Сьогодні телефонує давній друг: "розповідай коротко, що не так роблю. Бо коли говорю з дружиною та малою, вони після ревуть і кажуть, що я їх не розумію".
Я йому: "оце ти бусічка, цим опікуватись". А він тільки з бойових.
Почали розбиратися. Спочатку я думала, що це може стосуватись військових та їх родин. Але, напевно, може бути й для всіх.
Пишу далі з його дозволу. Прошу його: розповідай, що тобі кажуть і що ти відповідаєш (Я трохи зміню фрази)
- дружина каже, що втомилась, що їй страшно, що сумує.
А ти? – Кажу, давай надішлю гроші, щоб щось для себе зробила. Вона питає: як ти? а що я можу сказати? – нормально.
А донька? – хтось їй щось сказав в школі, вона розхлюпалась. Кажу, щоб не ревла і дала собі раду.
Я запропонувала найпростішу ідею - метафору:
Уяви, дві кімнати – Раціональну та Емоційну. Кожен з нас промовляє до інших з однієї з цих кімнат. І в кожній кімнаті своя потреба.
Дружина та донька зі своїх «емоційних» тобі щось кажуть. І розраховують на те, що ти з ними разом "в кімнаті". І розділиш з ними емоційний простір.
Ти відповідаєш зі своєї «раціональної».
В їх "кімнаті" раціональна інформація може сприйматись «жорсткою», сухою і емоції залишаються нерозділеними. Дружина почувається самотньою. Бо її потреба в близькості, а твоя в інформації та скеруванні до дій.
А в раціональній кімнаті може бути відчуття: що мені з цим робити. Кажи те, що важливо, без зайвих деталей. Інформацію прийняв – працюю з нею.
Правило таке:
є можливість – "перейди в кімнату" співрозмовника. В твоєму випадку, якщо тільки є сили, дай відгук на емоцію, підтримай. Тільки потім кажи щось твоє конкретне.
І ми тренувались:
я казала із ролі його дружини: я так втомилась.
Він – ти багато працюєш та хвилюєшся постійно. обіймаю. Давай я гроші скину.
Я: мене рофлять в школі – Він: Ти засмутилась? Скажи всім, що голову відірву. Чи сама впораєшся?
- У мене до тебе справа, потрібно купити ……. – прийняв, зараз знайду
На жаль, не буває універсальних алгоритмів. Фраз та дій. Ми завжди шукаємо шляхи один до одного.
Це – найпростіше, що можна спробувати.
Якщо до нас звертаються з емоціями, спочатку підтримати, дати відчуття, що ми розділяємо емоцію та почуття, а потім переводити, якщо це потрібно, в іншу площину.
Якщо звертаються з інформацією і за інформацією – даємо інформацію, і потім якщо це доречно, кажемо про почуття.
Для того, щоб переміщатись між цими кімнатами швидко, потрібні сили. Бо такі переходи ресурсозатратні.
Дружині, якби я з нею говорила, пояснила б, що такі переміщення іноді вимагають надзусиль. І її чоловік дійсно крутий, що до цього готовий, щоб вона відчула близькість.
В "раціональній кімнаті" не ті, хто не вміє відчувати та співчувати. Там можуть бути ті, хто навпаки занадто чутливі, чи знаходяться в стані емпатичного дистресу, чи намагається зараз заощадити сили, чи акумулюють сили, а емоції можуть завадити діяти.
Але це, звичайно, не означає, що тім, хто "в кімнаті раціональності" зовсім не потрібні емоції та тепло, а тим, хто в "кімнаті емоцій" не потрібна інформація.
Окрема важлива і складна тема. Як говорити з чоловіком/дружиною, перед виходом на бойові.
Вголос це не промовляється. Але всі розуміють, що це може бути останньою розмовою.
Я пояснювала нещодавно посестрі, що чоловік уникає з нею розмовляти перед виходом на позиції не тому, що не любить.
А тому, що саме зараз йому потрібно сконцентрувати всі сили, його лімбічна система може не витримати навантаження сльозами та емоціями. Він вже "там". І має діяти.
Ми домовлялись, що вона плаче зі мною, пише, все, що болить - мені.
А з ним вже, на скільки можливо, спокійно, домовляються обмінятись відео чи повідомленнями з важливими для них обох словами.
Кожного разу, коли посестри чекають ці виснажливі 10 днів, а потім, коли їх чоловіки після бойових напишуть "+", чи вийдуть на зв’язок – це щастя. І я вдячна, коли жінки знаходять сили ще й мені написати, бо я боюсь їх смикати. Заходжу на їх сторінки, щоб пересвідчитись, що все добре.
Нехай буде це важливе для нас диво. Всі - повернуться.
Обіймаю, Родино ❤️ як хочу Перемоги!
Світлана Ройз, психолог.
@bagnenkoPsy
