перевести ці гроші в фонд. Свої 2 тисячі, доречі, саме туди я і закинула.

Про всяк випадок нагадаю алгоритм. Працює виключно для Привату:

У застосунку обираєте розділ "Добро", опускаєтесь в самий низ і тицяєте "Немає потрібного фонду"
далі в пошуковому вікні вводите код ЄДРПОУ фонду

39293651

Переказувати можна на будь-який з трьох рахунків які ви там побачите.

З Моно так не працює. Як і з іншими банками. Бо у нас там немає офіційних рахунків. Єдиний варіант - витратити цю тисячу на комуналку, а нам закинути з основного рахунку.

Зробіть репост, якщо не шкода. Раптом хто не знає куди несподіване багачество подіти.

- Нас нудить від вашого "патріотизму". Невже ви самі цього не розумієте?
Підліток, з яким ми про це розмовляємо - розумний і досить відповідальний. Його родина втягнута у всі процеси в країні багато років. Всі дорослі або воюють, або волонтерять. Хтось вже загинув. І він, і його друзі планують своє майбутнє тут, не за кордоном. Вони активно займаються спортом, вчаться керувати дронами, освоюють домедичну допомогу і потрошку готуються до своєї черги на фронті.
- Я розумію для чого щоденна хвилина мовчання. Але для чого кожен ранок в школі починати з гімна? Ви хоч розумієте, що це викликає протилежну реакцію? Для чого нам раз за разом розповідати про потужність і незламність? Ми ж не сліпі і не тупі. Може варто нам казати про складності і як їх долати? Ми раді зустрічатись з ветеранами. Але на уроках військової підготовки нам треба навички, а не спогади.
Я вдячна, що він про це говорить. І мені гірко, що це не єдина така розмова. Що в різних варіаціях я чую це від дітей друзів і їх однокласників. Що ми погано навчились комінікувати з найважливішими людьми в нашому житті.
З гарних новин - вони розуміють різницю між справжнім патріотизмом і байрактарщиною, яка замінила звичну шароварщину. Вони розуміють різницю між формальними заняттями з військової підготовки і якісними тренінгами. Вони знають, що війні не 3 роки, а скоро 11. Вони вміють співпіставляти те, що чують від родичів і те, що транслює єдиний марафон.
Але у мене є і погана новина. Ми можемо їх втратити. Тих самих, які мають прийти нам на зміну. Вмотивованих, думаючих, активних. Бо вони можуть пробачити нам, дорослим, майже все. Окрім нещирості і формалізму.

Дивіться які скарби в мене є . Плюс таємний приз, про який я напишу трохи пізніше. Виграти будь-який можна за символічні 50 грн тут : https://www.facebook.com/share/p/1HBJQJgi6r/

Ви знаєте де взяти під час відключень генератор за 50 грн? Я знаю. Тут можна спробувати виграти : https://www.facebook.com/share/p/14es33sWD4/

З ранкового сумного.
Напевно, можна було б і не зупинятись. Біля чоловіка з розбитою головою і так було достатньо людей. Але, судячи з того як далеко відлетів велосипед від місця, де він зіткнувся з автівкою, варто було б хоча б поцікавитись.
Добре, що зупинились. Бо в двох автівках, які стояли поряд, з перев'язки були лише вологі серветки. Ні, нічого критичного. Розсечена голова з купою крові, подерті руки, схоже на струс мозку. Замотала голову, закутала в термоковдру, дочекалась швидкої. Швидка, доречі, приїхала досить швидко, хоча це не місто, а область.
Але я продовжую не розуміти як можна в нинішніх умовах не мати з собою банальної аптечки. В країні, де весь час над головою летять шахеди, ракети і інша ср@нь. Де кожен день - це лотерея. Де може банально не вистачити швидких під час прильоту.
Не відкладайте це на завтра-після зарплати-в наступному місяці. Підіть і купіть собі ці довбані аптечки. В автівку, в наплічник, додому. Аби завжди були під рукою. Навіть, якщо ви з якоїсь незрозумілою причини все ще не пройшли хоч якийсь курс першої допомоги - завжди є шанс, що поряд опиниться хтось, хто зможе допомогти. Аби було чим...

Сто. Рівно сто поранених ви прооперували за 12 днів поточного місяця. Звичайно, жодна візуалізація не передасть масштаба. Сто людей. З різних родів військ, в різних лікарнях, з різними пораненями.
Я поки не можу осягнути ці цифри. З усіх боків. Я не розумію яким чином вам вдалося зібрати 1 659 630 гривень за неповних два тижні. Я не розумію куди ми несемось. Ще пів року тому такі цифри в нас були за місяць. І, судячи з того, як щодня валяться і валяться рахунки, легше не буде.
Подивіться на картинку. В деяких батах, які відтягли на відновлення, або доукомплектацію, залишилось менше людей, ніж ви прооперували за неповних два тижні. Більшість з них повернеться в стрій. Зрозуміло, що не завтра. Але повернеться.
Я дуже прошу вас. Не зупиняйтесь. Так само, як не зупиняються вони. Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

Задачка для шостого класу.

Дано: З однієї труби в басейн протягом тижня влилося 870 000 гривень. Через другу за цей самий час вилилось 1 000 029 гривень.
Питання: Що треба зробити, аби басейн не перетворився на пустелю і як допомогти "сантехніку" не з'їхати з глузду.

Вірна відповідь: Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

Якщо здається, що світ летить в прірву , є лише два варіанти що з цим робити.

Можна лягти і померти. Як лайтова версія - лягти і волати «ми всі помремо»

Можна встати і щось зробити. Ну хоч щось. Вимити посуд. Нагодувати кицьку. Відправити другу теплі шкарпетки. Задонатити. Викопати окоп. Поцілувати дитину. Натиснути на гачок. Відремонтувати генератор. Полити квітку. Підтримати побратима.

Не все залежить від нас. Ридати про те, чому ми не можемо дати раду - найлегший шлях. Щохвилини примушувати себе діяти - складний. Але саме він веде до цілі.

Зранку я майже видихнула. Прийшло майже одночасно два донати по 50 000 кожен. Тобто третина від того, що було треба станом на ранок. Я навіть повірила в те, що сьогодні ввечорі сможу заснути без жахів.
А потім посипались сьогодняшні рахунки. Ще до того, як ми встигли дозбирати на ті, що вже є. Шістнадцять одночасно. Деякі з них з сумами 35-40 000. Порахувати загальну суму можна, але я не готова її побачити. Будемо сплачувати стільки, скільки зможемо. З банки знімаю швидше, ніж вона наповнюється. Якісь перегони з безнадійністю наввипередки.
Я знаю, що всі втомлені. Я розумію, що попереду у нас темрява і холод. Я розумію, що лотереї вже не працюють так, як раніше і треба терміново вигадувати щось нове. Я вигадаю. Обіцяю. Але поки я вигадаю - треба закрити це. І те, що до вечора нападає знов.
Допоможіть. Будь ласка. Бо це якесь сране пекло без кінця і краю. Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

І обіцяна лотерея.
Одна з найкорисніших речей сьогодення - індивідуальна аптечка. Навіть не буду пояснювати чому. У кожного з нас є кому її передати.
Один з найкращих підсумків, який мені траплявся, а я їх бачила багатенько. Вмісткий настільки, що туди спокійно влізла навіть шина. І після повного наповнення залишилось ще достатньо місця. Наповнення - згідно настанов ТССС. Можна роздивлятись на фото. Я спробувала розкласти так, аби все було зрозуміло. Єдине чого там не вистачає - pill pack, але поки буде йти лотерея, встигну докласти. https://www.facebook.com/share/p/14YmaKccGq/

Звичайно, логічно було б писати про все це зранку. Разом з початком чергової лотереї. Але де я, а де логіка…

З деяких лікарень поранені йдуть списком. Довгим, страшним списком. Зовсім молоді, двадцятирічні, яким саме час закохуватись і робити смішні дурниці. Шістдесятирічні, які мали б зараз внуків на риболовлю тягати. Мобілізовані і добровольці. Ті, хто повернуться в стрій і ті, хто в неповні 30 мають статус «інвалід війни».

Станом на вечір на сплату поточних рахунків не вистачає 300 000 грн. Враховуючи середній темп останніх місяців, можна впевнено сказати, що за добу ця сума буде 400 000. За два дні - півляма.

Тому завтра буде лотерея. В фейсбучику. В першій половині дня. Але кричати «рятуйте» я почну вже сьогодні.

Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

В один невеличкий фонд в п'ятницю випадково занесло євродепутатів. Суто на екскурсію в рамках якоїсь програми між важливими зустрічами.
Депутати були уважними і ввічливими. Здається, навіть від щирого серця цікавились особливостями роботи і труднощами. Качали головами, слухаючи про те, як складно забезпечити право на гідну смерть людям, яким не забезпечено навіть право на життя.
- А ваші основні донори місцеві? Чи закордонні?
- Місцеві. Бо для того, аби зрозуміти що ми робимо, треба жити тут. Розумієте? Шкірою відчувати те, що ми відчуваємо. Бо ми гуртуємось в основному тому, що інакше ми не маємо шансів на виживання. Напевно ви всі дуже хороші, емпатичні люди. Але ви не зрозумієте і не відчуєте того що відчуваємо ми. Тому і відклика не буде.
Депутати сумно покачали головами, ввічливо подякували за роботу, пригостили дівчат якими смачними закордонними шоколадками і поїхали по справах далі. Дівчата трохи пожартували про те, що вони сьогодні виконують роль контактного зоопарку, де можна безпечно погладити за вухами тваринку і пригостити її смачненьким і повернулись до своїх справ.
Пройде менше доби і одна з дівчат прокинеться від прильоту в сусідній будинок. Друга буде на світанку стримголов летіти в підвал, бо черговий шахед збиватимуть десь під її вікнами. Третя буде намагатись за один день впхати в голову другу курс по тактичній медицині, бо відправляють зненацька і невідомо куди. Країна буде продовжувати жити звичне військове життя. Яке неможливо розсказати. І в якому нікому не варто жити, якщо вже зовсім чесно...

Гроші треба було збирати ще тиждень тому, якщо чесно. Але щось тиждень був складний як ніколи. І вдома, і на фронті, і в фонді. Все одночасно...
- Мені сюди кота треба. Без кота тяжко. Але боюсь заводити, бо не зможу при авралі забрати, - пише мені друг. Їх напрямок традиційно один з найважчих. Групу на позиціях замінити нема ким.
- Мене стовб металевий врятував. Сховався і тільки чую як уламки фігачать. А як з родиною *** говорити... У мене листок лежить з телефоном. Але ж це мають спочатку офіційно про загибель повідомити? Як вважаєш? - Це ще один друг. По них прилетіли ФАБи. Дивом обійшлось одним загибим. Все, що можна було знищити - знищили.
- Холодно. І гадки не маю що робити. Топити хату не можна, бо тепла хата світиться в теплаку дронів. Як його цю зиму пережити, - пише посестра. Вона медик на ще одному важкому напрямку. Лбз рухається і рухається в їх бік.
- Не знаю, чи варто писати окремо про звільнених військовополонених? Це ж не зовсім бойове поранення, - Поранення не зовсім бойове, але я не хочу думати при яких обставинах отримані ті перелами, які потребують пластин.
- У нас пластини дорожчають. А донатати падают. А поранених більше. - Чиста правда. І що з цим робити - гадки не маю. Хочется сховатись в мушлю і "перезимувати" все це в глибокому коматозі... Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

Я майже забула - яке воно гарне, моє місто. Як приходить в нього різнобарвна осінь і як діти ганяють листя по парку. Вчора у мене випадково була вільна година у центрі і я повільно йшла по знайомих з дитинства вулицях. Корпус мого інституту. Молодь на лавочці, де колись сиділа я, хвилюючись перед іспитами. Будинок, в якому жили колись друзі. Парк з незмінними собаками. Геть юна пара, яка невміло цілується посеред вулиці. І безкінечне сонце крізь гілки дерев. Таке гарне місто...

Я йшла і думала про родину з трьома дітьми, яка зараз збирає речі в Костасі, аби їхати вглиб країни. Вдруге за ці десять років. Вперше вони тікали з Ясинуватої у чотирнадцятому. Трошки більше року тому ми були у них в гостях. Костянтинівка тоді була тиловим містом, а ми тільки повернулись після лікування і мали можливість ще трохи перепочити. На подвір'ї ганяли коти, діти носились з водяними пістолетами, дорослі смажили м'ясо на вогні і багато сміялись. Десь на обрії глухими розривами нагадувала про себе війна...

Я йшла по рідному місту, такому прекрасному і такому далекому від війни і відчувала яке воно крихке. Так само, як десятки інших міст, від яких подекуди залишились лише назви на мапі. Тих міст, де лише вчора вирувало життя. Таке швидкоплинне. Таке беззахісне...

UPD: дякую, зібрали. Збір закрито .


Він та людина, якій я телефонувала після першого важкого виходу, аби сказати що я впоралась. І це тільки завдяки йому і його заняттям. Бо тіло згадало те, що не згадала голова.
Мені свого часу пощастило мати найкращого інструктора. Я б сказала, що водночас і друга. Але не скажу. Бо він для мене десь на такій неосяжній висоті, що дружити з ним - це приблизно як дружити з Космосом. Технічно неможливо.
У мене немає його фотографій. Бо специфіка його роботи така, що фото робити не можна. По імені називати не можна. Деталі служби розповідати не можна. Можна тільки надихатись тим, що такі люди існують насправді а не в легендах.
Свого часу я абсолютно чесно казала, що ніколи не віддам йому борг за те, що він чи не єдиний переймався тим, аби ми вижили. І за те, що деякі з нас дійсно змогли вижити.
Він зараз на важкому напрямку. І знаю, що робить все, аби його підлеглі мали шанси на виживання. Бо більш за все цінує людей.
Їм потрібен РЕБ. Сильно. Ще вчора. РЕБ є, частину грошей зібрали без моєї допомоги. Залишилось біля 100к. І це для мене - дуже особиста історія. https://send.monobank.ua/jar/5BZoj8gJeh?fbclid=IwY2xjawGDAlhleHRuA2FlbQIxMAABHWcr2jMU2QbhgZ8WW8Bk9tEpxfGCNtOMgublLHsjc8RFjCfcOV2-DBr8VQ_aem_NDdJl7xlVyeAsTxpFpTv8w

- Во....во...во...води....
Блідий як смерть чоловік з краплинами поту на чолі притуляється до стіни на порозі офісу і, здається, зараз втратить свідомість. Хтось біжить наливати води, хтось підсовує крісло, хтось вмикає кисневий концентратор, бо боки у нього ходять, як у загнаної конячки.
Проходить довгих 20 хвилин, поки в нього з'являється колір обличчя, а пульсоксиметр нарешті показує хоч якісь цифірки. Херові, якщо враховувати що ми шарашимо в нього десять літрів нон-стоп.
Разом з кольором шкіри, з'являється осмислений погляд. З внутрішньої кишені витягається м'ята довідка. Якщо перевести на зрозумілу мову, в довідці написано "Ви занадто довго працювали в шахті, вашим легеням капець".
- Що там пульсокс? 87? Вже непогано, - оптимістично посміхається Aня Яцульчак, яка випадково забігла в гості, - зараз ВІРАР йому даси, взагалі буде добе.
- Стій. Не йди нікуди. Зараз допоможеш налаштувати.
- Так ти й сама можеш.
- Так хто з нас анест? Я, чи ти? Хоч поряд посидь. Я ж типу права не маю все це робити.
Анька бурчить щось про "більше в гості заходити не буду", але це більш для проформи. На венитиляції чоловік на очах стає схожим на живу людину і навіть намагається трохи загравати. Сатурація приходить в норму, серце вгамовується.
Торецьк. Бувший шахтар. Дві дорослі донькі в москві і не спілкуються з "бандерівцем". Дружина померла. Живе в гуртожитку. Дихати сам не може. Приїхав до нас маршрутками через все місто, бо чув що тут можуть допомогти. Коли розуміє, що обидва апарата прямо зараз може забрати з собою і що таксі ми викличемо і самі сплатимо, починає плакати. Таке життя...
- Я більше до вас не приїду, - повторює Анька. Але я точно знаю, що вона бреше. І приїде, і завжди допоможе з важким випадком. Так само як Іван Черненко. Так само як Денис Сурков. Бо анести - це такий собі спецназ в медицині. І навіть коли ми якимось дивом можемо обійтись без їх порад, або консультацій, одна тільки думка про те, що вони є поряд, дає можливіть не панікувати.
Зі святом, чарівники. Дякую, що ви є.

- А він взагалі в свідомості?
- Як не дивно, так. Його ще минула лікарня "поховала". І ця теж не знає що робити.
...Можна було б пожартувати про "конструктор для хірурга", але у нього в тілі дійсно майже немає цілих кісток. Щось зібране нашвидкоруч, щось чекає своєї черги. Щось ніколи не виправиться. Але те, що він живий - відверте диво, всупереч всьому.
Таких складних випадків не дуже багато. Зазвичай це традіційні руки-ноги. Страшно про це казати, але це стало настільки буденною справою, що не дивує, не лякає, не викликає сильних емоцій. Бо рука-нога це 15-25 000 гривень і кілька місяців реабілітації. В більшості випадків - повернення до звичного темпу життя.
Лякає кількість і монотонність. В середньому 6 поранених на день. Кожного божого дня. Включно з тиими днями, які календар називає "субота", або "неділя". В середньому 100 000 грн на день. Кожного дня. Кожного.
Чи є цьому якісь краї? Ні. Я їх не бачу. Як не бачу кінця війни. Просто не можу візуалізувати. Єдине, що я можу - жити сьогодняшній день і намагатись впоратись з тим, що треба зробити сьогодні. Бо завтра буде ще складніше.
Ми знов засипались. Як завжди. І я буду просити про допомогу. Як завжди. Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

Цього четверга НаШапку грає Андрій Антоненко.
Минулого разу на Шапку він приходив у 16 році. Було весело, драйвово і вдалось зібрати досить непогану суму. А ще через певний проміжок часу ми бігали під суди, намагаючись добитись правди. Бо, якщо вірити офіційній версії, на Шапку Ріф побіг одразу після того як "вбив" Шеремета.
З тих часів в мене залишилась футболка на підтримку "ОПГ" з автографом Ріфа і стійка віра в те, що своїх треба підтримувати завжди. Навіть коли людина, яка вдає з себе Гаранта, безпідставно називає їх вбивцями.
Приходьте до нас в четвер. Саме для того, аби підтримати своїх. Доречі, футболку ми виставимо на аукціон на Шапці. Я її дбайливо зберігала всі ці роки.
Якщо ви з якоїсь причини не можете потрапити на концерт, у Вас завжди є опція закинути грошей на рахунки.
Саме з цих рахунків тільки за минулий тиждень нами було сплачено 35 операцій для поранених на загальну суму 463 180.00 грн. І темп, нажаль, лише зростає. Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected]

Напевно, в День ТРО мало б сенс написати щось піднесене і героїчне. Або на крайняк пожартувати про "ТРО - ті з ЗСУ, тільки дикі". Або знайти в надрах телефона перші фото бата на початку березня, де ми всі схожі на махновців. Фото, на яких всі живі і сповнені рішучості.
Але два дні поспіль я не можу припинити думати про молодого комбата, який вкоротив собі віку під Вугледаром. І про його підрозділ, який вже встигли звинуватити у втраті міста. Мене не було там. Я не маю права давати оцінку тому, що там відбулось. Я можу тільки відчувати шалений біль від втрати незнайомої людини.
Ризикну припустити, що бат мав виконати ту ж саму функцію, яку виконав мій бат в Бахмуті, або 206 в Нью Йорку, або купа інших ТРО-шних підрозділів. Викликати на себе вогонь і дати вийти основним силам. Вмерти на безнадійних позиціях, з яких немає еваку і на які немає підвозу бк. Бо основні сили там тримали до останнього, незважаючи ні на що.
Я не знаю що там відбулось. Але чудово пам'ятаю як це було у нас. Пам'ятаю тих, хто відмовився йти. І не засуджую. Пам'ятаю тих, кого ми відмовились брати з собою, розуміючи що у них ще менше шансів на примарне виживання. Пам'ятаю тих, хто був поряд - зосереджений, або панікуючий, але поряд. Пам'ятаю, як сказала чоловіку - ми звідси не вийдем, але я рада, що ми загинемо поряд.
Офіційно цей фокус називається "ротація". Але проблема ТРО в тому, що воно готувалось геть для інших задач. Я не відкрию страшену таємницю, якщо скажу що у ТРО немає своєї броні, немає на озброєнні нічого серйозніше за міномет. Не тому, що там служать дебіли. А тому що за штаткою немає. ТРО - це легка піхота. Яка воює не бригадами, а батальйонами. Інколи - окремим ротами, або підрозділами, приданими "дорослим" бригадам. Пасербки, яких не так шкода як рідних.
Перше офіційне навчання я вигризала майже рік. Включивши всі зв'язки. На фінальному ривку, я давала всі можливі обіцянки керівництву бата, що після навчання повернусь, а не піду в "нормальну" бригаду. І відпускали мене саме за цієї умови. Більшість вчилась в процесі служби у тих, хто мав хоч якісь знання.
Вчора я кілька разів натикалась на фрази "ТРО у війську звучить як матюк" і "знов через них постраждали нормальні люди". Дивилась на ці літери і бачила побратимів, які ніколи не повернуться до своїх родин. Побратимів, чиї тіла так і не змогли дістати з тих грьобаних позицій. Побратимів, які пригощали кавою на світанку в очікуванні штурма. Побратимів, які порушуючи наказ, їхали евакуювати своїх, а потім огрібали за це по повній. Вони прийшли у військкомат самі, відстоявши величезні черги і приховавши хвороби. Але для решти війська так і залишились "ЗСУ на мінімалках", бо структуру так ніколи і не змінили.
Мені болить незнайомий підрозділ, на який зараз вішають втрату Вугледара. Так само, як болить 72-ка, яку не вивели вчасно. Так само, як болить мій бат, вчергове приданий черговій бригаді на черговому важкому напрямку.
Тому мені важко когось вітати сьогодні. Занадто багато болі. Занадто багато втрат. Занадто особисте це все...

В минулому році ми з чоловіком їли найсмачніші в нашому житті тістечка десь на околиці Сум.

Після пекла боїв, стабіка і кількадобового еваку, Суми відкрили нам обійми. Теплі і міцні.

Місто вкривало нас деревами в парках. Місто пригощало нас кавою і морозивом. Місто посміхалось нам очима перехожих. Місто здавалось нам найміцнішим тилом.

- Можна я пригощу вас кавою? Будь ласка…
Чоловік похилого віку, який проходив повз відкриту кавʼярню, де ми ласували «мирним» капучино, довго на відстані розглядав бінти і наші порожні очі, і таки підійшов. Йому було шалено незручно. Нам - ще не зручніше. Але це було щемно і дуже ніжно.

- Скажи що тобі треба? Ти ж чогось хочеш? Я все принесу. Ти тільки скажи.
Моя сусідка по палаті, жінка з села під Сумами, весь час намагалась зробити для мене хоч щось. Їй нестерпно було дивитись на мій однострій, задубілий від крові і на прострілений наскрізь шолом під ліжком.
Мені хотілось лише тиши. Але я плакала разом з нею від безпорадності і вдячності.

- Це протяг. Не лякайся. Двері старі от і бахкають.
Медсестра міцно тримає мене за руку. Грохот десь на поверсі примушує мене впасти на підлогу.
- Це протяг. Ми в тилу.

… Кожен приліт по місту я відчуваю шкірою. Вишукую в місцевих пабліках фото і орієнтири. Там? Там, де я сиділа на лавочці? Там, де я телефонувала дітям додому? Там, де зустрічна мама з коляскою притисла руку до серця, глядачі мені у вічі? Там, де я цілувала чоловіка, зненацька зрозумівши, що ми обидва живі?

Мені хочеться обійняти Суми. Закрити серцем. Повернути ті безцінні хвилини турботи, які місце мені дало в складні часи. Хочеться, аби правдою було : « Не бійся. Це лише протяг»…

Кажіть чесно - скучили за лотереями? Сподіваюсь, що так. Бо по-перше в нас знов рахунків купа, а грошей - кіт наплакав. І замість лотереї тут мала б бути традиційна істерика, якщо чесно. А по-друге, у мене є кілька абсолютно унікальних лотів. https://www.facebook.com/share/p/14mqAnWsTe/

Я розумію, що палаючі склади на раісі і вибухаючі пейджери в Лівані - це круто. Але я тут вам трошки місцевої зради принесла.

Тут колеги з « Дзеркала тижня» вчитались в один документ від нашого Кабінету Міністрів і з подивом дізнались, що тепер для перевезення наркотичних засобів знеболення потрібна державна охорона.
https://zakononline.com.ua/documents/show/529300___774187

Тобто раніше зі складів возили спокійно, ніякі лихі люди не намагались цінний вантаж захопити. А тепер - без супроводу ніяк.

Можна було б поржать. Але журналісти отримали коментар від ТОВ "Бізнес Центр Фармація", яка є найбільшим дистриб’ютором наркотичних знеболюючих. І знаєте що?
Вони не готові возити знеболення далі Київської області. Допоки не буде окремих розʼяснень від Кабміну.

Масштаб катастрофи я не хочу навіть починати прогнозувати.

https://zn.ua/ukr/HEALTH/urjad-zminiv-pravila-perevezennja-silnikh-narkotichnikh-zneboljuvalnikh-a-hroshej-na-tse-ne-zaklav-zhurnalistka-znua-diznalasja-chim-tse-zahrozhuje.html

Вчора в моїй громаді ховали бійця. Вся довжелезна дорога була вкрита квітами. Можна було побачити у кого в дворі що квітне. Чорнобривці і троянди. Хризантеми і айстри. Ніби кожен віддавав частинку власного затишку, який був збережений ціною життя односельця.

Його шлях закінчено. А далі починається наш. Чи навчимось ми проходити гідно - я не знаю.

https://zn.ua/ukr/amp/war/svit-maje-znati-pro-pamjat-dehumanizatsiju-ta-spivchuttja.html

Він прописаний на вулиці, де не залишилось жодного цілого будинку. Навіть згадки, про те, що тут були будинки, місцями немає. Скоріш за все, я пролітала автівкою повз руїни його будинку, коли була під Бахмутом. Не могла не пролітати. Там просто немає іншого шляху. Вже тоді це були груди уламків, вкриті копоттю і пилом.
В той самий час, коли я воювала біля його дому, він воював на іншому напрямку. Він воював ще з тих часів, коли війна була "маленькою", майже непомітною для тих, кому пощастило народитись не на Сході і не в Криму. Спочатку по контракту, потім за мобілізацією.
Його документи схожі на всі інші - довідка про поранення, мінно-вибухова, необхідність встановлення імплантів. Один з тисяч тих, кому потрібна термінова допомога. Воїн з села, якого більше немає...
Я не можу сплатити його рахунок. Так само як і ще майже десяток рахунків. Бо ми сьогодні сплатили рахунків на 650 000. І залишилось ще на 170 000. Я не знаю куди кричати і що робити. Бо це вже другий тиждень поспіль, коли ми маємо по 7-10 рахунків за добу, включаючі вихідні. Загалом -102 рахунки від початку вересня. Сто дві людини, які пройшли пекло.
Хлопці і дівчата з усіх куточків країни. З місць, де немає війни, з місць які під окупацією, з місць, від яких залишилась лише назва на мапі....
В коментарях будуть реквізити. Допоможіть нам, будь ласка, допомогти їм. Допомогти повернутись. Якщо не додому, то хоча б до повноцінного життя Імпланти:
Отримувач: БО “БФ “СВОЇ”
Код ЄДРПОУ: 39293651
IBAN: UA883052990000026004015002735
в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Картка Visa: 4246001030029122
Картка MasterCard: 5169330530364303
https://send.monobank.ua/jar/AeRQaCwEt2
PayPal [email protected].

- А можна мені з Вами сфотографуватись на згадку?
- Це куди?
- Нікуди. Це мені, аби я знала на кого рівнятись.
...Він прийшов за апаратом, бо погано дихає. Поки я вимірювала сатурацію, жахалась показникам і намагалась роздихати його прямо в офісі, він жартував, м'яко залицявся одночасно до всіх дівчат і весь час намагався схопитись за щось важке.
- Поставте на місце, ми самі.
- Так що я тут буду соромитись, коли дівчата тягають.
Пілот. Років 60-65 на вигляд. Літав колись на реактивних літаках. Каже, що і досі літав би, якби не проблеми з диханням.
- Я автівку не вожу тільки тому, що нема куди їхати. Родина за кордоном, онук на фронті.
- Так до нас в гості приїзжайте.
- Так це ж з кон'ячком треба, або з шампанським. Потім же ж за кермо не сядеш.
- Так а апарат у мене буде поки я коні не двину?
- Та які коні? Вам до цього ще далеко.
- Чого? Мені майже дев'яносто.
... Фото не покажу. Але непереборне бажання його роздрукувати, повісити десь над робочім місцем, аби соромно було нити про "щось я старіти почала".

- А як ти там? , - питаю я його в Сигналі.
Бо кілька тижнів тому він проходив ВЛК після поранення і нарешті дійшов до МРТ, подивитись про що там стогне спина. Знімки показали, що далі хребет самостійно триматись не бажає і треба оперуватись. Неймовірний випадок - у висновку ВЛК прям так і було написано.
Він мав повернутись в частину, отримати направлення від начмеда і повернутись. Я мала домовитись з нормальним хірургом і сплатити розхідники.
- Я на "роботі". Півміста розбомбили. Наші всі по ВЛК. Ще тиждень і ми тут з посестрю вдвох лишимось тримати оборону.
- А спина?
- А посестра? Сама за весь взвод залишиться? Я поки тут. Буду дивитись по стану.
- Так вона ж теж після поранення. Я ж пам'ятаю - там барабанні перетинки луснули. Її ВЛК допустило до виходів?
- А вона не пішла туди. Перетинки затягуються потихеньку. Ти ж її знаєш.
Я її знаю. Я його знаю. Я знаю, що ми живі і вільні лише тому, що є вони. Є один в одного. Є у мене. Є у країни. Хоча інколи мені здається, що ми не варті їх відданості.

Фашисти ми, чи ні?

У мене на сторінці розіграш колекційної тарілки з підписом обегруппенфюрера СС Освальда Поля і візитивки Яроша з підписом Яроша.

https://www.facebook.com/share/1ekeJiJUBpWMvqcn/?mibextid=WC7FNe