УП. Кляті питання

Охорона здоров'я військових: чому пріоритетний напрям у Міноборони – під ризиком зупинки?

Громадські організації, які представляють військовослужбовців, ветеранів, звільнених з полону, членів їхніх родин, вкрай занепокоєні непрозорістю процесів та рішень навколо Департаменту охорони здоровʼя Міністерства оборони. Що відбувається? Публікуємо повну версію звернення представників громадянського суспільства до міністра оборони Рустема Умєрова, а ось ключове:

1. Лише завдяки консолідації зусиль громадянського суспільства та медійному розголосу проблематика військової медицини стала актуальною на найвищому рівні. Одним із результатів стало створення у кінці 2023 року Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України.

2. ДОЗ МОУ розпочав впровадження важливих ініціатив та реформ, зокрема: затверджено нові стандарти підготовки з домедичної допомоги, визначено обсяги допомоги на догоспітальному етапі, удосконалено маршрути евакуації. Крім того, у військових шпиталях впроваджено електронну медичну інформаційну систему, а також розпочато впровадження реформи військово-лікарської експертизи.

3. Вперше за історію військової медицини укладено договори з НСЗУ – це дозволило залучити додаткові кошти для військових шпиталів. Крім цього, у роботі ДОЗ МОУ перебувають важливі ініціативи у сферах медичної реабілітації, психічного здоровʼя, допомоги звільненим з полону тощо.

4. Разом з тим, упродовж жовтня 2024 – січня 2025 ми із занепокоєнням спостерігаємо систематичне перешкоджання роботі Департаменту, зокрема: непогодження або сповільнення погодження на основі формальних приводів нормативних актів, ініційованих ДОЗ МОУ; систематичний тиск на працівників ДОЗ МОУ; спроби переведення провідних фахівців у військові підрозділи; ініціативи щодо реорганізації ДОЗ МОУ.

5. Підрозділ швидко втрачає свою спроможність. Наслідком цього стане припинення або щонайменше зупинка на 4-6 місяців важливих процесів та ініціатив, які стосуються тих, чиї інтереси ми захищаємо. А найбільший ризик – це безповоротна втрата спроможності ДОЗ МОУ як однієї з небагатьох працюючих інституцій у військово-медичній сфері.

6. Звертаємося до вас, пане Міністре оборони, із наполегливим закликом відмінити директиву про реорганізацію, повернути можливість Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України виконувати свої обовʼязки та забезпечити прозору комунікацію щодо подальшої роботи цього підрозділу.

Що нам розповів міністр закордонних справ Андрій Сибіга?

Це перше велике інтерв’ю міністра Сибіги на цій посаді, у якому він розповідає про очікування України від адміністрації Трампа, газову кризу у Придністров’ї, загострення відносин зі Словаччиною, про ЄС та розвиток подій у Грузії. Якщо коротко:

​​Про очікування від адміністрації Трампа: Ми сприймаємо зміну влади у США як нові додаткові можливості та додатковий шанс. Мені здається, що від США можна буде очікувати більшої рішучості. У нас вже відбулися перші контакти з новою адміністрацією. Керівник ОП Андрій Єрмак має прямі контакти з майбутньою адміністрацією Трампа. А після 20 січня ми дуже сподіваємося на початок активної фази наших формальних відносин. Для нас важливо, щоб у США було усвідомлення, що безпека України – це невід'ємний елемент трансатлантичної безпеки.

Про переговори за участю росіян: Станом на зараз такої модальності не розглядалося. Давайте дочекаємося офіційних контактів зі США, де ми обговоримо подальші кроки. Станом на сьогодні є чинна заборона на переговори з Путіним, запроваджена рішенням РНБО.

Про альтернативи НАТО: Єдиною дієвою гарантією для України є членство в НАТО. Понад те, членство України є гарантією безпеки самого НАТО. Ми вже проходили "альтернативні варіанти". Ми бачили, як провалився Будапештський меморандум. Створення будь-яких "сірих зон" призводить лише до подальших загострень. Тому членство України в НАТО – це непохитний пріоритет і єдина дієва гарантія безпеки для нашої держави.

Про Словаччину і російський газ: Залежність від Росії у газовому питанні не завершується нічим добрим – ми це проходили і знаємо, що рахунок, який потім виставляє Росія, в рази вищий. Не можна робити український рух до ЄС залежним від якихось непорозумінь, і ми будемо дуже жорстко реагувати, якщо таке буде. Це неприпустимо. І не тільки з боку Словаччини. Не можна зловживати своїм статусом члена ЄС і НАТО і узалежнювати такі рішення від поточних непорозумінь, які ми рано чи пізно подолаємо.

Про "рік України" в ЄС: Ми вважаємо, що в Європейському Союзі 2025 рік буде "роком України". Маємо одне за одним головування друзів України – Польщі та Данії. Потрібно скористатися цим шансом.

Про (не)можливість транзиту російського газу до Придністровʼя: Це треба вивчати, але я вважаю, що транзит російського газу взагалі неприпустимий. Та наразі ми говоримо про можливість допомоги придністровському регіону спільними діями України та ЄС. Давайте зосередимося на тому, що ми можемо зробити без російського газу.

Про сумнівні вибори в Грузії: Україна визнає держави (а не лідерів. – ЄП). Ми підтримуємо грузинський народ. Утвердження демократичних цінностей, захист прав людини, дотримання стандартів – це для нас, як для держави, що пройшла свої майдани, – не порожні слова. Тому я не вірю в будь-які успішні уряди та не вірю у моделі влади, які побудовані всупереч волі народу. І ми також переконані, що вибір грузинського народу – це євроатлантичне прагнення Грузії.

Що нам розповів Юрій Гудименко про вибори в Антикорупційну раду Міноборони?

7 січня, з другої спроби, відбулися вибори в Громадську антикорупційну раду при Міноборони. Якщо казати простою мовою, 15 членів, обраних шляхом голосування, мають стежити за тим, щоб в одному з ключових міністерств не було корупції. Ми поговорили з Юрієм Гудименком – ветераном і лідером політсили "Демократична Сокира", який цього разу отримав найбільше голосів. Що не так з українською оборонкою і як це вирішити? Дивіться і слухайте повну версію нашої розмови, а ось декілька ключових тез:

Про 100 тисяч людей, які проголосували на виборах в Антикорупційну раду: Це абсолютний рекорд всіх виборів до громадських рад в Україні, а їх було дуже багато. І, на мою думку, це не випадковість. Це демонстрація, що людей щось не задовольняє у роботі Міноборони. Тому фактично можна вважати це сигнальним голосуванням. Набагато кращим, мабуть, за будь-які соціологічні дослідження.

Про новий склад Антикорради: Ми з самого початку, коли збирали коаліцію, намагалися зробити цю історію максимально аполітичною. І люди там такі і в такій кількості, як потрібно. Є юристи, фінансист, бухгалтер з досвідом, є аналітик по зброї, по закупівлях. Потрібні люди, які бачили війну не з кабінетів – ось, будь ласка, чотири різні сержанти в списку. Тому, в принципі, підібралася суперкласна команда. Те, що нас об'єднує – це експертність і весела злість.

Про ключову мету роботи органу: Це фактично єдиний місточок, який пролягає між Міноборони і суспільством. І для мене дуже важливо цей місточок побудувати і закріпити. Тому що є ситуації, коли закритість необхідна і без неї нікуди. А є чітке розуміння, що цією закритістю конкретно Міноборони багато десятиріч використовує виключно для того, щоб ніхто не міг його проконтролювати, щоб займатися корупцією або просто розгільдяйством.

Про вектор руху: Зараз і на ці наступні два роки моя внутрішня задача – зробити максимум для того, щоб з Міноборони, з того неповороткого монстра, який є зараз, застарілого, з зайвою вагою, ще з якимось грузом зверху, зробити щось маленьке, компактне, швидке, спортивне, яке може пробігти ту довгу марафонську дистанцію по війні і не здохнути при цьому. Всередині занадто багато задубльованих функцій, перекладання відповідальності одне на одного, суперроздутий штат, і значна частина людей просто не розуміє, за що вони відповідають.

Про той випадок, якщо міністерство не захоче змінюватися: Ти в один і той самий кабінет, по одній і тій самій справі, по-доброму можеш зайти тільки три рази. Але якщо на третій раз не вийшло, ти маєш просто з ноги виносити все і робити так, щоб твоя мета була досягнута. Три рази по-доброму, потім тільки по-поганому. В мене велика кількість підписників, і в нашої команди теж є медійність, і зрозуміло, що цим 100 тисячам людей буде цікаво дізнатись, хто саме, і з яких саме причин перешкоджає тій чи іншій реформі. Я впевнений, що це буде дуже цікаво, і якщо з нами не будуть по-доброму – будемо, як будемо.

Сектор без газу. Для чого Путін влаштував енергокризу в Придністров’ї?

Москва розігрує дуже небезпечну карту в так званому Придністров’ї. Зупинка Кремлем поставок газу з 1 січня вже призвела до обмежень газопостачання, води та тепла, віялових відключень електрики та повної зупинки промисловості в регіоні. Які шляхи розв’язання кризи та якою в цьому може бути роль України? Пояснюємо в тексті, а ось дуже коротко:

1. Не готовими до спровокованої Кремлем енергокризи виявилися і Кишинів, і сепаратисти з Тирасполя. Щоправда, в останніх ситуація набагато складніша. Після зупинки поставок російського газу потоки електроенергії з Молдовської ДРЕС на правий берег були зупинені, а станція тимчасово почала працювати на антрацитовому вугіллі, яке туди завезли з Донбасу ще до його окупації Росією.

2. За оптимістичними оцінками, запасів антрацитного вугілля у Придністровʼї вистачить до кінця січня. Така ж ситуація з газом. Якщо Молдова вже давно переорієнтувалася на його постачання з ЄС, то Придністров’я цього робити не хоче і сподівається на росіян. Запасів газу, як запевняють представники влади невизнаної республіки, залишилося приблизно на 20 днів.

3. Попри складну ситуацію влада Молдови змогла уникнути відключень. Утім, з погіршенням погоди цілком імовірний сценарій з відключеннями населення, про що влада вже попередила населення. У Придністров’ї ж ситуація набагато складніша. З 1 січня там відключили газ у котельнях, приватному секторі та багатоквартирних будинках з автономним опаленням. Також мешканці регіону залишилися без централізованого опалення і гарячої води. Згодом у регіоні почалися відключення електроенергії.

4. Криза в Придністров’ї створена Росією штучно. У 2025 році в Молдові будуть парламентські вибори, і це – унікальний шанс повернути до влади проросійські сили. Зараз по всіх російських каналах, які ще дивиться значна частина населення Молдови та всі в Придністров’ї, активно розкручується тема, що це саме уряд Санду та Київ стали причиною енергокризи. Кремль очікує, що це дозволить йому повернути до влади в Кишиневі своїх прибічників.

5. За словами співрозмовників ЕП, найбільш імовірним наразі є сценарій, за якого Росія відновлює постачання газу Придністров’ю через "Турецький потік", але "домовиться" про це хтось з проросійських політиків. Паралельно в енергетичній кризі звинувачуватимуть Санду та її уряд.

Люстрація закінчилась: що вона дала, чи спрацювала і як жити без неї?

У це непросто повірити, але з моменту прийняття закону про люстрацію минуло вже 10 років – від 16 жовтня 2024 року дія закону закінчилась. Новий 2025-ий рік колишні фігуранти люстраційного реєстру зустріли без будь-яких обмежень, і тепер вони знову можуть спокійно претендувати на вищі державні посади. Тож що нам дала люстрація? Розповідаємо:

1. За посадами під люстрацію потрапляло не більше як 5 тисяч людей на всю країну – тобто йшлося виключно про ключові фігури. І щоб потрапити під люстрацію, така особа повинна була займати люстраційну посаду не менше ніж один рік.

2. Реально до люстраційного реєстру за 10 років дії закону було внесено 1084 особи. Ще кілька тисяч людей самі звільнилися з держслужби, не чекаючи люстрації. В сумі це орієнтовно ті самі 5000 осіб. Але водночас за рішеннями судів 478 осіб домоглися, щоб дані про них виключили з реєстру. Майже 50% від офіційно люстрованих добилися скасування цього статусу.

3. Уже в січні 2015-го 47 "регіоналів" оскаржили люстрацію в Конституційному суді, який оголосив її розгляд невідкладним. Однак суспільний запит в Україні був настільки однозначним і готовність захищати люстрацію, зокрема шляхом акцій протесту під КСУ, була така непохитна, що за 10 років дії закону судді так і не ризикнули його скасувати.

4. Єдині, хто системно, хоч і не масово, ігнорували люстраційні вимоги, виявились президенти України. Петро Порошенко з перших же місяців вибив собі право скасовувати люстрацію для силовиків і військових, а його наступник Володимир Зеленський не раз призначав на посади людей, які підпадали під люстрацію. Починаючи з керівника ОП Андрія Богдана, і закінчуючи керівником податкової Олексієм Любченком.

5. Закон про люстрацію втратив силу в 2024 році, відпрацювавши відведені йому 10 років. Тепер же, коли ексчиновники часів Януковича можуть знову спокійно влаштовуватись на державні посади, в суспільстві виникає певна фрустрація: мовляв, 10 років минуло, а ніхто не покараний, закон свою роботу не зробив. Але покарання ніколи і не було метою закону про люстрацію.

6. Його ціль була – відсторонити від ухвалення державних рішень прислужників режиму, коли чекати судових рішень по індивідуальних справах щодо них не було можливим. З цього погляду закон свою задачу з очищення виконав. А от держава, яка мусила за ці 10 років створити новий суд і нові, чесні, справедливі державні інституції, свою частину роботи не виконала взагалі.

На них не діє РЕБ. Як Україна розгортає виробництво дронів "на оптоволокні"?

Словосполучення "дротові бойові безпілотники" ще два роки тому звучало як абсурд, але зараз вони створюють неабиякі проблеми українським військовим. Це той випадок, коли росіяни випередили українців і в розробці, і в масштабуванні. Тож як вони працюють, і на якому етапі перебуває їх розробка в Україні? Розповідаємо:

1. Конструкція дронів з оптоволокном не сильно відрізняється від звичайних бойових FPV. Хіба що вони мають більшу раму та потужніші акумулятори, бо разом з бойовою частиною переносять кількакілограмову котушку з дротом, яка розмотується під час руху. Найменші дозволяють працювати на відстані до 2 км, найбільші – до 20 км. Нитка під’єднана до пульта управління оператора і видає якісне зображення майже без затримок.

2. Найбільшими бенефіціарами поширення нової технології стали китайські заводи, які продають котушки обом сторонам війни. "Один китайський завод уже сім місяців серійно виготовляє бобіни з оптоволокном для РФ. Ми тепер теж у нього замовляємо", – сказав не для запису один з українських виробників безпілотників.

3. Як розповіли ЕП в технологічному кластері Brave1, зараз понад 25 команд інженерів опановують цей напрямок. Близько десяти з них готують документацію для кодифікації своїх дронів, що відкриє їм шлях до перших контрактів. Одна модель уже кодифікована, ще дві – на фінальному етапі. В Україні вже є заводи, спроможні виробляти тисячі таких дронів на місяць.

4. Серед мінусів оптоволоконних дронів найчастіше називають невелику дальність, меншу вагу бойової частини, меншу маневреність, високу видимість у повітрі, ціну та ризики обриву нитки. Водночас оператори тільки починають опановувати технологію, тож багато речей, які зараз здаються проблемою, можуть перестати нею бути, коли інженери покращать продукт або військові навчаться правильно ним користуватися.

5. Оптоволоконне управління стало новим трендом на фронті, однак дрони з радіозв’язком все одно залишатимуться основним засобом ураження для операторів БПЛА. В ідеалі підрозділ повинен мати багато звичайних FPV на різних частотах, дрони з машинним зором та оптоволокном. Кожен із цих засобів ураження по-своєму хороший і виконує свої завдання.

6. Окремий сегмент – протидія оптоволоконним дронам. Зараз ані Україна, ані Росія не мають ефективного захисту проти цих безпілотників, тож розробка захисту – ще один виклик для вітчизняних інженерів. Наразі українські розробники опрацьовують ідеї фізичного знищення таких FPV за допомогою турелей, сіткометів та дробовиків, а також досліджують варіант застосування лазерів.

Поки Україна лише запускає виробництво оптоволоконних FPV-дронів, прикру помилку існування живих росіян на планеті доводиться виправляти дронами з радіоуправлінням. Згадані в тексті оператори БПЛА з протитанкової роти 13-ї бригади НГУ "Хартія" потребують ретрансляторів сигналу, які допомагають звичайним дронам знищувати противника значно далі, ніж він того очікує.

Допомогти військовим можна за посиланням.

Перезавантаження Канади: чи не призведе відставка Трюдо до послаблення підтримки України?

Джастін Трюдо, який дев'ять років очолював уряд Канади, офіційно заявив про свою відставку з посади лідера Ліберальної партії. І одночасно – про готовність піти з посади прем’єра, щойно партія обере собі нового лідера. Тепер у Канаді мають пройти дострокові вибори, які, найімовірніше, повернуть до влади консерваторів. Та чи не призведе нинішня політична криза до послаблення підтримки України? Коротко пояснюємо:

1. Формально лідером партії може стати будь-яка особа, незалежно від депутатського мандата, але для цього їй все одно доведеться пройти внутрішні перегони. Проте з огляду на обмежений час, низькі рейтинги лібералів і подальші національні вибори, де ліберали майже напевно програють консерваторам, найімовірнішим сценарієм є обрання лідера серед найбільш відданих партії осіб.

2. Усі кандидати від лібералів публічно висловлювалися на підтримку України. Ми також маємо суттєву підтримку в усіх партіях, а тим більше – в Консервативній, яка неодноразово критикувала занадто обережну та вичікувальну політику Трюдо.

3. Втім, проблема полягає в часі таких змін. З 1 січня Канада перебрала головування у G7. Минулого року "сімка" сформувала рамку і ухвалила компенсаційний механізм передачі України $50 млрд за рахунок заморожених російських активів у вигляді кредиту, який ми зможемо не повертати, якщо не отримаємо компенсації від РФ.

4. Ми вже отримали перші транші, й Україна розраховує, що вся сума надійде впродовж 2025 року. Однак залишається відкритим питання, чи надаватимуть кошти в наступні роки, зважаючи на зміни урядів у США та деяких країнах ЄС, які забезпечували по $20 млрд, а решту $10 млрд разом покривали Канада, Велика Британія та Японія.

5. Наразі немає ризиків, що це питання не буде вирішене в принципі, однак вибори, а далі – потреба для нового уряду займатися першочерговими питаннями, зокрема митним конфліктом із США, зосередять увагу Канади на внутрішніх питаннях як мінімум до літа. І якщо Трамп реалізує свої погрози щодо Канади, це здатне надовго відвернути увагу нового уряду від України. Навіть цілком дружнього до Києва уряду.

Що таке "шрінкфляція", і як розпізнати такі маніпуляції виробників?

Уявіть: ви купуєте улюблену шоколадку, і раптом помічаєте, що розмір її став меншим, але коштує вона стільки ж. У новому відео-експлейнері розповідаємо, як виробники приховують зростання цін, і як не стати жертвою таких маніпуляцій. Нічого не обіцяємо, але після перегляду у вас може раптово покращитися зір та розвинутися навички детектива під час наступних візитів до найближчої крамниці. А якщо дуже коротко:

1. Що таке шрінкфляція? "Шрінкфляція" – це зменшення виробником кількості, об'єму або ваги товару в упаковці при збереженні або незначному зниженні ціни. Термін походить від англійських слів "shrink" (зменшуватися) та "inflation" (інфляція). Виробники вдаються до цього, щоб не відлякувати покупців різким підвищенням цін. Вони розраховують на те, що споживач може не помітити змін, якщо не вивчатиме уважно інформацію на упаковці.

2. Це тільки у нас? Ні. Майже кожен третій продукт у американських супермаркетах зазнав шрінкфляції у 2024 році. Категоріями, які підпали під шрінкфляцію найбільше, виявились паперові продукти – такі як туалетний папір та паперові рушники. Один з найабсурдніших прикладів цього явища трапився у Росії наприкінці 2018 року: через дефіцит курячих яєць на поличках супермаркетів там почали з’являтись упаковки яєць по 9 штук. Хоча ціна, звісно ж, становила як за десяток.

3. Як борються зі шрінкфляцією у світі? В ЄС закон вимагає чітко зазначати вагу та обсяг продуктів, щоб споживач міг порівнювати. А в США Федеральна торгова комісія штрафує компанії за введення споживачів в оману. У Франції супермаркети Carrefour з 2023 року клеять стікери на товари, які зазнали шрінкфляції, тоді як у Великій Британії організація Which? проводить регулярні дослідження, викриваючи такі бренди.

4. А що з законодавством в Україні? В Україні поки немає ініціатив боротьби зі шрінкіляцією і вона вважається цілком легальною, допоки виробник надає правдиву інформацію на етикетці про реальну кількість та якість продукту. За словами нардепа Дмитра Гуріна, у Верховній Раді готують законопроєкт, який зобов'язуватиме торговельні мережі вказувати ціну товару за кілограм чи літр, якщо він продається в меншій упаковці.

5. Чому виробники вдаються до шрінкфляції? Ціни на сировину ростуть, виробники витрачають більше на енергію, доставку та зарплати. Вдаючись до шрінкфляції, виробники намагаються зберегти прибуток в умовах економічної нестабільності.

Як та навіщо Ілон Маск втручається у політику європейських країн?

Власник соцмережі Х та один із ключових союзників Трампа несподівано вирішив відволіктися від американської політики на користь європейської – тепер він завзято пропагує ультраправі рухи у ключових країнах Європи. Чи діє він самостійно, чи "підігрує" Трампу – питання відкрите. А ось як це може вплинути на подальшу політику Білого дому? Розповідаємо:

1. Маск був присутній у Мар-а-Лаго під час візиту туди в грудні угорського премʼєра й давнього шанувальника Трампа Віктора Орбана. Також відомими є дружні відносини між Ілоном Маском та італійською премʼєркою Джорджею Мелоні, які почались задовго до кампанії Трампа.

2. Але такі компліменти й дружні відносини в Маска зарезервовані лише для тих, кого він вважає своїми друзями. Німецького канцлера Олафа Шольца Маск назвав спершу просто "ein Narr" ("дурень"). А потім, після наїзду авто на різдвяний ярмарок у Магдебурзі – ще й "некомпетентним дурнем", який має "піти у відставку негайно". 

3. А ось хто опинився у фаворі Ілона Маска – то це ультраправа "Альтернатива для Німеччини", яка, на його думку, тільки й здатна "врятувати" країну. У самій партії вже розповіли, що підтримують контакт із Маском, й він сам нібито висловив зацікавленість у політичній програмі "АдН". І вже цього тижня особисто поспілкується зі співлідеркою політсили Алісою Вайдель, номінованою на посаду канцлера Німеччини від ультраправих. У своїй підтримці "Альтернативи для Німеччини" Маск навіть опублікував цілу колонку на підтримку партії.

4. Остання хвиля нападок Маска спрямована проти премʼєра Британії Кіра Стармера. Повʼязана вона з діяльністю організованих банд часто мігрантського походження, які домагалися до дітей з початку 2000-х років. Кір Стармер, який у 2008-2013 роках був генпрокурором Британії, очолював розслідування діяльності цих банд. Нещодавня відмова британського уряду поновити розслідування дала Маску підстави говорити, що Стармер – "співучасник зґвалтування Британії".

5. Є у Маска і британський аналог "Альтернативи для Німеччини" – ультраправа Reform UK на чолі з євроскептиком Найджелом Фараджем. Фарадж уже зустрічався з Маском і навіть обговорював можливість фінансових пожертв на користь Reform UK. Щоправда, буквально напередодні мільярдер сказав, що Reform UK потребує нового лідера, а Фарадж не має "того, що потрібно" для цього.

6. Близькість Маска до Трампа і несподівано помітна роль, яку він відіграє в його команді, не може не порушувати питання: наскільки те, що пише мільярдер, є саме його думками, а не позицією Трампа? І чи впливатимуть його нинішні суперечки на майбутню зовнішню політику США? Зрештою, що саме мотивує Маска активно висловлюватися щодо питань зовнішньої політики? Одна з версій – бізнес-інтереси. Або ж Маск, можливо, просто промацує ґрунт для майбутнього президента США, налагоджуючи співпрацю з тими, кого Трампу хотілось би бачити при владі.

Нарешті з головою. Хто тепер керуватиме податковою і до чого тут Офіс президента?

Колишній очільник Київської ОВА, а також кар'єрний прокурор Руслан Кравченко почав керувати ключовим фіскальним органом країни, від роботи якого залежить фінансування обороноздатності під час війни. Чим знакове це рішення та з якими проблемами доведеться зіткнутися новому керівнику ДПС? Коротко розповідаємо:

1. Кравченко – перший з травня 2021 року голова податкової, який працюватиме не в статусі "виконувача обов'язків". Причому нового голову податкової призначили без жодного конкурсу. Це уряду дозволяє тимчасовий порядок, який діє на період воєнного стану. Інші економічні органи, зокрема митницю та БЕБ, в Україні перезавантажують з проведенням конкурсів за участю міжнародних експертів.

2. Після початку великої війни саме від роботи податкової служби залежала здатність України фінансувати армію. Незважаючи на це, ДПС продовжувала працювати без повноцінного керівника. Співрозмовники ЕП серед підприємців не раз наголошували, що без повноцінного керівника не могло відбутися і реформи ДПС. Зокрема – розв'язання системних проблем, від яких страждав бізнес. А їх накопичилося чимало.

3. В урядовій стратегії від 2023 року йшлося, що спочатку держава має повернути довіру до фіскальних органів, а вже потім реформувати податки, зокрема підвищувати ставки та змінювати адміністрування. На практиці все сталося навпаки: держава підвищила податки, проте не провела системної реформи податкової.

4. За весь 2024 рік до Ради бізнес-омбудсмена надійшло 730 скарг на роботу податківців. Адміністрування ПДВ залишається головною проблемою бізнесу й нині. Наразі переважна більшість скарг розглядається судами на користь платників податків, що тягне додаткові витрати не тільки бізнесу, а й держбюджету та свідчить про неправомірний тиск на бізнес.

5. Бізнес в Україні витрачає в середньому 74,4 людинодня та 103,3 тис. грн на рік на різні формальності, пов'язані із сплатою податків. При цьому чим більше підприємство, тим більші його грошові та часові витрати на взаємодію з ДПС. Бізнес сподівається, що за нового керівництва податкової її робота потребуватиме менше часу та грошей платників податків. Також підприємці очікують від нового голови зменшення корупційних ризиків у сфері адміністрування ПДВ та акцизного податку.

6. Як повідомляють співрозмовники ЕП серед депутатів, із зміною керівництва податкової контроль над нею перейде до голови Офісу президента Андрія Єрмака та його заступника Олега Татарова. Зміна неформального контролю над податковою – частина ширшої картинки. Як розповіли ЕП співрозмовники в парламенті, керівництво ОП давно намагалося посилити свій вплив на ті сфери, які наразі контролюють депутати коаліції.

Де брати надію? І Ярослав Грицак

Напередодні нового року ми звернулися до лауреатів премії "УП.100" з проханням оцінити минулий рік, зафіксувати, де країна і суспільство перебувають у даний момент, і поділитися очікуваннями від 2025 року. Ярослав Грицак став першим, чиї роздуми ми публікуємо. Повну версію читайте тут, а ось – ключові тези:

1. Наш реальний сценарій перемоги: Україна стає частиною Заходу, й Захід розширює свої кордони на Схід. В якій конфігурації це станеться і за яких умов – неможливо передбачити і нема сенсу говорити. Ми живемо в часи непередбачуваності й хаосу. Тому чесна відповідь на питання, в якій конфігурації Україні вдасться вийти з війни: у якій вдасться.

2. Відповідно до цього ми маємо по-іншому будувати наші надії. Ми маємо обняти хаос і непередбачуваність – і стояти так довго, як треба. Вищі шанси на перемогу має той, хто приймає непередбачливість як вихідну умову і діє відповідно до обставин. Наша надія полягає у крихкості, часто несподіваній, тираній.

3. Тиранії – як динозаври: у них велике тіло, але малий мозок. Як показує недавній аналіз, поки Росія продає нафту, випускає танки і шукає запчастини по всьому світу, вона ризикує пропустити черговий технологічний стрибок – так само, як у часи пізнього СРСР радянська влада пропустили комп'ютерну революцію.

4. Наша надія також у формуванні нових союзів, більш гнучких і рішучих, замість старих. Ідеальним варіантом було би, якби 2025 року вдалося вибудувати лінію "Вашингтон – Брюссель". Як буде за Трампа – боюся, що навіть сам Трамп не знає. Але тут можемо, по-перше, надіятися на невичерпне вміння росіян робити безглузді речі. По-друге, наша надія може полягати у тому, що в особі Трампа Путін нарешті знайшов гідного собі противника-соціопата, ще й до того ж більш непередбачуваного та безшабашного.

5. А головна надія – у нас самих, у нашій впертості й нашому вмінні виживати. Історичні дослідження показують: чим частіше суспільство проходить через тяжкі випробовування, тим стійкішим воно стає. Наша надія залежить від того, як ми говоримо про цю війну між собою. Ми маємо відійти від героїчно-оптимістичних оповідей, що ми обов'язково і швидко переможемо. Але ми не маємо впасти у депресію – бо як впадемо, то вважаймо, що Путін уже виграв. Маємо вірити в добрий кінець так довго, як треба – навіть якщо нам не буде суджено його побачити. 

6. Уявіть собі свій найбільший страх. Припускаю, що Ваш мозок малює Вам картинки неминучої поразки України і кінця світу. А тепер спробуйте вийти за межі цього образу як малореального і подумати, що може реально статися за годину, за день, тиждень, місяць, рік? Ви зможете прийти тоді до більш реалістичної картини – а тоді планувати, що можете зробити протягом кожного з відрізків цього часу, і які засоби Ви маєте у своєму розпорядженні, щоб жити і працювати далі.

7. У кожному разі, якщо ми живемо у часи невизначеності, не робімо ставки на визначені наперед сценарії. Радше навпаки: будуймо серед цього моря хаосу острівки певності, де ми можемо відчувати свій контроль над ситуацією – і пробувати ці острівки розширювати до розміру архіпелагів і континентів.

П'ять історій тих, хто змінився сам і змінює країну | Вечір Середи

Від моменту першого ефіру "Вечора Середи" його ведучій Софії Середі вдалося розповісти 44 такі історії. Кожна з них цінна та важлива, тож обрати лише кілька розмов для підсумкового матеріалу виявилось геть не простим завданням. Тож усі випуски "Вечора Середи" шукайте тут, а нижче – п'ять історій тих, хто змінився сам і змінює Україну:

1. Софія Безверха. Ще не так давно ця дівчина говорила російською, дивилась російські серіали, не дуже цікавилася політикою та історією. Нині ж Софія Безверха – популярна культурна блогерка KRAPKA.KRAPKA та "амбасадорка всього українського". Зараз у її соцмережах – тисячі підписників та мільйони переглядів і реакцій. У своїх постах та відео вона знайомить читачів зі знаковими українськими культурними діячами, забутими традиціями та автентичним українським одягом.  

2. Максим Філіппов. Йому 22. Донедавна він виступав на сцені театру. Зараз Максим – боєць 12-ої бригади спецпризначення Нацгвардії "Азов", його життя кардинально змінилося: тепер замість сцени в нього – окоп, замість акторського костюма – військова форма, замість театрального реквізиту – зброя. Він щосили мріє повернутися на сцену і навіть у війську збирає типажі героїв для своєї "акторської валізки", щоб потім показати їх глядачеві у виставах. А ще Максим дуже хоче приїхати в деокупований Маріуполь – місто, яке стало важливою частиною його життя. 

3. Гамлет Зіньківський – один із найвідоміших стріт-артистів України. Його ім'я таке ж оригінальне, як і його роботи, які можна знайти на вулицях українських міст: чорно-білі малюнки з лаконічно-філософськими написами не лише привертають увагу перехожих, але й змушують їх задуматись над питаннями буття. Під час повномасштабної війни він залишається в Харкові. Працює під обстрілами. Частину малюнків створив у деокупованих містах. Один із них – напис "Живі. Контужені. Щасливі" – на зруйнованому мості в Куп'янську, що на Харківщині. Він називає Харків своєю галереєю, а себе – "маляром свого міста".

4. Чіча. Ще якихось два роки тому Чіча взагалі не планував ставати військовим. Зараз же він – командир штурмової роти SA Company спецпідрозділу ГУР МО "Kraken". За його плечима низка серйозних і складних штурмів. Він – автор легендарної фрази: "Вы попали в "Kraken", с*ки!". Такими словами Чіча вітав полонених російських солдатів у Новоселівському під час Харківського контрнаступу. Тоді ж він звільняв і своє рідне місто Куп'янськ.

5. Тарас Іщик – той, хто змінив вигляд Збройних сил України, зробивши їх стильними та впізнаваними. Завдяки йому в ЗСУ з'явились сучасні графічні символи та шрифт, які, з одного боку, формують новий образ українського війська, а з іншого – зберігають його історію.

Чи готова Україна до виборів в інтернеті або поштою?

Досі ніхто предметно не цікавився в українців, а чи готові вони визнати легітимність голосування на відстані і, якщо так, то хто має отримати таке право. УП звернулась по допомогу до соціологів і тепер може вперше презентувати результати опитування на цю тему. Отже:

1. Раніше проголосувати можна було тільки за місцем прописки. Але перед виборами 2019-го Рада запровадила досить простий механізм зміни адреси голосування. Тобто теоретично виборці всередині країни на перших повоєнних виборах мають механізм, як проголосувати за місцем фактичного перебування.

2. Але як організувати голосування мільйонів українців за межами країни? Якщо припустити, що за межами України перебуває від 5 до 8 млн українців, і десь 60% із них старші 18 років, то це щонайменше 3–4 млн виборців. Тобто навіть якщо уявити, що виборці будуть рівномірно розподілені по всіх посольствах, то кожна дільниця муситиме пропустити через себе десятки тисяч людей за день. А це просто нереально.

3. Тож є кілька загальноприйнятих шляхів, як вийти з цієї ситуації. Перший варіант – збільшити кількість дільниць для голосування паперовими бюлетенями. Це найпростіший варіант, бо для нього не треба вносити зміни в Конституцію чи закони. З іншого боку, для цього потрібна величезна кількість додаткових грошей, каналів логістики і навченого персоналу.

4. Є інший поширений в світі варіант, який Україна може спробувати адаптувати – завчасне голосування поштою. Цей варіант набагато дешевший, але у нього є ціла низка недоліків і загроз. По-перше, 15 з 16 українців за кордоном не стоять на консульському обліку. Крім того, для цього потрібно вносити зміни в законодавство. Але найбільш вразливе місце у цій схемі – довіра до поштової служби. Найменші сумніви можуть делегітимізувати весь процес голосування. 

5. Цих логістичних нюансів можна було б уникнути, якби запровадити дистанційне голосування в інтернеті. Але ризики цього варіанту теж масштабні. Передусім – кіберзагрози. По-друге, в Україні відсутня правова база для інтернет-голосування. І, зрештою, йдеться про можливі порушення анонімності та таємності при інтернет-голосуванні, адже воно відбувається в неконтрольованому середовищі, де виборців можуть змушуватимути голосувати за певних кандидатів. Ще одне відкрите питання – як досягти анонімності в інтернеті.

6. Та чи готові українці голосувати дистанційно? За даними опитування центру "СОЦИС", 67% респондентів вважають, що українці, які виїхали за кордон, мають таке саме право визначати владу в Україні, як громадяни, які залишились у країні. І ще 28,2% переконані, що люди, які залишили країну, не мають права впливати на обрання влади в Україні.

7. На запитання "Як ви ставитесь до ідеї дистанційного голосування через застосунок "Дія", поштою чи іншими способами?" відповіді розділились. Приблизно рівна частка підтримує ініціативу (44,2%) і виступає проти неї (48,6%). А це однозначно свідчить про потребу суспільної дискусії та додаткових обговорень.

Що нам розповів Тарас Чмут?

Тарас Чмут, керівник фонду "Повернись живим", в деталях знає про серйозні проблеми на фронті. Дуже коротко викладаємо ключові тези нашої з ним розмови, а якщо вас цікавить повна версія – дивіться інтерв'ю у відеоформаті.

Про те, чи рухаємося ми до закінчення війни у 2025-му: Так з року в рік відбувається – ми всі очікуємо, що наступного року якось стане краще. Якщо зводити все до конкретики, то треба дожити до весни з теплом, зі світлом і з фронтом, який не посипався.

Про загрозу для Дніпропетровщини: До кордону області залишилося від сили два десятки кілометрів (інтерв'ю записане 19 грудня – УП). 

Про Херсонщину: Ми не говоримо про захоплення всього Херсона. А мова про те, що підготовка до можливого річкового десанту зараз і пів року назад має різний прояв, і зараз це більш імовірно – це з одного боку. Їхня задача – зробити мертве місто. От вони зараз це роблять. І, на жаль, втрата островів на Дніпрі, зсування лінії зіткнення ближче до правого берега призводить до того, що можна просто з островів пускати "Мавіки" і FPV у місто.

Про Запоріжжя: Місто знаходиться під вогневим впливом, росіяни до нього пробують рухатися. Це не є головний напрямок, хоча декілька місяців назад там ми очікували великі наступальні дії, це не секрет – там пів армії було. І росіяни всюди говорять, що вони хотіли б до нього дійти. Але це не так просто, як здається, тому що відстані все ж таки не малі. Але так само, як і Херсон, під вогневим впливом вони роблять місто безлюдним.

Про те, чи існує загроза захоплення одного з великих міст України: Сьогодні потенціалу захопити якесь із цих чотирьох міст (Херсона, Запоріжжя, Дніпра або Харкова – УП) отак з ходу – у росіян очевидно немає. Але хаос в управлінні військами призведе до того, що ми можемо посипатися на фронті таким чином, що це будуть не посадки і кілометри, а бригадні райони оборони, десятки кілометрів одномоментно.

Про управлінський хаос: Хаос управління є наслідком рішень, які приймали в минулі роки. Відкладаючи у свій час закон про мобілізацію, відкладаючи адекватні кадрові призначення, підтримуючи амбіції окремих молодих офіцерів мати більші частини, ми породили хаос в управлінні військами. Ми закриваємо дірки на фронті приданими підрозділи, обнуляємо цих людей, за цей час десь знаходимо наступних, мобілізуємо, навчаємо, забираємо з тих, хто на відновленні, і закриваємо знову ці самі дірки.

Про вступ до НАТО і гарантії безпеки: Я вважаю, що це паралельний трек. Якщо ми хочемо в НАТО, давайте йти туди. Але в базі ми маємо розуміти, що наша гарантія безпеки – це суспільство, економіка і Збройні сили.

Про сценарій із заморожуванням війни: Це дуже поганий сценарій для нас. Росія нас на*бе. Як би нам важко не було, але треба дотискати. Тому що на другий день перемир'я ми почнемо сваритися: хто більше воював, хто більше возив і хто кому патріот, почнемо формувати політичні списки, рватися до влади. А Росія буде далі озброюватися. Пройде якийсь час, і вона знову нападе. І вона не повторить тих помилок, які були в 2022 році. Ми як країна маємо на наступний день після перемир'я почати готуватися до наступної війни.

Що таке стратегія виснаження і чому великі країни програють затяжні війни?

Як впливають на хід війни різнокольорові "лебеді" та "сірі носороги"? Чи виграють війни в обороні? Через що "великі" країни програють в "малих" війнах на виснаження? Чи справді з появою солдатів із Північної Кореї на Курщині ми увірвалися в Третю світову?
Про це ми поговорили з Василем Павловим, воєнним істориком, головою Центру мілітарної історії:

Про стратегію виснаження: Той, хто починає війну на виснаження, завжди вважає, що виснажить ворога, а сам залишиться при своїх козирях. Але такі випадки в історії війн є унікальними. В тій самій Другій світовій стратегія виснаження, яка була застосована до Німеччини, не менш сильно вдарила і по тих, хто її застосовував, за виключенням США, лише тому що вони знаходилися на іншому континенті. Стратегія виснаження майже завжди б'є по всіх.

Про "класичні" принципи ведення війни: Сьогодні всі полюбляють цитувати "Мистецтво війни" Сунь-цзи, забуваючи, що цим принципам майже 3000 років. Не можна сказати, що принципи воєнного мистецтва є вічними чи незмінними, але вони є доволі-таки сталими. Те, що колись було передовим, стає класикою, але від цього не втрачає ні своїх якостей, ні свого функціоналу.

Про глухий кут: У росіян не вистачає сил кардинально змінити хід подій. Так, вони сьогодні продавлюють масою. Це єдиний для них варіант – вони мусять постійно рухатися вперед, бо інакше не зможуть утримувати захоплену раніше територію. Але тільки-но вони зупиняються, Сили оборони України завдають контрудари і відкидають їх назад. Є така фраза: щоби залишатися на місці, потрібно дуже сильно бігти. Це та сама ситуація.

Про те, чи можна виграти війну в обороні: Перемогти в обороні можна лише у випадку, якщо щось станеться в державі супротивника і вона припинить своє існування. Були війни, коли прилітали різнокольорові "лебеді" і ситуація докорінно змінювалася. Німеччина програла Першу світову війну, не втративши жодного сантиметра своєї території. Але непередбачувані "лебеді" – це не те, на що варто сподіватися і розраховувати.

Про вплив "сірих носорогів": Це ті загрози, які існують. Про них всі знають, але не звертають увагу, тому що перебувають у полоні власних уявлень про супротивника. Ми знаємо кількість населення в Росії та її мобілізаційний потенціал, але довго вважали, що всі ці солдати погано підготовлені, а всі генерали – нездари, що насправді не так. Ми очікували, що російський ВПК зламається під санкціями, а він не зламався. Так, він виробляє значно менше, ніж міг, але виробляє.

Про відсутність мотивації у затяжній війні: Мені дуже сподобалася заява одного з представників ТЦК, що для тих, хто вмотивований, є служба за контрактом, а для тих, хто не бажає служити, є мобілізація. І це абсолютно типова ситуація у війнах на виснаження. Як тільки починається довготривала війна, витягнути її виключно на добровольцях, на контрактниках неможливо.

Хто став переможцями Премії УП?

18 грудня УП нагородила переможців премії уже вп’яте. Декого, на жаль, посмертно. Лауреатів премії визначила редакція "Української правди" у шести номінаціях, а учасники Клубу УП визначили переможців у номінаціях: "Інноватор року" та "Натхнення року". Далі розповідаємо, хто отримав цьогорічну нагороду:

1. Громадянська позиція – Максим Буткевич – журналіст, правозахисник і військовий. У червні 2022 року потрапив у полон. У вересні 2023 року окупаційний "суд" на Луганщині незаконно засудив Максима до 13 років увʼязнення, але наступного року стався довгоочікуваний обмін. Продовжує боротьбу за права українців і нагадує про політв’язнів.

2. Громадянська позиція – Ірина Цибух (посмертно). Парамедикиня "Госпітальєрів" понад 2 роки рятувала життя українських бійців і активно висловлювала свою громадянську позицію у своїх соцмережах, особистих та публічних розмовах. Іра загинула 29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку.

3. Журналіст року – Команда Bihus.Info. За цей рік їм вдалося викрити провали у держструктурах, що призвело до початку низки перевірок. Утім, найбільший резонанс викликало розслідування про незаконне встановлення прихованих камер та стеження за журналістами Bihus.Info з боку СБУ.

4. Журналіст року – Вікторія Рощина. На початку осені журналістку Вікторію Рощину готували до повернення з російського полону, але цього не сталося. Батько отримав лист від Міноборони РФ про її смерть. Після 2022 року Вікторія стала рупором для людей з окупованих територій. Вона робила матеріали для УП про життя у населених пунктах, які опинилися під контролем загарбників.

5. Волонтер року – Сергій Стерненко. За час своєї діяльності Стерненко зібрав понад мільярд гривень на допомогу українському війську. Завдяки його зборам понад 120 тисяч FPV-дронів, сотні автомобілів, рації, медичне обладнання надійшли на потреби Сил оборони.

6. Митець року – Іван Уривський. Він ставить вистави у Києві, в Івано-Франківську, за кордоном, у його доробку і світова класика. Іван Уривський підбирає у класичних творах ключі до сучасних людей, вміє наснажити їх і цим захоплює.

7. Соціальний проєкт року – Платформа пам’яті "Меморіал". Станом на квітень 2024 року платформа опублікувала 6600 верифікованих історій українців, які загинули через повномасштабну війну. Платформа відзняла 15 документальних фільмів про загиблих та проводить тематичні виставки в Україні та за кордоном.

8. Інноватор року – Олександр Конотопський, засновник Ajax Systems – компанії, що від початку повномасштабного вторгнення почала гарантувати безпеку цілих міст. У 2023 році компанія запустила застосунок Air Alert, який завантажили понад 24 мільйони разів.

9. Натхнення року – Ярослава Гресь. У 2022 році вона очолила глобальну ініціативу президента Зеленського з підтримки України UNITED24. Ярослава координувала роботу фандрейзингової платформи, яка зібрала на підтримку України понад $650 млн.

10. Герой УП – Назарій Гринцевич (посмертно). Назарій долучився до "Азову" щойно став повнолітнім, і від початку повномасштабної війни обороняв Маріуполь. Свій 19-й день народження азовець відзначив на "Азовсталі", а у травні 2022 року "Грінка" разом з побратимами вийшов з "Азовсталі", і потрапив у полон. 21 вересня 2022 року Назарій повернувся з полону і продовжив воювати. 7 травня 2024 року "Грінка" загинув у бою.

​Електрику вимикатимуть по-новому. Що треба знати про зміни у графіках відключення світла?

З 16 грудня в Україні почали діяти нові правила застосування графіків відключень світла для населення. В чому їх суть і мета? Коротко пояснюємо:

1. Що сталося? Ключова зміна – поділ кожної черги на дві підгрупи. Тобто якщо до цього існувало шість черг, то зараз їх стане вдвічі більше – 12. Для прикладу, якщо раніше споживач знаходився в третій черзі, то тепер він буде в черзі 3.1 або 3.2 і так далі. Це зроблено для того, щоб за наявності можливості одночасно вимикати якомога менше споживачів.

2. Тобто після цих змін електрики в країні більше не стане? Звичайно, ні. Нові графіки не збільшують і не зменшують обсяги наявної в енергосистемі електрики. Вони лише дозволяють більш рівномірно та справедливо розподіляти вже існуючі обсяги.

3. Що ще змінилось? На відновлення постачання електроенергії споживачам тепер офіційно відводиться не більше 30 хвилин. Крім того, відтепер між відключеннями світло гарантовано повинно бути мінімум 3,5 години. Крім того, нові правила відключень відтепер офіційно розповсюджуються на всі регіони України та є обов’язковими для виконання.

4. За новими правилами світло не можуть вимикати довше, ніж на шість годин. За яких обставин це може тривати довше? За умови аварійних відключень зі зрозумілих причин графіки не застосовуються. В такому випадку відключення можуть бути більш тривалими – в окремих регіонах та містах через проблеми з доставкою електрики споживачі можуть сидіти без світла по декілька діб.

5. На другий день дії нових графіків перестали вимикати світло. Це якось пов’язано? Ні. Як вже зазначалось, нові правила застосування графіків не збільшують кількість електрики в країні. На відсутність обмежень у вівторок, 17 грудня, ключовий вплив мали два наступні чинники. Перший – підвищення температури повітря, і другий – оперативна ліквідація наслідків останньої масової атаки росіян на енергетику, яка відбулась 13 грудня.

Що нам розповів омбудсмен Дмитро Лубінець?

Визволення полонених та цивільних заручників із російської пастки, а також пошук і повернення в Україну викрадених Росією українських дітей – нині основні пріоритети в роботі Офісу омбудсмена. З огляду на це Лубінець – єдиний український посадовець, який вимушений напряму контактувати з представниками російської влади. Повну версію інтерв'ю дивіться на YouTube УП, а нижче – основні тези розмови з омбудсменом.

Про страти українських військовополонених: Станом на 13 грудня за три роки повномасштабної війни підтверджено 177 випадків страти українських військовополонених. Тенденція кардинально погіршилась, адже тільки в 2024-му офіційно підтверджено 109 страт.

Про те, навіщо росіяни публікують страти: Спочатку ми дивувалися: навіщо вони зафільмували свої воєнні злочини і самі ж показали їх? На мій погляд, вони це робили свідомо. Це, знаєте, така тактика: пов'язати кров'ю російських солдатів, щоб вони не здавались у полон ЗСУ, бо, мовляв, якщо росіяни таке роблять з українськими військовополоненими, то і "українці будуть робити з вами те саме". Окрім того вони хочуть показати всьому демократичному світу: "Ми робимо це, але ви з нами нічого не вдієте. У нас не буде покарання".

Про те, хто ініціює комунікацію з росіянами: У 2022–2023 і першій половині 2024 року комунікацію завжди ініціювала українська команда. Але цього року російська сторона вперше особисто проявила ініціативу щодо спілкування. Це був початок військової операції ЗСУ на території Курської області. Тому, на мій погляд, Курська операція максимально додала позитивних аргументів для України.

Про тиск Росії на родини українських військовополонених: На жаль, є випадки, коли окремі родини напряму звертались до органів влади РФ: їм спочатку надавали якусь інформацію, надсилали якусь фотографію, давали можливість поспілкуватись із полоненим, а потім давали вказівку: "Треба зробити ось перше, друге, третє…". І, на жаль, є поодинокі випадки, коли намагались залучати родини військовополонених до розвідувальної діяльності на користь РФ.

Про умови утримання українських військовополонених у Росії: За нашою інформацією, станом на зараз є 186 місць, де перебувають українські військовополонені. Росіяни не хочуть виконувати один із базових принципів Женевської конвенції – створювати спецтабори для них. Найгірші умови утримання у Мордовії: неопалювані приміщення, тримання в одних камерах із хворими на відкриту форму туберкульозу, жодної медичної допомоги, практично не дають харчів, навіть вода обмежена. Ну і щоденні тортури. Щоденні.

Про те, як складають списки на обміни: Один із наслідків Курської операції – те, що нам нарешті вдалося повернути найбільш важкі категорії українських військовополонених: представників "Азову" та 36-ої ОБрМП. По оборонцях Маріуполя росіяни максимально не хочуть спілкуватись. Українська сторона постійно включає у свої списки абсолютно всіх, хто знаходиться в наших реєстрах: тих, у кого як підтверджений, так і не підтверджений полон, зниклих безвісти чи навіть тих, по кому є всі припущення, що він загинув.

"Пекло" для росіян. Як Україна робила супер-дрон, а вийшла крилата ракета?

Поки росіяни збільшують розмір ракет, будуючи горезвісні "Орєшнікі", Україна продовжує розвивати технологію далекобійних дронів, роблячи їх швидшими, точнішими й потужнішими. То дрон це чи ракета? Детально пояснюємо в тексті, а ось коротко:

1. "Пекло" має значно меншу бойову частину, ніж "Паляниця" – і це робить її дуже схожою на дрон-камікадзе. Однак вона здатна летіти зі швидкістю до 700 км/год, тоді як звичайні дрони – 150-200 км/год. На думку одного із розробників "Пекла", суто технічно, крилатою ракетою безпілотник стає завдяки наявності реактивного двигуна.

2. Навіщо Україні маленькі ракети? Безпілотники залишаються нашим головним засобом ураження об’єктів у тилу ворога. Водночас росіяни швидко навчаються й усе частіше збивають українські дрони. Тож перед заводами постало одразу кілька викликів. Перший – збільшити ймовірність подолання БПЛА кількох ліній оборони, де найбільша концентрація ворожої ППО. Другий – збільшити точність. І третій – збільшити силу удару.

3. Для цього українським інженерам потрібно поставити на дрони реактивні двигуни, додати альтернативні системи наведення та збільшити бойову частину. Вдосконалення дронів триває, однак платформа безпілотника поступово впирається у стелю своїх можливостей. Тож паралельно із цим українські конструктори взялись за розробку невеликих крилатих ракет.

4. Як стало відомо ЕП, з початку розробки було щонайменше п’ять бойових застосувань "Пекла", одне з яких, попередньо, закінчилось ураженням дороговартісної російської військової цілі. За останні три місяці розробник виготовив близько 100 ракет і зараз нарощує спроможності виробництва. Точну ціну однієї серійної ракети розголошувати ЕП не може, однак вона буде меншою за вартість українського дрона-камікадзе "Лютий". За словами розробника, ракета на 70% складається з українських компонентів.

5. "Паляниця" та "Рута" відрізняються від "Пекла" більшим зарядом вибухівки, тож, ймовірно, всіх їх використовуватимуть проти різних цілей. Реактивні дрони-ракети не зможуть повноцінно замінити великі крилаті ракети. Однак досвід розробки невеликих ракет в майбутньому може стати поштовхом для кооперації між оборонними компаніями та виробництва далекобійної зброї більших розмірів.

​Знущання над військовими, вимагання грошей, кумівство та інші секрети. Що відбувалося у 211-ій понтонно-мостовій бригаді?

Спойлер: історія моторошна. Наразі ніхто не поніс покарання. Винних підвищили, а тих, хто порушив проблеми, відправили в піхоту. Однак про все по черзі:

1. Серед особового складу військової частини справді чимало сімей – нам вдалося верифікувати майже з десяток. Найодіознішою сім'єю в бригаді були Пастухи. Батько Валерій – начальник штабу, заступник комбрига. Син Владислав – командир одного зі взводів у першому батальйоні бригади. Зараз Пастух-молодший уже не служить у 211-ій понтонно-мостовій бригаді, але певний час був підлеглим рідного батька.

2. Навесні 2024 року року працівники тернопільської Військової служби правопорядку запросили в 211-ої понтонно-мостової бригади інформацію про складання адмінпротоколів щодо бійців, які вживали алкоголь або наркотики впродовж 2023-го. Як з'ясувалося, в другому батальйоні не складали протоколи на деяких військових, які перебували в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено медоглядами.

3. На той момент командиром батальйону був підполковник Валерій Пастух. У травні 2024-го, в розпал службових перевірок, його підвищили до начальника штабу – заступника командира бригади. Він і зараз обіймає цю посаду. Для розуміння: покарання за вживання алкоголю або наркотиків під час служби в умовах воєнного стану передбачає штраф у розмірі від 17 до 34 тис грн. Нескладання протоколів дозволяло військовим уникнути адміністративної відповідальності і продовжувати отримувати премії.

4. "Для того, аби на тебе не складали протокол, треба було заплатити від 5 до 20 тис грн тому, хто виявив порушення", – розповідає УП офіцер відділення психологічної підтримки персоналу Остафійчук, який тоді служив у 211-ій бригаді і займався внутрішньою перевіркою. "Також я встановив багато незаконних фактів, зокрема побиття військових, якщо вони вживали алкоголь, але не платили гроші.

5. В основному знущаннями над бійцями займався син начштабу Пастуха і похресник комбрига Побережнюка – на той момент старший лейтенант, а зараз уже капітан, Владислав Пастух, який був командиром одного зі взводів у першому батальйоні. "Він погрожував тим, що його батя – начальник штабу, а хрещений – комбриг, які можуть перевести військових у піхоту, де їх одразу кинуть "на м'ясо". За рахунок цих погроз йому вдавалося вимагати у хлопців гроші", – додає співрозмовник УП серед сержантів.

6. Співрозмовники УП надали фото й відео, які знімав Пастух, а також пояснення, рапорти та заяви постраждалих. Дослівно: "Я, …, передавав гроші солдату Удоду для передачі м-ру Сірому задля того, щоб мене не везли на освідчення. Гроші перекидалися на банківську картку та передавалися готівкою. А також, Пастух В.В. організував так звану "клітку", куди кидали роздягнутих військовослужбовців (також і мене) з метою подальшого вимагання грошей за звільнення з "клітки".

7. В одній із заяв від постраждалого військового зазначається: "Я, …, перебуваючи на ротації у Дніпропетровській та Донецькій області вживав алкогольні напої за що був неодноразово покараний ст. лейтенантом Пастухом Владиславом Валерійовичем фінансово та фізично із застосуванням до мене грубої фізичної сили, також мене прив'язували до дерв'яного хреста і фізично знущалися наді мною…".

8. Після цієї історії, яка викликала великий резонанс всередині бригади, Пастуха-молодшого перевели в іншу частину. А його батько виплатив кошти постраждалим військовим, які написали рапорти і довели перекази квитанціями.  Співрозмовники УП серед офіцерів і сержантів стверджують, що кримінальне провадження через знущання над військовими не було відкрите ні прокуратурою, ні ДБР. Тобто Пастух-молодший не поніс жодної відповідальності за свої дії.

Звідки взялася ідея весняних виборів, і чи реально їх провести в такі строки?

Редакція "Української правди" уже давно висловила своє негативне ставлення до виборів під час війни, але ми вирішили розібратись, звідки взялася ця нав'язлива ідея весняних виборів, чи реально їх можна провести в такі строки, хто і як до них готується та хто може виграти. Отже:

1. "Ми от тільки зараз зрозуміли, для чого взагалі треба вибори. Якщо довго немає змін, система закривається як пароварка і починає нищити сама себе. Зараз от просто відчувається, наскільки нам треба випустити пар і в суспільстві, і в політикумі. Тому, я думаю, всі так вчепились у цю ідею весняних виборів", – розмірковує в розмові з УП один із владних депутатів.

2. Поява самого концепту "виборів на весну" не випадково збіглася в часі з обранням Трампа. "Люди думають так, що от Трамп стане президентом 20 січня, тоді якийсь час треба на те, щоб змусити нас і росіян на переговори, а тоді ще два – три місяці на проведення кампанії і вибори. Отак і виходить квітень – травень. І всі настільки уже хочуть цих змін, що їм неможливо донести якісь раціональні аргументи, що це нереально", – каже співрозмовник УП у президентській фракції в Раді.

3. Ще з початку року команда Зеленського веде фактичну зачистку політичних конкурентів у своєму сегменті електорального поля. Почалося все з гучної відставки Залужного, продовжилось відставками в уряді. Процес "очищення" триває й досі, наприклад, через спроби "загасити зірку" глави ГУР Буданова чи мінусувати вплив віцепрем'єра з цифровізації Федорова, проти якого в анонімних Telegram-каналах розгорілось було ціле полювання на відьом. 

4. І відкрита соціологія, і закриті дослідження дають підставу зробити головний висновок: у наступній Раді не буде монобільшості. Вирішальну роль матимуть "малі" партії, які зможуть стати частинами коаліції. Особливо ті нові проєкти, які прийнято називати "партіями військових" чи "силами волонтерів". 

5. Одне з ключових питань – хто зможе проголосувати? На початку повномасштабного вторгнення ЦВК закрила доступ до реєстру виборців, щоб окупантам не дістались ці дані. Для того, щоб провести вибори відповідно до закону, ЦВК мусить оновити дані про ці мільйони виборців. А це величезний обсяг роботи, часу і грошей.

6. Друге питання: а де голосувати? У десятках прифронтових районів і навіть тилових областей місця, де зазвичай функціонували виборчі дільниці, просто фізично знищені. І нових приміщень, які б відповідали вимогам виборчого закону до виборів ніхто не збудує. Як не відкриє і ще тисячі консульств у ЄС та інших частинах світу, де зараз сконцентровані тисячі й мільйони українських виборців.

7. А отже, постає третє критичне питання: як голосувати? Запровадити голосування через "Дію", про що багато говорять у політичних колах, так само, за чинним законодавством, не можна. "Дія" належить уряду, а виборчий сервіс мусить належати ЦВК і тільки їй. Та і сама така форма голосування може стати проблемою: вона в рази спрощує процес "контролю" підкуплених виборців, а на далеких закордонних чи прифронтових територіях може прислужитись для примусу виборців. Це ми ще не говоримо про чисто безпекові речі.

Як і для чого банки обмежують карткові перекази?

Нацбанк наполегливо попросив, а банки погодились посилити контроль за операціями своїх клієнтів. Як це вплине на ФОПів – читайте у повній версії тексту, а ось коротко про фізичних осіб:

1. На відміну від попередніх обмежень, нинішні поширюватимуться не лише на перекази з картки на картку, але й на перекази за реквізитами IBAN. Нові ліміти будуть залежати від ступеня ризику клієнта та наявності у нього підтверджених джерел доходів.

2. До високоризикових клієнтів банки застосовуватимуть посилені вимоги фінмоніторингу. У разі відсутності у таких осіб підтверджених джерел доходу банки встановлять для них ліміт на перекази у розмірі 50 тис. грн на місяць. Для решти клієнтів, які не мають підтверджених джерел доходів, застосовуватимуть інші ліміти: з 1 лютого 2025 року – 150 тис. грн на місяць; з 1 червня 2025 року – 100 тис. грн на місяць.

3. Ліміти не включатимуть операції з переказу коштів між двома рахунками, які клієнт відкрив в одному банку, однак поширюватимуться на перекази за реквізитами IBAN. Розмір ліміту можна збільшити за заявою клієнта, однак лише у разі надання банку документального підтвердження джерел доходів.

4. Ці ліміти не застосовуватимуть до клієнтів з підтвердженими джерелами доходів, зокрема зарплатних клієнтів банків, волонтерів та "інших клієнтів з підтвердженими доходами". Для цих осіб розмір обмеження на перекази встановлять у розмірі підтвердженого доходу.

5. Ще одна норма меморандуму – обмеження на кількість рахунків для клієнтів банків, у яких немає документального підтвердження джерел доходів. Кількість таких поточних рахунків в одній валюті та одному банку не може перевищувати трьох. Це обмеження не поширюється на депозитні та кредитні рахунки, а також на рахунки, відкриті в межах державних програм.

6. Для побудови більш ефективної системи управління ризиками банки наголошують на необхідності співпраці з НБУ та державними органами. Зокрема, вони просять надати доступ до офіційної інформації про дохід клієнта та його судові справи через портал "Дія". Також банки планують встановити централізований реєстр сумнівних клієнтів (дропів).

7. Кінцева мета обмежень – протидія так званим дропам. Це особи, які добровільно та за винагороду надають свої банківські рахунки зловмисникам, аби ті "проганяли" через них великі обсяги коштів, ухиляючись від сплати податків. Раніше у Нацбанку оцінювали обсяг всіх операцій дропів у 200 млрд грн на рік.

Уроки Зеленського для Трампа — колонка Павла Казаріна

Коротко переказуємо колонку журналіста та військовослужбовця Павла Казаріна про те, що може чекати на Трампа на його (не) новій посаді:

1. Американський тріумфатор може обіцяти закінчити нашу війну після інавгурації. Статус кандидата в президенти дозволяє йому жити у власному світі, але після вступу на посаду йому не уникнути зустрічі з реальністю. І в цей момент на нього чекатиме безліч несподіванок.

2. Йому належить дізнатися, що США мають інструменти тиску на Україну, але практично жодних – для тиску на Росію. Що будь-які ініціативи з миротворцями для Кремля рівноцінні введенню іноземних військ на територію його суб'єктів федерації. Відколи Москва вписала у свою конституцію Запоріжжя та Херсон, будь-яка ідея заморозки лінії фронту для неї рівноцінна відмові від власних обласних центрів.

3. Дональду Трампу належить виявити, що Москві потрібен не буфер з Україною, а Україна – як буфер. Що американському президентові нема чого запропонувати російському крім власного приниження. Що глава Кремля живе у своїй реальності – і продовжить там залишатися, поки йому вистачає на це ресурсів.

4. У складних явищ немає простих рішень. Український президент це знає, як ніхто. Він обіцяв закінчити війну на Донбасі, але виявилося, що йому до снаги або капітулювати, або продовжувати чинити опір. Тепер його слідами йде тріумфатор американських перегонів – і з січня ми стежитимемо за тим, який вибір зробить він. Обидва президенти спочатку звинувачували в продовженні війни своїх попередників. Але єдина причина вторгнення сидить у Кремлі, й настала черга Дональда Трампа дійти до цього висновку.

5. Грузія не просто програла свою війну в 2008 році. До того ж вона залишилася без гарантій її неповторення. Захід не забезпечив країні безпеку. Не озброював її армію. Не розміщував свої бази. Внаслідок цього страх нового вторгнення почав народжувати в грузинському суспільстві запит на мир. Запит на мир приводив до влади тих, хто обіцяв домовитись. Домовленості з агресором загрожують життям за правилами агресора.

6. Все це може бути і українським сценарієм – якщо наша війна також закінчиться без гарантій її неповторення. А тому в усіх можливих конфігураціях українського майбутнього ключовим є привілей цього майбутнього не боятися. Якщо Україна отримає перший ярус піраміди Маслоу – той, що про безпеку, – то майбутні покоління українців мають шанс на Росію не озиратися.

Як Росія застосовує в Україні тактику подвійних ударів, до яких вдавалась у Сирії?

Росіяни вважають вбивство рятувальників чи поліцейських рівнозначним вбивству військових. Саме тому вони вдаються до тактики подвійних ударів, коли за короткий час після першого удару по цивільній інфраструктурі слідує вторинний. Чому таких ударів стає все більше і як із подібним викликом намагалися впоратися рятувальники в Сирії? Розповідаємо:

1. У 2014-му в Сирії утворилася неурядова організація "Білі шоломи", волонтери якої нерідко були першими рятувальниками, що з'являлись у місцях влучень. За цей час внаслідок воєнних атак, переважно з боку режиму Асада та Росії, загинули 238 волонтерів "Білих шоломів". Причина такої значної кількості – у застосуванні тактики подвійних ударів.

2. Як волонтери навчилися працювати в умовах подвійних ударів? Коли відбувається бомбардування, на місце події прибуває група першого реагування, що складається з 2–4 добре підготовлених рятувальників. Вони використовують пікап або легкий транспортний засіб. Їхні основні завдання – оцінити масштаби руйнувань і надати невідкладну допомогу постраждалим.

3. Одночасно вони підтримують зв'язок із рештою команди через рації, щоб передати інформацію про ситуацію та визначити, які транспортні засоби чи обладнання потрібні. Поки перша група оцінює масштаби робіт, спостерігачі фіксують, чи не чутно поблизу безпілотників чи літаків. І тільки якщо небо чисте, через певний проміжок часу на допомогу постраждалим вирушає друга група рятувальників.

4. За період з лютого 2022 року по 31 серпня 2024 року дослідники з Truth Hounds верифікували 36 випадків подібних ударів в Україні. У ДСНС повідомляють, що за період повномасштабного вторгнення РФ загинуло 99 рятувальників, а орієнтовно 400 було поранено. Зокрема, внаслідок подвійних ударів у 2022 році загинуло 10 рятувальників, у 2023 році – 15, з початку 2024 року – 9.

5. Цього року кількість загиблих менша не тому, що Росія завдає менше подвійних ударів, навпаки – їхня кількість значно збільшилася. Просто почали використовувати інші безпекові протоколи, пояснює Водолага.

6. Збільшення кількості подвійних ударів збігається з призначенням новим командувачем російських ракетних військ і артилерії Сухопутних військ Росії генерал-лейтенанта Дмитра Кліменка. Його військовий досвід налічує участь у чеченських війнах, він також був командувачем ракетних військ та артилерії в угрупованні "Євфрат", яке діяло в Сирії. Збільшення подвійних ударів також пов'язують зі змінами в Головному ракетно-артилерійському управлінні Міноборони РФ. У січні 2024 року новим начальником був призначений генерал-майор Олексій Волков.

7. Коли йдеться, наприклад, про запуски крилатих ракет "Іскандер-К", то з кінця 2022 року рішення про їх застосування ухвалюється винятково штабом Об'єднаного угруповання російських військ в Україні. Його командувачем є генерал армії РФ Валерій Гєрасімов.

Гарантії НАТО для України: Як Київ змінив позицію у відносинах з Альянсом та чому це сталося?

Як кажуть дипломати, за пару останніх тижнів відбулася "серйозна еволюція". Її мета – підготуватися до президентства Трампа та до майже неуникного тиску Вашингтона на Київ щодо початку переговорів з росіянами. Що відбувалося на засіданні НАТО і як змінюється позиція України? Пояснюємо:

1. У день початку міністерської зустрічі НАТО українське МЗС опублікувало розлогу офіційну заяву, у якій оновлено детальну позицію України щодо вступу до НАТО.

2. Заява МЗС підкреслює, що "єдиною реальною гарантією безпеки та стримувальним фактором для подальшої агресії Росії… є лише повноправне членство України в НАТО". А далі – офіційно фіксує відмову України від усіх інших варіантів безпекових гарантій, що можуть бути запропоновані Києву для убезпечення від російської агресії у майбутньому.

3. Можна припустити, що серед причин цього – доволі слабка безпекова угода, укладена між Україною та США. Цей досвід засвідчив, наскільки невисокою є "стеля" двосторонніх гарантій від цієї ядерної держави.

4. Від початку не було сумніву в тому, що офіційна заява про нову переговорну позицію України не була самодіяльністю МЗС. Зеленський днями особисто підтвердив, що зараз відбуваються зміни у позиції України.

5. Президент, який до того послідовно заперечував будь-яку можливість "часткового вступу" до НАТО, несподівано змінив позицію і двічі протягом тижня зробив заяви про те, що такий варіант є прийнятним: Україна може вступити в НАТО без дії статті 5 на всій території.

6. Ключова умова, за його словами, – те, що запрошення до вступу має бути надано для всієї території України і лише застосування правила про колективну самооборону Альянсу може бути обмежене тими територіями, що перебувають під контролем влади.

7. Утім, для НАТО і його членів обговорення формату членства України не має сенсу зараз, напередодні зміни влади у США. Київ також чудово усвідомлює, що запрошення саме зараз – це недосяжна мета. А нинішні заяви були спрямовані радше на те, щоби позначити: Україна не змінює стратегічну мету. Натомість зараз Україна сконцентрувалася на практичних військових питаннях – як того і чекали партнери.

Взяти тисячу і задонатити: як спрямувати "тисячу Зеленського" на допомогу ЗСУ?

Як отримати тисячу гривень "від Зеленського" та спрямувати її на підтримку армії? Коротко пояснюємо:

1. Чи безпечно користуватися "тисячею"? Для того, щоб отримати "тисячу Зеленського" достатньо просто відкрити картку "Національний кешбек". Тобто, переходити на другий етап та надавати державі доступ до інформації про розрахунки не обов’язково.

2. На що можна витратити "тисячу Зеленського", якщо заявку подавали в "Дії"? За отримані кошти можна оплатити комуналку, мобільний зв’язок, інтернет, придбати ліки, квитки, книги, розрахуватись в кіно, кав'ярнях та ресторанах, а також задонатити на ЗСУ.

3. На що можна витратити, якщо отримали тисячу через "Укрпошту"? У такому випадку кошти витратити можна буде лише у межах послуг поштового оператора. Наприклад, придбати українські товари, які продаються у відділеннях "Укрпошти" або замовити ліки. Також можна оплатити комунальні послуги та зробити благодійний внесок. Задонатити державну допомогу можна у міських відділеннях, натомість у селах, де "немає онлайну" така можливість не передбачена. Спрямувати кошти можна на спільний фонд "Укрпошти" з Київською школою економіки. Звідки донати потрапляють до ЗСУ, ГУР, притулків для тварин тощо.

4. Скільки часу надається на використання коштів? Ті, хто отримають гроші через "Дію", зможуть витратити їх до 31 грудня 2025 року, а ті, хто через "Укрпошту" – до березня 2025 року.

5. Як задонатити "тисячу Зеленського"? Залежно від банку, зробити це можна у кілька способів. Наприклад, у застосунку "Привату" потрібно дотриматись таких кроків: Сервіси > Платежі > Допомога армії > Обрати фонд, куди направити донат. Для користувачів monobank кроки наступні: Витратити кошти > Благодійність. Банк автоматично підтягне популярні збори від різних благодійних фондів. Знайти фонд для донату можна і за пошуком.

6. Як ще можна підтримати армію? Крім цього, на отриману тисячу можна придбати військові облігації. Номінальна вартість однієї державної облігації в гривні становить саме 1000 грн. Придбати військові облігації можна у "Дії". Для цього потрібно обрати тип облігацій за назвою українських міст чи територій, вибрати банк чи брокера, у якого хочете купити облігації, вказати свої контактні дані, вибрати картку, на яку згодом прийдуть виплати, та оплатити облігації.

Що нам розповів Андрій Хливнюк?

На його піснях виросло не одне покоління як українців, так і росіян. Зараз ці фанати опинились по різні боки фронту. Хтось встав пліч-о-пліч з улюбленим співаком боронити країну. А хтось взяв до рук зброю і перетворився на ворога, від якого і доводиться захищатись. Інтервʼю з фронтменом гурту "Бумбокc" можна дивитися, читати, а ось – короткий переказ нашої розмови:

Про росіян, які йдуть воювати: Мені шкода їх. Я зневажаю їх. Вони не зрозуміли ні чорта. Ці люди приходять вбивати вас за гроші, а не за те, які ви – хороші чи погані. Їм байдуже, хто ви – українці, чехи, росіяни… Їм по цимбалах. Те, що у них є якась умовна надмета – "Великая Россия", – це нічого не значить, тому що вони тієї величі не сподіваються отримати. Вони хочуть просто отримати частину вашої власності: хтось – ваше тіло, хтось – вашу хату, хтось – ваші гроші, землю, владу… Ця війна про те, що для значної кількості варварів автомат Калашникова став соціальним ліфтом. Війна добра і зла. Не тільки екзистенційна.

Про "хороших росіян": Допоки так звані "хороші росіяни" не зрозуміють, у чому суть цієї боротьби, що це – не "війна Путіна проти України", як вони стверджують, нам з ними немає про що говорити. 

Про бойові завдання: Я не пишаюся знищеннями цими. Мені це не приносить задоволення. Я можу робити цю роботу, але я від неї не кайфую. Якщо мені вдається знищити техніку, знищити засоби, якщо наш ворог зупинився без зброї і був змушений піти, мене це максимально влаштовує. Якщо мені вдається знищити якихось затятих катів, які їдуть сюди за гроші – СОБРівців чи ФСБешників, – я тішуся, але не настільки, як інші бійці, які можуть стрибати аж до неба. Я їх розумію, я їм дуже-дуже за це вдячний, але я не можу ще себе перебороти – мене це не радує. Мені це не в кайф. 

Про опанування військової справи: Я навчився це робити, непогано виходить, все добре, але хотілося б не займатися цим. Не складно. Немає нічого складного. Складно форсувати Дніпро і бути на Кринках під концентрованими ворожими обстрілами. От там складно. Чого ви чекаєте, друзі призовного віку, хлопці, чоловіки? Вчіться чомусь. Треба вчитися зараз. Не чекайте повістку. Навчіться тому, що врятує потім вам життя, що збільшить ваші шанси.

Про те, як закінчиться війна: Ця боротьба триває, і ніякий Байден, ніякий інший президент іншої країни її не завершить. Швидше за все, нам з вами доведеться завершувати це самим. Дуже хотілося б, щоб відбулися якісь переговори і нам повернули всю нашу землю, але ні, так не буде. Тільки сила зупинить цю орду. На жаль. Дадуть нам на це зброї – супер. Не дадуть – доведеться самотужки це робити.

Про ставлення до військових: Людина на нулі – найважливіша на сьогоднішній день людина в державі. Не повинно існувати більш впливових людей, ніж людина на нулі. Не може бути в бюджетників більших зарплат, ніж у воїна, у бійця, який тримає позиції. Не може бути щось в тилу, чого немає на фронті. Так не повинно бути. Це – ненормально. Це нас може привести до катастрофи. 

Про життя в тилу: Боляче заїжджати в тил і бачити люксові автівки 2024 року випуску. Боляче. На клуби мені байдуже. Я розумію, що людям потрібно відпочивати. Хочеться повертатися в живі міста. Це – нормально. Але якісь моменти дуже дратують. Наприклад, запитання: "Ну, що там? Коли це все скінчиться вже?". Долучіться, і скінчиться швидше! Все дуже просто.

Що може передбачати "мирний план" Кіта Келлога, новопризначеного спецпредставника Трампа щодо України?

80-річний генерал-лейтенант у відставці Кіт Келлог обіцяє "забезпечити мир через силу". Технічні моменти майбутнього спецпосланника наразі незрозумілі. Але з відкритих джерел вже можна зробити деякі висновки про його бачення "мирного плану" для Трампа. Отже, якщо коротко:

1. Після завершення роботи в адміністрації Трампа за його першого президентського терміну, Келлог долучився до протрампівського мозкового центру America First Policy Institute, де став співголовою Центру нацбезпеки. America First Policy Institute у квітні 2024 року опублікував звіт, де пропонувалося бачення повномасштабного російського вторгнення в Україну саме з (теоретичних) позицій майбутньої адміністрації Трампа. Сам Келлог наголошував, що це не ідеї самого Трампа, а лише можливе їхнє бачення.

2. Звіт зводиться до кількох тез. По-перше, адміністрація Байдена провалилася, не змігши запобігти війні в Україні. По-друге, коли вторгнення вже почалося, українські сили не отримали достатньо зброї, що в очах авторів звіту є доказом бажання адміністрації Байдена вести "проксі-війну" з Росією. По-третє, адміністрація Байдена вчинила помилку, не посприявши мирним переговорам між Києвом і Москвою, коли була така можливість – приміром, наприкінці 2022 року.

3. Свою пропозицію "мирного плану" в Україні Кіт Келлог виклав разом із колегою в America First Policy Institute Фредом Фляйцом. Її суть така: США за президентства Трампа офіційно почнуть політику мирних переговорів між Україною та Росією, а щоб змусити обидві сторони брати в них участь, застосують важелі впливу. Для України це – призупинення постачання військової допомоги, а для Росії, навпаки, – посилення військової підтримки Києва.

4. "Пряником" натомість виступає зобовʼязання подальшої допомоги Україні зброєю під час або після укладання угоди та оподаткування прибутків від російських енергоносіїв, що піде на відбудову країни. Росії натомість пропонують часткове зняття санкцій.

5. "План" Келлога-Фляйца не передбачає відмови України від територій. Натомість від Києва очікують визнання, що ці території не повертатимуть військовим шляхом. Тож відновити українську територіальну цілісність вдасться лише через деякий час – можливо, в дипломатичний спосіб та після смерті Путіна.

6. Членства в НАТО Україні також не варто очікувати найближчим часом, але натомість союзники можуть запропонувати їй дієві "гарантії безпеки", йдеться в "мирному плані".

7. Келлог послідовно наголошує, що США не збираються відмовлятись від підтримки України та не виправдовують повномасштабного вторгнення. І каже: ситуація могла б скластися зовсім інакше, якби на початку Захід і адміністрація Байдена зокрема були б рішучіші. На думку майбутнього спецпосланника, дієвість майбутніх переговорів забезпечить те, що Трамп готовий говорити "з обома сторонами".

Що змінили погрози "ядерною війною"? Пояснюємо, як Захід сприймає путінський шантаж

Російський удар по Дніпру міжконтинентальною балістичною ракетою став ключовим етапом ескалації. Військовий ефект від цього удару – доволі сумнівний. Тож очевидне завдання РФ інше – підняти ставки в ядерному шантажі Заходу. Чи є реальним застосування ядерної зброї та що про це думають партнери? Відповідає Ганна Шелест, директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська призма":

1. Що стоїть за російською ядерною ескалацією? Ядерна зброя завжди була в першу чергу фактором стримування. Пасивного стримування лише завдяки тому, що ядерна зброя існує, що вона наявна. Але РФ занадто часто посилалася на "ядерку", і тепер вони були змушені щоразу додавати щось нове. Зараз ми досягли нового етапу ескалації. Утім, дуже важливо зрозуміти, що це – ескалація саме ефекту стримування ядерною зброєю, а не демонстрація того, що Росія дійсно готова до її використання.

2. Чи вірить Захід, що Росія може перейти до використання ядерної зброї? Запитання про те, чи готовий Путін справді натиснути "червону кнопку", для Заходу дійсно відкрите. Цей страх є навіть у тих країнах, що мають власну ядерну зброю – а отже, мають розвіддані про стан справ з ядерною зброєю в Росії. Це створює замкнене коло. Адже Путін буде використовувати ядерні погрози так довго, як Захід буде у них вірити.

3. Чи означає обстріл Дніпра "Орєшніком", що Путін готується до застосування ядерної зброї? Навряд. Це скоріше говорить про його невпевненість у ефективності попереднього шантажу на тлі дозволу Україні бити західними ракетами по території РФ. "Орєшнік" – це свого роду Франкенштейн російського ВПК, який Росія може виготовити лише у кількості кілька одиниць. Відповідно, хоч це і серйозний удар – але не зміна стратегії Росії. Це демонстрація на кшталт "у мене ще є туз в рукаві, я ще готовий до ескалації". І це – часткове підтвердження, що до переговорів Путін не готовий. Точніше, готовий лише на умовах, коли Україна здається.  

4. Чи готовий ЄС замінити США у питаннях війни проти України? Головні проблеми – у технічних питаннях. Європейці (окрім, можливо, двох-трьох країн) вже передали те вільне озброєння, що було на складах, і подальші постачання обмежені потужністю виробництва. А у США все ще є багато чого на складах. І саме тому ми і надалі настільки залежні від США. Бо їхні обсяги буде неможливо перекрити жодними домовленостями з іншими країнами.

Як в Офісі президента готуються до приходу Трампа до влади?

Зовні президент Зеленський і його команда продовжують демонструвати, що ситуація на дипломатичному фронті "складна, але контрольована". Але за лаштунками іде підготовка до вирішальних битв за контури майбутнього світопорядку. Як Україні не опинитись за бортом ухвалення ключових рішень та хто і як з Банкової намагається достукатись до Трампа? Розповідаємо:

1. Трамп як обраний президент зараз отримав доступ до секретної документації, і поступово знайомиться з файлами розвідки, аналітикою, розкладами, оборонкою і так далі. "Вся ця інформація дуже змінює погляд на реальний стан справ. Тому якщо якийсь план щодо України і був, то його зараз муситимуть міняти під реальність", – розповідає один із українських політиків із контактами в штабі Трампа.

2. Інший співрозмовник УП з близької команди Зеленського переконує, що насправді нова американська команда зараз чекає від України якогось "реалістичного" сценарію закінчення війни. "Зараз Україні немає сенсу тиснути на Трампа, бо у нього немає рішення. І що сильніше ми будемо тиснути, то швидше можемо нарватись на таке рішення, яке нам взагалі не сподобається", – резюмує один із дипломатів, залучених в американський трек.

3. Українське посольство, МЗС і ОП намагаються працювати з Конгресом, налагоджувати контакти із транзитною командою Трампа, шукати виходи на прямі комунікації тощо. Але левова частка роботи не підсвічується медійно. Так само поїздка Андрія Єрмака в Штати, про яку, зокрема, йшлося під час розмови президентів, досі ніде публічно не анонсувалась.

4. Після останнього візиту Зеленського до США і демаршу спікера Палати представників Джонсона на адресу посла України Оксани Маркарової є напруга між українським посольством і офісом спікера. Після перемоги Трампа на виборах на Банковій усе ж почали обговорювати можливість заміни Маркарової. Якщо до цього дійде, то у Зеленського розглядають кілька кандидатів, зокрема заступника Єрмака Ігоря Жовкву та чинного посла у Бразилії Андрія Мельника.

5. Крім посольського треку, Офіс шукає прямих робочих комунікацій із командою Трампа. Хоча від оточення майбутнього президента США надходять часто взаємозаперечні сигнали. Одні кажуть, що Трамп досі не пробачив, що Зе і Єрмак не вписались на повну силу за нього в 2020-му під час імпічменту, і він програв вибори. Інші передають, що ніякої підтримки не буде, а сам Трамп під час дзвінка каже, що він Україну не кине.

6. Офіс зумів налагодити певну комунікацію із колишнім послом США у Німеччині та керівником розвідки Річардом Гренеллом. Саме Гренелла, за даними західних ЗМІ, Трамп бачить на посаді спецпредставника США з питань російсько-української війни. І саме з ним зараз налагоджує контакти глава ОП Андрій Єрмак.

7. "Якщо поговорити з американцями, то поки що висновок такий: починаємо з чистої сторінки. Наша головна задача зараз нікуди не вляпатись і не тиснути надміру. Бо там біля Трампа дуже багато людей, які, скажемо так, не наші друзі. Того зараз треба пройти зиму і дочекатись інавгурації, а тоді уже предметно говорити", – переконує один зі співрозмовників УП в політичній верхівці України.

Чому Зеленський відкладає підвищення податків?

Президент вдає, що не помічає дефіциту держбюджету: понад 40 днів на підпис президента чекає законопроєкт про підвищення податків для більшості українців. Якщо цього не зробити, країна ризикує скоротити частину оборонних видатків. Чому ж Зеленський відкладає підписання, і про що у ньому йдеться? Пояснюємо:

1. До фінального пакету податкових змін, за які Рада проголосувала 10 жовтня, включили підвищення військового збору із зарплат фізосіб (включаючи учасників "Дія.Сіті") з 1,5% до 5% – з дати набуття чинності законом. Виняток – військовослужбовці (залишиться 1,5%). Крім того, з 1 січня 2025 року збільшується військовий збір з інших доходів громадян (крім зарплат) з 1,5% до 5%.

2. Запровадження військового збору в розмірі 10% від мінімальної зарплати (наразі – 800 грн) відбудеться для ФОПів другої та четвертої груп, 1% від доходу – для ФОПів третьої групи. Планується також підвищення ставки податку на прибуток за 2024 рік для банків з 25% до 50%. Оскільки вони вже сплатили податки за старою ставкою за більшу частину цього року, то новий податок запроваджується ретроспективно ("заднім числом"). Відбудеться також підвищення ставки податку на прибуток для небанківських фінустанов (крім страхових компаній) з 18% до 25% з 1 січня 2025 року.

3. Нові податкові правила мали запрацювати з 1 жовтня і принести до кінця 2024 року в бюджет 30 млрд грн для фінансування війни. Саме тому урядовці наполягали на скороченні процедур розгляду проєкту та його якнайшвидшому підписанні.

4. Протягом підготовки податкових змін президент усіляко від них відмежовувався. Президент до останнього відкладав підписання. На зустрічах з Мінфіном та депутатами він кілька разів питав, чи потрібно підвищувати ці податки, адже є кошти від заморожених російських активів. Затягування підписання закону співрозмовники ЕП пояснюють небажанням ухвалювати непопулярні рішення.

5. У ході розгляду змін надходження від них до бюджету 2024 року скорочувалися. Перша пропозиція Мінфіну передбачала додатковий 141 млрд грн, згодом сума впала до 57 млрд грн, а фінальний варіант мав принести лише 30 млрд грн. Проте навіть їх держава зібрала б лише в разі набуття чинності законом 1 жовтня. Затягування підписання закону про підвищення податків уже коштує бюджету близько 20 млрд грн неотриманих доходів, адже оновлені податки зможуть діяти лише протягом одного місяця року, якщо президент підпише закон.

Що нам розповів Валерій Залужний?

"Ласкаво просимо – Третя світова почалася", – впевнено озвучує те, що всі боялися сказати вголос колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Наші Роман Романюк та Роман Кравець записали першу за час великого вторгнення розлогу розмову Залужного з українськими ЗМІ. Подивитися її можна тут, послухати – ось тут, а ось дуже коротко:

Про ситуацію на фронті: Росіяни на сьогоднішній день не готові робити глибокі вкиди для того, щоб розширяти свій фронт, що потребуватиме величезних ресурсів, яких у росіян вже також немає. Тому саме ведення комбінованих дій, направлених на "ізмор", і призводить до того, що ми бачимо на полі бою, і того, що відбувається із мобілізацією, до ставлення громадян до ведення цієї війни. Це комплексний захід, який вписується в стратегію "ізмору" абсолютно. Можемо побачити, що майже всі елементи цієї стратегії виконуються.

Про (не)готовність Заходу: Кількість повітряних цілей зростає, а кількість засобів боротьби обмежена і надто дорога. Навіть по цьому показнику я вважаю, що ні Британія, ні країни Європи не будуть готовими. Незважаючи на те, що там є достатня кількість літаків F-16, але за 2–3 місяці можна повністю розрядити систему ППО. Чи займаються вони альтернативними заходами і засобами для того, щоб навчитися боротися з повітряними цілями – сказати важко. Ймовірніше за все, що ні.

Про те, чи готова Європа відбиватися на полі бою: Давайте подивимося на передній край. У жовтні і у вересні передній край отримав приблизно 4,5 тисячі керованих авіаційних бомб. Чи сьогодні в європейській країні або в тій же самій Британії є хоча б 5 тисяч ракет до систем "Patriot", щоби збити керовані авіаційні бомби? Я щось сумніваюся. Бо вони дуже дорогі і, як наслідок, їх неможливо мати дуже багато, тому що виробляти їх проблемно. 
Тому по цій військовій складовій можна сказати, що, мабуть, вони не готові.

Про інформаційні операції росіян в Європі: Є ще когнітивна сфера, вплив якої ми дуже сильно відчуваємо. Європа знаходиться в теплому середовищі і не хоче його зараз залишати. Тому, на мою особисту думку, якщо вони готові до такої війни в умовах "ізмору", то, мабуть, із дуже великими обмеженнями.

Про штучний інтелект: За моїми підрахунками, десь у 2027-му році нинішній розвиток технології ШІ зупиниться. Скажімо так, буде зрозуміло нові обриси танка, нові обриси ракет тощо, які в найближчі 100 років будуть просто видозмінюватися, ставатимуть більш точні, дешевші і так далі. У 2027-му році цей технологічний ривок завершиться, і тоді сторони зможуть накопичувати нову зброю як для нападу, так і для захисту. Зброя ця буде абсолютно безпощадна. І тоді для світу прийде нова загроза: чи йти із новою зброєю у великий наступ, чи, і це швидше за все, людству більш підійде стратегія "ізмору", яка дозволить отак дистанційно знищувати цілі нації, вбиваючи економіку, залякуючи людей, спонукаючи їх до здачі.

Про початок Третьої світової: В 2024 році ми можемо абсолютно точно вважати, що розпочалася Третя світова війна. Тому що в 2024 році перед Україною вже стоїть не Росія. Перед Україною стоять солдати з Північної Кореї. Вже в Україні абсолютно відкрито, нічого не соромлячись, вбивають цивільних людей іранські "Шахеди". Вже в Україну летять ракети саме північнокорейського виробництва, і вони про це відкрито заявляють. В Україні підриваються китайські снаряди, в ракетах російських застосовуються китайські деталі. Вибачте мені, але я думаю, що більшість військових зі мною погодяться. Я вас "вітаю" – те, чого ми так довго очікували, вже почалось. 

Що нам розповів Андрій Білецький?

Ми поговорили з командиром одного з топових бойових підрозділів в Україні, Третьої штурмової бригади, Андрієм Білецьким. Дуже рекомендуємо подивитися або прочитати це інтервʼю повністю, а ось декілька ключових тез:

Про ситуацію на фронті: Справді, зараз найскладніша ситуація за майже три роки війни. В деякій мірі я б її вважав навіть складнішою, ніж весна 2022 року. Причин багато: нестача особового складу, недостатній рівень підготовки.

Про те, як зима вплине на росіян: Радикально не вплине. Несприятливі погодні умови зменшують можливості операцій з використанням техніки. Що стосується піхотинця, так само, як вони діють малими групами і без жалю до свого піхотинця, діятимуть і далі. Їхні задачі – це неглибокі прориви, а не марші на 50 км. Вилізти з ями і зайняти нашу яму за 250–300 метрів, ну ок, кілометр. Він дійде по снігу, дощу, багнюці.

Про те, як зима вплине на нас: Для нас вплив зимової погоди може бути більш негативним. Зараз основний наш засіб ураження – дрони. Застосування дронів залежить від вітру, прозорості повітря: туман – не туман, дощ – не дощ, сніг – не сніг. Тому у нас може ускладнитися оборона через те, що основний наш засіб ураження знизить свою ефективність.

Про Запорізький напрямок: Схоже, що противник буде пробувати наступати. Наступ біля Великої Новосілки допомагає ворогу закінчити першочергову операцію – окупацію Курахового. Запорізька область – надзвичайно небезпечний напрямок. Місцевість там рівнинна, великих населених пунктів майже немає. І наші, скажімо так, всі комунікації витягнуті із заходу на схід. Їх можна перерізати. Це для нас може бути справді значимою проблемою для всього Донбасу.

Про військових з КНДР: Я вважаю, що навіть якщо їх залучать 50 тисяч, це радикально не змінить ситуацію на полі бою. Північна Корея – не надто сучасна технологічно країна. Я не думаю, що вони зможуть воювати в сучасних реаліях. Канєшно, для нас всіх це Terra incognita, але й не думаю, що у людей з ГУЛАГу надзвичайно висока мотивація. Гроші? Я не вважаю, що зарплати можуть мотивувати когось умирати.

Про те, як вирішити проблему нестачі людей в армії: Ті люди, які в армію попадають, мають бути навчені в рази краще, ніж вони навчені зараз. Тоді в СЗЧ піде набагато менше, менше загине або буде поранено, а втрати противника зростатимуть. Тоді наступного місяця ваша критична нестача буде трохи меншою, а потім ще меншою. Ви почнете нарощувати, а не зменшуватися безкінечно.

Війна, борги та популізм Зеленського. На що витрачатимуть бюджет 2025 року?

Верховна Рада остаточно ухвалила закон про державний бюджет на 2025 рік. Без сюрпризів не обійшлося. Як приємних, так і не дуже. За яким бюджетом житиме країна у 2025 році та чи існують ризики його виконання? Розповідаємо:

1. Більша частина видатків піде на безпеку та оборону – 2,2 трлн грн або понад чверть прогнозного ВВП. Цікаво, що частину озброєння купуватимуть не за внутрішні кошти, а за кошти партнерів. Велика Британія надасть для цих цілей близько 2,26 млрд фунтів стерлінгів або 90 млрд грн. Це британська частина фінансування в межах кредиту під заставу заморожених російських активів на загальну суму $50 млрд.

2. У 2025 році соціальні програми коштуватимуть державі близько 420 млрд грн – на 50 млрд грн менше порівняно з 2024 роком. Передусім "поріжуть" дотацію Пенсійному фонду, коштом якої виплачують "спецпенсії" – частину таких виплат ПФ почне фінансувати власними силами.

3. Серед інших важливих змін до видатків бюджету – скасування Дорожнього фонду, який наповнювався з податків на пальне та автомобілі. Це дозволить направити 39,3 млрд грн акцизів на військові потреби, а фінансування доріг здійснюватиметься безпосередньо урядовими рішеннями.

4. Ще одна новинка – фінансування інвестиційних проєктів, на які виділять 18,7 млрд грн. Більшість з них – у сфері освіти. 3 млрд грн планують витратити на компенсації за знищене житло, 827,9 млн грн – на функціонування операторів критичної інфраструктури в галузі цивільної авіації, 150 млн грн – на підтримку українців за кордоном та сприяння їх поверненню в Україну. На 18 млрд грн зростуть видатки на освіту (до 198,9 млрд грн) та на 12 млрд грн – на охорону здоров'я (до 217 млрд грн).

5. Уряд знайшов близько 10 млрд грн на виплату "тисячі Зеленського". Цю суму візьмуть із залишків коштів на рахунку Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Ще з приємних сюрпризів – доплати вчителям. На них у 2025 році заклали майже 12 млрд грн. Очікується, що з 1 січня кожному вчителю щомісяця доплачуватимуть по 1 300 грн, а з 1 вересня – до 2 600 грн.

6. Вищих зарплат не побачать бюджетники, адже у 2025 році держава не підвищуватиме мінімальну зарплату, від якої залежать їх оклади. Не зміниться й більшість соцвиплат та допомог, прив'язаних до розміру прожиткового мінімуму.

7. Інший неприємний сюрприз стосується пенсіонерів-переселенців. З їхніх банківських рахунків держава планує вилучити невикористані кошти, якщо такі особи не користувалися своїми пенсійними рахунками понад рік. Загалом ідеться про 11,3 млрд грн, які спрямують до Пенсійного фонду. Обмежити планують і "привілейовані" пенсії, які виплачуються окремим категоріям громадян.

Як зміниться система бронювання працівників?

Призупинене наприкінці жовтня бронювання працівників відновлюється, але вже за новими правилами. Якими саме? Пояснюємо:

1. Відтепер критерії критичності підприємства для тієї чи іншої територіальної громади або галузі економіки відповідні органи місцевого самоврядування або міністерства повинні будуть погоджувати з Мінекономіки та Міноборони.

2. Якщо раніше для визнання критичним середня зарплата на підприємстві мала становити не менше середньої у відповідному регіоні у четвертому кварталі 2021 року, то зараз вона має бути не меншою за 2,5 мінімальної зарплати, тобто 20 тис. грн. Щоправда, ця вимога стосується лише приватного бізнесу. Для державних та комунальних підприємств зарплатний критерій не змінився.

3. Важливий момент. Зарплатний критерій – не просто умова визнання підприємства критичним. В оновленій постанові уряд заборонив бронювати тих військовозобов'язаних, зарплата яких менше за 2,5 мінімальної зарплати (20 тис. грн). Все це частково відображає пропозиції щодо запровадження так званого економічного бронювання, від запровадження якого уряд наразі відмовився.

4. Держава моніторитиме розмір зарплати заброньованих на щомісячній основі. Щомісячне звітування підприємства зі сплати ПДФО прописане у законопроєкті про історичне підвищення податків, який Рада проголосувала 10 жовтня. Раніше депутати казали, що ця норма необхідна для запровадження економічного бронювання, проте від останнього вирішили відмовитися.

5. Нові правила визначення критичності підприємств запрацюють з 1 грудня 2024 року. З цього моменту всі критично важливі підприємства повинні будуть знову підтвердити свій статус, але вже відповідно до нових критеріїв. На практиці це означає, що працівники залишатимуться заброньованими до кінця лютого наступного року. Проте якщо підприємство не зможе підтвердити свою критичність за новими правилами, то і працівники втратять бронювання вже з 1 березня 2025 року.

Що насправді сталося в Кринках? Нерозказана історія висадки морпіхів на лівому березі Дніпра

Ми вирішили розповісти про цю операцію з трьох причин. По-перше, щоб привернути увагу до цієї непростої, замовчуваної теми. По-друге, щоб підкреслити складність умов, за яких цю операцію було проведено. А також відважність тих, хто її виконував, і особливо тих, хто загинув під час її реалізації. По-третє, щоб люди, відповідальні за наступні військові операції, не повторювали помилок, яких припустилися на Херсонщині. Щиро вважаємо, що цей текст є обовʼязковим до прочитання, а ось дуже і дуже коротко:

1. Співрозмовники в командуванні 36-ої бригади та оборонному комітеті Верховної Ради розповідають: задачею максимум операції в Кринках був вихід на Крим, ген до перекопського перешийку. Більш приземлено й зрозуміло виглядала друга задача, яку ставили перед операцією – розширити херсонський фронт і відтягнути на нього сили противника із Запорізького напрямку та Донеччини.

2. Командування давало трьом бригадам морпіхів 3–4 дні на те, щоб захопити широчезну 30-кілометрову смугу суходолу – приблизно від Антонівського залізничного мосту до Кринок – та просунутися до траси М-14. Просування до траси – це ще 5–7 км углиб окупованого берега. За мірками військових – величезна відстань.

3. Операція з висадки на лівому березі почалася приблизно 10–16 жовтня 2023 року. І в перші дні, за рахунок ефекту несподіванки й відносно слабкого противника, все було добре. 36-та перейшла Антонівський залізничний міст і зайняла село Пойма. 38-ма – захопила частину сонячних панелей, 35-та – почала чіплятися за Кринки.

4. Втім, практично одразу проти морпіхів зіграла найслабша сторона операції – її планування. Першою від цього постраждала 36-та бригада. Її штурмовики, що успішно рухалися вздовж залізничного мосту, залишилися без можливості підвезти БК, провізію та, що найболючіше, без укриттів. Приліт "Іскандерів" по скупченню бійців 36-ої бригади біля залізничного мосту був першою великою втратою Корпусу морської піхоти в цій операції.

5. Щоб потрапити в Кринки, морпіхам треба було перепливти широчезний Дніпро, вийти на островах, пройти по них пару кілометрів пішки, іноді зачекати в норах і перепливти ще річки Конку / Кринку. Загалом дорога від одного берега до іншого могла займати від кількох годин до доби. При цьому на островах неможливо було вкопатися.

6. Приблизно з грудня 2023-го, після розмінування дрібних річок, маршрут займав значно менше часу – 40–50 хвилин. Але залишався величезний брак човнів і РЕБів на них. Серед найтрагічніших історій – як довелося повертатися на правий берег на автомобільних шинах, оскільки човнів не було, як люди змушені були пити воду з Дніпра через відсутність логістики, як поранені зважувалися на самогубство через відсутність евакуації.

7. Співрозмовник, дотичний до морської піхоти та підготовки цієї операції, у розмові з УП запевняв, що союзники були готові забезпечити морську піхоту всім – від човнів до жилетів. Втім, вище військове командування, яке буцімто отримало перелік всього необхідного від морпіхів наприкінці весни 2023-го, не передало ці списки партнерам.

8. Генштаб на запитання УП про те, хто мав відповідати за забезпечення операції, відповів, що це "становить держтаємницю". Двоє не пов'язаних між собою героїв цього тексту в розмові з УП згадували непрості стосунки між Неїжпапою та Содолем. Влітку розслідувачі "Слідство інфо" з посиланням на поліцію повідомили, що в Кринках з жовтня 2023-го по червень 2024-го зникло безвісти 788 українських військових. УП відомо, що втрати загиблими й пораненими в одній із бригад морської піхоти за час операції склали приблизно 700 осіб.

Що у Німеччині думають про спроби Шольца відновити діалог з Путіним?

Для українців результативність "телефонної дипломатії" Шольца очевидна. Ми вже побачили її у ніч на неділю, коли Росія здійснила одну з наймасштабніших повітряних атак на Україну, і продовжуємо бачити кожного дня на світлинах з наслідками обстрілів українських міст. А от що про це думають у самій Німеччині? Зʼясовуємо тут:

1. За даними Bild, деталі розмови були погоджені, зокрема, 18 жовтня, коли Байден, Стармер і Макрон відвідали Берлін. А от позиція України вже не мала вирішального значення. Про свої наміри зателефонувати Путіну канцлер поінформував Зеленського. Київ, за даними джерел, заперечив проти цього – але не запобіг втіленню планів.

2. В офісі Шольца не було жодних ілюзій щодо Путіна, і там не чекали жодного прориву після розмови. Одним з мотивів канцлера, пише Spiegel, нібито було бажання розповісти Путіну правду про реальну ситуацію на війні й те, як критично сприймають Росію в світі. Шольц чомусь переконаний, що Путін отримує від оточення викривлену картину про війну.

3. Ще одна причина – Шольц також хотів запевнити Путіна, що західна військова допомога Україні не вичерпається, а майбутнє України не вирішуватиметься одноосібно Трампом, і що Європа має бути залучена до можливих мирних переговорів. Утім, згодом Шольц визнав: Путін свої погляди на війну не змінив.

4. Показово, що сумніви у доцільності переговорів з Путіним публічно висловили навіть призначені урядом німецькі посли. Глава німецької дипмісії у Києві Мартін Єгер зазначив, що Росія не хоче переговорів, а обирає ескалацію. Не вважає доцільним час для переговорів і посол Німеччини в Москві Ламбсдорф: "Росія бомбардує Україну щодня, і тому ми, на жаль, ще не на тому етапі, коли можемо обговорювати припинення вогню".

5. Незалежні оглядачі пояснюють дії Шольца внутрішньою політикою. Адже 23 лютого у Німеччині пройдуть дострокові вибори, і СДПН Шольца іде до провалу на них. До того ж усе більше соціал-демократів відкидають кандидатуру Шольца на пост канцлера. Переговори про припинення війни можуть видаватися інструментом, здатним зміцнити позиції Шольца перед виборами.

6. Не можна виключати, що у підсумку це наблизить передачу ракет Taurus ЗСУ – попри прагнення Шольца цьому запобігти. Лідер фракції вільних демократів Крістіан Дюрр допустив можливість винесення цього питання на голосування в Бундестазі. За умови підтримки ХДС/ХСС та "Зелених" така ініціатива цілком могла б отримати схвалення у Бундестазі вже зараз, особливо на тлі останнього рішення США дозволити Україні удари далекобійною зброєю вглиб Росії.

Месенджери як зброя. Як злочинці використовують Telegram та інші платформи?

"Економічна правда" провела аналіз Реєстру судових рішень, щоб дослідити, як месенджери перетворюються на знаряддя злочину, і які види криміналу найбільш поширені на популярних платформах. Отже, якщо коротко:

1. З початку 2021 року по жовтень 2024 року в реєстрі судових рішень міститься інформація про 13,2 тис. вироків, у яких згадується принаймні один із семи найпопулярніших месенджерів. Після початку великої війни кількість вироків, у яких звичайний месенджер кваліфікується як знаряддя злочину, суттєво зросла: якщо до 2022 року щомісяця суди виносили в середньому 100 таких рішень, то після вторгнення росіян їх стало вп'ятеро більше.

2. Найбільш поширеним протиправним діянням, у якому використовуються месенджери, є торгівля та зберігання наркотиків – на ці статті Кримінального Кодексу припадали 44% вироків, пов'язаних з використанням месенджерів. З 2022 року месенджери масово використовують для виготовлення фальшивих документів. На ст. 358 КК припадають 16% справ, де згадуються месенджери.

3. У провідну десятку статей КК, за якими у вироках згадуються месенджери, також потрапили: посягання на територіальну цілісність (ст. 110), держзрада (ст. 111), шпигунство (ст. 114), незаконне переправлення через кордон (ст. 332). Через месенджери зрадники отримують інструкції від кураторів з РФ. Багато справ мають схожу фабулу: "У серпні-вересні підозрювані, шукаючи підробіток, отримали повідомлення в Telegram з пропозицією за 1 тис. дол. спалити автомобіль військовослужбовця ЗСУ чи інших військових формувань".

4. На Telegram припадають 53-55% від усіх згадок у вироках за злочини 2023-2024 років. Це суттєво менше, ніж можна було очікувати, і менше, ніж частка користування цим месенджером населенням. Кримінальна статистика, імовірно, відображає той факт, що Telegram відмовлявся співпрацювати з правоохоронцями не тільки в Україні, а і в решті цивілізованих країн. Найчастіше злочинці використовують його дітище для торгівлі та зберігання наркотиків: 59% справ, де фігурує цей месенджер, стосуються цієї категорії.

5. Інші платформи теж мають свої специфічні ролі. Наприклад, Viber частіше використовують для підробки документів (32% вироків), зокрема довідок про непридатність до служби або дозволів на виїзд, WhatsApp чи Signal – для координації груп осіб, які намагаються незаконно перетнути кордон. TikTok частіше фігурує в судових рішеннях, пов'язаних з поширенням інформації про пересування українських військових або публікацією відео на підтримку країни-агресора.

Що Байден може змінити наостанок своєї каденції?

У Джо Байдена залишилося трохи більше ніж два місяці, щоб укріпити основні постулати демократичного світу. Чи вдасться йому такий "фінішний ривок" чи ні, ми зрозуміємо лише згодом. Але спробуємо проаналізувати, що від нього чекають протягом останніх тижнів у Білому домі:

1. Одним із пріоритетів адміністрації Байдена є намагання надіслати останній пакет військової допомоги розміром $6 млрд до України. Проте рішення можна приймати, а от терміни поставки зброї, як правило, займають декілька місяців, що означає, що навіть якщо рішення буде прийняте, новий президент зможе його зупинити. На додачу швидкість постачання визначається ще швидкістю виробництва зброї. Пентагон явно не піде на компроміси і не погодить поставку зброї зі своїх запасів. 

2. Дозвіл на далекобійні удари не потребує погодження ані в Конгресі, ані союзників по НАТО. Тож саме це рішення буде маркером справжніх намірів Байдена з підтримки України. Невипадково лідери Британії та Франції планують вкотре переконати президента США надати Києву такий дозвіл.

3. Запрошення України до НАТО є набагато складнішим, оскільки потребує консенсусу в Альянсі. Проте рішення лише одного Вашингтона про необхідність запрошення України могло б стати історичним рішенням президента Байдена, ігнорувати яке Трампу було би непросто. 

4. Інша велика можливість для адміністрації Байдена – конфіскувати та передати $5 млрд із резервів Центробанку РФ, і це потрібно зробити зараз. 

5. Одним з можливих останніх зовнішньополітичних рішень Байдена могло б бути чергове посилення санкційного режиму щодо Ірану. За оцінками Eurasia Group, додаткові санкції можуть зменшити експорт Ірану на 150–700 тисяч барелів нафти на день, що, можливо, змусить Іран переглянути свою підтримку таких груп, як "Хезболла" і ХАМАС.

6. Також деякі союзники пропонують встановити обмеження ціни на російську нафту, можливо, до $30 за барель, щоб посилити тиск на Москву. Дії Байдена в цих напрямках могли б продовжити підтримку України, послаблюючи джерела доходів РФ, одночасно протидіючи впливу Ірану в Західній Азії.

7. Радник з нацбезпеки Джейк Салліван зазначив, що Байден протягом останніх 70 днів на посаді буде намагатися донести до Трампа і Конгресу, що "США не повинні відмовлятися від України, адже це призведе до більшої нестабільності в Європі". Проте певні кроки Байден має можливість зробити і без підтримки Конгресу. Подивимося, чи стане в нього на це політичної волі.

Як Європа може "задобрити" Трампа та схилити його до підтримки України?

Характерні риси Трампа – непередбачуваність, непослідовність і чутливість до лестощів. І от з останньою з них європейським та українським дипломатам варто попрацювати, щоб схилити новообраного президента США на свій бік. Яким чином? Розповідаємо:

1. За Трампа особиста дипломатія має першорядне значення. Ідеальна кандидатура для цього – прем'єрка Італії, ультраправа Джорджія Мелоні. Вона поділяє вороже ставлення Трампа до нелегальної міграції та сповідує консерватизм у соціальних питаннях. Вона вже стала зіркою в очах американських консерваторів, а також була відзначена Ілоном Маском.

2. Утім, Мелоні є прагматичною лідеркою: італійські інтереси вона просуває через співпрацю з ЄС. Вона також вороже ставиться до Путіна і підтримує Україну. А оскільки її партія має значну підтримку малого бізнесу, вона активно захищає інтереси італійського експорту. Тож місія Мелоні має полягати в тому, щоб налагодити взаєморозуміння з Трампом і підкреслити спільні точки дотику.

3. ЄС має надати Трампу простір для оголошення негайних політичних перемог у питаннях торгівлі та оборони. Мелоні має прийти з подарунками, і не в останню чергу з планом збільшення американського експорту до ЄС. Адже Трамп вважає несправедливим значне позитивне сальдо ЄС у торгівлі зі США, і саме пропонує запровадити значні мита на європейський експорт.

4. Іншою великою політичною перемогою, яку європейці повинні віддати Трампу, є зобов'язання європейських членів НАТО збільшити витрати на оборону. Збільшення європейських оборонних витрат стало б захистом від того, що Трамп грозитиме не долучатися до захисту тих європейських країн, які недостатньо витрачають на оборону, або що він взагалі виведе США зі складу НАТО. Кращим комунікатором з цього питання є новий генсек НАТО Марк Рютте, який підтримував добрі стосунки з Трампом під час його першого терміну, коли Рютте був прем'єром Нідерландів.

5. Європейці повинні апелювати до марнославства Трампа, щоб спробувати врятувати Україну. Трамп одержимий ідеєю видаватися сильним. Потрібно довести, що відмова від України змусить його виглядати слабким. Що для нього було б краще протистояти Путіну і завершити війну у більш справедливий спосіб, зміцнивши таким чином свій статус "світового лідера з домовленостей".

Що нам розповів політтехнолог Ігор Гринів?

Раніше ми вже писали про зміни в електоральних настроях українців, а тепер – вирішили дослідити не лише цифри, а й глибинні процеси, що відбуваються в суспільстві. Про (не)можливість проросійського реваншу, нестачу державної стратегії руху, а також запит на нових лідерів – говоримо з політтехнологом та соціологом Ігорем Гринівим. Якщо коротко:

Про проблему відсутності великої стратегії: Бій можна виграти перевагою в тактиці, але війна виграється правильною стратегією. Відсутність великої стратегії – найбільша помилка України на всіх напрямках. Коли ми говоримо, що хочемо в ЄС, то складається враження, що для нас це не мета, а інструмент, як виграти війну. Але насправді ж наша справжня мета – на далеку перспективу бути учасником єдиної європейської системи безпеки. Тому ключова задача України – це все-таки зрозуміти співвідношення між стратегією і тактикою. І тут наступає дуже сильна й ризикована дискусія про те, чи мала стратегія війни і велика стратегія країни є взаємозв'язані, і що є пріоритетом.

Про допустимість компромісів: Для того, щоб вступити в ЄС і НАТО, не обов'язково треба "повісити над Кремлем жовто-сині прапори". Але якщо ми все підпорядковуємо стратегічній меті, то повинні бути готові на якісь або тимчасові, або системні компроміси. Ми повинні розуміти, що для досягнення стратегічної мети навіть деякі поразки можуть насправді бути перемогою, а деякі перемоги можуть приводити до наступних поразок. Щоб зрозуміти цю війну, треба зрозуміти, що це глобальний конфлікт, а не тільки українсько-російський.

Про стратегію Росії: Росія не воює тільки з Україною. Вона кинула виклик цілому світу, щоб змінити конфігурацію світобудови. І це не про те, щоб тільки відновити імперію. Це спроба повернутися до світу, умовно, G3 чи G4. G2 вже, очевидно, не буде. Росія хоче сидіти за столом, де визнають її як одного з найбільших лідерів. І для цього їм потрібна Україна як доказ їхньої сили. Вони витрачають величезні ресурси, бо хочуть довести світу, що вони світовий гравець. Але вони уже програли. Бо доказуючи таким способом світові своє лідерство, вони консолідують світ перед загрозою якраз такого лідерства.

Про неможливість російського реваншу: Я не вірю в можливість російського розвороту України. У нас пройшло щеплення від цієї хвороби. Нам треба готуватись до умовного ізраїльського сценарію, коли ми будемо жити, розвиватися, кохати, цілуватися під нашими пам'ятниками, шанувати тільки наших героїв і розуміти, що в будь-який момент інші люди можуть прийти і спробувати в тебе усе забрати.

Про лідера, який обʼєднав би суспільство: Якщо ключовою мрією суспільства 2019 року було "провітрити приміщення", запустити нового свіжого повітря, то зараз набагато вищі очікування суспільства. Є прагнення трохи такої фантомної справедливості. Але є два нових фактори: люди шукають, по-перше, професіоналів і, по-друге, людей з моральними цінностями. Сьогодні найближче до цих речей стоять ті люди, яких ми називаємо волонтерами. Ну і звичайно, люди вірять військовим.

Що нам розповіла Марія Берлінська?

Поради та прогнози волонтерки Марії Берлінської звучать іноді занадто песимістично для тилу, але завжди знаходять велику підтримку серед військових. Тож цього разу ми розпитали її про необхідні зміни в секторі оборони, зустріч громадських організацій із президентом та зміни у підходах до мобілізації – про все це читайте або дивіться у повній версії інтервʼю. А ось коротко:

Про те, на якому етапі війни ми перебуваємо зараз: Ми знаходимося в моменті, де росіяни в активному наступі, в них це успішно виходить. Цей наступ вони будуть розгортати і продовжувати. Ворог зробив висновки зі своїх помилок, перегрупувався і прийняв рішення йти до останнього.

Про стратегію росіян: Ворог прийняв рішення йти до кінця. І якщо так цинічно, грубо порівнювати зі спортом, то вони десь в умовному 3-му, максимум 4-му раунді за виснаженням, а ми десь у 10-11-му. Ми все більше схиляємося на канати, а вони тільки-тільки запустили цю машину війни. Кремлівська верхівка розуміє, що програш у війні або недосягнення якихось видимих результатів означає для них, в першу чергу, не тільки політичну, а й реальну смерть. Тому вони не відпускають ситуацію і будуть кидати в цей вогонь війни рівно стільки ресурсів, скільки буде потрібно, нон-стоп.

Про те, які території Путін хоче окупувати: Росія візьме рівно стільки, скільки ми віддамо. І якщо в них буде ресурс йти до Львова, то вони підуть до Львова. І тому я кілька разів повторювала, що дуже важливо думати як ворог. Ворог думає як маніяк.

Про найгірший сценарій: Найгірший сценарій – ми перетворюємося поступово, що зараз починає відбуватися, на одне з головних полів битви в Третій світовій війні між віссю країн зла і демократичних країн. Чи може Росія за умови бездіяльності країн Заходу, внутрішніх чвар всередині України і максимальної консолідації зі своїми союзниками в осі зла нас захопити? Так, може повністю. Не йдеться навіть суто про лівобережну Україну.

Про найкращий сценарій: Це не кордони 1991-го року станом на сьогодні. При хорошому прогнозі – це роки. Ми не відмовляємося від своєї землі, не відмовляємося від Криму й Донбасу. Але зараз найкращий сценарій – це стати в активну оборону, вибудувати 30–40 км ешелонованої, фортифікованої, замінованої смуги абсолютно по всій лінії. І патрулюватися ця територія має насамперед технологіями: ударні дрони, наземні дрони мають відпрацьовувати там, де відбувається якийсь найменший рух.

Про те, що треба робити надалі: Війна зароджується глибоко на території Росії: на танкових заводах, ремонтних підприємствах, їхніх науково-інженерних центрах. Туди треба бити і весь цей ресурс випалювати. Нам потрібна своя ракетна програма серйозна, і ми тільки-тільки починаємо до цього підходити. І третє – це однозначно переводити всю країну, все населення на історію про довгу війну, про марафон за правилами спринта і про те, що всі мають бути готові. Діти з 5–6 класу мають вже вчити програмування, робототехніку, розуміти основи зв'язку і т.д.

Непросто, але можливо: як Україні налагодити співпрацю з новим президентом США?

Через "історичне минуле" та різні підходи до дипломатії відносини між Трампом та Зеленським є дещо прохолодними. Проте це не означає, що українська дипломатія не здатна впоратися з новим викликом. Яким чином? Пояснює кандидат політичних наук, виконавчий директор YES Світлана Ковальчук:

1. У вересні Зеленський зустрічався особисто з Трампом, обговорив з ним шляхи закінчення війни в Україні і представив план перемоги. На цій зустрічі Трамп наголосив на важливості "взаємовигідної угоди для обох сторін". Звичайно, попереду складна дипломатична робота, але наближені до Трампа кола запевняють, що обраний президент укладе угоду з жорсткими наслідками для росіян.

2. Крім того, важливим для нового президента США є замороження відносин з Китаєм, що може включати повне виключення Китаю з процесу відновлення України. Відповідно, виключення Китаю з процесу відбудови України підтвердить прихильність Києва до своїх західних партнерів і відповідатиме очікуванням консервативної адміністрації США.

3. Безумовно позитивним сигналом для адміністрації Трампа буде посилення співпраці України з найближчими сусідами: Польщею, Румунією та Угорщиною. Важливим аспектом стане співпраця з Румунією для відбудови півдня України. Зокрема, Дунай є важливим маршрутом для транспортування вантажів і може стати ключовим для забезпечення зв’язку та економічного зростання.

4. Окремо можна розглянути регіональні енергетичні проєкти з використанням традиційних джерел енергії – нафти та газу. До пріоритетних проєктів варто віднести також розвиток малих модульних реакторів. Румунія вже є першою країною в Європі, де США розвивають цю технологію в партнерстві з американськими компаніями.

5. Посилення концепції "вільного та відкритого Чорного моря", безумовно, відповідає інтересам України, США, НАТО та ЄС. Ця концепція передбачає підтримання свободи навігації у Чорному морі, забезпечення вільного руху товарів та сприяння глобальному продовольчому постачанню, особливо в умовах війни.

6. Для успішної співпраці з новообраною адміністрацією США Україні необхідно зосередитися на транзакційному підході, що вимагає від Києва формулювання конкретних пропозицій і поступок, які б підкріплювали двосторонню вигоду. Водночас глибоке порозуміння з найближчими сусідами, а також спільні енергетичні та інфраструктурні проєкти із залученням американських компаній можуть створити міцну основу для стратегічної взаємодії з США.

Що перемога Трампа означає для економіки США і світу?

Попри чимало зовнішньополітичних викликів, таких як війна в Україні та на Близькому Сході, ключовими для американців були саме внутрішні проблеми, зокрема – стан економіки. Яку економічну політику задекларував Трамп, і як на попередні результати американських виборів реагують фінансові ринки? Розповідаємо:

1. Трамп обіцяв продовжити термін дії податкових послаблень та навіть запровадити ще сильніше зниження податків на корпоративні прибутки. Водночас республіканець пропонує запровадити додаткові мита на всі товари з усіх куточків світу у розмірі 10-20%. Для китайських їх розмір може становити 60%, а для компаній, які вирішать перенести своє виробництво зі США до Мексики, Трамп погрожує встановити мито у розмірі 100-200%.

2. Серед побічних ефектів такої політики експерти називають потенційне підвищення цін для простих американців через значне здорожчення імпорту, а також скорочення обсягів американського експорту через те, що інші країни запровадять мита на американські товари у відповідь.

3. Республіканець пропонував вираховувати сплачені проценти за автокредитами з оподатковуваного доходу громадян. Для допомоги людям похилого віку він обіцяв податкові пільги за догляд за такими людьми на дому. Також Трамп заявляв про намір обмежити максимальну ставку за кредитами на рівні 10%.

4. Боротися з високими цінами Трамп хоче, стимулюючи видобуток нафти у США. На його думку, такий крок має знизити ціни на пальне та витрати на доставку товарів. Знизити ціни на житло Трамп збирався, спростивши бюрократичні процедури та вивільнивши для будівництва будинків деякі федеральні землі. Ще одна обіцянка Трампа – масштабна депортація нелегальних мігрантів. Мовляв, мігранти створюють додатковий попит на житло, товари та послуги, що підживлює ріст цін.

5. Фінансові ринки прогнозують потенційне зміцнення долара з перемогою Трампа, оскільки запропоноване ним підвищення мит на імпортні товари призведе до росту цін. У разі її реалізації ФРС доведеться заморозити процес пом’якшення монетарної політики. А відтак, процентні ставки у США будуть високими набагато довше, ніж очікувалося раніше.

6. На ранок 6 листопада індекс долара (визначає ціну долара відносно кошика з інших світових валют) підскочив на 1,14%. Ключові американські фондові індекси також зростають. S&P 500 (відображає вартість 500 найбільших американських компаній) – на 1,2%, NASDAQ (виключно технологічних компаній) – на 1,4%, а індекс Dow Jones – на близько 1%.

7. Акції компанії Tesla Ілона Маска, який відкрито підтримував Трампа, зросли на 3,5%. Ціни на нафту реагують на попередні результати виборів незначним падінням – Brent подешевшав на 1,2%. Водночас криптовалюта, яку Трамп обіцяв легалізувати, дорожчає: Bitcoin зріс більш ніж на 9%, оновивши історичний рекорд в 74 тис. дол, а Etherum – на 7,2%.

Чому в США так бояться перемоги Трампа?

Американське суспільство підійшло до дня виборів як ніколи розколотим та знервованим. "Європейська правда" публікує український переклад тексту, що вийшов на сайті Project Syndicate. Він демонструє, яким є ставлення до ймовірної перемоги Трампа у ліберальному мейнстримі та що є найбільшою небезпекою в очах його противників. Якщо коротко:

1. Хоч Трамп і обіцяє принести стабільність через авторитарний контроль – насправді він принесе безпрецедентний хаос та соціальні заворушення. Така його сутність і його стиль лідерства – імпульсивний, конфліктний, егоїстичний.

2. Під час свого першого президентського терміну він неодноразово робив спроби послабити інституції, що десятиліттями були гарантами соціального порядку в Америці – включно з Міністерством юстиції, розвідувальними органами, пресою, Колегією виборників тощо.

3. Частка урядовців на високих посадах, змінених за один термін його президентства, перевищила 90% – найвищий показник в історії США. При цьому експертів замінювали за критерієм лояльності до Трампа, а багато ключових посад так і лишилися вакантними.

4. Трамп мав схильність несподівано змінювати політику держави – часто через нічні твіти. Часом йшлося про митні тарифи, питання торгівлі тощо. Егоїстичний стиль лідерства Трампа також призвів до хаосу в Капітолії США, а раптове виведення американських військ із Сирії (ще одне рішення, оголошене через Twitter) шокувало військове керівництво.

5. Трамп постійно вихваляв автократів і висловлювався негативно на адресу вірних демократичних союзників Америки, що підривало найважливіші безпекові партнерства США, навіть НАТО. Кожне його імпульсивне рішення сприяло міжнародній нестабільності, а не порядку.

6. США дійсно стикаються з реальними викликами, які потребуватимуть певного ступеня "жорсткості". Але суспільства, що загострюють контроль у неправильний спосіб, часто занурюються у більший хаос. Правильний підхід вимагає сильних інституцій і передбачуваного правозастосування, а не підступного й непередбачуваного лідерства потенційного автократа.

Як генпрокурор Костін посварився з Радою й ОП та ким його можуть замінити?

Зеленський хотів звільнити Костіна давно, але для цього потрібна була причина. І от історія з прокурорами-інвалідами стала чудовою нагодою. Звідки взявся Костін, як він посварився з Радою й Офісом президента та чи може хтось замінити його на посаді генпрокурора в нинішній конфігурації влади? Розповідаємо:

1. До політичної кар'єри Костін був помічником у шанованого одеського адвоката Йосипа Бронза. Якихось великих процесів Костін там не вів, але завів одне важливе знайомство – потоваришував з Андрієм Єрмаком. На днях народження глави ОП Костін виголошував дуже особисті тости і вони з Єрмаком так по-братському обіймались, що мало хто в команді міг собі таке дозволити. Тому призначення Костіна на посаду генпрокурора влітку 2022-го стало серйозним посиленням для Єрмака.

2. Більшість поточної роботи в ОГП Костін переклав на заступників і помічників генпрокурора. Сам же цікавився в основному департаментом війни і питаннями трибуналу для Путіна та відрядженнями за кордон. Все інше закривали заступники: вони самі визначали цікаві їм теми, самі вели кадрову політику в департаментах і навіть в обласних прокуратурах, самі ж ходили на доповіді до Татарова.

3. Депутати сприймали Костіна як свого, бо вони разом прийшли в Раду, разом працювали на комітеті й у залі. Проте з моменту його призначення в ОГП, Костін, мовляв, перестав брати слухавку. І навіть не в якихось простих депутатів, а й у Арахамії й інших топів "Слуги". Як переконує співрозмовник, Офіс генпрокурора Костіна навіть перестав відповідати на листи комітету.

4. Тому у ВР вже давно були голоси за відставку Костіна, але бракувало сміливості її ініціювати. Адже на посаді він опинився й залишався волею не депутатів, а президента і глави його ОП. Правда, і в їхньому дуумвіраті замилування новим генпрокурором зникло, коли для Костіна повага закордонних партнерів стала важливішою за поточні політичні потреби президента і його команди.

5. До речі, про поїздки. У 2023 році генеральний прокурор провів у закордонних відрядженнях 103 дні: тобто в середньому по два дні кожного тижня. Через це у владній команді Костіна саркастично називали "генпрокурором закордонних справ" і "туристом".

6. Наразі обов'язки глави ОГП тимчасово виконуватиме перший заступник – Олексій Хоменко. Серед можливих кандидатів на Банковій фігурувало ім'я голови Київської ОВА Руслана Кравченка та начальника Одеської ОВА Олега Кіпера. Обидва – плоть від політичної плоті Андрія Єрмака. Але перший видається ОП занадто молодим, а другий натомість має токсичний корупційний шлейф.

Що ЄС чекає від України та як оцінює готовність до вступу?

30 жовтня Єврокомісія оприлюднила щорічний звіт про розширення – масштабний документ з оцінкою справ в усіх державах-кандидатах. Звіт не дуже оптимістично оцінює обсяг реформ, проведених Україною за останній рік, але є й позитивні новини. Якщо коротко:

1. Прогрес, тобто швидкість втілення реформ Україною, Єврокомісія оцінила на минулорічному рівні – але це все одно дуже низький показник. За рівнями від 0 до 4, які застосовує Єврокомісія, ми отримали 1,79 бала (торік було 1,68). У 6 з 33 сфер Україна показала "добрий прогрес", тобто на трієчку. Найвищий бал оцінки швидкості реформ не маємо за жодною главою майбутніх переговорів з ЄС.

2. Можна, звісно, тішитися, що Україна також ніде не показала "відкату". Але це – слабкий привід для радості. Водночас те, що скринінг (підготовчий етап перед початком змістовних вступних переговорів) зараз має ключове значення і що він іде дійсно добре, підтверджує також сам звіт. Ще один позитивний сигнал – те, що Єврокомісія навіть у офіційній заяві наголосила на прагненні відкрити найближчим часом відразу кілька переговорних кластерів з Україною.

3. Брюссель не чекає від України проведення виборів до завершення воєнного стану. Водночас там стверджують, що знають про "випадки непропорційних обмежень на подорожі представників парламентської опозиції". Загалом у ЄС достатньо позитивно оцінюють роботу Верховної Ради. При цьому, у той час як влада частіше критикує опозицію за те, що її представники організовують онлайн-трансляції засідань – в ЄК наводять їхні дії як позитивний приклад.

4. Одне з критичних зауважень Брюсселя стосується фінансування з держбюджету телемарафону "Єдині новини". Також прозвучали сумніви щодо об’єктивності телемарафону. ЄС чекає, що влада України "має поступово відновлювати прозорий, плюралістичний і незалежний медіаландшафт", що означає, зокрема, можливість для телеканалів мовити незалежно від телемарафону.

5. А от у питанні протидії корупції оцінки ЄС – набагато кращі за очікування багатьох: "Показники боротьби з корупцією ще більше покращилися… а загальна кількість обвинувальних актів та судових рішень досягла найвищого рівня за весь час існування ключових антикорупційних інституцій". Водночас Україна має збільшити кількість суддів та персоналу ВАКС; надати НАБУ право проведення судекспертиз та оперативного прослуховування; повноцінно запустити систему електронного управління справами антикорупційних органів та ВАКС; забезпечити ВАКС постійним приміщенням.

6. В останній рік Україна працювала над формальним запуском переговорного процесу, але ще не розпочала переговори по суті. Тому не було ані списку найпріоритетніших реформ, ані строків. З відкриттям ключових глав з’являться цільові плани, а державна машина матиме шанс показати, що наше бажання вступити до ЄС є не лише риторикою.

Як працюватиме "тисяча Зеленського" і на що можна буде витратити гроші?

25 жовтня президент пообіцяв виділити по 1 тис. грн кожному українцю, аби "підтримати населення в зимовий період". Як її отримати і що на неї можна буде придбати? Пояснюємо:

1. Хто зможе отримати гроші? За словами Зеленського, отримати тисячу гривень зможе кожен українець. Однак є кілька "але". Поки невідомо, яким чином кошти зможуть отримати діти, у яких немає власних карток, і люди похилого віку, які часто не мають смартфона і, відповідно, не можуть пройти верифікацію в "Дії" та отримати картку "Національний кешбек". Не отримають "тисячу Зеленського" ті українці, які перебувають за кордоном або на тимчасово окупованих територіях. Верифікація нібито відбуватиметься за геолокацією користувача "Дії".

2. На що можна буде витратити гроші? Кошти можна буде витратити на оплату комунальних послуг, на ліки, транспорт, мобільний зв'язок, українські книги. Оскільки кошти будуть зараховані на картку "Національний кешбек", імовірно, витрачати їх можна на ті ж категорії, що й сам кешбек.

3. Коли діятиме програма? Очікується, що виплата коштів почнеться 1 грудня 2024 року, а використати їх можна буде протягом зими, тобто і в січні-лютому 2025 року. Про кінцевий термін виплати коштів поки не говорять. Тобто ті, хто отримають кошти пізніше, наприклад, у лютому, матимуть значно менше часу, щоб їх витратити.

4. Звідки гроші? Джерелом виплати коштів є залишки за деякими бюджетними програмами, які не встигають використати до кінця року. Через особливості бюджетної системи після закінчення бюджетного року ці невикористані залишки "згорають". Мовляв, тому влада вирішила виплатити ці кошти українцям.

5. Скільки програма коштуватиме бюджету? Наразі невідомо, скільки українців зможуть скористатися програмою, як і те, скільки громадян в Україні. Водночас в уряді заперечують оцінки, що виплата безумовної тисячі гривень коштуватиме державі 30 млрд грн, тобто що кошти отримають 30 млн осіб. Приміром "єПідтримка" під час ковіду коштувала приблизно 8 млрд грн. Неофіційно автори ініціативи оцінювали, що програмою зможуть скористатися близько 15 млн громадян.

6. Чи можна використати на дрони? Видатки на всі невійськові програми Україні допомагають профінансувати партнери. Держава не може спрямувати гроші партнерів на військові видатки, це заборонено. У той же час, коли ці гроші переказують людині, це вже стають гроші українця. І він вже може переказати кошти напряму на ЗСУ, у якусь бригаду або волонтерам.

Чи можливе відновлення ядерного потенціалу України?

Щоб зʼясувати відповідь на це питання, ми поспілкувались із українською дослідницею з Гарвардського університету Мар'яною Буджерин. Це перша в історії жінка-лауреатка премії Colby Military Writers' Award 2024, яку вона отримала за книгу "Успадкування бомби: розпад СРСР і ядерне роззброєння України". Тож коротко і по суті:

Про те, яким був ядерний арсенал України: По-перше, те, що Україна успадкувала в 1991-му році, це була частина ядерного арсеналу іншої країни, розробленого для стратегічних цілей тієї країни. Щоб стримувати не США й НАТО, на які він був націлений, а Росію, все треба перебудовувати. По-друге, самі ядерні боєголовки були розроблені, збудовані, складені докупи в Росії. Вони просто були дислоковані на системах та носіях в Україні.

Про те, чого в Україні не було: По суті, всього, крім видобутку і первинної переробки урану. У нас було 15 атомних реакторів, а паливо для цих електростанцій постачалося тільки з Росії. Точно не знаю, чому в плані цивільної енергетики ми не спромоглися розробити цей цикл палива. Але чисто промислова й наукова спроможність була. Йшлося про гроші, яких у 1990-х у країни не було. 

Про те, які носії залишались в Україні і були знищені: Стратегічні бомбардувальники Ту-95 та Ту-160,  біля тисячі крилатих ракет Х-55, які йшли як у звичайному, так і в ядерному оснащенні. Зараз ми бачимо, що Росія використовує у війні проти нас ті самі Ту-95, Ту-160 і з тими самими ракетами серії Х. Мені здається, в Україні був би справжній потенціал якогось стримування і, можливо, навіть на майбутнє ядерного, якби зберегли ті носії. Боєголовки віддали, ок. Тобто Україна була б неядерною державою де-факто.

Про те, у скільки часу і грошей нам могло б стати відновлення ядерного арсеналу: На початок 1990-х оцінювали побудову тих промислових потужностей, які потрібні для власної ядерної програми, десь у $2 млрд. І плюс – мінус від 5 до 7 років. Зараз у час війни дуже важко порахувати. По-перше, це, мабуть, буде дорожче. По-друге, в таких безпекових умовах, які ми маємо, Росія в першу чергу почне лупити так, як Ізраїль лупить по іранських ядерних інсталяціях.

Про те, як можна було б використовувати Чорнобильську АЕС: За даними МАГАТЕ, критично важлива для однієї бомби кількість цього матеріалу – це кг високозбагаченого урану або 9 кг плутонію. Я так думаю, що в Україні є такий потенціал, він там у Чорнобильській зоні, у сховищі відпрацьованого ядерного палива. Але під землю це не закладеш, воно буде назовні. Думаю, що це не стільки технологічно важко, як важко це буде вберегти від російських спецслужб та від російських ударів.

Серце української металургії. Які наслідки для економіки матиме втрата Покровська?

Покровськ має стратегічну роль для української металургії – тут розташоване шахтоуправління "Покровське", яке є основним центром видобутку коксівного вугілля. Що втратить металургійна промисловість і вся Україна в разі окупації Покровська? Пояснюємо:

1. Трохи західніше міста розташоване шахтоуправління "Покровське" (входить до групи "Метінвест" Ріната Ахметова), де видобувається критично важливе для нашої металургії коксівне вугілля. Ба більше, дуже якісне вугілля – марки "К".

2. У 2023 році Україна була забезпечена на 93% своєю сировиною, решту імпортувала. Є також шахти на заході України, у Львівській області, але мова не йде про обсяги, які могли б задовольнити наші підприємства. Поклади і видобуток там мізерні, тому вони, на жаль, не можуть бути заміною.

3. Тимчасова втрата Покровська призведе до необхідності забезпечення підприємств імпортним коксівним вугіллям, але з об’єктивних причин ми не зможемо це забезпечити в повному обсязі. Через це об'єми виробництва сталі на підприємствах повного циклу виробництва із залізної руди до кінцевої продукції можуть впасти до 50%.

4. До прикладу, минулі два роки ми виробляли 6,2-6,5 мільйона тонн. Цього року ми, думаю, вийдемо десь на 7,2-7,3 мільйона тонн. Замість того, щоб далі нарощувати виробництво ще на третину і довести його до рівня 2021 року, після теоретичної втрати Покровська ми можемо впасти до 3,5 мільйона тонн і навіть менше.

5. Одне робоче місце в цій галузі створює 7,5 робочого місця в інших галузях. Ми втратимо понад $5 млрд валютних надходжень і десь 15 млрд грн платежів до бюджету. Головне – це додатковий удар, який може призвести до того, що підприємства просто посипляться. Тому прогнозується великий удар по всій економіці держави.

Чи можливі вибори до кінця війни і хто їх може виграти?

Ми поцікавились у соціологів, чи є наразі первинний фактор легітимізації будь-яких виборів – запит суспільства. Інакше кажучи, чи хочуть українці вибирати нову владу, і на чиєму боці зараз електоральні симпатії. Спойлер: все надзвичайно складно, а фігура Валерія Залужного ще більше заплутує ситуацію. Отже, коротко розповідаємо:

1. 15 жовтня Центр Разумкова оприлюднив велике дослідження суспільних настроїв. На запитання, чи бачать виборці серед наявних політичних сил ті, яким можна довірити владу в повоєнний період, лише 27% опитаних відповіли "так". Тобто під 70% респондентів, по суті, постулюють запит на оновлення набору політичних гравців. Водночас люди спершу хочуть почути, якою буде конфігурація безпеки для країни.

2. "Ми скоро опублікуємо дані одного свого опитування, і там більше 60% людей говорять, що вони готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Але є вимога справедливого розподілу тягаря війни. І коли українці бачать умовних прокурорів з "інвалідністю" і інших, це сильно викликає відчуття агресії", – пояснює виконавчий директор КМІСу Антон Грушецький.

3. На запитання, з якого середовища має походити партія, майже кожен другий висловив довіру військовим – 46,6% респондентів. Так само стабільний і значний інтерес виборців до організацій громадянського суспільства (19,0%) та волонтерського середовища (23,6%). Крім того, 21,4% опитаних сподіваються на нові обличчя з кола інтелігенції, таких як науковці та вчителі. І лише 17,0% вірять в уже існуючі партії.

4. Баланс довіри до президента Зеленського тримається на рівні +4% (48,5% довіра / 44,5% недовіра), але з повільною нисхідною тенденцією. Крім президента позитивний рейтинг довіри залишається буквально в кількох відомих політиків: Віталій Кім має +11,4%, Василь Малюк – +9,2%, Михайло Федоров – +6,7%. Серед лідерів антирейтингу – Андрій Єрмак із -40,6% та глави парламентських фракцій: Порошенко має -45,5%, Арахамія – біля -47%, Тимошенко – трохи менше -65%, Бойко отримав -74,8%.

5. В умовах, коли "стара стара" і "нова стара" еліти не викликають довіри в суспільства, така постать як Валерій Залужний може зіграти поворотну роль. Коли в опитуванні є Залужний, і коли його немає – це два зовсім різних результати. Не під запис соціологи кажуть, що за певного моделювання бюлетеня може скластися ситуація, коли розклад сил буде схожим, як на виборах 2019 року. Тільки цього разу прізвище тріумфатора буде іншим. Схожа ситуація і з партійними виборами в Раду.

Прокурори з обмеженими можливостями. Скільки з них в Україні мають статус осіб з інвалідністю?

Попри десятки кримінальних справ жоден із членів МСЕК з початку великої війни не сів за ґрати. Примітно, що зазвичай справи в судах старанно "розвалюють" прокурори через угоди про визнання винуватості в обмін на м’яке чи суто формальне покарання. ЕП проаналізувала дані 8070 прокурорських декларацій, тож далі – просто факти:

1. За даними Держстату, на початок 2022 року в Україні налічувалося 2,72 млн осіб з інвалідністю або 6,6% від усього населення країни. Під час великої війни ця цифра зросла до 3 млн громадян (7,5%).

2. Для порівняння ми також відібрали приблизно 10 тис декларації інших силових органів і перевірили частку, кому призначена пенсія, що є однією з ознак наявності групи інвалідності. Серед цих працівників правоохоронних органів даний показник не перевищує 1,8%. 

3. Натомість в прокуратурі кожен п’ятий в декларації вказав наявність пенсійних виплат. Працівники прокуратури мають законне право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, у разі наявності 25 років вислуги, зокрема стажу роботи на посадах не менше 15 років. Розмір пенсії має становити 60% суми місячної зарплати, але не більше 10 прожиткових мінімумів (29,2 тис грн).

4. Штат органів прокуратури за останні 10 років був зменшений вдвічі. А кількість їхніх пенсіонерів, наприклад, після початку великої війни, збільшилася на 30%. Таке різке зростання не може бути пояснене органічною вислугою років, крім як оформленням групи інвалідності.

5. Зауважимо, що рядові прокурори лише в 19% декларацій вказали отримання пенсії, тоді як серед керівного складу це зустрічається у 38% випадків. В реальності це число ще більше, якщо рахувати і членів родини, як у випадку із відстороненим прокурором Хмельниччини Олексієм Олійником.

6. Наявність пенсій і їх різке зростання під час війни – питання не лише морально-етичне. На це у 2023 році пішло 288 млн грн. Середня пенсія працівника прокуратури становить 16,6 тис грн на місяць. А ще наявність пенсії за інвалідністю дає переваги під час працевлаштування і переміщення з посади на посаду і зменшує вірогідність звільнення.

"Потрібно просто не припиняти стріляти" І Колонка Павла Казаріна

"Війна може закінчитися швидко, тільки якщо ми її програємо. Думаю про це щоразу, коли читаю про перспективу завершення бойових дій у 2025-му", пише Павло Казарін. Коротко переказуємо цю надважливу колонку публіциста та військовослужбовця ЗСУ ось тут:

1. Кремль розглядає нашу країну як бунтівну провінцію. Завдання максимум – забрати в України незалежність, включивши її територію до складу РФ на правах областей. Завдання мінімум – позбавити нас суверенітету, перетворивши Україну на ще одну "білорусь".

2. 24 лютого 2022 року російський президент почав писати заключний розділ у своїй політичній біографії. Відтепер для нього будь-які напівміри – це вже програш. Сьогодні йому 72 – і вік вже не дозволяє вибудовувати стратегії поглинання завдовжки в десятиліття. Він хоче досягти остаточного вирішення українського питання і навряд чи готовий розтягувати цей процес у часі.

3. Перспектива перемир'я провокує очікування виборів. Очікування виборів запускає політичну логіку. Політична логіка йде врозріз із тим, що потрібно країні під час вторгнення. Війна вимагає відповідального та довгострокового. Виваженого та вивіреного. Але якщо Україна починає готуватися до виборів, то критерієм ухвалених рішень стає їхня популярність.

4. Якщо ми збираємось закінчити бойові дії в 2025-му, то немає резону проводити додаткову мобілізацію. Якщо плануємо заморозити ситуацію наступного року, то є надія дотягнути в рамках інерційного сценарію. Якщо завдання країни – протягнути ще пів року, то навіщо щось принципово змінювати, ризикуючи порушити соціологію, що склалася?

5. Люди у формі опинилися в ролі Кассандри. Їхнім прогнозам ніхто не вірить, їхні заклики ніхто не чує. Держава продовжує годувати країну седативним, тому обивателі не реагують на подразники. Військові опинилися в суспільстві в "сліпій зоні". "Самі не живуть і нам не дають".

6. Цікаво, що росіяни давно вже визначилися зі своїми пріоритетами. Перебудовують країну на воєнні рейки. Адаптують економіку до затяжного бою. Вони зосереджено ведуть війну в форматі "або ми, або вони" – і роблять усе можливе, щоб українці в таких категоріях про війну не думали. А тому буде незайвим нагадати. Щоб наша війна рано чи пізно закінчилася на нашу користь, необхідна дуже проста річ. Потрібно просто не припиняти стріляти.

Як Росія наростила виробництво ударних БПЛА і чим відповідають українські інженери?

Щоденні повітряні тривоги супроводжує одне й те ж слово: "шахеди", хоча насправді росіяни атакують Україну не лише цими БПЛА. Чому у Росії так багато далекобійних дронів, і як Україна їм протидіє? Якщо коротко:

1. Із січня по вересень 2023 року Росія випустила по Україні 1 875 далекобійних дронів-камікадзе, а за такий же період 2024 року – 4 819. Головна "зірка" цих російських атак – Shahed-136.

2. Після локалізації виробництва в Татарстані місцеві інженери почали експериментувати з технологією. Вироблені в РФ "шахеди" мають іншу обшивку фюзеляжу, яка дозволяє зменшити собівартість та час виробництва. Встановлено і роздільну бойову частину, яка може пробивати посилені конструкції. Також на дрони почали ставити CRPA-антени, які не дають придушити супутникову навігацію дрона засобами РЕБ.

3. Окрім того, росіяни дедалі частіше використовують дрони невстановленого типу, які часто підпадають під вплив українських РЕБ та падають. Для таких безпілотників використовується новий термін – "локаційно втрачені". Найчастіше серед таких згадуються дешеві БПЛА "Гербера".

4. Ключова задача для України – навчитись знищувати БПЛА-камікадзе, витрачаючи мінімальну кількість ракет. Цього літа в небі з’явились українські дрони-перехоплювачі, які працюють в команді з невеликими радіолокаційними станціями: вони дозволяють операторам бачити на екрані розташування й висоту свого дрона та ворожої цілі. В Україні є вітчизняні зразки міні-РЛС, які уже виробляють серійно.

5. Щоб збільшити ефективність мобільних груп ППО, оборонна компанія ZAVOD спільно з Нацгвардією розробила кулеметні турелі зі стабілізацією – завдяки цій технології вдалося збільшити кучність стрільби в 9 разів. Окрім того, українська компанія U-Force виробляє тренажери з VR-окулярами, які повністю імітують кулемет та польоти "шахедів" за різних погодних умов.

6. Спеціальні системи аналізують шляхи російських дронів, виводять закономірності і допомагають ефективніше розміщувати мобільні групи. Інженери компанії ZVOOK розробили акустичні сенсори, які реагують на звук "шахедів" і передають інформацію про місцезнаходження цілі в режимі реального часу.

7. Україна серійно виробляє великі системи РЕБ, які здатні підміняти GPS-сигнал на "шахедах" і збивати їх з маршруту, змушуючи летіти в інший бік або сідати на землю. Це називається "спуфінг", і ймовірно, частина зальотів російських дронів-камікадзе у Білорусь пов’язана саме з цим.

Чому СЗЧ і дезертирство стали масовим явищем і як вирішити цю проблему?

Наприкінці вересня військовослужбовець 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сергій Гнезділов публічно оголосив, що самовільно залишив частину. 9 жовтня його затримало ДБР. Наскільки поширеним явищем стали СЗЧ і дезертирство та чи реально зараз встановити чіткі терміни військової служби? Розповідаємо:

1. Чому бійці йдуть у СЗЧ? По-перше, через втому та відчуття несправедливості. Безліч бійців воюють на передовій з початку повномасштабного вторгнення – і їх нібито немає ким замінити. По-друге, у бійців виникає страх і брак мотивації. Окрім того, новобранці, що потрапили у військо через ту саму "бусифікацію", схильні до СЗЧ, вважає заступник комбата "Ахіллесу" з ППП Богдан Рижак.

2. Ще одна причина – неефективне відновлення після бойових завдань. По-перше, ротації зазвичай короткотривалі. А по-друге, часто бійці опиняються в місцях, де немає елементарних побутових умов. Крім того, суттєво впливають конфлікти з командирами. Вчорашні цивільні, які не вважають за потрібне терпіти армійський "совок" і не знаходять спільну мову з безпосереднім керівником, намагаються перевестися в інший підрозділ. Але переведення – задача із зірочкою, тому подекуди бійці використовують СЗЧ як метод перевестися в інший підрозділ.

3. Важливий чинник – відсутність психологічної допомоги. Посади психологів у ЗСУ часто обіймають люди без профільної освіти. Через брак знань і досвіду вони не можуть надати фахову допомогу психологічно травмованим військовим. Тому бойовий стрес часто стає причиною втечі бійців зі служби, призводить до розвитку алкогольних, наркотичних залежностей або ігроманії, які також можуть спровокувати СЗЧ.

4. Військовослужбовців, які втекли зі служби, можуть притягнути до відповідальності за двома статтями Кримінального кодексу України: 407 стаття (СЗЧ) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; 408 стаття (дезертирство) – від 5 до 12 років.

5. Нещодавно Рада декриміналізувала випадки СЗЧ і дезертирства, які сталися вперше. Військовий може уникнути кримінальної відповідальності та повернутися на службу, якщо добровільно звернеться з клопотанням до слідчого, прокурора, суду та за наявності письмової згоди командира. Після цього він має прибути в частину впродовж трьох діб.

6. В Офісі генпрокурора зазначають, що за січень – вересень 2024-го зареєстровано втричі більше випадків СЗЧ і майже в чотири рази більше дезертирства, ніж за аналогічний період минулого року. Але кількість судових вироків за СЗЧ і дезертирство в десятки разів менша за чисельність зареєстрованих кримінальних правопорушень.

7. Що робити із СЗЧ та дезертирством? Встановлення термінів військової служби – один із дієвих варіантів вирішення проблеми. Співрозмовник УП у Міноборони запевняє, що процес розробки законопроєкту триває. "Але в Росії зараз триває осінній призов. Вони планують призвати до 150 тисяч осіб. Якщо ми не посилимо мобілізацію і звільнимо частину військових через завершення термінів служби, фронт посиплеться, а лінія бойового зіткнення проходитиме по Дніпру. Ще один фактор, який необхідний для встановлення чітких термінів служби – стабільна або виграшна для нас ситуація на фронті. Зараз, м'яко кажучи, ситуація не дуже стабільна".

Що нам розповів Данило Гетьманцев про підвищення податків?

Відтепер держава забиратиме із зарплат не 19,5%, а 23% податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Причому деяким платникам податки підвищать "заднім числом". Коли запрацюють ці зміни, і чи повернеться парламент до питання підвищення ПДВ? Інтервʼю можна дивитися та читати, а ми поки коротко перекажемо ключові тези:

Про те, що ухвалили депутати: Є два великі блоки. Перший – це військовий збір, який порівно розкладається на всіх нас: плюс 3,5% з заробітної плати. Якщо говорити про ФОПів, то 1, 2, 4-ті групи – 800 грн на місяць. Третя група – плюс 1% з доходу. Другий блок – це податок на надприбутки банків за ставкою 50% за 2024 рік. Крім цього, є ще авансовий внесок для АЗС, підвищення ставок для небанківських фінустанов з 2025 року. Також ми знімаємо будь-які суперечності в питанні, треба РРО для гральних закладів чи ні, бо вони цим маніпулюють у судах.

Про те, скільки грошей мають принести бюджету ці зміни: Цього року – 21 млрд з урахуванням того, що ми зняли підвищення військового збору з усіх військових, а не тільки з тих, хто на передовій. У наступному році – близько 140 млрд грн.

Про зміни заднім числом: У частині ФОПів – так, у частині українців, які працюють, – з моменту набуття чинності законом, 1 жовтня. Тільки винятковість обставин змусила нас ухвалити це рішення. У вересні-жовтні ми були перед дилемою: або вводимо в дію закон з листопада і піднімаємо ставки ще більше, або робимо це з 1 жовтня. З цих дуже-дуже поганих рішень обрали те, яке нам здалося менш поганим.

Про те, навіщо ухвалили закон: За своєю суттю це рішення правильне. Якщо немає грошей на армію, то де їх брати? Їх необхідно брати в людей, розкладаючи цей податок порівну на всіх. Мені здається, що будь-які дискусії на цю тему, які ми чули в залі парламенту, у соцмережах чи від псевдоекспертів про те, що не потрібно піднімати податки, дискредитують нас як країну.

Про те, чому закон не ухвалили раніше: Ця ініціатива пов'язана з потребами на фінансування ЗСУ. Ці потреби Верховна Рада точно не може визначати. Для цього є Міноборони та Кабмін, які в консультаціях доходять до якоїсь цифри і говорять, що нам потрібно 500 млрд. Ми ж не можемо вийти на них і сказати: дивіться, вам потрібно 500 млрд. Тоді ми коня ставимо позаду підводи. Тому ми очікували від Кабміну на розрахунки потреб. Я не буду відповідати на питання, чому вони не надійшли своєчасно.

Про те, чому підвищили військовий збір, а не ПДВ: На жаль, ця дискусія ще не закрита. Якщо між першим та другим читаннями держбюджету на 2025 рік критично збільшаться видатки, то нам необхідно буде повернутися до питання підвищення саме ПДВ. І це в межах домовленості з МВФ.

Компромат, гроші та ідея про "русский мир". Як вербування українців перетворилося на масмаркет

З чого все починається? Які методи використовують російські спецслужби для того, щоб залучити до підривної діяльності українських громадян? І які слабкі місця вони знаходять? Відповіді на ці запитання шукаємо разом із представником держпроєкту "Хочу к своим" з позивним "Террі":

1. Передусім, звісно, у ворога працюють шантаж і гроші. Нерідко причиною боргів є те, що людина – лудоман. Щоб вийти на таку людину, знаходять якусь тематичну спільноту, де збираються гравці в азартні ігри. Хтось обмовиться про проблеми з грошима – і тоді вербувальник каже: "У мене є знайомий, якому потрібна інформація – я на нього вже працюю. Хочеш, підтягну тебе?".

2. Окрім спільнот навколо азартних ігор є й спільноти з онлайн-іграми. Ворог долучається і туди, і там вербує свою агентуру. А вона через свій молодий вік ведеться і, в тому числі, не на дуже великі гроші. Щодо компромату – методика та сама, просто замініть лудоманів, наприклад, на свінгерів або на будь-яку компрометуючу спільноту чи захоплення.

3. Але потрібно розуміти, що фактор ідеології нікуди не зник. Ідуть роки, а дурники, які дотепер вірять у "русский мир", не зникли. І це величезне поле для роботи ворога. Ці люди почасти працюють не за гроші. Тобто ворог отримує агентуру, яка працює безоплатно, та ще й ініціативна.

4. Задача ворожого вербувальника – щоб завербована людина втратила відчуття небезпеки, причому втрачала його поступово. Спочатку агент отримує, здавалося б, незначну задачу: дізнатися розклад автобусів у провінційному містечку, бо його немає в онлайні. Людина дізнається, і, здавалося б, що тут такого? А цей розклад потрібний для планування переїзду іншого агента, що працює на більш серйозному рівні.

5. І поступово людина втрачає відчуття страху за свої дії. Тобто вона думає: в тому, що вона дала розклад, нічого страшного немає. Людина зживається з цією думкою, а потім отримує задачу, наприклад, сфотографувати міст. Ну, що тут такого? Це теж не мегазадача. І так далі. І, може, колись людині дадуть завдання, пов'язане з локаціями базування української авіації.

6. Для багатьох колаборантів 50 доларів у криптовалюті, на жаль, – доволі сильний стимул, який затьмарює той факт, що ці дії зламають їм життя. При цьому російські спецслужби постійно обманюють колаборантів: платять не в повній мірі або не платять взагалі. А після того, як цих агентів викрили, засудили та готові передати російській стороні – їх просто не забирають.

In Memoriam: журналістка Вікторія Рощина, в якій було все, крім байдужості 

10 жовтня російське Міноборони повідомило Володимиру Рощину, що його 27-річна донька, журналістка Вікторія Рощина, померла. У цьому тексті ми зібрали спогади колег про Вікторію, а ось пʼять важливих текстів, написаних нею після повномасштабного вторгнення:

1. Смерть та життя у зруйнованому Маріуполі. Фоторепортаж.

9 травня 2022 року, коли Росія вкотре святкує День перемоги, Вікторія Рощина побувала в Маріуполі. Вона бачила російські та "ДНРівські" триколори на фоні зруйнованих будинків, чула радянські пісні під ритми вибухів у районі "Азовсталі", спілкувалася з людьми в чергах, які за короткий час стали для міста звичним явищем, і фіксувала виступ колабораційного мера Іващенка. Вікторія зробила репортаж про те, як окупанти святкували перемогу на руїнах міста.

2. Снайпери на даху, поранений "мер" і російські триколори. Як в окупованому Енергодарі минув День РФ

У червні 2022 року Вікторія Рощина їде в окупований Енергодар. Опинившись у місті енергетиків у День Росії, вона зізнається, що його тепер не впізнати. В об'єктив її камери потрапляють озброєні російські військові, цивільні, які майже не усміхаються, сцена на головній площі, з якої дякують Путіну, вантажівки з літерою Z та російські прапори. Багато російських прапорів.

3. "Я вже й не знаю, Путін це чи робот". Чим живе окупований Крим у війну

Крим у жовтні 2022 року – це підірваний міст через Керченську протоку. Це жовтий рівень загрози терактів. Це мобілізація, що триває. В небі кружляють військові літаки. Туристів майже не видно. А на заправках і в магазинах – ажіотаж. Вікторія сідає в автобус до Криму – тепер той їде з нових окупованих територій. Вона видаляє з телефону всі фото та матеріали, що можуть викликати запитання на блокпостах, та вигадує собі "легенду". За кілька днів вона побуває в Сімферополі, Керчі, Ялті та Севастополі, щоб зрозуміти, чим нині живе півострів та що думають його мешканці про війну й можливе повернення до України. 

4. "Все життя попереду… мало бути". Історії вбитих російською ракетою дітей у багатоповерхівці Дніпра

14 січня 2023 року Росія вдарила ракетою по багатоповерхівці в Дніпрі. Кадри зруйнованого будинку шокували всю країну. В тій трагедії було вбито 40 дорослих та 6 дітей. У своєму репортажі з Дніпра Рощина вирішила надати голос саме їм: дітям, життя яких обірвала російська ракета.


5. Шлях Путіна до Гааги через "фільтрації" та "оздоровлення". Як Росія викрадає українських дітей

Станом на травень минулого року Росія вивезла з новоокупованих українських територій щонайменше 19 тисяч неповнолітніх. Чи всіх дітей вивозили примусово? Хто, окрім росіян, сприяє спробам "русифікації" українських дітей? Якими методами РФ "перевиховує" маленьких українців та чи достатньо робить наша держава для того, щоб їх повернути? Відповіді на ці запитання Рощина дала у великому матеріалі для УП.  Окрім того, вона поспілкувалася з десятками дітей, яких Україні вдалося повернути, встановила місця їхнього утримання, методи викрадення та прізвища й посади росіян, які сприяли злочину.

Чому Байден скасував "Рамштайн" та що це означає для України?

Байден не лише відмовився від своєї поїздки, а й вирішив загалом скасувати “Рамштайн”. Чи варто вірити офіційним поясненням США про те, що вся ця зміна планів відбулася лише через ураган "Мілтон", який наближається до Флориди? І чи повернеться Білий дім до ідей, які зараз зірвалися? Зʼясовуємо у тексті:

1. Попри те, що формат "Рамштайн" є регулярним і за майже 2,5 роки його існування відбулося вже 24 зустрічі, нинішнє засідання мало стати особливим. Уперше в історії формату йшлося про зустріч держав на рівні лідерів, у тому числі за участі президента США.

2. Причина для зустрічі безпрецедентно високого рівня також відома. У Рамштайні Байден та лідери ключових держав-союзників планували обговорення про те, чи реально надати Києву запрошення до НАТО і за яких умов. Ще одна очікувана тема для обговорення у Рамштайні – дозвіл на удари по Росії західними далекобійними ракетами.

3. Утім, ні рішення, ні навіть дискусії не буде. Жовтнева зустріч лідерів скасована з ініціативи США. Офіційне пояснення американської сторони – через наближення до американського узбережжя тропічного урагану "Мілтон". Чи була щирою причина скасування, оголошена Білим домом? Якщо дуже коротко – то так, візит дійсно скасували через ураган. Однак є також нюанси, які дають нашій країні тривожні сигнали.

4. По суті, зустріч довелося скасувати під тиском виборів у США та особисто Дональда Трампа. За останні дні однією з ключових підстав для критики чинної адміністрації з боку Трампа стала нібито бездіяльність влади під час попереднього урагану "Гелен", який вирував два тижні тому і завдав шкоди кільком штатам. Причому критика Трампа, як це нерідко буває, абсолютно позбавлена ґрунту і містить відверті фейки.

5. За цих умов для Байдена неприпустимо полишати країну саме тоді, коли вона буде оговтуватися від наслідків нової стихії, бо це дасть Трампові нові козирі для публічної атаки. Тож найближчими днями Байден буде змушений робити вигляд, що весь свій час інвестує саме у захист американського народу від стихії – навіть тоді, коли його участь у цьому процесі насправді не має багато сенсу.

6. Що ж стосується періоду після 6 листопада, то все залежатиме від результатів голосування. Якщо новим президентом США буде обрана Гарріс, то в останні два місяці президентства Байден матиме вікно для створення свого політичного спадку, legacy – включно зі сміливими ініціативами щодо України. У разі перемоги Трампа ця можливість, дуже ймовірно, буде втрачена. За такого сценарію "Рамштайн" 12 жовтня дійсно був останнім вікном можливостей. Але ураган "Мілтон" відніс його геть.

Хто і чим тепер займається на Банковій?

Кадрова політика чинної влади все більше підлягає закону сполучених посудин, коли будь-яке оновлення відбувається винятково за рахунок перетікання вмісту з однієї кадрової ємності в іншу. Тож що нового відбувається в роботі ОПУ після звільнень та призначень? Розповідаємо:

1. 8 вересня президент призначив главі ОП двох нових заступників: ексглаву Закарпатської ОВА Віктора Микиту та ексвіцепрем'єрку з питань реінтеграції Ірину Верещук.

2. Першою сферою відповідальності Верещук на Банковій стали звернення громадян, згодом додалися комісія з помилувань та комісія з громадянства. Тепер Верещук забрала ще й питання військовополонених, підходить до теми повернення дітей.

3. Віктора Микиту називають одним із улюбленців глави ОП. Микита-глава ОВА був залучений в організацію розмов ОП з керівництвом Угорщини, а на Банковій йому відійшла соціалка. Крім того, він бере під контроль регіональну вертикаль держадміністрацій.

4. Ексміністра стратегічних галузей промисловості Олександра Камишіна призначили стратегічним радником Зеленського. За даними УП, він займеться створенням великої асоціації виробників зброї та буде консультувати Зеленського щодо всієї оборонки й співпраці з іноземними виробниками.

5. Може, найбільше кадрову кризу у владі ілюструє підвищення до статусу радника президента Дмитра Литвина. Із Зеленським Литвин був знайомий ще з часу зйомок "Слуги народу", а в медійну команду на Банкову потрапив більш як за рік до вторгнення оформляти те, що в ОП прийнято називати "медійними рамочками". В народі це – "темники" чи методички.

6. Як відомо УП, саме Литвин є тією людиною, яка опускає по владній вертикалі заборону для чиновників та силовиків спілкуватись із "Українською правдою", ділитися з нею інформацією чи й просто ходити на інтерв'ю та івенти. Саме Литвин віднедавна викреслює УП зі списків запрошених редакцій на зустрічі з президентом. Саме він телефонує з криками до людей, які ігнорують ці заборони.

Як дружина морпіха Маслюкова намагається зʼясувати правду про загибель чоловіка?

Вже понад два роки Тетяна Маслюкова намагається довести, що за версією про суїцид, якої дотримується слідство, стоїть, на її думку, спроба приховати злочин. Це історія про жінку, для якої відновити гідність чоловіка-військового перетворилася на справу честі та роки боротьби із системою. Далі – пряма мова Тетяни:

1. 4 квітня 2022 року чоловіка викликали в ТЦК для звірки документів. Він пройшов ВЛК. А наступного місяця отримав повістку, сказав: "Ховатися не буду". Після місяця на Яворівському полігоні він опинився в Миколаєві, у 501-му окремому батальйоні морської піхоти. Десантно-штурмова рота, спеціальність – матрос-навідник.

2. 9 вересня мені повідомили про його смерть. За словами комвзовду – нібито застрелився. Його знайшли з простреленою грудиною за хатою по вулиці Миру, 78, де квартирувались хлопці. "Помер під час несення військової служби". Свідків того, що він застрелився, немає. Передсмертної записки немає.

3. Після моїх скарг суд зобов'язав військову частину провести розслідування. Але цього так і не зроблено. Жодної кулі на місці не знайшли. Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею "умисне вбивство", а через 10 днів слідчий резюмував: "Маслюков мав поганий, нестабільний психоемоційний стан, а тому вирішив накласти на себе руки".

4. Я зібрала всі документи, виписки, амбулаторні карти, які казали про те, що в нього ніколи не було проблем із психікою. Далі справу за "відсутністю складу злочину" закривали й відкривали ще два рази.

5. Згодом я отримала дані дактилоскопії, згідно з якою на автоматі АК-74 відсутні папілярні візерунки рук. А чоловік не був у перчатках – про це свідчать фото з місця, де його знайшли. 

6. Мене хвилювало те, що окрім четвертого ребра були перебиті сьоме та восьме. Я вивчала дані про особливості АК-74 та набоїв до нього. Врешті я звернулась до одеських спеціалістів – їхні висновки мають розбіжності з миколаївським. Ще я зверталась до експертів у Харків, які ще більше підтвердили мої сумніви.

7. Коли я вивчала правила дослідження трупів, на які посилались у матеріалах, виявила низку порушень, що їх допустили під час первинної експертизи. Зараз через суд я домагаюсь ексгумації. Вона може поставити крапку в багатьох питаннях.

8. Я не знаю, що там сталося. Можливо, чоловік став свідком чогось незаконного? Можливо, йому давали незаконні вказівки? Нещасний випадок? Побутова сварка? Думаю, його вбили. Моя мета – встановити правду. І зупинити мене може тільки куля.

Чому в Україні ростуть ціни на овочі і що буде далі?

У 2024 році ціни на овочі в декілька разів обігнали торішні і зростатимуть далі. Чому так сталося і чи готуватися до дефіциту традиційних овочів? Пояснюємо:

1. Спекотне літо 2024 року найбільше вдарило по півдню країни. Це основний фактор високих цін. По-перше, ґрунтові овочі або не вродили, або виявилися значно гіршої якості. По-друге, навіть тепличні овочі постраждали, адже допоміжні сітки не могли повністю закрити пекуче сонце.

2. Зменшився врожай і через переорієнтацію фермерів на інші культури в прагненні отримати більші прибутки. У 2023 році багато хто насадив овочів, проте ціни були низькі, на відміну від 2022 року. Відповідно, наступний сезон низка фермерів вирішила не засівати ті ж площі овочами, бо було не вигідно.

3. Паралельно в аграріїв триває стандартне накопичення в сховища якісних овочів, які можна буде реалізовувати поступово і ще дорожче до лютого 2025 року. Але така стратегія може не спрацювати, якщо на ринок зайде імпорт. Отже, високі ціни цього сезону на борщовий набір зумовлені інфляцією, меншими засіяними площами та втратою врожаю через спеку.

4. Найімовірніше, вартість овочів надалі зростатиме. Зазвичай восени починається імпорт помідорів та огірків з Туреччини, де собівартість менша, ніж в Україні, тож ринок і ціни більш-менш стабілізуються. Ціни на капусту та картоплю вирівняються з подальшим збором урожаю, який за сприятливої погоди може бути більш успішним.

5. Проти вирівнювання цін грає наближення холодів, що зобов'яже комбінати вмикати опалення в теплицях. Якщо повернуться відключення електроенергії, собівартість може зрости ще більше. Утім, про дефіцит овочів не йдеться. Якщо на ринку не вистачатиме певної продукції чи продукції вищої якості, цю прогалину покриє імпорт.

Чи дійсно НАТО готується до вступу України та якими є найбільші перепони?

1 жовтня колишній прем’єр Нідерландів Марк Рютте офіційно став генсеком НАТО та пообіцяв наблизити вступ України до Альянсу. А вже 3 жовтня прибув до Києва. Чи означатиме зміна генсека пришвидшення процесу вступу України до НАТО? Пояснюємо:

1. Візит Рютте до Києва почали готувати ще у вересні, до його вступу на посаду. У міжнародних відносинах вибір столиці для першого закордонного візиту – це завжди сигнал. Утім, цим символізмом публічні сигнали від нового генсека і обмежилися.

2. Але це не означає, що тут немає руху. Можливість запрошення Україну до Альянсу зараз дійсно обговорюється всерйоз. Але непублічно. "ЄвроПравда" отримала підтвердження від низки джерел з американського та українського боку про те, що і Байден, і його безпековий радник Салліван зараз зважують цю ідею всерйоз.

3. Байден усвідомив, що цей президентський термін стане завершенням його політичної кар’єри. А отже, постало питання legacy, тобто його політичного спадку. Відмова від надміру обережної політики щодо російської війни та запрошення України до НАТО розглядаються як можливі кроки. Саме тому Зеленський включив цей елемент до свого "плану перемоги". За інформацією ЄП – попередньо отримавши позитивний відгук з Вашингтона.

4. Проте навіть у разі підтримки Байдена на шляху до запрошення лишається кілька важливих перепон. Перша – це те, що США не ухвалюють рішень одноосібно. Наприклад, переконати угорського премʼєра Орбана може бути особливо непросто, зважаючи на те, що для нього Байден не має авторитету.

5. Та є й інша, напевно, ще складніша перепона. Як буде сформульоване це запрошення, коли частина території України окупована? На яку частину території України буде поширюватися стаття 5 про колективну оборону? І як зробити, щоби будь-яке формулювання не було сприйняте світом як те, що Захід змирився з окупацією частини українських земель?

6. Але саме для пошуку відповідей на ці запитання візит генсека НАТО має особливу вагу. І те, що на попередній посаді Марк Рютте довів свою здатність на сміливі рішення, дає підстави для обережного оптимізму також щодо формату запрошення. У будь-якому разі, добре, що ця дискусія взагалі почалася.

Як мобільні оператори готуються до вимкнень світла?

З 1 жовтня мобільні оператори мали б забезпечити 10-годинну роботу 60% базових станцій без світла. Цього вже точно не станеться, але що робити абонентам? Розповідаємо:

1. Мобільних операторів зобов’язали забезпечити автономну роботу базових станцій протягом 10 годин: з 1 жовтня за таким стандартом мають працювати щонайменше 60% базових станцій, а до кінця січня 2025 року – 100%. "Київстар", Vodafone та lifecell у спільній заяві повідомили, що виконати нову вимогу нереалістично.

2. У ході модернізації мереж оператори орієнтувалися на розпорядження НЦУ від 20 лютого 2024 року. Відповідно до нього БС повинні мати резервне живлення для роботи протягом щонайменше 4 год. До кінця листопада ця вимога мала виконуватися на половині БС, а до кінця червня 2025 року – на 75% веж.

3. Брак часу – одна з головних перешкод. По-перше, кожна компанія має пройти процеси погодження нових інвестицій. По-друге, необхідно домовитися з постачальником та налагодити логістику, а отримане обладнання потрібно змонтувати. За підрахунками ЕП, у найближчі місяці робочі команди операторів мають встановити понад 100 тис. акумуляторних батарей.

4. Для переобладнання та постійного обслуговування БС потрібні люди, яких у компаній немає. "Лише в Київській області наша компанія має понад 2,5 тисячі об’єктів. Якщо уявити, що на кожному з них встановлені генератори, то для їх обслуговування потрібно найняти 2 тисячі фахівців. Генератори не можуть працювати безконтрольно і без заправки", – наголошують у Vodafone.

5. Співрозмовники ЕП серед мобільних операторів стверджують, що жодна компанія не встигне виконати вимоги бодай до однієї з перерахованих дат. Крім того, стабільність зв'язку залежатиме від ситуації в енергосистемі країни.

6. Зараз більшість БС операторів зможуть працювати без електроенергії 4-6 год. У разі відсутності електрики понад 6 год оператори зможуть забезпечити лише базові послуги: можливість зробити дзвінок буде доступна не всім і не з першої спроби.

7. Ідеальний сценарій полягає в тому, щоб абоненти подбали про роботу домашнього інтернету і використовували мобільний зв’язок лише для текстових повідомлень.

Як пройшли та чим завершилися дебати кандидатів у віцепрезиденти США?

Ці дебати могли стати ще одним переломним моментом президентських виборів у США. Втім, замість очікуваної "заруби", дебати інколи скидались на дискусію двох старих друзів. Про що говорили республіканець Венс і демократ Волз, і як це вплине на перебіг виборів? Якщо коротко:

1. Після того, як Джей Ді Венс поділився неоднозначним баченням угоди про "завершення війни" в Україні, було б щонайменше цікаво подивитись на те, як Венс і Тім Волз обговорюють питання підтримки України. З іншого боку, з огляду на негативний осад від візиту Зеленського до США, той факт, що війну в Україні модератори не згадали взагалі, може бути й цілком позитивним для нас.

2. Міжнародна тематика була практично відсутня на дебатах. Їй присвятили лише перше питання – про підтримку превентивного удару по Ірану з боку Ізраїлю. Але й тут кандидати почасти натякнули, якою бачать зовнішньополітичну стратегію їхніх адміністрацій у разі перемоги: у випадку Тіма Волза це байденівське "відповідальне лідерство", а Джей Ді Венса – рейганівсько-трампівський "мир шляхом сили".

3. Обидва кандидати відстоювали своїх президентів та їхні досягнення на посаді, а критикуючи опонента, зосереджувались на найбільш "вигідних" для себе темах. Для демократа Волза такими були право жінок на аборти, охорона здоровʼя, зміни клімату та захист демократії. Венс тиснув на питання економіки та міграції.

4. Чи не єдиний по-справжньому гострий момент у дебатах стосувався якраз міграції. Венс користався кожною можливістю, аби повторити: віцепрезидентка вела політику "відкритого кордону", впустила до США злочинців-іммігрантів і сприяла незаконній наркоторгівлі. Зрештою, обмін репліками вийшов за межі правил дебатів, і модератори просто вимкнули опонентам мікрофони.

5. Згідно з опитуванням CNN, виборці, які дивилися дебати, приблизно однаково оцінюють Джей Ді Венса та Тіма Волза – 51% проти 49% відповідно. (Перед дебатами перевагу віддавали саме демократу – 54% проти 45% – імовірно, під враженням виступу Гарріс.)

6. Якщо й говорити про переможця дебатів, то шалька терезів буде радше схилена на користь Венса. Причина проста: його попередні заяви, зокрема відверте вигадування історії про мігрантів, які їдять домашніх тварин, склала далеко не найкраще враження про кандидата. На дебатах він уже не вдавався до такої огульної риторики – хоч фактчекери виявили в нього значно більше неправдивих заяв і маніпуляцій, ніж у Тіма Волза.

7. І якщо Венсу вдасться продовжити діяти в такому ж дусі, він цілком може виправдати свою роль "інтелігентнішої" обгортки трампізму – що внесе ще більше непередбачуваності в кампанію.

Що мають зробити Україна і Захід, щоб переломити хід війни? Стаття The Economist

З дозволу редакції The Economist публікуємо скорочену версію тексту, у якому видання виклало своє бачення "плану перемоги" України, і того, що мають зробити Україна і Захід, аби переломити хід війни. Якщо коротко:

1. Якщо Україна та її західні союзники хочуть перемогти, вони повинні спочатку мати сміливість визнати, що на даний момент програють. Росія втрачає приблизно 1200 солдатів вбитими і пораненими щодня; загалом росіяни втратили вже 500 тисяч осіб з лютого 2022-го. Проте Україна, з населенням у п'ять разів меншим, також зазнає відчутних втрат. Її оборонні лінії можуть не витримати, перш ніж військові спроможності Росії вичерпаються.

2. Якщо Зеленський і надалі заперечуватиме реальність і наполягатиме на тому, що українська армія може звільнити всі землі, які Росія окупувала з 2014 року, він відштовхне союзників України і ще більше розділить українське суспільство.

3. Путін атакував Україну не заради території, а щоб не допустити її перетворення на заможну західноорієнтовану демократію. Хай як Зеленський не прагнув би вигнати Росію з усієї території України, включно з Кримом, у нього немає ані достатньої кількості військових, ані зброї. Він і Захід не повинні визнавати неправомірні претензії Росії на окуповані території; натомість їм необхідно і надалі прагнути до возз'єднання.

4. Якщо Україна зможе переконливо запобігти подальшому просуванню Росії на полі бою, вона зможе продемонструвати безперспективність нових великих наступів Росії. Незалежно від того, чи буде підписано формальну мирну угоду, це єдиний спосіб закінчити бойові дії та гарантувати безпеку.

5. Це вимагатиме більших поставок озброєнь, про які просить Зеленський. Також важливо, щоб Україна виробляла власну зброю. На сьогоднішній день українська оборонна промисловість має замовлення на $7 млрд, що становить лише приблизно третину її потенційної потужності. Оборонні компанії зі Штатів та деяких європейських країн вже втягнулися в цей процес; іншим теж варто це зробити.

6. Другий спосіб зробити оборону України реалістичнішою – це заява Байдена, що Україну потрібно запросити приєднатися до НАТО вже зараз, навіть якщо її частина окупована і, можливо, без формального перемир'я. Байден міг би чітко зазначити, що стаття 5 не поширюватиметься на українську територію, яку сьогодні окупувала Росія, а Україні не обов'язково потрібно буде розміщувати іноземні війська НАТО в мирний час.

7. Твердіша обіцянка членства в НАТО допоможе Зеленському переосмислити поняття перемоги, переконлива мета війни стримуватиме Росію, а НАТО отримає вигоду від оновленої української оборонної промисловості. Створення нового плану перемоги вимагає від Зеленського і західних лідерів багатьох речей. Але якщо вони від цього відмовляться, це означатиме поразку України. А це було б набагато гірше.

Як візит Зеленського став приводом для нової кризи у відносинах з США?

Візит Зеленського до США повинен був стати черговим нагадуванням американським політикам і виборцям про важливість підтримки України. Сталося ж навпаки. "План перемоги" адміністрація Байдена оцінила вкрай скептично, відносини Зеленського з Трампом перейшли у стадію гострого конфлікту, а українська тема перетворилася на інструмент передвиборчої боротьби. Але про все по черзі:

1. "Втручанням у вибори" республіканці називають той факт, що під час візиту Зеленського на завод з виробництва снарядів для ЗСУ, організованого посольством України у США, не були присутні представники їхньої партії. Натомість був губернатор Пенсильванії, демократ Джош Шапіро, якого розглядали як потенційного кандидата у віцепрезиденти Гарріс.

2. Губернатор-демократ Шапіро й справді висвітлив візит делегації з України, наголошуючи передусім на американських виборцях українського походження у Пенсильванії. З іншого боку – невідомо, чи справді візит Зеленського був зумисне "однобокий". Або навпаки – чи не республіканська сторона проігнорувала можливість контакту?

3. Ну і ще один факт: для транспортування Зеленського використали військовий літак, що оплачується коштом платників податків США. (У Пентагоні вже пояснили, що рейс використовувався для перевезення посадовців Міноборони та Держдепу).

4. Але на тлі того, що робить, приміром, прем’єр Угорщини Орбан, припущення про "втручання в американські вибори" – докорінно некоректне. Під час своїх кількох поїздок у США він зустрічався виключно з Трампом, а не з чинним президентом Байденом. І так само ніхто не звинувачував у "втручанні" польського президента Дуду, який планував спільну (по суті, передвиборчу) зустріч із Трампом та етнічними поляками, виборцями США.

5. Окрім того, Зеленський критично висловився щодо миротворчих зусиль команди Трампа-Венса: "Мені здається, що Трамп насправді не знає, як зупинити війну, навіть якщо йому здається, що він знає, як це зробити". Коментуючи "мирний план" напарника Трампа Джей Ді Венса – який передбачає відмову України від НАТО та створення "демілітаризованої зони", Зеленський назвав республіканця "занадто радикальним", а його заяви – "небезпечними сигналами".

6. Саме ці слова про "надто радикального" Венса роздратували навіть тих республіканців, які вважаються прихильниками України. Приміром, сенатор Ліндсі Грем назвав заяви Зеленського "найбільшою помилкою, яку він будь-коли робив". Джон Корнін, який претендує на керівництво республіканцями в Сенаті, сказав, що Зеленський повинен "триматися якомога далі від американської політики", і назвав його слова "монументальним прорахунком".

7. Американська політика для України – це мінне поле. Проте помилково було б вважати нинішню ситуацію наслідком саме помилок України. Риторика Трампа неухильно змінювалась у негативний для Києва бік ще задовго до візиту Зеленського. А ігнорувати відверто шкідливі "мирні" ідеї – теж так собі ідея. А тому найближчі тижні до президентських виборів ризикують стати найважчими для двосторонніх відносин Києва та Вашингтона.

Чому Захід зволікає з розблокуванням ударів по Росії?

Донині рішення Заходу про розблокування далекобійних спроможностей були не засобом посилення наявних успіхів України на фронті, а навпаки – реакцією на погіршення ситуації на полі бою. Чому ж Захід досі не засвоїв цей урок, а рішення про далекобійні удари по Росії так і не ухвалено? Якщо коротко:

1. Путін вважає, що далекобійні ракети, які передають Україні, можуть наводити тільки американські військові. А отже, "йдеться про те, щоб ухвалити рішення про те, що країни НАТО безпосередньо беруть участь у військовому конфлікті". Ці слова – ідеальний пропагандистський набір тез про "втягування НАТО у війну з Росією" та натяк на "ядерний удар".

2. Є лише одна проблема: не схоже, що ці погрози будь-хто на Заході – окрім дуже показових винятків – сприймає серйозно. То чому ж рішення про далекобійні удари гальмується? Зараз уже відомо, що його остаточне схвалення залежить безпосередньо від позиції США.

3. Аргумент перший, давно повторюваний: якесь окреме рішення чи якийсь окремий тип зброї не є вирішальним для перемоги України. Аргумент другий: а який зараз сенс розблоковувати удари, якщо Росія й так вивела багато літаків з-за меж потенційного радіуса дії ATACMS? І аргумент третій: навіщо розблоковувати далекобійні удари західною зброєю, якщо Україна має власні засоби дальнього радіуса дії?

4. Проте на США тиснуть чи не більшість союзників України, вимагаючи принаймні пом’якшити нинішні обмеження на удари по російській території. І у Вашингтоні шукають шлях, як задовольнити бажання союзників та Києва й водночас не допустити ескалації з боку Кремля.

5. Джерела АР кажуть, що американські посадовці просять в України більше подробиць про те, які саме цілі вона хоче вражати, а також яких саме військових цілей вона хоче досягти.

6. Зрештою, не варто очікувати, що оголошення буде публічним – аби зайвий раз не дратувати Кремль і, можливо, створити ефект несподіванки. І в такому разі Путіну вкотре покажуть, що його брязкання ядерною зброєю на Заході вже не бояться. А його спроби підірвати підтримку України – марні.

Що нам розповів Юрій Андрухович?

Це інтерв'ю з письменником Юрієм Андруховичем – не про творчість і не про старі чи майбутні книги. Це інтерв'ю – про політику крізь призму літератури. Дуже радимо дивитися повну версію, а ось лише декілька ключових тез:

Про Москву напередодні розпаду СРСР: Я там застав останні роки СРСР. І був свідком того, як стрімко все валиться. Коли відносний московський добробут перестає будь-що означати. І це викликало таку неймовірну зловтіху. Я радів тому, як ці руїни будуть падати, і хотів стати тим, хто побачить, як "Титанік" піде на дно. Але для цього треба було б вижити самому.

Про те, чим українці відрізняються від росіян: В українців інстинкт демократизму. У нас неможливий тиран, неможливий диктатор. Українці інстинктивно не люблять будь-яку владу. А росіяни – це люди винятково централізовано вертикальної підпорядкованості. Бути демократом для них означає якесь лузерство. Там був один цар, який за старості літ пішов і просто передав владу наступному, який уже п'є кров 25 років.

Про шлях до ЄС та НАТО: До повномасштабної війни це був рух, який можна порівняти із рухом сильно нетверезого чоловіка. Він знає, куди йому треба прийти, але йде страшенно довго, збивається зі шляху, якийсь час проводить в канаві, встає з неї, йде далі. Але в результаті він обов'язково прийде і переночує вдома, у своїй Європі, там, де його місце. Так було раніше. А зараз спрацьовує фактор війни. І це витвережує нічного п'яного мандрівника – він став дисциплінованим.

Про запит на нового лідера: Насправді українське суспільство весь час у пошуках нового лідера. Щойно обравши Зеленського, воно вже було в пошуках наступного нового лідера. Це нормально і природно. Українці розчаровуються вже на другий – третій день нової влади. Так що ми в пошуках постійно. Я думаю, це продуктивно і добре.

Про те, що не так із Мінкультом: Такого міністерства бути не повинно. Культура могла б цілком повноцінно існувати навіть без такого міністерства. Воно може і бути, я не вимагаю його закриття. Але думаю, що для повноцінного культурного процесу не обов'язково обзаводитися якимось бюрократичним апаратом, кабінетами, коридорами, циркуляцією паперів, наказів і так далі. Тому що особливо таку тонку галузь, як культура, це насправді нищить, а не допомагає.

Еволюція БПЛА, мотивація цивільних і військових, рекрутинг у НГУ | Кляті питання з Міністром

У новому епізоді подкасту "Кляті питання" ми поговорили з Міністром про еволюцію БПЛА в ході повномасштабної війни, особливості використання дронів на полі бою та про підходи до рекрутингу.

І ні, йдеться не про того міністра, про якого ви могли подумати. У цьому епізоді ми зустрілися з Павлом "Міністром" – заступником командира окремого загону безпілотних систем спецпризначення Нацгвардії "Тайфун", щоб обговорити таке:

▪️ Куди зникли "Байрактари"?
▪️ Як працюють безпілотники на полі бою?
▪️ Наскільки змінилася дистанція піхотного бою завдяки БПЛА?
▪️ Які є засоби захисту від дронів, і як працює РЕБ?
▪️ Чим займається "Тайфун", і як сюди потрапити?

Слухайте на будь-якій зручній подкаст-платформі

Що нам розповів Сергій Рахманін?

Рахманін входить до одного з найважливіших парламентських комітетів – з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. Тож ми поговорили про процеси мобілізації та демобілізації, правопорушення з боку ТЦК, діяльність Сирського та Курську операцію. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube, а нижче – скорочена версія розмови:

Про те, чи сядуть Україна і Росія за стіл переговорів найближчим часом: Сьогодні це виглядає малоймовірним. Ресурс у росіян не вичерпався, але він не вичерпався і в України. По-друге, умови, які висували одна одній Росія й Україна, де-факто були ультиматумами, і на жоден із цих ультиматумів протилежна сторона поки що не готова йти. У перемовин є підґрунтя тоді, коли втомилися армії і коли зневірилися лідери. На сьогоднішній день я не порівнюю і не ототожнюю позиції Путіна і Зеленського, але обидва з них вважають, що вони здатні перемогти, в тому числі з позиції сили.

Про Курську операцію: По-перше, з'явився політичний аргумент, щоб вимагати у західних партнерів більш рішучої допомоги. Вони нас постійно лякають "червоними лініями". Так от захід на територію ворога – це вже найчервоніша з усіх червоних ліній. І нічого надзвичайного не сталося. По-друге, Україна продемонструвала можливість проводити достатньо ефективні наступальні операції. Ну і по-третє, Росія змушена використовувати свої ресурси, які знаходяться в тилу. Це і новосформовані корпуси, які вони планували використати в майбутніх наступальних операціях, і бригади, які знаходилися на відновленні боєздатності.

Про мобілізацію: Кількість людей, які зараз мобілізуються, суттєво зросла, але якість військовослужбовців не є достатньою для потреб ЗСУ. По-перше, мобілізовують багато немолодих людей, а, по-друге, у нас все ще достатньо низький рівень підготовки.

Про те, чи повертатимуть чоловіків з-за кордону: Я спілкувався з представниками Генштабу, і вони не дуже розраховують на цих людей. Вони не вірять у те, що їх вдасться залучити до ЗСУ, навіть якщо буде ухвалено якесь політичне рішення. До того ж, всі, хто хотів боронити Україну, вже приїхали з-за кордону. Ті, хто не приїхав, і не приїдуть, вони знайдуть можливість ухилитися від цього.

Про демобілізацію: Поки не буде скасовано воєнний стан і не завершиться війна в той чи інший спосіб, демобілізації не може бути за визначенням. Генштаб вважає: оскільки термін завершення бойових дій невідомий, а масштаб бойових дій навряд чи буде змінюватися, то вони поки що виступають проти дострокового звільнення громадян із військової служби.

Про Сирського: З одного боку, Сирський – не найгірший головком для ЗСУ. З іншого – є ціла низка речей, які викликають запитання. Наприклад, чому найліпшим способом вирішення проблем для нього є нескінченна заміна комбригів. Причому інколи це виправдано, умовно кажучи, об'єктивними обставинами, інколи це виглядає дивно, а інколи люди, які не дають результат чи дають результат негативний, залишаються на посадах.

Що відбувається з демобілізацією військовослужбовців?

На останній пресконференції президента ніхто навіть не запитав про це Зеленського. Тема демобілізації перетворилася на непопулярну для політиків, нішеву для журналістів і небажану – для більшості їхньої аудиторії. Тож публікуємо скорочену версію тексту Павла Казаріна, який всі ці питання озвучує:

1. Строки служби хвилюють хіба що самих військових та членів їхніх сімей. У найзагальніших рисах – йдеться про 4 млн людей, 10–15% від населення країни. Для всіх інших ця тема є небажаною, тому що демобілізація одних означатиме зустрічну мобілізацію інших.

2. Ми щоразу говоримо про те, що наша війна – "повномасштабна", "вітчизняна" та "народна". Але насправді все звелося до того, що захист країни – справа рук лише військових. Які виведені в спеціальну касту: між ними та рештою країни встановлено ніпель. Форму можна надіти і неможливо зняти. І вся вітчизняна законотворчість останніх років працює на тих, хто її все ж таки не вдягнув.

3. За останні 2,5 роки військовим посилили відповідальність за порушення наказів. Зняли "дефолтну" доплату 30 тис грн. Закон про мобілізацію ухвалювали довго, безглуздо та вихолощуючи відповідальність. Тема демобілізації перестала лунати в промовах політиків ще пів року тому.

4. При цьому правила життя в тилу мало чим відрізняються від довоєнних. Промислову мобілізацію не запроваджували. Систему обов'язкової військової підготовки для цивільних – також. Ми не маємо обмежень на імпорт. Лімітів на споживання. Додаткових податків на війну.

5. І йдеться не про те, що якість життя в тилу непропорційна умовам фронту. Це якраз правильно і закономірно. Йдеться про те, що в умовах загальної загрози розподіл ризиків виявився нерівномірним.

6. Війна за незалежність ризикує перетворитися на війну бідних, на яку багаті вирішили не приходити. Економічне бронювання запровадить для цивільних прейскурант за право не вдягати піксель. Але при цьому ніхто, ясна річ, не збирається вводити розцінки для військових за право його зняти.

7. Війна як така – це тест для нації на солідарність. Війна перевіряє, чи відчуває суспільство той рівень внутрішньогрупової єдності, заради якого люди готові йти на ризики. Вона визначає, чи готові незнайомі між собою громадяни інвестувати в спільне завдання своє життя, здоров'я та ресурси. А тому перемога у війні найчастіше перетворюється для нації на головне свято і служить доказом суб'єктності народу.

Що нам розповів союзник Трампа Майк Помпео?

Майк Помпео – республіканець, колишній держсекретар США за президентства Трампа, який досі залишається його відданим союзником. Тож ми розпитали колишнього військового та директора ЦРУ про те, як він бачить перебіг та завершення війни Росії проти України. Якщо коротко:

Про Адміністрацію Байдена і підтримку України: Підтримка була недостатньою і надавалася занадто повільно. Вони боялися ескалації, тобто давали зрозуміти своєму супротивнику, що цю лінію ми не перетнемо, бо якщо навіть і зробимо, то тоді щось зробить і Путін. Це помилка. Навіть якщо ви не маєте наміру робити щось, не потрібно це оголошувати. Треба говорити про те, що ви плануєте зробити і до яких результатів прагнете.

Про Курську операцію: Справді, це було чудово. Її провели, наскільки можу судити, предобре, дуже зненацька, що є важливим. Сподіваюся, що українські сили зможуть ефективно втримати цю територію. І тоді, сподіваюся, прийдуть додаткові ресурси [з боку партнерів] для того, щоб Україна досягла успіху. Для нашої держави це, безумовно, найголовніше.

Про те, як може закінчитися війна: Президент Зеленський вирішить, як він хоче підійти до цього. Але я знаю, що світ потребує результату, який є поразкою для агресора, для Росії, для Путіна. Усвідомлення поразки Путіна вкрай важливе, адже потрібно повернути цей стримуючий чинник. Необхідно переконати Сі Цзіньпіна в Китаї, лідера Північної Кореї Кіма, аятолу в Ірані, що загарбання суверенної території іншої країни силою, агресією не принесе вам перемоги.

Про санкції: Я пам'ятаю, що на початку повномасштабного вторгнення держсекретар Блінкен і Джейк Салліван сказали, що санкціям просто потрібно дати час. Це справді так, певний час потрібен. Я не думаю, що хтось вважає, що два з половиною роки – це те, що вони мали на увазі. Тож цього явно недостатньо. Моя основна критика моделі санкцій адміністрації Байдена полягає в тому, що їх не виконують.

Про дотримання інтересів України під час будь-яких можливих мирних переговорів: Ох, я думаю, що українці можуть бути впевнені в цьому. Я думаю, що переговори ми будемо вести безпосередньо з президентом Зеленським, що він буде контролювати ці переговори й ухвалювати рішення, і чітко пояснювати українському народу, чому він ухвалює ці конкретні рішення. Це важко зробити, коли намагаєшся завершити конфлікт, але йому потрібно буде це робити. Український народ заплатив таку страшну ціну, і я впевнений, що він зробить правильний вибір та чітко сформулює своє бачення.