ЄП: "Мир" з Україною без України: про що домовилися Трамп і Путін та що це змінює на практиці
Трамп запровадив нову реальність, у якій Україна стрімко втрачає суб’єктність.
Показовою стала не лише зміна черговості та пріоритетів – Трамп спершу поговорив з Путіним, а вже потім з Володимиром Зеленським, причому розмова з російським лідером, схоже, була значно тривалішою, а відгук Трампа про неї став виключно позитивним.
Ще важливіше – те, що зміст розмови з Путіним, виходячи з американської комунікації, не лише не погоджувався з Україною, а й різко суперечить українській позиції за низкою ключових питань.
І, нарешті, про жодний вплив України на час початку переговорів відтепер не йдеться. Трамп поставив Зеленського перед фактом, що переговорний процес уже розпочався. І Україна увійшла в нього точно не "з позиції сили".
За останню добу баланс суттєво змістився не на користь українських інтересів. Варто коротко це підсумувати.
По-перше, США всіляко, навіть порядком переговорів та тональністю повідомлень про них, показують, з якою стороною вони будуть насамперед домовлятися про умови "припинення" воєнних дій.
До того ж Трамп не лише де-факто зняв міжнародну ізоляцію з Путіна, оголосивши про підготовку зустрічі з ним, а й відмовився називати Україну рівноправним учасником майбутніх "мирних" переговорів, лише заявивши, що "вони (українці) повинні укласти мир".
По-друге, украй важливою є відмова США від публічного проведення червоних ліній і від урахування позиції України, що ґрунтуються на нормах міжнародного права. Вимоги про виведення російських військ з України чи про те, що Росія має поважати суверенні рішення Києва, як-от її прагнення до НАТО, для США лишилися у минулому. Це факт, який ще доведеться усвідомити, хоча до кінця неясно, як далеко Вашингтон готовий тут піти.
По-третє, Вашингтон уже дає сигнали про те, на яких умовах примушуватиме Київ до "миру" з Москвою.
Натомість умови для Росії досі не пролунали.
Єдиною більш-менш постійною тезою американської сторони в цьому контексті є хіба використання енергетичного тиску на Москву через зниження глобальних цін на нафту і ефективніше застосування санкцій. Але незрозуміло, наскільки швидкий ефект матимуть ці важелі тиску, та й гарантій збереження санкційного важеля у повному обсязі немає.
По-четверте, не могло не привернути увагу оглядачів і помітне ігнорування Дональдом Трампом призначеного ним же посланника з питань України та Росії Кіта Келлога. Його імені він не згадав ані за підсумками розмови з Путіним (коли перелічив, хто вестиме дальші переговори з росіянами), ані за підсумками переговорів із Зеленським.
...
І для України це є проблемою. Зрештою, з Кітом Келлогом українська сторона має певні позитивні контакти, а з Віткоффом – поки ні, принаймні публічно.
Хай там як, але вже можна говорити про ще одну особливість майбутнього "мирного плану" Трампа, і це по-пʼяте:
США не хочуть брати на себе відповідальність за те, що відбудеться після умовного "завершення війни" – у якій формі воно б не відбулося. Натомість в уявленні американської адміністрації за цим має стежити Європа (звідси – заява Гегсета про "європейських миротворців" в Україні).
