Діалог.ТУТ

«Я довго вагався, чи взагалі записувати цю розмову про майже двохрічний страшний, пекельний полон, бо ставив собі запитання, для чого це? І толком відповіді не знав і не був впевнений, що це потрібно робити.

Але в ході розмови приходило розуміння, що робимо правильно, бо я побачив сильну, щиру РЕАЛЬНУ віру в Бога у мого братика, і ця віра допомогла йому у важкій біді.
«Тоді апостоли попросили у Господа; дай нам більше віри»(Лк.17.5).

Протоієрей Степан Ярема

Повне відео: https://youtu.be/JtMui1iwQDU?si=Dg1MCpSOkzsVbcVH

Уже другий текст не виходить на Діалог.ТУТ. За останні два тижні.
Повністю готові до друку, вони лежать у папці «на сьогодні», але сьогодні для них поки що ніяк не настане.
Обидва про не дуже «добровільні» переходи парафій УПЦ в іншу юрисдикцію, і обидва застопорилися на етапі погодження зі спікерами. Через велику небезпеку для тих, хто розповідає.

Ми не хочемо робити трагедію з того, що зараз в Україні немає свободи слова.
Точніше, вона є, тільки за це слово одразу настає відповідальність. Часто кримінальна. І майже завжди безпідставна.

Але в нас у зв’язку з цим до вас, дорогі читачі, є запитання.

Як ви думаєте, що правильніше — по-людськи, по-християнськи, для держави, для Церкви та для тих людей, хто може від цього постраждати:

1. Більше мовчати, щоб не розхитувати ситуацію/не давати приводу для переслідувань відповідними органами/ не створювати картинку для ворожої пропаганди? (Якщо згодні, ставте 💯)

2. Чи навпаки — свідчити про факти зловживань і порушень у царині свободи совісті, навіть якщо це завдасть шкоди тим, кому ти намагаєшся допомогти, і державі може зашкодити? (якщо згодні, ставте 🙏)

Якщо маєте бажання, поділіться думками в коментарях.
***
Ми в редакції маємо щодо цих питань свій неприємний досвід. І відчули на собі, як це — коли тебе блокують (уже двічі) без попереджень і пояснень.

Можливо, колись про все це треба буде розповісти.
А можливо, ніколи не треба про це розповідати, бо це аж занадто ганебно — те, що робиться зараз у нашій державі по відношенню до свободи слова і свободи совісті.

Проте повністю замовчати також не вихід. Інакше є великий ризик отримати зовсім не ту країну, в якій ми всі мріємо жити.

⚡️Я людина віруюча, в прикмети не вірю, але … прикмети є всякі).

☝️Великий піст ще не розпочався, а Церква нас вже закликає вступити в підготовчий період.

🙏Саме підготування до посту триватиме протягом чотирьох тижнів, в які читатимуться євангельські читання, присвячені для нашого покаяння.
Православні в цей період мають можливість належно підготовитися до посту. Як фізично, так і духовно.

🌿І саме в цей період збуваються прикмети, які мають властивість підтверджуватися вже близько десяти років.

☘️Цей раз не став винятком. Останніми днями, стабільно як і кожного року, в соціальних мережах прослідковується підігрівання церковної теми. Від того і прикмета- тільки ближче до посту і в сам піст, мова одна-церква. Не помітили?

🤔Правда, ніхто не аналізує новин, посилаються на сумнівні джерела, закриті профілі в ФБ чи розслідування зовсім далеких від церкви журналістів, що роблять медійний ефект церкви, як винуватця всіх бід.

☘️Так з року в рік, створюється класична ситуація про переддень грандіозного шухеру. От і не вір після цього в прикмети).

☝️Але ми спробуємо від цього відмежовуватися, бо насправді ми на передодні підготовчих неділь до Великого посту.

Протоієрей Василь Начев
( https://www.facebook.com/share/p/1JT1QrBGBZ/?mibextid=wwXIfr )

Молитва за воїна, який пропав безвісти

Господи Боже наш, Ти єси всемогутній і всюдиприсутній, Ти знаєш кожну людину, її долю і шлях. Ти створив світ у премудрості Своїй і керуєш ним за Своїм промислом. Тобі відомі всі таємниці життя і смерті, і немає нічого прихованого перед всевидячим оком Твоїм.
Смиренно припадаємо до Тебе з благанням за раба Твого (ім'я), воїна, що віддав себе на захист рідної землі та свого народу і якого нині немає серед нас, бо його доля невідома. Ти знаєш, де він перебуває, чи живий він, чи упокоївся в обіймах Твоїх. Якщо він живий, Господи, укріпи його дух і тіло, огорни Своєю небесною опікою, даруй йому силу витримати всі випробування, а якщо він у неволі або в біді – виведи його, Господи, на світлу путь, визволи від ворогів, наповни його серце надією і поверни його до рідного дому.
Якщо ж він уже відійшов до вічності, прийми, Господи, його душу у Своє Царство, у сонм святих воїнів небесних. Очисти його гріхи Своєю безмежною милістю і даруй йому вічний упокій у світлі лиця Твого.
Господи, зглянься на благання його рідних і близьких, що в печалі і невідомості очікують звістки про нього. Утіш їх серця, даруй їм силу і терпеливість, хай не втрачають віри у Твоє милосердя і правду. Дай їм спокій душевний і надію на виконання святої волі Твоєї.
Бо Ти єси Бог милості, любові й утіхи, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Амінь.

«У Нещерівському монастирі сталася біда. Пожежа. Уночі щось трапилося з одним з електроприладів у майстерні. Займання виявили, коли полум'я вирувало щосили і почав загорятися братський корпус, що стояв поруч.

Слава Богу, ніхто не постраждав. Герої з ДСНС приїхали швидко і зуміли врятувати від знищення житлове приміщення. Але потрібно буде міняти дах і робити ремонт усередині, бо все залито водою.

Вісім людей залишилося без даху над головою.
Майстерню знищено повністю.

Дорогі, прошу допомогти архімандриту Іоасафу з братією.
Грошей на ремонт зараз немає зовсім.
Але вірю у вашу чуйність.
І у ваше милосердя до погорільців.

Прикріплюю кілька карток, оформлених на братію, щоб обмеження за лімітами не завадили зборам.

І прошу поділитися цим проханням», — архієпископ Обухівський Іона.
***
Намісник архімандрит Іоасаф:
Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/5xJgZqKEF2
Номер картки банки
4441 1111 2174 9216
---
Економ Іеродиякон Варлаам
Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/8YA3hxAWt7
Номер картки банки
4441 1111 2169 1467
---
Келарь архімандрит Іриней
Конверт Приватбанка
https://www.privat24.ua/send/29rqy
Номер картки конверта
5168 7521 3132 1690
---
Помічник економа монах Серафім
Конверт Приватбанка
https://www.privat24.ua/send/29rtv
Номер картки конверта
5168 7521 3133 2416

Два промовистих відео в доповнення до попереднього допису⤴️
Перше. Громада спокійно голосує за те, щоб залишитися в УПЦ.

Друге. Селяни бурхливо проводжають гастролерів у рясах.

Навіщо їздити по селах колотити народ, якщо країні потрібна єдність, взаємна підтримка та консолідація🤔

Достойна відповідь голови громади на пропозицію провести збори й перевести храм УПЦ в іншу юрисдикцію 🔥

Ось так українці вирішували б свої внутрішні спірні питання, якби не гастролювали від села до села заїжджі візітери з провокативними гаслами, які розколюють суспільство.

Вчора, 2 лютого 2025 року прихожани ще однієї парафії підтвердили вірність Українській Православній Церкві на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм. 401 голос за УПЦ.

P.S.Хоча дехто у соцмережах уже встиг заявити, що громада перейшла, але на цьому відео чутно, як голова громади призначає збори на наступну неділю.

Просто залишу це тут 🔖

НЕДҌЛЯ ω ЗАКХÉИ

Файлом ласкаво поділився славнозвісний уставник Іонинського монастиря всечéсний архімандрит Спиридон Письменний, а самою редакцією займався добре нам знайомий диякон Олександр Васильєв.

Можливо, дехто знайде дане чинопослідування корисним для себе 📖

Священника призвали до війська. Якщо ми всі з вами долучимося до збору, буде придбано автомобіль для потреб його підрозділу, батюшка сяде за кермо і йому не доведеться брати до рук зброю.
Друзі, треба зробити неможливе, але ми це вміємо!🙏🦾
***
Терміновий збір коштів на автомобіль для підрозділа МОБІЛІЗОВАНОГО СВЯЩЕННИКА Шепетівської єпархії протоієрея Василія Дукача.

Велике прохання до священників та прихожан УПЦ, всіх друзів, знайомих, та небайдужих людей долучитися до збору на грузопасажирський бус для бійців 31-ї окремої механізованої бригади, де служить батюшка. Він і буде водієм цієї машини на передовій...

І велике прохання репосту!

Нова картка для збору:

Монобанк
4441111023171204

(Коломієць М.М. — священник, який організував збір).

Закінчимо січень таким текстом⬅️
Якщо не маєте настрою і часу читати все, просто прогляньте в ньому ілюстрації🖼️.

Скільки всього зроблено. Скільки пережито.
Як то все було відновити з руїн, і як то було бачити, як повномасштабна війна руйнувала вщент те, що з такою молитвою будувалося.

Нині українські Лаври держава хоче в Української Православної Церкви відібрати, але так, щоб перед тим доказати, що Церква на це «заслужила».

Києво-Печерська вже закрита для паломників⛔️
Почаївську збираються інвентаризувати, ні копійки в неї не вклавши🚷
Розтрощену обстрілами Святогірську позбавили її намісника, кинувши його за ґрати за необґрунтованими звинуваченнями🛂

У цьому січні виповнилося 30 років, як владику Арсенія було призначено намісником у Святогірськ. Скільки він зробив/пережив/відродив/доклав зусиль, — просто подивіться у цьому матеріалі.

Учора, 30 січня, суд продовжив його перебування в СІЗО ще на два місяці. Тортури тривають.

Боже, зглянься🙏
Прийми Ти наші свідчення та зверши Свій, справедливий суд.

Усе «по закону», але проти здорового глузду. Деякі нотатки навпроти ночі🌗

Три дні назад стало відомо про маленьку чергову перемогу на полі відстоювання православними адвокатами законності.
Але написати про це рука не піднімалася.

27 січня 2025 року адвокат Києво-Печерської Лаври протоієрей Микита Чекман повідомив, що Північний апеляційний господарський суд у м.Києві зупинив розгляд справи про виселення монахів з Києво-Печерської Лаври, поки не буде винесено остаточний вирок щодо незаконності розірвання договору оренди Заповідника з Монастирем.

Тобто, поки Заповідник у суді не доведе законність розірвання договору оренди, виселяти монахів із Лаври точно не можна, і навіть розглядати щодо цього справу в суді.

Була думка написати, що це чергова перемога невтомних адвокатів у їхньому намаганні відстояти законність.

Але наступного ж дня,
28 січня 2025 року, через технічні негаразди знову не відбулося засідання суду у справі митрополита Арсенія. Відтак уже 9 місяців людина перебуває в СІЗО, перенісши влітку тортури щоденних перевезень із СІЗО в Дніпропетровській області в прифронтову Донецьку.

І, начебто, усе «по закону».

Дійсно, тримання під вартою застосовується, в тому числі, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років.
Владику Арсенія звинувачують у поширенні інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України, за можливості їхньої ідентифікації на місцевості (ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України), за що передбачено покарання до 8 років позбавлення волі.

Знову ж таки, за законом, у СІЗО можна тримати до 6 місяців (у кримінальному провадженні щодо нетяжких злочинів) чи 12 місяців (у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів).

Виходить, проповідь, розміщена на ютубі, тепер в Україні вважається особливо тяжким злочином?

Ми стільки боремося, намагаємося відстояти законність. Але приймаються нові закони, застосовуються нові норми, і законність залишається «дотриманою» — попри всі уявлення про справедливість і здоровий глузд.

***
Отже, висновків на сьогодні три:
1. Байка «Ведмежий суд» і досі актуальна🐻
2. Для адвокатів треба просити в Священного Синоду призначити окремого небесного покровителя😇
3. Митрополиту Арсенію доземний уклін за його смиренне слідування Хресною дорогою, яка для нього розпочалася акурат перед Страсним тижнем і триває ось уже 9 місяців і 5 днів🙏

Бережіть себе😔

Антилюдські знущання над митрополитом Арсенієм продовжуються.

Владика залишається в СІЗО майже з Великодня(!) минулого року.

Чергове слухання у справі намісника Успенської Святогірської Лаври митрополита Святогірського Арсенія відбулося у Слов’янському суді 28 січня 2025 року. Засідання проходило в режимі онлайн.

Розпочалося слухання з оголошення прокурором клопотання про подовження ув’язнення владики Арсенія в СІЗО м. Дніпро ще на два місяці. Термін попереднього запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою закінчиться 2 лютого.

Зі свого боку сторона захисту наполягає на звільненні намісника Лаври з-під варти під заставу або під поруку 11-ти народних депутатів України. Одна з цих народних обранців, Вікторія Гриб, взяла участь у слуханні.

Засідання було перервано технічними неполадками — в будівлі суду зник інтернет.

Розгляд має продовжитися в четвер 30 січня 2025 р. Засідання має відбутися в режимі онлайн. Початок о 13:00.

Інші матеріали у кримінальній справі відносно митрополита Арсенія читайте за посиланням: https://svlavra.church.ua/tag/sprava-mitr-arseniya/

Коментар архієпископа Іони (Черепанова) про не раз уже згадану сьогодні «Службу всім святим Церкви Київської» та текст-пояснення до неї о.Юрія Петролюка:

«Цікава та пізнавальна стаття.
Про літургійну творчість, яка, як мені здається, є свідченням того, що Церква вічно молода і вічно жива.

Про згадану службу, складену о. Юрієм Petroliuk, я зустрічав різні відгуки. Десь вона "пішла", а десь не зустріла співчуття.

На мій погляд, це прекрасний привід, щоб висловити свої побажання та пропозиції автору в його телеграм-каналі. А не заганяти живе служіння прославлення угодників Божих у примітивні рамки затверджено/не затверджено.

Улюблений багатьма акафіст "Слава Богу за все" теж не був офіційно схвалений.

Так що працюємо разом!

І додам як член Синодальної Богослужбової комісії УПЦ — не бійтеся! Прославляйте Бога і Його святих!
Помиляйтеся і виправляйте помилки.
З любов'ю допомагайте однодумцям.
І подавайте в Комісію на розгляд. Ми теж допоможемо.

Так, владико Євлогій Гутченко і колеги по Богослужбовій комісії?»

Facebook-сторінка архієпископа Іони

Звернули увагу (поки готували наш сьогоднішній текст⬆⬆⬆), що в 2018 році, коли митрополит Антоній освячував в Києво-Печерській Лаврі ікону «Собору новомучеників Української землі», в печерах на цій події було з десяток телекамер.

Хто знає, як мало місця в підземній церкві, де почивають мощі священномученика Володимира (Богоявленського), здивується, як там стільки журналістів умістилося.

Під повідомленням на Facebook-сторінці Центру інформації УПЦ — теж із десяток посилань на матеріали в ЗМІ про цю подію.

І жодне не відкривається⛓️‍💥

Це ми до чого.

Усе було і все буде. Була увага ЗМІ до нашої Церкви, тепер тільки дезінформація. Настане час, ситуація вирівняється. Бо викривлення не триватиме вічно.

Єдиний вихід у випадку, коли тебе ганьблять і не хочуть слухати, — продовжувати працювати. А історія розсудить.

Мирного вечора всім нам, друзі. Молімося й підтримуймо одне одного🫂

Ми отримали безліч запитань — стосовно служби Собору Київським святим, про яку зокрема йшлося в нашому попередньому матеріалі⬅

Знайшли її автора та попросили розповісти трохи докладніше.

Виявляється, священник Юрій Петролюк почав писати її ще в 2018 році. Згодом доробив, допрацював, і нині вона доступна за цим посиланням: https://bit.ly/Sobor_kyivskih_svyatih

А ще отець Юрій веде просвітницький Телеграм-канал «Пресвітер Юрій». Ми підписалися й вам радимо: https://t.me/presbyter_iurius/1234

Це цікаве явище — літургійна творчість молодих українських священників. Варто придивитися до неї.

І хай не кажуть, що не було в нашій Церкві уваги чи поваги до українського історико-культурного спадку😊
***
Попри те, що поки що ця служба не має висновку Синодальної Літургічної комісії УПЦ, можливо, у когось був досвід її служіння? Цікаво почути відгуки та зауваження.

А про те, чиї імена входять до Собору святих Церкви Київської — читайте сьогодні на Діалог.ТУТ.

Та в Telegraph.

❗️Дорогі друзі, гарні новини із Північного апеляційного господарського суду!
Розгляд справи по виселенню монастиря було ЗУПИНЕНО до повного розгляду справи щодо одностороннього розірвання договору користування Нижньою Лаврою!
Слава Богу за все!

Недобрий ранок.
Привітання від росіян з Навечірʼям Богоявлення.

Запоріжжя. Замість молитви — знову біль та руйнування.

Від ракетного обстрілу постраждав кафедральний Андріївський собор.

Просто фотофакт — просто про силу Божу.
Навіть у великій пожежі можна вціліти.

Нехай Господь дасть нам сил вціліти в пожежі війни і не втратити любові, людяності та віри у справедливість 🙏

Це важка і антилюдяна технологія — коли похорони захисників України перетворюються на засіб захоплення храмів УПЦ.

Спробуємо розказати трохи згодом про це докладніше.
А до цього відео влучний коментар залишила наша підписниця:

«Хочу прояснити, як відбувалось поховання героя Павла. Це було просто провокативне знущання з боку священників пцу, які просували ідею захоплення храму, прикриваючись патріотичними почуттями.

Крики, штовханина, матерливі слова поверх тіла воїна!
Мій розум не може осягнути, як люди, роблячи таке божевілля і відверте знущання, можуть потім казати, що хочуть молитись Богові. Якому Богові?
Мій Бог вчить мене любові та милосердю.

Болить, що люди, які не мають жодного відношення до нашої Церкви, не приступають до її Святих Таїнств, викрикували, що можуть вирішувати її долю.

Знаю, що як Господь перед розп’яттям розумів, що мусить здійснитись написане, так і ми кажемо, щоб творилась Його свята воля.
Але, молимось, щоб Він змінив думки людей, які йдуть проти нас, роблячи з нас ворогів».

⬆⬆⬆«Отказ в бронировании священников УПЦ от мобилизации как попытка заставить их перейти в ПЦУ.

«СССР — самая свободная страна, коммунисты — самые пламенные борцы за свободу, никаких гонений в Советском Союзе нет». Эти игры мы уже проходили, кажется, но решили попробовать ещё раз.

Сегодня чиновники ДЕСС фактически прямо заявили, что вопрос брони священнослужителей или угрозы отправки их на фронт будет использоваться как средство давления.

Конечно, самые главные два пункта в этой новости — последние.

1. «Аффилиация». Карманные «эксперты» ДЕСС сами будут упорно и настойчиво доказывать какому-либо священнику УПЦ, будто он и его община «аффилированы» с РПЦ, даже если он будет это всячески отрицать. А значит, он или должен устранить признаки аффилиации (самый простой способ - перейти в ПЦУ), или... ну куда ещё должен отправиться агент ФСБ в рясе, как не на передовую? Если воевать не хотят украинские водители трамваев, то пусть воюют украинские священники (или российские агенты под видом священников?). Логично.

2. «Название». По порошенковскому закону, принятому во время создания ПЦУ в 2018 г., УПЦ и все ее приходы, монастыри и тп. обязаны были переименоваться в что-то типа РПЦвУ. Однако УПЦ выполнять такое требование отказалась.
Если какой-то приход УПЦ сейчас это сделает, он сразу и без всякой экспертизы попадёт под запрет. А если не сделает, значит, устав РО недействителен в плане названия и, следовательно, выход тот же — священника на передовую! Ведь у него официальное название общины нарушает порошенковский закон о переименовании.

PS. Андрій Смирнов, может, хватит играть комедию со «свободой совести»? пора бы вернуть ДЕСС историческое название: Совет по делам религий. Методы ведь у вас те же самые.

Fb-страница диакона Андрея Глущенко

Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам про Ірода, який наказав убити всіх немовлят у Віфлеємі, прагнучи знищити обіцяного пророками Царя. Сила зла одразу повстала проти Немовляти, але Йосип з Марією, застережені ангелом, втекли до Єгипту.

Ці події перегукуються з нашим часом. У нашій країні війна. Як і Ірод, агресор не зупиняється перед вбивством дітей.

Багато наших співвітчизників стали біженцями. Але Христос теж знав, що таке гіркота вигнання. Тому Він — наша підтримка й утіха.

І кожен, хто сьогодні допомагає біженцям, допомагає Самому Христу.

Як і тоді, Господь закликає нас відповідати на Його любов. Ми пам’ятаємо праведників, які чекали Месію, вірили Йому та діяли за Його словом. Їхній приклад нагадує: спасіння можливе лише тоді, коли людина відкривається Богу.

Віра, смирення та дія — ось шлях, яким кожен із нас може наблизитися до Небесного Царства.

Зворушлива сьогоднішня проповідь — уже на YouTube-каналі Іонинського монастиря. Дивіться та надихайтеся різдвяним духом цих святих днів🙏

А є ще й така думка 💭
«У Європі, в усіх католицьких церквах, можна побачити скульптуру або зображення святого праведного Йосипа, який тримає на руках немовля Ісуса.
Пояснюється це тим, щоб звернути погляд вірян і спонукати їх до роздумів про Святе сімейство. І насамперед, можливо, навіть не про Богородицю, а саме про Йосипа Обручника як батька цього самого сімейства.

Це такий виховний хід, щоб нагадати про особливу роль батька в сім'ї.

У нас, на жаль, ця практика не прижилася.
І найфатальніше, що Йосип Обручник не тільки зараз, а й раніше ніколи не був такий відомий і шанований у нас, як у Європі.

І ось за це ми й розплатилися тим, що безбатьківщина стала загалом і в цілому природним явищем нашого, зокрема й церковного, життя.
Що в сім'ях або взагалі немає батька, або він є, але умовний, відносний. І це в нас дуже поширено, на відміну від європейських країн.

Я сам особисто бачив в Європі, як на недільну службу приходять сім'ї у повному складі – батько, мати та діти. У нашій практиці на служби приходять бабусі, мами з немовлятами та декілька чоловіків.

А в Євангелії ми бачимо, що коли в цей світ, який мріяв знищити Бога, Бог прийшов як беззахисне Немовля, довірене в руки по суті ще зовсім юної Діві Марії та Йосипу обручнику, ці дві людини змогли створити Божественному Немовляті на багато років таке життя у своїй сім'ї, щоб Йому там було добре.

І вони доклали всіх своїх сил, аби роки життя Божественного немовляти, а потім Божественного юнака зробити такими, щоб Він міг відчути Себе серед ворожого Йому світу в маленькому мікросвіті Своєї родини, в якій Його любили і шанували.

Адже це апофеоз батьківства — коли батьки не лише люблять своїх дітей, але й шанують, сприймаючи їх як творіння Боже, як Божий дар.

Сімʼя – це мала Церква. І лакмусовим папірцем духовного стану наших сімей є наші діти.
Якщо нашим дітям буде добре в наших сім'ях, то ми перемогли світ, хоча б на цьому рівні.

І нехай приклад Пресвятої Богородиці та Йосипа Обручника нас надихатимуть у цьому відношенні усі наступні роки».

Протоієрей Олександр Пономаренко

В Instagram чимало є відеороликів про те, як ТРЕБА молитися до святого сімейства і як швидко здійснюються молитви перед цією іконою.

Але є думка, що цей широко розповсюджений образ — блюзнірство і суперечить традиційній православній іконографії😳

«Сьогодні Церква вшановує святого праведного Йосипа, Обручника Діви Марії.

Нещодавно натрапив на текст англійською про нову, спотворену, іконографію цього святого: "Щодо єретичного і вкрай богохульного образу 'святого сімейства', то це сучасне нововведення, яке не має історичних прецедентів. Воно намагається показати святого Йосипа чоловіком, а не обручником, захисником Божої Матері.

Згідно з православною традицією, святого Йосипа ніколи не зображують подібним чином. В іконографії він завжди далеко від Святої Діви та Спасителя.

Наприклад, на іконі Різдва Христового він поміщений поза печерою і ніколи всередині. Ці речі важливі й несуть у собі важливий сенс і значення.

Зараз деякі іконописці намагаються спотворити й опошлити стосунки та призначення святого Йосипа по відношенню до Богородиці й Немовляти Христа.

Важливо, що святий Йосип, згідно з Переказом, був значно старший за Діву Марію, тому на іконах зображується сивочолим старцем. На нових же 'іконах' ми бачимо, що вони з Божою Матір'ю практично одного віку.

Як кажуть нам святі, мовчання дорівнює згоді. Якщо ви дійсно православний християнин, ви повинні як можете перешкоджати поширенню цього блюзнірського зображення"».

Взято з Fb-сторінки архієпископа Іони (Черепанова)

Продовжуються бійки довкола календарів. Але люди вперто не хочуть бачити декілька проблематичних пунктів цього питання.

1️⃣Чому так активно обговорюється календар, а не виконання Заповідей і правил Церкви?

Вибачте, коли питання календаря обговорюють люди, котрі гадають в ніч перед Різдвом, котрі святкують Купала і шукають обереги, котрі крадуть суспільні гроші, це виглядає як циркові клоуни обговорюють "фахово" хід нейрохірургічної операції.

Основа віри — Заповіді. Сам Спаситель сказав в Євангелії: «Хто любить Мене, той Заповіді Мої виконує», а ми, виконуючи апокаліптичне "але не покаються ні в крадіжках, ні у вбивствах, ані в чародійстві", вирішуємо питання церковного календаря.

2️⃣Ніякого "новоюліанського" календаря немає - є григориянський, католицький, календар.

Перехід на нього (що зробили по своїх причинах деякі, не всі, західні Православні Церкви) викликає проблему необхідністю користування обома календарями паралельно, оскільки по григориянському неможливо відраховувати Пасхалію згідно з апостольскими правилами. (Пасха може випадати на іудейську або навіть раніше, що суперечить правилам апостолів і історичності Воскресіння Христового).

Так, ті західні Церкви, які перейшли на григориянський календар, вимушені одночасно користуватися юліанським для визначення Пасхалії.

3️⃣Коли публікуєте фото з старих богослужбових книжок, не смішіть мою сивину - там згадується юліанський календар, навіть у греко-католицьких книжках.

4️⃣Саме Церква, соборним рішенням, має визначати календар, за яким їй жити, а не атеїсти-можновладці, котрі ще вчора переписували людей біля церков для доносів в КДБ.

Висновок: Не сваріться через дрібниці, а вирішуйте питання дійсно важливі для християнського життя, і як заповідав св. ап. Павло, "не будьте рабами людей" і зберігайте власний розум, власну совість і власну відповідальність. На Суді, на котрому встане кожен з нас, ніхто не отговориться словами «мені так сказала партія».

Протоієрей Сергій Аракелов

Прекрасна освітянська ініціатива. Вже цієї суботи, 11 січня.

Церква живе й працює❤️‍🔥

Для нас, православних України, колядує ієромонах Парфеній з афонського монастиря Дохіар.
Отець Парфеній грек, з дитинства окормлявся у старця Григорія (Зуміса). Він любить Україну і дуже поважає нашого митрополита Онуфрія (власне, як і всі афоніти).
І так, колядку записано, звісно, не 25 грудня, а 7 січня, оскільки Свята Гора Афон, хоч і перебуває в юрисдикції Константинопольського патріарха, на новий стиль не переходила.

Вагалися, чи піднімати цю тему. Але цифри річ уперта. А іноді й промовиста.

Станом на 1 січня минулого, 2024 року (за даними обласних державних військових адміністрацій), релігійних громад УПЦ включно з монастирями, духовними навчальними закладами та парафіями в Україні нараховувалося 1️⃣1️⃣0️⃣0️⃣0️⃣.

10919, якщо бути зовсім точним. Дані містяться на сайті ДЕСС.

Іще раз.

11 тисяч релігійних громад УПЦ.

За минулий 2024 рік, знову ж таки, за даними ДЕСС, з УПЦ до ПЦУ перейшли 218 громад. Що вдвічі менше порівняно з попередніми 2023 та 2022 роком.

Тільки уявіть. Шалений тиск. Невпинна інформаційна кампанія. Постійні погрози (закриття парафій, мобілізації, обшуків та арештів).

А перехід парафій зменшується вдвічі.

• 2019 рік – 319 громад;
• 2020 рік – 30 громад;
• 2021 рік – 25 громад;
• 2022 рік – 496 громад;
• 2023 рік – 471 громад;
• 2024 рік – 218 громад.

З одного боку, це говорить про те, що метод тиску з українцями не працює. З іншого, очевидно, що державна релігійна політика не може бути такою — однобокою та дискримінаційною.

Але просто порахуйте, скільки реальних живих людей (виборців) стоять за цими 11 тисячами парафій.

І наскільки, зціпивши зуби й ніяк не огризаючись на опонентів, вони продовжують працювати задля підтримки країни в війні й перемоги України. Моральної перемоги передусім.

Бо коли ти знаєш, що не винен, але тебе не хочуть слухати, мовчки працювати, не зневірюючись, — це вже є перемогою над обставинами.
***
Державники тиснуть, а ми стоїмо😏
А ще робимо висновки, намагаємося виправляти ті перекоси, які мали місце в духовному житті, та доростати до імені справжніх Христових учнів.
Поки що, правда, не дуже ще виходить, але що неможливе людям, можливе Богові😊

Тримаймося, друзі. 200 переходів за складний 2024 рік — це символ. Може, впертості. А може, стійкості. Час покаже.

***
На світлинах вище — виключно герої наших публікацій, віряни та духовенство УПЦ, яке роками боронить Україну чи невпинно волонтерить.

Так звучить для нас Різдво🎄 цього року.
Тиха радість із сумом у глибині серця.

Господи, оберни сум на радість, даруй Україні Твій справжній, глибокий, непохитний мир🙏

Можливо, найголовніше, чого ми навчимося в усіх цих умовах і обставинах — просто любити і все.

Безумовна любов до Бога, до ближнього, до країни, до Церкви і навіть до опонентів — це те, чого так бракує в сучасних діалогах і дискусіях.

Уже в храмах, з величезною турботою прикрашених сучасними мироносицями, правляться різдвяні служби і прославляється Христос.

Хай краса церковна доповнить радість свята і в нашому телеграм-просторі😇

Ділимося світлинами прикрашених церков із нашої фейсбук-стрічки☺️

За кожною щасливою сімейною фотографією стоїть титанічна обопільна праця🦾
Якщо в Шемедюків їх стільки, уявіть, скільки вони доклали зусиль, аби побудувати по-справжньому щасливу сім’ю.

Ми почули їхню історію на Форумі дружин священнослужителів у Києві 2024 року. Це було відверто і болісно.

Дивувало, що вони не тільки подолали власну кризу у відносинах, але й відчули в собі сили допомагати іншим подружжям знаходити порозуміння.

А написати про них вирішили після нашої статті про розлучення в сім’ї священнослужителя. Адже треба не тільки констатувати, що проблема є, а й пропонувати шляхи вирішення.

Тому.
Наш сьогоднішній текст сприйміть як дружню рекламу.

Ділиться ним, якщо ви знаєте людей, яким потрібна допомога православного психолога.

➡️ Сторінка Іоанни Шемедюк в Instagram

➡️ Сторінка отця Івана в Instagram

Ну і читайте обов’язково про те —
Що дратує православного психолога. Або за якими людьми майбутнє України

«Зараз руки вже не опускаються, просто інколи боляче, що люди не хочуть над собою працювати».

Це мав бути текст під назвою «Що дратує православного психолога». Але в процесі розмови стало зрозуміло, що наших співрозмовників нічого не дратує😏

Вони з того покоління врівноваженої, впевненої у собі молоді, яке поважає свої особисті кордони та дає простір оточуючим.

Їм байдужа критика, вони знають собі ціну й усвідомлюють власні можливості. Не бояться змінювати кардинально життя — як своє, так і тих, хто відчуває таку потребу і звертається до них із таким запитом.

Знайомтеся, подружжя протоієрея Івана та матушки Іоанни Шемедюк з Кропивницького.

З ними можна говорити на будь-які теми — настільки вони багатогранні. Самі пережили кризу сімейних відносин і усвідомлюють, наскільки щасливий шлюб потребує взаємної праці. Дивлячись на їхню картинку люблячої сім’ї, клієнти приходять до них із запитом: «Я теж так хочу».

Ми віримо, що саме за такими людьми майбутнє України. Як вибудовують вони свій діалог зі світом і одне з одним, читайте сьогодні на Діалог.ТУТ.

Або одразу в Telegraph

Ми хотіли поділитися цим відео після Різдва, але згадали, що після 7 січня вже не буде кому нагадувати, що колядка — це про духовність, а не про епатаж. Православні християни й так не танцюють під колядки😏

Але цілком поділяємо думки матушки Валентини Ілліної та погоджуємося, що нам не має бути соромно за те, в яку епоху ми народилися чи коли святкуємо Різдво.

Навпаки. Завзяття, з яким у нашому суспільстві знищують традиції, нав’язуючи замість них казна що, викликає велике бажання жодним чином у цьому всьому участі не брати.
***
«Нам намагаються навіяти сором за те, що ми якісь не такі. Сором за те, що ми святкуєм Різдво 7-го, а не 25-го. Сором за наше радянське минуле, хоча це лише частина історії, в якій ми народилися.

Але і сучасним телевізійникам, і тим, хто тепер наввипередки у соціальних мережах закидає різнопланову інформацію, не соромно кривлятися та еротично танцювати під колядки. Не соромно робити дійства у храмі і тим самим знищувати духовні традиції нашого народу.

Минулоріч еротично виконувала колядку Тіна Кароль, розвалившись у кріслі. А цьогоріч співачка Кола пішла ще далі й виконала колядку у супроводі танцювального колективу, перетворивши на абсолютно танцювальний номер.

Колядка з давніх-давен і донині – це не про шоу і не про епатаж. Це пісня з духовним змістом, яка несе благу вість, звіщаючи про народження Христа. Колядка завжди розповідає нам про біблійний момент народження Сина Божого.

Колядка – це духовний спадок нашого українського народу. Це духовний спадок християнства. І ось такі от кривляння і танці під коляду – це є неприпустимим.

Нам не має бути соромно за епоху, в якій ми народилися, бо ми її не обирали. Не соромно нам має бути за те, що ми святкуємо Різдво 7 січня, бо це наша споконвічна традиція, так святкували наші предки.

Нам має бути соромно через те, що суспільство на шаленій швидкості і стрімголов кодиться у прірву, ламаючи будь-які культурні рамки, знищуючи традиції, духовність і християнську мораль».

Половина УПЦ воює, друга половина волонтерить.
Священники у війську, діти священників у війську…
Люди Церкви уже вповні за три страшні воєнні роки довели свій патріотизм.

Сашко Гуляєв, старший син нашого давнього друга протоієрея Георгія Гуляєва, із властивим молоді гумором описав у декількох слайдах, як він «засинхронювався по-справжньому» з тими умовами, в яких живе вся наша країна.

Він пішов на фронт і нині стоїть в обороні держави «десь у рандомних лісах на сході».

Закінчували минулий і новий рік розпочнемо з вдячності захисникам.
Де тільки в них беруться сили і там воювати, і нас тут своїми жартами підтримувати.

Господи, ну Ти знаєш…

Фото зі сторінки: https://www.facebook.com/guliaiew.oleksander

🎇З новим роком, дорогі друзі!
Замість привітань і побажань хочеться тільки тиші й мовчання.
Але який же новий рік без побажань і привітань😊

Тому. Хочемо поділитися цим постом однієї з нещодавніх героїнь Діалогу, матушки Марії Запорожець. Тут стільки сказано, що й додати нічого.
***
«Дякую, дорогі мої друзі, що були поруч у цей непростий час.
Цей рік назавжди розділив моє життя на «до» і «після».
Він забрав у мене найдорожче — того, хто був моєю ОПОРОЮ, ЛЮБОВʼЮ І ДРУГОМ.

Але разом із болем прийшла ВІРА.
Віра в те, що кохані не зникають. Вони залишаються поруч – невидимі, але такі відчутні серцем.

Я навчилася чути ЙОГО в тиші, відчувати в променях сонця, у запаху ранкової кави, яку він так часто мені варив, у кожному подиху вітру. Я бачу Його погляд в очах і усмішках наших дітей. А в найважчі моменти відчуваю Його руку на своєму плечі.

А ще прийшла віра в людей.

Віра стала моєю підтримкою, коли сил не залишалося жити далі.
Коли здається, що світ став порожнім і сірим, раптом з’являються ті, хто здатен розділити твій біль, підставити плече, підтримати словом або просто бути поруч у тиші.

Я почала помічати такі речі, які раніше здавалися буденними — теплий погляд, несподіване «Як ти?», міцні обійми друзів… Навіть від незнайомців відчувалася щира доброта.

Цей рік навчив мене не боятися просити про допомогу і бути відкритою до підтримки. А ще багато віддавати тим, кому ще тяжче.
Він показав, що навіть у найтемніші часи є світло – і часто це світло в людях навколо.

Я вчуся жити далі, дякуючи за те, що у нас було, не забуваючи, не заперечуючи болю, але дозволяючи йому стати пам’яттю, яка гріє, а не обпікає.
І з цією пам’яттю я йду вперед – з вірою, що ЛЮБОВ сильніша за будь-яку відстань.

Нехай Новий рік принесе більше світла і тепла в наші серця. А наші Ангели будуть нашими крилами)

Нехай БОГ благословить кожного з вас за вашу доброту та щирість.
Обійміть своїх близьких.
Скажіть їм, як сильно ви їх любите.
Адже найцінніші моменти — це зараз.
P.S. Наш перший Новий рік разом 25 років назад.
Ми ще продовжуємо історію нашого життя, незважаючи на те, що у різних світах».
***
Поки ми всі в цьому світі, давайте бути одне одному підтримкою.
З Новим роком!

Ми рідко ставимо такі публікації. Але після вчорашнього тексту не можемо пройти повз цю історію.

Диво так диво. Хай ми репостнемо, і воно станеться.
***
Допоможіть Всесвіту допомогти мені

Колись, 10 років тому, видання Forbes Woman написало про мою мрію, і вона здійснилася. Мало того, знайшлися люди, які допомогли мені виїхати до Києва з війни й усі ці роки підтримували мене.

Тепер багато що змінилося. Але сьогодні настає не тільки Новий рік життя, а й новий рік моєї хвороби. Я увійду в нього без страху, але тільки попрошу у Всесвіту дива.

Я дуже хочу, щоб Всесвіт мені допомагав і допоміг, тому що в юності я стала глибоким інвалідом, хворію 24 роки, майже всі роки проводжу лежачи.

Я люблю життя й хочу жити, розвиватися. Я впала і піднялася, я не зламалася, я піднімаюся щоразу, коли падаю.

Я добра, я створюю красиві квіти. Я навчилася жити лежачи на животі й творити красу, яка подобається людям. Тому що я поїхала з дому, який любила, бо там почалася війна, і знайшла сили і сенс жити далі в чужому місті. Ось уже 10 років в орендованому житлі.

І коли в мене немає сил жити далі, я радію квітам, які можу робити.

А ще в мене є мама, яка завжди поруч.

У чому саме має допомогти мені Всесвіт? Щоб здійснилися мої мрії, плани та цілі.

Перша моя мрія — щоб загоїлася нарешті рана на спині й більше не відкривалася. Щоб я могла сидіти та бути більш самостійною.

Я хочу знайти людей, які б регулярно допомагали мені фінансово на лікування. Мені дуже потрібна робота, я вмію робити красиві речі. Я хочу піти на курси письменницької майстерності, навчитися писати, щоб нарешті написати свою книжку і розвивати красивими історіями свій блог.

Мені потрібна допомога у створенні своєї персональної виставки картин, листівок, квітів, щоб прийшли на неї меценати, купили мої роботи й таким чином подарували мені фінанси на власне житло для мене та моєї мами. Це для мене важливо.

А взагалі, я б зараз поїхала на море, днів на десять, на лазурне узбережжя, де тепло, красиво та спокійно😏

***
Допоможіть Всесвітові допомогти мені. У нього немає інших рук, окрім ваших.

Картка Приватбанку: 4149629318291226
Донцова Наталія

А якщо у вас є більш серйозні пропозиції ☺️ пишіть мені в особисті повідомлення. Адже дива тільки так і відбуваються😇

***
P.S. Саме ми були авторами тієї доленосної публікації про Наталку на Forbes Woman, яка тоді перевернула її життя.

Така вже склалася традиція — раз на 10 років просити для неї чуда.

Фото з тих часів, коли вона могла сидіти. Уже три роки через рану, що не загоюється, має можливість тільки лежати на животі.

Цей текст надіслав наш друг і давній улюблений автор, журналіст, який нині воює в ЗСУ.
Прочитали — не повірили. Запитали в нього. Так, усе так і є.

Справжня передноворічна історія.

З нами трапляються дива. А інколи ти ніби потрапляєш за невидиму завісу й опиняєшся буквально у просторі див.
Проте один хибний крок — і завіса закривається.

Напевне, кожен із нас, якщо намагався жити по-християнськи, побував уже і на тій, і на тій стороні.

Прочитайте й помоліться за Олександра, будь ласка.

Узагалі за всіх наших воїнів помоліться, друзі🙏

Стаття на dialogtut.online

I на Telegraph, якщо у вас сайт Діалогу поки що не відкривається: https://telegra.ph/Krasiva-zelena-kofta-12-29

Nothing personal. Просто статистика.
Але залишимо її тут, щоб тримати перед очима.

Катерининський собор Херсона як він є зараз🫣🫣🫣

І в такому стані на кінець 2024 року — 317 храмів УПЦ.

Нашій Церкві прилітає з усіх боків.
І в інформаційному полі трохи, і ще більш у повітряному просторі від російських снарядів.

«Нині в Катерининському соборі Херсона залишилися тільки настоятель та протодиякон…»

А ми знаємо того протодиякона. Це священнослужитель, якого катували росіяни за його проукраїнську позицію. І навіть вийшовши з підвалу, він не поїхав з окупованої, а нині обстрілюваної Херсонщини.

Андрій Коваль — це той самий герой нашої публікації, який потрапив у Звіт Держдепартаменту США з порушення росіянами прав людини.

Дублюємо текст тут: «Что, уже не до шуточек тебе?» Як катують росіяни — свідчення диякона з Херсона
***
І ділимося проханням про допомогу собору:

«Колись, до повномасштабної війни, громада Катерининського собору міста Херсон була однією з найпотужніших в місті. І справа не тільки в історичній будівлі XVIII століття, що приваблювала херсонців та гостей обласного центру.

Трудами настоятеля собору протоієрея Петра Коваля окрім прекрасного богослужіння велася просвітницька робота двох недільних шкіл, видавалася парафіяльна газета, організовувалися благодійні обіди для нужденних, а сім соборних священників щотижня несли Слово Боже в капличках при лікарнях, в’язницях, вищих навчальних закладах...

Нині в Катерининському соборі лишилися тільки настоятель та протодиякон, але вони щоденно моляться за Херсон і херсонців, за наше військо, волонтерів та мирних мешканців.

20 грудня російські окупанти здійснили масований обстріл міста. Постраждало багато людських помешкань, адміністративних будівель, лікарня онкоцентру. Собор, що знаходиться на вулиці Перекопський, також зазнав ушкоджень: пробито купол, світловий барабан, зруйновано дах.

Колись, до повномасштабної війни, громада вирішила б питання ремонту за декілька днів. Але зараз вся надія тільки на тих, хто читає цей пост. Аби вберегти історичну будівлю від руйнування та повернути можливість людям і далі молитися, я звертаюсь про допомогу.

4441 1144 0087 7294
Петро Коваль
Да благословить вас всіх Господь!»

Facebook-сторінка протоієрея Георгія Гуляєва

«Уряд відніс релігійні організації до стратегічно важливих і передбачив можливість бронювання священнослужителів. Декілька коротких коментарів:

1. З погляду міжнародних стандартів у держави немає обов'язку звільняти осіб із духовним статусом (священнослужителів) від військового обов'язку. Набуття духовного статусу не означає, що у особи з'являється право не бути мобілізованим.

2. Священники, як і всі інші громадяни, можуть апелювати до свого права на альтернативну службу з мотивів совісті. Цей аргумент є вагомим, особливо для тих священників, що належать до релігійних організацій, чия доктрина прямо забороняє виконувати військовий обов'язок (Свідки Єгови, деякі протестанти тощо).
Водночас, у випадку України цей аргумент не працює, адже законодавство та його тлумачення судами не визнає право на альтернативну службу під час воєнного стану. Плюс священники претендують не на альтернативну службу, а саме на звільнення від мобілізації без направлення на альтенативну службу.

3. Ця постанова, вочевидь, є одним із пояснень аж надто активної підримки з боку Всеукраїнської ради церков (і передусім з боку релігійних меншин) закону "про заборону УПЦ". Можна припустити, що рішення уряду, що дозволить бронювати священників, обговорювалось в контексті такої підтримки.

4. Уряд, здається, потрапить у політично складну ситуацію з цією постановою. Якщо вона охоплюватиме священників Української православної церкви, яка історично і канонічно пов'язана із Московським патріархатом, то уряд наражатиметься на внутрішню критику. Крім того, священники УПЦ не можуть бути капеланами, тому їх бронювання виглядає, принаймні, непослідовним.
Якщо ж постанова на них не поширюватиметься (а деякі священники УПЦ були мобілізовані, що робить їх бронювання вже неможливим), то це викликатиме критику з боку міжнародних організацій та донорів.

5. Питання бронювання посилюватиме вплив держави на релігію, і зокрема, вплив ДЕСС, яке вповноважене визначати посади, перебування на яких звільнятиме від мобілізації. З огляну на безкінечну кількість варіантів духовних статусів в різних організаціях, ДЕСС зможе, принаймні частково, робити це в ручному режимі.
Цікаво також буде подивитись на динаміку. Чи збільшиться за рік кількість студентів релігійних навчальних закладів, що відкриватиме шлях до отримання духовного статусу? Чи збільшиться кількість священнослужителів?

6. Офіс президента й особисто президент Зеленський все більше втягується у внутрішньо релігійні відносини, конкуренцію, конфлікти і чвари. Від "духовної незалежності" до "переходу до моделі коопераційних відносин" до надання священнослужителям права не підлягати мобілізації.
За відсутності в ОП, здається, будь-якої незалежної експертизи у релігійних справах, це невідворотно призводитиме до спрощених рішень з невизначеним, але довготривалим ефектом».

Релігійний експерт Дмитро Вовк

У такі ж похмурі грудневі дні вийшов колись, 2016 року, номер «ОтрокUA», присвячений цій важкій і складній темі. На обкладинку випуску про самогубства ми помістили тоді слова «Будемо жити!».

(Навіть зараз трохи ніяково за всі ті проблеми, які здавалися нездоланними. Але хто міг подумати, що готує для нас майбутнє😒)

Навздогін до дня ангела нашого отця Іоасафа хочемо пригадати саме цей його текст.

Коли війна намагається відібрати все — минуле, теперішнє й майбутнє, — хай іще раз нагадає нам, за що триматися, той, хто в молодості дуже добре зрозумів ціну життя.

Усик что ты делаешь?

«У спілкуванні з Богом уникайте формалізму»

«Здавалося б, формально дев’ятеро, які на той час уже перебували на шляху до Єрусалима, повністю праві, адже Христос Сам відправив їх до священиків, і вони йшли дякувати Богові в Єрусалимському храмі.

Іноплемінник же, якому не потрібно було за законом нікому показуватися, бо він не був юдеєм, повернувся прославити Бога.

Так часто буває і в нашому житті. Отримавши благодіяння від Господа, ми робимо якісь формальні речі, те, що потрібно обов’язково — дякуємо тим, хто нам допоміг, радіємо. Проте забуваємо подякувати нашому Творцеві».
***
Різдвяний піст уже більш ніж наполовину пройдено, і тим цінніше провести час, що залишився до Різдва, з максимальною користю.

Уроки сьогоднішнього Євангельського читання — у короткому слові головного редактора «Отрок UA» архієпископа Іони.

За Усіка (вже не) обідно🥊🏆🎇
UPD.Ми не фанати боксу. І жодного разу не дивилися жодного боксерського бою.
Але ми бачили Усіка на світлинах на богослужінні поруч із Блаженнішим. Навіть після того, як УПЦ офіційно було оголошено немодною Церквою.

В один день сьогодні в телеграм-каналах виходять дві новини.
Що митрополит Лука назвав боксера Усіка трусливим християнином.
І що під час наступного бою Усікові офіційно заборонено цілувати Розп’яття. (Хтось із глядачів припустив, що в Розп’ятті може бути допінг, а отже, треба відлучити спортсмена від цього джерела.)

Ми з вами знаємо, друзі, який «допінг» у Розп’ятті. Самі його щоразу отримуємо, коли до ніг Христових припадаємо.

Але дивно, як проти віруючого спортсмена виступають і свої, і чужі.
Це саме те, що, знову ж таки, багато хто з нас відчув на собі. Коли всім навкруги «все з тобою ясно» і кожен, навіть той, кого ти вважав своїм, безжально видає в ефір своє непоколєбіме мнєніє.

Ми скажемо, що так, як «захищають» Церкву деякі, краще б уже взагалі не захищали.

А боксеру Усіку, в якого сьогодні бій, бажаємо Божого зміцнення, кріпості, сил, витримки, віри.
Помолимося за нього. Бо, здається, саме так мають взаємодіяти нормальні християни між собою.

Подарунок Миколаївському костелу на день святого Миколая від «освободітєлєй».

Господи миру, просимо Тебе про мир нашій землі й посоромленні ворога й не відступимо від Тебе у наших проханнях😩

Ще один день минув, відійшов, пройшов. Обміну і поверненню він не підлягає, як і день що був перед ним і всі раніші дні. Завтра день пам'яті свт. Миколая. Прошу вас всіх! Ні наказую!!!Подаруйте подаруночки своїм діткам, або батькам, або рідним. Справа не в подарункові а в теплі. Я нажаль не зможу цієї ночі покласти під подушку своїм дітям подарунки. Ще одна скорбота. Вона невелика, вона незначна наче навіть, але вона дуже скорботна ця скорбота. Скоро три місяці як я не бачив свою сім'ю. Хтось скаже он люди там поряд з тобою роками не бачать і нічого. Ви точно впевнені що нічого? Любіть своїх діток, скажіть лишній раз дружині чи чоловіку що вона або він тобі дорога, або дорогий. Бо зла людська воля з подачі диявола в один день візьме і розкидає вас кого куди заманеться.
Отже! Не забудьте покласти діткам подарунок під подушку

С арестом отца Сергия, с несправедливыми обвинениями, выдвинутыми против него и других церковных журналистов 9 месяцев назад, для церковных СМИ началась совершенно новая епоха.

До этого нам казалось, что стоит только как следует всё объяснить, и нас услышат, конечно же, правильно поймут и обязательно попробуют исправить ситуацию.

12 марта 2024 года стало очень даже понятно, что больше нас не то что слушать не будут, но и слово сказать не дадут. И блокировка Диалог.ТУТ 12 сентября (какая-то дата прям сакральная, 12-е число) это дважды за осень подтвердила.

Мы рады, что сейчас все арестованные тогда уже на свободе. Хоть и под залог чудовищных сумм.

Благодарим святую великомученицу Варвару за эти добрые сегодняшние новости про отца Сергия.

Молимся, чтобы и прочие несправедливые обвинения и блокировки сайтов были сняты. Иначе происходит дискредитация самого понятия правосудия в и без того страдающей стране.

Как оказалось, потерять свободу очень легко, достаточно быть просто верующим своей Церкви, которому не безразлично ее судьба.
А вот возвращать свободу, приходится тяжелыми усилиями.

Благодарю Всех за молитвы и поддержку. Благодарю своих адвокатов, которые в наше время стали настоящими апологетами Церкви!

Псальма про святу великомученицю Варвару.

А ви любите цей різновид духовних пісень?☺️

«Перейдете в правильну церкву і все у вас буде добре».
Та чи буде?🤔

«Те, що я виросла у священицькому середовищі, дуже допомагає мені зараз, коли наша Церква знову стала "немодною". Про себе можу сказати, що я точно знаю, що це мине. Зміниться мода, все знову буде інакше.

На жаль, зараз дуже багато наших друзів відпали у зв’язку з "немодною церквою". Дуже багато, правда.

І це теж може бути поштовхом до такого стану наших священиків, який сильно підриває здоров’я. Коли тебе залишають люди, які були твоїми соратниками, супутниками, але зараз вирішили "поставити духовне життя на паузу" (зараз на паузу поставимо, а потім, якщо що, знову "увімкнемося"?).

Людина вибирає своє становище в суспільстві або свою посаду. І мій батюшка теж переживав, бо реально багато хто перестав відповідати на дзвінки. "Вибачте, отче, але не зараз". Або: "Нас прослуховують". Або: "Мені зараз це не потрібно". Багато хто говорив відкритим текстом: "Перейдете в правильну церкву і все у вас буде добре".

Одним словом, є в суспільстві таке ставлення, і це дуже гнітить. Але ми знаємо, де правда, і прагнемо жити, наповнюючи себе іншими емоціями. Живемо духовним життям, спілкуємося у своїй церковній громаді з тими, хто залишився в Києві. Підтримуємо одне одного. Намагаємося, щоб ніхто не впав у зневіру і собі не даємо провалитися. Допомагаємо нашій країні. Дуже багато жертвуємо на фронт. Дбаємо про ближніх — людей, які залишилися без уваги і нікому не потрібні».
***
Як-то жартують, навіть якщо вас з’їли, у вас все одно є два виходи😏

Тож, чи варто засмучуватися нам, які мали б бути готові до будь-яких поневірянь та непорозумінь, адже нам якраз їх у Євангелії й обіцяли.

Раптом пропустили новий текст від Діалогу, обов’язково подивіться його: Матушка Мария Запорожец — о жизни христианина до и после смерти

Хай взаємна підтримка зігріває й береже єдність між нами.

Мирного і затишного вечора🤗❤️‍🩹❤️

Діагноз — «віруючий».
Нам з вами також зараз ставлять різні «діагнози».
Але в історії Церкви це було.
І пройшло.
То й ми потерпимо🤗

«Мого брата Євгена Запорожця призивали в армію з семінарії. Таким хлопцям "ставили діагноз" або вішали ярлик: "віруючий" і одразу призначали в стройбат, відправляли на найважчі роботи, та й дідівщину ніхто не відміняв.

Пам’ятаю, яка мама була щаслива, адже того року закінчилася війна в Афганістані, а отже, був шанс повернутися з армії живим!

Потім з’ясувалося, що прапорщик у його взводі теж віруючий, він одразу забрав мого брата водієм на хлібовозку. А згодом також прийняв сан.

Ось так одне одного й виручали».
***
І нам це по силах — виручати одне одного. І радувати.

Наш чудесний текст сьогодні — не пропустіть: https://dialogtut.online/matushka-mariya-zaporozhecz-pro-zhyttya-hrystyyanyna-do-i-pislya-smerti/

«Ми добре розуміли, до чого ми йдемо, за що ми стоїмо».
Героїня нашої сьогоднішньої публікації, донька священника Марія Запорожець:

«За радянських часів діти священиків були — навіть не підберу слушного слова — як ізгої. Хоча ми намагалися поводитися добре, тому що будь-яка проблема, де щось траплялося, одразу вішали на дітей священиків. Але через те що ми завжди поводилися чемно, нас дуже поважали, і в нас усе складалося і в школі, і в суспільстві.

Треба сказати, що ми дуже старалися. Не могли собі дозволити якихось вольностей, не дай Боже, когось скривдити, образити. Наші діти зараз абсолютно вільно в цьому плані почуваються, можуть за себе постояти і, якщо потрібно, дати відсіч. Ми ж мали бути сірими мишками.

І при цьому в нас вирувало церковне життя. Вірян тоді було небагато, київські священицькі родини добре одна одну знали, постійно спілкувалися, ходили в гості. Організовували дуже добрі світлі свята, особливо різдвяні, великодні. Ми, діти, між собою дружили. Справжня велика церковна сім’я.

Ми намагалися підтримувати одне одного. Знали, що про нас говорять у суспільстві, і тому були одним цілим. Прагнули бути наче камінь, який неможливо розбити, бо поодинці нас легше вибити із соціуму. Ми добре розуміли до чого ми йдемо, за що ми стоїмо».

Трохи підзабувши, що доводилося долати віруючим людям навіть не пів століття, а 20-30 років тому, надолужуємо втрачене.

У Церкви були різні часи. І ми вистоїмо.

Наш сьогодні неймовірний текст. Не пропустіть.

Заради таких текстів, напевне, і створювався наш Діалог. Заради таких текстів ми готові терпіти подальші його блокування.

Ми готували цю розповідь з відчуттям дотику до таємниці Вічності, яка вже почалася тут, на землі, й невидимо існує поруч, навіть коли земний шлях переходить у Небо.

Відчуйте цю таємницю й ви.

Матушка Марія Запорожець та її розповідь про те, як це — бути дочкою священника в країні, де над віруючими глузують та знущаються; завидною нареченою для будь-якого семінариста і щасливою дружиною, яка понад усе любить прокидатися вранці, та... ось уже сім місяців вдовою, яка полюбила ніч.

Читайте неодмінно❤️‍🩹

Українською🇺🇦

російською
***
Для тих, у кого поки що не відкривається Діалог.ТУТ, дублюємо текст у Телеграм: https://telegra.ph/Matushka-Mariya-Zaporozhec--o-zhizni-hristianina-do-i-posle-smerti-12-15

Голос єпископа римо-католика про кулінарне шоу в Трапезному храмі.
Від себе додамо, що найважче навіть не те, що храм обрано майданчиком для кулінарного шоу, а те, що одним українцям боляче, а інші українці з цього насміхаються.

Єпископ РКЦ Віталій Кривицький
Я позитивно ставлюся до кухні та креативності пана Євгена Клопотенка та неодноразово пригощав своїх закордонних гостей у «100 років…», проте у випадку його кулінарного шоу у Трапезному Храмі, це вже не про кухню, а про тотальну мішанину у розумінні сакрального і традиційного. Тому й народжуються в народі «сакральні страви» та «відродження культури» у храмах, призначених для іншого – для зустрічі з Богом у молитві.

Здається комунізм перестає бути пережитком минулого, а немов гідра, відроджує свої щупальця у нашому сьогоденні.

Щодо комунізму, це не афоризм. Відразу після жовтневого перевороту комісари намагалися перетворити храми у що завгодно, головне щоб спотворити його первісне призначення.

Так наприклад, ще досі, багато римсько-католицьких храмів, як у малих місцевостях, так й у обласних містах та навіть столиці, використовуються, як будинки культури, філармонії, органні зали, картинні галереї…. Нині ж нащадки тих комуністів, за відсутністю контраргументів, кажуть тільки: «законодавство у нас таке» або ж «а що тут поганого?».

Погане те, що ново-вишукані присмаки утворюються шляхом додавання «екзотичних компонентів» з того, що є насправді сакральним для іншого. Це вже далеко не культура, а її симулякр, оскільки йдеться не про «культивацію» - як збирання, а про спотворення вже існуючого. І найбільша проблема у тому, що, як марксисти 20-тих років минулого століття, так й 20-тих років теперішнього, цього не в стані зрозуміти. А може й добре розуміють…. Тому й створюють відповідне законодавство.

Ця ситуація потребує належної оцінки зі сторони Державна служба України з етнополітики та свободи совісті; для переосмислення та вибачення зі сторони пана Клопотенка та його команди, за виниклу помилку; а також для кожного з нас, щоб ми не культивували «Свято, яке наближається», з присмаком «вінегрету та Олів’є, в одну посуду», а затрималися на належному вшануванні «Бога з нами» (і Його одного), який вкрай потрібний тепер нашому народові. Як зрештою завжди.

Прекрасний переклад чудової пісні.
Майстерне виконання, затишне тепле відео.

Хай у всіх нас буде передріздвяний настрій з усвідомленням того, як Своїм Різдвом Господь перевернув хід історії і чого це Йому вартувало.

Чи знала, Діво, Ти?/Mary, Did You Know?

🛑Не молитва, а шоу… тепер у Трапезному храмі Києво - Печерської Лаври все, тільки не Богослужіння.

Зйомки кулінарного шоу у Трапезному храмі, які провів Євген Клопотенко, є болісним викликом для вірян та духовенства Української Православної Церкви. Храм — це місце, освячене для молитви, покаяння та духовного зростання, а не простір для гастрономічних експериментів чи розважальних заходів.

Така ситуація виглядає як зневага до релігійної традиції та святинь. Храми, навіть трапезні, мають глибоке духовне значення, яке не можна ігнорувати чи переосмислювати для світських потреб. Використання сакрального простору у такий спосіб сприймається як недбале ставлення до віри, що ображає почуття віруючих.

Для християн важливо, щоб святині залишалися місцями благоговіння та молитви, а їхнє сакральне призначення — недоторканим. Подібні дії ставлять під сумнів повагу до віри та її місця в житті суспільства.

Що коїться з євангельськими читаннями?

Все почалося в понеділок, 30 вересня цього року, коли замість рядових літургійних читань 15-ї седмиці після П'ятидесятниці в календарях з'явилися вказівки перестрибувати на три тижні вперед і починати читання 18-ї седмиці. Причому апостольські читання лишилися на своїх місцях, зміна торкнулася лише читань з Євангелія.

І коли ми вже трішки звикли до того, що Євангеліє на три тижні випереджає Апостол, завтра знаходимо вказівку перестрибнути ще далі і читати Євангеліє аж 30-ї неділі після П'ятдесятниці! А надворі ж лише 25-та! Добре, що хоч Апостол міцно тримається за календар і не дає нам остаточно загубитися серед зимових субот і неділь.

Що відбувається, куди скаржитися і як скоро це закінчиться - спробував пояснити у відео:
https://youtube.com/watch?v=00owjI2xMs8

P.S. цього року використання воздвиженської преступки виглядає особливо недоречним. Без неї ми тихо й мирно дійшли б до Неділі про митаря і фарисея, спокійно прочитавши усі читання нашого лекціонарію в призначені для них дні, і нам не знадобилася б ані воздвиженська преступка, ані хрещенська відступка. Натомість наші календарі восени зробили преступку на три тижні, тепер взимку доведеться робити ще й відступку, і при цьому читання 17-ї седмиці прочитаються лише як 32-ї (вони ж співпадають), а читання 15-ї та 16-ї седмиць так і залишаться непрочитаними!

Я не впевнений, що символізм, пов'язаний з Господськими святами (Пасха ⏭️ П'ятидесятниця⏭️ (Воздвиження)⏭️ Богоявлення) вартий таких непрактичних ускладнень річного кола читань, які ще й замість того, щоб сприяти виконанню цього кола, унеможливлюють його, призначаючи одні читання по кілька разів, а іншим взагалі не даючи прозвучати...

І ще одну важливу дату ледь не прогавили🤔
Цими днями виповнилося рівно 5 років від дня переходу у Вічність старця Єфрема Аризонського.
«Для мене, ченця, який живе в миру, було важливим знайти той орієнтир, який, подібно до маяка, допомагав би не збитися з дороги. Не буду приховувати: живучи не в монастирі, не маючи належного духовного керівництва та ще й постійно потураючи своїм гріховним пристрастям, замість того щоб з ними боротися, ти дуже часто забуваєш про свої чернечі обітниці й про Того, Кому їх приносив.

Та якщо ми й забуваємо про Христа, Він не залишає нас ніколи й завжди простягає Свою руку.

Справжнім скарбом для мене стала книга «Моє життя зі старцем Йосифом», написана пріснопам’ятним отцем Єфремом. У ній він усьому світові розповів про визначного подвижника, суворого аскета й видатного молитвеника нашого часу — старця Йосифа Ісихаста.

Прочитавши її бодай раз, ти набираєшся рішучості змінити своє життя. А найголовніше — старець Йосип стає твоїм наставником і керівником, а старець Єфрем…

Не знаю, як це правильно сказати, але вже кілька років поспіль я живу з відчуттям, що особисто його знаю, хоча ніколи не доводилося з ним зустрічатися. Так, я усвідомлюю свою гріховність і убозтво перед величчю цих подвижників, однак вони для мене — справжнє диво та подарунок від Господа».
***
Так писав колись для ОтрокUA наш дорогий автор ігумен Афанасій (Бідний).
Подарунками прийнято ділитися.
Ділимося цим текстом сьогодні з вами.
Хай у цих зимових вечорах буде ще більше духовного світла🤗

Допоки готується наступний текст (неймовірно яскравий🫣) для Діалога, хочемо поділитися цим свідченням одного священника, якого ми вважаємо одним із несвятих святих нашого часу.

Саме він колись прийшов до нас тоді ще в редакцію православного журналу для молоді ОтрокUA й розповів, що в його маленькому храмі зафіксовано вже 57 (!) випадків народження діток по молитвах до преподобного Стиліана Пафлагонського.

Ми тоді навіть імені такого не чули.

Учора був день пам’яті преподобного Стиліана (ледь не прогавили). Тому обов’язково ділимося цією історією: https://www.otrok.org/nebesnij-gromadyanin/

І не здивуємося, якщо в цього священника чудес за молитвами до святих і Богородиці вже набагато більше.

Протоієрей Димитрій Гарчук, отче, якщо ви нас читаєте, прийміть щиру подяку за все, що ви для людей робили і робите🙏

***
До речі, а ви знаєте, чому преподобний Стиліан завжди на іконах зображується з немовлятком на руках?

«Цього дня 34 роки тому у Володимирському соборі Києва було звершено архієрейську хіротонію. Єпископом став намісник Почаївської Лаври архімандрит Онуфрій. І відтоді історія Української Церкви тісно пов'язана з ним. З його яскравою, твердою, але скромною і милостивою особистістю.

Я дякую Господу, що давно знаю його, що при виборі Предстоятеля голосував за нього. Не всі його вчинки і рішення були зрозумілі мені, але з часом я бачу, що вони були натхненні Духом.

І зараз так само. Йому важко. Дуже. І теж різним групам у нашій Церкві (але ж у нас, на відміну від секти, немає суворо обов'язкової однодумності) щось у його діях або "бездіяльності" здається неправильним. Але я вірю і знаю, що його керівництво УПЦ є плодом напоумлення від Бога, яке Він подає нашому митрополиту у відповідь на його молитви.

Давайте й ми приєднаємося до його предстоятельських молитов за нашу Церкву.
І помолимося за нашого Авву!
І привітаємо його.

На фото єпископ Онуфрій у день хіротонії».
Архієпископ Обухівський Іона (Черепанов)

🍁Ви знаєте нашу традиційну пісеньку — цієї осені ми чесне слово вже збиралися закруглятися з тим Діалогом. Особливо після другого блокування домену.

Є гарний молодіжний вислів: «Та за шо?!» Ото він дуже нам підходить.

Але от яка халепа — як свободу не спинити, так і Діалог уже як розпочався, то ото й йде собі.
Бо навіть і в такій важезній затяжній війні треба залишатися людьми. А якщо проект наш закриється, що тоді в релігійному медіаполі України лишиться? Страшно й уявити.

Короче.
Маємо наступних тем іще на місяць вперед. А тому продовжимо працювати.

Тим більше що ну не погоджуємося ми з тим блокуванням. Очевидно, що нам приписують вчинки, наміри та настрої, яких ми не маємо і яких не припускалися. Очевидно, що вбачають у нашому маленькому колективі нечесних людей, що працюють на чиїсь інтереси. Але як доказати свою непричетність, якщо довести відсутність будь-чого взагалі неможливо?

Ми дійсно маленький колектив однодумців. Хоч і ставимо собі амбітні цілі: свідчити про те, що бачимо та чуємо від тих, кого особисто знаємо.

***
До речі.
Скажемо по секрету, охоплення наших текстів у соцмережах відрізняється від кількості лайків під постами. Бо за лайк чи репост можуть захейтити. Тому багато хто нас читає, не афішуючи про це.

Розуміємо. І цінуємо кожного.

А тому.
Якщо хочете, можете нас підтримати.

Хто його зна, як переживемо зиму.
Але спробувати варто.

Хай живе Діалог. В усіх сенсах.
Якщо згодні — задонадьте. Але трошки. Бо найперше — все для тих, хто за нас в окопах з твердістю дивиться в очі непроглядному холоду зими, що насувається🌬️🌨️❄️

Молимося за них, уклінно.
Господи, звелич ім’я Твоє, даруй Україні мир і перемогу.

***
Картки наші ті самі.
Приват: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c
(Ми цього разу з неї майже не знімали — підтягнули паски та економимо😏)

Для тих, у кого «Буча це фейк?» так і не відкрилася, ми завантажили матеріал книги в Telegraph у максимально доступних форматах.

Це чесна розповідь священника Української Православної Церкви про те, що він та його сім’я пережили під час окупації Бучі росіянами.

Хто не вірить журналістам та фотографам, нехай отримає слово православного священника.

Хто каже, що в УПЦ всі зрадники та колаборанти, нехай побачить і це правдиве свідчення.

Правдою переможемо✍️

Обов’язково дублюємо текст — для тих, у кого поки що не відкривається сайт Діалогу:

Священник-бойовий медик: «Тут усі земляки. Усі СВОЇ, РІДНІ»

До речі, не знаєте, чому протоієрей Сергій Ющик назвав цього котяру своїм конкурентом, а не помічником?😻🙀😼

«Повертаюсь додому. Знову 30 діб фронтового і прифронтового життя (загалом, це вже 140-й день фронтових доріг). Скільки емоцій, вражень, досвіду, ситуацій… Багато що лишаю для себе. Це моя злість, це мій розпач, це мої переживання і молитви. Воістину цінний досвід життя».

Дякуємо протоієрею Сергію Ющику за те, що знаходить сили ділитися пережитим з нами.

«Страждання в світі має смисл тільки тоді, коли змінюєшся до кращого ти сам», — сказав той, хто пережив роки в фашистському концтаборі.

Вважаємо, саме завдяки таким текстам змінюємося ми всі. А отже наближаємо таким чином кінець війни та нашу перемогу.

Читайте. Змінюйтеся.
І нехай Господь дасть дожити до мирного часу.

Сьогодні 29 листопада. Рівно два місяці як я звершував Божественну Літургію самостійно. Коли я зможу звершити наступну не уявляю собі і в той недільний день не думав що в моєму житті після неї буде така велика перерва якій не видно ні кінця ні краю.
Слава Богу, що куди б я не потрапляв я не лишався без причастя Христових Таїн і священики радо мене приїжджали й причащали. За це їм доземний уклін і побажання, щоб за уділений мені час Господь воздав сторицею. Але кожного недільного дня мені гірко відчувати себе відкинутим від стояння у Престолу. Ти наче відкинутий. Скрізь де я бував я бачив і зараз бачу здалеку куполи храму, але... але... Обставини які не залежать від мене часто виявляються сильнішими за мої бажання.
Усвідомлення цього для мене як священика дуже важке.

«Мені закидають, що я, мовляв, послабив піст парафіянам під час війни.
— Чи не боїшся перед Богом відповідати?
— Ні. Не боюсь. Я відповідаю перед Богом за життя та здоровʼя громади.

Як хтось правильно написав у ФБ: пости – частина літургійного переказу Церкви. Переказ не є законом. Щодо середи та пʼятниці і Великого посту ми маємо рішення Вселенського Собору. Решта в літургійній традиції нашої Церкви регулюється Типіконом.

Грецьке «тип» означає «зразок». Це книга зразків, прикладів. Звідки можна брати повчальне для своєї практики. Брати вибірково. Залежно від ситуації».
***
Той самий батюшка-карикатурист протоієрей Олександр Пономаренко так сьогодні написав на своїй сторінці в Facebook.

А для тих, хто раптом не знайомий ще з цим цікавим священником, дублюємо в Telegraph один із наших текстів про нього: Мы друг другу — родственники по крови. По крови Христа

100 рецептів із хліба і цибулі🧅
Або топ-10 пісних карикатур від протоієрея Олександра Пономаренка.

Про цього незвичайного батюшку та його нестандартні погляди на облаштування парафіяльного життя ми неодноразово писали в нас на проєкті тут і тут.

А сьогодні з нагоди початку Різдвяного посту відібрали для вас 10 його найцікавіших пісних карикатур.

Трохи зажорсткі місцями, але дуже влучні🤗

А ви вважаєте доречним висміювати постові перекручення, які просочилися (а подекуди і вкорінилися) в церковне життя?

Ставте 🔥, якщо так.
Ставте 👎, якщо не вважаєте це темою для жартів.

Гумористичне на ніч😌
Заступаємо на Різдвяний піст 🎄

Люди добрі! Вас так багато тепер тут у мене, що мені трохи ніяково навіть. Ніколи не планував бути якимось блогером. Цей канал носив задум стати щоденником, щоб висвітлювати свої думки, від яких часто голова йшла і йде обертом. Якщо хтось з вас знаходить для себе тут підтримку, відповіді на якісь питання, або просто полюбляє почитати що я пишу, то мене цей факт радує. Значить не дарма ось це все відбувається зі мною.
Спаси вас Христос!!!

Звідусіль коментарі: сайт Діалог.ТУТ в Україні не відкривається.
Тому відтепер усі публікації дублюватимемо в Тelegraph.

Тримайте посилання на сьогоднішній резонансний текст: https://telegra.ph/YAkshcho-svyashchenik-UPC-perejde-v-PCU-v%D1%96n-avtomatichno-perestaye-buti-vorogom-11-27

«Час від часу надходить інформація, що священиків продовжують бусифікувати. І не тільки священиків з УПЦ, а й з УПЦ КП, тобто тих, хто відділився від ПЦУ разом із патріархом Філаретом. Капеланство і для них також закрите. Питання — чому?

Також «московська» церква? Треба бути повністю дурним, щоб вважати Київський патріархат таким.

То в чому ж причина? Відповіді на це питання нема, власне, як і нема відповіді, чому священика УПЦ можна брати до війська, а капеланом при цьому зась.

Відсутність мандату знімає благодать, отриману в таїнстві священства? Смішно! Вхід у царські врата при хіротонії відбувається тільки в одну сторону.

Таїнство зворотньої сили не має, і священик в армії не в якості капелана продовжує бути священиком.

Священик УПЦ у війську, неважливо, капелан він чи ні, продовжує і там своє священиче служіння, проповідуючи Слово Боже.

Також треба врахувати, що священики УПЦ в якості звичайних солдат попадають часто в такі місця, куди капелани з мандатами їздити і бувати не особливо полюбляють.

Так і виходить, що нас закатують в асфальт, забуваючи, що ми насіння.
***
Моє головне питання — це логіка, а точніше, її відсутність у забороні священикам УПЦ бути капеланами. Я вже виконую частково ці функції. Подібних мені священиків бусифіковано вже немало. Якщо ми не можемо бути капеланами, бо вороги, то чому нас гребуть у солдати?

Ми вже перестаємо бути ворогами?

Якщо священик УПЦ перейде в ПЦУ, він автоматично перестає бути ворогом?

Просто зміна букв у юрисдикції дає право людині вже довіряти? По логіці, якраз довіра так не виникає.

Питань більше, чим відповідей, і з кожним днем цих питань більшає.
Ще раз зауважу. Даний канал не має наміру когось дискредитувати. Це роздуми від побаченого і як пережитого, так і переживаємого».
***

Ще одна цитата з сьогоднішнього резонансного матеріалу.

Про те, як священника УПЦ мобілізували й відправили на нуль.
Як виглядає НЕдискримінація — слідкуйте уважно: https://dialogtut.online/yakshho-svyashhenyk-upcz-perejde-v-pczu-vin-avtomatychno-perestaye-buty-vorogom/

По темі нашого сьогоднішнього допису⬆️⬆️⬆️

«Коли самого рве і ти сам як ходяча темрява, світити для інших важко»

Нам скинули друзі посилання на цей канал, і ми непомітно прочитали його від початку до кінця.

Понад усе вражає, як крізь темряву пробивається внутрішнє світло, яке є в людині.
Але й ці думки, які допікали НЕкапеланові, нам теж дуже співзвучні.
***
«Основною проблемою, окрім страха, досади і образи, є повернутися від свого горя лицем до інших, які в такому ж положенні, а хтось навіть у гіршому. Це по-пастирськи, по-священицьки.

Досить довго я не міг цього зробити, та й зараз не знаю, чи роблю. Бо душевно мегаважко через переживання, ситуацію і все що сталося. Коли самого рве і ти сам як ходяча темрява, світити для інших важко».

***
«У цьому каналі не буде героїчного священика, який проповідує, не боїться, який надихає тисячі й таке інше. У цьому каналі є священик, який переляканий, який боїться, який спостерігає за людьми, життям і обставинами, в які потрапив, і який, саме головне, чекає й надіється.

Хто шукає героя, той не за адресою, хто шукає житійного персонажа — це зовсім не сюди. Тут я людина. Такий, який є. Слабкий, немічний, надломлений, але, надіюсь, не зломлений».
***
«Зараз шкодую, що вчора зробив цей канал. Я не знаю, чи це взагалі комусь потрібно.

Зараз кожен думає, що він мегакрутий блогер, писака й аналітик. У мене повно думок. Ось, думаю, буду їх писати в канал, ділитися, думати вголос. Це вчора увечері.

А сьогодні прокинувся і відчуваю, що це все нікому не потрібно. Таких писак, які умнічають, повно. Навіщо це мені.

Чи переживати й далі це все в невідомості, чи писати про свій стан. Але що я нового скажу?

Вся країна живе на стресі, вся країна переживає війну та її наслідки в різних регіонах. Чи треба ця лишня писанина? Не знаю. Стан ранковий, важкий, пригнічений як завжди».
***
«Богові купа питань. Величезна кількість питань і нерозуміння Його Волі, чому саме так склалося, чому так продовжується, чому я в це все попав. Я запитую Його щодня, я запитую Його і не маю відповіді, не чую, не відчуваю, не знаю…

Але відчуваю, що Він близько. Одночасно близько і одночасно далеко!»

«Подібних мені священиків бусифіковано вже немало. Якщо ми не можемо бути капеланами, бо вороги, то чому нас гребуть у солдати?

Я не маю наміру нікого дискредитувати, пишу те, що спостерігаю навколо себе. Імена, явки, паролі й локації не озвучую. Моє головне питання — це логіка, а точніше, її відсутність у забороні священикам УПЦ бути капеланами. Я вже виконую частково ці функції…»

Про отця Іоанна Поліщука багато вже сказано й написано. Саме його два місяці тому мобілізували й відправили на фронт, хоча священнику не можна брати до рук зброю.

Неможливість бути почутим він виливає у невеличких дописах у своєму Телеграм-каналі «НЕкапелан».

Ми зібрали в один текст і з незначними скороченнями друкуємо сьогодні його влучні слова, які знаходять живий відгук навіть у серці тих, хто тілом не на фронті.

Навіщо свідчити, якщо не слухають?
Тому що критична маса правди все одно має переважити брехню та ідеологію.

Розповідати про те, що пережив сам чи бачив на власні очі — це те, чим від початку свого створення займається Діалог.ТУТ.

Сьогодні в нас є ексклюзивна можливість поділитися свідченнями людини, яка стала одним із перших співрозмовників нашого проекту.

Протоієрей Григорій Швець передав усе, що пережив разом зі своєю сім’єю в окупованій росіянами Бучі, на сторінках книжки. Нині її видано українською та російською.

Спеціально для нашого проекту автор також начитав її в аудіоформаті.

На прохання наших читачів ділимося цим свідченням.

У кого не відкривається Діалог.ТУТ, пишіть, ми надамо посилання на електронну версію книжки українською, російською та аудіокнижку, начитану автором.

Це був один із перших текстів на нашому проекті❤️‍🔥
Православний священник УПЦ свідчив про своє життя в окупованій Бучі. А росіяни казали «що так не може бути, тому що неможливо щоб таке було».

Нині отець Григорій Швець видав книжку своїх свідчень. Українською та російською.
Наклад невеликий. Де можна придбати, ми напишемо, щойно отримаємо інформацію.

Поки що з нею можна ознайомитися в бібліотеці Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря.

А початок історії — на Діалог.ТУТ: Не просто так кровью плакали берёзы

«Я обратилась к вам, потому что диалога с владыкой не получается, увы» (или Имеет ли право священник спасти свою семью)

Ми отримали такого листа від дружини священника, яку добре знаємо як талановиту, творчу, тонку та тендітну молоду жінку. На момент початку повномасштабної війни в них із батюшкою уже було 5 дітей. А живуть вони в Запорізькій області неподалік від лінії фронту.

Не знаючи, чи опинилися вони в окупації, ми зайвий раз їх не турбували, аби не наражати на небезпеку. І от раптово отримали звістку від них.

Ми проти того, аби публічно обговорювати ті проблемні питання, які можна вирішити між собою на людському рівні.
Але також проти замовчування тих проблем, які ні на яких рівнях не вирішуються, завдаючи при цьому неабиякого болю та страждань.

Бо в нас як буває.
З одного боку, закликають до підвищення народжуваності та проповідують сімейні цінності, з іншого — вимагають залишити сім’ю і повернутися за будь-яких умов на парафію.

Ця сім’я не одна така.
І ми не можемо робити вигляд ніби їх не існує.

«Нет повести печальнее на свете, чем повесть о священнике в запрете».
Наш сьогоднішній текст друкуємо мовою оригіналу.

#Відео
🎼🕯«ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ» ЗАХИСНИКАМ І ЗАХИСНИЦЯМ, ЯКІ ВІДДАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА БАТЬКІВЩИНУ НАШУ – УКРАЇНУ

Сьогоднішній 1000-й день війни є для нас днем жалоби та молитви!

Молитовно просимо Господа нашого Іісуса Христа, щоб Він прийняв у Свій вічний спокій усіх воїнів, які віддали своє життя за Україну. Ми молимося за спочин душ усіх мирних жителів українських міст і сіл, які стали безвинними жертвами цієї війни. Ми просимо Господа подати втіху всім, хто втратив на цій війні рідних та близьких.


🔗 ДИВИТИСЬ ВІДЕО🕯

1000 днів і ночей молитв за Україну🙏

Ось такий стенд розмістили сьогодні в Іонинському монастирі.

https://iona.kiev.ua/1000-dniv-ta-nochej-molytvy-za-ukrayinu/

😉Залишаємося на зв’язку?
Заборонили УПЦ, заблокували Діалог.ТУТ. Уже вдруге.
Не думали ми, що настільки допече державі тема розлучень у священницьких сім’ях🙈

А якщо серйозно, то оскільки ми не вважаємо себе проектом, від якого потребує захисту інформаційний простір України, ми продовжуватимемо роботу. Бо те, що живе, так чи інакше проявляє себе. А мирянська ініціатива в нашій Церкві жива, і ми не хочемо робити вигляд, ніби нам нічого сказати.

Та й хто і коли міг будь-що заборонити українцям😅
***
Ми всі дорослі люди, і нікого не потрібно вчити, як читати заблокований в Україні ресурс.

Діалог.ТУТ залишається в онлайні, наші тексти ми викладатимемо в нашому Телеграм-каналі та на Facebook-сторінці. Якщо хочете й бажаєте, залишайтеся на зв’язку.

P.S. Хтось після повідомлення про блокування відразу відписався. І ми поважаємо цей вибір🫡

Нас знову заблокували в Україні🙁

Цікаво, за яку саме статтю.

💔Розлучення в сім’ї священнослужителя та реакція на це церковної громадськості — те, що завдає нової травми всім учасникам і без того болісного процесу.

Тому.
Не хайпу заради, а поваги для — вважаємо, треба порушувати подібні теми.

***
Наскільки потрібна делікатність і людське співчуття та ставлення (не кажучи про те, щоб кожному на своєму місці поводитися по-християнськи), можна побачити на прикладі цієї історії однієї (колишньої) матушки.

Рівно два роки цьому подвигу.
Нам тоді писали, що Сергій занадто багато жартує, бо не оговтався від шоку.

Але він і досі весь час на позитиві.
І навіть на протезі знову на передовій.

Молимося і дякуємо захисникам за їхній подвиг🙏

Це 14-та чи 15-та поїздка. Але хто їх рахує😳
Саме стільки ця невеличка група священників з Волині доставила вантажів у деокуповані та прифронтові регіони. І зараз їдуть назад, сповнені вражень:

«Ми повертаємось, і пишу, як то кажуть, те, що зараз відчуваю.
Мені дуже страшно навіть про це писати і я собі не уявляю, як це — обійняти дружину, дивитись у заплакані очі дитини і йти на війну, розуміючи, що ці обійми можуть бути останніми.

Буває, прокидаюсь уночі в теплій хаті й думаю, що ж робиться в душі солдата, якого ніким замінити на позиції, а вдома мати, дружина, донечка…

Коли Христос говорив, щоб ми не турбувалися про завтрашній день, то це не тільки про матеріальне. Справа в тому, що, думаючи про «завтра», ми так кожен день живемо: завтра піду, завтра зроблю. Наступає «завтра» і ми знову собі говоримо — завтра приділю увагу сім’ї, завтра почитаю казочку сину.

Зараз, тут і вже.

Розмовляєш з мамою, то слухай так, ніби це голос самого Бога.

Щось розказує тобі донечка, нахились, присядь чи стань на коліна, щоб очі в очі, зараз, тут і вже розчинитись у тих святих дитячих очах. Забудь про «завтра», вдивляйся в це дитяче обличчя, уміляйся, будь у цій миті, зроби її вічністю.

Зараз, тут і вже скажи дружині, що любиш, цінуй її жертовність, притули до серця так, щоб назавжди було «Зараз», «Тут» і «Вже».
І якщо настануть скорботні дні, то молитва до Бога і такі теплі миті життя зігріватимуть.
***
Коли постало питання в нас з Ілля Вишневський, Кирил Видрич, Pavlo Chamakhud, Сергій Токарчук їхати до наших Захисників та цивільного населення прифронтових сіл, вирішили їхати вже.

Ізюм, Святогірськ, Добропілля, Костянтинівка, Словʼянськ, Краматорськ — це ті міста, куди доставили допомогу військовим та цивільному населенню.

Ще раз дякуємо священникам та їхнім прихожанам, що не відклали на «завтра» свою пожертву. Нехай Господь оберігає військових, дарує мир нашій Україні».

Facebook-сторінка протоієрея Степана Яреми
***
У нас виходив з отцем Степаном сильний текст.

Читайте, якщо раптом пропустили: «Пішла інформація, нібито наших хлопців здав священник. Але насправді він урятував їм життя»

УПЦ зі своїм народом.
Попри всі наклепи та несправедливі обвинувачення.

Які часи, такі й проповідники.

Трапезний храм Києво-Печерської Лаври.

Господи, прости

«Я народилася в невіруючій сім’ї. Позашлюбна дитина.
Батько служив у ДАЇ. У 90-х це було дуже прибутково. Мама зовсім молоденька, тато старший за неї на 14 років. У нього інша сім’я. Після мого народження він маму не покинув, завжди нам допомагав.

Тепер у мене вже свої діти, і я бачу, як ті комплекси, що сформувалися в дитинстві, нікуди не поділися. Насамперед відсутність опори. Я не відчувала, що можу спертися на свою сім’ю.

Наприклад, якщо зараз у моїх дітей у школі виникає якась проблема, я йду і вирішую. Коли проблема поставала в мене, мене просто карали. Ніхто нічого не питав, не з’ясовував. Не думав, що я при цьому відчуваю. Дорослі лише хотіли, щоб я була зручною, не заважала.

Музика — це був мій засіб комунікації зі світом. Коли ти дитина, і ти не можеш кричати у відповідь, а тобі кажуть «будь тихіше», «поводься тихіше», «нічого не кажи», «ці проблеми нам не потрібні». Я просто сідала за піаніно і грала те, що відчувала».

***
Навіть за поганих стартових позицій Господь дасть сили прорости таланту.

Якщо ви пропустили нашу сьогоднішню розповідь про диво присутності Бога в житті людини, обов’язково почитайте:

https://dialogtut.online/matushka-yuliya-petrenko-yakshho-tak-bude-vse-zhyttya-ya-bula-b-ne-proty/

А вам доводилося стикатися з дискримінацією жінок у Церкві?

«Коли ми служили в жіночому монастирі в Полтаві, був у нас один священик-монах, який міг і грубе слово сказати, особливо щодо зовнішнього вигляду. Звичайно, це порушення особистих кордонів. Але коли тобі 19 років, і ти приїхала після консерваторії в монастир, то думаєш, що, напевно, й справді, така погана, раз роблять зауваження.

Він говорив подібне й іншим людям, і, звісно, згодом владика повпливав, і його прибрали з монастиря.
***
Мою музику скачували й публікували в російських нотних збірках і підписували чомусь не Юлія Петренко, а Юрій Петренко, Ю.Петренко. При цьому ніколи на мій сайт не посилалися. Ми писали листи в Петербург, у Москву, але ніхто не відповідав».

І разом із тим:

«Але більше я ніколи не стикалася з тим, щоб жінок у Церкві принижували. Ми служимо зараз у Німеччині, і коли я запитала чоловіка, на честь кого назвемо нашу парафію в Гальберштадті, він відповів: «Давайте на честь Святих жон-мироносиць». Бо першими нашими парафіянками були жінки з дітьми, чоловіки яких воюють у ЗСУ, а вони, подібно до жінок-мироносиць, моляться за перемогу і за здоров’я своїх чоловіків та їхніх побратимів».

***
Чимало важливих тем порушує наша сьогоднішня героїня.

А від себе зауважимо: приниження, так, уже майже не зустрічається, але й субʼєктності жінки в Церкві поки що не-ма-є.

Ми робимо Діалог.ТУТ, і весь час до нас запитання: хто за вами стоїть.

Поки за жінкою ніхто не стоїть, її в церковному, переважно чоловічому, середовищі не сприймають🤫

Не стресом єдиним.
У ці холодні осінні дні 🍂🍁саме час для теплої історії.

Як одній матушці Господь колись врятував синочка, а вона нам сьогодні про це розповідає.
***
«Через два роки, я дізнаюся, що вагітна третьою дитиною. Іду на перше УЗД, все чудово. До другого УЗД починається коронавірус і все це безумство. Садочки, школи — все закривається.

Настав період якогось суцільного мороку. Щодня читаєш, скільки людей загинуло, скільки захворіло. І в цій атмосфері ми їдемо до Харкова на друге УЗД.

Я в масці, дихати нічим. Лікарка каже: «Ви зараз тільки не лякайтеся та не засмучуйтеся, але я маю вам дещо сказати». І я розумію, що треба хвилюватися...»
***
Ви неодмінно маєте познайомитися з цим чудом на ім’я Юлія Петренко.
Сьогодні на Діалог.ТУТ українською мовою🇺🇦

Матушка Юлія Петренко: «Якщо так буде все життя, я була б не проти»


та російською.

80 років Предстоятелю.

Зараз не могло б бути кращого очільника для нашої Церкви. І Господь досить чітко це показує.

Немає єдності.
Немає щирості.
Церковний люд кидається одне на одного з підозрами, варто тільки пошепки промовити слово «Собор».

Блаженніший Митрополит Онуфрій скликав уперше за 10 років Собор УПЦ у Феофанії — як міг в умовах повномасштабної війни — і ось уже три роки за його спиною деякі протоієреї та архієреї чинять так, ніби ніякого Собору й не було. А миряни раптом стали знавцями єресєй та канонів.

Важко зрозуміти, як Блаженніший нас терпить.

Нас неможливо посадити за стіл принаймні поспілкуватися. Всі вбачають в одне одному зрадників чистоти віри/передань старців/святого Православʼя.

Ми забули про те, що є найважливішим у законі: «суд, милість і віру». «Милості хочу, а не жертви», — згадуються слова з Писання після прочитання деяких «православних» телеграм-каналів і «фахівців».
***
Цей скрутний час для держави і для Церкви ми обов’язково пройдемо, якщо не зневіримося.

Ми вже розповідали вам, що наша редакція була у складі групи православних журналістів, які брали перше інтерв’ю у Митрополита Онуфрія після того, як він став Предстоятелем.

І в тій щирій бесіді ми відкрили для себе Блаженнішого таким, яким його образ зберігається в серці всі ці 10 років.

Дякуємо Богові за владику Онуфрія.

Він за свої 80 років бачив стільки, що навіть якщо зараз говорить небагато, варто на нього просто дивитися, аби наслідувати приклад тихої мужності, непоказної лагідності та Христової простоти.

Многая літа, Ваше Блаженство!
***
Ресурс, де це інтервʼю 2014 року побачило світ, нині знищено.
Тож, ми раді, що встигли передрукувати цей текст у нас на Діалог.ТУТ.

«Напис на мармурових перилах хорів Володимирського собору в Києві.
Очевидно, періоду 30-х років, коли в храмі розміщувався музей атеїзму».

Фб-сторінка архієпископа Іони

Ну це ⬆️⬆️⬆️ як то кажуть «до мурашок».
Тотальне мовчання уже навіть не дивує. Дивують ті, хто й надалі закликає до тотального мовчання.

З усім сказаним о.Андрієм Пальчуком погоджуємося☑️

Заговор в УПЦ или нормальная реакция на бездействие?

«Моєму синові двадцять. Я розумів тоді, що зовсім скоро він стане на захист Батьківщини, і хтось отак колись може везти й мого сина. Подумав, що я їм за це буду безмежно вдячний.
Бо немає чужих дітей на війні».
***
Страшні слова. Важко їх чути. Важко мислити так.

Але нині вся Україна живе поміж обстрілами і смертями.

І ми, як християни, не можемо не заглиблюватися в біль ближніх — з тим, щоб бодай трохи його розділити.

Той самий протоієрей Борис Ковальчук: https://dialogtut.online/cze-i-moyi-syny-takozh-svyashhennyk-pro-svoyu-uchast-u-proyekti-na-shhyti/

Важливий текст напередодні Димитріївської поминальної суботи.

290 разів наш сьогоднішній співрозмовник споглядав таку картину.
290 полеглих захисників він у буквальному розумінні провів-провіз в останню путь.

Із офіційного повідомлення↙️
«До відома:
за робочий період ви здійснили понад 30 маршрутів та транспортували до місць остаточного поховання понад 290 тіл загиблих Захисників України».

А робочий період — менше року.

Читайте обов’язково наш новий текст.
Поширюйте, діліться. Хай взаємну недовіру долають любов, жертовність і самовіддане служіння.

Ми цей текст планували декілька місяців. Бо треба було багато на що зважати й не про все можна було говорити.
Нині бачимо певний знак у тому, що він виходить напередодні Димитріївської поминальної суботи.

Що відчуваєш поруч із тілами полеглих воїнів?
Що відчуваєш, коли спілкуєшся з батьками полеглих воїнів?
Що це за служіння для священника і чому не може цим не займатися уже знайомий всім нам протоієрей Борис Ковальчук?

Читайте новий текст на «Діалозі».

Потрібна наша молитва.
Потрібна наша підтримка.
Кожен захисник має прибути додому з почестями, навіть «НА ЩИТІ».

Діліться історією отця Бориса, поширюйте такі тексти.
Як навіть після «заборони» УПЦ живе болем своєї країни і не полишає свого служіння.

ЗАЯВА АРХІЄРЕЇВ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
щодо дій Синоду Руської Православної Церкви стосовно єпархій УПЦ,
що розташовані на тимчасово окупованих територіях України
 
 
24 жовтня 2024 року Священний Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона від управління Донецькою єпархією Української Православної Церкви та відправити його на спокій. Раніше подібним чином були звільнені архієреї інших єпархій Української Православної Церкви на територіях, тимчасово окупованих Росією. Ці рішення були ухвалені в односторонньому порядку, без будь-якого погодження з Українською Православною Церквою, яка є канонічно самостійною згідно з Томосом (Грамотою) Патріарха Олексія II від 27 жовтня 1990 року та підтверджено рішенням Собору Української Православної Церкви 27 травня 2022 року.
Ми, архієреї Української Православної Церкви, рішуче засуджуємо це рішення, яке є антиканонічним, оскільки церковне право регламентує канонічні відносини між Православними Церквами.
Другий канон Другого Вселенського Собору наголошує на необхідності поважати юрисдикційні кордони, застерігаючи від будь-яких спроб однієї Церкви взяти під контроль територію іншої.
Восьмий канон Третього Вселенського Собору прямо забороняє будь- якому єпископу втручатися у юрисдикцію іншого єпископа.
Крім цього, це рішення спрямоване на підрив самостійності України та самого буття Української Православної Церкви в тяжких умовах воєнних дій на території України. Адже антиканонічне звільнення митрополита Іларіона, українця за походженням, будівничого Донецької єпархії, багаторічного архіпастиря на Донеччині та призначення на його місце архієрея-росіянина свідчить саме про прагнення Москви анексувати канонічну територію Української Православної Церкви з метою знищення її самостійності та незалежності.
Ми не погоджуємось із таким рішенням, вимагаємо його негайної відміни, закликаємо до відмови від агресивної церковної політики щодо Української Православної Церкви та її багатостраждальної пастви, до поваги кордонів канонічної Української Православної Церкви, суверенітету та територіальної цілісності України.
Архієреї Української Православної Церкви:
АГАФАНГЕЛ, Митрополит Одеський і Ізмаїльський
АНАТОЛІЙ, Митрополит Поліський і Сарненський
АГАПІТ, Митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський
ОЛЕКСІЙ, Митрополит Балтський і Ананьївський
НИКОДИМ, Митрополит Житомирський і Новоград-Волинський ВОЛОДИМИР, Митрополит Володимир-Волинський і Ковельський
ЄВЛОГІЙ, Митрополит Сумський і Охтирський
ФЕОДОР, Митрополит Мукачевський і Ужгородський
ВОЛОДИМИР, Митрополит Кам’янський і Царичанський
ФІЛАРЕТ, Митрополит Львівський і Галицький
МИКОЛАЙ, Митрополит Кременчугський і Лубенський
ВАРСОНОФІЙ, Митрополит Вінницький і Барський
ОЛЕКСІЙ,  Митрополит Вознесенський  і Первомайський
БОГОЛЄП, Митрополит Олександрійський і Світловодський
НАФАНАЇЛ, Митрополит Волинський і Луцький
ВІКТОР, Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський
ПАНТЕЛЕІМОН, Архієпископ Бучанський
ОЛЕКСАНДР, Архієпископ Городницький
ІОНА, Архієпископ Обухівський
ДІОДОР, Архієпископ Южненський
ВІКТОР, Архієпископ Арцизький
ІОАНН, Архієпископ Золотоніський
СЕРГІЙ, Архієпископ Болградський
ПИМЕН, Архієпископ Рівненський і Острозький
СПИРИДОН, Архієпископ Добропільський
НИКОДИМ, Архієпископ Любецький
КИРИЛ, Єпископ Бишівський
ІАКОВ, Єпископ Дрогобицький
ІЛАРІЙ, Єпископ Свалявський
АЛІПІЙ, Єпископ Тарутинський
АНАСТАСІЙ, Єпископ Овідіопольський

Дякувати Богу, допомога дружині захисника пішла така, що банк 🏦 припинив приймати платежі.

Ми звʼязалися з Анною та попросили її дати нові реквізити для перерахування коштів, бо вони потрібні щодня.

Анна надіслала новий номер картки🙏🏻

5375411430545306

Клименко Анна Анатоліївна.

Фото: до хвороби і після🫣

«У травні я вінчав захисника України, якого демобілізували після важких поранень. А незабаром випробування обрушилися на його дружину. Уже три місяці вона в лікарні, щодня — страждання. І витрати...
Підтримайте, будь ласка, їх!
І донатом і молитвою», — написав на своїй сторінці в FB архієпископ Іона (Черепанов).
***
«Друзі! Наважитись розповісти свою історію та просити допомоги мені було дуже важко, але я більше не бачу іншого шляху.

Моє імʼя Анна, мені 26 років, і 2 місяці тому мені видалили 75% тонкого кишківника та 40% товстого.

Причиною цього стала гостра кишкова спайкова непрохідність, в результаті якої органи просто сплутались між собою в один суцільний клубок і почали відмирати.

Усього за цей період було проведено 3 операції, в ході яких було прийнято рішення вивести стоми (це фрагментовані частини товстого та тонкого кишківника), тож уже 2 місяці я живу з органами назовні.

Здавалось би, операції пройшли й тепер усе позаду, але організм вирішив, що з мене ще не досить, і в мене починає розвиватися сепсис (з яким я борюся і по сьогоднішній день, дякувати Богу не такої агресивної форми як спочатку, але тим не менш), від якого я в прямому сенсі цього слова чуть не відʼїхала на той світ.

Зниження імунітету, критична втрата ваги тіла(на даний момент моя вага 43 кг), на додаток супутні захворювання на фоні зниженого імунітету у вигляді ревматичного артриту і т.д.

Через неможливість повноцінного функціонування кишківника я знаходжуся на щоденному перентеральному харчуванні, ціна якого складає приблизно 40$ (1657 грн) на добу.
Мої рідні витратили вже більше 500 тис грн.

Кожен день у лікарні обходиться мені в декілька тисяч гривень, іноді навіть більше в залежності від стану. Ми витратили вже все що було можливо і неможливо.

8 листопада буде рівно 3 місяці, як я знаходжусь у лікарні».
***
Допомогти можна на картку Монобанку

https://send.monobank.ua/jar/7sUGhfeAQ8

4323347365056677
Клименко Анна Анатоліївна.

Ледь не забули. Є важливий інформпривід.
Вести Діалог — це не тільки розповідати про себе. Але й чути іншого.
Вважаємо одним із найвдаліших діалогів на нашому проекті це інтерв’ю, присвячене християнській Європі.

Не секрет, що православні до «гейропи» ставляться зверхньо, подекуди щиро вважають себе останнім оплотом благочестя. І лише коли зустрічаєшся з європейським християнством віч-на-віч, відчуваєш болісний кровоточивий розрив і водночас радість від того, скільки учнів Христових попри всі розбіжності у віровченні так само віддано ідуть за Ним.

Сьогодні Православна Церква відзначає пам’ять святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського (бл. 400 р.). Він подвизався в часи нерозділеної Церкви і нині його молитовний покров допомагає долати розділення й упередження.
***
«Чим відомий Мартін, якщо в двох словах? Один із найяскравіших моментів його життя — це коли ще молодою людиною, вихованою в християнській родині, він просив Бога відкрити йому його шлях.

Батьки Мартіна були потомственими військовими, мріяли, щоб їхній син одружився, зробив військову кар’єру — чого всі батьки, в принципі, бажають. Але він прагнув чогось іншого. І через це стався у нього з батьками конфлікт, та й внутрішній конфлікт він переживав також.

Мартін весь час молився, щоб Господь відкрив йому шлях. Але Бог не відкривав.

Якось у листопаді повертався він на чолі свого військового загону до міста Ам’єн. Ішов сніг, було холодно. Перед міськими воротами лежав жебрак, який уже замерзав. Ясна річ, ніхто навіть не думав звертати на нього увагу. І тут щось таке Мартіна зупинило, він зійшов з коня, відкрив свій довгий, дуже теплий, римський армійський офіцерський плащ на хутрі, розрізав його навпіл і віддав половину цьому бездомному.

Солдати промовчали, подумали, мабуть, що в їхнього командира через релігію зовсім розум відібрало.

Тієї ж ночі Мартін бачить сон, як сидить Христос у його плащі, навколо апостоли — Петро, Павло та інші святі. І Христос каже: «Дивіться, якого плаща Мені подарував Мій друг Мартін».

Усе для Мартіна стало зрозуміло. Наступного дня він залишає службу і йде своїм шляхом.

У чому сенс цієї історії? Вияви милість, і Господь відкриє тобі шлях. Тобто шлях до волі Божої лежить через милість, смиренність і любов до ближнього.

Щойно людина видирається зі свого егоїзму, як одразу починає бачити і розуміти, чого від неї хоче Бог. Якщо, звичайно, залишається чесною перед собою і готова волю Божу прийняти».
***
Читайте обов’язково цей текст. А ми спробуємо й надалі розповідати про те, що об’єднує довкола найголовнішого в житті.

«У наших краях старші священики люблять гірко жартувати: при союзі я був бандерівцем, при Україні став москалем.
Жарт, справді, дуже гіркий, бо більшість із них зараз залишаються без своїх храмів вдруге. Проте знаю старенького священика (в сані понад 50 років), який зі своєю громадою залишився на вулиці у 90-х, у 2017-му і тепер.

Так, це несправедливо, коли судять всіх за провину одного. Але як згадаю себе, то була і православна високомірність, і високомудрість, і високоправильність. Можливо, дехто крізь призму спогадів про мене саме такою бачить мою Церкву зараз.

Події 90-х та сьогодення мають стати уроком для нашого суспільства. Уроком того, що закон має бути дотриманим, а за злочини потрібно нести відповідальність.

У 90-х наша Церква чинила всепрощаючи: віряни та священики будували нові храми замість тих, з яких їх витіснили. Усе відбудовували й відновлювали, не оскаржуючи паралельно вчинене щодо них беззаконня. Очевидно, з надією, що це все не повториться знову. На жаль, повторюється.

Дай, Боже, всім нам стати свідками офіційного засудження релігійного переслідування та нетерпимості щодо УПЦ в Україні. Суд Божий — Богу, а людський — як застереження тим, хто прийде після нас. І це, на мою думку, єдиний спосіб зцілити жахливу рану, нанесену нашому народу сьогодні».
***
Діалог починається з чесності.
Наш проект — це крок назустріч, і ми починаємо з чесності по відношенню до себе.
Чи почують, чи зроблять крок зі свого боку — не в наших силах на це вплинути.

Вважаємо, головне — не закриватися в ображеному гордовитому мовчанні.

Якщо ви ще не читали наш сьогоднішній текст, обов’язково зробіть це. Історія варта того, щоб учити її уроки.

Мирних вихідних нам усім! І мирного, всепрощаючого серця.

Давайте дивитися правді в очі: це все вже було. Скарги, офіційні листи-звернення, суди, протести.

Нам так хочеться думати, що те, що відбувається в Україні з церквами зараз, це просто якийсь раптовий збій (а так-то система працює бездоганно, і насправді Україна — толерантна держава).

Але ж ні. Треба бути чесним і пам’ятати історію. А в ній дуже рідко траплялися спокійні, в релігійному відношенні, періоди.

Саме тому сьогодні ми виходимо з цим свідченням.

Якщо йти до Європи, ми МУСИМО поважати релігійні переконання одне одного. Бо поки що поваги жодної.
І це не з початку повномасштабної війни розпочалося.
І навіть не в 2014-му.
І навіть не в 2000-х.

***
«Згадуючи ті події, дід та бабуся жахалися. Бо ті, хто зрі́зав церковні замки та забарикадувався у храмі, в ньому ж звершували природні потреби. Ті, хто говорив, що храм їхній, плювали в очі священику та тягали за бороду. Ті, хто називав себе віруючими, робили спробу підлаштувати автокатастрофу православному священику. Ті, хто знайомі з дитинства чи навіть були родичами, обіцяли розправу за бажання залишитися православним».

1990-ті на зв’язку.
І висновки, які зробила православна вірянка після того, як у їхньої громади відібрали храм, а 30 років тому відібрали храм у громади її діда.

Хто як проводив ці вихідні, а ми — з користю🤝
10 благодійних ярмарків для потреб Сил оборони України — це багато чи мало?
А якщо вимірювати в зібраних грошах, задіяних людських ресурсах і врятованих життях захисників?

Уже десятий ярмарок відбувся сьогодні в Київському Свято-Троїцькому Іонинському монастирі, і молоді парафіяни знову збирали на захисні прилади і пристрої, які захищають бійців від ворожої зброї.

Найголовніше в ярмарку — що він не закінчується, а продовжуться онлайн, поки не буде закрито збір на потреби воїнів.

Цього разу збирають на РЕБ та нічний приціл для збиття дронів.

Ще можна долучитися:
https://send.monobank.ua/jar/524NkhQUXs

5375 4112 2229 7363

Звіт про використання коштів обов’язково буде🫡

Півтора роки цьому тексту.
Але ніякі діалоги не допомогли.

«Ви зараз привласнили собі «патріотичне особливе право» зневажати інших громадян України за те, що вони не бажають змінювати конфесію за суто релігійних переконань і не можуть «з’їздити» в 1686 рік і все там поміняти так, як ви бажаєте.

А щодо державної зради, так у нас є абсолютно інші для цього критерії. Для звинувачення цілих груп громадян України, цілих юридичних осіб (релігійні організації) в тому, що коментатори тут разом з автором собі дозволяють, мають бути реальні підстави.

При чому відповідальність у нас: 1) має бути доведена; 2) індивідуальна навіть у злочинній групі; 3) покладається виключно на норми ККУ».

Ми продовжуємо наш Діалог не тому, що сподіваємося щось комусь довести. Хочеться просто триматися купи з людьми, чию думку поділяєш. Аби абсурд навкруги не переміг здорового глузду.

А ось як виглядають добровільні переходи.
Раптом хто пропустив. Чи забув.

▶КИЇВЩИНА. Як у Боярці незаконно переводять парафію в ПЦУ

▶ЛАВРА. Державний злочин проти людяності. Що буде з Лаврою

▶ФРАНКІВСЬК. Хронологія захоплення кафедрального собору

▶ЛЬВІВ. «Це сатанізм та варварство» — як у Львові пограбували й незаконно знесли храм УПЦ

▶ФРАНКІВСЬК-2. Як знесли Преображенський храм УПЦ — передостанній в обласному центрі

▶ВОЛИНЬ. Відверта розповідь священника-солдата про припинення служби в храмі заради служби в ЗСУ

▶БУКОВИНА. «Ви вчиняєте бурятські дії в тилах по відношенню до права своїх же співгромадян»

▶ГАЛИЧИНА. Те, що в нас відібрали храм, не означає, що в нас припинилось духовне життя

Можна продовжувати, але й цього забагато😒

Черкаси. Давайте спробуємо висловитися по суті, але коректно і в юридичному полі.

Ми бачили за ці два з половиною роки повномасштабної війни досить «добровільних переходів» храмів і навіть кафедральних соборів.
Виглядали вони всі досить неприглядно.
І завжди УПЦ «було само винувате». Бо не хотіла віддавати те, що на папері вже їй не належало.

Але є одне але.
І воно називається законність.

За законом, якщо є спірні питання щодо права власності нерухомим майном (а парафії УПЦ в судах зазвичай оскаржують рішення про позбавлення їх права власності), тим майном ніхто не користується до рішення суду. І тим більше не виганяє з нього господарів, адже суд може ухвалити рішення не на користь нових власників.

Проте у випадку українських кейсів ніхто навіть не дочікується судів, бо силові методи виявилися значно дієвішими.

Можна скільки завгодно вважати себе «воїном світла» і стояти «на стороні добра».
Але поки що це просто красиві слова для прикриття того, що називається свавілля, безлад, грабунок і агресія.

***
Емоції від сьогоднішній відео в Черкасах — печаль на межі відчаю. Печаль, що все так, і відчай, що ніяк ми не можемо одне до одного достукатися.

Черкаським вірянам — слова молитовної підтримки. Неможливо уявити, як усе це можна витримати😔

«40 днів як я сирота».
Уся сторінка Ірини Желіховської на FB сповнена вдячної пам’яті, світлої любові та щирої печалі за татом і мамою.

Ми не були знайомі з Іриною до Діалогу, і спершу, зізнаємося, дещо дивувалися, як солідна жінка, дружина настоятеля кафедрального собору, сама вже бабуся, з такою щирою тугою пише пости на день народження тата, день смерті тата, день його священницької хіротонії, день Ангела. Так само і з мамою.

Але тепер розуміємо, що, напевне, так має бути.
Сім’я — це відблиск раю на землі. І вдячна пам’ять про батьків — свідчення того, що цей рай у твоєму житті відбувся.

Саме тому ми хотіли саме з її тексту розпочати нове життя Діалогу.тут: у день свята Покрову Божої Матері розказати про материнський покров мами земної.

Хай зігріє вас, друзі, цей текст.
І надихне обійняти своїх батьків. Чи написати їм. Чи помолитися.

Отже, про блокування Діалогу.
Що скажемо, це було несподівано. Але ми з цим не погоджуємося.

Виходить так, що нашу Церкву попри все законодавчо хочуть обізвати такою, яка має зв’язок з країною-агресором, і прирівняти до загроз національній безпеці, а від нас, простих вірян, чомусь очікують, що ми мовчки з цим погодимося.

Адже якщо ресурси УПЦ, а заразом і Діалог.ТУТ, зникнуть намертво з інформаційного поля України, лишаться тільки численні огульні звинувачення. А так не має бути.

***
Оновлений Діалог.тут залишає за собою право наслідувати слова апостола Петра, який членам Синедріону на наказ мовчати й не проповідувати Воскресіння Христове відповів, що належить більше слухатися Бога, а не чєловєков, і боятися Бога, а не людського покарання.

І Господь ніде не каже в Євангелії: «Сядьте й сидіть мовчки». Навіть жінкам Він постійно дає якісь доручення: «Ідіть і скажіть». Хоча, здавалося б, міг би послати гінців більш авторитетних, ніж слабке й тендітне жіноцтво…

Тому ми продовжимо свідчити про те, як у Церкві люди долають земні закони тяжіння до земного і вириваються у вир Небесного.
Зберігаючи при цьому людяність, найкраще у собі та бачення ближніх у перспективі вічності.

***
Ми зробили висновки і склали план роботи.

А ще трохи влізли у борги, вирішуючи численні несподівані технічні питання.

Якщо вам близькі наші наміри й цікаво, куди врешті-решт все прийде, підтримайте нас.

А ми відпрацюємо якісною журналістикою🤗

Картка Приват-банка та сама: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є Монобанка, яка теж з радістю прийме Ваші щирі донати: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

***
Зі святом, дорогі друзі!
Святкуймо й дякуймо Господу, що послав нам у цей світ Покров Своєї Пречистої Матері.

Ви ж не думали, що ми вас залишимо?🤗
Зустрічайте новий текст.
І оновлений Діалог.

Бог дав нам цю вимушену паузу, для того щоб пригадати, навіщо ми колись з Діалогом взагалі створювалися. І навіть якщо проєкт не допоміг зберегти чи відновити взаємопорозуміння, він виконує іншу важливу місію.
Свідчити про людяність. Про силу люблячого серця. Про Божу турботу про цей світ, який людство з таким завзяттям намагається знищити.

Як про це можна мовчати?

Під Покровом Богородиці вирушаємо в нове життя. Ви з нами?🥰

Друзі дорогі! Дякуємо вам усім за слова підтримки🫂

Ми продовжимо працювати, нам ще є що сказати 🤗

Зі святом Воздвиження Животворящого Хреста нас усіх!