Tonia Poems

Я зустріла свою порожнечу.
Я сказала «привіт, як справи?».
Вона глянула чорним оком і повстала у повний зріст.
Я сказала «ну ти велика» і просунулась трішки вправо,
Порожнеча пішла за мною, прихопивши свій чорний зміст.


Я хотіла піти на кухню заварити якогось чаю,
Порожнеча пішла за мною, легка, темна, як чорний пил.
Я під ковдру від неї ховаюсь, світло потайки вимикаю,
Вона знову мене знаходить, бачу тінь від химерних крил.

Я питаю: «чого ти хочеш? Дай хоч спокою на хвилину,
Якщо ти мене не залишиш, я готова підняти бунт!»

Вона каже: чого ти, глупа? Зрозуміти давно повинна:
Якщо є темнота велика, значить світлу є місце тут

Т.к

я взяла червоний кошик, я кладу туди тривожність
я кладу туди сирени, звуки вибухів, війну
страхи я кладу поштучно, завжди я купую кожен
ще кладу людей байдужих, в котрих мовчки я тону

я кладу туди безсоння, трішки безнадійних ранків
каву з молоком і цукром, підсластити цей набір
на вагу беру постійно асорті надій-уламків,
наберу всього у кошик та влаштую справжній пір

я взяла червоний кошик, я беру його постійно
список перегляну знову та куплю це все за мить
ні, ніхто мене не змусив, я купую самостійно

серцем знову розрахуюсь, потім трішки поболить


Т.К

Ранкове читання💭

Коли я була маленька, бабуся влаштовувала нам із сестрою «зоряні перегляди». Це ось в ті ночі наприкінці серпня, коли стаються зорепади.

З кімнати ми переїжджали до балкончику з диваном, робили чай та сідали «намагатись не заснути» до дванадцятої ночі. Ми були у великих бабусиних нічних сорочках, кутались в ковдри, бо серпневі ночі вже не ті, що в розпал літа.

Іноді засинали і домовлялись , що бабуся розбудить нас. Потім відкривали вікно та починали рахувати, скільки зірочок впало, памʼятаю, я загадувала бажання на кожну. Багато у мене було бажань:)

Іноді бабуся відпускала нас до подруги у сосідній двір та ми з головою залазили у спальні мішки та розмовляли про своє, про дитяче. Іноді мені здається, що більше ніколи не буде стільки тем для розмов, як у дитинстві

Зараз я навіть не знаю, чи є такі зорепади, та й бажань вже точно на всі не вистачить. Бабусі вже немає, але ці спогади є і я завжди бережу їх у серці і чекаю, поки здійсняться ті десятки бажань, що я загадувала у великій нічній сорочці на маленькому жовтому балконі


Т.К

про стиль
ранкове для вас читання :)

Одяг для мене не просто одяг. Він відображає мій стан, мій погляд на життя, мій настрій. Він доповнює мене, ніби продовжує, «виносить» в цей світ

Чи можу я сказати, що знайшла свій стиль? Скоріше так. Я завжди експериментувала з одягом, мені хотілось виглядати цікаво, але стильно. Тобто, щоб в очі кидалась саме гармонійність мого образу, а не купа несумісних між собою речей

Зараз є декілька лайфаків, які мені подобаються та допомагають почуватись гармонійно

1. Шкарпетки.
Не знаю, чому я не розуміла раніше, як це важливо. Шкарпетки дуууже доповнюють образ або змінюють його. Наприклад, я цим літом «підсіла» на шкарпетки з мереживом під клоги, босоніжки або кеди.

2. Біла велика сорочка. Під все, завжди, всюди. У мене чоловіча з Зари, бо, чесно кажучи, скільки не шукала, не існує великих стильних жіночних сорочок

3. «Правило однієї дивної деталі». Це моє особисте правило, я його придумала )) звучить воно як: в образі може бути лише одна дивна деталь: рвані джинси, або дивний жакет, або яскрава сумка. Якщо ця деталь є, весь інший образ має «працювати» на неї, але в жодному разі не змагатись.


4. Костюми. Костюми наше все. Якщо у вас однаковий верх та низ, лише одна доп деталь ( жакет, жилет, майка під низ) - і все стильно. Але, як на мене, просто однотонні костюми, якщо не додавати деталей та акцентів, виглядають сумно

5. Ну і пʼяте - правило балансу. Щось у вашому образі обовʼязково має бути «розслаблено»; наприклад, якщо ви робите яскравий мейк - зробить зачіску спокійною, ніби ви так і прокинулись, якщо у вас супер підготовлена зачіска, зробить одяг розслабленим, ніби ви сильно довго не обирали і тд
Тобто коли все «занадто старанно» - виглядає так, ніби ви мажете напружуватись, щоб гарно виглядати. А ви не маєте :)

Ну і з вас ❤️, якщо сподобалось, бо я старалась

Там хтось натискає кнопку. Там хтось віддає команду.
Спокійно вдихне цигарку, запустить в повітря смерть.
Вона полетить, як вбивця, як чорна страшна троянда,  
Накреслить послання Богу десятками  перехресть. 

Там хтось віддає команду, байдуже і повсякденно,
За планом обід, вечеря, загиблі, ракети, кров.
У пусків є тіло, серце. Там знають про це напевно
Там знають про це щоразу, але натискають знов.

Цигарку вдихне спокійно, спокійно віддасть команду,
Без сумніву і без страху, тремтіння спітнілих рук.
І знову летить, як вбивця, як чорна страшна троянда
І ріже нічне повітря жахливий смертельний звук 

Т.К

Channel photo updated

Я твій подих, твоє тремтіння в кінчиках пальців. Танець ранкового світла на твоїх віях. Легка пінка на твоєму американо. Я не вимовлене «кохаю» на твоїх вустах. Я останній промінь жовтневого сонця. Я в бабусиних казках. Я в маминому співі.

Я життя

Я купил в магазине куклу, гнутся ноги и есть ресницы,
Есть в комплекте костюмчик славный, есть ботиночки и чулки.
Я поклялся: она не будет среди всех остальных пылиться.
Она будет моей принцессой и спасением от тоски


Посадил на большую полку, чтоб когда приходили гости,
все восторженно удивлялись, меня хлопали по плечу.
Я смотрел на неё с улыбкой, с ощущением властной злости.
Эта кукла моя, понятно? Могу гнуть её, как хочу

Но мне стало ужасно скучно: вот подумаешь, есть ресницы
Ну подумаешь, ноги гнутся — таких сотни на всю страну
Я в конце концов слишком молод, чтобы просто вот так смириться,
Что на свете нет кукол лучше, что придется терпеть одну

Кукла гнулась как только можно, улыбалась без остановки,
Это было до боли глупо: и костюмчики, и чулки.


И я взял ее ночью с полки, и оставил на остановке:
Может кто заберет однажды,
Как спасение от тоски


Т. К

Это нестрашно, как плыть в надувном жилете,
Не пугают глубокие воды, бурлящий речной порог,
На рассвете сказать дотелвающей сигарете,
Что, пожалуй,пора уходить,
Что, наверное, ты не смог.

Это не больно: прививка в четвертом классе,
«Как комарик укусит» и мама целует в лоб,
Полной женщине в дальней билетной кассе
Пересчитывать мелочь
И подавлять озноб.

Это ехать в один конец, в плацкарте, без пересадки,
Номера удалять бесследно и знать что так будет лучше,
Подождать пока проводник разнесет по вагону кофе и шоколадки

А потом
Говорить, говорить, говорить и
И чтоб поезд слушал


Т.К

Просто весна