ОНИ

Footprints with symbols left in the sand of the Mojave Desert by the sandals of a beautiful Venusian named Orthon, who on November 20, 1952, emerged from a landed silver disk to meet one of the most famous American contactee, George Adamski

Сержант ВМС Чилі Хорхе Луїс Крамп повідомив про дивну зустріч одного вечора 1992 року в маленькому порту містечка Пуерто-де-Мелінка, острів Асенсьйон, провінція Айсен, Чилі.

Перебуваючи на службі, він бачив, як невідомий катер з написом-назвою на борту «Mytilus II» підійшов під час шторму до порту, де причалив.

Пасажири катеру здавалися сержанту дуже таємничими у своїй діяльності, вони не виглядали місцевими, тому що всі були дуже високі, біляві, блакитноокі та чітко вираженої атлетичної статури.

Наскільки відомо Крампу, вони ні з ким не спілкувалися і через деякий час відчалили в невідомому напрямку

Деякі версії вказують, що вищевказані члени екіпажу є інопланетянами, які жили на славнозвісному своїми аномальними явищами острові Дружбі на краю Чилі. Інші вважають, що це залишки нацистів, які втекли.

Джерело

Повідомлення про зустріч з групою чотирьох "невідомих" триметрового зросту, станція Коломак, Харківська обл., 29 червня 1985 року

Странный случай произошел неподалеку от железнодорожной станции Коломак. В 2 часа ночи группа молодых людей, направлявшихся на станцию, на границе кукурузного поля и леса внезапно столкнулась с четырьмя "неизвестными", рост которых достигал 3 м. Они выглядели очень громоздкими, "квадратными", одеты были в скафандры стального цвета. Яйцеобразные, погруженные в плечи головы не имели ни ртов, ни носов, ни ушей. Только большие круглые глаза светились зеленым светом на гладких "металлических" лицах. "Неизвестные" стояли около какого-то прямоугольного объекта, "похожего на лежащий на боку холодильник". Один из них держал в руках "чашу", внутренняя поверхность которой светилась зеленым светом. "Незнакомцы" в момент их обнаружения стояли неподвижно и смотрели в эту "чашу". Когда их осветили фонариками, они зашевелились и подняли головы, посмотрев на очевидцев в упор. У тех не выдержали нервы, и они побежали прочь, потеряв из виду "неизвестных", которые не стали их преследовать.

А.В.Белецкий, ученый секретарь секции "Изучение аномальных явлений" Харьковского отделения Научно-технического общества радиоэлектроники и связи им. А.С.Попова, относит этот случай к одному из наиболее достоверных случаев "близких встреч" в Харьковской области. С его слов, "участники группы выезжали на место наблюдения, и проведенное нами расследование показало высокую степень достоверности свидетельств очевидцев".

З архіву УФОДОС-Київ

Художня реконструкція бородатого гуманоїда з яким зіткнулися у листопаді 1976 року двоє свідків, які їхали ввечері по шосе неподалік англійського Вінчестера

Гуманоїд був схожий на людину, з довгим волоссям, яке завивалося на потилиці, та бакенбардами, які закінчувалися бородою. Його очі були «пронизливо-рожевими», без зіниць і райдужки - відводячи від них погляд, місіс Джойс Боулз повідомила, що бачила цятки, ніби дивилася на сонце

Раніше та докладніше про випадок

НЛО як видіння

Примарні явища нерідко виявляються схожими деякі повідомлення про НЛО. Філософ До. Дж. Дюкас згадує випадок, коли преподобний Авраам Каммінгс, володар ступеня магістра мистецтв Університету Брауна, намагався викрити явище померлої жінки, яке він вважав містифікацією:

"У липні 1806 року, ввечері, двоє людей мені повідомили, що вони тільки-но бачили Привида в полі. Приблизно за десять хвилин я вийшов, не бажаючи бачити дива, оскільки вважав, що вони помилилися. Поглянувши на височину за дванадцять родів від будинку, я побачив там, як і припускав, один з білих каменів. Дивлячись у бік височини за дванадцять прутів від будинку, я побачив там, як я й припускав, один білих каменів. Це підтвердило мою думку про суть їхнього Привида, і я не звернув на це уваги. Через три хвилини я випадково подивився в тому ж напрямку, і білий камінь був у повітрі; він утворює повну кулю з червоним відтінком і діаметром близько двох футів. Цілком переконавшись, що це не було чимось звичайним, я попрямував до нього для більш точного огляду. Поки мій погляд був постійно спрямований на нього, я пройшов чотири чи п'ять кроків, коли він наблизився до мене з відстані одинадцяти родів, швидкий, як блискавка, і миттєво набув особистої форми в жіночій сукні, але не здавався вищим за дівчинку сім років. Дивлячись на неї, я сказав собі: «Ти недостатньо висока для жінки, яка так часто з'являлася серед нас!» Вона відразу виросла такою великою і високою, якою я вважав цю жінку. Тепер вона здавалася чудовою. На її голові було зображення сонця, що розсіює світлі, прямолінійні промені на всі боки. Крізь промені я побачив особисту форму та сукню жінки.''

За словами Каммінгса, цей привид з'являвся багато разів, кажучи і вимовляючи промови, які іноді тривали більше години. У своїй брошурі на цю тему він наводить близько тридцяти свідчень під присягою від осіб, які були свідками привиду. Щоразу прояв починався як невелика хмара, що світилася, яка росла, поки не набула форми померлої жінки. Свідки також спостерігали, як форма зникала так.

Джерело

У грудні 1977 року, об 22:30б Віра Партінгтон їхала з Гарроу Уолд до свого будинку в Гарроу-он-ті-Хілл, Міддлсекс, Англія. Жінка рухалась темною дорогою, коли фари її машини висвітлили величезного чоловіка в сріблястому костюмі

Вона добре пам'ятає цей момент: «Він ішов по центру пішохідної доріжки в нашому напрямку, одягнений у щось схоже на срібло, весь в одному гідрокостюмі або водолазному костюмі. Він був близько шести футів на зріст, а на його шоломі було щось схоже на антену заввишки близько восьми дюймів. Його хода здавалася дуже впертою, руки розмахували на відстані фута від тіла. Я швидко обернувся, щоб побачити його спереду, але було занадто пізно, ми були на узбіччі дороги і зникли з поля зору». Шолом істоти спускався йому до плечей, закриваючи голову.

George Mitrovic - Strange and Mysterious Great Britain, Ireland, and Europe; An Atlas and History 1800-1977, 2013 / Peter Paget - The Welsh Triangle Revisited, 2018

Спостереження невідомої людиноподібної істоти в кримському селищі Далекое, 18 листопада 1998го року. З листа Галини Нейман:

"Я опишу случай, который недавно произошел у нас в Крыму, в селе Далекое. К сожалению, я в этот день была в дороге, но приехав и узнав о случившемся, я встретилась со свидетелями и записала их рассказы.

На третьей переменке школьники побежали за здание школьной мастерской, что стоит рядом со стадионом. Мальчиков было четверо: Эльдар Исламов, Антон Кирейчев, Сервер Девлятов и Алеша Алябьев, все они учатся во втором классе. Бежали ребята по малой нужде: туалет в нашей сельской школе расположен на улице.

Они обернулись на какой-то необычный звук, напоминающий гортанный клекот, и увидели, что через забор перелезает странное человекообразное существо ростом примерно 1 метр 70 см. Существо направилось к застывшим от ужаса мальчикам, издавая тот самый клекот. Ребята разглядели огромную голову, больше туловища, два больших красных глаза, квадратное туловище. Его длинные руки, оканчивающиеся тремя черными когтистыми пальцами, касались земли. Ноги существа были черными, прямыми. а все остальное тело - полупрозрачное, дымчатого цвета. Ни волос, ни рта, ни ушей, ни носа ребята не заметили (быть может, с перепугу?) Немного позже они его прозвали "слизняком".

Одному мальчику это существо положило руку на плечо, но он не ощутил тяжести или боли и попытался ее сбросить. Ребята заметили, что в области локтевого сустава у него был аппарат с кнопкой. Своим когтем-пальцем он надавил на кнопку, и его втянуло в стенку здания сквозь ребят. На стене остались только его красные глаза...
Там, где рука одного из мальчиков коснулась пришельца, появилась краснота, но не жгло и не было больно. Краснота быстро прошла, как и оцепенение, и ребята с воплями бросились в свой класс. Учительнице с трудом удалось их успокоить, а один из мальчиков весь урок заикался. Ребята в течение нескольких дней даже в туалет ходили с учительницей, потому что существо крутилось где-то поблизости. Дня через два они видели его красные глаза, сверкающие на дереве, а один мальчик сказал, что этот "слизняк" заглядывал в окошко школьной столовой....

Меня тревожит только одно: чтобы эта встреча не отразилась на здоровье ребят, ведь существо прошло сквозь них...

Мальчики меня спросили: что им делать, если они еще раз увидят "слизняка"? Я ответила: "Не пугайтесь, попытайтесь вежливо поговорить с ним, спросите, кто он, откуда и зачем к нам прилетел?"

Галина Нейман, Крым, с. Далекое Черноморского района

З архіву УФОДОС-Київ

«Було видно великий пристрій і тонкий прут заввишки принаймні 50 футів, який був освітлений і, зменшуючись у розмірах, здавалося, занурювався в землю. Двигун моего авто почав глухнути, і - коли я наблизилася до об'єкта, машина зовсім зупинилася. Я відчула напад паніки і безуспішно спробувала знову завести двигун, аж раптом навколо стало абсолютно темно.

Моєю першою думкою було вийти з машини та подивитися, що відбувається, коли раптом я помітила дві форми, що з'явилися біля того самого прута, який все більше і більше занурювався в землю. Вони ніби висіли в повітрі і оберталися навколо своєї осі. Можна було б сказати, що це тварини з 4 лапами і хвостом, але з двома антенами на голові, схожими на руки. Однак я навіть не встигла зітхнути, як вони зникли і пристрій піднявся в повітря; тоді я зрозуміла, що це була «тарілка». Вона розвернулася і почала робити зигзаги приблизно за 10 футів від поверхні землі, потім вона піднялася вище і я вже не бачила, куди вона полетіла.

Раптово акумулятор моєї машини знову запрацював. Я завела двигун, і все пішло добре. Під'їхавши до місця, де була «тарілка», я вийшла з машини і побачила великий отвір завширшки близько фута. Там, де розтанув сніг, було видно траву, і вона була тепла».

Жінка розповіла цю історію своїй родині, яка не хотіла їй вірити, але вона написала журналісту Отто Біндеру, коли в газетах почали потроху з'являтися його хроніки «Our Space Age». Далі свідоцтво потрапило до рук Жака Валле, який повідомив про цей випадок в своїй хрестоматійній праці "Passport to Magonia"

Otto Binder / Jacques Vallée - Passport to Magonia, 1969

У січні 1958 року, о пів-другої ночі, в розпал сильної снігової бурі, жінка-свідок рухалась автострадою штату Нью-Йорк, повз селища Деп'ю, округ Ері, що поблизу Ніагарського водоспаду.

Жінка їхала відвідати сина, який був в армії, їхала дуже обережно, намагаючись знайти з'їзд, бо вважала, що автострада перед нею перекрита. Видимість була вкрай погана. Тому вона не встигла нічого подумати, аж раптом побачила на центральній смузі те, що здалося їй уламком, чи каркасом літака...

Далі цитата з листа жінки

"How To Contact Space People", книжка американця Теда Оуенса яка була видана у 1969 році видавництвом Saucerian Books.

Оуенс стверджував, що має геніальний рівень інтелекту, вважав, що він був підданий «психічній хірургії» «космічним інтелектом», носії якого прооперували його мозок, щоб він міг отримувати їхні телепатичні повідомлення.

Називав себе «UFO Prophet», порівнював себе з Мойсеєм, заявляючи про психокінетичні здібності, які дозволяли йому не тільки передбачати, але й контролювати блискавки, урагани, торнадо, землетруси та вулкани.

Письменник наукової фантастики та коміксів Отто Біндер писав, що Оуенс пережив серію нещасних випадків, які призвели до черепно-мозкової травми, яка, на його думку, відповідальна за передбачувані надприродні здібності Оуенса.

Ознайомитися з курйозною класикою американської contactee-літератури можно за посиланням нижче