Незмінною темою Jock Sturges є родинні стосунки, зростання дітей, взаємовідносини з природою. Його цінність – це краса і довіра. І в нашій групі багато публікацій про його роботи. Деякі, як ось ця – Selkie, потребує авторського голосу. Отже…
Джок Сторджес: «В мене є гарна історія. Для початку вам потрібно знати, що селкі - це міфічні водні створіння в ірландському, шотландському та ісландському фольклорі. У воді вони виглядають як тюлені. Покидаючи воду (мультик Піснь моря), вони скидають тюленячу шкіру, перетворюючись на красиву оголену жінку. Якщо якийсь (не)щасливий чоловік знайде шкіру та сховає її, Селкі обов’язково стане його ідеальною та люблячою дружиною. Але якщо Селкі коли-небудь знайде свою шкуру (вони майже завжди знаходять), вони обов’язково повернуться в море. назавжди. Бідолаха, одурманений коханням, сміливо пливе слідом і тоне. Кожного разу.
Повернемося у теперішнє. Sam. та її сестра-близнючка S. були наймолодшими у великій ірландській родині. Я робив їх портрети на фоні живоплоту з ожини. Знімав також з групою сім’ї та друзів під їхнім будинком на краю дуже дивної бухти.
Бухта була заселена людьми близько 5000 років тому, мала площу два-три гектари і була майже ідеально круглою з дуже вузьким входом, який майже не допускав циркуляції води з моря. Вода була нерухомим чорним дзеркалом. Я працював близько години, коли раптом кілька дітей помітили, що з’явився тюлень і спостерігає за нами з темної води бухти. Воно прослизнуло під воду й підійшло ще ближче. А потім знову. Ще двічі, щоразу ближче. Діти були зачаровані, оскільки вони наполягали, що бухта — це мертве місце, де нічого не живе. Нічого і ніколи.
Наймолодшого з братів відправили за матір'ю, щоб і вона побачила це диво. Вона спустилася з пагорба, лаючи свого малолітнього сина, якого звинуватила в обмані.
«Я прожив тут усе своє життя, і тут ніколи не було нічого живого, і ти це знаєш. Усі знають. Тобі потрібно припинити розповідати історії, Джей!» Потім вона бачить тюленя, який абсолютно нерухомо спостерігає за нами. Нерухомо, не моргаючи. Гіпнотично глибокі карі очі. Мати зупиняється, хреститься і просить вибачення у сина. «Джей. Мені так шкода, що я сумнівався в тобі. Ісусе, Мати Марія. Іди за бабусею!» Джей повертається на пагорб у поганому настрої – найменші завжди відбувайло.
Трохи згодом вниз чапає Джей зі своєю бабусею, маленькою жінкою з милим обличчям і обережною ходою. Вона ходить з тростиною і повільно. Вона виглядає втомленою. S і S сказали мені, що у них є близько 100 двоюрідних братів і сестер, тож вона має право бути втомленою. Як це було з її дочкою, вона бурчить на малого за його схильність до брехні. Аж ось вона бачить тюленя та зупиняється. Вона знову і знову хреститься і просить вибачення у Джей, який приймає виправдання з похмурим поглядом.
Ми стоїмо рядком біля краю води, спостерігаючи за тюленем, який все ще нічого не робить, окрім того, як спостерігає за нами. Мені в голову спадає ідея, і я повертаюся до матері й кажу: «Ти думаєш, це Селкі»? Вона робить швидкий крок назад, притуливши руки до рота, і відповідає: «О, ти правий. Бабуся, це Селкі!» і вона розплакалась. Бабуся розвертається й дуже швидко повертається на пагорб, розмахуючи тростиною, і з тріском зникає в будинку. Ми всі обернулися, подивились, як вона йде, розвернулися назад та Селкі вже зникла. Більше ми її не бачили.
Цей знімок був зроблений через кілька хвилин після зникнення тюленя. Тоді крайній захід Ірландії був притулком справжньої невинності. Я жартома запропонував що це Selkie, але ідея була прийнята миттєво як факт. Очі S. широко розпахнуті та напружені від подиву тим, що щойно показало їм життя. І ось тут я, щасливчик, зі своєю камерою.»
