🌻Довженко-Центр : Dovzhenko Centre🌻

Учасники та учасниці нацвідбору Євробачення як українські мультфільми💅

(До речі, ви ще можете придбати квитки на завтрашню програму української анімації «Зима і казка», котру ми будемо дивитися о 12:00 в Довженко-Центрі. Дітям до 10 років — безкоштовно)

КІНО І ТАТЛІН: ВИСТАВКА В НЬЮ-ЙОРКУ

6 лютого в Українському Музеї у Нью-Йорку відкрилася перша в Північній Америці персональна виставка робіт Володимира Татліна під назвою «Володимир Татлін: Київ».

«Володимир Татлін, видатний художник-авангардист і засновник конструктивізму, народився в Харкові та жив і працював у Києві з 1925 по 1927 рік.

Ця новаторська виставка відтворить київську майстерню художника та хроніку його робіт, виконаних у цей період у музейному просторі, зображуючи реальне середовище, в якому його мистецтво було вперше задумане і створене», – говорять організатори виставки.

Для цієї експозиції Довженко-Центр надав журнали «Кіно» за 1927 рік із своєї колекції Кіноархіву. Володимир Татлін був одним із ілюстраторів легендарної української кіноперіодики.

Виставка «Володимир Татлін: Київ» триватиме до 27 квітня 2025 року

УКРАЇНСЬКЕ НІМЕ ОНЛАЙН

Сьогодні четвер — отже, час уже традиційно відкрити собі ще одну колекцію з нашого онлайн-кінотеатру.

«ВУФКУ. Український Голлівуд» — це історія про одне з двох найбільших піднесень українського кіно.

За неповні дев'ять років Всеукраїнське фотокіноуправління випустило понад 140 ігрових фільмів, кілька сотень неігрових картин, експериментувало з анімацією, мало прокат у Європі, творило авангард і світовий кіноканон.

Найкращі з-поміж вуфківських фільмів уже є в ДЦ.Онлайн, і колекція регулярно буде доповнюватися новими (старими) фільмами.

«Український Голлівуд», напів іронічно названий так його «співтворцем» Юрієм Яновським — це німі шедеври Довженка, Вертова, Кауфмана, Тасіна та інших митців наших 1920-х, переосмислені неординарними саундтреками сучасних топових музикантів.

Дізнавайтеся більше про всесвіт нашого Великого Німого!

Танцювала риба з раком: цими вихідними в Довженко-Центрі відбудуться покази комедій

У програмі стрічки різних часів на різний смак: німа комедія з верблюдами у Києві, легендарний дует Штепселя і Тарапуньки шукає кохання в післявоєнній столиці, карколомна подорож козаків до Петербурга, пошук дівчини на межі сну, реальності і різних континентів.

Для дітей будь-якого віку, від 3 до 99 років — добірка класичної анімації із козаками, Капітошкою та іншими легендарними стрічками.

Розклад показів:

Субота, 8 лютого
12:00 – «Шкурник» (1929) Микола Шпиковський
15:00 – «Штепсель одружує Тарапуньку» (1957) Юхим Березін, Юрій Тимошенко
18:00 – «Пропала грамота» (1972) Борис Івченко

Неділя, 9 лютого
12:00 – «Зима і казка», анімаційна добірка
15:00 – «Фучжоу» (1993) Михайло Іллєнко

Стрічки представлять кінознав(и)ці Довженко-Центру. Покази відбудуться за підтримки Goethe-Institut в Україні

Також Тарас Денисенко #На_обкладинці випуску

Рубрику «Обличчя» в першому числі «Кіно-Театру» за 2003 рік представив Тарас Денисенко — актор, що став символом українських 1980-х та 1990-х у кіно.

На той час він уже зіграв майже всі свої ключові ролі й точно закріпився в статусі живої зірки. На майданчиках «Кисневого голоду» (1991) Андрія Дончика та «Фучжоу» (1993) Михайла Іллєнка навіть грав одночасно.

«Світогляд усіх героїв, яких я зіграв, притаманний і мені. Вони всі мені близькі: і Сашко в картині "Які ж були ми молоді", і Іван Білик з "Кисневого голоду", і Орест із "Фучжоу", і, звичайно ж, моя остання роль — Морозенко в "Богдані Хмельницькому"».

Морозенко справді став одним із останніх, кого трапилося втілити митцеві. Далі була творча пауза, педагогіка, режисерський дебют і, на жаль, передчасна смерть.

«Як на мене, актор — це завжди художник, співавтор картини, а не лише інструмент для вираження волі режисера. Відповідно, він передусім повинен мати риси художника, про які говорять із часів винайдення іконопису, — моральність, совість. І не зраджувати своїх переконань. Конформісти, як відомо, не залишають сліду по собі».

У нас можна подивитися професійний акторський дебют Тараса Денисенка — «Які ж були ми молоді» (1985) Михайла Бєлікова, за який він був відзначений як найкращий актор на кінофестивалі «Молодість». А також уже згаданий «Фучжоу».

#Кіноперіодика

У коментарях залишаємо повну версію інтерв'ю з митцем

Друзі! Хочемо нагадати, що у нас є сторінка на Letterboxd.

Ось тут ви знайдете список усіх фільмів, що є на Довженко-Центр.Онлайн (у кого скільки відсотків переглянутих?)

А якщо під якимось із фільмів з онлайн-кінотеатру ви залишите рецензією з тегом #ДЦ.ОНЛАЙН, ми обов'язково її прочитаємо, а найцікавішими будемо періодично ділитися в наших соцмережах.

Крім того, під деякими з фільмів ви вже сьогодні знайдете історичні рецензії з української та не лише періодики, і згодом їх буде значно більше.

Дивіться кіно, пишіть свої відгуки і ставте тег #ДЦ.ОНЛАЙН. До зустрічі в підбірках найкращих рев'ю!❤️

Кадр: Які ж були ми молоді (1985), реж. Михайло Бєліков

Що ще подивитися в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру?
Сьогодні рекомендуємо «Фучжоу» (1993) Михайла Іллєнка.

Потужний вітер закидає Ореста, сина українського емігранта, назад в українське село і розлучає його з коханою. Утім хоробрий юнак, потрапивши до мережива дивовижних подій, має намір возз’єднатися зі своєю любов’ю.

Події «Фучжоу» розгортаються на початку ХХ століття, хоча часові і просторові координати тут доволі умовні. Серед локацій фільму трапляються і придніпровські поселення, і узбережжя Флориди, і Бермудський трикутник. Сам фільм складається з двох частин. В «українській» Михайло Іллєнко змішує український фольклор, демонологію та іронією. Друга частина, яку можна було б назвати «американською», є пародією на популярні жанри — спагеті-вестерни і пригодницькі фільми.

Як і в магічному реалізмі, у фільмі Михайла Іллєнка розмиваються межі сну і реальності. Наповнений іронією, легендам, байками і анекдотами фільм контрастує з українським поетичним кіно і водночас лишається відданим його традиціями.

Дивіться фільм на ДЦ.Онлайн за посиланням

29 січня 84 роки тому народився Борис Івченко — актор; режисер «Пропалої грамоти», «жіночої трилогії» («Анничка», «Олеся», «Марина»), «Зоряного відрядження», «Під сузір'ям близнюків» та інших українських фільмів.

Ідеальний привід, аби ще трішечки попередивлятися «Пропалу грамоту» на ДЦ.Онлайн. Трішечки, але п'ять разів

Кіно на будь-який смак на ДЦ.Онлайн.

Костянтин Степанков у химерному детективі «Чудо в краю забуття» Наталії Мотузко.

Ви потребували цього, навіть якщо самі про те не знали.

Українське кіно як цьогорічні номінанти на «Оскар» 👀

Дорогою ціною (1957), реж. Марк Донськой

Музика: ВІА Кобза — Балада про двох лебедів

Марк Донськой #На_обкладинці французького журналу «Image et son».

Випуск 178 за листопад 1964 року практично повністю присвячений його персоні: тому, хто був «поряд із Віктором Шестремом, Девідом Гріффітом, Фрідріхом Мурнау, Робертом Флаерті та Олександром Довженком — один із тих великих майстрів, які з ряду причин досі лишалися майже невідомими французькому глядачу».

Цей номер, утім, не був першою появою Донського у пресі Франції — щонайменше ці ж «Image et son» раніше публікували рецензію на його «Дорогою ціною» (1957).

Так само відгук на фільм, який у французькому прокаті називався «Кінь, що плаче» (також «Білий коник, що плаче») публікували й легендарні «Cahiers du cinèma», зі складу якого тоді була утворена генерація французької нової хвилі.

Кінокритик Луї Маркорель зазначав: «Через два роки після «Матері» Марк Донськой представляє свій найдикіший, найбожевільніший фільм; найпоетичніше свідчення, яке доходило до нас із Радянського Союзу з часів “Івана Грозного” [(1944) реж. Сєргєй Ейзенштейн — прим. ДЦ]. Матеріал настільки багатий, настільки яскравий, що й не знаємо, як його осягнути».

Далі автор статті скаржився на погану кольоропередачу «Sovcolor», яка, утім, не завадила помітити в екранізації Коцюбинського те, що «за винятком Жана Ренуара та Ман Рея з кольорами так досі не працював ніхто. Абсурдні яскраві фільтри, викладені наче на палітрі Сезана, позбавляють нас останньої надії повернутися з небес на землю».

Згодом «Cahiers du cinèma» включить «Дорогою ціною» у ТОП-10 фільмів французького кінопрокату 1961 року поряд із «Рокко та його брати», «Жінка є жінка» і «Минулого року в Марієнбаді».

Подивитися його сьогодні можна в нашому онлайн-кінотеатрі за посиланням

Химерний постпоетичний детектив «Чудо в краю забуття» (1991) Наталі Мотузко відсьогодні в ДЦ-Онлайн!

Загадкова містерія на матеріалі судових справ XVIII століття, одна з двох екранізацій химерної прози Валерія Шевчука, знятих режисеркою Наталею Мотузко.

Тут вона свідомо продовжує, ба більше — переосмислює й по-іншому обіграє лінію українського поетичного кіно. Авторка говорить про традиційне село, не соромлячись не лише експериментувати та естетично модифікувати його, а й навіть вписувати в контекст елементи магічного реалізму і давньогрецької трагедії.

У селі стається вбивство двох братів-близнюків, яких мешканці вважають однією людиною. Від страху, що це прийшов Месія, який чинить Страшний суд, люди продовжують усе приховувати та коїти нові злочини.

Для більшого занурення рекомендуємо дивитися в парі з «Голосом трави» (1992) цієї ж режисерки

На війні загинув голова Громадської ради при Держкіно, кінопродюсер Станіслав Притула. Про смерть повідомила його дружина Лариса Титаренко.

Йому було 40 років. Чоловік з перших днів повномасштабної війни захищав Україну на передовій.

Фото: Facebook/Stas Prytula

Продовжуємо тему кіно та літератури!

Учора було 134 роки з дня народження Павла Тичини. Тривалий час дослідники ніяк не дотикалися до зв’язку геніального поета з кінематографом — переважно через те, що таких перетинів було справді мало. Відтак, винятковою стала стаття Леоніда Череватенка «Тичинине кіно» для «Новин кіноекрана» (№1, 1991).

Кінорежисер Євген Ульшин прийшов до редакції часопису з унікальним матеріалом. Це були його студентські записи, на яких він у 1963 році розписав режисерську експлікацію екранізації поеми Тичини «На майдані коло церкви...» Ульшин навчався в університеті Карпенка-Карого у майстерні Тимофія Левчука, хоча пари через зайнятість режисера-посадовця переважно проводив Абрам Народицький.

Експлікація була одним із навчальних завдань. Оцінивши роботи всіх студентів, серед яких були, зокрема, і Роман Балаян, Володимир Андрощук, Юлій Слупський, Анатолій Кирик, Юрій Тупицький, Левчук відібрав Євгена Ульшина.

Він вирішив показати експлікацію самому Тичині — за чотири роки до його смерті, вже хворому та у поважному віці. Але поет не лише прочитав роботу і подякував молодому режисерові. Він повернув документ із сімома дбало розписаними листами з кільканадцятьма правками до всіх кадрів, заувагами стосовно того, як би насправді мала виглядати екранізація «На майдані коло церкви...»; того, що молодий режисер зрозумів правильно, а що ні, і чому їм усім курсом треба ознайомлюватися з сербським епосом, аби «ясніше сказать».

Ці записи Тичини — дуже багате джерело для вивчення його творчості. Митець коментував: «Це вже “водичка”, а не героїка», «“Голосить жінка!” Хорошенькеє дєло! Так це ж вона весь фільм зіпсує», «А що ж! Нехай біжить! Чудесно буде!» «??Музика?? закінчується?? Е, ні! Це зовсім, зовсім невірно! Режисер молодий випустив із своєї уваги той факт, що у приспіві матерів (“Та світи ж ти їм дорогу”) звучать такі три слова як “Ясен місяць угорі”. Отже, музика не повинна закінчуватись, а тільки переміститись у верхній регістр. Угорі, десь аж коло місяця звучати».

Зауважується і горезвісна «зрадянізація» колись такого своєрідного автора: зокрема, Тичина добивається «діатонічного» вирішення (характерно, що описує це саме музичним терміном), тобто позбавленого будь-яких півтонів і психологічних акцентів: «Але ж у творі, який передає піднесення всенародне після В.Ж. революції не потрібні зламані в характерах матерів риси».

Вирізняється й такий «діалог»:

Студент: Вийшов і зупинився на східцях піп.
Тичина: Повторюю ще раз: у вірші всього тільки двічі згадується церква, а тут, бач, і пішло, і пішло. А навіщо воно нам й для чого? Зайве, зайве, зайве. Цей піп нам тільки заважає!
Студент: В його постаті гідність і величчя.
Тичина: Ого! Чого б ще він захотів!

«Задум цей так і не був реалізований. Хоча збиралися поставити це на телебаченні. Але потім з’явилися інші плани, інші теми» — відзначав Євген Ульшин. «От нібито малесенький, коротесенький віршик, а скільки нових думок, нових спостережень викликав у Тичини цей, такий відомий йому текст! (...) Вважаю, він міг би працювати в кіно. Як сценарист і як режисер. Щодо цього я нітрохи не сумніваюсь. Не кажу — редактором! Але ніхто не здогадався (...) І то гірка для нас усіх втрата»

#Кіноперіодика

Повна стаття в коментарях

АБЕТКА КІНОМИСТЕЦТВА ТРИВАЄ

Наступна лекція дитячої програми для дітей 10-11 років — у цю суботу о 12:00. Цього разу в програмі перестрілки, переслідування і Техаська посуха — принаймні, на екрані: темою лекції будуть «Жанри кіно. Вестерн, пригодницький фільм, бойовик».

Дізнаємося, що саме цікавить людей у такого роду кіно, чим воно тримає увагу; поговоримо про характерні ознаки і структуру, що об'єднує. Ця лекція є частиною нашого спільного дослідження кінематографічних жанрів, але відвідати її, як завжди, можуть і діти, котрим досі не пощастило побувати на «Абетці...»

Радимо запланувати собі й наступну дитячу програму, що відбудеться 8 лютого, а також обирати собі зручні дати в нашому календарі.

Реєстрація обов'язкова.
Чекаємо на вас!

Фрагмент: Посилка для Маргарет Тетчер (1990), реж. Вадим Кастеллі

«Порцелянова війна» Брендана Белломо та Слави Леонтьєва серед номінантів премії Американської кіноакадемії («Оскар») у категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм».

Вітаємо команду!

🇺🇦
Українці. Віра. Надія. Любов (1991), реж. Володимир Шмотолоха

ДРАМАТУРГІЯ КОЛЬОРУ І РУХУ «ВЕЧОРА НА ІВАНА КУПАЛА»

У 2002 році журнал «Кіно-Театр» опублікував розгорнутий текст оператора Вадима Іллєнка щодо роботи над фільмом «Вечір на Івана Купала».

На прикладі окремих сцен автор статті у деталях розповідав про драматургію кольору і руху одного з найважливіших фільмів українського поетичного кіно:

«Одна з найскладніших акторських сцен фільму — сцена, в якій Петро божеволіє. Ми назвали її «Торо-Торо». У цій сцені ми намагалися зображальними засобами передати галюцинації людини, яка втрачає розум. Для цього в павільйоні були прокладені операторські рейки спіральної форми й уже навколо цих рейок, повторюючи їхній вигин, ми вибудували декорацію — стіни Петрової хати, які в кінці рейок непомітно переходили в декорацію лісу.

Фантасмагоричність обстановки посилювалась іще тим, що в міру панорамування по стінах хати вони починали неприродно світитися, оскільки були виготовлені з напівпрозорого матеріалу і, за бажанням оператора, могли підсвічуватися на просвіт.
Протягом проїзду — панорами — стіни підсвічувались все яскравіше, фарби розпису стін ставали все більш зловісними, самі стіни немов розчинялися в буянні барв. Останню емоційну крапку в цій незвичайній світлопанорамі поставив моторошний лісок, який ніби зрісся з однією із стін хати».

#Кіноперіодика

Читайте повний текст статті у коментарях і дивіться «Вечір на Івана Купала» на ДЦ.Онлайн за посиланням

ЩО В ОНЛАЙН-КІНОТЕАТРІ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ ДИВЛЯТЬСЯ НАЙБІЛЬШЕ?

«Довженко-Центр. Онлайн» існує вже два тижні — ми вирішили підбити проміжні підсумки й поглянути, що саме на старті нашого проєкту вас цікавило найбільше.

Із майже потрійним відривом за кількістю переглядів попереду — «Сьомий маршрут» (1997) Михайла Іллєнка. Цей призабутий фільм був відсканований нами у 2024 році й став народним улюбленцем на Київкінофесті. Після цього, як і раніше, подивитися стрічку в хорошій якості було неможливо. Тож уже за такий короткий термін «Сьомий маршрут» став першим фільмом, що подолав позначку у сто переглядів.

Завдяки зізнанню Роберта Еґґерса у впливі «Вечора на Івана Купала» на «Носферату», фільм швидко піднявся в рейтингу до третьої позиції.

Сьоме місце за кількістю переглядів розділили відразу чотири фільми.

Подробиці про фільми та їх позиції на фото.

Заходьте в онлайн-кінотеатр і відкривайте собі нові сторінки українського кіно🤍

«Андрієш» (1954), реж. Сергій Параджанов і Яків Базелян

ЕҐҐЕРС, ПАРАДЖАНОВ ТА ІЛЛЄНКО: РЕЖИСЕР «НОСФЕРАТУ» ПРЕДСТАВИТЬ УКРАЇНСЬКІ ФІЛЬМИ В НЬЮ-ЙОРКУ

У Лінкольн-Центрі в Нью-Йорку з 5 по 9 лютого відбудеться показ програми «Заклинання «Носферату»: Роберт Еґґерс представляє» (Conjuring 'Nosferatu': Robert Eggers Presents).

Це авторська добірка фільмів, що вплинули на «Носферату» (2024). Роберт Еґґерс — давній шанувальник українського кіно, тож серед 9 відібраних до програми фільмів відразу два українські, надані до показу Довженко-Центром.

Це поетичний фолк-горор «Вечір на Івана Купала» (1968) Юрія Іллєнка, а також фільм-казка «Андрієш» (1954) — кінематографічний дебют Сергія Параджанова, знятий у співавторстві з Яковом Базеляном. Крім українських фільмів, будуть показані також стрічки Жана Кокто, Девіда Ліна і власне сам «Носферату».

«Це світ готичної романтики, казок і фольклору, створений режисерами з поривом перенести глядачів в інший час, інше місце та інший спосіб мислення та віри», — прокоментував добірку Роберт Еґґерс.

Квитки надійдуть у продаж 17 січня. Програму організовують кінокуратори Флоренс Алмозіні та Ден Салліван.

Дізнатися, що надихало режисера культових жахів сучасності можна й завдяки нашому онлайн-кінотеатру: у ньому вже є «Вечір на Івана Купала» – у найкращій якості.

Після невеликого доопрацювання до колекції «Сергій Параджанов. Проби» буде доданий «Андрієш» у новому скануванні

In heaven
Everything is fine...

Петлюра, Київ і Харків 1920-х — в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру ви знайдете колекцію з українськими неігровими фільмами радянського періоду.

«Документи епохи» — це якісно відсканована українська німа класика з сучасним музичним супроводом, перші звукові фільми, хроніки, шедеври кіноавангарду, а також концерти, які тепер можна подивитися онлайн.

Навіть на службі комуністичної ідеології українське кіно продовжувало фіксувати життя, побут, роботу, красу людей і місць, які потрапляли в його об’єктив, і залишило нам унікальні документальні свідчення. А крім того — експериментувало з формою та назавжди змінювало мистецтво.

Фільми з цієї колекції суперечливі і складні, але живі та важливі сліди минулого століття, значимі як з історичної, так і з культурної точки зору.

Заходьте на «Довженко-Центр. Онлайн» і вивчайте багатогранну тяглість українського неігрового кіно.

Музика: Олександр Кохановський

📽 Чим імпресіоніст Михайло Коцюбинський такий привабливий для кінематографістів?

Це питання дослідили в книзі "Коцюбинський: між кіно і літературою", створеній Довженко-центром до 160-річчя від дня народження письменника.

Про вдалі й не дуже екранізації творів розповідають кінознавці, а також видання містить фотографії зі знімальних майданчиків та архівні документи.

Читайте огляд на книжку для Читомо від Анастасії Денисенко.

👉 Підписатися на Читомо в телеграмі

Хрестоматійна тяглість

Nosferatu – Eine Symphonie des Grauens (1922)
Nosferatu: Phantom der Nacht (1978)
Nosferatu (2024)

vs

Земля (1930)
Вавілон-ХХ (1979)
Степне (2023)

Попросили команду Довженко-Центру розповісти про улюблену, знакову та неочевидну українську кінокласику, яку тепер можна подивитись у них в онлайн-кінотеатрі.

Загалом на сайті «Довженко-Центр. Онлайн» доступно 45 фільмів, знятих у період із 1920-х до 1990-х років. У нашому матеріалі коротко про 20 із них (і на будь-який смак).

📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine в Телеграмі | Інстаграмі | WhatsApp | SoundСloud

СХОДЖЕННЯ ДО МАЙСТЕРНОСТІ

У 1971 році Сергій Параджанов виступив у незвичній для себе ролі публічного кінокритика на сторінках журналу «Радянський екран». У статті «Сходження до майстерності» він ділився думками щодо останніх робіт Кіностудії Довженка — «Білого птаха з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, «Живої води» Григорія Кохана і «Захара Беркута» Леоніда Осики.

«"Захар Беркут" Леоніда Осики — картина благородна і чесна. Після "Камінного хреста" Осика тут вперше пробує себе у кольорі, широкому форматі, у великому постановному полотні.

Він знову шукає себе і свій жанр у зовсім іншому, ніж раніше, матеріалі. А зустріч із новим завжди складна: адже для художника фільм — це завжди зізнання у коханні предмету свого мистецтва.

Події історії древньої Русі, де змішані пласти раннього християнства і язичництва, боротьба з татарськими ордами, передані на екрані з епічною силою і красою. Весь акторський ансамбль хороший. Василь Симчич у ролі Захара Беркута не грає якесь ідеальне втілення народної правди і мудрості. Хоча він і голова роду, старійшина, що направляє розум і волю свого племені, ні в його словах, ні в жестах не відчувається вождизму. У цьому, по-моєму, головна цінність образу. Навряд чи праві ті, хто вважає, що зіграний Костянтином Степанковим зрадник Тугар Вовк виявився на екрані більш яскравою фігурою, ніж старий Захар. Адже перемога і історична, і моральна на боці Беркута, хоча він, подібно до героя античної трагедії, повинен пожертвувати своїми дітьми.

Мені сподобався Іван Миколайчук у ролі Любомира. У його образі є і необхідна міра декоративності, і точно знайдений різкий пластичний малюнок, і жорстка внутрішня сила — одним словом, дивовижно точне влучання у жилу характеру. Своєрідно хороші Іван Гаврилюк у ролі Максима Беркута і Антоніна Лефтій — Борислава.

Прекрасний початок фільму — обряд посвячення у мисливці юного Максима, що проходить на косі, яка врізається у гладь широкого озера, посеред безмовності червоних від світанкового сонця гір. Незабутній і фінал: дивовижна своєю красою і глибиною метафора — гори скидають траур.

Така ж первозданна міць часом відчувається і в інших кадрах: неймовірно знято втечу Тугара і його доньки — два вершники, які скачуть серед безкінечного, відрізаного від усього пейзажу засніжених гір».

Читайте повністю статтю Сергія Параджанова у коментарях і звіряйте зі своїми враженнями після перегляду «Захара Беркута» на «ДЦ.Онлайн» за посиланням

#Кіноперіодика

Друзі! Ми попрацювали з навантаженням сайту. Тепер користування онлайн-кінотеатром має бути швидшим і комфортнішим. Вдалих кіновихідних🤍

Завдяки шанувальникам кінематографа та мистецтва продовжуємо по краплині збирати історію українського кіно.

У 2024 році наша колекція поповнилася кіноафішею до фільму «Українська рапсодія» Сергія Параджанова. До Довженко-Центру її передали колекціонери, Ponamarchuk Family.

Афіша надрукована в москві в 1961 році. Її художник Іван Коваленко, майстер плакатної та станкової графіки, народився у Пальмірі на Полтавщині, згодом переїхав до москви і влаштувався у «Рекламфільм».
У 1960 році там само мав свою персональну виставку. Твори Коваленка зберігаються в музеях росії та США.

У прокат «Українська рапсодія» вийшла 1961 року, переозвучена російською мовою. Утім, уважно стежачи за губами, можна помітити, що в кадрі актори розмовляють українською. Тож маємо надію, що вдасться знайти українськомовну доріжку.

На превелику радість, українська афіша авторства Ісаака Суржера також є в нашій колекції — можна оцінити різні погляди та інтерпретації стрічки.

Ми дуже вдячні за цей дарунок і обіцяємо надати йому гідну презентацію в наступних проєктах🤍

Нині — 101 рік із дня народження легендарного Сергія Параджанова. А отже — чудова нагода відкрити собі менш знамениту частину його творчості.

«Довженко-Центр. Онлайн» пропонує глядачам колекцію ранніх робіт його українського періоду. У добірці «Сергій Параджанов. Проби» — документальні стрічки для телебачення, фільм, який Параджанов мусив закінчувати замість відстороненого колеги, а також експериментальні кінопроби нереалізованого грандіозного проєкту про Київ.

Ще до «Тіней забутих предків», які проголосили появу нового майстра в українському і світовому кіно, Сергій Параджанов у своїх фільмах надихався різноманітною фактурою, пластикою і звучанням народної творчості. Хоча свої перші роботи режисер оцінював невисоко, саме вони окреслили його майбутні творчі пошуки.

Переходьте за посиланням та влаштовуйте собі персональну ретроспективу!

Перша дитяча програма в 2025 році — уже в цю суботу, 11 січня о 12:00.

Запрошуємо на практикум «Мистецтво дивитися і розуміти» для дітей 6-8 років у Кіноклубі Довженко-Центру. Під час нього ми з дітьми зосереджуємося на трьох різних творах мистецтва і намагаємося їх розібрати на частинки. Неквапливо вчимо розмірковувати та висловлювати свої враження. Не лише розвиваємо інтелектуальні навички, а й проводимо час у захопливій грі.

Також удаємося до експерименту – поєднуємо споглядання картин із переглядом кінофрагментів. Відкриваємо для себе споріднену природу візуальних мистецтв і пересвідчуємося, що зображення, виконані пензлем чи кінокамерою, підпорядковані загальним естетичним законам. І яким саме — дізнаємося самостійно.

Реєструйтеся та біжіть разом із дітьми в Довженко-Центр!

Фрагмент: «Дівчинка та зайці» (1985), реж. Алла Грачова

До ювілею Володимира Денисенка (95 років у січні) оцифровував його маловідомий фільм "Женці" 1978 року.

"Маловідомим" кіно стало, як це часто буває, через відсутність цифрової копії і показів по ТБ. У свій час за рік прокату фільм подивилось більше 16 млн глядачів. Згодом Денисенко за нього отримав Шевченківську премію, обійшовши "Думу про Ковпака" Тимофія Левчука, епічну трилогію про партизанський рух в Україні часів Другої світової.

Левчук, найбільш нагороджуваний і наближений до партії режисер, патріарх українського радянського кіно, поступився, за слова кінознавця Любомира Госейка, "найдовшій рекламі комбайна Нива" від Денисенка, режисера, який після розгрому "Осяяння" (1971), припинив творчі пошуки і експерименти.

Пізніше напишу про кіно детальніше, а поки тримайте фрагмент сцени весілля, яким відкривається фільм. Оператор Микола Кульчицький, композитор Володимир Губа.

Сканування відбувалось з не дуже якісної російської прокатної фільмокопії. Негатив (фільм знімався на 70 мм) знаходиться в Росії.

Сьогодні 95 років від дня народження видатного українського режисера, сценариста і педагога Володимира Денисенка.

Його фільми «Сон» і «Совість» міцно закріпились в українському кіноканоні і займають відповідно 24 і 95 місце у Рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Решта спадщини режисера менш вивчена і знайома глядачам. Деякі фільми Володимира Денисенка зберігаються лише на кіноплівці і чекають оцифрування. Плівкові копії стрічок «Повість про жінку» і «Мовчать тільки статуї» досі не віднайдені в Україні. Українськомовні варіанти фільмів «Солдатка» і «Роман і Франческа», на жаль, вважаються втраченими.

Минулого року на Кіностудії імені Довженка була віднайдена одна з найбільш амбітних робіт режисера. «Осяяння» (1971), зняте за оригінальним сценарієм самого Денисенка, є сміливим експериментом на межі «міської прози» і «поетичної школи», який, на жаль, випав на багато років з історії українського кіно. Сам режисер виконав у фільмі одну з важливих ролей другого плану.

На відео: Фрагмент «Осяяння» за участі Володимира Денисенка і Богдана Ступки.

Після допрацювання фільм буде доступний на платформі «Довженко-Центр. Онлайн»

Друзі! Ваш великий інтерес до українського кінематографа тимчасово поклав нам сайт👀

Про проблему знаємо. Працюємо, щоби пошвидше все налагодити🤍

ДОВЖЕНКО-ЦЕНТР ЗАПУСКАЄ ОНЛАЙН-КІНОТЕАТР

Сьогодні ми презентуємо власний довгоочікуваний онлайн-кінотеатр. Тепер глядачі та глядачки мають змогу дивитися українські фільми різних епох легально і в найкращій якості!

На платформі «Довженко-Центр. Онлайн» представлено фільми, оцифровані нашою Кінолабораторією, які нещодавно можна було переглянути лише на фестивалях, спеціальних показах і програмах. Фільми можна дивитися окремо або в межах кураторських колекцій, що знайомлять зі знаковими періодами, жанрами, темами, постатями чи рейтингами українського кіно. Фільми та колекції будуть постійно змінюватись і доповнюватись.

Стрічки у «Довженко-Центр. Онлайн» доступні в будь-якій точці світу. Вартість перегляду кожного повнометражного фільму становить 85 гривень.

На платформі онлайн-кінотеатру також є «Лекторій», де публікуватимуться лекції, інтерв'ю, курси та архівні матеріали з історії українського кіно. Зараз у ньому безкоштовно можна переглянути шість лекцій, які були записані в рамках освітньої програми «Як перестати хвилюватися та полюбити українське кіно», нагородженою премією Кіноколо у 2023 році.

«Довженко-Центр. Онлайн» створено завдяки добровільним пожертвам організацій та приватних осіб, що були зібрані в рамках краудфандингової кампанії, організованої британським дослідником кіно Річардом Боссонзом (Richard Bossons) у 2022 році на підтримку діяльності Довженко-Центру.

Запрошуємо!

— Два квитки на «Носферату», будь ласка

😡😡😡

«Така пізня, така тепла осінь» (1981), реж. Іван Миколайчук

КОЛЕКЦІЯ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ ПОПОВНИЛАСЬ СЕНСАЦІЙНОЮ ЗНАХІДКОЮ

Студенти-кінознавці КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого, Алік Дарман і Володимир Прилуцький, знайшли і передали у наш Фільмофонд стрічку «Карл Бруннер», створену на Одеській кінофабриці «Українфільм» режисерами Олексієм Маслюковим і Мечиславою Маєвською у 1936 році.

Плівка зберігалась в архіві студентських робіт випускників університету, який молоді дослідники кіно зараз вивчають, упорядковують і фільмують для свого майбутнього документального проєкту. Поки у віднайденої позитивної фільмокопії відсутня фонограма. Її пошуки продовжуються.

«Карл Бруннер» (також відомий під назвами «Держись, Карлуша!», «Тримайсь, Карлуша!» і навіть «Карлуша, тримайсь!») знятий за сценарієм угорського письменника і теоретика кіно Бели Балажа. Балаж також виступив художнім керівником стрічки. Операторами працювали молодий Михайло Козубенко і досвідчений Євгєній Славінскій, який знімав перші фільми ВУФКУ, а також був одним зі співоператорів авангардистського документального шедевру «Турксиб» (1929) Віктора Туріна.

Кінознавець Любомир Госейко в «Історії українського кінематографа» виділяв «Карла Бруннера» серед інших дитячих фільмів 1930-их через його антинацистське звучання. Тогочасна преса у короткому описі до стрічки так розставляла акценти: «„Тримайсь, Карлуша!" відповідає на питання, що надзвичайно цікавить радянських ребят,— як живуть діти за кордоном. Це — антифашистський фільм, що розкаже про пролетарських дітей Берліна».

«Карл Бруннер» вийшов на екрани 13 жовтня 1936 року у двох варіантах, для дорослої і дитячої аудиторії. Фільм мав успіх у глядачів на кінофестивалі у Донецьку, але отримав доволі критичні відгуки на сторінках російської газети «Кино» і українського журналу «Радянське кіно». Критики полемізували, за що саме потрібно критикувати цю роботу - за недостатню увагу до підпільної діяльності німецьких комуністів чи за розкриття образу Карлуші без необхідного психологічного аналізу.

З журналу «Радянське кіно», №11, 1936 рік:

«Рецензентка (російської газети “Кино” — прим. ДЦ) обвинувачує і автора сценарія, і режисерів за те, що у фільмі не знайшла місця і залишилась поза екраном революційна підпільна робота фрау Бруннер, і на екрані показано лише пригоди її сина Карлуші. Ми стверджуємо, що це обвинувачення грунтується на тому, що Ванда Росоловська не зрозуміла фільму.

Фільм цей, безперечно, має ряд великих недоліків. Авторів його треба добре критикувати, але ж не треба їх збивати з пантелику».

Попри критику режисери Мечислава Маєвська та Олексій Маслюков продовжили працювати у дитячому кіно і створили ще кілька робіт на Київській та Ялтинській кіностудіях.

До сьогодні єдина відома фільмокопія «Карла Бруннера» зберігалась у російському Госфільмофонді.

Віднайдена плівка дозволить ретельніше дослідити і краще зрозуміти українське кіно 1930-их років, зокрема дитячі і пригодницькі фільми того часу, їхню жанрову і пропагандистську складову.

Дякуємо Аліку Дарману, Володимиру Прилуцькому і Вікторії Слопіцькій за вагомий внесок у збереження нашої кіноспадщини та продовжуємо працювати разом над пошуком і поверненням українського кіно.

Фото: Віднайдена плівка у Довженко-Центрі. Карлуша з кавуном на обкладинці журналу «Радянське кіно», № 5, 1936 рік

І щоб усі подарунки були отакі🤞

«Як їжачок та ведмежа міняли небо» (1985), реж. Наталя Марченкова

28 грудня 1895 року брати Люм'єри офіційно презентували головний винахід свого життя — і з тих пір світ, здається, повністю змінився.

Нині ми знаємо цю дату як Міжнародний день кіно.

У січні 1926-го, коли в кінематографістів уже не було жодного сумніву, що перед людством постало нове мистецтво, в рубриці «За кордоном» українського журналу «Кіно» (№2—3) опублікували цікаву перекладну статтю.

Це був текст знаменитого американського режисера Девіда Ворка Гріффіта («найславетніший з сучасних буржуазних кіно-режисерів») , написаний ним для «Colliers Weekly» у 1924.

Він називався «Кіно через 100 років», і саме про далеке майбутнє світової кінематографії роздумував автор:

«Року 2024-го режисери будуть вчитися по спеціяльних університетах та академіях. Це-ж саме треба гадати і про артистів (...) Що-дня мене питає хтось, чи є в мене віра в те, що кольорова фотографія прокладе собі шлях в кіно. Я не маю в тому ніяких сумнівів...»

Читайте частину статті в коментарях.
#Кіноперіодика

Фрагмент: «Вибухлі дні» (1930), Олександр Соловйов

ВІДЗНАКА ВЛАСНОДРУКУ ПРО КОЦЮБИНСЬКОГО

ПЕН-клуб України оголосили список найкращих книг, що вийшли в 2024 році. Це вже сьома річна добірка, створена для підсвічування й поширення якісної української літератури. Серед новинок у секції «Мистецьких видань» — наш гіт, зін «Коцюбинський: між кіно та літературою»!

Автори видання — кінознавці/-иці Довженко-Центру Альона Пензій, Станіслав Битюцький, Олег Оліфер, оформлення бюро «Буця» та Галі Вергелес.

Нещодавно власнодрук отримав премію за Найкращий книжковий дизайн 2024 року. Ви можете придбати це красиве й інформативне видання в нашій книгарні.

Крім «Коцюбинського», у Музейній крамниці можна придбати й інші книги, що увійшли до списку від ПЕН-клубу: «Твоя книга про кіно» Ольги Бірзул, «Мої думки про кіно. Як перекласти життя на сценарій» Антоніо Лукіча, «Дискурс модернізму в українській літературі» Соломії Павличко та «Про фотографію» Сьюзен Зонтаґ.

Книги за посиланням

КІНОКАНОН УКРАЇНСЬКОГО ЖАХУ

Детальніше про «Вечір на Івана Купала», а також інші химери й містицизми українського кіно пропонуємо дізнатися в другому випуску оновленого «КІНО-КОЛА».

Привиди, убивства, відьми й помідори: у статті «Дивне, химерне, фантастичне — українське», що вийшла до ретроспективної програми Довженко-Центру на Київському тижні критики, кінознавець Довженко-Центру Станіслав Битюцький розповів історію українського горору від поодиноких його проблисків у 1920-х до вже незалежних жахів 1990-х.

«Гоголівська історія в нього підкреслюється численними фольклорними джерелами. Тут і український народний театр, вертепна драма, містерії, карнавальна химерія (...) Поруч з цим, Іллєнко використовує всі ключові складові горор-кіна: страх перед смертю, привидів, страшні видіння, крихкий зв'язок між реальністю і вигадкою, сни».

Замовити цей чудовий подарунок на свята можна на сайті нашої Музейної крамниці

#Кіноперіодика

З Різдвом прийдешнім!❄️

«Вечір на Івана Купала» (1968), Юрій Іллєнко

ЯК НЕ ВТРАТИТИ МАЙБУТНЄ?

Головне управління комунікацій Генштабу ЗСУ розпитало в наших кінематографістів про те, яку роль у минулому та сьогоденні грає кінематограф, як із ним бути під час війни і — головне — як не втратити майбутнє.

Експертний коментар для короткометражного фільму надала й керівниця Довженко-Центру Олена Гончарук:

«Я більше схильна зараз довіряти документальному кіно, яке постійно опиняється на передовій, яке активно документує, і при цьому несе на собі ознаки авторського стилю, тобто при цьому не є кінохронікою».

Крім Олени, до важливої розмови долучилися кінорежисери Антоніо Лукіч та Наріман Алієв, сценаристка і режисерка Наталія Ворожбит, акторка Ірма Вітовська, старший лейтенант і журналіст Андрій Сміян, продюсер Володимир Яценко і кіноблогер Віталій Гордієнко.

Відео стало частиною серії «Спротив та єдність», у якій представники різних професій відповідають на питання «Як не втратити майбутнє».

Запрошуємо до перегляду!

Останній урок Абетки кіномистецтва у цьому році

Завтра о 12:00 в Кіноклубі Довженко-Центру пройде заняття для дітей 10-11 років. Це буде лекція для всіх охочих дізнатися про те, ким створюється кіно, чим займаються та як взаємодіють між собою десятки, а інколи й сотні людей на майданчику, творячи спільними зусиллями один великий фільм.

Приходьте на Васильківську, 1, аби дізнатися про кінопрофесії в усіх їх розмаїтті. Квитки за посиланням

Фото з колекції Кіноархіву Довженко-Центру

Перший кримськотатарський фільм уже в цю суботу в кінотеатрі «Ліра»!

Запрошуємо на благодійний показ забороненої стрічки Георгія Тасіна (за сценарієм М. Бажана), що підкорив серця глядачів у Криму в 1926 році.
Основа стрічки — легенда про героя Аліма Айдамака, перетворена на п'єсу репресованим драматургом Іпчі Умером.
Зібрані кошти підуть на збір для захисту ППО ПвК «Південь».

Після показу відбудеться обговорення з кінокритикинею Оксаною Волошенюк та одним із представників Президента України в АР Крим — Євгеном Бондаренком.

📍21 грудня, о 17:00,
Київ, вул. Велика Житомирська, 40

Організатори: медіаініціатива «Crimea Daily» у партнерстві з кінотеатром «Ліра» та Довженко-Центром.

Обов'язково реєструйтеся

🇺🇦✨ Знакова подія для української культурної спадщини!
12 грудня Федеральне відомство архівів Німеччини передало Міністру закордонних справ України Андрію Сибізі добірку оцифрованих фільмів, що мають велику історичну цінність для України.

Це три повнометражних ігрових, один короткометражний, два анімаційних та три неігрових фільми. Серед них рідкісні, відреставровані та раніше недоступні роботи. Наприклад, знята в Одесі дитяча стрічка «Вітаю з переходом» (1932) Ївги Григорович – рідкісний приклад того часу включення до ігрового кіно фрагменту мультиплікації.

Невдовзі всі віднайдені в Німеччині стрічки перейдуть у довічне зберігання в Національний центр Олександра Довженка, що убезпечить їх для майбутніх поколінь українських глядачів.

Навіть у розпал війни Росії проти України, плідна співпраця німецьких і українських архівістів та кінознавців дає можливість відновлювати скарбницю української культурної спадщини через репатріацію творів.

Деталі за посиланням

В Довженко-Центрі триває виставка «Ніхто не острів. Три моря» від ArtPole. Її можна відвідати з четверга по неділю з 12:00 до 19:00.

Назву експозиції дав початок вірша британського метафізика Джона Донна:

Ніхто не острів. Кожна людина —
частина більшого, частина континенту.

Про це, про український південь та набагато більше — в трьох частинах мультимедійної виставки.

Чекаємо на вас! Квитки за посиланням

Фото: Oleksandr Tykhonruk

Зима! Отже, до свят майже не залишилося часу❄️

Тому ми з Музейною крамницею зібрали для вас найкращі подарунки на День святого Миколая — кожному і кожній під їхній смак. У Довженко-Центрі ми з колегами маємо традицію щороку влаштовувати собі «Таємного Миколайчука» з сюрпризами-подарунками.

Думаємо, такий звичай пасуватиме і вам та вашим друзям! А щоби бути готовими до нього — дивитися добірку від нашої книгарні і замовляйте все на сайті🙌

Трохи фото з відкриття виставки «Ніхто не острів» від АртПоля в Довженко-Центрі👫

Нагадуємо, що мультимедійна експозиція про український південь та життя між трьома морями триватиме до 15 грудня. На ній представлені відеарт, музика, інтерв'ю, фото та кераміка від українських і польських митців.

Розклад:
четвер — неділя
12:00 — 19:00

Квитки за посиланням

Фото: Oleksandr Tykhonruk

Друзі! Допоможіть нам стати кращими
🤍❤️

Нам дуже важливо знати, що вас цікавить у нашій роботі, і як ми можемо її поліпшити. Для цього ми створили невелике анонімне опитування, пройшовши яке, ви долучитеся до нашого росту. А також вплинете на те, які культурні події і контент у соцмережах бачитимете частіше.

Дуже дякуємо!

Виставка працює попри відключення :)

У Довженко-Центрі триває мультимедійна виставка «Ніхто не острів. Три моря» – аудіовізуальна подорож Чорним, Азовським та Балтійським морями.

Поділимося розповідями про

МОРЕ 1. Чорне

Це мовчазна подорож на близьку й бажану, але недосяжну територію — в Крим.

Авторка ідеї, Оля Михайлюк, влітку та восени 2021 року разом із саундартистом SK.EIN максимально наблизилися до півострова, щоб зібрати звуки, кольори, фактури на кордоні у вигляді аудіо- та відеофайлів.

Основний матеріал був записаний на півострові Хорли, Херсонська область, що за 30 км від Криму.

Потім у Києві до нього додалися традиційні кримські мелодії та імпровізації на ці теми. До співтворення долучилися Мустафа Кизилделі (Стамбул, баглама), Сурен Восканян (Маріуполь, дудук, кларнет) та Андрій Левченко (Київ, бубон). Музичні цитати пізніше були використані в творі.

Із 24 лютого 2022 і до сьогодні – Хорли окуповані. Поки ми чекаємо на повернення наших земель під контроль України, маємо змогу мандрувати через мистецькі твори.

Приходьте дивитися виставку НІХТО НЕ ОСТРІВ. ТРИ МОРЯ з четверга по неділю, 12:00–19:00.

Квитки за посиланням

А наш поетичний екран зветься мертвим Іваном.
А наше кіно зветься Тіні. Тому не втечем.
Ми не потопаючи, а виринаючи, раним.
Очищення схоже на чистку вогнем і мечем...
— Василь Герасим'юк.

Сьогодні в рубриці #Кіноперіодика поезія. Для 14-го номера «КІНО-КОЛА» (літо 2002) кінознавець Олег Бурячківський дослідив появи українського кіно в поезії і вкотре оприявнив таку тісну нерозривність цих двох мистецтв у нашій культурі.

«Кіно для поетів є передусім "внутрішнім екраном", екраном людської душі, на якому висвітлюються всі форми внутрішнього мовлення — візії, уявлення, фантазії, галюцинації, мрії, спогади, рефлексії — всі струмені з потоку свідомости. У поезії документ перетворюється на сон, "кіно" як спостереження дійсности переростає у "кіно" як видиму, наочну душу».

Повна версія статті в коментарях. Нагадуємо, що цей та інші раритетні випуски «КІНО-КОЛА» можна придбати в нашій Музейній крамниці. Також у нас уже є новий номер культового журналу.

Фрагмент: вірш Володимира Булаєнка в фільмі «Хто повернеться — долюбить» (1966) Леоніда Осики

До 120-річчя Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого до нашого культурного поля після довгої перерви повернувся міжнародний студентський кінофестиваль «Пролог». Востаннє він відбувся 9 років тому — саме в Довженко-Центрі.

За 8 днів було показано й обговорено близько 200 ігрових, документальних та анімаційних творів від молодих митців з різних кіношкіл та університетів світу, більшість із яких — саме українські студенти й студентки. До професійного журі кінофестивалю також увійшла керівниця Довженко-Центру Олена Гончарук. Окрім основних номінацій фестивалю, Олена вручила особливу відзнаку від Центру за майстерний і сучасний підхід до культурної спадщини. Її отримав документальний фільм «Вишня» режисерки Софії Василенко, студентки 4-РТБ курсу Інституту екранних мистецтв КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого з майстерні Василя Вітра.

Режисерка отримала книгу-дослідження кінознавців Довженко-Центру «ВУФКУ. Lost & Found». Так ми вирішили підкреслити існування безперервного зв’язку між українськими кіномитцями минулого, теперішнього і майбутнього, та важливу роль самого Центру у збереженні й підтримці цієї тяглості.

З нетерпінням чекаємо нових фільмів від кінематографістів, які тільки починають свій шлях!

Фото: Станіслав Потанін, кінотелекомплекс КНУТКіТ

ОСТАННІ ДНІ «ДРУГОРЯДНИХ ЛЮДЕЙ» НА ВЕЛИКОМУ ЕКРАНІ

До кінця прокату «Другорядних людей» (2001) Кіри Муратової у «Жовтні» лишилося три дні. Ловіть свою можливість подивитися, якщо ще не бачили!

Ексцентрична комедія з елементами фарсу, трилеру, водевілю — великий мікс із жанрів від видатної української режисерки, що перевідкрився глядачеві через 20 років з українською звуковою доріжкою. Дивовижна суміш, що спершу мала назву «Мінливості долі» засвідчила й абсурдне поєднання смерті та життя, лікаря й убивці, сміху, плачу, тварини, людини, врешті-решт, двадцятого і двадцять першого століття.

Жінка намагається позбутися тіла свого чоловіка, якого випадково вбив лікар. Головна героїня потрапляє в ще більші неприємності, коли зустрічає дивака, який щойно втік з психіатричної лікарні. Разом вони — справжні ходячі катастрофи, а кожна їхня дія тільки погіршує ситуацію.

Підібрати собі сеанс до 27 листопада включно можна за посиланням

Друзі, з наступного тижня наша книгарня повністю переходить в онлайн-формат.

Це тимчасово: плануємо, що на зиму.
Уже сумуємо за вами і чекаємо теплих часів та зустрічей🩷

Нагадуємо про наш сайт, на якому завжди можна замовити подарунки до зимових свят і на будь-який випадок життя. А ще про інстаграм книгарні, в якому зручно слідкувати за всіма новинками.

Опція самовивозу працюватиме за попередньою домовленістю, пишіть в інстаграмі крамниці або на пошту [email protected]

ЯК ДИВИТИСЯ ТА ПОКАЗУВАТИ КІРУ МУРАТОВУ СЬОГОДНІ?

14 листопада Довженко-Центр організував онлайн-дискусію «Як дивитися та показувати Кіру Муратову сьогодні» до ювілею видатної режисерки. Поговорили про особливості сприйняття її фільмів, унікальну кіномову, сприйняття у світі та різницю між переглядовим/дистрибуційним досвідом в Україні й світі до повномасштабної війни та під час неї.

Тепер можемо запросити всіх, хто пропустив трансляцію, дивитися запис на нашому Youtube-каналі❤️🤍

Уже сьогодні, 24 листопада о 17:00 в Довженко-Центрі відкривається мультимедійна виставка «Ніхто не острів» від агенції «Артполе».

Це велика експозиція з трьох частин, присвячена українському півдню. У ній — аудіальний образ Криму із записів хвиль, вітру та трепету степів, записаних у нині окупованому Гіркому Куті, що за 30 кілометрів від півострову. У ній — мікс «Ніхто не острів. Маріуполь», створений спільно з польським музикантом Томашем Сікорою. У ній, нарешті, частина «Три моря» про світ між Чорним, Азовським і Балканським.

Відкриття відбудеться за участі авторів: Олі Михайлюк, Сурена Восканяна та Рустема Скибіна. Кураторка виставки — Мирослава Ганюшкина.

Буде музика, медитативні відеоінсталяції, тексти, гострі інтерв'ю та кераміка, діджейський сет від Tomek Hoax / Coastline Northern Cuts — великий мікс за останні три роки життя поряд із трьома морями.

Вхід на відкриття вільний. Приходьте!

ДИВИМОСЯ КІНО, ДОНАТИМО НА ДРОНИ

Запрошуємо на благодійний показ у рамках програми «Забуте, непобачене, своє», у якій ми дивимося українське кіно, а гроші за квитки надходять на дрони українському війську. Цього разу, 24 листопада о 14:00, в Kino42 подивимося «Дике поле» (2018) реж. Ярослава Лодигіна.

«Дике поле» — похмурий глядацький істерн, екранізація роману «Ворошиловград» Сергія Жадана. Історія про протистояння пострадянського й українського, корумповано-кримінального й принципово чесного, бандитського й сімейного, російського й українського, яка набула нової актуальності сьогодні.

Через зникнення брата Герман повертається на рідну Донеччину. У спадок йому залишилася маленька стара бензоколонка — сімейний бізнес вкупі з місцевими працівниками, готовими стояти за неї. А відстоювати доводиться з принципу: на землю зазіхають впливові рейдери, клаптик за клаптиком перетворюючи її на кукурудзяні поля та залізницю, що нікуди не веде.

Покази організовано спільно з Благодійним фондом «Хід Юристів».

Приходьте дивитися, (пере)відкривати сучасне українське кіно й разом із героями долучатися до захисту свого.

Квитки за посиланням

«СТРАСТІ ЖАННИ Д'АРК» В ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРІ

Раніше ми вже анонсували показ «Генерала» з плівки в живому музичному супроводі Hungry Boys. З радістю розповідаємо про другий показ Дня німого кіно на Сцені 6 Довженко-Центру.

14 грудня о 17:00 дивимося «Страсті Жанни Д'Арк» (1928) Карла Теодора Дреєра з музикою Костянтина Бушинського. Фільм, що назавжди лишився одним із пікових моментів в історії німого кіно, і вже через майже 100 років після своєї прем'єри продовжує підкорювати світові рейтинги. Перший у списку найкращих німих фільмів за версією видань Guardian і Observer, третій за рейтингом Sight&Sound.

Його режисер, данець Карл Теодор Дреєр — один із найбільш талановитих митців свого часу, чиї й інші фільми не надто поступилися в значимості «Страстям». Та найбільше в фільмі привертає увагу робота акторки, виконавиці головної ролі Рене Фальконетті.

Її межове психологічне втілення стражденного образу Жанни Д'Арк лишилося в історії як одне з найкращих акторських втілень, коли-небудь знятих на камеру. Утім, вона не зіграла жодної ролі після Жанни Д'Арк.

Показ відбудеться за організації дистрибуторської компанії Kinove в партнерстві з Довженко-Центром та МКФ «Молодість».

Чекаємо на вас!
Квитки за посиланням

Сьогодні рішенням Касаційного господарського суду у складі суддів Кондратової І.Д., Губенко Н.М., Студенця В.І. остаточно позбавлено Довженко-Центр права на доступ до правосуддя. Виходить, що в жодному суді і в жодній інстанції Довженко-Центр не має права захищатися від знищення – так постановив Північний апеляційний господарський суд і, здається, Касаційний господарський суд теж із цим погоджується. Це має стати тривожним дзвінком для інших державних закладів, яким не пощастило бути у підпорядкуванні держави, – по суті, інституції позбавляються субʼєктності і конституційного права на оскарження рішень органів управління.

Водночас, обстоюючи недоторканність та непохибність рішень державних органів, суд не взяв до уваги головний мотив позову: питання збереження та захисту культурної спадщини, що є порушенням статті 54 Конституції України. Адже, будучи виконаним наосліп, оскаржуваний наказ Держкіно призвів би до втрати єдиної в своєму роді колекції українського кіномистецтва, бази знань, відкриттів та інформації, що створена за 30 років існування Довженко-Центру.

Представники Міністерства культури та стратегічних комунікацій мають це розуміння і підтримали застереження й вимоги Довженко-Центру в повному обсязі. Логічно, оскільки політики управління й захисту культурної спадщини виробляються саме в Мінкульті. Погано, що компетентну позицію суд проігнорував.

Понад 2 роки ми з вами боролись за нашу кіноспадщину. Що далі? Невже визнати, що українське кіно – це просто залізні коробки з плівкою, як заявив представник Держкіно в суді?

Однозначно, Держкіно – як і суспільство – не може виграти, якщо Довженко-Центр програє. Це проста істина. Ми не вважаємо результат суду програшем – це радше висвітлення тривожних тенденцій, що розвиваються і міцніють в управлінні державою та судочинстві.

Доки Довженко-Центр існує, ми продовжимо говорити про цінність, збереження і розвиток української культурної спадщини з тими, хто може чути, розуміти і справді в цьому зацікавлений.

Дякуємо кожній і кожному, хто підтримував і підтримує, розуміє, вболіває і сприяє розголосу. Дякуємо нашим адвокаткам!Боротьба за українське кіно триває – щоб колись повернутися до розвитку і творення. Так було і буде. Нам своє робити.

Інтертитр: «Хліб» (1930), реж. Микола Шпиковський

ВИРІШАЛЬНІ МОМЕНТИ СУДУ

Завтра об 11:00 у Касаційному господарському суді (вул. Копиленка, 6, зал 209) пройде слухання, яке може стати дуже важливим для долі Довженко-Центру.

Касаційний суд розглядає справу про незаконність наказу Держкіно щодо реорганізації інституції. Попереднього разу, перевіривши наявність сторін, суд відклав прийняття рішення на завтрашнє засідання. Головуюча колегії суддів — Ірина Кондратова.

Ми потребуємо вашої присутності. Не забудьте взяти з собою документи!

Інтертитр: «Тіні Бельведеру» (1926), реж. Олександр Анощенко

Також о 17:00 чекаємо всіх на «Нарисах радянського міста» з живим супроводом Олексія Шмурака в Українському Домі!

Після цього послухаємо лекцію Марини Скирди про український і світовий авангард, урбанізм і наші 1920-ті.

Квитки можна придбати на місці

Нагадуємо, що сьогодні до 19:00 — ваша остання можливість відвідати виставку «World Press Photo-2024» в нашому Музеї кіно!

На честь завершального дня експозиції о 15:00 директора Odesa Photo Days Катерина Радченко проведе авторський екскурс в історію та наповнення фотографій, відібраних серед найкращих та найважливіших історичних знімків цього року.

World Press Photo регулярно збирає в своєму престижному конкурсі головні журналістські фотографії з усього світу й формує з цього калейдоскоп значущих подій сьогодення. Odesa Photo Days за партнерства посольства королівства Нідерландів в Україні організували виставковий тур Україною, в ході якого була можливість подивитися експозицію World Press Photo-2024 в Довженко-Центрі.

І ще є сьогодні до 19:00🤍

Квитки за посиланням

У фінальний день фестивалю «Фундамент: історії про культуру» в Українському Домі проведемо показ «Нарисів радянського міста» (1929) Дмитра Дальського та Людмили Сніжинської в живому супроводі композитора Олексія Шмурака. Опісля послухаємо лекцію від головного мистецтвознавця Довженко-Центру Марини Скирди.

17 листопада о 17:00 чекаємо всіх у Кінозалі Українського Дому, де ми разом зможемо подивитися авангардистську урбаністичну симфонію 1929 року, що оспівала в утопічній патетиці міські ландшафти Харкова, поетизувала столицю УСРР і залишила в історії доументальні кадри Держпрому, «Березолю», Палацу праці й загалом — українського міського життя 1920-х.

Показ супроводить жива музика Олексія Шмурака — українського композитора, саундартиста, перформера, лектора і публіциста. Олексій займався сучасною класичною музикою як піаніст, менеджер і куратор, а з 2012 «мігрував» в бік сучасної експериментальної музики, інтердисциплінарної співпраці та перформативності. Його музика іронічна, багатошарова і драматургічно вибудована.

Після показу послухаємо лекцію Марини Скирди, у якій вона надасть історичного та мистецького контексту фільмові; розповість про авангард та політичне життя 1920-х, а також запросить слухачів до критичної дискусії стосовно того, як тодішній просторово-урбаністичний радянський експеримент виглядає сьогодні, через сто років після його початку — в бруталістській будівлі Українського дому.

Приходьте дивитися та слухати вже цієї неділі!

«ПРОПАЛА ГРАМОТА» [ЗНАЙШЛАСЬ] У «ЖОВТНІ»

16 листопада кінотеатр «Жовтень» відкриває свій новий проєкт — Zhovten Cinema Club. Радимо прийти, адже дивитися будемо культову «Пропалу грамоту» (1972) Бориса Івченка!

Метою кіноклубу стане відкриття нових граней кіномистецтва для поціновувачів кіно та його історії. У програмі — ретельно відібрані кінострічки, а також лекції, що додають контексту та занурюють у тематику, і, можливо, дещо більше, що здатне здивувати навіть найвибагливіших глядачів. Цього разу кіноклуб буде дивувати українським кіно з колекції Довженко-Центру.

16 листопада о 14:30 відбудеться відкриття проєкту фільмом «Пропала грамота» (1972) режисера Бориса Івченка, цікавим комедійним прикладом українського поетичного кіно.

Окрім показу фільму на глядачів чекає театральний перформанс, лекція та обговорення.

«Пропала грамота» — вільна екранізація однойменного оповідання Миколи Гоголя. Двоє козаків вирушають в карколомну подорож до Петербургу. Тут вони мають зустрітися з самою царицею та доставити їй грамоту від гетьмана. На шляху козаків чекає чимало пригод та випробувань, сповнених веселих, загадкових, і подекуди містичних пригод.

Квитки за посиланням

Дивитеся на фейсбуці?

https://www.facebook.com/dovzhenko.centre/videos/1081859453129781

Уже цієї суботи, 16.11, керівниця Довженко-Центру Олена Гончарук запрошує разом пройтися авторським туром виставкою World Press Photo 2024, що нині експонується в Музеї кіно Довженко-Центрі.

«Є поширене твердження "ми живемо в історичний час". Після перегляду експозиції World Press Photo один із моїх висновків: кожен час є історичним. Його значимість визначають виключно люди, котрі в цей час живуть і те, як вони цим часом розпоряджаються.

Цінність сприйняття фотографій-фіналістів одного з найважливіших світових конкурсів саме поєднаними в експозиції — через появу багатьох нових зв'язків і смислів, що ніколи б не виникли від окремого фото або серії. Саме на виставці відзначаєш, що кожен зі знімків, яким би далеким він не був від України, має стосунок до нашого сьогодення. Рівно як українські події пов'язані з тим, що відбувається у світі. Тут ніби відкривається багатошарове бачення.

Моєю особистою відправною точкою на виставці, безумовно, є фотопроєкт української фотографки Юлії Кочетової "War is Personal". А точкою прибуття — фото Едді Джима, зроблене на островах Фіджі, під назвою "Боремося, не тонемо" (Fighting, not sinking). Воно далеке від війни, але містить важливий стейтмент».

Виставка триватиме до 17 листопада. Встигніть побачити світлини, які розповідають важливі історії з усього світу.

Проведення виставкового туру в Україні організовано Odesa Photo Days i відбувається за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Квитки за посиланням

Фото: Vogue Ukraine

Ви розкупили всі квитки на «Камінний хрест», тому ми додали ще декілька! Поспішіть — це вже сьогодні о 19:00.

Тим часом ми анонсуємо вже наступний показ: 15 листопада о 19:00 дивимося «Осяяння» (1971) Володимира Денисенка з представленням кінознавиці Довженко-Центру Яни Дудко.

Це буде один із перших показів відсканованої в цьому році копії призабутої режисерської роботи Володимира Денисенка, одного з «поетів» нашого кіно, учня Довженка, плідного режисера та кінопедагога 1960-х — 1970-х.

Фільм розповідає історію видатного інтелектуала, вченого-мікробіолога Юрія Морозенка (друга роль Богдана Ступки), що шукає ліки від раку.

Показ проводиться в рамках паралельної програми виставки World Press Photo. В експозиції, зокрема, представлена серія фотографій «Я досі поруч» Ванг Найгонг, у якій фотографка досліджує концепцію сімейної фотографії через історію молодої жінки, хворої на рак.

Нагадуємо, що за квитком, придбаним на фільм, ДО показу або в інший день за розкладом Музею ви можете відвідати виставку.

Розклад:
Середа — неділя
12:00 — 19:00

Організаторами виставкового туру в Україні є Odesa Photo Days. Головні партнери — Посольство королівства Нідерландів в Україні.

Квитки за посиланням

Чи дивились ви коли-небудь кіно з плівки?👀

Можемо запропонувати вам цей унікальний досвід із фільмом «Генерал» (1926) у живому музичному супроводі київського електронного дуету Hungry Boys.

«Генерал» — шедевр світової кінокомедії, один із ключових німих фільмів американської комічної школи з не менш легендарним виконавцем головної ролі — людиною, що «ніколи не посміхалась», але завжди вражала божевільними трюками і найсмішнішими слепстіками, Бастером Кітоном.

Юного Джоні Грея в армію Конфедерації не взяли, а його кохана Анабель Лі відкидає його, обізвавши боягузом. Проте, він один, хіба лише з «напарником» паровозом втирає всім носа, виграючи бій. Джонні воює з викрадачами поїзда, неслухняною гарматою, сам з собою і непередбачуваною силою долі.

14 грудня о 19:00 на Сцені 6 дистрибуторська компанія Kinove в партнерстві з Довженко-Центром та МКФ «Молодість» проведуть показ «Генерала» — напряму з плівки і з живим супроводом музикантів.
Сьогодні така можливість трапляється не часто, долучайтесь!

Квитки за посиланням

Відбій тривоги!

Скоро починаємо показ фільму «Тоні Ердманн»

Друзі! Нагадуємо, що вже завтра о 19:00 у Довженко-Центрі пройде показ «Тоні Ердманн» (2016) режисерки Марен Аде.

Це весела, і водночас сумна історія про те, як самотній 68-річний чоловік намагається налагодити взаємини зі своєю сепарованою донькою, багатою, успішною і завжди зайнятою бізнес-леді. На шляху до цього він конструює альтер-его бізнесмена на ім'я Тоні Ердманн, і вдається до серії витівок, які з усією своєю дивністю й хаотичністю, але крок за кроком поступово об'єднують сім'ю.

Серію показів «Кіно поза екраном: знакові німецькі фільми у місті» до свого 30-річчя організовує Goethe-Institut. Однією з локацій проведення став і Довженко-Центр.

Вхід вільний. Запрошуємо!

«КАМІННИЙ ХРЕСТ» У ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРІ

До паралельної програми виставки World Press Photo анонсуємо тематичні кінопокази з кураторським супроводом. Вони поглиблять і доповнять експозицію найболючіших моментів сьогодення, зафіксованих фотографами з усього світу.

Уже в цю середу, 13 листопада о 19:00 подивимося «Камінний хрест» (1968) режисера Леоніда Осики. У ньому, всуголос актуальній сьогодні і особливо гострій в українському контексті темі, підіймається питання еміграції. Серед робіт, представлених на виставці, до нього зверталися бразильські фотографи Феліпе Дана та Рената Бріто («Загублені»), венесуелець Алехандро Сеґарра («Дві стіни») та француженка Сандра Мель («Перші кліматичні біженці Сполучених Штатів»).

Нетлінну класику українського поетичного кіно представить кінознавець Станіслав Битюцький. За квитком, придбаним на кінопоказ, ви також зможете відвідати саму виставку в нашому Музеї (5 поверх) у той же день ДО перегляду фільму, або в інший зручний для вас день.

Графік роботи Музею:
середа — неділя, 12:00 — 19:00.

Організаторами виставкового туру в Україні є Odesa Photo Days. Головні партнери — Посольство королівства Нідерландів в Україні.

Квитки за посиланням

ПОВЕРНЕННЯ ВЛАСНОДРУКУ ПРО ЕКРАНІЗАЦІЇ КОЦЮБИНСЬКОГО

Після презентації на Франкфуртському книжковому ярмарку, зін «Коцюбинський: між кіно і літературою» нарешті повертається з новим накладом у нашу Музейну крамницю. Цього разу двомовний (українська та англійська) і з покращеними ілюстраціями!

Тепер зін до 160-річчя Михайла Коцюбинського знову можна придбати на нашому сайті або фізично в книгарні.
Поспішіть🤍

📍Васильківська, 1

👩‍💻Посилання на онлайн-крамницю тут

12 листопада о 19:00 у Довженко-Центрі Goethe-Institut проведе показ оскарівського номінанта — «Тоні Ердманн» (2016) режисерки Марен Аде.

У центрі сюжету – ексцентричний батько, який раптово вирішує втрутитися у буденне життя своєї доньки, бізнес-леді з діловим і стриманим стилем життя. Приховуючи своє обличчя під маскою вигаданого персонажа на ім’я Тоні Ердманн, він влаштовує серію абсурдних та зворушливих витівок, намагаючись повернути тепло у їхні взаємини.

Фільм поєднує в собі комедію і драму, відкриваючи глибокі аспекти людських стосунків, гумору й самопізнання.

Показ стане частиною серії заходів «Кіно поза екраном: знакові німецькі фільми у місті», приурочених до 30-річчя Goethe-Institut в Україні.

❤️ Вхід на подію вільний. Показ відбуватиметься німецькою мовою з українськими субтитрами

Триває виставка World Press Photo із найактуальнішими документальними фотографіями з усього світу. Вона також насичена прямо чи опосередковано пов'язанами подіями. Розказуємо про плани на ці вихідні та наступний тиждень, що стане тижнем паралельної кінопрограми. Тож, записуйте в свої календарі:

📌 Субота, 9 листопада, 16:00
Авторська екскурсія виставкою від Наталії Гаврик

📌 Неділя, 10 листопада, 16:00
Artist talk Сергія Коровайного «Як розповідати історії: лайфхаки по створенню актуальних документальних проєктів»

У паралельній кінопрограмі виставки World Press Photo ми розглядаємо задані в експозиції теми через призму українського кіно. Тож наступного тижня ми дивимося:

📌 Середа, 13 листопада, 19:00
Показ фільму «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

📌 П’ятниця, 15 листопада, 19:00
Показ фільму «Осяяння» (1971), реж. Володимир Денисенко

Детальніше про події та квитки на них на сайті Довженко-Центру. Посилання на календар тут

Фото: Володимир Петров

Якщо ви пропустили «Другорядних людей» у «Жовтні», маєте шанс наздогнати все в КІНО42!

9 листопада о 19:40 проведемо спеціальний показ із представленням від кінознавиці Довженко-Центру Альони Пензій.

Також після фільму відбудеться обговорення😌

Жінка намагається позбутися тіла свого чоловіка, якого випадково вбив лікар. Головна героїня потрапляє в ще більші неприємності, коли зустрічає дивака, який щойно втік з психіатричної лікарні. Разом вони — справжні ходячі катастрофи, а кожна їхня дія тільки погіршує ситуацію

Квитки за посиланням

РЕЗУЛЬТАТИ СУДОВОГО ЗАСІДАННЯ

Повторно заслухавши всі сторони, суд блискавично швидко прийняв рішення — перенести засідання.

Наступного разу зустрічаємося у тому ж приміщенні 19 листопада об 11:00. Дякуємо всім за вже традиційну підтримку!

Лишилося ще декілька квитків

📌 Сьогодні о 19:45
📌 Кінотеатр «Жовтень»

5 листопада виповнюється 90 років із дня народження величної та прекрасної Кіри Муратової🧡

У цей день о 19:45 в кінотеатрі «Жовтень» в межах «Місяця Європейського кіно» відбудеться спеціальний показ заново відсканованого фільму «Другорядні люди» (2001) з українськомовною звуковою доріжкою. Усе це за участі кінознавиці Довженко-Центру Альони Пензій та спеціального гостя.

Жінка намагається позбутися тіла свого чоловіка, якого випадково вбив лікар. Головна героїня потрапляє в ще більші неприємності, коли зустрічає дивака, який щойно втік з психіатричної лікарні. Разом вони — справжні ходячі катастрофи, а кожна їхня дія тільки погіршує ситуацію.

Муратова описує цей імпульсивний та дивовижний фільм як «наполовину трилер, наполовину водевіль». Стрічка переповнена сміхом і страхом, життєвою енергією та відчаєм, жалобою та святкуванням. Фільм майстерно змінює жанрові настрої — від драми до абсурдної комедії, від сатири до гротеску і навіть Ґранд-ґіньйоля.

📍 5 листопада, 19:45
📍 Кінотеатр «Жовтень»

Посилання на квитки тут, усіх запрошуємо!

Фото: Кіра Муратова на зйомках фільму «Другорядні люди», Кіноархів Довженко-Центру

КІНО – МАГІЯ СВІТЛА НА ЕКРАНІ ЧИ ПЛІВКА В КОРОБЦІ?

Приводьте дітей завтра о 12:00 на лекцію «Абетка кіномистецтва» в наш Музей кіно😉

Протягом однієї лекції вони дізнаються про народження і становлення кіно, його довгий шлях від чорно-білого до кольорового, від німого до звукового, від Люм'єрів до сьогоднішніх гала-прем'єр.

Розкажемо про анімацію, ігрове й неігрове кіно, чим відрізняються й зацікавлюють різні жанри, і в чому взагалі унікальне та привабливе це таємниче молоде мистецтво.

Реєструйтесь за посиланням — дозвольте своїм дітям пізнати магію💛

В неділю, 27 жовтня, о 16:00 відбудеться artist talk фотографки Юлії Кочетової — переможниці категорії «Відкритий формат» World Press Photo 2024.

Під час розмови ви дізнаєтеся:
- яким був досвід Юлії, починаючи з 2014 року;
- як це - рефлексувати війну через призму фотографії;
- про зміни у ставленні до фотографії з початком повномасштабного вторгнення;
- чи доречним є мистецький підхід до фотографії, коли знімаєш війну.

Розмова відбуватиметься українською мовою без перекладу. Модеруватиме Євгеній Сафонов — співзасновник фотоархіву російсько-української війни Ukrainian Warchive.

Подію можна відвідати за вхідним квитком на виставку World Press Photo.

Квитки за посиланням

Відкрили виставку World Press Photo 🍾✨

Цього тижня графік роботи:
Пʼятниця-неділя
12:00-19:00

Квитки: https://secure.wayforpay.com/payment/s384761528287

ВЕРХОВНИЙ СУД ВІДМОВИВСЯ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВУ ОЛЕНИ ГОНЧАРУК ЩОДО ЇЇ КОНТРАКТУ

Окрім позову Довженко-Центру до Держкіно щодо незаконності реорганізації, є ще одна судова справа, яка стосується долі Центру: позов Олени Гончарук до Держкіно про укладення контракту.

Верховний Суд відмовив у позові і залишив рішення попередніх інстанцій без змін.

Передісторія: 6 лютого 2023 року Олена вдруге виграла конкурс на посаду генерального директора Довженко-Центру. Держкіно надало для підписання контракт, значно розширений у порівнянні з типовим контрактом керівника закладу культури. Контракт містив прямі вимоги виконання реорганізації, приватизації майна Центру, докорінних змін статуту, а також додатково розширював повноваження Держкіно.

Після опрацювання з юристами Олена запронувала іншу редакцію контракту. Він базується на типовому контракті, не містить дискримінаційних та директивних зобов'язань і вказівок, що мають доводитись до виконання через листи, накази або розпорядження. Контракт не може бути виключно проявом сваволі органу управління, а покликаний сприяти діяльності керівника на благо інституції. Держкіно відмовилось, давши короткий коментар, що зводиться до: «Ми орган управління, робимо, як хочемо».

Як результат, Олена була змушена звернутися до суду з вимогою зобов'язати орган управління укласти контракт в запропонованій нею редакції. Суди двох інстанцій відмовили, мотивуючи тим, що «немає правових підстав» — суд не готовий зобов’язати сторони укласти контракт за відсутності взаємної згоди. В обох випадках зміст контракту не розглядався.

Це прояв безпозиційного підходу, де суд по суті самоусунувся і виніс абстрактне, нейтральне рішення. Імовірно, розбиратися в діях органів управління, навіть якщо вони помилкові або «виходять з берегів», неприємно і ризиковано. Продовжуючи цю лінію, суд ствердив: «Розбирайтеся самі».

Цим ми й займемось найближчим часом. Довженко-Центр потребує керівника, обраного на законних підставах в результаті прозорого конкурсу. До чого призводить оминання органами управління свого обов’язку укласти контракт і визнати публічно представлену програму розвитку, ми вже бачили.

Інтертитр: «Людина без футляра» (1931), реж. Віра Строєва

Приходьте на публічну розмову провідного кінознавця Довженко-Центру та куратора Київського тижня критики Станіслава Битюцького з редакторкою The Ukrainians Media, кураторкою книжкового клубу TUM Ольгою Перехрест —

«ХИМЕРНІ ІСТОРІЇ ДЛЯ ХИМЕРНИХ ЧАСІВ. Як українське кіно та література росли на зламі епох».

На ній дізнаємося більше не лише про химери українського кіно 1990-х, а й про те, як ця «темна» тенденція розвивалася в цей час у літературі, а ще як вони спліталися й взаємовпливали.

Обговорення прив'язане до ретроспективи «Химерний час», що вже зараз проходить на Київському тижні критики.

Тож дивимося українське кіно, читаємо українську літературу й реєструємося на публічну розмову😉

🎬19 жовтня, 14:00
📖Сенс на Хрещатику

Доброго ранку☀️

Учора рівно 100 років виповнилося з дня народження Алли Грачової — української режисерки та художниці анімації, провідної мисткині «Укранімафільму», авторки таких його гітів як «Ведмедик і той, що живе в річці», «Як песик і кошеня підлогу мили», «Як їжачок і ведмедик зустрічали Новий рік», «Якщо падають зірки» та інших.

Дивіться мультфільми Грачової в спеціальному плейлисті нашого анімаційного каналу

Фрагмент: «Риболовля восени» (1968), реж. Алла Грачова

🌻КОЦЮБИНСЬКИЙ У ФРАНКФУРТІ🏵

Сьогодні відкрився Франкфуртський книжковий ярмарок 2024.

Завдяки нашим партнерам, Мистецькому Арсеналу, на одному з найбільших книжкових ярмарків світу відбудеться міжнародна презентація власнодруку Довженко-Центру та київського бюро «Буця», присвяченого дослідженню кіноекранізацій творів Михайла Коцюбинського. Спеціально до цієї події власнодрук було перевидано двома мовами — українською й англійською.

Окрім цього видання на стенді Мистецького арсеналу J85 в секції ярмарку Hall 3.1 «Мистецтво. АртКнига. Дизайн», зокрема, будуть представлені такі нововидані каталоги: «Мистецький арсенал. Колекція», «Серце землі», «Відбиток. Українська друкована графіка XX-XXI століть», «Футуромарення».

Власнодрук про екранізації Коцюбинського було створено за фінансової підтримки Державного міністерства культури та ЗМІ Німеччини в межах проєкту «Взаємообмін між німецькими та українськими літературними і книжковими секторами».

Продовжуємо вдивлятися в себе та свої страхи з «Химерним часом» Київського тижня критики🪞

Сьогодні — дещо про Кафку та дебюти.

20 жовтня на нас чекають три покази «Співачки Жозефіни й мишачого народу» (1994) Сергія Маслобойщикова — видатного дебюту, поставленого за мотивами твору Франца Кафки. «Жозефіна» — масштабний і яскравий у своїй темряві фантасмагорійний псевдорепортаж про закулісний мишиний світ театру зі співачкою, що свято вірить у містичну силу власного голосу.

21 жовтня запрошуємо на тривожно-похмурий байопік уже про самого Франца Кафку — «Людину К» (1992) Сергія Рахманіна. Сміливий філософський нуар також став багатообіцяючим кінодебютом режисера, котрий, утім, характерно для епохи, рано завершив свою кар'єру.

Але як «Людина К», так і «Співачка Жозефіна» залишились виразними свідченнями недореалізованого і короткочасного ренесансу українських 90-х

Фрагменти: фільми програми «Химерний час», музика: Росава — День і ніч

Справжньою подією в рамках ретроспективи "Химерний час" Київського тижня критики буде репрем'єра "Чуда в краю забуття" (1991) Наталі Мотузко.

Шукати вбивцю і Месію, любов, смерть і скелети в шафах мешканців ізольованого українського села запрошуємо в кінотеатр "Жовтень".

Уперше на великому екрані покажемо нову відскановану в 4К версію фільму. Обидва покази містичного гоголівського детективу за повістю Валерія Шевчука відбудуться в суботу 19 жовтня.

Ваш перший крок до чуда тут💛