ПЛАЙ

Всім привіт!

Як ви знаєте, усі новини на цьому каналі - це зовсім не новини, а суцільні "старини". Ось і тепер...

Видавництво "Лабораторія" відкрило передзамовлення на книгу Філа Пухарєва "Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики ХХ століття". У ній автор розповідає про те, як величний укрпоп став частиною радянського шоу-бізу в 50-60-х, чому в нього (не) вийшло в 70-80-х, і у що велична українська естрада мутувала в незалежні 90-ті.

Якщо ви просунуті користувачі ПК, то про все це маєте бути в курсі. Але є ще дещо, про що автору цього каналу треба серйозно із вами поговорити.

Нещодавно автор мобілізувався до Сил оборони України. За автора не хвилюйтеся - він на своєму місці і якраз завершує базовий курс молодого бійця. Тому і вийшов на зв'язок тільки тепер.

Нюанс в іншому. За умовами служби, відтепер автору забороняється вести будь-яку медійну комунікацію. Тобто, відсвічувати в онлайні, давати коментарі ЗМІ і ось це ось все.

Та чи варто це робити взагалі? Ось у чому запитання. "Це вам не естрада" - логічне продовження того, чим жив і дихав ПЛАЙ протягом чотирьох років. Або, якщо хочете, логічний підсумок. Звісно, тема ще не вичерпана, але, за великим рахунком, вже розкрита.

Яким буде майбутнє цього каналу? Автор не знає. Але, можливо, ви йому підкажете.

Прикрити лавочку до кращих часів? Міняти підхід/формат? Лупату сю скелю далі, що б там не було? Залишайте свої ідеї, скарги та пропозиції в коментах.

Ну а книжку замовляйте на сайті видавництва. До грудня це можна зробити за акційною ціною.

P. S. Чи буде презентація? Автор щиро вірить, що буде. Тільки вже після Перемоги.

https://laboratory.ua/products/tse-vam-ne-estrada-krutymy-stezhkamy-radyanskogo-ukrpopu

Уявіть собі альтернативний таймлайн, в якому чернівецька “Червона Рута”-1989 проходить без “Братів Гадюкіних”, “Сестрички Віки”, “Кому Вниз”. Замість них виступають “ансамбль львівського пожежного товариства”, “фольклорний колектив райвідділу внутрішніх справ Чернівецької області”, а в жюрі сидить представник ЦК комсомолу.

Уявили? А не треба й уявляти! Бо все це було насправді, у березні того ж 89-го. Саме тоді в чернівецькому будинку офіцерів пройшов «обласний конкурс української естрадної пісні “Червона Рута”».

«Це ще що за покемон?» – подумав я, коли натрапив на запис івенту в архіві Суспільне Медіатека. Поліз гуглити, але ані на сайті пам’яті Володимира Івасюка, ані деінде нічого про цю “Червону Руту” не знайшов. Довелося розбиратися самотужки.

Відео розпочинається таким текстом: “Було багато сумнівів і побоювань: чи знайде Івасюкова пісня своє місце у вирі сучасних мелодій у час, коли навіть не зірки, а просто рок-ансамблі збирають багатотисячні аудиторії молоді?”. Тобто, своє місце поряд із легендарним фестом ця “Червона Рута” оцінює начебто адекватно. При тому, що єлейним радянським вайбом у ній вже пашить із кожної літерки.

Жіночий голос за кадром уточнює, що в конкурсі взяли участь “самодіяльні колективи” Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей. І це той випадок, коли йдеться про самодіяльність курця. Якщо в часи Івасюка, “Смерічки”, Ротару та інших естрадних легенд цим словом здебільшого “обзивали” тих, чия музика не вписувалася у картину “совєцької дійсності”, то тут, – в останні роки радянського комунізму, – маємо справу вже із недолугим аматорством, до якого здувся колись величний радянський укрпоп.

Слухаєш поп-джазовий кавер на “Пісня буде поміж нас” у виконанні новоселицького ВІА “Тембр”, і чуєш меметичний оркестр із урочистостей Петра Олексійовича. Потім на сцену виходить “Смерічка” – але не та, про яку ви подумали, а з вижницького будинку культури (де “та” якраз починала). Горланять на всі голоси, ще й фальшиво. Ну а що ви хотіли від непрофесіоналів?

Ковтком свіжого повітря у цьому бутафорському карнавалі стає ансамбль “Заграва” із села Турка Коломийського району Івано-Франківської області. Спасибі, що хоч наживо грати вміють, та ще й на народних інструментах. Ну і кавер на пісню “Над морем” із раннього Івасюка не без претензій на прогресив-рок – з пивом, але покатить.

Насамкінець залишили хедлайнерів: Павла Дворського, Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. Двоє останніх ще й вперше за мільйон років співають разом “Червону руту” під одиноке пілікання синтезатора в унісон із публікою. Публіка, до речі, так само офіціозна – при костюмах з краватками. Хіба за винятком пана у крінжових зелених окулярах.

“Сподіваємося, у майбутньому наш конкурс вийде на республіканський рівень”, – говорить у заключному слові голова журі. На щастя, його сподівання не справдилися. За два роки совок сконає остаточно, а Україною ширитиметься зовсім інший фест “Червона Рута”. Той, про який ми із вами добре знаємо.

https://mediateka.suspilne.media/media/4447

А для порівняння ось вам приклад, як можна круто і сучасно переосмислити нетипового Петриненка. Тільки й треба, що накласти мелодію шлягера «Я люблю твої тихі затоки» у виконанні «Візерунки шляхів» на хіп-хоп-біт, як це зробив Alexjazz.

https://www.youtube.com/watch?v=Ma-fgIsrhlU

І ось тепер – дует із Тарасом Петриненком. Хоча повноцінним дуетом це назвати важко. У своїй піднесеній манері Тарас Гаринальдович наспівує написаний паном Олександром приспів. Фраза «Прилетіти може будь-коли» ще ніколи не звучала так патетично. Хоч зараз став замість сигналу про «підвищену небезпеку».

Скажу відверто: мені шкода, що сучасники сприймають Петриненка лише таким. Зрозуміло, що після хайпу «України» у 1987-му за ним закріпився імідж такого собі естрадного трибуна, і позбутися його співак не може/не хоче донині.

Але ж Тарас Петриненко – це ще й психоделічний «Камінь сонця», і етнофанкова «Коло млина калина», і лірична «Весна і ти», і багато іншої музичної крутоти, яку він подарував нам у складі «Енею», «Візерунків шляхів», «Чарівних гітар» та інших естрадних ансамблів, про які я писав тут не раз. Втім, нам «дороги іншої не треба…», та й по всьому.

Ну і сам Олександр Положинський, як на мене, вже десь на підході до такого ж забронзовілого статусу. Він вже давно не Сашко і вже давно співає про те, що болить, але не про те, що хочеться.

Та чи хотілося б пану Олександру, щоб ми запам’ятали його за піснею «Час», але забули про «100%-й плагіат», «Наше літо», «Понад хмарами», «Стільникове кохання»? Не думаю.

https://www.youtube.com/watch?v=wZNt8ktrgc8

У 2003-му «Тартак» видає «Систему нервів» – другий альбом, що повністю складається з фітів. Відкриває його пісня «Ні, я не ту кохав». За іронією долі, це кавер на пісню дуету «Світязь». Саме того, що у далеких 70-80-х був славетним ВІА на чолі із Зінкевичем-старшим, а в 90-х зійшов на хі-хі-ха-ха з подачі Анатолія Говорадла і Дмитра Гершензона.

Помста – це страва, яку Олександр Євгенович подав Василю Івановичу аж надто гарячою.

https://www.youtube.com/watch?v=RLQ6LVZkA9M

Маю нарешті щось написати про дует Олександра Положинського і Тараса Петриненка. Той, що потрапив на обкладинку плейлисту з українським репом на Spotify = став свіжим інтернет-мемом у колах меломанської інтєлігенції.

Почну з того, що у Положинського з українською естрадою давній метч. Мало хто знає/пам’ятає, що на початках «Тартака» другим вокалістом у гурті був Василь Зінкевич-молодший, син Того Самого Василя Зінкевича. У такому складі музиканти відхопили першу премію на харківській «Червоній Руті»-97 (серед інших на фесті засвітилися Катя Чилі, «ТНМК», «Мотор’ролла», «Фактично самі», Юлія Лорд).

Та коли авторитетний батя на власні очі побачив, як його любий синок смикається під «Божевільні танці», то дав малому добрячого ляща і категорично заборонив «страждати хернею». Ну а далі Положику довелося віддуватися самому…

https://www.youtube.com/watch?v=rqPXSYmLtms

А ось ще цікаве - про справжнього Івасюка, фейкового Поклада і "Катерину Іванівну"

(У ролі Ігоря Дмитровича - драматург Анатолій Крим)

Читаю мемуари Поклада, і раптом натрапляю на історію про "повністю голого композитора В.І"

Цікаво, це той В. І., про якого ми всі зараз подумали?

Поки моя книга проходить кола редакційно-видавничих процесів, мені тут мемуари Ігоря Поклада українською нарешті підвезли.

Нагадаю, "По той бік роялю" вийшла ще у 2021-му, але російською. Автор і видавництво почали роботу над україномовною версією, аж тут прийшла русня, і всім стало не до книжок.

Зрештою, дружина Ігоря Дмитровича, Світлана, відкрила банку, щоб таки назбирати грошенят на видання. І таки назбирала - завдяки небайдужим донатерам.

Докладніша інфа про те, де і як придбати книжку, є у групі збору та на сайті видавництва: http://www.adef.com.ua

Цей таймлайн: українська естрада залетіла в новинні стрічки Rolling Stone, Pitchfork та інших престижних закордонних музичних ЗМІ.

А все тому, що американський інді-лейбл Light In The Attic Records анонсував на вінілі та CD збірку "Аж гай гуде: українські звукові архіви 1971-1996" (Even the Forest Hums: Ukrainian Sonic Archives 1971-1996).

Ідея релізу спала на думку босу лейблу, Метту Саллівану, коли він випадково почув на SoundCloud плейлист із олдскульною українською музикою радянського періоду. Як стверджують закордонні колеги, було це ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Через війну треклист довелося переглянути і викинути з нього русню. Його, до речі, допомагав складати український лейбл Shukai, який вже не вперше викопує музичні релікти з підвалів нашої пам’яті.

До "Аж гай гуде" увійдуть 18 треків. Частина з них – естрадні ("Кобза", "Водограй", "Крок", Shapoval Sextet, Кирило Стеценко). Не забули і про рок-андерграунд 80-90-х ("Цукор біла смерть", "Ер. Джаз Оркестра", Ігор Цимбровський, Uksusnik aka перший гурт Євгена Гудзя із Gogol Bordello).

Анотацію до платівки написав Віталій "Бард" Бардецький, музичний журналіст, промоутер, меломан, аудіодігер і сценарист документалки "Вусатий фанк".

Реліз цієї краси очікується 18 жовтня. Передзамовити можна на сайті лейблу (лінк залишу в коменті під дописом). Звісно, якщо ви живете в Андоррі, Домінікані чи на острові Фіджі...але не в Україні 😓

https://www.youtube.com/watch?v=P01gwDygbpA&t=2s

Ми добре знаємо Івасюка як “гірського” сонграйтера. А я вам зараз покажу...тобто, доведу, що Володимиру Михайловичу не був чужий і морський вайб.

Літо 1973-го. Автор “Червоної рути” стає аспірантом кафедри патологічної фізіології львівського медуніверситету, а з тим обживається в новенькій оселі на вулиці Маяковського. Що цікаво, в Чернівцях Івасюк жив на вулиці з такою ж назвою. Немов пороблено йому з тим руснявим футуристом!

У перервах між цікавими дослідами та тяганням меблів композитор встигає почілити. Їде до Бердянська (де відпочиває з родиною ще з дитинства), відвудує музичний фест “Кримські зорі” в Ялті. А для повного хардкору із рюкзаком на плечах і в компанії сестри Галини вирушає на дауншифтинг у кримську Долину троянд.

Репетиційну базу Володі в ці дні замінює величезна бриляка на чорноморському узбережжі. Звідти 24-річний засмаглий буковинець цілими днями джемить на шестиструнній, намагаючись видерти з пазурів кримських чайок хоч дрібку натхнення.

Аж якось до Івасюка приходить ідея пісні про чарівні “два перстені дня і ночі”. Не маючи під рукою смартфона, композитор знаходить гілку шипшини, і заходиться креслити нею ноти просто на морському піску. Галя хвилюється через те, що своїм бреньканням Володя розлякає всю рибу, але сполохати його музу все ж не наважується.

Оригінальний текст “Двох перстенів” написаний від жіночої особи. Очевидно, цей трек, – як і всі подальші, – Володимир Михайлович писав з розрахунком на улюблену Софію Ротару, з якою зблизився роком раніше, на зйомках мюзиклу “Червона рута”. Справді, Софія Михайлівна охоче взяла шлягер до репертуару, обкатуючи його на концертах і конкурсах. Та записала "Два перстені" вона аж у 77-му, для легендарної великої платівки з піснями Івасюка.

Разом із тим, композиція у виконанні Назарія Яремчука відкриває не менш культову платівку “Смерічки” 1976-го. Розкішне клавішне інтро, піднебесний голос Назарія Назаровича, променистий жіночий бек-вокал, соковите джаз-рокове аранжування, – тут прекрасно все!

Але про що хотів розповісти нам автор у “Двох перстенях”? Імхо, про курортний роман, що триває мить, але запам’ятовується на все життя. Якщо на серці осінь – киньмо їх за водою, щоб згадати про кохання, яке ми провтикали. З ким не буває?

https://www.youtube.com/watch?v=sQTrZM3lJxM

Отже, що я почув у Re:Yaremchuk? Багато непоганих пісень, дрібку поганих і дві направду добрих. Але чогось особливого-незрівнянного-надзвичайного так і не дочекався. Шкода.

Залишилося відкритим питання, як музикантів відбирали для релізу. Якщо за рівнем хайпу, то де Монатік, Артем Пивоваров, Альона Альона з Джеррі Хейл, Клавдія Петрівна, (ваш варіант)? Якщо ж за схожістю вайбу, то чому не запросили SHUMEI, Our Atlantic, гурт МОВА чи будь кого іншого, хто ревіталізує естраду і без збірок?

Тому моя вам порада. Сходіть на вихідних у кіно на “Яремчук: Незрівнянний світ краси”. Потім, як прийдете додому – переслухайте хіти Назарія Назаровича. І тільки після цього, – якщо вам захочеться ще, – можете увімкнути Re: Yaremchuk. Саме в такому порядку. Дивіться, не переплутайте!

https://open.spotify.com/album/5ARaGhcf7Onbb6HMdEqzAh

⚡Dantes – Стожари. Вова, очевидно, постарався. У три хвилини він запхав і поп-рок, і дабстеп, та й про оригінальну мелодію не забув.

Але все це чомусь нагадує мені картину, яку я часто бачив у себе на районі. Ну, знаєте, коли пацики біля падіка на погнати вмикають з телефона якийсь старий шлягер, щоб типу-іронічно помахати під нього руками та покричати “йоу-йоу”. Їм смішно, а нам не дуже.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥💥

⚡Tember Blanche – Запитай у серця. Наостанок залишають повільняки та найкраще. Саша та Влад вписуються в обидва випадки.

А тільки й треба було, що віддзеркалити рухливий фанк акустичною лірикою та душевно поспівати під гітару.

Повторюся, що в постійному репертуарі гурту мені таке уявити важко. А от у збірку вписується ідеально.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥💥💥💥

⚡O.Torvald - Водограй. Такий кавер мусив хтось зробити. Рокери зіграли рок там, де його ніхто не чекав. Молодці, гештальт закрили. Але шоб шо?

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥💥

https://www.youtube.com/watch?v=ojqvYP1sjYQ

⚡Adam - Гай, зелений гай. Мені от цікаво: як настільки витончений музикант, як Міша, домізкував зробити з цієї хітяри ледь не дворовий блатняк. А оригінальну мелодію при цьому не зачепив і пальцем! Коротше, з пивом піде.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥

⚡Друга ріка – Запроси мене у сни. Найбільш “привласнений” кавер збірки. Якщо ДР гратимуть його на концертах поруч із хітами, підміни ніхто не помітить.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥💥

⚡Ivan Navi – Квітка Розмарія. В Івана все плюс-мінус за тією ж формулою, що й у KAZKA. Тільки з якимось вже зовсім неприроднім надривом.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥

https://www.youtube.com/watch?v=KpKGSooLavU

Ну що, фільм про Яремчука від учора в прокаті, а обіцяна збірка з 11 каверів на його шлягери – вже на стримінгах.

На підставі ваших коментів маю таки визнати: попередні сингли з Re:Yaremchuk мені слід було оцінювати менш упереджено. Надто палко я намагався довести собі і вам, що при Назарії Назаровичу такого не було. Тому далі спробую відкинути снобізм і більше зважати на те, як свіжі Яремчукокавери від сучукрмузу працюють саме сьогодні – без огляду на те, як оригінали працювали тоді.

Тож, як кажуть в заграничних інтернет-часописах, я послухав Re:Yaremchuk track by track. А щоб нам із вами було про що сратися в коментах – суб’єктивно оцінив кожну композицію за шкалою Яремчука від 1 до 5 зірочок.

Агов, до смерек манливих і дібров!

⚡KAZKA – Коли заснули сині гори. Наче не кавер навіть, а мешап – типу того, у якому голос Степана Гіги накладається на біти Леді Гаги. Тільки замість Степана Петровича цього разу віддувається його наставник.

Але якби Анатолій Кос-Анатольський написав цю пісню в 2024-му і вона вийшла б саме в такому аранжуванні – я б не здивувався. Стильно-модно, але нічого особливого.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥💥

⚡Jamala – Усміхнися мені. Вже казав і не втомлююся казати: рівних Джа в українському неосоулі я наразі просто не бачу.

І хоч Яремчук співав цю пісню інакше, але…окей, пам’ятаю, я ж обіцяв не додовбуватися.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥💥💥💥

⚡Balsam – Сонце в твоїх очах. Маловідомий шлягер ННЯ у версії поки що так само маловідомого українського фрешмена.

За такого сценарію очікуєш почути щось оригінальне, але це не той випадок. Навіть якісний продакшен не здатний витягнути це абсолютно блякле виконання.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥

⚡Pianoboy – Два перстені. Дмитро Шуров доводить, що не розучився грати на клавішах. Жіночий бек-вокал тут явно поступається оригіналу органічністю. Але менше з тим.

Оцінка за Яремчукоміром: 💥💥💥💥

https://www.youtube.com/watch?v=PRTmzrf1wfg

От вам ще двійко каверів на Яремчука - від "Друга ріка" і Tember Blanche.

Цього разу каверники навіть не приховували, що не хотіли нічого вигадувати і тупо уявили, ніби обрані ними треки з репертуару Назарія Назаровича - їхні власні. І все одно обидва сприймаються по-різному.

Івасюкову "Запроси у сни" в подачі гурту Валерія Харчишина слухати до кінця не те щоб не хочеться, а просто ліньки. Бо вже з першої ноти зрозуміло, що буде в останній. Типу, знову вони про своє "Вже не сам", математику і пиття з її долонь.

А от Саша та Влад зробили все навпаки, обернувши фанковий мажор оригінальної "Запитай у серця" акустичним мінором. Вийшла мила, світло-сумлива балада, - дарма, що надто монотонна та й просто "не обов'язкова". Для збірки - йой, най буде. Але на концертах "Темберів" на такому всі поснуть.

Наскільки розумію, наступні релізи з проєкту Re:Yaremchuk так і виходитимуть парами. Ну що ж, послухаємо!

https://youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_n94_YuKM0MYBFFBsRzDY7xjsBKf18JSok&si=LepbWEAaeGtMzA8u

І ще одна новина-старина зі світу української естради. ТНМК випустили новий альбом "ВАТРА Black", і там є семпл із пісні "Коло млина калина" від...ні, не львівської "Ватри", а від київських "Візерунків шляхів" на чолі з Тарасом Петриненком. Пісня називається "По 50". Здогадайтеся з одного разу, про що вона. Правильно, про солідний вік Олега Ігоревича та Олександра Аркадійовича.

Загалом Фагот та Фоззі не вперше заграють з нашим музичним олдскулом. Свого часу "Танки" фітували із Софією Ротару, Ніною Матвієнко та "Кобзою", а про Іво Васильовича Бобула взагалі забабахали окремий трек.

Що тут скажеш? Респект олдам за те, що не забувають суперолдів!

https://www.youtube.com/watch?v=03Wi3v6CsPQ

Ти ба, на підході – цілий альбом із сучукрмуз-каверами на Назарія Яремчука! Реліз отримає назву Re:Yaremchuk, складатиметься з 11 треків і, судячи з усього, побачить світ одночасно з виходом на великі екрани документалки "Яремчук: Незрівнянний світ краси" (у прокаті з 8 серпня).

Наразі вже можна послухати дві пісні: "Усміхнися мені" від Джамали та "Два перстені" від Pianoboy. Цікаво, що вони якраз демонструють два різні підходи до переосмислення першоджерела.

Джамала наче навмисно підібрала під себе маловідомий трек Яремчука і зробила з нього те, що звикла робити. А саме –симпатичний неосоул, в якому відчувається багато Джамали, але вайбу Назарія Назаровича помітно бракує (на жаль).

Тим часом Дмитро Шуров оригінальної мелодії від "Смерічки" майже не торкнувся. Зате підсвітив у ній клавішні соло, прокачав духову секцію та додав (навіщось) жіночий бек-вокал.

Питань немає: звучить все якісно та сучасно. От тільки якось штучно, вимушено і вимучено. Наче мова не про творчість, а про продукт, який всі полайкають і забудуть за тиждень.

Робити остаточні висновки про проєкт точно не ОК лише за двома піснями, тож почекаємо повноцінного релізу Re:Yaremchuk. Сподіваюся, збірці буде чим нас дивувати.

(Лінк на "Два перстені" від Pianoboy шукайте під дописом, а на "Усміхнися мені" від Джамали – у коментах до нього)

https://www.youtube.com/watch?v=pcfwZaKZOSg

Подейкують...🤔
Ну і тепер ви знаєте назву книжки та видавництва 😉

Як допомогти пацієнтам і команді «Охматдиту»?

Після масової ракетної атаки та влучання в дитячу лікарню «Охматдит» залишається одне — донатити ще більше.

Залишаємо посилання на банку благодійного фонду «Охматдит». Більше реквізитів — на сайті фонду.

Екстрений збір на допомогу підопічним та лікарні також запустив фонд «Таблеточки». Задонатити можна за посиланням.

↗ Skvot Mag ↗ Skvot Instagram ↗ Skvot YouTube