Кирило Макаров ✙△

​​Працюючи над новою статтею ознайомився з книгою Джонатана Боффа про німецького воєначальника принца Руппрехта - "Haig's Enemy: Crown Prince Rupprecht and Germany's War on the Western Front", і ось над чим задумався.

В роки Першої світової принц Руппрехт Баварський командував німецькою групою армій, яка відповідала за північний сектор Західного фронту. Саме Руппрехт керував оборонними діями німецької сторони в битві на Соммі, Третій битві на Іпрі та битві при Камбре. В кожній з цих операцій з обох сторін брали участь мільйони людей, їх втрати рахувались в сотнях тисяч, їх підтримував вогонь тисяч гармат, які випускали мільйони боєприпасів. Масштаб особистості, на якій зав'язано управління такою кількістю людей та ресурсів важко збагнути з першого разу. Один тільки штаб принца Руппрехта займав половину історичного центру міста Монс. Фактично, на плечі Руппрехта лягала відповідальність за життя всього військового покоління Німеччини, адже майже всі людські резерви країни йшли на поповнення втрат у гіпербитвах Західного фронту.

Але, незважаючи на об'єктивно велику роль, яку людина відіграла в історії, їй майже не знайшлось місця в літературі. Фактично, книга Боффа - єдина загальнодоступна біографія цього воєначальника, яка і то була написана в контексті спроби британців дати оцінку власному минулому.

З цього випадкового прикладу слідує, що наше уявлення про минуле дуже обмежене, недалеке і завжди таким буде. З того, що пише Джон Бофф, можна зробити висновок, що принц Руппрехт був максимально близьким до архетипу ідеального німецького військового, за яким полює читацька уява в історії 20 століття - принц Руппрехт був наскільки це можливо компетентним у військовій справі та вимагав від своїх підлеглих поважати населення та культурну спадщину окупованої країни, забороняючи руйнувати вогнем артилерії старовинні собори та замки. Незважаючи на це, Руппрехт і близько не настільки ж відомий як умовні Роммель чи Гудеріан. Можливо, для піару його імені ніколи не було політичної необхідності.

Ну і головне, приклад принца Руппрехта вчергове свідчить про марність людських діянь - попри висоти, на яких він опинився за життя, та зіграну роль в історії, на виході лишилась тільки віддалена пам'ять серед своєї дворянської родини та одна єдина біографічна книга, яку ніхто не буде читати. Можливо, у Всесвіту якісь інші критерії вагомості людських досягнень.

#ПСВ #історія

"Смерть ерцгерцога прибрала загрозу Європейського конфлікту" - думка експерта однієї з канадських газет напередодні початку Першої світової війни.

#ПСВ #крінж

​​"В конце того же августа я сам был произведен в бригадиры. Меня с пятью рядовыми частенько наряжали связными к генералу Консоме. Он был маленький, молчаливый и – на первый взгляд – не жесткий и не геройский. Но ухо с ним надо было держать востро. Больше всего на свете он трясся над своими удобствами. Думал он исключительно о них, и, хоть мы уже месяц с гаком только и делали, что отступали, он всем учинял разнос, если его ординарец не сразу находил ему на новой стоянке чистую постель и кухню на современный лад.
Начальнику штаба при его четырех галунах эти претензии на комфорт причиняли массу беспокойства. Непомерная требовательность генерала Консоме выводила его из себя. Тем более что его самого, желтого от гастрита и запоров, еда не интересовала. Однако ему приходилось есть яйца всмятку за столом начальника и выслушивать генеральские жалобы. А ведь раз ты военный, будь им и терпи. Но я его нисколько не жалел: как офицер он был страшная сволочь. Судите сами. Тащишься день-деньской то по дорогам, то по холмам, то по люцерне, то по огородам, а тебя останавливают где попало: генералу необходим ночлег. Ему ищут и находят какую-нибудь деревушку в стороне, где поспокойней и еще не разместились солдаты, а если разместились, ее живенько освобождают, а солдат вышвыривают на улицу, даром что они уже на отдых расположились.
Деревня – только для штаба с его лошадьми, поклажей, чемоданами и этим сволочным майором. Звали эту суку Укуссон, майор Укуссон. Надеюсь, теперь он окочурился (окончательно и нелегкой смертью). Но во времена, о которых я говорю, этот Укуссон был жив и цел. Каждый вечер он собирал нас и устраивал нам накачку, чтобы подтянуть нас и подогреть наш пыл. А потом принимался нас гонять, забывая, что мы весь день за генералом трюхали. Спешиться! По коням! Спешиться! Вот так мы и развозили его приказы – то туда, то сюда. Когда все это кончалось, нас проще и удобней для всех было бы утопить – так с нас лило.
– Всем убираться! В полк! Живо! – надсаживался он.
– А где он, наш полк, господин майор? – спрашивали мы.
мы.
– В Барбаньи.
– А Барбаньи где?
– Вон там!
Там, куда он показывал, как, впрочем, повсюду, была только ночь, проглатывавшая дорогу в двух шагах от нас так, что от нее оставался кусочек размером с коровий язык.
Поди-ка найди это его Барбаньи на краю света! Для этого пришлось бы пожертвовать целым эскадроном. Да еще эскадроном смельчаков! Я не был смельчаком, не видел причины им становиться и меньше, чем кто-либо, стремился искать Барбаньи, название которого и сам майор взял с потолка. Это все равно, как если бы меня криком пытались убедить покончить с собой. В этом деле ведь так: либо тебе этого хочется, либо нет.
Обо всей этой тьме, такой густой, что казалось, в ней не разглядишь и собственную руку, если ее чуток от плеча отвести, я знал одно, зато твердо: в ней таятся несчетные и безмерные опасности.
Как только темнело, а то и с самого заката этот горлопан майор старался сплавить нас на тот свет. Мы пробовали отбрыкаться – волынили, упорно делали вид, что не поняли, и, как могли, цеплялись за надежду на теплый ночлег, но в конце концов, когда деревьев делалось уже не видно, приходилось подчиняться и идти помирать: генералу подавали обед.
С этой минуты все зависело от случая. Иногда мы находили Барбаньи и свой полк, иногда нет. Обычно мы натыкались на него по ошибке, когда часовые дежурного эскадрона открывали по нам огонь при нашем приближении. Словом, мы поневоле заставляли узнавать нас, и ночь почти всегда заканчивалась разными нарядами – перетаскиванием сотен кулей с овсом или ведер с водой, и нас подгоняли криком, да таким, что мы от него балдели не меньше, чем от недосыпа.
Утром группа связи опять отправлялась на командный пункт генерала Консоме продолжать войну."

//Луи-Фердинан Селин, "Путешествие на край ночи"//

#книги #ПСВ #Франція

#ПСВ

Важко повірити, але наприкінці 1916 року між двома воюючими альянсами відбулась спроба провести мирні переговори. Погляд з німецької перспективи детально розписаний в мемуарах генерала Еріха Людендорфа.

https://telegra.ph/Mirnі-peregovori-1916-12-31

#ПСВ #історія

Всім привіт. Прошу підтримати збір на авто для побратимів з ІІІ  інтернаціонального легіону для бойових дій на Харківському напрямку

🎯 Ціль: 199 999 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6oyt1Qd7Ju

💳Номер картки банки
4441 1111 2975 3707

Відповідальний за збір

Битва на Соммі, 1916 рік.

#ПСВ

Alphonse Robine, "Невідомий солдат".

#ПСВ #Франція #Art

Колись давно в дитинстві прочитав книгу "Парень из преисподней" братів Стругацьких і досі пам'ятаю ті питання, які вона у мене тоді лишила комом в горлі. Вдруге я перечитав її вже в часи повномасштабки - з часом змінилось сприйняття багатьох речей, але питання все ті ж.

Ознака хорошої книги - бажання повертатись до неї раз за разом, і постійно знаходити в ній нові або не помічені раніше сенси.

Все-таки я радий, що на моєму культурному шляху трапились світи братів Стругацьких - "Парень из преисподней", "Трудно быть богом", "Обитаемый остров".

#книги

"— Я хочу посмотреть, что это там за штука на холме - сказал Гаг.
— Это обелиск, господин. Памятник над братской могилой.
— Кому? — с живостью спросил Гаг.
— Героям последней войны. Сто лет назад археологи обнаружили в этом холме братскую могилу.

Холм был невысокий, метров двадцать — двадцать пять, и еще на столько же возвышалась над ним гранитная плита, отполированная до глади с одной стороны и грубо стесанная со всех остальных. На полированной поверхности вырезана была надпись — старинными буквами, которых Гаг не знал. Гаг обошел обелиск и вернулся в тень. Сел.

Он посмотрел на обелиск. Гадко это, вот что. Солдаты ведь лежат… Герои. За что они там дрались, с кем дрались — этого я толком не понял, но как они дрались — я видел. Дай бог нам всем так драться в наш последний час. Ох, не зря Корней показал мне эти фильмы. Ох, не зря… В душе у Гага шевельнулся суеверный ужас. Неужели этот лукавый Корней еще тогда предвидел такую вот минуту?"

//Братья Стругацкие, "Парень из преисподней"//

#книги

"Меня как-то вызвали в штаб полка. Ожидая приёма, когда освободится начальство, а нас при этом обычно держали на ветру, я наткнулся на подвыпившего капитана. Не знаю, кем он был при штабе, но он посадил меня рядом с собой на бревно, дал папироску и сказал мне:
— Вот послушай! Одни жили-были, живут и ночуют в избах, и считают себя фронтовиками. А вас посадили в сугробы и на вас нет смысла переводить сало и прочие съестные запасы. Другое дело основной состав полка. Ну, лейтенант, давай разберемся! Кто по-твоему держит фронт? А кто просто так торчит там в окопах? Кто в постоянных заботах? А кто всё делает из-под палки? Да, да! Кто отвечает за фронт? Линию Фронта держим мы, полковые. И нашими заботами вы сидите спокойно на передке в своей траншее. Не было бы нас, вы давно бы все разбежались! Верно я говорю?
— Что верно, то верно! — сказал я ему, думая, что ещё он скажет.
— Без полковников армии не существует! В полку фронтовики — это отец наш родной, его заместители и штабные, как я. В полку мы не одни. Тут снабженцы и кладовщики, начфины, евреи-парикмахеры, медики, повара, и сотня повозочных. При штабе портные, сапожники и шорники, сапёры, телефонисты и санитарочки в санроте, сам понимаешь! Все они фронтовики и защитники Родины. Это основной и постоянный состав полка, а вы, как это сказать? Временные людишки, переменный состав, всего на две, на три недели. Вас считай… Сегодня вы были, а завтра вас нет!
— А кто останется? Кто будет стоять против немцев?
— Ты знаешь, сколько вашего брата желторотых лейтенантов за это время успело отправиться на тот свет? Нас в полку сейчас больше, чем вас там, сидящих в траншее. Мы штабные живучие, тем мы и сильны! Нас совершенно не интересует, какие у вас там потери. Чем больше, тем лучше, это значит, что полк воевал и мы поработали! Что я? Это я уже лишнего говорю! Иди, тебя зовут! Нет, это не тебя! Сиди и слушай дальше! Чего там скрывать! Кроме меня тебе никто не откроет глаза на то, что здесь происходит. Ты мне с первого раза приглянулся. Сразу видать, когда у человека открытое лицо. Вот слушай! Застелят вашими костьми нашу матушку землю и ни один человек после войны не узнает ни ваших фамилий, ни ваших могил. Видишь разница в чём? А мы будем живые и наши фамилии будут фигурировать в отчётах и наградных листах. Скажи лейтенант, за что ты воюешь? Только без трепотни! А то кого ни спрошу в полку, все патриотическими фразами прикрываются. Ладно, они тыловики, боятся место потерять. А ты ведь из траншеи.
— Я воюю за сытую жизнь. В молодости я жил в голоде и недостатке. Нас у матери было трое. Хочу, чтоб после войны жилось лучше и сытней.
— И ты думаешь дожить до конца войны?
— Думаю! Мы в училище с ребятами дали друг другу обещание до Берлина дойти.
— И ты веришь этому?
— Ну, а как же, конечно!
— Ну знаешь, ты всех перехлестнул! Иди! Вот теперь тебя зовут.
Хорошо, что немцы застряли в снегу — думал я, шагая обратно в роту. Машины и танки у них увязли в сугробах. Мальчишки, перебежавшие фронт, рассказывали, немецкая техника встала намертво. Они её даже из снега не вытаскивают. Немецкая солдатня одета в летнюю форму. Вдарил мороз и немецкая пехота разбежалась по деревням и по избам. На улице мороз, а они на постах стоят в пилотках. Винтовки голыми руками не возьмёшь, прилипают к рукам и отдираются вместе с кожей."

//Александр Шумилин, "Ванька-ротный"//

#книги #ДСВ #війна

Настрій вчергове згадати фільм "Зулу" (1964) про битву при Роркс-Дріфт.

На мою думку, це один зі зразкових фільмів на історичну тему, подібних якому вже не знімуть. Що вже казати, в ролі воїнів зулу грали роль більше тисячі чоловіків зі справжнього племені зулу, нащадків тих, хто бився в той день. Автори фільму з повагою поставились до обох сторін історії і у них вийшло дійсно захоплююче історичне полотно.

https://youtu.be/a4Vfq4YaWJ0?si=pXZBoWEnXLKz04ny

#кіно #Rule_Britannia

​​В чому ефективність атак людськими хвилями?

В 1880-х Британська імперія вела чергову колоніальну війну в Судані. 17 січня 1885 колона генерала Герберта Стюарта з 1400 чоловік стикнулась з 14 000 (по британським джерелам) воїнів племен хадендоа, озброєних списами і щитами. За кучеряве волосся британці дали їм прізвисько "фуззі-вуззі" (пухнастики). 3000 з них взяли безпосередню участь в бою.

Воїни племен атакували британські каре плотною піхотною масою. Солдати стріляли залпами зі швидкістю 6 пострілів на хвилину, але фуззі-вуззі змогли добігти до британців, вступили з ними в рукопашну і навіть прорвали одне з каре. Тим не менш, британці встояли і змогли перебити тих, хто зайшов всередину каре, і відбитись штиками від основної маси атакуючих. Кулемет в той день не допоміг британцям. За підсумками дня, вони втратили 76 людей вбитими і 82 пораненими, племена - більше 1000. Подібна історія сталась в битві при Томаї - туземці змогли добігти до британського строю і прорвати його.

Попри технологічну перевагу білих людей, уникнути штикового бою їм не дала математика. Візьмемо, для прикладу, умовну роту зі 100 солдат, які будуть стріляти зі швидкістю 6 пострілів на хвилину. На дистанції 700-300 ярдів ефективність вогню за статутами того часу складала б 5%, тобто за 4 хвилини, поки тубільці бігли цю дистанцію, можна було досягти 120 попадань (вбиті та поранені). 300-100 ярдів: 2 хвилини, 10% ефективність, ще 120 тіл. На дистанції 100 ярдів і менше, ефективність була б 15%, але на цій дистанції багнети вже мають бути приєднані. До того ж, при такому темпі стрільби, у солдат вже має закінчитись БК, який за стандартом складав 40 набоїв. Тобто, одна рота в ідеальних умовах могла в теорії покласти мінімум 220 супротивників і ще невідомо скільки на близькій дистанції. У будь-кого іншого вже б похитнулась мораль, але тубільці тоді атакували безоглядно поки не дійшли до цілі.

На честь цих подій Редьярд Кіплінг написав поему Fuzzy-Wuzzy:

We've fought with many men acrost the seas,
  An' some of 'em was brave an' some was not:
The Paythan an' the Zulu an' Burmese;
  But the Fuzzy was the finest o' the lot.

So 'ere's to you, Fuzzy-Wuzzy, an' your friends which are no more,
If we 'adn't lost some messmates we would 'elp you to deplore;
But give an' take's the gospel, an' we'll call the bargain fair,
For if you 'ave lost more than us, you crumpled up the square!

#історія #Rule_Britannia

До вашої уваги інтерв'ю з танкістом, який має досвід експлуатації Т-64БВ, Б1В та БМ "Булат". Свою військову службу та бойовий шлях починав в лавах 1-ї ОТБр, наразі служить в іншому підрозділі.

Питання до інтерв’ю були від різних людей, тому частина з них українською, а інша частина - російською.

Х/ф "В бой идут одни старики" (1974)

#кіно

Х/ф "Они сражались за Родину" (1975)

Фільм про важкий для радянської армії період літа 1942 року, коли німці прорвали фронт і розпочали наступ в бік кавказької нафти. Головні герої - прості солдати одного з полків, який відступає з боями під ворожим тиском і змушений лишати власні території та людей без розуміння, чи вдасться колись зупинити ворожий наступ і чим закінчиться війна.

#кіно #ДСВ

​​Фельдмаршала Дугласа Хейга, який командував Британськими експедиційними силами на Західному фронті з 1915 по 1918, хтось із сучасників жартома назвав "кращим шотландським полководцем", адже "він вбив більше англійських солдат, ніж міг уявити Роберт Брюс".

Сер Дуглас Хейг очолив британські експедиційні сили в кінці 1915 року на фоні провалу британського наступу на Лоос, який був частиною грандіозного Контрнаступу 1915 року. Хейг багато інтригував проти свого начальника Джона Френча, зокрема писав напряму у військове міністерство листи, в яких звинувачував Френча у некомпетентності та пасивності. Френч був прихильником оборонної стратегії на Західному фронті і виступав проти великих наступів. Хейг зумів перетворити свої тактичні успіхи, такі як штурм Neuve Chapelle, в медійні і завоював в парламенті репутацію героя, яку намагався підтримувати всю війну.

Стратегічний задум Хейга полягав в тому, щоб виснажити німців постійними атаками з обмеженими цілями при вигідному співвідношенні втрат.

За замислом Хейга відбулись Битва на Соммі та Третя битва на Іпрі, відома як Битва за Пашендейл, кожна з яких коштувала близько 400 тисяч сумарних втрат для англійської сторони.

Британський прем'єр-міністр Девід Ллойд-Джордж називав Хейга м'ясником, але той до кінця війни пробув на своїй посаді.

Хейгу приписують кілька цитат, таких як: "Ціна битви важка, але я вірю, що в кінці ми переможемо. Втрати важкі, але неуникні".

"Нема ніяких альтернатив крім перемоги. Нація має звикнути переносити великі втрати".

Лідерство Хейга і прийняті ним рішення зіграли велику роль в зупинці німецького наступу 1918 року.

В британській історичній літературі написано десятки тисяч сторінок досліджень стосовно сера Дугласа Хейга, але одностайної думки про цю особистість досі немає - масштаб його діяльності не піддається однозначним оцінкам.

#ПСВ #Британія

Ліси під Верденом, 1916.

#ПСВ

"Ти думаєш, що це з моєї волі розсипаються на дрізки людські континенти? Думаєш, це я хотів такого кінця? Це ж логіка подій; хіба я можу втручатися в неї? Я робив, що міг; я вчасно остерігав людей. Це ж я проповідував: не давайте саламандрам зброї і вибухових речовин, припиніть це огидне торгашество з саламандрами тощо… Та й бачиш, що з того вийшло. Всі знаходили тисячі абсолютно слушних економічних і політичних доказів, доводячи, чому цього не можна зробити. Я не політик і не економіст, тож як я міг їх переконати? Що вдієш; світ, мабуть, загине, його затоплять. Але принаймні це станеться з загальновизнаних політичних та економічних причин, за допомогою науки, техніки й громадської думки, з використанням усієї винахідливості людського розуму. Ніякої всесвітньої катастрофи — самі лише державні, економічні, суверенітетні міркування… Що можна вдіяти проти цього?"

//Карел Чапек, "Війна з саламандрами"//

#книги

Вирішив зібрати в одному місці всі роботи Отто Дікса, присвячені Великій війні. Біографія і твори автора говорять самі за себе і не потребують якихось коментарів, крім найбільш необхідних.

В цьому форматі всі картини і гравюри будуть йти єдиним потоком, але я все-таки рекомендую не спішити і подовше зупинитись на кожній з них окремо.

https://telegra.ph/Vіjna-Otto-Dіksa-11-15

#ПСВ #Art

Маю для вас новину - наближається Кайзершлахт і Друга битва на Марні.

Добрі люди вмовили продовжити цикл про Першу світову.

​​Рештки цього британського військового було ексгумовано 7 листопада 1920 року у Франції. Всю ніч в церкві міста Булонь біля нього в почесній варті стояли французькі солдати, нагороджені Орденом Почесного Легіону.

Наступного дня його тіло поклали в труну, зроблену з дубів королівського парку Хемптон-корт, зверху якої був прикріплений меч хрестоносців, який обрав особисто британський король Георг V. Почесна варта в супроводі тисяч людей віднесла труну до гавані, де померлому відсалютував Маршал Франції Фердинанд Фош перед тим як завантажити його на борт британського есмінця "Верден".

До берегів Англії труну супроводжувало ще 6 бойових кораблів. Коли "Верден" прибув до Дувру, йому дали фельдмаршальський салют 19 гармат.

Вранці 11 листопада шістка коней повезла труну крізь мовчазний натовп до Вестмінстерського аббатства повз Гайд-парк та Кенотаф - монумент загиблим у Великій війні. Весь час кортеж супроводжували король, королівська сім'я і міністри. Почесними гостями церемонії були близько ста жінок, які втратили чоловіків на війні. Труну поклали в землю, привезену з різних полів битв Великої війни і накрили шовком. 100 військових, нагороджених Хрестом Вікторії, стояли в почесному караулі поки десятки тисяч людей проходили повз померлого в повному мовчанні.

Військовим, якого ховали з такими почестями, був Невідомий солдат.

#ПСВ #історія

"Якось я спостерігав трагічну демонстрацію близького зв’язку між втратою віри і цією небезпечною відмовою від боротьби за життя. Ф., мій старший наглядач, досить відомий композитор і лібретист, одного дня зізнався:
— Хочу вам дещо розповісти, лікарю. Я бачив дивний сон. Голос сказав мені, що я можу лише побажати чогось або маю сказати, що хочу дізнатися, й отримаю відповіді на всі свої запитання. Що, на вашу думку, я запитав? Я хотів знати, коли для мене закінчиться війна. Ви знаєте, що я маю на думці. Лікарю, для мене! Я хотів знати, коли нас, наш табір, звільнять і настане край нашим стражданням.
— І коли вам це снилося? — запитав я.
— У лютому 1945-го, — відповів він. (Розмова відбувалася на початку березня.)
— І що ж відповів цей голос уві сні?
Він крадькома прошепотів:
— Березень, тридцятого.
Коли Ф. розповів мені про свій сон, його досі сповнювала надія і сподівання, що цей голос має рацію. Та з наближенням обіцяного дня новини про фронт, які досягали табору, зробили передбачення його звільнення нереальним. Двадцять дев’ятого березня Ф. несподівано захворів, у нього сильно піднялася температура. Тридцятого березня, у день, коли згідно з передбаченням війна і страждання повинні були припинитися для нього, він почав марити і знепритомнів. Тридцять першого березня він помер. За всіма зовнішніми ознаками це була смерть від тифу.

* * *

Ті, хто знає, яким щільним є зв’язок між станом свідомості людини — сміливістю і надією або їхньою відсутністю — і станом імунітету, розуміють, що раптова втрата надії й мужності можуть виявитися фатальними. Справжня причина смерті мого товариша полягала в тому, що очікуване звільнення не відбулося і він зазнав прикрого розчарування. Це різко понизило стійкість організму до прихованої тифозної інфекції. Його віру в майбутнє і волю до життя паралізувало, і його тіло стало жертвою хвороби — хоча цей голос зі сну, урешті, мав рацію.
Спостереження за цим випадком і висновки, почерпнуті з нього, збігаються з фактом, до якого привернув мою увагу головний лікар концентраційного табору. Рівень смертності в таборі між Різдвом 1944-го і Новим роком 1945-го перевищив усі попередні показники. На його думку, пояснення цього зростання — не в погіршенні умов праці або харчування, чи зміні погоди, чи епідеміях. Просто більшість в’язнів жили з наївною надією, що вони повернуться додому до Різдва. Коли наблизився святковий час і не з’явилося жодних підбадьорливих новин, в’язні втратили мужність і піддалися розчаруванню. Це мало небезпечний вплив на їхню опірність, і чимало з них померло.
Як ми вже зазначали, будь-яка спроба відновити внутрішні сили людини в таборі мала насамперед полягати в демонстрації їй якоїсь майбутньої мети. Слова Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як», — можуть стати провідним гаслом для всіх психотерапевтичних і психогігієнічних зусиль задля порятунку ув’язнених. Коли б не виникала нагода, їм потрібно усвідомити «навіщо» — мету для їхнього життя, а разом з метою дати їм силу витерпіти страхітливе «як» їхнього існування. Горе тому, хто більше не бачив сенсу свого життя, мети, цілей і жодного сенсу в його продовженні. Він незабаром гинув. Типова відповідь, за допомогою якої така людина відкидала всі підбадьорливі аргументи, звучала так: «Я більше не маю жодних очікувань від життя». Що відповісти на це?
Насправді ми потребували фундаментальної зміни у ставленні до життя. Ми мусили навчитися самі і, більш за те, навчити людей у відчаї, що важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас. Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно.

Наша відповідь має виявлятися не в розмовах і роздумах, але в правильних діях і вчинках. Життя, урешті,— це відповідальність за знайдення правильних вирішень виниклих проблем і виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною."

//Віктор Франкл, "Психолог в концтаборі"//

#книги #головне

Арджуна - присутній!

На Куп‘янському напрямку загинув організаційний старшина Авангарду, бойовий товариш, вірний друг Сергій «Арджуна».

Сергій загинув рятуючи поранених побратимів. Останній бій він прийняв командуючи групою, яка штурмовала ворожі позиції під Кругляківкою.

Сергій був досвідченим, вмотивованим воїном та світлою людиною. В нього залишились дружина та донька.

Номер карти для допомоги родині:

4441 1144 5381 1331

"На экзамене по тактике на мою долю достался билет о наступательном бое. Не дав мне возможности развить красноречие для определения каждой из трех главных частей боевого порядка - боевой части, частного резерва и общего резерва, Колюбакин спросил:
- Для чего назначается общий резерв?
Как ни странно, но четкого ответа на этот вопрос в учебнике Дуропа не было. Автор как бы стремился сохранить за общим резервом значение некоего запаса боевых сил на всякий неопределенный случай. Пока я размышлял, Колюбакин снова спросил:
- А помните Бауцен? Какая часть представляла у Наполеона в этом сражении общий резерв?
Я помнил обстоятельства сражения при Бауцене и сразу назвал имя прославленного маршала: Ней.
- Ну, так что же? - допытывался Колюбакин.
Догадка мелькнула в моей голове: Ней, находившийся в начале сражения вне поля действий, был введен со своим корпусом в нужную минуту, и это решило победу.

- Общий резерв,- ответил я,- предназначается для нанесения главного удара.
Колюбакин просиял и отпустил меня без дальнейших вопросов, поставив двенадцать."

//Алексей Игнатьев, "50 лет в строю", из главы "Академия Генерального штаба (1899-1902)"//

#історія #книги

За майбутнє я теж спокійний - воно вже давно з документальною точністю показане в фільмі "Ідіократія".

https://youtu.be/HoxUP54xviQ?si=DoTa15xLN34ts7Ef

#кіно

Вже довгий час стрічка новин у мене не викликає ні емоцій, ні порівнянь, лише відчуття, що ми живемо в гіпертрофованій серії South Park.

https://youtu.be/kkyFzll6M10?si=CCyaVfEMa9fd69WB

Оновлена символіка 155 ОМБр. Vous ne les laisserez pas passer, mes camarades.

#база

Ні на що не натякаю, але

Наприкінці 1940 року в Вермахті була сформована "випробувальна частина 500", в якій відбували покарання військові, засуджені за дезертирство, самовільне залишення частини та інші дисциплінарні порушення. Правове управління Вермахту приписувало використовувати частину для найбільш важких і небезпечних робіт та в боях на найважчих ділянках фронту.

З 1942 в Німеччині почалось масове формування "500-х" штрафних батальйонів. Відомо про існування Bewährungsbataillonen з номерами 500, 501, 528, 540, 548, 560, 561, 562, 563, 564. В ході війни вони повністю виконали своє призначення - кожен з батальйонів по кілька разів оновив свій склад, а всього за війну через них пройшло більше 80 тисяч засуджених солдат.

Сцена з фільму "Наші матері, наші батьки" (2013).

#ДСВ #історія

"22.10.1916. Цей лист завдасть тобі багато смутку. Завтра ми вирушаємо під V. Як нам сказали, ми будемо в резерві, але в будь-якому випадку, моя люба, не хвилюйся, я вже повернувся звідти раз і повернусь цього разу".

Цей лист з вкладеною всередині квіткою, написаний перед відправкою в Верден, опублікував блогер 315e RI, який висвітлює історію свого предка в Першій світовій. За два місяці під Верденом полк, в якому служив автор листа, поніс 1087 санітарних втрат. Сам автор, Jules Andre Destrigneville, був важко поранений, але пережив війну.

#ПСВ #Франція #Артефакт

"Призывая к себе на помощь слово «крепость», Гитлер надеялся, что одним выстрелом убьёт нескольких зайцев. Противник будет обманут, считая Сталинград укреплённым районом, способным отразить атакующие русские войска. Немецкие войска в Сталинграде будут думать, что они находятся в крепости, которая, будучи в состоянии выдержать долгую осаду, спасёт их от тяжёлых потерь. Гражданское население будет введено в заблуждение историческими мемуарами о героически обороняемых героически и деблокируемых крепостях. Таким образом, мир забудет, что немецкая армия была окружена вследствие неумелого планирования высших штабов, ибо «крепость» Сталинград была крепостью только по названию."

Прочитав замість вас статтю генерала Курта Цайцтлера, начальника штабу OKH в 1942-44 роках, про Сталінградську битву та зібрав в одному місці деякі фрагменти.

Одна з історій про можливі наслідки надмірного втручання політичного керівництва в планування бойових дій.

https://telegra.ph/Fortecya-Stalіngrad-10-05

#ДСВ #історія

"Эта война велась впервые нашей армией, укомплектованной на основании закона о воинской повинности, и вина наша, конечно, заключалась в том, что мы не обратили в свое время достаточного внимания на боевую подготовку запасных и второочередных формирований."

Прочитав замість вас главу спогадів графа Алєксєя Ігнатьєва про російсько-японську війну і зібрав в одному місці кілька уривків. Як ми вже з'ясували, російська імператорська армія - цікавий пацієнт, тому опис її кампаній є нескінченним джерелом мемів про військову справу.

https://telegra.ph/EHpizody-russko-yaponskoj-vojny-10-02

#історія

​​Віртуальна війна

Японське вторгнення в Корею, відоме як Імджинська війна (1592-1597) можна вважати однією з найгірших війн, які можна уявити, але в її ході стались і деякі мемні події. Після вступу у війну Китаю, між воюючими сторонами встановився паритет на суші - ні японці, ні китайці, не могли завдати супротивнику рішучої поразки, при тому що однаково страждали від проблем з постачанням. В 1594 році між сторонами розпочались дипломатичні переговори. Сьогун Тойотомі Хідейосі вимагав у китайців визнання японського суверенітету над корейськими провінціями, китайці вимагали від Хідейосі визнати себе данником імперії Мін. Японські та китайські генерали вступили у своєрідну змову - китайці доповіли імператору, що сьогун визнав себе васалом Китаю, а японці, в обличчі воєначальника Конісі Юкінага, доповіли сьогуну, що китайці визнали його владу над Кореєю. В реальності, конфлікт був далекий від завершення, але поки тривав період невизначеності, воєначальники з обох сторін розпоряджались окупованими територіями та їх багатствами як хотіли. Правителі обох держав весь цей час жили в намальованій ілюзії. Інтрига вскрилась лише через 2 роки коли Хідейосі отримав від іншого китайського посольства вимогу в ультимативній формі вивезти війська з Кореї. Коли Тойотомі розібрався в тому, що відбувається, то впав в лють і був готовий стратити Юкінагу, але його військові вміння мали знадобитись в новому етапі війни.

На гравюрі зображений той самий Конісі Юкінага, один з небагатьох християнських даймьо Японії.

Документалка на тему
Текст на супутню тему
Фільм на супутню тему

#Японщина #історія

"Двічі я стояв і переміг на Марні. Брати цивільні, прихований наступ "білого миру" завдасть вам удару; як і я, ви повинні стояти твердо. Будьте сильними і розумними. Остерігайтесь лицемірства бошей".

Французький плакат 1918 року.

#ПСВ #Франція

"Армия является олицетворением государственного строя — а война является экзаменом государственного строя и армии. Если эти оба фактора не соответствуют настроению и нуждам народных масс, то они на экзамене провалятся."

Стаття білого генерала Якова Слащова, яку можна вважати програмним текстом.

Для науки Російська імператорська армія є більш цікавим пацієнтом, ніж здається.

#ПСВ #історія

Атака людськими хвилями французької піхоти на Західному фронті, 1916/18. Попереду видні розриви від загороджувального вогню артилерії.

#ПСВ #Франція

​​Нема таких питань, на які б не давали відповідь мудрі слова товариша Мао.

"Наша стратегия состоит в том, чтобы одному биться против десяти, наша тактика - в том, чтобы десяти биться против одного. Это - один из основных законов, обеспечивающих нам победу над врагом."

"Враг сам по себе не исчезнет".

"Китайский народ, переживающий революционный подъем, должен помнить своих друзей и в то же время крепко помнить своих врагов и друзей своих врагов."

"Следует выступать против переоценки сил врага. Так, например, боязнь перед американским империализмом, боязнь перенесения военных действий на территорию гоминьдановских районов, боязнь ликвидации компрадорско-феодального строя, осуществления раздела помещичьих земель и конфискации бюрократического капитала, боязнь длительной войны и т.п. - все это является неправильным."

"Однако в каждом частном случае, в каждом конкретном вопросе борьбы (будь то военная, политическая, экономическая или идеологическая борьба) ни в коем случае нельзя пренебрегать врагом, наоборот, нужно относиться к нему со всей серьезностью и сосредоточивать все силы в битве с ним, и только таким образом можно одержать победу."

"Реакционеры всех мастей стремятся уничтожить революцию путем убийств, они считают, что чем больше будет убито людей, тем меньшими будут силы революции. Однако, в противоположность таким реакционным, субъективистским желаниям, фактом является то, что чем больше реакционеры убивают людей, тем больше силы революции, тем ближе к гибели реакция. Это - непреодолимый закон."

"Атомная бомба - это бумажный тигр, которым американские реакционеры запугивают людей, с виду он кажется страшным, а на самом деле вовсе не страшен. Конечно, атомная бомба - это оружие массового истребления, однако исход войны решает народ, а не один-два новых вида оружия."

"Американский империализм кажется громадой, но фактически является бумажным тигром и делает предсмертные потуги. Кто же кого, в конце концов, боится сейчас в мире? Не вьетнамский народ, лаосский народ, камбоджийский народ, палестинский и другие арабские народы или другие народы мира боятся американского империализма, а американский империализм боится народов различных стран мира - он впадает в панику от легкого дуновения ветра."

"Слабая страна может победить сильную страну, и малая страна может победить большую страну. Народ малой страны, безусловно, может разгромить агрессию большой страны, если он смело поднимается на борьбу, смело берется за оружие, берет в свои руки судьбу своей страны. Таков закон истории."

//Мао Цзедун, "Красная книжица"//

І в чому він не правий?

#база #Чіна

​​Так підійшов до фіналу наш цикл про Францію в Першу світову.

Звісно, наступом Нівеля історія не закінчилась. Навесні 1918 року Німеччина зуміє прорвати фронт. Французи, як в перший рік війни, знову були змушені захищати Париж в Другій Битві на Марні, цього разу вже з допомогою військ США. Один з вирішальних ударів здійснить Десята армія Манжена.

Німеччина визнає свою поразку і в день закінчення війни французькі солдати будуть обіймати один одного, цілувати землю і стріляти в небо трасерами.

Франція заслужено виграла війну і якийсь час тримала під окупацією захід Німеччини. Після підписання Версальського договору фельдмаршал Фош скаже, що це не мир, а перемир'я на 20 років.

З 40 мільйонів довоєнного населення Франції, 1.4 млн з війни не повернулись, а 4.2 млн повернулись з пораненнями і каліцтвами.

Повернення Ельзасу/Лотарингії частково виправить демографічну яму, але з цього моменту Франція почала компенсувати демографічну яму за рахунок інтеграції населення з колоній.

Те, як Франція воювала на фронті і тилу, спонукало багатьох її учасників розчаруватись в минулих цінностях та ідеалах. Післявоєнну Францію роздирали конфлікти між комуністами і фашистами, погляди більшості яких були сформовані під впливом Великої війни. В другій війні комуністи будуть саботувати дії французької армії, дехто поміняє сторону, вішистська міліція буде на радість окупантам полювати на власних громадян. "Лев Вердена" маршал Петен піде на співпрацю з ворогами і буде відданий під суд своїми колишніми підлеглими і учнями.

Французькі генерали зроблять висновок, що оскільки Велика війна закінчилась перемогою, то здебільшого вона велась правильно.

Станеться ще багато подій, які витіснять Першу світову з пам'яті, але іноді вона ще буде нагадувати про себе.

#ПСВ #Франція

Наступ Нівеля є одним з центральних місць сюжету гри Valiant Hearts. На ньому закінчується шлях одного з головних героїв, Еміля.

https://youtu.be/W9yLc1XhLC8?si=vu1O-ZX0BPF6bC_V

#ПСВ #ігри

16 квітня 1917 року розпочався найбільший наступ французької армії на Західному фронті, який мав на меті покінчити з війною, але мав непередбачувані і травмуючі наслідки.

https://telegra.ph/Nastup-Nіvelya-Bіjnya-08-26

#ПСВ #Франція #статті

Наприкінці 1916 року Франція знаходилась на межі виснаження від війни, і поки ще лишались війська і ресурси, військове керівництво з останніх можливостей прийняло рішення про вирішальний наступ. Запевнення нового головнокомандувача Робера Нівеля створили очікування, що цього разу успіх точно буде і війні скоро кінець.

Подальші події увійшли в історію як "Друга битва на Ені", "Битва при Chemin des Dames", "Наступ Нівеля" або, з уточненням, "Бійня Нівеля ".

https://telegra.ph/Bіjnya-Nіvelya-07-15

#ПСВ #статті #Франція

Може здатись, що Битва під Верденом була найгіршою точкою для Франції у Великий війні. Але з відбиттям форту Дуомон війна не закінчилась.