Протоієрей Олександр Клименко

6 порад щодо подружнього життя від багатодітного тата і щасливого чоловіка.

1. Не цементуйтесь. Рухайтеся і змінюйте щось у стосунках.
Життя не стоїть на місці, світ активно змінюється. І це цікаво. Без жодних змін у стосунках свого часу стане дуже і дуже нудно.

2. Поважайте особистий простір один одного.
Все просто - надмір комунікації не краще за її відсутність. У гамірному світі саме домашній затишок дозволяє не "поїхати кукухою" і залишатися адекватним. Часом треба дати зайвий кубометр повітря навіть і своїй коханій/своєму коханому.

3. Хваліть один одного і вчіться один у одного тільки хорошому.
Яка б не була між Вами різниця у освіті, віці, досвіді тощо, з роками Ви не зможете не помічати, що є купа речей, які Ваш партнер робить просто неймовірно круто, точно краще, аніж Ви. Не забудьте про це казати вголос. І переймайте хороше один від одного, а не погане.

4. Якщо Ви не публічна особа і можете це собі дозволити, то - менше розповідайте на кожному куті про Вашу родину. А хоч би і публічна - однак поменше.
Має ж бути у Вас щось своє, нікому не доступне, щось, що знаєте тільки Ви двоє, таємні штуки, до яких іншим зась. Бо тільки так Ви будете почуватися чимось особливим,відмінним, таким, що не належить до навколишнього світу, а належить тільки Вам. І Богу.

5. Говоріть один з одним про все. Без подвійного дна і заначок.
(Тільки не про інших людей, бо це однак переросте в осуд. Особливо, якщо про родичів..)

6. На додаток. У юності були такі популярні жуйки, *Love is"- ки, так там, на мою думку, завжди не вистачало однієї картинки:
стоять двоє у храмі, а напис знизу - "Love is - коли молишся разом із коханим/коханою".

Спільний похід у храм, спільна молитва перед їжею тощо також важлива умова для щастя. Це моя особиста порада і найнеобхідніший сімейний лайфхак від чоловіка, який вже майже 20 років перебуває у щасливому шлюбі зі Svitlana Klimenko .

Тропар і кондак 1-го гласу на свято Стріте́ння із Київського Псалтиря 1643 року (з Полууставу). В українській транслітерації це має наступний вигляд: Тропар, глас 1
Ра́дуйся, обрадова́нная Богоро́дице Ді́во,/ із Тебе́ бо возсія́ Христо́с Бог наш,/ просвіща́яй су́щих во тмі./ Весели́ся і ти, ста́рче пра́ведний,/ приє́мий на ру́ку Свободи́теля душа́м на́шим,// дару́ющого нам і воскресе́ніє.
Кондак, глас 1
Утро́бу Діви́чу освяти́вий Рождество́м Твої́м/ і ру́ці Симео́ні благослови́вий,/ я́коже подоба́ше, предвари́в,/ і ни́ні спас єси́ нас, Хри́сте Бо́же,/ но умири́ во бра́ніх жи́тельство// і укріпи́ лю́ди, ї́хже возлюби́в єси́, єди́не Чоловіколю́бче.
Звісно, згадки про царя в книгах тих часів нині ми завжди заміняємо на згадку про людей загалом. З прийдешнім Стріте́нням Вас, зі святом!

⚪️ Свято Стрітення: Господське чи Богородичне? 🔵

Власне кажучи, обидва варіанти є правильними, ось тільки із незначним зауваженням: за Константинопольською традицією воно Господське, а за Римською — Богородичне.

Свято Стрітення в Константинопольській Церкві відоме із 542 року і було встановлено благовірним Юстиніаном Великим (✞14.ХІ.565) після страшної всеімперської морової виразки 541 року.

В Римській Церкві це святкування було започатковане дещо раніше — у 496 році. Тут його фіксація пов’язана із літургічною діяльністю Папи Геласія (✞19.ХІ.496), хоча, заради правди кажучи, є дослідники, котрі вважають, що Римська Церква прийняла празник Стрітення пізніше — в час понтифікату святителя Григорія Діалога (✞12.ІІІ.604). От тільки назва свята була не Praesentatio Domini (Представлення Господа), а до реформи 1970 року Purificatio Mariae (Очищення Марії), оскільки його західні акценти не лише про світло для народів, але і про сорокаденний термін очищення Богородиці після пологів.

🔥 Ну і про свічечки ж… 🕯

Свічки святять теж, згідно із римською практикою, що була введена вищезгаданим Єпископом Риму Геласієм у відповідь на язичницьку біганину із факелами на честь бога Плутона, якому був присвячений весь місяць лютий, коли йому приносили очищувальні жертви і взагалі вогнем «очищували» вулиці Риму. То ж коли акцент переставили на Христа, тоді поруч із церковно-літургічним Purificatio Mariae з’явилося народне іменування Lichtmess у німців, Candelaria в іспанців, Chandeleur у французів та Candlemas у британців. А у нас в Київській Митрополії «стрітенські» свічки були уведені за Митрополита Петра Могили у 1646 році разом із іншими 36 чинопослідуваннями, що були оправославнені із католицьких Місалів (аналог Служебника), Бревіаріїв (аналог Часослова) та Ритуалів (аналог Требника). Можливо, так святитель Петро вирішив перенести із Речі Посполитої до Київської Митрополії торжество Matki Bożej Gromnicznej, коли свічки освячували заради подальшого підвалювання їх у час грози.

Наразі крім свічок здебільшого в Україні в день цього свята також побутує практика звершення і Малого освячення води.

ЩОДО ІСТОРІЇ СВЯТА СТРІТЕННЯ

Найдавніше історично достовірне свідоцтво про богослужбове чествування Стрітення Господнього на християнському Сході знаходимо у знаменитому
Itinerarium Aetheriae, або — «Паломництво до Святих місць» (Peregrinatio ad Loca Sancta); цей найцінніший памʼятник датується кінцем IV ст. і належить перу любознательної західної паломниці Етерії (в старій літературі – Сильвія Аквітанка). Її Перегрінаціо, один з перших християнських памʼятників цього жанру, ще не дає Стрітенню самостійного літургічного заголовку та іменує його просто «сороковим днем від Епіфанії (Богоявлення)», — натомість коротко описує саме торжество, що звершується цього дня в Єрусалимі: «Сороковий день від Епіфанії (quadragesimae de epiphania) святкується тут з великою честю. В цей день буває процесія в Анастасіс, і всі шествують, і все звершується по порядку з найвеличнішим торжеством, як в Пасху. Проповідують усі пресвітери, і потім єпископ, тлумачить завжди про те місце Євангелія, де в сороковий день Іосиф і Марія принесли Господа в Храм, і узоіли Його Симеон і Анна пророчиця, дочка Фануїла, і про слова їх, які вони сказали, побачивши Господа, і про приношення, котре принесли батьки. И після цього, відправивши все по звичайному порядку, звершують Літургію, і потім буває відпуст»(Itinerarium Aetheriae, 26).

Джерела свідчать, що свято Стрітення виникло і в IV-V століттях існувало в богослужбовому календарі Єрусалимської Церкви в якості торжества, яка завершує сорокаденний цикл Богоявлення (грец. Епіфанія, чи Теофанія), присвяченого спомину цілого ряду євангельських подій. Цим пояснюється початкова відсутність у нього власного літургічного заголовка і іменування його, за формальним хронологічним принципом, — «Сороковим днем від Епіфанії».

Після завершення вирішальної стадії христологічних суперечок (на Халкідонському Соборі 451 р., що затвердив догмат рівночесного єднання людської природи Логоса Втіленного с Його Іпостасним єством) ніщо не стояло на заваді богослужебовому прославленню знаменних подій в земному житті Іісуса Христа. До цього часу і відноситься поява Стрітення в якості самостійного владичнього (господського) свята річного циклу в календарях столичних Церков: Риму (кінець V ст.) і Константинополя (1-ша половина VI ст.).

Ще так Західну Україну ніхто не хвалив. :)

Священник:
«Я не согласен с такой патриотической тенденцией в церковных отношениях. Долг священника вести людей в Царство Небесное, а не патриотизмом заниматься».

Патриарх
«Как здорово. Первый раз такое слышу. А вы, батюшка, не из Западной Украины случайно? Идите и сядьте и серьезно подумайте обо всем том, что вы сейчас тут ляпнули».

Тропар 4-го гласу і кондак 2-го трьом святителям із Київського Псалтиря 1643 року (з Полууставу). В українській транслітерації це має наступний вигляд: Тропар, глас 4
Я́ко апо́столом єдинонра́внії / і вселе́нній учи́теліє,/ Влади́ку всіх молі́те,/ мир вселе́нній дарова́ти/ і душа́м на́шим ве́лію ми́лість.
Кондак, глас 2
Свяще́нния і боговіща́нния проповіда́телі,/ верх учи́телей, Го́споди, прия́в єси́ в наслажде́ніє благи́х Твої́х і поко́й,/ тру́ди бо о́них і смерть прия́в єси́ па́че вся́кого всепло́дія,/ Єди́не прославля́яй святи́я Твоя́. Саме так ми співаємо і читаємо в нашому храмі.

Щодо продовження терміну відстрочки для багатодітних, а я оформляю саме з такої причини, взагалі є питання. Система не може автоматично підтягнути дані, що в мене так само четверо неповнолітніх дітей? Чому я маю щотримісяці стояти пів дня в черзі, робити купу копій тих самих документів і потім чекати декілька тижнів, щоб що?
Щоб підтвердити, що діти живі?
Чи що я не розлучився?
Ці дані не можна підтягнути із інших взаємопов'язаних баз даних?

Зайва бюрократія, як завжди.

Зараз що, не виходити з дому?
Бо ти тепер без відстрочки.
Резерв + "ліг".

Розробники додатку РЕЗЕРВ+ мали би, очевидно, здогадатися, що цей застосунок "лягатиме" щоразу, коли в один і той же день (цього тримісячного терміну це припало на 8-ме лютого) люди, які мають відстрочку, будуть всі разом пробувати подавати свої заявки на її продовження.

А якби ці строки розтягли на тиждень перед завершенням дії попередньої, то всі би потроху спокійно подали свої заявки.

Тепер маємо.
Застосунок не працює.
Наче це не можна було передбачити.

УСТАВ ПРО ОСВЯЧЕННЯ ВОДИ

Нещодавно почув висловлювання, що «воду, згідно із Уставом, від Богоявлення до Стрітення не належить освячувати». Чи дійсно це так? Давайте розставимо крапки над «і».

Відразу зазначимо, ні про що подібно у Типіконі не йдеться.
Єдине місце у Типіконі, що прямо вказує на освячення води — 48 глава, місяць Січень, 5 число. Йдеться про Чин великого освячення води в Навечір'я Просвіщення: «… і після заамвонної молитви, одразу йдемо всі до священної купелі в притвор, чи на джерела, через Царські врата. Ігумен, або найстарший ієрей, несе на голові Чесний Хрест, із поперед ним крокуючими свіченосцями та дияконом із кадильницею, та покладає Чесний Хрест на прикрашеному столі, де й вода в чаші приготована, по колу якої свічки стоять, і братії свічки даються…».
Нижче під 6 числом є вказівка про Велику Агіазму, що не варто відмовлятися від цієї святині. Вартим уваги є те, що про освячення води та свічок на Стрітення не йдеться нічого.
Звідки ж взялося Мале освячення води, якщо Типікон ніяк його не регламентує? Це традиція, пов’язана з послідуванням Никифора Калліста Ксанфопула, яке щільно в’їлося в богослужіння П’ятниці Світлого тижня, про що говорять приписи Квітної Тріоді: «[зри]: Деякі ж в цю п’ятницю Світлого Тижня співають послідування Никифора Калліста Ксанфопула, на Живоприймальне Джерело Пресвятої Богородиці, як і всі послідування надруковане в Пентикостаріонах: в уставах же ні в яких не знаходиться». А також тропар із Малого освячення води: «Хто, котрий до храму Твого лине, Богородице…».

Що ж до заборон чи дозволу на звершення чину Малого освячення води протягом усього року — таких нема. Інша річ, що багато ієреїв і вірних дорожать Агіазмою і не поспішають освячувати воду, але користуються пізньою традицією Малого освячення води на свято Стрітення.

❗️«Реєструємо, але не перевіряємо» – у Чернівецькій ОВА розповіли про дивний механізм масової перереєстрації релігійних громад з УПЦ в ПЦУ.

Обласна адміністрація, яка перереєстровує релігійні громади УПЦ на користь ПЦУ, не відповідає за достовірність інформації в поданих на її розгляд документах. Про це повідомила начальниця управління культури Чернівецької ОВА Олена Боднар у своєму коментарі «Суспільному», передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

За словами Боднар, рішення про зміну підпорядкування оформляють протоколом парафіяльних зборів. Водночас про те, як в ОВА визначають, чи відбувалися ці збори насправді, і чи проводили їх її справжні члени чи сторонні люди, начальниця обласного управління культури пояснити не змогла.

Натомість Олена Боднар повідомила, що обласна адміністрація взагалі не перевіряє достовірності інформації в документах, які подаються на перереєстрацію. За це, відповідно до її коментаря, повинен відповідати голова зборів, на яких приймається рішення про перехід.

Водночас законність повноважень так званого головуючого, як і законність так званих зборів також не перевіряється.

«Серед наших функцій – реєстрація нових релігійних організацій, зміна канонічного підпорядкування та будь-які зміни, пов’язані зі зміною керівника релігійної організації, адреси реєстрації тощо. Тобто те, що потребує коригування. Ми тільки реєструємо, але не перевіряємо», – каже Боднар.

В поясненнях чиновниці дивує і вибірковість, з якою розглядаються однотипні документи різних конфесій. Адже завжди державний орган до уваги бере лише документи про перехід в ПЦУ, натомість документи від громади УПЦ, які заперечують такий перехід, до уваги не приймаються.

Та й перереєстровуючи релігійні громади УПЦ на користь ПЦУ, обласні військові адміністрації не користуються ніякими юридичними механізмами перевірки законності таких переходів.

Дивує, як після таких зізнань чиновниці її очільники з ДЕСС наважуються безапеляційно розповідати міжнародним правозахисним установам про свободу совісті і інші фундаментальні для демократичного суспільства категорії.

"Дерево тримається корінням, а людина сім’єю", - чомусь згадалося наше українське прислів'я.

Чому я щотижня служу молебень за сімейний добробут? Бо в Україні з сім'єю справжня біда.

Ви це бачите наживо навколо себе, а статистика минулого року це підтверджує і свідчить про жахливі тенденції - розлучень в Україні майже та само, як шлюбів. На 150 тис. шлюбів маємо 142 тис. розлучень.

Тримайте, брати і сестри, свої родини міцними і моліться до Господа, щоб Він допоміг зберегти Ваші сім'ї міцними.

Закінчимо січень таким текстом⬅️
Якщо не маєте настрою і часу читати все, просто прогляньте в ньому ілюстрації🖼️.

Скільки всього зроблено. Скільки пережито.
Як то все було відновити з руїн, і як то було бачити, як повномасштабна війна руйнувала вщент те, що з такою молитвою будувалося.

Нині українські Лаври держава хоче в Української Православної Церкви відібрати, але так, щоб перед тим доказати, що Церква на це «заслужила».

Києво-Печерська вже закрита для паломників⛔️
Почаївську збираються інвентаризувати, ні копійки в неї не вклавши🚷
Розтрощену обстрілами Святогірську позбавили її намісника, кинувши його за ґрати за необґрунтованими звинуваченнями🛂

У цьому січні виповнилося 30 років, як владику Арсенія було призначено намісником у Святогірськ. Скільки він зробив/пережив/відродив/доклав зусиль, — просто подивіться у цьому матеріалі.

Учора, 30 січня, суд продовжив його перебування в СІЗО ще на два місяці. Тортури тривають.

Боже, зглянься🙏
Прийми Ти наші свідчення та зверши Свій, справедливий суд.

🎨 Декілька зображень із Київського Псалтиря 1397 року 📖

1️⃣ апостол Петро, архістратиг Михаїл, Пресвята Богородиця, Спаситель Христос, святий Іоанн Предтеча, архангел Гавриїл, апостол Павло
2️⃣ молитва царя Давида
3️⃣ представники тваринного світу
4️⃣ Ангел скидає грішників до пекла
5️⃣ нечестивці стріляють у праведника із лука
6️⃣ Христос благословляє преподобного Антонія Великого
7️⃣ Христос і римські солдати
8️⃣ Христос і солдати у вигляді песоглавців
9️⃣ Патріарх Авраам в Раю
🔟 Христос благословляє преподобного Антонія Великого

ХРЕЩЕННЯ

Минає тридцять років, і Іван Хреститель починає свою проповідь. І в цей же час приходить до людей, стає відомим Ісус. На картині А. Іванова «Явлення Христа народу» бачимо, як Ісус приходить, щоб хреститися від Іоанна у Йорданських водах. Іван каже Йому, що недостойний, що йому самому потрібно христитися в Ісуса, а не хрестити Його. Ісус відповідає: «Залиш тепер; бо так треба нам виконати будь-яку правду». Залиш і роби. Залиш і дій. Хрещення як ритуал (по-грецьки баптисма - «обмивання», «обмивання») був відомий і до Христа, і до Іоанна Хрестителя, але цей ритуал був необхідний тільки для язичника. Якщо язичник хотів стати іудеєм, перед обрізанням йому потрібно було хреститися, тобто піддатися ритуальному обмиванню.

Саме слово «хрещення» до слова «хрест» жодного відношення не має, але в слов'янській мові ці два слова, не пов'язані одне з одним, стали позначатися через спільний корінь. Тому що, повторю, слово «хрещення» по-грецьки – баптизма («обмивання»), а «хрест» – ставрос, що означає «дерево»; латинською «хрещення» – baptisma, а «хрест» – crux; la croix французькою означає «хрест», le bapte^me – «хрещення». Іоанна називають Хрестителем не через те, що він озброєний хрестом, а тому, що здійснює хрещення, обмивання. По-французьки Іоанн Хреститель – Жан Баптист, тому що робить bapte^me. Не знаючи цього, скульптор І. П. Віталі зобразив Предтечу з хрестом. І на картині А. Іванова він теж, на жаль, із хрестом у руках. Оскільки обмивання було необхідне лише для язичника, який хотів стати іудеєм, то, коли Іван Хреститель здійснював цей ритуал над юдеями, це здавалося їм чимось ганебним. Адже в очах благочестивого іудея язичники – це як собаки, свині та взагалі носії усілякого бруду. І він, Предтеча, ставить їх, дітей та онуків Авраама, на одну дошку з язичниками!

Але тут приходить Христос і ставить в один ряд із язичниками Себе. Ось що таке хрещення Ісуса у Йорданських водах. Він не просто юдей за тілом, і не просто син Давидів; Він, у якому повнота Божа перебуває тілесно, ставить Себе в один ряд з язичниками, з людьми, яких і за людей не вважають, – вони для юдеїв, можливо, навіть гірші за тварин. Слово ке'носіс означає «опуститися до дна», «стати поруч із найменшими, найбруднішими». Ісус саме це робить. І саме тоді над Ним розкриваються небеса і Бог виявляє Себе людству у всій повноті. Саме тому свято Хрещення Господнього називається також Богоявленням.

«Дух у вигляді голубині» – читаємо ми у слов'янському тропарі цього свята. В Євангелії Дух Божий є не у вигляді голуба, як сказано в Синодальному перекладі, а у вигляді голубки (у грецькому тексті вжито слово перистера' – жіночого роду, і в латинському перекладі у блаженного Ієроніма те саме – columba, жіночого роду). Цілком ясно, що Дух Божий – Руах Елохім – може бути лише жіночого роду, бо на івриті це слово – жіночого роду. Тому, коли в грецькому тексті Євангелія Дух позначається іменником жіночого роду, це ніби продовження Старого Завіту, це логічно з нього випливає. Це Дух, який мера'х ефо'д, «парив над світом», подібно до того, як ширяє над гніздом голубка. Саме це дієслово ми зустрічаємо в Біблії на перших сторінках книги Буття: «І Дух Божий, – сказано у Синодальному перекладі, – ширяв над водою». Дієслово ефод - дуже рідкісне в івриті. Воно вживається, коли треба сказати про птаха, який ширяє над гніздом, не злітаючи високо і не опускаючись, не сідаючи на нього. Це, звісно, ​​може робити лише птах, який висиджує яйця, самка.

«І Дух Святий, як голубка, ширяв над водою», – так треба було б виправити текст Синодального перекладу.
У той час, коли Дух Святий є у вигляді голубки, хмара осяяє цю сцену, «і був голос з хмари, що говорив: Це Син Мій Улюблений, у Якому Моє благовоління». «у Якому Моє благовоління…» – він про еудокіа – «Якого Я люблю». Я вже казав, що грецьке слово еудокіа – це «любов Божий».

«…якого Я люблю». Той, хто читав Старий Завіт слов'янською мовою, повинен знати це формулювання, але в дещо іншому вигляді: «Син твій улюблений, якого ти любиш». «Візьми сина твого, твого єдиного, якого ти любиш» (Бут. 22: 2). Це про жертвопринесення Авраама. Невипадково як святоотцівська традиція, так і середньовічне мистецтво зіставляли ці дві сцени – жертвопринесення Авраама і хода Ісуса на Голгофу. Подібно до того, як Ісаак несе дрова в гору, Ісус несе на Голгофу Свій Хрест. Отже, у Старому Завіті вжито слово «єдиний», по-єврейськи яхі'д.

«Візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш…» – так у Синодальному перекладі Старого Завіту. Але в грецькому варіанті, в Септуагінті, у Новому Завіті, в Євангелії від Матвія – «Візьми Сина Твого улюбленого (агапето'н), якого Ти любиш». Отже, у Матвія – пряме посилання до Старого Завіту. Подібно до Авраама, який готовий принести в жертву Ісаака, Бог приносить у жертву Сина Свого. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Свого Сина…», там сказано «єдинородного» (моногеніс) і вжито прикметник яхід – «… Сина твого єдиного, якого ти любиш».

Так тексти з книги Буття про жертвопринесення Авраама і з третього розділу Євангелія від Іоанна з фразою, що виходить з уст Ісуса: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого єдинородного…» (Ів 3: 16), – пов'язані разом зі словами , що пролунали з хмари в момент Богоявлення: «Це Син Мій Улюблений, в якому Моє благовоління» (Мф 3: 17).
У цих словах теж вже є хрест («віддав Сина Свого…»). Як у сцені Стрітення через деталі тексту ми бачимо хрест, так і тут, у сцені Богоявлення, ми бачимо хрест у словах «Це є Син Мій улюблений, у якому Моє благовоління».
Фахівці, які займаються іконою, можуть підтвердити: кожну ікону треба вміти читати, вдивляючись у найдрібніші деталі. І кожен євангельський текст треба читати так само, вдивляючись у деталі, бо саме в деталях можна побачити дуже важливе послання Бога, якусь дуже важливу звістку.Тому необхідно знати мову, якою написаний цей текст (не грецька або іврит – лише дуже мало хто в ХХ столітті може дозволити собі розкіш знати ці мови так, щоб читати на них Писання). Потрібно знати мову Писання, щоб пізнати в словах Нового Завіту образи та місця, які відповідають образам і місцям Старого Завіту. Потрібно вміти зіставити один текст з іншим і дізнатися, скажімо, в Євангелії від Матвія якийсь відгук Євангелія від Івана. І не тільки в тих місцях, де на полях або між колонками даються посилання до відповідного тексту, а й там, де такі відсутні. Треба пам'ятати, що посилання на паралельні тексти даються лише в дуже невеликій кількості випадків. Насправді природа біблійного тексту така, що у ньому всі вірші пов'язані з іншими, що у одному вірші можна побачити всю Біблію. В одному вірші чується, наприклад, відгук біблійної розповіді на івриті про жертвопринесення Авраама, тієї ж розповіді, але дещо переробленої Септуагінтою, і також відгук нічної бесіди Ісуса з Никодимом. Все це зливається в одне ціле і стає зрозумілим тільки якщо читається разом, коли один вірш накладається на інший, зіставляється з іншим. Тоді вони починають звучати у всій своїй повноті, а ми починаємо їх справді чути та розуміти. Розуміти, наприклад, що за словом "улюблений" стоять слова "єдиний" або "єдинородний", як потім буде сказано в Символі віри. Що за словами «у Якому Моє благовоління» стоїть розповідь про жертвопринесення Авраама, а якщо говориться про жертву, то йдеться про хрест, про хресну жертву.

Георгий Чистяков - Над строками Нового Завета

Переклад оригінального тексту - прот. О. Клименко

"Саме слово «хрещення» до слова «хрест» жодного відношення не має, але в слов'янській мові ці два слова, не пов'язані одне з одним, стали позначатися через спільний корінь.
Слово «хрещення» грецькою – баптизма («обмивання»), а «хрест» – ставрос, що означає «дерево»; латинською «хрещення» – baptisma, а «хрест» – crux; la croix французькою означає «хрест», le bapte'me – «хрещення».
Іоанна називають Хрестителем не через те, що він озброєний хрестом, а тому, що здійснює хрещення, обмивання. Французькою Іоанн Хреститель – Жан Баптист, тому що робить bapte'me.
Не знаючи цього, скульптор І. П. Віталі зобразив Предтечу з хрестом. І на картині А. Іванова він теж, на жаль, із хрестом у руках."

Георгий Чистяков - Над строками Нового Завета

Недобрий ранок.
Привітання від росіян з Навечірʼям Богоявлення.

Запоріжжя. Замість молитви — знову біль та руйнування.

Від ракетного обстрілу постраждав кафедральний Андріївський собор.

Милістю Божою отримали і освятили після завершення богослужіння образ Божої Матері, який іменується "Вишгородська".
Так вона у нас і підписана.
Це мій улюблений образ Божої Матері, не знаю чому, але я просто очей від неї відвести не можу.
Дякую Господу за небайдужих вірян, як й Він завжди посилає для придбання всього необхідного в храмі.
Більшість знає її під назвою "Володимирська", але справжня її назва Вишгородська, а не Володимирська, бо первинно вона знаходилась у храмі міста Вишгород. Згідно з переданням, її у 1131 році Константинопольський патріарх подарував київському князеві.

У 1169 князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгороду та, викравши ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її спочатку до своєї резиденції в селі Боголюбово, а пізніше — до Володимира-на-Клязьмі. Відповідно, ікону почали називати «Володимирська».

Для молитовного шанування цієї ікони у нашому храмі не вистачає лиш відповідного акафіста.
Нічого. Все буде...

Бен Воллес, екс міністр оборони Великоі Британіі.

«Ми повинні посадити Росію у в'язницю і звести високі стіни.
І ЗВЕСТИ ВИСОКІ СТІНИ.

Якщо останні кілька років чогось навчили нас, так це тому, що всі наші суспільства більш крихкі, ніж ми думаємо, і що диктатори можуть падати.

Як не дивно, результатом є те, що Росія стала меншою, біднішою та слабшою країною, ніж тоді, коли Путін тільки прийшов на посаду. Це країна, яка тепер змушена стояти на колінах перед правителем Північної Кореї за свіжим гарматним м’ясом.
ПУТІН СТАВ МЕНШИМ І СТОІТЬ НА КОЛІНАХ ПЕРЕД ИНОМ.

Це також країна – хоча Путін цього не визнає – яка стала клієнтом Китаю. Як впали могутні.

Як нещодавно сказав мені один нинішній лідер колишнього російського союзника: «Путін — просто гангстер із заправкою».

Коли Путін прийняв дурне рішення незаконно вторгнутися в Україну, всі всередині нашого уряду – особливо в Міністерстві закордонних справ – насилу повторювали мантри: «це не російський народ, це лише маленька кліка в Кремлі», і «ми не змінюємо режим».

Що ж, минулі три роки показали, що цей злочинний і фашистський режим виходить далеко за межі кількох запеклих старих чекістів. Виявляється, росіяни не тільки підтримують вторгнення, але й підтримують застосування тортур, масових вбивств, вбивств і кібератак.
РОСІЯНИ - У БІЛЬШОСТІ ФАШИСТИ.

Як і у випадку з Німеччиною Адольфа Гітлера, дії Росії можливі лише завдяки широкій підтримці серед її громадян. Однією з особливостей Радянського Союзу були сотні російських дисидентів, які сміливо виступали або проводили агітацію з еміграції. Цього разу цифри, які це роблять, однозначні. Більшість росіян за кордоном в Об’єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ), на Кіпрі чи в європейських столицях вважають, що Путін має рацію (одночасно захищаючи своїх синів від призову в Україну).
ДИСИДЕНТІВ МАЙЖЕ НЕМАЄ.

То що ж робити з цією бандитською державою? Що ж, я вважаю, що як і іншим гангстерам, Росії місце за ґратами: тюремними ґратами, які вона сама створила. Зараз, незважаючи на санкції, Росія поводиться так, наче нічого не сталося. Наші західні столиці та приватні школи досі повні заможних прихильників Путіна. Росія керує «тіньовим» флотом кораблів, який дозволяє їй експортувати нафту, перерізати кабелі та контрабандно перевозити товари. У Москві досі продаються відомі британські бренди – бренди, проти яких варто задуматися.

Тож у 2025 році ми повинні переконатися, що Захід почне зводити тюремні стіни високо. Ми повинні залатати діри і замкнути двері. Ми також повинні використовувати нашу колективну дипломатію, щоб чинити тиск на такі країни, як Кіпр, ОАЕ та Швейцарія, щоб вони притиснули ігрові майданчики російської еліти.
РОСІЙСЬКА ЕЛІТА МАЄ ЖИТИ В РОСІІ.
Так само, як ми видаляємо злочинців із суспільства, ми повинні робити те саме з Росією. Іронія таких дій полягає в тому, що вони повністю протистоять фальшивому російському наративу про те, що НАТО готове вторгнутися.

Давайте подивимося правді в очі: ніхто ніколи не хоче вдертися до в’язниці.
НІХТО НЕ ХОЧЕ ДО ВʼЯЗНИЦІ

Коли виявиться, що у Путіна немає справжніх друзів, Хрещений батько виглядатиме слабким, і, як і в будь-якій іншій організованій злочинній родині, його дні будуть полічені.

Знайдуться ті, хто скаже, що Путін нікуди не йде. Безсумнівно, такі експерти пропустили крах Асада, спробу державного перевороту в Південній Кореї та перемогу Талібану.

Якщо останні кілька років чогось навчили нас, так це тому, що всі наші суспільства більш крихкі, ніж ми думаємо, і що диктатори можуть впасти.

Вінстон Черчілль якось сказав: «Диктатори їздять туди-сюди на тиграх, з яких вони не наважуються злізти. А тигри зголодніли».
Російські вдови і матері скоро зголодніють».

https://www.telegraph.co.uk/news/2025/01/14/we-must-put-russia-in-a-prison-and-build-the-walls-high/

— Іпатій Потій та Кирило Терлецький — хотіли були завести й новий календар, але спротив народу такий був упертий, що думку цю мусили вони покинути — уніати й до сьогодні не прийняли нового стилю і міцно боронять старий споконвічний свій стиль.

Звичайно, католики не мовчали і так само почали завзято писати проти старого стилю. Спершу нападали вони на Яна Лятоса і таки добилися свого — 1601 р. Лятоса вигнано з Краківської Академії, і мужній астроном перейшов до Острога і працював уже тут під захистом князя К. Острозького. З'ївши Лятоса, католики взялися за православних і виступали проти старого стилю і з церковних катедр, і в окремих книжках. Завзята боротьба точилася аж до середини XVII віку, і тільки з того часу, переконавшись в остаточній упертості «схизматиків», католики до певної міри дали спокій українцям.

Але ця боротьба за календар дорого коштувала українцям і добре далася їм взнаки. Католики не тільки вели літературну полеміку, але для впровадження нового стилю часто використовували і свою збройну перевагу. А різні повновласні пани по селах робили з українським народом та з його духовенством, що хотіли... І тільки дивуватися можна тій величезній відпорній силі українського народу, що таки в боротьбі за календар вийшов переможцем, і на спині своїй доніс нам чистим споконвічний наш стиль...

Що справа була справді нелегкою, на це приведу ось таке свідоцтво. Славний митрополит Київський Петро Могила в своїх записках розказує таке: «В перемиській землі пан Еразм Гербарт, у піст перед Різдвом Христовим, за декілька день перед своїм латинським Різдвом, за радою своїх ксьондзів, зібрав до себе всіх православних священиків з протопопом їхнім, числом 12, зо всіх сіл своїх (багатий був), і наказав їм разом з ним по новому календарю святкувати Різдво й м'ясо їсти, Всі священики зреклися і воліли ліпше смерть прийняти, аніж зламати свій споконвічний календар. Пан дуже розгнівався, обезчестив їх і безбожно ганьбив православну віру. Потім наказав замкнути священиків до темниці. А вони плакали й стогнали та молилися Богу, радуючись, що сподобилися за правдиву віру безчестя та темницю прийняти. Єпископ їхній Михайло Копистянський також наказував їм потерпіти за віру. І священики з плачем у темниці підносили руки свої до Бога, просячи не дати віри православної на сміх та поругу й заступитися за них. І коли вони молилися, несподівано захворував Гербарт. Слуги догадалися, що то кара Господня, і побігли до темниці, щоб випустили всіх священиків. Але не добігли вони й до темниці, як пан їхній «испроверже злую свою душу...».

Як бачимо, серед нашого українського народу складалися навіть легенди про мужню оборону свого споконвічного календаря. Поговоріть з волиняком ще й сьогодні — він вам розповість не одну таку сумну легенду, переказану йому дідом його... Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його...

Дуже поволі ширився новий календар і по Європі. Германія, Данія та Голландія прийняли його тільки 1700 р., Англія — 1752 р., а Швеція — 1753 р. А це тому, що Григоріанському календареві відразу надали релігійного забарвлення; правда, має він багато й наукових хиб, так що славний американський астроном Ньюкомб радив вертатися-таки до Юліанського календаря. Звичайно вказують, що за 10000 років при Юліанськім календарі Різдво припаде на весну, а Великдень — на літо; але на це резонно відповідають: чи помітить хто таку зміну, і чи за 10000 років люди пам'ятатимуть, що колись вони святкували Різдво зимою?

Ось оці події, що відбулися на світанку заведення нового стилю, я й хотів пригадати тепер, коли розпочиналася була знову ця така стара наша боротьба. Історія мусить-таки бути нам учителькою життя — нехай же навчать нас хоч чогось усі ті події, про які я тут розповів. Довгий та тернистий шлях, по якому йшов та йде наш український народ, дуже дорогою ціною виборює він собі право на окреме життя, на свою віру, на свої звичаї; але що раз він собі виборов, тим вже легко не поступається.

Митрополит Іларіон (Огієнко)
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%BD_(%D0%9E%D0%B3%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE)

Текст підгледів у Иона Черепанов .
За що йому уклін.

Новий стиль, безумовно, був ліпший за Юліанський, бо той справді потребував-таки доброї направи. Але його не прийняли. Чому? А тому, що цю реформу пророблено в Римі, і в життя проведено такими методами, які православні рішуче осудили. Григоріанському календареві відразу надано релігійного католицького забарвлення, а це зробило його нездатним до прийняття в усіх землях протестантських та православних. За справу введення нового стилю взялися головним чином єзуїти, взялися з такими методами, що вони скоро зробили цю справу чисто католицькою догмою. Це католицьке забарвлення, надане Григоріанському стилю ще в XVI віці, лишилося за ним ще й сьогодні.

Папа Григорій скоро пересвідчився, що введення нового календаря в життя справді йде не так, як сподівалися. Року 1583-го папа шле своїх послів до Константинопольського патріарха Єремії з багатими дарунками та з пропозицією прийняти новий стиль. Єремія дуже ввічливо прийняв послів, але відповідь обіцяв дати пізніше, по докладному ознайомленні зі справою. Так само звертався папа через свого нунція Поссевина й до могучого оборонця українського народу князя К. Острозького, прохаючи його вплинути на патріарха Єремію та на український народ. К. Острозький справді запитав патріарха Єремію, що робити з новим стилем.

У листопаді 1583 р. патріарх Єремїя скликав до Константинополя Собор східного духовенства. Собор дуже уважно обміркував календарну справу і 20 листопада виніс свою постанову про новий стиль. Новий календар визнано тільки черговим експериментом, який так любить робити Рим на свою руку; визнано, що в Юліанському календарі справді є недоліки, але є вони також і в новім; зате старий календар зберігає давнє канонічне правило — не святкувати Великодня ні разом із іудеями, ні перед ними, як то року 325-го постановив Нікейський собор згідно з 7 апостольським правилом; а новий папський календар порушив якраз це основне правило. Постанову собору оповістили по цілому православному світі. А хто наважився б святкувати по новому календарю, тому загрожували прокляттям.

Так постала календарна прірва між православним Сходом та католицьким Заходом, прірва, не засипана й сьогодні.

Справа заведення нового календаря ніде не набрала таких гострих форм, як у Польщі, серед українського народу. Український народ відразу гостро поставився до спроби зламання свого традиційного календаря. Не було згоди й серед самих католиків. Найкращим астрономом тогочасним у Польщі був доктор медицини та астрономії в Краківській Академії Ян Лятос. Це була людина високої освіти, щедро обдарована від природи. Характер мав прямий і ніколи не ховався з своїми думками. Ось цей Ян Лятос і виступив проти нового Григоріанського календаря. Свої докори новому календареві Лятос подав до Краківської Академії, але та не прийняла їх; тоді завзятий астроном свої критичні замітки на календарну реформу переслав до Рима, проте там не звернули на них відповідної уваги. Щоб відмежуватися від непокірного астронома, Краківська Академія в 1582 р. внесла до мійських книг заяву, що вона не поділяє думок свого товариша. А тим часом думки Лятоса ширилися по краю й підбадьорювали українців до опозиції новому стилю.

Найповажніший муж українського народу, найсильніший оборонець віри православної князь К. Острозький рішуче став проти нового стилю. А між тим армія єзуїтів взялася всякою ціною таки змусити «схизматиків» українців святкувати по новому стилю (тепер це стало рівнозначним святкуванню по-католицькому). Острог, де тоді містилася славна Академія українська, став центром оборони старого календаря. І справді, православні мали за собою канонічні підстави; що папа Григорій зламав віковічну традицію й змусив святкувати католицький світ по-іншому — це було ясним для кожного. І. Острозька Академія завзято виступає на оборону свого віковічного календаря.

Щодо старого та нового стилю.
Стаття митрополита Іларіона (Огієнка), людини енциклопедичних знань та щирого українця, якого неможливо звинуватити у промосковській позиції. А, між тим, він захищає саме старий стиль церковного календаря.
Читайте.
+++
Живемо якось так, що все забуваємо свою власну історію, забуваємо те, що вже не раз пережили, а від історії, проте, ніколи нічого доброго не вчимося. Кажуть часто, ніби історія — то вчителька життя, але досить хоч трохи уважніше приглянутися до сучасного життя, щоб переконатися в повній хибності цього твердження. Історія повторюється — казали ще в давнину, так само можемо казати це й тепер. Ось, скажемо, справа нового стилю — це стара, давня наша справа, яку ми, українці, не раз уже болюче на спині своїй переживали. Маємо вже досвід, маємо його аж надто багато, і мусимо ж оглядатися на цей досвід.

У цій статті своїй я хочу коротко розповісти, як ще на початку заводили новий стиль серед українців. Хочу пригадати те, що пережили ми ще в XVI віці, бо те пережите так близько нагадує сучасне.

Ще з найдавнішого часу календар мав релігійне значення, особливо в очах простого народу. І власне через це довго не було змоги встановити більш-менш відповідний календар. За 46 років до Різдва Христового за цю справу взявся римський імператор Юлій Цезар; він, як pontifex maximus, і провів реформу старого календаря. Усе потрібне для цього зробив йому олександрійський астроном Созиген (Sosigenes). Систему Созигена затвердив Юлій Цезар, і цей календар став зватися Юліанським.

Значно пізніше, року 325-го, цей Юліанський календар прийняла вся християнська церква, й затвердила його на Нікейськім Соборі. З того часу календаря цього вірно додержувалися всі християнські церкви.

Але Юліанський календар, дуже простий і зручний у своїй основі, проте не був точним — він приймає рік за 365,25 дня, тоді як справді рік астрономічний має 365,2422 дня, цебто Юліанський рік довший за астрономічний аж на 11 хвилин і 13,9 секунди; ця різниця за 128 років складає одну добу.

Дуже рано звернули увагу на неточність Юліанського календаря; цікаво, що першими почали підкреслювати недоліки цього календаря грецькі вчені. Так, у середині XIV віку проти Юліанського календаря писав грецький ієромонах Матвій Властар; трохи пізніше проти нього виступав і візантійський письменник XIV віку Никифор Григора.

Але найбільшу увагу на недоліки Юліанського календаря звернув-таки Рим та римський папа. Над поправкою календаря працював багато папа Леон X. Собори Констанцький та Базельський також звернули увагу на потребу виправлення календаря, бо весіннє рівнодення, яке Нікейський собор установив на 21 березня, з бігом часу все потроху відбігало від цього дня. Собор Тридентський справу виправлення календаря цілком доручив папі. І ото ж папа Григорій XIII року 1578-го покликав до праці кращих учених та деякі університети і доручив їм справу реформи Юліанського календаря. Всю цю роботу для папи проробив головним чином калабрійський учений Луїджі Лілліо (Liliio). Щоб весіннє рівнодення повернути на 21 березня, вирішено тоді додати до Юліанського календаря нових 10 днів. Історична булла папи Григорія XIII про реформу календаря появилася 24 лютого 1582 p. («Inter gravissima»); папа наказав, щоб після 4 жовтня йшло не 5, а 15 жовтня.

Про реформу календаря добре знали вчені того часу, і скрізь її обмірковували; багато було й таких, що відкрито заповідали, що користі від нового календаря не покриють тієї мішанини, яку він, безумовно, викличе. Так воно й сталося. Новий стиль прийняли тільки католицькі народи — Італія, Іспанія та Португалія розпорядження папи виконали в призначений день, а Франція та Нідерланди — через два місяці. Католицька Польща прийняла новий стиль тільки через рік, а Угорщина — аж 1587 р. Землі протестантські та православні рішуче відкинули-новий стиль.

Але католики не мали охоти вести літературну полеміку з православними і відразу схопилися за таке, що назавжди вбило всяке порозуміння в календарній справі. Так, року 1583-го львівський католицький архієпископ Соліковський, розагітований єзуїтами, вирішив силою примусити львівських українців таки прийняти новий стиль. Якраз на свят-вечір, 24 грудня 1583 р. по старому стилю, він послав брата свого Войтеха разом з крилошанами та купою слуг, щоб вони силою позамикали православні церкви. Скрізь було повно святково настроєного народу; озброєні посланці Соліковського з криком та галасом вривалися до церков та монастирів і силою розганяли священиків та народ, а на церковні двері понавішували архієпископські печатки. Це небувале насилля стало дуже голосним серед усього українського народу. Народ скрізь почав ремствувати. Запротестували проти нього й українські та білоруські чільні православні люди. І ось це голосне насилля підлило масла в календарну боротьбу і зробило її ще більше запеклою та безконечною.

На протест князя Острозького та інших українських магнатів король польський Стефан Баторій змушений був дати православним 21 січня 1584 р. свою грамоту, в якій він урочисто публічно заявив, що православним вільно святкувати свої свята по старому стилю, а цивільній владі наказав сторожко пильнувати, щоб православним не робили в святкуванні ніяких перешкод. Але католицьке духовенство вже так завзялося таки примусити непокірних «схизматиків» святкувати по новому стилю, що грамота королівська бажаного заспокоєння не принесла. Король змушений був ще два рази писати свої грамоти — 18 травня 1585 р. та 8 вересня 1586 р., аж поки розбурхане духовенство хоч трохи не заспокоїлося.

Цього саме часу проти нового стилю виступає й Острозька Академія — 1587 р. виходить з Острозької друкарні дуже цікавий полемічний твір Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного». Славний учений свого часу, перший ректор Острозької Академії Герасим Смотрицький, батько відомого Мелетія, приймав жваву участь у релігійній полеміці свого часу. Книжка його «Ключ царства небесного» направлена проти нового стилю — написана сильно, жваво і влучно. Смотрицький дивиться на календарну справу з буденного життєвого погляду й показує, що приніс оцей новий календар.

«З направи календаря, — пише Г. Смотрицький, — вийшло мало добра, а тільки великий та чудний розрух стався майже по цілому світі. І не тільки в ділах церковних, але й у справах світських скрізь почалася з тієї направи велика сварка та ненависть поміж людьми, тягнучи за собою багато непотрібних шкод. Перше. Ось чоловік бідний та вбогий, що з праці рук своїх та в поті чола мусить їсти хліб свій, і з тієї ж праці мусить задовольняти й пана та давати йому, що накажуть; звик він від предків своїх віддавати належне Богові й належне панові. А тепер він до того жодним способом не може потрапити. Ось пан йому приказує працювати в ті святі дні, які він здавна святкував. Боїться бідака Бога, боїться й пана — і мусить забути про більшого та служити меншому, бо про Бога чув він, що Він довготерпеливий та многомилостивий, а про пана добре знає, що той короткотерпеливий і маломилостивий... І коли не займуть його, то воли його займуть уже певно...

Прийде панське свято, — рад би бідака вбожество своє працею підпомогти, та боїться пана і — святкує... А часом за тими бідами не тільки нового панського свята не пам'ятає, але й про своє старе забуває, в чім і Богу й пану буває винним. Зверху нужда його доїдає, а в середині сумління гризе. І не маючи порятунку, такий бідолаха мусить нагороджувати біду свою наріканням та сльозами, — і я не знаю, чи в таких своїх розкошах часом не проклинає він того календарного поправителя...

Друге. Так само й по містах на свої нові свята нас не випускають, забороняють нам робити, хватають і саджають... А городяни ж повинні святкувати свої давні свята, але в цім їм заважають, і вони невинно поносять різні шкоди та втрати і вдома, і в полі, і в дорозі, — і вони також не мають за що його (пана) благословляти...

Третє. Також і на ярмарках та в справах купецьких, в різних записах одні по-старому, а другі по-новому, — виходить тільки плутанина та втрата, а часом і сварка., і через усе те не всі бодай дякують «Бодай здоров поправляв»...

Четверте. А ось вам чоловік та жінка; сам Бог повелів першому наказувати, а другій слухатися та коритися; в Божих молитвах, у постах та святах мають вони бути як одне серце й одні уста. А тепер отой новий календар заліз і сюди, де собі побралися православний та католик. Бо ж коли одному з них буває середопістя, то другому запуски, а потім одному страсті Христові, а другому весела розпуста... Так само й усі свята рокові перше святкували радісно з дітками та з слугами на хвалу Божу, а тепер мусять святкувати різно, від чого певне одному буває маркотно, а другому немило...

Ото ж усю цю календарну направу треба назвати «покривленєм», а не поправою, бо вона більше вадить, як помагає...».

І так далі — Смотрицький гостро та їдко висміяв новий календар; книжка його широко розійшлася по православному світі, і скрізь підохочувала українців до завзятого спору проти «папської видумки».

Через рік, року 1588-го, з Острозької друкарні вийшла нова полемічна книжка — «Книжица» Василя Суражського. У цій книжці в V розділі Суражський виступив і проти нового календаря. Твір Василя Суражського дуже солідний і науковий; Смотрицький показав недоліки Григоріанського стилю в буденнім житті, а Суражський науково довів його неканонічність та різні вади і теж закликав українців міцно триматися свого традиційного календаря.

Це був тільки початок літературної полеміки проти нового стилю. Року 1596-го відомий Степан Зизаній видає книжку «Казанье об антихристе», де розвиває протестантську тодішню думку, ніби папа — то антихрист, а також подає сильно написаного листа патріарха Константинопольського проти нового календаря.

Десь цього ж часу з Острозької друкарні вийшла й відома книжка: «Апокрисис» славного тоді Христофора Филалета (Бронського). Логічно, спокійно та послідовно Бронський трощить новий стиль і доказує його хибність.

Не всі прийняли новий календар і на Заході. «Деякі західні астрономи, — пише Бронський, — видали книжки проти календарної реформи, доказуючи, що її зроблено без потреби; інші визнають, що реформа потрібна була, але її зроблено не відповідно до потреби... І коли ми бачимо, що панове римляни, називаючи цю реформу річчю маловажною, все-таки настирливо намагаються накинути її й нам, то ми боїмося, щоб під цим календарем не було чогось іншого і щоб разом із цією папською видумкою з часом не накинули нам іще чогось більш неприємного... Панове римляни прийняття календаря звуть ділом маловажним, кажучи, що це не догмат віри й не відноситься до спасіння; коли так, то їм нема чого домагатися, щоб ми таки приймали його, і вони не мають причин так ремствувати на нас за те, що ми не приймаємо того, що самі вони звуть маловажним...»

«Ми не перечимо, — пише Бронський, — що по всіх містах грецької віри є й католики. Нехай так, але ж більшість населення в цих містах визнає грецьку віру, і тому було б справедливішим, щоб меншість покорилася більшості. А коли це не вгодно, то що заважає кожному святкувати свої свята, як наказує йому його церква? Жиди ж он навіть святкують, коли хотять, по свойому законові, хоч і не мають своїх сіл... А ми, люди грецької віри, легко можемо довести, що маємо багато таких сіл, де римлян зовсім немає. А коли справа йде про згоду політичну, то ми не бачимо причин, чому б могла заважати їй різність календаря, коли вона не заважала цій згоді перед тим. Коли ж справа йде про згоду духовну, то починати її прийняттям календаря значило б починати її з дуже тонкого місця, бо декілька років тому ми мали один календар, а проте згоди між нами не було, бо ж була різниця в інших речах!..».

Ось таку започатковано полемічну літературу проти нового календаря. Спочатку, в XVI віці, моральна перемога цілком була на боці українців — мішанина від нового стилю все-таки скрізь була така велика, що католики поважно боронитися не змогли. Діячі унії 1596 р.

"Горить Лос-Анджелес, а багато людей пов'язує ці пожежі з тим, що десь селебрітіз з неповагою сказали про Бога на якомусь із своїх кіношних івентів. Навряд хтось здоровомислячий має сумнів щодо того, що про Бога слід згадувати із вдячністю. Але жахає оця спроба спрощення фактів, якась дивна кровожерливість та запит багатьох людей бачити прояви "Божої присутності у світі" саме такими.

Я передивилась багато відео на цю тему. І, що цікаво, що, приміром, мусульмани також масово репостять те саме, тільки з цитатами про "швидку відповідь від Алаха за Палестину".

По-перше, вогонь не обирає, а горять будинки не лише тих, хто був на івенті та сміявся над дурним зневажливим жартом. Дивлюся відео, як чоловік плаче від щастя над втятованим з вогню котом; як інший чоловік ловить зайця, рятуючи від полум'я. І не хочу вірити, що усі люди, постраждалі від стихії, були найбільшими грішниками у світі. Бо при такій картині світу - у всіх нас дуже погані новини.

Скажу, що психологічні механізми віктимблеймінгу (обвинувачення жертви) старі, як світ. Це захист психіки. Коли щось з кимось стається, ми почуваємося безпорадними. Адже якщо це дурна фатальність, вона може статися і з нами. Тож психіка підсвідомо шукає причину, чому з людиною сталося щось погане і що вона робила не так. Бо тоді ми ж маємо "рецепт", що не робити, аби з нами точно не трапилося. Однак це так не працює. Інакше - в мене питання, чому не горить рф, яка не просто насміхається над вірою, а експлуатує її, виправдовуючи війну та фізично знищивши вже десятки храмів в Україні?

Тож тут згадується цитата з Ісаї 55: "Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь". Не варто спрощувати життя. Будь-яка масова трагедія - тест на емпатію."
Взяв зі сторінки Лєна Шторм у фейсбук.
Погоджуюсь повністю.

Антон Павленко з УПЦ КП пише:

«Сьогодні (25 грудня/7 січня за громад.стилем) Православна Церква відзначає Різдво Христове.

Зараз український народ настільки задурили голову примітивними маніпуляціями, що все перевернули з ніг на голову.
Тепер говорять що старий стиль - це стиль Москви і його ввела радянська влада, а ми повертаємося до своїх традицій. Для тих, хто хоч трошки поглиблювався в календарному питанні, окрім як слухати фейсбучних псевдоекспертів, такі твердження звучать максимально тупими і неправдомовними.

Сьогодні ж святкування по старому стилю пройшли в Єрусалимській, Грузинській, Сербській, Македонській, Польській церквах, у всій горі Афон, сам Константинопольський патріарх Варфоломій сьогодні 7 січня служив за старим стилем, бо в цьому патріархаті, та й в інших, є багато єпархій і парафій, які дотримуються старого юліанського календаря.

Виникає цікаве питання: їм старий стиль теж Москва і Ленін ввели?😅»

https://youtu.be/K7sOcafN39I

Потужно. Духовно. Співочо.

Христос рождається!

Половина УПЦ воює, друга половина волонтерить.
Священники у війську, діти священників у війську…
Люди Церкви уже вповні за три страшні воєнні роки довели свій патріотизм.

Сашко Гуляєв, старший син нашого давнього друга протоієрея Георгія Гуляєва, із властивим молоді гумором описав у декількох слайдах, як він «засинхронювався по-справжньому» з тими умовами, в яких живе вся наша країна.

Він пішов на фронт і нині стоїть в обороні держави «десь у рандомних лісах на сході».

Закінчували минулий і новий рік розпочнемо з вдячності захисникам.
Де тільки в них беруться сили і там воювати, і нас тут своїми жартами підтримувати.

Господи, ну Ти знаєш…

Фото зі сторінки: https://www.facebook.com/guliaiew.oleksander

Скоро прийде новорічна ніч - час для спокійного переосмислення минулого. Цивільний календар зробить ще один крок вперед. Це може бути тиха ніч роздумів над вже відірваними листками старого календаря.
Що там було у минулому році? Трохи покаяння, трохи жалю, за щось радість і щаслива - лише тобі самому помітна - посмішка... І за все одному Господу дяка. Спомин про людей, яких Він тобі щедро послав для твоєї переміни ума і швидшого росту.
Права рука сама собою тягнеться зробити хресне знамення і ти йдеш перевірити, чи не згасла лампада.. Не згасла. Але можна ще долити єлею.
Життя продовжується.
Здається, що так багато встиг за цей рік, а вийшов подихати свіжим повітрям на вулицю і зароїлося в голові - нові плани, ідеї, задумки. Нема їм кінця. А того, що було навіть вчора і що так займало твої думки і.. та що там - всього тебе ще недавно брало у полон, зараз вже ніби і не було ніколи.
Хитра штука - взяти і перевернути календар. То тільки так видається, що це проста зміна дня, тижня чи року. Це стосується чогось більшого.
Маю глибокі сумніви, що пам'ять збереже хоч приблизний образ того, ким я був ще вчора.
Лиш через призму тлінного земного часу і нетривалості наших календарів приходить усвідомлення вічності і того, що вона для мене. Без вже прочитаних тобою самим коротких епітафій на надгробках вже померлих років годі було би і надіятися на те, що ти щось зрозумієш про твою власну дорогу, її сенс, її дороговкази, її кінець-початок і через земну кінечність доторкнешся, нарешті, до таїни безкінечності.
Так, новий рік це далеко не Різдво Христове.
Значення одного просто легше зрозуміти через незбагненну велич другого. Лиш через Різдво Христове річний календар стає вже не "суєтою суєт" і "марнуванням духу", а "ліствицею", сходами до того Міста, громадяни якого перестають спостерігати години, дні чи роки, натомість, наповнюються тим, що "вухо не чуло, очі не бачили і навіть на серце не приходило" раніше.
Саме тому у новорічну ніч ми молимося Богові, бо бачимо в ній не міф про щасливий випадок майбутнього земного тріумфу, а особистий діалог із Творцем самого нашого календаря.
Новорічна ніч - для молитви і роздумів, для поновлення договору Крові із Тим, хто дав нам прожити ще один.. І, як на те буде Його Свята Воля, дасть ще.
Ще один рік Благості Божої.

Протоієрей Олександр Клименко

Перемога без жодного пострілу. Як?
Просто у мусульманських родинах є культура багатодітності.
А в Україні в 2011 році (є ще дані за 2018 рік, але там сімей трохи більше 330 тис, не знаю, можливо не було змоги врахувати території тимчасово окупованих територій) було майже 400 тисяч сімей, що мали трьох і більше дітей. Багатодітні сім'ї становили тоді близько 4 % від загальної кількості українських сімей. Всього то... Це кожна 25-та сім'я. До неможливого мало. І у цих 4-х відсотках сімей виховувалося близько 20 % всіх дітей в країні! Тобто двадцять п'ята частина сімей країни народила і виховувала п'яту частину всіх дітей.
Підтримка багатодітних у нас останні роки на повному нулі.
Втім, з кожного політичного чайника лунають голоси про демографічну кризу в Україні.
Але реальних кроків з підтримки ніхто не робить. Жодного.
Запропоновані нещодавно проекти зі збільшення виплат на народження дитини передбачають зменшення суми допомоги вдвічі з кожною наступною дитиною.
Хто, цікаво, житиме на території України?

Не дуже часто зустрічаюсь із найкращим чином організованим освяченням власної оселі.
Але, слава Богу, буває.
Люди цілою родиною приходять на літургію до храму, потім з ними служимо молебінь (є така необов'язкова, але для деяких регіонів стала традиція, послужити водосвяття перед освяченням. У нас, зазвичай, використовують богоявленську воду), їдемо в 🏠, завершуємо чин освячення нового дому, квартири тощо, молячись разом з усіма членами сім'ї та їх близькими (а не таємно, наодинці з єдиним/єдиною "замовником/замовницею"). Це надзвичайно важливо - роз'яснити людям, що це справді радісне і, обов'язково, спільне сімейне торжество! Безумовно, коротка проповідь стосовно звершеного дійства. Завершуємо чаюванням ☕(і нічого зайвого😉), спілкуємося, зав'язуємо окрім коротких (на цю мить) молитовних ще й особисті дружні стосунки.
Це, як на мене, набагато краще, аніж ситуація "дзвінок-приїзд-освята-прощавайте".
Радий, що є люди, які серйозно і відповідально ставляться до кожного церковного таїнства чи найменш значимого обряду.

Буває так, що люди запрошують священника саме на новосілля, до самого заселення.
Освячення будинку передує святковій трапезі, тож на такому освяченні може бути чимало людей.

Ми, в'їжджаючи колись давно до свого будинку, запросили на освячення нашого духовного родича, о. Димитрія, щоб не я, а він освятив нам дім. Хотілося побути не священником на цій молитві, а власником дому.
Правда, я таки підспівував... ;)

Вже звичною стає така ситуація - у селі чи в місті, де вірян УПЦ позбавили місця для звершення богослужінь, наші люди продовжують молитися там, де зможуть це організувати. А нові "власники" тримають храм під замком, навіть не вдаючи хоч би якусь релігійну активність.

Якщо немає вітру, беріться за весла, – підказує нам одна латинська приказка. І справді віруючі люди таки беруться за весла.

Ті, кому храм справді потрібен, зараз його позбавлені. Це не лише в Пасічній. Сотні живих громад...
В храмі/храмах тепер пустка.
Але люди залишаються там, де є молитва і справжнє парафіяльне життя, а не з тими, хто зазіхає на чуже.

Чи спроможні ми вберегти сакральний, а не секулярний характер Києво-Печерської Лаври?

Щодо телешоу та концертів у Києво-Печерській Лаврі. Досі не стихають пристрасті... З нагоди Різдва Христового є сенс спокійно та виважено, без зайвих емоцій та обвинувачень, поговорити про це. Потрібна спокійна професійна дискусія.

Як видно, ця суперечка, що спалахнула, швидше про сенси, ніж про форми...

Більш детально про це я висловився напередодні Різдва на "Радіо Свобода" (див. за посиланням нижче), але тут на фб коротко озвучу кілька основних тез.

Що для нас є Києво-Печерська Лавра? Це просто один з державно-громадських об'єктів, звичайний музейний простір, яких є сотні? Чи це, все ж таки, унікальна християнська Святиня світового значення?

Тут треба визначитись для самих себе, чи Лавра є для нас сакральним простором, святинею, таким собі "українським Афоном", чи ні? Чи спроможні ми вберегти саме сакральний, а не секулярний характер Лаври?

З боку деяких світських діячів та чиновників спостерігається свідоме бажання перетворити Лавру на звичайний музейно-громадський простір, де проводились би різні світські акції, а Церква (незалежно від назв) була би певною мірою «присутня» лише як музейна декорація і лише в окремі дні з їхнього дозволу. Простежується прагнення десакралізувати та залишити цей простір поза впливами будь-яких Церков (не тільки УПЦ, але й ПЦУ).

Події навколо Лаври - не одна ця акція (сама по собі вона не варта такої уваги), у сукупності це вже набирає ознак системності, і реакція віруючих різних юрисдикцій і навіть інших конфесій на таку тенденцію мала би бути сприйнята як сигнал, що робиться щось не так...

Можна багато виправдовувати тим, що було невідповідного у Лаврі раніше. Але мова про те, що буде у Лаврі далі.

Демосковізація традицій і святинь і їх десакралізація - не одне й те саме. І це ми маємо чітко усвідомлювати та розрізняти...

Києво-Печерська Лавра від самого початку, понад 900 років тому, задумувалась та розбудовувалась ченцями саме як сакральний простір, як місце молитви та аскетичних подвигів ченців, як свого роду перенесена на київські пагорби "ікона" чи образ Святої Гори Афон, Гори Синай та Святої Землі Палестини, через що протягом століть вона була тим життєдайним духовним чернечим осередком та центром, який притягував тисячі віруючих людей як з усіх куточків України, так і з інших країн. Це унікальне місце за своїм сакральним значенням, яке не має аналогів у Європі, і може порівнятися тільки зі Святою Горою Афон. Не даремно Лавру здавна в нашому народі благоговійно та з любов'ю називали "Київським Афоном" та "Третім Уділом Богородиці". Саме цією сакральністю вона є цінною та унікальною. І це варто плекати та берегти.

Справжня демосковізація та декомунізація передбачає повернення до наших духовних першовитоків, де Києво-Печерська Лавра як осередок чернечого життя завжди відігравала провідну духовну роль як своєрідний сакральний центр українського народу. Саме такою вона має залишитись й надалі.

Тут справді простір для співпраці між державою і Церквою, для спільних проектів у царині культури, просвіти та духовності. Але співпраці з повагою до релігійних почуттів, чернечих традицій та благоговійного сприйняття храмового простору як святині. Як це споконвіку було у нашій українській традиції. І тут світським діячам варто дослухатись до порад, а не нав'язувати так, як вважають за потрібне...

Кому цікаво, пропоную за цим посиланням більш докладно прочитати ці мої роздуми повністю до кінця:

Шумило, С. В. Києво-Печерська лавра. Демосковізація і десакралізація – не одне й те саме // Радіо Свобода. URL:
https://www.radiosvoboda.org/a/kyyevo-pecherska-lavra-sakralnist/33244548.html
Тож запрошую до такого діалогу))

З повагою,

Сергій Шумило,
кандидат історичних наук, доктор теології,
директор Міжнародного інституту афонської спадщини

#КиєвоПечерськаЛавра #Лавра

Зараз деякі телеграм-канали пробують заглушити скандальні історії з блюзнірськими заходами в Трапезному храмі Лаври сьогоднішньою історією з піснеспівами та трапезою для дітей в одному із храмів Хмельницької єпархії.

Спробую пояснити, чому ці події не можна навіть близько порівнювати і чому все це чергова маніпуляція з боку як цих каналів загалом так і їхніх недобросовісних авторів зокрема.

Різдвяні концерти парафіян та їхніх діток ніколи не викликали жодної критики. Бо це життя живої парафії, там є служби, проповіді, таїнства тощо. А ПІСЛЯ завершення служб відбувається щось подібне. Це було нормальним завжди і залишається таким сьогодні.

Проблема виникає тоді, коли храм, повторюючи радянські практики, стає лиш примарою, а не храмом, місцем не молитви, а винятково розваг.

Різдвяні колядки та концерти на Миколая здебільшого і донині проходять в храмі. І у нас на парафії, і повсюдно. Я спокійно виставляю відео з таких концертів і вважаю, що такі заходи після літургії очевидно підкреслюють той факт, що парафія розвивається і має різні форми небогослужбової діяльності як продовження діяльності богослужбової.

Трапези для дітей після таких заходів проводять або в пристосованих для того приміщеннях, або прямо в храмі, якщо іншого приміщення немає, бо це є логічним післябогослужбовим елементом життя парафії. І піднімати істерику через те, що в храмі після завершення літургії і святкового концерту діток - о, лишенько!!!, - погодували, то є, мабуть, явний перебір і, ще раз підкреслю, невдалою спробою змістити увагу читачів з провальних івентів розважального характеру в Трапезній палаті (без жодних, нагадаю Вам, ознак богослужбового життя) на якусь іншу подію.
Мовляв, і Ви такі ж самі.

Ні, любі мої.
Ми СПЕРШУ звершуємо літургію, а ПОТІМ спілкуємося, п'ємо каву, чай, їмо щось до чаю, проводимо різні дискусії , вивчаємо Євангеліє, репетиції хору, часом вітаємо іменинників, розділяємо святкові трапези в храмі, поки ще не побудували приміщення для таких цілей, і все це є нормальним явищем у житті живої громади.
Не плутайте з ситуацією, коли через відсутність служб (з відомих і нетямовитих причин) храм перетворюють виключно на клуб.
Бо у Трапезному храмі просто рандомно і наче на зло тим християнам, яких звідти вигнали, проводять купу різних заходів, які жодним чином не є продовженням богослужіння, а його заміщенням.

Різниця очевидна.

Тож заспокойтеся і спробуйте знайти очевидні відмінності.

Щиро вітаю тих шукачів істини, для яких ось-ось настане Різдво Христове - народження Бога в цей світ!

Вітаю Вас, якщо для Вас це:
- не політичний маніфест чи позиція, а один стрижневих елементів Вашого світогляду;
- якщо Різдво для Вас стало приводом до клопіткої і, водночас, приємної 40-денної підготовки - постом, молитвою, сповіддю, причастям;
- якщо це величне свято Ви вирішили розпочати святкувати у храмі - спочатку на урочистому і незабутньому вечірньому богослужінні, а пізніше - на Різдвяній літургії;
- якщо Ваше домашнє святкування Різдва Христового стало лишень логічним продовженням храмового богослужіння і також серцевиною своєю мало новонароджене Богодитя;
- якщо Ви бороните нашу державу, хай би в яких надскладних умовах Ви не перебували, або знаходитеся далеко від рідного дому, але знайшли час для короткого "Христос народився! Славімо Його!" - і щиро перехрестилися, і попросили крихту тепла Вам від Господа Ісуса;
- якщо Ви просто вперше опинилися віч-на-віч з Різдвом і воно раптом увійшло у Ваше життя і Ви відчули потужний імпульс до нової історії, яка ось-ось має змінити Вас докорінно.

Всіх причетних до вищезазначеного - щиро вітаю! Нехай Господь Бог благословить Вас тихою радістю несподіваної близькості до справжньої таємниці всього буття.

Бо Різдво - не розмінна карта у чиїхось суперечках.
Це входження в світ Спасителя нашого.
І якщо це для Вас лиш державне свято - святкуйте, коли хочете. Хоч 1-го травня. Тепло. Можна на природу і на шашлик.. 🙂
Святкуйте без Христа коли завгодно, бо то однак байдуже.

Бо Він ані 25 грудня, ані 7-го січня не зможе до Вас завітати, бо Ви Йому не відчините двері, Ви його не почуєте за шумом "різдвяного застілля" та політичних дискусій, ось і все.

Співаймо Богові розумно! Співаймо Богові серцем і душею.
Співаймо Богові повнотою всього єства!

А мене можете привітати 7-го січня.
Я просто саме тоді призначив Йому Зустріч.
Тож не втручайтеся у мій власний графік.
Це справа особиста.
Державні приписи тут ні до чого...

Священик Олександр Клименко.

Тепер ми є офіційним дистрибʼютором продукції монастиря Дохіар, що на Афоні, по всьому світу 🥳

Слава Господу!

📍Сторінки instagram:

https://www.instagram.com/incense.athos

https://www.instagram.com/incense.athos.ua

Якщо комусь не подобається, що Усик є вірянином УПЦ, то про це можна написати спокійно і окремим рядком, але не впадати у небезпечне узагальнення, мовляв, а "раз він ходить "не в ту церкву", то і в усьому іншому він для мене ворог. І ця його чергова перемога і користь від того для України для мене особисто нічого не значить, бо я вже склав про нього свою думку."

Хіба не можна дивитися на людину ширше? Я от, приміром, вважаю, що не лише вправність у боксі, а й, в тому числі, його віра і дотичність до нашої церкви зробила його таким, як ми його знаємо. І що приналежність до УПЦ в його випадку не мінус, а плюс. І така моя точка зору. Маю право.

Те ж саме стосується, приміром, Клопотенка. Я можу вважати серйозною помилкою його участь у горезвісному кулінарному сюжеті, записаному у Трапезному храмі.
Але хіба це одразу ж робить його нікчемою в усьому іншому? У нас вдома, наприклад, є книга його рецептів. І ми не збираємося її спалювати після того сюжету. ;) Нещодавно якраз на храмовий день готували по ній чудовий і корисний салат.
Смакота.
Він успішний і талановитий кухар. Вміє розкручувати і спонукає пишатися стравами нашої національної кухні. Робить свою роботу професійно. Це теж моя особиста точка зору.
І ці дві точки зору не взаємовиключні. Просто я не можу дивитися на жодну людину однобоко.

Так само важко зрозуміти тих, хто називає священників та вірян УПЦ зрадниками поголовно, а варто священнику чи парафії перейти до іншої церковної структури і - ось вже ці ж самі колишні "зрадники" одразу ж, без жодної паузи, стають для вчорашніх хейтерів патріотами і героями.
Що за чорно-білий примітивний підхід!

Усик сьогодні вкотре прославив свою країну, нагадав усім в світі, що Україна жива, що вона бореться і що вона може перемагати.
Він, і ті боксери з України, які теж є перемогли того вечора, засвідчили у публічному просторі ту силу нашого народу, в яку часом перестають вірити не лише інші країни, а й часом і ми самі.

Хіба так важко просто визнати цей беззаперечний факт і не допускати навіть натяк на хейт Усика в таку переможну мить?

Один із архієреїв УПЦ теж нещодавно не стримався і вилив недоречний хейт на Олександра Усика, звинувативши його у тому, що для нього земна слава важливіша за його віру. Звинуватив, якщо коротко, у боягузтві. В тому, що Олександр не використовує свою популярність для захисту УПЦ.

Мені складно зрозуміти мотиви для такої критики. Можу помилятися, але поки що бачу лиш оту саму однобокість, короткозорість.
Хіба не зрозуміло, що всі і так знають світоглядну позицію Олександра. І що йому зараз просто достатньо бути тим, ким він є. І це вже є потужною проповіддю християнства. І, паралельно, змушує багатьох людей задуматися, чому такий відважний, розумний, шанований в світі чоловік продовжує залишатися у гнаній і зацькованій УПЦ.
Йому вже не треба нічого публічно доводити.
Його "проповідь" приносить значно більше користі, аніж проповіді тих, хто його критикує.
Є час для критики, а є і час для похвали. Головне, не сплутати. :)
А, можливо, дехто просто звик до похмурого погляду на все навкруги і бачить все лиш у сірих тонах? І критиканство стало його натурою?
Таке буває.

Люїс. Велике розлучення
"Згадай: спершу ти злостишся, і знаєш про це, і, можливо, навіть шкодуєш. Потім, в один жахливий момент, ти починаєш насолоджуватись злістю. Добре, якщо ти знову шкодуєш. Але може статися, що тебе не залишиться, щоб шкодувати або навіть насолоджуватись, а буде сама сварливість, що триватиме вічно, мов заведена. "

Подарунок Миколаївському костелу на день святого Миколая від «освободітєлєй».

Господи миру, просимо Тебе про мир нашій землі й посоромленні ворога й не відступимо від Тебе у наших проханнях😩

Вчора разом із жителями села Поділля Березанського благочиння вклонилися памʼяті нашого захисника, розділили біль непоправної втрати з рідними та молитовно провели останньою земною дорогою ще одного нашого земляка, громадянина своєї країни, патріота та воїна ЗСУ, Островського Євгена Сергійовича, який віддав своє життя за волю України.
Відспівування героя відбулося у Покровському храмі села.

Дякуємо тобі за подвиг, сину своєї землі.

Вічна пам’ять і честь.

Ось так ми дружно радіємо приходу дня святого Миколая!
І Вам бажаю радості і тепла в цей день!

Святителю отче Миколає, моли Бога за нас!
Щиро вітаю зі святом!

Рекомендую - не варто вітати один одного картинками, закачаними із мережі. Помоліться за своїх близьких і дальніх цього дня, проявіть своє милосердя добрими справами, а якщо вже дуже захочеться ;) , то відправте своїм друзям чи поділіться у себе на сторінці цією піснею. :)

Дорогі друзі і підписники. Декілька тижнів тому я звертався до Вас із проханням долучитися до акції милосердя, яку проводив мій друг о. Dimitriy Garchuck .
Разом із іншими небайдужими людьми Ви допомогли назбирати трохи більше 100 тис. грн. на допомогу в лікуванні маленьких діток.
На що конкретно пішли кошти, можете почитати тут або подивитися в сюжеті.
Цей збір відбувався з благословення митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела.

Храм на честь Входа Господнього до Єрусалиму в рамках проєкту #Добро_Об‘єднує провів цю акцію, «Мати Життя», метою якої була зібрати кошти для відділення реанімації передчасно народжених дітей національної лікарні «Охматдит» м. Київ.
На зібрані кошти закупили та передали маски для неінвазивної вентиляції легень маленьких пацієнтів.

Нехай Вас береже Бог і поверне Вам сторицею!

У 2014 році цей храм ми відстояли.
Спроби захопити його, звісно ж, були і далі, але парафія жила.
На її чолі останні роки стояв справді чудовий священник, якого любить молодь, до якого тягнуться всі люди.
Це взірцева церковна родина, яка такою б залишалася ще довгі роки, якби не одне "але".
Судові процеси щодо майна цієї парафії відбувалися досить довго. Але в тому ж самому дусі, як і всі подібні процеси...
Ось що пише настоятель храму в с. Пасічна о. Іоан сьогодні:
"Зі скорботою та сумом повідомляю, що сьогодні представниками ПЦУ було зрізано замки. В супроводі поліції храм було відібрано в нашої релігійної громади. Це дуже символічно, адже завтра як ми знаємо велике свято день памʼяті свт. Миколая Мирлікійського Чудотворця. Завтра служба буде звершуватись у приміщенні недільної школи. Далі поки не відомо. Прошу від імені наших парафіян і від себе особисто святих молитв. Підтримати парафію можна також і фінасово, адже скоріше за все будемо налагоджувати релігійне життя в іншому місці.
 4441111144091786."

До уваги читачів каналу пропоную календар Різдвяного посту. Важливо звернути увагу на примітки внизу.

Прошу доєднатися до благої ініціативи мого друга, хрещеного однієї з наших доньок, протоієрея Димитрія Гарчука, у справі допомоги передчасно народженим дітям.

З благословіння Високопреосвященнішого Агафангела, Митрополита Одеського і Ізмаїльського, парафія на честь Входу Господнього до Єрусалиму Одеської єпархії УПЦ розпочинає акцію «МАТИ ЖИТТЯ», спрямовану на цільову допомогу Відділенню інтенсивного виходжування передчасно народжених дітей НДСЛ «ОХМАТДИТ» МОЗ України.

А саме — для дитячої лабораторії сну, яка є єдиною в Україні, необхідні розхідники — маски для апаратів неінвазивної вентиляції легень (НІВЛ).

Маски для НІВЛ є індивідуальним аксесуаром для проведення вентиляції для кожного пацієнта, та будуть передані пацієнтам безоплатно для подальшого використання в домашніх умовах під наглядом лікарів.
Допомогу можна надати тут 👇

https://send.monobank.ua/jar/AXwhi7c4ab

5375411220004373 номер картки 💳 банки

#одеськаєпархія #одесскаяепархия
#УПЦ
#ОХМАТДИТ
#матижиття
#worldprematurityday

Свята ПЦУ.
А всі інші - киш. Порушення прав вірян та священнослужителів УПЦ вже і сліпому видно, але, виявляється, не нам одним дістається на горіхи від тих, кого не можна називати.
"Ігор МОСІЙЧУК:

‼️ СВЯЩЕННИКА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ НЕЗАКОННО МОБІЛІЗУВАЛИ, ШАНТАЖУЮТЬ І ВІДМОВЛЯЮТЬ У КАПЕЛАНСЬКОМУ СЛУЖІННЮ

Священник УПЦ КП Макарій Олександрович Фадєєв. Народився 31 жовтня 1993 року.
Хіротонія (прийняття священичого сану) звершена Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом 26 березня 2023 року у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва. Служить священником у Свято-Покровській парафії УПЦ Київського патріархату с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області.

Забрали у Києві на ст. метро Видубичі представники Голосіївського ТЦК і СП у четвер 7 листопада 2024 року. А вже 8 листопада (яка оперативність!!!) був у навчальному центрі Десна. Отця силою заштовхали в бус і відправили. ВЛК він не проходив. Можливо, сфальсифікували. На всі заяви, що є священнослужителем УПЦ КП працівники ТЦК не реагували.

Зараз отець Макарій у начальному центрі Десна, де від нього вимагають прийняти військову присягу та взяти до рук зброю, що заборонено канонами та приписами Православної церкви.

Отцю Макарію кажуть, що він не може бути військовим капеланом, бо належить до УПЦ КП, а лише помічником капелана ПЦУ – охороняти того зі зброєю в руках. Хоча священнича хіротонія у отця Макарія така ж сама, як і в священнослужителів ПЦУ. Нагадаємо, що той же Святійший Патріарх Філарет висвячував майже всіх архієреїв ПЦУ, включно з головним капеланом ПЦУ митрополитом Іоаном Яремнком і навіть предстоятелем ПЦУ Епіфанієм Думенком.

Батько отця Макарія - також священник УПЦ КП і настоятель Свято-Покровської парафії. Деякі особи натякають батькам отця Макарія – переведіть свою парафію із УПЦ КП у ПЦУ і всі проблеми сина вирішаться, він стане капеланом, або й взагалі не буде мобілізованим.

❗️ Позбавлення священника Макарія Фадєєва права на альтернативну службу, примушення порушити священницьку присягу та взяти до рук зброю, недопущення до капеланської служби, є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права, бо воно відносить священнослужителів до некомабатантів.

‼️ СВЯЩЕНИК НЕ МОЖЕ БРАТИ В РУКИ ЗБРОЮ, НАВІТЬ ДЛЯ САМОЗАХИСТУ

"Священику воювати заборонено канонами Церкви. Він не може брати до рук зброю, тому що, якщо вб’є людину, навіть випадково, підлягає виверженню з сану.

66-е апостольське правило говорить: «Якщо хтось із кліриків у сварці когось вдарить, і єдиним ударом уб’є, нехай буде позбавлений сану за зухвалість свою» (Ап. 27; Двокр. 9, Анкир. 22, 23; Вас. Вел. 8, 54, 55, 56, 57; Григорія Ниськ. 5).

У 55-му правилі святителя Василія Великого сказано: «Ті, що розбійників взаємно уражають, якщо не є в церковному служінні, нехай будуть відлучені від причастя Святих Таїнств; якщо ж клірики, нехай виключаться зі свого ступеня. Бо сказано: «всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26, 52)». (Анкир. 22, 23; Афанасія Вел. 1; Вас. Вел. 8, 13, 43; Григорія Ниськ. 6).

Священнослужителю, оскільки він приносить безкровну Жертву, також забороняється мисливство та інші види діяльності, безповоротно повʼязані з пролиттям крові, хоча би і тваринної (Номоканон, правило 135).

Відповідно до міжнародного гуманітарного права, священник може бути волонтером, бойовим медиком, полковим священником, капеланом, тобто бути поряд з солдатами, підтримувати їх духовно, сповідати, причащати, проводити бесіди.

АЛЕ БРАТИ В РУКИ ЗБРОЮ, НАВІТЬ ДЛЯ САМОЗАХИСТУ - НЕ МОЖЕ!"

#термінове #люди_братства
Між вірою та обов’язком: ситуація, в якій опинився мобілізований отець Іван Поліщук

Редакція Софійського братства раніше повідомляла про ситуацію, що трапилася з нашим братчиком, священником Іваном Поліщуком.

1 жовтня 2024 року, згідно з електронною повісткою, він прибув до Кременецького ТЦК для уточнення своїх даних. Незважаючи на те, що він є чинним священником і просив врахувати це при вирішенні питання щодо його служби, того ж вечора його було направлено на полігон на Закарпатті. Там також не звернули уваги на його статус священника та канонічну заборону тримати зброю. Отець Іван подав усі необхідні документи своєму новому військовому керівництву, а для вирішення його питання були залучені адвокати. Священник відмовився проходити військове навчання і не приймав присягу.

Вчора ми отримали повідомлення, що о. Іван Поліщук разом з іншими військовослужбовцями був відправлений до Харківської області та прикомандирований до 33 ОМБ. Попри те, що о. Іван не пройшов військової підготовки, не приймав присягу та подав документи на альтернативну службу, його готують до відправки на передову.

Для коментаря щодо ситуації навколо мобілізації священника Івана Поліщука редакція звернулася до директора офісу Софійського братства, о. Сергія Прокопчука.

Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/mizh-viroyu-ta-obovyazkom-sytuacziya-v-yakij-opynyvsya-mobilizovanyj-otecz-ivan-polishhuk/

Фото: отець Іван Поліщук на полігоні

У нас соборная Церковь или авторитарная?

Святитель Іларіон і преподобний Антоній

З «Повісті минулих літ» знаємо, що Іларіон був священиком церкви Святих апостолів у княжому селі Берестове, поруч із Печерським монастирем, викопав собі там печеру й часто усамітнювався в молитві.

1051 року собором руських архиєреїв Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі, першим русином на цій посаді. Князем тоді був Ярослав Мудрий, очевидно це було його рішення, яке деякі розцінили як початок боротьби Київської митрополії за незалежність від Константинополя.

Іларіон в усьому підтримував князя, але 1054 року той помер, і Іларіон прийняв постриг від преподобного Антонія в Печерському монастирі.

3 листопада святкується пам’ять преподобного Іларіона, схимонаха Печерського. А чи є він тим славетним митрополитом, натхненником могутньої Київської Русі, уже Бог святий знає.

Більше про автора "Слова про закон і благодать" читайте на
https://www.facebook.com/share/v/1DkTLte9Hp/

Великі тексти телеграм, як виявляється, обмежує. Зі святою неділею!

На злобу дня..

Що таке активна життєва позиція?
Визнавати, що те, що відбувається, справді відбувається. Не заплющувати очі на неприємні факти, події, свій стан. Не тягнути до останнього, поки дискомфорт не стане такої сили, що його вже неможливо буде не помічати.
Не відвертатися від складнощів і не заплющувати на них очі.
Робити щось, щоб отримати результат
Не чекати кращих умов, відкладаючи бажане на потім. А що, якщо найкращі умови так і не прийдуть?
Усвідомлювати, що життя — у твоїх руках. Зміни не відбудуться самі по собі.
Ставити цілі та усвідомлювати свої бажання.
Звичайно, вільне плавання “в нікуди”, без курсу та напряму, швидше за все таки принесе Вас ... кудись.. Тільки куди?
Аналізувати свої вчинки
“Так вийшло”, “Винний хтось інший” — такі пояснення допомагають уникнути визнання своїх помилок, захищають самооцінку.
Але треба аналізувати і свої дії також, звертати увагу на свої слабкі сторони, помилки і невдачі. Роблячи одне й те саме, навряд чи можна сподіватися отримати інший результат.

Батько Митрополит Лонгін ( Жар) лежить на реанімаційному ліжку після судового засідання. | Син Дмитрій лежить на реанімаційному столі без ніг після обстрілу на передовій на війні.

Щодо синоду РПЦ, заяви 33-х митрополитів і іншого.
О. Андрій Пальчук з Одеської єпархії говорить емоційно, але, погодьтеся, його важко звинуватити у перебільшенні проблеми. Скоріше навіть навпаки - він намагається говорити м'яко і не хайпує. Він просто висловлює свій біль через нерозуміння бездіяльності тих, хто мав би взяти на себе відповідальність за наше майбутнє.
Одеська єпархія через своїх спікерів та митрополита, як це часто буває в останні роки, відверто говорить про всі ті проблеми, які багато хто воліє замовчувати.
І, як бачимо, має однодумців серед багатьох архієреїв УПЦ.

ЗАЯВА АРХІЄРЕЇВ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
щодо дій Синоду Руської Православної Церкви стосовно єпархій УПЦ,
що розташовані на тимчасово окупованих територіях України
 
 
24 жовтня 2024 року Священний Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона від управління Донецькою єпархією Української Православної Церкви та відправити його на спокій. Раніше подібним чином були звільнені архієреї інших єпархій Української Православної Церкви на територіях, тимчасово окупованих Росією. Ці рішення були ухвалені в односторонньому порядку, без будь-якого погодження з Українською Православною Церквою, яка є канонічно самостійною згідно з Томосом (Грамотою) Патріарха Олексія II від 27 жовтня 1990 року та підтверджено рішенням Собору Української Православної Церкви 27 травня 2022 року.
Ми, архієреї Української Православної Церкви, рішуче засуджуємо це рішення, яке є антиканонічним, оскільки церковне право регламентує канонічні відносини між Православними Церквами.
Другий канон Другого Вселенського Собору наголошує на необхідності поважати юрисдикційні кордони, застерігаючи від будь-яких спроб однієї Церкви взяти під контроль територію іншої.
Восьмий канон Третього Вселенського Собору прямо забороняє будь- якому єпископу втручатися у юрисдикцію іншого єпископа.
Крім цього, це рішення спрямоване на підрив самостійності України та самого буття Української Православної Церкви в тяжких умовах воєнних дій на території України. Адже антиканонічне звільнення митрополита Іларіона, українця за походженням, будівничого Донецької єпархії, багаторічного архіпастиря на Донеччині та призначення на його місце архієрея-росіянина свідчить саме про прагнення Москви анексувати канонічну територію Української Православної Церкви з метою знищення її самостійності та незалежності.
Ми не погоджуємось із таким рішенням, вимагаємо його негайної відміни, закликаємо до відмови від агресивної церковної політики щодо Української Православної Церкви та її багатостраждальної пастви, до поваги кордонів канонічної Української Православної Церкви, суверенітету та територіальної цілісності України.
Архієреї Української Православної Церкви:
АГАФАНГЕЛ, Митрополит Одеський і Ізмаїльський
АНАТОЛІЙ, Митрополит Поліський і Сарненський
АГАПІТ, Митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський
ОЛЕКСІЙ, Митрополит Балтський і Ананьївський
НИКОДИМ, Митрополит Житомирський і Новоград-Волинський ВОЛОДИМИР, Митрополит Володимир-Волинський і Ковельський
ЄВЛОГІЙ, Митрополит Сумський і Охтирський
ФЕОДОР, Митрополит Мукачевський і Ужгородський
ВОЛОДИМИР, Митрополит Кам’янський і Царичанський
ФІЛАРЕТ, Митрополит Львівський і Галицький
МИКОЛАЙ, Митрополит Кременчугський і Лубенський
ВАРСОНОФІЙ, Митрополит Вінницький і Барський
ОЛЕКСІЙ,  Митрополит Вознесенський  і Первомайський
БОГОЛЄП, Митрополит Олександрійський і Світловодський
НАФАНАЇЛ, Митрополит Волинський і Луцький
ВІКТОР, Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський
ПАНТЕЛЕІМОН, Архієпископ Бучанський
ОЛЕКСАНДР, Архієпископ Городницький
ІОНА, Архієпископ Обухівський
ДІОДОР, Архієпископ Южненський
ВІКТОР, Архієпископ Арцизький
ІОАНН, Архієпископ Золотоніський
СЕРГІЙ, Архієпископ Болградський
ПИМЕН, Архієпископ Рівненський і Острозький
СПИРИДОН, Архієпископ Добропільський
НИКОДИМ, Архієпископ Любецький
КИРИЛ, Єпископ Бишівський
ІАКОВ, Єпископ Дрогобицький
ІЛАРІЙ, Єпископ Свалявський
АЛІПІЙ, Єпископ Тарутинський
АНАСТАСІЙ, Єпископ Овідіопольський

Під час засідання Священного і Священного Синоду Вселенського Патріархату було відчуття розчарування щодо просування так званого «українського» питання.


Як повідомили поінформовані джерела orthodoxtimes.com , на другий день засідання Священного і Священного Синоду була представлена 50-сторінкова доповідь делегації з трьох осіб, яка відвідала Україну в серпні .

Атмосфера під час подальшої дискусії була напруженою, оскільки Синодальні Архієреї, схоже, дійшли висновку зі звіту, що візит делегації не дав позитивних результатів, які можна оцінити.

Зокрема, було зазначено, що перспективи для діалогу між двома сторонами в Україні, здається, немає, оскільки і митрополит Епіфаній, і митрополит Онуфрій, здається, не бажають відступати від своїх позицій, щоб знайти спільну мову.

Показовим для панівної атмосфери стало те, що деякі ієрархи навіть порушували можливість скликання нового об’єднавчого собору. Водночас деякі синодальні ієрархи висловили сумнів у правильності вибору митрополита Епіфанія предстоятелем Православної церкви України.

Під час засідання також було заслухано думку митрополита Варшавського Сави, який запропонував знайти нового предстоятеля для Автокефальної Церкви України.

Джерело: https://orthodoxtimes.com/disappointment-at-the-phanar-over-the-ukrainian-issue/

Повідомити новину чи написати адмінам: Поштамт Веселого попа

"В Черкассах, с третьей попытки, был захвачен кафедральный собор и епархиальное управление УПЦ. Все три попытки (одна в сентябре прошлого года, две – в течение последних суток) предпринимались крепкими мужчинами в камуфляже, не представляющимися и не показывающими документов, но использующих против верующих газовые пистолеты и перцовые баллончики. Среди них опознали одного – военного капеллана ПЦУ Назария Засанского, отец которого, бывший рядовой клирик УПЦ протоиерей Иосиф Засанский, был инициатором захвата ПЦУ монастыря в городе, в котором служил и стал там настоятелем. Поскольку мэр города Анатолий Бондаренко после отбития второй попытки захвата лично призвал «громаду» собраться на штурм собора «перешедшего в ПЦУ» (в результате ночного взлома дверей группой неизвестных), очевидно, что за штурмом стояли именно городские власти. Которые понимая абсолютную незаконность своих действий решили прикрыться находящимися в тылу военными. Захватчики объявили собор "гарнизонным храмом". При этом никаких документов, обосновывающих подобные действия не принималось и не предоставлялось, зато приходская касса, утварь и даже носильные вещи из спальни епископа, после взлома были украдены. Так что теперь, мэр города, которого президент Зеленский в 2020-м в своей речи назвал «бандитом» и сообщил, что на него заведено 19 уголовных дел, и который становился объектом расследований журналистов, убедительно показавших как он обогатился как минимум на 1.5 миллиона долларов за счёт бюджета теперь «патриот» и «духовная безопасность» гарантирована. Так что на храм, на который только коммунальных расходов в год несет на несколько десятков тысяч долларов, можно смело вешать замок или проводить концерты песни и пляски имени «95-го Квартала». Верующие пойдут молиться в оставшиеся или по квартирам, как было уже во всех предыдущих случаях подобных захватов под руководством «воинских капелланов», воюющих далеко от линии фронта за имущество чужой конфессии."
Ніколай Мітрохін.

У кого які асоціації на цю історію?

"Діоген зібрався пообідати. Його обід складався із хліба та сочевиці. До нього підійшов інший філософ, Арістіпп - той був фаворитом царя і жив безбідно.

- Навчися догоджати цареві і ти їстимеш не тільки сочевицю, - сказав Арістіпп.

- Навчися їсти сочевицю і тобі не доведеться підлещуватися перед царем, - відповів Діоген."

"Діоген" - картина французького художника Жана-Леона Жерома (1824-1904).

🤡ПЦУ ВІДМІНЯЄ СЛУЖБИ У ЧЕРКАСАХ, ЩОБ ЗІБРАТИ МАСОВКУ ДО ЗАХОПЛЕНОГО СОБОРУ

Це настільки смішно і жалюгідно, що потрібно це прокоментувати.
ПЦУ відміняє служби по своїх храмах у Черкасах та області, щоб зігнати людей у неділю до захопленого Архангело-Михайлівського кафедрального собору.

Тільки сьогодні бачили репортаж «Суспільного» з окупованої святині, де клірик ПЦУ пояснює тотальну порожнечу в соборі тим, що «ніхто не знає, що він тепер в ПЦУ».

А що сталося? Невже ніяка «громада» не переходила до структури Епіфанія? Чи бойовики в балаклавах не «прості парафіяни ПЦУ, які просто хотіли помолитися»?

Який же убогий і ганебний цирк.

😢Унаслідок сутичок на території Черкаського Михайлівського собору постраждали 26 людей – медична служба.

Під час силового протистояння воєнізованих осіб проти духовенства і вірян УПЦ, яке відбулося 17 жовтня на території Архангело-Михайлівського собору УПЦ у Черкасах, постраждали десятки людей.

Про це в коментарі місцевому виданню "18000" повідомив керівник черкаської екстреної медичної допомоги Ігор Фесун.

Він зазначив, що 14 постраждалих оглянули амбулаторно, ще 12 госпіталізували.
Серед основних травм – опіки слизових оболонок від перцевих балончиків, а також кілька переломів.

А ось як виглядають добровільні переходи.
Раптом хто пропустив. Чи забув.

▶БОЯРКА. Як у Боярці незаконно переводять парафію в ПЦУ

▶ЛАВРА. Державний злочин проти людяності. Що буде з Лаврою

▶ФРАНКІВСЬК. Хронологія захоплення кафедрального собору

▶ЛЬВІВ. «Це сатанізм та варварство» — як у Львові пограбували й незаконно знесли храм УПЦ

▶ФРАНКІВСЬК-2. Як знесли Преображенський храм УПЦ — передостанній в області

▶ВОЛИНЬ. Відверта розповідь священника-солдата про припинення служби в храмі заради служби в ЗСУ

▶БУКОВИНА. «Ви вчиняєте бурятські дії в тилах по відношенню до права своїх же співгромадян»

▶ГАЛИЧИНА. Те, що в нас відібрали храм, не означає, що в нас припинилось духовне життя

Можна продовжувати, але й цього забагато😒

Черкаси. Давайте спробуємо висловитися по суті, але коректно і в юридичному полі.

Ми бачили за ці два з половиною роки повномасштабної війни досить «добровільних переходів» храмів і навіть кафедральних соборів.
Виглядали вони всі досить неприглядно.
І завжди УПЦ «було само винувате». Бо не хотіла віддавати те, що на папері вже їй не належало.

Але є одне але.
І воно називається законність.

За законом, якщо є спірні питання щодо права власності нерухомим майном (а парафії УПЦ в судах зазвичай оскаржують рішення про позбавлення їх права власності), тим майном ніхто не користується до рішення суду. І тим більше не виганяє з нього господарів, адже суд може ухвалити рішення не на користь нових власників.

Проте у випадку українських кейсів ніхто навіть не дочікується судів, бо силові методи виявилися значно дієвішими.

Можна скільки завгодно вважати себе «воїном світла» і стояти «на стороні добра».
Але поки що це просто красиві слова для прикриття того, що називається свавілля, безлад, грабунок і агресія.

***
Емоції від сьогоднішній відео в Черкасах — печаль на межі відчаю. Печаль, що все так, і відчай, що ніяк ми не можемо одне до одного достукатися.

Черкаським вірянам — слова молитовної підтримки. Неможливо уявити, як усе це можна витримати😔

Тетяна Деркач пише:

«Скажу, і будь що буде. Куля в лоб так куля в лоб.
Я категорично проти мобілізації священників - незалежно від конфесії. Ті, хто стоїть у вівтаря, не повинні воювати.»

#термінове #люди_братства

Дорогі друзі, вчора нашого братчика священника Івана Поліщука було затримано у Кременецькому ТЦК та відвезено до навчального центру на Закарпатті. Просимо ваших молитов!

Священник Василь Максимишинець:

«Зараз мого собрата, священника Іоанна Поліщука силоміць везуть у навчальний центр для подальшої мобілізації.

Він вже більше року звершує духовну опіку над українцями у Німеччині. Але під час перебування в Україні його затримали у ТЦК у місті Кременець, де утримували, щоб потім мобілізувати.

Незважаючи на дуже високий тиск, представники ТЦК перешкоджали наданню медичної допомоги.

Таке свавілля є не тільки зневагою до церковних канонів, за якими священник не може йти на війну, а й нехтуванням конституційними правами людини.

Браття і сестри, прошу розголосу і молитв🙏🏻»

https://www.facebook.com/share/p/hn5bQSCJjaJbmCtd/

🗓 Дорогі друзі, зі святом знайдення мощей [9/22.IX.1896] святителя Феодосія Углицького, [✞ 5/18.II.1696], архієпископа Чернҍговського 🌿

Цікаві речі пише україномовна Wikipedia, вочевидь дублюючи російськомовну, що після своєї єпископської хіротонії в Успенському соборі московського кремля у 1692 р., святитель «отримав право служіння в саккосі, що на той час було привілеєм винятково патріарха і митрополитів. Це було визнанням прав Чернігова як “першого між архієпископствами”, а також величезного авторитету самого Феодосія».

Взагалі-то це, м’яко кажучи, є історичним лукавством, позаяк ще архієпископ Чернҍговський і Новгород-Сҍверський Лазар Баранович [✞ 3/13.IX.1693] мав це право ще за 25 років до цього [із 1667 р.]. Більш того, за привілеєм від Константинопольського Патріарха Чернігівському архієпископу дозволялося і носіння митри увінчаної діамантовим хрестом, що свого часу викликало заздрість подив у архієреїв Московської Церкви, коли владика Лазар приїздив на Помісний Собор цієї Церкви у Москву як офіційно уповноважений делегат від Київської Митрополії Константинопольської Православної Церкви¹.

Так що, коли і був якийсь “подарунок” святителю Феодосію, то тільки такий, який і так йому належав, але не від жалованої грамоти Патріарха Андріана [✞ 15/26.X.1700], а в спадок від блаженноспочилого попередника.

Хоча після першосвященничого рукопокладення святитель Феодосій все ж прохав царя Петра Романова про грамоту, за якою він мав би право напряму підпорядковуватися Московському Патріархові, а не Київському Митрополитові. Він це отримав. Отримав і право мати першість серед інших архієреїв Московської Православної Церкви².

Знаючи про всі оці грамоти та прохання, мимоволі згадуються слова професора Митрополита Іларіона Огієнка про те, що «хто ж таки винен за передачу Української Церкви Московському Патріярхові? У нас часто складають цю вину на патріярха Царгородськоrо, але це тільки прикре непорозуміння, він винен найменше: Церкву передали Москві самі українці»³.

До речі, грекомовні web-календарі, хоча і ставлять ікону архієпископа Феодосія, де він титулований Чернігівським святителем, житійну довідку все ж озаглавлюють просто як «святий Феодосій із Русі» (гр. — Ὁ Ἅγιος Θεοδόσιος ἐκ Ρωσίας). Звісно, дехто може перекласти цей топонім інакше.

Його ж бо молитвáми… 🕊
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
¹ див. Іларіон Огієнко, архієп. Українська Церква. Т. 2. Прага, 1942. С. 50-51.
² див. Картины церковной жизни Черниговской eпархiи изъ IX вѣковой ея исторiи. К., 1911.
³ див. Іларіон, митр. Українська Церква. Нариси з історії Української Православної Церкви (у двох томах). Вінніпеґ, 1982. С. 236.

"Покійний Павел, патріарх Сербський:

«Сербську Церкву і мене звинувачують у розпалюванні війни задля збереження Великої Сербії. Я заявляю — якби задля збереження Великої Сербії був потрібний злочин, я ніколи не дав би на це згоду. Нехай тоді зникне Велика Сербія. Якби таким чином потрібно було зберегти й малу Сербію, я не дав би згоди і на це. Нехай зникне і мала Сербія, аби не було крові. Ні, такою ціною – ні! Якби такою ціною треба було зберегти останнього серба і я сам був би цим останнім сербом, не було б моєї згоди. Нехай ми зникнемо, тільки в цьому зникненні залишимося людьми Христовими».

«Ми не обираємо ні країну, де народимося, ні народ, у якому народимося, ні час, у якому народимося, але обираємо одне: бути людьми чи нелюдьми».

============

Порівняйте з войовничою риторикою нинішньої верхівки РПЦ, у якій найвища цінність – Велика Росія, головне завдання – Перемога, найважливіша християнська чеснота – смерть на полі бою. Ось як буває, обряди та вбрання у цих людей однакові, а віра – зовсім різна. Несумісна."

Зі сторінки Андрія Десницького

Любите читати житія святих? Я теж.
Завжди з нетерпінням чекаю на вихід нового місячного синаксару і тепер маю вже шість томів, як Ви бачите на світлині. Саме з цих книг читаємо, якщо є така потреба, житія у храмі.
Гарний друк, чудовий папір, тексти читаються легко, без хитросплетіння слів і без сумнівних тверджень.
Рекомендую кожному мати таке видання у себе на книжковій полиці.
Я купую тут (а для тих, хто завжди шукає причини в чомусь мене звинуватити, зауважу - мене ніхто не просив, пишу просто від себе. Втім, як завжди):
https://mvfund.org/vidannya/1012-zhytiia-sviatykh-ukladeni-na-sviatii-hori-afon-synaksar-t6-cherven

Ви запитаєте мене:
Для чого українським іконописцям знати Церковнослов’янську мову і її Київський ізвод зокрема ❓

А я візьму і відповім, навіть якщо і не питали:
👉🏻 Ну хоча би для того, аби цей києво-володимирський князь був «нéвським», а не «нíвським» ✍🏻

Джерело іконного шедевру залишимо в таємниці 🤫

Маю певний досвід в користуванні продукцією для церковного вжитку, отриманого від цього інтернет-магазину. Справді хороша якість і ціни. Ладан з Афону, Дохіарський, за ціною, меншою від середніх в мережі на декілька сот гривень. Вже більше року користуюся і всі сорти ладану поводяться на вугіллі слухняно, без зайвих кіптяв. Також ікони гарної якості, домашні кадильниці, вугілля, вервиці тощо. Рекомендую підписатися на цю сторінку і придбавати як для церковного, так і домашнього використання. Ось посилання на їхній телеграм-канал: https://t.me/incenseworldwide

Вітаю Вас з днем пам'яті Предтечі і Хрестителя Іоанна. Пропоную до вашої уваги тропар, кондак та величання в день Усікновення глави пророка. Українська традиція ЦСМ: Тропар, глас 2
Па́мять пра́ведного с похвала́ми,/ тобі́ же довлі́є свіди́тельство Госпо́днє, Предте́че:/ яви́в бо ся єси́ воі́стину проро́к честні́йший,/ я́ко і в бистрина́х хрести́ти сподоби́вся єси́ Проповіда́нного./ Ти́мже за і́стину пострада́в ра́дуяся,/ благовісти́в єси́ і во а́ді су́щим Бо́га я́вльшогося пло́тію,/ вземлю́щого гріхи мі́ру,// і подаю́щого нам ве́лію ми́лість.
Кондак, глас 5
Предте́чево сла́внеє усікнове́ніє / смотре́ніє бисть ні́кеє Божестве́ннеє, / да і су́щим во а́ді пропові́сть Госпо́днє прише́ствіє. / Да рида́є убо Іроді́я, / беззако́ннеє уби́йство іспроси́вши: / не зако́н бо Бо́жий, ні живи́й вік возлюби́, // но притво́рний, привре́менний.
Величаніє
Велича́єм тя,/ Хрести́телю Спа́сів Іоа́нне,/ і почита́єм всі че́стної твоє́ї глави́ // усікнове́ніє.

Дивно. Ще не так давно у мене був вибір - помолитися в цей день у Лаврі чи у храмі Печерських святих виправної колонії, де я був штатним священником.
Тепер не можемо молитися ані там, ані там.. Пустка.
Слава Богу за все. Вітаю Вас з днем їхньої пам'яті. Пропоную до вашої уваги тропар, кондак та величання святим преподобним в українській традиції ЦСМ: Тропар, глас 2
Єгда́ знідо́сте во гро́би / і сами́х себе́ заключи́сте,/ тогда́, стра́сті умертви́вше пло́тськії,/ спогребо́стеся Христу́, Богоно́снії,/ і дия́вольськії в підзе́мних розруши́сте огра́ди.// Сего ра́ди А́нгели вінці́ з Небе́с вам подаю́ть.
Кондак, глас 8
Отці́ всече́стнії, ли́че Богокра́сний,/ чуде́с мно́гих істо́чниці, ми́ро істоча́ющії,/ сокро́вища краснобога́тная Госпо́дня, в землі́ сокрове́нная,/ не преста́йте, мо́лим ви, о нас моли́тися ко Го́споду, да зове́м вам:// ра́дуйтеся, всему́ мі́ру світи́льниці.
Величаніє
Велича́єм вас,/ преподо́бнії отці́ на́ші Пече́рстії,/ і чтим святу́ю па́м’ять ва́шу,/ ви бо мо́лите о нас// Христа́, Бо́га на́шого.

"Если бы я был государственным чиновником, я бы официально признал УПЦ самой настоящей украинской Церковью. И во всеуслышание об этом заявил: мол, так и так, рассмотрев документы собора в Феофании 2022 года и проанализировав последующие события (варение Св. Мира, издание и освящение антиминсов и прочее), считать УПЦ не имеющей никакой связи с Московским патриархатом.

С учётом принципа квантовой неопределённости (зачеркнуто) отсутствия чётко выраженной процедуры предоставления автокефалии (что собственно является чисто внутрицерковной проблемой, а не функцией светского государства и выходит за рамки его полномочий), принять УПЦ такой как она есть - независимой от РПЦ и одной из РО на территории независимой Украины.

А что дальше? Приглашать архиереев и священников УПЦ на все государственные мероприятия, дать возможность официально быть капеланами, поддержать волонтёрскую и благотворительную деятельность УПЦ и т.д. и т.п.
А вот когда некоторые архиереи и священнослужители начнут отрицать независимость УПЦ от РПЦ, будут настаивать на своей связи с МП, игнорировать государственные праздники, символику, помощь воинам и прочее, вот тогда и включать действие Закона Украины №3894-IX (того самого, что в проекте известен как 8371).

По итогу:
- московский патриарх кирилл возмущается, но уже «защищает» не УПЦ, а своих пророссийских сторонников;
- поминатели патриарха кирилла в Украине вынуждены проявить себя и дистанцироваться от независимой УПЦ хоть уходом «в катакомбы», хоть уходом чуть севернее;
- действие Закона №3894-IX распространяется не на УПЦ в целом (исключается принцип коллективной ответственности), а на конкретных любителей «русского мира» и «единства с москвой» - отдельные монастыри, приходы, одиозных церковных деятелей;
- создаём здоровую конкуренцию в украинских Церквях и РО не за храмовое имущество, а за прихожан, которые «голосуют ногами».

Но, как говорили спартанцы, «Если...»"
З фб-сторінки Георгія Гуляєва".
Репост мовою оригіналу.

Ще декілька слів щодо виходу о. Андрія Шимановича з ПЦУ. Знаю, що на нього зараз посипалися багато необгрунтованого бруду. Записав своє звинувачувальне відео скандальний Роман Грищук, де, як завжди, повчав, критикував, зневажав. Цього разу о. Андрія. А мене завжди притягували до себе люди з вірусом пошуку істини. Такі,як о. Андрій. І, навпаки, лякали вкрай впевнені у своїй правоті. Раз і назавжди впевнені люди - знайте, з Вами дуже некомфортно. Немає інтриги. Я завжди сумніваюся. Разом із о. Олександром Шмеманом, який боявся людей, що ніколи не сумнівалися.
“Богословы связали свою судьбу – изнутри – с “ученостью”.
А им гораздо более по пути с поэтами, с искусством.” (Прот. О. Шмеман.)
А творчість мислить сприйняттям. Отець Андрій творчий. Тому зробив несподіваний крок. Не вмотивований релігійно-політичною ситуацію, навіть наперекір їй. Ризикований крок.
Але творчість не має таких обмежень. Тим більше, що обмежити думи людини широких і глибоких поглядів лиш однією ідеєю вузько зрозумілого, приправленого примітивним "християнізмом" націоналізму, значить збурювати в ній внутрішній конфлікт, який врешті-решт перероджується в бунт.
“Рано или поздно станет ясно всем, что не сосредоточением усилий на охранении “эллинизма”, или “руссизма”, или “сербизма” (додам від себе - і "українізма") сохраним мы Православие; но, напротив, сохраняя и исполняя требования Церкви, мы спасем и все то, что есть существенного в разных воплощениях христианской веры и жизни. Если проф. прот. Г. Флоровский, русский богослов, живущий и работающий “в изгнании”, имел смелость (в своих “Путях русского богословия”) обличить и осудить отклонения “руссизма” от “христианского эллинизма” и освободить таким образом целое поколение русских богословов от последних остатков псевдо-мессианского религиозного национализма, то не время ли и грекам – хотя бы одному – совершить такую же трудную, но освободительную, операцию относительно двусмысленностей “эллинизма”?” (Прот. Олександр Шмеман.)
Тому Грищуку оплески - він сів на конячку хайпу і не злізе з неї, бо нема вух, щоб почути, що він на ній виглядає комічно.
А о. Андрію мужності - продовжувати роботу над собою попри гавкіт навколо.
Посилання на сторінку о. Андрія, де він спокійно вказує на косяки Грищука.
https://www.facebook.com/share/v/nyHSqFy34KXo4vvv/

Питання до підписників.
Кому з Вас подобається або як Ви ставитеся до повсюдної практики кліриків (...) використовувати свою участь у похованні наших військових для багатохвилинної проповіді на політично - церковні теми?
Можливо, хтось має свій унікальний досвід. Пам'ятає особливі цитати з цих "проповідей". Було би цікаво почути.
Особистий досвід з цього приводу у мене відсутній. Знаю лиш з розповідей моїх знайомих, що саме відспівування триває часом менше 10 хвилин (як можна так швидко, мені навіть важко уявити), а от на розповіді про те, що в смерті воїна зокрема і у війні загалом, виявляється, винні лиш священники УПЦ, тривають часом до 15-20 хвилин.
Знаю точно про конкретний випадок, коли до священника УПЦ не звернулися з проханням відкрити храм для поховання священником (...) захисника України, він навіть не знав, що відспівування відбудеться на тому кладовищі, де розміщений храм парафії, а священник (...) присвятив більше 10 хвилин "проповіді" тому, щоб ганити і заочно образити "тих попів,які навіть двері храму не відкрили". Купа образ додавалися по ходу проповіді неодноразово. Маніпуляції, перекручування, пряме розпалювання ворожнечі тощо.
Інші знайомі розповідали про грубощі, про нахабство вищезгаданих кліриків на таких похованнях.
Чи справді для них участь у похованні наших воїнів часто лиш спосіб заробити собі надлишкові дивіденди? Чи є там хоч трохи християнства? З жалем. З турботою про родичів. З християнським словом розради і підтримки. З молитовним умиротворенням, з благотворним впливом самого чину відспівування - довгого, розлогого, наприкінці якого вгамовується розпач і з'являється християнська надія.
Чи є хоч щось з вищесказаного у їхніх проповідях?

Всесвітня рада церков висловила занепокоєння щодо ухваленого закону № 8371.

Генеральний секретар Всесвітньої ради церков пастор доктор Джеррі Піллей і член Комісії церков з міжнародних справ єпископ Лютеранської церкви Генріх Бедфорд-Штром оприлюднили заяву у зв’язку з ухваленням Верховною Радою України законопроекту № 8371, який передбачає можливість заборони діяльності релігійних організацій. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на сайт ВРЦ.

Зазначивши, що «Всесвітня рада церков (ВРЦ) послідовно засуджує війну Росії проти України», доктор Джеррі Піллей і єпископ Генріх Бедфорд-Штром повідомили: «ВРЦ глибоко стурбована імовірністю застосування невиправданого колективного покарання цілої релігійної спільноти і порушення засад свободи віросповідання чи переконань на основі нового закону, ухваленого Верховною Радою 20 серпня 2024 року».

Представники ВРЦ закликали український уряд «виявляти обережність щодо заходів, вжиття яких загрожує порушенням основоположного права на свободу віросповідання чи переконань та підривом суспільної згуртованості в цей час надзвичайного становища в країні».

Згадавши про багатоступеневий порядок заборони релігійної організації, прописаний в законі, автори заяви вказали на важливість «чесного і неупередженого підходу до будь-якого такого розслідування», а також дотримання засад «міжнародного права, природної справедливості та належної процедури» у разі якихось дій відповідно до цього закону.

«Ані злочини окремих осіб, ані історичні зв’язки окремого релігійного об’єднання не можуть бути достатньою підставою для заходів, рівнозначних колективному покаранню живої релігійної спільноти в Україні. Уряд України відповідальний за захист прав усіх її громадян», — підсумували у Всесвітній раді церков.