29 серпня – День пам’яті загиблих захисників України. Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.
За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, з 2014-го, станом на 1 грудня 2021 року загинули 4490 українських воїнів.
Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль - тисячі втрат.
Цього року, поки триває війна до перемоги, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але ми впевнені, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі герої були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою.
Наприкінці травня 2022 року Верховна Рада України ухвалила рішення про створення Національного військового меморіального кладовища, на якому з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Це – світова практика вшанування воїнів, які віддали життя за свою країну. Такі кладовища є в США, Канаді, Франції, Польщі та інших країнах. А за рік до цього, в липні 2021-го, на державному рівні був прийнятий військовий поховальний ритуал. Знову ж таки, щоб у момент поховання віддати належні почесті загиблому (померлому) захисникові чи захисниці, щоб всі розуміли, що ховають не пересічну людину, а того / ту, завдяки кому існує держава Україна.
Після перемоги ми віднайдемо свої традиції пам’яті про загиблих воїнів. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо.
Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.
