Не хочу хвастатись, але вже другий мій ранок почався о 14:00 та з кружечки Maccoffee з Харкова. 😮💨
его з лего 🇺🇦
@egoizlego
In your eyes of mourning the land of dreams begins.
egoizlego (Ukrainian)
egoizlego - це канал для всіх, хто любить відчувати себе в країні мрій, коли його очі вбирають у себе всі відтінки смутку і надії. Тут ви знайдете море відчуттів, емоцій та вражень, які пробудять вашу уяву і допоможуть зануритися у світ мрій і фантазій. egoizlego - це не просто канал, це місце, де ви зможете знайти відповіді на питання, які хвилюють вашу душу, і знайти спокій у середині бурхливих почуттів. Приєднуйтесь до egoizlego і діліться своїми думками та враженнями з іншими поціновувачами краси та магії мрій.
его з лего 🇺🇦
20 Dec, 13:22
Сьогодні, 20 грудня, у Харкові простилися з двома захисниками України: Ігорем Павліченко та Андрієм Щепотьєвим.
Вічна памʼять загиблим.
Фото: Павло Пахоменко
Вічна памʼять загиблим.
Фото: Павло Пахоменко
его з лего 🇺🇦
18 Dec, 16:00
Тато вчора телефонував, каже: «Ми з твоєю мамою, коли нам було по 28-30 років, постійно ходили до друзів на весілля. Постійно хтось одружувався».
Я, розуміючи до чого він це каже: «А моє покоління ходить до друзів на похорон».
Я, розуміючи до чого він це каже: «А моє покоління ходить до друзів на похорон».
его з лего 🇺🇦
17 Dec, 14:49
Ігор. Ми навчались разом в музичній школі, часто бачились на сейшенах, деінде по місту. Барабанщик, музикант, воїн. Власник бару «Казка», де досі, незважаючи на війну, проходять андеграунд концерти.
Останній (як виявилося останній) раз ми бачились наприкінці серпня цього року, в «Казці». Він сам підійшов і обійняв: «Саша, вау, давно не бачились».
Загинув вчора, 16 грудня. Ця війна забирає кращих.
UPD. Некролог і спогади близьких Ігоря — тут.
Останній (як виявилося останній) раз ми бачились наприкінці серпня цього року, в «Казці». Він сам підійшов і обійняв: «Саша, вау, давно не бачились».
Загинув вчора, 16 грудня. Ця війна забирає кращих.
UPD. Некролог і спогади близьких Ігоря — тут.
его з лего 🇺🇦
16 Dec, 23:44
Скажіть мені, що доросле життя — це шось більше ніж постійно оплакувати когось.
І «якось» жити.
І «якось» жити.
его з лего 🇺🇦
16 Dec, 23:44
> Живеш
> Раптом згадуєш про втрату
> Плачеш
> Якось живеш далі
> Знову раптом згадуєш про втрату
An endless cycle. 👌
> Раптом згадуєш про втрату
> Плачеш
> Якось живеш далі
> Знову раптом згадуєш про втрату
An endless cycle. 👌
его з лего 🇺🇦
14 Dec, 22:04
Бачила сьогодні відео, як будистського монаха питає турист: «Що таке любов?», а він (плохо розмовляючи англійською) каже дуже просто і базовано:
— Любов — це так, як вас кохала мама.
Я навіть всплакнула на секунду, бо це настільки ПРОСТО, і настільки важко усвідомлюється, що всі наші так звані партнери в майбутньому — це просто спроба реконструювати досвід першої "любві" (в лапках, бо для декого це досвід і постійного відкидання чи покинутості). І можна нескінченно довго раціоналізувати якими мають бути ✨ідеальна жінка✨ чи ✨ідеальний чоловік✨, і навіть знайти таких, але не відчути цієї непояснюваної хімії, бо любов — це унікальний досвід, який ми отримуємо десь далеко в дитинстві.
— Любов — це так, як вас кохала мама.
Я навіть всплакнула на секунду, бо це настільки ПРОСТО, і настільки важко усвідомлюється, що всі наші так звані партнери в майбутньому — це просто спроба реконструювати досвід першої "любві" (в лапках, бо для декого це досвід і постійного відкидання чи покинутості). І можна нескінченно довго раціоналізувати якими мають бути ✨ідеальна жінка✨ чи ✨ідеальний чоловік✨, і навіть знайти таких, але не відчути цієї непояснюваної хімії, бо любов — це унікальний досвід, який ми отримуємо десь далеко в дитинстві.
его з лего 🇺🇦
12 Dec, 11:59
Насправді українців цікавить тільки дотримання умов Будапештського меморандуму. ✍️
его з лего 🇺🇦
10 Dec, 17:46
Новий (вже третій) подкаст про Все та Ніщо, цього разу — з моїм кращим другом і кращою людиною на планеті Марком, який боронить нас в Збройних силах і невідомо як знаходить час відповідати на мої несмішні меми та слухати 40 хвилин моїх голосових повідомлень (я не знаю як, правда).
Рекомендую цю розмову всім в якості кращої заспокійливої пігулки на планеті.
Дівчата, якщо ви послухаєте цей подкаст і раптом не закохаєтесь в голос Марка і Кєрюши (вони красиві та неодружені, до речі), я взагалі тоді не знаю, що з вами не так. 👀
Рекомендую цю розмову всім в якості кращої заспокійливої пігулки на планеті.
Дівчата, якщо ви послухаєте цей подкаст і раптом не закохаєтесь в голос Марка і Кєрюши (вони красиві та неодружені, до речі), я взагалі тоді не знаю, що з вами не так. 👀
его з лего 🇺🇦
10 Dec, 14:14
Це трішки я, коли в перший день загибелі Колі вирішила почитати переписку (щоб поплакати), а знайшла відео кружок, де він ще до війни іде по набережній в Харкові і співає 'Don't Fear The Reaper'. І я сміялась.
Проживання втрати це як взагалі, чому воно так дивно працює.
Проживання втрати це як взагалі, чому воно так дивно працює.
его з лего 🇺🇦
08 Dec, 11:18
Люблю шукати символізм в якихось випадкових діях.
Вночі випадково включила камеру і зробила таке фото. Було темно, але спрацював спалах.
Білий екран.
Чистий лист.
Clean slate. 🤍
Відпускаю тебе, серденько.
Вночі випадково включила камеру і зробила таке фото. Було темно, але спрацював спалах.
Білий екран.
Чистий лист.
Clean slate. 🤍
Відпускаю тебе, серденько.
его з лего 🇺🇦
19 Nov, 12:27
Я сьогодні знову на новинах, пишу про черговий обстріл, питання наступне (риторичне):
его з лего 🇺🇦
19 Nov, 12:27
Якщо в Америці є No Nut November, як зробити в Харкові No Bombs November?.......
его з лего 🇺🇦
19 Nov, 10:49
Головне не стати відмороженим чмом в цій мʼясорубці під назвою «жеття».
его з лего 🇺🇦
17 Nov, 15:55
Я не була на похоронах дедушки, бо він помер в окупованому місті. Низький уклін моїй матері та її чоловіку, які проводили його в останній шлях.
Не була також на похоронах Колі. Не встигла за часом. Мені сумно через це.
На днях розмовляли з подругою, в якої на пневмонію важко захворіла мама. Теж в окупованому місті. Вона живе одна, і подруга поділилась страхом, що якщо її мама помре — вона не зможе приїхати навіть поховати. Її туди просто не пустять на кордоні. Що робити в такий ситуації — чорний екран, пустота. Нема відповіді. Я не знаю. Вона не знає.
— Вона не помре, не думай за це.
— Ага. Добре.
Наша реальність — щось, що навіть уявити неможливо.
Не була також на похоронах Колі. Не встигла за часом. Мені сумно через це.
На днях розмовляли з подругою, в якої на пневмонію важко захворіла мама. Теж в окупованому місті. Вона живе одна, і подруга поділилась страхом, що якщо її мама помре — вона не зможе приїхати навіть поховати. Її туди просто не пустять на кордоні. Що робити в такий ситуації — чорний екран, пустота. Нема відповіді. Я не знаю. Вона не знає.
— Вона не помре, не думай за це.
— Ага. Добре.
Наша реальність — щось, що навіть уявити неможливо.
его з лего 🇺🇦
17 Nov, 15:41
Рівно рік тому, 17 листопада 2023 року, від важкої хвороби помер мій дедушка. Згадала сьогодні сон, який приснився мені через кілька місяців після похорон.
Я бачила уві сні, що мій дедушка — труп, напівчорний, в якихось виразках, але він був живий, він розмовляв. Мені дуже хотілося обійняти його, я не відчувала в той момент огиди, я впала в його руки і мені здавалося, що я обіймаю весь Всесвіт, я казала йому, що скоро його біль закінчиться, а він — що любить мене.
Ми ніколи не обіймалися так за життя.
Я бачила уві сні, що мій дедушка — труп, напівчорний, в якихось виразках, але він був живий, він розмовляв. Мені дуже хотілося обійняти його, я не відчувала в той момент огиди, я впала в його руки і мені здавалося, що я обіймаю весь Всесвіт, я казала йому, що скоро його біль закінчиться, а він — що любить мене.
Ми ніколи не обіймалися так за життя.
его з лего 🇺🇦
14 Nov, 13:00
Наш фотограф несподівано став свідком мрії кожного редактора. 🤍 Світлі промінчики у Харкові.
его з лего 🇺🇦
13 Nov, 14:53
Сьогодні згадувала цей день, і з того часу я вже не почувала себе такою вільною, щасливою та, як-то кажуть, у моменті. Тому що така реальність. Іншої, на жаль, не маємо.
Перечитувала сьогодні переписку з Колею, де я відправляла йому відео-кружок на велосипеді, і як він мені пізніше сказав, що їде на бойові. За три дні його не стало. Ніколи не знаєш, яка розмова чи зустріч може стати останньою. Але хіба це привід не зустрічатись і відмовлятись від щастя спілкування?
Все настільки швидкоплинне. Але я рада, що тоді хоча б на мить відчула щастя від такої простої теплої події як покататись на велосипеді під дощем із сонцем. Навіть у темні часи треба шукати приводи для радості. І жодна війна не відбере в нас цю жагу до життя.
Перечитувала сьогодні переписку з Колею, де я відправляла йому відео-кружок на велосипеді, і як він мені пізніше сказав, що їде на бойові. За три дні його не стало. Ніколи не знаєш, яка розмова чи зустріч може стати останньою. Але хіба це привід не зустрічатись і відмовлятись від щастя спілкування?
Все настільки швидкоплинне. Але я рада, що тоді хоча б на мить відчула щастя від такої простої теплої події як покататись на велосипеді під дощем із сонцем. Навіть у темні часи треба шукати приводи для радості. І жодна війна не відбере в нас цю жагу до життя.
его з лего 🇺🇦
08 Nov, 16:16
Сьогодні відбувся похорон.
Вчора телефонувала мамі Колі, розмовляли годину. І плакали, і згадували.
Важливо єднатись в такі часи.
Якби не спільнота та слова підтримки, було б важче.
Дуже сумую.
Вчора телефонувала мамі Колі, розмовляли годину. І плакали, і згадували.
Важливо єднатись в такі часи.
Якби не спільнота та слова підтримки, було б важче.
Дуже сумую.
его з лего 🇺🇦
04 Nov, 22:26
Стрічка сьогодні така.
Зазвичай я майже нічого нікому не лайкаю і не коментую (особливо в Фейсбуці), але за сьогодні мені написало так багато людей. І оцей маленький жест — лайк — відчувається як обійми.
Диви, як багато людей люблять тебе і пишаються тобою. ❤️🩹
Зазвичай я майже нічого нікому не лайкаю і не коментую (особливо в Фейсбуці), але за сьогодні мені написало так багато людей. І оцей маленький жест — лайк — відчувається як обійми.
Диви, як багато людей люблять тебе і пишаються тобою. ❤️🩹
его з лего 🇺🇦
04 Nov, 15:16
Важкий день.
Невимовно важкий.
Написала некролог про свого колишнього хлопця. Загинув на бойових позиціях, скоріше за все, на День мертвих (Хелловін), але опізнали буквально от-от. Вранці стало відомо.
Грав блек-метал на барабанах, був неймовірно талановитою людиною. Ніжною, розумною. Знав все про барабанні тарілки та палички, любив котиків і велосипеди. Обіцяв мені берегти себе, щоб ми покаталися на велосипедах у Харкові наступного року. 💔
Ми залишалися у хороших стосунках, спілкувались майже щодня до 31 жовтня. Далі — моє повідомлення і одна галочка. (Непрочитане)
Люблю тебе і знаю, що ти мене теж. Дякую за захист і теплі спогади.
Ще зустрінемось десь в потойбіччі.
Upd. У Колі залишилась мама, яка, до того ж, поховала в цьому році чоловіка. Підтримати її фінансово можна за посиланням на збір.
Upd. 2: Дата смерті — 29 жовтня.
Невимовно важкий.
Написала некролог про свого колишнього хлопця. Загинув на бойових позиціях, скоріше за все, на День мертвих (Хелловін), але опізнали буквально от-от. Вранці стало відомо.
Грав блек-метал на барабанах, був неймовірно талановитою людиною. Ніжною, розумною. Знав все про барабанні тарілки та палички, любив котиків і велосипеди. Обіцяв мені берегти себе, щоб ми покаталися на велосипедах у Харкові наступного року. 💔
Ми залишалися у хороших стосунках, спілкувались майже щодня до 31 жовтня. Далі — моє повідомлення і одна галочка. (Непрочитане)
Люблю тебе і знаю, що ти мене теж. Дякую за захист і теплі спогади.
Ще зустрінемось десь в потойбіччі.
Upd. У Колі залишилась мама, яка, до того ж, поховала в цьому році чоловіка. Підтримати її фінансово можна за посиланням на збір.
Upd. 2: Дата смерті — 29 жовтня.
его з лего 🇺🇦
04 Nov, 13:27
Друкований журнал «П’ята гілка» вже у продажу! 🙌
На кожній станції нашої вигаданої гілки метро читачі мають змогу порефлексувати над різними аспектами суспільного життя: формування ритуалів горювання і пам’яті про загиблих у російсько-українській війні; функціонування культури у вкрай складних умовах воєнного часу; переосмислення новітньої історії заради того, щоб побачити, як ми опинились в тій точці, де ми є зараз, і взяти найкраще з нашого спільного досвіду задля розбудови того майбутнього, до якого ми прагнемо і яке ми самі обираємо. І, звичайно, ми не могли не відсипати порцію фірмових приколів! 🚇
📖 Обсяг журналу — 128 сторінок. Вартість номеру — 555 гривень.
📬 Якщо ви хочете зробити замовлення доставкою «Новою поштою» по Україні та за кордон, переходьте до нашого інтернет-магазину — там ви знайдете як і наш друкований журнал «П’ята гілка», так і офіційний мерч «Люка».
Також знайти наш журнал можна й офлайн — на точках продажу наших партнерів:
📍 Харків
— кав’ярні Makers (вул. Григорія Сковороди, 36 та 66)
— кав’ярня Pakufuda (просп. Незалежності, 1)
— ресторан «Трипіччя» (вул. Різдвяна, 10)
📍 Київ
— Книгарня «Збірка» (вул. Золотоворітська, 2А)
📍 Львів
— Львівський Муніципальний Мистецький Центр (вул. Стефаника, 11)
Список може доповнюватися, тож слідкуйте за оновленнями ☝️
📢 Шановні пасажири та пасажирки, при виході з вагону не забувайте свій журнал. Всього вам найкращого! Дякуємо, що читаєте нас❤️
На кожній станції нашої вигаданої гілки метро читачі мають змогу порефлексувати над різними аспектами суспільного життя: формування ритуалів горювання і пам’яті про загиблих у російсько-українській війні; функціонування культури у вкрай складних умовах воєнного часу; переосмислення новітньої історії заради того, щоб побачити, як ми опинились в тій точці, де ми є зараз, і взяти найкраще з нашого спільного досвіду задля розбудови того майбутнього, до якого ми прагнемо і яке ми самі обираємо. І, звичайно, ми не могли не відсипати порцію фірмових приколів! 🚇
📖 Обсяг журналу — 128 сторінок. Вартість номеру — 555 гривень.
📬 Якщо ви хочете зробити замовлення доставкою «Новою поштою» по Україні та за кордон, переходьте до нашого інтернет-магазину — там ви знайдете як і наш друкований журнал «П’ята гілка», так і офіційний мерч «Люка».
Також знайти наш журнал можна й офлайн — на точках продажу наших партнерів:
📍 Харків
— кав’ярні Makers (вул. Григорія Сковороди, 36 та 66)
— кав’ярня Pakufuda (просп. Незалежності, 1)
— ресторан «Трипіччя» (вул. Різдвяна, 10)
📍 Київ
— Книгарня «Збірка» (вул. Золотоворітська, 2А)
📍 Львів
— Львівський Муніципальний Мистецький Центр (вул. Стефаника, 11)
Список може доповнюватися, тож слідкуйте за оновленнями ☝️
📢 Шановні пасажири та пасажирки, при виході з вагону не забувайте свій журнал. Всього вам найкращого! Дякуємо, що читаєте нас
его з лего 🇺🇦
04 Nov, 10:26
Мені сказали, що вчора на презентацію журналу прийшли десь 300 людей.
👁️👄👁️ Харків, shoutout.
👁️👄👁️ Харків, shoutout.
его з лего 🇺🇦
04 Nov, 10:24
я не встигла почитати весь журнал, але з того, що встигла — там можна 10 разів поплакать і всі 10 з різних причин🥺 журнал реально розйобний
его з лего 🇺🇦
04 Nov, 10:18
Я: а можна мені красиве фото на вступне слово в журнал? 🥺
Дизайнерка: ані слова більше
Дизайнерка: ані слова більше
его з лего 🇺🇦
03 Nov, 17:28
Тут ми такі лежим / стоїм / сидим, а вже за два місяці в нас виходить журнал на 120 сторінок! Клас?
(Сумую за моїми картошками 🤍)
(Сумую за моїми картошками 🤍)
его з лего 🇺🇦
03 Nov, 17:21
Потяг «Новий журнал від Люка» відправляється зі станції «А» на станцію «АО». 🥰
А презентація у Харкові в самому розпалі, сумісно з театром «Нафта». Here we goooo!
А презентація у Харкові в самому розпалі, сумісно з театром «Нафта». Here we goooo!
его з лего 🇺🇦
01 Nov, 11:21
Як перестати звучати так, ніби я 24/7 граю в “Cards against humanity”…
его з лего 🇺🇦
01 Nov, 11:09
Вчора розмовляли з другом з Америки про вибори, і замість фрази “weird election” я сказала “weird erection”. 🤥
Його обличчя в цей момент: 🤠wtf
Його обличчя в цей момент: 🤠wtf
его з лего 🇺🇦
31 Oct, 13:57
Це якийсь рандомний офер, бо я не шукаю роботу і не шукатиму, поки живе медіа «Люк». На LinkedIn теж не заходила вже не пам'ятаю скільки.
А ЖУРНАЛ ВЖЕ НАДРУКУВАЛИ, ДО РЕЧІ! 💅
А ЖУРНАЛ ВЖЕ НАДРУКУВАЛИ, ДО РЕЧІ! 💅
его з лего 🇺🇦
31 Oct, 13:39
Ставь сердечко, якщо розумієш Slavoj Zizek lore.
Ставь розбите сердечко, якщо хочешпомерти хотдог.
Ставь розбите сердечко, якщо хочеш
его з лего 🇺🇦
30 Oct, 13:35
Теж з хороших новин, з понеділка займаюсь спортом на свіжому повітрі — поки погода дозволяє. 🤍
Через сонечко маю гарний настрій, і навіть працюється краще.
Через сонечко маю гарний настрій, і навіть працюється краще.
его з лего 🇺🇦
29 Oct, 21:34
Дві пісні з нового альбому Ніка Кейва 'Wild God', які мені особливо вразили після концерту.
Перша — 'Conversion'. Для мене — пісня про несподіване, але таке трансформуюче віднаходження кохання (або зустріч із прекрасним). Починається повільно, тихо, але з часом "набирає обертів" та стає майже оргазмічною, де Нік Кейв на фоні жіночого хору зі стонів викрикує то "You're beautiful!", то "Stop!", ніби йому самому в якийсь час дійсно хочеться зупинити весь цей вир, що, звісно, пізно, бо "перевтілення" (так і сам трек називається, "Conversion") вже відбулось — кохання змінює. У пісні розповідається про "старого Бога", який у майже нелюдимому місці ("a little place in a pretty row where we mostly did not go") зустрів жінку, яку "увібрав в себе як вогонь" ("drew her into him like a flame"), і через це наситився її красою, сам став красивим. Спосіб пізнання краси через кохання та вихід з аутистичного стану горя та замкненності — один з найчарівніших феноменів в цьому світі для мене.
Друга пісня — 'Cinnamon Horses'. Подібно назві, дуже солодка, як патока, особливо ці епітети в ліриці ("the cinnamon horses in the turpentine trees", "dance beneath a strawberry moon") та розкішний тягучий бек-вокал, який наживо уносив взагалі кудись туди, на полуничний місяць. Та чого коштує тільки лаканівська максима «Кохати — це дарувати те, чого не маєш, тому, хто цього не просив» у рядках Кейва: "Because love asks for nothing, but love costs everything". Парадокс кохання.
Перша — 'Conversion'. Для мене — пісня про несподіване, але таке трансформуюче віднаходження кохання (або зустріч із прекрасним). Починається повільно, тихо, але з часом "набирає обертів" та стає майже оргазмічною, де Нік Кейв на фоні жіночого хору зі стонів викрикує то "You're beautiful!", то "Stop!", ніби йому самому в якийсь час дійсно хочеться зупинити весь цей вир, що, звісно, пізно, бо "перевтілення" (так і сам трек називається, "Conversion") вже відбулось — кохання змінює. У пісні розповідається про "старого Бога", який у майже нелюдимому місці ("a little place in a pretty row where we mostly did not go") зустрів жінку, яку "увібрав в себе як вогонь" ("drew her into him like a flame"), і через це наситився її красою, сам став красивим. Спосіб пізнання краси через кохання та вихід з аутистичного стану горя та замкненності — один з найчарівніших феноменів в цьому світі для мене.
Друга пісня — 'Cinnamon Horses'. Подібно назві, дуже солодка, як патока, особливо ці епітети в ліриці ("the cinnamon horses in the turpentine trees", "dance beneath a strawberry moon") та розкішний тягучий бек-вокал, який наживо уносив взагалі кудись туди, на полуничний місяць. Та чого коштує тільки лаканівська максима «Кохати — це дарувати те, чого не маєш, тому, хто цього не просив» у рядках Кейва: "Because love asks for nothing, but love costs everything". Парадокс кохання.
его з лего 🇺🇦
29 Oct, 20:28
З хороших новин — час став текти "нормально". До цього через насиченість подіями здавалось, що час якийсь не синхронізований та дезорганізований: то дні летіли що скажені, а я тільки дивувалась, як так? ось пролетів жовтень, листопад, ось вже зима позаду, весни майже не пам'ятаю... то, навпаки, час завмирав, і тягнувся так повільно, що єдиний спосіб його "пришвидшити" — заснути, провалитись в сон.
Настільки сприйняття часу залежить від психічних процесів.
Тепер я нарешті, повернувшись з України, налагодила сон (засинаю о 10, прокидаюсь близько 6-7 без будильника). Сплю ще вдень, коли відчуваю, що потребую відпочинку. Роблю багато справ вранці, під вечір тільки душ, читаю, щось готую легеньке. І часу вистачає.
І нема відчуття, що час "дарма прожитий". І нема відчуття, що хочеться "кудись вперед", в майбутнє, або "назад", бо "там в минулому було краще". Просто тут і тепер. І кожен день по-своєму особливий.
Настільки сприйняття часу залежить від психічних процесів.
Тепер я нарешті, повернувшись з України, налагодила сон (засинаю о 10, прокидаюсь близько 6-7 без будильника). Сплю ще вдень, коли відчуваю, що потребую відпочинку. Роблю багато справ вранці, під вечір тільки душ, читаю, щось готую легеньке. І часу вистачає.
І нема відчуття, що час "дарма прожитий". І нема відчуття, що хочеться "кудись вперед", в майбутнє, або "назад", бо "там в минулому було краще". Просто тут і тепер. І кожен день по-своєму особливий.
его з лего 🇺🇦
29 Oct, 09:11
Мені здається, я психічно тупію.
Вчора росіяни вдарили по центру Харкова, поцілили, можна сказати, в саме серце — Держпром. Це найсакральніше місце харківʼян, і в кожного є свої спогади про нього.
Я психічно тупію, бо я не відчуваю нічого.
Просто нічого.
Думаю: так, треба написати статтю за це. Бо це памʼятка архітектури, бо це обʼєкт посиленого захисту ЮНЕСКО. І все. Рутина.
Жодного суму, шоку чи ступору. Навіть злості вже нема.
Вчора росіяни вдарили по центру Харкова, поцілили, можна сказати, в саме серце — Держпром. Це найсакральніше місце харківʼян, і в кожного є свої спогади про нього.
Я психічно тупію, бо я не відчуваю нічого.
Просто нічого.
Думаю: так, треба написати статтю за це. Бо це памʼятка архітектури, бо це обʼєкт посиленого захисту ЮНЕСКО. І все. Рутина.
Жодного суму, шоку чи ступору. Навіть злості вже нема.
его з лего 🇺🇦
28 Oct, 14:29
Таких концертів не було і точно більше не буде в моєму житті. 😮💨❤️🩹
(Неможливий рівень)
(Неможливий рівень)
его з лего 🇺🇦
27 Oct, 10:43
Я: треба повертати території
Також я: не знаю як повернути навіть власні кілограми ⚰️
(Перший скрін — кінець січня 2022-го, другий — вчорашня дата, 2024 рік. Мій зріст — 180 см).
Також я: не знаю як повернути навіть власні кілограми ⚰️
(Перший скрін — кінець січня 2022-го, другий — вчорашня дата, 2024 рік. Мій зріст — 180 см).
его з лего 🇺🇦
26 Oct, 10:52
Сьогодні їздила по справам на велосипеді по місту, і був «сліпий дощ» (дощ з сонцем), я трішки намокла, але вперше за довгий час слухала улюблену музику, і так неймовірно виблискували мокрі доріжки під дощем, і так все пахло навкруги. 🤍
В такі моменти, особливо коли в сонний суботній ранок мало людей на вулицях, відчувається особлива єдність з містом, хочеться обійняти оком кожну мить (бо зняти на камеру цей невловимий момент щастя неможливо, залишається тільки вдячність, що ти живий і можеш це відчувати).
В такі моменти, особливо коли в сонний суботній ранок мало людей на вулицях, відчувається особлива єдність з містом, хочеться обійняти оком кожну мить (бо зняти на камеру цей невловимий момент щастя неможливо, залишається тільки вдячність, що ти живий і можеш це відчувати).
его з лего 🇺🇦
25 Oct, 14:37
Як нормальні люди слухають музику: а є цей трек на Spotify чи Deezer?
Як я слухаю музику: а є гачі мікс на цей трек?
Як я слухаю музику: а є гачі мікс на цей трек?
его з лего 🇺🇦
25 Oct, 11:32
"Multitasking", Ricardo Mujica (a painting of his wife and daughter, 2014).
его з лего 🇺🇦
23 Oct, 10:00
его з лего 🇺🇦
22 Oct, 10:09
Спотіфай чуствує... 🫦
https://open.spotify.com/track/5qzyIwBCqOGDap7SgeSsgP?si=WKb2fCEeRzSnWJY2O2WFeQ
https://open.spotify.com/track/5qzyIwBCqOGDap7SgeSsgP?si=WKb2fCEeRzSnWJY2O2WFeQ
его з лего 🇺🇦
21 Oct, 18:12
Пару днів тому для журналу я редагувала інтервʼю військового, який захищає Харківщину. Він переїхав туди з Донеччини після окупації, але вважає Харків другим домом. Мені зрезонували його слова стосовно любові до міста:
«Сподіваюся, що ми станемо більш відповідальними. Любов до міста проявляється не в тому, щоб вийти в Центральний парк і офігіти від того, як там класно. Це більше про відстоювання міста і важливих речей.
Хотілося, щоб люди більше звертали увагу на те, що відбувається в місті, і не просто обурювалися, а діяли. Щоб гуртувалися і висловлювали думки. Тоді вони почнуть відчувати єдність із містом. Вони знатимуть, що мають вплив на місто так само, як це місто впливає на них.
Аби оця закоханність переросла в більш дорослі стосунки» (с) Богдан Синявський
Це те, про що я думаю тепер. Закоханість != кохання. Можна закохатись у країну по відгукам, фотографіям, приїхати і закохатися ще більше, але не подолати цей момент фрустрації від більш глибокого пізнання середовища. І, в результаті, не покохати.
Бо кохання — це щось більш сформоване і загартоване. Часом, обставинами, помилками. Кохання це «квітка, дарована Богом», як казав Василь Стус, але навіть цей дарунок, цю квітку можна розтоптати, відмовитись від неї. Потрібно докладати зусилля, щоб зберегти кохання, і таких зусиль докладати щодня, щоб жити в кращій країні і кращому суспільстві.
«Сподіваюся, що ми станемо більш відповідальними. Любов до міста проявляється не в тому, щоб вийти в Центральний парк і офігіти від того, як там класно. Це більше про відстоювання міста і важливих речей.
Хотілося, щоб люди більше звертали увагу на те, що відбувається в місті, і не просто обурювалися, а діяли. Щоб гуртувалися і висловлювали думки. Тоді вони почнуть відчувати єдність із містом. Вони знатимуть, що мають вплив на місто так само, як це місто впливає на них.
Аби оця закоханність переросла в більш дорослі стосунки» (с) Богдан Синявський
Це те, про що я думаю тепер. Закоханість != кохання. Можна закохатись у країну по відгукам, фотографіям, приїхати і закохатися ще більше, але не подолати цей момент фрустрації від більш глибокого пізнання середовища. І, в результаті, не покохати.
Бо кохання — це щось більш сформоване і загартоване. Часом, обставинами, помилками. Кохання це «квітка, дарована Богом», як казав Василь Стус, але навіть цей дарунок, цю квітку можна розтоптати, відмовитись від неї. Потрібно докладати зусилля, щоб зберегти кохання, і таких зусиль докладати щодня, щоб жити в кращій країні і кращому суспільстві.
его з лего 🇺🇦
21 Oct, 17:42
На етапі фрустрації люди, зазвичай, переїжджають, бо країна відкривається не тільки зі своїми плюсами, а й мінусами (які є абсолютно всюди). Особливо важко, якщо не знаєш мови, тоді ще тисне соціальна ізольованість та не-включеність у контекст, бо "communication is key" та оце все.
Можна, звісно, жити в ілюзії що «от зараз я переїду кудись знову, і все буде добре, життя заграє новими фарбами», але факт такий, що для побудови будь-яких стосунків, навіть для побудови стосунків із країною / містом, треба працювати. Це має бути колосальна робота з пізнання специфіки середовища, поваги до минулого, прийняття певних особливостей та розуміння їх природи (а не примітивної агресії, що країна «якась не така, бо там живуть інакше»), а, головне, як і в будь-яких стосунках, має бути БАЖАННЯ. І самовіддача.
Бажання брати участь у міських процесах, впливати на стан речей, поліпшувати простір, комунікувати з місцевими, вивчати, постійно вивчати, а ще віддавати. Бо стосунки — це енергетичний взаємообмін, і не можна тільки користуватися чиїмись ресурсами, бо не буде циркуляції енергії.
Можна, звісно, жити в ілюзії що «от зараз я переїду кудись знову, і все буде добре, життя заграє новими фарбами», але факт такий, що для побудови будь-яких стосунків, навіть для побудови стосунків із країною / містом, треба працювати. Це має бути колосальна робота з пізнання специфіки середовища, поваги до минулого, прийняття певних особливостей та розуміння їх природи (а не примітивної агресії, що країна «якась не така, бо там живуть інакше»), а, головне, як і в будь-яких стосунках, має бути БАЖАННЯ. І самовіддача.
Бажання брати участь у міських процесах, впливати на стан речей, поліпшувати простір, комунікувати з місцевими, вивчати, постійно вивчати, а ще віддавати. Бо стосунки — це енергетичний взаємообмін, і не можна тільки користуватися чиїмись ресурсами, бо не буде циркуляції енергії.
его з лего 🇺🇦
21 Oct, 17:29
Випадково побачила цю діаграму (ось джерело), яка ілюструє ступінь захопленності новою країною на початку переїзду і в процесі адаптації до неї.
Я ніколи не замислювалась про те (хоча це дуже логічно), що у стосунках з новою країною як і в романтичних / робочих / дружніх / будь-яких стосунках існує оце чергування фаз підйому та спаду.
На початку переїзду ми захоплені, рівень щастя та закоханості в країну позамежний — бо все нове, все цікаво, люди здаються неймовірно добрими і відкритими, ніби всі хочуть допомогти (особливо коли ти іноземець і не знаєш мови).
Далі, впродовж часу, цей рівень щастя поступово знижується, бо настає рутина, треба працювати, налагоджувати життя, а не суто фотографувати будиночки і щодня їсти в нових закладах — життя стабілізується, але елемент новизни втрачається.
Нижче допишу. ⬇️
Я ніколи не замислювалась про те (хоча це дуже логічно), що у стосунках з новою країною як і в романтичних / робочих / дружніх / будь-яких стосунках існує оце чергування фаз підйому та спаду.
На початку переїзду ми захоплені, рівень щастя та закоханості в країну позамежний — бо все нове, все цікаво, люди здаються неймовірно добрими і відкритими, ніби всі хочуть допомогти (особливо коли ти іноземець і не знаєш мови).
Далі, впродовж часу, цей рівень щастя поступово знижується, бо настає рутина, треба працювати, налагоджувати життя, а не суто фотографувати будиночки і щодня їсти в нових закладах — життя стабілізується, але елемент новизни втрачається.
Нижче допишу. ⬇️
его з лего 🇺🇦
21 Oct, 11:30
Я не можу описати того щастя, яке я відчула, коли приїхала в Харків цього року. Це не гучні слова. Я сама, якщо чесно, не очікувала такої реакції і що в мене піднімуться такі емоції (неможливо описати).
За кордоном я не відчувала себе так ані дня. Хоча, визнаю, красиві вулиці, будиночки, люди тобі посміхаються, всі такі розслаблені — картинка приваблива, манить, але це верхівка айсбергу.
Жах не в тому, що в твоїй країні війна, а в тому, що стався злам, розрив. Реальність перевернулась. І куди не тікай, цей розрив наздожене, а так зване насильницьке «позитивне мислення» («я все зможу, я такий сильний, я легко адаптуюсь; а що, інші можуть, а я ні? я теж маю право на щастя») тільки культивує симптом та руйнує психіку ще більше. Бо таке «позитивне мислення» побудоване на заперечені жаху, відчуженні від реальності (головних психічних захистах).
Який би сильний мотиваційний заряд не давало це відчуження та заперечення розриву, в результаті воно несе тільки ще більше горе (оскільки збіднює мислення). Мислення не має бути позитивним чи негативним — воно має актуалізовувати поточні дефіцити, спираючись на принцип реальности, аби «достатньо добре» організувати своє життя.
В цьому сенсі, мені здається, ті, хто залишився в Україні, захищає її / волонтерить / допомагає на місцях, певним чином прийняли нову реальність. Мали сміливість визнати факт незворотнього. У тих, хто за кордоном (у мене, зокрема) це тільки попереду.
За кордоном я не відчувала себе так ані дня. Хоча, визнаю, красиві вулиці, будиночки, люди тобі посміхаються, всі такі розслаблені — картинка приваблива, манить, але це верхівка айсбергу.
Жах не в тому, що в твоїй країні війна, а в тому, що стався злам, розрив. Реальність перевернулась. І куди не тікай, цей розрив наздожене, а так зване насильницьке «позитивне мислення» («я все зможу, я такий сильний, я легко адаптуюсь; а що, інші можуть, а я ні? я теж маю право на щастя») тільки культивує симптом та руйнує психіку ще більше. Бо таке «позитивне мислення» побудоване на заперечені жаху, відчуженні від реальності (головних психічних захистах).
Який би сильний мотиваційний заряд не давало це відчуження та заперечення розриву, в результаті воно несе тільки ще більше горе (оскільки збіднює мислення). Мислення не має бути позитивним чи негативним — воно має актуалізовувати поточні дефіцити, спираючись на принцип реальности, аби «достатньо добре» організувати своє життя.
В цьому сенсі, мені здається, ті, хто залишився в Україні, захищає її / волонтерить / допомагає на місцях, певним чином прийняли нову реальність. Мали сміливість визнати факт незворотнього. У тих, хто за кордоном (у мене, зокрема) це тільки попереду.
его з лего 🇺🇦
21 Oct, 11:03
Я майже не знаю українців за кордоном (які виїхали після початку повномасштабного вторгнення), які б зараз не поїхали дахом. Не в тому сенсі шо «ой треба їх пожаліти українцям в Україні не зрозуміти» (сарказм), а як констатація факту наскільки мозок НЕ витримує різкого попадання в іншомовну середу.
Мій колега з колишньої роботи (переїхав в США) вдарився в алкоголізм та зловживання речовинами, результат — маніакальний епізод та психотичний стан. Подруга з Енергодару (теж у США) — на антидепресантах, бо фізично не може працювати на двох роботах сумарно 15 годин на добу, аби покрити всі витрати. Інші є приклади: загострення тривожного розладу в моєї знайомої, через що вона майже не виходить з дому (Іспанія), загострення соматичних хвороб на фоні стресу (знайомий в Португалії), якісь неадекватні практики по типу медитацій по 10 годин в день та голодування по три дні (Польща) тощо. І все це при тому, що люди фізично знаходяться в безпеці.
Моралі не буде.
Мій колега з колишньої роботи (переїхав в США) вдарився в алкоголізм та зловживання речовинами, результат — маніакальний епізод та психотичний стан. Подруга з Енергодару (теж у США) — на антидепресантах, бо фізично не може працювати на двох роботах сумарно 15 годин на добу, аби покрити всі витрати. Інші є приклади: загострення тривожного розладу в моєї знайомої, через що вона майже не виходить з дому (Іспанія), загострення соматичних хвороб на фоні стресу (знайомий в Португалії), якісь неадекватні практики по типу медитацій по 10 годин в день та голодування по три дні (Польща) тощо. І все це при тому, що люди фізично знаходяться в безпеці.
Моралі не буде.
его з лего 🇺🇦
18 Oct, 15:07
Я дивлюсь на цей журнал, на дизайн, на ці меми, на всю «кислоту» впереміш з дуже глибокими текстами (як завжди, наш улюблений стиль «інтелектуальний психодел»), і моя внутрішня дитина, яка у вісім рочків вирізала картинки з глянцевих журналів та писала щось «надсекретне» різнокольоровими олівцями у свій перший щоденник, просто стрибає по кімнаті та відлітає в космос від щастя. 🥰
его з лего 🇺🇦
15 Oct, 11:10
Також в цей день, рік тому, «Люк» випустив пілотний журнал-спецпроєкт «Харків, де твоє обличчя», який ми поширювали безкоштовно, аби суто на ентузіазмі розповісти охочим історію Харкова. До промо-кампанії з поширення журналів ще робили освітньо-мемні сітілайти (банери по всьому місту), низку прикольних подій та мерч.
Минув цілий рік! Як?
Час летить.
(На фото наша головна редакторка 🥰)
Минув цілий рік! Як?
Час летить.
(На фото наша головна редакторка 🥰)
1,326
subscribers
1,158
photos
81
videos
