Людина мисляча

Мені так подобається ця традиція паузи на каналі протягом вихідних й повернення в понеділок з новинами — це дає змогу і перезавантажитись, і набратись нових ідей для дописів, і усвідомити, як багато цінного може відбутись за два вихідні дні.

Окрім особистих приємних моментів, є два: сходила в кіно на відреставрований до 100-річчя від Дня народження режисера «Колір граната» С.Параджанова (чи було б вам цікаво почитати мої рефлексії про нього?) і прочитала маленьку, але дуже змістовну книгу «Сміливість творити» Р.Мея (згадувала її тут, тепер з осінніми фото зроблю про неї відгук, насправді дуже актуальна для всіх книга). Особисто мені ця книга ще була близькою тим, що в ній згадується П.Тілліх — близький друг Р.Мея, і той, про кого я писала свою дипломну роботу на філософському факультеті.

До речі, про філософське: нагадую, що вже цього тижня (в четвер/суботу) відбудеться перша зустріч мого філософського клубу по «Апології Сократа» Платона. Ще є кілька вільних місць, приєднуйтесь! А якщо більше цікавитесь художньою літературою, то запрошую 1 лютого на обговорення «Часосховища» Ґ.Ґосподінова. Обидва клуби проходять в онлайн-форматі.

А ще найближчим часом планую придбати одну особливу книгу для спільного розіграшу з одним класним каналом, тому ввімкніть сповіщення на каналі, аби не пропустити 😉

Опівнічні роздуми про дві сторони одного — життя та смерть

Бувають дні, коли я щемкіше й чутливіше відчуваю смерть. Свою власну, і загалом. Сьогодні один з таких днів. Ні, за останній час не трапилось нічого трагічного, принаймні в моєму особистому житті. Хоча кожну мить десь в мені все одно вмирає частинка за тих, для кого кожна з цих митей остання. Я не можу бути як острів, окремо від них. Вмираю з кожною такою звісткою, а потім на світанку воскресаю знов. Ну бо хтось все одно має рухати кровообіг цього світу — життям бороти в собі небуття щоденно й щоденно помирати знов.

Прийнято вважати, що смерть — це лише повна зупинка серця, фінальний акт пʼєси під тривіальною назвою «Життя». Є початок, є кінець, щось між ними. Є головний(-а) актор(ка), є всі решта — другорядні персонажі, а також грим, костюми, декорації. Як вибратися з цієї пастки, як обережно пройти над прірвою з одного кінця до іншого? Насправді, ми не дуже вправні канатоходці — застрягли десь між звіром (яким вже не є) і надлюдиною (якою ще не стали). Так само постійно застрягаємо поміж буттям й небуттям, щосили прагнемо вперед, але коли доходимо до кінця, боїмось й даємо задню, мов ті раки. Хто боїться смерті — боїться життя.

Дарма. Смерть вже від народження присутня в нас самих — ми носимо її всередині мов капсулу часу, готову здетонувати будь-якої миті. Один необережний рух, одна випадковість ймовірністю 1:100000 чи закономірність — балкони таки падають, тож про всяк випадок не варто ходити під аварійними. Ми визначаємо себе творцями власної долі, тільки от від долі-смерті не втекти нікому ніколи й нікуди. Мабуть, саме тому так часто ховаємось від неї в буденності, непомітні для себе, непомічені світом. Ховаємо самих себе заживо у вигаданих образах та ефемерних речах. Забуваємо, що наші життя насправді не належить нам.

Проте лише нам належить щодня обирати те, яке саме життя проживати і якою людиною бути. Як кажуть екзистенціалісти: «існування передує сутності», сутність ж бо потребує часу й зусиль для свого розкриття. Без парадигм та чужих віровчень шукати власний баланс між добром і злом, налагоджувати хиткий баланс всередині себе. Іноді навпомацки, і майже завжди зі страхом. Головний з них звучить вустами Гамлета в дилемі «бути чи не бути». Нас однаково лякає й те, й інше.

Буття потребує хоробрості аби робити вибір і нести за нього відповідальність, небуття – беззаперечного прийняття невідомого «Х». Що підставити під це значення? Що знаходиться за зачиненими дверима буття, де бере свій початок небуття? Може пекло чи рай, може порожнеча і темрява, а може мрії та спогади з прожитого життя. Я не маю відповіді, але вірю, що кожен отримає те, що заслугував. І якщо сон — це маленька смерть, то власне смерть — це останній крок у невідворотність. Там доведеться предстати перед самими собою з питанням «хто я є і яке життя прожив(-ла)?». Кожна людина власним існуванням творить сутність свого буття-після-буття, та перш за все — тут-буття.

Чи страшно йти туди? Так, бо невідомість завжди лякає кожного, хто усвідомлює власну смертність.

Чи страшно йти звідси? Ні, якщо прийняти те, що наші життя не належать нам. І ми завше йдемо звідси з тим, що пронесли крізь життя у кожній з його митей:

Гнів чи радість.
Ненависть чи любов.
Лицемірство чи щирість.

Пожнемо те, що посіємо. Десь поміж буттям й небуттям. Вони є одним цілим та подібні уроборосу — змію, що кусає сам себе за хвіст, аби через смерть принести нове життя, в якому знову всередині буде смерть.

#роздуми

[Людина мисляча | підписатись]

В екваторі зими відчути весну — зі смаком білого чаю, несвоєчасної, але вічнозеленої трави, високого ясного неба і пташок, які ніби нікуди й не відлітали. Вбирати, помічати, насолоджуватись…

На вихідних здійснила одну свою маленьку мрію — почала самостійний шлях в осягненні чайної церемонії. На нещодавній лекції про японські філософії від авторки How to book відкрила для себе, що «ча-но-ю» — японська чайна церемонія — це більше, ніж про випити чай, це глибока медитативна практика, що базується на 4 принципах:
1️⃣гармонія з моментом та оточенням;
2️⃣повага до процесу та інших;
3️⃣чистота думок та простору;
4️⃣спокій та безтурботність.

І вам раджу спробувати цю практику спочатку навіть без спеціальних чаїв та посуду. Просто почніть з того, щоб пити свій звичайний чай по-новому — повільно, усвідомлено, красиво (справжня ж краса завжди йде зсередини назовні) 🤍

#практика #натхнення

[Людина мисляча | підписатись]

Тільки погляньте, яку красу я сьогодні отримала, і вже встигла погортати під звуки морських хвиль!

Це — «Філософині» від видавництва Печера Платона. Я вже писала про неї тут, і ще скажу кілька слів:

Книга поділена на три частини — «Історія фемінізму», «Практична філософія» й «Теоретична філософія», кожна з них представлена двома філософинями. У творах Сожурне Трус і Гарієт Тейлор-Міл викладено засадничі ідеї фемінізму й аболіціонізму. Гарієт Мартіно радить, як розвивати критичне мислення, а Франсіс Павер Коб обґрунтовує етичне ставлення до тварин. Маргарет Кавен-діш розкриває поняття нескінченності та свою концепцію живої матерії як основи світу, а Мері Шеперд аналізує відмінності між сприйняттям і реальністю. Розмаїття традицій, тем і письменницьких стилів авторок допомагає прочитати філософію по-новому.

Мені відгукується фраза з анотації, що «Філософині» — не просто книга, а заклик долучитися до філософської
дискусії та почути тих, ким задовго нехтували. Саме тому цю книгу я вже запланувала на спільне читання та обговорення в моєму філософському клубі «Людина мисляча» в березні.

А для всіх вас, людей мислячих, на цю та інші філософські книги у книгарні Печери Платона до кінця січня діє знижка -10% за моїм промокодом INTELLECTUAL (клік щоб скопіювати)❤️‍🔥

#книжкове #філософія_ЛМ

[Людина мисляча | підписатись]

В перший понеділок року хочу поділитись з вами трішки своїми найближчими книжковими планами:

📙почала рік з «Часосховища» Ґ.Ґосподінова для свого книжкового клубу, і вже передчуваю, що вона стане однією з найкращих в цьому році — тут і важлива для мене тема памʼяті й забуття, і загалом чимало філософських рефлексій. Тож запрошую і вас до свого книжкового клубу “RED Reading” на спільне читання та обговорення цієї книги в онлайн-форматі 1-го лютого — тут всі деталі.

📕в цьому місяці завдяки філософському клубу повертаюсь до джерел філософії — до перечитування «Діалогів» Платона, і вас запрошую читати/перечитувати ці позачасові і вічно актуальні тексти для спільного пошуку індивідуальних сенсів в них — тут всі деталі.

📗паралельно з книгами для обох клубів знову досліджую філософію Григорія Сковороди, адже планую провести для вас лекцію по його філософії — ви навіть не уявляєте, наскільки це актуальна філософія в питаннях пошуку й віднайдення себе і свого щастя — про це й хочу вам розповісти, тож слідкуйте за анонсами.

📘ну а тут я мала б розповісти вам про одну особливу книгу, яку я отримала в подарунок від «Печери Платона» (може, ви вже здогадались?), скоро побіжу забирати її з пошти, і тоді вже вам розкажу й покажу.

📚також в цьому році хочу повернутись до двох недочитаних в минулому класних книг, які по певним причинам довелось відкласти — «Ерос і Психея» В.Єрмоленка і «Паперовий звіринець» К.Лю.

📝і цього тижня напишу відгук про останню дочитану в минулому році книгу в нетиповому для мене жанрі фентезі — «Морт» Т.Пратчетта.

А тепер мені цікаво дізнатись про ваші книжкові плани на цей рік чи бодай найближчий місяць 👀

Січень — про повернення до витоків, в філософії — до античності, зокрема Платона. Цей філософ важливий не лише для розуміння Ф.Ніцше, якого ми розбирали в моєму філософському клубі в грудні, але й загалом для всієї історії філософської думки.

Цього місяця ми прочитаємо та разом обговоримо одразу два діалоги Платона про життя, смерть та вчення Сократа — «Апологія Сократа» й «Федон».

Основні теми, які ми будемо досліджувати в цих діалогах — значення філософії для пошуку істини та готовності до смерті в будь-яку мить без страху, а навпаки з радістю та гідністю, і ще багато інших, які виникають в ході живих зустрічей Людей мислячих.

Приєднатись до обох обговорень можна на вибір в зручний вам вечір — будній або вихідний:

🎱«Апологія Сократа» (30 сторінок) — четвер 16 січня або субота 18 січня з 19 до 21 год.
🎱«Федон» (85 сторінок) — четвер 30 січня або субота 1 лютого з 19 до 21 год.

Вартість участі в одній зустрічі — 400 грн, в двох — 700 грн. У цю вартість входить участь в жвавих онлайн-обговореннях в колі однодумців, доступ до телеграм-групи клубу щоб ділитись враженнями від тексту по ходу читання, отримання запису зустрічі та презентації по ній, а також моя міні-лекція по темі на початку зустрічі.

Клуб веду я, Варвара Лозко — філософиня за освітою. А стати частиною клубу може будь-хто з вас, незалежно від освіти та сфери діяльності, але кому цікаво мислити й шукати відповіді на непрості питання.

Кількість місць обмежена і частина з них вже зайнята постійними учасниками клубу (їхні відгуки про участь — тут), тож поспішайте зайняти своє!

Почніть цей рік з внутрішніх трансформацій завдяки філософії — щоб приєднатись до клубу, ставте «➕» в коментарях під цим дописом або напряму мені @varvara_bosco 💌

*в дописі використана картина Ж.-Л.Давіда «Смерть Сократа», 1787

З початку нового року або в будь-який інший час, щоб стати людиною, якою ви хочете бути, не обійтися без набуття нових/позбавлення старих звичок

Минулого січня я відкрила для себе книгу Дж.Кліра «Атомні звички», і вона змінила весь мій рік (писала про неї тут в топ-10 книг 2024 року). Тепер же хочу поділитись з вами найціннішими практиками з неї.

Та спочатку моє визначення на основі цієї книги: атомна звичка — це найменша й найдоступніша вам дія, яку можна і потрібно робити системно щодня, аби рухатись в напрямку до бажаного. Це стосується будь-якої сфери — роботи, творчості, спорту, харчування, здоровʼя, читання і тд. Корінням будь-якої звички з будь-якої сфери лежить ваше рішення стати людиною, якою хочете бути і готові діяти як вона.

В основі атомних звичок лежить 4-х ступенева модель («це» — звичка, набути корисну/позбутись шкідливої):

1️⃣зробіть це очевидним/непомітним
— складіть список звичок;
— облаштуйте середовище;
— сформулюйте звичку «я [робитиму] о [час] в [місце]».

2️⃣зробіть це привабливим/непривабливим
— поєднайте те, що хочеться зробити з тим, що треба;
— приєднайтесь до середовища, де звичка — норма.

3️⃣зробіть це легким/складним
— спростіть/зменшіть шлях до звички;
— слідуйте правилу 2-х хвилин — час, приділений звичці;
— автоматизуйте звичку.

4️⃣зробіть це задоволенням/неприємним
— нагороджуйте себе за виконання звички;
— трекайте звички і збирайте «ланцюжок»;
— не пропускайте більше 1-го дня в звичці.

Ну і головне, памʼятайте, що ключ до нової звички — в постійному повторенні та практиці.

#практика #книжкове

[Людина мисляча | підписатись]

Сила сонця та моря в першому світанку цього року — слідую своїй щорічній традиції зустрічати так новий рік, і ділюсь цим натхненням з вами також 🤍

Дякую, що були з Людиною мислячою в 2024 році, й залишайтесь в 2025 — попереду ще багато нових сенсів 💫

#натхнення

[Людина мисляча | підписатись]

Вітання-побажання з Новим роком від відомих філософів для вас, Людей мислячих✨

[Людина мисляча | підписатись]

Це був непростий вибір, але все-таки зупинилась на цих…

10 найважливіших для мене книг 2024 року:

📕«Ошукана жінка» С.де Бовуар — збірка трьох проникливих екзистенційних творів про старіння, втрату й зраду — відкрили мені глибину цих тем.

📙«Цирцея» М.Міллер — красива жіноча версія «подорожі героя» про становлення жінки — близька в моєму дослідженні тема.

📗«Мистецтво жити» А.Моруа — про вміння наповнювати своє щоденне життя сенсом у всіх його аспектах — праці, відпочинку, любові, старінні та ін.

📘«Похований велетень» К.Ішіґуро — на межі між реальністю та вигадкою сильний роман про памʼять та забуття — особисту й колективну.

📙«Нестерпна легкість буття» М.Кундера — один з найбільш філософських романів — більше, ніж просто про кохання, про саме буття.

📗«Невеличка драма» В.Підмогильний — екзистенційний роман про різні форми любові вражає своєю глибиною та тонким психологізмом.

📓«21 урок для 21 століття» Ю.Н.Харарі — книга для роздумів про сучасність — не в формі повчань, а радше питань, що дають змогу самостійно помислити про нас, Homo sapiens 21 століття.

📙«Вибір» Е.Еґер — одна з найбільш надихаючих книг, що повертає/зрощує відчуття опори, радості та віри за будь-яких життєвих обставин.

📘«Живі. Зрозуміти українську літературу» О. і П.Михед — дослідження, яке відкриває по-новому й глибше вже відомі нам ще зі школи імена письменників в світовому контексті.

📓«Атомні звички» Дж.Клір — чудовий нон-фікшн, що дійсно дає силу започаткувати й продовжувати тривало втілювати в життя потрібну звичку — завдяки ній вже скоро рік як маю звичку вести цей канал.

А які книги для вас стали найважливішими в цьому році? Діліться в коментарях!

#книжкове

[Людина мисляча | підписатись]

Нічні роздуми про магію філософії

(натхненні зустріччю мого філософського клубу «Людина мисляча»)

Пройшли віки від народження богів і до їх смерті, від Homo sapiens до Homo deus, від Землі-диску до «домівки людства». Та попри всі зміни, світ і досі сповнений магії, і цією магією є філософія.

Магія — не як щось протилежне мисленню, навпаки, його складова. Це імпульс, що породжує в голові думку, що зʼявилась в голові нізвідки і звідусіль — вона є квінтесенцією всього, що людина знала, відчувала, бачила, чула. І в той же час вона щоразу більше, аніж просто сума відомого досі, вона своє власне нове творіння. Дитя спонтанності та випадковості, і завжди — нащадок нашого субʼєктивного мислення й світобачення.

Декарт був першим, хто вийшов з себе, аби підтвердити нам наше існування через думку, через сам процес cogito, мислення. А за Платоном всі речі взагалі вже давно існують в прекрасному світі ідей, наш — лиш його далекий відблиск, існування всього в ньому більш вторинне. Навіть наші знання — це те, що вже існує, в потенційному, прихованому вигляді, а пізнаючи, ми пригадуємо все, що колись знали. І так постійно, коло за колом, ми здійснюємо себе у вічному поверненні та самоподоланні, яке провіщував Ніцше.

Вслід за Ніцше екзистенціалісти в лиці Сартра й Камю утвердили людину в тому, що їй немає на чому твердому стояти, окрім власної свободи, відповідальності та вибору, який здійснюємо щомиті, навіть якщо обираємо бездіяльність. Обираючи себе, обираємо все людство, з яким ми єдиний потік без кордонів у часі та просторі, помічений трансценденталістами, і який несеться далі. Далі — за межі того, що можливо пізнати. У висоту — зоряне небо, в глибину— моральний закон, які зачаровують не лише Канта. Що таке цей закон, як не зібрання під законом порядку букв, що і визначають межі світу Вітгенштайна, нашого власного світу?

Хіба це все і не ж магією? Коли оточуюча ззовні та зсередини дійсність дивує, чарує, викликає до життя інтерес. Це все спонукає народжувати свою власну думку, шукати їй в тон іншу думку, що вже була породжена іншим субʼєктивним творцем — в цей же історичний час, чи ще до нашої, чи навіть до Христової ери.

Потім — підіймати її через метафору, що водночас ріднить філософію з поезією, до рівня абстрактного мислення — щоб вона позбулась всіх буквальних обмежених сенсів і стала вищим сенсом, символом, концептом, джерелом безлічі тлумачень, серцем різноманітних контекстів. А ще філософія своєю магією здатна будувати звʼязки — і з близькості (от як Сократ з Платоном), і з протиріччя (як Платон з Арістотелем).

Та врешті вся її історія — це історія бунту супроти своїх попередників, їх коментування та перевертання. І все це щоб врешті віднайти себе й нові сенси, а вони зростають навіть там, де входиш у ту ж ріку, та як вчив Геракліт, це щоразу нова ріка, двічі в одну річку, в одну думку не ввійдеш.

Щоб відчути цю особливу магію, цей страх і трепет не лише Кʼєркегора, а самого пізнання — достатньо просто зробити крок до основ філософії — мудрості та любові. Дати цьому потоку підняти себе над всім буденним і тимчасовим.

#роздуми #натхнення

[Людина мисляча | підписатись]

Ікіґай: сенс життя по-японськи

З японської «ікігай» означає сенс життя та задоволення, тобто те, заради чого варто щоранку прокидатись і що дає відчуття, що ви живете своїм життям.

Сутністю ікігаю є справа, яку ви любите всім серцем, в якій спеціаліст, за яку платять та якої потребує світ. Також сутність цього поняття можна розкрити через безліч інших проявів, які доповнюють вашу справу життя, й стосуються життя загалом (за книгою К.Моґі «Маленька книжка ікіґай. Секрети щастя по-японському»):

▪️відчуття спільності;
▪️збалансоване харчування;
▪️усвідомлена духовність;
▪️вміння знаходити й цінувати ті радощі життя, що мають сенс для вас;
▪️ранній підйом та ранкова фізична активність;
▪️гнучкість розуму;
▪️цілеспрямованість;
▪️захопленість;
▪️не поспішати давати оцінку;
▪️дитяча легкість;
▪️послідовність й чітке уявлення про свої життєві цілі;
▪️самозаперечення як свобода від «Я»;
▪️необхідність багато років працьовито трудитися, не очікуючи визнання чи нагороди;
▪️жити в гармонії з іншими людьми та оточуючим середовищем;
▪️стриманість та самоконтроль;
▪️стійкість;
▪️вміння адаптуватися до будь-якого середовища.

Щоб знайти/віднайти ікігай, необхідно вийти за рамки стереотипів й прислухатись до свого внутрішнього голосу. А ще можна почати з 5 простих практик:

1️⃣ починати з малого;
2️⃣ звільнити себе;
3️⃣ гармонія та стійкість;
4️⃣ радіти дрібницям;
5️⃣ бути тут і зараз.

А якщо ви вже знайшли дещо схоже на ікіґай, то «музикуйте навіть тоді, коли вас ніхто не чує».

#філософія_ЛМ #сенс #практика

[Людина мисляча | підписатись]

У цей різдвяний вечір хочу поділитись з вами тим, що наповнить вас мудрістю та сенсами, і це — розмова наших двох сучасників — поета С.Жадана та релігійного філософа І.Козловського.

Зібрала для вас найкрасивіші перли з відео «Говорить Жадан: Ігор Козловський про щастя, вміння чути та емпатію»:

▪️ Щастя — наше особисте відчуття, співпадіння з чимось. Це не сталий стан, а постійний процес. Воно є повнотою насолоди, а ми ж найбільше насолоджуємся процесом. Щастя — це частина екзистенційного інтелекту, який можна внутрішньо наповнити сенсами, а де сенси, там і щастя, без них немає щастя, саме вони дають відчуття невипадковості нашого життя.

▪️ Сковорода був людиною-фронтиром, провідником сенсів, які виходили за межі міркувань людей свого часу, він жив в своєму світі. За його поглядом цілісність людини — це поєднання трьох текстів — Біблії, світу зовнішнього і нас самих. Щастя — це коли ці три тексти співпадають, частинами зовнішніми і внутрішніми. Призначення релігії ж в тому щоб допомагати людині відшукати сенси свого буття тут на землі.

▪️ Важлива культура не лише слухати іншу людину, але й чути, тому що українське слово «чути» — це відчуття, як ти відчуваєш іншу людину. Те саме емпатичність — якщо не почуємо, то будемо входити в розбрат, ворожнечу. Діалог має ще й терапевтичну дію, так, вона може бути болісна, але це необхідно, це прояв любові, навіть якщо говоримо про речі, які інша людина не хотіла б чути, головне як це сказати. Культура діалогу завжди повʼязана і з власним зростанням — в діалозі зростаємо. Він потрібен не тільки щось сказати, треба навчитись і слухати і чути.

▪️ Будь-яка людина мисляча — інакомисляча людина. Ми в цьому унікальна держава, бо у нас було історичне різноманіття різних думок, позицій. Це процес, який дозволяє людині показати себе світові. Ми можемо любити один одного незважаючи на позицію. Єдність — в різноманітті, треба навчитись жити з різними регіонами. Для цього треба бути в постійному діалозі — не тільки внутрішньому чи з однодумцями, а виходити на інший рівень діалогу. Можливо в цій кордоцентриності — в нашій сердешності, готовності допомогти, і є якийсь наш шанс й наш шлях.

▪️ Гідність і свобода — основа нашої національної ідентичності, це стрижень нашої національної ідеї. Гідність — це не тільки повага, свобода, честь, це і зрілість, і культура історичної памʼяті. Свобода і гідність є вектором до щастя, вони є тим, що розправляє наші плечі і робить нас нами.

Ще одна цікава розмова з І.Козловським про смерть була зафіксована на моєму каналі за цим посиланням.

#укрфіл #сенс #знахідка

[Людина мисляча | підписатись]

Хто я?
(роздуми в віршах, натхненні філософією Ніцше)

Хто я? Постійно задаюся цим питанням.
Місток між небуттям та забуттям.
Я точка між всіма, хто вже пішов,
І провідник для тих, кого іще чекаю.

В мені натягнута струна всіх поколінь —
Від пралюдини і до надлюдини Ніцше.
В собі несу священне я послання —
У памʼяті та в цілі на майбутнє.

Що мій обовʼязок самій палати
І нести цей вогонь в дитині далі.
Дар Прометея, звісно, цінний,
Та я виношую в собі ще більший.

У ньому втілено усе, що було «до»
Й здійсниться те, чому судилось.
Крім фатуму я вірю в вільний вибір
Того, хто має щирий в серці намір.

В дитині я продовжую саму себе,
Долаючи обмежені границі часу.
І збережу назавше всі бабусі мрії,
Які вона лишила по собі на обрії.

16.06.2023

#роздуми

[Людина мисляча | підписатись]

Сьогодні море — рідкий метал, тільки розплавлений не жаром, крижаним холодом, а чайки — божевільні «Птахи» А.Гічкока.

#натхнення

[Людина мисляча | підписатись]

Зранку хотіла написати, що повертаюсь до вас з вихідних, проте не з таким піднесеним настроєм, з яким хотілось би…

Та годину зʼїздила на море, і хоча втома цілком не пішла, а цей тиждень буде дужеее насиченим (попереду — дві зустрічі філософського клубу по Ніцше і дві книжкового по Пратчетту, а тексти ще не дочитані), магічним чином я наповнилась сьогоднішньою міні-прогулянкою і дописом нижче цим натхненням поділюсь з вами також.

А ще, в планах цього тижня поділитись з вами одним важливим японським поняттям, про яке я згадувала на своїй суботній лекції про щастя (до речі, якщо ви її пропустили, але цікава ця тема, можна придбати в записі). Воно буде особливо актуально тим, хто ще шукає себе.

Окрім цього планую написати і про загальні книжкові підсумки року, і окремо про деякі з останніх прочитаних книг, які мене вразили, от як Ніцше, кожна сторінка якого проростала в мені безліччю думок. На жаль, поки не маю вдосталь часу й спокою їх сформулювати так, як хочеться, тому замість цього поділюсь своїм віршем, який написала минулого року під час вагітності й період смерті дорогої мені бабусі. В його основі думка про одне з центральних понять філософії Ніцше — надлюдину.

Тож залишайтесь на звʼязку, тут ще буде чимало цікавого!

До речі, нагадую вам, що вже завтра (в суботу) о 12 год я проведу ще одну практичну лекцію по філософії на тему «Як опанувати мистецтво жити щасливо», приєднуйтесь, буде цікаво і змістовно! Деталі — тут 🙌🏻

Напередодні вихідних хочу поділитись з вами своєю нещодавньою філософською знахідкою — ютуб-каналом «Печера Платона».

На ньому є безліч відео як з історії філософії, так і на актуальні теми типу «що таке час?», «чи існує свобода волі?», «як сприймаємо світ?», «що таке людина?» і тому подібні теми — неодмінно знайдете тут щось саме для себе.

Я ж в цьому дописі хочу поділитись з вами деякими цікавими думками з останнього переглянутого мною відео на цьому каналі — «Вступ. Античність VS Сучасність: про міфи та плагіат. Ксенія Зборовська»:

▪️ Кого б ми не відкрили з більш сучасних, все одно мова йтиме про античних філософів.

▪️ Античність в філософії не закінчилась з народженням Христа, її закінчення умовне.

▪️ Лише в пострадянській традиції до філософії не зараховують таких ранніх античних мислителів як Гомер, Гесіод та інші. Проте філософія виникла саме в поетичній формі.

▪️ Ніцше один з перших в Новий час звернувся до досократиків (зокрема Діоніс став символом вивільнення від тиранії розуму, яка почалась від Сократа).

▪️ В 2002 році відбулась значуща міжнародна конференція “What is Presocratic philosophy?”, де прозвучало питання чи доречно називати мислителів ранньої античності філософами і що з їх думки народжується Філософія. Більшість схилились до думки що так.

▪️ Передумовою виникнення філософії є поняття politics (політика) і policy (поліс).

▪️ Філософія як вчення про богів, яке почалось від поетів — і філософія і поезія з самого початку були про божественне.

▪️ Філософія давніми греками створювалась з побуту та буденності, саме тоді формулюється більшість філософських питань і понять, наприклад: докса («слава») — хибне твердження, ейдос («зовнішній вигляд») — ідея, архе («влада», «державна посада») — першопричина, космос («краса», «впорядкованість», «державна посада»).

Повністю переглянути відео на дану тему можна за цим посиланням.

Бажаю вам надихаючих і змістовних вихідних!

#знахідка #філософія_ЛМ

[Людина мисляча | підписатись]