chyzanna

Цікаво, скільки часу я працюю над собою, але

кожен раз, коли в тренажерному залі я дивлюсь на себе збоку в дзекрало (коли йду по біговій доріжці), то зображення виглядає трохи гірше, ніж я уявляю.

В моїй уяві спина в мене ровніша, волосся лежить охайніше, і йду я сексуальніше.

Часто переїдання стаються саме тому, що нема називання власних емоцій.

Злість на себе називається «я нервую».
Злість на інших називається «мені не дуже легко психологічно».

А якщо нема розуміння ЩО зі мною відбувається, то і зупинити це я не зможу.

Так і сталось в наступної учасниці інтервʼю-формату Наталі.

Я записала з нею відверте інтерв’ю про те, як вона з 50 кг набрала до 90 через стрес. Її історія може надати вам більше розуміння цієї проблеми.

Дивіться за посиланням - https://youtu.be/vQRyBbH2iUk

На консультаціях я чую:

«Я завжди для себе погана! Я завжди для себе недостатня! Що б я не робила - це завжди НЕДОСТАТНЬО добре😫»

Але ніхто не каже:

«Я щодня самостверджуюсь за рахунок себе. Я постійно вважаю, що я та, котра насправді може ЩЕ КРАЩЕ, ЩЕ КРАЩЕ, ЩЕ КРАЩЕ. Мені приємно ось так про себе думати».

Хочеться зайняти позицію жертви, а не позицію палача. Але тільки визнав ЩО я роблю з собою, можна перестати це робити.

А жертва може тільки страждати.

Напади на себе - це коли яєць 🥚🥚не вистачає зізнатись в якійсь правді про себе.

Як наростити яйця?
Одне яйце - це розум. Це коли я РОЗУМію, чому я така, чому я роблю те чи інше.

Друге яйце - це доброта. Це коли я можу дивитись на свої слабкості та вади не відвертаючись та не відторгаючи себе.

Що розум, що доброта це те, що нарощується роками.

Дякую за ваші відповіді. По більшості голосів - наступне відео зніму про тривожність.

Спочатку буде відео про токсичне почуття провини (котре вже відзняла), а потім про тривожність.

По деяким вашим пропозиціям вже є відео на каналі (залишу тут посилання):

РХП - це суіцидальна поведінка - https://youtu.be/jc_LOKbulhE?si=M2fUGVBhrem9qRPL

Депресія та суіцидальні думки - https://youtu.be/TOMSrmA_Wuw?si=Mu5Q2AFqyfxla2Q1

Прийняття себе - https://youtu.be/0UA-MQpxs8A?si=I7BuDzG1aRwqg2oG

Як зменшити аутоагресію - https://youtu.be/As5aF5FEzcU?si=I_yt9NgA5WatbKaK

На яку тему ви хочете наступне ютуб-відео?

Якщо пробувати озвучувати власні напади на себе, то стає дуже весело)

Я вчора похвасталась під час розмови з людиною, а потім почала на себе нападати.

Спробувала не зупиняти це, а послухати як воно звучить:
- «як можна було так хвастатись? Я ж насправді не така. І взагалі я не роблю так ніколи, і я не хотіла цього, я таке не люблю, воно вийшло випадково».

Стало дуже смішно)

Що значить не хотіла? Що значить не роблю?) Саме цього я і хотіла, раз я похвасталась.

___

І почуття провини і напади можна звести на «ні» доволі швидко, якщо зізнатись собі «саме цього ти і хотіла».

Якщо ви нападаєте на себе за те, що обговорювали когось - зізнайтесь, що саме це робити ви і хотіли.
Якщо нападаєте за переїдання - зізнайтесь, що ви хотіли переїсти.
Якщо нападаєте за те, що не пішли на тренування - зізнайтесь, що ви не пішли, бо ви не хотіли.
Якщо нападаєте за те, що щось комусь сказали - зізнайтесь, що саме це ви і хотіли сказати.

*фрагмент нового відео на YouTube «Як позбутись почуття провини?»

Щастя = Реальність - Очікування

Сьогодні після розмови з клієнткою в мене склався пазл виходу зі страждань та аутоагресії.

Принаймні мені так здається 😅

Цей пост вартий того, щоб його прочитати до кінця. Принаймні мені так здається 🤣🤣

Бачу по собі та по клієнтах, що люди, котрі вже усвідомлюють, що «ТАК, причина мого болю та страждань - це моя агресія» починають з нею боротись. Що, звісно ж, є логічною реакцією. Якщо сказали «кака», значить цю каку треба уникати 😁

Одна з моїх дівчат так і говорила «я як тільки уловлюю нотки аутоагресії, одразу собі кажу: «НІ, СТОП!!!!».

Вона бачить в цьому позитив, я же бачу в цьому аутоагресію за аутоагресію)) Тобто, в неї явно є потреба нападати на себе, але вона її глушить, і відповідно, напруга лише зростає і рано чи пізно це виллється в афект (ДУЖЕ сильний напад на себе або на іншого).

Тож, який я бачу вихід:

1) Визнавати, що є ПОТРЕБА в атаках на себе. Є ПОТРЕБА самостверджуватись за рахунок себе.

Повірте, якщо ви визнаєте власну жорстокість, і не будете ці напади глушити, ви побачите як багато там задоволення. Як багато задоволення в тому, щоб сказати собі «Я ЗНАЮ, ЩО МОГЛА КРАЩЕ! Я ЗНАЮ, ЩО МОГЛА ПОДУМАТИ І ЗРОБИТИ ПО-ІНШОМУ! Я ЗНАЮ, ЩО ТОЧНО МОЖУ ЗАРОБЛЯТИ БІЛЬШЕ».

Іноді я собі так і кажу: «Ань, якщо тобі так сильно хочеться побубніти на себе, візьми та побубні». Зазвичай, мене вистачає максимум на хвилин 5 і потім я заспокоююсь. Якщо ж я намагаюсь ці напади глушити, вони розтягуються на цілий день. БУКВАЛЬНО.

2) Як ви розумієте, просто впізнавати напади та не глушити їх - також не варіант. Тому що тоді можна все життя перетворити на постійне самоствердження за рахунок себе🙃 «Ні, ну а чо, я кайфую від власної злості».

Так, бувають в цьому світі люди, котрі чесно в цьому зізнаЮться.

Тому вихід тут такий - ДОПОКИ потреба в нападах Є, то, хоча б, визнавати її: «ТАК, я хочу бубніти на себе, та самостверджуватись за рахунок себе».

АЛЕ, паралельно, ми працюємо над тим, щоб знайомитись з собою реальними. Щоб уявлення про себе було більш реалістичним, ніж ідеалістичним. І тоді і нападати не буде за що.

Тому що, напад стається завжди з позиції «я, насправді, краще», з позиції Ідеального Я. А це є самообманом.

І тому, коли образ себе в голові стає плюс мінус реалістичним та чесним «оце і є я», то і нема потреби нападати. Коли ти маєш таку цінність як чесність з собою, тобі стає все складніше обманювати себе.

АЛЕ! Має вистачити яєць бути в правді про себе😂

Тому ще раз:
1) Вихід із аутоагресії - це максимально (наскільки це можливо) приближене до реальності уявлення про себе (коли те, що я думаю про себе і те, ким я є насправді - дуже схожі між собою).

2) ДОПОКИ цього реалістичного уявлення нема, то необхідно визнавати власну жорстокість, визнавати потребу в самоствердженні, визнавати потребу побубніти на себе, та власне задоволення від цього всього.

І, знову ж таки, паралельно знайомитись з собою.

Діліться в коментарях що думаєте.

З приводу агресії на себе в мене є 2 продукти:
- Курс «Аутоагресія» - https://agression.chyzanna.com.

8 уроків, 3 прямих ефіри, ціна 699 грн.

- Ефір «Знайомство з собою» - https://chyzanna.wayforpay.shop

Всього один ефір тривалістю 2 години.

Цінність інформації глибше, ніж в міні-курсі, на мою думку. Ціна 3000 грн.

Вчора пройшов ефір «відповіді на питання».

Запис можна придбати, написавши мені в особисті повідомлення @chyzanna.
Вартість запису 500 грн.

Питання, які ми розібрали:
1. Я все одно переїдаю, навіть, коли розпізнаю емоцію. Що тут не так? Я себе обманюю?
2. Як зрозуміти яка потреба не закрита? Розумію, що переповненим шлунком перебиваю емоційний біль, але що саме тригернуло знайти не можу. Якщо розбираю по елементам, то все здається дрібничкою.
3. Голод спричинений тим, що наразі ти не можеш задовільнити якусь свою потребу. Навіть, якщо можу ідентифікувати що саме за потреба, то все одно не можу задовільнити, тому що в мене маленька дитина. Якщо в цьому випадку заспокоювати себе та свої емоції?
4. Розумію, що мені треба їсти нормальні порції, але після їжі все одно провина. Чому так?
5. В мене 9 років РХП, двічі анорексія. Зараз стадія - компульсивні переїдання, в яких я застрягла на два роки. Я працювала з психологами, була в клініках і це все мені не допомагає. Де знайти сили пробувати лікуватись далі?
6. Чи треба обмежувати дитину в солодкому?
7. Я думала, що я свята жінка, а потім в мене зʼявились діти. Я сповнена агресії, і я її заїдаю, і дуже часто достається моїм дітям. Я ніби признаю, що я агресивна, але агресія нікуди не зникає. Як впоратись з цією агресією?
8. Я в терапії була 6 років, але вага росла і росла. Зараз працюю над собою в РХП-центрі, але вага не змінилась. Може в мене є вигода від цієї ваги? Може вона мені якось допомагає?
9. Я почала розуміти яку себе я не витримую. Коли зʼявляється бажання поїсти, я собі кажу «так, це ти себе не витримуєш тією, котра уникає стосунки», і бажання їсти зникає. В мене зʼявилась тривожність через те, що це відбулось так швидко. Чи це нормально? Бо я думала, що вихід з РХП це довго та через страждання

Live stream finished (1 hour)

Live stream started

Сьогодні, 21 січня, о 19.30 по Україні знову проведу прямий ефір «відповіді на питання» 🗣️

Можна буде як і раніше підняти руку та підʼєднатись до ефіру. Також можна буде писати питання в чаті, але в пріоритеті будуть ті, хто виходить в ефір.

Участь безкоштовна, запис буде платний 🤝

Питання можна писати тут ⬇️

Здавалось би, відмовся від фантазій та амбіцій, і буде тобі щастя.

Будеш жити спокійним життям. В своє задоволення. Ні з ким не будеш порівнювати себе, будеш з радістю приймати те, що в тебе вже є.

Але ж НІ)

Люди не хочуть відмовлятись від амбіцій. І. на диво, чим більш вони нереалістичні, ТИМ БІЛЬШЕ ВОНИ НЕ ХОЧУТЬ ВІДМОВЛЯТИСЬ😅

Людям соромно казати про свої ілюзії, але при цьому вони роблять це з посмішкою на обличчі)

А знаєте чому? Тому що мої амбіції - це і є я. І чим крутіші вони в мене, чим ВИШУКАНІШІ, тим крутіша Я.

Наче якщо я ношу їх в голові - значить я потенційно досягаю їх. Всередині психіки це так сприймається, навіть, якщо зі сторони видно, що я не просунулась туди ані на міліметр.

Відчуття, що можна спокійно брати та мірятись своїми мапами та списками бажань. В кого більше? В кого МАСШТАБНІШЕ?

Навіть, якщо я розумію, що в житті не полечу в космос, то я все одно не віддам своє прагнення туди летіти. А ким я буду тоді без цього?

Зараз я ношу в голові ідею про кращу, розумнішу себе, багату, успішну. І мені, навіть, здається, що ось це І Є Я. Та, котра є в реальності - це якась чернетка, демо версія. І тому, коли ви мені кажете переглянути амбіції, кажете що з моїми фантазіями щось не так, це ви кажете мені НАЧЕ ЗІ МНОЮ щось не так.

Бо мої мрії, фантазії, уявлення, амбіції, ідеальне я - ЦЕ І Є Я! А те, що я щодня бачу в дзеркалі, це щось мені малознайоме і мені, взагалі, за неї соромно!

Переїсти, щоб відпочити

Любимо ми себе пообманювати. Я нещодавно відчувала, що хочу полежати. От прямо хочу взяти і лежати.

Але та я, котра втомлюється та лежить мені не подобається. Мені подобається, коли ЗАВЖДИ продуктивна. Завжди при справах. Це ж так круто, така ділова)

В ітозі пішла поїла, заболів живіт. Все одно лягла і заснула 😅

Але ж, ну, якби, виправдання є. Живіт же після їжі болів.

Сьогодні дуже схожий кейс розбирали з клієнткою. Вона на себе тисне, нападає, купа очікувань від себе, треба щось робити постійно, успіху досягати ж, ну…

В ітозі, вона їсть, їй стає погано, і вона все одно сидить або лежить, бо «ну погано ж людині».

Це я до чого. Що ми тільки не придумуємо собі, щоб тільки уникнути правди про себе і, відповідно, аутоагресії.

Коли є правда: «я хочу лежати», «я не роблю, бо не хочу», «я слабкіша і можу зробити в рази менше, ніж я думаю», там нема аутоагресії.

Коли нема аутоагресії, не треба наїдатись до такого стану, щоб необхідно було лягти на диван 😅

«Як бути добрим до себе злого?»

Що ми побачимо, якщо подивимось на аутоагресію через мікроскоп?

Ми точно побачимо щось з переліченого:
- неприсвоєну злість на іншого
- втому, слабкість, неповноцінність
- страх

І як результат цього всього - боротьбу з реальністю. Тобто, перший тригер буде ЗАВЖДИ включати щось з вище переліченого. Але як результат, завжди додасться боротьба.

Я сьогодні побачила повідомлення, що через мої дії можуть заблокувати мій інстаграм. Уявіть наскільки цінна для мене моя сторінка і уявіть розмір аутоагресії, котра піднялась.

Але, як тільки я усвідомила, що цією агресію я просто напросто намагаюсь відмінити реальність (відмінити, блін, РЕАЛЬНІСТЬ), емоції одразу стали проходити.

Тож, Аутоагресія - це ЖАГА до боротьби за СВОЮ реальність, СВІЙ світ, СВОЇ бажання, тому що ми не можемо витримати момент тієї ВРАЗЛИВОСТІ, коли пішло не так, як ми хотіли.

Я зняла нове відео про напади на себе з прикладами зі свого життя: «Як стати ДОБРИМ до себе ЗЛОГО?»

Дивіться за посиланням: https://youtu.be/As5aF5FEzcU

Ми зустрілися з ним у найскладніший період мого життя. Мені було самотньо, боляче й незрозуміло, куди рухатися далі. І він з’явився. Такий уважний, такий турботливий. Він відразу почав піклуватися про мене, запропонував свою допомогу. Сказав, що допоможе мені стати кращою версією себе.

Я довірилася. Він заповнив усе моє життя. Вирішував, що я їстиму, скільки й коли. Контролював, скільки часу я маю проводити в спортзалі й скільки калорій спалювати. Винагороджував мене, коли я виконувала його правила, і карав, коли я "помилялася".

Я не одразу помітила, як поступово втрачала себе, але, вирогідно, я була не проти… Бо вірила: якщо виконуватиму всі його правила, він зробить мене щасливою. Але щастя чомусь так і не наставало. Натомість приходила втома, тривога й постійне відчуття провини…

Іноді я намагалася йому перечити. Їла щось "заборонене" чи пропускала тренування. Але він завжди повертався, суворий і жорсткий. "Якщо ти не будеш слухатися мене, ти втратиш усе: свою фігуру, своє здоров'я, свою цінність. Ти нікому не будеш потрібна," – шепотів він. І я знову корилася, бо не знала, як жити без нього.

В один момент я відчула, як погано мені з ним, які жорстокі та аб’юзивні в нас стосунки. Але уявити життя без нього ставало ще страшніше. Так, його правила були виснажливими, але вони хоча б давали мені якусь ілюзію порядку й сенсу. Його голос був вбиваючим і жорстоким, але він ХОЧА Б БУВ. ЗАВЖДИ. ПОРУЧ.

Так, дні з ним були депресивними, бо він залякував мене. Але ВІН ЖЕ давав віру в краще майбутнє. Так, я почувала себе самотньо, проте дні з ним були наповнені планами харчування, тренування та думками про їжу. Не найцікавіший розпорядок дня, скажете ви. Але нічого кращого, натомість, ніхто не пропонував…

На моєму міні-курсі «Як не заїдати емоції» вже 2370 учасників 😮

Знаю, що багато з вас там також є. Тож, якщо ви пропустили інформацію, то в цей Четвер (16 січня) о 20.30 по Україні я проведу там безкоштовний прямий ефір на тему:

«Етапи виходу з переїдань + відповіді на питання».

На каналі міні-курсу можна написати свої питання перед ефіром, щоб я врахувала їх при плануванні сценарію ефіру.

Нещодавно подумала як це дивно ненавидіти свою надлишкову вагу

📌Це як розкидувати сміття в своєму домі, а потім ненавидіти його за те, що він брудний. Якось нелогічно, так?

Тобто щоб мені ненавидіти те, що дім брудний, треба вважати, що це НЕ Я причина того, що він такий. Що це НЕ Я його забруднюю, а хтось інший.

Так само і з тілом. Щоб ненавидіти жир, треба забути про те, що це Я не справляюсь з якимось емоціями і переїдаю. І тому воно виглядає ось так.

📌Треба вважати, що це воно там якось само по собі, набирається.

Саме тому, коли людина визнаЄ, що в неї РХП, залежність від їжі, що вона таким чином справляється з емоціями, котрі не розуміє, то тоді і прийняття тіла більше.

А чим більше я відторгаю те, що я переїдаю - тим відповідно більше мені буде здаватись, що тіло це ворог, котре по своїй волі набирає жир, а я це все просто НЕНАВИДЖУ.

Мені одна дівчина на консультації приблизно так і сказала: «я все ніяк не можу домовитись з тілом, щоб воно перестало набирати вагу»

Запис вчорашнього ефіру «питання-відповіді» можна вже дивитись за посиланням

📌Деякі з питань, які встигли розібрати:

- «чи треба якимось чином проживати злість?»
- «а якщо контролювати харчування і робити вправи, не пропрацювавши РХП, то схуднути вдасться чи буде відкат?»
- «де межа між адекватним контролем харчування та РХП?»
- «є дуже сильне бажання їсти, постійно і дуже багато. Відсутність голоду бентежить»
- «для мене їжа та переїдання це пігулка, знеболювальне. Я не витримую емоції, котрі для мене завеликі, і йду тоді їсти. Як знайти інше рішення, окрім їжі?»

Live stream finished (1 hour)

Live stream started

Live stream scheduled for Jan 10 at 17:30

Зустрічаємось через годину, о 19.30, на пряму ефірі 👋

Питання можна буде писати в коментарях до цієї публікації, але в пріоритеті будуть ті, хто буде підʼєднуватись до ефіру та ставити питання голосом🗣️

Завтра (пʼятниця) о 19.30 проведу прямий ефір з відповідями на ваші питання в цьому телеграм-каналі.

Можна буде ввімкнути відео і задати своє питання особисто. Або написати своє питання в чаті.

До зустрічі ✌️

Кожна проблема свідчить про неконтакт людини з собою.

Чим більше проблем - тим менше контакту.

Наприклад:

Тільки ті дівчата сприймають РХП як щось жахливе, котрі вважають, що з НИМИ такого ніколи не могло статись. Що вони СИЛЬНІШЕ за цю хворобу, СИЛЬНІШЕ за будь яку залежність.

Тобто проблема «РХП» свідчить про те, що людина не в контакті зі своєю неособливістю, слабкістю, залежністю.

Ті, хто не вважає, що він особливий абсолютно спокійно сприймає своє РХП.

📌Інший приклад:

Тільки ті працівники, котрі вважають себе УНІКАЛЬНИМИ та найкращими, будуть вважати звільнення якщо щось жахливе та принизливе.

Тобто проблема «звільнення» дає в цьому місці отримати контакт з собою. З тим, що насправді, я не такий вже і хороший працівник, як я думала.

📌Інший приклад:

Тільки та дівчина, котра вважає, що в неї ідеальні стосунки, буде сприймати сварку як велику проблему.

Тобто проблема «сварка» дає в цьому місці отримати контакт з собою. З тим, що немає в мене ніяких «особливих ідеальних стосунків». Є звичайні, як в усіх.

Можете самі проаналізувати свої проблеми і написати з чим ви не в контакті в коментарях.

Як отримати контакт з собою - я розповідала на прямому ефірі.

Жертва: «мене ніхто не любить».

Людина, котра вийшла з позиції жертви: «я вважаю, що мене ніхто не любить, тому що вони не поводять себе так, як мені треба. Вони не приділяють мені всю свою увагу, не реагують на мене завжди позитивно, не підтримують мене в кожному моєму кроці та виборі, вони висловлюють свою думку, котру я не прошу і котра ще й не збігається з моєю, вони не захоплюються кожним моїм кроком, вони звертають увагу на мої помилки та невдачі. Вони не приймають мене безумовно, не завжди радіють моїй присутності. Вони відчувають до мене негативні емоції, зляться та ображаються на мене. Вони мають вести себе по іншому і тоді я відчую, що вони мене люблять.»

Відповідь ⬇️ на запитання ⬆️

Добрий день. те, що ви описуєте дуже схоже на манійний стан (від слова «манія»), або ще його можна назвати ейфорією.

людина там сама не своя, вона як під наркотиками. І в такому стані вона дійсно багато чого може зробити, встигнути і так далі.

але, так як це ненормальний спокійний стан, а манійний, то відповідно він доволі шкідливий для вашого тіла та психіки, і після цього завжди відбувається падіння «вниз». в апатію, або депресію. скоріше за це в вас так потім і сталось?

психіка, коли ви в ідеальному образі, дійсно «нагороджує» вас приємними емоціями. Тому що вона «вважає» що ось така ви, ідеальна, точно виживете.

якщо цей стан сприймати не як ейфорію, а як норму, то людина буде постійно туди прагнути. але поки вона там знаходиться вона, по суті, живе в себе майбутньої, в кредит.

і зазвичай, знаходячись в такому стані людина це чимось компенсує. Наприклад, курить. Тобто якщо згадати як було насправді, то виявиться що не прям так все і прекрасно було. там може бути паралельно постійно тривога, або якась залежність, або щось подібне

📌Питання з міні-курсу «Як не заїдати емоції» https://chyzanna.com

Я іноді вражена, наскільки наш настрій перекроює сприйняття реальності.

Сьогодні я добре виспалась, виконала всі плани й почуваюся краще після застуди. Настрій — просто на висоті.

І тут з’являються думки:
- "Яка в нас чудова ялинка! І життя в мене таке класне, все просто прекрасно!"

А тепер зупиняюсь і розумію: за останні два дні в моєму житті не змінилося НІЧОГО. Взагалі. Той самий дім, ті самі люди, ті ж обставини. Змінився тільки настрій. Але відчуття — ніби все раптом стало краще.

Спробуйте такий експеримент: зніміть себе на відео. А потім подивіться це відео в гарному настрої і в поганому, і ви побачите як сильно ваш настрій впливає на самосприйняття. На сприйняття одного і того ж тіла.

Саме тому я не бачу необхідності гнатися за змінами у зовнішньому світі чи в людях навколо. Бо це все не має сенсу, якщо всередині хаос. А ось працювати над своїм емоційним станом — це те, що дійсно має значення.

Я просила заповнити своїх підписників анкету, де питала, якого контенту їм не вистачає.

І доволі багато відповідей було про неприйняття себе. Що мол хочеться зрозуміти як же це, НАРЕШТІ, прийняти себе.

Про прийняття себе я, зазвичай, ніколи нічого не пишу (та з клієнтами не обговорюю), бо не дуже бачу в тому сенс.

Неприйняття себе може бути тільки в одному випадку - якщо я вважаю, що цього, насправді, не існує, або якщо в мене, наче, є інші варіанти. Я поясню:

Уявіть на столі стоїть стакан з водою. Чи будете ви казати «я не приймаю цей стакан»? А якщо на вулиці йде дощ чи будете казати «я не приймаю цей дощ?»

Скоріш за все, що не будете. Але приймаєте ви чи ні дощ та стакан - нема різниці. Вони Є!

Для того, щоб не приймати своє обличча або тіло або рису характеру необхідно вважати, що в мене, насправді, якесь інше тіло/обличча/характер, а ось того, що є - його нема. Тобто в реальності воно є, а в моїй голові - його нема.

❗️Тобто не приймаючи, людина, начебто, відміняє реальність.

Коли клієнт мені каже: «я не можу прийняти те, що я настільки агресивна», я зазвичай кажу: «не приймайте, але воно є».

Тобто, якщо людина повідомляє, що не приймає щось, необхідно розбиратись ЯКА ПАРАЛЕЛЬНА версія її існує в її голові. І працювати саме з цим.

Навіщо мені приймати зморшки, якщо в моїй голові існує інша версія мене без них?

З Наступаючим Новим роком!

Бажаю вам в наступному році ще більшої чесності з собою⭐️

Коли ви з собою чесні, коли ви в контакті з собою, і можете собі довіряти, вам нічого не страшно. Бо в вас є ви!

А я вас на цьому шляху до себе буду з радістю супроводжувати 💙

До зустрічі в 2025!

«Не буди звіра»

Клієнтка каже мені, що їй дуже важко витримувати коли нею хтось незадоволений. І тут же доповнює: «мабуть це тому, що Я сама собі недозволяю бути незадоволеною чимось чи кимось. Я завжди маю бути хорошою та посміхатись, щоб сподобатись людям».

Це описує ситуацію, але дуже поверхнево. По-перше, ми маємо враховувати, що ми НІЧОГО не робимо просто так для інших людей. Якщо я хочу комусь сподобатись, то тільки тому, що я роблю це для себе.

Більш зрозуміло буде, якщо сказати так:

«Я не дозволяю людям бути незадоволеними мною, тому що я сама собі забороняю такою бути. Я завжди маю бути щаслива та задоволена, щоб люди поруч не відчували до мене негативні емоції. Я вимушена робити це, тому що як тільки хтось показує негативну емоцію, невдоволення, в мою сторону, я одразу починаю злитись на цю людину. Але так як на інших я собі злитись забороняю, ця злість ЗАВЖДИ йде на мене! Я починаю себе карати, звинувачувати, нападати на себе по типу «нащо ти так сказала», коли бачу, що мною хтось незадоволений.

І тому, щоб не будити мого звіра, я маю бути такою, щоб тільки подобатись всім. І люди мають реагувати на мене лише позитивно. ТІЛЬКИ ТОДІ Я В БЕЗПЕЦІ. Тоді я себе не атакуватиму».

P.S. Ми завжди боїмось тільки своїх власних емоцій, не чужих.

Зробила детальний сторітел про те, чому дівчата часто відчувають себе особливими, а потім, стикаючись з дорослими проблемами захворюють на РХП. Дивіться на моїй сторінці в хайлайтс «Особлива» за посиланням

Автоматичні задовільнювачі потреб

І це я не про нові роботи Тесла, я про людей.

Коли мама-нарцис сприймає свою дитину не як окрему особистість, а як продовження себе, це називається *нарцисичним розширенням*. У такій динаміці потреби дитини ігноруються, адже вона стає інструментом для реалізації бажань чи амбіцій батька або матері.

Дитина виростає з переконанням: "Я причина щастя моєї мами! Я особлива!». Вона звикає, що її цінність визначається тим, наскільки вона задовольняє очікування дорослих. Негативні емоції матері або батька сприймаються як провина дитини, тому вона постійно боїться розчарувати їх і живе у тривозі.

Для нарциса дитина стає його ідеальним "Я". Батько чи мати вкладає в неї час і сили, але не заради любові, а щоб вона відповідала їхнім уявленням і бажанням. Будь-яка спроба дитини проявити свою особистість викликає критику, ігнорування або агресію.

У такої людини немає «Я», тому що його просто ніколи не існувало. Таким людям доводиться шукати себе в реакціях інших. Ці «інші» тому і не сприймаються як окремі особистості, вони сприймаються як мої дзеркала, котрі відображають мене або хорошою або поганою (в залежності від їх реакції). Вони відчувають себе цінними лише тоді, коли викликають у оточення позитивні емоції. Негативні емоції інших лякають і дратують: "Я щось зробив не так».

У стосунках із такою людиною завжди є дві сторони. З однієї сторони вона готова на все, щоб ти посміхався, але з іншої ніколи не дозволить тобі бути сумним, злим чи без настрою. Хочеш не хочеш - усміхайся!

Ідеалізація себе (коли людина уявляє себе сильно кращою, ніж вона є насправді) - є одним із захисних механізмів психіки, який допомагає людині впоратися з тривогою, невпевненістю або внутрішнім конфліктом.

У вчорашньому аудіо я казала, що фантазування про себе починаються з дитинства, коли дитина не може витримати якісь почуття поруч з батьками (приклад: «якщо я стану умніцей, красавіцей, мене полюблять»)

Захисні механізми, як описав Зигмунд Фрейд, допомагають знизити психологічний дискомфорт і захищають особистість від болючої реальності. У випадку ідеалізації:

- Людина уникає зіткнення з власною вразливістю або недоліками.
- Створення "ідеального" образу допомагає компенсувати почуття неповноцінності або невпевненості.
- Ідеалізуючи інших чи себе, людина тимчасово підтримує стабільність психіки і знижує тривогу.

Однак тривале використання ідеалізації приводить до серйозних проблем:

- Розчарування, коли реальність "проривається" через ілюзії.
- Нездатність до розвитку через уникнення правди про себе.
- Конфлікти у стосунках, якщо інші люди не відповідають очікуванням ідеального образу.
- Залежності, як спосіб впоратись з постійною злістю на себе та розчаруванням.

«Якщо ти в своїй голові Бог, творець своєї реальності, всемогутній, котрий може все, то і вимоги в тебе до себе будуть відповідні.

Як до Бога…»

*фрагмент наступного YouTube відео про постановку цілей.

Клієнтка з наставництва спитала звідки в нас беруться фантазії про майбутнє щастя, і взагалі всілякі нереалістичні фантазії про себе та про своє життя ⬇️

Люди, котрі мають наближене до реальності уявлення про себе, котрі памʼятать про свою слабкість, звичайність (неособливість), не приходять, тому що в них немає такої кількості страждань.

Чим більше ідеальне я, тим більш драматично людина сприймає життєві події, такі як розставання, звільнення, набір ваги, сварки, втрати і так далі.

Чим менше ідеальне я, тим менше очікувань від себе, людей та світу. Тим відповідно менша негативна реакція на негативні події. Тим більше в людини спокійного або хорошого настрою.

Тому вони і не приходять.

Так багато людей приходять з ідеєю про власну особливість, що зʼявляється відчуття, що, НАСПРАВДІ, щось особливе, це коли приходить людина БЕЗ цього 😅

Хоча почекайте…
Такі не приходять 😂

Як думаєте чому?

Все правильно ви пишете.

Одна залежність заміняє іншу. Можна, навіть знайти, «легальну» заміну. Наприклад, роботу або спорт.

Але проблему це не віришить…

А ви вже розумієте чому так відбувається?

Звільнилось 2 місця на консультацію завтра, Четвер 12 грудня

✔️о 20:30 по Україні
✔️о 21.30 по Україні

Запис тут https://mssg.me/chyzanna_session

Писати РЕАЛІСТИЧНІ цілі або взагалі НЕ ПИСАТИ їх - це турбота про себе майбутню, котрій не доведеться відчувати тиск на себе, напругу, агресію в свою сторону, апатію, депресію, провину та розчарування.

Писати НЕРЕАЛІСТИЧНІ цілі - це бажання отримати задоволення в тут і зараз від уявляння себе тією, котра зможе їх виконати, і абсолютна байдужість до того, як ти будеш відчувати себе ПІСЛЯ.

*готую YouTube відео про написання цілей

Знаєте, коли РХП нема, то сидячи на стільці 🪑 ляшки все одно розпливаються.

Але не знаходячись в РХП це сприймається як норма.
Знаходячись в РХП - як ще один привід себе поненавидіти та ще одна «обʼєктивна» причина твого жахливого настрою.

Не дуже вигідно міряти все травмами дитинства (бо ви з дитинством своїм нічого вже не зробите)

Наприклад, якщо вас лякає злий чоловік - не розглядайте це виключно з точки зору того, що тато також орав колись (і тому вам так страшно).

Подивіться на це так: коли на вас хтось злиться - йде не по-вашому (по-вашому це коли на вас реагують лише позитивно).

І в вас, як результат, в самих підіймається злість. А оце вже дійсно страшно.

І тому ви хочете, щоб на вас ніхто не злився не щоб не будити «травму», а щоб не будити ВАШОГО внутрішнього звіра.

Детальніше про це я розповідала на ефірі.

🖍️Питання з прямого ефіру «Знайомство з собою»

Сьогодні в сторіс розповіла чому я декілька років не ставлю ніяких цілей і чому це призвело до того, що досягла я більше, ніж коли їх ставила.

І чим відрізняються цілі Реального та Ідеального Я.

Можете також їх знайти в хайлайтс «цілі-шмілі» за посиланням

Нещодавно говорили з клієнткою про вразливість.

Вона сказала, що розповідаючи мені щось про себе відчуває себе вразливою.

Але по факту, коли ми знаходимось в реальному Я нема там ніякої вразливості. Вразливість ми відчуваємо тільки, коли розповідаємо щось таке, що нам про себе знати не хочеться.

Щось таке, що ми хотіли б приховати, навіть, від самих себе.

Тобто, найвразливіші ті люди, котрим є що приховувати. А коли я така як є, і я про це кажу, і в мене нема в цьому місці думки, що я насправді краще, то і ніякої вразливості в мене не буде.

Сьогодні о 20.30 по Україні пройде прямий ефір «Знайомство з собою». Ми розберемо:

- чому і як виникає ненависть до себе та агресія?
- як зрозуміти яка ж взагалі Я і чому я живу не своє життя?
- звідки береться відчуття «я живу не в своєму тілі»?
- як позбутись почуття нікчемності/«мене недостатньо»?
- як позбутися страха інших людей?
- чому виникає відчуття внутрішньої порожнечі?
- чому ми пашемо як коні, а потім страждаємо від апатії?
- як перестати боятись чужого незадоволення?

Сьогодні фінальна можливість приєнатись по ціні 1500 грн замість 3000.

Придбати можна тут ➡️ https://chyzanna.wayforpay.shop

Якщо вам не відкрився доступ до ефіру - напишіть мені @chyzanna.

Все, що не присвоєно собі, буде обовʼязково спроецьовано назовні.

А коли неприсвоєна агресія, то вона випхана в усіх навколо і тоді всі люди мене лякають. Я боюсь їх критики, осуду, насмішок, агресії, незадоволення.

Відповідно, знаходячись в постійному страху буде дуже важко (майже нереально) якось проявлятись. Не тільки проявлятись в вигляді бізнесу або блогу, а і взагалі, в житті.

Відстояти, наприклад, власні кордони тоді взагалі не є можливим. Дуже страшно.

На прямому ефірі «Знайомство з собою» львіна доля піде на роботу над власною агресивністю та жорстокістю. Придбати ефір можна за посиланням.

Тим, хто вважає, що в них цих рис нема - рекомендую йти на ефір в першу чергу та займати перші ряди😅 Ви - найбільш небезпечні персонажі🙃. Що для інших, що для себе.

До 2 грудня включно ціна 1500 грн.
Після 2 грудня запис буде коштувати 3000 грн.

Захоплення, увага, компліменти, необхідні лише фальшивій частині психіки.

Коли ти в контакті з тим, який ти є насправді - тобі не потрібна реакція оточуючих на це.

Як отримати контакт з собою я буду розповідати на ефірі 2 грудня.

Ну от я знаю, що я не дуже хороша хазяйка, ну і нащо мені, щоб хтось звертав на це увагу?

Звертають чи не звертають - яка різниця? Я знаю що це так і все.

А от фальшива частина, Ідеальне Я, его, ідеї про себе, маски (неважливо як назвати) існують тільки за рахунок підтримки зі сторони.

Можете це уявити як вогнище. Поки в нього підкидаєш дрова - воно горить, вогонь продовжує існувати. Як тільки дрова перестають підкидати, вогонь перегорає та зникає.

Людина в Образі - завжди жертва. Щоб підтримувати фальш необхідна не аби яка кількість сил та енергії. Жертва має щось отримувати у відповідь. Як то кажуть «жертва завжди виставляє рахунок за свої жертви».

Тобто спочатку я примушую себе виглядати гарніше, худіше ніж я є, а потім ґвалтую свого чоловіка: «чого це ти не кажеш мені яка я гарна?»

Якщо вам необхідно викликати в інших якусь конкретну реакцію, то десь ви вже в образі, котрий просить «їсти». І образ цей це завжди про приховування якоїсь небажаної правди про себе.

Чому жінки частіше аутоагресивні ніж чоловіки?

Чоловіки частіше направляють агресію назовні, а жінки всередину тому що це природний захисний механізм. Якби жінка направляла агресію завжди назовні, вона могла би проявляти агресію на свого немовля. А направляючи агресію всередину себе жінка, якби, захищає дитину від потенційної власної агресії.

По тій самій причині жінки частіше страждають від рхп. Тому що вони направляють агресію на себе, або на своє тіло.

Ще один цікавий факт. Агресія на тіло може бути непроявленою агресією на власну матір. Так як власне тіло нагадує тіло матері.

По цій причині жінки можуть розривати контакт з тілом і направляти агресію на нього. А чоловіки (маючи приховану ненависть до власної матері) можуть розривати контакт з жінками і мати конфлікти з ними.

Тобто, якщо ти жінка та ненавидиш своє тіло - шукай ненависть на власну матір.

Якщо ти чоловік та ненавидиш жінок - шукай ненависть на власну матір.

Що думаєте?

Сторітел про вагу як бажання бути важливою та значущою вийшов і зібрав багато відгуків 🔥

Дякую за ваші відповіді. Вони допомагають розкривати тему більш повно.

Подивитись його можна в хайлайтс «Значущість» за ➡️ посиланням.

Мене просили зробити сторітел про те, що надлишкова вага це про бажання значущості/важливості.

Якщо в вас є така потреба, то подумайте та напишіть - чому вона в вас є і для чого вам це?

Тільки чесно 🙏

Коли ми купуємо новий айфон, ми ставимося до нього з особливою обережністю. Носимо акуратно, кладемо так, щоб не залишити жодної подряпини.

Я завжди тримаю свою відеокамеру дуже міцно, дбаю про неї якнайретельніше: здуваю пил із об’єктива, одягаю ремінець, коли переношу. Адже знаю — вона крихка і не витримає падіння.

Але коли ми нападаємо на себе, злимося, засуджуємо себе, ми забуваємо про власну тендітність.

У момент внутрішнього нападу людина ідентифікує себе з тією, яка, нібито, хоче собі добра. Вона вірить, що повчає себе і намагається виправити "заради власного блага".

Та ніхто в цей момент не думає про те, як руйнується тендітне й справжнє "Я" від постійного тиску.

На ефірі «Знайомство з собою» я розповім, як зменшити ці напади і які в них наслідки для тіла.

Зараз тривають останні дні знижки.
Зареєструватися можна за посиланням!

«Щоб мало їла, мало спала, але була ПРОДУКТИВНОЮ та ЗДОРОВОЮ!»

Сьогодні зранку, роблячи зарядку, я замислилась наскільки «логічно» ми діємо по відношенню до власного тіла (Реального Я).

Нам необхідно, щоб ми на себе нападали, примушували себе бути ідеальними, звинувачували за косяки, але щоб були при цьому ЕМОЦІЙНО СТАБІЛЬНІ!

Нам необхідно, щоб ми поменше їли (заради худоби, або як мені - щоб менше часу на це витрачати), але щоб при цьому були ЗДОРОВІ!

Щоб мало спали, бо хочеться ввечері подивитись серіал, а зранку встати пораніше (бо це ж круто), але щоб при цьому були ПРОДУКТИВНІ.

___

Іноді, коли я нападаю на себе за непродуктивність, я взагалі не враховую як часто я ігнорую власні потреби у ві сні та в їжі, як мінімум. А ще: як часто я себе за щось сварю.

Це як придбати автомобіль, не доглядати за ним, заливати в нього найдешевше топливо, постійно використовувати його на максимальних швидкостях, бити його чимось важким,

але щоб при цьому він залишався гарним та довго прослужив.

Так не буває…

На ютуб вийшло нове відео, де я беру інтервʼю в дівчини, якій в 9 років діагностували ожиріння.

Зараз вона має регулярний завищений апетит, і під час розмови ми трохи подосліджували тему її ваги та харчування.

Подивитись можна за посиланням

Щоб перестати на себе нападати - необхідно щоб зʼявилась цінність власного життя та розуміння наслідків аутоагресії.

Я бачу це по собі. Без усвідомлення цих двох аспектів припинити напади на себе неможливо.

Людина, котра нападає на себе впевнена, що хоче собі кращого. Хоче себе змінити, виправити, зробити висновки, стати іншою (більш розумною, більш успішною).

В реальності ж, людина з великою кількістю аутоагресії просто себе вбиває.

«Я тебе бʼю, тому що люблю. Вбила - тому що занадто сильно любила».
Коли тебе постійно хтось гнобить, сил на життя стає не більше, а менше. Мізки починають працювати не активніше, а навпаки більш повільно (через постійний стрес). Енергії/творчості/ідей на те, щоб більше заробляти стає не більше, а менше.

Чому не можна кричати на дітей? Тому що тоді, мізки всі сили витрачають на виживання, а не на розвиток когнітивних навичок. Те саме відбувається і з дорослою особистістю.

Ну ви просто уявіть, як ви будете себе відчувати, якщо будете жити з людиною, котра постійно буде вас сварити та звинувачувати (включно з тим, що ви якось не так пожартували, занадто гучно посміялись, недостатньо смачно приготували їжу… і т.д.)? Як ви будете себе відчувати через місяць, рік, два, десять, двадцять років? Як надовго вас вистачить?

Щоб на себе не нападати - необхідно бачити себе чесно, бачити правду про себе. А як її побачити та не відвернутись від себе - будемо розбиратись на прямому ефірі 2 грудня.

Детальніше ➡️ https://chyzanna.wayforpay.shop

Що таке контакт з собою?

Це коли думки про себе відповідають реальності. Тобто, що я думаю про себе і ким я є - це одне і те саме.

Війна же з собою починається, коли між думками про себе та мною реальною відбувається великий розрив.

Наприклад, коли ми розбираємо з клієнтами їх напади на себе протягом декількох місяців, а вони все одно вважають себе добрими людьми.

І чим більший цей розрив - тим більше ненависті формується до Реального Я (та до свого тіла).

Тобто по суті, в людини накопичуються нестерпні почуття всередині (провина, сором, агресія), а вона причину цих почуттів бачить у власному відображенні в дзеркалі.

Тобто я вважаю, що я добра, хороша та я себе люблю. А всю правду зберігає в собі тіло. І мені здається, що відразу я відчуваю до тіла, а насправді - до всієї тієї правди, котру воно в собі несе.

Якщо не контактувати з правдою в собі - вага, зазвичай, тільки росте. Тому що, щось має повідомляти вам про те, як ви відчуваєте себе насправді.

Познайомитись з собою пропоную на платному прямому ефірі, котрий буде включати наступні теми:

- як повернути контакт з собою та власним тілом
- як перестати відчувати відразу до себе/сором/агресію/провину
- як формується почуття недостатньості (я недостатньо хороша/гарна/успішна)
- як перестати залежати від реакції оточуючих

Вартість: 1000 грн до 20 листопада, далі дорожче
Дата: 2 грудня о 20.30 по Україні
Посилання на оплату: https://chyzanna.wayforpay.shop

Після успішної оплати - має відкритись посилання на канал ефіру. Напишіть мені @chyzanna, якщо не отримаєте доступ.

Щоб втратити контакт з тілом, не відчувати його потреби, не розрізняти голод/ситість, не розпізнавати власні емоції необхідно втратити контакт з Реальним Я.

Реальне Я - це і є тіло. І розриваючи контакт з першим, розвивається контакт з другим.

Якщо в вас немає контакту з Реальним Я, то можна сказати, що ви живете з незнайомцем. Незнайомцем, котрий вам постійно заважає:
- заважає худнути
- заважає бути успішною
- заважає досягати цілей та мрій
- заважає будувати стосунки

Тобто ви впевнені, що ви хороша, правильна, ідеальна, успішна, а ось це щось, що живе з вами та переїдає/говорить несмішні жарти/робить помилки/ліниться/не встигає робити всі заплановані справи на день ПСУЄ АБСОЛЮТНО ВСЕ.

І ось це щось ви сварите, злитесь на нього, боретесь, нападаєте, соромитесь, звинувачуєте, тобто стараєтесь з усих сил, а воно все не міняється і продовжує лише заважати.

А тепер уявіть себе на іншому місці. Ви та, котра начебто постійно недоречна, постійно заважає, на яку постійно оруть, сварять, звинувачують та яку соромляться. Як ви себе будете почувати? Чи буде вам хотітись їсти/пити/курити, щоб хоч якось собі допомогти? Хоч якось зробити собі легше.

Ось і уявіть як ви себе почуваєте з такою відірваністю від себе. Постійно покинута та «побита».

2 грудня о 20.30 по Києву я проведу платний прямий ефір «Знайомство з собою».

Деталі по оплаті будуть пізніше 👍

Поки що, можете написати які питання вас цікавлять на цю тему?

Я собі придумала, що я хочу встати в суботу раніше, щоб посидіти самій, поки всі сплять, почитати книгу.

Коли дзвонить будильник, я не хочу вставати, проте я все так само хочу посидіти на самоті з книгою.

І ось в мене відбувається боротьба з собою. Вимкнути будильник та лежати далі, або вставати.

І я питаю себе: «якщо я хочу встати та почитати, і це МОЄ бажання, то хто тоді хоче спати далі?

Спати далі хоче тіло. Тіло ще не прокинулось до кінця, і потребує поспати довше.

Як казав Фрейд (здається він 😁): усі конфлікти це конфлікти свідомого та несвідомого, або тіла та розуму.

І цю схему можна примінити на будь що:

🔹Тіло потребує переїсти, тому що аналізує ваш стан, як небезпечний. Наприклад, забагато кортизолу. Відповідно тіло вас і «несе» на кухню.

🔸Свідомість, котра вчора придумала схуднути до нового року, відповідно бунтує.

І ось ці конфлікти і закінчуються самозвинуваченням та самокритикою: «навіщо ж я їла, якщо я вирішила схуднути?»

Тобто людину в цьому випадку хвилює тільки її бажання, і зовсім не хвилює те, чому її тіло прагне їсти.

Так само, люди собі ставлять якісь цілі, пишуть плани на день, АБСОЛЮТНО забиваючи на власне тіло.

Власне тіло - це і є Реальне Я.

І якщо не враховувати його, то особистість буде знаходитись в ПОСТІЙНОМУ конфлікті з собою.

Люди так і кажуть:
- «хвороби заважає мені досягати цілей»
- «голод відволікає мене від роботи»
- «втома заважає мені робити проекти так швидко, як я запланувала»
- «переїдання заважають мені схуднути»

По кількості конфліктів людини з самою собою можна визначити наскільки вона далеко від Реального я (свого тіла).

Люди приходять з запитом змінити себе, виправити, дізнатись «що робити», щоб стати іншою.

В той час як треба не змінювати себе, а ПІЗНАВАТИ себе.

1) Одна справа, якщо дівчина приходить з запитом позбутись РХП, бо вона відчуває за нього сором та ненависть до себе тієї, в якої воно є.

2) Інша справа, коли людина хоче зрозуміти ЧОМУ в неї РХП та що його провокує

Шанс, щось змінити в першої дуже маленькі, бо уся енергія йде на ненависть до себе. Тобто, РХП і зʼявилось як результат ненависті до себе, а людина тепер стала ненавидіти себе ще більше. І ще хоче, щоб вона під гнітом цієї жорстокості мала сили щось змінювати. А так не буває. (Це як бити дитину та орати на неї все її дитинство і сподіватись, що з неї виросте успішна та продуктивна людина, а не алкаш).

Шанс змінити щось в другої сильно вищі, тому що людина себе в данному випадку не змінює, вона себе пізнає.

__

Вам легше буде мінятись, якщо хтось підійде та скаже: «Я тебе таку ненавиджу, тому тобі треба змінитись, щоб я на тебе більше не орав».

Або: «Я хочу зрозуміти чому тобі настільки погано та допомогти тобі з цим розібратись».

В другому аж навіть крила розкриваються, правда?

Ось а ми чомусь ненависть до себе сприймаємо як любов до себе та турботу. А по факту, людина просто знищує своє Реальне Я, буквально вбиває себе власною агресією, і хоче щоб в неї залишались ресурси ставати краще.

Детальніше тему самопізнання будемо розбирати на платному прямому ефірі. Всі деталі надам пізніше.

Готую платний прямий ефір для вас про знайомство з собою.

Питання до вас:

1) Якщо ви порівнюєте себе з іншими, то для чого?

2) Якщо вам треба бути краще за інших, то для чого?

Чи будете ви ображатись або злитись на психічно хвору людину за те, що вона себе поводить як психічно хвора людина?

Ні? А чому тоді ми ображаємось/злимось на своїх батьків (близьких, друзів, себе), якщо психічні розлади або психологічні труднощі це також частина їх життя.

Про це і багато іншого в новому YouTube відео.

*попереджаю: може бути боляче 😬

Щоб не реагувати на критику інших, на їх реакцію на тебе, треба розуміти як, взагалі, влаштований зараз світ.

Ми забагато очікуємо від людей.

В людях доволі мало доброти, проте багато злості та агресії.

Нещодавно я натрапила на цитату, в якої дуже багато суті:

«Багато ваших проблем би вирішилось, якби ви оцінювали вчинки не як відношення людини до вас, а як демонстрацію її стосунків з самою собою».

Коли ви знаєте, що в бутилці залишилось 3 краплі води💧, ви ж не будете очікувати, що звідти виллється цілий літр.

От коли ви знаєте, що в людях 3 краплі любові, ви не станете очікувати, що при зустрічі з вами, з них поллється цілий океан 🌊

Але щоб так чесно бачити людей (майже наскрізь) треба спочатку чесно побачити СЕБЕ.

А то ми зображаємо з себе добрих, люблячих себе та рідних, а потім дивуємось ЯК ЦЕ світ такий жорстокий і всі хочуть зробити тобі якусь каку.

А коли ти сам знаєш скільки в тобі злоби, то тоді ти свій серед своїх. Нікого ти тоді не боїшся.

Дайте знати плюсиком ➕ в коментарях, якщо бажаєте платний прямий ефір або мінікурс на тему знайомства з собою.

Гарного понеділка і чесності з самими собою ❤️‍🩹

chyzanna pinned «Якщо бути в реальності, то можна, навіть, подякувати собі. Я буває нападаю на себе за те, що мало роблю, мало працюю і так далі. А потім згадую кількість своєї жорстокості до себе і думаю: «а я ще нічого». Я, насправді, багато чого роблю, враховуючи кількість…»

Якщо бути в реальності, то можна, навіть, подякувати собі.

Я буває нападаю на себе за те, що мало роблю, мало працюю і так далі.

А потім згадую кількість своєї жорстокості до себе і думаю: «а я ще нічого». Я, насправді, багато чого роблю, враховуючи кількість криків, котрі доводиться вислуховувати за день.

Ви можете себе приймати, можете не приймати, ви від цього не змінитесь.

Ви можете, навіть, ненавидіти себе, бути жорстокою, від цього ви також не змінитесь.

Цікаво, що іноді люди, навіть, намагаються, чесно намагаються прийняти себе або свою вагу. Але тільки для того, щоб ця вага почала знижуватись:

«Я ж якщо прийму себе, я тоді почну худнути?»

Чому питання «як прийняти себе» ставить тільки людина, котра не в контакті з собою, я розповіла в новому відео на YouTube.

Бояться інших ті, котрі самі агресивні (але самі від себе це добре приховують).

Можливо ви помічали, що ті, котрі перед іншими хорошенькі та підлаштовуються під них (бояться)

Вони ж стають дуже жорсткі та агресивні, коли поруч той, кого можна не боятись.

Наприклад, жінка боїться свого чоловіка і вся така хороша перед ним, потім йде та кричить на свою маму або дитину.

Або, якщо таких інших, на яких можна зірватись нема - то завжди є ти сам та твоє тіло. Вони то точно нікуди не дінуться. Бий, ори, обзивай скільки влізе.

Коли ти в контакті з власною агресією, тоді вже не так страшно. Тоді чоловік, котрий кричить, сприймається як свій, рідний, котрий розмовляє моєю ж мовою.

А не як монстр.

Якщо хтось приходить на консультацію і каже, що боїться інших людей, - значить настав час підіймати з глибин і показувати людині її власну агресивність і жорстокість по відношенню до себе та інших.

Можна причиною свого стану «погано» вважати власне тіло.

Можна його соромитись, ненавидіти його, злитись, мучити голодовками та підрахунками калорій в надії, що коли воно буде гарним, то стане краще.

Можна карати його тренуваннями, обзивати нехорошими словами.

Можна ігнорувати його. Проходити повз дзеркала та вітрини магазинів.

Можна робити це місяцями, роками та десятиліттями.

Можна на якийсь час відчувати полегшення від того, що в тебе «вийшло» перемогти власне тіло та власне бажання переїдати.

А можна причину свого «погано» побачити в собі. А точніше: в своїх очікуваннях від себе, від світу, в зацикленості на собі, власному егоцентризмі, агресії, ненависті до себе та до інших.

І тоді не доведеться хейтити своє бідне тіло.

Як працювати з аутоагресією та ненавистю до себе я розповідала на міні-курсі.

«Якщо я себе прийму - я тоді, взагалі, нічого робити не буду».

Насправді, людина хоче сказати: «я зараз щось роблю тільки тому що вірю, що потім за це щось отримаю».

Уявіть, ви йдете по ДУЖЕ великій пустелі, і знаєте, що коли пройдете її, вам за це дадуть мільйон доларів. Мотивації ОГО-ГО.

Якщо вам скажуть «нічого тобі потім за це не буде», то і мотивація йти, одразу ж, втрачається.

Ось і людина, якщо в неї відібрати фантазію, що коли вона стане ідеальною, то вона за це щось отримає, і сказати, що доведеться жити з такою, як вона є, то і мотивації щось робити для себе - більше нема.

Хоча її і не було. Коли людина щось робить дійсно для себе, а не заради якоїсь вигоди в майбутньому, ця мотивація регулярна і постійна:
«Мені по пустелі йти все життя. Це довго і важко, але йти необхідно все одно».

Ось так, хтось планує походити в тренажерний зал 2 місяці перед літом, щоб потім збирати на собі увагу друзів та колег, а хтось ходить в зал все життя, бо так треба.
Якщо першому сказати: «ніякої уваги та компліментів тобі за це ніхто не дасть», то мотивації ходити туди більше не буде.

*фрагмент майбутнього відео на YouTube «Вам НЕ ТРЕБА приймати себе»

Те саме і з думкою «треба переїсти».

Це МОЄ бажання переїсти, МОЯ потреба. Але ця потреба (як я вже сказала в аудіо) - це симптом мого РХП.

🔉⬇️⬇️⬇️

Давайте подумаємо як перестати відчувати себе поганим та сепаруватись від батьків.

Та і не тільки. Сепаруватись від усіх людей.

*Продовження попередньої публікації.

Що означає відсутність сепарації? Це означає, що я не сприймаю себе як окрему від інших та їх дій. І коли хтось говорить до мене грубо або критикує, наприклад, то я відчуваю себе поганою.

Це і є зливання з іншою людиною. Я не окремо від світу, я і є весь світ.

Тобто під відсутністю сепарації ми маємо на увазі, що ми незалежні від інших та їх реакції на нас. «Я хочу, щоб інші реагували на мене добре, і тоді я відчуватиму себе хорошою».

Для того, щоб сепаруватись від людей необхідно мати контакт з собою.
Для того, щоб сепаруватись від батьків необхідно мати контакт з собою.
Для того, щоб бути незалежною від інших, не мати на дії інших емоційної реакції необхідно мати контакт з собою.

Що таке контакт з собою? Контакт з собою, це коли я усвідомлюю хто я/ усвідомлюю своє Реальне Я. Простіше: це коли я памʼятаю про усі СВОЇ аспекти.

Наприклад, щоб реагувати на мамину жертовність необхідно забути про свою. Забути про всі випадки, коли ти сам в позиції жертви.

Щоб реагувати на чужу злість, необхідно повністю забути про свою власну. А для когось не те, що забути, а взагалі повністю ігнорувати.

Щоб реагувати на чужі образи, необхідно забувати, що ти сам можеш ображатись і іноді робиш це дуже по-дитячому.

Ті люди, котрі вважають, що вони краще своїх батьків, або що вони краще за інших, котрі емоційно реагують/дратуються на інших - НІЧОГО майже про себе не памʼятають. Точніше, памʼятають все тільки хороше.

В відео про контакт з собою я вже казала, що якщо ти думаєш, що ти зайка, а навколо тебе сірі вовки, то жити буде страшно.

Коли ж памʼятаєш, що ти сам ще той вовк, то будучи вовком серед вовків майже нічого тобі вже не загрожує.

⬇️

В психології прийнято вважати, що на те, якою буде людина впливає її дитинство.

Безумовно. Але це формулювання не до кінця відображає суть.

Я зустрічала різних людей, котрих били в дитинстві. На одних це повпливало дуже сильно, на інших майже не повпливало.

І знаєте яка є значна відмінність?

Перші сприймають це як власну поганість.

Другі - відокремлені від своїх батьків і усвідомлюють, що батьки їх били, бо В БАТЬКІВ були проблеми.

Тобто перші несуть відчуття поганості, другі - ні, бо сприймають себе окремо (сепаровано) від власних батьків.

Можна сказати, що якщо ми не відчуваємо себе окремо від інших - все, що вони нам роблять, ми беремо собі.

Наприклад, коли на вас хтось кричить в неадекваті, то погано має бути тій людині. А якщо ви зациклені на собі і сприймаєте все на свій рахунок, то погано буде вам!

Це зрозуміло?

Клієнтка каже мені: «я постійно відчуваю себе поганою, я постійно для себе погана».

На що я відповідаю: «але це дійсно так і є!»

Коли у вас є уявлення про себе якусь іншу/кращу/ідеальну, то ЛОГІЧНО, що та ви, реальна та жива, котра є - буде ПОГАНОЮ.

Якщо я сама зараз придумаю собі, якою я маю бути, я також ОДРАЗУ Ж, стану для себе поганою.

Якщо я почну уявляти, що я маю заробляти більше, маю мати авто, маю мати квартиру, маю мати більше підписників, маю мати іншого партнера - я ТУТ ЖЕ стану для себе поганою.

Щоб не бути поганою - треба щоб в психіці не було раскола: є я ідеальна та я реальна.

Коли є тільки ви, ви ОДНА, ви не можете бути поганою для себе чи хорошою, любити себе чи ненавидіти, в вас немає НІЯКОГО відношення до себе, бо є ТІЛЬКИ ВИ.

Щоб оцінювати себе та ненавидіти, необхідно, щоб в психиці був образ мене ідеальної, в порівнянні з яким я реальна 👎👎👎

Те, що могло раніше показати мою справжню особистість - це моя постава.

Я ходила скрючена, згорблена, наче я в з 12 років тягаю мішки з картоплею на спині.

Я завжди грала впевнену та комунікабельну особистість. Єдиним, що демонструвало те, як я відчуваю себе насправді, була моя спина. Вона максимально демонструвала мою справжню закритість, зажатість, невпевненість і купу страхів.

Але не заважала мені грати впевнену людину. Помітити те, як я відчуваю себе всередині спираючись на те, як виглядає моя спина, міг мабуть тільки якийсь психосоматолог, котрих на той момент не існувало. Всі інші люди вірили в мою впевненість, а дехто, навіть, заздрив.

Єдиним, що завадило розігравати цей спектакль стала моя вага. Вага зробила неможливим продовжувати демонструвати себе як впевнену та комунікабельну. Вага змушувала закриватись вдома та відмовлятись від зустрічей заради тренувань.

Ось тут стало явним, хто є хто насправді. Вага не зробила мене невпевненою, вона показала мене справжньою і відкупорила все, що сиділо всередині глибоко непоміченим.

Цікаво, що саме набір ваги змусив мене помітити свої проблеми та звернутись до психолога. Сидячі на роботі я відкрила статтю хвороб Луїзи Хей і дізналась, що надлишкова вага - це про страхи. Я спитала себе чого я боюсь? І відповідь була очевидною - людей. Я боюсь людей. Я боюсь спілкування з ними.

І тільки розпакував ці всі страхи і перестав грати ту, ким я не є - стали налагоджуватись стосунки з їжею і відповідно вага.

Зі спиною доводиться працювати досі…

Нове відео “Неконтакт з собою, як причина внутрішньої порожнечі» вже на YouTube.

Ми засуджуємо, критикуємо, кидаємо каміння гніву в інших, наче самі чисті та бездоганні. Але цей гнів – лише тінь, яку ми кидаємо на інших, намагаючись сховати свою власну. І коли ми відмовляємось визнати, що всі ці недоліки – наші, у душі залишається порожнеча.

Вона тягнеться всередині, тому що кожен раз, відштовхуючи свої власні аспекти, ми відторгаємо частини себе. І доки ми не зберемо всі частини себе, наш внутрішній світ залишатиметься уламковим і неповним, вічно шукаючи себе в інших.

Посилання на відео - https://youtu.be/juir7ggMZe8?si=8xwnTcRc8pJsAAA1

«До РХП в мене було все нормально. Все пішло не так коли я набрала.»

РХП не зʼявляється у тих людей, в яких «все було нормально». К РХП все йшло.

РХП підіймає ті почуття, котрі і так були. Воно посилює те, що вже і так було, щоб людина це НАРЕШТІ помітила і почала щось робити.

Ви можете чути як людині соромно за своє тіло, але якщо попросити позгадувати, то виявиться, що їй було соромно за себе ще до набору ваги.

Ви можете чути, що людина невпевнена в собі і бояться спілкуватись з людьми через свою вагу. Але якщо попросити позгадувати, то виявиться, що так було завжди.

Ви можете чути, що людина не будує стосунки через свою вагу. Але якщо попросити позгадувати, то виявиться, що і до появи надлишкової ваги був страх стосунків і небажання в них вступати.

Ви можете чути, що вага заважає самореалізовуватись. Але якщо попросити людину позгадувати, то виявиться, що вона боялась проявлятись (реалізовуватись) і до появи надлишкової ваги. І до надлишкової ваги був страх помилитись, облажатись, і отримати негативну реакцію в свою сторону.

РХП нічого не відбирає і не ламає життя. РХП та надлишкова вага тільки посилюють те, що і так було, роблячи це все більш помітним для особистості.

Коли людина забуває, що ці всі нестерпні почуття і проблеми були І ДО РХП, то тоді вона і розповідає собі басні про те, як круто все буде, коли вона схудне. Як її всі перестануть критикувати. Як щасливо вона заживе.

*P.S. Велика вирогідність, що якби ви не набрали вагу, то ви б свій внутрішній світ і те як вам погано так і не помітили б.

1) Що каже Коля:

«Мені не подобається, коли ти береш мій павербанк і не кладеш його на місце»

Що чує зациклена на собі Оля:

«Ти погана!»

2) Що каже Коля:

«Я не хочу сьогодні займатись сексом, я втомився».

Що чує зациклена на собі Оля:

«Я не хочу тебе, бо ти жирна»

Контакт з собою (контакт з Реальним Я) - це не контакт з чимось прекрасним та чудовим.

Це контакт з ПОГАНИМ (умовно) в собі.

Люди, котрі не памʼятають про власну злість та жорстокість - бачать жорстокими інших і бояться ЇХ.

Люди, котрі забувають про власні маніпуляції та обман - будуть емоційно реагувати на усіх людей, котрі брешуть та маніпулюють.

Якщо ви хочете не боятись інших, і не реагувати на них емоційно - достатньо памʼятати про своє 💩.

А не роздавати його всім навколо.

А то ми злість віддали партнеру, жертовність - мамі, маніпулятивність - сестрі, а потім: «Ой, а яка ж я? А хто я така? Відчуваю якусь пустоту».

На цю тему скоро вийде відео на моєму ютуб.

Щоб емоційно сепаруватись від батьків, треба не зрозуміти, що ти інший.

А зрозуміти, що ти такий самий.

*якщо в вас цей текст викликає емоції - значить ви точно не сепаровані

Я, можливо, банальну річ скажу, але:

«страху в спілкуванні стає менше, коли ти добрий до інших.»

Люди про себе це часто не знають, або забувають, але, насправді, більшість людей боїться не чужої злості, а своєї власної.

Багато людей бояться не інших, а того як вони самі проявляться при інших. А точніше того - що вони почнуть потім на себе за це нападати.

Більшість приховує власну злість, навіть від самого себе. Ця злість потім проскакує в жартах, коментарях, в сарказмі. І людині потім за себе соромно, вона потім на себе нападає.

Тому і постійний страх в спілкуванні. Страх не інших, страх, що знову проявиться той я, котрого я так добре від себе приховую.

Чим більше ви придумуєте про себе, коли ви наодинці з собою - тим більше потім страху викриття та сорому поруч з іншими.

- Раніше я була худа, і в мене було все нормально і не було РХП

- Не було нормально, бо РХП би не зʼявилось.

Іноді, на консультаціях, зустрічаю дівчат, котрі явно намагаються бути для мене хорошими, справити якесь враження, сподобатись. В них багато напруги, і мало спокою. Не важко здогадатись, що так само вони себе відчувають поруч і з іншими людьми.

Я чітко вже бачу звʼязок напруга = РХП. При цьому вони кажуть, що до того, як вони набрали, все було нормально і проблема почалась саме через тіло.

І ніхто не бачить, що саме через їх кількість напруги і переживань РХП і зʼявилось. Не через тіло. Те, що в тілі зʼявилась надлишкова вага це вже наслідок дисгармонії в стосунках з тілом.

Тому важливо не обманювати. В першу чергу себе.

Не було нормально. Було погано. Просто в якийсь момент ваше тіло та психіка перестали справлятись з такою напругою власноруч (знадобилась допомога РХП).

РХП взяв на себе роль рятівника. А люди його сприймають як ворога. Хоча справжній ворог - це ви самі собі.

Ваші стосунки з РХП (коли в вашій голові звучить його голос, що вам треба бути краще, схуднути, менше їсти, що ви якась не така, неправильна) - це відображення ваших стосунків з собою.

Якщо вивести власну ненависть до себе в свідомість, велика вирогідність, що потреба ненавидіти себе за допомогою РХП відпаде.

Ми часто боїмось спілкування з іншими. Якщо поділити цей страх на складові, то у багатьох людей більшу частину займатиме страх викликати негативні емоції (образити/засмутити/розізлити).

Як перестати цього боятись - розповіла в аудіо.

1) в вас має не бути наміру образити
2) ви самі маєте навчитись не ображатись, та не реагувати критично на чиїсь дії та слова

Інтервʼю з РХП-терапевтом Валерієм Патоничем все доступно для перегляду тут 🔥

Питання, які встигли розглянути:

- чи вважається РХП суіцидальною поведінкою?
- що таке РХП, насправді. І як воно допомагає людині?
- чому РХП це про обман себе та оточуючих?
- чому люди кажуть «якщо я схудну - я стану щасливою»?

«РХП - це дуже повільний суіцид»

«Замість того, щоб прокачувати свою особистість, людина з компульсивним типом її зраджує і будує НОВУ особистість. Вона свої життєві зміни повʼязує зі зміною тіла».

«Тіло часто викликає сором та злість, бо це проекція. Таким чином, тіло може допомагати проживати негативні почуття, які я не можу усвідомити і прожити в стосунках».

«В розладі харчової поведінки і їх стосунках з іншими людьми дуже багато обману».

«Заїдання - це спосіб ЗНЕЧУЛИТИ свої почуття завдяки їжі, щоб мати можливість їх прожити. Але вони таким чином не проживаються, а залишаються в тілі. І чим більше таких почуттів в тілі - тим більше необхідний для цього контейнер (розмір тіла)»

Уривки з інтервʼю з Валерієм Патоничем. Скоро вийде повне відео на моєму Ютуб.

А поки запрошую вас подивитись моє нове відео «6 можливих причин ЧОМУ у вас досі РХП»

За посиланням

Хто не в курсі, я брала інтервʼю у лікаря психіатра/психотерапевта та засновника центру лікування РХП (в якого я сама навчалась) - у Валерія Патонича.

Сподіваюсь, що там ви знайдете відповідь на деякі свої питання і зрозумієте тему РХП ще глибше.

Відео вийде на моєму YouTube після 16 вересня (з 2 по 16 вересня я в відпустці) ❤️