Вірші для Бога

Вітаємо вас з новим роком ❄️⭐️
Нехай цей рік пройде у спільності з Богом.
В побажання даруємо пісню про те, що дуже важливо в молитві приходити до Бога🙏
І з Ним завжди приємно і радісно переживати радісні моменти 😉
І з Ним легше проходити складні моменти.
Виконання гурту Третє небо

Нечутно, непомітно, крок за кроком
Ми до межі, до Вічності ідем.
І пролітає птахом рік за роком,
Немов сніжинка тане день за днем.

І знов приходить Новорічний вечір
Із радістю і смутком на поріг.
Пригадуєм сумні й приємні речі...
Палають свічі, сріблом сипле сніг...

Життя іде, мов свічка догорає,
Скінчиться все: тривоги і печаль.
Що поперéду нас іще чекає?
Що в серці лишить радість, а що жаль?

Годинник стáранно хвилини лічить.
І стук його неначе кроків звук.
То нам на зустріч поспішає Вічність.
І ми її приймéм з Господніх рук.

Який то привілей – життя у Бозі:
Надія, віра, спокій у серцях!
Хоч заметіль кружляє на дорозі,
Все наше майбуття в Його руках!

Нове життя, як рік новий настане
В новому небі, на новій землі!
І щастя, теж нове, не перестане.
І не скінчиться радості політ!
@poesiaGod

Новорічна ніч

Як швидко час у нашім житті спливає,
І рік за роком відлітають в небуття,
Сьогодні Новий рік, на поріг до нас ступає,
Давайте разом ми прославимо Христа.

Сьогодні ми зібрались на служіння,
Щоб з Богом нам, вступити в Новий рік,
Нехай звучить Йому, подяка і хваління,
За пройдене життя, за кожну мить.

Рік минув так швидко, непомітно,
Знов зима до нас прийшла,
Стало холодно, та сонце сумно й ніжно,
Шле промінчик нам, останнього тепла.

Сніжинки ніжно падають із неба,
Застеляють землю, білим килимком,
Засніжені ліси, таку красу побачить треба,
Будинки вкриті, білесеньким сніжком.

Подякуймо Богу за рік минулий,,
За всі літа, що в мирі прожили,
За те, що Богом, ми Були почуті,
За всі даяння, Господа дари.

Як легко нам з Христом у світі жити,
Він любить нас й Надію нам дає,
Всім серцем, будем Господу служити,
Бо в Ньому Правда, й істина живе.

Я дякую Ісус, за те, що я щаслива,
Бо в цьому році, Ти не раз, допомагав мені,
Для Тебе, мій Господь, я особлива,
Життя за мене, Ти віддав, на Голгофському хресті.

Тебе Господь, я буду прославляти,
У кожний день, мого життя,
Твоє Св'яте Ім'я, хвалити, величати,
Упевнена! Навіки я Твоє дитя.

З Новим роком! Всіх вітаю!
Молодь! Церква! Друзі і рідня!
Миру й щастя, вам бажаю,
В Новому році, кожного дня.

Хай Господь, вас всіх благословляє,
На роботі, вдома, і в гостях.
Хай любов, вам з неба посилає,
З Новим роком! Яблунівська Церква, вас.

Хай кожен день, благословенним буде,
В Новому році, в кожного із вас.
За все добро, прославте Бога люди,
У цей новорічний і святковий час.

І наостанок хочу побажати:
Християнської любові, іскорки тепла,
А головне, Ісуса в серці мати,
За все прославмо, Господа Христа.
© Ольга Салкай
@poesiaGod

Рушайте в Новий Рік тільки з Христом,
Без Нього неможливе існування,
З вірою в серці, з радісним псалмом,
З Богом пройдемо всі випробування.

Без Нього неможливим є життя ,
А з Ним воно натхненне є і справжнє,
З Христом завжди прекрасне майбуття,
А без Ісуса, є воно несправжнє.

Тільки з Христом рушайте в Новий рік,
Він є наш щит, Він - наша охорона,
Він поряд з нами, поруч, бік о бік,
З Ним не лякаймось жала скорпіона!
@poesiaGod

ПРИДІЛЯЙ ЧАС ДЛЯ БОГА...

А ви помітили, як швидко час летить?
Дні, місяці і тижні і години...
Так і життя пройде, як одна мить
Таке воно коротке й швидкоплинне.

Ще один рік ми з вами прожили
По милості і благодаті Божій,
Господні руки пильно берегли
В земній дорозі нас, в цей час тривожний.

Здавалось рік недавно розпочавсь...
Та знов сніжинки кружать в хороводі.
Сьогодні фініш... Як свіча погас...
І Новий видно вже на горизонті.

Летять роки, як в вирій журавлі...
Йди запитай в старенької людини,
Чи нажилась вона на цій землі,
У відповідь почуєш: " Ні, дитино...

Час пролетів, неначе й не жила,
Де ті роки взялись? Не розумію...
Краса зів'яла, молодість пройшла
Так швидко, що нічого вже не вдію..."

Життя біжить, мов бистрая ріка.
Секунд, хвилин, годин не зупинити.
Не помічаєм ми, як час втіка,
І не встигаємо на світі жити.

Але одне важливо у житті:
Серед турбот і сум'яття земного,
Не забуваймо істини прості, -
Завжди.. щодня.. знаходьте час для Бога!

Ми часом проживемо цілий день,
А Богу віддаємо тільки крихти...
Лиш декілька хвилин всього знайдем,
Щоб перед сном Ісусу помолитись.

Бракує часу... Клопоти... Труди...
Нема коли і вгору подивитись.
І думаєм:" Бог знає все й простить"...
Хвилинку присвятили - і трудитись.

В когось робота, у когось сім'я,
А хтось щодня гризе граніт науки...
Відмовка буде в кожного своя, -
Нема коли звести до неба руки.

Нема часу‌ в богослужіння йти,
Нема коли читати Боже Слово,
І ближньому своєму помогти
Бракує днів і сили знову й знову.

А розказати іншим про Христа?
У розкладі годин не вистачає...
Ми зайняті... Робота, суєта...
А Бог нехай десь збоку почекає...

Господню працю нехай робить ХТОСЬ,
Тільки не я, в мене немає часу.
Не на когось дивись, не на когось,
У своє серце загляни відразу.

У соцмережі є коли зайти,
Там безперервно просидиш години,
Там непомітно, як той час летить,
Бо його краде ворог у людини.

Які ти крихти Богу віддаєш?
Нехай цей вірш тепер тебе розбудить!
Якщо для Спаса часу не знайдеш, -
То й для тебе у Нього теж не буде!

" Не знаю тебе!" - скаже Він тоді
О! Страшно буде ці слова почути,
А особливо тому, хто в житті
Християнином називався всюди.

Бог ще тепер дає для тебе шанс -
Це Новий рік, твоя сторінка нова.
Цінуй свій час! Не витрачай свій час!
Й для Бога приділяй, обов'язково!
@poesiaGod

Старий дідусь, прокинувшись, щоранку
Сторінки Біблії пожовклої гортав,
І, помолившись Богові, на ганку,
Щоб перехожих бачити, сідав.

Любив до себе в гості запросити
Він подорожнього, щоб хати не минав,
Гарячим чаєм з хлібом пригостити,
Послухати про різнії діла.

І якось на Різдво немов лунає
Ісуса голос – чи то уві сні:
“До тебе в гості завтра завітаю,
Я знаю, ти радітимеш Мені”.

Старий прокинувся і заходився в хаті
Все мити, чистити, бо гість прийде такий!
Смачну вечерю встиг приготувати,
Ось свіжий хліб, а ось і мед густий.

Зимовий ранок, темний та морозний,
На вулиці хурделиця мете.
Старий чекає, розхвильований, серйозний.
Аж чує, хтось постукав! Хтось іде!

Та ні. Це не Ісус, то перехожий,
Змерз, аж дрижить, стомився, зголоднів.
Не сподівавсь, що хтось та й допоможе,
Ледь не заплакав од привітних слів.

А на столі – гарячий суп та каша,
І у печі сухі дрова горять.
А поки грівся перехожий бідолашний,
Дід встиг йому про Господа сказать.

Пішов той далі… Знов біля віконця
Сидить дідусь і дивиться на шлях.
Ось жінка йде, пригнічена та боса,
Порожня сумка в неї у руках.

“Заходь до мене, сестро моя мила!
І як же босою в мороз такий?
Ось черевики, хоч старі, та цілі,
Взувай швиденько, ніженьки зігрій”.

Ходила я по селам по картоплю,
Та повертаюсь, бачите, ні з чим”. –
“Давай відро, картоплею наповню,
Ще й хліба дам я діточкам твоїм”.

Стемніло. Сумно. Дід чекає в тузі,
А гість жаданий той не йде ніяк.
Знов стукіт в двері: “Хто там?” На порозі
У свитці латаній стоїть брудний жебрак.

Для нього хліб знайшовся, тепле слово,
Зігрітий, втішений подався він собі.
“Ти не прийшов, Ісусе, - дід промовив, -
Напевно, це примарилось мені…»

Схиливши сиву голову на руки,
Неначе задрімав тихенько він.
Аж чує гомін, кроки, мови звуки
І бачить: а гостей вже повен дім!

Тут перехожий, і жебрак, і жінка,
Сусіди, і дорослі, і малі,
Всі, що заходили в Його хатинку
І душу зігрівали у теплі.

І кожен з них підходив до старого
Із запитанням: “Ти мене впізнав?”
І радісно забилось серце в нього,
Коли Ісуса голос пролунав:

“Я був голодний – ти Мені дав хліба,
І дав води, коли Я спраглий був.
Я у в’язниці був – Мене відвідав,
Нагим Я був і ти мене вдягнув.

Коли хворів Я – ти втішав словами
І рани, що боліли – лікував.
Мені служив ти, коли бідним людям
В стражданнях та негодах помагав”.

Яке сьогодні ми святкуєм свято,
Нам кожен на питання відповість,
І як колись у дідусеву хату, -
Прийде в оселю вашу Добрий Гість.

Постукає Він чемно в ваші двері,
Глибинні двері ваших власних душ,
Та тільки вам відомо чи ввійде Він,
Чи просто відійде з нічим Ісус.

Даруймо ж для Народженого простір
У нашому щоденному житті,
І хай Різдво не буде лиш сьогодні,
А й в кожному дарованому дні.
@poesiaGod

ПОДЯКА НАРОДЖЕНОМУ СПАСИТЕЛЮ

Велике свято вся земля святкує
І згадує Господнії дива.
Сьогодні моє серце торжествує,
Бо нині день Христового Різдва.

Я не була в ту ніч у Палестині
І не являюсь свідком тих подій,
Та вірю, що в Святім Господнім Сині
Зійшов на землю Відкупитель мій!

В думках своїх ту ніч я уявляю:
Спів ангелів... Зоря... Убогий хлів...
Марія Сина на руках тримає,
Месію і Спасителя землі.

Співаю я разом з небесним хором
Врочисто: Слава Богу в вишині!
Мир на землі, а в людях воля добра!..
О! Як звучить ця пісня у мені!

Бринять акорди радості й любові,
В піднесенні душа моя і дух!
Низенько поклонюся я Христові,
До ніг Його з молитвою впаду:

Спасибі, мій Спасителю Ісусе,
За те, що Ти на землю цю прийшов,
Розбив гріховні, віковічні узи
Й подарував спасіння нам й любов!

Я дякую, я дякую сердечно,
Що Ти й в моєму серці народивсь!
Знайшов мене, мов блудну ту овечку,
В своїй красі для мене Ти відкривсь!

Я тішусь, що на небі місце маю,
Бо донька я Небесного Царя!
Його люблю, Йому життя вручаю,
Горить у серці віра, мов зоря.

Немає в мене золота і мира,
Ні ладану, ні дорогих дарів,
Лиш віра і любов до Тебе щира
Й бажання, щоб в мені Ти завжди жив.

Щоб до кінця життя свого земного
Я серце своє чистим зберегла...
Щоб досягнути міста золотого,
Де вже нема страждання, бід і зла.

Мій Господи! Почуй мої моління!
І милість й благодать Свою яви!
Прийми в цей час сердечне поклоніння
І все життя моє благослови!

Катерина Бойко
@poesiaGod

П’ять порад

У повсякденному житті,
Щоб нам духовно виростати,
Й зміцнятись вірою в Христі,
Прийми мій брат, такі поради -

Їх небагато - тільки п’ять,
Як пальців, на одній долоні,
То ж добре їх запам’ятай,
І повсякчасно їх виконуй.

По перше Біблію щодня,
Читай уважно і завзято,
Бо решта книг дає знання,
Духовно ж, лиш вона збагАтить.

Наповніть мудрістю серця,
І підбадьорить і потішить,
І згідно намірам Отця,
Думки нам виправляє грішні.

По друге брате мій молись,
І не тримай від Бога тайни,
Бо сам ти знаєш, що колись,
Все потаємне стане явним.

І ти не в завчених словах,
Звертайся кожен раз до неба,
А вилий в щирих молитвАх,
Перед Христом свої потреби.

По третє - спільності завждИ,
Шукай у радості з братами,
Неси служіння і ходи,
До Церкви лЕгкими ногами.

А ось четверта не мала,
А може й головна порада,
Не забувай брат про діла,
Щоб ними віру підкріпляти.

Свої таланти, силу, час,
Любов, увагу, кровні гроші,
Віддай нужденним, щоб про нас,
Казали - це є діти Божі.

І накінець запам’ятай,
Пораду цю останню, п’яту -
Нехай завждИ твої вуста,
Про ТОго свідчать, що розп’ятий

за нас був грішних, і коли,
Ти людям вкажеш шлях спасіння,
Тоді поправді брат в собі,
Відчуєш ти християнИна.

​​Ішло Різдво в стражденну Україну, 
У темні села, стомлені міста.
Ішло через воронки і руїни, 
Несло їй силу вічного Христа.
🔻
Ішло Різдво до діточок маленьких, 
Щоби забрати відчай в них і страх, 
До юних і дорослих, і похилих, 
Несло їм віру на своїх плечах.
🔻
Ішло Різдво у бліндажі й окопи, 
Огортало воїнів теплом. 
Ішло між градами сміливо,
Щоб стати від загибелі щитом.
🔻
Ішло Різдво до кожного порогу,
Не знало, чи відчинять там Христу. 
Щоби навчити довіряти Богу, 
Щоб вивести до світла крізь пітьму.
🔻
Ішло Різдво, із вдовами стогнало, 
На руки брало сиріт у сльозах.
І шепотіло, й сльози утирало: 
«Отець живий, Він там, на Небесах».
🔻
Ішло Різдво крізь снігові замети, 
У бомбосховища, в оселі, що зруйновані ущент.
Під рев шахедів, обстріли, ракети 
Й сирени лячний акомпанемент.
🔻
Ішло Різдво і людям говорило: 
«Христос вже народився! 
Впускайте Його у серця щосили, 
Він вам усі тривоги відведе!»
🔻
І українці духом підіймались, 
Й молитва їм лягала на вуста. 
У радості й надії всі єднались
І зустрічали з вірою Христа.

👨Артем Гришин
📝Вічний Скарб № 12'2024
@poesiaGod

🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸
🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸🔸

Вітаючи вас з Різдвом Христовим та Новим Роком 🔥, адміни українських християнських ресурсів створили папку з євангельськими каналами на будь-який смак:
✔️духовні роздуми,
✔️ пасторські блоги,
✔️ресурси для служінь,
✔️ Біблійні загадки та вікторини,
✔️пісні, фонограми та аудіокниги,
✔️історія християнства,
✔️ новини, аналітика та досвіди з Богом.

💥 Підпишись і розкажи друзям💛

В ту ніч

Не прикрашався Вифлеєм вогнями,
В ту ніч, коли родився наш Христос.
Він був покликаний простими пастухами,
В вбогім хліву спати Йому прийшлось.

Він Той,що болі і скорботи знає,
Зневажений Він є й до цього дня.
Весь світ Його сьогодні прославляє,
Не давши місце в серці для Царя.

Місця‌ всі зайняті були в готелях,
Щоб десь в теплі родилось Немовля.
Замість колиски–ясла послужили,
Месію так приймала ця Земля...

А потім вже Голгофський хрест і муки
І люди, що безжально розіпнуть.
Ось Малюка мама бере на руки,
Попереду страждання тяжкі ждуть.

Як мудреці спішили поклонитись,
Божому Сину,Вічному,Святому.
Так і сьогодні треба нам навчитись,
Щоб бути вдячними Йому у всьо‌му.

Бо ж не для то‌го родився нам Спаситель,
Віддати шану щоб раз в рік Йому.
Давайте перевіримо
обитель
Сердечну. Чи не тісно там Йому?

І якщо в нас Йому щось заважає
Як Господу у серці нашім жить,
Хай Він в Отццвській владі очищає,
Щоб світлом ясним ми могли світить.

Нехай оце Різдво для нас не буде
Черговим і безплідним в житті днем.
Хай для труда Господь нас всіх пробудить,
Запалить дух негаснучим вогнем!

Щоб Дух Святий повів нас по дорозі,
Де може і ніхто там не ходив.
Щоб ми несли вістку благу,що в Бозі,
Про ту Любов, що Бог в Христі Амінь

Автор Світлана Бурлак;
Переклад Ангеліни Ющук
@poesiaGod

Хочу в серці мати крихту неба,
Хочу завжди Бога відчувать.
О, яка велика це потреба -
Мати в серці Божу благодать.

Хочу в серці мати крихту неба
І коли ні в кім не знайду слів потіхи
Небо дасть усе, що треба
На землі не знайду більшої утіхи.

Якби не Бог, то що було б зі мною?
Що значу я для тебе Боже?
Не зможу порівняти я з собою
Великого Творця, і хто так зможе

Як Він наповнити усю планету?
Коли буває серця Він торкається мого
Тоді з благововійністю я слухаю Поета,
Творця і Писаря життя мого.

Зроби, мій Боже, чистим моє серце,
Щоб Ти у ньому царювати міг,
Щоб я горіла для Тебе як вперше
Щоб знала я ціну твоїх пробитих рук і ніг.

Хочу мать таку любов, як вперше,
Щоб в мені Христа побачить кожен зміг
Таке велике мати хочу серце,
Щоб великий Бог у ньому жити міг.

Хочу в серці мати крихту неба,
Хочу завжди Бога відчувать
О, яка велика це потреба -
Мати в серці Божу благодать!
© Ліда Мельник
@poesiaGod

ВІРШ НА РІЗДВО

Хто повірив звістці цій спасенній ?
І над ким рамено Бог відкрив?
Народився у тиші блаженній,
Цар Царів... Він світ цей полюбив.

Щоби бути у житті моєму ,
Першим , Найдорожчим , Головним...
Крик Його під Небом Вифлиєму,
Став нам подарунком неземним.

В давнину я помислом вернуся...
Непомітний двір .. убогий хлів...
Там знайшлося місце для Ісуса ,
Чути співи Ангельські з полів...

На соломі Немовля дрімає,
Пахне Небесами... але Він
Долі несолодкої зазнає,
Всіх її вибагливих сторін...

Поки Малюку спокійно спиться?
Не питай: що може це Дитя? ...
Промайне так швидко років тридцять ,
Поведе крізь труднощі життя.

Вогник той, що тихо догоряє
Не погасить Він ... Христос такий
Зігнуте стебло не доламає ,
Бо болить у Ньому біль людський.

Те , який Він Лікар хай розкаже,
Жінка в кровотечі й Вартимей...
Сухорукий руки хай покаже,
Скільки їх.. Ним зцілених людей...

Те , як Він у милості прощає ,
Не згадавши зроблених гріхів,
Грішниця й Петро апостол знає,
Багатьох від вічних мук відвів.

Є в Ісусі сила воскресіння,
Розповість про силу ту Яір,
І доповнить це вдова в Наїні,
Свідченню ти Лазаря повір.

Про Христа , Його благословіння,
Не в дорослих , запитай в дітей..
Тільки співчуття і лиш терпіння,
Проявляв до стомлених людей.

Він лишив у Небі славу Неба,
Всю красу , вінець, хваління спів ....
І прийшов до мене і до тебе,
Щоб ми збагатились, Він збіднів.

Хоч сьогодні Крихітним дрімає,
Гефсиманський сад теж спить собі....
Певно не підозрює й не знає,
Через років тридцять в боротьбі...

Припаде Христос в Своїм молінні,
Плакати там гірко буде знов
Вистраждає наше Він спасіння,
Небо нам верне, проливши Кров.

Ти повір сьогодні дивній звістці,
Що Христос, не просто це Дитя,
Віднайди в душі для Нього місце.
Зміниться навіки майбуття.

Це не просто Хлопчик. Це Месія.
В Ньому лиш від небезпек покров...
В яслах народилася Надія,
В яслах народилася Любов
@poesiaGod

Молодці! Дякую за гарні ідеї❤️
Продовжуємо далі

Друга стрічка:
Ісус надію нам приніс

Пишіть варіанти продовження в коментарях⬇️

Пропоную пограти в гру)
Давайте разом напишемо різдвяний вірш.

Я даю першу стрічку стовпчиків, а ви придумуєте все інше..

Починаємо:

Ця подія сталася давно...


Ваше завдання: написати в коментарях варіанти на 2, 3 і 4 стрічки.
Тільки пишіть яка саме це стрічка. А потім ми то складемо в один різдвяний вірш.
Пізніше напишу першу стрічку 2 стовпчика

Дитя чудес

Велике чудо нам явилось,
Невже ти ще його не бачив?
Дитя Чудес нам народилось,
У Ньому Бог усі гріхи пробачив.

Дитя це в мудрості зростало,
У Ньому повнота вся благодаті.
І Мужем Сильним в Бозі стало
Для того, щоб здолать ворожі раті.

Він Бог чудес, Господь надії,
Еммануїл - Бог з нами є.
Він Пан небес, Творець, Який радіє,
Ісус тобі спасіння подає!

Великий, дивний Бог в маленькому Дитяті...
Прийди, відчуй, торкнись Його!
У Ньому повнота є благодаті,
Лиш Він правитель є життя твого.

Велике чудо у тобі явилось,
Як дивно, що раніше ти не бачив.
Дитя чудес в твоєму серці народилось,
У Ньому Бог твої гріхи пробачив.
#Різдво

@poesiaGod

Нова зоря

Оксамитова ніч. Так спокійно і тихо.
В неосяжному небі діамантами – зорі.
Мирно спить Віфлеєм. Місто спокоєм диха,
Лиш гуля вітерець у небеснім просторі.

Раптом тишу порушив дивний спів анголів.
І засяяла зірка нова над землею.
Народився Христос - миру Князь, Цар царів!
Він звільнить від гріхів людство кров’ю Своєю.

Ніч Різва – дивна ніч. Десь у стайні за містом
На соломі сповитий Ісус спочиває.
Йосип там і Марія ... Між худóбою тісно.
Але Божу присутність вони відчувають.

А у небі предвічному áнголів хόри
Дивну вістку вістять і співають хвалу!
І розсіює зірка нова ночі морок,
Як розсіє Спаситель гріховну імлу.

Віфлеємськая ніч… В полі ватра палає.
Пастухи між собою неквапно говорять.
Раптом голос з небес урочисто лунає:
“Не лякайтесь, радійте, погляньте на зорі:

Зірка та, що ясніше від інших сіяє,
Народилась разόм з Сином Господа нині.
Новинý цю чудову я вам сповіщаю,
Поспішайте вклонитися Божому Сину”.

Стелить ніч синім шовком зі сходу дорогу.
Йдуть по ній мудреці, на зорю поглядають.
Пил далеких шляхів запорόшив їм ноги,
Втома валить із ніг, та вони поспішають;

Бо збулися пророчі слова про Мессію –
Немовлятком у яслах Він явиться миру.
І схиляють коліна, і серцем радіють,
І Цареві несуть ладан, золото, миро.

Не згасаючи, зірка у небі сіяє.
Незвичайна зоря - Слави Божої світло.
Всі, хто прагне спасіння в Христі, поспішають
Вознести в покаянні до Бога молитву.

Тож і ти, друже мій, поспіши, не вагайся.
До Ісуса за зіркою серцем полинь.
Поклонися Йому і прослав, і покайся.
Він достойний того, Вічний Бог наш! Амінь!
#Різдво

@poesiaGod

Ісус ходив із міста в місто,
Уздоровляв людей, зціляв серця,
Наповнював життя Він змістом,
У всьому волю здійснював Отця.

Месію вже не раз хотіли зупинити,
Шукали підступом схопити як Його,
Вони Христа постановили вбити,
Не розпізнавши Господа свого!

Читати далі...

Християнські вірші до Різдва

ЛЮБОВ ТВОЯ...

Любов Твоя оспівана піснями,
І велич прославляється в псалмах.
Могутній Боже, вкрита чудесами
Вселенна, що лежить в Твоїх руках.

Твоя земля, чудова і квітуча,
Тобою створена, для радості, була.
Тепер вона у темряві бездушній,
В людських сльозах, щоденно, потопа.

Потоки війн, хвороби, катастрофи...
У сім'ях - ворожнеча, горе й гріх.
Здається, землю вже слізьми затопить,
А час усе зверша шалений біг.

Ридають матері, бо гинуть їхні діти.
Наркотики і п'янство процвіта.
А сатана все кличе веселитись
І гублять люди молоді літа.

А скільки є знедолених, нещасних.
Що, в розпачі, не знають що робить.
У цьому світі не знайшовши щастя,
Життя себе стараються лишить.

О, люди! Зупиніться! Я благаю!
Погляньте в гору, там у небесах,
До вас пробиті руки простягає
Син Божий, у благанні і сльозах.

Він кличе, пропонує допомогу.
Зціляє, до життя щоб повернуть.
Але, не чують, бо князь світу цього
Закрив їм слух, щоби Христа не чуть.

Закрив їм очі і густим туманом
Покрив всю правду, що у світі є.
І ходять люди, наче наркомани.
За щастя, горе видають своє.

Радіють цим земним добром, богатством.
За щастя, мають світу марноту.
В гріхах живуть і Бога не бояться.
Із радістю, у пекло, йдуть і йдуть.

У них велике горе за плечима.
Це горе - в світі жити без Христа.
Де, після смерті, будеш ти, людино?
Себе, поки живеш, ти запитай.

Прислухайся уважно, слово Боже
По всьому світі голосно звучить.
Господь ще кличе, ще серця тривожить:
"До Мене, всі хто змучився, прийдіть."
@poesiaGod

Сяйво Різдвяної ночі
О, те сяйво Різдвяної ночі
І небесний в могутності хор —
Ця подія згадалась охоче,
Що ми звемо так просто — Різдво!

Мабуть, зорі ясніше світили
Пастухам тих отар при вогні.
Віфлеєме, ти місто щасливе —
Народився Спаситель тобі!

І дарма, що так людно в заїзді,
Для Марії і ясла — як трон.
Хоч тривожаться іроди грізні —
Збереже Свого Сина Сам Бог!

Мудреці, пастухи, херувими,
Муж правдивий, старий Симеон —
Всі Ісуса натхненно хвалили
І любили всім серцем Його!

Відзначаємо нині врочисто
Дивне свято, що любим Його.
Хай же серце у нас буде чисте —
Так годиться зустріти Різдво!

© Петро Боско
@poesiaGod

Різдвяна сімейна історія

Чудовий вірш до Різдва

Я очі підвожу до неба,
Чекаю Твою допомогу.
Надію кладу я на Тебе -
Пильнуєш мою Ти дорогу

Розкрив наді мною крила
І хвилі підкорював з вітром,
Бо жодна земная сила
Не встоїть проти Твого світла!

Немає надійного дому?
Немає міцної брами?
Господь не пильнує! - У тому
Причина земної драми.

Без Бога руйнуються стіни,
Але залишається стрічка...
Бо Він зберігає закони.
Дає лише Він життя вічне!

Він бачив Рахав скрізь руїни...
Він чув її зойк в Єрихоні.
Коли руйнувалися стіни,
Поставив Свої Він кордони.

Мій Бог, Ти живий серед бурі!
Незламний, нескорений вітром!
Одне Твоє Слово почую -
Навколо спокій розквітне.

Мій Бог, Ти міцний серед бурі!
Незламний, нескорений світом!
Зруйнуєш гріховні всі мури
І збережеш заповітом!
© Сич Ольга
@poesiaGod

Моліться мами

Він народився зоряної ночі...
І зірка Царська в небесах з'явилась.
Світились щастям материнські очі:
На світ Дитятко Боже народилось!

І юна Мати бачила у мріях
Дитя Царем премудрим, справедливим...
І думалося Матері Марії,
Що люди будуть вільні і щасливі.

Пригадувалось слово Гавриїла,
Пророків старців Анни, Семеона.
І з кожним днем все більше розуміла,
Що Бог дасть царську Синові корону

Ісус зростав, творив Він волю Отчу,
Зціляв Він хворих, воскрешав із мертвих,
І відкривав сліпим з любов'ю очі,
Був справедливим, добрим, милосердним.

І думала Марія: - ось настане
Те царство, про яке всі люди мріють
Ісус, Син Божий, царювати стане
І будуть ублажати всі Марію.

Ось на ослі в Єрусалим в'їжджає
Благословенний, Син Самого Бога.
Йому корону одягти бажають,
Та Його царство не від світу цього

Єрусалим, Єрусалим! І серце плаче...
Він бачить храму Божого руїни...
І як дітей вбивають в ньому бачить,
І як розпнуть Його, Людського Сина...

Ось за любов яка в людей розплата!
Христу до сліз це бачити печально...
Як простягають руку брат на брата,
І над святим знущаються безжально...

А за Христом у натовпі людському
Та, що страждала, плакала, молилась...
Їй Божий план спасіння невідомий,
Що Син промовить на хресті: -Звершилось!

Що буде вона так, як кожна мати,
Перед хрестом упавши на коліна,
Всевишнього Отця в сльозах благати
Вступитись за улюбленого Сина...

Не розуміла матінка, не знала,
Як меч пройти повинен її душу...
А через тиждень цвяхи вже вбивали
В невинне тіло Синові Ісусу...

Надіялась вона, що стане чудо...
Сльозами омивала Його Мати:
З хреста зійде, повірять Йому люди,
І стане на землі Він царювати...

Та меч пройшов через жіночу душу...
Себе віддав Ти в жертву, Божий Сину...
З Отцем зріднила людство Кров Ісуса
Пролита за гріхи, за всі провини...

О наші мами! Люблячі, хороші,
Ви молитесь і тішитеся нами.
Рідієте, що ми є діти Божі!
Ми вдячні вам, прекрасні наші мами.

Своїх кровинок бачите ви в мріях
Достатніми, успішними у справах;
Ми просимо моліться як Марія,
Щоб сходила на нас Господня слава.

Моліться за нас ввечері і зранку,
В обід, вночі, ви прикладіть старання;
Моліться ви за нас безперестанку,
Щоб нам пройти земні випробування.

Ми знаємо, що чує вас Всевишній!
Ви передайте нам скарби нетлінні:
Любов і віру, співчуття до ближніх,
Божественне святе благословіння.

Нас обійміть, на добрий путь наставте,
Ми в цьому дуже маємо потребу!
Прославте Бога, за дітей прославте,
Щоб разом з вами досягти нам неба!
Автор Марія Мосійчук.
@poesiaGod
#різдво

Різдвяну тишу розірвали дзвони,
До церкви люд оживлено спішить.
Все у вогнях яскравих різнотонних,
Так радісна і неповторна мить!

Від хати і до хати спів колядок,
Про Господа, що з неба всім зійшов,
І запах хвої, присмак шоколаду,
Всім дітям і дорослим торжество!

Дивлюся я на суєту різдвяну,
На радих подарункам, діточок.
Так хочеться почути без обману,
Який же смисл вкладаємо в Різдво?

У чому сенс Різдва? Я запитаю
У чому сенс святкових цих подій?
Можливо відповідь і більшість знає,
Та я не бачу повноти у ній.

Ви скажете, Син Божий народився,
Дитиною Сам Бог з небес зійшов,
А пастухам хор ангелів явився,
Звіщали, що на землю мир прийшов!

Та де ж той мир? В нас виникне питання,
Та де ж свобода , що чекав так світ?
О, де наш Цар? Ще досі у чеканні,
І так пробігло тисячі вже літ.

І знов Різдво святкують всі усюди,
Та в серці не родився ще Христос.
Не гайте часу, схаменіться, люди,
Бо не спасеться без Його ніхто!

Хай серце буде, як убогі ясла,
У простоті приймаючи Христа.
І суть Різдва ніколи щоб не гасла,
Народжуючи Бога у серцях!!!
@ Марина Козубовська
@poesiaGod
#Різдво

Минає рік старий приходить рік новий
І наше життя це прописаний ще один лист
Яким був цей рік? І важливо як його прожив ти?
Чи Богу служив чи ти знову відавсь марноті

Чи може хотів але часу не вистачало
Хвилини минали проходили дні, місяці
І скожним днем часу все менше і менше лишалось
А так щось хотілось для Бога приємне зробить

Ісусе навчи нас цінити хвилинами мудро
Не тільки собі, не для себе одного лиш жить
Не втратити шанс подарований небом
Цінити спасіням цінити секундою кожною тут на землі

Сьогодні ми кожен вступаєм в рік Новий
І всерці говорим достойно цей рік проживу
Відвідаю хворих дам хліба для сиріт і в богих
Підтримаю тих хто вже руки свої опустив

І так рік за роком до вічності всі наближаємсь
Що в вічність несеш ти? Один знає Бог
На Божій вазі буде важитись все що сьогодні
Ти звяжеш отут на суєтній марнотній землі

І кожна гаряча капелька сліз на колінах?
І лепта яку ти поклав до холодних сирітських долонь.
І кожна прожита на дарма тобоою хвилина?
І вирішить небо де вічності ти будеш жить

Я твердо рішив для Ісуса лиш жити
Я твердо рішив щоб дійти до мети
Почавши новую сторінку писати
Я хочу щоб Ти мій Ісус виправляв помилки

Вадім Смітюх
2016.12.04
@poesiaGod

МОЛИТВА ПРО ТОГО, ХТО ДОРОГИЙ СЕРЦЮ.✨

Подарую йому квітку, таку ніжну й чарівну,
Щоб життя його розквітло і зустріло вже весну.
Та чогось вона чекає і чомусь сюди не йде.
Все по полю десь гуляє, своє прядиво пряде.

Попрошу я тихо в Бога, попрошу Його, щоб Він
Дав йому вже перемогу серед лютих тих вітрів.
Щоб життя його засяло, і щоб сонцем зацвіло,
І щоб він відчув наснагу і відчув його тепло.

Щоби всі жалі й невдачі залишились вже не тут,
Бог забрав від серця плачі і звільнив його із пут.
Щоби серце стало вільним, осягнуло сенс життя,
Щоби вмів він бачить радість і тікав від небуття.

Боже, дай йому цю квітку, що любов’ю зігріва.
Виріши усі проблеми і скажи йому слова,
Що Ти сильно-сильно любиш і даєш йому любов,
І не втомишся казати, скільки треба: знову й знов.

Подаруй йому свободу, подаруй йому життя.
Миром, спокоєм наповни, забери цей жаль буття.
Хай він світлом враз засяє і життя його бурлить.
Хоч не має сили вірить, хоч дуща його щемить.

Хай натхненням запалає і знайде свою мету.
Хай живе! Нехай засяє! І знайде в Тобі красу.
Хай знайде в Тобі опору в молодії свої дні.
Щоб думки летіли вгору, і щоб геть ішли сумні.

22.11.24

ПРО РІЗДВО...

Прийшов той день Христового Різдва.
Той день прийшов, який усі чекали.
І радістю наповнились серця,
Серця людей, що Господа пізнали.

В цей день святий з’явився Цар небес,
Прийшов у світ у вигляді людини,
Для того, щоб дізнався світ увесь
Що є спасіння у Емануїла.

Він не прийшов для слави чи хвали.
ЇЇ Йому й на небі вистачало.
Та Він прийшов, щоб ми з вами могли
Ввійти так просто у ворота Раю.

Він знав, що шлях цей буде нелегкий,
Він знав, що йде на смерть і на страждання.
Він знав усе, та шлях тернистий Свій
Пройшов Він свято і без нарікання.

Він був дитям. Він був такий як ми.
Від нас нічим Христос не відрізнявся.
У Нього був простий батьківський дім,
Так як і ми Він підростав й навчався.

Він знав про все, хоч був іще дитям.
Він знав, що Він прийшов ради людини.
Для того, щоб відкрити небо нам,
Щоб нас з Творцем усього примирити.

Проходив час, проходили роки.
Зростав Христос і мудрості навчався.
Приймав усе з Господньої руки
І в благодаті кожен день зміцнявся.

Прийшов той день, що на служіння став,
Він сповнив всі слова, що у Писанні.
Він багатьом дорогу відкривав,
І говорив усім про покаяння.

Навчав людей, і хворих вздоровляв,
Звільняв людей від демонського впливу.
Він фарисеїв завжди докоряв,
За те, що ті основу залишили.

Він знав тоді, що вірні є не всі,
Він знав, що Юда Його людям видасть.
Що Він помре у муках на хресті.
Так Він ішов, щоб дати людям милість.

Він знав про те, якщо Він не помре
То всіх чекає Божий суд і кара.
А карою за гріх є звісно смерть
Й Йому тоді нічого не лишалось.

А Він любив. Він так нас всіх любив,
Що не дивився Він на ті страждання.
І пастухи прийшли у бідний хлів
Щоб бачити великі починання.

Усі дивились на просте дитя.
Просте дитя, як і простий початок.
Ніхто не знав як далі для Христа
Піде дорога. Навіть рідна мати

Не знала про такий страшний кінець,
І з усіма і тішилась й раділа.
Аж поки не побачила вінець,
І збите, в ранах свого Сина тіло.

А Він все знав. Бо Він ішов для нас.
Він все залишив й народився в яслах
Для того, щоб в тяжкий останній час,
Надія в серці на Христа не згасла.

Для нас прийшов сьогодні Божий Син.
Як і тоді Він як мале дитятко.
Та разом з тим і як Спаситель Він
Який вже не лежить у бідних яслях.

Він все залишив, щоб сьогодні ми
Могли Різдво із радістю згадати.
Цей Божий дар для нас людей усіх,
Й могли кінець усього пам’ятати.

Ну а сьогодні радісні серця
Серця людей, що Господа пізнали.
Прийшов той день Христового Різдва.
Той день прийшов, який усі чекали.

Радіють всі дорослі і малі
І радісно хвалу співають Богу.
Тому давайте будем вдячні й ми.
Й не забуваймо також про Голгофу.
@poesiaGod
#різдво

Старий дідусь, прокинувшись, щоранку
Сторінки Біблії пожовклої гортав,
І, помолившись Богові, на ганку,
Щоб перехожих бачити, сідав.

Любив до себе в гості запросити
Він подорожнього, щоб хати не минав,
Гарячим чаєм з хлібом пригостити,
Послухати про різнії діла.

І якось на Різдво немов лунає
Ісуса голос – чи то уві сні:
“До тебе в гості завтра завітаю,
Я знаю, ти радітимеш Мені”.

Старий прокинувся і заходився в хаті
Все мити, чистити, бо гість прийде такий!
Смачну вечерю встиг приготувати,
Ось свіжий хліб, а ось і мед густий.

Зимовий ранок, темний та морозний,
На вулиці хурделиця мете.
Старий чекає, розхвильований, серйозний.
Аж чує, хтось постукав! Хтось іде!

Та ні. Це не Ісус, то перехожий,
Змерз, аж дрижить, стомився, зголоднів.
Не сподівавсь, що хтось та й допоможе,
Ледь не заплакав од привітних слів.

А на столі – гарячий суп та каша,
І у печі сухі дрова горять.
А поки грівся перехожий бідолашний,
Дід встиг йому про Господа сказать.

Пішов той далі… Знов біля віконця
Сидить дідусь і дивиться на шлях.
Ось жінка йде, пригнічена та боса,
Порожня сумка в неї у руках.

“Заходь до мене, сестро моя мила!
І як же босою в мороз такий?
Ось черевики, хоч старі, та цілі,
Взувай швиденько, ніженьки зігрій”.

Ходила я по селам по картоплю,
Та повертаюсь, бачите, ні з чим”. –
“Давай відро, картоплею наповню,
Ще й хліба дам я діточкам твоїм”.

Стемніло. Сумно. Дід чекає в тузі,
А гість жаданий той не йде ніяк.
Знов стукіт в двері: “Хто там?” На порозі
У свитці латаній стоїть брудний жебрак.

Для нього хліб знайшовся, тепле слово,
Зігрітий, втішений подався він собі.
“Ти не прийшов, Ісусе, - дід промовив, -
Напевно, це примарилось мені…»

Схиливши сиву голову на руки,
Неначе задрімав тихенько він.
Аж чує гомін, кроки, мови звуки
І бачить: а гостей вже повен дім!

Тут перехожий, і жебрак, і жінка,
Сусіди, і дорослі, і малі,
Всі, що заходили в Його хатинку
І душу зігрівали у теплі.

І кожен з них підходив до старого
Із запитанням: “Ти мене впізнав?”
І радісно забилось серце в нього,
Коли Ісуса голос пролунав:

“Я був голодний – ти Мені дав хліба,
І дав води, коли Я спраглий був.
Я у в’язниці був – Мене відвідав,
Нагим Я був і ти мене вдягнув.

Коли хворів Я – ти втішав словами
І рани, що боліли – лікував.
Мені служив ти, коли бідним людям
В стражданнях та негодах помагав”.

Яке сьогодні ми святкуєм свято,
Нам кожен на питання відповість,
І як колись у дідусеву хату, -
Прийде в оселю вашу Добрий Гість.

Постукає Він чемно в ваші двері,
Глибинні двері ваших власних душ,
Та тільки вам відомо чи ввійде Він,
Чи просто відійде з нічим Ісус.

Даруймо ж для Народженого простір
У нашому щоденному житті,
І хай Різдво не буде лиш сьогодні,
А й в кожному дарованому дні.
#різдво
@poesiaGod

📖 Запрошуємо вас взяти участь у національному біблійному тесті «Світло»!

17 листопада 2024 року стартує реєстрація на проєкт, що об’єднає українців навколо вивчення Божого Слова! 💡
«Світло» — це інтерактивний тест, який допоможе вам зануритися в глибини Священного Писання.

📅 Ключові дати тестування:

1️⃣ 1 грудня
2️⃣ 8 грудня
3️⃣ 15 грудня
4️⃣ 22 грудня (фінал).

🎉 Оголошення переможців відбудеться 25 грудня у прямому ефірі телеканалу «Надія».

Що можна виграти?

🏆 1 місце — телевізор Samsung 65”
🥈 2 місце — зарядна станція Bluetti 1440 Вт/год
🥉 3 місце — телефон Samsung A55
✨ А також багато Біблій, повербанків і ліхтариків у розіграші!

Участь абсолютно безкоштовна!

Реєструйтеся вже зараз: test.bibleawr.com
Інстаграм сторінка для новин і підтримки: https://www.instagram.com/svitlo_project_ua

Відкрийте світло Божих істин разом із нами!

Твори добро, бо зло само спішить.
Добро і зло два вічних протиріччя.
Живи життя, щоб Бога не гнівить,
Щоб не ховати від людей обличчя…

Одвічна боротьба добра і зла...
Навпроти розуму завжди брехня з лукавством,
Вогонь і лід…Ганьба і похвала...
Та лиш добро в душі твоїй – багатство!

Є світло й темрява – одвічні дві сестри,
Але й між ними завжди є кордони.
Усе в житті до часу, до пори...
Твори добро крізь грізні перепони.

Твори красу! Все зло колись минеться
І не зважай, що тисне під ребром,
Кепкує хтось із тебе чи сміється –
Ти не зважай, і обирай добро.

Чогось серед людей велося здавна:
Чіпляє хтось комусь брехні тавро
Та пройде час, і вся брехня поправна:
Забудь про неї… І твори добро!

Добро і зло завжди крокують в парі,
Як день і ніч, як холод і тепло.
Добро не продається на базарі.
Плекай його і забувай про зло!
© Таміла Панасюк
@poesiaGod

В павутинні бабиного літа
Міцно так заплутались думки.
Вітерець гойдає сухоцвіти
І перегортає сторінки.

Ні, не надрукованої книги
Ту лишив я вдома на столі
Сторінки моїх літ швидкокрилих -
Господом дарований політ!

Не вага, об’єм чи кількість знаків,
Не папір, чи цифровий носій,
Не рецензія, а ні ремарки
не міняють суті в книзі цій.

Пишуться діла, слова і мрії,
Навіть таємниці і думки.
Кожен з нас пожне лиш те, що сіє.
Чим ти засіваєш сторінки?

Пам’ятай, в кінці твоєї книги
Ангел надрукує епілог.
Епітафію напишуть люди,
А судити буде вічний Бог.

Поки не скінчилися сторінки,
Не відоме їхнє нам число.
Вибери найкращі насінинки,
Сій добро, щоб щастя проросло.

Журавлиний плач в вечірнім небі
На сумління тисне, серце рве…
Молоді літа попали в невід,
Та душа надією живе.

Полем літо бабине кочує
І навіює думкам моїм
Сподівання, що я ще почую,
Як співають в травні солов’ї.
© Віктор Буткевич
@poesiaGod

Коли не стане інтернету,
І всі будуть не "в мережі",
Тримай прямий зв'язок із небом,
Доступні там завжди усі.

Коли прийде в життя тривога,
Не " закидай" її в фейсбук,
А краще "перешли" до Бога
Й не опускай в молитві рук.

Коли життя щасливі миті
Змонтуєш в ролик,не спіши
Його в ютубі залишити,
Подяку Богу надішли

За кожну мить дорогоцінну.
Хай "лайк" поставлять небеса.
Вони ж бо кожную хвилину
"Гуглять" усе твоє життя.

Коли всі друзі інстаграмні
Зникнуть із справжнього життя,
То небеса завжди реальні,
Дають утіху й співчуття.

Коли не зможеш стрітись з другом,
І не до тебе буде всім,
Ти постарайсь з'єднатись з небом,
Якщо раніш так не робив.

Коли батьків не стане в тебе,
Згасне огонь їх молитов,
Для тебе ближчим стане небо.
Важливо,щоби ти знайшов

Отой прямий зв'язок із Богом
В простих і щирих молитвах.
Щоби Він був не за порогом,
А в наших душах і серцях.

Є "сторіси" в житті щоденнім,
Які ну не для соцмереж.
Нема в них пафосу й натхнення,
Пориву радості безмеж.

Ми виставляємо на показ
Лиш ідеальний варіант,
Наче б то це для світу доказ
І самовпевнений гарант,

Що все у нас таки прекрасно.
А чи насправді воно так?
Готуєм "сторіс" ми завчасно
Для публіки. А з Богом як?

А Він же бачить наші "сторіс",
"Пости" і "лайки". Коментар
Нам відписати Він не скорий.
Все посилає нам як дар.

А ми надіємось на гроші,
Піар і славу,на зв'зки.
Цінуєм речі,що дорожчі
І не простягнемо руки

До тих,хто зараз " за межею"
І не дотягують до нас.
Керуєм долею своєю,
Підготувавши все завчас.

Та наші завтрішні всі сторіс,
Всі вчинки, кроки і діла
Вже нині небо моніторить,
Та чи ми дивимось туда

В оті захмарені висоти,
З якими завжди є зв'язок,
Якщо ти звісно що не проти,
Як спробуєш хоча б разок

З'єднатись з Тим,Хто не за "лайки'',
Активність в чатах,не за це
Тебе не лишить і насправді
Щоденно на зв'язку буде.

Знай,Богу зовсім не потрібен
Світ віртуальних соцмереж,
Де ніби всі у Нього вірять,
Вибір картинок де безмеж,

З молитвами, під ними "лайки".
А Богу ж не потрібно це -
Наші яскраві вподобайки,
А серце щире і просте,

Яке б надіялось на Нього,
Шукало з Ним прямий зв'язок...
Спішімо нині всі до Бога -
Це буде вірний напрямок,

Що приведе у світ спокою,
У світ любові і добра.
Пильнуй,щоб на зв'язку з тобою
Були щоденно небеса!
©Оксана Гудзь
@poesiaGod

ГРІШНИЦЯ

Страждає серце,зранене гріхами,
Мов у кайданах, скована душа...
Де порятунок? О, якби ж то знала,
Мабуть,давно туди уже пішла б.

Нове життя хотілося почати,
І вирватись на волю, наче птах.
Та не могла, не мала сил піднятись,
До низу гнув провин важкий тягар.

Ось так жила.Минали дні за днями,
І відчай наповняв усе єство...
Та раптом вістка дивна пролунала:
Навідав місто сам Ісус Христос.

Казали, що Він був Спаситель світу,
Обіцяний Месія, Божий Син...
Прийшов, щоб людям в небо шлях відкрити,
І душам змученим подати вічний мир.

Він йшов туди, де горе, біль і втрати,
Зціляв хвороби й зранені серця,
Гріхи й провини навіть міг прощати,
Хто йшов до Нього з щирим каяттям.

Любов Христа звершала неможливе,
І кожен ніс до Нього свій тягар.
...Від хвилювання серце затремтіло.
Невже й для неї є спасіння дар?

Її всі знали: грішну й недостойну.
Як же до Нього, до Святого йти?
Та була ладна цілувати Йому ноги,
Аби спокій душі своїй знайти.

...Вже сутеніло. В домі фарисея
Поважний гість сьогодні - сам Ісус.
Та раптом відчинились тихо двері,
І Симон з подивом на жінку озирнувсь.

Для неї не було уже важливо,
Чи зрозуміє, чи осудить хтось її.
До ніг Ісуса жінка нахилилась,
І їх омила гіркими слізьми,

Волоссям втерла, намастила миром.
Душа благала:" Господи, прости..."
Ісус не осудив, Він бачив віру
І покаяння щирого плоди.

"Прощаються тобі гріхи,"- промовив.
О,мить блаженна! Зник важкий тягар!
Й душа наповнилася миром і спокоєм,
І вдячне серце славило Христа.

Ні, Симону цього не зрозуміти,
Себе він грішним зовсім не вважав.
Бо може той Христа сильніш любити,
Кому провин багато Він прощав.

*

Можливо, в вас душа болить й страждає,
І томиться під тягарем провин,
Прийдіть до Бога, Він усе прощає,
Й наповнить серце спокій неземний.

Схиліться до пробитих ніг Господніх,
Омийте їх сльозами каяття.
Він не осудить, Він прийме з любовю,
І поведе до вічного життя.
@poesiaGod

Немовби у видінні бачу, наче у тумані,
Присутній ніби, й ніби там мене немає...
Хліб й чаші на столі у прибраній вітальні,
Учитель з учнями, розмова тиха, що триває.

"Ось, настає Моя година, - ледве чути, -
Й один є серед вас, що Мене зрадить",-
"І хто ж, о Господи, це може бути?
Чи є можливим таке статись справді?"

"Споку́ситесь ви всі, як буду взятий
Й розсієтесь по всьому тому кра́ю"
"Та хто завгодно, та не я!", таке затяте,-
Вже не питання, - ствердження лунає.

У Гефсиманському саду молитва
І голос, що збудив мене,- "Вставайте!
Прийшли бо ті, що хочуть Мене вбити.
Я той, кого шукаєте ви, інших не чіпайте!"

А потім двір первосвященника, багаття
Й "Чи ти бува не був із Ним?", питання.
"Та ні, не я то був, про що ви, браття!"
І погляд Господа, і сльози розкая́ння.

І далі бачив я синедріон, знов як в тумані,
Й лжесвідків, й крик "Повинен Він померти!"
Й плювки, й удари по щоках в злобі нестямній,
"Вгадай но, чи не я ударив?",- на́смішки відверті.

Суд у Пілата і до натовпу його звертання,-
"Не винний Він. Я відпущу Його́ заради свята!"
І відповідь жорстока, без найменшого вагання,-
"Варраву відпусти, Цей буде хай розп'ятий!".

І знов знущання у судилищі, і знов побої,
Вінок терновий, все лице - кривава рана,
Хрест на плеча́х й підйом дорогою стрімкою
До місця страти, спека невблаганна.

І бачу знову,- цвяхи пробивають руки,
Підводять хрест, здригається від болю тіло…
Та не зважаючи на біль страшний та муки,
Ні до́кору, а ні проклять з уст не злетіло.

Вдивляюсь пильно у своє видіння
Де ж я́ там є? Я поглядом себе шукаю
Десь, мабуть поруч із Ісусом у хатині,
Чи йду за Ним, хреста нести допомагаю.

Та раптом помічаю, роздивившись,
Себе́ у натовпі, що в Гефсиманії волає,
В дворі чужім, біля багаття грівшись,
Я кілька раз зректись Його встигаю.

А потім бачу се́бе серед того люду,
Що у злобі кричить "Розпнімо Йо́го!"
Між тих, хто б'є Його у спину й в груди,
Плює в лице та насміхається з Святого.

Господь! Велика є моя провина!
Чи є за ці гріхи мої яка спокута?!
Та чую із хреста, - "Не відають, що чинять,
Прости їм, Отче!", - й більш не стало Його чути...

На землю падаю біля хреста підніжжя,
Прости, Ісус! Сльозами умиваюсь…
І відчуваю крапель Кро́ві дотик ніжний,
І заспокоююсь, бо те, що вже спасенний, знаю.

Підбірка різдвяних віршів для дітей

ДВА СЕРЦЯ

Два серця, долі дві- одна любов,
Це Вічний Бог звершив над вами диво,
Весільний день, як добрий гість, прийшов,
І ви такі, усміхнені, щасливі.

Не описати теплих почуттів,
Із чим на світі можна їх зрівняти?
Звучить у Небесах прекрасний спів,
Дозвольте вас сьогодні привітати.

Нехай любов веде крізь біль і терни,
Благословенний буде кожен крок,
Можливо, долі шлях в тумани зверне,
А ви здіймайте очі до зірок.

Бо лиш з Небес приходить допомога,
Бо лише там і спокій і добро,
Надійтеся завжди в житті на Бога,
Він пише майбуття Святим пером.

Хай мир і радість в домі пробувають,
Достаток, згода і насущний хліб,
Господь здоровя, сили посилає,
Щоби щасливим був увесь ваш вік.

Нехай весна в серцях цвіте, буяє,
Якщо і осінь торкнеться плечей,
Уста хвалу Спасителю співають,
І в світлі днів і в темряві ночей.

А ще бажаю вам багато діток,
Як нагороду хай пошле Творець,
Вони в саду сім'ї - прекрасні квіти,
Розрада, втіха батьківських сердець.

Не раз повіють злі вітри, холодні,
Не раз заплаче і душа від втоми,
Та НАЗАВЖДИ ви діти є Господні.
Знайдете слово радості у Ньому.

Трудіться, друзі, на Христовій ниві,
Несіть Йому не пустоцвіт - плоди,
Благословенні будьте і щасливі,
Із Богом йдіть до вічної мети!

Усе земне пташиною злетить,
Ви пам'ятайте, сила - у коханні!
Вертайтеся з далеких днів у мить,
Коли любов вінчала вас у храмі.
© Наталія Мартинюк
#на_весілля

Друзі

Пливе життя бурхливою рікою
Й не зупинити нам його й на мить.
Приносить нам, то радість, то тривоги,
І серце з болю так бува щемить...

Нелегка є життєва ця дорога
Нелегко проти течії пливсти.
І так буває що нема вже сили,
Й невзмозі все сама перенести.

Та Бог про це давно уже подумав,
І щоб в житті завжди не сумувала ти
Він дарував тобі прекрасних друзів
Тож ними у житті ти дорожи.

Ти з ними можеш розділити радість
Ти з ними можеш розділити сум.
Ти з ними можеш весело співати
Бо ти частинка їхньої душі.

Тож незабудь подякувати Богу,
За друзів всіх які у тебе є.
І знай, що ти також для когось,
Є другом … незабудь про це.
© Валерій Курилович
@poesiaGod

"Де ваш скарб, там серце буде ваше!"
звучать слова і думаю отак:
Кому ж як не Христу відоме серце наше?
Кому як не Христу відкрито все відтак?

А де наш скарб, Господь, чи не на небі?
Ооо... якби Ти хотів, щоб так було!
Якби бажав, щоб всі свої потреби
ми віддали тобі й забули зло!

Щоб всі думки були лиш про небесне,
І лиш туди ми зір свій піднесли,
Лише з Тобою дух у тьмі воскресне!
Забувши про печалі і жалі!

Та де наш скарб? Так боляче буває,
Що огортає серце марнота,
Складаємо скарби і певно знаєм,
що не для неба всі, всі пустота!

Усе земне повірте, то дочасне:
Сьогодні є, а завтра вже нема!
А ми турбуємось, так спішимо, щоб вчасно,
нам скласти все, не втратити бува!

Господь сказав:"Скарби ложіть на небі,
Там вже ніхто забрать не зможе їх",-
Коли так буде зміняться потреби
І вільно стане, легко стане жить!

Бо як прийде наш Бог забрати церкву,
не думаю, що в небо ми візьмем:
Будинок свій, авто нової марки,
того нема в тім місті куди йдем!

Любов, терпіння, лагідність і віра,
Добро і милосердя, радість теж,
Оце скарби всі ті, що їх не змірять
Усі багатства , їм немає меж!

До чого серце наше привязалось?
Які скарби складаємо собі?
Куди щодень ми рвемось і шо сталось
із нашим серцем, де наші скарби?

Як то приємно Господу дивитись,
коли його улюблені сини,
На ниві разом в спільності трудитись
Бажають Богу ....зложують скарби!

Він любить нас,а отже закликає,
Щоб цінували час, щоб берегли,
один лиш Він все серце наше знає.
Які скарби ми в небі здобули?
© Ю. Вишняк
@poesiaGod

Не бійся бути олівцем

Не бійся бути олівцем!
Хоч часом боляче ламатись
Об лист загостреним кінцем
І часом може видаватись,
Що ти розтрачуєш себе,
Все більш стираючись писанням...
А люди списують тебе,
Немов не бачачи старання,

Які викладуєш з душі...
Так часто хочеться почути
За сили вкладені усі
Подяку ...Начебто отрута
Тебе руйнує дивний страх,
Що ти приречений лишити
Себе на списаних листках...
А ще так хочеться пожити...

І часом хочеться спинить
Увесь той шлях свого писання
І більше людям не служить...
Тоді припиняться страждання...
Сховатись в затишку стола,
Спокійно цілому без болю,
І стружку витерши з чола,
Почати жить лише собою ...

Але спинятись не спіши...
Я добре знаю - ти втомився...
Але, прошу тебе - пиши!
Для цього Господом явився
На світ земний...Це є твій шлях!
Який із вірою здолаєш!
На цих прописаних листках
Ти не стираєшся...Благаю,

Повір, що кожен цей листок
Насправді сходинка до Неба!
Твої зусилля бачить Бог!
Нічого іншого не треба...
Пиши любов, малюй добро!
Не страшно зменшитися тілом...
Ти - Богом створене перо!
Нехай не гасне в серці віра

У те, що пишеш для людей,
Теплом рятуючи серденька!
Для ще не списаних дітей,
Щоб не страшилися маленькі
Почати власний з Богом шлях
Свого натхненного служіння...
Ти не вмираєш на листках,
А залишаєшся спасінням

Для всіх майбутніх читачів!
Не бійся повного списання...
Коли не лишиться вже слів,
Тоді усі твої старання
Умить обернуться на шлях,
Вже новий путь у Боже Царство!
Незгасним світлом на листках
Прийде кінець твого митарства...

І прийде мир і вічний сміх,
Безсмертна радість від спасіння!
Не бійся жити для усіх,
Себе лишивши поколінням!
Пиши добро, малюй Любов!
Себе стираючи для світу,
Ти йдеш незвіданим шляхом,
В кінці якого квітнуть квіти!

І все не кінчиться тим днем,
Як грифель сточиться до краю...
Не бійся бути олівцем...
Малюй стежиночки до Раю!
Це шлях до радості й тепла!
Його боятися не треба,
Незламним грифелем добра
Прописуй сходинки до Неба!
© Огнєва Інелла
@poesiaGod

ВИПРОБУВАННЯ

Повчальних випадків в житті є так багато.
Вчимося ми на них, і то не раз.
Один з таких я хочу розказати,
Щоби задуматись над ним міг кожен з нас.
****
У невелике місто для служіння
Приїхав новий пастир. Молодий.
Був ревний, бо усе його стремління -
У діло Боже вкласти запал свій.

Але в житті по-всякому буває.
І щоб побачити, які є ми,
Господь випробування посилає
В стосунках наших з іншими людьми.

Тож через кілька днів перебування
У тому місті, випадок один
Для нього справжнім став випробуванням:
Чи і в малому буде вірним він.

Так, довелось у справах в центр міста
Поїхати йому. В автобус сів.
Шофер немолодий вже був, плечистий.
Служитель привітався, заплатив,

Отримав здачу і коли сидів вже,
Побачив зайві центи у руці.
Він зрозумів: шофер дав трохи більше.
Та чого варті були гроші ці?

І одна думка змінювала іншу.
"Ти - пастир, - говорив голос один. -
І те, що зайве, то віддай скоріше,
Щоб не знеславлений був Божий Син.

Це не твоє. Він просто помилився.
Віддай назад. Чужого не бери!
Ти вже багато дечого навчився.
Як інших учиш, так і сам роби".

А другий голос говорив: "Ну що ти!
Це просто смішно - дріб'язок і все.
Чи то немає іншої роботи,
Що совість ото так тебе гризе?

Та ти ж не вкрав в шофера оці гроші!
Він і без них добряче заробив.
Тут зовсім інше навіть бути може:
Це Бог тебе, вважай, благословив".

Отак він їхав всю свою дорогу.
Та коли час виходити настав,
Біля шофера зупинився того
І зайві центи він йому віддав.

Шофер всміхнувся й каже: "Я вас знаю.
Ви - новий пастир, хоч ще молодий.
Тепер обов'язково завітаю
У вашу церкву в день свій вихідний.

Мені вже дуже захотілось знати,
Як вчините, коли я помилюсь,
Чи будете ви зайве віддавати.
Але ви справжній пастир, я дивлюсь".

Коли служитель вийшов, то для того,
Аби не впасти, сперся і сказав:
"Мій Боже, міг продати Сина Твого,
Якби ті зайві центи не віддав".
*
Задумаймось і ми, бо може кожен
Подібне мати у своїм житті.
Бог випробує, як вчинити зможем,
Хоч, може, будуть і не центи ті.

Ми - лист Христа, і як приємно Богу,
Коли нас впізнають в слова, ділах.
Тож не потрібно забувати цього,
Бо ми в людей постійно на очах.

Тому просімо сили жити свято,
Яке б служіння в церкві не несли,
Щоб дивлячись на нас, іще багато
У покаянні до Христа прийшли.
@poesiaGod

💥Шукаєте духовного контенту який допоміг би вам тримати своє серце чистим в цьому світі? Бажаєте глибше пізнати Слово Боже? Ми подбали про цю проблему!

Спеціально для Вас 👍 були зібрані унікальні і неповторні канали, які допоможуть вам в розумінні Святого Письма, духовному зростанні та в служінні.

🔥Все в одній папці: Біблійні загадки та вікторини, пісні, фонограми та аудіокниги, історія, аналітика та досвіди з Богом, вивчення мов на основі Біблії, матеріали для служіння

Щоб приєднатись натисни тут 📌

Приєднуйтесь самі і пересилайте друзям!

А чи насправді ти живеш?
Щодня долаючи життя, 
Куди дорогою ідеш?
До щастя чи до забуття?

Можливо, жити - ти існуєш,
За течією все пливеш.
Та щастя звуків і не чуєш.
Куди ж дорогою ідеш?

Хай кожен зможе справді жити,
Не існувати лиш в житті.
Хай оживе, щоби любити,
Відчує істини прості.

Відчує світ, відчує радість.
Як справді пахне це життя.
Нехай росте рослини парость,
Живи, тікай від забуття!

Відчуй барвисті колорити,
Відчуй тепло і шарм краси,
Шукай блискучі оксамити.
Біжи в життя, люби, рости!

І хай усе розквітне цвітом,
Серпанком радості блищить.
Живи, милуйся дивним світом!
Без тебе - не така ця мить!

Вона - твоя! Милуйся нею,
Ти справді вартий різних див!
Бог зодягнув в саду лілею,
І більш вартніший Йому ти!

Живи життя! Ти пробудися!
І Бог дарує тобі сили. 
Пиши, малюй, люби, борися!
Для Нього ти - велике диво!

01.11.24

АБИ ЛИШ ВСТИГНУТИ

До міста залишалось недалеко.
Вже сутеніло. Тихо падав сніг.
І світло фар вихоплювало легко
Блискучий лід, що на дорогу ліг.

Автомобіль заносило щоразу,
Хоч Ігор обережно кермував.
Він швидше не поїхав ані разу,
Та все ж, здавалось, увесь час ковзав.

В салоні тихо музика лунала.
Андрій, що сидів поруч, говорив,
Та вмить замовк від різкого сигналу
Й страшного скрипу гальм, що в ніч злетів.

А потім крик розпачливий, жіночий,
Такий, що серце навпіл розрива.
Один одному подивились в очі,
І думка в кожного: "Чи ще жива?"

Спинились на узбіччі. Вийшли разом.
Стояв КАМАЗ, ще декілька машин,
Та жінка, що кричала... І відразу
Все зрозуміли: потерпілий - син.

Водій КАМАЗу все ходив круг нього,
У розпачі не знав, чим помогти.
Чи ж то хотів хіба жахіття цього?!
Він гальмував - не встигли перейти...

"Швидку! Швидку!" - гукали перехожі.
"Він помирає! Люди, поможіть!"
А чи можливо помогти? О Боже!
Як неживий у крові весь лежить.

У Ігоря тривожно билось серце.
"Аби лиш встигнути! О Боже мій,
Нехай до мене він іще озветься.
Аби лиш був ще, Господи, живий!"

Зірвав із себе шарф, зім'яв й до нього
Схилився і під голову поклав,
Та голосу не впізнаючи свого,
Повільно, чітко й голосно сказав:

"Ти чуєш? Чуєш? Бог є тут присутній.
Йому ти не байдужий, хлопче, знай!
І знай також, що Він є всемогутній.
Тому кажу: ти зараз вибирай.

Ісус Христос страждав колись безвинно.
Віддав Своє життя, щоб ти не вмер.
Повір, прошу, що всі твої провини
Простити може Він тобі тепер.

Не відвернись від Нього в цю хвилину,
Бо так важливо, де буде душа!
Повір всім серцем в Божого ти Сина,
Бо, може, тут твого життя межа".

Стояли люди в сум'ятті довкола.
Хтось висловив обурення своє,
Що богомол оцей, мовляв, ніколи
Із настановами спокою не дає.

Ридала мама, дивлячись на сина:
"Помилуй, Господи, моє дитя!
Не дай, не дай, щоб він ось так загинув!
Прошу, Ти порятуй його життя!"

І враз Андріїв голос: "Що ти робиш?"
До Ігоря долинув. Потім знов:
"Вставай, ходімо! Як же ти так можеш?
Хіба це місце для таких промов?"

Але, тремтячи весь від хвилювання,
Той ще палкіш до хлопця говорив:
"Прошу, звернися до Христа з благанням,
Щоб Він тебе помилував, простив!"

Вже їхала швидка. Гучна сирена
Різнула тишу. Ігор не зважав.
Лиш серце в грудях билося шалено,
І все молився, як умів та знав.

Нарешті той юнак, відкривши очі,
Хапаючи повітря, прохрипів:
"Прости мене, Господь...Я цього хочу...
Спаси...Дай вижити мені..." Й зомлів.

Підбігли лікарі, поклали ноші,
Забрали хлопця й швидко понесли.
А Ігор подумки казав: "О Боже,
Як добре, що ми бути тут змогли".

"Ну ти даєш! Для чого так робити?
Оце вже дійсно вибрав слушний час!
Знайшов коли про Бога говорити.
Ти бачив, як дивилися на нас?"

Андрій стояв збантежений до краю.
А Ігор, дивлячись у даль, сказав:
"Я часу кращого для свідчення не знаю,
Бо вже одного разу промовчав.

Я пам'ятаю того чоловіка.
Він помирав у мене на очах.
В агонії на допомогу кликав.
Ну а мене скував усього страх.

Я відчував, як Дух Святий тривожить,
Щоб про Христа йому засвідкував.
Та я вагався: "Хіба це поможе?"
І не сказав нічого. Не сказав!

Ти знаєш, друже, вже пройшло сім років,
А я все пам'ятаю, як тепер.
Не боязливим був тоді - жорстоким,
Бо, може, неспасенним він помер.

Тому хіба є час, щоб вибирати,
Коли чиєсь життя вже на межі?
Андрію, ні! Не можемо мовчати!
Бо чого варті ми тоді, скажи?"

Вони ще довго на шляху стояли,
Дивилися на сніг, на ліхтарі.
І вже обоє твердо в серці знали,
Що недаремно тут о цій порі.

Цей час благословінням був від Бога,
Бо Ігор про спасіння розказав,
А для Андрія ця нічна дорога
Те показала, чого ще не знав.
**
Життя коротке, і того не знати,
Де переступим вічності поріг.
Тому спішімо про Христа звіщати,
Щоб не один прийти до Бога міг.

І не обманюймося тим, мовляв, не треба
Казати тут чи там, не той це час.
Душа людська так потребує неба,
Тож вказуймо на шлях туди щораз.

Це є найбільше Боже повеління:
Всім розказати про любов Христа,
Яка дарує грішникам спасіння.
Хай не мовчать про це наші уста!
@poesiaGod

Обітниця

Ступив на шлях, на вузькую дорогу,
Ти в день, який запам'ятав на все життя,
Й обітницю тоді дав перед Богом,
Що все життя твоє - лиш для Христа.

Ти обіцяв служити щиро Богу,
І в чистій совісті свій вік прожить,
Ти вибрав правильну дорогу -
Нехай Господь тебе благословить!

Сказати легко - легко й обіцяти,
Та виконати все - важкий це труд,
Тому увагу хочу привертати,
До того, що обітницею звуть.

Обітниця - не просто якась казка,
І не прості незначущі слова,
Тож перевір себе сьогодні друже,
Чи ти виконуєш обітницю сповна?

Яке життя твоє сьогодні друже?
Чи йдеш услід ти твердо за Христом?
Чи може занепав ти дуже,
Під тяжким земним тягаром?

Можливо образ Іісуса,
Не відображається в тобі,
І ти живеш зовсім не дума -
Що час спинитися тобі!

Що час упасти на коліна,
І в Бога прощення просить,
За те що жив не так як було,
Тобою сказано колись.

Якщо мій друже ще сьогодні,
Ти бачиш, що твоє життя,
Є не таким як має бути -
Іди скоріше до Христа!

Ти не вагайся і хвилини,
Не відкладай на інший день,
І пам'ятай - що завтрашньої днини,
Може не бути для тебе!
©Валерій Курилович
@poesiaGod

ПРОСТО ЗУПИНИСЬ

Туман малює невідомість сіру,
А в мряці днів далеко десь – зоря.
На землю поселив Господь людину,
Долати шлях свій має до кінця.

Сьогодні – щастя, миті неповторні,
А завтра – смуток, втрат душевний біль.
Проходить молодість, сивіють скроні,
Розвіюється дим бажань і мрій.

А ти спішиш. Ти встигнути так хочеш
Здобути славу і авторитет.
Біжиш по краю прірви ти охоче,
Щасливий хочеш виграти білет.

Кругом – пітьма і морок безпросвітній,
В тумані ледь видніється зоря.
Десь там – небесна синь й барвисті квіти,
Десь там – веселка барвами сія.

Десь там – весна, без сивих днів, туманів,
Десь там – найвища міра насолод.
А ти спішиш. Щось інше тебе манить,
І затягає днів круговорот.

І, як завжди, не вистачає часу
Спинитися і перевести дух.
Куди спішиш? Твоя зоря не гасне?
І де твоя підтримка, вірний друг?

З календаря злітають листопадом
Листочки днів, і місяців, й років.
А ти живеш… Так безтурботно, радо…
А де ж надія, цілі у житті?

А інколи – сумні й печальні очі
Глибоку сутність десь таять в собі.
Ти сам не знаєш, чого справді хочеш,
Ти втомлений. Та йдуть невпинно дні…

Ти просто зупинись. Раптово, різко,
Ти просто запитай себе: «Чому?
Чому так сіро, не лунає пісня?
Чому довкола бачу лиш пітьму?

І йди туди, де холоду немає,
І мряки, зливи, суєти і гроз.
Де щастя є безмежне і безкрає,
Де жде тебе із радістю Христос.
@poesiaGod

Шлях на Голгофу

То ж не була вузесенька стежина. 
Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина, 
що не подав ніхто йому води.

Спішили верхи. Їхали возами. 
Похід розтягся на дванадцять верст. 
І Божа Мати плакала сльозами —
та поможіть нести ж Йому той хрест!

Чи ви не люди?! Що за чудасія,
дають старцям, підсаджують калік, 
а тут же йде, ну, добре, не Месія,-
людина просто, просто чоловік!

Юрма гуде і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи, 
вже он Голгофа, он Череповище-
хрущали під ногами черепи.

Сказати б, зброя, це хіба єдине? 
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина 
тягла хреста важкого на собі.

І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого, 
як він конає, як вій хоче пить.

І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік: 
наморений ідучий з поля Симон,
що йшов додому в протилежний бік.

Коли ж звершилась вся ця чорна справа ,
і люди вже розходилися ті,—
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп'ятий на хресті.

Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
чи втямив, темний, раптом щось нове:
що Божий Син таки іде на страту,
а він, розбійник,— він таки живе.
© Ліна Костенко
@poesiaGod

Біблія чи їжа

Чудовий вірш про те, наскільки нам варто цінувати Біблію на прикладі одного в'язня в часи радянського союзу.

ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ

" Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне"
(Гал.6:7)

Старість підійшла так непомітно:
Зморшками покрилося чоло,
Тіло усе більш стало боліти,
Сил не стало, наче й не було...

Брат Микола довгий час в зібрання
Сам уже не міг, на жаль, піти.
У віконце вигляда ще зрання,
Любить спостереження вести.

Бачить: у його сусіда хвіртка
Вже й не закривається,щораз
Хтось із церкви йде його провідать,
А сусід-то був по вірі брат.

Теж хвороба й старість підкосили,
Сам собі вже ради не дає.
Й думав брат Микола: "В чому ж діло?
Чом ніхто до мене не прийде?

Котрий місяць вже сиджу у хаті.
Господи, Ти ж бач, як важко жить!
Біль у тілі, сил нема піднятись,
Й так самотньо, ні з ким й говорить..

Чому ж мою хату обминають?
Хоч би хто провідати зайшов,
Про сусіда лише пам'ятають.
Ось така у християн любов?"

В серці запитань було багато,
Й відповідь на них не міг знайти.
Раптом чує він, як промовляти
Став до його серця Дух Святий:

"А чи є любов в твоєму храмі?
Чи ділами віру підкріпляв,
Коли силу мав, ходив в зібрання?
Чи для ближніх час ти уділяв?"

Плаче брат, згадав роки прожиті:
Ніби вчора був ще молодий,
Й стало соромно, бо не бажав трудитись,
Працю Божу обминав завжди.

Ніколи було провідать хворих,
Мав в житті важливих безліч справ,
До стареньких не цікаво молодому
Було йти, і він їх уникав.

"Хай хтось інший зробить добре діло,"-
Думав так. Аж ось роки пройшли,
Й стало видно: на життєвій ниві
Бур'яни одні лиш поросли.

А сусід, що братом був по вірі,
Всім старався чимсь допомогти,
Він любові зерна щедро сіяв,
І на старості збирав свої плоди.

*

Друже мій, а що в твоїй скарбниці?
Як багато в неї вже поклав?
В своє серце нині подивися:
Чи плоди зросли там, чи бур'ян?

Все, що сієм, будем пожинати,
Бо, неначе нива, все життя.
Треба нам це завжди пам'ятати,
І трудитись в Господа Ім'я.

Сіймо зерна доброти й любові,
Сіймо щедро,як Господь звелів,
Щоби віра в нас була живою,
Й принесла багато ще плодів.

А коли пройдем земну дорогу,
З рук Христа отримаєм вінця
За всю працю, і за те,що Богу
Вірність зберегли ми до кінця.
@poesiaGod

ТВОІ ПЛОДИ

Ти слухав слово, в зібрання ходив,
І від гріха втікав завжди подалі,
Але для Господа нічого не робив,
Жив так, немов би твоя хата зкраю.

Господь лишав тебе не рік, не два,
Обкопував і поливав дощами,
Від тебе плоду доброго чекав,
Та й досі ти не зародив плодами.

...Христос лишив нам Писання Святе,
І через нього до сердець говорить.
Ось бачимо: смоківниця росте,
Ісус до неі з учнями підходить.

Зелене листя, видна пишнота...
Та вирок прзвучав із вуст Месіі:
“ Повік вже недаватимеш плода...”
На вітрі листя сумно шелестіло.

Для нас це приклад, сестри і брати,
Хоч буде в нас і форма, й вигляд гарний,
Та не знайдеться добрих справ плодів,
То ми життя своє живем намарно.

Господь талант для кожного по силі дав,
І Він спитає, як його примножив,
Чи, може, десь далеко закопав,
Й трудитись не бажав на ниві Божій.

А праця є, для кожного — своя,
Та головне — в малому бути вірним,
Щоб нива плодоносила твоя,
Й зерном заколосилася добірним.

Продовжується літо, та жнива,
Повір, мій друже, вже не за горами,
Усе рука Господня подала,
Щоб зародив ти добрими плодами.

Й коли скінчиться твій життєвий шлях,
І ти прийдеш в святі оселі неба,
Бог скаже:” Увійди, мій вірний раб!
Вінець давно приготував для тебе.”

Хай Бог поможе, друзі, нам усім
На Його ниві дружно працювати,
Щоб Господа прославити в житті,
Й з плодами увійти в Небесне Царство.
@poesiaGod

Виноградник
Заспівала осінь серенаду,
Що в очах не втримати сльози.
Божий Син зайшов у виноградник,
Щоб зібрати урожай з лози.

Пожовтіле листя облетіло
І на землю килимом лягло.
Під ногами тихо шелестіло
І осіннім дихало теплом.

Йшов Ісус легким, повільним кроком
І листки засушені збирав.
А сердитий вітер ненароком
З рук Його те листя виривав.

- Де ж плоди, де виноград дозрілий?..
Навіть запаху приємного нема.
О, невже, всі грона облетіли,
І плодів шукаю Я дарма.

Я ж ростив, Я поливав росою,
Соком наливаючи гілки…
То ж, хіба осінньою порою
Плід не пригорну Я до руки?

Тут озвалась гілочка тоненька,
Кілька грон гойдалося на ній.
До Христа промовила тихенько
З тугою і болем кілька слів:

- По весні був дуже сильний вітер,
Виноградник наш він зачепив.
Молоді зламав, крихкі ще віти
І зелене листя все оббив.

Пам'ятаю, шаленіла злива,
Чорна хмара висипала град.
Землю чорну килимом встелила:
Візерунком став зелений виноград.

Я тремтіла і ховалася від вітру,
Прикривала листям ягідки.
Шквал життя зуміла пережити,
Проганяючи сумні, як ніч, думки.

Сонце припікало невблаганне –
Біля серця болем запекло.
Я молилась ввечері і зрання,
І тоді, як сили не було.

Час пройшов – і вдарили морози.
Я трималась, скільки було сил.
Льодом виноград вкривали сльози,
Дощ осінній в душу моросив.

Мій Ісус, Тебе я дочекалась!
Вибач, що так мало вберегла.
Я з життєвою стихією змагалась,
Соком правди стала в морі зла.

…Осінь попрощалась з жовтим садом…
Їй услід лиш вітерець подув…
Кілька грон доспілих винограду
Божий Син до серця пригорнув.
@poesiaGod

І знову прийшли жнива,
І знову пора врожаю,
Доспіли уже поля
Прекрасного рідного краю.

І знову моя земля,
Одіта у барви осінні,
Славить Бога-Творця,
Величного в Своїм творінні.

Сьогодні у нас День Подяки,
І хочеться Богу сказати
Найкращі слова від серця,
Всю славу Йому віддати.

За мир, що триває ще в нас,
За хліб, за повітря, за воду,
За сині ясні небеса,
За нашу прекрасну природу.

За їжу на наших столах,
І одяг, і все необхідне,
Є дякувать Богу за що усім нам,
За сонця проміння погідне.

За дощик, за сніг, за туман,
За зорі і місяць на небі,
За те, що Господь дає нам,
Усе, чого тільки треба.

За голос дитячий і сміх,
За спіле у полі колосся.
За те, що Він любить нас всіх,
І хоче, щоб добре жилося.

За вічність, яку дарував,
За душу, яка не вмирає,
Яка прословляє Христа,
І жити для Нього бажає.

За Духа Святого вогонь,
Що в серці у вірних палає,
За Божу прекрасну любов,
Яка у віках не зникає.

За тих, що вмирали в гоніннях,
І віру свою пронесли,
За Слово Святе Господнє,
Що дав нам Господь назавжди.

За рідну вкраїнську землю,
Помилуй, мій Боже, її
І вирви з гріха полону,
Війну у ній зупини.

Пригадую рік минулий,
І День Подяки у нас,
Тоді ми нічого не знали,
Який попереду час.

Чи буде в нас хліб й до хліба?
Чи житимемо в окопах?
Чи буде війна чи спокій?
Чи буде врожай на городах?

Та мирно цей рік минув,
І гляньте на цю вітрину,
Господь не лишив, не забув,
Творіння своє - людину.

Він дав нам усе! А ми?
Можливо, вже й звикли до цього,
Скажімо, які ж плоди
Приносимо ми для Нього?

Чи Бог, подивившись на нас,
Радіє, чи, може, сумує?
Погляньмо в своє життя,
Хай кожен провину відчує.

Нехай покаяння сльоза,
Омиє духовні шрами,
Хай щирими будуть слова,
І наш Господь буде з нами.

Мій друже, сьогодні у нас,
Чудове, прекрасне свято,
Подякуй Христу за все,
Що Він нам дає так багато.

І хай ця осіння пора
Й мелодія серця зіллються,
І понесеться хвала
До неба, за все, Ісусу!
© Марія Занько
@poesiaGod

На свято жнив

І, знову, на столах є вдосталь хліба,
Багато фруктів, овочів лежить,
Пора врожаю для усіх нас люба,
Серце Христа прославити спішить.

Плоди доспілі – це дарунок неба,
Видимий прояв милості Святого.
За все, що маєм дякувати треба.
Хіба зібрати щось могли б без Нього?

Хіба під силу нам зерно зростити?
Або ж зігріти землю сонцем ясним?
Чи зможемо дощем рясним полити
Щоби плоди зібрати своєчасно?

Хіба людина може щось без Бога?
Звичайно – ні! Бо тільки в Ньому сила,
У Ньому наша поміч і підмога,
Його рука нам урожай зростила.

Я бачу Його милості щоденно,
І піклування батьківське святе,
І скільки б не було проблем у мене,
Він завжди потурбується про все.

Він каже: «Не турбуйся, Я з тобою,
Ніколи не покину в світі злім.
Та навіть більше, заберу з Собою,
У вічну радість, у небесний дім!»

О, хай хвала із серця безупинно
Летить до Бога – доброго Отця.
У день подяки, слав Його, людино,
Бо у Христі вся наша повнота.
@poesiaGod

В ДЕНЬ ЖНИВ

День жнив настав - для нас щасливе свято,
Складають вдячність Господу уста,
Ми на Землі по справжньому багаті,
Благословенні в Тіні Крил Христа.

Так щедро Бог потішив нас дарами,
Він Біблії сторінки нам відкрив,
Всілякими чудовими плодами,
Й достатками нас Бог нагородив.

Тримає мир в Отцівських Він долонях,
Нам посилає сонце і дощі,
Ніколи не лишались ми голодні,
Нам милість подавав і вдень й вночі.

Тому сьогодні всі немов родина,
Подяку на вівтар ми покладем,
За ці жнива,за хліб,за кожну днину,
Що Бог нас любить,з нами Сам іде.

Хвала Йому,честь,поклін і пошана,
Хай лине нині із живих сердець,
Достойний слави,Господу Осанна!
Він Цар Царів,Вселенної Творець.

І знає наші Він усі потреби,
Не лишить Свій народ на призволяще,
Дарує мир,святе безхмарне небо,
Лиш з Богом тільки доля в нас найкраща!
© Наталія Мартинюк
@poesiaGod

Десь тарабанить дощ дахами
І вітер листя знов несе.
Гуляю, поруч моя мама,
Усміхнене її лице.

В повітрі вже осіння сирість,
Опале листя стелиться внизу.
А на її обличчі щирість,
Вона є промінь лагідності у страху.

Не просто осінь — це моє дитинство.
І спогади відрізками летять:
Її ласкаве, щире материнство.
Лише ось це я буду пам'ятать.

Пройдуть роки, опале жовте листя
Застелить спогади в моїй душі.
Я буду пам'ятати лиш дитинство
І мамине: "люблю!", промовлине в тиші.

Присвячено найкращій жінці на планеті 🌍

#вірш #poetry

ПРОСТО ЗУПИНИСЬ

Туман малює невідомість сіру,
А в мряці днів далеко десь – зоря.
На землю поселив Господь людину,
Долати шлях свій має до кінця.

Сьогодні – щастя, миті неповторні,
А завтра – смуток, втрат душевний біль.
Проходить молодість, сивіють скроні,
Розвіюється дим бажань і мрій.

А ти спішиш. Ти встигнути так хочеш
Здобути славу і авторитет.
Біжиш по краю прірви ти охоче,
Щасливий хочеш виграти білет.

Кругом – пітьма і морок безпросвітній,
В тумані ледь видніється зоря.
Десь там – небесна синь й барвисті квіти,
Десь там – веселка барвами сія.

Десь там – весна, без сивих днів, туманів,
Десь там – найвища міра насолод.
А ти спішиш. Щось інше тебе манить,
І затягає днів круговорот.

І, як завжди, не вистачає часу
Спинитися і перевести дух.
Куди спішиш? Твоя зоря не гасне?
І де твоя підтримка, вірний друг?

З календаря злітають листопадом
Листочки днів, і місяців, й років.
А ти живеш… Так безтурботно, радо…
А де ж надія, цілі у житті?

А інколи – сумні й печальні очі
Глибоку сутність десь таять в собі.
Ти сам не знаєш, чого справді хочеш,
Ти втомлений. Та йдуть невпинно дні…

Ти просто зупинись. Раптово, різко,
Ти просто запитай себе: «Чому?
Чому так сіро, не лунає пісня?
Чому довкола бачу лиш пітьму?

І йди туди, де холоду немає,
І мряки, зливи, суєти і гроз.
Де щастя є безмежне і безкрає,
Де жде тебе із радістю Христос.
@poesiaGod

СВІТЛО МАЯКА

"Ви світло для світу"
Матвія 5:14

Усе було, як завжди. Тихий вечір
Поволі сонну землю огортав.
Накинув тато піджака на плечі.
"Піду маяк світити". З лави встав.

Та вмить за серце обома руками
Схопився, зблід і тихо застогнав.
Всім тілом сперся на віконну раму
І на долівку немічно упав.

Підбігли діти, злякана дружина,
А він стискає серце і до них:
"Нехай... Я зараз... Трохи відпочину...
Ведіть до ліжка... Щось я занеміг".

Допомогли підвестись усі разом,
І ліг безсило. Увесь час стогнав
Й всього лише одну-єдину фразу
Майже нечутно в розпачі шептав:

"Не запалив..." Дружина розуміла,
Що саме тяжко так його гнітить.
"Прошу, ти не хвилюйся, - все просила. -
Підеш. Запалиш. Лікар прийде вмить".

Та був вже й лікар і зробив, що треба,
А тато сил підвестися не мав.
У маренні все звав когось до себе
І так просив, щоби маяк палав.

Вже споночіло. І здавалось, наче
Пітьма була чорніша, ніж завжди.
Кричала пташка, як дитина плаче,
І чулось тихе хлюпання води.

Сиділи діти, дивлячись на тата,
А він не відкривав уже й очей.
І раптом рвучко підвелася мати,
І подивилась з жалем на дітей.

Малі іще були, та що робити?
Вона повільно підійшла до них.
"Маяк повинен, діточки, горіти,
А тато, бачте, зовсім занеміг.

Візьміть цей вогник і біжіть швиденько.
Дорогу знаєте, були не раз".
О, як забилось в кожного серденько!
Самі ще ж не ходили в такий час.

Та взявши один одного за руки,
Ліхтарик прикриваючи плащем,
Побігли в ніч крізь дивні й страшні звуки,
Де хтось стояв, здавалось, за плечем.

Дитячий розум ще не міг збагнути
Що це та ж стежка, де ходили вдень.
І бігли швидко, щоби страх забути,
Плащі збирали складками до жмень.

У грудях серце в кожного тремтіло,
І вітер сльози із очей втирав.
В ногах не вистачало більше сили...
Аж ось маяк. І хлопчик ключ дістав.

По східцях вибігли наверх, і стала
Дитяча з вогником тягнутися рука...
Ураз пітьму над морем пронизало
Таке яскраве світло маяка.

Пливли десь кораблі, і їм світити
Вночі, можливо, міг оцей маяк.
Але ніхто не знав, чому горіти
Він зміг тоді і сталося це як.

***
І ми також є світлом цьому світу,
В життєвім морі, наче маяки,
Щоб до Христа завжди могли спішити
З доріг далеких всі мандрівники.

І хоч нелегко нам в житті буває,
Тріпоче серце з відчаю, мов птах,
Не раз від втоми сили залишають
І сльози гіркоти бринять в очах,

Та шлях такий нехай нас не злякає.
Вперед свій вогник все одно несім!
Бо той, хто малодушність, страх здолає,
Зможе яскраво запалати всім,

Щоб не загинули в життєвім морі
Ті, хто без Бога, хто іще в гріхах.
Хоч, може, не дізнаються ніколи,
Як ми для цього свій долали шлях.

Вже час останній, і кругом темрява.
О, як потрібні світу маяки!
Несім світильники. Це наша справа:
Світити й не впустити їх з руки.
@poesiaGod

Не будь суддею. Право не дано
Тобі від Бога суд земний звершати,
І каменем на ближнього кидати,
Бо серце й душу бачить тільки Бог.

Таємне знає Він. Усе життя,
Думки та наміри перед Його очима...
Ти осудив, а брат твій на колінах
В той час до Бога йшов із каяттям.

І Бог простив з любов'ю, як дитину.
А ти? А ти на себе суд прийняв,
Бо не любив, й від серця не прощав,
Бачив чиїсь, а не свої провини.

Застерігає Боже Слово всіх:
Як будем суд над ближнім ми звершати,
Осудять й нас, й благословіння втратим,
Яким Господь нас наділити міг.
****
Згадаймо фарисеїв, що вели
В перелюбі узяту ними жінку
До Господа. Все по закону, вірно:
Побить камінням Бог за це велить.

Чекали відповідь, підтвердження словам,
В руках каміння вже напоготові...
Та прозвучало тихо з вуст Христових:
"Кинь перший камінь той, хто без гріха".

Й сумління докоряло. Кожен знав,
Що жив не так, як Бог в законі каже,
Й один за одним відійшли відразу.
Лишилась жінка з Господом сама.

З грудей ридання виривалося щомить,
Гарячі сльози падали додолу...
Чи ж зможе оправдатись перед Богом?
Бо розуміла перед Ким тепер стоїть.

Від страху затремтіло все єство,
Але почула те, що й не чекала:
"Ніхто не засудив тебе?"- спитав Він,
"Ні, Господи, не засудив ніхто..."

"Я не засуджую також в цей час тебе,
Іди, і більше не гріши," - промовив.
Немов бальзам, зціляло серце слово...
Чи ж заслужила милість цю з небес?

О ні, не заслужила... Була грішна,
Себе ж судила, й каялась в душі,
Й Христос без докору простив гріхи її,
Й відкрив дорогу у Небесну Вічність.
***
Хай прикладом подія буде ця
Для нас усіх, бо ми є діти Божі,
На фарисеїв тих не будьмо схожі,
Бо бачить Бог таємне у серцях.

Спіткнувся брат, - з любов'ю руку дай,
Сестра упала, - помолись за неї,
Піднятись поможи, не будь суддею,
І каменем поспішно не кидай.

Один лиш справедливий Бог Суддя,
І вчинки наші Він судити буде,
То ж кожен з нас хай цього не забуде,
І на своє лиш дивиться життя.
© Ірина Косарчук
@poesiaGod

Зустріч опівночі

Вірш написаний на основі реальної історії.