Ромащенко

Повідомлення від подруги.
«Знову зайшла в холодну квартиру, знову буду спати сама».
«Мінуси будуть?», запитую.

Життя на власних умовах.
Не мати пару не дорівнює бути одинаком. До цього по-різному можна ставитись.

Можна думати про самогубство 14 лютого, можна сумувати, що не можеш розділити приємні моменти життя з коханим, можна бажати банальної тактильності та плакати на двоспальному ліжку

А можна насолоджуватися фокусом на собі, розвивати соціальну активність, будувати життєву гнучкість, тонути в десятках чатах, бути фінансово незалежною, летіти від свободи прийняття рішення та і емоційної свободи загалом.

Та і на двоспальному ліжку одній комфортніше.
Більше місця і ковдру ніхто не забере.

Пастка для молодих чоловіків

абсолютна відсутність контролю над своїм життям.

Matrix has got them чи що?

Не охайні і вʼялі. Говорять мовою рептилоїдів.

Слово не тримають. Цілодобовий інстаграм, ютуб та онлайн ігри.

Фак, по 6 годин екранного часу. І це на одному екрані!

А потім ми бачимо квадроберів і небінарних по святах, але не перед мамою. Це що взагалі таке?

Нуль прочитаних сторінок. Навіть книг вдома немає! Я дуже розчарований.

Жодне питання не дотискають, вдома безлад, пузо висить, спорту немає, дисципліни нуль! Про який взагалі бізнес чи карʼєру говорити.

Я не знаю, як вони виживуть і щось зможуть. Яка жінка повірить в сильну родину з таким чоловіком?

Не уявляю що радити дівчатам, але молодим чоловікам

— опритомніти, бо в інтернеті найвідбірніше лайно. Негайно взяти на себе тотальну відповідальність за кожен крок і вдих, бо траєкторія напіввідкритих очей обовʼязково і болісно вдарить об підлогу.

Не треба себе каструвати, це єдиний шлях.

Якщо ви кохаєте, а вас ні – відпустіть;
Якщо вас кохають, а ви ні – придивіться;
Якщо ваша любов взаємна – боріться.

Ошо

Якось втратився момент, коли я любила за красивий живіт та великі руки.
Двадцятирічній мені було цього достатньо.

Придбала собі з таргету інстаграму якийсь «щоденник свідомості», якогось психолога. Психолога з дипломом, це для мене важливо.

Думала, він стане частиною декору з десятку блокнотів, які лежать у мене без жодного написаного слова. Приорітет завжди у телефона, на жаль.

Але частиною непотребу він, на мій подив, не став.
Заповнила буквально дві сторінки і вже аналізую своє життя.

Знаєте, такий стан, коли не хочеш бачити та чути жодну людину у світі, окрім свого відображення?
І от я зустрілась зі своїм.

Аналізуючи свої симпатії останнім часом, розумію, що в моєму житті тренд на просто красивого чоловіка давно пішов. Тепер мені подавай свідомого погляду, позиції, статусу.

Двадцятирічній мені жилося легше.
Бо горе від розуму, чули такий вислів?

У повітрі відчувався запах бензину від десятка працюючих навколо генераторів.

Легкий флешбек у позаминулу зиму. «Мисли позитивно», кажу собі я, кидаючи погляд на вікна 10 поверху, на якому живу. Ну, в цей раз хоча б не замерзаємо. Правда, від людей стало гірше пахнути. Говорити про це неетично. Такі обставини. Знову в попиті вологі серветки. Можливо, влаштувати рекламну компанію навколо цього для наших клієнтів? Вони якраз є виробниками вологих рушників. Напевно, не варто. Закенселять. Суспільство зараз… хмм… напружене?
Ну згодна, є чого напружуватись.
В будь-якому випадку, завжди можна згадати умови людей, які нас захищають на передовій та «умови», в яких перебувають українські полонені. Де день за рік.

Від цієї думки на 10 поверх йдеться легко.
І донатиться з задоволенням.

Вивчаючи світовий маркетинг та намагаючись впровадити його у своїй країні, я зрозуміла причину.
Зрозуміла причину, чому світові кейси реклами приходять до нас у втіленні на декілька років пізніше.

Очолюючи десяток рекламних компаній, я завжди мріяла дати шалений креатив. Але у відповідь найчастіше чую «занадто сміливо», «засудять», «закенселять».

Саме тому ви не побачите, як у рекламі жуйки цілуються дві дівчини, саме тому блогери не будуть танцювати у костюмах чіпсів під веселу та трендову мелодію, саме тому відомий енергетик не став спонсором очищення озера у київській області.

Це занадто сміливо.
Занадто спірно.

Чи є у мене можливість працювати на американський ринок? Є.
Чи платять там більше? Так.
Чи методи їх реклами сучасніше? Звичайно, так.
Але я не хочу. Я хочу лишатися в своїй країні, просуваючи українські бренди.
Чи треба мені, щоб хтось за це подякував? Ні. Кому цей пост?
Та цей пост в нікуди.
Просто в черговий раз отримала відмову від креативу і серджуся.

Це словесне каміння націлене не на когось конкретного, а на радянщину. Можу порівняти це з Чорнобилем. Катастрофа сталися майже 40 років тому, а наслідки не дозволяють людям жити у тій місцевості по сьогоднішній день. Радянське виховання – це радіація, яке заражає будь-кого, хто там жив. І виховував своїх дітей у цих наративах.
Як виключення люди, які обирають собі оточення, ваша маленька бульбашка з десятка людей, які не піддались радіації, бо мають притивовірусні у вигляді свідомості, жаги до знань, читанні книжок та вивченні нових тем. Сучасні та прогресивні.

Сьогодні, щоб стати популярним блогерам, треба робити протилежно інше, що люди роблять на західному ринку.
Я розкажу вам цей секрет:
Ви можете в сторіс транслювати життя на 10.000 гривень у місяць, постійно комічно жалітися на високі ціни, бути «простою людиною з народу». Таких блогерів люблять і у таких блогерів немає хейту. В методі такого завоювання аудиторії абсолютно заборонено транслювати покупку будь-чого, окрім продуктів для приготування їжі та гігієнічних приладь. Зубну щітку не електронну, не машину, а метро/маршрутку, не свою квартиру, а орендовану, батьків обовʼязково у злиднях. Гарантую тисячі підписок.

Я можу назвати з десяток прикладів, як такого формату блогери отримували багато тисячну аудиторію, яку потім одразу ж втрачали, через новини у соц.мережах та ЗМІ про те, що вони придбали собі авто/квартиру.

Для візуалізації: пані «вогник-вогник, жарко-жарко», пані «розпакоука».
Спочатку ринком були прийняті, а потім цим же ринком були зжерті.

Якщо хочеш бути успішним у цій країні – живи бідно, або роби вигляд, що живеш бідно.
І більша частина твоєї аудиторії лишиться з тобою. І жодних сміливих ідей у рекламі. Бо засудять.

Всім вогник-вогник, жарко жарко.

Пропустила етап, де почала комфортно себе почувати наодинці.

Напевно, це щось про самооцінку.
Або про дорослість.
Або про розум.

Штучно зрощена свідомість, пусте серце, нуль сподівань та очікувань від «завтра» та маленька собака – це те, чим я є у сьогодні.

Прошу не читати в негативі – я щаслива людина у цьому стані.

12 травня.
Похмура погода повністю відображає мій настрій.
Мільйони людей по всьому світу зізнаються у коханні матері.
Світлий день для них.
Темний день для мене.

В цей день я згадую, що таке заздрість.

З вікна вбачаю букети, які несуть у руках люди. Якийсь дорожчий, якийсь дешевший – без різниці.
Їй байдуже, бо він з любовʼю від сина або доньки.

Спілкування з мертвими людьми можуть дозволити собі лише віруючі або божевільні люди. Я, на жаль, сповна розуму та (на жаль?) більше не вірю у Бога.

Але сьогоднішнє свято змушує мене піддатися божевіллю.

Вже 13 років моя душа панічно шукає заміну тобі, мамо. Якби ти знала, як сильно я привʼязуюсь до старших жінок.

Ти б засудила мене за зневіру, але твоя смерть повністю запевнила мене у тому, що Бога не існує.
А життєві події продовжують доводити це знову і знову.

Я дуже скучила за тобою.
Почни мені хоча б снитись.
З днем матері, де б ти не була.

Немає нічого більш огиднішого, аніж примусова смерть хорошої людини.

У цій війні я втратила будь-які почуття до росіян. Я вас ненавиджу, кожного з вас, без виключення. Мені байдуже, ваша стать чи вік не мають значення – я вас всіх ненавиджу однаково.

Я хочу душити вас руками, вбивати зі зброї, топити у воді або просто забивати до смерті.
Кожній російській нозі, яка ступила на українську землю – бажаю помирати в страшенних муках.

Ви забираєте у нас найкращі життя наших світлих людей.

Я мовчу, але душа моя кричить.
Я пишу це з мокрим обличчям і ненавиджу те, що завтра ранком мені треба буде прокинутися і намагатися далі жити життя.

Сьогодні, кілька годин тому, Україна втратила людину, яка була для мене моральним авторитетом та орієнтиром.

Людина, яка змінювала цю країну та мала змінювати її далі, ще більше.

Таких людей дуже мало, він загинув як воїн – на полі бою.

Паша Петриченко, на щиті

Біль, сльози, памʼять

Хочу поділитися з вами однією історією.

Як ви напевно здогадуєтеся, я є одним із найбільших платників податків у своїй області. Усе життя я платив податки у Дніпрі, це моє рідне місто, і навіть коли переїхав до Києва, я не змінював прописку та платив десятки мільйонів гривень ПДФО на рік у Дніпрі. За цей час, як і заведено в наших широтах, я не отримав нічого крім пильної уваги податкової до моєї звітності та бажання знайти, що ж я приховую. Останньою краплею став чотирьохсторінковий запит на пояснення доходу 70800 гривень, який я зарепортив як дохід на залишок коштів на рахунку в Interactive brokers і за яким я сплатив теж ПДФО – 13000 грн. Їх зацікавив цей дохід і вони надіслали чотирьохсторінковий запит із вимогою пояснити все, включаючи як зазвичай головне питання – хто вбив Кеннеді.

Але ця історія має happy end.
Я вечеряв із Віталієм Кімом, головою Миколаївської ОДА, і він мені сказав: «У нас фронтовий регіон, бізнесу тяжко, податків збираємо мало, давай до нас у Миколаїв, плати податки у нас, ми тебе на руках носитимемо».

І я винайняв квартиру і прописався в Миколаєві. Плачу податки там. Мене не носять на руках, але щоразу, коли від мене надходить ПДФО до бюджету Миколаєва, Віталій телефонує мені і каже «Дякую!»

А я хочу сказати Дякую, Віталію.
Чиновники, які цінують підприємців, які чесно сплачують податки, це те, що відрізняє країну зі здоровим бізнес-кліматом від хворої.
Так, таких як Віталій у нас поки що меншість, але, якщо ми заохочуватимемо таке поважне ставлення до бізнесу, таких менеджерів у державі стане більше.

Платіть податки у Миколаєві!
Там вас цінуватимуть і поважатимуть.

Виправте мене, якщо я помиляюсь.
Але бути близькою людиною емпата – це подарунок всесвіту.

Моя уважність не була народжена зі мною, вона була знайдена у результаті агресивних батьків, настрій яких я була вимушена розуміти без слів. Сприймати емоційно. Простіше: емпатія.

В сьогоденні я частіше ненавиджу свою емпатію, аніж люблю.

Але тільки що прийшла до висновку, що мати таку людину поруч – зручно та цінно.

Емпати завжди знають, коли вам потрібна увага, а коли вас потрібно залишити наодинці. Емпати то любов. Виправте мене, якщо я помиляюсь

Комерційне свято повинно бути забутим

Для подарунків та любові не потрібен певний день. Це повинна бути щоденна рутина.
Квіти? Просто так. Подарунок просто так. Поцілунок та обійми - просто так. Без потреби, а тому що я люблю тебе. Люблю тебе кожного дня.

Виробники вина, мʼяких іграшок та цукерок Рафаєлло щороку, в десятих числах лютого, заробляють шалені гроші на надуманій відповідальності пар.

День чоловіків, день жінок, новий рік – все в один смітник.

14 лютого пари будуть вимушені відвідати ресторан та протриматись за руки. 14 лютого люди без пари повинні відчути себе зламаними. 14 лютого люди, які були покинуті або завершили стосунки з певних причин, будуть розбиті.

Комерційне свято повинно бути забутим.

Через сильний та незалежний інстаграм пост нехай полежить тут.