Oleksandr_Vysotskyi⚫️

Трошки хвилі «расчєловєчєнія» у стрічку.
__________________
Сумні новини заповнюють стрічку.
«Набожні» сусіди знов кривлять лицем.
Я закладаю тротил в усі свічки
І ставлю у храмах в усіх РПЦ.

За вікном щохвилини потворно виблискує.
В сутінках ночі знов збили снаряд.
Я зміг би читати вірші російською,
Але з некрологів ворожих солдат.

Замість птахів звук мотору шахедів.
Той рев наче звук з потойбічних світів.
Я стану найкращим міністром івентів
В бюро з поховань сво-холуїв.

Можливо сьогодні душа моя зблідла,
Та все стане ліпше з приходом весни.
За графіком знову відключення світла…
За планом — пожити опісля війни…

Хвилина мовчання… Полтава💔
Відривки історій із життів, що зупинилися через існування на мапі світу країни-терориста.

____________________

Кава, сніданок, офіс.
Робота, курси,навчання,
Податки, страховка,поліс,
Новини…хвилина мовчання.

Дорога, сусідня область.
Тривога, прильот, підвали.
Бажання принести користь…
Волонтери, будинки, завали.

Ненависть, контракт за бажанням,
Донбас, весняна погода.
Керована бомба… хвилина мовчання,
Він був з паралельного взводу.

Війна, Україна, Люди,
Боротьба, зневіра, бажання.
Можливо нас завтра не буде…
Як прикро… хвилина мовчання.

Лишаю тут. Раптом Коля опиниться в Таїланді.
_________
2024 зі слів невідомого автора…

В торгових центрах на ескалаторах
І кав’ярнях на генераторах
Війна — тепер просто метафора.

Імітатори правди далі пилять підряди,
Під куполом храму Верховної Ради…
Коля «Котлєта» всіх вітає з Таїланду ✌️

Така вона, зрада… Нікуди дітись,
Мігрантів виловлюють з берега Тиси,
Що в численних спробах їхати звідси
Грають зі смертю у ризик.

І всіх ніби бісить…а ніби і звикнули…
Забули, забили, безслідно зникнули
На канікули, або ж допоки не прийде старість.

Я не розумію,чому так сталось.
Хоча й без надії, але сподіваюсь…
Україна отримає спокій…
А роsія — середній палець.

…❤️
______________________
Я не знаю, чи писали тобі колись вірші,
А може й не вірші, а так… хаотичні, у риму, рядки…
Або щось інше… ну знаєш…беруть і пишуть,
Про все що завгодно, про різні свої думки.

Так от, якщо не писали, то я напИшу,
А якщо і писали…напИшу, мабуть, всеодно .
Про те, як мало у Києві місць для тиші,
Щоб просто впіймати спокій в компанії з білим вином.

Розповім про людей, що гуляють у парках столиці,
Про тих дідусів, що пускають за шахами ночі й дні.
Як пара на двох обирає на вечір піццу
І з щирим натхненням планує свої вихідні.

Напишу про заброшки й дороги до них порослі,
Про заходи сонця, що знищують світлом зло.
Про тих дітей, що стали давно дорослі…
Я напИшу тобі про все…щоб хоча б це у когось було.

Тягнути той рюкзак, що б там не сталося… 💙💛
___________________________
Я склав у рюкзак свої заощадження:

Закоханість, спогади й теплі враження,
Як найбільш важливе спорядження,
Помістив на самісіньке днище.

Театри й кіно я заклав трошки вище.
Поруч із ними ще деякі вірші,
Де найліпші тусовки та вписки.

Далі за списком: нотатки й записки,
Які не озвучив рідним і близьким,
Із блиском надії, що шанс, все ж, ще матиму.

Верх рюкзака повен масками й штамами,
Обладунками повномасштабними
Та строкатими стрічками свіжих новин.

Рюкзак став важким і я разом з ним,
Адже після прожитих лютневих зим,
Лишилася мрія лише одна :

Пронести гідно рюкзак, щоб колись дістатися дна.

Розмиті обличчя та картини минулих пейзажів…
__________________________
Той паршивий присмак від айкосу
Нагадує миті радості та розмови про спільну старість.

«Та сама» Настя з ринкової площі,
Здається,вже три роки як в Польщі…
Скидає гроші, для поліпшення ноші батьків.

Весна. Площа ринок. Казковий Львів.
Серед повномасштабних й ковідних днів,
Тепер наче зі снів, що на ранок пірнають у фатум.

Мабуть, тому мені й хочеться спати,
Щоб хоча б уві сні собі знов нагадати,
Якими «крилатими» були раніше.
Закохані, щирі, значно жвавіші…
Такі щасливі та зовсім інші.

Є такі дати, що хочеш ненавидіти…
Та говорити про них все ж варто,
Хоча б для того, щоб пам’ятати
За ким є правда, хоч та й невтішна.

Пам’ятати про тих, що прийняли рішення,
Попри те, що навколо все дало тріщину
Бути міцнішими й сміливішими.

Хто дорогами грішними йде всі ці дні,
Зустрічаючи тих, хто загинув в війні
Лише уві сні… де спокійно і затишно.

Маріупольські янголи… Євген Малишев,
Мацієвський, Да Вінчі, Ратушний,
Десятки тисяч відважних, хто пішов з цього світу гідно…

Спочивайте тепер спокійно…
Пам’яті тих, хто зберіг Україну…

#україна #війна

Я впевнений, що 2024 буде дуже складний, але нехай усе це стане тим фундаментом вільної та квітучої України.

Дякую всім хто поруч і дякую всім, хто дарує шанс на ще один день життя !

Окрема подяка Валерію Малику за відеоряд та можливість бачити реальну картину війни. Велика честь бути знайомим з тобою.

_____________________

Це ще один рік, який мав би бути інакшим…

Без «двохсотих туристів» із раші,
Що крадуть найкращі життєві плани.

Моя черга стати дорослим припала на епоху биdLанів,
Vагнерів та їх капеланів,
З МПЦшного патріархату.

В наративах про захід та зраду,
Шукаючи правду, щоб дати пораду,
Ледь і сам не повірив у фатум.

То ж чи варто усім тим тирадам
Надавати великої суті ?

Про це мені не розкажуть,мабуть, жодні на світі судді…

Треба йти далі попри всі каламуті,
Аби ті, у кого на хрестах Vова pутіN,
Не згубили майбутнє і нашим нащадкам…

… Попереду ще один рік, який не буде з легким початком…

#україна #війна

Раптово прокинувшись серед ночі,
Я зрозумію, що ти вже не поруч.

Здійму усі спомини всипані пилом…

Бо все, що пройдено було пліч-о-пліч,
Лишалося спогадом непорочним,
Чуттєвим, точним та незцілимим.

Це глибше будь-якого інтиму :
Лишатися й досі подумки з тими,
Хто своїми думками далеко від нас.

Я буду дорослим та вірити в диво,
Що наша зустріч, усе ж, можлива,
Бо інакше… навіщо увесь цей фарс?

Мені наснився осінній Крим.
Там Чорне море, а поруч дім
Де зібралась велика родина.
Можливо весілля, можливо христини.
Нехай святкують, важливо єдине :
Навколо тиша і безтурботність.

Мені наснилась Луганська область…
Місцеві степи та їх неповторність
Від яких колись віяло мріями.
Для декого юними, декому сивими…
Важливо, що чесними та щасливими
Як бачили той незабутній пейзаж.

Мені наснився Донецький кряж…
Мелітополь, Токмак, маріупольський пляж,
Рожевий Сиваш та вільний Херсон.

Я сподіваюсь … колись це буде не сон.

Друзі, сьогодні в мене День Народження.

Я його вже давно не святкую, але все ж хочеться, щоб цей день мав якусь користь.

На фото Михайло, з яким ми навчалися в одній школі в луганській області. Він збирає собі на гвинтівку.

Інста Михайла : тут

Посилання на монобанку : тут

Прошу вас за можливості долучитися і щиро дякую всім, що маю з ким розділити римовані думки та допомогти тим, завдяки кому написання думок є можливим!✨🤍

Якби не вони, життя було б значно краще.

Не було б стільки ментально-пропащих,
Дітей, що кинуті на призволяще
Й дорослих застряглих десь за кордоном .

Якби не вони, що прийшли своїм кодлом
Наповнивши злістю, стражданням і болем
Дике поле моєї країни…

Друга армія покидьків тоне у слині,
В танку на кістках, торжествах на руїні
Торує і нині свій шлях в забуття.

Якби не вони, було б інше життя…
Без вибухів, пострілів, кроволиття
Й почуття, від якого ніяк не втекти.

Якби не вони, якби ж не прокляті тричі кати…
Ми б з тобою,мабуть, були поруч, будуючи кращі натхненні світи.

… і як багато тих, що стали світлом 🕊️
__________________________
Якщо я все ж таки стану світлом
То буду блукати цим грішним світом
Непомітним для всіх окрім тебе.

Осяявши стежки промінням із неба
Приходячи з подихом поміж ребер
За потреби, лишатимусь тут.
Серед горя й печалі душевних смут
Серед заздрісних вчинків й подальших спокут
Захищатиму твій повсякденний спокій

Захищати від всіх життєвих утопій
Людей, що існують мільйонами копій
Схиляючи інших снувати копірою.

Простір між нами просякне довірою…

Цей простір не змірити жодною мірою
Лиш вірою в зустріч опісля війни.

Я буду приходити в спогади й сни
Руйнуючи світлом обійми пітьми
Від зими, що триває вже декілька років
Якщо я, все ж таки, стану світлом…
Якщо знайду свій одвічний спокій…

Зі святом, рідна 🇺🇦❤️
________________
Про неї поети заходились віршами.
Вона не давалася першому ліпшому,
Деяких тішила, але завжди йшла далі.
Її присутність на АзовСталі
Надихала весь світ до нових ідеалів,
Наче з тих серіалів про супергероїв.
Вона спонукає тримати зброю…
В моменти тривоги ставати до бою
Та робити з окопів міцніші фортеці.
Котрі ніколи не стопчуть російські берці…
Бо СВОБОДА — це те, що карбується в серці!
______________
Її тіло горіло в масштабній війні.
Весь світ говорив : їй лишилось три дні,
Але ні, вона вижила, попри прогнози.
Ті, що слали прокльони і вічні погрози,
Тонули у слині й молили крізь сльози

Отримавши дозу відплати та люті.
Її болі та рани — це клятий лютий…
Її ліки та зілля — найкращі люди,
Що мали забути себе учорашніх.
І нехай нам буває місцями страшно…
УКРАЇНА — це місце сміливих та справжніх.

Історія однієї подорожі…
_____________________
В таксі, що везе на вокзал грає російський шансон.
Дивний сюр, що неначе жахливий сон
Про байдужість до подій що навколо.
Зруйновані храми, садочки та школи
Замикають це кляте порочне коло,
Що привносило кодло десятками років.

Тут не треба мудреців чи пророків,
Щоб бачити слабкість людей до пороків,
Що слухають музику орків пробиваючи власне днище.
Знайомих на кладовищі
З кожним днем стає більше та більше,
В той момент, як частина інших
Не готові змінити плей-лист.

Він же просто звичайний таксист…
Він же просто слухає музику…
Не шукаючи логіку й зміст…

Допоки нас з нею не звели дороги
Я був кар’єристом, поетом, убогим.
Ходив до театру та пив на балконах,
Працював на заводах і жив навмання.

До зустрічі з нею, кожного дня
Я прагнув пізнати високі звання,
Глибокі знання та звеличені дійства.

Складаючи свій адекватності іспит
Серед псевдобогеми великого міста,
Вишукував змісти й новітніх пророків.

І тепер, через сім з половиною років,
Я зустрів ії знову в присутності орків,
Серед купи пороків кривавого тану.

Війна… навчила інакше дивитись на плани.
Просто вірити й жити, на зло всім тиранам.

Нічого нового не скажу. Ви і самі все знаєте та розумієте… 🤍
_____________________________
Коли ворог навколо штурмує новинами.
Загроза ядерки криє лавинами.
Янголи з крилами змушені падати.
Я розумію, що потрібно донатити.

Коли люди з окопів ідуть в контрнаступ,
Терористи й вандали розміщують пастки.
Щоб духом не впасти та міцність не втратити,
Я вірю і знаю : потрібно донатити

Роль дипломатів сьогодні взяли солдати.
Вони потребують підтримки й донатів.
То ж можна і далі страждати чи плакати,
Але при цьому потрібно донатити!

Дякую всім небайдужим💪🏽🇺🇦
_______________________
Мабуть, це є доля Великих країн…
Зводитись з попелу та руїн,
Геноцидів, потопів та війн,
Фізичних травм і ментальних зламів.
Що буде завтра ? Ніхто не знає,
Але якщо виживу — запам’ятаю
Як гідно прожили скрутні ситуації.

Мабуть, це шлях Великої нації…
Триматися курсу попри довгу дистанцію,
Емоційну стагнацію й болі поразки.
Коли не важливо, ти з Дніпра чи Луганська,
Чернігова, Сумщини чи Первомайська,
Слов’янська, Донецька чи Львівщини.
Життя мільйонів зазнало тріщини,
Але прийняте власне свідоме рішення,
Не бути осторонь цієї війни.
Мабуть, ці люди, сьогодні — МИ !

У Колі під кроваттю мешкають монстри,
А в шафі захована купа скелетів.
Думки про війну, що заповнюють простір
І з напрямку спальні загроза шахедів.

В палаті у Каті літають крилаті,
Але ,на жаль, не колібрі… калібри.
Забравши «у вирій» бабусю і матір…
Лишивши її без Надії та Віри…

Будинок Дениса оточує ворог.
Денис їм готує «гостинний прийом».
Без хліба і солі, лиш кулі та порох,
За все, що зробили із рідним селом

Дарина в автобусі, десь під ростовом.
Навколо однолітки сповнені плачем.
Їх вивезли з міста військовим конвоєм…
А що буде далі …?
Не знаю.
Побачим.

Сподіваюсь, що наші діти не будуть хотіти це повторити…
____________________________
У нас нові ветерани війни.
У нас інший різновид загарбників.
Оновлений список державних зрадників
Від політиків до естрадників,
Але, все ж таки, дещо лишається сталим :
Важливість не стати тим самим стадом,
Для кого трагедія стала святом.
«На Берлин без проблем»,
«Повторим, если надо!»
Та інша бравада з рекламних плакатів.
Живемо в епоху подвійних стандартів,
Де тepоpиsтів не можна назвати,
Ким вони є насправді.
І справді…
Наслідки обстрілів від ракет
Блокує спільнота…
Чутливий контент…
А фрагменти з ток-шоу «фанатиків-zед»
Трактують свободою слова.
Театр абсурду зійшов за основу,
А я вимовляю ту ж саму промову:
Вічна пам’ять загиблим!
Ніколи знову!
Ми — не вони !
Пам’ятайте, панове…